Трансформація біблійних образів у містерії Івана Огієнка Каїн і Авель

Володимир Півторак

Науковий керівник – доц. Антофійчук В.І.

Трансформація біблійних образів

у містерії Івана Огієнка “Каїн і Авель”

В останнє десятиліття значно активізувалися зусилля українських вчених, спрямовані на дослідження багатогранної наукової і художньої спадщини Івана Огієнка (Митрополита Іларіона). Щоправда, його літературна творчість вивчена ще недостатньо. Про це, зокрема, свідчить містерія “Каїн і Авель”, один з його найпомітніших творів.

Художнє переосмислення образів Каїна і Авеля розпочалося в українській літературі з поеми І.Франка “Смерть Каїна” (1889), в якій заголовний персонаж внаслідок тривалих роздумів над суттю свого вчинку морально перероджується, стає людино­любцем. Серед творів української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., в яких безпосередньо використовуються мотиви і образи першоджерела, - поема Н.Кибальчич “Каїн” (1904) та поезія в прозі С.Яричевського з такою ж назвою (1897). Водночас зв’язок творів української літератури цього періоду з біблійною оповіддю простежуються і на рівні аналогії та алюзії, що виявляється в подібності елементів сюжету, характерів, образ­ності, композиційних засобів тощо. Такими є, наприклад, повісті “Марко Проклятий” (1870) О.Стороженка та “Земля” (1901) О.Кобилянської.

В українській літературі ХХ ст. є ряд творів, в яких на основі біблійної оповіді про Каїна і Авеля змальовується одвічна боротьба добра і зла. Серед них – “Авлева жертва” (1926) Ю.Шкрумеляка, “Мов Каїн, в зеленій діброві…” (1932) В.Тарно­градського, “Каїн” (1948) В.Сосюри, “Каїнові” (1963) Б.Рубчака, “Каїн” (1990) І.Жука, “Балада про Каїна та Авеля” В.Вовк та ін., в яких загальновідомі персонажі інтерпретуються здебільшого в морально-етичному аспекті. В укра­їнській поезії ХХ ст. образ Каїна іноді використовується на рівні символу. Автори таких творів не розгортають оповідь першоджерела у певні сюжетні колізії. Вжитий у певному контексті, такий образ часто служить засобом характеристики трагічної української дійсності ХХ ст., позначеної новою Каїновою печаттю – червоним прапором з його кривавим серпом і молотом (“Відлуння молитви” П.Осадчука). Драматична історія українського народу асоціюється із стосунками біблійних братів (“Україніка” Є.Гуцала).

За формально-змістовими ознаками містерія І.Огієнка “Каїн і Авель” (1957) є продовженням і дописуванням канонічного тексту. Твір моделює ситуацію, в якій опинилися Адам, Єва та їх діти після вигнання з раю. Ставлення персонажів до свого становища не однозначне. Так, Адам виявляє повне смирення і каяття, сумує за втраченим раєм. Єва розуміє свою провину, тому закликає Адама не згадувати про те, що втрачене для людини назавжди. Авель під впливом розповідей батька за допомогою молитви і повної відданості Богові прагне повернути рай.

Найбільше уваги автор приділяє розкриттю суперечливого і складного внутрішнього світу Каїна. Старший син Адама і Єви невдоволений з того, що йому доводиться спокутувати гріх батьків тяжкою працею в полі. Він то виявляє своєрідний бунт проти несправедливої, на його думку, Божої кари, звинувачує Бога в жорстокості (пор. “Каїн” Байрона), то шкодує, що втратив віру. У змалюванні братовбивства І.Огієнко дотримується кано­нічної версії.

Твір І.Огієнка написаний за канонами релігійної драми, зразки якої мають місце і в творчості інших українських авторів ХХ ст., зокрема, В.Лужницького, В.Лімниченка та ін.

Містерія І.Огієнка “Каїн і Авель”, незважаючи на деякі її концептуальні суперечності і декларативність у зображенні персонажів, повинна посісти належне їй місце в історії української літератури ХХ ст.

Список літератури

Митрополит Іларіон. Каїн і Авель // Митрополит Іларіон. Твори. – Т.1.: Філософські містерії. – Вінніпег, 1957. – С. 201-262.

Нямцу А.Е. Поэтика традиционных сюжетов. – Черновцы: Рута, 1999. – 176с.

Скоць А.І. Вічні образи в поемах Івана Франка (на матеріалі філософських поем “Смерть Каїна” і “Мойсей”) // Іван Франко і світова культура, матері­али міжнародного симпозіуму Юнеско: У 3 кн. – Кн.2. – К.: Наук. думка, 1990. – С.304-306.