Кредитна політика комерційного банку

МΙНΙСТЕРСТВО ОСВΙТИ ТА НАУКИ УКРАΪНИ

ХАРКΙВСЬКИЙ НАЦΙОНАЛЬНИЙ УНΙВЕРСИТЕТ

ім. В.Н.Каразiна

Економічний факультет

Кафедра фiнансiв та кредиту

КРЕДИТНА ПОЛIТИКА КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ ”

Випускна робота магiстра

Виконав: студент 5 курсу спецiальностi

xxxxxxxxx “Банкiвська справа”

xxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxx

Науковий керiвник: доцент

xxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxx

Харкiв 2005

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ

РОЗДIЛ 1. КРЕДИТНА ПОЛIТИКА БАНКУ, ЇЇ ОСНОВНI ЕЛЕМЕНТИ

1.1. Економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення

    1. Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням

РОЗДIЛ 2. РИЗИК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦIЙ КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ

2.1. Ризик як складова кредитних операцій

2.2. Якісний аналіз кредитного ризику

2.3. Методи кількісного аналізу кредитного ризику

РОЗДΙЛ 3. ЗАВДАННЯ, РОЛЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТУВАННЯ НА УКРАΪНI

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Програмне забезпечення

АНОТАЦIЯ

Анотація

Робота присвячена кредитний політиці банка - основний передумові системи управління кредитним ризиком. Кредитна політика формує цілі і пріоритети кредитної діяльності банка, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності.

Метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів кредитної політики, розробка рекомендації щодо удосконалення кредитування та зменшення ризикованості кредитних операцій.

Для досягнення цієї мети були проведені дослідження теоретичних та методологічних основ розвитку кредитної політики, виявлені тенденції підйому кредитної системи, проаналізовано загальну економічну ситуацію в Україні, причини і фактори неповернення кредитів, вивчено вітчизняний досвід в сфері застосування методів захисту від ризику неповернення позичок, виявлено ефективність застосування методів та форм забезпечення повернення кредитів, запропоновано практичні шляхи зменшення питомої ваги неповернених кредитів в загальному обсязі наданих позичок.

РЕЦЕНЗІЯ

на дипломну роботу магiстра , студента 5 курсу

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

на тему: “Кредитна політика комерцiйного банку ”

В умовах переходу до ринкової економіки зростає роль економічних методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Одним з методів такої дії є кредитування , яке в даний час знаходиться у стадії розвитку. Тому дослідження питань його регулювання має важливе теоретичне і практичне значення.

У практичних розділах роботи міститься дослідження різноманітних питань, що стосуються кредитування юридичних і фізичних осіб. Детально розглянуті найбільш перспективні види кредитів.

У ряді випадків великий фактичний матеріал, представлений у вигляді тимчасових рядів, міг би бути підданий глибшому аналізу в сенсі вивчення тенденцій динаміки даних показників.

Велике зацікавлення мають пропозиції автора у області питань розвитку кредитування та заходів по удосконаленню і підвищенню ефективності функціонування національного кредитного ринку України.

В цілому дипломна робота магістра xxxxxxxx xxxxxxxx відповідає необхідним вимогам і може бути рекомендована до захисту.

ВВЕДЕННЯ

Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.

Значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці. В сукупності з напрямом введення власної грошової одиниці і системи грошового обігу, скорочення бюджетного дефіциту, поліпшення податкового регулювання економіки важливе місце в оздоровленні економіки займає реформа кредитної системи. Банківські реформи складаються із зміни структури кредитного обігу, що приведе до нових форм надання кредитів та їх вільного продажу підприємствам, а також громадянам.

Характерною ознакою ринкової економіки є високо розвинута і розгалужена кредитна система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.

В умовах формування ринкового середовища, розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання.

В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення фінансово – кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, що першопричинами є : теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб’єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Ситуація, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит, а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких можна виділити такі проблемні для банку як : перевірка платоспроможності гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна, звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховою компанією та його слабку економічну базу тощо.

І все ж необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань, але через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки те майно позичальника, яке відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно також враховувати те, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.

В подальшому послаблений контроль за цільовим використанням кредиту може призвести до негативних наслідків для всієї банківської системи і економіки України в цілому.

З огляду на існуючи труднощі з наданням кредиту та перелічених проблем, обрана тема є досить актуальною. Адже вивчення джерел і форм гарантованості погашення позичок, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок в загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу кредитоспроможності клієнтів, а отже і впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність. Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до відповідного класу надійності , а отже і формування банком резерву покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху здійснення кредитних операцій.

Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного та частково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосування ефективних форм забезпечення, повернення управління кредитним портфелем банку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення нових методів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій з питання кредитних ризиків та удосконалення законодавства в області кредитування.

Проблема забезпеченості повернення кредитів, реалізації заставного права та формування резерву покриття на можливі втрати, а також оцінки та страхування майна знайшли своє відображення в працях Лаврушина О.М., Мороза А.Н., Г.Таскі, О.Куценко, С.Івасів., Галасюка В.М., Костюченко В.М. та інші.

Між тим ,до теперішнього часу в Україні комплексного визначення видів кредитних ризиків, джерел їх виникнення, аналізу впливу на прибутковість – збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не проводилося. Таке становище пояснюється передусім обмеженим використанням товарно-грошових відносин протягом тривалого часу, а також характерними в минулому адміністративними методами управління. Це виключало необхідність забезпечення гарантії повернення виданих позик, оцінки кредитоспроможності позичальника та відповідно і страхування кредитів.

Тому, з причин складності та багатогранності проблеми, яка досліджується , чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Серед останніх розрізняють основи організації банківського кредитування в Україні, джерела та інструменти забезпечення повернення позичок, формування кредитної політики, практичні методи визначення оцінки майна та інші.

Об'єктом дослідження є комерційний банк. Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають між банком і іншими суб'єктами господарської діяльності з приводу надання в позику грошових коштів.

Отже метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів кредитної політики, розробка рекомендації щодо удосконалення кредитування та зменшення ризикованості кредитних операцій.

Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

- провести дослідження теоретичних та методологічних основ розвитку кредитної політики ;

- виявити тенденції підйому кредитної системи;

- аналізувати загальну економічну ситуацію в Україні;

- проаналізувати причини і фактори неповернення кредитів;

- вивчити вітчизняний досвід в сфері застосування методів захисту від ризику неповернення позичок;

- виявити ефективність застосування методів та форм забезпечення повернення кредитів;

- оцінити конкурентоздатність та ліквідність контактів;

- запропонувати практичні шляхи зменшення питомої ваги неповернених кредитів в загальному обсязі наданих позичок;

- описати принципи функціонування.

Методологічну та теоретичну основу роботи складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, інші джерела інформації.

РОЗДIЛ 1. КРЕДИТНА ПОЛIТИКА БАНКУ, ЇЇ ОСНОВНI ЕЛЕМЕНТИ

1.1. Економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками – коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит.

Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка [8, c.314].

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони : позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об’єктами кредиту.

Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання. Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб’єктів. Але об’єктивної необхідності кредиту, а також його стимулюючих мотивів недостатньо для повноцінної реалізації кредитних відносин. Для цього необхідні також певні економіко-правові умови.

Сама природа кредитної угоди, яка ґрунтується на тимчасовому запозичені чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Це можливо у випадку, коли кругооборот коштів господарюючих суб’єктів відокремлений від кругообороту коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства і організації) мати право володіння в користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору.

Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать :

  • перевірка здатності позичальника повернути позичку;

  • перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);

  • створювання резервного фонду, тощо.

Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності.

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин[16, c.11].

1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами — з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині цього типу угод кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником.

2. Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам.

3. Кредитні відносиш між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з метою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті.

4. Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населення стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади в них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків.

5. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням — з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.

6. Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).

7. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.

Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють такі основні форми кредиту :

  • товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу);

  • грошовий.

Об’єктом кредиту є гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об’єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживчу вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальникам у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого не можливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, трудові, природні тощо.

Існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції:

  • перерозподільну;

  • емісійну;

  • контрольну.

Із сутності кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує перерозподільну функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Разом з тим кредитні відносини опосередковують не усі перерозподільні процеси в суспільстві. Значна частина грошових коштів перерозподіляється, наприклад, через фінансову систему та систему ціноутворення. Кредит перерозподіляти може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. Перерозподільний функції кредиту властиві такі риси, що відрізняють її від перерозподільних функцій інших категорій та характеризують специфіку саме кредитного перерозподілення.

Призначення цієї функції полягає в тім, що за посередництвом кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних та фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби у коштах інших юридичних та фізичних осіб. Особливістю кредитного перерозподілення є те, що він охоплює тільки тимчасово вільні кошти. Однак у комерційному кредиті попереднього вивільнення коштів немає, але і в цьому випадку надання кредиту можливо лише за умов існування у кредитора вільних коштів, а за відсутності – можливості їх позичити на умовах повернення. Тому має місце вторинний розподіл ресурсів, тобто реалізація перерозподільної функції кредиту.

Вказана особливість обумовлює широкі масштаби перерозподілу коштів через кредитну систему, тому що вона охоплює практично усі тимчасово вільні кошти суспільного господарства. Об'єм кредитних ресурсів за потенціалом значно перевищує, наприклад, об'єм ресурсів, що перерозподіляються через бюджетну сферу. Окрім цього поверненість кредитних ресурсів дозволяє надавати їх у позику повторно протягом певного періоду, що розширює можливості кредитування. Це забезпечує в цілому значну доступність кредиту у порівнянні з бюджетними коштами. Перевагою перерозподілу за посередництвом кредиту є також оперативність надання коштів, у той час коли розподіл бюджетних коштів визначається на весь календарний строк, коли планують бюджет.

Особливістю кредитного перерозподілу є задоволення тільки тимчасових потреб у додаткових коштах, коли перерозподілена вартість надходить позичальнику у користування на певний строк.

Специфікою перерозподілу кредиту є те, що він торкається не тільки вартість валового національного продукту, що вироблений у певний період, але і вартість засобів виробництва та продуктів споживання, вироблених у попередній період. Так в кредит можуть бути видані тимчасово вільні кошти, акумульовані у амортизаційних фондах підприємства; поширене надання у тимчасове користування раніше виробленого обладнання на умовах лізингу. Загалом, у процес перерозподілу через кредитну сферу може включатися усе національне багатство суспільства на відміну, від перерозподілу через державний бюджет[10, c.384].

Грошова (емісійна) функція, її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, котрі дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.

В економічній літературі називають ще контрольну функцію кредиту, але розуміють її по-різному. Одні вважають, що контроль — це функція банків, а не кредиту. На думку інших, кредитор на гранті кредиту контролює позичальника, останній же не має підстави контролювати кредитора. Оскільки ж вони виходять з того, що функція контролю стосується обох сторін кредитної угоди, то робиться висновок, що кредит контрольної функції не виконує.

Проте до цього питання можна підійти й по-іншому. Контрольна функція кредиту виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником. Вступивши у кредитні відносини, позичальник також повинен здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим щоб своєчасно погасити позичку. Якщо так розглядати «роботу», котру виконує кредит, то, звичайно, контрольна функція йому властива.

Для того, щоб мати повне уявлення про кредит та його види, потрібно класифікувати його за різними параметрами. Нижче наведена таблиця класифікації кредитів.

Таблиця 1.1

Класифікація кредитів[24, c.56]

Параметри

Види кредиту

за видами кредиту

  • національний;

  • міжнародний;

  • банківський;

  • державний;

  • комерційний;

  • споживчий;

  • лізинговий;

  • консорціумний.

за сферами спрямування

  • спрямований у сферу обігу;

  • спрямований у сферу виробництва.

за призначенням і характером використання позичкових коштів

  • позички торгово-промисловим підприємствам;

  • кредити під нерухомість;

  • споживчі та сільськогосподарські позички;

  • кредит під цінні папери та кредити, пов’язані з вексельним обігом;

  • контокорентний кредит та міжбанківські позички;

  • позички небанківським фінан-совим установам та позички органам влади.

за характером забезпечення

  • забезпечені (ломбардні)

  • гарантовані (банками, третьою особою)

  • незабезпечені (бланкові).

за строками використання

  • строкові;

  • безстрокові;

  • прострочені;

  • відстрочені.

за кількістю кредиторів

  • надання кредитів одним бан-ком;

  • синдиковані, консорціальні;

  • паралельні.

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей нелегкий час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку. Це насамперед стосується тих вітчизняних товаровиробників, які в економіці України займають не останнє місце.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний.

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички.

Банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами(баками) та суб’єктами кредитування(позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит пов’язано з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.

Банківський кредит – основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.

Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:

  • збільшення основного і обігового капіталу господарюючих суб’єктів;

  • накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;

  • задоволення споживчих потреб населення;

  • викупу державного майна;

  • для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити налаються на підставі укладання кредитної угоди для кожного позичальника індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди була мінімальна. Якщо кредит надається на пiльгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Надання банківського кредиту Національним банком України регламентується законом про цей банк. Звичайно НБУ та його відділення не здійснюють кредитування суб’єктів господарювання за виключенням випадків, що наведені в законі про цей банк[45, c.14].

Банківський кредит може бути прямий та опосередкований. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується опосередковане банківське кредитування, тобто надання позик через посередника.

Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Так вони становлять собою найбільш цивілізовану форму покриття бюджетного дефіциту.

Державний кредит - це сукупність грошових відносин, котрі втикають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.

У тому випадку, коли держава виступає безпосередньо кредитором, йдеться про активний функціональний прояв суті державного кредиту. Основою тут виступають скарбничі позики (бюджетні кредити).

Коли держава позичає кошти, йдеться про пасивну форму прояву суті державного кредиту - про державні позики.

Державна позика - це економічні відносини у грошовій формі, за яких держава позичає у фізичних та юридичних осіб певні суми на певний строк за визначену платню[11, c.208].

Усю сукупність державних кредитів можна розділити на дві великі нерівні частини: внутрішню та зовнішню.

Внутрішню державну позику розуміють як сукупність грошових відносин, пов'язаних із фінансуванням державних витрат населенням та підприємцями у національній валюті.

Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах:

  • державні позики;

  • залучення частини ощадних рахунків населення у державні позики;

  • залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду;

  • скарбничі позички;

  • гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту є характерна тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучають на фінансування суспільних потреб способом випуску облігацій та інших видів цінних державних паперів.

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковує система ощадних закладів (банків, кас тощо): залучення частини рахунків населення у державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошей, ощадні заклади надають кредит державі за рахунок позичених коштів. Наявність посередника між державою та населенням щодо надання позики без дозволу реального власника коштів дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Залучення частини рахунків населення у державні позики відбувається через купівлю особливих цінних паперів (наприклад скарбничих сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, скарбничих зобов'язань, чи оформлення безоблігаційних позик). Цим може займатись Ощадбанк України, скуповуючи боргові зобов'язання держави.

Залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту вирізняється тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на витрату уряду. Ця форма державного кредиту функціонує у тоталітарному режимі. Вона сприяє розвиткові інфляційних процесів, що є особливо небезпечно. Повна нормалізація відносин між державою та кредитною системою вимагає, щоб покриття бюджетного дефіциту не йшло шляхом кредитної емісії, а лише через оформлення зобов'язань уряду перед Національним банком України.

Міжнародний державний кредит становить сукупність економічних відносин, в яких держава виступає на світовому ринку як боржник або як кредитор. Ці відносини оформляють як державну зовнішню позику, так і внутрішні позики. Вони підлягають поверненню у певний термін, з виплатою відсотків за користування ними.

Одержують зовнішні позики уряд, місцеві органи влади. Кредиторами виступають уряди, фінансово-кредитні установи, приватні особи, фінансові організації.

Державні зовнішні позики надають у грошовій або у товарній формі. Звичайно, вони бувають середньо терміновими або довготерміновими. Грошові позики випускають у валюті країни-кредитора чи країни-боржника, або у валюті третьої країни. Погашення позик за угодою сторін здійснюється товарними поставками або валютою.

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит; при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський. Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. Нині в Україні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. Підприємство-постачальник надає відстрочку платежу за свій товар (послуги), підприємство-покупец передає кредитору вексель, як боргове посвідчення та зобов’язання платежу.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, що виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів серед підприємств. Грошова форма кредиту передбачає наявність тимчасово вільних грошових ресурсів та їх пере розподілення на контрактній основі. У комерційному кредиті у кредитну угоду включаються тільки ресурси постачальника.

Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Споживчий кредит – це кредит, який дає:

  • можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

  • гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

  • безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками.

  • допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати:

  • іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів.

  • як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом.

Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування, тощо) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу. Умовою виникнення кредиту є існування власників товару, які протистоять один одному як власники, юридично самостійні особи, що готові вступити в економічні відносини: продати товари, здати їх в оренду. Суб’єктами лізингу є лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець (орендодавець) – це суб’єкт господарювання, який є власником об’єкта лізингу та надає його в оренду. В якості орендодавця може виступати спеціальна лізингова організація (фірма). Це можуть бути дочірні організації комерційних банків. Учасниками лізингової фірми можуть бути підприємства, банки, асоціації та ін.. Вони можуть об’єднувати свої внески на підставі установчого договору. До вкладів в установчий фонд можуть бути внесені будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності та грошові кошти. Засновники беруть участь у керуванні ділами фірми; мають право на частину прибутку (дівиденти) від її діяльності; отримують частину майна у разі ліквідації фірми можуть мати пільгове право на отримання в оренду майна. Розрізняють види лізингу в залежності від: термінів експлуатації майна; засобів придбання; відношення до лізингового майна; типу фінансування[13, c.480].

Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит.

Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості.

Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.

Розвиток міжнародного кредиту, започаткований виходом виробництва за національні межі, характеризується постійним зростанням його масштабів.

До джерел міжнародного кредиту належать:

  • частина грошового капіталу підприємств, яка тимчасово вивільнюється у процесі кругообігу;

  • грошові накопичення держав та приватного сектору, які мобілізуються банками.

На відміну від внутрішнього кредиту джерелам міжнародного кредиту притаманні міждержавна міграція та укрупнення за рахунок їх залучення з інших країн.

Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування фізичних осіб під заклад.

Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних розрахунків. Овердрафт – це кредит банку, який надається платоспроможним позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки. [15]. Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що перевищує залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень, встановлюється ліміт кредитування.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється договором.

Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без додаткового оформлення документів на видачу позички.

Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням кредитом.

Якщо позичка надається в межах встановленого банком для позичальника ліміту кредитування, то така форма надання кредиту називається відкриттям кредитної лінії. Використовується позичальником по мірі потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі визначеного періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді. Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік, але може бути відкрита і на більш короткий період.

Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо встановить погіршення фінансового становища позичальника.

Розрізняють відновлювальну і невідновлювальну кредитну лінію. В разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії – після видачі позички та її погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. Відновлювальна передбачає надання і погашення кредиту в межах встановленого ліміту автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою (рамочною), якщо вона відкривається банком клієнту для сплати ряду поставок товарів в рамках одного контракту.

    1. Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності. Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування – це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди[45, c.14].

Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип строковості – уявляє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :

  • короткострокові – термін видачі до 1 року;

  • довгострокові – більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить :

  • (нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;

  • забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;

  • можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички.

З принципом строковості (терміновості) щільно пов’язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості.

Диференційність – означає, що кредит повинен надаватися тільки тим суб’єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту і пов’язаних з цим для банків збитків.

Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення кредиту.

Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов’язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.

Лімітування – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати часу, пов’язані з веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і може детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов’язується надати кредит.

Диверсифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника ґрунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як :

  • показники платоспроможності;

  • показники фінансової стійкості;

  • показники “солідності” підприємства[28, c.191].

Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.

Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити , який же порядок надання кредиту.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, в якому вказується : цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :

  • копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

  • техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками

  • зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

  • копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;

  • бухгалтерська звітність за звітний період ;

  • інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку[30, c.172].

На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Це етап розгляду кредитного проекту та оцінки кредитоспроможності та фінансового стану позичальника

На цьому етапі працівники філії банку здійснюють всебічне вивчення суб’єкта та об’єкта кредитування та оцінку ризиків по позиці на підставі різних джерел інформації.

Кредитний працівник здійснює:

  • експертизу кредитного проекту;

  • аналіз фінансового стану клієнта;

  • прогнозний аналіз грошового потоку клієнта.;

  • підготовку схеми руху кредитних коштів.

Експертиза кредитного проекту проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.

На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто:

- визначається ціль кредитування (на нове виробництво або на існуюче, на покриття обігових або основних засобів) та строк відволікання ресурсів;

- перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-економічного обґрунтування разом з відповідними документами;

- перевіряється обґрунтованість термінів погашення кредиту (більш детальний аналіз здійснюється при прогнозному розрахунку грошових потоків клієнта ;

- детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов’язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом рівню ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню страхового резерву, страхуванню ризику неповернення кредиту).

Для розгляду довгострокових проектів обов’язкове здійснення банком техніко-економічної експертизи.

Аналіз фінансового стану клієнта проводиться з метою оцінки його платоспроможності. Слід звернути увагу, що оцінка кредитного проекту здійснюється не тільки з урахуванням наявного фінансового стану замовника, а з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом “середніх” очікувань. Тобто обраховується “оптимістичний ” прогноз, коли обставини складаються в найкращому варіанті, та “найгірший” прогноз і приймається середнє значення.

При наданні кредиту під поруку або гарантію необхідно здійснювати також аналіз фінансового стану поручителя або гаранта.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану потенційного позичальника є його бухгалтерські звіти.

В результаті розгляду звітів визначаються кількісні параметри, що характеризують господарчу діяльність позичальника.

Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування на здійснення кредитного проекту власних коштів позичальника.

Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30 % власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту складає 70% на 30 % .

Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта на період кредитування до повного погашення кредиту разом з відсотками проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошових коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосереднім джерелом погашення кредиту.

Аналіз грошових потоків клієнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період.

Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різких коливань такого перевищення або у випадку зворотного співвідношення - перевищення витрат над надходженнями - ризик неповернення кредиту підвищується.

Треба аналізувати рух коштів з питань прозорості розрахунків; стану платежів в реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень в національній та вільноконвертованій валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованій валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків в цих банках; обсяг спрямування коштів на рахунок головного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; в якій мірі кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника[48, c.39].

У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується кредит, всі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.

Підготовка схеми руху кредитних коштів між позичальником та його партнерами із зазначенням банків, через які проходитимуть грошові потоки.

Мета банку в роботі з підприємствами, яким надається кредитна підтримка – забезпечити успішне виконання проекту, який кредитується, в тому числі за рахунок концентрації коштів на рахунках його партнерів в банку. Це дозволить виключити ризик нестабільності інших банків, що задіяні в розрахунках. Для цього переважною умовою надання кредиту повинна бути наявність у позичальника основних поточних рахунків в установі банку, яка надає кредит. Вказані рахунки повинні бути задіяні для проходження через них основних грошових потоків клієнта та перерахування позичкових коштів (за товари, послуги) переважно контрагентам, які обслуговуються в установах банку, тобто відкриття поточних рахунків його партнерів по бізнесу в установах банку.

При розгляді кредитного проекту необхідно простежити грошові потоки між позичальником та його дочірніми і посередницькими структурами. З метою не допустити відволікання коштів позичальника через дочірні та посередницькі структури, працівник обслуговуючої позичальника установи банку повинен постійно контролювати грошові взаємовідносини між ними.

Кредитний працівник разом з працівниками служби безпеки банку та юридичного підрозділу (та працівниками інших підрозділів, якщо вони призначені керівником установи банку для визначення ліквідності забезпечення кредиту), повинні впевнитись у можливості реалізації забезпечення як додаткового шляху погашення кредиту та відсотків. Вартість застави повинна перевищувати суму кредиту .

Визначення заставної ціни майна здійснюється банком та позичальником з врахуванням висновків незалежної експертної оцінки, зафіксованих у акті. При цьому заставна ціна може бути меншою за ціну, визначену експертизою, оскільки банк може передбачити особливість впливу ринкових факторів та витрат, пов’язаних з реалізацією.

Одночасно з розглядом кредитним працівником можливості надання кредиту та для забезпечення відповідності всіх правовідносин банку, які виникають у процесі кредитування, вимогам законодавства, співробітники юридичної служби банку проводять перевірку установчих документів позичальника, перевіряють наявність повноважень представників позичальника на підписання договорів, наявність державної реєстрації та документів, що підтверджують право власності на заставне майно, наявність проекту договору застави та надають письмовий висновок.

Одночасно з розглядом кредитним та юридичним працівником можливостей надання кредиту працівники служби банківської безпеки проводять перевірку відсутності фактів порушень норм цивільного, кримінального та адміністративного законодавства підприємством та його керівниками, попереджають позичальника про кримінальну відповідальність за надання банку відомостей та документів, що заздалегідь не відповідають дійсності та надають письмовий висновок.

Після здійснення попередньо вказаних заходів кредитним працівником готується висновок у довільній формі щодо можливості (неможливості) кредитування потенційного позичальника( надання банківської гарантії), в якому відображається:

  • основні відомості про позичальника;

  • умови кредитування (суму кредиту, ціль, процентна ставка, терміни користування кредитом, нарахування та сплати відсотків) ;

  • висновок щодо платоспроможності та кредитоспроможності позичальника;

  • клас позичальника. Якщо позичальник віднесений до класу “Г” та “Д”, навести розрахунок очікуваних доходів банку від кредитування позичальника у порівнянні з розміром витрат на формування резерву на можливі втрати за кредитними операціями.

  • висновок щодо ліквідності та достатності забезпечення кредиту;

  • умови страхування;

  • пропозиції кредитному комітету.

На розгляд кредитного комітету філії банку разом із висновками кредитного працівника, співробітниками юридичної служби та служби безпеки надається заявка на отримання кредиту (надання банківської гарантії) та пакет документів, отриманих від позичальника.

Кредитний комітет філії банку розглядає заявку кредиту та виносить рішення щодо доцільності кредитування, яке оформляється відповідним протоколом, підписаним всіма членами комітету[22, c.119].

Протоколи засідань кредитного комітету зберігаються в окремій справі у металевій шафі у визначеному керівником філії місці.

Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички : вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру кредитує мого заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій приділяється велика увага при структуризації позики і складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших елементів.

Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку, зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить від суми, строку, ризику та від інших факторів.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.

Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.

Фінансово-стабільним позичальникам – клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів. Повернення кредиту може здійснюватись різними способами :

  • одночасним внеском по закінченню строку позики;

  • рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;

  • шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики.

Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.

В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності. Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших джерел[32, c.41].

Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позикові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю позичкових операцій , банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного контролю.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.

РОЗДIЛ 2. РИЗИК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦIЙ КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ

2.1 Ризик як складова кредитних операцій

Ризик - невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю , відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище та неможливістю прогнозувати розвиток подій . Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно найефективніше [198, c.72].

Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення ризику але позбутися його неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в економіці майже не зустрічаються . Більшість ситуацій яким притаманний ризик є дуже важко прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик повністю майже неможливо . Це є причиною того, що навіть ідеальні з першого погляду рішення приводять до збитків.

В водночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування організації на ринку . Фактично якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися , що отримання більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком.

Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги визначенню терміна “ ризик ”. Найчастіше зустрічаються такі визначення ризику :

  1. Вірогідність збитків чи втрат;

  2. Ймовірність невдачі чи втрат , що пов’язано з конкретним напрямком дій;

  3. Ймовірність небажаної події.

Ризик в ділових операціях – це об’єктивно-суб’єктивна економічна категорія , що відбиває ступінь успіху (невдачі ) в досягненні цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за наявності прямих і зворотних зв’язків.

Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації , що пов’язана з ризиком постає питання : що означає доцільний ризик, де межа , що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.

Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього періоду розвитку людства . Основні з них наступні :

1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у неординарному, швидкому вирішенні питань , що постають перед людством. Принципово нові шляхи розв’язання задач на творчому рівні , вимусили застосовувати методи та прийоми до яких ще ніколи і ніхто не удавався , природно , що на підставі цього з’явився і великий ризик зазнати невдачу .Якщо спів ставити такі фактори як необхідність вирішення проблеми швидко якісно не традиційно , всезростаючу кількість населення і стрімко спадаючу кількість придатних до використання ресурсів то можна побачити наступну причину ризику

2. Для того щоб вижити необхідно надати своїм діям підприємницького забарвлення тобто : незалежність нестандартність дій , сміливість , винахідливість , орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей , тому не дивно , що в їх діях починають з’являтися вищеназвані ознаки , які й породжують наростання рівня ризику взагалі.

3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру , це породжує дуже жорстку конкуренцію при якій природним стають факти чисельних банкрутств та крахів .

4. Також дуже важливим є проблема зростання глобального ризику , тобто знищення людства внаслідок власних дій.

Однією з найприбутковіших операцій комерційного банку є кредитування. Але завжди поряд з великими прибутками знаходяться великі ризики , що пов’язані зі втратою чи недоотриманням цих прибутків.

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у поверненні наданого кредиту у чітко обумовлені строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішної діяльності банку. Цілком очевидно , що при наданні кредиту перед банком стає проблема невизначеності того чи буде його повернуто вчасно і більше того чи буде його повернуто взагалі. Звідси випливає, що основною задачею банка при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз .

Отже кредитний ризик банку можна визначити як ймовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди. Слід зазначити , що кредитний ризик формується з декількох самостійно діючих видів ризику [44, c.365].

Більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику враховували лише одне з можливих його джерел – фінансові можливості позичальника ( об‘єктивний ризик пов’язаний з позичальником ) . Практика показала , що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому , що не мають можливості , а тому , що не бажають цього робити. В цьому випадку банк вимушений подавати до суду і може стикнутися з проблемою недосконалості укладення кредитної угоди . До речі, це стосується всіх угод укладених під час кредитування. Це показує , що при оцінці кредитного ризику конче необхідно враховувати юридичний ризик .

Особливу увагу в умовах кризи в нашій країні слід також приділяти впливу на кредитний ризик ризику виникнення форс-мажорних обставин. Також при кредитуванні слід враховувати, що в чистому вигляді ризики не зустрічаються , вони накопичуються та корелюють між собою утворюючи системний ризик. Даний підхід до формуванні кредитного ризику як системи ризиків враховані в структурі кредитного ризику , що наведена у рис.2.1.

Кредитний

ризик



Ризик, пов‘язаний

з позичальником

Ризик пов’язаний

з

забезпеченням

Системний ризик

Форс-мажорний ризик



Ризик щодо гаранта

Ризик

щодо страховика

Ризик

щодо

застави







Об‘єктивний

Суб‘єктивний


Рис.2.1 Структура кредитного ризику [20, c.13]

Кредитна діяльність банків є дуже специфічною , вона визначається насамперед тими факторами від яких залежить ступінь кредитного ризику :

  1. Ступінь концентрації кредитної діяльності банку в певній сфері (галузі)

  2. Питома вага кредитів , що припадає на клієнтів , які відчувають тимчасові фінансові труднощі

  3. Концентрація діяльності банків в маловідомих , невивчених галузях

  4. Ступінь мінливості кредитної політики та кредитного портфелю банку

  5. Питома вага нових клієнтів

  6. Введення в практику занадто великої кількості нових послуг на протязі короткого проміжку часу

  7. Прийняття під заставу цінностей , що важко реалізуються або швидко знецінюються

  8. Зміна ділової активності ( тобто попиту на кредити )

  9. Мінливість ставки відсотку

Також існує значна група факторів яка через вплив визначаючи фінансове становище позичальника опосередковано впливає на кредитний ризик банку :

  1. Недосконалий менеджмент

  2. Неадекватний первинний капітал

  3. Занадто високі темпи зростання реалізації продукції

  4. Конкуренція

  5. Економічні коливання

Деякі з названих факторів діють автономно , незалежно від банків , деякі можуть бути керовані .Але безперечно існує об’єктивна необхідність з боку банків в моніторингу всіх факторів , що прямо чи опосередковано чинять вплив на кредитний ризик.

Управління кредитними ризика­ми нині є однією з найактуаль­ніших тем, класифікуючи методи управління ризиками, можна поділити їх на такі групи: методи уникнення банківських ризиків; методи їх зни­ження; методи самостійного проти­стояння їм; методи їх передачі [46, c.22].

Пер­ший метод — найбільш обмежений у практичному застосуванні, оскільки, відмовляючись від ризикових опе­рацій, банк позбавляє себе можли­вості отримати прибуток. Другий ме­тод передбачає відмову від певної банківської діяльності або виконання її нетрадиційним способом (напри­клад, шляхом подорожчання банків­ських операцій). Третій метод вклю­чає побудову організаційної структу­ри, диверсифікацію та підвищення кваліфікації персоналу. Четвертий ме­тод використовується банками, коли вони покривають збитки за рахунок власних коштів (це — резервний фонд та резерви спеціального призначення, поточний прибуток). П'ятий метод полягає в розподілі (трансферті) ри­зиків між іншими банками, підпри­ємствами, страховими, інвестиційни­ми, факторинговими, кліринговими компаніями. Використовуються такі способи передачі кредитних ризиків: страхування, біржові угоди, продаж активів та сек'юритизація, укладен­ня контрактів, факторинг, лізинг.

Головним завданням науково обґрунтованого управління ризиковими операціями банку є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення , спрямованого або на використання ризикових ситуацій , або на вироблення системи засобів , що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.

Початковий етап кредитних досліджень повинен полягати в отриманні достатньо повної та наближеної до дійсності картини можливостей позичальника , його фінансового становища .Для досягнення цього повинна використовуватися інформація з різноманітних джерел. Існують така джерела кредитної інформації :

1.Довідки , що надаються самим клієнтом

В багатьох країнах при відкритті кредитного рахунку банк пропонує клієнту повідомити назву його банку та декількох постійних ділових партнерів , суму яку очікує отримати клієнт та прийнятний для нього відсоток за користування кредитом . Ці дані а також реквізити клієнта заносяться в анкету яка є первинним документом для встановлення кредитних відносин.

2.Банківські довідки

Для отримання більш розширеної інформації про рівень надійності клієнта кредитні менеджери вдаються в першу чергу до послуг інших банків . В багатьох банках розроблена власна концепція градації підприємств за ступенем надійності . Нижче наводиться універсальна схема.

Перша категорія “А” .Незначний ризик

До цієї групи відносяться урядові організації , організації що фінансуються повністю за рахунок державних коштів , націоналізовані промислові підприємства , вищі навчальні заклади , що фінансуються державою , комерційні компанії національного рівня. Але треба зауважити , що відбір компаній в дану категорію повинен провадитися на основі повної інформації про їх реальне фінансове положення . Солідна назва та авторитет компанії в минулому не є гарантією вічної кредитоспроможності . Тому будь-який клієнт , що потрапив до даної групи повинен періодично проходити ретельну перевірку фінансового становища

Категорія “Б”. Звичайний комерційний ризик

До цієї групи відносяться стабільні компанії , фінансове положення яких на протязі достатньо довгого періоду часу є стійким . Для цих компаній характерна відсутність проблем з оплати рахунків . Дебіторська і кредиторська заборгованість не перевищують середнього рівня по галузі і добре деверсифіковані.

Попадають в цю групу як правило після певного періоду успішного функціонування на ринку.

Категорія “В”. Клієнти схильні не сплачувати рахунки

В цю групу потрапляють відносно стабільні організації але за якими спостерігалися проблеми зі сплатою рахунків чи певні затримки в вирішенні цих питань.

Іноді вважається , що клієнти даної категорії так само стабільні як і клієнти попередньої категорії. Однак додатковий ризик в даному випадку буде пов’язаний з вірогідними відстрочками у повернені клієнтом кредиту та сплати за користування ним

Категорія “Г”. Значний ризик

Причиною занесення фірми до даної категорії ризику є їх наявна або прогнозована фінансова слабкість.

Це область , що здатна стати джерелом значних фінансових втрат , тому вона потребує підвищеної уваги. В той же час нерідко трапляються випадки коли операції з даною групою клієнтів більш прибуткові ніж операції з менш ризикованішими фірмами. Тому необхідно якомога раніше виявляти клієнтів , що належать до даної групи для розробки ефективних заходів постійного контролю над їх фінансовим становищем .

Категорія “Д”. Неприйнятний ризик

В цю категорію потрапляють масив клієнтів настільки слабких у фінансовому аспекті та настільки нестабільних в питаннях платежів , що банку залишається або відмовити у наданні послуг , або запропонувати найжорсткіші умови контролю за діяльністю в період здійснення кредитної угоди .

Треба зауважити також , що більшість фірм втикаються з тимчасовими фінансовими труднощами тому в більшості випадків переведення на цій підставі їх до нижчої категорії є недоцільним . Вирішенням цієї проблеми є додавання до літери , що визначає групу ризику літери “Х”. Ця літера означатиме , що для даної компанії тимчасово припинено кредитування на умовах даної групи

3.Рекомендації партнерів

Це джерело поряд з банківськими довідками як правило розглядається з певною долею скептицизму . Це пов’язано з тим що некредитоспроможній клієнт навряд чи стане посилатися на партнерів , що мають схильність давати не дуже приємну інформацію. При аналізі даного джерела інформації треба врахувати наступні моменти :

  1. Якщо партнером є дуже відома фірма з солідною репутацією то до думки менеджерів цієї фірми варто прислухатися

  2. Якщо в якості рекомендодавця вибрана невідома фірма – варто з’ясувати її положення та репутацію на ринку.

  3. Варто з’ясувати наявність прихованих зв’язків між позичальником та фірмою до якої звернулися по рекомендацію

  4. Подаючи запит про репутацію фірми треба зважати на форму запита . Вона повинна бути одночасно достатньо змістовною компактною і зручною для заповнення

4.Інші фірми , що надають рекомендації

Інформація з цього джерела є дуже цінною в плані перевірки рекомендації осіб , вказаних позичальником , особливо в тих випадках коли можна зробити припущення про необ’єктивність отриманих рекомендацій

5.Річні та проміжні звіти компанії

Це одне з найбільш легко оцінюваних і найдешевших джерел інформації про кредитоспроможність компанії чиї акції котуються на фондовій біржі.

Звіт будь-якої компанії акції якої котуються на ринку може бути безкоштовно отриманий через реєстратора компанії.

В більшості випадків звіти є джерелом достатньо повної інформації про діяльність компанії в цілому її філіалів та підрозділів . Вони містять достатню кількість показників коефіцієнтів та інші данні , що стане у принаді при аналізі становища позичальника.

6.Коментарі преси

Істотним доповненням до вищезгаданих джерел інформації є публікації в пресі. В даному випадку це джерело можна розділити на 3 частини : публікації в професійних виданнях, публікації в загальних виданнях , публікації на сторінках “ жовтої преси “.

Кожна часина висвітлює певний бік діяльності компанії . Ігнорування однієї частини на користь інших робить загальну картину неповною . Інше питання наскільки можна довіряти окремим виданням кожному конкретному випадку. Очевидно , що інформація подана на сторінках преси є суб’єктивною і відбиває або думку автора статті або політику видання взагалі. Тому інформація з даного джерела не може бути основою аналізу , а лише може бути використана як додатковий , допоміжний матеріал .

Цінність публікацій також полягає в тому , що вони відображають діяльність компанії в часі і є можливість знайти потрібну інформацію за минулі періоди .

7.Звіти брокерів фондової біржі

Фондова біржа це найбільш чутливий до змін інститут ринку . Виходячи з інформації брокерів можна робити реальні оцінки та пронози фінансового положення позичальника.

Завершуючи викладення даного питання треба зауважити , що не буває зайвої інформації про позичальника : при аналізі ризикованості кожної конкретної операції аналітик банку повинен зібрати якомога розширене досьє на свого потенційного клієнта [42, c.24].

Питання лише стоїть в тому чи всій інформації , що зібрана , можна довіряти і якщо довіряти то в якій мірі .

2.2 Якісний аналіз кредитного ризику

Необхідним є визначення цілей отримання кредиту. Взагалі в світовій практиці кредити за призначенням розподіляють на п’ять категорій :

1.Сезонний кредит

Ці кредити призначені для фірм , що відчувають короткотермінові пікові потреби у додатковому капіталі . В більшості випадків даний вид кредиту є комерційним і надається постачальником продукції її покупцю . Але у випадках коли існує суттєвий розрив між моментом кредитування та отриманням виручки від реалізації продукції постачальники відмовляються надавати кредит, тоді фірмі може знадобитися кредит банку.

2.Кредит на підтримання обігу активів

Потребу в даному виді кредиту відчувають компанії у яких ситуація значного розриву між моментом кредитування та отриманням виручки від реалізації продукції не пов’язана з сезонністю і виникає дуже часто на протязі всього фінансового року. На відміну від сезонного кредиту де зобов’язання з повернення боргу виникають по закінченні циклу при кредитуванні обігу активів цикли відбуваються постійно і перекривають один одного .

3.Кредитування потоків готівки

Цей тип кредиту звичайно надається промисловим підприємствам для фінансування купівлі обладнання або для того щоб збільшити обсяги постійно функціонуючого капіталу.

4.Кредит на основі активів

Кредити на основі активів майже завжди забезпечені , це є підставою впевненості кредитора , що у випадках фінансових складнощів з ним будуть проведені розрахунки коштами , в які буде конвертовано активи.

Такий кредит надається як правило для підтримання достатнього рівня ліквідності активів компанії

5.Кредит, пов’язаний з проектом

Даний кредит поєднує в собі якості кредитування потоків готівки та кредиту на основі активів .

Перераховані класи кредитів дуже рідку зустрічаються в чистому вигляді. Визначення цілі кредиту є першим етапом визначення ступені ризикованості кредитної операції .

В більшості випадків визначити який саме кредит і в якому обсязі необхідний конкретній фірмі можна також на основі характеру бізнесу , що веде компанія [45, c.15].

Роздрібні торгівці покупають та продають товари невеликими партіями. Їх дебіторська заборгованість достатньо велика але й достатньо деверсифікована . Як правило вони є споживачами кредитів на підтримання капіталу та сезонних кредитів . Терміни кредитування як правило невеликі ( до 1 року ).

Оптові торгівці, у яких строки та види кредитування співпадають з попередньою категорією, але оборот капіталу значно більший. Це призводить до збільшення абсолютних сум кредитів .

Виробники - для них притаманний найбільш складний з комерційних процесів ( купівля сировини , застосування у великій кількості найманої робочої сили , витрати є дуже різноманітними та великими , товари виробляються і продаються як правило великими партіями ) . Представники даної категорії потребують великих довгострокових інвестиції в постійні активи . Обсяги кредитування та строки як правило великі .

Сервісні фірми, вони звичайно не мають запасів , постійні активи дуже незначні . Витрати як правило складаються з заробітної платні робітників ( консультаційні , архітектурні фірми та ін. ) Притаманна дуже велика швидкість обертання капіталу . Ці фірми є споживачами невеликих кредитів на невеликі строки

Комунальні підприємства ,діяльність яких контролюється державою , вирішення питання про залучення кредитних коштів приймаються на основі державної політики. Данні фірми , як правило , є споживачами кредитів для підтримання готівки .

Поєднуючи ціль отримання кредиту та характер ведення бізнесу потенційного клієнта банк вже може визначити чи здатен він прийняти на себе даний обсяг ризику чи ні.

Але треба зауважити , що немає стандартних схем які б визначали , що наприклад короткотерміновий кредит для закупки та перепродажу товарів для роздрібного торгівця є менш або більш ризикованіший ніж кредит на закупку виробничого обладнання машинобудівним заводом. Все залежить від кожного конкретного випадку , від унікальності чи стандартності проекту який фінансуватиметься за рахунок кредиту . Це пояснюється тим , що для стандартних ситуацій ризики або значно нижчі або добре прораховані ніж для нестандартних , в умовах яких банк може стикнутися з багатьма труднощами у визначені ступеня ризику , дохідності та прийнятності кредитної ситуації .

Взагалі існує думка , що банки повинні кредитувати тільки стабільні , добре розвинуті галузі , залишаючи інноваційні проекти інвестиційним та інноваційним фондам та спеціалізованим фінансово-кредитним установам. Це пов’язано насамперед з необхідністю стабільного існування банківської системи , як однієї з ключових ланок економіки [50, c.99].

Дуже великий вплив на кредитний ризик має діловий ризик з яким у процесі ведення справи зустрічаються позичальники . Даний ризик витікає з того , що компанія інколи не може завершити обіг своїх активів , що може бути пов’язано як з діяльністю компанії так і з характером галузі .

Діловий цикл як правило складається з декількох фаз , для кожної з яких притаманні власні фактори впливу . Загальний діловий ризик визначається як сума впливів кожного окремого фактора .

1. Придбання матеріалів та сировини. На дану категорію впливають наступні фактори :надійність постачальників, сезонність поставок, термін зберігання товарів, наявність приміщень для зберігання, наявність транспортної інфраструктури, географічне розташування по відношенню до постачальника сировини, застосування послуг посередників, екологічні проблеми, зміна моди , уподобань та ін., зміна валютних курсів, виникнення обмежень на імпорт сировини, диверсифікація постачальників, стабільність цін на сировину.

2. Виробництво. На протязі цієї фази основними факторами ризику є: вік, потужність та коефіцієнт використання основних фондів; робоча сила . Людський фактор через свою непостійність чинить влив і підсилює дію інших факторів ризику .

3. Процес продажу. Ризики на цій стадії найбільш невизначені і не прогнозовані . Це пояснюється дуже високою залежністю цієї стадії від зовнішніх факторів таких як попит та пропозиція , рівень конкуренції , демографічні проблеми , проблеми каналів розповсюдження продукції та інших.

Але на цій стадії не завершується діловий цикл . Важливо не тільки поставити продукт але й добитися оплати поставлених товарів для того щоб завершити обіг активів.

Поряд з факторами ризику ділового циклу існує такий небезпечний фактор як менеджмент компанії .

Якість управляння компанії , що звернулася за кредитом до банку є критичним при оцінці кредитного ризику . Вплив цього фактору напряму відображається на діяльності компанії . Дуже важливою є компетентність менеджменту , вік керівників , їх попередній діловий досвід , а також доля капіталу фірми , що знаходиться у власності менеджерів . Але ще більше важлива чесність та порядність керівників.

Одним з шляхів зменшення кредитного ризику є забезпечення кредиту. Забезпечення кредиту - це остання лінія оборони для банку і рішення про надання кредиту повинно завжди базуватися на привабливості проекту , що фінансується , а не на привабливості забезпечення . Якщо сама основа кредитної угоди пов’язана з підвищеним ризиком , було б великою помилкою видавати кредит під гарне забезпечення , маючи на увазі використати її як джерело погашення боргу.

Тому питання про забезпечення повинно вирішуватися вже після того як кредитна угода визначена як прийнятна для банку.

Без забезпечення кредит може надаватися тільки коли джерело погашення суди високо надійний . Взагалі питання про наявність або відсутність забезпечення є дуже дискусійним . Якщо при видачі кредиту банк вирішив , що позичальник є високонадійною особою і кредит видається без забезпечення , то забезпеченням фактично є ім’я , репутація позичальника . Якщо репутація фірми є дуже високою в діловому світі , то будь-які проблеми з поверненням кредиту , підірвуть її і створять перешкоди для подальшого отримання кредитів .

Для підприємств з нестійким фінансовим станом виникає необхідність мати додаткові та реальні гарантії повернення кредиту.

Такими гарантіями повернення кредит виступають:

  • застава;

  • передача права власності;

  • гарантії і поручительства;

  • страхування.

Застава – це певні цінності які банк має право реалізувати у випадку неповернення позичальником процентів та/або основного боргу для відшкодування своїх збитків.

Застава повинна виконувати дві функції . Перша і основна – це спонукати позичальника повернути борг та виплатити проценти , і друга – гарантувати банку повне або часткове відшкодування збитків , які понесе банк у випадку невиконання зобов’язань позичальником.

Найбільш прийнятною заставою для банку є високоліквідні цінні папери , особливо державні , а також вільноконвертована валюта . Товарно-матеріальні цінності також можуть бути заставою , але у цьому випадку банк має нести витрати на їх зберігання при якому можуть виникнути певні проблеми пов’язані з вичерпанням терміну зберігання , псуванням та ін..

При вирішенні питання про заставу необхідно враховувати наступні фактори :

  1. Ліквідність застави;

  2. Унікальність застави;

  3. Особливі умови зберігання застави;

  4. Ступінь зносу;

  5. Ринкова вартість застави , як часто вона змінюється , чи мають зміни сезонний характер;

  6. Відношення ринкової вартості та суми кредиту;

  7. Попит на заставу на ринку;

  8. Захист застави від інфляції;

  9. Чи може застава бути відчуженою;

  10. Чи є претензії на активи з боку інших осіб;

  11. Чи є можливість періодично перевіряти стан застави , якщо банк не візьме на себе її зберігання;

  12. При зберіганні застави банком треба ретельно обрахувати вартість зберігання;

Треба також зазначити , що в більшості розвинутих країн прийнята практика , що сума кредиту разом з відсотками не повинна перевищувати 80 % від суми застави у найкращому з випадків.

Окремою формою забезпечення повернення кредиту є – гарантії і поручительства. Захищаючи інтереси кредитора, вони на відміну від заставу, мають іншу природу: відповідальними за невиконання зобов’язань перед банком є не лише кредитор, а й третя сторона – поручитель чи гарант. Існують декілька видів гарантій, які розрізняються між собою по суб’єкту гарантійного зобов’язання; порядку оформлення гарантій; джерелу коштів, які використовуються для гарантування платежу.

В якості суб’єкта гарантованого зобов’язання можуть бути фінансово-стійкі підприємства або спеціальні установи, що мають кошти.

Поручительство теж виступає формою забезпечення повернення кредиту. Функція поручництва полягає в тому, що воно створює для кредитора велику можливість реального задоволення його вимоги до боржника по забезпеченому поручництвом зобов’язанню у випадку невиконання цього зобов’язання. Велика можливість досягається завдяки тому, що при поручництві відповідальним перед кредитором стає поряд із боржником ще інша особа – поручитель. Крім того можуть мати місце обставини, що збільшують таку можливість (наприклад, велика платоспроможність поручителя в порівняні з боржником). Поручительство на відміну від гарантії оформляється письмовою угодою між банком і поручителем. В угоді може бути може бути визначена максимальна сума, яку гарантує повернути поручитель. Використання цієї форми забезпечення повернення кредиту потребує ретельного аналізу кредитоспроможності поручителя. Поручительство знайшло широке застосування при видачі довгострокового кредиту населенню. В світовій практиці поручителем може бути фізична особа, яка має постійне місце роботи, постійний прибуток або майно (дім, автомобіль, дачу, земельну ділянку).

У якості спеціального випадку поручництво може розглядатися вексельне поручительство (аваль). Поручительство є договором і виникає в результаті угоди між кредиторами боржника і його поручителем. Поручитель не вправі без згоди кредитора односторонньо відмовитися від поручительства, або змінити його умови. В процесі надання поручительства виникають відносини не тільки між кредитором і поручителем, але й між останнім і боржником. У поручителя і боржника виникають по відношенню один до одного взаємні права і обов’язки[55, c.26].

Є ряд зобов’язань, що взагалі не можуть бути виконанні без особистої участі боржника. Тому поручитель по загальному правилу несе обов’язок відшкодувати в грошовій формі невиконане боржником зобов’язання. У випадку невиконання зобов’язань боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлене договором поручництва. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема за сплату відсотків за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлене договором. Особи, що спільно дали поручительство, відповідають перед кредитором теж солідарно. Солідарність не є ознакою договору поручництва. У договорі може бути встановлено, що поручитель несе субсидіарну (“запасну”) відповідальність за боржника: у такому випадку до звернення з вимогою до поручителя кредитор повинен вжити заходів для одержання боргу від головного боржника.

Особливим видом поручительства є гарантія .

Вона відрізняється тим , що є самостійною угодою за якою гарант зобов’язується виплатити певну суму при настанні гарантійного випадку. Гарантію може видати будь-яка особа . Але в більшості випадків банки вимагають гарантії іншого банка , при умові що цей банк з надійною репутацією і стабільним фінансовим положенням .

Виходячи з вищесказаного застава може виступати як позитивний фактор впливу на рівень ризику лише у випадках коли вона виступає у формі безумовної банківської гарантії . У всіх інших випадках рівень ризику повинен визначатися через оцінку клієнта, його проекту та інших факторів .

Важливим при якiсному аналiзу кредитного ризику є економіко-статистичний аналіз рівня кредитоспроможності. Вiн складається з розрахунку фінансових коефіцієнтів та їх аналiзу.

Цінність цього аналізу полягає в порівнянні різноманітних цифр , що стосуються угод на певну дату , але необхідно пам’ятати , що бізнес це діяльність яка знаходиться в постійному русі , в той час коли фінансова звітність показує стан речей на певну дату .

Тому для визначення реальної картини а також тенденцій розвитку необхідно застосовувати статистичні методи , що базуються на порівнянні , тих самих цифр тієї ж діяльності з даними минулих періодів . Статистичне порівняння одного звіту з іншим називається відношенням . або коефіцієнтом , порівняння коефіцієнтів різних періодів визначає тенденцію розвитку.

В світовій практиці виділяють п’ять груп фінансових коефіцієнтів :

  1. Ліквідності;

  2. Ефективності або активності;

  3. Фінансового левераджу;

  4. Операційні та прибутковості;

  5. Ринкові.

  1. Коефіцієнти ліквідності

(2.1)

Якщо прийняти , що :

1. Оборотний капітал = Поточні активи – Дебіторська заборгованість

2. Оборотний капітал = Гроші + Товарно-матеріальні запаси

то можна отримати , що :

1. Поточні активи = Оборотний капітал + Дебіторська заборгованість

2. Поточні активи = Гроші + Товарно-матеріальні запаси + Короткотермінова поточна дебіторська заборгованість

3. Високоліквідні активи = Поточні активи - ТМЗ

Звідси можна знаходити коефіцієнти ліквідності , які показуватимуть ступінь мобільності різних активів клієнта , що забезпечать своєчасну оплату ним власної заборгованості . Тобто в чисельник формули можуть бути поставлені :

  1. Поточні активи;

  2. Оборотний капітал;

  3. Високоліквідні активи.

Суть підстановки різних активів полягає в з’ясуванні залежності ліквідності підприємства від певного виду активу . Це робиться шляхом або простого порівняння отриманих значень показників ліквідності або вирахування дисперсії або середньоквадратичного відхилення цих значень .

Але при використанні цього показника в аналізі можна стикнутися з багатьма проблемами . По-перше це те що кожен з активів ( навіть якщо вони належать до однієї групи ) має різний рівень ліквідності .Тобто вони з різною швидкістю та ефективністю можуть бути конвертовані на гроші. Вирішити цю проблему можна наступним чином :

(2.2)

Де N – частка вартості активу яку можна отримати при негайній реалізації активу на ринку . Це показник залежить в першу чергу від попиту на даний вид активу на ринку .

Також вирішенням цієї проблеми може бути застосування біржових цін при визначення вартості активів.

Таблиця 2.1

Визначення ліквідності підприємств і фірм [52, c. 31]

Витягання з балансу двох фірм - А і Б

Фiрма А

(тис. грн.)

Фiрма Б

(тис. грн.)

1

Оборотні активи:

90000

119000

Зокрема:

1.1

Запаси

60000

84000

1.2

дебіторська заборгованість

30000

35000

2

Оборотні пасиви

55000

70000

Зокрема:

2.1

Кредити

30000

30000

2.2

Кредиторська заборгованість

25000

40000

3

Оборотний капітал

35000

49000

(різниця між оборотними активами і оборотними пасивами)

4

Ліміт кредитування (овердрафт)

30000

40000

5

Визначення показників ліквідності:

5.1

Коефіцієнт поточної ліквідності

5.2

Коефіцієнт миттєвої оцінки

Висновок. Обидві фірми мають приблизно однакові коефіцієнти поточної ліквідності і миттєвої оцінки, і хоча фірма А має показник миттєвої оцінки вище, вона перебуває в гіршій ситуації, бо використовувала весь ліміт кредитування. Фірма Б має ще у запасі 10000 тис. грн. Перспектива компанії Б також не зовсім оптимістична, тому, що вичерпавши ліміт, унаслідок чого коефіцієнт у неї зменшиться, вона опиниться в критичній ситуації.

  1. Коефіцієнти ефективності управління активами

Обіговість товарно-матеріальних запасів

(2.3)

Виникає дві проблеми при визначенні та аналізі даного коефіцієнту.

По-перше , продаж відбувається за ринковими цінами . Тому якщо запаси зберігаються будучи обчисленими за ціною собівартості , розрахована величина перевищує дійсне значення . Тому більш доцільно було б використовувати або вартість проданих товарів у чисельнику або відповідно ринкову вартість запасів у знаменнику.

По-друге , збут відбувається на протязі року , а запаси фіксуються на певну дату . Тому якщо діяльність компанії має сезонний характер , або наявні суттєві коливання в обсязі запасів необхідно використовувати середні показники

Кількість днів до отримання заборгованості

(2.4)

Цей показник виражає собою середню кількість днів яка проходить між реалізацією товару та отриманням за нього грошей. Необхідність у розрахунку є дуже суттєвою коли компанія має дуже великий асортимент товарів і неможливо точно визначити проміжок за який надходять гроші за товари. Але навіть якщо компанія має обмежений асортимент вона може порівняти цей показник з нормативним .

Таблиця 2.2

Визначення періоду погашення дебіторської заборгованості [57, c. 11]

Фірма А за три роки достигла таких показникiв:

Рiк

Продаж, грн.

Дебіторська заборгованість, грн.

Період погашення дебіторської заборгованості

2001

146000

22400

2002

160600

26400

2003

180000

36000

Висновок. Період погашення дебіторської заборгованості збільшується, це означає, що управління кредитами, які надані фірмі, погіршуються. Якби період погашення заборгованості в 2003 році був таким, як в 2001 році, то дебіторська заборгованість була б: 56/365*180000 грн. = 27600 грн., що на 8400 грн. менше від реальних вкладень (36000-2760 = 8400), і фірма змогла б обійтися без позичених засобів.

Обіг основного капіталу

(2.5)

Даний коефіцієнт показує ефективність використання основних виробничих фондів .

Основною проблему при аналізі даного показника є те , що з часом через інфляційні процеси вартість фондів змінюється і необхідно використовувати систему індексів для порівняння вартостей майна придбаного в різні часові періоди. Ще одною проблемою є проблема вибору вартості майна яка буде використовуватися при підстановці в коефіцієнт : первісна , залишкова чи відновлювана .

Очевидно , що бухгалтери фірм для складання привабливих звітів для обрахунку даного коефіцієнту використовують той показник , що є меншим на даний час - це дасть можливість штучно збільшити його значення.

Обіг загальної вартості майна

(2.6)

Зрозуміло що для аналізу використання ресурсів підприємства показника обігу основного капіталу замало , бо він не враховує активи , що не входять до його складу . А через те , що питома частка даних активів на багатьох підприємствах дуже значна - доцільно використовувати показник обігу загальної вартості майна ., що дасть можливість побачити ефективність використання майнового комплексу підприємства в цілому.

Товарно-матеріальні запаси в днях обороту

(2.7)

Даний показник відображає середню кількість днів протягом якої запаси знаходяться в обігу . Фактично це є аналітичним доповненням до показника обігу товарно-матеріальних запасів.

3. Показники фінансового левереджу

Заборгованість до активів ( Ступінь залежності від кредиторів )

(2.8)

Показник даної групи відображає ступінь залежності фірми від фінансування з боку кредиторів . На відміну від показників ліквідності в даному випадку враховується загальна сума боргу , яка включає крім поточної заборгованості ще і довгострокові зобов’язання фірми.

Покриття виплат по відсотках доходами компанії

(2.9)

Економічний зміст – здатність підприємства за рахунок власного прибутку сплачувати відсотки по боргових зобов’язаннях. При обчисленні показника слід враховувати особливості законодавства , яке визначає джерела сплати відсотків . Існує два варіанти : сплачуються відсотки з прибутку до вирахування податку на прибуток чи після, відповідно до варіанту певний вигляд матиме і чисельник формули розрахунку показника.

4. Показники прибутковості

Коефіцієнт дохідності по збуту

(2.10)

Вимірюється величина доходу який принесла реалізація товару на 1 грошову одиницю .

Основний коефіцієнт дохідності

(2.11)

Цей коефіцієнт показує спроможність активів фірми давати дохід без урахування впливу на суму доходів податків та левереджу

Коефіцієнт прибутковості майна після вирахування відсотків та податків

(2.12)

Фактично даний показник є кінцевим мірилом ефективності ведення бізнесу. Він показує скільки 1 грошова одиниця вкладена в діло принесла чистого прибутку , яким фірма може вільно користуватися .

Наведені показники прибутковості є основними, що використовуються в банківські практиці для оцінки кредитоспроможності клієнта . Фактично можна розрахувати прибутковість будь-якого активу фірми. Основною проблемою при цьому буде виділення частини прибутку яку приніс саме цей актив.

5. Ринкові

Дану групу показників доцільно розрахувати у випадку коли фірма є акціонерним товариством та її акції вільно продаються та купуються на ринку цінних паперів.

1. Дохід на одну акцію

(2.13)

2. Дивідендний дохід на одну акцію у відсотках

(2.14)

3. Відношення ціни акції до прибутку на неї

(2.15)

Показує скільки інвестори бажають заплатити за 1 грошову одиницю доходу.

4. Відношення ринкової вартості акції до її балансової вартості

(2.16)

Ці коефіцієнти служать показниками того , що думають інвестори про минулу діяльність компанії та перспективу її майбутнього розвитку.

Вони знаходяться у прямому зв’язку з усіма попередньо розрахованими. Якщо коефіцієнти управління боргами, ліквідності , прибутковості знаходяться на належному рівні , то тоді відносні показники ринкової вартості будуть високими.

6. Показник економічно вигідної додаткової вартості

Виділення окремого показника пов’язане з нетрадиційністю підходу до його розрахунку. Цей показник є мірилом ефективності поточної діяльності фірми , доцільності її витрат на власний капітал . Він розраховується шляхом додавання до чистого доходу суми утриманих податків та відніманням всіх витрат що понесла фірма.

Слід зауважити , що аналіз відносних показників не тільки забезпечує корисною інформацією відносно операцій фірми та її фінансового становища , але він має також специфічні проблеми , які потребують обережності та розсудливості [60, c.236]. Деякі з них перелічені нижче :

  1. Багато фірм здійснюють свої операції через філії , представництва та підрозділи в багатьох галузях . У таких випадках дуже складно розробити групу змістовних середніх відносних показників з метою порівняння. Це робить аналіз відносних показників більш придатним для малих , вузькоспеціалізованих фірм.

  2. Інфляція є причиною перекручення даних балансових звітів

  3. Сезонність також є фактором змін у показниках , що приводить до перекручення дійсності

  4. Деякі компанії вдаються до шахрайства через завищення даних фінансових звітів

  5. Різні методи ведення обліку приводять до різних результатів

  6. Важко дати одностайну оцінку значенню показника : “добре“ , “відмінно” чи “погано”

  7. Компанія може мати частину показників , що свідчать про її стійке положення , а решту – про слабке . В цьому випадку дуже складно визначити якій-небудь агрегатний показник .

Основною проблемою застосування в аналізі фінансових коефіцієнтів є те що фактично самі по собі вони несуть обмежену інформацію . Повністю виконати свої функції вони можуть лише у порівнянні.

На наш погляд існує 4 напрямки порівняння :

  1. З аналогічними показниками основних конкурентів;

  2. З середніми показниками по галузі;

  3. З показниками найкращих та найгірших фірм галузі;

  4. З власними показниками за попередні періоди.

Для аналізу кредитоспроможності клієнта аналітику банка найважливішим буде порівняння з середніми показниками по галузі та власними показниками фірми за минулі періоди .

При порівнянні з власними попередніми показниками дуже важливим є виявлення тенденції яка сформувалася у клієнта за останні 3-5 років . На основі цих даних можна за допомогою кореляційно-регресійного аналізу встановити прогнозні показники на найближче майбутнє . Для виконання такого аналізу дуже зручним є набір фінансових та статистичних функцій табличного процесора Excel фірми Microsoft.

Взагалі треба зазначити , що тільки на основі отриманих показників не можна приймати рішення про рівень ризиковості кредитної операції . Ці показники повинні бути однією зі складових частин інформаційного комплексу , що використовується при визначені рівня ризикованості кредитної операції .

2. 3 Методи кількісного аналізу кредитного ризику

Розрiзняють 3 методи кількісного аналізу кредитного ризику: метод аналогій, експертний метод та метод Врахування кредитного ризику при обчисленні ставки відсотка .

Для аналізу ризику яким обтяжена кредитна операція , корисними можуть стати дані про наслідки впливу несприятливих чинників ризику подібних за суттю кредитних операцій , що були виконані раніше .

Так на Заході регулярно публікуються коментарі до тенденцій у найважливіших зонах ризику . За цими даними можна зробити певні висновки загального характеру .

При використанні аналогів застосовують бази даних та знань стосовно чинників ризику. Ці бази створюються на матеріалах з літературних джерел , пошукових робіт , а також шляхом опитування фахівців .

Отриманні данні обробляють за допомогою кореляційного аналізу на предмет виявлення залежностей та причин з метою врахування потенційного ризику під час нових кредитних операцій ..

Слід зазначити , що більшість експертів вважають , що навіть у найпростіших і найвідоміших випадках невдалого кредитування досить важко створити досить вичерпний та реалістичний перелік сценаріїв можливих невдач . Для більшості можливих невдач та зумовленого ними ризику характерні такі особливості :

  1. Причини з часом нашаровуються одна на одну , має місце тривалий інкубаційний період їх визрівання

  2. Ці невдачі якісно відрізняються між собою

  3. Їх ефект проявляється як результат складної суперпозиції ряду негативних причин.

Аналіз ситуації , яка склалася в банківській сфері , свідчить , що більшість банків зазнають фінансового краху з надзвичайно ризикованою кредитною політикою. Чимало банків мають сьогодні збитки тому , що займалися кредитуванням комерційних структур , котрі будували свій бізнес на інфляційних процесах. За оцінкою експертів , близько половини виданих сум не повертаються клієнтами. Причина цього – в низькому професійному рівні менеджменту комерційних банків, зокрема в тому , що немає науково обґрунтованої методики оцінки кредитоспроможності та ризику неповернення позик і . в результаті , вибору клієнтів кредитування , а також у тому , що бракує спеціалістів , компетентних у підготовці і прийнятті рішень про прийнятність та умови кредитування [60, c.236].

Специфіка кредитного ризику полягає в тому , що його дуже важко обчислити за допомогою математичного апарату і виразити в цифрах. Це пояснюється тим , що існує велика кількість факторів , що формують кредитний ризик , і вплив цих факторів можна оцінити лише на логічному рівні, а вираженню математично вони не підлягають.

При оцінці ризику часто необхідно оперувати специфічними якісними оцінками , котрі не піддаються формальному описанню та документальному оформленню .

Відомо , що джерелом кредитної інформації є як офіційна звітність клієнта так і неформальні данні . Вони представлені в основному якісними показниками , такими як якість управління та діяльність керівництва фірми , репутація керівників , аж до їх морального обличчя , надійність внутріфірмового контролю , обґрунтованість рішень , що приймаються на фірмі , дотримання закону і договірних зобов’язань , стан платіжної дисципліни, обліку , звітності , перспективи розвитку підприємства та багато іншого.

Є багато методів для визначення впливу окремих факторів на формування кредитного ризику , тобто в принципі можливо оцінити кредитний ризик з окремих сторін, а вивести одну агрегатну оцінку на математичному рівні практично неможливо через те , що фактори впливу мають різну природу .

В цьому випадку необхідно використовувати експертний метод оцінки який базується на опитуванні думок певної кількості фахівців ( експертів ) з подальшою обробкою отриманих результатів . Цей метод дає можливість об’єднати результати аналізу відокремлених факторів та досвіду експертів із зазначеного питання.

В практиці провідних банків світу , а в останній час і в практиці вітчизняних , багатьма експертами у вигляді схеми кредитного аналізу застосовується правило шести “Сі” : Character (характер позичальника) capacity( фінансові можливості) capital ( капітал , грошові кошти ) collateral ( забезпечення ) condition ( загальноекономічні умови ) control ( контроль ) . Кожний з розділів зазначених вище характеризує певну сторону діяльність позичальника і може надати необхідну інформацію для складання прогнозів на майбутнє.

Для експертного метода характерний високий рівень суб’єктивізму . Іноді експерти не можуть навіть пояснити чому вони приймають певне рішення, бо процес аналізу при експертному методі знаходиться в більшості випадків у сфері інтуїції експерта [32, c.41].

Але не зважаючи на це можна визначити основні моменти , яких дотримується більшість експертів в процесі аналізу :

  1. Відбір значущих факторів

На цьому етапі експерт формує базу даних яка може складатися з масивів інформації , що прямо чи опосередковано стосується об’єкту дослідження . До таких масивів може відноситись :

  • данні зібрані шляхом використання каналів кредитної інформації про потенційного позичальника ( репутація , ступінь відповідальності по відношенню до погашення заборгованості , психологічний портрет керівництва фірми-позичальника , дієздатність та правоздатність фірми );

  • дані отримані шляхом математичного аналізу кредитоспроможності позичальника;

  • дані отримані шляхом співставленні зі схожими випадками в кредитуванні;

  • результати математичного аналізу рівня ризикованості кредитної операції із застосуванням комп’ютерної техніки;

  • загальні відомості про стан економіки та певних галузей господарства;

  1. Вибір вирішального правила на основі значущих факторів.

Це правило яким експерт буде користуватися при прийнятті остаточного рішення про рівень ризикованості операції.

  1. Оцінка значущості факторів і прийняття рішення на основі отриманого загального правила.

Наявність великої кількості факторів вимагає від експерта впорядкувати їх надавши кожному певний рівень значущості , який на думку експерта відображатиме ступінь впливу даного фактора на систему взагалі . Також рівень значущості відображає ступінь довіри експерта певній інформації і джерелу з якої вона надійшла .Як правило сума рівнів значущості всіх факторів дорівнює 1 . Але в реальній ситуації експерт просто ранжує фактори за ступенем значущості і на основі такого ранжування і обраного вирішального правила проходить прийняття рішення .

Узагальнюючи вище сказане необхідно зазначити , що процес прийняття рішення про кредитування складний і багатогранний . Проте реальність господарської ситуації не дає резерву часу для прийняття подібних рішень . Цим зумовлена необхідність автоматизації вказаної процедури прийняття банківських рішень , найбільш раціональною реалізацією якої є розробка експертної системи підтримки прийняття рішень про кредитування .

Але треба пам’ятати , що кінцеве рішення не за машиною, а за людиною тому проблема визначення рівня кредитного ризику це здебільшого проблема високопрофесійних спеціально підготовлених кадрів.

Для викладення врахування кредитного ризику при обчисленні ставки відсотка слід в першу чергу слід означити певні базові поняття .

Кредитний ризик за конкретною угодою - це ймовірність ( p ) отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди.( 0<p<1 ) .

Зважений кредитний ризик – добуток суми позики ( Si ), зафіксованої у кредитній угоді та ймовірності невиконання позичальником конкретної кредитної угоди( p ).

Кредитний ризик за всім портфелем ( D ) який складається з n угод – це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю. Його можна виразити за допомогою формули наступним чином :

( 2.17 )

Де :

- ймовірність невиконання позичальником конкретної кредитної угоди ,

і = 1,…n.

- сума i-ї позички;

( 2.18 )

Прийнявши ймовірність невиконання позичальником кредитної угоди – р , ймовірність виконання можна визначити як ( 1- р ). Якщо абстрагуватись від таких цілком реальних витрат банку як заробітна платня робітників кредитного відділу банку , витрати на збір та обробку інформації то відсоток за кредитами ( R ) повинен компенсувати часову вартість грошей (вільна від ризику ставка r) та ризик неповернення позики ( p ). Це можна записати у вигляді формули :

(2.19 )

Рівняння (2.19) виражає фундаментальний зв’язок ризику і доходу : відсоткова ставка за позикою збільшується якщо є підстави вважати , що клієнт не погасить кредит.

Для банку винагородою за ризик є премія за ризик непогашення ( П ) з рівняння (2.19) одержуємо:

(2.20)

Для проведення розрахунку сукупного кредитного ризику слід згадати основні правила оперування з ймовірностями :

3.

4.

Застосовуючи дані формули , правила операцій з ймовірностями і враховуючи те , що кредитний ризик є результатом взаємодії декількох ризиків можна легко обрахувати ставку відсотка по кредитах з різним рівнем ризикованості .

Проблема полягає лише втому , що дуже важко точно оцінити рівні складових ризиків, тому для цього як правило використовуються вищезгадані експертні методи.

Треба також зазначити , що існує пряма залежність між ризикованістю кредитного портфеля банку та кореляцією окремих кредитних угод. Наприклад, якщо банк додає до вже існуючих кредитів у галузі електроенергетики іще один аналогічний , то він тим самим значно підвищує ризикованість всього портфеля. Виходячи з вищесказаного необхідно врахувати дану компенсацію за портфельний ризик . Математично це виглядає так :

(2.21)

Де:

- відсоток за позикою,

d – показник зміни середньозваженого ризику портфеля,

(2.22)

D0 – Середньозважений ризик кредитного портфеля без урахування даної позики,

D1 - Середньозважений ризик кредитного портфеля з урахуванням даної позики,

З наведених формул очевидно , що якщо нова позика збільшує (зменшує) середньозважений ризик кредитного портфеля ( D ) , то премія за кредитний ризик ( R - r ) за даною угодою має бути збільшена (зменшена) у співвідношенні ( 1+d ).

Наприкінці слід зазначити , що видаючи кредит слід керуватися в першу чергу здоровим глуздом і коли сукупний кредитний ризик , тобто апріорна можливість невиконання позичальником кредитної угоди складає більше 45 – 50 %, то мабуть слід відмовити цьому позичальнику і вже не розраховувати ніякі ставки відсотків.

РОЗДΙЛ 3. ЗАВДАННЯ, РОЛЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТУВАННЯ НА УКРАΪНI

Виконання кредитом ряду функцій дає можливість йому відігравати значну і багатогранну роль в економіці країни. Відомо, що кредит об’єктивно служить необхідним джерелом формування основних та оборотних коштів господарюючих суб’єктів, тобто використання кредиту, поряд з власними коштами є звичайним моментом в діяльності підприємств.

Основним кредитодавцем у нашій країні, як і в багатьох інших виступають комерційні банки. Вони здійснюють кредитування як юридичних так і фізичних осіб. Загалом обсяги надання кредитів юридичним та фізичним особам у 2004 році можна побачити на рис.3.1.

Рис. 3.1 Кредити, надані комерційними банками юридичним і фізичним особам за 2003 рік [64]

За даними (рис.3.1) видно, що кредити які надають комерційні банки фізичним особам складають 14% від загального об`єму наданих кредитів, тобто найбільша частка кредитів надається юридичним особам у розмірі 86%. Звідси випливає що кредит сприяє розвитку невеликих підприємств, тим самим він здійснює вплив на формування ринкової економіки України на засадах приватної власності та конкурентності на ринку товарів та послуг.

Банки продовжували активно нарощувати обсяги кредитування фізичних осіб, вимоги за кредитами яких з початку року збільшилися на 64% i на початок року становили 14.4 млрд. грн. Структура вимог банків за кредитами, наданими фізичним особам, за видами валют та строками на початок 2005 року зображена на рис.3.2.

Рис.3.2 Структура вимог банків за кредитами, наданими фізичним особам, за видами валют та строками на початок 2005 року [59, c.24]

Комерційні банки за порівняно короткий термін перетворилися на основу кредитної системи в Україні. За умов жорсткої фіскальної політики практично відсутнє державне інвестування економіки. У цих умовах цю функцію беруть на себе комерційні банки. Так загальний обсяг кредитних вкладень в економіку України на кінець 2004 р. становив 67,835 млрд. грн. Загальну тенденцію збільшення вкладів комерційними банками в економіку України можна побачити у табл.3.1

Таблиця 3.1

Кредити, надані банками України за 1991-2004роки [64] (млн. грн.)

Період

Усього

У тому числі за видами

валют

кредитів

національної

іноземної

короткострокових

довгострокових

усього

у нац. валюті

в ін. валюті

усього

у нац. валюті

в ін. валюті

1994

1558

1199

359

1381

1022

359

176

176

-

1995

4078

3029

1049

3643

2664

980

434

365

69

1996

5452

4102

1350

4845

3653

1192

607

449

158

1997

7295

5195

2100

6522

4682

1840

773

513

260

1998

8873

5117

3756

7240

4438

2801

1633

679

954

1999

11787

5716

6071

9142

4714

4428

2645

1002

1643

2000

19574

10568

9006

16060

8903

7157

3514

1665

1848

2001

28373

15845

12528

22218

13034

9184

6156

2811

3344

2002

42035

24463

17572

30185

18689

11497

11849

5774

6076

2003

67835

39563

28272

37282

24737

12545

30553

14826

15727

2004

88579

51207

37372

40575

26864

13711

48003

24343

23660

Збалансоване зростання активів і капіталу, поліпшення їх якості і структур и сприяють стабільно­му функціонуванню банків, що є важливим фактором їх позитивного впливу на розвиток економіки України.

У 2004 році ризик високих темпів зростання дещо знизився. Активи збільшувалися нижчими, ніж 2003 року, темпами. Абсолютний приріст активів та основних їх складових не перевищив відповідного показника 2003 року. Так, загальні активи збільшилися на 34.1% (у 2003 р оці — на 55.7%) і на 1 січня 2005 року досягли обсягу 141.5 млрд. грн.. (38.8% iз них — в іноземній валюті). Чисті активи банків (загальні активи за мінусом сформованих резервів під активні операції) збільшилися на 34.0% і становили 134.3 млрд. грн., або 94.9% від обсягу загальних активів.

Низькою залишається активність банків на фондовому ринку, про що свідчить зменшення частки вкладень у цінні папери в загальних активах із 6.2 до 5.8%.

Основною частиною портфеля цінних паперів банків є цінні папери на продаж — 5 689.1 млн. грн., або 69.7% від загальної суми, цінні папери до погашення становлять 2 177.1 млн. грн., або 26.7%, цінні папери у торговому портфелі — 104.3 млн. грн., або 1.3%, цінні папери, вкладені в асоційовані та дочірні компанii, — 186.6 млн. грн., або 2.3%. Великою у вкладеннях у цінні папери є також частка ОВДП та цінних паперів, що рефінансуються НБУ, — 2 703.6 млн. грн., або 33.1% ‚ вiд загальної суми вкладень у цінні папери (на початок р оку цей показник становив 37.4%).

Основною частиною активів банків (68.7%) є кредитний портфель. За 2004 рік він збільшився на 32.3% (за 2003 р. — на 57.1%) i на 01.01.2005 р . становив 97.2 млрд. грн. (45% коштів — у іноземній валюті). Збільшення відбулося в основному за рахунок зростання обсягів кредитів, наданих суб'єктам господарювання, (на 14.9 млрд. грн., або на 25.7%); кредитів, наданих фізичним особам (на 5.7 млрд. грн., або на 64.4%); кредитів, наданих іншим банкам та строкових депозитів, розміщених у інших банка; та в НБУ (на 3.2 млрд. грн., або на 48.1%).

Кредитна політика українських банків дедалі виразніше стає інвестиційно орієнтованою, що відповідає потребам розвитку економіки за інноваційно-інвестиційною моделлю. Незважаючи на відчутне уповільнення (майже втричі) темпів приросту довгострокових кредитів, ці темпи залишаються вдвічі вищими порівняно з темпами збільшення кредитного портфеля загалом (відповідно 61.8 і 32.3%). Частка довгострокових кредитів у портфелі зросла за рік із 38.3 до 46.8% (див. рис. 3.3).

Рис. 3.3 Динаміка кредитного портфеля, довгострокових та короткострокових кредитів [59, c.26]

Незначні обсяги довгострокового кредитування економіки свідчили, що українські банки надають перевагу проектам, які можуть приносити при­бутки в максимально короткі терміни (слід зауважити, що економічний ефект від реалізації інноваційних проектів є "розтягнутим" у часі). Процентні ставки за кредитами комерційних банків перебувають на високому рівні, хоча і зменшилися порівняно з 1992 роком більш як удвічі.

Збільшенню обсягів довгострокового інвестиційного кредитування могла б сприяти і процентна політика НБУ, принаймні останніми роками. Облікова ставка НБУ у 2000 році знизилася до 30.6% (проти 61.6% у 1998-му).У 2001 році Національний банк знижував облікову ставку шість разів: загалом із 27 до 12.5% річних. ì 2002 році облікова ставка НБУ впала нижче 10%, а нині вона становить лише 7 відсотків річних.

У принципі це мало б стимулювати як збільшення обсягів кредитуван­ня реальної економіки, так і здешевлення інвестиційних кредитів до прийнятного рівня. Насправді ж спостерігаються протилежні тенденції.

Економічна ситуація в Україні настільки невизначена, що жодне підприємство не має гарантій ефективного функціонування на більш-менш значний період. Тому навіть обнадійливі показники поточної діяльності не гарантують, що підприємство залишиться надійним платником протягом усього терміну довгострокового кредиту.

Обсяги кредитів в інвестиційну (діяльність збільшувалися вищими темпами, ніж у 2003 році, причому ці темпи значно перевищували динаміку приросту позичок, спрямованих у поточи) діяльність (відповідно 75.5 і 27.7%).

За станом на 01.01.2005 р . кредитний портфель мав таку структуру (див. рис. 3.4): кредити, надані суб'єктам господарювання, становили 75.0% (на 01.01.2004 р.-78.9%), кредити, надані фізичним особам, — 15.0% (12.1%), кредити, надані іншим банкам і строкові депозити, розміщені в інших банках та в НБУ, - 10.0% (8.9%), кредити, надані органам державного управління — 0.04% (0.1), кредити, надані небанківським фінансовим установам, -0.01%.

Рис. 3.4 Структура кредитного портфеля за напрямами кредитування [59, c.30]

У структурі кредитів, наданих суб'єктам господарювання, спостерігалося збільшення частки кредитів, спрямованих у поточну діяль­ність (з 68.0 до 69.0%), в інвестиційну діяльність (з 6.0 до 8.3%), та частки факторингу (з 0.1 до 0.2%). Водночас зменшилася частка овердрафту (з 2.4 до 2.0%), кредитів за внутрішніми торгiвельними операціями (з 9.7 до 8.1%), експортно-імпортними операціями (з 11.6 до 10.3%), РЕПО (з 0.2 до 0.1%).

Високий рівень концентрації кредитних вкладень у торгівлю посилює залежність банків від можливих різких коливань кон'юнктури та фінансово­го стану боржників, що займаються однорідною діяльністю. Тому в по­дальшому слід запобігати значній галузевій концентрації кредитів.

Щодо проблемних активів, то їх частка за 2004 рік зменшилася з 2.8 до 2.6%. Частка проблемних кредитів у кредитному портфелі всіх банків скоротилася з 3.4 до 3.2%.

Хоча фінансова система демонструє ознаки оздоровлення, деякі фактори викликають занепокоєння, зокрема:

— якість інформації, що надається позичальниками в установи банків;

— порядок прийняття банками уп­равлінських рішень;

— здатність оцінювати кредитні ри­зики, особливо з огляду на зростання обсягів кредитування;

— порядок управління ризиками та чинна практика планування, в тому числі й антикризових заходів;

— здатність вищих керівних органів банків використовувати наявну інфор­мацію у цілях стратегічного планування.

Водночас на стан банківської системи негативно впливають і деякі недоліки чинного економічного середовища. Аналогічні системні проблеми спостерігаються в багатьох країнах із перехідною економікою, проте це не означає, що ними можна нехтувати. Найголовніші з них такі:

— недосконала практика корпоративного і банківського управління;

— практика періодичного втручання політичних сил у діяльність банків, що перешкоджає останнім приймати господарські рішення на суто комерційних засадах;

— надання кредитів інсайдерам;

— випадки нереагування на серйозні порушення нормативних актів НБУ;

— недостатня інституційна забезпеченість механізмів відчуження застав­ного майна та виконання договірних зобов'язань;

— недосконала методика ведення бухгалтерського обліку на підпри­ємствах, яка перешкоджає належній оцінці кредитних заявок і вчасному виявленню проблемних позик.

Незважаючи на це , макроекономічні зміни, що відбулися за останні роки, позитивно впливали на діяльність банків в 2004 році, сприяли зростанню активних операцій банків, обсягів кредитування банками реального сектора економіки, а також підвищенню рівня капіталізації банківської системи України. Основні показники діяльності банків на початок 2004 – активи, капітал, зобов'язання зростали вищими темпами, ніж на початок 2003 року.

За січень - жовтень 2004 року вимоги банків за наданими кредитами (з урахуванням операцій за міжбанківськими кредитами) збільшилися на 30.9% і на 01.11.2004 р. становили 95 млрд. грн. За цей період обсяги забор­гованості за кредитами в національній валюті збільшилися на 30.6%, але їх питома вага в структурі кредитних вкладень дещо скоротилася (на 0.1 процентного пункту) й становила 68.6%. Вимоги банків за кредитами в іно­земній валюті з початку року зросли на 31.2%.

Рис. 3.5 Вимоги банків за кредитами, наданими в економіку України (за видами валют) [64]

У жовтні порівняно з вереснем поточного року залишки заборгованості за кредитами банків зросли на 1.8%, зокрема в національній валюті - на 0.5%, в іноземній - на 3.7%.

Збільшення кредитних вкладень банків відбувалося переважно за рахунок зростання залишків заборгованості за кредитами, наданими фізичним особам та на міжбанківському ринку.

Із початку 2004 року ринок міжбанківських кредитів характеризувався суттєвим зростанням залишків заборгованості за кредитами, наданими іншим банкам. За січень -жовтень поточного року вимоги банків за зазначеними кредитами збільшилися на 49.8% (у тому числі за жовтень - на 14.8%) і на 01.11.2004 р. становили 7 млрд. грн. За видами валют спостерігалося прискорене зростання заборгованості за кредитами, наданими в іноземній валюті, порівняно із заборгованістю у національній валюті. Так, якщо вимоги банків за кредитами в іноземній валюті протягом 10 місяців 2004 року збільшилися на 64.5%, то за гривневими позичками зростання становило 41.2%. Однак у жовтні дещо вищими темпами зростали залишки заборгованості за кредитами в національній валюті - 115.3% (в іноземній - 113.9%) (див. рис. 3.6).

Рис. 3.6 Динаміка вимог банків за кредитами, наданими на міжбанківському ринку [64]

Більшість кредитних операцій здійснювалася банками на короткостроковій основі. Вимоги банків за короткостроковими кредитами, частка яких у загальному обсязі

міжбанківських кредитів становила 93.8%, за січень - жовтень 2004 року збільшилися на 48%, зокрема за жовтень - на 15.1% до 6.6 млрд. грн.

На 1 листопада 2004 року вимоги банків за кредитами, наданими органам загальнодержавного управління, становили 46 млн. грн., скоротившись із початку року на 22%. Проте в жовтні, вперше за останні 8 місяців поточного року, заборгованість органів державного управління за отриманими кредитами зросла на 9.5%. Увесь приріст залишків заборгова­ності за кредитами відбувся за рахунок їх частини в національній валюті.

За 2004 рiк вимоги банків за кредитами, наданими в економіку України, збільшилися на 29.6%, у тому числі в національній валюті - на 29.9%, в іноземній -на 29.2%, і в цілому становили 87.9 млрд. грн. У жовтні поточного року порівняно з вереснем приріст залишків заборгованості за кредитами становив 0.9% виключно за рахунок зростання їх частини в іноземній валюті (на 3%). Вимоги банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання та фізичним особам у національ­ній валюті, за жовтень 2004 року скоротилися на 0.5%.

Із початку 2004 року зростання кредитних вкладень в економіку України відбулося головним чином за рахунок збільшення заборгованості за довгостроковими позичками. Темпи приросту заборгованості за кредитами зі строком повернення понад 1 рік більш як у 3.5 раза перевищили темпи приросту залишків заборгованості за короткостроковими кредитами. Суттєве розширення довгострокового кредитування в січні - жовтні поточного року насамперед пов'язане зі збільшенням ресурсної бази за рахунок зростання коштів, залучених від фізичних осіб на строк понад 1 рік (на 73.7%). Як наслідок, у структурі кредитних вкладень за строками користування питома вага заборгованості за довгостроковими позичками зросла на 6.7 процентного пункту до 51.7%.

На початок 2005 року банки всіх регіонів України збільшили обсяги кредитування реального сектора економіки. Найбільше зросли вимоги за кредитами, наданими банками Київської (на 74.5%), Хмельницької (на 63.9%) та Рівненської (на 62.2%) областей, а найменший приріст залишків заборгованості за кредитами спостерігався в банківських установах Автономної Республіки Крим (18.3%) та Херсонської області (13%). У жовтні поточного року порівняно з вереснем зростання об­сягів заборгованості за кредитами банків коливалося в межах від 0.6% (у Хмельницькій області) до 7.5% (у Закарпатській області), а в банках 7 областей відбувалося зменшення вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам економіки, від 0.3 (у Полтавській) до 4.4% (у Дніпропетровській).

У загальному обсязі заборгованості за кредитами, наданими в економіку України, 83.6% становила заборгованість за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, обсяги якої на 01.11.2004 р. становили 73.5 млрд. грн., або зросли з початку року на 24.9%. Вимоги банків за кредитами, наданими цій категорії позичальників, за жовтень поточного року зменшилися на 0.3%, у тому числі в національній валюті - на 2.2%.

Залишки заборгованості суб'єктів господарювання за отриманими короткостроковими кредитами на 1 листопада 2004 року становили 38.9 млрд. грн. і збільшилися за січень - жовтень поточного року на 13.3%, у тому числі в національній валюті - на 15.1%. У жовтні їх загальний обсяг скоротився на 1.4% за рахунок зменшення заборгованості за кредитами в національній валюті (на 3.4%).

Вимоги банків за довгостроковими кредитами становили 34.6 млрд. грн. і зросли за 10 місяців 2004 року на 41.2%, у тому числі за жовтень - на 1.2%. У загальному обсязі вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, частка довгострокових кре­дитів за січень - жовтень 2004 року зросла на 5.4 процентного пункту до 47%.

У розрізі цільових вкладень більшу частину кредитів банки спрямовували на фінансування поточної діяльності суб'єктів госпо­дарювання, частка заборгованості за якими на кінець жовтня 2004 року становила 92.2%, решту - на їх інвестиційну діяльність. Відзначе­но позитивні тенденції до кредитування інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання. За січень - жовтень 2004 року вимоги банків за такими кредитами зросли на 64.8%, у тому числі за жовтень - на 5.7%, їх питома вага в за­гальному обсязі заборгованості за кредитами зросла з початку року з 5.9 до 7.8%.

У січні - жовтні 2004 року приріст кредитних вкладень спостерігався майже за всіма видами економічної діяльності, крім підприємств із виробництва електроенергії, газу та води і органів державного управління, де вимоги банків за наданими кредитами за цей період зменшилися відповідно на 19.9 та 28.3%.

На кінець жовтня поточного року структура розподілу кредитів, наданих суб'єктам господарювання за видами економічної діяльності, не змінилася. Найбільша (41.2%) частка залишалася за кредитами, наданими суб'єктам господарювання оптової і роздрібної торгівлі; торгівлі транспортними засобами, послуг з ремонту. Із початку 2004 року за­боргованість цих позичальників за отриманими кредитами зросла на 23.2%, а в жовтні її обсяг зменшився на 0.7% і на 01.11.2004 р. становив 30.3 млрд. грн.

Значні обсяги кредитів (28.1%) надавалися й підприємствам обробної промисловості, вимоги банків за якими становили 20.6 млрд. грн. і збільшилися за січень - жовтень поточного року на 23%, у тому числі за жовтень -на 2.8%.

Вкладення в сільське господарство, мисливство та лісове господарство залишалися на низькому рівні й на 01.11.2004 р. становили 8% від загального обсягу вимог банків за кредитами суб'єктам господарювання, у транспорт і будівництво - лише 5.6 та 3.6% відповідно (див. рис. 3.7 ).

Рис. 3.7 . Структура вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, на 01.11.2004 року (за видами економічної діяльності) [59, c.35]

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку в 2005 році банки України мають зосередитися на вирішенні низки таких нагальних проблем.

1. Підвищення рівня капіталізації достатності капіталу .

Незважаючи на те, що впродовж , 2004 року капітал зростав випереджаючими (порівняно з обсягами діяльності) темпами і призупинилася тенденція до зниження нормативу адекватності регулятивного капіталу, рівень капіталізації ще є недостатнім для забезпечення стабільного й ефективного функціонування та розвитку банків. Про це та про обмежені можливості банківської системи щодо задоволення ринкових потреб економіки свідчить низьке значення такого показника, як відношення капіталу до ВВП. Воно становить лише 5.3%.

2. Підвищення рівня ліквідності i платоспроможності банків .

На сьогодні значними залишаються розриви між активами й пасивами за строками. Якщо банки не приділятимуть належної уваги формуванню збалансованої за строками структури активів і пасивів, у них можуть виникати серйозні проблеми з ліквідністю, що й підтвердилося під час політичної кризи в листопаді — грудні 2004 року.

3. Підвищення ефективності дiяльності банків .

Банки України мають значно нижчий рівень рентабельності порівняно з іншими країнами СНД (в Україні цей показник становить 1.07%, а, скажімо, в Казах стані — 1.63%). За результатами діяльності в 2004 році шість українських банків виявилися збитковими. Дві третини банків отримали незначний прибуток та мають , низький рівень рентабельності, що свідчить про невизначені перспективи розвитку цих установ і про необхідність інтенсивнішого застосування процедур и реорганізації, реструктуризації з метою поліпшення їх фінансового стану та підвищення рівня фінансової стійкості.

4. Поліпшення якості активів , кредитного портфеля та зниження ризику діяльності банків .

Незважаючи на зменшення частки проблемних кредитів у кредитному портфелі, вони, порівняно з попереднім роком, зростали вищими темпами. Значно вищими темпами збільшувалися такі неробочі активи як дебіторська заборгованість, прострочені та сумнівні до отримання доходи, основні засоби та нематеріальні активи, що негативно позначається на показниках ефективності діяльності банків.

5. Висока вартість наданих кредитів.

Хоча й триває тенденція до зниження процентних ставок за кредитами (в 2004 році вони зменшилися з 16.1 до 14.6%), вартість наданих кредитів залишається високою. Вирішення проблеми ускладнюється значним рівнем інфляції (у 2004 р оці — 12.3%) та значними ризиками в банківській діяльності, що обумовлено великою кількістю збиткових підприємств (35%), які мають значні обсяги простроченої дебіторської та кредиторської заборгованості.

6. Зниження рівня доларизації та підвищення довіри до національної в люти.

Частка зобов'язань в іноземній валюті порівняно з початком 2004 року збільшилася із 40.0 до 43.4%, а частка кредитного портфеля в іноземній валюті — з 42.3 до 45.0%, що в умовах підвищеної волатильності валютних ринків обумовлює зростання валютних ризиків у діяльності банків.

Передбачається, що тенденція до зростання основних показників діяльності банків та посилення їх позитивного впливу на соціально-економічний розвиток України триватиме в 2005 р оці. Передумовою цього є загальне економічне зростання, стабільність національної грошової одиниці та помірна інфляція. Прогнозується, що в разі збереження вітчизняними банками високих темпів зростання Україна за показником відношення загальних активів до ВВП наблизиться до країн, що розвиваються (він становить понад 50%), відношення ж капіталу до ВВП підвищиться до 6.0-6.2%.

Знизити процентні ставки вдасться, якщо буде досягнуто рівноваги між попитом на кредити та їх пропозицією, дотримано низького рівня інфляції, стабільності гривні. На зниження процентних ставок впливатиме й політика банків щодо удосконалення системи управління ризиками, посилення конкуренції, зокрема у зв'язку з появою на вітчизняному ринку іноземних бан­ків, які працюватимуть не лише з великими корпоративними клієнтами, а й з підприємствами малого та середнього бізнесу, населенням.

Для банків України в 2005 році важливим завданням залишається забезпечення свого стабільного функціонування та розвитку, підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому фінансових ринках, посилення взаємодії банків із реальним сектором економіки.

Зараз необхiдно шукати шляхи удосконалення методичних та організаційно-практичних основ забезпечення кредитів.

З найдавніших часів кредитні операції супроводжувалися ризиком не повернення кредитів. Саме тому з розвитком кредитних відносин в умовах ринку ( за існуванням конкуренції, нестійкої кон’єктури і не передбачуваних політичних ситуацій), сформувалися різні системи запобіжних заходів аж до сучасних видів страхувань кредитних ризиків.

У взаємовідносинах кредитора і позичальника предметом спільного інтересу є кредит. Із ним пов’язані протилежні правило економічні ситуації : кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов’язаний віддати позику, як це записано кредитній угоді. Не дотримання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які власне є об’єктом страхування з метою захисту його майнових інтересів. Таким чином, матеріальний прояв ризику кредитної операції полягає в тому, що борг не повертають, а юридично зводиться до невиконання зобов’язань. Тобто страхування кредитів відрізняється від інших видів страхування. Оскільки правовий аспект домінує, страхування кредитів визнано особливою формою страхового захисту – страхування від збитків на випадок не виконання вимог, тобто відповідальності позичальника.

Страхування – це система економічних відносин, що передбачає створення різного роду спеціальних фондів грошових коштів і використання їх для повернення збитків [53, c.45]. При страхуванні беруть участь дві сторони:

  • страховик – організація, що створює страхові фонди і бере на себе зобов’язання повернути страхувальнику збитки чи страхову суму;

  • страхувальник – юридична чи фізична особа, яка страхує свою власність і укладає догові про це з страховиком.

Страхувальник сплачує страхові внески і має право одержати страхові відшкодування в зазначеному розмірі при виникненні страхового випадку. Одним із видів страхування є страхування кредитів. Суть його полягає в тому, що зменшується або усувається кредитний ризик який виражається у можливій несплаті позичальником основного боргу і відсотків за ними і є однією з форм забезпечення кредиту. Страхувальник (як правило, цей банк застрахований) безпосередньо захищає власні інтереси, застосовуючи механізм страхування. Відносини сторін характеризуються такими ознаками:

  1. страхувальник (банк):

  • отримує страхове відшкодування збитків у випадку не виконання боржником своїх зобов’язань;

  • бере на себе частину відповідальності ( близько 20% );

  • зобов’язуються кредити, які страхуються , позичати під звичайні відсотки.

  1. страховик (страхова компанія) :

  • застосовує санкції при порушенні страхувальником зобов’язань (аж до повної відмови виплати відшкодування при страховому випадку);

  • пропонує форму договору, як правило це , так зване, “загальне покриття” страховим захистом;

  • залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

  • приймає право регресу до кредитоотримувача.

Другою формою страхування кредитів передбачено, що страхувальник – боржник захищає правом свого кредитора чи вірителя (котрий фактично становлять застраховану сторону). У випадку заставного (гарантійного) страхування боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило виступає кредитор.

Кожна з форм безумовно має бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких визначають умови надання кредитів. Але попри відмінності техніко-організаційного здійснення страхових операцій їх економічний сенс один : в усіх випадках кредитного страхування йдеться про захист кредиторів від імовірних втрат.

Страхування кредитів як новий тип захисту на українському ринку практикується порівняно недавно (від початку 90 років) у таких двох варіантах:

а) добровільне страхування ризику не погашення кредитів. (Прикметна, що страхувальником у цьому разі виступає банк, тобто навіч типове делькредерне страхування, коли банк, перекладаючи ризик на страховика, є водночас страхувальником і застрахованим).

б) Добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора).

Страховим випадком при страхуванні відповідальності за непогашення кредиту визнається неповернення кредитних коштів, що викликаний будь-якими причинами, в тому числі:

  • банкротством позичальника;

  • на виконання постачальником своїх зобов’язань по кредитному договору, якщо це викликано обставинами, за якими позичальник не несе відповідальності (форсмажорні обставини).

Узагальнюючи вище сказане, потрібно зробити висновок про те, що банкам необхідно на даному етапі налагоджувати стосунки із страховими компаніями. Банки мають великий вплив на становлення дійсно професійного страхового бізнесу в Україні, але для цього страховиків необхідно розглядати як найближчих партнерів банків в кредитній діяльності, а не як машину для друкування грошей з ціллю компенсації збитків понесених банком у зв’язку з видачею явно безповоротного кредиту.

Національний банк України накладає обов’язки по виконанню контролю за цільовим використанням наданих кредитів.

Саме не виконання цих функцій з боку банків стало в багатьох випадках причиною відмови страховиків сплачувати страховку за безповоротній кредит.

Банки і страховики повинні чітко розмежувати відповідальність кожної із сторін за перевірку, контроль та своєчасність прийняття рішень по недопущенню неповернення кредиту через непрофесійній чи навмисній дії позичальника. Така угода виключає можливість зговору між позичальником і банком або позичальником і страховиком.

В умовах економічної кризи, коли відсутня стабільність договірних зв’язків і немає переконливості у надійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні додаткових гарантій виконання боржником своїх зобов’язань за договором. За цивільним кодексом України існують норми про відповідальність боржника за невиконання зобов’язань, за якими кредитор вправі вимагати відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду. Проте, щоб одержати відшкодування, він повинен пройти судовий розгляд, довести наявність і розмір заподіяних збитків. Одержати рішення суду, не завжди вдається привести їх у виконання : трапляється, що до цього часу підприємство – боржник ліквідується, а його майно продається. Тому кредитор, укладаючи договір, намагається, щоб боржники у забезпечення виконання своїх зобов’язань виділив певне майно , з вартості якого той одержав би задоволення своїх вимог у разі невиконання умов договору.

Міцності заставних відносин повинно сприяти розвинуте законодавство про заставу. Таке законодавство існує у всіх країнах з ринковою економікою. Пояснюється це тим, що застава виникла давно і протягом її розвитку сформувалися оптимальні моделі поведінки учасників заставних відносин.

Поряд з необхідністю прийняття важливої форми забезпечення повернення кредиту потребує розвитку особового штрафу фахівців, які б здійснювали оцінку заставленого майна (рухомого і нерухомого). Зараз ці передумови знаходяться в стадії зародку, тому в якості основної форми забезпечення повернення кредиту приймається застава майна позичальника, оскільки в разі невиконання зобов’язань боржника перед кредитором, єдиним виходом із ситуації є реалізація заставленого майна. (в якості основної форми забезпечення гарантії, що видають страхові товариства, банки та інші організації.)

Застосування інституту застави поширюється і навіть набуває оригінального змісту. І якщо раніше застава гарантувала відшкодування, то тепер цей механізм матиме ще й фіскальний характер (відтінок). Отже, можна сказати про те, що застава стає універсальним інструментом врегулювання майнових відносин.

Ще раз звертаємо увагу як на невідпрацьованість механізмів реалізації закону “Про заставу”, так наявність у самому цьому законі ряду юридичних коштів, які в силу малої практики не може вважати добре відпрацьованим навіть спеціалістами.

Договір застави майна, а тим більше державного, має особливості, які необхідно враховувати і те, що майно, яке закладено, завжди має власника.

Банку треба бути уважними при кредитуванні позичальника, якщо в нього є вище стояча організація.

В цьому випадку позичальник повинен надати документ від вище стоячої організації, що підтверджує про те, що вона оповіщена про заставу держмайна.

Якщо у клієнта є майно, що знаходиться на чужому складі, - це не перешкода для висновку договору застави. Можна піти на ризик, якщо власник складу чесно виконує узяті на себе зобов’язання, але не хоче оформити договір збереження. У цьому випадку заставодавцю і власнику помешкання варто скласти документ, у якому зазначити : майно, що знаходиться на складі, належить заставодавцю, і всі розрахунки між ними урегульовані і що у випадку невиконання зобов’язань по кредитному договору це майно передається для реалізації банку. Ціль цього акта : у випадку зникнення заставодавця і переходу прав на закладене майно до банку, охороняти майно заставодавця від власника помешкання.

Ще однією проблемою є оформлення заставленого майна. У багатьох випадках заставлене майно оформляється спрощеним способом : скорочене найменування, кількість, ціна. Тому доцільно створити універсальну форму описування майна, що закладається на базі аналізу бухгалтерської документації для урахування основних фондів і готової продукції. Проте якщо по формальних розрахунках включити і такі реквізити, як завод – виготовлювач, коди відправника, постачальника, виду операції і т.д., то утвориться громіздка форма, користуватися якою буде важко.

Тому потрібно використовувати тільки ті параметри, що окремо не настільки повно деталізують предмет застави, але в сукупності з іншими дозволяють його конкретизувати, що дуже важливо в конфліктній ситуації.

До таких параметрів можна віднести : інвентарний заводський номер, найменування майна, що закладається (тип, марка, дата випуску). Треба вказувати початкову вартість. Також можливо внести графи “Примітка”, де вказувати кількість ремонтів, модернізації, консервації, ступеня зносу, морального зносу. Описування майна відбувається в додатку, що є невід’ємною частиною договору застави[].

В процесі оцінки застави необхідно враховувати зміни норм діючого законодавства, специфіку забезпечення, можливість оперативної і без перешкод реалізації.

Вищенаведена практика показує невідповідність ситуації, в якій опиняється кредитор. Тобто, це положення складається в процесі звернення, стягнення і реалізації закладеного майна. В цьому випадку можна пропанувати наступне :

1. Максимальна сума кредиту не повинна перевищувати 10-15% вартості застави, хоч в літературі про банківський справі розмір кредиту не повинен бути більший 70-80% заставленого майна. Справа в тому, що після процедури реалізації майна сума виручки може бути недостатньою для задоволення усіх вимог заставодержателя. (відсотків, неустойки, відшкодування збитків, судових та інших видатків по стягненню).

2. В кредитному договорі передбачити передачу спорів на розгляд суду.

  1. Не приймати заставне майно в забезпечення зобов’язання боржника.

Аналіз стану кредитних відносин банку з позичальниками в умовах становлення ринкової економіки України, спаду виробництва, подальшої інфляції та поглиблення кризи неплатежів свідчить, що в зв’язку з ростом кредитних ризиків однією з найактуальніших проблем являється забезпечення виконання зобов’язання позичальників по повернення кредитів.

Якщо проаналізувати кредитну діяльність, то можна виділити ряд основних помилок, які були допущенні під час надання кредитів:

  • випадки надання кредитів без економічного обґрунтування та повного пакету документів, недостатньо вивчається платоспроможність позичальників та їх гарантів, формально оцінюється застава, що приймається в забезпечення кредитів.

Мають місце факти необґрунтованої пролонгації кредитів та затримки в прийнятті рішень щодо реалізації гарантійних зобов’язань по стягненню простроченої заборгованості.

В ряді випадків допускались грубі порушення при видачі кредитів, практично не був забезпечений контроль за їх цільовим використанням і своєчасним поверненням банку, упущена договірно-правова робота по захисту інтересів банку.

Особливе занепокоєння викликає проблема достатності забезпечення своєчасного повернення кредитів в умовах введення в дію Закону України “Про оподаткування банку”. Як свідчать данні, нерідко приймається в заставу майно і пропозиції на нього. Не завжди проводиться страхування прийнятих в заставу цінностей від можливих втрат.

Прийняття застави нерухомості нерідко здійснюється без відповідного оформлення та експертної оцінки відсутності документів що засвідчують право власності. Допускається оформлення застави нерухомості без нотаріального засвідчення і реєстрації у встановленому порядку. В окремих випадках в забезпечення приймаються специфічні об’єкти застави (літаки, судна, спеціальне обладнання та ін.) без достатньо кваліфікованої оцінки їх вартості і перспектив реалізації в випадках неповернення кредиту.

Потрібно здійснювати контроль за станом прийнятого в заставу майна, бо нерідко він здійснюється формально: нерегулярно проводяться перевірки на місцях його наявності, умов зберігання та стану якості, не пред’являються вимоги заставодавцям про необхідність підтвердження наявності предмету застави і здійснення його своєчасної переоцінки.

В результаті безконтрольності окремі позичальники реалізують передані в заставу цінності без відома банку, що призводить до втрати застави і неможливості використання банком своїх прав заставодержателя.

Як наслідок недостатнього аналізу стану і оцінки репутації гарантів та поручителів на стадії видачі кредиту, в період користування ним, стає дуже проблематичним стягнення коштів по гарантійних зобов’язаннях.

Враховуючи викладене, з метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищення кредитного ризику та забезпечення надійного захисту інтересів банку, ми вважаємо за необхідне посилити вимоги щодо правомірності прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття заходів по їх погашенню, а саме :

  • забезпечити юридично грамотне оформлення кредитних угод і угод по заставі з високим рейтингом позичальників та розширенням і захистом в них прав банку, як заставодержателя і кредитора. Вимагати від позичальника представлення акту останньої аудиторської перевірки;

  • здійснювати постійний аналіз господарсько-фінасової діяльності позичальників, гарантів і поручителів з позицій можливості виконання ними своїх зобов’язань перед банком з врахуванням динаміки їх показників;

  • враховуючи введення нового порядку оподаткування та зростання кредитного ризику, не допускати факти видачі кредитів некредитоспроможним позичальникам та без забезпечення; як це передбачено рішенням загальних зборів акціонерів;

- проводити обов’язкове страхування переданих в заставу цінностей з передбаченням, що заставодержатель має право отримати страхову компенсацію, в підтвердження цього вимагати надання страхових полісів.

  • виконувати дотримання встановлених процедур, прийому і оцінки забезпечення, а також оперативного контролю за його станом і ліквідністю.

  • здійснювати постійний контроль за збереженням застави, майна, цільовим використанням кредиту та станом забезпечення його погашення в процесі виконання кредитних угод, з оформленням відповідної документації.

  • вимагати від позичальників підтвердження наявності і достатності переданого банку забезпечення, враховувати проведену переоцінку, його оперативного до оформлення чи зміцнення при необхідності, а також дострокового повернення кредиту або його частини при не виконанні кредитних умов і угод по забезпеченню;

  • посилення взаємодії економічної, юридичної служби банківської безпеки для підвищення результативності роботи по поверненню боргів, в тому числі шляхом оперативної і ефективної реалізації забезпечення.

З метою підвищення рівня ліквідності забезпечення і своєчасного повернення кредитів не допускати практики формального підходу до вказаних процедур, а також перевищення встановлених повноважень при вирішенні кредитних питань.

Активізація роботи кредитних рад та комісій по стягненню простроченої заборгованості та посилення їх відповідальності та контролю за виконанням прийнятих рішень дасть змогу досягти конкретних результатів.

ВИСНОВКИ

Виходячи з проведеної роботи, можна зробити наступні висновки і пропозиції.

В умовах ринку банки як фінансові підприємства виконують важливу роль в економічному зростанні. Але недосконалий стан банківської системи України не дозволяє повною мірою здійснювати банківські функції в ринковій економіці. Це вимагає рішення проблеми вдосконалення управління в банківській сфері.

Для українських банків зараз актуально забезпечити ринкову дисципліну. Дотримання її має бути обов’язкове всіма суб’єктами ринку. Адже тільки діючи за правилами, які самі встановимо і самі будемо їх дотримуватися, зможемо стабілізувати банківську діяльність і сприяти економічному зростанню. Для вирішення цього завдання були розглянуті напрямки вдосконалення роботи банку. На наш погляд, їх практичне впровадження повинно дати свої позитивні результати. Важливо звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно забезпечити їхню діяльність, щоб добре працювало народне господарство. Адже банки - «кровоносні судини» економічного організму. Життєздатність і процвітання економіки не може бути без добре налагодженої банківської системи. Наведені у роботi дані свідчать, що на початок 2005 року мала місце стійка тенденція зростання активів, капіталу, зобов'язань банків України, що позитивно вплинуло на розвиток кредитної системи та сприяло економічному зростанню в Україні.

В дипломній роботі були проведені дослідження, які показали важливість застосування банками різноманітних форм кредиту, їх впливу на діяльність комерційних банків.

На первинному етапі становлення банківської системи для аналізу кредитоспроможності позичальників використовувався вельми обмежений набір інструментів, що було пов'язано з відсутністю досвіду такої роботи, недостатніми обчислювальними потужностями що були у розпорядженні банків, недоліком необхідної інформації про позичальника. На сучасному етапі існують можливості для вирішення такого роду проблем, що сприяє успішній реалізації кредитної політики комерційного банку.

Для вирішення ключового завдання кредитної політики - поліпшення оцінки кредитоспроможності позичальника необхідно:

1. Використовувати розширений набір фінансових коефіцієнтів, оскільки застосування обмеженої їх кількості знижує якість аналізу, що проводиться;

2. Аналізувати динаміку зміни фінансового положення позичальника впродовж декількох звітних періодів, а не по останньому балансу;

3. Використовувати для аналізу кредитоспроможності, на додаток до аналізу на основі фінансових коефіцієнтів, аналіз грошового потоку клієнта;

4. Окрім традиційного аналізу фінансового положення підприємства-позичальника необхідно аналізувати моральні якості клієнта і його здатність заробити гроші для погашення кредиту, оскільки від цього, як показує досвід, в значній мірі залежить своєчасність і повнота повернення позикових засобів;

5. Необхідно ретельно вивчати кредитну історію клієнта, для з'ясування попереднього досвіду його спілкування з іншими банками і фінансовими установами;

6. Для узагальнення і систематизації відомостей про позичальника, а також точнішого їх уявлення, пропонується оформляти результати вивчення його кредитоспроможності у вигляді кредитної оцінки, включаючи в цей документ всі відомості необхідні кредитному комітету для ухвалення рішення про видачу кредиту.

З метою якнайповнішого збору інформації про позичальника і його репутацію банк використовує вивчення його фінансових звітів і документів, виїзди співробітників на місця для особистого інтерв'ю з клієнтом, запити в банки, підприємства, страхові компанії і інші установи про досвід їх спілкування з даним клієнтом, використання можливостей міжбанківських структур (як приклад можна привести міжбанківську службу безпеки, яка займається збором, обробкою і наданням інформації про позичальників).

Вивчення кредитоспроможності клієнта є одним з найбільш важливих методів зниження кредитного ризику і успішної реалізації кредитної політики, оскільки дозволяє уникнути необґрунтованого ризику ще на етапі розгляду заявки на надання кредиту.

Аналіз теоретичних аспектів розробленої теми довів провідне значення обґрунтування банківських ризиків, в т.ч. кредитного ризику. Дослідження наявних теоретичних джерел показали розробленість теми вітчизняними вченими, що дало змогу порівняти теоретичні наробки з фактичними даними на практиці щодо застосування банком форм гарантованості повернення позички, їх відповідність реальним умовам сьогоднішньої системи банківського кредитування.

Робота показала, що розроблені форми і застосовувані на практиці методи оцінки забезпечення в цілому дають можливість визначити їх відповідності ринковим вимогам та впровадити заходи щодо попередження проблемних позичок та мінімізації збитків банку при кредитуванні позичальника. Використання зазначених методик оцінки забезпечення є недостатнім, підтвердженням чого може бути банкрутство кількох провідних українських банків.

З огляду на вище перераховані труднощі визначення ризиків неповернення кредитів для комерційних банків, набувають першочерговості гарантії забезпечення повернення наданих кредитів. Ознайомлення із законодавчою базою України та практичними формами забезпечення дозволило проаналізувати стан справ в даній сфері і зробити певні застереження щодо законодавчої нормативної не розробленості гарантування повернення позик, у зв’язку з чим значно підвищується ризикованість кредитування малих та середніх підприємств. Основними напрямками забезпечення серед вітчизняних банків залишається застава чи її різновид – заклад та страхування. Але кожен з цих видів має свої суб’єктивні недоліки, які в сукупності можуть повністю зашкодити роботі комерційних банків.

Недостатньо кваліфікована оцінка реальної вартості заставного майна , як в теперішньому так і в майбутньому , теж негативно впливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або в кращому випадку реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик.

Використання комерційними банками системи резервування втрат від наданих позик сприяє стабілізації фінансового стану банків та попереджає настання загальної банківської кризи в результаті банкрутства одного чи кількох банків пов’язаних між собою.

Рекомендовані, шляхом вдосконалення кредитування та практичних основ забезпечення повернення кредитів стосується удосконалення ефективних форм забезпечення та внутрішньобанківського контролю за позичальниками, реальної оцінки забезпечення та страхування кредитних ризиків, що дозволить значно підвищити ефективність кредитної діяльності банку та принести необхідні результати.

Запропоновані зміни можна запровадити лише при відповідному їх нормативному забезпеченні, тобто шляхом удосконалення діючого законодавства, що стосується деталізації пріоритетів форм забезпечення повернення наданих позичок через гарантії, надані самими позичальниками; резервування частини коштів комерційних банків в Національному банку та при звільненні їх від оподаткування. Інші наведені пропозиції стосуються удосконалення механізму реалізації закону, що може значно вплинути на зменшення імовірності несення збитків по наданим кредитам, гарантування прибутковості та збереження фінансової стабільності в майбутньому періоді.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Закон Украины от 07.12.2000 г. «О банках и банковской деятельности».

  2. Инструкция НБУ № 10 “О порядке регулирования и анализе деятельности коммерческого банка” от 30.12.97г. № 469.

  3. Положение НБУ «О порядке формирования банковской системой Украины обязательных резервов» от 26.12.96 г. № 333.

  4. Положение НБУ «О порядке формирования и использования резерва для возмещения возможных потерь по кредитным операциям коммерческих банков» от 27.03.1998 г. №122..

  5. Положение НБУ “О кредитовании” от 28.09.95г. № 246.

  6. Аналіз діяльності комерційних банків. / За ред. Проф. Ф. Ф. Бутинця та проф. А. М. Герасимовича. – Житомир: ПП “Рута”, 2001. – 384 с.

  7. Балабанов И. Т. Финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 1994. - 435 с.

  8. Банківська справа: Навч. Посіб. / За ред. проф. Р. І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314 с.

  9. Банківський менеджмент. За ред. О. А. Кириченка. – К.: Знання-Прес, 2002, - 438 с.

  10. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000.– 384 с.

  11. Банковские операции: Учебное пособие / Под ред. О. И. Лаврушина. – М.: Инфра-М, 1996. – 208 с.

  12. Банковское дело / Под ред. Г. Н. Белоглазовой и Л. П. Кроливецкой. – СПб.: Питер, 2002. – 384 с.

  13. Банковское дело: Учебник. / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кроливецкой. – 3-е изд., - М.: Финансы и статистика, 1997. – 480 с.

  14. Батракова Л. Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка: Учеб. для вузов. – М.: Логос, 1998. – 344 с.

  15. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. Т. 1. – К.: Ника-центр, 1999. – 592 с.

  16. Борщ Л.М. Банківська система України в інве­стиційній діяльності // Фінанси України. — 2003.- № 5.-C. 5-12.

  17. Васюренко О. В. Банківський менеджмент. – К.: Т-во “Знання”. – 2001.

  18. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, - 2000. – 243 с.

  19. Верхоглядова Н. Оценка и подходы к управлению банковскими рисками // Экономика. Финансы. Право. 1999. - №10. – С. 8.

  20. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. – 2000. – №1. – С. 13.

  21. Вовчак О. Д. Банківська справа в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку // Фінанси України. - 2003. - № 10. - С. 118 – 125.

  22. Вожжов А. П. Формування ресурсів комерційного банку // Фінанси України. 2003. - № 1. - С. 116 – 129.

  23. Вожжов А., Клименко О. Капітал банку як складова ресурсів банківської системи // Банківська справа. - 2003. - № 4 - С. 83 – 95.

  24. Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. – 2000. – №2. – С. 56.

  25. Дзюблюк О. В. Оцінка ефективності кредитних вкладень комерційних банків // Фінанси України.- 2000. - №9. – С. 149.

  26. Дзюблюк О. Проблеми підвищення ефективності кредитних операцій комерційних банків // Фінанси України.- 2000. - №9. – С. 55.

  27. Дьомкіна А. Інвестування економіки України через систему комерційних банків // Банківська справа. – 1999. - №5. –C.48-52.

  28. Жуков Е. Ф. Менеджмент и маркетинг в банках. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 191 с.

  29. Заруба О. Д. Банківський менеджмент та аудит. – К.: “Вид-во Лібра” ТОВ, 1996. – 224 с.

  30. Заруба О. Д. Фінансовий менеджмент у банках. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1997. – 172 с.

  31. Ильясов С. М. Управление активами и пассивами банков // Деньги и кредит. – 2000. - №5. – С. 20.

  32. Карагодова О., Распутна Л. Проблеми оптимізації кредитного портфеля комерційного банку // Банківська справа. - 2000. - № 2. - С. 40 – 42.

  33. Киселёв В. В. Управление банковским капиталом. – М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1997. – 256 с.

  34. Клименко Т. Кредитна діяльність комерційних банків України // Економіка України. – 2000. - №3. – С. 34.

  35. Козьменко С. М., Шпиг Ф. І., Волошко І. В. Стратегічний менеджмент банку. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 734 с.

  36. Корнієнко Т. В. Стратегічне планування діяльності банку. // Фінанси України. – 2003. - №4. – С. 110 – 114.

  37. Корнієнко Т. В. Управління ризиками як складова управління активами і пасивами // Вісник Національного Банку України. - 2003. - № 6. - С. 28 – 31.

  38. Кочетков В. Н. Основы управления современным коммерческим банком. – К.: МАУП, 1998. – 72 с.

  39. Кузнєцова А.Я. Роль комерційного банку у фінансуванні інноваційних проектів підприєм­ницького сектора економіки України // Регіональна економіка . — Львів, ІРД НАН Ук­раїни, 2002. - № 4. - C. 213-214.

  40. Маркова О. М. и др. Коммерческие банки и их операции: Учебное пособие / О. М. Маркова, А. С. Сахарова, В. Н. Сидоров – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 288 с.

  41. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

  42. Олексієнко С. Управління ризиками в системі банківського менеджменту // Банківська справа. – 1998. - №2. – С.24.

  43. Операції комерційних банків. / За ред. В. Т. Коцовської, Т. Р. Ричаківської. – Львів: Центр Европи, 1997. – 280 с.

  44. Панова Г. С. Кредитная политика коммерческого банка. – М.: ИКУ “ДИС”, 1997. – 365 с.

  45. Панченко Е., Селезнева Е. Контроль кредитного портфеля как составляющая часть банковского менеджмета. // Экономика Украины. – 2002. - №6. С. 13 – 16.

  46. Патрикац Л., Компанієць. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України //Вісник НБУ, 2002. - №12. – С.20-22.

  47. Примостка Л. О. Методичні аспекти аналізу ефективності управління портфелями комерційних банків // Банківська справа. – 2000. - №1. – С. 27.

  48. Примостка Л. О. Управління активами і пасивами комерційного банку // Вісник НБУ. – 2003. - № 2. – С. 39 – 43.

  49. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 1999. – 280 с.

  50. Примостка О. О. Аналіз ефективності діяльності комерційних банків // Фінанси України. – 2003. - № 4. – С. 97 – 101.

  51. Пруський С. Проблеми планування портфеля ективних банківських операцій // Банківська справа. - 2002. - № 2. - С. 16 –19.

  52. Пшик Б. І. Модель управління активами і пасивами банку // Фінанси України. - 2003. - № 5. - С. 115 – 120.

  53. Распутна Л. Комерційні банки у сфері фінансових послуг України // Банківська справа. – 2000. - № 5. – С. 43 – 45.

  54. Рассказов Е. А. Управление свободными ресурсами банка. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 96 с.

  55. Романенко О. Управління активами і пасивами у прцесі керівницва комерційним банком // Вісник НБУ. – 2000. - №8. – С. 26.

  56. Роуз П. С. Банковский менеджмент: предоставление финансовых услуг: Пер. с англ. – М.: Дело ЛТД, 1995. – 743 с.

  57. Садвакасов К. К. Коммерческие банки. Управленческий анализ деятельности. Планирование и контроль. – М.: Изд-во «Ось-89», 1998. – 11 с.

  58. Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках. – М.: МГУ, 1993. – 365 с.

  59. Сундук А., Юрін Я.Банківське кредитування як чинник гарантування інвестиційної безпеки регіонів України //Вісник НБУ, 2005. - №2. – С.24-36.

  60. Тиркало Р. І., Щибиволок З. І. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. – К.: Слобожанщина, 1999. – 236 с.

  61. Финансовый менеджмент. / Под ред. Е. С. Стояновой. – М.: Изд-во “Перспектива”, 1998. – 656 с.

  62. Черкасов В. Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. – М.: ИНФРА-М, 1995. – 272 с.

  63. Эдгар М. Морсман. Кредитный департамент банка: организация эффективной работы. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 257 с.

  64. http://www.bank.gov.ua/ Офіційна інтернет-сторінка Національного банку України

Доклад

Шановний Голова комісії, члени комісії, присутні! Вашій увазі представлена підготовлена мною діпломаная робота на тему “Кредитна політика комерційного банку”.

Дипломна робота складаеться з 3-х роздiлiв. У 1-ому розкриваеться економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення, а також порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням.

2-ий роздiл присвячен кредитному ризику. Багато уваги придiлено його аналізу.

Останнiй роздiл мiстить проблеми та перспективи, якi стосуються кредитування, та шляхи їхнього вирiшення.

Зазначимо, що за станом на 01.сiчня.2005 р . кредитний портфель мав таку структуру (її можна побачити на рис. 1.). Високий рівень концентрації кредитних вкладень у торгівлю посилює залежність банків від можливих різких коливань кон'юнктури та фінансового стану боржників, що займаються однорідною діяльністю. Тому в подальшому слід запобігати значній галузевій концентрації кредитів.

Кредитна політика українських банків дедалі виразніше стає інвестиційно орієнтованою, що відповідає потребам розвитку економіки за інноваційно-інвестиційною моделлю. Незважаючи на відчутне уповільнення (майже втричі) темпів приросту довгострокових кредитів, ці темпи залишаються вдвічі вищими порівняно з темпами збільшення кредитного портфеля загалом (відповідно 61.8 і 32.3%). Частка довгострокових кредитів у портфелі зросла за рік із 38.3 до 46.8% (це можна побачити на. рис. 2.).

Незначні обсяги довгострокового кредитування економіки свідчили, що українські банки надають перевагу проектам, які можуть приносити при­бутки в максимально короткі терміни. Процентні ставки за кредитами ко­мерційних банків перебувають на високому рівні, хоча і дуже зменшилися за останнi роки .

Економічна ситуація в Україні не досить визначена, щоб підприємство мало гарантії ефективного функціонування на більш-менш значний період. Тому навіть обнадійливі показники поточної діяльності не гарантують, що підприємство залишиться надійним платником протягом усього терміну довгострокового кредиту.

Однією з проблем здійснення реформування та становлення фінансово – кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Структура кредитного ризику наведена у рис.3.

Більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику враховували лише одне з можливих його джерел – фінансові можливості позичальника . Практика показала , що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому , що не мають можливості , а тому , що не бажають цього робити. В цьому випадку банк вимушений подавати до суду і може стикнутися з проблемою недосконалості укладення кредитної угоди . До речі, це стосується всіх угод укладених під час кредитування. Це показує , що при оцінці кредитного ризику конче необхідно враховувати юридичний ризик .

Особливу увагу в умовах кризи в нашій країні слід також приділяти впливу на кредитний ризик ризику виникнення форс-мажорних обставин. Також при кредитуванні слід враховувати, що в чистому вигляді ризики не зустрічаються , вони накопичуються та корелюють між собою утворюючи системний ризик.

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку в 2005 році банки України мають зосередитися на вирішенні низки таких нагальних проблем.

1. Підвищення рівня капіталізації достатності капіталу .

Незважаючи на те, що впродовж , 2004 року капітал зростав випереджаючими (порівняно з обсягами діяльності) темпами і призупинилася тенденція до зниження нормативу адекватності регулятивного капіталу, рівень капіталізації ще є недостатнім для забезпечення стабільного й ефективного функціонування та розвитку банків. Про це та про обмежені можливості банківської системи щодо задоволення ринкових потреб економіки свідчить низьке значення такого показника, як відношення капіталу до ВВП. Воно становить лише 5.3%.

2. Підвищення рівня ліквідності i платоспроможності банків .

На сьогодні значними залишаються розриви між активами й пасивами за строками. Якщо банки не приділятимуть належної уваги формуванню збалансованої за строками структури активів і пасивів, у них можуть виникати серйозні проблеми з ліквідністю, що й підтвердилося під час політичної кризи в листопаді — грудні 2004 року.

3. Підвищення ефективності дiяльності банків .

Банки України мають значно нижчий рівень рентабельності порівняно з іншими країнами СНД (в Україні цей показник становить 1.07%, а, скажімо, в Казах стані — 1.63%). За результатами діяльності в 2004 році шість українських банків виявилися збитковими. Дві третини банків отримали незначний прибуток та мають , низький рівень рентабельності, що свідчить про невизначені перспективи розвитку цих установ і про необхідність інтенсивнішого застосування процедур и реорганізації, реструктуризації з метою поліпшення їх фінансового стану та підвищення рівня фінансової стійкості.

4. Поліпшення якості активів, кредитного портфеля та зниження ризику діяльності банків .

Незважаючи на зменшення частки проблемних кредитів у кредитному портфелі, вони, порівняно з попереднім роком, зростали вищими темпами. Значно вищими темпами збіль­шувалися такі неробочі активи як дебіторська заборгованість, прострочені та сумнівні до отримання доходи, основні засоби та нематеріальні активи, що негативно позначається на показниках ефективності діяльності банків.

5. Висока вартість наданих кредитів.

Хоча й триває тенденція до зниження процентних ставок за кредитами (в 2004 році вони зменшилися з 16.1 до 14.6%), вартість наданих кредитів залишається високою. Вирішення проблеми ускладнюється значним рівнем інфляції (у 2004 р оці — 12.3%) та значними ризиками в банківській діяльності, що обумовлено великою кількістю збиткових підприємств (35%), які мають значні обсяги простроченої дебіторської та кредиторської заборгованості.

6. Зниження рівня доларизації та підвищення довіри до національної валюти.

Частка зобов'язань в іноземній валюті порівняно з початком 2004 року збільшилася із 40.0 до 43.4%, а частка кредитного портфеля в іноземній валюті — з 42.3 до 45.0%, що в умовах підвищеної волатильності валютних ринків обумовлює зростання валютних ризиків у діяльності банків.

Передбачається, що тенденція до зростання основних показників діяльності банків та посилення їх позитивного впливу на соціально-економічний розвиток України триватиме в 2005 році. Передумовою цього є загальне економічне зростання, стабільність національної грошової одиниці та помірна інфляція. Прогнозується, що в разі збереження вітчизняними банками високих темпів зростання Україна за показником відношення загальних активів до ВВП наблизиться до країн, що розвиваються (він становить понад 50%), відношення ж капіталу до ВВП підвищиться до 6.0-6.2%.

Враховуючи викладене, з метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищення кредитного ризику та забезпечення надійного захисту інтересів банку, ми вважаємо за необхідне посилити вимоги щодо правомірності прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття заходів по їх погашенню, а саме :

  • забезпечити юридично грамотне оформлення кредитних угод і угод по заставі з високим рейтингом позичальників та розширенням і захистом в них прав банку, як заставодержателя і кредитора. Вимагати від позичальника представлення акту останньої аудиторської перевірки;

  • здійснювати постійний аналіз господарсько-фінасової діяльності позичальників, гарантів і поручителів з позицій можливості виконання ними своїх зобов’язань перед банком з врахуванням динаміки їх показників;

  • враховуючи введення нового порядку оподаткування та зростання кредитного ризику, не допускати факти видачі кредитів некредитоспроможним позичальникам та без забезпечення; як це передбачено рішенням загальних зборів акціонерів;

- проводити обов’язкове страхування переданих в заставу цінностей з передбаченням, що заставодержатель має право отримати страхову компенсацію, в підтвердження цього вимагати надання страхових полісів.

  • виконувати дотримання встановлених процедур, прийому і оцінки забезпечення, а також оперативного контролю за його станом і ліквідністю.

  • здійснювати постійний контроль за збереженням застави, майна, цільовим використанням кредиту та станом забезпечення його погашення в процесі виконання кредитних угод, з оформленням відповідної документації.

  • посилення взаємодії економічної, юридичної служби банківської безпеки для підвищення результативності роботи по поверненню боргів, в тому числі шляхом оперативної і ефективної реалізації забезпечення.