Офіційний та тіньовий бізнес у США

2

План

Вступ

1. Офіційна організація бізнесу в США

2. Тіньовий бізнес в США

Висновки

Література

Вступ

Під тіньовою економікою розуміють економічні процеси, які приховуються їх учасниками, не контролюються державою і суспільством, не фіксуються в повному обсязі офіційною державною статистикою.

Експерти Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції відмічають постійне зростання тінізації промислового сектору За даними російських експертів, всього в світі в тіньовому секторі створюється як мінімум 8 трлн. дол. За своїм масштабом глобальна тіньова економіка порівнянна з економікою США. У другій половині 90-х років минулого століття в розвинутих країнах тіньова економіка була еквівалентною в середньому 12% ВВП, в країнах з перехідною економікою – 23 %, а в країнах, що розвиваються, – 39 % ВВП.[2, с.15]

В цілому в країнах з розвинутою економікою відмічається постійне зростання економічної тіні. Країною з найбільш високою часткою тіньового сектору є Греція (29 % офіційного ВВП). До країн з великою тінню відносяться також Італія (27,8 %), Іспанія (23,4 %) і Бельгія (23,4 %). Середнє положення займають Ірландія, Канада, Франція і Німеччина (14,9 – 16,3 %). Найбільш низькі показники частки тіньового сектору мають Австрія (9,1 %), США (8,9 %) і Швейцарія (8 %). Відмітимо, що навіть у відносно благополучних країнах абсолютний обсяг тіньової економіки складає немало: в США – 700 млрд. дол.; в Італії – 310 млрд. дол.; Великобританії – 190 млрд. дол. [2, с.16]

Метою даної роботи є вивчення офіційної та тіньової організації бізнесу в США.

Офіційна організація бізнесу в США

Бізнес (англ. business — справа, діло) — підприємницька, комерційна чи будь-яка інша діяльність, що не суперечить закону і спрямована на отримання прибутку.

В США бізнес розвивається на основі індивідуальної, партнерської та корпоративної форм власності. На індивідуальній власності заснований бізнес, в якому власником і підприємцем є одна особа, що отримує всі доходи і несе відповідальність за ведення справи. У США таких власників понад 15 млн. (75 % від загальної кількості підприємств), але вони отримують лише до 9 % грошових надходжень. Для малого бізнесу характерні незалежний менеджмент, власний капітал, локальний район операцій, невеликі розміри. Він відіграє значну роль у забезпеченні зайнятості (в США майже третина робочих місць припадає на фірми, де працює менше 100 осіб), певною мірою забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами, сприяє послабленню монополізму, розвиткові конкуренції, структурній перебудові економіки, є засобом досягнення особистого успіху. Малий бізнес — важливе джерело інновації. До винаходів, зроблених ним, належать літаки, гелікоптери, персональні комп'ютери, аерозоль тощо.

На основі партнерської (групової) форми власності розвивається бізнес добровільно офіційно зареєстрованих асоціацій двох і більше осіб. Партнери створюють компанії, товариства та інші організації і стають співвласниками спільної власності. Партнерство становить майже 8 % обсягу підприємницької діяльності і 4 % відсотка всіх підприємницьких доходів в США.

На корпоративній формі власності заснований великий бізнес. Корпорації існують, як незалежні юридичні суб'єкти, відповідальність акціонерів за зобов'язанням фірми, за правовими претензіями до неї обмежуються їх внесеними грошовими коштами.

Жодна з трьох форм організації бізнесу не є універсальною. Одноосібний бізнес має таку перевагу, як простота. Партнерство сприяє об'єднанню капіталів і талантів декількох осіб. Корпорації пропонують обмежену відповідальність і необмежену діяльність самої організації отримання прибутку. Центральна постать будь-якого бізнесу — менеджери, які формують організаційну структуру бізнесу, контролюють взаємодію всіх ресурсів тощо. [1, с.97]

Тіньовий бізнес в США

Тіньова економіка США оцінюється в 8,7%. На перший погляд ці цифри невеликі, але якщо побачити їх у реальності, то виходить, що тіньова економіка США в рік створює товарів і послуг на 700 млрд доларів.

Вирішення питання обмеження процесів "тінізації" економічного життя країни передусім потребує здійснення на законодавчому, процедурному та організаційно-виконавчому рівнях вирішення двох питань. По-перше, створення надійної системи правового попередження можливості відмивання "брудних" грошей, і по-друге, створення надійної правової бази для ефективного функціонування податкової системи.

У зв'язку із тим, що "відмивання" грошей прийняло загальносвітові масштаби, законодавці країн, що мають розвинуту ринкову економіку прагнуть захистити свої країни від поширення на їх територію цього явища. Вони затверджують закони, що спрямовані на організацію державними органами і банками контролю за вкладами і рухом грошових коштів громадян, що створює значні ускладнення в діяльності кримінально-мафіозних структур та їх "чорної" економічної бази.

В основному ці закони спрямовані на те, щоб зафіксувати рух грошей на ключових стадіях, тобто робиться все можливе для того, щоб гроші залишали "слід", за яким можна було б прослідкувати їх шлях у зворотній бік аж до джерела походження.

Які ж це стадії? Як уже відзначалось, злочинці здійснюють велику кількість різних операцій і засобів, щоб приховати кримінальне походження коштів. Однак, всі ці методи включають проходження грошей через стадії, де можливе їх виявлення, тобто грошова готівка повинна або експортуватися через територіальний кордон, а потім осісти на рахунках в іноземних кредитно-фінансових установах, або повернутися назад, або ж необхідно запевнити вітчизняну банківську установу, що значний вклад грошової готівки є законним.

Отже, ключовими для виявлення операцій щодо "відмивання" грошей є їх основні стадії, по-перше, де готівка входить у вітчизняну кредитно-фінансову систему і, по-друге, де вона перетинає кордон для інтегрування у закордонні фінансові системи, звідки повертається на батьківщину у формі законних переказів.

Ступінь і жорсткість контролю цих етапів у різних країнах неоднакова. Найбільш рішуче у вирішенні цього питання діють Сполучені Штати Америки. Вивчення правової системи Сполучених Штатів Америки свідчить, що багато положень федерального законодавства, спрямованих на рішучу боротьбу із "відмиванням" грошей, були встановлені у зв'язку з прийняттям протягом 1970 - 1988 років п'яти спеціальних законодавчих актів, зміст яких буде проаналізований нами у хронологічній ретроспективі'.

Прийняття федерального "Акта про банківську таємницю" (1970 p.) було результатом усвідомлення та стурбованості урядових кіл, законодавців та громадськості щодо зростаючого використання кредитно-фінансових установ у злочинних цілях, а також використання громадянами США іноземних фінансових установ з метою порушення і обходу американських законів. Цей закон надав міністру фінансів право встановлювати відповідні вимоги на ведення обліку і подання звітів фінансовими установами. [3, с.165]

У відповідності до першого розділу закону кредитно-фінансові установи зобов'язані зберігати щонайменше п'ять років обліково-звітну документацію таких видів, що "мають високу ступінь застосування в карних, податкових розслідуваннях, судових процедурах".

Ці документи включають: 1) інформацію про будь-яке надання кредиту на суму, що перевищує 10 тис. доларів (якщо тільки він не забезпечений часткою нерухомості); 2) документ про будь-яке доручення, отримане або дане на переказ, що перевищує 10 тис. доларів, будь-якій особі (від будь-якої особи), на будь-який рахунок (з будь-якого рахунку), в будь-яке місце (із будь-якого місця) поза США; 3) зразки підписів; 4) ідентифікаційні номери платників податків для визначення рахунків; 5) картки бухгалтерського обліку, які вказують на операції по рахунках і копії чеків на суму, що перевищує 100 доларів, які сплачені у банку.

За порушення цих вимог на банківську установу, директора, посадову особу, службовця за законом може бути накладено цивільно-правове покарання у вигляді штрафу до 10 тис. доларів за кожне порушення.

Другий розділ цього акту вимагає надання наступних звітів від кредитно-фінансових установ: 1) про валютні операції (CTR); 2) про міжнародне перевезення валюти або кредитно-грошових документів (CMIR); 3) про іноземні банки і фінансові рахунки (EBAR).

Американські установи, на які розповсюджуються вимоги акта (такі як: 1) банківські установи; 2) маклерські контори торговців цінними паперами; 3) міжнародні підприємства взаємного кредиту в національних валютах; 4) чекові касири; 5) телеграфні компанії; 6) казино, що мають ліцензію та річний доход понад 1 млн.доларів; 7) поштову службу і деякі інші), повинні подавати звіт щодо кожної валютної операції службі внутрішніх доходів (податкове управління із правом розслідування фінансових злочинів - IRS), створеній при Міністерстві фінансів США, про кожен депозит, вилучання грошей із рахунку, обмін валюти або інший платіж або переказ, що включає валютні операції на суму, що перевищує 10 тис. доларів.

Від резидентів США вимагається вести облік і надавати звіти щодо своїх взаємовідносин з будь-якими іноземними фінансовими організаціями. Це стосується осіб, які беруть фінансову участь в іноземному банку у вигляді цінних паперів або іншого фінансового рахунку, а також осіб, які мають право підпису або будь-який інший дозвіл щодо користування таким рахунком. Звіт надається за формою 90-22.1 Службі внутрішніх доходів щорічно.

Прийняття законодавчого Акту від 29.10.1970 року (про внесення змін до Федерального Акту про страхування вкладів щодо вимоги від застрахованих банків вести повні записи, а також надавати звіти до Департаменту Скарбниці про проведення певних операцій у валюті США) було зумовлено необхідністю забезпечити належні умови щодо надання інформації суб'єктами підприємницької діяльності при веденні розслідування кримінальних справ, чим була суттєво обмежена можливість "відмивання" грошей. [3, с.166]

Законом були суттєво розширені повноваження Секретаря Скарбниці (у порівнянні з Кодексом США 1952 p.) щодо посилення і регламентації вимог до ведення відповідних записів не-застрахованим банком чи незастрахованою установою, або ж будь-якою особою, що задіяна в підприємницькій діяльності, стосовно змін, які відбулися у власності, формі ведення обліку і контролю, формі управління та процедурі подання цих звітів.

Процедурна регламентація зобов'язувала означених суб'єктів подавати відповідні звіти у разі, коли вони "є вкрай необхідні для ведення розслідувань кримінальних справ, справ, які стосуються податків, та для регулятивних розслідувань чи проваджень по справах".

Зберігання та ведення записів по зазначеній звітності в електронній чи автоматизованій формі дозволялись тільки "за умови дотримання положень, визначених Секретарем Скарбниці.

Загальний акт про контроль над злочинністю (1984 p.) має деякі положення, що спеціально присвячені проблемі "відмивання" грошей.

У відповідності до акта, митним офіцерам дозволяється зупиняти і робити обшук без ордера будь-яких автомобілів, літаків, кораблів, контейнерів, упаковок і особи, "якщо є розумні підстави вважати, що перевозяться кредитно-грошові документи з порушенням відповідних правил".

Друге положення цього законодавчого акту дозволяє виплату винагороди особам, які надали інформацію, що дозволила стягнути за порушення "Акта про банківську таємницю" суму, що перевищує 50 тис: доларів у вигляді штрафу або конфіскації. Федеральний Акт про контроль за "відмиванням" грошей (1986 p.) визнав злочином "відмивання" грошей, що отримані від протиправної діяльності. Відповідно до нього злочинами визнавались два кримінальних правопорушення:

перше - "відмивання валютно-грошових документів";

друге - "здійснення грошових операцій у відношенні власності, яка отримана від точно визначеної незаконної діяльності". [4, с.49]

Перша норма встановила відповідальність за "відмивання" грошей, яке відбувається за рахунок фінансових операцій, перевезень, відправлень або переказів кредитно-грошових документів. При фінансових операціях за законом правопорушення має місце у тому випадку, якщо особа або знає, що майно, яке включене в цю операцію, являє собою доход від незаконної діяльності, але, незважаючи на це, здійснює її з намірами сприяти продовженню такої протиправної діяльності або знає, що зазначена операція має на меті приховування або покривання природи, місця знаходження, джерела походження належності доходу, або уникнення виконання певної вимоги щодо надання звіту про таку операцію. За аналогічних умов злочином вважається "відмивання" грошей, що пов'язане із перевезенням кредитно-грошових документів.

Друга норма стосується особи, що заздалегідь сплановано здійснює разом із кредитно-фінансовою установою грошову операцію відносно здобутої злочинним шляхом власності, джерелом якої є точно визначена незаконна діяльність, на суму, що перевищує 10 тис. доларів. За американським законодавством до протиправної діяльності відносяться: наркобізнес, фальшування грошей, контрабанда, банківські та трастові шахрайські операції, банківські або поштові пограбування, крадіжки, шпигунство, рекет, кілерство тощо. Такі злочини у США за законом можуть каратися штрафом до 500 тис. доларів і/або тюремним ув'язненням до 20 років.

Акт про контроль за "відмиванням" грошей передбачає також цивільну і кримінальну конфіскацію предметів, які залучені до "відмивання" грошей.

За законом міністру юстиції було надано право накладати цивільні грошові штрафи до 500 доларів на будь-яку кредитно-фінансову установу, яка за недбалістю порушує якесь із положень "Акту про банківську таємницю". Міністру фінансів також надано право вивчати будь-які бухгалтерські книги та облікові документи фінансової установи в частині, що стосується ведення обміну і подання звітів.

Окремо необхідно відзначити, що, окрім федерального законодавства, багато штатів США виявили ініціативу в боротьбі із "відмиванням" грошей і ввели в дію власні закони, які визначають "відмивання" грошей державним злочином, що розширює можливості розслідування і кримінального переслідування осіб, які займаються такими операціями. Більшість із штатів мають відповідні закони, які дають право регулювати діяльність небанківських фінансових установ, що відправляють гроші від імені клієнта, продають грошові перекази, туристські чеки та інші платіжні документи.

У контролі за рухом грошових коштів і розслідуванні фактів "відмивання" грошей у США беруть участь різні суб'єкти - представники всіх гілок державної влади і, в першу чергу, виконавчої, до яких передусім відносяться міністерства фінансів, юстиції та інші органи. Таким чином забезпечується чітко відпрацьована система безсуперечного виконання зазначених законів.

Із затвердженням Акта про банківську таємницю Міністерству фінансів США надається головна роль у боротьбі з "відмиванням" грошей. Міністерство відповідає за опублікування правил застосування Акта і за координацію зусиль тих організацій, яким вона делегована для його реалізації. Хоча застосування закону тільки Міністерством фінансів може тягти за собою лише цивільну відповідальність, у ситуаціях, які відповідають умовам кримінального покарання, воно працює спільно з Міністерством юстиції (атторнеями США).

У 1989 році Міністерством фінансів була створена система контролю за фінансовими злочинами, яка об'єднала численні джерела даних з метою значного розширення можливостей урядових органів щодо аналізу інформації і розпізнавання дій, пов'язаних з "відмиванням" грошей. Головними підрозділами Міністерства фінансів, що ведуть боротьбу із "відмиванням" грошей, є служба внутрішніх доходів і митна служба.

За законом, служба внутрішніх доходів уповноважена розслідувати перші порушення закону про банківську таємницю (за винятком порушень положень звітів про міжнародні перевезення валюти або кредитно-грошові документи, розслідування по яких проводить митна служба) здійснюється управлінням кримінального розшуку служби. Служба внутрішніх доходів наділена повноваженнями інспектувати всі фінансові установи, окрім тих, які перевіряються і контролюються федеральними органами контролю за банками, або маклерів і торговців цінними паперами, яких перевіряє ревізійний підрозділ Комісії по цінних паперах.

Федеральним повноваженим, що займається наглядом за проведенням в життя кримінальних законів у США, є генеральний атторней (адміністративна особа, що стоїть на чолі адміністративного керівництва Міністерства юстиції США). Карні справи порушуються як безпосередньо Міністерством юстиції США, так і управлінням атторнеїв США, що діють у всіх штатах країни. [3, с.170]

Роботу щодо виявлення і розслідування фактів незаконного обороту наркотиків і "відмивання" грошей Міністерство юстиції здійснює за допомогою двох своїх органів - Адміністрації по боротьбі із наркотиками (DEA) і Федеральним бюро розсліду-ваннь (ФБР). Судовим переслідуванням по великих справах щодо "відмивання" грошей займається відділ з наркотичних засобів і небезпечних речовинах Міністерства юстиції. Судовим переслідуванням за фактами злочинних дій від імені штату займається головний атторней штату.

У 1984 році за розпорядженням міністра юстиції США була створена робоча група з банківських економічних злочинів, яка розробила єдину систему подання відомостей, а також спеціальний бланк для заявлення банками про факти можливих кримінальних порушень. Міністерство юстиції і управління атторнеїв США отримують такі повідомлення і здійснюють судові переслідування. Якщо у справі необхідно попереднє розслідування, то для перевірки відповідних матеріалів залучається ФБР.

Важливу роль у діяльності органів по боротьбі з "відмиванням" грошей відіграють управління поліції штатів, які часто розкривають ці справи внаслідок інших справ, по яких вони проводять розслідування, особливо пов'язаних із наркотиками.

Поряд із цими органами контроль за дотриманням закону про банківську таємницю здійснюють федеральні органи контролю за банками, до яких відносяться: 1) Апарат ревізора з грошового обігу; 2) Федеральна корпорація зі страхування вкладів; 3) Правління федеральної системи резервів, 4) Управління контролю за економністю; 5) Національна адміністрація кредитного союзу.

Цим установам і організаціям Міністерство фінансів надає відповідні повноваження.

Зазначені установи і організації розробили спеціальну процедуру експертизи для виявлення можливих порушень і проявів кримінальної діяльності. Вони у своїй роботі також націлені на конкретну перевірку "компетентності, кваліфікованості, чесності і фінансової самостійності" банківських працівників та інших фінансових установ.

У процесі перевірки органи контролю можуть зосередити увагу на фактах потенційного шахрайства, внутрішніх зловживань' та інших злочинних дій, в тому числі "відмивання" грошей.

Практика США кваліфікує широкий спектр можливих видів шахрайства і внутрішніх зловживань, що можуть здійснюватись банківськими службовцями. До таких можна віднести: 1) незаконне привласнення грошей або майна до того, як вони будуть належним чином зареєстровані; 2) незаконне привласнення доходів; 3) маніпуляції з витратами; 4) зловживання реальними активами клієнта або банку; 5) дії, що перевищують повноваження управлінського персоналу; 6) підробка документів або внесення до них фіктивних записів; 7) незаконні бухгалтерські записи; 8) нечесні, обманні або злочинні вчинки (крадіжка, розтрата, марнотратство, навмисне зловживання, фальшування документів та ін.).

Особливої уваги потребує практика попередження шахрайських операцій з цінними паперами з боку банківських службовців: 1) спекуляція з цінними паперами, що здійснюється із використанням банківських рахунків по брокерських операціях; 2) неправомірне утримання частки виторгу, що отримана від продажу цінних паперів клієнтів; 3) фіктивні витрати на контрольному рахунку для компенсації крадіжки готівки; 4) крадіжка коштів, які розміщені клієнтами у банках, що пов'язана із придбанням інвестицій; 5) не-дозволене вилучання і продаж цінних паперів; 6) невірне розміщення цінних паперів; 7) тайна змова для звільнення від вкрадених цінних паперів через банківський рахунок цінних паперів; 8) крадіжка доходів у вигляді процентів по цінних паперах; 9) заміна знецінених цінних паперів на прибуткові цінні папери із портфеля боргових зобов'язань та ін.

У Банківському департаменті штату Нью-Йорк управління створило у 1987 році відділ спеціальних розслідувань, що не є правоохоронним органом. За останній час у законодавчі органи внесена пропозиція щодо надання цьому відділу такого статусу. Відділ займається вивченням, пошуком та підготовкою інформації, що стосується злочинної діяльності, перевіряє біографічні дані претендентів на фінансове і банківське обслуговування, яким видається ліцензія. Процедура видачі деяких ліцензій може включати перевірку відбитків пальців з метою виявлення, чи не був претендент засудженим. Якщо відділом отримана інформація про правопорушення, він разом із управлінням починає працювати в тісній взаємодії з правоохоронними органами на місцях, на федеральному рівні і на рівні штату, з метою забезпечити узгодженість дій по виявленню і припиненню "відмивання" грошей.

Одним із заходів скорочення дефіциту федерального бюджету та обмеження "тіньового" сектору економіки для адміністрації США є посилення боротьби з особами, які ухиляються від сплати податків. Американські фахівці вбачають у цьому найбільш вагомий резерв поповнення державних коштів. За їх оцінками на початку 90-х років недоплата податків у США перевищувала 100 мільярдів доларів. Основними категоріями неплатників є особи вільних професій і дрібні підприємці, особи, які надають на бартерній основі один одному медичні, автосервісні, господарські, будівельно-ремонтні та інші послуги, а також особи, що займаються несанкціонованою і кримінальною діяльністю.[3, с.171]

Важлива особливість американського законодавства полягає в тому, що не податкове управління повинне довести незаконність джерел доходів фізичної особи, а сам платник податку на вимогу податкових органів зобов'язаний документально підтвердити легітимність походження всіх коштів та майна, що знаходяться у його розпорядженні, а також знаходились у його власності в минулому. Тобто у сфері оподаткування і підтвердження законності майнових прав законодавство США досить гнучко підходить до застосування відомого принципу презумпції невинності і чесна громадськість з розумінням сприймає це "жахливе порушення " прав людини.

За законодавством фінансове розслідування може вестись як відкрито (тобто з викликом підозрюваного на допити до інспектора в податкове управління), так і таємно. Співробітники слідчого відділу можуть конспіративне для прикриття своєї діяльності, використовувати документи різних урядових і, у разі необхідності, навіть приватних організацій.

Повноваження фінансових інспекторів, передбачені законодавством США, дозволяють їм отримати будь-які види інформації про платника податків. Американські громадяни погоджуються співробітничати із податковим управлінням, оскільки побоюються, що у випадках відмови самі можуть стати об'єктом фінансового розслідування.

Правоохоронні органи США не тільки користуються інформацією, що накопичує податкове управління, але і широко залучають фінансових інспекторів до проведення розслідувань.

Вважається, що за низкою злочинів проведення фінансового розслідування - найбільш дієвий шлях притягнення злочинців до суду. Це передусім справи, пов'язані з такими проявами "чорної" економічної діяльності, як торгівля наркотиками та іншими можливостями отримання незаконних доходів. Практика засвідчує, що досить часто надзвичайно складно отримати докази зазначених злочинів. В той же час система фінансово-майнового обліку платників податків надає можливість встановлювати факти істотного перевищення витрат (або накопиченої особистої власності і майна) понад офіційно заявленими у декларації доходами. Саме таким шляхом у США досить часто притягують до судової відповідальності за ухилення від сплати податків найбільш законспірованих неплатників прибуткового податку, а також виходять на розкриття більш небезпечних кримінальних злочинів.

Для цього підраховуються найбільш великі покупки за декілька років (купівля будинку, вілли в місцях відпочинку, коштовних марок, машин, яхт, катерів, цінних меблів, антикварних витворів мистецтва, коштовних ювелірних виробів тощо), а також витрати, що пов'язані з подорожуванням, капіталовкладенням до статутних фондів у різні акції та облігації, приріст банківських рахунків та інше. Ці витрати порівнюються із тими, що зазначені в податковій декларації як офіційні доходи, за той же період часу. Якщо сума доходів значно менша за суму сукупних витрат фізичної особи, то справу передають до суду по звинуваченню в ухиленні від сплати податків.

Первинні дані на платників податків, що ухиляються від їх сплати, податкові управління отримують від поліції, прокуратури та підрозділів служби безпеки.

Слід звернути особливу увагу також і на поширення у США практики використання послуг платних інформаторів, які допомагають викрити порушників податкового законодавства. При цьому добровільні помічники (частіше всього ними бувають колишні дружини, кинуті коханки, заздрісні співробітники, а також пильні сусіди та інші законослухняні громадяни) отримують до 10 відсотків від суми пені, нарахованої за несплату податків.

Висновки

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що найбільш обнадійливим у вирішенні питання застосування до вітчизняних умов досконалих правових механізмів, що ефективно функціонують у США в напрямі максимального обмеження процесів "тінізації" те, що при мінімальній корекції (що має враховувати певну специфіку національних умов), накопичений у США досвід та правова база може бути у стислі строки майже повністю застосована для обмеження "тіньової"" економіки в Україні.

Наведений аналіз показує, яким чином законодавство регулює здійснення контролю за недопущенням можливості "відмивання брудних грошей" у США.

Важливе місце у державній системі обмеження "тіньової"" економіки у США займають податкові служби. Їх значення постійно підвищується, функціональні можливості посилюються, а правова база постійно вдосконалюється. Так, крім функцій утримання податків і контролю за доходами населення податкові служби на цей час вирішують також завдання боротьби

Література

    Есипов В.М. Теневая экономика: Учебное пособие. М.: ОНиРИО Московского института МВД России, 2006.- 310 с.

    Крылов А.А. Социально-экономические проблемы нейтрализации криминальной экономики. - М.: Академия МВД Рф, 2002.- 260 с.

    Мандибура В.О Тіньова економіка як об'єкт системного наукового дослідження.- К.:ВРУ, 2007.- 220с.

    Тіньова економіка: сутність, особливості та шляхи легалізації/ За ред Варналія З.С. – К.:НІСС НАН України, 2006.- 180 с.