Загальнi економiчнi основи товарного виробництва, його еволюцiя

Контрольна робота з основ економічної теорії

Тема 5. Загальні економічні основи товарного виробництва, його еволюція.

План.

    Товар та його властивості.

    Товарне виробництво та його ознаки.

    Закон вартості – найважливіший закон товарного виробництва.

    Еволюція товарного виробництва.

1. Товар та його властивості.

Поняття “товар” є центральним поняттям всієї економічної теорії. За визначенням А.В.Калини, В.В.Осокіної “товар – це подукт виробництва або діяльності людини, створений для задоволення якихось потреб за допомогою обміну. З цього визначення випливають дві властивості товару, дві його сторони: споживна вартість та здатність обміну одного товару на інший”[2;30].

Споживна вартість, тобто здатність товару задовольняти ті чи інші потреби – це якісна сторона товару. Її характеризують певні відмінні риси. Споживна вартість товару має бути продуктом праці, людської діяльності. Якщо якась корисна річ не є результатом такої діяльності (наприклад, вода у природному джерелі), то ця річ не має споживної вартості товару.

Споживна вартість товару завжди має суспільний характер, адже задовольняє потреби ринку, а отже, суспільства.

Споживна вартість товару надходить у споживання тільки за допомогою обміну, купівлі-продажу. Продукти натуральної феодальної ренти, незважаючи на свою корисність, привласнювалися феодалом безкоштовно, без еквівалентного обміну, отже, не мали споживної вартості товару.

Далі, споживна вартість товару завжди має історичний характер, тобто виникає, розвивається і зникає під час виникнення й розвитку товарного виробництва і кожного окремого товару.

Два товари обмінюються на ринку через те, що пересіклися потреби їх власників. Отже, споживна вартість товару як економічна категорія виражає ринкові відносини між товаровласниками із задоволення їхніх потреб.

Друга властивість товару, що випливає з його визначення, полягає в його здатності обмінюватися на інший товар. Підставою цієї властивості є вартість певного товару. Якщо споживна вартість – це кількісна сторона товару, то вартість є якісною стороною. Вона визначається витратами праці, капіталу, фізичних і духовних сил людини, його знаннями, досвідом і майстерністю, потрібними для виготовлення даного товару. Обмін одного товару на інший можливий за умови рівності цих витрат на їх створення, тобто рівності їх вартостей.

Обмін товарів відбувається в певній пропорції. Наприклад, якщо при бартерному обміні (обміні без посередництва грошей) одна одиниця деякого товару обмінюється на чотири одиниці інакшого товару, то між ними, таким чином, встановлюється певна пропорція. Таке співвідношення, в якому дин товар обмінюється на інший, називається міновою вартістю. Отже, вартість товару виявляється на ринку за допомогою мінової вартості. Мінова вартість уявляє собою форму прояву вартості товару на ринку.

“Вартість товару як економічна категорія також виражає ринкові відносини між товаровласниками (між продавцем і покупцем) по витратах праці, капіталу та інших видатків на виробництво їх товарів” [2;31].

В кожному товарі втілюється праця, витрачена на його виробництво. Праця, втілена в товарі, має подвійний характер. З одного боку, це конкретна праця, тобто праця якогось певного виробника того чи іншого фаху. З другого боку, це абстрактна праця, тобто певна частка сукупної праці всіх членів суспільства. Конкретна праця створює таку властивість товару, як споживна вартість, абстрактна праця створює іншу властивість – вартість.



2.Товарне виробництво та його ознаки.

Є.Ф.Борісов зазначає, що “товарне виробництво – така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку”[1;103]. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки :

    відкрите господарство;

    розподіл праці;

    непрямі звязки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи : що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.

Розгляну докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

По-перше, товарне виробництво грунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва : зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.

Ще один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: “Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…” [Цит.за1;104].

Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі якіснішої диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці :

    міжнародний поділ пораці (між країнами);

    загальний (між великими секторами національної економіки : промисловістю, сільським господарством тощо);

    особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);

    одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з незакінченим виготовлення якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну, Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий – внутрішню торгівлю.

По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов тогварного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою : виробництво – обмін – споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потрім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.

“Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв’язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення” [1;105].

3. Закон вартості – найважливіший закон товарного виробництва.

Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво. “Зміст закона виявляється в його трьох основних вимогах.

    Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності

    Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а зниження – доодержання вищого прибутку.

    Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей [2; 34].

Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи його об’єктивним регулятором. Поряд з цим законом регулятивну функцію щодо товарного виробництва відіграють закон попиту, закон пропозиції, закон співвідношення попиту і пропозиції, становлячи разом механізм ринкового ціноутворення.

Закон попиту полягає в тому, що між попитом і ціною встановлюється прямий зв’язок. Інакше кажучи, чим вище попит на даний товар, тим вище його ціна, тому що заради придбання товару покупці згідні сплатити вищу ціну.

Закон пропозиції виявляється у протилежній залежності товару та його ціни. Чим більше пропозиція, чим більше даного товару на ринку, тим нижче його ціна. Таким чином, за товарного виробництва ціна виконує інформаційну функцію : якщо ціна товара на ринку вище за його вартість, то це інформує виробників, що товару вироблено недостатньо, що його реалізація вигідна, і тоді товаровиробники збільшать його виробництво.

Якщо ж ціна товару нижче за його вартість, то це інформує виробників, що цього товару вироблено більше, ніж потрібно для задоволення попиту на нього. Тоді реалізація товару стає збитковою, і виробники роблять висновок, що необхідно скоротити виробництво.

“Таким чином, закон вартості примушує виробників скорочувати чи припиняти виробництво одних товарів і збільшувати, розширяти виробництво інших. Регулюючи обсяг і розвиток виробництва, закон вартості регулює і обіг товарів. Таким чином, закон вартості у взаємодії з іншими законами виеонує функцію об’єктивного регулятора виробництва і обігу товарів і послуг” [2;35].

Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує його певну пропорційність. В ринковій економіці жоден державний орган не вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою пропорційності буває неможливло. Тому необхідна пропорційність виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність, як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані порушення необхідних пропорцій.

“Закон вартості стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил. Цю функцію він виконує за допомогою механізму співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку і утворення надприбутку” [2;35].

Даний процес можна розглянути на наступному прикладі.



Індивідуальна
вартість

Суспільна

вартість

Надприбуток

1

2



3

+1

2

3

--

3

4

-1

В даному прикладі три селянські господарства виробляють м’ясо (припустимо, яловичину) з різною індивідуальною вартістю від 2 до 4 гривень за 1 кг. Але на ринку яловичина продаватиметься за суспільною або ринковою вартістю (3 гривні за 1 кг). Тоді перший виробник одержить 1 гривню надприбутку на кожному кілограмі, тобто позитивну різницю між суспільною і індивідуальною вартістю яловичини (4-3=+1). В цьому селянському господарстві індивідуальна вартість яловичини нижче за суспільну тому, що продуктивність праці вище за середньосуспільний рівень : ліпші корми, передова агротехніка, сумлінніше працівники.

Третє селянське господарство має від’ємну різницю між суспільною та індивідуальною вартістю (3-4=-1), тобто воно працює збитково, має збитки 1 гривня на кожному кілограмі м’яса, тому що в ньому продуктивність праці нижче за середньосуспільний рівень : гірші корми, відстала агротехніка, недбалі працівники. Цьому господарству загрожує розорення, якщо воно не вживе негайних ефективних заходів з підвищення продуктивності праці.

Другий виробник посідає “золоту середину”, але й він мусить потурбуватися про підвищення продуктивності праці, щоби не опинится у третій групі виробників.

Перший виробник, щоби зберегти можливість одержання надприбутку, має підтримувати високий рівень продуктивності праці.

Отже, “закон вартості в умовах ринку невблаганно диференціює виробників за доходами, за їх добробутом, поділяючи їх на бідних та багатих, на підприємців і найманих робітників” [2;36].

4. Еволюція товарного виробництва.

Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику “Україна і світ”, характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу нате, що “широкого розмаху набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво” [3,16]. Щодо нашої країни, то тут вже “на початку ХІІІ ст. з’являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж” [3,71]. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.

Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється у відповідності до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці – подетального виготовлення складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація – виробництво декількох товарів.

Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв’язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.

Господарське відокремлення виробників пов’язано з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли товаровиробник – це приватний власник. Меншою мірою воно досягається, коли якесь майно дається в оренду – тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне.

Є.Ф.Борісов зауважує, що “виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власностіЯка утруднює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва” [1;106].

Зважаючи на ступінь розвитку відносин власності і організаційно-економічнгі відносини можна виділити два види товарного виробництва : просте товарне виробництво та розширене (розвинуте) товарне виробництво.

Історично першим було просте товарне господарство, Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через ниьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і почасти існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці.

Другим з’явилося розширене товарне виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізмув межах приватнокапіталістичного привласнення. В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності.

Впродовж ХУІІ-ХІХ ст. розширене товарне виробництво поступово набуло загального характеру. Всі створені корисні предмети мали форму товара. Проте в другій половині ХХ ст. під впливом науково-технічної революції і державного втручання в господарське життя в економіці країн Заходу виокремився нетоварний сектор. До нього увійшли виробництва тих продуктів і послуг, реалізація яких відбувається без допомоги ринку. Прикладами цих виробництв є фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інших послуг, галузі військово-промислового комплексу і т.і. Роль неринкових форм національного багатства в суспільстві чимдалі зростає. Зрештою,”сучасна економіка є змішаною в тому відношенні, що поєднує товарні – як провідні і визначальні – та нетоварні зв’язки” [1;106].

Список використаної літератури.

    Борисов Е.Ф. Экономическая теория : Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 568 с.

    Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – 2-ге видання. – К.: МАУП, 1998. – 308 с.

    Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства: Навчальний посібник для вузів/ Б.Д.Лановик, З.М.Матисякевич, Р.М.Матейко, О.Д.Зубалій, В.І.Гринчуцький, Я.С.Глогусь, В.Л.Андрущенко, Л.А.Родіонова, О.В.Богоніс. За загальною редакцією заслуженного працівника народної освіти України професора Б.Д.Лановика. – К.: Генеза, 1994. – 368 с.