Світові ринки зброї та військового спорядження

УКООПСПІЛКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

кафедра маркетингу

РЕФЕРАТ

на тему:

“Світовий ринок зброї та військового

спорядження”

Виконала:

студентка 381 групи

факультету МЕВ

Данкова Н.О.

Перевірив:

Яхвак Д.М.

ЛЬВІВ - 2004

ЗМІСТ

    Характерні риси світового ринку зброї

    Аналіз попиту і пропозиції на світовому ринку зброї

    Основні фактори, що впливають на світовий ринок зброї

Список використаної літератури

ХАРАКТЕРНІ РИСИ СВІТОВОГО РИНКУ ЗБРОЇ

Торгівля зброєю е широко визнаним чинником міжнародних відносин. Будучи одним з аспектів зовнішньої діяльності держави, ця сфера завжди привертала підви­щену увагу світового співтовариства, потенційних конкурентів і покупців, експер­тів-політологів, підприємців і приватних осіб. Частка експорту озброєнь і послуг вій­ськового призначення у світовому експорті, за різними оцінками, становить від 1,5% до 2 %. Тільки за останні 10 років, згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), через світовий ринок озброєння та військової техніки (ОВТ) пройшло продукції на загальну суму 296 млрд. дол. Цим видом діяльності займаються близько 50 країн-експортерів і 120 імпортерів. При цьому слід зазначити, що левова частка світової торгівлі зброєю концентрується в руках вузько­го кола експортерів і покупців. Так, на 10 основних країн-експортерів припадає бли­зько 90% усіх продажів, а на 30 основних країн-імпортерів — близько 85% закупівель озброєння і військової техніки у світі.

Особливістю сучасного світового ринку озброєння є те, що, на відміну від попе­реднього десятиріччя, він характеризується не стратегічною, а більшою мірою комер­ційною конкуренцією. Політичні фактори, які домінували на ринку озброєння а 70— 80-і роки, поступаються місцем ринковим, змінюються традиційні уявлення про тор­гівлю зброєю як про міждержавний імпорт (експорт) в основному великих систем ОВТ. Ця форма торгівлі вже не домінує, вона дедалі частіше витісняється новими.

На відміну від багатьох критичних груп товарів, виробництво яких може й не розгорта­тися в самій країні, національне військове виробництво організовується завжди. Зброя ж є й залишатиметься в доступній для огляду перспективі матеріальною запорукою націо­нальної безпеки держав за наявності потенційно конфліктного міжнародного оточення.

Контроль за рухом товарів і технологій військового призначення, а також реєст­рація експортно-імпортних операцій є досить складними. Це, у першу чергу, пов'язано з переданням озброєнь, яке сторони з політичних інтересів та мірку­вань далеко не завжди бажають афішувати. Особливо це стосується відносин з так званими "проблемними" країнами або учасниками збройних конфліктів, до яких сві­товим співтовариством вжито обмежувальних санкцій чи ембарго.

Політичні наміри доповнюються й чисто меркантильними міркуваннями: торгів­ля зброєю — справа досить прибуткова, а її постачання всупереч заборонам дає ще більший зиск. Внаслідок цього існують легальний "білий" ринок озброєнь, "чорний" нелегальний та ринок "сірої" торгівлі, коли офіційних міжнародних заборон не існує, але країна-експортер з певних міркувань не бажає здійснювати торговельні операції за схемою "поставщик - кінцевий користувач" або декларувати їх на державному рівні.

Розробка нових зразків озброєння, шо задовольняють запити покупців з одного боку, обмежується інтересами власної безпеки, а з іншого - високий рівень складно­щів, значна частка унікальних зразків викликають необхідність встановлення тісних контактів заздалегідь, до початку виробництва товару, тобто вже на стадії проектування та розробки техніко-економічних параметрів. Постачання складних видів тех­ніки вимагає встановлення між продавцем та покупцем тривалих відносин, які не припиняються й після поставки виробів у зв'язку з монтажем, налагодженням та вве­денням в експлуатацій, а також технічним обслуговуванням у процесі експлуатації (навчання персоналу тощо).

Важливою особливістю безпосередніх зв'язків при поставках складних видів техніки е те, що вони, не обмежуючись відносинами між експортером-виробником та імпортером-покупцем, тягнуть за собою запровадження цілої системи зв'язків між фірмами, що беруть участь у комплектації таких поставок, тобто між субпоставщиками. При цьому генеральний підрядчик організовує комплектації і несе відпо­відальність перед покупцем за її своєчасність та якість. Таким чином, між усіма фірмами, що беруть участь у цьому процесі, повинні встановлюватися тісні, постій­ні й тривалі коопераційні зв'язки, причому ще на стадії науково-дослідних та про­ектних робіт.

Наявність прямих зв'язків між різними фірмами дозволяє одночасно налагодити тісніші контакти з ринком, краще вивчати попит покупців, скоріше пристосовувати власні виробничі програми до вимог конкретного споживача за умов гострої конкурен­ції. На ринку зброї не існує будь-яких квот і незважаючи на величезну відмінність у цінах виробників, ніким і ніколи не запроваджувалися антидемпінгові заходи, що є усталеною практикою ГАТТ/СОТ на ринках звичайних товарів. Провідна роль держа­ви у воєнній сфері вносить специфіку в механізм ціноутворення. Існує монополія — єдиним споживачем виступає держава. Йде боротьба за весь ринок певного товару, або конкуренція відсутня зовсім, тому ціни тут монополістичні та олігополістичні. Во­ни зростають при скороченні попиту. Вартість виробів постійно підвищується.

АНАЛІЗ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ЗБРОЇ

Ринок продукції військово технічного призначення (озброєння, військова техніка та майно, технології військового та подвійного призначення, послуги військово-технічного призначення) є складовою частиною світового ринку товарів і послуг. Цей ринок, як і цивільний, може існувати за умови взаємодії попиту і пропозиції. Результатом сукупного військового попиту та сукупної військової пропозиції є створення та підтримка воєнної могутності держави. Необхідність її самозахисту та існування була і залишається першопричиною виробництво зброї у великих розмірах. Значний вплив на цей ринок має науково-технічний прогрес, який створює, з одного боку, нові воєнні потреби, а з іншого – нові можливості їх задоволення.

Нині цей ринок практично поділений між США та європейськими країнами (Англія, Франція, ФРН, та ін.), Росією, Китаєм. Але починають з’являтися нові військово-промислові держави – Ізраїль, Індія, Тайвань, Туреччина, Бразилія, Аргентина, Іран. Власні проекти окремих бойових засобів і незначне виробництво налагодили Єгипет, Південна Корея, Пакистан.

Експортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних цінах 1990 року 8, с. 30

Таблиця 1

Ранг

Постачальники

1995

1996

1997

1998

1999

1995-1999

1995-1999

1994-1998

1

1

США

9188

9307

11433

13073

10442

53443

2

2

Росія

3339

3581

2831

1752

3125

14628

3

3

Франція

812

1989

3389

3840

1701

11731

4

4

Великобританія

1206

1520

2460

1079

1078

7343

5

5

Німеччина

1465

1413

682

1191

1334

6085

6

7

Нідерланди

365

397

559

589

329

2239

7

6

Китай

837

730

347

219

79

2212

8

8

Україна

176

218

618

607

429

2048

9

9

Італія

305

384

408

335

533

1965

10

11

Канада

426

189

172

140

168

1095

11

12

Ізраїль

212

274

266

162

144

1058

12

10

Іспанія

96

83

624

185

43

1031

13

14

Білорусь

24

129

508

58

38

757

14

15

Швеція

186

150

42

117

157

652

15

19

Австралія

20

14

317

3

298

652

16

16

Бельгія

298

145

89

23

28

583

17

13

Чеська Республіка

187

161

28

21

124

521

18

17

Молдова

-

-

378

-

-

378

19

20

Швейцарія

76

125

65

31

58

355

20

18

Польща

187

49

20

1

51

308

21

23

Словаччина

85

48

49

8

-

190

22

46

Казахстан

24

9

-

2

155

190

23

31

Болгарія

2

17

3

40

89

151

24

21

Норвегія

54

9

58

2

-

123

25

25

Сінгапур

2

-

76

42

1

121

26

38

Індонезія

32

-

11

-

66

109

27

29

Південна Африка

18

33

9

31

14

105

28

26

Греція

-

30

52

21

1

104

29

28

Південна Корея

25

20

27

30

-

102

30

24

Бразилія

40

28

28

3

-

99

Всього

19994

21292

25715

23718

20606

111325

Найбільш активними у пошуках постачальників зброї виявилися країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, в якому складається новий баланс сил.

Сучасна ситуація на світовому ринку озброєнь значною мірою визначається діями США і Росії, а також активними діями Європейського військово-промислового комплексу.

США контролюють 50% – 60% світового ринку озброєнь, а на Близькому Сході – до 70%. США ще з початку 90-х років вдалося помітно розширити свою присутність на всіх регіональних ринках озброєння і військової техніки (ОВТ). Їх питома вага в поставках зброї державам Центральної, Південної, Південно-Східної Азії і Далекого Сходу досягла приблизно 34%. На латиноамериканському ринку озброєнь частка США склала 25%. На ринках Близького та Середнього Сходу частка зросла до 47%. На африканському військовому ринку часта США також зросла і на даний момент становить 3,7%.

Серед головних об’єктивних причин посилення впливу США можна вважати розпад СРСР та ліквідацію Організації Варшавського Договору, що послабили експортний потенціал цих держав переважно через порушення колишніх зв’язків і роботу на загальний ринок озброєнь: відповідно до санкції ООН, закриття для пострадянських країн-постачальників ОВТ ринків зброї Лівії, Іраку та Югославії, а також складне фінансово-економічне становище ряду держав, що орієнтувалися на радянську зброю.

Імпортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних цінах 1990 року 8, с.32

Таблиця 2

Ранг

Імпортери

1995

1996

1997

1998

1999

1995-1999

1995-1999

1994-1998

1

1

Тайвань

1223

1391

5201

4415

1706

13936

2

2

Саудівська Аравія

973

1728

2770

2529

1231

9231

3

3

Туреччина

1370

1146

968

1843

1134

6461

4

5

Південна Корея

1562

1574

738

892

1245

6011

5

4

Єгипет

1688

941

903

461

748

4741

6

7

Індія

945

1021

1565

540

566

4637

7

8

Японія

847

533

594

1280

1089

4343

8

6

Греція

869

270

829

1490

633

4091

9

14

Китай

437

1095

609

165

1688

3994

10

9

ОАЕ

448

558

777

895

595

3268

11

13

Ізраїль

281

73

49

1298

1205

2903

12

11

Пакистан

278

552

640

564

839

2873

13

12

Кувейт

684

1254

437

221

126

2722

14

16

Малайзія

1015

51

567

25

916

2574

15

17

Фінляндія

162

566

396

568

821

2513

16

10

Таїланд

611

615

924

59

185

2394

17

18

Сінгапур

244

548

132

653

163

1740

18

22

Швейцарія

106

199

400

459

508

1672

19

15

США

384

356

621

138

111

1610

20

21

Бразилія

235

483

445

180

221

1564

21

19

Іспанія

363

434

211

91

289

1388

22

20

Індонезія

359

541

113

105

213

1331

23

24

Чилі

546

215

123

127

177

1188

24

26

Катар

15

58

553

391

117

1134

25

25

Італія

187

241

552

4

-

984

26

23

Іран

248

505

48

91

67

959

27

32

Великобританія

93

216

92

370

155

926

28

34

В’єтнам

270

242

92

162

154

920

29

40

Казахстан

162

229

166

-

259

816

30

35

Норвегія

99

195

182

164

170

810

Всього

19984

21292

25715

23718

20606

111325

Новим аспектом завоювання ринків США є продаж надлишків озброєнь за заниженими цінами або безкоштовна їх передача тій чи іншій країні для посилення свого впливу в регіоні. Такий підхід сприяє недопущенню проникнення конкурентів на традиційні американські ринки і додатково зв’язує військову інфраструктуру імпортерів системою взаємних послуг.

На протязі 1997-1999 рр. з’явилася тенденція до зміни товарної структури експорту і імпорту, а саме: почала знижуватись частка озброєнь і військової техніки для військово-повітряних сил при одночасному зростанні сегменту морських озброєнь. Це викликано тим, що більшість конфліктних зон розташовано в районах островів і морських проток. Відносна безлюдність цих територій, відсутність на ній економічної інфраструктури одночасно з високим стратегічним і економічним значенням даних пунктів підвищує виникнення там збройних конфліктів. Це означає, що ринок військово-морських озброєнь буде зростати.

Але найбільш перспективний ринок озброєння Південно-Східної Азії виявився замороженим в результаті фінансово-економічної кризи в регіоні. Хоча базові передумови активізації імпорту країнами зберігається, наприклад, зростання військової могутності Китаю, що вимагає повністю замінити застаріле озброєння, але протягом двох-трьох років великомасштабні закупки мало ймовірні.

Але в довгостроковій перспективі існує ймовірність того, що почнеться антизахідна політика і почнеться пошук альтернативних шляхів закупівлі озброєння. Тому зараз країни європейського військово-промислового комплексу прагнуть випускати конкурентний по відношенню ДО США, Росії та України товар, зберегти робочі місця і високотехнологічні підприємства, шляхом створення нових концернів.

Нині представники урядів шести провідних країн Західної Європи – Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Іспанії та Швеції – досягли взаєморозуміння в питаннях необхідності об’єднання зусиль для повної ліквідації конкуренції на ринках озброєнь і реструктуризації існуючих військових програм в “Єдину європейську оборонну ініціативу” (ЄОІ). Дана ініціатива орієнтована на розробку єдиної європейської оборонної стратегії на основі міждержавних угод і серії відомчих актів для удосконалення схеми інформаційного й технологічного обміну між державами-учасникаси військово-технічного співробітництва.

Україна ж, яка після отримання незалежності вийшла на ринки ОВТ, за оцінка експертів, у 1999 р. посіла 8 місце серед країн-експортерів (таблиця 1), налагодила стійке військово-технічне співробітництво з біль ніж 50-ма країнами світу. На данний момент Україна ще не має достатньо досвіду роботи на специфічному ринку ОВТ і економічне становище в країні не сприяє розвитку. Але Україна має хороший потенціал. Його оцінка засвідчує, що військово-промисловий комплекс країни може поставляти продукції на експорт на суму 8-10 млрд. дол. США.

ОСНОВНІ ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СВІТОВИЙ РИНОК ЗБРОЇ

Кожне виробниче підприємство, що представляє свою продукцію на світовому ринку зброї, функціонує в певному середовищі. Це середовище можна поділити на дві частини: на першу впливають неконтрольовані фактори, а на другу – контрольовані.

Неконтрольовані фактори — це елементи, що впливають на діяльність органі­зації і не можуть управлятися нею.

До неконтрольованих факторів, які мають домінуючий вплив на продукцію військово-технічної промисловості (ВТП), належать:

    політичні (стабільність політичної системи в країні, захист інвестицій власних та іноземних підприємців);

    соціально-економічні (життєвий рівень і споживча спроможність окремих про­шарків суспільства, демографічні процеси, які в них відбуваються, а також особливо­сті та стан фінансової системи, інфляційні процеси);

    правові (включаючи законодавчі та нормативні документи);

    науково-технічні (врахування яких дає перевагу тим підприємствам, які швидко втілюють у життя досягнення науково-технічного прогресу);

    культурні.

Оскільки перелічені фактори є надто динамічними і не перебувають у сфері без­посереднього впливу підприємств, то за їх змінами необхідно стежити з особливою увагою.

Контрольованими факторами управляють організації. Деякими з цих факторів управляє вище керівництво. Основними елементами, якими управляє служба маркетингу, є вибір цільових ринків, цілей мар­кетингу, його організація та структура.

Ядром комплексних маркетингових досліджень е оцінка ринкової кон'юнктури, під якою в широкому розумінні мається на увазі комплекс реальних умов та факторів, які впливають на функціонування (структуру, динаміку, співвідношення попиту та про­позиції на товари ВТП тощо) в певний момент часу та за певних географічних умов. Безперервні коливання, які є наслідком взаємовідносин попиту та пропозиції, постій­не порушення і стихійний механізм тимчасового відновлення ринкової рівноваги, ха­рактерний для конкуренції спосіб пристосування пропозиції до попиту, чинники, що впливають на фактичну ринкову ціну, складають головний зміст кон'юнктури товар­ного ринку.

Вивчення та прогнозування кон'юнктури продукції ВТП потребують ретельного аналізу основних кон'юнктуроутворюючих факторів — якісних та кількісних. Основні виявлені фактори, що зумовлюють кон'юнктуру ринку озброєння та військової техніки (ОВТ), можна умовно поділити на три групи: військово-політичного, економічного та військового характеру.

До факторів військово-політичного характеру належать:

    військово-політична розстановка сил в окремих регіонах і в світі в цілому (вій­ськові блоки, міжблокове протистояння, торговельне ембарго);

    наявність військових конфліктів і конфліктних ситуацій, їх гострота та локалі­зація;

    присутність абсолютного військового лідера та ймовірність змін його позицій на ринку;

    обсяги коштів (та їх динаміка), що виділяються розвинутими країнами на про­грами безкоштовної поставки озброєння іноземним державам;

    політичні, економічні та правові аспекти державного регулювання військово-технічного співробітництва (ВТС) у різних країнах;

    обсяги воєнних бюджетів країн світу.

Фактори економічного характеру включають:

      світові обсяги виробництва продукції ВТП у вартісному та кількісному показниках;

      загальноекономічний стан головних імпортерів (експортерів) ОВТ;

      науково-технічний потенціал країн-суб'єктів ВТС;

      обсяги власного військового виробництва в країнах "третього світу";

      запаси продукції військово-технічного призначення на складах виробників;

      стан і перспектива розвитку галузей економіки, пов'язаних з виробництвом ОВТ;

      структура виробництва продукції ВТП за видами;

      наявність великих програм з виробництва ОВТ;

      обсяги та динаміка товарообороту продукції ВТП, експорт, імпорт, сальдо;

      географія розподілу світового експорту (імпорту) ОВТ;

      товарні структури експорту (імпорту) продукції ВТП, індекси експортних та імпортних цін, довідкові ціни;

      частина експорту у виробництві, імпорті та споживанні продукції ВТП;

      платоспроможність та види розрахунків між партнерами за військові постав­ки;

      присутність на ринку монопольного продавця;

      курси валют, показники рівня інфляції, ризики.

До факторів військового характеру належать:

    наявність проектів з модернізації ОВТ;

    циклічність модернізації та заміщення продукції ВТП, що перебуває на озбро­єнні;

    наявність програм закупівлі нових ОВТ або таких, що були на озброєнні інших країн;

    наявність програм власного виробництва продукції ВТП у країнах "третього світу" за ліцензіями з допомогою іноземних партнерів;

    конверсійні процеси а ОПК країн-виробників продукції ВТП;

    рішення щодо сумісності продукції ВТП різних країн і військових блоків;

    стан та кількість ОВТ, що є на озброєнні країн у різних регіонах світу;

    плани щодо скорочення або збільшення збройних сил;

    імовірність виникнення ОВТ нового покоління.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

    Бегма В. Україна на світовому ринку озброєння // Економіст. – 2001 - №2

    Бегма В. Світовий ринок озброєння та особливості маркетингу продукції військово-технічного призначення // Економіка України. – 2000 - №6, черв.

    Бегма В. Позиция Украины на рынке вооружения стран Центральной и Восточной Европы // Обзор украинского рынка. – 2000 - №2

    Брыль Р. “Черно-серые” будни (Об экспорте оружия Украиной) // Украинская Инвестиционная Газета. – 2002 – 22 окт.

    Згурець С. Прощавай, зброє!: Експорт української зброї // Контракти. – 2003 - №12, берез.

    Мировая торговля оружием // БИКИ. – 2001 – 8 февр.

    Поставки американского оружия странам Ближнего и Среднего Востока // БИКИ. – 2003 - №46

    Стріха С. Сучасний стан і тенденції розвитку світового ринку озброєння та військової техніки // Економіст. – 2002 - №1

    Украина – надежный партнер в оружейном бизнесе // Обзор украинского рынка. – 2002 - №6