Долікарняна медична допомога у разі виникнення травм та гострих патологічних станів у спортсменів

Мiнiстерство освіти та науки України

Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Горлiвський регіональний інститут

Кафедра фізичної реабілітації

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Спортивна медицина

На тему:

Долікарняна медична допомога у разі виникнення травм та гострих патологічних станів у спортсменів

студентки 1-го курсу денної форми навчання

напряму підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт

спеціальності 6.010200 – фізична реабілітація

Грудєвої Людмили Анатоліївни

Викладач: Ярош А.М.

Горлівка 2009

Зміст

Вступ

1. Спортивний травматизм

1.1 Спортивні травми. Причини та механізм виникнення пошкоджень опорно-рухового апарату (ОРА) у спортсмена

1.2 Пошкодження шкіри

1.3 Травми опорно-рухового апарату (ОРА)

1.4 Орієнтовні терміни відновлення тренувальних занять після травм

2. Травми нервової системи

3. Гострі патологічні стани

3.1 Запаморочення у спортсменів

3.2 Тепловий та сонячний удари

3.3 Замерзання

3.4 Гіпоглікемічний стан

3.5 Утоплення

Список літератури

Вступ

Майбутні фахівці з фізичної реабілітації повинні бути добре ерудованими не тільки в областях педагогічних знань з відновлення втрачених психофізичних функцій і здібностей людей, але також у спортивній і клінічній медицині, особливо якщо це стосується проблеми надання першої медичної допомоги у разі виникнення травм та гострих патологічних станів у спортсменів. Від того, як швидко, вміло та ефективно була надана потерпілому невідкладна допомога, залежатимуть результати його подальшого лікування, а інколи – і саме життя. Тому дуже важливо, аби кожний студент, який випадково потрапив на місце пригоди, був обізнаний із методами невідкладної долікарняної допомоги.

Перша медична допомога – це комплекс простих медичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і життя людей, потерпілих від травм чи гострих патологічних станів. Перш ніж надати невідкладну медичну допомогу, треба визначити послідовність проведення її засобів. Із самого початку слід використовувати ті засоби, від яких залежить збереження життя потерпілого, або без яких неможливе виконання наступних засобів медичної допомоги.

Усі засоби невідкладної медичної допомоги треба використовувати швидко, кваліфіковано й обережно. Грубі втручання можуть нашкодити потерпілому й погіршити стан його здоров’я. Отже, перш ніж надати першу медичну допомогу, фахівці з фізичної реабілітації повинні знати, що їхня допомога – це тільки початок лікування, яке потім буде продовжене кваліфікованими лікарями, і тому ні в якому разі не можна лікувати хворого чи потерпілого самостійно. Пам’ятайте крилатий вислів медиків «Non nocere!», що в перекладі з латинської означає «Не нашкодь!».

1. Спортивний травматизм

1.1 Спортивні травми. Причини та механізм виникнення пошкоджень опорно-рухового апарату (ОРА) у спортсмена

Травма(від грец. trauma – рана, пошкодження) – це пошкодження з порушенням (або без порушення) цілісності тканин, яке було спричинене дією зовнішнього чинника: механічного, фізичного, хімічного тощо.

Залежно від місця, умов і причин виникнення травм розрізняють такі види травматизму: промисловий, побутовий, вуличний, транспортний, військовий і спортивний. На долю спортивного травматизму припадає 2% пошкоджень (переважно легкі травми).

За ступенем складності усі травми поділяють на легкі, середні й тяжкі.

Легкими вважають такі травми, які не спричиняють значних порушень в організмі і втрати спортивної працездатності; середніми – травмами з не різко вираженими порушеннями функцій організму і частковою втратою працездатності; відповідно, тяжкими вважають травми, які спричиняють суттєві зміни у стані здоров’я, а потерпілі потребують стаціонарного лікування.

Причини виникнення спортивних травм

Розрізняють зовнішні і внутрішні чинники (причини) спортивного травматизму.

До зовнішніх чинників належать такі:

Недоліки та помилки в методиці проведення тренувальних занять(це є причиною травм у 30-60% випадків усіх пошкоджень ).

Недостатнє матеріально-технічне забезпечення тренувань (15-25%).

Недоліки в організації та проведенні тренувань і змагань (4-8%).

Несприятливі гігієнічні та метеорологічні умови проведення тренувальних занять і змагань (2-6%).

Неправильна поведінка спортсмена під час виконання фізичних навантажень (поспішність, недисциплінованість, неуважність тощо). Припадає на 5-15% від усіх травм.

Порушення лікарських вимог (2-10%): допуск до занять без лікарського огляду, невиконання спортсменом лікарських рекомендацій з приводу відновлення тренувань після травм чи захворювань.

До внутрішніх чинників належать:

Стан утоми та перевтоми організму спортсмена ( порушується координація рухів, зменшуються захисні реакції та пильність тощо ).

Перерви в тренувальних заняттях, які були зумовлені захворюваннями та іншими причинами.

Гіперкінезія та порушення біомеханічної структури рухів.

Недостатній рівень фізичного вишколу спортсменів.

Природжена схильність до спазмів м’язів та судин.

Порушення постави.

Порушення перелічених раніше чинників (1-6) як наслідок застосування допінгових засобів ( особливо анаболічних стероїдів та діуретинів ).

Існують три механізми виникнення спортивних травм: прямий, непрямий і комбінований. Прямий механізм характерний для ударів ( падіння на землю, підлогу, кригу, воду, а також прямий удар у боксі, футболі тощо ). Непрямий механізм у виникненні травм зводиться до порушення спортсменом біомеханічної структури рухів та гіперкінезії ( виникнення стрес-переломів унаслідок перенапруження окремих груп м’язів стопи ).

1.2 Пошкодження шкіри

До найбільш поширених пошкоджень належать потертості, омозоленість, садна і рани.

Потертості (пухирі) – це пошкодження шкіри унаслідок тривалого тертя певної її ділянки об одяг, взуття, спортивні прилади тощо. Інколи причиною може бути невміле тейпування.

Медична допомога: видалити пухир хірургічним методом або спорожнити його шприцом ( голка повинна пройти через непошкоджену шкіру ) і накласти стерильну пов’язку.

Профілактика полягає в дотриманні правил гігієни ніг ( позбавлення потовиділень, чистих панчіх тощо ), а також носіння доброякісного спортивного взуття.

Омозоленість – це потовщення (гіперкератоз) шкіри, яке має запальний характер унаслідок тривалого тертя шкіри об тверді речі ( наприклад, омозоленість долонею рук гімнастів ).

Медична допомога: в амбулаторних умовах проводять «туалет» пошкодженої ділянки шкіри з використанням дезінфікуючих засобів (розчину перекису водню, йоду тощо) і накладають асептичну пов’язку.

Профілактика: обробити перед тренуванням певних ділянок шкіри ланоліном чи спеціальним кремом, а після тренувань (1-2 рази на тиждень) потрібно робити содові ванночки (1,5-2 чайної ложки питної соди на 2-3 л теплої води).

Садна – поверхневе ушкодження шкіри (епідермісу) внаслідок тертя його об тверді предмети: підлогу, асфальт, землю тощо.

Медична допомога: така сама, як у випадку омозоленості.

Профілактика: для уникнення саден необхідно слідкувати за станом покриття стадіону, спортивних майданчиків тощо, а також за тим, щоб спортсмени (особливо новачки) застосовують індивідуальні захисні засоби ( подушки, рукавички, наколінники тощо ).

Рана – це пошкодження тканини із порушенням цілісності шкіри, слизової оболонки, глибоко розташованих біологічних структур та органів.

Причинами пошкодження може бути дія різних фізичних та механічних чинників на організм спортсмена.

Класифікація ран

За обсягом пошкодження рани поділяють на: поверхневі, глибокі та проникаючі у порожнину тіла. За характером дії травмую чого агента, відповідно, на: колоті, різані, рвані, ударні, вогнепальні тощо. Основними ознаками рани є: кровотеча, розходження країв шкіри, біль, порушення функції органу.

Медична допомога: у разі появи невеликих ран спортсмена направляють до перев’язочної, де йому надають первинну медичну допомогу. У разі отримання глибоких (великих) ран треба зупинити кровотечу, накласти стерильну пов’язку і направити потерпілого до хірургічної клініки або травмпункту.

1.3 Травми опорно-рухового апарату (ОРА)

Серед травм опорно-рухового апарату в практиці спорту найчастіше зустрічаємо забиття, розтягнення та розриви м’язів і сухожилків, переломи кісток, вивихи в суглобах і пошкодженням м’яких тканин суглобів.

Забиття – закриті механічні пошкодження тканин чи органів, які не супроводжені видимими порушеннями їхньої анатомічної цілісності. Переважно виникають унаслідок прямого удару.

Ознаки: біль, набряк, крововилив у місце забиття.

Медична допомога: забитий орган (кінцівку) потрібно забезпечити абсолютним спокоєм, надати підвищене положення, на пошкоджену ділянку покласти холод (пузир з льодом або хлоретил), а потім – тугу пов’язку. За умови сильного болю застосовують знеболюючі засоби (найбільш ефективним є голкорефлексотерапія)

Розтягнення м’язів у спортсменів зустрічається дуже часто. За такої травми спостерігають частковий надрив м’язових волокон (міофібрил) поблизу переходу самого м’яза в сухожилок. Термін «розтягнення» не дуже точний, хоча його надто часто вживають у спортивній практиці. Це пов’язано з тим, що через еластичність м’яз не може повністю розтягнутися, а тому можливий тільки розрив окремих міофібрил або повний розрив м’яза.

Безпосередньою причиною розриву м’язів може стати одноразове дуже сильне їх напруження ( наприклад: старт спринтера, стрибок, удар, тощо ).

Ознаки: сильний біль під час ходьби або пальпації місця пошкодження, припухлість.

Розрізняють три ступеня розриву м’язів:

легкий ступінь характеризується збереженням сили м’язів та рухів.

Медична допомога: холод (використання хлоретилу), туга пов’язка ( інколи іммобілізація за допомогою гіпсової лонгети ), дача знеболюючих засобів (новокаїнова блокада, голкорефлексотерапія тощо);

середній ступінь характеризується суттєвим зменшенням сили м’язів та рухів.

Медична допомога: аналогічна попередній. Додатково призначають препарати протизапальної та розсмоктувальної дії ( дімексид, фастум-гель, траумель-С, ДІП-рейф, кортикостероїди тощо );

тяжкий ступінь характеризується повним порушенням функції м’язів та сухожилків.

Лікування: оперативне (у стаціонарі).

Пошкодження сухожилків виникає під час різкого й сильного скорочення м’язів. Як правило, пошкодження локалізується у місці переходу м’яза в сухожилок або в місці прикріплення сухожилка до кістки. Тактика лікування дуже подібна до лікування розтягнення м’язів.

Діагностика пошкоджень бокових зв'язок

Причини та механізми пошкодження:

різке відведення гомілки з одночасною її ротацією зовні (супінація) при фіксованому стегні;

відведення гомілки з одночасною її ротацією, за якої травмується внутрішня бічна зв’язка ( є характерним для футболістів, лижників, борців та гімнастів). Розтягнення внутрішньої бічної зв’язки колінного суглоба трапляється значно частіше, ніж травми інших його структур, і нерідко комбінована з травмами медіального (внутрішнього) меніска та капсули суглоба. Такий різновид травми отримав назву «нещасна англійська тріада»;

різке приведення гомілки при фіксованому стегні є причиною ушкодження латеральної зв’язки;

прямий сильний удар по латеральній поверхні КС з одночасною фіксацією гомілки (травма внутрішньої) і медіальній поверхні КС (травма зовнішньої) бокових зв'язок.

Основні діагностичні симптоми:

Біль за умови пальпації у місцях прикріплення бокових (медіальної чи латеральної) зв'язок.

Посилення болю у разі надання гомілці вальгусного положення (пошкодження медіальної бокової зв’язки) чи варусного (пошкодження латеральної бокової зв’язки).

На рентгенологічному знімку спостерігаємо розширення внутрішньої (у разі пошкодження медіальної зв’язки) і зовнішньої (у разі пошкодження латеральної бокової зв’язки) суглобової щілини.

Додаткові діагностичні симптоми:

Симптом блокади суглоба ( фіксоване згинання ноги у колінному суглобі під кутом 130*).Примітка. Блокада зникає після застосування знеболюючих процедур (ін’єкцій новакаїну, лідокаїну тощо). У разі блокади суглоба, зумовленої пошкодженням менісків, уведення знеболюючих засобів не приводить до відновлення рухів у суглобі, тобто не усуває її.

Інколи розвивається гемартроз суглоба.

Діагностика пошкодження хрестоподібних зв'язок

Причини та механізм пошкодження:

прямий удар у підколінну ямку, коли зігнутий колінний суглоб (травматичне пошкодження передньої хрестоподібної зв’язки) або прямий удар по передній поверхні гомілкової кістки, коли нога зігнута у колінному суглобі (травматичне ушкодження задньої хрестоподібної зв’язки);

прямий удар у передню поверхню гомілкової кістки, коли розігнуте коліно (травма передньої хрестоподібної зв’язки);

різке відведення гомілки з одночасною її ротацією у середину (про нація).

Основні діагностичні симптоми:

Позитивні симптоми «передньої висунутої шухляди» (травма передньої хрестоподібної зв’язки) та «задньої висунутої шухляди» (травма задньої хрестоподібної зв’язки).

Посилення болю у разі стискання наколінника.

Неможливо стояти в положенні «коліна напівзігнуті», тобто напівприсядки (є більш характерною для травми передньої хрестоподібної зв’язки).

Додаткові діагностичні симптоми:

Біль у ділянці суглобової щілини (подібно до пошкодження менісків).

Можливий розвиток гемартрозу.

Діагностика пошкодження менісків

ротація гомілки за умови напівзігнутого колінного суглоба і фіксованої стопи;

різка вимушена ротація стегна у разі фіксованої гомілки;

різка вимушена ротація гомілки у разі фіксованого стегна;

різке розгинання гомілки під час швидкого переходу з положення «глибокого присідання» у положення «стоячи»;

у разі падіння або приземлення з великої висоти на випрямлені ноги.

Додатковими чинниками, що можуть призвести до розвитку пошкоджень менісків, є: загальна слабкість організму, перевтома м'язів, наявність хронічного запального процесу, ослаблення капсульно-зв'язкового апарату КС, його постійні хронічні мікротравми тощо.

Основні діагностичні симптоми пошкодження медіального меніска:

Симптоми блокади суглоба, який зберігається довгий час (рідко буває короткочасним); не знімається від знеболювання суглоба; інколи мимоволі зникає після якогось активного руху ногою. Примітка. Після травми в подальшому (якщо не було оперативного лікування) нерідко спостерігаємо повторні блокади колінного суглоба.

Симптом Штеймана – біль у ділянці суглобової щілини з боку ушкодження меніска (медіальної сторони) під час натискування на суглобову поверхню.

Симптом Байкова – посилення болю у разі розгинання колінного суглоба в той час, коли суглобову щілини стискають пальці лікаря.

Симптом Чакліна – хворий знаходиться в положенні «лежачи на спині», ноги витягнуті й напружені. У момент напруження травмованої ноги з медіального боку нижньої третини стегна відмічають напруження кравецького м’яза (m.sartorius) – найдовшого м’яза людського тіла – у вигляді ущільненого валика.

Симптом Турнера – знаходимо осередок гіперстезії на внутрішній поверхні нижньої третини стегна, причиною якого є неврит запираючого нерва (n.obturatorius), який іннервує внутрішній відділ суглобової сумки.

Симптом Бухарда – посилення болю під час ротації гомілки усередину – пронації.

Симптом Перельмана-1 – (симптом «калоші») – біль виникає під час поворотів стопи в обидва боки, що імітує взування калоші.

Симптом Перельмана-2 – посилення болю під час спускання зі сходів.

Симптом Бєлєра-1 – біль виникає під час ходіння назад.

Симптом Бєлєра-2 – біль виникає під час дотикання п’яткою травмованої ноги наколінника здорової ноги.

Симптом Ланда (симптом «долоні») – у разі натискання на коліно випрямленої ноги, під яке просунута долоня п'ясті лікаря; відмічають біль у ньому.

Симптом Пайра – відчуття хрусту у разі аускультації колінного суглоба під час ходіння.

Симптом Пайра-Гориневської – біль у позі «сидіння по-турецьки».Примітка Цей симптом є характерним у діагностиці пошкодження заднього рогу медіального меніска.

Основні діагностичні симптоми пошкодження латерального меніска:

Симптом Штеймана – біль у ділянці суглобової щілини з боку ушкодження меніска (медіальної сторони) під час натискування на суглобову поверхню. Примітка. Біль виникає лише з латерального боку (з боку ушкодження меніска).

Симптом блокади колінного суглоба ( спостерігають дуже рідко).

Відсутній симптом Турнюра. Цей випадок має всі перелічені симптоми пошкодження медіального меніска колінного суглоба, які повністю відповідають симптомології ушкодження латерального меніска.

Із сучасних методів діагностики функціонального стану суглобів широкого поширення в практиці травматології і ортопедії набули ендоскопічні методи дослідження.

Ендоскопія - це метод дослідження (огляду) слизової оболонки порожнинних органів та порожнини суглобів за допомогою спеціальних приладів – ендоскопів. Тверді ендоскопи забезпечені спеціальною освітлювальною й оптичною системами, які можуть збільшувати зображення. Ендоскопічний метод дозволяє проводити не лише діагностику, але й, в однаковій мірі, «безкровне» лікування.

Медична допомога: у разі пошкодження менісків полягає в місцевому застосуванні холоду, накладанні тугої пов'язки, іммобілізації. Насильне випрямлення ноги неприпустиме, тому її іммобілізують у зігнутому положенні.

Лікування: у разі пошкодження менісків найраціональнішим є оперативне лікування – видалення пошкодженого меніска. Видалений меніск у подальшому відновлюється за рахунок функціональної метаплазії синовіальної оболонки суглоба, що переміститься на місце видаленого меніска. У випадку незначних надривів меніска хороші результати дає також консервативне лікування: гіпсова лонгета на 10-12 днів, фізіотерапія та лікувальна фізична культура з перших днів після травми; масаж розпочинають через 3-5 днів після неї.

Після оперативного лікування до занять спортом можна приступати не раніше як за 2,5 місяці у плаванні і 3,5 місяці в інших видах спорту. Повне навантаження дозволяють не раніше як за 5 місяців, а за умови консервативного лікування – за 3-4 місяці.

Вивихи – ненормально стійкі зміщення кісток у суглобах, коли суглобові поверхні перестають стискатися. До того ж капсула і зв’язки суглоба, як правило, розриваються. Вивихи бувають повні й неповні.

Під час вивиху спортсмен відчуває сильний біль і приймає вимушене положення, яке є специфічним для кожного вивиху. Об’єктивно спостерігають деконфігурацію травмованого суглоба, зміну довжини (подовження чи вкорочення) кінцівки, порушення пасивних рухів.

Медична допомога: забезпечити спокоєм вивихнуту кінцівку завдяки іммобілізації в тому положенні, яку травмована кінцівка прийняла після травми. У жодному разі не можна робити спроб щодо виправлення кінцівок. Це можливо здійснити лише в умовах стаціонару після рентгенодіагностики суглоба.

Транспортування потерпілих проводять у двох положеннях: «сидячи» - у разі вивиху в суглобах верхньої кінцівки, «лежачи» - у разі вивиху в суглобах нижньої кінцівки. Перед транспортуванням треба дати знеболюючі засоби (зробити новокаїнову блокаду).

Переломи характеризують як порушення цілості кісток унаслідок виникнення гострої механічної травми. Розрізняють закриті переломи (шкіра не порушена) і відкриті (шкіра порушена, у рані можна бачити уламки кісток). Причини переломів бувають різними: удари, падіння, зіткнення, перезгинання, гіперкінезія тощо.

Ознаки: сильний біль і пухлина у місці перелому; під час пасивного руху кінцівки відчувається хрустіння уламок кісток; за умови відкритого перелому – кровотеча.

Медичну допомогу треба здійснювати швидко, кваліфіковано й обов’язково у такій послідовності: зупинка кровотечі → іммобілізація кінцівки → знеболююча терапія → госпіталізація.

Крім класичних переломів, у практиці спорту зустрічають так звані стрес чи руш-переломи від утоми. Уперше вони були описані у 1855 році (у рекрутів, які щоденно здійснювали марш-кидки у ходьбі на відстань до 25 км і більше).

Стрес-переломи найчастіше бувають у молодих спортсменів під час виконання ними інтенсивних фізичних навантажень (стрибків, бігу тощо). У тому разі унаслідок надмірного згинання стопи та надмірного скорочення м'язів пошкоджуються ІІ, ІІІ і ІV плеснові кістки.

Медична допомога: аналогічна допомозі під час класичних переломів.

Пошкодження м'яких тканин суглобів

На цей вид травм колінного суглоба припадає близько 60% усіх травм. До травм, які пов’язані з пошкодженням м'яких тканин суглобів, належать: травматичне пошкодження менісків (менісцити), а також суглобової капсули бокових і хрестоподібних зв'язок тощо.

У разі пошкодження колінного суглоба виникає сильний біль, припухлість, а також порушення функції суглоба (блокада). Нерідко виникають гемартроз – крововилив у порожнину суглоба і, як наслідок цього, - контрактура суглоба, яка спричинює ускладнення під час спускання зі сходів.

Медична допомога: поверхню суглоба треба обробити хлоретинолом або покласти холодний компрес, туго забинтувати суглоб чи накласти тейп з метою його іммобілізації; надати травмованій кінцівці спокій.

Лікування: може бути як консервативним (у разі часткового пошкодження м'яких тканин суглоба), так і оперативним (у разі повторного та повного пошкодження тканин).

1.4 Орієнтовні терміни відновлення тренувальних занять після травм

З метою уникнення спортсменом та тренером небажаних наслідків, які трапляються за умови оперативного відновлення тренувань після перенесених травм чи захворювань опорно-рухового апарату, а також проведення більш ефективної фізичної реабілітації травмованих, важливим є дотримання таких (для відновлення тренувальних занять після травм) орієнтованих термінів:

Переломи кісток

Ключиця – через 6-8 тижнів.

Плечова кістка – 3-4 тижні.

Кістки п’ясті – 4-6 тижнів.

Ребра – 4-6 тижнів.

Тіла хребців – 6-12 міс.

Поперечні остюкові відростки – 2-2,5 міс.

Кістки тазу – 4-6 міс.

Надколінок – 4-5 міс.

Кістки гомілки – 4-6 міс.

Кістки стопи – 3-4 тижні.

Вивихи суглобів

Плечовий суглоб – 6-8 тижнів.

Звичайний вивих у плечовому суглобі – 4-6 міс.

Звичайний вивих у ліктьовому суглобі – 4-6 міс.

Пальці п’ясті – 3-4 тижні.

Надколінок – 1,5-2 міс.

Пошкодження капсульно-зв'язкового апарату

Плечовий суглоб – 4-5 тижнів.

Ліктьовий суглоб – 4-6 тижнів.

Променезап'ястковий суглоб – 4-5 тижнів.

Міжфаланогові суглоби пальців – 3-4 тижні.

Колінний суглоб – 6-8 тижнів.

Скоковий суглоб – 3-4 тижні.

Розриви м'язів і сухожилків

Привідний м'яз стегна – 3-5 тижнів.

Чотириголовий м'яз стегна – 4-6 тижнів.

Прямий м'яз стегна – 4-10 міс.

Двоголовий м'яз стегна – 3-6 тижнів.

Литковий м'яз – 4-6 тижнів.

Ахіллів сухожилок – 4-6 тижнів (за умови консервативного лікування).

Повний розрив Ахіллового сухожилка – 4-6 міс. (оперативне лікування).

Сухожилок великого грудного м’яза – 4-6 міс.

Сухожилок довгої головки двоголового м’яза плеча – 6-8 міс.

Забиття суглобів

Забиття суглобів – 3-6 тижнів.

Пошкодження менісків

У разі консервативного лікування – 2- 2,5 міс.

У разі оперативного лікування – 4-6 міс.

Пошкодження зв'язок колінного суглоба

За умови оперативного лікування – 4-6 міс.

Травми обличчя

Забиття носа – 1-2 тижні.

Переломи кісток носа – 4-5 тижнів.

Переломи вушної раковини – 4-5 тижнів.

Переломи нижньої щелепи – 3,5-4 міс.

2. Травми нервової системи

Травми голови і мозку складають 1/5 частину всіх травм. Основною причиною черепно-мозкових пошкоджень є дорожньо-транспортний травматизм, а також вуличний, побутовий, спортивний і, нарешті, промисловий.

Більшість спортивних травм нервової системи супроводжені пошкодженнями головного мозку, які поділяють на: струс головного мозку, забиття, стиснення його та пошкодження нервів. Причини їх виникнення різні: падіння на голову, удар по голові, на приклад у боксі, тощо.

Струс головного мозку, порівняно із забиттям головного мозку, є більш легкою формою пошкодження. Порушення у тому разі мають чисто функціональний характер.

Ознаки: раптова непритомність, яка може тривати від кількох секунд до однієї години й більше. Спостерігають ретроградну амнезію, головний біль, нудоту, блювання, дзвін і шум у вусі, блідість обличчя, холодний піт, повільна мова, загальмованість, загальна слабкість тощо.

Допомога: потерпілого потрібно покласти на спину чи бік, голову повернути убік, щоб не виникла задуха від западання язика; на голову покласти холод (пузир з льодом), у разі відсутності дихання слід застосовувати штучне дихання. Потерпілому в жодному разі не можна давати пити!

Спортсмени зі струсом головного мозку потребують негайної госпіталізації. Їх транспортують на ношах у горизонтальному положенні.

Забиття головного мозку є найбільш тяжким пошкодженням (руйнується мозкова речовина, виникають крововиливи в оболонку мозку тощо), яке має необоротний процес. У патогенезі розвитку такої травми лежить механізм «проти удару», за яким розвивається пошкодження у зворотному від удару напрямку.

Ознаки: у разі легкої форми забиття симптоматика дуже подібна до клінічної картини струсу головного мозку. Якщо травма має тяжку форму, тоді потерпілий знаходиться у коматозному стані від кількох днів до двох тижнів і більше (виникають судоми, атонія сфінктерів, ригідність м'язів потилиці, блювання, адинамія, анізокірія, а також можуть мати місце виражені вегетативні порушення і розпади гемо- та ліквородинаміки: набряк головного мозку, спазми судин тощо).

Допомога ( дивитись струс головного мозку ): потерпілого із забиттям головного мозку транспортують у напівлежачому положенні.

Стиснення головного мозку, як і забиття, належить до тяжких черепно-мозкових травм.

Клінічні ознаки стиснення й забиття головного мозку дуже схожі.

Транспортують потерпілих у напівлежачому положенні.

Крім закритих черепно-мозкових травм у практиці спорту може бути (дуже рідко) і відкрита травма черепа. Головним симптомом травми є кровотеча з вух та крововилив в очі (симптом «окулярів»).

До черепно-мозкових травм у боксі належать такі стани: нокаут, нокдаун і стан «гроггі».

Нокаут – стан повної або часткової непритомності, який триває більше 10 секунд;

нокдаун – до 10 секунд;

стан «гроггі» - це короткочасне ( до 1-2 секунд ) порушення координаційної функції.

Медична допомога: аналогічна до тієї, яку надають потерпілим у разі струсу мозку.

Терміни відновлення тренувальних занять після струсу головного мозку:

легкого ступеня – за 1 міс.;

середнього ступеня – за 2 міс.;

тяжкого ступеня – за 3 міс.

Боксерів (майстрів спорту) після нокауту допускають до тренувань через 1 місяць, старших юнаків – через 4 і молодших – через 6 місяців. Дорослих спортсменів, які перенесли два нокаути, допускають до тренувань через 3 місяці, а ті, хто перенесли три нокаути – за 1 рік після останнього нокаута.

Згідно з Наказом МОЗ №295 від 1994 року усі хворі з черепно-мозковими травмами підлягають терміновій госпіталізації. До обсягу медичної допомоги у разі черепно-мозкових травм належать такі невідкладні заходи:

Профілактика больового шоку ( застосування наркотичних знеболюючих засобів: тромал, промедол, омнопон тощо ).

Застосування проти блювотних засобів ( дроперідол, церукал тощо ).

Заходи для зниження споживання кисню клітинами головного мозку ( оксибутират натрію, седуксен тощо ).

Проти судомна терапія ( оксибутерат натрію, седуксен тощо ).

Для зниження внутрішньочерепної гіпертензії (манітол, лазікс, кортико-стероїди).

Для покращення мозкового кровообігу (сервіон, актове гін тощо).

Для відновлення функції ЦНС ( вітаміни групи В, глютамінова кислота, мумійо тощо ).

Пошкодження нервів у спортсменів зустрічаємо рідко. Найчастіше пошкоджують периферичні нерви (забиття та розтягнення). Основною причиною забиття нервів є прямий удар (у боксі, футболі тощо).

Ознаки: протягом перших секунд після травми відмічають біль, «бігання мурашок», оніміння та зниження чутливості у місці пошкодження. За декілька секунд чи хвилин усе проходить. У разі більш серйозного пошкодження спостерігають біль упродовж усього нерва, втрату чутливості та порушення функції м'язів.

Лікування: консервативна терапія (вітаміни групи В, прозерин, дібазол тощо), фізіотерапія, рефлексотерапія, масаж тощо.

Розтягнення нервів зустрічаємо дуже рідко. Найчастіше спортсмени пошкоджують сідничний (під час виконання вправ на розтягнення) і серединний (під час вивиху ліктьового суглоба) нерви та плечове сплетіння (у випадку викрутів на гімнастичних приладах).

Ознаки: виникає сильний біль, який досить довго триває, порушується чутливість м'язів та зменшується їхня сила.

Лікування: проводять в умовах стаціонару. Залежно від ступеня пошкодження нервів лікування може бути як консервативним (за умови легкої форми ушкодження), так і оперативним (у разі повного розриву нервів).

3. Гострі патологічні стани

Кожний тренер, фахівець із фізичного виховання та фізичної реабілітації повинні опанувати потрібними знаннями і практичними навичками у наданні першої долікарняної допомоги під час різних гостро виниклих патологічних станів. Своєчасно і кваліфіковано надана медична допомога може повернути потерпілому життя. Отже, розглянемо гострі патологічні стани, які найчастіше зустрічаємо у спортивній практиці.

3.1 Запаморочення у спортсменів

Запаморочення – це стан, супроводжений непритомністю внаслідок порушення кровозабезпечення головного мозку. Виділяють два механізми непритомності. Перший механізм пов'язаний зі зменшенням надходження крові до правих відділів серця, другий – короткочасною зупинкою серця. Останній механізм є дуже небезпечним для життя людини.

Гравітаційний шок, як одна з форм запаморочення, розвивається у спортсменів внаслідок зменшення венозного повернення крові з периферії до серця (наприклад, під час різкої зупинки після бігу). Спортсмен у тому разі різко блідніє, не може виконувати вправи і, якщо його не покласти на горизонтальну поверхню, може знепритомніти.

Медична допомога: покласти спортсмена на спину, підняти догори ноги (голова повинна знаходитись нижче рівня ніг), розстебнути верхній одяг, розтерти холодною водою, піднести до носа розчин аміаку та змастити ним скроні. У більш тяжких випадках треба зробити ін’єкцію кордіаміну чи кофеїну.

Ортостатичний колапс розвивається під час тривалого знаходження у нерухомому вертикальному положенні (інколи розвивається під час проведення ортостатичної проби).

Медична допомога: аналогічна до тієї, яку надають у разі гравітаційного шоку.

Запаморочення у разі напруження найчастіше спостерігають у штангістів під час підняття штанги. Механізм розвитку запаморочення пов'язаний зі зменшенням надходження крові до серця унаслідок підвищення внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску.

Медична допомога: майже така, як і в перших двох випадках.

Запаморочення у разі короткочасної зупинки серця, як правило, з'являється унаслідок прямого удару по різних ділянках тіла (наприклад, удар у боксі, футболі тощо). У такому стані погіршується кровозабезпечення головного мозку, виникає кисневе голодування, що призводить до непритомності.

Медична допомога: здійснюють завдяки непрямому масажу серця та прийому лікарських засобів (адреналіну, атропіну тощо). Потрібне швидке транспортування хворого (потерпілого) до лікувального закладу.

3.2 Тепловий та сонячний удари

Тепловий удар виникає під час порушення процесу тепловіддачі (проведення тренувань чи змагань із марафонського бігу, спортивної ходьби тощо в умовах спеки та підвищеної вологості повітря).

Сонячний удар виникає від безпосереднього впливу сонячних променів на голову.

Симптоми цих патологічних станів дуже схожі між собою: потерпілий відчуває сильну спрагу, головний біль, біль у ногах, спині, слабкість. Пізніше виникає шум у вухах, нудота, блювання, різка задишка, блідість і загостреність рис обличчя, запаморочення, галюцинації тощо.

Медична допомога: потерпілого слід негайно перенести у затінок, зняти одяг і покласти його, щоб голова знаходилась вище рівня ніг. Покласти компреси з холодною водою (чи пузир із льодом) на голову та ділянку серця, дати холодного пиття, зробити ректальну клізму з 1 л холодної води, дати понюхати розчин аміаку і змастити ним скроні. У тяжких випадках – у разі падіння артеріального тиску – дати пантокрин, кордіамін, а також провести комплекс протисудомних (оксібутират натрію, церукал тощо) заходів. У разі порушення респіраторної функції зробити штучне дихання.

3.3 Замерзання

Під дією холодного атмосферного повітря та несприятливих факторів (тривала непорушність, утома, голод, алкогольне сп’яніння тощо) може виникнути пошкодження живих тканин.

За тяжкістю пошкодження розрізняють чотири ступені замерзання: І ступінь – шкіра синюшна з багровим відтінком; ІІ ступінь – пухирі на поверхні шкіри заповнені прозорою сіризною рідиною; ІІІ ступінь – шкіра синьо-багрового кольору, пухирі з геморагічною рідиною, розвивається некроз шкіри; ІV ступінь – настає омертвіння шкіри та м'яких тканин аж до самих кісток, тобто розвиток гангрени. За умови зниження температури тіла до 24`С може настати смерть.

Медична допомога: полягає у негайному зігріванні потерпілого ( у теплій ванні, за умови поступового підвищення температури від 36 до 40`С протягом 15-20 хвилин з одночасним використанням ручного масажу всього тіла ). НЕ рекомендується місця обмороження розтирати снігом ( можна занести інфекцію через пошкоджену шкіру ) та змащувати жиром або мазями, бо це посилить охолодження ділянок тіла.

3.4 Гіпоглікемічний стан

Цей стан пов'язаний зі зменшенням вмісту глюкози в крові, тобто з розвитком гіпоглікемії. Розвивається він у спортсменів під час змагань з бігу на довгі дистанції (марафонський біг), багаточасових шосейних велогонок тощо.

У нормі вміст глюкози в крові становить 3,33-5,55 ммоль/л. У разі зменшення його до 2,80 ммоль/л і нижче розвивається гіпоглікемічний стан, а нижче за 1,0 ммоль/л – гіпоглікемічна кома.

Ознаки: одним із ранніх симптомів настання гіпоглікемічного стану є гостре відчуття голоду. Потім з'являється втома, слабкість, холодний піт, запаморочення, дезорієнтація у просторі і часі ( спортсмен інколи робить необдуманий вчинок, наприклад, змінює напрямок руху під час бігу, їзди тощо ). Артеріальний тиск різко падає, виникає тахікардія, трохи пізніше спостерігаємо втрату свідомості (у тому разі зіниці розширені і не реагують на світло), виникають судоми та гіпотонія усіх м'язів.

Медична допомога: для виведення спортсмена з гіпоглікемічного стану необхідно дати склянку солодкого чаю (чи цукрового сиропу) та шматок білого хліба. Як правило, цього буває достатньо для того, аби позбутися гіпоглікемічного стану. У більш тяжких випадках внутрішньовенно вводять 20 мл 40% розчину глюкози, а потерпілого транспортують до лікарні.

3.5 Утоплення

Залежно від причини утоплення розрізняють такі його види: істинне (або первинне) утоплення, рефлекторне утоплення та смерть у воді.

Під час істинного (мокрого) утоплення рідина обов’язково проникає в легені, а тому шматочок легенів померлого під час занурення у воду тоне. У разі рефлекторного звуження голосової щілини (сухе утоплення) вода не надходить до легенів і людина гине від механічної асфіксії. Буває утоплення (смерть у воді) від первинної зупинки серця і дихання внаслідок гострої серцево-судинної недостатності, температурного шоку, травми тощо.

Незалежно від причин утоплення перехід організму від життя до смерті характеризують повторенням стадій проходження етапів (термінальних станів). До них належать: передагонія, агонія і клінічна смерть.

Передагоальний стан характеризують значними порушеннями діяльності систем кровообігу й дихання. Свідомість сплутана (інколи відсутня). Очні рефлекси збережені.

Агонія – більш глибока стадія вмирання (свідомість відсутня, пульс не прощупують на периферії, дихання патологічне, очні рефлекси відсутні).

Клінічна смерть розпочинається з повної відсутності дихання, серцевої діяльності та свідомості. Зіниці різко розширені. Очні рефлекси відсутні. Клінічна смерть є оборотним етапом умирання, який триває 5-7 (6) хв, а потім переходить у необоротній стан – у біологічну смерть. Ознакою настання біологічної смерті є симптом «котячого ока» ( під час стиснення очного яблука зіниця його набуває форми еліпса, який схожий на котяче око).

Медична допомога: полягає у проведенні реанімаційних (від лат. re – знову, animare – оживляти) заходів. Послідовність виконання заходів щодо оживлення потерпілого відповідає азбуці оживлення А-В-С (початкові літери англійських термінів):

А – Air Way (дихальні шляхи) –звільнення дихальних шляхів від слизу та сторонніх предметів.

В – Breath (дихання) – проведення штучного дихання.

С – Circulation (кровообіг) – відновлення кровообігу шляхом проведення непрямого масажу.

Під час проведення штучного дихання застосовують простий метод: дихання на кшталт «рот у рот». Ритм штучного дихання становить 16-18 разів за 1хв.

Під час проведення непрямого масажу серця реаніматор знаходиться збоку від потерпілого і долонями обох рук натискує на грудину ( на нижню третину її, або на 2 пальці вище мечоподібного відростка ) з такою силою, щоб прогнути її у напрямку до хребта на 4-5 см. Частота натискань: 60-70/хв.

У більшості випадків масаж серця проводять одночасно зі штучним диханням. Якщо допомогу надає один реаніматор, тоді співвідношення маніпуляцій, які він проводить (вентиляція, масаж), повинне бути 2:15, тобто на кожні 2 вдихи повітря здійснюють 15 масажних рухів.

Якщо допомогу надають два реаніматора, співвідношення прийомів повинно бути 1:5.

Штучне дихання і непрямий масаж серця потрібно проводити довгий час (до двох годин і більше), доки не відновиться самостійне дихання та хороша серцева діяльність або не з'являться достовірні ознаки біологічної смерті.

Список літератури

Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: Учебник. — М.: Медицина, 1999. — 304 с: ил.

Дубровский В.И. Спортивная медицина: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., доп. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 512 с.: ил.

Макарова Г.А. Спортивная медицина: Учебник. - М.: Советский спорт, 2003. - 480 с: ил.