Оцінка фінансового стану підприємства (работа 1)

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>18

1.3 Інформаційно – правове забезпечення аналізу власних фінансових ресурсів підприємства

Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних актів.

Одним із важливих законів є Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. №697-XII. Метою цього закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природних, економічних, науково-технічних та культурних потенціалів республіки для підвищення рівня життя народу.

Наступним нормативним актом є Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991р. №698-XII, який визначає загально правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Згідно із статею 5, одним із принципів підприємницької діяльності є залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. №887-XII, виділяє види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання. Розрахунки підприємств за своїми зобов’язаннями проводяться у безготівковому та готівковому порядку через установи банків, відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, затверджених НБУ.

З 1 січня 1995 року основним виглядом прямого податку на юридичних осіб в Україні став податок на прибуток, що був введений Законом України від 28 грудня 1994 року “Про оподаткування прибутку підприємств” (після чисельних змін і доповнень з 1.07.97 цей закон діє у редакції Закона України від 22.05.97 року). Стаття 3 Закону України “ Про оподаткування прибутку підприємств” присвячена характеристиці об’єкту оподаткування і порядку обчислення оподатковуваного прибутку. Це дуже важливий закон. Оскільки основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства є прибуток.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток підприємств закріплена у статті 10 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” - прибуток платників податку оподатковується за ставкою 30% до об’єкта оподаткування.

Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподаткрвуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно із статтею 2 обєктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. Згідно із статтею 4 база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів, за винятком податків на додану вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із Законом України з питань оподаткування.Обєкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20%. Згідно із статтею 7 продаж товарів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В залежності від правового статусу підприємства визначається мінімальний розмір статутного капіталу і порядок його формування. Розмір статутного капіталу оговорюється в засновницьких документах підприємства і вноситься в реєстраційну карту при здійсненні державної реєстрації підприємства. Мінімальний розмір статутного фонду регламентується діючим законодавством тільки для господарських товариств і деяких специфічних видів діяльності, як правило, пов’язаної з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його величина визначається засновником і залежить перш за все від виду і маштабу діяльності. Законодавчі акти, що регулюють мінімальний розмір статутного фонду – це Закон України “Про внесення змін і доповнень в Закон України “Про господарські товариства” від 16 грудня 1993р. №3709; Положення “Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії”, затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994р. №55/94; Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” від 17 березня 1993 №23-93.

Порядок і джерела форму­вання статутних фондів зале­жать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних тинів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокре­ма в законах України «Про власність», «Про підприємство в Україні», «Про господарські товариства».

.З 1 січня 1995 р. в Україні скасовано порядок, що передбачав вилучення дер­жавою частини амортизаційних коштів державних підприємств до державного бюджету для створення централізованих фондів капіталовкладень, тобто вся сума амортизаційних відрахувань перебуває у розпорядженні підприємств для витрат за цільовим призначенням. Але не виключено, що, враховуючи інвестиційну ситуацію в країні, такий порядок може бути запроваджено знову.

Таким чином, беручи до уваги, що нормативні акти постійно змінюються та доповнюються, керівництву підприємства потрібно постійно цікавитися змінами у законодавстві.

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>25

Глава 2 Аналіз та оцінка діяльності ВАТ “Чернігівський інструментальний завод”

2.1 Техніко – економічна характеристика ВАТ “Чернігівський інструментальний завод”

ВАТ “Чернігівський інструментальний завод” засноване в 1964 році як цех прилуцького заводу “Строймаш”. В 1965 році завод був підпорядкований міністерству верстатобудування та інструментальної промисловості СРСР. З цього часу завод налагодив масовий випуск різців токарних напайних, збірних, фрез кінцевих, наборів слюсарно – монтажних інструментів.

Акціонування підприємства почалось в 1995 році. На 1 листопада 1996 року на аукціонах продано 43% акцій. Статутний фонд становить 56442 гривень. Чисельність робітників становить 245 чол.

Метою діяльності ВАТ “ ЧІЗ“ є отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності.

Предметом діяльності є :

1. виробництво слюсарно – монтажних, металорізальних інструментів для машинобудівних підприємств, підприємств різноманітних галузей народного господарства, майстерень ремонтного профілю, сільскогосподарських підприємств, підприємств “Агротехсервісу”, транспорту, а також власників легкових автомобілей;

2. реалізація на основі отриманого прибутку соціальних і економічних потреб працівників, створення безпечних умов праці;

3. збереження на договірній основі мобілізаційних потужностей;

4. виробництво та реалізація товарів народного споживання;

5. надання послуг іншим юридичним особам та населенню;

6. зовнішньоекономічна діяльність;

7. комерційна, посередницька, торгова та інші види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством.

Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових цінностей, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі Товариства.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак.

Прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

За рішенням загальних зборів Товариство створює :

а) резервний (страховий) фонд;

б) фонд оплати дивідендів.

Фонд оплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку Товариства.

Кошти з фонду сплачуються акціонерам пропорційно до загальної вартості належних їм акцій.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а також веде статистичну звітність та подає її у встановленому порядку та обсязі органам державної статистики.

Для аналізу основних показників , які характеризують діяльність підприємства в поточному 1998 році доцільно скласти таку таблицю:

Таблиця 2.1

Техніко-економічна характеристика

ВАТ”Чернігівський інструментальний завод”

Показники	Оди-ниця виміру	1997	1998	Відхи-лення	Темп росту, %
I. Продукція
1.1.Обсяг промислової продукції (послуг) в оптових цінах без ПДВ та акцизного збору в діючих цінах	Тис. грн.	631,8	957,0	325,2	151,5
1.2.Зміна залишків незавершеного вироб-ництва :			+18	+18
+ збільшення
- зменшення
II. Фінансові результати
2.1. Балансовий прибуток (збиток)	Тис. грн.		-84	-84	-
2.2.Собівартість виготовленої продукції	Тис. грн.	853	1111	258	130,2
2.3. Виручка від реалізації продукції (товарів, послуг)	Тис. грн.	748	1030,3	282,3	137,7
III. Основні фонди
3.1. Середньорічна вартість основних фондів	Тис. грн.	8224	8157	-67	99,2
IV. Праця
4.1. Середньоспискова чисельність штатних працівників основної діяльності	Чол.	207	189	-18	1,3
4.2. Фонд оплати праці	Тис. грн.	177	249	72	40,7
V. Ефективність виробництва
5.1. Фондовіддача		0,08	0,12	0,04	50
5.2. Фондоємкість		13,02	8,52	-4,5	-34,56
5.3. Фонднозброєнність		39,73	43,16	3,43	8,63

За 1998 рік випущено товарної продукції (в оптових цінах ) на 957 тис. грн., що на 325,2 тис. грн. більше обсягу 1997 року. Разом з тим збільшилось незавершене виробництво на 18 тис.грн. Реалізовано продукції на 1030,3 тис. грн., що на 37,7% більше реалізації минулого періоду.

Від всієї господарської діяльності в 1998 році підприємство отримало збитків на суму 84 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатом минулого року, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов’язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.

Собівартість виготовленої продукції збільшилась на 258 тис. грн. (30,2%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить високої якості, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції) інструменти не користуються попитом. Про це свідчить і дуже високий рівень фондоємкості, яка набагато перевищує нормативне значення. Хоча на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції. Підприємству доцільно було б продати частину основних засобів, оскільки вони вже застарілі, та на отриману суму закупити нове обладнання, більш досконале. Показники фондовіддачі менше нормативу, що рекомендується специалістами (в межах 3). Тобто на одиницю фондів приходиться менше одиниці продукції (на початок та кінець періоду відповідно 0,08 та 0,12).

В 1998 році в порівнянні з відповідним періодом 1997 року чисельність всього персоналу склала 91,3%, а фонд оплати праці збільшився на 72 тис.грн. (40,7%). Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено звільнити 18 працюючих.

Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 1998 рік свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено недостатнім забезпечення виробництва власними обіговими коштами, несвоєчасністю розрахунків, великою заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв’язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>32

2.2 Оцінка фінансово – майнового стану ВАТ “Чернігівський інструментальний завод ”

Аналіз динаміки складу та структури джерел власних та залучених коштів відображається за даними форми №1 “Баланс підприємства” (дод. 1).

Таблиця 2.2

Аналіз складу та структури джерел коштів підприємства

Джерела коштів	На початок року	На кінець року	Зміни за звітний період
Тис. грн	%	Тис. грн	%	Тис. грн	% до початку року
І Власні кошти (капітал, фонди,резерви)
Статутний фонд	56,4	1,32	56,4	1,29	-	-
Додатковий капітал	3949,6	92,34	3962,5	90,29	12,9	0,33
Фінансування капітальних вкладень	41,2	0,96	41,2	0,94	-	-
Спеціальні фонди і цільове фінансування	96,0	2,24	80,7	1,84	-15,3	-15,94
Збитки звітного року	-	-	-84,0	-1,91	-84,0	-
Всього по I розділу	4143,2	96,86	4056,8	92,45	-86,4	-2,09
III. Залучені кошти:
Розрахунки з кредиторами, в т.ч.:
–за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав	41,8	0,98	95,8	2,18	54	129,19
– по авансах одержаних	6,4	0,15	1,2	0,03	-5,2	-81,25
- з податкових розрахунків			13,3	0,30	13,3	-----
- з позабюджетних платежів	1,9	0,05	13,3	0,29	11,4	600
– з бюджетом	28,0	0,65	46,8	1,07	18,8	67,14
–зі страхування	22,.8	0,53	28,9	0,66	6,1	26,75
– з оплати праці	31,9	0,75	67,0	1,53	35,1	110,03
– з іншими кредиторами	1,4	0,03	65,.2	1,49	63,8	3657,14
Всього по III розділу	134,2	3,14	331,5	7,55	197,.3	147,02
Всього	4277,4	100	4388,3	100	110,9	2,59

З таблиці 2.2 бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 1999 рік на 110,9 тис. грн. або на 3,59% обумовлено зростанням суми позикових коштів на 197,3 тис. грн. або на 147,02%. Разом с тим власні кошти зменшились на 86,4 тис. грн. або на 2,09%. Зменшення власних коштів обумовлено збитками звітного року –84 тис.грн. та зменшенням спеціальних фондів та цільового фінансування.

Збільшення залучених коштів відбулось за рахунок збільшення кредиторської заборгованості по всіх статтях.

В структурі власних коштів найбільш питому вагу мають додатковий капітал та спеціальні фонди і цільове фінансування. Доля додаткового капіталу у власних коштах за звітній період зросла на 12,9 тис. грн., або на 0,33%, а доля спеціальних фондів і цільового фінансування зменшилась на 15,3 тис. грн. (15,94%). Розмір статутного фонду і фінансування капітальних вкладень не змінився. Велике значення мають власні оборотні кошти підприємства , що вираховуються як різниця між власними коштами та позаоборотними і показують, скільки із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття оборотних коштів:

1. на початок року: 4143,2 - 3562,2 = 581 тис.грн.

2. на кінець року: 4056,8 – 3388,7 = 668,1 тис.грн.

Тобто за рік сума власних оборотних коштів зросла з 581 тис. грн. до 668,1 тис. грн.

Короткострокові кредити підприємство не залучає. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину об’єму кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками,яка являє собою комерційний кредит, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний.Зростання її об’єму в звітному році свідчить про фінансові ускладнання на підприємстві. Про це свідчить і зростання заборгованості робітникам по оплаті праці на 35,1 тис.грн. (110,03%). За рік збільшилась заборгованість по розрахунках з бюджетом на 18,8 тис. грн. (67,16%), зі страхування - на 6,1 тис. грн. (26,75%), з податкових платежів – на 13,3 тис.грн., з позабюджетних платежів – на 11,4 тис.грн. (600%), з іншими кредиторами – на 63,8 тис.грн. (3657,.14%). Заборгованість по авансах одержаних зменшилась на 5,2 тис. грн. (81,25%). Тобто підприємство використовує кошти, які йому не належать. Це сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану підприємства, але якщо вони не затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно повертаються. В іншому випадку виникає прострочена кредиторська заборгованість.

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки. Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу баланса, приведений в таблиці 2.3.

З таблиці 2.3 бачимо,що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 110,9 тис.грн. або на 2,59%. В складі майна доля основних засобів та інших позаоборотних активів зменшилась на 173,5 тис.грн. або на 4,87%. В їх складі зменшилась доля основних засобів – на 173,5 тис.грн. (4,87%), а значення незавершених капітальних вкладень та устаткування не змінилось, хоча в процентному відношенні питома вага незавершених капітальних вкладень в загальній сумі розділу зменшилась на 0,03%. Запаси і затрати за звітний період збільшились на 168,3 тис.грн. (25,13%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок готової продукції, яка збільшилась на 102,7 тис.грн. (23,78%). Це свідчить про те, що вироби не користуються попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання відстрочки платежів або знижок для негайної оплати. Виробничі запаси зменшились на 2,4 тис.грн. (1,56%). Показник “товари по купівельній вартості “ збільшився за звітний період на 3,8 тис.грн. (118,52%). Показники незавершеного виробництва, малоцінних та швидкозношувальних предметів і витрат майбутніх періодов за звітний період збільшились відповідно на 16,8 тис.грн. (99,41%), 46,7 тис.грн. (72,4%) та 0,7 тис.грн. Частину виробничих запасів можна продати для збільшення коштів.

Загальна сума грошових коштів , розрахунків та інших активів за звітний період збільшилась на 116,1 тис.грн. (255,16%).Зростання відбулось за рахунок різкого збільшення дебіторської заборгованості на 152,9 тис.грн., зокрема із збільшенням розрахунків за товари відвантажені, строк сплати яких не настав, на 139,4 тис.грн. (3319,05%), з податкових розрахунків – на 3,7 тис.грн., з бюджетом – на 2,9 тис.грн., з іншими дебіторами – на 6,5 тис.грн. (132,65%). Показник “товари відвантажені, не сплачені в строк” зменшився на 35,9 тис.грн., тобто підприємство ліквідувало заборгованість перед постачальниками. Зменьшилась сума коштів на розрахунковому рахунку – на 0,5 тис.грн.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом на початок року складає відповідно 83,29% та 16,71%. На кінець року зменшився основний капітал на 173,5 тис.грн. (4,87%), а приріст оборотного склав 309,8 тис.грн. (143,32%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної її частини – основних коштів. На початок та кінець року основний капітал повністю покривався власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу. За рахунок власних оборотних коштів покривалось 81,2% поточних активів ( загальної суми оборотного капіталу) , на кінець року цей показник складав 65,2%. Такий стан склався, в основному, за рахунок випередження темпів росту загальної суми оборотного капіталу .

Таблиця 2.3

Аналіз складу та структури активу баланса підприємства

Розміщення майна	На початок року	На кінець року	Зміни за рік
Тис.грн.	% до суми балансу	Тис.грн.	% до суми балансу	Тис.грн.	% до початку року
І Основні засоби та інші позаоборотні активи:
Основні засоби	3519,7	82,29	3346,2	76,25	-173,5	-4,93
Незавершені капітальні вкладення	42,2	0,99	42,2	0,96	-	-
Устаткування	0,3	0,01	0,3	0,01	-	-
Всього по I розділу	3562,2	83,29	3388,7	77,22	-173,5	-4,87
ІІ Запаси і затрати:
Виробничи запаси	153,7	3,59	151,3	3,46	-2,4	-1,56
Малоцінні і швидко зношувані предмети	64,5	1,51	111,2	2,53	46,7	72,40
Незавершене виробництво	16,9	0,39	33,7	0,77	16,8	99,41
Витрати майбутніх періодів	-	-	0,7	0,03	0,7	-
Готова продукція	431,9	10,11	534,6	12,18	102,7	23,78
Товари по купівельній вартості	2,7	0,06	6,5	0,13	3,8	118,52
Всього по II розділу	669,7	15,66	838,4	19,20	168,3	25,13
ІІІ Грошові кошти, розрахунки та інші активи:
Товари відвантажені: -не сплачені в строк	35,9	0,84	-	-	-35,9	-
Розрахунки з дебіторами: -за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав -з бюджетом -з податкових розрахунків -з іншими дебіторами	4,2 - - 4,9	0,09 - - 0,11	143,6 3,7 2,9 11,4	3,27 0,08 0,07 0,26	139,4 3,7 2,9 6,5	3319,05 - - 132,65
Грошові кошти:
Розрахунковий рахунок	0,5	0,01	-	-	-0,5	-
Всього по III розділу	45,5	1,05	161,6	3,68	116,1	255,16
Всього	4277,4	100	4388,3	100	110,9	2,59

Доля кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:

• на початок року :

134,2 :715,2*100% = 18,76%

• на кінець року :

331,5:1025*100% = 32,3%

Аналізуючи структуру оборотного капіталу, бачимо, що матеріальні оборотні кошти склали на початок року 93,64%, грошові кошти – 0,07%; розрахунки та інші активи – 5,59%.Таке співвідношення пояснюється високим рівнем матеріалоємності виробництва. На протязі року питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась на 11,84 відсоткових пункта та складала 81,8%. В цілому структура оборотних коштів декілька покращилась, оскільки питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась, а грошових коштів та дебіторської заборгованості збільшилась. Збільшення залишків готової продукції на 23,78% свідчить про погіршення її збуту.

Важлива увага при аналізі поточних активів має приділятися дебіторській заборгованості. При наявності конкуренції та складності збуту підприємства продають її, використовуючи форми послідуючої оплати. Тому дебіторська заборгованість є важливою частиною оборотного капіталу. Якщо на початок року розрахунки з покупцями та замовниками складали 46,15% всієї дебіторської заборгованості, то на кінець року цей показник дорівнював 88,86% тобто він збільшився на 42,71%. Зміни , що відбулись в структурі дебіторської заборгованості, свідчать про погіршення розрахункової дисціплини в бік погіршення платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати та інше.

З точки зору фінансового менеджменту можна сказати, що структура фінансових ресурсів була задовільною (це пов’язано перевищенням власних коштів у структурі пасивів), незважаючи на наявність дебіторської заборгованості, яка пов’язана із традиційними складнощами збуту продукції в нашій економіці.

Вступ

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопо­в'язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість. Як правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправлено впливають на результати функціонування підприємства, а зна­чить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших. Наявність цих факторів потребує групування. В основу його доцільно покласти різні ознаки: — за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів; — за важливістю результату — основних і другорядних; — за структурою — простих і складних; — за часом дії — постійних й тимчасових. Відомо, що будь-яка класифікація переслідує певні цілі. Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій еко­номіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю. Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи нев­дача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість. Для її підтримання дуже важлива загальна величина затрат, а також співвідношення між постійними і змінними витратами. Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'я­заний з видами продукції чи послуг, що виробляються, — це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості менеджменту поточними активами, від того, скільки задіяно обіго­вих засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі, тощо. Слід пам'ятати, що коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засо­би, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспро­можності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необ­хідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів. Мистецтво фінансового менеджера полягає в тому, щоб утримувати на рахунках підприємства лише мінімально потрібну суму коштів, яка необхідна для поточного виробничого процесу. Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості — склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управ­ління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, на­самперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Отже, політика розпо­ділу й використання прибутку висувається на перший план у ході аналізу й управління фінансовою стійкістю. Винятково важливо проаналізувати вико­ристання прибутку в двох напрямках: — по-перше, для фінансування поточної діяльності — на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо; — по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери. Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капі­талів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Воднораз зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами. І тут велику роль можуть відіграти резерви як одна із форм фінансової гарантії платоспроможності суб'єкта господарювання. З точки зору впливу на фінансову стійкість підприємства і необхідності врахування їх при управлінні нею виз­начальними внутрішніми факторами є:

• галузева належність суб'єкта господарювання;

• структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

• розмір оплаченого статутного капіталу;

• величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

• склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

Ступінь інтегрального впливу наведених факторів на фінансову стійкість залежить не лише від сили кожного фактору та співвідношення між ними, а й від тієї стадії виробничого циклу, в якій у даний момент перебуває підприєм­ство, і відповідності їй управлінських дій по забезпеченню фінансової стійкості.

Щодо впливу на неї зовнішніх факторів, то термін "зов­нішнє середовище" включає в себе різні аспекти: економічні умови господа­рювання; пануючі в суспільстві техніку й технології; платоспроможний попит споживачів; економічну й фінансово-кредитну політику законодавчої й вико­навчої влади України; соціальну й екологічну ситуацію в суспільстві тощо. Зазначені зовнішні фактори справляють вплив на всі аспекти виробничо-фі­нансової діяльності підприємства і через неї на його фінансову стійкість. Особливе значення для забезпечення останньої має рівень, динаміка й коливання платоспроможного попиту на продукцію (послуги) підприємства, бо платоспроможний попит визначає стабільність надходження виручки. В свою чергу, він залежить від макроекономічної кон'юнктури, рівня доходів споживачів — фізичних та юридичних осіб, ціни на продукцію чи послуги підприємства. На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного цик­лу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається ос­танніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшуються інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються в ці­лому доходи суб'єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть аб­солютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств. Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, — істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств. Очевидно, що важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика^ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці. Важливе значення в забезпеченні й підтриманні фінансової стійкості підприємств має управління дебіторською заборгованістю. Існує широкий набір способів управління рахунками дебіторів, серед яких, на нашу думку, найефективніші такі:

• визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

• періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів; — якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вима­гати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

• використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

• продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

• — при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка по­купця; — використання циклічності виписки рахунків для підтримання однома­нітності операцій;

• відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

• пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

• страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

• обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Для забезпечення фінансової стійкості важливе значення має фінансове прогнозування, змістом якого є дослідження й розробка можливих шляхів розвитку фінансів підприємства в перспективі. Завданням його є визначення передбачуваних обсягів фінансових ресурсів у прогнозованому періоді, зна­ходження джерел їх формування й способів розміщення та ефективного ви­користання на підставі аналізу існуючих тенденцій і з урахуванням впливу на них різних факторів. Прогнозування дає змогу розглянути можливі аль­тернативи розробки фінансової стратегії, що забезпечує досягнення під­приємством стабільного становища на ринку і міцної фінансової стійкості. За допомогою фінансового прогнозування можна досягти взаємопоєднан-ня й узгодження різних напрямків діяльності підприємства, пов'язуючи потре­би в інвестиціях із наявністю фінансових ресурсів. Воно дає змогу гармонізува­ти різні, часто суперечливі цілі, наприклад, збільшення обсягу продажу з необ­хідністю одночасно зменшувати частку позичкових засобів у сумарних ресурсах підприємства. Фінансове прогнозування дає можливість порівняти різноманітні "сценарії" розвитку фінансів підприємства і на підставі систематизації і осмис­лення одержаної інформації вибрати оптимальні шляхи його перспективної ді­яльності, передбачити труднощі на шляху до зміцнення його ринкових пози­цій, попередити негативні наслідки реалізації обраних шляхів розвитку. У кінцевому підсумку прогнозування дає змогу оцінити ймовірність фі­нансового благополуччя підприємства чи його банкрутства. Основна мета фінансового прогнозування — це досягнення високої ефективності господарювання і забезпечення на цій основі міцної фінансо­вої стійкості. Реалізація цієї мети, на наш погляд, зумовлює необхідність дотримання в процесі фінансового прогнозування загальних принципів, до­держання яких обов'язкове в умовах ринкової економіки. Так, визначаючи конкретні напрямки використання фінансових ресурсів, слід враховувати відмінності в рівні одержуваної віддачі від реалізації кожного з них і вибира­ти такі затрати, які давали б можливість діставати максимально високу рен­табельність. При цьому важливо співвідносити фінансові затрати із терміна­ми їх реальної окупності, інакше не уникнути напруженості з фінансовими ресурсами і навіть банкрутства. Визначивши конкретні довгострокові напрямки вкладення коштів, необ­хідно передбачити найдешевші методи їхнього фінансування. У ході фінан­сового прогнозування має бути забезпечена збалансованість ризиків, для чо­го затрати з високою фінансовою віддачею, але підвищеним ризиком слід розумно узгоджувати з інвестуванням засобів в об'єкти, які хоч і менш рен­табельні, але забезпечують вищий ступінь гарантованості доходу.

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>58

Висновки

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентноспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, можна визначити на базі публічної офіційної звітності.

Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від внутрішніх можливостей ефективно використовувати всі існуючі в його розпорядженні ресурси, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносяться податкова, кредитна, цінова політика держави та ринкова кон‘юнктура. Через це в якості інформаційної аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

Підприємство ВАТ “Чернігівський інструментальний завод”має недостатню фінансову стійкість. Це підтверджують і отримані дані коефіцієнту абсолютної ліквідності, які свідчать, що підприємство взмозі негайно погасити лише 0,4% короткострокової заборгованості. Значення коефіцієнту критичної ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше нормативного. Лише тільки значення коефіцієнту загальної ліквідності знаходиться в межах норми, навіть перевищує її. Але ж високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього поднормативних виробничих запасів.

Загальний коефіцієнт покриття свідчить, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань припадає 4,43 грн. на початок року та 3,01 грн. на кінець оборотних коштів. Коефіцієнт автономії має велике значення через наявність великої кількості власного капіталу. Підприємство має достатній запас фінансової стійкості. Згідно коефіцієнту співвідношення власних та позикових коштів на кожну гривню власних коштів припадало 3 коп. позикових (на початок звітного періоду) та 8 коп. на кінець.

Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в критичному стані через нестачу грошових коштів. Готова продукція на складі не дуже користується попитом через високу ціну, яка обумовлена великою собівартістю.

Оскільки на ВАТ “Чернігівський інструментальний завод” існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості, на них потрібно звернути основну увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою або із знижкою, потрібно знижувати собівартість продукції. Щодо дебіторів, потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами ( попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукії ). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток ( для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції ), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на покупку нового обладнання чи на розширення виробничої діяльності.

Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства.

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>6

Вступ

Відхід суспільства від системи планової економіки і вступ у ринкові відносини дуже сильно змінили умови функціонування підприємств Підприємства, для того щоб вижити, повинні проявити ініциативу, підприємливість і бережливість з тим, щоб підвищити ефективність виробництва. В іншому випадку вони можуть опинитися на межі банкрутства.

В ринкових умовах заставою виживання та основою стабільного стану підприємства є його фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати по його розширенню та оновленню.

Визначення фінансової стійкості підприємств відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності у підприємства коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і , в кінцевому підсумку, до банкрутства, а "надмірна" стійкість буде гальмувати розвиток, збільшувати витрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Мета аналізу полягає не тільки і не стільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, а також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямкам необхідно вести цю роботу. У відповідності з цим результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші засоби покращення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Разом з тим, фінансовий стан - це важливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює, в якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів по фінансовим та іншим відносинам. Тому система показників має мету показати його стан для зовнішніх споживачів, оскільки при розвитку ринкових відносин користувачів фінансової інформації значно збільшується. Умовно їх можна поділити на три групи:

а) особи, безпосередньо пов'язані з підприємництвом, тобто менеджери та працівники управління підприємством;

б) особи, які можуть не працювати безпосередньо на підприємстві, але мають пряму фінансову зацікавленість, - акціонери, інвестори, покупці та продавці продукції (послуг), різноманітні кредитори. Таким чином фінансовий стан підприємства є головним критерієм для банків при рішенні питання про доцільність або недоцільність надання йому кредиту, а при позитивному рішенні цього питання - під який відсоток та на який строк;

в) особи, які мають косвенний фінансовий інтерес,- податкові служби, різноманітні фінансові інститути (біржи, ассоціації та інші), органи статистики та інші.

Усі ці користувачі фінансової звітності ставлять собі завдання провести аналіз стану підприємства та на його основі зробити висновки про напрямки своєї діяльності по відношенню до підприємства .

Метою даної роботи є розглядання економічної сутності аналізу фінансового стану підприємства, метод аналізу, а також аналіз діяльності ВАТ "Чернігівський інструментальний завод" та розробка шляхів підвищення фінансового стану підприємства.

Для досягнення цієї мети необхідно розглянути такі завдання :

1) теоретичні основи аналізу фінансового стану підприємства ;

2) методику проведення аналізу активів та пасивів підприємства ;

З) основні фінансово - економічні показники діяльності ВАТ "Чернігівський інструментальний завод" ;

4) проаналізувати фінансовий стан ВАТ "Чернігівський інструментальний завод" ;

5) визначити шляхи підвищення фінансового стану підприємства.

Об'єктом дослідження даної роботи є ВАТ "Чернігівський інструментальний завод". Предметом є аналіз структури активів та капіталу підприємства, прибутковості та використання прибутку підприємства на базі ВАТ "Чернігівський інструментальний завод".

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>12

Глава 1 Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства

1. Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори, які її забезпечують

Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність ( стійкість ). На неї впливають різні причини– як внутрішні, так і зовнішні : виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит, міцне становище підприємства на ринку, високий рівень матеріально – технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій, налагодженість економічних зв’язків із партнерами, ритмічність кругообігу засобів, ефективність господарських і фінансових операцій, незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішній і зовнішній аспекти.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально – речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально – речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов’язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально – культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Тобто загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

Один з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка може забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов’язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміни його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат.

Найвища ознака фінансової стійкості підприємства – його здатність функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасне повернути одержану позику з виплатою належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів.

Кредитоспроможність підприємства тісно пов’язана з його фінансовою стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк ) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах тощо.Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов‘язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Як правило, будучі тісно пов‘язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

1. за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;

2. за важливістю результату – основних і другорядних;

3. за структурою – простих і складних;

4. за часом дії – постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб‘єктом, і об‘єктом відносину ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяьність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов‘язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу увиробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку,а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

1. по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;

2. по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізується на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

1. галузева належність суб‘єкта господарювання;

2. структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

3. розмір оплаченого статутного капіталу;

4. величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

5. склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в товарні запаси, що ше більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи суб‘єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, -- істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

Важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв‘язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>49

2.3. Оцінка фінансового стану ВАТ “Чернігівський інструментальний завод ”

Оцінка фінансового стану підприємства в умовах ринкових відносин особливо важлива для вирішення конкуренції і фінансової стабільності, надійності підприємства як партнера. У значній мірі втрачає значення контроль виконання планів, які регламентують діяльність підприємств, зростає потреба в аналізі платоспроможності і ліквідності підприємства.

Платоспроможність підприємства – це можливість у практичній ситуації, що склалася, погасити всі свої зобов’язання перед контрагентами, банками, акціонерами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності.

Платоспроможність підприємства залежить від ліквідності його балансу. За ступенем ліквідності активи підприємства діляться на :

1. найбільш ліквідні активи – грошові кошти підприємства та короткострокові фінансові вкладення ( А1);

2. активи, які швидко реалізуються – дебіторська заборгованість та інші активи ( А2 );

3. активи, які повільно реалізуються – статті розділу 2 “ Запаси і затрати “ за виключенням статті “ Витрати майбутніх періодів “ та статті “Довгострокові фінансові вкладення “, стаття “ Розрахунки з учасниками “ розділу 1 активу (А3 );

4. активи, які важко реалізуються – статті розділу 1 активу балансу, за виключенням статей , що увійшли в попередню групу (А4 ).

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати :

1. термінові зобов’язання – до них відноситься кредиторська заборгованість ( П1);

2. короткострокові пасиви – короткострокові кредити і позикові кошти (П2);

3. довгострокові пасиви – довгострокові кредити та позикові кошти ( П3 );

4. постійні пасиви – статті розділу 1 пасиву балансу.

Для визначення ліквідності балансу слід співставити підсумки приведених груп активу і пасиву. Баланс вважається ліквідним, якщо мають місце такі співвідношення :

1. А1 ≥ П1;

2. А2 ≥ П2;

3. А3 ≥ П3;

4. А4 ≤ П4.

Таблиця 2.4

Агрегований баланс для аналізу

ліквідності підприємства , тис. грн.

А	На початок року	На кінець року	П	На початок року	На кінець року
А1	0,5	-	П1	134,2	331,5
А2	45	161,6	П2	-	-
А3	669,7	838,0	П3	-	-
А4	3562,2	3388,7	П4	4143,2	4056,8
	4277,4	4388,3		4277,4	4388,3

Аналіз отриманих даних свідчить про недостатню ліквідність балансу. Наприклад, наявні грошові кошти в декілька разів менше термінових зобов’язань. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори воднораз пред’являть вимогу погасити заборгованість, буде не взмозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним - дебіторською заборгованістю). В даному випадку це був би найбільш ймовірний вихід, тому що кредитів підприємство не залучає (ні довгострокових, ні короткострокових). Хоча підприємство в цілому, можна сказати,забезпечене оборотними коштами, але всі вони мобілізовані в активи, які повільно реалізуються, і в дебіторську заборгованість.

Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства далеко не достатньо для визначення ступеню його платоспроможності, тому на практиці розраховують деякі інші показники.

Коефіцієнти ліквідності в оцінці фінансового стану підприємства є найбільш важливими. Ці показники визначають стан ділової активності підприємства і його ефективність, спроможність наявними власними коштами розрахуватися з кредиторами, акціонерами, бюджетом, банками.

Аналізуючи показники ліквідності за строками, підприємства визначають, наскільки швидко виробничі запаси і дебіторська заборгованість перетворювались у наявні гроші.

На підставі даних другого та третього розділів активу балансу розраховують коефіцієнти ліквідності. На практиці використовують три коефіцієнти ліквідності.

При обчисленні першого показника до ліквідних коштів включають лише грошові кошти у касі, на банківських рахунках, а також цінні папери, які можуть бути реалізовані на фондовій біржі. Цей показник носить назву коефіцієнта абсолютної ліквідності. Він розраховується як відношення суми грошових коштів до короткострокових зобов’ язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності дає змогу визначити, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може негайно погасити. Він розраховується по формулі :

К1 = ( Кі + Гк ) / П, (2.3)

де Кі - кошти на розрахунковому та інших рахунках ;

Гк - гроші в касі ;

П - поточні зобов’язання.

На початок року : 0,5/134,2 = 0,004

На кінець року : 0 (оскільки грошових коштів немає)

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35.

Другим коефіцієнтом, який характеризує ступінь ліквідності підприємства, є коефіцієнт критичної ліквідності, який відрізняється від коефіцієнта абсолютної ліквідності тим, що в склад ліквідних коштів включається також дебіторська заборгованість та інші активи. Він обчислюється за формулою:

К2 = ( Кі + Гк + Дз ) / П, (2.4)

де Дз - дебіторська заборгованість.

На початок року : (0,5 + 45)/134,2 = 0,34

На кінець року : 161,6/331,5 = 0,49

Цей показник характеризує прогнозні платіжні можливості підприємства при умові своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Цей коефіцієнт повинен дорівнювати або бути більшим 1.

Третій коефіцієнт ліквідності ( коефіцієнт загальної ліквідності ) має в своєму чисельнику ще й суму виробничих запасів і затрат :

К3 = ( Кі + Гк + Дз + Зз ) / П, (2.5)

де Зз - виробничі запаси і затрати.

На початок року : (0,5+45+669,7)/134,2 = 5,33

На кінець року : (161,6+838,4)/331,5 = 2,53

Проте це вже менш ліквідна стаття коштів порівняно з попередніми, бо на реалізацію запасів потрібний певний час і є невизначеність у її кінцевому результаті.

Обчислення трьох різних показників ліквідності обумовлено потребою зробити висновок про стійкий фінансовий стан контрагентами, виходячи із стосунків з підприємством. Наприклад, для постачальника сировини, матеріалів та послуг значний інтерес представляє перший показник; для банка підприємства, яке кредитується - другий, для володаря акцій і облігацій підприємства - третій.

Таблиця 2.5

Аналіз показників ліквідності підприємства

Показники	На початок року	На кінець року
Грошові кошти, тис. грн.	0,5	---
Дебіторська заборгованість, тис. грн.	45	161,6
Запаси і затрати, тис. грн.	669,7	838,4
Поточні зобов’язання, тис. грн.	134,2	331,5
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,004	---
Коефіцієнт критичної ліквідності	0,34	0,49
Коефіцієнт загальної ліквідності	5,33	2,53

Згідно таблиці 2.3 можна зробити висновки про не досить високий рівень ліквідність підприємства за період, що аналізується. Це звичайно свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства на протязі всього періоду.

Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 0,4% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно.

Коефіцієнт критичної ліквідності теж має низьке значення, яке майже вдвічі нижче оптимального. На кінець періоду цей показник декілька збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.

Тобто показники абсолютної і критичної ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це визвано перевищенням темпів росту поточної заборгованості темпів росту ліквідних коштів підприємства.

Високими лишаються тільки показники загальної ліквідності. Але вони також мають тенденцію до зменшення. На жаль, високі проказники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов’язань активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань.

Для аналізу платоспроможності підприємства використовують такі показники :

1. загальний коефіцієнт покриття;

2. коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості.

Поточний або загальний коефіцієнт покриття розраховується по формулі :

Кпз =Ап/П, (2.6)

( ф.1, ряд.150 - ряд.120 + ряд.320 ) / ф.1, ряд.750,

де Ап - поточні активи.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Тобто він характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року.

Критичне значення коефіцієнту покриття дорівнює 1, а значення коефіцієнта покриття у межах 1 - 1.5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості обчислюється за формулою :

Ккд = Кр / Др, (2.7),

ф.1, сума ряд. 630 720 / ф.1, сума ряд. 170 240,

де Кр - кредиторська заборгованість ;

Др - дебіторська заборгованість.

Якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську, необхідно з’ясувати причини такого стану. Це може бути пов’язано з труднощами при реалізації продукції тощо.

Таблиця 2.6

Аналіз показників платоспроможності підприємства

Показники	На початок періоду	На кінець періоду
Поточний або загальний коефіцієнт покриття	4,43	3,01
Темпи росту поточного коефіцієнту покриття, %		67,95
Коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості	14,75	2,05
Темпи росту коефіцієнта співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості, %		13,89

Загальний коефіцієнт покриття підприємства на протязі всього періоду, що аналізується, залишався досить високим і відповідав нормативному значенню (навіть перевищував його). Тобто на початок звітного періоду на кожну гривню короткострокових зобов’язань припадало 4,43 гривні поточних активів; на кінець періоду – 3,01 гривні.

Відбувається також значне перевищення обсягу кредиторської заборгованості над обсягом дебіторської. Але слід також відмітити тенденцію цього показника до зниження. Так, на кінець періоду він зменшився на 86,11%. Високе перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками.

Таким чином, підприємство можна назвати ліквідним і платоспроможним. Через брак ліквідних коштів підприємство нездатне покрити короткострокових зобов’язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важкореалізуючимися активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.

Причинами нестачі ліквідних оборотних засобів також є збитковість діяльності підприємства, що веде до нестачі власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у дебіторську заборгованість та високий показник кредиторської заборгованості.

Одним з найважливих показників , що характеризують фінансову стійкість підприємства , є показник питомої ваги загальної суми власного капіталу в підсумку усіх коштів , авансованих підприємству, тобто відношення загальної суми власного капіталу до підсумку балансу підприємства .В практиці цей відносний показник отримав назву коефіцієнт автономії . По ньому дивляться , наскільки підприємство незалежно від позикового капіталу.

Коефіцієнт автономії=Власний капітал/Загальна сума капіталу (2.8)

Чим більше у підприємства власних коштів , тим легше йому справлятись з негараздами економіки , і це добре розуміють кредитори підприємства та його керівники . Ось чому останні намагаються збільшувати з року в рік абсолютну суму власного капіталу підприємства .Такі можливості є насамперед у добре функціонуючих підприємств . Маючи великі прибутки , вони намагаються утримати значну їх частину в обігу підприємства шляхом створення резервів з валового та чистого прибутку або прямого зачислення у власний капітал нерозподіленого на дивіденди частини чистого прибутку.

Для коефіцієнту автономії бажано , щоб він перебільшував по своїй велічині 50% . В цьому випадку його кредитори почувають себе спокійно , бо знають , що весь позиковий капітал може бути компенсований власністю підприємства .

Таблиця 2.7

Оцінка динаміки показника автономії

підприємства

Показники	На початок року	На кінець року
Власні кошти, тис. грн.	4143,2	4056,8
Загальна сума джерел коштів, тис. грн.	4277,4	4388,3
Коефіцієнт автономії	0,969	0,924
Темпи росту, %	--	95,36

Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів досить висока. Але на кінець року трапилось зниження коефіцієнту на 4,64%.

Взагалі отримані дані свідчать про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування.

Похідними від коефіцієнта автономії є такі показники, як коефіцієнт фінансової залежності та коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до коефіцієнту автономії. Збільшення цього показника в динаміці означає збільшення долі позикових коштів у фінансуванні підприємства .Якщо його значення знижується до одиниці (100%) , то підприємство повністю фінансується за рахунок власних коштів.

Коефіцієнт фінансової стійкості вираховується як співвідношення власних і позикових коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має достатній запас фінансової стійкості і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел. Коефіцієнт фінансової стійкості повинен дорівнювати 0.85 - 0.90.

Таблиця 2.8

Аналіз динаміки коефіцієнту фінансової стійкості

підприємства

Показники	На початок року	На кінець року
Власні кошти, тис. грн.	4143,2	4056,8
Позичені кошти, тис. грн.	134,2	331,5
Коефіцієнт фінансової стійкості	30,87	12,24
Темпи росту, %	--	39,65

Показник фінансової стійкості підприємства відповідає нормативному значенню, навіть в кілька разів перевищує його.

Різке зниження коефіцієнту обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів майже в 2,5 рази.

Але більш чітко ступінь залежності підприємства від залучених коштів виражається у коефіцієнті співвідношення залучених та власних коштів . Він показує , яких коштів у підприємства більше - залучених чи власних. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю , тим більше залежність підприємства від залучених коштів . Допустимий рівень залежності визначається умовами роботи кожного підприємства і , в першу чергу, швидкістю обігу обігових коштів .

Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів є часткою від ділення всієї суми зобов'язань по залучених позичених коштах на суму власних коштів. Він показує, скільки позичених коштів залучило підприємство на 1 грн. вкладених у активи власних коштів.

Таблиця 2.9

Аналіз динаміки і темпів росту показника

співвідношення показника співвідношення

позичених і власних коштів

Показники	На початок року	На кінець року
Позичені кошти, тис. грн.	134,2	331,5
Власні кошти, тис. грн.	4143,2	4056,8
Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів	0,03	0,08
Темпи росту, %	-	266,67

Згідно даних таблиці на кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів на початок року припадало 3 коп. позикових коштів, на кінець року – 8 коп.Тобто підвищився рівень фінансової залежності підприємства від позикових коштів.

Стан обігових коштів відображається в показниках забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними коштами та маневрування власних коштів.

Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами – це співвідношення власних оборотних коштів та матеріальних запасів, тобто показник того, в якій мірі матеріальні запаси покриті власними джерелами та не потребують залучення позикових.

Коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів визначається співвідношенням власних оборотних коштів підприємства та власного капіталу.

Коефіцієнт = Власні оборотні кошти / Власний капітал (2.9)

маневрування

Коефіцієнт маневрування показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, яка дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкості фінансового стану при нестійкій кредитній політиці. Високі значення коефіцієнту маневрування позитивно характеризує фінансовий стан.

Деякі автори вважають оптимальним значення цього показника рівним 0,5, а для показника забезпеченості власними оборотними коштами матеріальних запасів пропонується критерій на рівні не нижче 0,6. Але ці критерії, що пропонуються, може бути взяти під сумнів.

Таблиця 2.10

Аналіз динаміки і темпів росту маневреності

власних коштів

Показники	На початок року	На кінець року
Власні оборотні кошти, тис. грн.	581	668,1
Джерела власних коштів, тис. грн.	4143,2	4056,8
Коефіцієнт маневреності власних коштів	0,14	0,165
Темпи росту, %	---	117,86

В 1999 році гнучкість використання власних коштів підприємства досить висока.

Рівень показника забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними коштами оцінюється насамперед в залежності від стану матеріальних запасів. Якщо їх велічина значно перевищує обумовлену потребу, то власні оборотні кошти можуть покривати лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатньості у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде свідчити про гарний фінансовий стан підприємства.

Рівень коефіцієнту маневрування залежить від характеру діяльності підприємства : в фондомістких виробництвах його нормальний рівень повинен бути нижче, ніж в матеріаломістких (оскільки в фондомістких значна частина власних коштів є джерелом покриття основних виробничих фондів). З фінансової точки зору чим вище коефіцієнт маневрування, тим кращий фінансовий стан.

В чисельнику обоїх показників – власні оборотні кошти, тому в цілому покращення стану оборотних коштів залежить від опереджувального зростання суми власних оборотних коштів у порівняння із зростанням матеріальних запасів та власних джерел коштів.

Таблиця 2.11

Аналіз динаміки і темпів росту маневреності

матеріальних запасів

.

Показники	На початок року	На кінець року
Власні оборотні кошти, тис. грн.	581	668,1
Матеріальні запаси, тис.грн.	669,7	838
Коефіцієнт маневреності матеріальних запасів	0,86	0,79
Темп росту, %		91,86

Тобто, як бачимо з таблиці, матеріальні запаси на початок та кінець року покривалися власними оборотними коштами відповідно на 86% та 79%.

Індекс постійного активу – коефіцієнт, що характеризує долю основних засобів та позаоборотних активів в джерелах власних коштів.

Індекс постійного активу=Нерухомість : Джерела власних коштів (2.10)

Таблиця 2.12

Аналіз динаміки і темпів росту індексу постійного активу

Показники	На початок року	На кінець року
Нерухомість	3562,2	3388,7
Джерела власних коштів	4143,2	4056,8
Індекс постійного активу	0,86	0,84
Темп росту,%		97,67

В нашому прикладі значення індекса постійного активу досить високе : на протязі звітного періоду воно майже не змінилось та складало на початок та кінець звітного періоду відповідно 0,86 та 0,84.

Дуже важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт реальної вартості майна (він також має назву коефіцієнт реальної вартості основних та матеріальних оборотних коштів в майні підприємства). Він визначає, яку долю в вартості майна складають засоби виробництва. Коефіцієнт розраховується як відношення сумарної велічини основних засобів (по залишковій вартості), виробничих запасів, незавершеного виробництва та малоцінних і швидкозношувальних предметів (по залишковій вартості) до вартості активів підприємства (валюти балансу).

Коефіцієнт реальної вартості майна = Реальні активи : Загальна сума капіталу (2.11)

Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Він є дуже важливим, якщо дане підприємство бажає встановити договірні відносини з новими партнерами – постачальниками або покупцями. Коефіцієнт реальної вартості майна у таких постачальників або покупців допоможе підприємству скласти уяву про їх виробничий потенціал та доцільність укладання договорів з ними з цієї точки зору.

Нормальним вважається обмеження, коли реальна вартість майна складає більш 0,5 від загальної вартості активів.

Таблиця 2.13

Аналіз динаміки і темпів росту коефіцієнту реальної вартості майна

Показники	На початок року	На кінець року
Реальні активи	3754,8	3642,4
Загальна сума капіталу	4277,4	4388,3
Коефіцієнт реальної вартості майна	0,88	0,83
Темп росту,%		94,32

Згідно даних таблиці 2.10 рівень виробничого потенціалу підприємства дуже високий, хоча на кінець періоду він декілька зменшився.

З метою визначення рівня фінансової стійкості підприємства оцінюються також показники, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх фінансування.

Власні оборотні засоби :

Ф1 = ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495гр.4 ) х 0.5 - ряд.070-ряд.150 (2.12)

Другим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства і показує забезпеченість запасів і затрат довгостроковими джерелами фінансування є власні довгострокові і середньострокові джерела формування запасів і затрат :

Ф2 = Ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495 гр.4 ) х 0.5 + ряд.530 + ряд.600 + ряд.610 - ряд.070 - ряд.150 (2.13)

Розраховується також загальна сума основних джерел формування запасів і затрат :

Ф3 = ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495 гр.4 ) х 0.5 + ряд.530 + ряд. 600 + ряд.610 - ряд.070 - ряд.050 + ряд.620 (2.14)

При оцінці вищезазначених показників можливі такі варіанти ситуацій :

1. абсолютна стійкість підтверджується, якщо :

Ф1  0, Ф2  0, Ф3  0 ;

при цьому Ф1 коливається від 0 до 1300 тис. грн. ; Ф2 - від 0 до 1500 тис. грн. ; Ф3 - від 0 до 2300 тис. грн. ;

2. нормальна стійкість підтверджується, якщо :

Ф1 0, Ф2  0, Ф3  0 ;

при цьому Ф1 коливається від - 100 до - 1500 тис. грн. ; Ф2 - від 0 до 1500 тис. грн. ; Ф3 - від 0 до 2300 тис. грн. ;

3. нестійкий фінансовий стан підтверджується, якщо :

Ф1  0, Ф2 0, Ф3  0 ;

при цьому Ф1 коливається від - 100 до - 1500 тис. грн. ; Ф2 - від - 50 до - 1300 тис. грн. ; Ф3 - від 0 до 2300 тис. грн. ;

4. кризовий фінансовий стан підтверджується, якщо :

Ф1  0, Ф2 0, Ф3  0 ;

при цьому Ф1 коливається від - 100 до - 1500 тис. грн. ; Ф2 - від - 50 до - 1300 тис. грн. ; Ф3 - від - 10 до - 500 тис. грн..

Як видно зданих таблиці 2.14, підприємство в 1999 році знаходиться у критичному стані. Показники забезпечення запасів і затрат відповідними джерелами їх формування мають тенденцію до зниження, що негативно сказується на рівні фінансової стійкості підприємства.

Від'ємні значення показників свідчать про неспроможність підприємства забезпечити запаси, затрати та основні засоби джерелами їх формування.

Таблиця 2.14

Зведена таблиця показників, які характеризують

забезпеченість запасів і затрат відповідними

джерелами їх формування, тис. грн.

Показники	На початок року	На кінець року
Ф1	-131,9	-127,1
Ф2	0	0
Ф3	537,8	711,3

Таким чином, підприємство має нестійке фінансове становище. З одного боку, підприємство має достатньо високу долю власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень незалежності від зовнішнього фінансування, але з другого боку, цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства.

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>55

3 Напрямки удосконалення фінансового стану ВАТ “Чернігівський інструментальний завод ”

Підприємство, що аналізується, виготовляє слюсарно – монтажні, металорізальні інструменти, торцові ключі для машинобудівних підприємств, підприємств різноманітних галузей народного господарства, майстерень ремонтного профілю, сільскогосподарських підприємств, підприємств “Агротехсервісу”, транспорту, а також власників легкових автомобілей. На думку фахівців підприємства вироби користуються попитом, відрізняються досить високою якістю. Проблема в дуже високій собівартості. Це пов’язано з великим рівнем фондоємкості виготовляємої продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даних виробів. Тому найголовніша задача для даного підприємства – зниження собівартості.

Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь – якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Матеріальні ресурси займають 49,6% в структурі витрат на виробництво продукції (дод.2):

506 : 1019,7 * 100% = 49,6%

Звідси зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. І знов на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх загрузки.

Можна порекомендувати виробництво продукції значною кількістю маленьких серій, тоді витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними. Але, з іншого боку, збільшаться витрати на підготовку виробництва. Доцільно продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

Як і у всіх інших, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми із збутом (велика сума готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться :

1. Реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.

2. Отримання дебіторської заборгованості.

3. Продаж резервних грошових активів.

4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

5. Отримання банківських кредитів.

6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відовлікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Але щодо поточної ліквідності, то даний коефіцієнт знаходиться в межах норми. У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба приділити увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркенгова політика ( пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості продукції ) .

Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту абсолютної ліквідності з тією ж сумою короткострокової заборгованості, треба мати 26,84 тис.грн. в готівці або короткострокових фінансових вкладеннях або суму короткострокової заборгованості 2,5 тис.грн., що є нереальним шляхом, оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної діяльності. Тобто вихід з цієї ситуації – удосконалення виробництва та розширення збутової мережі, щоб реалізувати товари на цю суму хоча б із знижкою.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами ( попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукії ). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток ( для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції ), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та амортизаційні відрахування.

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

1. прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи постачання;

2. знизити витрати електроенергії через проведення ревізії обладнання, блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення світла та інших заходів;

3. зменшення витрат на обробку продукції через модернізацію обладнання та нові технології.

Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні.

Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки , а також прибутку на необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі строки.

Процес управління вартістю залучених капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Поряд з власним капіталом підприємство певну частину своїх фінансових ресурсів формує за рахунок позикового капіталу. За питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Але ж як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

1) відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;

2) виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

3) вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв’язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залучного позикового капіталу;

4) залучення позикового капіталу пов’язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов’язань по основній сумі боргу.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це безплатне фінансування підприємства за рахунок цього позикового капіталу. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості , що в кінці приведе до виплати штрафів, санкцій та погіршити фінансовий стан .

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.

Хоча залучення кредитів можливо, коли вже забезпечена висока рентабельність капіталу іншим способом. Це дозволить зрівняти суми дебіторської та кредиторської заборгованості.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то теоретично найкращий варіант – залучення позик. Але є обмеження по коефіцієнту платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більше, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

1. визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

2. періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

3. якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

4. використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

5. продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

6. при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;

7. використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

8. відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

9. пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

10. страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

11. обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

TYPE=RANDOM FORMAT=PAGE>16

1.2 Платоспроможність та ліквідність як складові фінансового стану підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства найчастіше починається з визначення коштів підприємства, а також джерел їх виникнення – власних та позикових, що знаходяться в його розпорядженні. Велічина джерел власних коштів, особливо прибутку, залежить не тільки від комерційних результатів діяльності підприємства, але й від вартості його активного майна, яка змінюється в залежності від коливання ринкових цін на матеріальні ресурси, цінні папери, валютні кошти і таке інше.

Особливу роль відіграє оцінка фінансового положення. Стійкість фінансів підприємства є необхідною умовою діяльності при ринкових відносинах, тому від цього залежить своєчасність та повнота погашення його зобов’язань по оплаті праці робітників, розрахунках з бюджетом, банками та постачальниками матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів і таке інше.

Одним з найважливіших критерієв фінансового стану підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою розуміють здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі розраховуватись по своїм довгостроковим зобов’язанням. Слід, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов’язання. Здатність підприємства своєчасно та без затримки платити по своїм короткостроковим зобов’язанням називається ліквідністю. Тобто підприємство вважається ліквідним, якщо взмозі виконати свої короткострокові зобов’язання, реалізуючи поточні активи. Основні засоби (якщо тільки вони не придбаються з метою подальшого перепродажу) не є джерелами погашення поточної заборгованості підприємства , оскільки грають специфічну роль в процесі виробництва, а також через складні умови їх строкової реалізації. Для попередньої оцінки ліквідності підприємства використовуються дані бухгалтерського балансу. Інформація, що відображається в ІІ та ІІІ розділах активу баланса, характеризує велічину поточних активів на початок та кінець звітного року. Дані про короткострокові зобов’язання підприємства містяться в ІІІ розділі пасиву баланса.

Підприємство може бути ліквідним в тому чи іншому ступені, оскільки до складу поточних активів належать різноманітні оборотні кошти, серед яких є як ті, що швидко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються в цілях погашення зовнішньої заборгованості.

В той же час у складі короткострокових пасивів виділяють зобов’язання різного ступеню строковості. Звідси одним із способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є співставлення деяких елементів активу та пасиву між собою. З цією метою зобов’язання підприємства групуються по ступеню їх строковості, а його активи - по ступеню ліквідності (швидкості мржливої реалізації). Так, найбільш строкові зобов’язання підприємства (строк сплати яких наступає в поточному місяці) співставляються з велічиною активів, які мають максимальну ліквідність (грошові кошти, цінні папери, що швидко реалізуються). При цьому частина строкових зобов’язань, які залишаються незабезпеченими, повинна бути врівноважена менш ліквідними активами дебіторської заборгованості підприємств із стійким фінансовим станом, запасами товарно – матеріальних цінностей, що швидко реалізуються. Інші короткострокові зобов’язання співставляються з такими активами, як готова продукція, виробничі запаси і таке інше. В практиці оцінки фінансового стану, платоспроможності підприємства використовується ціла гама показників. Розглянемо найважливіші з них.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (коефіцієнт строковості) розраховується як співвідношення грошових коштів та цінних паперів, що швидко реалізуються (ІІІ розділ активу) та короткострокової заборгованості (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу або іншу конкретну дату.

Уточнений коефіцієнт ліквідності визначається як відношення грошових коштів, цінних паперів та дебіторської заборгованості (ІІІ розділ активу) до короткострокових зобов’язань (підсумок ІІІ розділу пасиву баланса). Цей показник характеризує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але і за рахунок очікуємих надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи або надані послуги. Слід мати на увазі, що ефективність висновків по результатам розрахунків вказаного коефіцієнта та його динаміки в значній мірі залежать від “якості” дебіторської заборгованості (фінансового стану боржника і таке інше). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити загрозу фінансової стійкості підприємства.

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття) являє собою відношення всіх поточних активів (підсумок ІІ розділу + підсумок ІІІ розділу активу) до короткострокових пасивів (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він дозволяє встановити, в якої кратності поточні активи покривають короткострокові зобов’язання. В загальному випадку нормальним вважається значення цього показника, що знаходиться в межах від 2 до 3. Якщо відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче, чим 1:1, то можна казати про високий фінансовий ризик, пов’язаний з тим, що підприємство не взмозі сплатити свої рахунки. Справа в тому, що співвідношення 1:1 передбачає рівність поточних активів та короткострокових зобов’язань. Приймаючи до уваги різний ступінь ліквідності активів, можна з впевненістю передбачити, що не всі активи будуть реалізовані в терміновому порядку, тобто в даній ситуацій буде загроза фінансовій стабільності підприємства. Якщо ж це значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна бути впевненим в тому, що підприємство володіє значними вільними ресурсами, що формуються за рахунок власних джерел.

З позиції кредиторів підприємства подібний варіант формування оборотних коштів є найбільш бажаним. З точки зору менеджера значне акумулювання запасів, відовлікання коштів в дебіторську заборгованість може бути пов’язане з невмілим управлінням активами.

При характеристиці ліквідності та платоспроможності фірми визначається величина власних оборотних коштів, яка характеризується часткою власного капіталу підприємства, який є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів з обертаємістю менше 1 року). Цей показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів . Він має важливе значення для підприємств , що займаються комерційною діяльністю та іншими посередницькими операціями. При інших рівних умовах зростання даного показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція.

Ще один показник – коефіцієнт покриття. Він надає загальну оцінку ліквідності активів, демонструє, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов’язання, підприємство може бути віднесено до успішно функціонуючих. Розмір перевищення характеризується коефіцієнтом покриття. Значення показника може суттєво змінюватися по галузям та видам діяльності, а його зростання в динаміці розглядається як сприятлива тенденція. Коефіцієнт покриття дорівнює сумі поточних активів, поділеної на поточні зобов’язання.

Практикується також коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховується по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключені виробничі запаси. В умовах ринкової економіки типічною є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів.

Розрахунок усіх коефіцієнтів наведен в частині 2.3.

ЗМІСТ

Вступ 4

Глава 1 Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства 7

1. Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори, які її забезпечують 7

1.2 Платоспроможність та ліквідність як складові фінансового 13

стану підприємства

3. Інформаційно – правове забезпечення аналізу фінансового стану 17 підприємства

Глава 2 Аналіз та оцінка діяльності ВАТ “Чернігівський інструментальний завод ” 21

1. Техніко – економічна характеристика ВАТ “Чернігівський інструментальний завод” 21

2. Аналіз структури капіталу ВАТ “Чернігівський інструментальний завод” 26

3. Оцінка фінансового стану ВАТ “Чернігівський інструментальний завод” 33

Глава 3 Напрямки удосконалення фінансового стану підприємства 50

Висновки 56

Список літератури 58

Додатки