Культура та мистецтво Туреччини

План

Вступ

1. Географічне положення

2. Природні умови

3. Клімат

4. Історія Туреччини

5. Анкара - столиця Туреччини

6. Населення Туреччини

7. Мова Туреччини

8. Релігія Туреччини

9. Національні турецькі особливості

10. Турецькі національні свята

11. Національна кухня Туреччини

12. Танці турецького народу

Список використаної літератури

Вступ

Туреччина – ісламська держава в Західній Азії і Європі. Площа країни – 781 тис. км. кв. Населення – 65 млн. чол. Столиця – Анкара. Форма правління – республіка. Форма територіального устрою – унітарна держава. Туреччина займає 3 місце в загальному списку найбільш відвідуваних країн. Щорічно на територію цієї країни з'їжджаються 46% від загального числа туристів усього світу, у тому числі з різних регіонів СНД – 12%. Крім покупок, ця країна залучає туристів з усього світу ще і тим, що Туреччина славитися високим комфортом готелів, відмінним сервісом, а саме головне, найдавнішими пам'ятниками історії й архітектури.

1. Географічне положення

Туреччина розділена на 7 географічних регіонів:

    Мармара (Мармара)

    Егейський регіон (Ege)

    Середземномор'я (Акдениз)

    Південно-східний регіон (Гуней Догу)

    Східний регіон (Догу)

    Чорноморське узбережжя (Карадениз)

    Центральна Анатолія (Анадолу)

Туреччина розташована на частині суші, яка називається Малою Азією або Анатолією, що простирається з Азії до Південно-Східної Європи. Мала Азія (Анатолія) омивається з півночі Чорним морем, із заходу — Егейським, з півдня — Середземним морем. Анатолію від Європи відокремлюють протоки Босфор і Дарданелли. У Європі Туреччина має границі невеликої довжини з Болгарією на півночі, Грецією на Заході, Грузією й Вірменією в Закавказзі, з Іраном і Іраком на Сході й із Сирією в межиріччі Тигру й Єфрату. Географічно турецьке узбережжя Середземного моря чітко розділено на два великі регіони. Західне узбережжя до Мармарису із численними бухтами й півостровами належить Егейському морю. Південне узбережжя починається від Анталії. "Турецька Рив'єра" — так називають цю місцевість через протяжні піщані пляжі. За пляжами простирається родюча рівнина, древня Памфілія. Зі сходу до неї примикає древня Килікія, представлена на відрізку між Аланією і Анамуром гірським ландшафтом, де гори Тавр піднімаються прямо з моря. На турецькому узбережжі можна зустріти всі види пляжів, починаючи від неосяжних піщаних пляжів до невеликих кам'янистих бухт.

Гори з півночі і Тавр із півдня, як стіни оточує Анатолійська височина. На сході знаходяться погаслі вулкани, а також витоки річок Тигр і Євфрат. Довжина берегової лінії Туреччини складає 8500 км.

Велика частина країни зайнята Малоазіатським і Вірменським нагір'ями, на півночі Понтійські гори, на півдні хребти Тавра. Основні ріки: Євфрат, Тигр, Кизил-Ірмак, Сакарья. Великі озера: Ван і Туз (солоні).

2. Природні умови

За характером рельєфу Туреччина — гірська країна: середня висота її над рівнем моря близько 1000 м. Майже вся територія зайнята Малоазіатським нагір'ям, у складі якого розрізняються окраїнні Гори (Понтійські і Тавр) і розташоване між ними Анатолийское плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони належать до окремих ділянок морських узбереж і до усть рік.

Понтійські гори простягнулися паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000км. На сході вони доходять до границі з Грузією і Вірменією, на заході — до рівнини в низов'ях р. Сакар’я. Понтійські гори не представляють безупинного ланцюга і розділяються глибокими міжгір’ями або долинами, ланцюжками улоговин на кілька гряд, що йдуть паралельно береговий лінії.

На півночі Понтійські гори круто спускаються до Чорного моря, залишаючи вузьку прибережну смужку шириною в 5 — 10 км. Лише в усті великих рік Кизил-Ірмак, Ешиль-Ірмак і Сакар’я прибережна рівнина розширюється до 60 —70 км.

Середня висота Понтійських гір близько 2500 м. У східній частині гірські хребти досягають найбільшої висоти (гора Качкар, 3931 м), дуже круті схили, альпійські гребені, відсутність наскрізних долин роблять ці гори важкопрохідними. До заходу Понтійські гори знижуються до 900 м, максимальна висота їх там не перевищує 2000 м.

На півдні Туреччини, уздовж Середземноморського узбережжя, простягнулася складна гірська система під загальною назвою Тавр (Торос). У силу великих внутрішніх розходжень її розділяють на три частини: Західний, Центральний і Східний Тавр.

Західний Тавр — гірська система, що охоплює затоку і Анталію. На заході і сході затоки гори далеко вдаються в море, займаючи Лікійський і Кілікійський півострова. Досить високі гірські хребти (Бедаг, 3086 м, Ельмалі, 3073 м) розділені глибокими долинами і порізані каньйонами. Між хребтами Західного Тавра, особливо на його півночі, розташовані групи озер і глибоких улоговин (прісні озера: Бейшехир, Егридир, Сугла, солоні: Аджигель, Акшехир, улоговина Іспарта й ін.), які дали назву цьому району — “турецька країна озер”. Трохи відокремлено розташовані хребти Султан (2581 м) і. Егрібурун, які мають незвичайне для Західного Тавра простягання з південно-сходу на північний захід.

Центральний Тавр виділяється серед сусідніх відрізків Тавру найбільшою висотою й альпійським типом рельєфу. Висота багатьох хребтів тут перевищує 3000 м. На заході до південного-заходу Центральний Тавр близько підходить до Середземноморського узбережжя, круто обриваючись у море. Лише в деяких місцях на узбережжі є смужки алювіальних рівнин, як це можна спостерігати в районах Анамура, Аланії, Силифке і Фінікі. Північно-східне продовження Тавра, зайняте хребтами Бинбога і Тахтали, відомо ще за назвою Антитавра. Ці хребти простираються з південно-заходу на північний схід і, знижуючись, зливаються з плоскогір'ям Узуняйла.

Розташоване між окраїнними горами Анатолийське плоскогір'я прийняте розділяти на Внутрішню Анатолію і Східну Анатолію. Перша з них представляє більш знижену частину плоскогір'я. Вона складається з ряду улоговин, серед яких височіють на зразок островів і окремих ізольованих низькогірних кряжів. Висоти тут збільшуються з заходу на схід з 800—1200 м до 1500 м. На одному з таких плато, на висоті 850 м. розташована столиця Туреччини — Анкара. У південній частині плоскогір'я піднімається ряд древніх вулканів. У центрі і на півдні Внутрішньої Анатолії численні озера і болота, зазвичай солоні, часто з мінливими обрисами. У центрі плоскогір'я, на висоті близько 1000 м, знаходиться друге по величині в Туреччині (після озера Ван) озеро Туз, відоме винятковою солоністю вод. Влітку озеро висихає, і дно покривається кіркою солі.

Східна Анатолія розташована між Понтійськими горами на півночі і Східним Тавром на півдні. На заході її відокремлює від Внутрішньої Анатолії хребет Акдаг. Східна Анатолія зайнята високими горами, у середньому від 1500 до 20110 м. Тут високі нагір'я сполучаються з глибокими улоговинами.

Самі гори мають характер окремих масивів, а також довгих ланцюгів. Недалеко від границі з Вірменією піднімається масив Великий Арарат, потухшого вулкану, найвища точка Туреччини (5165 м). Його характерна риса — строго конусоподібна форма. Вершина конуса покрита могутньою сніжною шапкою. Поруч з Великим Араратом піднімається Малий Арарат (3925 м.)

У Східній Анатолії на висоті 1720 м мальовничо розкинулося оточене горами безстічне озеро Ван. Яскрава синь водяного дзеркала в сполученні зі сніжними шапками прилягаючих гір залишають незабутнє враження.

На заході Туреччини чітко виділяється гірський район Західної Анатолії, що включає прибережні частини Егейського і Мармурового морів. У Західній Анатолії гірські кряжі чергуються з глибокими, широко відкритими убік Егейського моря долинами річок. Перпендикулярно до морських узбереж простягання гірських хребтів викликало тут велику вирізаність берегів Мармурового й особливо Егейського морів.

3. Клімат

Територія Туреччини знаходиться в межах субтропічного кліматичного поясу. Однак гірський, сильно розчленований рельєф і дуже складна циркуляція повітряних мас обумовили велику розмаїтість кліматичних районів.

Чорноморське узбережжя Туреччини відрізняється помірковано теплим кліматом, що характеризується великою вологістю, порівняно рівномірним розподілом опадів за сезонами року, жарою влітку і прохолодною зимою. Середня температура січня на узбережжі -1-5, +7°, липня +22, +24°. Високі Понтійські гори взимку захищають Чорноморське узбережжя від впливу холодних повітряних мас внутрішніх районів країни, а Чорне море зменшує вплив холодних північних вітрів. Крім того, східна частина Чорноморського узбережжя захищена від проникнення холодних вітрів високими Кавказькими горами.

Чорноморське узбережжя одержує найбільшу кількість опадів, чим воно також багато в чому зобов'язане високим Понтійським горам. У східній частині узбережжя випадає до 2500 мм опадів у рік. У західних районах узбережжя опадів менше—700—800 мм. Південні схили Понтійських гір відрізняються більшою сухістю, ніж північні навітряні схили. Рясні опади на північних схилах за всіх часів року викликані пануючими в країні північно-західними вітрами, що дують з Чорного моря, і зі середземноморськими циклонами.

Досить широка смуга узбережжя Егейського моря і зовсім вузьке Середземноморське узбережжя відрізняються типово середземноморським кліматом з характерними для нього жарким сухим летом і теплою дощовою зимою. Середня температура самого жаркого місяця (липень або серпень) в Адані досягає +28° і самого холодного (січень або лютий) +10°. У східних, більш гористих, районах літо прохолодне, взимку бувають заморозки.

Кількість опадів, що випадають, на узбережжя Егейського моря 500—800 мм у рік, 1000— 1500 мм — у західній частині Тавру (на навітряних схилах) і до 500 мм — у східній.

Північ Західної Анатолії, знаходиться під впливом теплого Мармурового моря (температура верхнього шару води влітку біля +25С, взимку біля +8) відрізняється сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Береги й острови Мармурового моря — улюблене місце відпочинку жителів Стамбула й околишніх міст. Навесні, коли на Чорноморському узбережжі ще холодно, у Мармуровому морі вже можна купатися.

4. Історія Туреччини

Туреччину часто називають "колискою цивілізації", оскільки вона була батьківщиною для різноманітних племен і націй людей починаючи з 7500 р. до н.е. Хети, фригійці, ерартіанці, лиціанці, лідійці, іонійці, перси, македонці, католики, візантійці, селуки й турки —усі проживали на території сучасної Туреччини й у свій час посідали важливі місця в історії Туреччини. Древні ділянки й руїни по всій країні свідчать про унікальність кожної цивілізації.

Однією з найбільш відомих імперій, які проживали на території Туреччини, були католики, які залишилися там після того, як в IV сторіччі нашої ери розпалася Римська імперія. Велика Римська імперія розділилася на Західну й Східну, і в цей час Стамбул вперше став столицею Східної Римської імперії або Малої Азії, і перебував під римським правлінням ще багато сторіч після цього. В VI сторіччі Рим був зруйнований варварськими племенами з Північної Європи. Східна Римська імперія, що була завжди під грецьким пануванням, і зовсім перейшла у владу греків і навіть назву "Римська імперія" було перетворено в "Візантію", яка стала центром цивілізації й небувалого багатства протягом більш ніж 800 років, поки Оттоманська держава не розширилася й не стала серйозною погрозою для Візантійської імперії в XV сторіччі. В 1453 р. році турки вторглись у Візантійську імперію.

Стамбул став столицею Оттоманських турків, які розширили свою імперію й охопили Північну Африку, Східну Європу й Малу Азію до кінця ХІХ сторіччя. Оттоманська імперія розпалася тільки наприкінці Першої Світової війни. Сьогодні "Мала Азія" — земля "Турецької республіки", що була заснована Ататурком в 1920 р. році як демократична й сучасна держава.

Сьогодні в Туреччині можливо побачити руїни першого поселення у світі. Найкраще збереглися древні міста, наприклад, Ефес, Пергама, Приєни, Милет і легендарне місто Троя, Ассос, Ликия, Памфілія. Майже всюди, куди б ви не відправилися на території "Малої Азії", ви потрапите в одне із самих древніх місць світу, які описані навіть у Біблії, це й дім Діви Марії, сім церков одкровення, василька Св. Джона, в'язниця Святого Павла, могила Св. Миколи. Два із семи чудес світу перебувають у Туреччині — храм Артеміди й mosselium.

5. Анкара — столиця Туреччини

Населення Анкари приблизно 3.3 мільйона чоловік. Це гарне місто розташоване в центральній частині Туреччини (Анатолія), і перебуває на висоті 850 метрів над рівнем моря.

Анкара — одне із найдревніших міст Туреччини й усього світу. Тут перебуває величезна кількість різних пам'ятників архітектури, які необхідно обов'язково відвідати кожному туристу. Починаючи з 1200 р. року до нашої ери, міська міцність була притулком для околишніх жителів.

Анкару довгий час передавали з рук у руки то фригійці, то перси, кельти й візантійці, араби й хрестоносці й, нарешті, вона дісталася османам.

Анкара — друге за величиною місто Туреччини після Стамбула. Коли в 1923 році Кемаль Ататюрк переніс столицю зі Стамбула в Анкару, це було невелике місто, населення якого нараховувало лише 60 тис. чоловік. Незважаючи на скромні розміри, Анкара є древнім містом. Анкара відлучена від водних шляхів, але її географічне положення важко назвати невигідним.

Анкара розташовувалася на перетинанні сухопутних торговельних доріг і тому ще в римські часи була процвітаючим політичним і торговим центром. Влітку Анкара ставала резиденцією римських імператорів, які перевозили сюди й весь уряд, рятуючись від літньої спеки. Тоді місто звалося "Анкира".

Новий імпульс розвитку міста дало будівництво в 1893 році Анатолійськой залізниці, яка з'єднала Анкару зі Стамбулом. Зараз Анкара — місто міністерств, університетів і посольств.

В Анкарі перебуває мавзолей Мустафю Кемаля або Ататюрка. Ім'ям "Ататюрк", що в перекладі означає "батько турків", Кемаля нагородив турецький народ за величезний внесок, внесений Мустафем Кемалем у справу формування національної самосвідомості турецьких націй. Він скасував халіфат, заснував Турецьку республіку, почав компанію за грамотність, встановив рівність статей перед законом і провів реформу турецької мови. Ататюрк похований в Анкарі, де на честь національного героя побудований Мавзолей (Аниткабир). Повага до Ататюрка така велика, що кожний новий уряд перед вступом у владу обов'язково відвідує Мавзолей, віддаючи данину пам'яті національному герою.

6. Населення Туреччини

Територія Туреччини була домом для різних етнічних і культурних груп починаючи із древніх хетів, фригійців і ассирійців, і закінчуючи, греками, персами, католиками й арабами.

Кочові предки сучасних турків, з яких сформована більшість населення, приїхали із Середньої Азії в ХІ сторіччі нашої ери й встановили на території сучасної Туреччини свою турецьку культуру, яка стала домінантною.

Однак, більше ніж 20 відсотків населення, належать до різних етнічних груп, які продовжують підтримувати й розвивати свою індивідуальну культуру, особливо курди, греки, араби, вірмени і євреї. Приблизно 70 відсотків населення Туреччини (63 528 225 чоловік на 2005 р.) живуть у містах.

7. Мова Туреччини

Офіційна мова є турецькою, хоча 10 відсотків населення говорять на курдській або арабській мовах. Фактично все населення — мусульмани. Християни — це менше, ніж 0.2 відсотка населення, а єврейські громади об’єднують у собі лише 20 000 чоловік.

8. Релігія Туреччини

Іслам перестав бути офіційною державною релігією Туреччини в 1928 р. Однак, 99 відсотків населення є мусульманами, з яких чотири п'ятих — це суніти й залишки шиїтів на південному сході країни.

Іслам (букв. «покірність») поряд із християнством і іудаїзмом вважається однією з трьох великих монотеїстичних релігій. Зародження ісламу відбулося в VII столітті н.е. на території Аравії й пов'язане з ім'ям пророка Мухамеда. Саме йому, як вважають мусульмани, були низ послані божественні одкровення, пізніше записані й зібрані у священну книгу мусульман, яка називається Кораном. Мусульмани вірять, що слова арабського тексту Корану перебувають у незмінності з тих пір, як були низпослані Пророку. На відміну від християнства, іслам визнає священними тільки ті тексти, які були послані Мухамеду безпосередньо у вигляді одкровень. Описи життя Пророка, які називаються хадисами, також користуються пильною увагою правовірних, однак до числа сакральних текстів вони все-таки не зараховуються.

З історичної точки зору іслам молодший християнства, і тим більше іудаїзму, оскільки як самостійне навчання він оформився тільки в VII столітті нашої ери. Однак мусульмани думають, що саме їхня віра лежить в основі цих двох світових релігій. На їхню думку, пророки, або «люди Одкровення», з'являлися й до Мухамеда, із самого початку існування людства (у число шанованих мусульманами посланників Єдиного Бога входять Адам, Мойсей, Ісус і багато інших персонажів Старого й Нового Завітів). Однак споконвічний зміст послань спотворювався людьми, які найчастіше перекручено витлумачували слова пророків. Тільки Мухамеду було низпослано останнє, завершальне одкровення.

По християнському літочисленню початок мусульманської ери доводиться на 662 рік. Мусульмани ведуть відлік часу від дати переселення Пророка і його послідовників з Мекки в Медину. Тому мусульманська ера зветься «хиджра», що в перекладі з арабського означає «откочівка».

Після смерті Мухамеда іслам досить швидко став дробитися на школи, ідейні течії і напрямки. Споконвічно цей процес був пов'язаний з боротьбою за наступність політичної влади й статус головного духовного авторитету, що вели один з одним численні нащадки Пророка.

У наш час існує дві основні гілки ісламу — сунізм і шиїзм. Переважна більшість мусульман — суніти (від арабск. терміну «сунна» — книга, що містить висловлення Пророка й описи його діянь, а також тлумачення Корана). Як основу морального кодексу, що регулює всі аспекти життя мусульманина, суніти розглядають хадіси — збірники свідчень, які описують слова й діяння Пророка.

На відміну від сунітів, шиїти (від араб. «шаа» — приєднатися до когось) заперечують вірогідність більшої частини хадісів, які ввійшли в канонічні збірники. Вони дотримуються ідеї халіфату як єдино правильної форми державного устрою, відкидаючи сунітський принцип прийняття одностайних ухвал всією громадою й вчення про імама — повновладного духовного й політичного вождя. Імам повинен бути нащадком Алі ібн Аби Таліба, якого шиїти визнають єдиним законним спадкоємцем Пророка.

Шиїти, що найчастіше проповідують мучеництво й революцію, стали зачинателями багатьох повстань і воєн, тому на Заході їх вважають основними порушниками спокою в мусульманському світі.

9. Національні турецькі особливості

За мусульманською традицією, входячи в мечеть, у приватний будинок, треба зняти взуття. Турки відрізняються чесністю, ввічливістю. Бесіда не повинна починатися з основної теми, необхідно виявити стриманість. Туркам буде приємно, якщо кілька фраз будуть вимовлені на їхній рідній мові.

10. Турецькі національні свята

1 січня — Новий рік.

Рамазан, священний місяць (пост). У цей час правовірні мусульмани не їдять і не п'ють зі світанку до вечірньої молитви. У цей час деякі ресторани закриті до заходу, а в консервативних провінційних містах вважається дурним тоном (навіть для не мусульманина), пити й курити на очах в усіх до вечірньої молитви (коли муедзин прокричав заклик до молитви з мінарету).

Маренка (свято жертвоприношення) — головне релігійне свято в році, триває 4 дні.

23 квітня — День Національної Незалежності.

19 травня — День молоді.

30 серпня — День перемоги.

29 жовтня — День Республіки, головне державне свято (паради, промови).

10 листопада — День смерті Ататюрка (1938 р.) У цей день, в 9:05 ранку вся країна завмирає в мовчанні, перехожі на хвилину зупиняються, сирени гудуть і машини сигналять.

11. Національна кухня Туреччини

Національна кухня Туреччини, як і частина турецької культури увібрала в себе блюда безлічі народів, які жили на території країни в стародавності. У наші дні туристи практично в будь-яких ресторанах країни можуть спробувати будь-яке блюдо з тієї розмаїтості, що було подаровано Туреччині всією історією національної кухні. Однак, у кожному з регіонів є свої особливості, знання яких зможе зробити знайомство туристів з турецькими стравами цікавим не тільки з гастрономічної, але й з культурної точки зору.

Наприклад для східної частини країни найпопулярнішими продуктами є масло, йогурт, сир, мед, м'ясо. Тут люблять суп з йогурту й котлети, у фарш яких додаються ароматні трави, зібрані в горах. Під час довгих зимових місяців, місцеві жителі люблять пити чай з гірськими травами.

У центральній Анатолії зберігаються традиції часів сельджукського завоювання й султана Кейкубада. М'ясо, приготовлене в спеціальному вогнищі, виритому в землі — тандирі — основа місцевої кухні. Тут же найпопулярнішим десертом є халва з Кон’ї.

На узбережжі Егейського моря царюють блюда з морепродуктів і страви з овочів. Чай п'ють із каштановими цукатами й завершують трапезу безліччю фруктів.

Чорноморське узбережжя — край рибалок. Більше сорока блюд із самої популярної риби-хамси — можуть приготувати місцеві кухарі, у тому числі й десерт.

На південному сході Анатолії улюблена їжа — кебаби різних видів, причому при їхньому готуванні використовується дуже багато спецій.

Район Мармурового моря славиться розмаїтістю своєї кухні й вишуканістю блюд. Стамбульські ресторани знамениті блюдами, приготовленими з ягняти.

Ближче до портових міст, які розташовані безпосередньо у моря, потрібно обов'язково спробувати мідії. У рибних ресторанах і тавернах з мідіями готуються долма й плов.

Потрібно відзначити, що турки — великі аматори закусок. Вечеряючи в ресторані можна не замовляти нічого іншого, крім холодних закусок. Тут вибір дуже широкий: це всілякі овочеві й фруктові салати, овечий сир, квасоля, рис у виноградних листах, фаршировані томати або перець, дарунки моря.

Основна маса гарячих блюд готується з яловичини й баранини. Свинина — табу для мусульман. Типові турецькі блюда — донер і кебаб. Також традиційна для турецької кухні долма. Зазвичай при її готуванні використовуються помідори, кабачки, баклажани, перець і виноградні листки. Вони наповнюються рисом, горіхами, пряностями й готуються з маслиновим маслом і з лимоном. Також дуже смачні тандир — запечена баранина, пирзоля — баранина на кісточках.

12. Танці турецького народу

Популярнейший танець у Туреччині — танець живота. Історики точно не можуть назвати країну, де з'явився цей танець. Існує кілька версій, наприклад, є припущення, що це Єгипет, а може Межиріччя, Індія або Туреччина. Танець живота безпосередньо пов'язаний з розвитком культу Богині Родючості, Богині-Матері. У різних народів ця богиня називалася по-різному: Анахіта, Ісида, Іштар, Афродіта. Цей культ був розповсюджений у багатьох древніх державах, тому що землеробство було основою їхнього економічного життя.

Якщо говорити про танець живота, то він відбиває процес зачаття, виношування плода й, нарешті, народження. Саме тому танець містить еротичні елементи. У міру розвитку древніх цивілізацій танець мінявся й виходив за рамки релігійного культу. З'явився другий напрямок у його використанні — світський, тобто танець стає розважальним елементом у повсякденній культурі східних людей. У наш час він став невід'ємною частиною різних шоу у східних країнах.

Є й інша грань мистецтва танцю — це танець релігійний, культовий. Головний внесок в іслам турки зробили в області суфізму, містико-аскетичного напрямку в ісламі. Кожний суфійський «тарикат» (секта, або дервишський орден) намагався знайти шлях до містичного єднання людини з Богом. На ритуал їхніх сект вплинула така доісламська шаманська практика, як танці й музика, які викликали потужні спалахи екстазу в учасників містичних церемоній «айїн». Ортодоксальні мусульмани такі обряди вважали проявами єресі. Послідовники «Мевлеви» щорічно в грудні проводять фестиваль, присвячений пам'яті засновника ордена, і це одне з головних туристичних видовищ. Під час релігійної церемонії дервіші, які крутяться, одягнені в білі плаття, що розвіваються, і конічні капелюхи. Вони вертяться під рівний ритм барабанів і звуки містичної музики, представляючи смерть і остаточне з'єднання Мевляни з Аллахом.

Список використаної літератури

    Енциклопедія для допитливих // за редакцією В.Бутромеевой. — К.: «Олма-Пресс», 2000;

    Енциклопедія для дітей. — М.: Аванта +, 1996;

    Краткая Всемирная история. Кн. 1. — М.: Наука, 1967. — С. 192-213;

    Энциклопедия для детей. Страны и народы. — М., 1994.