Деонтологія в медицині

Одеське обласне медичне училище

Самостійна робота

з теми

"Деонтологія в медицині"

студентки 309 групи 3 бригади

відділення "Фармація"

Станкової Олени

Одеса 2010

Деонтологія (від грец. δέον - належне) - вчення про проблеми моралі і моральності, розділ етики. Термін введений Бентамом для позначення теорії моральності як науки про мораль. У ще вужчому сенсі деонтология була позначена, як наука, що вивчає конкретно медичну етику, правила і норми взаємодії лікаря з колегами і пацієнтом. Мета деонтології - збереження моральності і боротьба із стресовими чинниками в медицині в цілому.

Деонтологія включає:

1. Питання дотримання лікарської таємниці

2. Заходи відповідальності за життя і здоров'я хворих

3. Проблеми взаємин в медичному співтоваристві

4. Проблеми взаємин з хворими і їх родичами

Незаперечні досягнення сучасної медицини: високоефективні лікарські засоби, інформативні методи діагностики з використанням комп'ютерної техніки і ін. Але деонтологічні аспекти не тільки не втратили актуальності, але і придбали велику значущість.

Обумовлено це багатьма причинами. Головні з них - підвищення рівня загальної і медичної утвореної населення, доступність медичних джерел інформації, апаратів і лікарських засобів.

Проведений аналіз численних скарг хворих (більше 5000) дає підстава виділити основні порушення етичного порядку в лікарській діяльності. Часто вони скаржаться на відмову або невчасний напрям на госпіталізацію (до 30%). Ситуація загальновідома, коли пацієнт важко "подорожує" по місту (одні установи не мають вільного місця, інші не є ургентними, в третіх немає необхідного фахівця і умов обстеження і лікування).

Буває, що пацієнт потрапляє до кваліфікованого лікаря, коли вже пізно чим-небудь допомогти. Стала поширеною пізня госпіталізації важких запущених хворих. Особливо це стосується пенсіонерів (несвоєчасно поставлений діагноз, відсутність можливості проведення ЕКГ, УЗО, рентгенологічного і іншого обстеження на догоспітальному етапі, фінансові утруднення при оплаті стаціонарного лікування).

Продовжує бути відсутнім належна спадкоємність між установами, фахівцями, що породжує "круговерть" метань пацієнта від лікаря до лікаря, коли звучить розхожий висновок - "з мого боку патології не знаходжу". А якщо врахувати необхідність вистоювання багатогодинних черг в реєстратурі, перед кабінетом лікаря, кабінетами інструментального і лабораторного обстеження, затримкою і втратою у ряді випадків документації, скарги виявляються справедливими.

Аналіз скарг також показує, що рідко екстремальні деонтологичні ситуації бувають простими. Частіше це комбінації декілька, різних по механізмах і вирішуваній, несприятливих причин. Для попередження правопорушень медичних працівників, так само як і спроб неправильного звинувачення, кожен випадок лікарської помилки і дефекту в лікувальній роботі підлягає ретельному розбору.

Останніми роками прийняло характер епідемії або "фармакологічної агресії" комплексне лікування - поліпрагмазія. Пацієнт приймає жмені медикаментів у вигляді пігулок, пілюлею, капсул різного кольору, розміру і форми в загальній сумі до 6 г в добу. Такий "комбінований" препарат рідко надає благотворну дію.

Доступність медикаментів і складності отримання лікарських консультацій (необхідність відпрошуватися на роботі, транспортні утруднення, несприятливі погодні умови, ін) вимушують хворих часто вдаватися до самостійного неконтрольованого лікування.

Серед лікарів став поширеним принцип посиндромного лікування. Якщо у пацієнта головний біль, біль в суглобах, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, ознаки захворювання шлунково-кишкового тракту..., лікар часто призначає одночасно декілька препаратів для лікування кожного з них.

Успішне здійснення діагностичних і лікувальних заходів, якісного догляду за хворими можливо тільки тоді, коли весь колектив мед. установи і кожен член цього колективу постійно дотримують вимоги деонтології. Необхідним є встановлення контакту і довірчих взаємин з хворим. Цьому сприяють здоровий психологічний клімат в лікувальній установі, атмосфера уваги до хворому, турботи про нього, чіткість виконання діагностичних і лікувальних процедур, хороші ділові, засновані на взаємній пошані і довірі відношення між співробітниками.

Велике значення має перше знайомство з хворим, що прийшли на прийом або поступили в стаціонар. Недопустимі формальне відношення, байдужість до хворому. Пристосування до лікарняної обстановки не повинне бути для хворого великим навантаженням; медперсоналу слід з першого годинника перебування хворого в лікувальній установі оточити його турботою, забезпечити його побут, організувати повноцінний і своєчасний відхід. Дуже важливо, щоб не тільки медперсонал, але і хворий був упевнений в готовності персоналу до своєчасного і кваліфікованого надання меддопомоги. У поведінці лікарів і медсестер, в тому, як призначаються ліки і процедури і як виконуються призначення, хворий повинен бачити і відчувати зацікавленість його долею, відповідальне відношення до його здоров'я.

При виборі форми спілкування з хворим слід враховувати його емоційний стан, інтелект, освіту, професію, особливості особи. Важливо виробивши вміння слухати пацієнта, знімати з нього напругу в процесі бесіди, усувати страхи, неспокій, вселяти упевненість в його сили. У розмові з хворим необхідно стежити не тільки за змістом, але і за формою мови, пам'ятати, що для хворого значущі і тон, і міміка, і жести. Характер і спрямованість бесід можуть і повинні мінятися залежно від періоду хвороби, настрою хворого. Уміле і обережне проникнення в світ хворого можливо лише при щирому співчутті до його страждань. Тому неприпустимо довіряти роботу хворим тим медпрацівникам, хто душевно зачерствів, втратив здібність до співчуття, став формально відноситися до виконання професійних обов'язків. Погано, якщо об'єктом нагляду і лікування є знеособлений хворий, а не конкретна людська особа. У подібних випадках відношення між лікарем і хворим носять офіційний, формальний характер. Безперечно, завжди важливі спеціальні професійні знання і навики, проте їх може бути недостатньо за відсутності чуйності, запобігливості, уваги, доброзичливості.

Хворий, як правило, легко уловлює будь-яку фальш при зверненні до нього і хворобливо переживає це. Співчуття, терпіння, ввічливість - складові елементи хорошого стилю роботи. Мед. працівник повинен мати акуратний зовнішній вигляд, бути зібраним, привітним; недоречні примхливість, дратівливість, а також скарги хворому на тяготи своєї праці. Недопустимі плітки, фамільярність, які заважають нормальним відносинам між мед. працівником і хворим.

Одна з найважливіших вимог деонтології - збереження таємниці хворого. Хворим в страху перед хворобою і її можливими важкими результатами шукає співчуття, відвертості, нерідко ділиться з лікарем своїми сокровенними думками, які, як і різні відомості про хворого, хвороби, що містяться в історії, не повинні стати надбанням інших людей. Необхідність збереження в таємниці відомостей про хворого відмічена в радянському законодавстві. Виключення стосується тільки захворювань, які можуть представляти загрозу суспільству (наприклад, розповсюдження інф. хвороб, важкі захворювання з порушенням зору у водіїв транспорту); про них медпрацівники повинні офіційно повідомляти відповідні організації.

Обізнаність хворого про важке захворювання, як правило, знижує ефективність лікування. Тому в документах, що видаються пацієнтові, нерідко не згадується назва важкого захворювання або насторожуючі результати проведених обстежень. Повну інформацію в таких випадках отримує один з близьких родичів хворого. Взаємини між медпрацівниками і родичами хворих також є важливою проблемою деонтології. У всіх випадках вони повинні складатися з урахуванням інтересів хворого.

Необхідно мати на увазі, що люди в літньому і старечому віці часто бувають самотніми і приходять на прийом не стільки для лікування, скільки для бесід з своїм доктором.

Важливим є знання професійних шкідливих чинників (шум, вібрація, що нагріває мікроклімат, загазованість і ін) і побутових умов. Слід контролювати спадкову обтяжену. Якщо лікар не має в своєму розпорядженні цієї інформації, він рідко досягне успіху в допомозі пацієнтові.

Медична деонтологія - свого роду філософія медичної діяльності, що включає вчення про принципи поведінки медичного персоналу при виконанні професійних обов'язків і направлена на створення умов для максимального підвищення ефективності лікування хворих і усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної діяльності.

Успіх лікування складається не тільки з письменності, але і уміння спілкуватися з пацієнтом, що одночасно є і наукою, і мистецтвом!

Контрольні питання

1. Ким введений термін "деонтологія"?

а) Ганеманом

б) Швабове

в) Бентамом

г) Мечниковим

д) Пироговим

2. Мета деонтології:

а) збереження моральності

б) лікування пацієнта

в) аморальність

г) дотримання лікарської таємниці

д) недотримання лікарської таємниці

3. Що містить деонтологія?

а) недотримання лікарської таємниці

б) питання дотримання лікарської таємниці

в) лікування пацієнта

г) вивчення поведінки птахів

д) дотримання санітарних норм в медичних установах

4. Чим обумовлено збільшення значущості деонтології?

а) різноманітність лікарських препаратів

б) лікарська байдужість до хворим

в) підвищення рівня загальної і медичної утвореної населення

г) дотримання лікарської таємниці

д) доступність медичних джерел інформації

5. У чому виявляється дегуманізації лікарської діяльності?

а) тактовність

б) встановлення контакту і довірчих взаємин з хворим

в) грубість

г) лікарська байдужість до хворим, грубість, тактовність

д) кваліфіковане надання меддопомоги

6. До чого приводить недостатня письменність медичних працівників?

а) одужанню хворого

б) виконання проф. обов'язків

в) важких ускладнень і смерті хворих

г) правильно поставлений діагноз

д) некваліфіковане надання меддопомоги

7. Який принцип поширений серед лікарів?

а) принцип посиндромного лікування

б) ухвала діагнозу

в) визначення емоційного стану хворого

г) довірчі взаємини з хворим

д) дотримання клятви Гіппократа

8. Одна з основних вимог в деонтології є:

а) нагрубіянити хворому

б) визначення емоційного стану хворого

в) встановлення контакту і довірчих взаємин з хворим

г) недотримання лікарської таємниці

д) визначення діагнозу

9. У чому повинні бути упевнені медперсонал і хворий?

а) не надання своєчасної медичної допомоги хворому

б) неефективному лікуванні хворого

в) не кваліфікованості персоналу

г) байдужість

д) у готовності персоналу до своєчасного і кваліфікованого надання меддопомоги

10. Що потрібно враховувати при спілкуванні з хворим?

а) характер хворого

б) його емоційний стан, інтелект, освіту, професію, особливості особи

в) ріст, вага

г) сімейний стан

д) хобі

11. Що в розмові окрім змісту важливо для хворого?

а) тон

б) тон, жести, міміка

в) уміння вести розмову

г) навколишнє оточення

д) присутність сторонніх осіб

12. Назвіть складові елементи хорошої роботи:

а) кваліфікованість, співчуття, терпіння, ввічливість

б) байдужість

в) грубість

г) непроф. придатність

д) мрійливість

13. Що недоречно для мед. працівника?

а) співчуття

б) ввічливість

в) кваліфікованість

г) уміння вести розмову

д) примхливість, дратівливість, скарги хворому на тяготи своєї праці

14. Одна з найважливіших вимог деонтології:

а) недотримання лікарської таємниці

б) дотримання санітарних норм в медичних установах

в) збереження таємниці хворого

г) байдужість до хворому

д) лікування пацієнта

15. Які хвороби є виключенням для правила "збереження таємниці хворого"?

а) хвороби ЖКТ

б) виразкова хвороба

в) захворювання очей

г) хвороби, що представляють загрозу суспільству

д) простудні захворювання

Еталон відповідей

1	В
2	А
3	Б
4	В; Д
5	Г
6	В; Д
7	А
8	В
9	Д
10	Б
11	Б, В
12	А
13	Д
14	В
15	Г

Список викорастиної літератури

Гусєв П.О., Тіхоміров Н.Б. "Юридична деонтологія". - К. 99 р.

Бругалов О.К. "Деонтологія" - К. 98 р.

Шмошкін О.В. "Деонтологія" - К. 95 р.