Електромузичні інструменти

Міністерство освіти і науки України

Львівський інститут економіки і туризму

Факультет товарознавства та експертизи товарів

Кафедра товарознавства та експертизи товарів

Індивідуальна робота

на тему:

“Охарактеризуйте основні види електромузичних товарів”

Студента IV курсу

Олексина Н.В.

Науковий керівник

Тис М.С.

ЛЬВІВ – 2008 р.

Електромузичні інструменти (електрофони) – група музичних інструментів, в яких звук видобувається за допомогою електричних коливань.

В залежності від способу формування коливань розрізняють:

    власне електронні інструменти;

    акустичні інструменти з електричним підсиленням.

В загальному електромузичний інструмент складається з наступних елементів:

    генератор електричних коливань (OSC)

    пристрої, що дозволяють грати на інструменті

    пристрої, що дозволяють корегувати тембр звуку

    підсилювач, що підсилює електричні коливання

    гучномовець, що перетворює електричні коливання в акустичні.

Найпершим електромузичним (електромеханічним) інструментом вважається Музичний телеграф, сконструйований в 1876 році американським телеграфістом Еліша Греєм.

Першим цілковито електромузичним інструментом став телармоніум, запатентований Таддеусом Кахіллом в 1897 р. і сконструйований в 1906 р. Апарат важив 200 тонн, мав довжину близько 19 метрів, містив 145 спеціальних електрогенераторів. Інструмент проіснував до 1916 р. Записів не збереглося.

В 1920 р. російський винахідник Лев Термен сконструював Терменвокс. Головною частиною терменвокса є два високочастотних коливних контури, настроєні на спільну частоту. Електричні коливання звукових частот створюються генератором на електронних лампах, сигнал пропускається через підсилювач і перетворюється гучномовцем в звук. Висота і гучність звуку залежала від магнітного поля навколо антен.

В 1928 р. Л. Термен конструює другий відомий інструмент – Хвилі Мартено, який мав клавіатуру та кілька допоміжних контролерів. Цей інструмент використовувався О. Мессіаном в симфонії "Турангалілла" та інших творах.

Асортимент електромузичних інструментів представлено електронними й адаптеризованими інструментами. Виробництво цих інструментів, які мають необме­жені можливості відтворення звуків, постійно зростає.

Електронні музичні інструменти, залежно від кількості генера­торів, поділяють на одноголосні і багатоголосні.

Одноголосні (мелодійні) інструменти дають змогу відтворити тільки один звук без акордів, адже для звуковідтворення викорис­товують один генератор електричних коливань. До цих інструментів відносять: терменвокс, сонар, віолену, емірітон, екводін. Усі вони випускались в експериментальному порядку. Одноголосні інстру­менти нині використовуються дуже рідко.

Багатоголосні інструменти значно поширилися завдяки їх мож­ливості відтворювати одночасно кілька звуків, отримувати різно­манітні темброві характеристики й оригінальні музичні ефекти.

За акустичними властивостями, зовнішнім виглядом, розташу­ванням вузлів управління багатоголосні інструменти різноманітні. Всі вони мають хроматичний лад. Музичний діапазон може бути від кількох тонів до повного музичного діапазону (8 октав). Завдя­ки використанню підсилювачів різної потужності гучність також можна регулювати по всьому діапазону – від порогу гучності до болючого порогу. Засоби управління тембровими характеристика­ми, музичними ефектами розташовано, як правило, на корпусі інструмента й управляються руками, а гучність – ножною педаллю.

За особливостями встановлення інструменти можуть бути настільні чи консольні, які встановлюються на підлогу на ніжках.

Залежно від кількості клавіатур багатоголосні інструменти бу­вають одно- і багатоклавіатурні.

Призначені електронні музичні інструменти для сольного ви­конання, а також для вокально-інструментальних ансамблів, іноді для симфонічних оркестрів, в яких вони постають як додаткові інструменти до основних класичних.

До електронних музичних інструментів відносять електрооргани, синтезатори, мастерклавіатури тощо Найбільшого поширен­ня в Україні набули синтезатори.

Синтезатор – електронний музичний інструмент, який синтезує звук, використовуючи техніки адитивного, субтрактивного, частотно-модуляційного та інших видів синтезу.

Синтезатори за призначенням поділяються на професійні і ма­сові. Особливістю сучасних синтезаторів є висока якість звучання, великий вибір звуків, значна кількість вбудованих мелодій, на­явність автоакомпанементу, пам'яті, багатофункціонального дисп­лею, секвенсору композицій і фрагментів, який дає змогу створю­вати оркестрові композиції та аранжування, записуючи до пам'яті почергово партії різних інструментів. Синтезатори, які призначено для навчання – "електронний вчитель", – додатково мають навчальні мелодії, вбудований самовчитель гри на клавішах та систему му­зичної інформації.

Синтезатори поділяють також на аналогові та цифрові.

В аналогових синтезаторах генератор частоти тону (осцилятор) генерує електромагнітні коливання певної частоти та певної форми (синусоїда, трикутник, прямокутник, шум і т.п.), які після проходження через блок фільтрів підсилюються за допомогою підсилювача та перетворюються через гучномовець на відповідні акустичні коливання.

В цифрових синтезаторах генерування звуку здійснюється за допомогою складних математичних обчислень, які в кінцевому результаті й визначають форму, та, відповідно, і властивості акустичного сигналу.

Поряд з технологіями синтезу звуку, іншою музично-інформаційною технологією, яка широко використовується в переважній більшості синтезаторів є технологія MIDI. Технологія MIDI дозволяє запрограмувати послідовність нот та нюансів виконання того чи іншого музичного твору, та відтворювати її за допомогою звукового модуля – синтезатора. Для забезпечення роботи з MIDI, на синтезаторах встановлюються розніми MIDI-IN (через який поступає MIDI-інформація з інших пристроїв), MIDI-OUT (через який пристрій передає MIDI-інформацію про дії, які на ньому виконуються до інших пристроїв), та рознім MIDI-THRU (для передачі інформації, отриманої через MIDI-IN в незміненому вигляді).

Ввід MIDI-інформації здійснюється, як правило, за допомогою MIDI-клавіатури. MIDI-клавіатура дозволяє як виконання або запис музики в реальному часі, так і програмування MIDI-повідомлень в режимі крок за кроком.

Можливість управляти з MIDI-клавіатури одночасно кількома синтезаторами (при відповідній комутації цих пристроїв за допомогою MIDI-кабелів) привела до появи синтезаторів без MIDI-клавіатури, або так званих "звукових модулів". Як правило, такі звукові модулі виготовляються з урахуванням можливості закріплювати їх на спеціальних стійках – реках (звідси ще одна назва - "рекові" синтезатори).

Комутація синтезаторів з ПК здійснюється за допомогою MIDI-кабелю, який підключається до відповідних рознімів синтезатора та звукової карти комп'ютера.

З розвитком комп'ютерної техніки в кінці 90-х років з'являються так званих віртуальні, або програмні синтезатори. Найбільш популярні в професійній практиці так званих VST-інструменти, які можна використовувати звуковий модуль. Управління VST-інструментом може здійснюватись з програми-секвенцора або з зовнішнього пристрою, наприклад MIDI-клавіатури.

Також до електронних музичних інструментів відносять також семплер.

Семплер – електронний музичний інструмент, що відтворює раніше записані взірці звуків – семпли (англ. sample) акустичних інструментів або будь-яких інших музичних звуків.

В перших семплерах звуки записувались на магнітну плівку (напр. мелотрон). Історія інтенсивного розвитку семплерів однак починається з розробкою стандарту MIDI та розвитком цифорвих технологій. Типовий семплер складається з клавіатури, дискового накопичувача, на якому зберігаються семпли та програми керування інструментом.

Семплери виявились придатними для відтворення немузичних звуків в концертах (наприклад багатою на такого роду звуки є музика рок-групи Pink Floyd). Початково такі звуки відтворювались з магнітних плівок. Пізніше цей недосконалий спосіб був витіснений семплером.

Сучасні семплери використовують переважно цифорві технології для обробки семплів. Akai було вироблено багато технологій обробок, таких як Crossfade Looping для усунення нерівностей звуку та Time Stretch, що дозволяє скорочувати або подовжувати семпли без зміни звуковисотності чи навпаки.

Впродовж 1990-х з'являються синтезатори, що суміщають короткі семпли (звичайно фазу атаки музичного інструменту) з цифровим синтезом для творення більш реалістичного звуку. Прикладом є Korg's M1, O1W а також пізні Triton та Trinity серії, Yamaha's SY серії та Kawai K серії інструментів.

Сучасна робоча станція включає в себе елементи семпліювання, від простого відтворення до комплексного редагування, яке відповідає найбільш просунутим семплерам.

Адаптеризовані інструменти. До адаптеризованих електрон­них інструментів відносять електропіаніно, електрогітари (напівакустичні, неакустичні й акустичні), які відрізняються особливос­тями конструкції, діапазоном, оздобленням і видом матеріалу, з яких вони виготовлені.

Електрогітара – музичний інструмент, використовується практично в усіх музичних стилях через якість звуку та великі можливості у звуковій обробці.

Призначені електрогітари для сольного, ансамблевого й орке­стрового виконання музичних творів, акомпанування, а також для навчання. За місцем і роллю в оркестрі електрогітари поділяються па соло, ритм, бас. Найчастіше використовується при виконанні рок-музики.

Раніше електрогітари підключались проводами до підсилювачів. Нині існують безпровідні системи сигналопередачі для гітар – з автономним передавачем, що кріпиться на поясі гітариста.

Електрогітара відрізняється від класичної гітари суцільною декою, важчою конструкцією, вузьким грифом. Невід'ємною частиною кожної електрогітари є звукознімач, що індукує коливання металевих струн у електричний струм, що передається до підсилювача – проводами або дистанційно – де обробляється, модулюється і передається до джерела звуку.

Найбільш поширеними є шестиструнні гітари, стрій якої відповідає строю класичної – E A D G B E.

Електрогітари акустичні – це адаптеризовані прості гітари, які мають один або кілька звукознімачів. Деку виготовляють із резо­нансної ялини. Ці гітари можна використовувати, як звичайні.

Електрогітари напівакустичні являють собою адаптеризовані інструменти, деки яких виготовлені не із резонансної деревини, а з клеєної фанери, і товщина корпусу менша, ніж в акустичних гітар; змінена конструкція струнотримача. Напівакустичні гітари не да­ють повного звучання без звукознімача.

Електрогітари неакустичні не мають резонансних дек, корпус зклеєно з різних листяних порід. Товщина корпусу — від 25 до 45 мм. Гриф виготовлено із деревини бука, клена. Неакустичні гітари без звукознімача не звучать. Ці гітари мають звукознімачі, пульт інди­відуального регулювання кожного звукознімача. За допомогою ре­гуляторів, розташованих на пульті, досягаються різноманітні ефекти звучання і гучності. Для підключення до підсилювального пристрою електрогітари мають з'єднувальний провід з вилкою.

Перші електрогітари почали масово випускатися компаніями Gibson та Fender. Серед Gibson нині є популярними: легендарний Gibson Flying V, та Gibson Explorer. Класикою та еталоном електрогітари вважається Gibson Les Paul. Серед модельного ряду Fender світове визнання і суперпопулярність здобув Stratocaster. За численними висновками психологів, при згадуванні електрогітари люди асоціюють її саме з Stratocaster. Інший Fender-зірка став популярним серед виконавців блюзу – Telecaster.

Трохи пізніше з'явилася велика кількість виробників електрогітар, але мало з них набули світового визнання за якість. Найвідомішими серед найкращих є Ibanez та Jackson.

Також розрізняють наступні типи електрогітар:

    Hollow Body Acoustic (Martin Drednought, Gibson Jumbo)

    Hollow Body Electric (Gretsch Brian Setzer, Ibanez George Benson)

    Holow Body Acoustic & Electric (Gibson John Lennon J-160E)

    Semi-Hollow Body Electric (Gibson ES-335, ES-175, ES-135)

    Semi-Hollow Body Acoustic & Electric (Godin Multiac Jazz)

    Solid Body Electric (Gibson Les Paul, SG, Fender Strat, Tele)

    Solid Body Acoustic (Gibson Chet Atkins)

    Solid Body Acoustic & Electric (Parker Fly, Godin LGX)

LTD – являє собою досить відому світову фірму, яка займається виготовленням електрогітар, які використовують відомі музиканти, наприклад, James Hetfield, Kirk Hammett(Metallica), Max Сavalera(Soulfly) та багато інших.

Характеристики гітари LTD H 1000 (рис.2):

    корпус з червоного дерева;

    кленовий гриф з палісандровою накладкою;

    мензура 25,5;

    24 XJ лади;

    звукознімачі EMG 81(br)/85(n);

    1 гучність;

    1 тон;

    3-х позиційний переключатель;ї

    колки Sperzel;

    колір: чорний.

Електрогітари спроможні в широкому діапазоні відтворювати й імітувати звучання струнних, ударних інструментів, створювати різні шумові ефекти, надавати звуку вібрацію, різний тембр і забарвлення.

Бас-гітара (або просто бас) – це електричний струнний інструмент. Зовні схожа на електрогітару, але має більшу деку, зазвичай чотири струни і довший гриф. Настроєна на октаву нижче гітари. Також існують акустичні бас-гітари.

Цей інструмент – варіація електрогітари, використовується для гри низьких нот в різних типах музики. Починаючи з 1950-х вона набула широко використання і замінила контрабас в популярній музиці. Це сталося без сумніву тому що бас-гітару легше підсилювати, записувати і транспортувати, ніж свого попередника. Незважаючи на це, контрабас досі використовується в деяких типах музики, таких як джаз, рокабіллі, традиційний блюз і, звичайно, в класичній музиці.

Бас-гітара може бути ладовою або безладовою.

У першої бас-гітари було чотири струни (настроєні E-A-D-G, з найнижчої до найвищої) і сучасна форма. Хоча, в 1980-х і 1990-х стали доступними бас-гітари з п’ятьма, шістьма або навіть сімома струнами, так як виконавцям потрібно було розширювати діапазон своїх інструментів. П’ятиструнні бас-гітари зазвичай мають низьку "B" струну, а шестиструнні звичайно мають як нижню "B" струну, так і вищу "C" струну.

Під час гри бас-гітару на відміну від контрабасу тримають аналогічно гітарі, горизонтально навхрест з тілом. Звуки зазвичай видобувають за допомогою підчіпляння струни пальцем чи медіатором. У 1970-х і 1980-х набув поширення ще один стиль гри на бас-гітарі, так званий "слеп".

Бас-гітара – стандартний інструмент в багатьох музичних жанрах. Навіть не зважаючи на те, що контрабас лишається стандартним оркестровим інструментом, деякі композитори кінця двадцятого століття замість нього використовують бас-гітару.

Техніки гри на бас-гітарі:

Піцикато – найпоширеніша техніка. Вона полягає в тому, що великий палець кладеться на звукознімач чи струну, а вказівним і середніми пальцями створюються звуки. Деякі віртуозні музиканти використовують ще й безіменний палець, і навіть мізинець.

Гра медіатором – також досить популярна техніка, при якій на бас гітарі грають так само як і на звичайній гітарі.

Рекінг – гра одним вказівним пальцем. Застосовується в деяких переходах, в яких використання двох або більше пальців відволікає увагу музиканта.

Гамер – техніка, при якій звук виникає від різкого і сильного притискання струни до грифа лівою рукою.

Слайд – техніка, яка також використовується і на інших гітарах. Після утворення звуку правою рукою, ліва рука ковзає по грифу вгору і вниз, але не відпускає струну.

Слеп – особливий перкусійний трюк. Для того, для того щоб зробити слеп, потрібно різко ударити суглобом великого пальця по струні. Дана техніка характерна для музичного стилю фанк. Чистого слепа, в принципі, в процесі гри не існує. Він йде паралельно з прийомом під назвою поп (pop). Суть його в тому, що струна підчіплюється пальцем або нігтем в напрямі від грифа, при цьому звук утворюється за рахунок коливань струни плюс удару її по грифу при поверненні. Звук виходить різкий, дзвінкий, вищий по відчуттях. Як приклад музиканта, що виконує партії слепом і попом можна назвати польського бас-гітариста Войтека Пілічовськи (Wojtek Pilichowski).

Тепінг – особлива техніка, що полягає в притисненні струн до грифа пальцями. При цьому щипок не проводиться, а звук походить від ударів струн об лади. Грати тепінгом можна як однією рукою, так і двома. У разі гри однією рукою техніка аналогічна гамеру. При грі дворучним тепінгом звук створюється також і іншою рукою, при цьому манера теж аналогічна гамеру, але постановка руки, зрозуміло, інша.

На ринку України набули розповсюдження електро- та цифрові піаніно. Особливістю сучасних цифрових піаніно є глибоке і чисте звучання, наявність 88-клавішної клавіатури з молоточковою механі­кою, можливість змінити тембр (концертний рояль, кабінетний ро­яль, клавесин, орган, вібрафон, струнна група), накладання тембрів, можливість отримання різних ефектів та різноманітні функціональні можливості.

Література:

1. Михайлов В.І. Непродовольчі товари: Підручник – К.: Книга, 2005. – 556 с.

2. Товарознавство непродовольчих товарів. Частина ІІ. / Л.Г.Войнаш, І.О.Дудла, Д.І .Козьмич, Н.В.Павловськата ін. Підручник. - К.: Укоопосвіта, 2004. - 532 с.

3. Вікіпедія - віртуальна енциклопедія (www.uk.wikipedia.org)

4. Інтернет-магазин музичних товарів