Основні принципи формування зовнішньої торгівлі в Україні на сучасному етапі

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Полтавська державна аграрна академія

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Макроекономіка

на тему:

Основні принципи формування зовнішньої торгівлі в Україні на сучасному етапі

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття зовнішньої торгівлі

1.1 Критерії оцінки зовнішньої торгівлі

1.2 Основні види зовнішньої торгівлі

Розділ 2. Регулювання торгових відносин

2.1 Рівні регулювання торгових відносин

2.2 Інструменти державної політики України в царині зовнішньої торгівлі

Розділ 3. Аналіз зовнішньоторговельної діяльності України

3.1 Принципи та стан торгової політики на сьогоднішньому етапі

3.2 Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми у сучасних умовах досить важлива, через те що, зовнішня торгівля складає основу торгівлі між країнами. У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Викладене вище цілком справедливо у відношенні світової торгівлі, і у визначеному змісті це питання можна вважати вичерпаним. В основі більш заглибленого дослідження питання "Чому країни торгують?" лежать дві обставини.

По-перше, економічні ресурси, природні, людські, інвестиційні товари, розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються по своєю забезпеченістю економічними ресурсами.

По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з яким країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технології можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів у різних країнах. Наприклад, в Україні за останні 40-50 років істотно підвищилася якість робочої сили і значно збільшився сукупний обсяг основних фондів.

Тому Україна, що експортувала піввіку назад переважно сільськогосподарські товари і сировину тепер вивозить у великій кількості вироби обробної промисловості.

Точно так само нові технології, що сприяли розвитку виробництва синтетичних волокон і штучного каучуку радикально змінили структуру ресурсів, необхідну для виготовлення цих товарів і, таким чином, змінили відносну ефективність їхнього виробництва. У міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть перетерпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. У міру того, як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з яким країни роблять різні товари, буде також змінюватися.

Предметом дослідження є пошук шляхів виходу на нові зовнішні ринки, та оптимізація умов, щодо регулювання цих відносин.

Об’єктом дослідження виступає зовнішньоторговельна діяльність України.

Метою дослідження є аналіз сучасного стану зовнішньоторговельних відносин з зарубіжними країнами.

Методологічною базою для виконання досліджень виступили Закони і нормативні документи України, наукова література, періодичні видання.

Інформаційними джерелами слугували статистичні дані розвитку зовнішньої торгівлі України.

Структура роботи. Робота складається із вступу трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Поняття зовнішньої торгівлі

1.1 Критерії оцінки зовнішньої торгівлі

Зовнішня торгівля (далі ЗТ) - це відносини між суб'єктами ЗЕД з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, робочої сили та послуг.

Зовнішня торгівля в широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність як товарами, так і іншими продуктами людської праці. Більше того, зовнішня торгівля охоплює і предмети, що не створюються людьми, а іноді й не зовсім досяжні для людей (наприклад, ділянки на Місяці). Тобто загалом зовнішню торгівлю можна визначити як систему відносин обмінного характеру (купівлі-продажу), що виникають та існують між суб'єктами ЗЕД і базуються на міжнародному поділі праці.

У рамках цього розділу зовнішня торгівля розглядається тільки як форма міжнародних економічних відносин, що відображають товарно-грошові відносини купівлі-продажу стосовно товарів, що являють собою продукти так званого матеріального виробництва.

Отже, під терміном „товари” в цьому розділі в основному слід розуміти товари матеріального виробництва або, іншими словами, уречевлені товари, тобто такі, які можна відчути за допомогою людських органів відчуття чи визначити за допомогою спеціальних приладів.

Зовнішня торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Тому не дивно, що визначення міжнародного світового товарного ринку майже збігається з основним змістом зовнішньої торгівлі.

Світовий товарний ринок - це частина світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на організації купівлі-продажу продуктів матеріального виробництва.

На національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами і регіонами країни), ніж іншими, включаючи державну політику, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їхніх груп. Отже, рух товарів між національними господарствами дещо обмежений, а деякі товари, що виробляються в окремих країнах, взагалі не поступають у світовий товарообіг.

Зовнішня торгівля є основним напрямом господарської діяльності суб'єктів ЗЕД. Зовнішньоторговельні операції складають 80% всіх операцій, які включає ЗЕД суб'єктів світового господарства. Це означає, що у зовнішній торгівлі насамперед, і розкривається головний зміст господарської діяльності суб'єктів ЗЕД.

Рис. 1.1. Обсяги зовнішньої торгівлі України з країнами СНД.

Проаналізувавши рис 1.1 можна зробити висновок про нестійку тенденцію розвитку зовнішньої торгівлі, зокрема з країнами СНД. Зі спадом об’ємів експорту та імпорту спостерігається їх зростання в 2003 році. З цього можна зробити висновок, що в Україні спостерігається непостійність у торгових відносинах, навіть з країнами СНД.

1.2 Основні види зовнішньої торгівлі

Конкретний зміст зовнішньої торгівлі знаходить свій прояв у діяльності різних суб'єктів світового господарства.

- По критерію суб'єктів, що здійснюють зовнішньоторговельні операції можна виділити:

1. Зовнішня торгівля держави - це сукупність експортно-імпортних операцій окремої країни.

2. Зовнішня торгівля окремих суб'єктів ЗЕД - це сукупність експортно-імпортних операцій, який здійснює кожний з них окремо.

- По критерію обсягу зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД виділяють:

1. Експорт суб'єктів ЗЕД - це продаж товарів іноземним суб'єктам ЗЕД та їх переміщення через митний кордон країни місцезнаходження суб'єкта ЗЕД експортера.

2. Реекспорт суб'єктів ЗЕД - це продаж іноземним суб'єктам ЗЕД та вивіз за межі країни товарів, які раніше були ввезені на її територію.

3. Імпорт суб'єктів ЗЕД - це купівля товарів у іноземних суб'єктів ЗЕД та їх введення на територію країни, включаючи закупку товарів, які призначаються для особистого споживання національними організаціями та відомствами що знаходяться за кордоном.

4. Реімпорт суб'єктів ЗЕД - це імпорт товарів, які раніше вивозилися із країни і не підлягали переробці.

5. Зовнішньоторговельний оборот суб'єктів ЗЕД - це обсяг їх експортно-імпортних угод за певний проміжок часу (як правило один рік).

6. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД - це оцінка їх експортно-імпортних угод у постійних цінах певного проміжку часу, як правило за певний рік.

7. Генеральна торгівля суб'єктів ЗЕД - це обсяг їх зовнішньоторговельного обороту з урахуванням вартості транзитних товарів. Цей показник, наприклад, характеризує зовнішню торгівлю держави як суб'єкта ЗЕД.

8.Спеціальна торгівля суб'єктів ЗЕД - це чистий зовнішньоторговельний оборот, тобто продукція, яка остаточно була експортована або імпортована із країни.

- По критерію структури виділяють такі показники ЗТ:

1.Товарна структура зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД - це розподіл обсягу експорту на імпорт по основним товарним позиціям. Останні, наприклад, відображені в Єдиному митному тарифі України, де вказані всі товари, які підлягають експорту чи імпорту в нашій державі.

2.Географічна структура зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД - це розподіл їх експорту та імпорту по окремими країнам, групам країн, регіонам світу,

3.Інституціональна структура зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД - це розподіл зовнішньої торгівлі по суб'єктах та методах здійснення експортно-імпортних операцій.

- По критерію динаміки зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД виділяють такі показники:

1. Темпи росту експорту суб'єктів ЗЕД.

2.Темпи росту імпорту суб'єктів ЗЕД.

3.Темпи росту зовнішньоторговельного обороту.

4.Темпи приросту експорту.

5. Темпи приросту імпорту.

6.Темпи приросту зовнішньоторговельного обороту.

- По критерію результативності зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД виділяють такі показники:

1.Сальдо торговельного балансу суб'єктів ЗЕД - це співвідношення вартості експорту і імпорту товарів за певний проміжок часу (як правило за місяць, квартал, рік). Конкретна величина сальдо торговельного балансу суб'єктів ЗЕД становить різницю між вартістю їх експорту і імпорту.

В зв'язку з цим виділяють:

а) позитивне сальдо торговельного балансу суб'єктів ЗЕД. Це означає, що вартість експорту перевищує вартість імпорту;

б)негативне сальдо торговельного балансу суб'єктів ЗЕД - вартість імпорту більше вартості експорту

2. Сальдо балансу послуг суб'єктів ЗЕД - це різниця між вартістю послуг, які надають суб'єкти ЗЕД і вартістю послуг, які вони отримують.

Цей показник також має:

- позитивне сальдо. Коли вартість експорту послуг більше вартості імпорту послуг;

- негативне сальдо. Коли вартість імпорту послуг більше вартості експорту послуг.

3. Умови зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД.

Цей показник розраховується як індекс умов торгівлі.

Якщо індекс умов зовнішньої торгівлі дорівнює 1, то дані умови не змінились, порівняно з попереднім роком.

Якщо частка менше 1, то умови зовнішньої торгівлі погіршились. Це означає, що товар продається дешевше, а купується по більш високим цінам.

Якщо частка більше 1. то умови зовнішньої торгівлі покращились. Це означає, що товари продаються дорожче ніж купуються.

Показник умов експорту суб'єктів ЗЕД - це індекс середніх цін експорту.

де чисельник - індекс середніх цін експорту в і-му році; знаменник - індекс середніх цін експорту в базисному році.

Якщо частка дорівнює 1. то умови експорту суб'єктів ЗЕД не змінились.

Якщо частка менше 1, то умови експорту суб'єктів ЗЕД погіршились. Це означає, що товари продаються по більш низьким цінам у даному році порівняно з попереднім роком.

Якщо частка більше 1, то умови експорту суб'єктів ЗЕД покращились. Це означає, що в даному році товари експортуються суб'єктами ЗЕД по вищим цінам ніж у попередньому році.

де чисельник - індекс середніх цін імпорту в і-му році; знаменник - індекс середніх цін імпорту у базисному році.

Якщо частка дорівнює 1, то умови імпорту суб'єктів ЗЕД не змінились. Якщо частка більше 1, то умови імпорту суб'єктів ЗЕД погіршились. Це означає, що суб'єкти ЗЕД імпортують товари в даному році, по вищим цінам ніж у попередньому.

Якщо частка менше 1, то умови імпорту суб'єктів ЗЕД покращились. Це означає, що суб'єкти ЗЕД імпортують товари в даному році по нижчим цінам ніж у попередньому році.

Таким чином ми розглянули зміст та основні показники зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД, Форми зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД розглядається по трьом критеріям:

І. По критерію специфіки об'єкта виділяють такі форми зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД:

а) торгівля товарами, що, зокрема, включає:

- сировинні товари;

- паливно-мастильні матеріали;

- продовольчі товари;

- напівфабрикати;

- готові вироби;

- тощо;

б) торгівля послугами, в том числі:

- торгівля ліцензіями;

- патентами;

- ноу-хау;

- інжиніринговими послугами;

- страховими послугами;

- маркетинговими послугами;

- обліковими послугами;

- аудиторськими послугами;

- юридичними послугами;

- туристичними послугами;

- транспортними послугами;

- консалтинговими послугами;

- консигнаційними послугами;

- експедиторськими послугами;

II. По критерію специфіки взаємодії суб'єктів ЗЕД виділяють такі форми їх зовнішньої торгівлі.

1. Традиційна зовнішня торгівля - це експортно-імпортні операції суб'єктів ЗЕД, які здійснюються на умовах оплати товарів та наданих послуг у грошовій формі (товар - гроші, гроші - товар), тобто товари продають/ купують за гроші.

2.Торгівля кооперованою продукцією, тобто це торгівля продукцією, яка випускається на основі міжнародних договорів про кооперацію виробництва.

Цей вид зовнішньої торгівлі означає, що суб'єкти ЗЕД до здійснення акту купівлі-продажу товару мають виробничі відносини (зовнішньоекономічні контракти про кооперацію виробництва даної продукції) і продовжують їх після здійснення зовнішньоторговельної угоди. При цій формі торгівлі реалізується тільки кооперативна продукція, тобто та продукція обмін якої є предметом відповідних зовнішньоекономічних контрактів суб'єктів ЗЕД.

3. Зустрічна торгівля суб'єктів ЗЕД - це товарообмінні угоди. Основні різновиди зустрічної торгівлі суб'єктів ЗЕД:

І. Товарообмінні компенсаційні угоди на безвалютній основі, вони включають:

1. Угоди з одноразовою поставкою товарів, які діляться на:

а)бартерні угоди;

б) пряма компенсація.

Розглянемо ці підвиди зустрічної торгівлі більш детально:

а)бартерні угоди передбачають облік погодженої кількості одного товару на інший. Бартерні операції передбачають:

- одноразову поставку товарів у визначний пункт призначення;

- розрив між поставками товарів не повинен перевищувати один рік;

б) пряма компенсація - це взаємна поставка товарів на однакову суму без розрахунків у валюті. Пряма компенсація, на відміну від бартерних угод передбачає обмін декількох видів товарів.

2.Угоди з довготривалими термінами виконання. Вони включають:

а) базові угоди, які застосовуються крупними компаніями, країнами і передбачають підписання договорів з партнерами на тривалий період. В цих договорах фіксуються списки товарів, які поставляють партнери один одному;

б) угоди про товарообмін на основі списку - зобов'язань. Цей вид зустрічної торгівлі передбачає обмін списками товарів між партнерами, в яких вони взаємозацікавлені. Термін дії цих угод від 3-5 років;

в) протоколи про товарообмін. Це правова основа для взаємного обміну товарами між партнерами на протязі установленого терміну (як правило один рік).

II. Компенсаційні угоди на комерційній основі, включають:

1.Короткострокові компенсаційні угоди, до них відносяться:

а)угоди з частковою компенсацією. Вони передбачають: покриття певної частини експорту, купівлю товарів у країни-імпортера. Частина експорту, що залишилась сплачується грошина;

б)угоди з повною компенсацією. Вони означають купівлю-товарів на суму, яка рівна, або перевищує по вартості поставки експортних товарів;

в)трьохстороння компенсаційна угода. Вона означає участь у її виконанні посередника від третьої сторони (країни). При цьому поставки здійснюються у третю країну, а експортер отримує оплату за них від імпортера у ВКВ.

2.Зустрічні закупки. Вони включають:

а) паралельні угоди. Ці угоди означають, що партнери заключають два окремих договори:

- І - на експорт товару;

- II - на зустрічну закупку товарів. Термін дії паралельних угоди від 2 до 5 років.

б) джентльменська угода. Означає, що партнери заключають договір при якому експортер не має зобов'язань по зустрічній поставці товарів, але готові закупити у імпортера товари;

в) угоди з переданням фінансових зобов'язань. Означають, що експортер передає свої зобов'язання по зустрічній закупці товарів третій стороні (як правило крупним торговим фірмам).

3.Авансові закупки. Означають, що експортер бере на себе зобов'язання придбати товар у імпортера в обмін на йог зобов'язання купити товар у експортера в такому ж обсязі.

III. Компенсаційні угоди на основі домовленостей про виробниче співробітництво, включають:

1. Великомасштабні довготривалі компенсаційні договори із зворотною закупівлею товарів. Вони діляться на такі підвиди:

а) угоди, в яких зобов'язання по компенсації вище вартості товарів, що постачаються по цій угоді. Застосовуються при закупні устаткування на основі довгострокових кредитів. Такий кредит повертається у вигляді готової продукції, сировини, матеріалів.

б) угоди, в яких зобов'язання по закупівлях рівні чи нижче вартості устаткування, що постачається.

Це означає, що зустрічні закупки можуть здійснюватися як у вигляді готової так і проміжної продукції по цінам підприємства постачальника. Ці ціни уточнюються щоквартально.

2.Угоди «про розподіл продукції». Це угоди між партнерами про будівництво промислових об'єктів «під ключ». Оплата будівництва підприємства здійснюється поставками продукції що ним випускається. Частка таких поставок - 20-40% вартості об'єкта, що будується.

3.Угоди «розвиток - імпорт». Означають, що витрати іноземної фірми, яка постачає комплектне устаткування на підприємство свого партнера будуть покриватися за рахунок зустрічних поставок продукції даного підприємства.

Поряд з розглянутими вище видами зустрічної торгівлі, необхідно відмітити операції з давальницькою сировиною,

Операції з давальницькою сировиною - це такі операції по переробці, збагаченню давальницької сировини, яку ввезено на митну територію України і вивезено за її межі з метою отримання готової продукції за відповідну плату.

Особливості здійснення операцій з давальницькою сировиною. Вони передбачають:

1.Обробку ДС, її збагачення або використання.

2.Різну кількість замовників та виконавців.

3.Наявність етапів, операцій по переробці даної сировини.

4.Можливість закупки ДС суб'єктами ЗЕД за іноземну валюту.

Суттєвою ознакою операцій з давальницькою сировиною є наступне. До таких операцій насамперед відносяться такі, у яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки складає не менше 20% загальної вартості готової продукції.

Давальницькою сировиною є:

1.Сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі, енергоносії (вугілля, нафта, газ), які ввезені на митну територію України іноземним замовником.

2.Ті самі товари, які куплені іноземним замовником в Україні за іноземну валюту (ВКВ).

3. Ті самі товари, які вивезені за межі митної території України з метою використання при виробництві готової продукції та передбачають наступне її повернення в Україну або продаж в країні виробництва чи в іншій державі.

Право власності на давальницьку сировину. Воно передбачає:

а) на імпортовану давальницьку сировину в Україну та виготовлену з неї готову продукцію, право власності належить іноземним замовникам;

б) на експортовану з України давальницьку сировину національними суб'єктами ЗЕД - їм належить право власності на готову продукцію, яку виготували з цієї давальницької сировини.

Суб'єкти операцій з давальницькою сировиною:

1. Суб'єкт ЗЕД, який надає давальницьку сировину і є замовником.

2.Суб'єкт ЗЕД, який здійснює переробку давальницької сировини і є виконавцем

Розрахунки між суб'єктами ЗЕД по операціям з давальницькою сировиною:

1. Вони можуть проводиться в грошовій формі.

2.Вони здійснюються шляхом виділення виконавцю певної частки давальницької сировини.

3. Вони відбуваються шляхом поставок готової продукції замовником.

4. Такі розрахунки здійснюються також шляхом одночасного застосування перших трьох форм розрахунків при погодженні інтересів замовників і виконавців.

III. Третій загальний критерій (за яким виділяють форми зовнішньої торгівлі) суб'єктів ЗЕД є: специфіка регулювання зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД. До цих форм 3Т відносяться:

1. Звичайна ЗТ - означає, що до всіх суб'єктів ЗЕД при здійсненні ними експортно-імпортних операцій застосовуються митні вимоги, які встановлені національним законодавством у повному обсязі.

2. Преференційна ЗТ - означає застосування до суб'єктів ЗЕД пільгових митних вимог.

3. Дискримінаційна ЗТ - означає обмеження зовнішньої торгівлі ЗЕД з боку держави чи групи держав.

Поряд з формами існують методи здійснення зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД. До них відносяться:

1.Пряма торгівля.

2.Непряма торгівля.

Пряма торгівля - це метод зовнішньої торгівлі при якому між суб'єктами ЗЕД не має посередників.

Непряма торгівля - це метод здійснення ЗТ суб'єктами ЗЕД за допомогою посередників.

Непряма ЗТ суб'єктів ЗЕД здійснюється такими конкретними методами:

1.3Т через посередників.

2.Біржова торгівля.

3.Аукціонна торгівля.

4.Міжнародні торги (тендери).

Розглянемо ці методи непрямої 3Т суб'єктів ЗЕД.

І. Торгівля через посередників. У непрямій 3Т суб'єктів ЗЕД беруть участь такі посередники:

а) прості;

б) повірені;

в) комісіонери;

г) консигнатори;

д) агенти;

е) збутові посередники.

Наведені посередники заключають з фірмами-виробниками такі види договорів:

1. Договір з простим посередником. Цей договір передбачає, що іноземні юридичні, або фізичні особи (посередники) здійснюють пошук зацікавлених партнерів, які підписують між собою зовнішньоекономічний контракт. За це посередники отримають грошову винагороду.

2. Договір-доручення. Цей договір передбачає, що продавець та покупець імпортних товарів доручають посередникам (ін. особам, фірмам, організаціям) заключити експортні чи імпортні контракти від імені і за рахунок покупців і продавців.

З. Договір-комісії. Цей договір передбачає, що посередники комісіонери заключають зовнішньоекономічні контракти від свого імені, але за рахунок продавця чи покупця імпортованих товарів. Винагорода - комісійні.

4. Договір консигнації. Цей договір передбачає, що продавці (консигнанти) поставляють товар на склади посередників (консигнаторів), які їх збувають покупцям. Отриману валютну виручку консигнатори переводять продавцям,

5.Договори зі збутовими посередниками (дистриб'юторами). Цей договір передбачає, що посередники (дистриб'ютори) самостійно займаються перепродажем товарів від свого імені і за свій рахунок.

6. Агентські угоди. Це угоди, які передбачають, що посередники:

а) сприяють укладанню зовнішньоекономічних контрактів;

б) дані угоди агенти заключають від імені продавців і покупців.

7. Дилерські угоди. Це угоди з незалежними від постачальника юридичними і фізичними особами, які займаються перепродажем їх товарів.

II. Методом здійснення непрямої зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД є біржова торгівля. При здійсненні обмінних операцій в межах світового господарства виділяють 3 види міжнародних (далі Мн) бірж.

1.Мн товарна біржа.

2.Мн фондова біржа.

3.Мн валютна біржа.

Мн товарна біржа є посередником при здійсненні зовнішньоторговельних операцій суб'єктами ЗЕД.

Суть Мн товарної біржі.

Мн товарна біржа - це організація, яка надає місце та забезпечує правила введення регулярної торгівлі біржовими товарами.

Мн товарна біржа - це стабільно діючі світові ринки, на яких здійснюється торгівля великими обсягами однорідних товарів.

На міжнародних товарних біржах здійснюються такі операції:

1. Угода на реальний товар („спот”). Угода „спот” означає, що продавець чи покупець дійсно бажають продати або придбати реально існуючий товар.

Угоди „спот” діляться на:

а) угода з негайною поставкою товарів (до 15 днів з моменту укладення угоди);

б) угоди на товар з поставкою у майбутньому (до З місяців). Ці угоди на реальний товар називаються „форвард”. Ціни угоди „форвард” враховують їх динаміку та зміни з моменту укладання угоди.

2.Термінові (ф'ючерсні) угоди. Вони не передбачають продаж реального товару у визначений термін. Ці угоди націлені на купівлю-продаж права на товар, тобто на документи володіння цим товаром.

3. Спекулятивні операції - це угоди, які розраховані на можливе підвищення цін на товари у майбутньому. Спекулятивні операції базуються на різниці цін по окремим товарам. Ця різниця в цінах виникає внаслідок:

а) продовження терміну реалізації товарів;

б) зростання цін на товар;

в) використання взаємозаміщуючих товарів, ціни на які більш низькі.

4.Операції хеджування (страхування). Вони здійснюються з метою уникнення збитків від зміни цін.

III. Методом непрямої зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД є аукціонна торгівля.

Аукціон - це публічний продаж будь-якого майна, речей, товарів при якому речі, що пропонуються для продажу купуються особою, яка запропонувала за них найвищу ціну.

Основна мета мн аукціону - це забезпечення продажу товарів по найбільш вигідним цінам.

Мн аукціони проводяться в 4-й етапи:

1етап - підготовчий. На цьому етапі посилаються запрошення прийняти участь в аукціоні. Тут також відбувається отримання товару, його огляд співробітниками аукціонів, формування лотів та укладання угод продавцем.

Лоти - це розбивка товару на стандартні партії. Від кожного лоту партії відбирається зразок, який виставляється на аукціоні.

2етап - включає огляд товару покупцем та вибір лотів.

3етап - передбачає здійснення безпосереднього торгу. Саме в цьому полягає суть аукціону.

Основні види проведення аукціонних торгів:

а)торг, який передбачає підвищення ціни на товар. В ньому той, хто останній назвав ціну на товар, пропонує таку ціну, яка є найбільш високою;

б) торг з пониженням ціни на товар, який виставляється для реалізації на мн аукціоні. Тут перемагає покупець, який останній назвав свою ціну за товар.

4етап - заключний. На цьому етапі здійснюється оформлення угод.

Мн торгові аукціони здійснюються такими способами:

1.Гласні мн аукціони.

2.Негласні мн аукціони.

3.Автоматизовані мн аукціони.

Гласні - аукціони передбачають проведення гласного аукціону торгу, при якому покупець відкрито називає передбачену ціну.

Негласні - передбачають, що покупці подають умовні знаки про згоду підняти ціну на заздалегідь встановлену величину націнки. При цьому ім'я покупця зберігається у таємниці.

Автоматизовані - передбачають, що хід продажу товарів, ставки, що пропонуються покупцями автоматично висвітлюється на електронному табло.

IV. Методом непрямої зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД є міжнародні торги.

Міжнародні торги передбачають, що їх організатором є покупець, який запрошує взяти участь у торгах декількох продавців товару чи послуг. При цьому покупець вибирає той товар, який задовольняє його потреби по якості і ціні.

Міжнародні торги (далі мт) - це спосіб купівлі-продажу товарів або надання підрядів на виконання окремих робіт на певних умовах.

Види міжнародних торгів:

1.Відкриті мт. Це такі, у яких беруть участь всі бажаючі юридичні та фізичні особи. Як правило на відкритих торгах пропонується для реалізації стандартне устаткування.

2.Закриті мт. В них бере участь обмежена кількість найбільш відомих фірм, які мають авторитет на світовому ринку. Ці торги застосовуються, наприклад, при купівлі складного і високовартісного устаткування. Зовнішньоторговельні операції суб'єктів ЗЕД регулюються на основі 2-х принципів:

1.Протекціонізм - це політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення кількості обмежень в торгівлі.

2.Лібералізація - це державна політика, що націлена на відкритість внутрішнього ринку для іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень в торгівлі.

Основні методи регулювання зовнішньоторговельних операцій:

1.Методи тарифного регулювання операцій суб'єктів ЗЕД.

2. Методи нетарифного регулювання операцій суб'єктів ЗЕД.

Тарифне регулювання зт здійснюється на 2-х рівнях:

І. Міжнародний рівень - це регулювання зт операцій суб'єктів ЗЕД на основі рішень міжнародних організацій. Такими організаціями є:

1.ГАТТ/СОТ в цю організацію входить - 152 країни світового співтовариства. Україна прагне стати членом COT. ГАТТ/СОТ приймає рішення щодо тарифних обмежень принципів, норм, правил, заборону демпінгу при здійсненні міжнародних торговельних операцій.

2.Міжнародна торгова палата. Приймає нормативно-правові документи, які сприяють здійсненню ЗТ суб'єктів ЗЕД.

Наприклад: міжнародні правила по тлумачення торгових термінів «Інкотермс-2000». Уніфіковані правила про інкасо, Уніфіковані правила та звичаї по документарному акредитиву. [4, с. 325]

Розділ 2. Регулювання торгових відносин

2.1 Рівні регулювання торгових відносин

Регулювання зовнішньоторговельних, а загалом і всіх міжнародних торговельних відносин, здійснюється на трьох узагальнених рівнях:

- на рівні підприємств;

- на рівні держав;

- на рівні міжнародних організацій.

Для підприємства при цьому важливим стратегічним завданням є вибір оптимальної організаційної структури зовнішньоекономічного збуту. Оптимальність структури залежить від наступних параметрів:

- характеру виробничої спеціалізації фірми;

- розміру фірми;

- принципової схеми організаційної будови і форми управління;

- сукупності зовнішніх умов (зовнішнього середовища) функціонування;

- рівня розвитку експорту.

Останній параметр містить інформацію про характер (випадковий чи систематичний) збутових організацій на іноземних ринках, про їхні чистоту і масштаби, про географічну і продуктову диверсифікацію.

Для організації експорту, фірми-виробники утримують власний зовнішньоторговельний апарат, під яким слід розуміти систему органів і служб, об'єднаних функцією управління процесом реалізації та закупівлі товарів за кордоном. Зовнішньоторговельний апарат фірми, в залежності від можливостей фірми, може мати вигляд:

- вбудованого експортного відділу (має повну організаційну залежність від відділу збуту);

- спеціального експортного відділу (займається забезпеченням регулярних експортних операцій, планово-аналітичною роботою, рекламно-інформаційною, кредитно-розрахунковою, транспортно-комунікаційною діяльністю і має самостійність по відношенню до відділу збуту);

- експортних дочірніх компаній (здійснюють цілий комплекс заходів, направлених на реалізацію товару промислової фірми за узгодженими з нею цінами, зберігають юридичну самостійність і тому самостійно відповідають перед покупцями за свої зобов'язання).

Значна роль у зміцненні позицій національних компаній на світовому ринку належить державі, державним методам регулювання зовнішньої торгівлі, експортній політиці держави. Експортна політика держав полягає в тому, що, з одного боку, держава безпосередньо здійснює процеси фінансування, організації, інформаційного забезпечення та заохочення національного експорту, а, з іншого боку, постійно відбувається удосконалення систем заходів непрямого впливу держави на рівень конкурентоспроможності національних товарів шляхом:

- зміцнення науково-технічної та виробничої бази;

- регламентації в області стандартів і якості;

- допомоги в кадровому забезпеченні тощо. [15, с. 148]

2.2 Інструменти державної політики в царині зовнішньої торгівлі

Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні й нетарифні. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов'язані з митними зборами. Мито - це збір коштів, що виконує функцію податку, який стягується при перетині товаром митниці і котрий при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.

Митний тариф - це систематизований перелік митних зборів, які накладаються на товари при імпорті чи експорті. Митні тарифи мають декілька колонок ставок збору:

- колонка максимальних (або генеральних) мит (це для товарів з країн, з якими немає торговельного договору);

- колонка мінімальних мит (для товарів з країн, з якими підписано торговельний договір);

- колонка преференційних мит. Мита бувають трьох видів:

а) адвалерні (стягуються в процентах від ціни товару);

б) специфічні (стягуються у визначеній грошовій сумі з маси, обсягу або штуки товару);

в) змішані.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій.

Перша категорія. Це є найчисельніша категорія, так як до неї відносяться більше половини заходів нетарифного регулювання, які безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національного виробництва. З цих заходів слід виділити:

1)Ліцензування зовнішньоторговельної діяльності. Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально

уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторговельні операції з певними товарами, які внесено до списків, як такі, що ліцензуються за імпортом чи експортом.

Основні види ліцензій зводять до двох типів:

а) автоматична (або генеральна) ліцензія (дозволяє безперешкодні ввезення товару, що внесено до списку, протягом зазначеного терміну);

б) неавтоматична (або разова індивідуальна) ліцензія (дозволяє імпорт чи експорт товару певного виду конкретному імпортеру чи експортеру зі вказівкою кількості товару, його вартості, країни його походження або призначення, а інколи і митного пункту, через який повинно здійснюватись ввезення чи вивезення товару).

Основним регулювальником процесу використання ліцензування зовнішньоторговельних операцій на державному рівні є ГАТТ/ВТО.

2) Контингентування зовнішньоторговельної діяльності. Контингенти (або квоти) - це кількісні обмеження у вартісному або фізичному виразі, які вводяться на імпорт і експорт окремих товарів на визначений термін. Кількісне регулювання здійснюється через індивідуальні неавтоматичні ліцензії.

Ліцензування й контингентування являють собою прямі адміністративні форми державного регулювання зовнішньої торгівлі, що обмежують самостійність підприємств по відношенню до виходу на зовнішній ринок, звужують коло країн, з якими можуть бути укладені угоди щодо певних товарів, регламентують кількість і номенклатуру, товарів, які дозволено вивозити чи ввозити. І все ж, незважаючи на те що система ліцензування й контингентування імпорту та експорту встановлює досить жорсткий контроль над зовнішньою торгівлею деякими товарами, вона в багатьох випадках виявляється гнучкішою й ефективнішою, ніж економічні важелі зовнішньоторговельного регулювання, чим у значній мірі пояснюється те, що ця адміністративна система міцно тримається в арсеналі засобів зовнішньоторговельного регулювання значної більшості країн світу.

3)Антидемпінгове мито (застосовується у випадках імпорту товарів за цінами, що є нижчими за їхні передбачувані витрати виробництва).

4)Компенсаційні мита (застосовуються у випадках виявлення факту отримання експортером державної субсидії з метою підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку).

Особливості застосування антидемпінгових і компенсаційних мит:

а) необхідність проведення попереднього дослідження з метою встановлення факту демпінгу чи застосування експортної субсидії, а також визначення нанесених збитків чи загрози їхнього виникнення;

б)ці заходи застосовуються на дискримінаційній основі супроти певних постачальників визначених товарів.

5) Імпортні депозити - це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару. Сума імпортного депозиту встановлюється за допомогою визначеного відношення до вартості імпортованого товару.

6)Імпортні податки. До цього роду стягнень відносяться:

- податок, який в деяких країнах стягується тільки за перетин кордону;

- різного роду збори пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товару, перевіркою його якості;

- портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори.

7) Угоди про "добровільне" обмеження експорту. Це нав'язане експортеру під загрозою санкцій зобов'язання з обмеження експорту певних товарів у країну, що імпортує.

8) Угоди про встановлення мінімальних імпортних цін. Експортуючі фірми повинні суворо дотримуватись мінімальних цін на товари при укладанні контрактів з фірмами країни, з якою така угода діє. У випадку зниження експортної ціни нижче мінімального рівня країна.[1, с. 23]

Розділ 3. Аналіз зовнішньоторговельної діяльності України

3.1 Принципи та стан торгової політики на сьогоднішньому етапі

Сьогодні економіка України з погляду на її безнадійно важке положення і низьку конкурентноздатність є дуже відкритою. Як відомо, головним каналом відкритості є зовнішня торгівля. Її частка у ВНП коливається від 8-10% у великих країнах до 70-80% у деяких маленьких країнах (Голландія, Бельгія й інші). По оцінках фахівців, рівень відкритості економіки України, розрахований як частка експортної квоти у ВВП, у 2000 році складав більше однієї третини.

Така ситуація заподіює серйозне занепокоєння для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком не значної конкурентоздатності, а безсистемної торгівлі на тлі глибокої кризи. Яке-небудь небажане коливання кон’юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників до банкрутства через відсутність запасу міцності.

Спочатку розглянемо, які конкурентні переваги властиві українській економіці, для того, щоб, використовуючи їх, можна було б зайняти гідне місце у світових економічних відносинах. Як правило, ставлять на дешеву робочу силу, розвиту промисловість, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і розвитку науки. Давайте розглянемо ці показники критично, тому що перебільшений оптимізм є набагато гіршим, чим виваженість і обережність в оцінці своїх реальних можливостей.

1. Дешева робоча сила. Як правило, цей постулат приймається на віру, тому що вартість робочої сили ідентифікується низькою заробітною платою, без обліку продуктивності праці. Приведемо приклад: на Україні реальна заробітна плата зайнятого в матеріальному виробництві складає приблизно 13% від відповідного показника по США, а продуктивність праці приблизно 20%. Таким чином, якщо порівняти ці показники, то на Україні ціна праці, витраченого на виробництво одиниці національного доходу (НД), не так уже сильно відрізняється вона буде усього на 35% менше ніж у США. Але ця різниця поглинається низькою якістю праці і, відповідно, товарів, а також великими витратами на виробництво (30-40%).

Не витримує критики твердження про досить високий професійний рівень нашої робочої сили. Згадайте, що одна третина працівників промисловості, три четвертих у сільському господарстві, і приблизно одна друга в будівництві зайнята ручною некваліфікованою працею. Якщо взяти інші сфери народного господарства, то й тут ситуація приблизно та ж. Не може бути висококваліфікованим лікар, учитель, вчений і інші фахівці, якщо вони не знайомляться з досягненнями НТП і не працюють із застосуванням передових технологій.

Якщо до цього додати низьку трудову і суспільну дисципліну заполітизованість "пролетаріату", соціалістичний соціальний менталітет і інші властиві нам якості, то виходить, що робоча сила не є конкурентоздатною силою з якою можна виходити на світовий ринок.

На сучасному етапі науково-технічного розвитку, що є основним джерелом підвищення конкурентоздатності, до виробництва пред'являються нові, набагато більш жорстокі вимоги. Насамперед, це відноситься до якісних характеристик трудових ресурсів, дисципліни, кваліфікації, відносини до праці, організації і керування виробництвом (сучасного менеджменту) і т.п. Хіба відповідає сьогодні наша робоча сила цим вимогам? Звичайно не повною мірою. Значить вона ще дорожче обходиться для підприємця.

Крім того, значне розширення в індустріально розвинутих країнах електронних і інформаційних технологій, з обліком їх працезберігаючого ефекту ставиться під сумнів конкурентні переваги, досягнуті за рахунок дешевої робочої сили. Забезпечуючи різке підвищення продуктивності праці, ці технології не тільки зменшують, але і приводять до мінімуму значення низької заробітної плати.

2. Відносно розвинута промисловість, що при визначених маркетингових і політичних зусиллях може зайняти гідне місце на ринках країн, що розвиваються, і країн СНД. Причому головними причинами реалізації такого напрямку визнаються "присутність" колишнього СРСР у цих державах, невимогливість їхніх ринків до якості продукції, необхідності підтримувати виробничі процеси "радянського" походження, можливі низькі ціни на українські товари, а також причини політичного характеру. Але варто враховувати визначені обставини, що роблять ці "конкурентні" переваги досить спірними.

Сучасний світовий ринок характеризується застосуванням лідерами міжнародної конкуренції глобальних стратегій, у яких нерозривно зв'язується торгівля й експорт капіталу.

Ринки країн, що розвиваються, вимагають значних кредитів. Адже на цьому будувалася торгова політика СРСР. Саме в припливі іноземних інвестицій зацікавлена більшість країн, що розвиваються. Але в найближчі 15-20 років Україна навряд чи зможе реалізувати таку політику в масштабах, достатніх для завоювання позиції лідера.

До того ж варто враховувати так називаний "російський слід" на цих ринках. Адже саме з Росією асоціюється колишній СРСР, саме Росії відійшла зовнішньоторговельна і дипломатична інфраструктури, саме вона найбільше активно діє на них. Тому на будь-які світові ринки ми повинні виходити з конкурентноздатною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.

Підкреслимо, що при визначенні експортно-орієнтованих виробництв необхідно керуватися запитами світового ринку, активно ці запити задовольняючи. На світовому ринку немає незаповнених ніш (сегментів). Значить потрібно засновувати їх і активно брати участь у їхньому заповненні інакше конкуренти швидко заповнять їх і витиснуть з них менш активних учасників ринку. З іншої сторони великі можливості це інший план даної проблеми. Вони оцінюються з позицій запитів ринку, так що потрібно відповісти на запитання: а чи зможуть наші виробники зробити те, що необхідно?

3. Можливість швидкої експортної орієнтації сільського господарства і переробних галузей. З позиції оцінки первинних (тобто природних) факторів конкурентних переваг Україна займає вигідне положення: гарні землі, помірний клімат, велика кількість робочої сили, зручне географічне положення, великі ринки збуту і т.д. Однак стан АПК України не настільки задовільний, щоб вести мову про його конкурентні можливості.

Перед Україною стоїть одна з головних задач з кожним роком все більше і більше закріплювати позиції на світовому ринку. Перспективи на найближчі роки не вселяють оптимізму. Аграрна реформа настільки затяглася, що вона не зможе відразу розв'язатися з найважчими питаннями соціально-економічних відносин в аграрній сфері і значно підвищити продуктивність праці.

По оцінках експертів, для того, щоб цілком забезпечити себе зерном на використовуваних посівних площах, необхідно вирощувати врожай по 33-35 ц. з га. Це зовсім не рекордні врожаї, але вони для нас поки доступні.

І нарешті, важливе питання: а кому продавати продукцію? На Заході вона не потрібна. Залишаються тільки Росія і колишні республіки СРСР. Однак і тут важливо не переоцінити свої перспективи. Росія це великий ринок збуту, де розпалюється гостра конкуренція між основними виробниками сільськогосподарської продукції.

Наші сільськогосподарські продукти, так сказати, вимінюються на нафту і газ. Такий обмін не може бути еквівалентним, тому що значно легше установити світові ціни на енергоносії, і практично ніхто не купує сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами. З такими цінами Росія знайде собі продукцію високої якості в якому-небудь іншім місці за кордоном. Так що по так званих світових цінах наша продукція сільськогосподарського сектора неконкурентоспроможна навіть на російському ринку. Продавати значно дешевше це не вихід. Отже, експортний потенціал України в цій області може стати значимим через 5-10 років.

4. Значний технологічний потенціал УПК, а також у сфері науково-дослідних робіт і науки. Розглянемо одну з його сторін, може бути найважливішу , ефективність виробництва. Варто підкреслити, що основна маса конкурентних технологій сконцентрована у ВПК, де вони розроблялися і застосовувалися, як правило, для випуску малих серій і одиничних екземплярів, при слабкому контролі за матеріальними витратами. Відомо, що в цій сфері ефективність мала економічний зміст. Хто сьогодні може сказати, які витрати ідуть на ракети, танки, кораблі, літаки ? Чи вигідно виготовляти їх і продавати на світовому ринку? І нарешті: розвиток УПК, з одного боку, і конверсія з іншої, вимагають постійних великих вкладень. Причому мова йде не про необхідність значних витрат на маркетинг цієї специфічної продукції і труднощі, що маються з нею на світовому ринку.

З УПК зв'язуються значні надії по виходу на світовий ринок з високими технологіями. Але варто помітити, що цей оптимізм занадто перебільшений. На сьогодні сфера високих технологій фактично згорнута. Стагнація є спадщиною паралічу підприємств, що мають ці високі технології. У них звузився внутрішній ринок, а відновлювати підприємства-гіганти дуже важко з економічної точки зору неефективно. Першими кроками в рішенні цієї проблеми стали роздержавлення, демонополізація, реструктуризація, підстава системи малих і середніх підприємств, що мають високі технології і можуть їх використовувати відповідно до запитів ринку. Тому підприємства поєднуються, кооперуються, роздрібнюються, конкурують і всим цим вносять життя в цю сферу, що може стати конкурентноздатною на світовому ринку. Кожне з них знайде свою ринкову нішу і буде відстоювати її, що можливо тільки за допомогою НТП. Крім того невеликі підприємства значно легше пристосовуються до ринку це один зі шляхів конверсії.

На нашу думку, ми занадто багато говоримо (саме говоримо) про виявлення так званих "технологій світового рівня" і підтримку їх державою. Експертні оцінки (оцінку з боку державних органів, чиновників) ні до чого не приведуть, а навпаки принесуть шкоду. Адже в кого більше влади, той і тягне на себе бюджетну "ковдру". Цей пережиток соціалізму залишився й в умовах економічної і політичної нестабільності приймає характер "безладу" (прикладів тому безліч). Тому вважаємо, що за допомогою незалежної експертизи має бути виявлено кілька перспективних напрямків для державної підтримки, а частину, що залишилася, потрібно кинути в океан ринкових відносин, що держава повинна створити в першу чергу. Ще раз хочу підкреслити: головне при цьому демонополізація в сфері науки і високих технологій. Досягненнями науково-технічної думки як товаром повинні володіти люди, що їх винайшли.

Особливу увага варто приділяти науці, оскільки для виходу на зовнішні ринки необхідний постійний науковий пошук по створенню нових товарів і послуг, але і сам науковий продукт має величезне значення як товар. Українська наука досягла великих висот, у її "портфелі" є низка готових до реалізації унікальних технологій. Але цього мало. Сьогодні необхідно мати також високорозвинену інфраструктуру, а саме підготовку висококласних науково-інженерних кадрів, розвиту інформаційну науку і її інтегрування у світовий інформаційний простір, створення обмеженого кола державних наукових органів, які б досить фінансувалися державою (інші повинні мати приватний характер) і були національними центрами фундаментальних досліджень і т.д. В кінців-кінців, потрібно виробити державну стратегію розвитку науки.

Освоєння нових технологій вимагає не тільки високоорганізованої системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих кадрів, але і значних вкладень у розвиток так званих "допоміжних" виробництв (і в тому числі різних послуг, від яких залежить ефективність використання сучасної техніки), а також виробничої, ринкової й інформаційної інфраструктур.

Вважаємо, що розвиток науки це реальний для України шлях у світове співтовариство через підвищення рівня конкурентоздатності її економіки. Саме наука є основою силою, що робить, по термінології М. Портеру, розвинуті (чи, краще сказати, придбані) джерела конкурентних переваг, що мають вирішуючи значення в конкурентній боротьбі. Про цьому безсумнівно говорить досвід Японії, Італії, Тайваню та інших країн.

Сучасний курс на підвищення експорту будь-який може у перспективі привести в тупик. Це обумовлено декількома принципово важливими моментами:

1. Орієнтацію на сьогоднішню структуру (навіть якщо це викликано потребою у ВКВ) приведе до ще більшої структурної деформації держави і до кінця знищить його науково-технічний потенціал;

2. Стратегія залучення науково-технічного потенціалу в сферу зовнішньоекономічної діяльності відсутня, а усі відомі нам так звані "програми і концепції" мають торгово-посередницький характер;

3. В існуючих розробках фактично відсутнє розуміння того, що для одержання й утримання конкурентних переваг у наукових галузях, що можуть скласти основу для експортно орієнтованої стратегії, необхідно мати стабільні переваги у визначених сферах науки, а також у галузях, зв'язаних з виробництвом кінцевого продукту. Одночасно в Україні поки що відсутній діючий механізм організації виробництва, що міг би згуртувати конкурентоздатні технологічні системи що були б здатні до ефективної інтеграції в світовий простір на підставі агресивної експортної стратегії.

Саме сьогодні, у контексті розробки довгострокової зовнішньоекономічної політики, необхідно оптимально збалансувати коротко, середньо і довгострокові інтереси держави, зв'язавши їх з динамікою економічних реформ і структурних перетворень у народногосподарському комплексі. Для України цей механізм умовно повинний складатися з трьох взаємозалежних рівнів, на кожнім з який реалізується конкурентні переваги різних рівнів.

І рівень: стабілізація і нарощування виробництва у визначених напрямках, відповідно до стратегічними цілями, традиційними товарними зв'язками, з акцентом на готову продукцію. Необхідно зберегти експортний потенціал металургійного комплексу і деяких хімічних виробництв, поступово перетворити їх на нові технологічні процеси. В певному розумінні, цей рівень є "товарно-кон'юнктурним", але його основне завдання закріплення на традиційних ринках, а також експансія на нові через активний вплив на кон’юнктуру (агресивний маркетинг товарних ринків) і розвиток існуючих конкурентних переваг.

ІІ рівень: реалізація визначених тимчасових переваг, що забезпечуються відносно невисокою вартістю робочої сили, наявністю розвинутих виробничих фондів і технологічних знань, а також матеріальних ресурсів. Ця модель інтеграції в світову систему є традиційною для країн, що розвиваються, особливо на стартовому етапі. Її ключовий елемент ставка на залучення іноземного капіталу і підключення до глобальних технологічних зв'язків.

У наших умовах цей рівень може бути реалізований по таких напрямках:

створення виробництв за участю іноземного капіталу для випуску конкретних марок товарів, що завершують свій життєвий цикл на ринках розвитих країн;

створення складних виробництв із привізних компонентів;

створення машинобудівних виробництв, які б орієнтувалися на обслуговування іноземних інвестицій в Україні;

розміщення в Україні замовлень на виконання у тих сферах, де вона має відповідний науково-технічний потенціал.

ІІІ рівень: реалізація конкурентних переваг, втілених у високих технологіях як існуючих, так і майбутніх. Україна має такі розробки, і за певних умов вони можуть виконувати роль експортного товару. Але, як уже підкреслювалося, для цього потрібно створити відповідні умови не тільки на внутрішньому, але і на зовнішньому рівні. Говориться, з одного боку, про державну підтримку таких розробок за рахунок державних субсидій, а з іншого, про підтримку їхньої високої конкурентоздатності на міжнародному ринку через систему міждержавних угод, домовленостей і стратегічних союзів, через відстоювання ринкових ніш, припустимий рівень протекціонізму і т.д.

Згадані три рівні (моделі, стратегії) інтеграції у світовий економічний простір не можуть розглядатися ізольовано. Ефективне включення у світовий поділ праці припускає прорив по всих трьох напрямках. Але стратегічним пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених в унікальні технологічні і наукові розробки. Одне з основних завдань перших двох рівнів, що самі по собі є важливими інструментами інтеграції, складається в ресурсному підтримуванні процесу цього входження через конкурентні переваги третього рівня.

Безумовно, реалізація механізму інтеграції у світову економіку неможлива без динамічних ринкових перетворень у державі.

Основними причинами, що не дозволяють відповідні умови для підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції є практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначний обсяг і патологічна невибагливість споживачів. Виробництва (фірми й інші) не можуть робити конкурентоздатну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона низької якості на внутрішньому. Інакше кажучи, конкуренція на зовнішньому ринку є її продовженням на внутрішньому. Країни, що сьогодні є лідерами на світовому ринку, в історичній ретроспективі завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту, їхня експансія йшла через його задоволення.

У визначеній мірі в нас також спостерігається наповнення внутрішнього ринку, але через різке падіння внутрішнього споживання і інвестиційних процесів. Тим часом відсутнє основне: вітчизняні товаровиробники змушені виходити на світовий ринок без, так сказати, школи конкурентної боротьби. З врахуванням цього, їх довгострокове перебування на зовнішньоекономічній арені є дуже проблематичним. Основне завдання, що повинне виконувати держава стосовно своїх товаровиробників, до народу, до майбутнього країни, скоріше створити конкурентне середовище. Але потрібно ще раз підкреслити: без дійсної конкуренції на внутрішньому ринку не варто думати про ефективний вихід на міжнародну арену.[9, с. 9]

3.2 Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі

Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.

Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.

Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних економік у міжнародній торгівлі.

Зовнішньоторговельний обіг товарів та послуг у 2000 р. становив 33,4 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з 1999 р. на 18,5 %. Експорт зріс на 18,8 %, імпорт — на 18,2 %, їх обсяги становили відповідно 18,1 та 15,3 млрд. дол. США.

Додатне сальдо зовнішньоторговельного балансу, як це показано в (дод. А), становило майже 3 млрд. дол. (у 1992 р. — 2,2 млрд. дол.). У додатках Б, В, та Г. наведено дані, що характеризують динаміку розвитку зовнішньої торгівлі та її структуру.

Покращання показників зовнішньої торгівлі у 2000 р. пов'язане, у першу чергу, зі збільшенням обсягів торгівлі з основним торговельним партнером - Російською Федерацією, обсяги торгівлі товарами та послугами з якою у відношенні до 1999 р. зросли на 11,7 %, у тому числі експорту - на 21,9 %.

За даними Держкомстату України, в І півріччі 2001 р. обсяг експортних поставок в Росію становив 27,2 % від загального об'єму експорту, в Італію — 5,2 %, Туреччину — 4,4 %, Німеччину — 4,3 %, Китай -3,6 %, США - 3,2 %, Польщу -3,1 %.

Найбільші імпортні надходження виконувались з РФ — 38 %, Туркменістану — 10,8 %, Німеччини — 8,2 %, Казахстану — 4,6 %, Білорусі - 3,1 %, США - 2,9 %, Італії - 2,6 %.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в І півріччі 2001 р. становив 15 426,2 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2000 р. на 14,4 %, в тому числі експорт, який становив 8009,8 млн дол. (збільшився на 21,7 %), імпорт — 7416,4 млн дол. (збільшився на 7,4 %). Позитивне сальдо становило 593,4 млн дол. (за І півріччя 2000 р. негативне сальдо становило 320,9 млн дол.). Коефіцієнт покриття імпорту становив 1,08 (за І півріччя 2000 р. — 0,95).

В загальному обсязі експорту товарів за І півріччя 2001 р., порівняно з І півріччям 2000 р., збільшилась частка виробів з чорних металів з 3,5 % до 4,9 %, молока та молочних продуктів — з 0,6 % до 1,8 %, механічних машин та обладнання — з 5,3 до 8,2 %, інструментів — з 0,1 % до 1,4 %, масляних насінь та плодів — з 1,1 % до 1,5 %. Разом з тим, зменшилась частка чорних металів — з 37,5 % до 31,4 %, продуктів неорганічної хімії — з 4,7% до 3,8%.

У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка механічних машин та обладнання з 9,2% до 10,9%, фармацевтичних продуктів, включаючи медикаменти — з 1,4 % до 2,1 %, чорних металів — з 1,4 % до 2 %, засобів наземного транспорту, крім залізничного — з 3 % до 3,4 %, паперу та картону — з 2 % до 2,6 %. Зменшилась частка мінерального палива, нафти та продуктів її переробки — з 45,4 % до 40,2 %, руди, шлаків та золи — з 3,1 % до 2 %.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі послугами в І півріччі 2001 року, за інформацією Держкомстату України, становив 2262,8 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2000 р. на 0,4 %, в тому числі експорт — 1704,5 млн дол. (скоротився на 0,7 %), імпорт — 558,3 млн дол. (збільшився на 3,9 %); позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 1146,2 млн дол. та зменшилось на 2,9 %.

Україна здійснювала зовнішньоторговельні угоди послугами зі 175 країнам й-партнерами. Найбільшу частку в загальному обсязі українського експорту займали транспортні послуги (84,6 %), імпорту — державні послуги (45,4 %), послуги транспорту (17,8 %), ділові, професійні та технічні послуги (12 %) та послуги зв'язку (8,9 %).

Порівняно з І півріччям 2000 р. експорт послуг скоротився на 12,9 млн дол. через зменшення обсягів ділових, професійних і технічних послуг

- на 18,7 млн дол. (на 17,8 %) та будівничих послуг — на 8,0 млн дол. (на 44,9 %). Одночасно зросли на 7,1 млн дол. (на 32,5 %) послуги турфірм, на 2,2 млн дол. (на 23,2 %) — фінансові послуги, на 1,6 млн дол.

- транспортні послуги (0,1 %), зокрема повітряного транспорту на 13,9 млн дол. (на 14,3 %), залізничного транспорту на 16,7 млн дол. (на 11,6 %), річкового транспорту та допоміжних транспортних послуг на 20,8 млн дол. (на 25,2 %).

Майже дві третини експорту послуг (1056,7 млн дол.) припадає на країни СНД, у тому числі 96,5 % — на РФ. Обсяги послуг, наданих країнам СНД, в І півріччі 2001 р. зменшились на 2,7 млн дол. (на 0,3 %), в тому числі Туркменістану — на 7,6 млн дол. (81,3 %), Азербайджану — на 1,8 млн дол. (на 51,3 %). Одночасно зросли обсяги наданих послуг Російській Федерації — на 6,1 млн дол. (на 0,6 %), Казахстану — на 1,3 млн дол. (на 58,7 %).

Висновки

Важливим фактором розвитку національної економіки є зовнішньоекономічні зв'язки.

Опора на власні сили? Це - політика, при якій держава прагне не допускати перевищення імпорту над експортом, жорстко контролюючи рух товарів чи послуг капіталів через свій кордон.

Кожна країна повинна жити і розвиватися, спираючись на свої засоби але все-таки жодна країна не може досягти яких небудь серйозних результатів в економічному і соціальному розвитку, якщо вона не буде прибігати до використання вигод міжнародного обміну.

Вигода від зовнішньої торгівлі й у тому, що вона дозволяє порівняти економічні умови країн як би підстьобуючи їхній розвиток.

Розвита зовнішня торгівля загострює конкуренцію між товаровиробниками, змушуючи їх закривати неконкурентні і шукати прибуткові виробництва, поліпшувати організацію праці і т.п..

В ідеалі ринок повинний сам визначати які продукти будуть експортуватися і які імпортуватися.

Збільшення експорту в порівнянні з імпортом завдяки дії мультиплікатора буде мати для країни експансіоністський ефект.

Міжнародний банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський Загальний ринок - усе це найбільш важливі фактори, що зіграють позитивну роль у розвитку міжнародної торгівлі.

Список використаної літератури

Бабанін О. Деякі проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України // Зовнішня торгівля. – 2000. - №1.

Байда Н. Ризики зовнішньоторговельної діяльності // Фінанси України. -2002. -№ 11.- с. 44-48

Гончарук А. На шляху до світової організації торгівлі // Урядовий кур'єр. -1999. - 1 жовтня. - с.4.

Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 384 с.

Коваленко В., Маєвський В. Стан та перспективи розвитку торгово-економічних відносин України та Грецької республіки // Зовнішня торгівля. - 1999. - №3-4. - с. 132-136.

Круглик С. Обмін, далекий від реальних можливостей: Україна-Франція: сучасний стан та перспективи співробітництва // Політика і Час. -2004.- №7/8. -с.25-29.

Кульпінський С. Зовнішні чинники впливу на експорт в Україну // Вісник націольного банку України. - 2002. - №5. - с.59-63

Майорова І.М. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності України за 1999-2001рр. // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - №10. - с. 83-86

МакаришеваТ. Україна на шляху до світової організації торгівлі // Інтелектуальна власність. - 2002. - №4. - с.9-11

Михайлов В.С. Формування статистики зовнішньо-економічної діяльності в України // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №6. -с.132-136

Мунін Г., Паров Д. Україна і Республіка Болгарія: Потенціал і розвиток торгово-економічних відносин // Економіст. - №8. — с.49-51

Новицький В, Геоекономічні пріоритети України в контексті сучасного світогосподарського порядку // Економічний часопис ХХ ст. - 2004. - №6. -с.13-19

Паталаха Є., Лебідь М. Українсько-Казахське співробітництво: сировинна база плюс технологічний потенціал // Вісник Нац. А. Н. України. - 2000. - №2. - с.22-25

Станіславська С. Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності: практика застосування // У Бізнес. - 2002. - 8 квітня (№14). - с.41-45

Ткачов І., Дзись Н, Проблеми Української зовнішньої торгівлі на межі тисячоліть // Зовнішня торгівля. - 1999. - № 3-4 - с.148-153

Шуляк П.С. Українсько-Російські економічні відносини на сучасному етапі розвитку // Економіка. Фінанси. Право. - 2004. - №6. - с.13-19