Організація банківської справи

Вступ

В ринковій економіці банківська справа набуває надзвичайної ваги у суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні проблеми в країні. Банківська справа забезпечує ринкову систему механізмами та інструментами реалізації її здатності до саморегулювання, а державі надає можливість ефективно впливати на економіку задля реалізації всіх суспільних інтересів. Тому в ринкових умовах з банківською справою постійно стикаються, по суті, всі члени суспільства, будь-то звичайні фізичні особи, чи підприємства та великі господарські структури, чи урядові та законодавчі органи влади, і, звичайно, самі працівники банків.

Ще більш нагальною є потреба в банківських послугах підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, для здійснення різноманітних платежів, для «доходного» розміщення своїх вільних коштів. Постійно потребують вони від банків послуг з обміну валюти, купівлі та продажу цінних паперів, надання позичок, консультацій та багато інших. Сучасні банки продають своїм клієнтам тисячі різноманітних послуг, за що їх на Заході часто справедливо називають універмагами.

Вказані обставини зумовлюють необхідність того, щоб всі члени суспільства з ринковою економікою були добре обізнані з банківською справою. Це стосується перш за все працівників банків, які займаються цією справою професійно. Проте й інші особи, що займаються економічними та фінансовими питаннями підприємств чи установ, в яких працюють, чи тільки фінансовими питаннями власної сім'ї, повинні добре володіти «азбукою» чи «таблицею множення» з банківської справи. Особливо це актуально для сучасного українського суспільства, яке йде по шляху ринкових реформ і створення сучасної банківської системи. Разом з тим «банківська грамотність» переважної більшості його членів, по суті, нульова.

В запропонованій науковій роботі розглядаються теоретичні основи організації банківської справи; види операцій, які використовують сучасні українські банки в своїй діяльності, а також останні тенденції розвитку банківської системи України.

Вивченню теоретичних аспектів банківської справи присвятили свої роботи такі вчені, як Васюренко О.В., Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М., Холодна Ю.Є., Крохмалюк Д., Садовникова Е.Ф., Кузнєцова А., Другов О., Рисін В.

Основна увага приділяється можливим шляхам розвитку банківської справи в Україні з огляду на інтеграційні процеси, які відбуваються в світовій фінансовій сфері, а також з урахуванням останніх дій НБУ, які звужують можливість конкуренції на внутрішньому банківському ринку.

1. Сутність банку і банківської системи

1.1 Базові поняття про банк та банківську систему. Структура банківської системи

Банки і банківська система - не звичайні економічні структури. їх вплив на економічні процеси надзвичайно великий і необхідна жорстка регламентація і контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Це робить актуальним правильне визначення ключових понять - банківська діяльність, банк, банківська система.

Банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом тільки під особливим контролем держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох посередницьких операцій:

    залучення грошових внесків від клієнтів;

    надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів;

    здійснення розрахунків між клієнтами.

Банк - фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію платіжних засобів, надання їх в позики, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Виконуючи базові операції, банки беруть участь в створенні депозитів, і таким чином в зміні маси грошей в обігу. Це визначає особливу відповідальність кожного банку за стан економіки: будь-яка зміна маси грошей в обігу може призвести до порушення ринкової рівноваги. Тому необхідна особлива система контролю і регулювання діяльності банків, для того щоб поставити їх діяльність по створенню грошової маси в певні рамки, достатні для нормального розвитку економіки. Тому потрібно чітко визначити, що таке банк, і визначити правила банківської діяльності.

Банківська система - це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківську систему не слід розуміти як механічне об'єднання банків: вона має наперед окреслені цілі, виконує свої специфічні функції, які не відповідають функціям окремо взятих банків в економіці. Банківська система будується по завчасно розробленій концепції, в рамках якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

    пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з суспільними інтересами - забезпеченням стабільності грошей і стабільної роботи всіх банків;

    пов'язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього банки повинні керуватися в своїй діяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а і вимогами системи, в яку вони включені.

Всім банківським системам, які функціонують в ринковій економіці, властива дворівнева структура.

На першому рівні знаходиться центральний банк, який несе відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері: підтримка стабільності грошей і забезпечення стабільності функціонування всієї банківської системи. Хоча ці завдання розв'язуються за участю всіх банків, успіх може бути досягнутий тільки при координації дій кожного з них.

На другому рівні банківської системи знаходиться решта банків, які називаються комерційними. На відміну від центрального, комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обміну: фірми, сімейні господарства, державні структури. Банки другого

рівня щодо один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, які конкурують між собою на грошовому ринку. Вони, по суті виступають юридично і економічно відособленими підприємствами, які будують свою діяльність на комерційних основах задля отримання прибутку.

Визначальні ознаки банківських систем країн з ринковою економікою:

    Дворівнева система.

    Наявність законодавчо встановленої системи обмежень, страхування, нагляду і контролю банківської діяльності.

    Створення регульованого ЦБ єдиного для всіх банків механізму руху банківських резервів.

    Наявність специфічної інфраструктури міжбанківського призначення (мережа міжбанківських розрахункових центрів, зв'язку, фондів страхування депозитів, навчання і ін.)

1.2 Функції банківської системи

Банківська система покликана виконувати такі функції:

    трансформаційну;

    створення платіжних засобів і регулювання грошової маси;

    забезпечення стабільності банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція обумовлена посередницькою місією банків. Мобілізовуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість трансформувати:

    строки грошових капіталів;

    їх розміри;

    фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до змін попиту на гроші. Банківська система керує пропозицією грошей. Це ключова функція банківської системи. У її здійсненні беруть участь всі ланки банківської системи - ЦБ, всі банки другого рівня. Вона стосується всіх напрямів банківської діяльності, перш за все кредитної.

Основні висновки, що належать до даної функції, наступні:

    Приріст маси грошей в обігу забезпечується не тільки кредитною емісією ЦБ, але і кредитною діяльністю КБ.

    Банківська система створює грошей значно більше, ніж одержує ззовні - від центрального банку, не дивлячись на те, що позики надаються в межах вільних резервів.

    Рівень грошово-кредитної мультиплікації залежить від норми обов'язкового резервування.

    Грошовий мультиплікатор спрацьовує не тільки при додатковому введення грошей (резервів) в систему центральним банком через кредитну емісію, а й під час надходження готівки на рахунки клієнтів або продажу частини активів на міжбанківському ринку.

Стримують процес мультиплікації наступні чинники:

    Використання клієнтами банків одержаних позик або платежів в готівковій формі. У наступному банку у такому разі скоротиться приріст резервів або взагалі його не буде, що зменшить коефіцієнт мультиплікації.

    Нарощування банківських резервів в результаті підвищення норми резервування або скорочення видачі позик.

    Зміна структури депозитів у бік зниження частки депозитів до запитання і збільшення частки строкових депозитів. Це уповільнює інтенсивність платежів між клієнтами різних банків і швидкість переміщення резервів між банками, що призводить до уповільнення процесу мультиплікації.

Такий у загальних рисах механізм виконання даної функції банківською системою.

Функція забезпечення стабільності банків і грошового ринку пов'язана з надзвичайно високим ризиком банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, несуть в собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розбалансування всього грошового ринку, провокації економічної кризи. Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Успіху в справі диверсифікації ризиків можна добитися тільки за умови, що дане завдання розв'язуватиметься зусиллями всієї банківської системи. Необхідне ухвалення низки законів, що регламентують діяльність всіх її ланок і створення ефективного механізму державного контролю за виконанням цих законів. Важливою умовою в забезпеченні стабільності є незалежність НБУ від інших суб'єктів влади в Україні.

1.3 Види комерційних банків

Комерційні банки розглядаються в двох аспектах - широкому та вузькому. Комерційний банк в широкому розумінні - це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій всі банки, крім центрального, називаються комерційними.

У вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою комерційних банків, діє велика група інших банків другого рівня, які не називаються комерційними.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

Принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку; ^ Принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві США та Японії, де банкам по суті заборонено здійснювати операції з цінними паперами корпорацій, з нерухомістю, страхові операції тощо. На цей принцип орієнтується переважно й українська банківська практика.

Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних, інвестиційних, тощо, та галузевою чи секторовою, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки.

В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних.

Виходячи з досвіду західних країн, всі універсальні банки можна об'єднати у три групи: комерційні банки (у вузькому розумінні); ощадні банки; кооперативні. Відрізняються між собою ці групи банків правовою формою, набором клієнтури та цілями діяльності.

Комерційні банки (у вузькому розумінні) обслуговують насамперед підприємства та організації різних галузей народного господарства, а також фізичних осіб. Правовою формою їх організації є переважно акціонерна. Банківські акціонерні товариства можуть бути відкритого та закритого типу. Акціонерами можуть бути юридичні та фізичні особи. Серед юридичних осію переважають акціонерні компанії, але можуть бути і приватні фірми, громадські об'єднання, державні підприємства та організації. Так, значна частина акціонерного капіталу двох найбільших комерційних банків України (Промінвестбанку і Укрсоцбанку) належить державі, а серед їх акціонерів переважають фізичні особи, зокрема працівники цих банків.

Другу групу універсальних банків утворюють ощадні інститути. Ощадні інститути - це група фінансових посередників, діяльність яких базується на залученні вкладів від населення.

В Україні мережа ощадних інститутів представлена одним банком -Ощадним банком, який за кількістю філій та зайнятих працівників є найбільшим банком і займає домінуючі позиції на ринку заощаджень.

Розвиток Ощадного банку України в бік комерційних банків явно відстає порівняно з такими банками в інших країнах. Він поки що працює переважно в режимі звичайних ощадних кас, обмежуючись прийманням вкладів населення з використанням їх переважно через міжбанківський ринок. Це звужує його можливості стимулювати приток вкладів і впливати на економічні процеси, перш за все у сфері малого та середнього бізнесу, яка традиційно обслуговуються у всіх країнах ощадними банками.

Третю групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки, кредитні товариства, тощо). За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники), або профспілками.

В Україні система кредитних товариств тільки починає розвиватися. Різновид універсальних банків в Україні розвивається надто повільно, що спричинено такими обставинами:

Гальмуванням розвитку малого і середнього бізнесу, фермерських господарств, виробничої кооперації; Затримкою з прийняттям законодавства щодо регламентації діяльності кредитної кооперації; Недостатнім розвитком фондового ринку, підривом довіри широких верств населення до фінансових посередників взагалі. Характерною ознакою кредитних товариств, як окремого виду універсальних банків, є те, що вони базують свою діяльність на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позички - короткострокові, середньо- та довгострокові. Проте в останній час ці банки вивели свою діяльність за межі обслуговування тільки своїх членів, стали приймати всі види вкладів від інших осіб і надавати всім широкий спектр послуг. Тому вони істотно наблизилися за характером діяльності до звичайних комерційних банків.

Спеціалізовані байки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється не вигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникали в таких секторах ринку:

Споживчого кредиту; Іпотечного кредиту; Сільськогосподарського кредиту; Залученням малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; Зовнішньоекономічній діяльності; Сфері інвестування капіталу; Житловому будівництві тощо. Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за назвою, структурою, характером діяльності. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки:

    іпотечні;

    будівельні ощадні банки (каси);

    інвестиційні банки (компанії);

    банки підтримки;

    гарантійні банки;

    розрахункові банки.

Іпотечні банки - займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості. Необхідні для іпотечного кредитування кошти ці банки мобілізують шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій) чи продажу долі участі в іпотечних позичках тощо.

Будівельні ощадні банки - займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва. Подібно до іпотечних банків, вони надають свої довгострокові позички теж під заклад нерухомості, проте необхідні ресурси формують переважно за рахунок цільових внесків і вкладів самих забудовників.

Інвестиційні банки (компанії) - займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску власних боргових зобов'язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій і держави. Головне призначення цих банків - диверсифікація ризиків, пов'язаних з вкладенням коштів у довгострокові цінні папери, перш за все корпоративні.

Головна перевага інвестиційних банків полягає у диверсифікації ризиків через пайові фонди. До такого механізму диверсифікації можуть вдаватися універсальні банки. Для цього вони створюють окремі інвестиційні компанії, які можуть працювати на тих же засадах, що й інвестиційні банки.

Банки підтримки - створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктуризації, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву, відбудові зруйнованого господарства (війною, стихійними лихами тощо). В назвах таких банків, як правило, присутні посилки на реконструкцію, розвиток, відновлення тощо.

Серед спеціалізованих банків західних країн є група банків, які займаються поручительством (банки-гаранти). Такі банки беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств, що відкриває останнім доступ до банківських позичок. Банки-гаранти повинні мати висококваліфікованих спеціалістів з оцінки кредитоспроможності підприємств-позичальників. Гарантії таких банків сприяють залученню капіталів у великі інвестиційні проекти на тривалий строк. На жаль, в Україні такі банки поки що не створені.

2. Операції банків

2.1 Активні операції

Активні операції - це розміщення банками власних і залучених коштів з метою отримання доходу і забезпечення своєї ліквідності. Розміщуючи засоби в активи, банки постійно стежать за тим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов'язкових і вільних резервів, щоб тривалість внесків в активи відповідала тривалості залучення засобів в пасивах. До активних операцій відносять:

    Операції з надання кредитів;

    Вкладення в цінні папери;

    Формування касових залишків і резервів;

    Формування інших активів (формування основних засобів -будівель, устаткування)

Кредитні операції здійснюються у формі надання позик під зобов'язання позичальників повернути кошти і сплатити відсотки у встановлені терміни. Це ключовий вид активних операцій банків, який забезпечує переважну частину доходів. Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків - ризик неповернення позик. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходи по запобіганню кредитним ризикам: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позику (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позики або гарантії його повернення третьою особою, створювати резервні фонди.

Залежно від тривалості обороту засобів, сформованих позичальником за участю банківських позик, і від окупності проектів, що кредитуються банками, банківські кредити поділяються на короткострокові, середньо- і довгострокові. З терміном кредиту тісно пов'язаний ризик неповернення - чим довший термін, тим вищий ризик. Тому по середньо- і довгострокових кредитах банки встановлюють вищі процентні ставки, чим по короткострокових. Проте цей захід не завжди захищає банки. В умовах інфляції, коли ймовірність ризиків істотно підвищується, банки взагалі перестають надавати спочатку довгострокові, а потім і короткострокові кредити.

Вкладення в цінні папери. Вкладення засобів в цінні папери мають істотні переваги над іншими активними операціями:

    вони забезпечують підвищення прибутковості, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу, ніж позики;

    деякі види цінних паперів мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів грають роль вторинного резерву;

    забезпечують диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато різних видів цінних паперів різних емітентів;

    дозволяють вивести частину своїх доходів з-під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних паперів встановлюється пільгове оподаткування;

- дозволяють проникати в капітал інших корпорацій, зокрема банків.

Формування касових залишків і резервів, як один з видів активних операцій, направлений на забезпечення їх ліквідності. Касові залишки і залишки засобів банків на їх рахунках в центральному і в інших комерційних банках - найбільш ліквідні активи, які є первинними резервами банківської ліквідності. За рахунок цих засобів банки постійно готові задовольняти випадкові спроби клієнтів повернути свої внески. Якщо банкам це вдається, вони можуть попередити ажіотаж з боку вкладників і стабілізувати ситуацію. Тому дана операція є обов'язковою і встановлюються норми обов'язкових резервів для комерційних банків.

2.2 Пасивні операції

Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані в результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх діяльності.

До пасивних операцій належать:

Залучення коштів на депозитні рахунки - поточні (до запитання), строкові, ощадні та інші; Недепозитне залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Депозитне залучення коштів - приймання коштів юридичних та фізичних осіб на вклади всіх видів.

Міжбанківський ринок - сектор грошового ринку, на якому банки здійснюють операції між собою (кредитні, валютні тощо).

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, розрахункові, строкові, ощадні, валютні тощо. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, за рахунок яких банки формують переважну частину своїх доходних активів.

Не депозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти більш дорогі та короткострокові, ніж депозитні.

Результати пасивних операцій відображаються в пасивній частині балансу банку.

2.3 Послуги

Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють як правило в процесі виконання звичайних пасивних і активних операцій. Єдине, що для цього додатково потрібне, - це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а в формі комісійних виплат. Банківські послуги - надзвичайно доходний, майже без ризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається.

Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам. Всі їх можна згрупувати в декілька великих груп:

    гарантійні послуги. Надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов'язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківській позичці, виставити акредитив стенд-бай тощо);

    посередницькі послуги. Як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, кредитних операціях, розрахункових операціях тощо. За дорученням емітентів банки можуть розміщувати їх цінні папери на первинному фондовому ринку. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі-продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб'єктам валютного ринку, купуючи та продаючи валюту за її дорученнями. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку й змушені залучати до задоволення його прохання інші банки;

    консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги, ведення обліку тощо;

    трастові (довірчі) послуги. Як довірені особи своїх клієнтів, банки можуть надавати широке коло послуг - по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу і купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягуванню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

Банки України тільки починають освоювати сферу послуг. Зараз широко надаються розрахунково-касові, трастові, консультаційні та інші послуги. Затримка розвитку банківських послуг відбувається як з вини банків (далеко не всі послуги вони можуть надавати), так і з вини їх клієнтів (не пред'являють попиту на них).

3. Стан та проблеми розвитку банківської системи в Україні

3.1 Проблеми інтеграції банківської системи України в світові фінансові структури

Залучення нашої країни до процесів глобалізації світової економічної і фінансової системи зумовлює перенесення більшості позитивних і негативних явищ зовнішнього світу в українські умови, що призведе до відповідних наслідків для розвитку фінансово-банківської системи.

Присутність банків з іноземним капіталом в банківській системі України відповідає інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій і розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку. В той же час слід зазначити деякі фінансові ризики, пов'язані з швидким зростанням частки іноземного банківського капіталу. Вони можуть привести до втрати суверенітету у сфері грошово-кредитної політики, можливому посиленню нестабільності, несподіваним коливанням ліквідності банків, вірогідному відтоку фінансових ресурсів.

Все це зумовлює актуальність дослідження впливу іноземного капіталу на роботу банківської системи України, а саме - його позитивних сторін і можливих ризиків. При цьому слід врахувати той чинник, що власники іноземного капіталу, розпоряджаючись ним, перш за все керуються власними інтересами, а не пріоритетами розвитку банківської системи та економіки України. Тому вирішення питання про форми і масштаби присутності іноземного банківського капіталу на вітчизняному ринку банківських послуг повинне бути підпорядковане стратегічним цілям соціально-економічного розвитку, підвищення національної конкурентоспроможності, економічної безпеки, зміцнення грошово-кредитної системи України.

Як правило, на ранній стадії діяльність іноземних банків зводиться до обслуговування клієнтів з материнської країни. Тому основним мотиваційним чинником стає отримання ринкових переваг: могутні іноземні банки, пропонуючи складніші послуги, легко залучають найкращих клієнтів, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків. Починаючи з кінця 90-х років, спостерігається також переорієнтація іноземних банків на роздрібний ринок.

Якщо надходження іноземного банківського капіталу регулюється і контролюється як слід, структура банківської системи удосконалюється, вітчизняні банки одержують більше стимулів для виходу на міжнародні фондові ринки, збільшується ефективність трансмісійного механізму грошово-кредитної політики, а процентні ставки за кредитами знижуються.

Таким чином, в Україні під впливом іноземного банківського капіталу можна очікувати створення якісно нового фінансово-економічного середовища, появи нових можливостей і нових проблем.

Основні проблеми, пов'язані з надходженням іноземного капіталу:

    структурні ризики «залежного розвитку» і загострення через це всього комплексу економічних, соціальних і політичних проблем;

    загрози «рушійної» глобалізації національної господарської системи і втрати економічного суверенітету;

    загроза економічної безпеки країни внаслідок можливого безконтрольного відпливу капіталу і фінансових ресурсів.

Основні напрями оптимізації допуску іноземного банківського капіталу повинні системно відобразитися на розробці і реалізації національної стратегії розвитку банківської системи. І тому сьогодні одним з найбільш важливих завдань є розробка практичних рекомендацій по визначенню оптимальної частки іноземного капіталу в структурі капіталу українських банків, яка б, з одного боку, створювала здорове конкурентне середовище для вітчизняних банків і сприяла інтеграції фінансово-банківської системи в світовий фінансовий простір, а з іншого - не завдала б нищівного удару по її стабільності. Окрім цього, особливої уваги заслуговують питання контролю над прибутком і його вивозом за кордон, а також питання оподаткування отриманих доходів, інвестування та ін.

На сьогодні висловлюються різні, часом протилежні думки щодо необхідності присутності іноземного капіталу в статутному фонді банків і доцільності квотування його частки в структурі банківських активів. Необхідно законодавчо закріпити дійовий механізм квот, причому кількісних. Така практика існує в багатьох високо розвинутих країнах і нормально сприймається абсолютно всіма учасниками фінансових ринків. У Україні пропозиції по жорсткому нормуванню частки іноземного капіталу викликають необгрунтований неспокій з боку чиновників і деяких учених, які наполягають на тому, що введення будь-яких протекцій гальмуватиме лібералізаційні процеси і входження України в європейський і світовий фінансовий простір.

Аналіз теоретико-методологічних основ впливу іноземного капіталу на роботу банківської системи України показав, що в світовій практиці є приклади як позитивного (передача нових технологій, створення нових робочих місць, розвиток експортного потенціалу країни), так і негативного (односторонній розвиток економіки, створення сировинних придатків для країн-інвесторів, інтенсивне використання робочої сили при низькій оплаті праці) досвіду залучення іноземних інвестицій. За статистичними підрахунками, для стабільного економічного зростання частка іноземних інвестицій повинна складати 20-25% від валового внутрішнього продукту країни. Таким чином, Україна належить до низки країн, які мають значні потреби в іноземних інвестиціях. За інформацією Міністерства економіки, їй потрібно більше 40 млрд. доларів США. Зараз же інвестовано в 30 разів менше (1.33 млрд. доларів). Протягом 1992-2005 рр. в економіку України залучено тільки 5193,8 млн. доларів, або 12,98% від необхідної суми. [ 9, с.25]

За розрахунками вітчизняних економістів, залучення засобів тільки з внутрішніх джерел може призвести до того, що період відродження української економіки триватиме більш ніж 20 років. Тому зараз виникає необхідність щорічного залучення іноземного капіталу на суму не менше 2 млрд. доларів. Ці ресурси нададуть можливість реконструювати пріоритетні галузі промисловості за п'ять років. При цьому слід врахувати, що залучення іноземних інвестицій також потребує деяких витрат: при залученні 1 млн. доларів середні витрати складуть 30 тис. доларів.

Банки-резиденти надають кредити під високі процентні ставки, що зумовлює значні витрати коштів і часу на оформлення необхідних документів. Тому багато підприємств надають переваги кредитам банків-нерезидентів або банків з переважаючою часткою іноземного капіталу, які використовують сучасні методики кредитування. Довгостроковими кредитами в українських банках є кошти, надані в тимчасове користування строком на один рік плюс один день. Такий термін є недостатнім для реалізації інвестиційної діяльності і отримання від неї прибутку. В той самий час, наприклад, «ХФБ-банк Україна» надає довгострокові кредити на строк до шести років під заставу майна вартістю 175% від вартості кредиту, причому відсотки по таких кредитах значно нижче, ніж відсотки в банках-резидентах (ПВОК+2,25%). [ 9, с.25].

Причиною активнішої співпраці українських виробників з банками-нерезидентами і банками з переважаючою часткою іноземного капіталу є гнучка політика, зручні умови відстрочення платежів, легкість укладання договорів, можливість одержати додаткові кредити.

Проведений статистичний аналіз впливу іноземного капіталу (ІК) на функціонування банківської системи України дає підставу затверджувати:

    Зростання об'ємів статутного капіталу банків з ІК супроводжується збільшенням об'ємів статутного капіталу всіх діючих банків, істотним скороченням загальної кількості банків і банків з часткою ІК в статутному капіталі. Дещо збільшується кількість банків з 100-процентним ІК і банків, які мають ліцензію на банківську діяльність. Зростає вартість цінних паперів в портфелі банків на продаж і інвестиції. Дещо знижуються доходи і витрати банків, проте чистий прибуток при цьому зростає неістотно;

    Підвищення об'ємів статутного капіталу банків з ІК супроводжується збільшенням практично всіх показників кредитування економіки України. Виняток становлять показники: по секторах економіки - кредити некомерційним організаціям, які обслуговують домашні господарства (дещо знижуються); по видах економічної діяльності - кредити державному управлінню (які не залежать від даного чинника) і кредити в екстериторіальну діяльність (дещо знижуються);

    Депозитна діяльність банківської системи в основному пов'язана із збільшенням об'ємів статутного капіталу всіх діючих банків, проте збільшення об'ємів депозитів в іноземній валюті, зокрема, термінових, а також депозитів фізичних осіб до запитання в іноземній валюті обумовлено саме зростанням об'ємів статутного капіталу банків з ІК;

    На фінансовий результат діяльності банків збільшення частки ІК впливає неістотно (дещо знижуються доходи, витрати, проте збільшується чистий прибуток). В той же час збільшення статутного капіталу банків з ІК супроводжується зменшенням частки банків з ІК в загальній кількості банків. Збільшення частки статутного капіталу банків з 100-процентним ІК обумовлює також зниження вартості портфеля пайової участі банків;

    Збільшення частки банків з ІК супроводжується перерозподілом кредитів у бік кредитів в іноземній валюті. Із збільшенням частки банків з 100-процентним ІК збільшується частка кредитів в іноземній валюті для фізичних осіб і частка довгострокових кредитів. Одночасно зростає частка кредитів в національній валюті для суб'єктів господарювання. По секторах економіки унаслідок збільшення частки банків з 100-процентним ІК спостерігається збільшення частки кредитів у фінансовий сектор і в сектор домашніх господарств, а по цільових вкладеннях - долі інвестиційної діяльності. Що стосується видів економічної діяльності, те збільшення частки банків з ІК супроводжується зниженням частки кредитів в рибне господарство, оборонну промисловість, оптову і роздрібну торгівлю, транспорт, фінансову діяльність, освіту, охорону здоров'я, колективні і суспільні послуги і збільшенням об'ємів кредитування готельного і ресторанного бізнесу. Одночасно спостерігається скорочення частки кредитів в добувну промисловість і енергетику і збільшенням частки кредитів в операції з нерухомістю і державне управління.

    Збільшення частки банків з іноземним капіталом супроводжується збільшенням частки депозитів в іноземній валюті і частки термінових депозитів, окрім депозитів для фізичних осіб, на яких цей чинник не впливає.

3.2 Проблеми взаємовідносин Національного банку України та комерційних банків. Проблеми підтримки внутрішньої конкуренції

Нацбанк одержав безпрецедентні повноваження, що дозволяють йому «прикрити» майже будь-який банк. Загроза ухвалення жорстоких санкцій НБУ нависла, як мінімум, над 20-30 фінустановами.

18 вересня вступила в силу ухвала НБУ №324, якою вносяться зміни в Положення про застосування Нацбанком заходів щодо дій за порушення банківського законодавства. Цей двосторонній документ провів справжній переворот в системі банківського нагляду, зробивши банки, по суті, беззахисними перед можливим адміністративним втручанням.

Зокрема, НБУ отримав право вимагати від банків розробку і неухильне виконання програми фінансового оздоровлення або капіталізації, якщо частка негативно класифікованих активів (НКА - кредити, які відносяться до категорій «сумнівні» і «безнадійні», дебіторська заборгованість, прострочена більш, чим на 91 день; цінні папери, по яких сума очікуваного відшкодування складає менше 50% балансової вартості; прострочені на 31 день нараховані відсотки; залишки по кореспондентських рахунках в банках-банкрутах, офшорних банках і банках країн, що не мають суверенного рейтингу) в загальних активах фінустанови складає більше 20% відсотків. Раніше подібна міра дії застосовувалася відносно банку після досягнення НКА рівня 30%. Крім того, відтепер, якщо НКА перевищують 20% регулятор має право зажадати звільнення того або іншого співробітника банку, включаючи голову правління.

Якщо ж рівень НКА перевищить за 30%, НБУ відтепер буде зобов'язаний ввести в такій фінустанові тимчасову адміністрацію (що означає відчуження керівництва банку і його акціонерів від управління). І це при тому, що нерідко виникають ситуації, коли навіть у відносно надійних банках в якийсь період питома вага ЇЖА може перевищувати 30%. Наприклад, якщо великі кредитні проекти вимагають виплати відсотків в кінці терміну їх реалізації. Іноді позичальник зазнає тимчасові труднощі з погашенням кредиту і т.д.

Слід відзначити, що ухвала №324 взагалі ліквідовує право НБУ на введення тимчасової адміністрації в банку і трансформує його в прямий обов'язок. Звідси видно, що така інновація була прийнята у зв'язку з нескінченними судовими тяжбами регулятора з власниками деяких банків, які ведуть суперечку за правомірність втручання НБУ в свій бізнес.

Якщо до виконання нового документа підходити формально, то за станом частки НКА на сьогодні НБУ повинен в наступних банках відчужити керівництво і ввести своїх тимчасових керівників (табл. 1):

№п\п

Банк

Доля НКА (включая субстандартньїе крсдитьі) в общих активах; НКА >=25%

№п\п

Банк

Доля НК (включая субстандарі ьіе кредити) обшнх активах: НКА >=25°/

1

Києве кий

универсальньїй

банк

88.77

14

Олимпийская Украйна

37.52

2

Траст-Капитал

68.07

15

Морской

37.52

3

Европейский

65.16

16

Прайм-банк

36.94

4

ЕБРФ

58.19

17

ТАС-Инвсстбанк

36.36

5

Західінкомбанк

55.56

18

МТБ

36.33

6

Универсальньїй

банк рашития и

партнерства

50.24

19

ТАС-Бишесбанк

36.27

7

Демарк

50.01

20

Укргазпромбанк

36.20

8

Диалогбанк

47.36

21

Земельний капитал

34.54

9

Синтез

43.80

22

Причерноморьс

34.38

10

Альфа-Банк

42.09

23

Интеграл

33.52

11

Перспектива

40.86

24

УПБ

32.20

12

Европейский

банк рачвития и

сбсрсжсний

40.16

25

Псрвьш

инвестиционньїй

банк

32.18

13

Калион Банк

38.06

26

СКБ

31.71

(Украйна)

27

ЧБРР

30,58

46

Металлург

23,41

28

ТАС-Комерцбанк

30,43

47

БРР

22,97

29

Столица

29,73

48

Місто Банк

22.97

ЗО

Полтава-банк

29,30

49

Факториал-Банк

22,92

31

Кредит-Днепр

29,26

50

Банк НРБ (Украйна)

22,92

32

Финростбанк

28,31

51

Клиринговьш дом

22,51

33

УФГ

28,12

52

Одесса-Банк

22.40

34

Универсальньш

26,41

53

Кредитпромбанк

22,23

35

Золотьіе ворота

26,38

54

УКТБ

21.51

36

Реал банк

25,74

55

Легбанк

21,29

37

Киевская Русь

25,12

56

Велєс

20,91

38

Трансбанк

24,97

57

Обьединенньш

коммерческий

банк

20,66

39

Приватинвест

24,86

58

Юнекс

20,61

40

Диамант

24,74

59

Финансьі и Кредит

20,39

41

Аркада

24,40

60

ПриватБанк

20,34

42

Радабанк

24,03

61

Зкспобанк

20,31

43

Таврика

23,67

44

Проминвестбанк

23,59

Всего по

банковской

системе

15,73

45

Укрпромбанк

23,51

Фінансові проблеми тепер стають зовсім не єдиним приводом для втручання НБУ в діяльність банку.

Підстави для обов'язкового введення тимчасової адміністрації в банку (після набрання чинності ухвали НБУ №324):

Невиконання банком програми фінансового оздоровлення (або неподання проекту такої програми у встановлений термін на узгодження) або письмової угоди з НБУ;

Неусунення банком посадовця (на вимогу НБУ);

Перевищення питомої ваги НКА значення «30%» (на дату подачі звітності або на будь-яку дату, якщо цей факт встановлений в ході документальної перевірки);

Перевищення збитками поточного року 30% статутного фонду (окрім банків, що працюють менше року);

Систематичне порушення нормативу поточної ліквідності з відхиленням більш ніж на 20% від його нормативного значення (до вступу ухвали до дії - 40%);

Виникнення конфліктної або некерованої ситуації в керівництві банку або серед його учасників - власників істотної частки;

Порушення порядку і термінів формування обов'язкових резервів з одночасним порушенням хоч би одного економічного нормативу;

Невиконання банком протягом 15 і більше днів більше 20% своїх прострочених зобов'язань;

Також викликає здивування новий обов'язок регулятора відчужувати правління банку, в якому спалахнув «конфлікт між керівництвом або акціонерами». Очевидно це стане дуже зручним інструментом для рейдерських атак на фінустанови. Наприклад, миноритарії, оспорюючи в суді ті або інші рішення керівництва банку або зборів акціонерів, зможуть легко добитися введення в банку тимчасової адміністрації. При цьому залишається незрозуміло, хто і як вирішуватиме, чи є ситуація в банку конфліктна або некерована. На тлі корпоративних воєн за активи банківської системи такий пункт може бути застосований до достатньо великої кількості вітчизняних банків. Як приклад розглянемо банк «БІГ-енергія», деякі акціонери якого хотіли не тільки змінити голову правління, але і позбавити банк ліцензії. Або «Укрсоцбанк», в якому дотепер немає згоди між основним власником і міноритарними акціонерами. Але чи вистачить у НБУ тимчасових адміністраторів для всіх проблемних банків - в цьому полягає основне питання.

НБУ також розширив свої права в частині проведення виїзних перевірок банків. Разом з постановою №324 вступає в силу ще одна постанова - №323, якою внесені зміни в Положення про планування і порядок проведення інспекторських (документальних) перевірок банків. Згідно документу, НБУ закріплює за собою право на проведення позапланових перевірок тих банків, в яких змінювалося керівництво або власники, а також фінустанов, які придбали статус спеціалізованих.

Разом з тим питання щодо придбання банком статусу спеціалізованого чітко не описане, особливо це стосується ощадних банків. Згідно Закону про банки і банківську діяльність, банк одержує статус ощадного, якщо питома вага внесків фізичних осіб в його пасивах перевищує 50%. Проте законодавчо механізм отримання такого статусу не визначений - чи можна банку подавати відповідні документи або статус привласнюється автоматично. Крім того, у разі втрати корпоративних клієнтів, банк може стати ощадним, сам того не бажаючи.

Як і раніше, банки перевірятимуть поза чергою при істотному погіршенні фінансового стану, виявленні фактів проведення ризикових операцій, а також у разі подачі банком в НБУ спотвореної звітності.

Документ також передбачає, щорічні і квартальні плани інспекційних перевірок банків повинні затверджуватися першим заступником голови НБУ або заступником голови НБУ, що управляє службою банківського нагляду за уявленням департаменту банківського регулювання і нагляду. Раніше плани затверджувалися директором департаменту банківського регулювання та нагляду і узгоджувалися першим заступником або заступником голови НБУ.

Висновки

Проводячи аналіз запропонованої наукової роботи, слід зазначити, що не так важливо, чий капітал функціонує в банківській системі. Іноземний капітал - це шлях до підвищення капіталізації вітчизняної банківської системи. І контролювати доцільно не іноземний капітал як такий, а діяльність самих банків, перш за все вітчизняних. Підвищення їх капіталізації - ось завдання, рішення якого сприятиме успішному рішенню проблеми присутності іноземного капіталу в банківській системі України.

По-друге, в сучасних умовах, що склалися на українському банківському ринку у зв'язку з діями НБУ, доцільно було б на противагу цим діям сформувати таке конкурентне середовище на фінансовому ринку України, в якому могли б вести рівноправну боротьбу великі і середні банки. При цьому можлива спеціалізація регіональних банків на якихось певних операціях. Зокрема, робота тільки з приватними особами з приймання і переказу платежів, виконання функцій посередника при здійсненні фінансових інвестицій, оскільки регіональні відділення Ощадбанка не в змозі задовольнити великий попит на ці послуги. Окрім цього, можлива спеціалізація на споживчому кредиті, оскільки кредитні союзи, встановлюючи високі відсотки можуть виявитися неконкурентоспроможними на цьому ринку. А великі банки, працюючи в основному з юридичними обличчями, як історично і склалося, і надалі підвищуватимуть ефективність своїх операцій.

Список використаної літератури

    Васюренко О.В. Банківські операції: Навч.посібник. - 4 - те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2004. - 324с- (Вища освіта XXI століття).

    Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи. - К.: «Лібра», 1998. - 344с.

    Холодна Ю. Є. Банківські операції. Конспект лекцій для студентів спеціальності 6.050100 «Банківська справа» всіх форм навчання. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. - 124с. (Укр.мов.)

    Холодна Ю. Є. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник.- X.: ВД «Інжек», 2003. - 144с.

    Банківські операції: Підручник/ А.М.Мороз, МІ. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та інші; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. -К.:КНЕУ,2005.

    Парасій-Вергуненко І.М. аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. - К.: КНЕУ, 2004.

    Комаха А. Стерилизация банков // Бизнес. - 18.09.2006. -№38(713).-с.56-59

    Крохмалюк Д. Банківська наука й аналіз економічних процесів в Україні // Вісник НБУ. - 2007. - №1. - С.36-40.

    Кузнєцова А., Другов О., Рисін В. Оцінка впливу іноземного капіталу на функціонування банківської системи // Вісник НБУ.-2007.-№1.-С.24-28.

    Садовникова Е.Ф. Анализ банковской конкурентоспособности в Украине на современном зтапе // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №12(66). - С.70-77.

    Шелудько Н.М. Іноземний капітал у банківському секторі: проблеми і наслідки // Фінанси України. - 2006. - №7. - с.79-86.

Словник термінів

Банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом тільки під особливим контролем держави спеціальним інститутам, які називаються банками.

Банк - фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію платіжних засобів, надання їх в позики, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банківська система - це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.

Ощадні інститути - це група фінансових посередників, діяльність яких базується на залученні вкладів від населення.

Іпотечні банки - банки, що займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості.

Активні операції - це розміщення банками власних і залучених коштів з метою отримання доходу і забезпечення своєї ліквідності.

Пасивні операції - забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання запланованого доходу.

Депозитне залучення коштів - приймання коштів юридичних та фізичних осіб на вклади всіх видів.

Міжбанківський ринок - сектор грошового ринку, на якому банки здійснюють операції між собою (кредитні, валютні тощо).

Негативно класифіковані активи - кредити, які відносяться до категорій «сумнівні» і «безнадійні», дебіторська заборгованість, прострочена більш, чим на 91 день; цінні папери, по яких сума очікуваного відшкодування складає менше 50% балансової вартості; прострочені на 31 день нараховані відсотки; залишки по кореспондентських рахунках в банках, офшорних банках і банках країни, що не мають суверенного рейтингу.