Процедура санації. Ліквідаційна процедура. Мирова угода в справі про банкрутство

Міністерство освіти України

Київський інститут бізнесу та технологій

Ніжинська філія

Кафедра _економіки та бізнесу_

Контрольна робота

З господарського законодавства

(назва дисципліни)

на тему Процедура санації. Ліквідаційна процедура.

Мирова угода в справі про банкрутство.

Студента Петрик І.А.___

Курс ІІІ__________

Група Ф-60-03-07 Б>1>Ф (4,6з)

Спеціальність _ фінанси____

Викладач __Луняк Є.М.____

Ніжин 2009

План

Вступ

    Процедура санації.

    Ліквідаційна процедура.

    Мирова угода в справі про банкрутство.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

До недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки відчутними стали такі економічні явища, як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки.

На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

    зміна економічного середовища, в якому вони існують;

    втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

    зміна системи планування і , як результат-порушення ритмічності виробничої діяльності;

-нестабільність правового поля.

Крім того,процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управ ління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передавши її акціонерам( новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукція іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, внаслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства та ліквідації.

Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці , держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.

1. Процедура санації

Санація є системою заходів, що здійснюється під час провадження по справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування реструктуризації підприємства, боргів та капіталу і (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника( ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ( далі Закону)).

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Безпосередньо процедуру санації здійснює керуючий санацією, призначений судом, за планом санації,схваленим комітетом кредиторів та затвердженим господарським судом.

Керуючий санацією призначається судом із числа осіб,зареєстрованих як арбітражні керуючі і відомості про яких надані Вищому господарському суду України, тобто в тому ж порядку, який встановлено для призначення розпорядника майна. Певною відмінністю є лише те , що кандидатуру керуючого санацією господарському суду пропонує комітет кредиторів. За згоди комітету кредиторів та інвесторів керуючим санацією може бути призначено керівника підприємства-боржника. У цьому разі від нього не вимагається наявність ліцензії арбітражного керуючого.

З дня винесення ухвали про санацію боржника: керівник боржника ( за винятком, коли він сам і призначається керуючим санацією) відсторонюється від посади, управління боржником переходить до керуючого санацією; припиняються повноваження органів управління боржника, які протягом трьох днів зобов’язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток та штампів, матеріальних та інших цінностей; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі ,якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

Керуючий санацією має право:

    розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбаченим цим Законом;

    укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди;

    подавати заяви про визнання угод, укладених боржником,недійсними.

З початком процедури відновлення платоспроможності боржника керуючий санацією отримує право звернутися до господарського суду із заявою про визнання окремих угод боржника недійсними. Його заява про визнання угоди недійсною задовольняється судом за умови, якщо її укладено із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки, а також коли угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншим або пов’язана з виплатою ( видачею) частки (паю) в майні боржника у зв’язку з його виходом зі складу учасників боржника. Аналогічні положення встановлені і для деяких інших угод. Крім цього, керуючий санацією протягом трьох місяців з дня початку процедури санації має право відмовитися від виконання договорів боржника,укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо виконання договору завдає збитків боржнику, порівняно з аналогічними договорами,що укладаються за тих же умов, або він має довгостроковий характер, або виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника ( ст.17 Закону).

Основними завданнями, що вирішуються у процедурі санації боржника, є розробка керуючим санацією плану відновлення платоспроможності боржника, схвалення його комітетом кредиторів, виконання заходів плану санації та проведення розрахунків з кредиторами. У разі залучення до санації боржника інвесторів, план відновлення платоспроможності боржника розробляється за їх участю. У тому випадку, коли боржником є підприємство, де частка держави в майні підприємства становить понад п’ятдесят відсотків, план санації узгоджується додатково з органом, уповноваженим управляти державним майном.

План санації боржника повинен передбачати заходи по відновленню платоспроможності боржника, умови участі інвесторів( за їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення на них боргу( частини боргу), строку та черговості виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов’язань ( ст.18 Закону), строку відновлення платоспроможності боржника.

Закон дає орієнтовний перелік заходів, які може застосовувати керуючий санацією для відновлення платоспроможності боржника. Ними можуть бути:( ст.18, п.2 Закону)

    реструктуризація підприємства;

    перепрофілювання виробництва;

    закриття нерентабельних виробництв;

    відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення(списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

    ліквідація дебіторської заборгованості;

    реструктуризація активів боржника ;

    продаж частини майна боржника;

    зобов’язання інвестора про погашення боргу ( частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу ( частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;

    виконання зобов’язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;

    продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу ( для недержавних підприємств);

    одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок реалізації майна боржника;

    звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності – за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети.

Комітет кредиторів за результатами розгляду плану санації може схвалити його і подати на затвердження господарському суду, або відхилити і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і ліквідаційної процедури, або відхилити план санації і звернутися до суду з клопотанням про призначення нового керуючого санацією. В останньому випадку на розробку нового плану санації відводиться вже не три, а один місяць з дня прийняття рішення про відхилення попереднього плану санації.

За результатами виконання плану відновлення платоспроможності боржника складається і подається на розгляд зборів кредиторів звіт керуючого санацією. Звіт керуючого санацією ( за ст.21 Закону) має містити:

    баланс боржника на останню звітну дату;

    рахунок прибутків і збитків боржника;

    відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника;

    відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;

    відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату подання звіту.

Одночасно зі звітом керуючий санацією вносить на вирішення зборів кредиторів одну із пропозицій:про прийняття рішення про припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності боржника; про укладення мирової угоди; про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

2. Ліквідаційна процедура

У випадках, передбачених Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Ліквідаційна процедура – це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство після визнання боржника банкрутом з метою задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено законодавством.

До наслідків, які наступають після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закон відносить:

    завершення підприємницької діяльності банкрута закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

    строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів ( обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

    припинення нарахування неустойки ( штрафу, пені ), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

    відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

    укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбачуваному Законом;

    скасування арешту, накладеного на майно боржника,визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

    вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

    виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому Законом ( ст.23 Закону).

Заходи по ліквідації банкрута здійснює ліквідатор, призначений судом в порядку, передбаченому Законом для призначення керуючого санацією. За клопотанням ліквідатора, погодженого з комітетом кредиторів господарським судом, може бути призначено членів ліквідаційної комісії. Закон не передбачає певних вимог до членів ліквідаційної комісії та до строків, що відводяться на її формування, зазначаючи лише, що в разі ліквідації державного підприємства або підприємства,у статутному фонді якого державна частка становить більш ніж двадцять п’ять відсотків, господарський суд має обов’язково включити до складу ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства. Щодо інших членів ліквідаційної комісії, то до участі в ній залучаються представники кредиторів, державних фінансових органів , а в окремих випадках – представники державного органу з питань нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, органів місцевого самоврядування тощо.

З дня свого призначення ліквідатор має право:

    приймати до свого відання майно боржника та вживати заходів по забезпеченню його збереження;

    управляти та розпоряджатися майном банкрута;

    здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута;

    виконувати повноваження керівника банкрута;

    формувати ліквідаційну масу;

    пред’являти до третіх осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута;

    отримати кредит на виплату вихідної допомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв’язку з його ліквідацією;

    заявляти заперечення по заявлених кредиторами вимогах до банкрута;

    відмовитися від виконання договорів банкрута;

    вживати заходів , спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

    передавати на збереження документи банкрута, які підлягають обов’язковому зберіганню;

    реалізувати майно банкрута для задоволення включених до реєстру вимог кредиторів;

    здійснювати інші заходи, спрямовані на досягнення цілей ліквідаційної процедури.

Основними завданнями, що підлягають вирішенню в ході ліквідаційної процедури, є виявлення та консолідація ліквідаційної маси, її реалізація та задоволення у встановленій Законом черговості вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою закон називає всі види майнових активів ( майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, за винятком об’єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури ( ст.26 Закону).

Майно боржника, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси, використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача.

Способи та порядок продажу майна банкрута визначає комітет кредиторів. Як правило, це публічні торги. Для продажу майна підприємств – банкрутів, заснованих на державній власності, є обов’язковим проведення конкурсів або аукціонів в порядку , передбаченому Законом України від 4 березня 1992 року « Про приватизацію державного майна» ( в редакції Закону України від 19 лютого 1997 року). А стосовно нерухомості та майна, що використовується у виробничій діяльності державних підприємств та підприємств з часткою державної власності у статутному фонді понад 25 відсотків, діє мораторій на примусовий продаж, встановлений Законом України

« Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року № 2864 – ІІР.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі – продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому ст. 31 закону.

Згідно із зазначеною статтею, в першу чергу, не чекаючи завершення ліквідаційної процедури і після реалізації хоча б частини ліквідаційної маси, задовольняються дві групи вимог. Першу групу становлять вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі. До другої групи входять витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, в тому числі :

    витрати на оплату державного мита;

    витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

    витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

    витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною;

    витрати арбітражного керуючого, пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

    витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рахунок їх коштів;

    витрати на оплату праці арбітражних керуючих.

В другу чергу задовольняються вимоги , що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками по заробітній платі, зобов’язань із заподіянням шкоди життю та здоров’ю громадян, а також вимоги громадян – вкладників довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно довірителів.

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів(обов’язкових платежів ).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, в тому числі ті , що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника або в процедурі санації.

В п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду банкрута.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

- дані інвентаризації ліквідаційної маси;

- відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси.

Після заслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремих кредиторів суд виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала про його ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Боржник, майна якого вистачило на задоволення вимог усіх кредиторів, вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність, якщо вартість його майнових активів достатня для здійснення статутної діяльності.

Яскравим свідченням « продебіторського» характеру Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є закріплення в ньому можливості на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство укласти мирову угоду і таким чином запобігти визнанню боржника банкрутом і його ліквідації.

3. Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство, відповідно до ст.35 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки,а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів – членів комітету та вважається прийнятим за умови , що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим ( керуючим санацією, ліквідатором ), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону.

У разі коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами ст.35 Закону, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення( списання ) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків зборів(обов’зкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди . Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.

Для кредиторів , які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом , про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов’язковою для боржника( банкрута ), кредиторів другої та наступних черг.

Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода має містити положення про:

    розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника;

    відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про:

    виконання зобов’язань боржника третіми особами;

    обмін вимог кредиторів на акції боржника;

    задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Арбітражний керуючий протягом п’яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

До заяви про затвердження мирової угоди додаються:

    текст мирової угоди;

    протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;

    список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера(коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

    зобов’язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі ст. 31 Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;

    письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі:

    порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого цим Законом;

    якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.

З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна. Керуючого санацією, ліквідатора).

Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов’язки керівника (органів управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника боржника (органів управління).

Винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.

За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо:

боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника ( банкрута );

    виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства;

    існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Вимоги кредиторів, по яких зроблені розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов’язані повернути все отримане в порядку виконання мирової угоди.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

    невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів;

    провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.

Висновок

Чинне законодавство з питань банкрутства і , зокрема Закон про банкрутство не виконує повною мірою своєї економічної функції, а передбачена ним процедура санації не стала ефективним механізмом відновлення платоспроможності підприємств та задоволення вимог кредиторів. Подальше зволікання з реформуванням системи банкрутства як інструменту перерозподілу власності, штучного доведення підприємств до неплатоспроможності в майбутньому може призвести до негативних наслідків.

На сьогодні Закон передбачає реорганізаційні та ліквідаційні процедури, а також мирову угоду , які ліквідовують підприємство - банкрут. Причому мирова угода є оптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки ( кредитори ) ситі, і вівці (боржники ) цілі. Слід зазначити також, що мирова угода між кредиторами і боржником в українській практиці явище поки що рідкісне.

Зрозуміле й чітко організоване законодавство про банкрутство підприємств є надзвичайно важливою і стратегічною проблемою ринкових відносин. Прийняття нового Цивільного і Господарського кодексів України, ряду нових законів створило певну систему законів у сфері банкрутства підприємств, що дозволило, з одного боку, запобігти численним суперечкам і спорам, а з іншого,- слід таки визнати, що сьогоднішній стан законодавства про банкрутство залишає певну невизначеність і незначні розбіжності.

Аналіз розвитку зарубіжного законодавства про неспроможність та банкрутство дозволяє дійти висновку, що лише належне державне регулювання цієї галузі дозволить мінімізувати збитки, що можуть бути завдані законними правам та інтересам господарюючих суб’єктів та самої держави. Завдання нашої держави на сьогодні полягає в упорядкуванні питань неспроможності ( банкрутства ) підприємств з пріоритетом державних інтересів. Продуманий і науково обґрунтований синтез досягнень ряду зарубіжних країн дозволить у перспективі створити в Україні ще більш ефективно дієвий інститут банкрутства та могутні кримінально – правові й організаційні основи протидії кримінальним формам банкрутства.

Список використаної літератури

    Закон України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Голос України.-1999.-30 липня

    Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження положення про порядок санації державних підприємств»// Зібрання постанов Уряду України.-2001.-№5.

    Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання:Збірник нормативних актів.-К.:Атіка. 2000.

    Господарське законодавство/Я.М.Пігач, Л.М. Труфанова.-К.2005.

    Санація неплатоспроможних підприємств: її форми та шляхи удосконалення./Полозенко Д., Варгіч С.// Цінні папери України – №26-1999.

    Банкрутство і шляхи його подолання/Полозенко Д., Варгіч С.//Вісник НБУ-№10-1999.