Онтологічні теми в романі М.Булгакова "Майстер і Маргарита"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра теорії літератури та словістики

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Онтологічні теми в романі М.Булгакова

«Майстер і Маргарита»

Підготувала:

студентка ІІІ курсу

факультету іноземної філології

групи ІМ-34

Паршикова А.В.

Науковий керівник:

доц. Матчук А.Л.

Рівне – 2006

Зміст

Вступ

Основна частина

2.1 Біблія і Євангеліє від Булгакова

2.2 Бачення автором образів Іуди та Левія Матвея

2.3 Булгаковське бачення зла у романі

2.4 Взаємовідношення персонажів з різних світів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Михайло Афанасійович Булгаков великий письменник кінця ХІХ – початку ХХ століття. Свою літературну діяльність М. Булгаков розпочав в газетах та журналах в якості автора оповідань та фальєтонів. Найбільш глибока творчість М. Булгакова найшла себе в романі „Майстер і Маргарита”. Роман має велику історію написання .

Роботу над своїм великим шедевром автор розпочав в 1928 році. Початок розділу, який називався „Манія фурібунда” збереглася в другій із двох вцілівших редакціях . Рукопис першої редакції був знищений самим Михайлом Булгаковим .У ній йшлося про диявола (Воланда), який розповідав двом літераторам про Понтія Пілата. Єршаламіївські розділи були викладені разом як один розділ, у вигляді розповіді Воланда. Стиль і мова єршаламіївських розділів, ще не різнилась від стилю і мови московських сцен, там, і тут більш помітну роль відігравав сатиричний початок з елементами гумору. Все це породило новий роман з московськими повістями, написаними Булгаковим в середині 20-х років.

„Майстер і Маргарита” Михайла Булгакова – твір, роздвинувший кордони жанру роману, де автору вперше вдалося досягнути органічного поєднання історично-епічного, філософського і сатиричного начал.

По формі „Майстер і Маргарита” – це роман в романі. Розповіді на біблійні теми – це розділи, який пише майстер, інтерпретуючи відому історію зіткнення Ісуса Христа і Понтія Пілата. У біблійному сюжеті Булгаков розвиває головні ідеї Євангеліє від Луки, у якому Христос змальовується як син людський(як відомо, у Біблії є чотири Євангелія, що різняться трактуванням образу Христа). У романі Ієшуа – людина як усі і водночас незвичайна. Як звичайна людина він боїться болю, смерті, лякається, коли дізнається, що його хочуть убити. І в той же час, тільки своїм співчуттям, лікує головний біль Пілата, а жорстокий збирач податків, наслухавшись добрих слів Ієшуа, кидає гроші на дорогу і йде за ним. Філософія Ієшуа проста: усі люди добрі й потрібно зробити все,щоб допомогти людині виявити свою доброту, бо тільки добро може змінити світ.

Також в романі царюють щаслива вільність фантазії і одночасно суворість композиційного та архітектурного замислу. Там править бал Сатана, вдохновенний майстер пише свій роман. Там прокуратор Іудеї відправляє на страту Христа, а поблизу цього всього пристосовуються до життя земні люди.

Мета данної курсової роботи: дослідити онтологічні теми в романі М. Булгакова „Майстер і Маргарита”.

Мета курсової роботи поставляє ряд завдань:

- порівняти єршаламіївські розділи з Біблією;

- дослідити і порівняти біблійні образи Іуди та Матфея з булгаковськими;

- дослідити булгаковське бачення зла у романі;

- виявити взаємовідношення персонажів з різних світів у романі „Майстер і Маргарита”.

Об’єктом дослідження курсової роботи є біблійні образи та сили зла у романі М. Булгакова „Майстер і Маргарита”.

Предметом дослідження є біблійна тематика у романі.

Тема даної курсової роботи є дуже актуальною. Роман „Майстер Маргарита” – один з найскладніших, найзагадковіших художніх творів, які вивчаються в 11 класі. Він поєднує в собі смішне і серйозне, філософію і сатиру, пародію і фантастику, карнавалізацію дійсності та її буденність. Актульність теми полягає в тому, що дана курсова робота виносить на обсуд такі проблеми: добро і зло, зрада чи вірність, віра та без вір’я.

Ці проблеми досліджували багато вченних-літераторів, таких як: Лесскіс Г., Дерягін А., Соколов Б. та багато інших.

Основна частина

1.1. Євангеліє від Булгакова та Біблія.

Роман „Майстер і Маргарита” – вершина творчості М. Булгакова.

Михайло Булгаков задимляв свій твір як роман про диявола. В першій редакції(пізніше спаленій) взагалі не було образів майстра та Маргарити, які являються не лише головними героями, а каталізаторами людських вчинків та думок.

Ще в першій редакції роману була розвинена не тільки тема про диявола, але і викладена євангелійська легенда, де мова йшлася про Ісуса та Понтія Пілата .

Булгаков створює своє власне Євангеліє. Він вважає що зло можна перемогти за допомогою світла та божественної істини, творчого сумніву великої любові та самопожертви.

Одна з найбільших таємниць роману майстра-сюжет. В чому він схожий та несхожий на євангелійський?.

Відомо, що Біблія складається з чотирьох Євангелій, які насамперед різняться позицією оповідача та ідеологією.

Булгаков у своєму романі розвивав головні ідеї від Луки, в якому Христос змальовується, як син людський. Ієшуа вже не Христос і навіть не його інтерпретація. Ієшуа це людина, як усі, хоча і незвичайна. І зображається він без жодного натяку на месіанство. Йому притаманні усі людські почуття і навіть слабкості.

Також велику роль в романі відіграло Євангеліє від Никодима. В статті” Никодимівського Євангеліє”, енциклопедійського словника Блокгауза і Єфрона відмічається, що цей твір мав особливо багато матеріалів, пов’язаних з Понтієм Пілатом.

Але в романі немає апостолів, матері Марії і навіть натяку на воскресіння.

У Біблії Понтій Пілат не мучиться докорами сумління, а Булгаковський герой постійно балансує між добром і злом, зазнає чимало переживань від нуртуючої совісті. Якщо в Біблії Христа розіп’яли за рішенням Синедріону і за вимогою юрби, яка кричала Пілатові:” Розіпни його!”, то в романі відповідальність остаточного вироку покладається начебто на прокуратора.

М. Булгакову були відомі книги англійського релігійного письменника Ф. Фараона” Життя Ісуса” та німецького філософа Д. Штрауса” Життя Ісуса”. У них Понтій Пілат – жертва обставин та підступності іудейських проповідників. Але М. Булгаков зважає на постійну апеляцію уваги .

Автор зважає на переконання мислителів і письменників межі ХІХ-ХХ століття: Ф. Ніцше проголошував, що „Бог вмер”, Анна Ахматова вбачала „страшну виразку” в суспільстві у боговідступництві.

Через Воланда, що є очевидцем І століття нової ери, і майстра, письменника, якому відкрилась істина Божественного існування, Булгаков творить своє власне Євангеліє, своє одкровення про Віру і віддає його на читацький суд.

Автор зображує перед читачем „свого” Христа та Понтія Пілата. Але щоб краще зрозуміти булгаковського героя, давайте пригадаєм, хто такий Понтій Пілат, як історична особистість?

Пілат був правителем Іудеї на початку І століття нашої ери. На роки його правління припадає одна із доленосних подій історії людства – розп’яття і воскресіння Ісуса Христа. Пілат віддав розпорядження про страту Сина Божого. Історія увічнила ім’я жорстокого і золотолюбивого прокуратура Іудеї поряд з іменем Ісуса Христа у молитві „Символ Віри”. Так син царя – звіздаря Ати та доньки мірошника красуні Піли (свідчення давньогерманських легенд) Понтій Пілат увійшов в історію.

Майстер представляє нам Пілата у білому плащі з кривавим підбоєм. У символіці цих кольорів ми бачимо, що біле – життя, а червоне(криваве) – символ смерті, небезпеки. У руках Пілата, як намісника кесаря в Іудеї долі людей, їхнє життя і смерть. Червоне і біле з’єднавшись дали рожевий колір ,колір троянди ( запах масла якого, так ненавидить прокуратор). Булгаков використовує символіку троянди, характерну для католицької традиції християнства, незрозумілу і невідому для християнства. Це символ таємниці народження нового світосприйняття, нової філософії, нової віри. Запах трояндового масла, якого не переносить Понтій Пілат, передує появі Ієшуа ( у католицтві біла троянда-символ Христа). Пілат страждає від невимовного головного болю викликаного запахом масла. Ще більше страждань він відчуватиме дві тисячі років саме тому, що вчинивши проти своєї совісті, віддав наказ про страту ні в чому не винного бродячого філософа. І щоб якось загладити свою провину, Пілат вбиває Іуду із Кіріафа.

Як бачимо, автор використовує лексику давніх часів(прокуратор (намісник), гімікранія(мігрень),і гемон(правитель, головний) та інші) для максимального наближення читача до епохи зародження християнства і створює ефект достовірності.

Страта Ісуса Христа була в історії людства відліку Нового часу, зародженням нової віри, формування нового мислення, нової філософії життя, гуманістичнішої порівняно з більш древніми і філософськими вченнями.

Головний акцент роману –відтворення поворотної події світової історії в істинному, не спотвореному вигляді – прихід Бога в ім’я спасіння людей через Любов, Милосердя і Добро.

Історії відомо чотири інтерпретації цієї події євангелістами Матфеєм, Марком, Іоанном та Лукою. У кожному з тлумачень, хоч загалом вони подібні, є певні розбіжності.

Булгаков вважав, що автори Євангелій не були безпристрасними у своїх оповідях, тому допускали відхилення від істини, неточності. Людському сприйняттю взагалі притаманне спотворення, перекручення підтвердження цієї думки у романі є дії Левія Матвія( Ієшуа в записках свого єдиного учня не побачив нічого того, що було ним сказано. Учень одразу ж записував свої власні інтерпретації, а не мову вчителя).

Головним героєм роману майстра є не Бог, а Понтій Пілат, чому?

Людина( письменник майстер) пише про долю людини(Пілата), оскільки бути безпристрасним життєописувачем долі Сина Божого людина не гідна.

Але образом, в лиці якого, ми бачимо Ісуса, існування якого в романі відстоює сам диявол, є Ієшуа Га-Ноцрі.

В перших редакціях роману, який був задуманий як роман про диявола, образ Ієшуа, більше нагадував боголюдину. Але в останній редакції – це звичайна людина (а можливо, незвичайна, з точки зору нашого сучасного світу, дуже він непрактичний і дивакуватий), яка переконана, що злих людей не існує на землі, що справедливість обов’язково переможе і що самий страшний гріх – це боягузтво.

Булгаков недарма посилює в романі контраст між Ієшуа та біблійним образом Ісуса. Ієшуа 27 років( а не 33), він не пам’ятає своїх батьків, він самотній в цьому світі де його всі вважають бродячим філософом(яким він по суті і є), майже несповна розуму. Але Пілат стверджує, що він несхожий на дуркуватого: ”Повторяю тебе, но в последний раз: перестань притворяться сумасшедшим…”[ 4; 26], хоча слова і вчинки бродячого філософа, з точки зору Пілата, можуть розцінюватися як безглузді. Ієшуа не вміє брехати, чи це не безглуздя в реальному світі?

Ієшуа не говорить: „Я сирота”, він вимовляє формулу присутності одного Бога у Всесвіті: „ Я один в мире”, тим самим підтверджуючи фразу Воланда: „Просто Он существовал, и больше ничего... и доказательств никаки не требуется”.[4; 15].

Булгаков навмисно не дотримується євангельської традиції Нового Заповіту: його герой – син людський. У Ієшуа немає божественного все ведіння:

він не знає, для чого світильники у будинку Іуди(а Пілат знає!);

він може зняти головний біль Пілата, передбачає долю Іуди, а власна йому невідома.

Ієшуа – людина безперечно беззахисна і людяна. Відбулося ”заземлення євангельської легенди”, художнє перетворення боголюдини у людину.

Для православного читача є всі підстави вважати читання „Майстра і Маргарити” гріхом, адже в центрі цього твору – Воланд, сатана. Правда останнім часом офіційна православна церква змінює свої позиції щодо роману.

А. Дерюгін дав трактування деяких епізодів „Майстра і Маргарити” з метою ознайомлення читача з елементами православного світобачення. Як зазначає автор, це спроба поглянути на роман з іншого боку на противагу його негативній оцінці в православному середовищу. Чесну перед самою собою людину, роман, як, до речі, і „сатанинська біблія”, веде до Бога. Якщо завдяки „ Майстру і Маргариті” повірити в реальність сатани як особистості, то неминуче доведеться повірити і в Бога як в Особистість: адже Воланд категорично стверджував, що Ісус справді існував. І те, що булгаківський Ієшуа не є Богом, булгаковський сатана в” Євангеліє від себе „ сам усіма засобами намагається довести та показати. Проте чи правильно з наукової точки зору М. Булгаков виклав події що трапилися в Палестині дві тисячі років тому? Може бути ,що історичний Ісус з Назарета – не описаний Булгаковим Ієшуа Га-Ноцрі? Але ж тоді – хто він?

Отже, звідси логічно витікає, що читач має стати на шлях пошуку Бога, на шлях „богопізнання” [ 5; 37].

У романі Ієшуа несхожий на канонічного Ісуса. Це характеризує підхід Булгакова до вічних Біблійних сюжетів і персонажів, протрактовуваних завжди не так, як це робить офіційна церква.

Немає єдності в питанні ставлення М. Булгакова до релігії. Він не сприймає канонів та догматів”, - кажуть одні інші ж вважають його натурою релігійною.

Також весь роман пронизують мотиви темряви та світла. Релігійний(традиційний) поділ на добро і зло сприймається так: світло – добро; темрява – зло. У романі є два образи в яких реалізуються дані мотиви: Сонце і Місяць які своєю присутністю об’єднують три часових простори. Текст умовно поділений на два періоди впливу: Сонце – Місяць, день – ніч, добро – зло. В фольклорній традиції Сонце символізує добро, а Місяць зло. Але в романі все набагато важще.

При освітленні сонцем відбуваються події, які можна назвати злом: допит у Пілата на балконі, страта Ієшуа; іноді герої показуються нам, не такі, які вони є насправді, видно лише їхню „зовнішню” сторону характеру.

В основі бінарної опозиції добро – зло лежить проблема взаємовідносин між силами добра та зла(між Богом та дияволом). Єретичні мотиви в світовій літературі мають в основі головне питання: якщо Бог такий всемогутній, то чому зло має таку владу?

В романі постійно постає питання, що первинне і що сильніше: добро чи зло?

Зло може бути таким же сильним, як і добро(для Воланда немає нічого неможливого). Князь темряви може вершити долями людей, пророкувати майбутнє, „читати думки”, зводити закоханих, карати винних, але він не може відпустити гріхи, не може простити(це він робить на одну ніч(бал сатани)). Це привілей Бога, єдиного і всемогутнього. Саме тому прихід Левія Матвія у фіналі роману виглядає дивною формальністю.

Єршалаїмівські розділи в романі, були написані перш за все на основі літературних джерел, являються найбільш яскравою частиною „Майстра і Маргарити”. З мозаїки різноманітних деталей Булгаков створив історично-достовірну панораму життя людей іншої епохи, які разом з тим являються такі близькі і зрозумілими для нас сьогодні. В цих розділах заключається філософський зміст роману, його найвища етична точка.

2.2 Бачення автором образів Іуди та Левія Матвея

У романі майстра про Понтія Пілата присутні такі герої, як Левій Матвій та Іуда з Кіріафа.

Левій Матвій – загадковий персонаж в романі. Дослідники переконані в тому, що його праобразом був євангеліст Матфей. Але більше цього розгадка не продвинулась. Немає пояснення дивному імені Левій, не відомо, що саме, на думку Булгакова виразив цей персонаж у змісті проповідей Ієшуа.

Разом з тим очевидно, що образ Левія Матвія несе в собі велике змістовне навантаження, про що свідчить негативне ставлення до записаного ним на козячому пергаменті не тільки зі сторони Ієшуа, але й одного з головних героїв роману – Воландом.

Левій Матвій був єдиним учнем Ієшуа. Впродовж усіх мук і аж до самої смертіга – Ноцрі, Левій був єдиним свідком. Левій співпереживав муки Ієшуа. Для того, щоб розбавити свого вчителя від страждань. Він украв ніж в хлібній лавці, і хотів зарізати Ієшуа, але страта не дала цього зробити. Крім Левія Матвія, існує ще один не менш важливий образ – Іуди із Кіріафи. Його прототипом був Іуда Іскаріот. Але якщо зрівнювати канонічну релігійну літературу з” Євангеліє від Булгакова”, помітні відродження цілий ряд моментів. По біблійній традиції Іуда Іскаріот, тобто Іуда із Каріота – один із учнів Ісуса. Іуда розкаявся в зробленому – в зраді Спасителя, вернув первосвященикам 30 срібників і сказав: „Згрішив я, зрадив кров невинну”. Першосвященники, взявши гроші, подумали, що було б непристойно покласти ці гроші в церковну казну, тому що це ціна крові, тому вони купили за них землю для поховання диваків (це місце з того дня називається «акелдама», що означає „земля крові”).

„У Булгакова Іуда – стороння людина. В Євангеліє зрада Іуди призвела до того, що він показав воякам Христа. Мабуть в Єрусалимі було багато таких, хто знав Ісуса в лице.

У Булгакова Іуда – провокатор, він діє активно: ховає в себе дома свідків обвинувачення, запалює світильник і домагається від Ієшуа розмови на політичні теми. До того ж, зрадивши, він не розкаюється. Так само цинічно діють усі інші зрадники у творі Булгакова – Ніза, Алоідій Могарич, барон Май гель» [ ; 11].

В біблійній літературі говориться, що душевні муки від скоєного призвели Іуду до самогубства, ганебної смерті.

Автор, в свою чергу, створює іншу фабулу смерті Іуди: його за наказом Пілата заманюють у пастку і там вбивають.

Гетсиманський сад – місце молитви до кровавого поту і душевних страждань Господа перед його смертю, тут був Він зраджений Іудою Іскаріотом первосвященикові – у Булгакова перевтілився цей сад в місце вбивства Іуди із Кіріафа.

Мотиви зради, совісті своє образно пов’язують єршаламіївських героїв Левія Матвея, Понтія Пілата, Іуду. Булгаковський Левій Матвій, як і євангеліст Матфей, був митником (збирач податків), а до митників відносилися, як до зрадників, які працювали на римських завойовників. Під впливом Ієшуа він глибоко покаявся у попередніх гріхах і почав називати себе учнем Ієшуа, який був готовий покарати Іуду за його зраду Ієшуа Га-Ноцрі.

«Левій вдруг приблизился к столу уперся в него обеими руками и, глядя горящими глазами на прокуратора зашипел ему:

- Ты, шемон, знай, что кровь еще будет…

- Это тебе сделать не удастся, ты себя не беспокой. Иуду этой ночью уже зарезали.

Левий отпрыгнул от стола, дико озираясь, и выкрикнул:

- Кто это сделал?

- Не будь ревнив, - скалясь ответил Пилат и потер руки, - я боюсь, ччто были у него поклонники и кроме тебя.

- Кто это сделал? – шепотом повторил Левий.

Пилат ответил ему:

- Это сделал я.

Левий открыл рот, уставился на прокуратора, а тот сказал тихо:

- Это конечно, немного сделано, но все-таки это сделал я.

И прибавил:

- Ну, а теперь возьмешь что-нибудь?

Левий подумал, смягчился и наконец сказал:

- Вели мне дать кусок чистого пергамента» [ 4 ; ].

Але виникає питання: чому Пілат вбиває Іуду?

Приходимо до висновку, що «кров по совісті» - кров зрадника Іуди – не виліковує хвору совість прокуратора, а дає тимчасове фізичне полегшення. Докір сумління, душевні муки продовжує відчувати Понтій Пілат, змушуючись переконати самого себе в тому, що посада змусила відправити на страту безневинну людину.

Іуда у Булгакова, на думку Афранія, начальника служби, дуже гарний: зовнішня краса Іуди із Кіріафа контрастує з важкістю злочину, який він скоїв.

Але ж був мотив зрадництва, заради чого він це зробив? У Іуди велика пристрасть до грошей:

«- Скажите! Характеристику его вы можете мне дать? Фанатик?

- О нет, прокуратор.

- Так, а еще что-нибудь?

- Очень красив.

- А еще? Имеет, может быть, какую-нибудь страсть?

- У него есть одна страсть, прокуратор – Гость сделал короткую паузу – Страсть к деньгам» [4; ].

Для пояснення злочину Іуди Булгаков вважає, що тільки «пристрасть до грошей» - недостатньо.

«Але і тут користолюбство вкінці виявляється лише слідством. Іуда із Кіріафа кохає Нізу і дарма мріє розбагатіти, щоб увести її від збанкрутілого чоловіка. Але в дійсності його кохання виявляється агентом Афранія і сама зраджує того, хто раніше зрадив Ієшуа», - пише Б.Соколов [8; 226]. В підтексті звучить мотив приреченості Іуди вищими силами за його зраду.

Іуда виявився між Каіфою та Пілатом, іграшкою в руках людей, наповнених владою і ненавидящих один одного. Якщо ж перечитати сцену вбивства Іуди, виділивши такі рядки:

«…присел на корточки возле убитого и заглянул ему в лицо. В тени оно представилось смотрящему белым как мел, и каким-то одухотворенно красивым. Через несколько секунд никого из живых на дороге не было. Бездыханное тело лежало с раскинутыми руками. Левая ступня попала в лунное пятно, так что отчетливо был виден каждый ремешок сандалии. Весь Гефсиманский сад в это время гремел соловьиным пением» [4; ].

Цікаві замітки Г.Лєсскіса: «…оно представилось смотрящему … каким-то одухотворенно красивым». – Ми бачимо, що в лиці «всесвітнього ворога» (так називав Іуду Пушкін) Булгаков не відмітив жодної злочинної риси. У всьому епізоді вбивства Іуда (якщо тільки не знати, що це за людина) просто наївний у своєму коханні та довірі до зрадившої його жінки, і смерть його викликає не почуття задоволення справедливої помсти, а жалість до убитого і осуд до самого вбивства. В «Майстрі та Маргариті» дано багато сцен смерті, але лише вбивство Іуди описано так мирно і овіяне якоюсь печаллю.

Більш за все, справа тут в «точці зору» - насамперед, вбивство барона Майгеля описане з точки зору Воланда – і смерть барона не викликає ніякого співчуття, а в зображенні Фагота та Бегемота – навіть смішна.

Але зрадник Іуда вбитий агентами таємної служби за наказом Пілата, дії цих агентів огидні, а вчинок Пілата ніяк не знімає з нього вини, не приближує його до Ієшуа, а навпаки – віддаляє. І вбивство в романі майстра подано якби з точки зору Ієшуа [7; 18].

Але можна засумніватись в однозначності такого коментаря, якщо віднестись уважно до художньої деталі: а саме у тіні Афранію здається «божественно гарне» лице Іуди. А тінь – підвладна Воланду, нагадує про страшний гріх Іуди.

Булгаковський символ – лейтмотив місяця вносить нові відтінки для зрозуміння образу Іуди. Мабуть, існує якийсь внутрішній, філософсько-духовний зміст булгаковської місячної плями на сандалі Іуди.

Образ Іуди у Михайла Булгакова з однієї сторони дійсно далекий від релігійного канону і культурно-релігійної традиції, з нашої сторони, він створений в більшості у ритуалі пошуку Срібного віку, письменникові і художникові ХХ століття.

З релігійної точки зору образ Іуди створений в єретичному ракурсі, гностичного міркування християнства. По православним канонам, любов до себе повинна приносити в жертву любов до ближнього; а любов до себе і ближніх повинна приносити в жертву любов до Бога.

2.3. Булгаковське бачення зла у романі.

Поту сторонні сили в романі грають роль своє образного пов’язуючого елемента між історичним світом. Кінець темряви в самому початку вводить в роман євангельську тему, розповідаючи про допит Ієшуа Понтієм Пілатом. Саме Волан визначає весь хід подій московських розділів, в яких він виявляється зі своєю почтою в образі сучасних людей. Нечиста сила в «Майстрі і Маргариті» не без сатири оголює перед ними людські гріхи. Тут і Коров’єв, тут і кіт Бегемот, який дуже схожий на людину і часом людина, дуже схожа на кота. Тут і хуліган Азазелло з страшним іклом. Але Воланда авторська іронія не заторгує ні разу, тому що Воланд уособлює вічність. Він – те вічно існуюче зло, яке необхідне для існування добра.

Рушійною силою подій в «Майстрі і Маргариті» починається «одного разу в час небувало спекотного весняного вечора, в Москві, на Патріарших ставках». У столиці з’являється сатана та його свита. Історія чотирьох добових гастролях Воланда, надає роману фабульну точку опори, можливість його скорого розвитку у часі. Воланд блискавично проноситься над булгаковською Москвою, караючи непристойність. Поту сторонність, містика з цим громадянином якось не сумісні. Якщо такого Воланда і не було, то його потрібно було б вигадати.

Булгаков вважав, що в людині у рівних пропорціях душа зазнає впливу добра і зла, Бога та диявола. Бога немає серед людей, його розіп’яли дві тисячі років тому, а тепер оголосили, що його ніколи й не було: «…главное не в том, что Иисуса – то этого, как личности, вовсе не существовало на свете…» [4; 5]. Тоді з людьми залишається диявол, він править бал, однак головні проблеми і загадки роману пов’язані не з силами зла, а з силами добра. Цій ідеї підпорядкований у Булгакова нетрадиційний, незвичайний образ сатани. Воланд – одна з найбільш інтригуючи загадок роману. Булгаков відходить від «диявольської» традиції у світоглядному плані та літературі. Ще у середній традиції диявол зазвичай протистоїть Богу: сіє зло на землі, прагне заволодіти якомога більшою кількістю людських душ.

М.Булгаков підкреслює зв'язок зі своїх ключових героїв – Воланда з гетівським Мефістофелем. Пригадаймо, якого виду набув Мефістофель під час знайомства з Фаустом: з’явився у подобі пуделя. А Воланд, знайомлячись з московськими массолітівськими письменниками, тримав у руці ціпок з вирізьбленою на ньому головою пуделя. Мефістофель не вірить у досконалість божого творіння – людину, вважає її егоїстичною, морально-хиткою, завжди здатною на спокуси життєвих благ. Цим він і спокушає Фауста, хоча остаточно переміг ученого-самітника, коли той помилився найтяжче: прирік на смерть двох люблячих старих заради здійснення власної ідеї – побудови плотини.

Чим на Мефістофеля схожий булгаковський Воланд?

Називаючи себе «професором чорної магії» він також спокушає охочих до цивілізаційних благ москвичів. Проте він разом зі своїми помічниками виконує хоча й брудну, але справедливу справу: карає нишпорку барона Майгеля, ідеологічного керівника МАССОЛІТу Берліоза, викриває справжнє єство московських бюрократів.

І Гете, і Булгаков створили образи сатани в різні часи, але з однією метою: не дати людям заспокоїтись, припинити боротьбу зі справжнім і конкретним злом. Таким чином, і Мефістофель, і Воланд стверджують, що вони частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно творить благо.

Воланд – одне з імен сатани, використане Гете у сцені шабашу на Брокері, коли сам Мефістофель, звертаючись до нечисті, проголошує: «Геть, дворяни, Воланд йде!».

Булгаков став свідком заперечення Бога. Атеїсти ХХ століття взагалі відкидають думку про його існування. Москвичам, навіть най достовірнішим (таким, як Берліоз), необхідно доводити існування Бога. У романі «Майстер і Маргарита» це робить сатана.

Воланд з’являється на Патріарших ставках спекотного весняного вечора перед Берліозом та Бездомним. Але вони не розпізнають у ньому диявола.

Воланд, як князь темряви нічого поганого не зробив. Він нікого не спонукав (бо не було кого), нікому не збрехав, виконав всі свої обіцянки. Навіть на злополучному сеансі у Вар’єте він не виконує фокуси і нікого не карає, а лише спостерігає, розкриває, оголює зло (просто таємне стає очевидним, що діється в реальному світі і без допомоги темних сил). Воланду просто захотілося побачити москвичів в натовпі, а зручніше це було зробити в театрі.

Навіть з самого початку роману князь темряви робить вчинки: не говорить зайвих фраз, карає Берліоза за безвір’я, а точніше вирішує справедливо долю керівника МАССОЛІТу «за його віру»; якщо хтось не вірив в романі у поту стороннє життя, то і не отримує нічого, а точніше, отримує те, в що вірить. Взагалі за час перебування Воланда та його почти в Москві, виявилося лише два вбивства: Берліоза та Майгеля.

Булгаков вважав, що не можуть бути прощенними гріх зневіри та зрадництво. Берліоз – войовничий атеїст, втратив віру, за це він привселюдно втрачає голову під міським трамваєм. А барон Май гель несе в собі Іудин гріх: зрадництво заради зиску, за гроші. Його страта аналогічна страті Іуди із Кіріафу з єршаламіїських розділів, такий гріх можна спокутувати лише ціною крові. Зло карається руками самого зла (постріл Азазелло). Голова Берліоза перетворюється на кубок для збирання крові страченого Майгеля, яка потім перетворюється на вино, таке саме, як те, що пив Понтій Пілат.

Ті, хто зустрічаються з представниками темних сил у творі, вже не почувають себе захищеними. Не дарма Стьопа Лиходєєв та Римський після того, як їх знайшли, вперто вимагали, щоб їх зачинили у броньовані камери.

Сила роману, глибинний філософський зміст того, що суть образу князя темряви – це позачасова вічна сила, як і Бог. Це сила, яка буде присутня завжди, незалежно від того, чи вірять в неї, чи ні.

Місія нечистої сили на землі виконана. Все набуває істинного вигляду.

2.4. Взаємовідношення персонажів у романі з різних світів.

Навіть при першому прочитанні роману, неможливо припустити, що між єршаламіївськими розділами, подіями, пов’язаними з Воландом і реальними епізодами в Москві повинен бути якийсь внутрішній зв’язок, логіка розподілу подій в художньому просторі роману.

В XVIII столітті український філософ-гуманіст, письменник Г.Сковорода в трактаті «Потоп зміїний» виклав, що існують три світи: земний, космічний, біблійний. Кожен з них має дві сторони – зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (невидиму).

У романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита» земний світ уособлюють персонажі московського життя 30-х років. Берліоз, Римський, Варенуха, Листочкін та ін.

До космічного належать Воланд, Азазелло, Коров’єв, кіт Бегемот, Гелла.

Біблійний світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі, Понтія Пілата, Лівія Матвія, Іуду та інших. Філософія Сковороди допомагає нам також зрозуміти один з останніх і ключових розділів булгаковського роману: «Доля Майстра і Маргарити визначена». Український філософ стверджував, що все, що конче потрібно людині, вона вже має, а те, що важко їй дається, не є життєвою потребою: «Дякую блаженному Богу за те, що зробив все потрібне неважким, а важке – непотрібним».

Автор роману про Ієшуа і Пілата заслужив на світло, уготоване лише тільки святим мученикам за віру, а спокій, призначений істинній людині.

В якому часі живуть і діють герої М.Булгакова? Це час теперішній, Москва 30-х років, а також біблійний, минулий за якого відбуваються описані в романі події. Але в романі є герої, які вільно почуваються як у теперішньому, так і в минулому часі. Це передусім Воланд, сам Майстер, що пише роман про Ієшуа і наприкінці оповіді зустрічається зі своїм героєм. Очевидно, для них існує якийсь «третій час». Ці часи (іншими словами – «світи») існують не окремо один від одного, а переплітаються дивним чином.

Не можна не помітити, що багато розділів із роману майстра починається тими самими словами, якими закінчився попередній. Це стосується розділів московських. Вже з самого початку відчувається якийсь таємний зв'язок між тим, що відбувається у Москві та Єршалаїмі.

В романі М.Булгакова більшість персонажів існують в декількох вимірах. Михайло Олександрович Берліоз, людина досвідчена і культурна, вбирає атеїзм нормою свого життя, тому і лишається навіть потустороннього життя. Іван Бездомний в реальному житті бездарний поет, але після спілкування з майстром, після дивної обіцянки ніколи більше не писати вірші перероджується і стає істориком, зовсім іншою людиною – Іваном Миколайовичем Понир’євим. Страждає розділенням особистості і п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат, якого відразу ж після малодушного рішення не ризикувати кар’єрою і не захищати більше Ієшуа, картає дивна думка про якесь безсмертя. Маргарита, ще до зустрічі з нечистою силою поєднувала в собі світло та темряву, біле та чорне, тобто вона вже була відьмою, «трішки косоокою на одне око». А потім за допомогою Воланда та його почти «розкриває» свою внутрішню суть, тому що стомилася існувати в світі брехні та претворства. І ще вона розуміє, що живучи по законам реального життя, вона ніколи не зможе врятувати свого майстра. Навіть сам сатана (Воланд) не виконує в романі своєї безпосередньої функції – спокушання людей, а виконує функцію покарання людей (але справедливе).

Фактично «зведення рахунків» в ніч з суботи на неділю відбувається у всіх трьох вимірах роману (біблійному, космічному, реальному). По Біблії, Ісус воскрес в ніч на неділю. В космічному світі роману – ніч зриває маски зі свити Воланда і розкриває суть майстра і Маргарити; в реальному світі твору – етапи еволюції і переродження (сім християнських тайн) проходить поет Іван Бездомний.

Отже, можна припустити, що художні цілі булгаковського роману – це своєрідне перехрестя двох світів: «земного», повсякденного, що містить у собі життя Москви 30-х років, та біблійного, в якому живуть і діють персонажі, пов’язані з історією Ієшуа. Світи ці сходяться, перехрещуються у своєрідному «третьому світі» - в континуумі вічності, де найчіткіше виявляється загальний зв'язок предметів і явищ. З позиції вічності можна легко пояснити і «таємничий» зв'язок між зустріччю на Патріарших ставках та історією допиту Ієшуа: обидві ці події відбуваються в один і той самий день календарного року, а саме – в Страсний Четвер.

Відомо, що повний весняний місяць, який сяє в небі Єршалаїма і Москви – це натяк на те, що на дворі Страсний тиждень перед Пасхою, яку відзначають у християнському світі в першу неділю після повного весняного місяця.

Одночасна єдність трьох світів – основа художньої концепції булгаковського роману. Вічність, в якій збігаються людський і біблійний світи – просторово-часові координати, або хронотопи «Майстра і Маргарити».

Змальовуючи різні світи, Булгаков наголошував на розриві зв’язків, стосунків між ними. Люди живуть на землі і не думають про Бога, про Всесвіт. Злободенні питання «закрили собою» вічні цілі. А це означало, що світ утратив духовну мету і зірвався у прірву. Роман «Майстер і Маргарита» - попередження людству про те, що його очікуватиме, якщо воно й далі порушуватиме закони буття.

Висновок

Отже, "Майстер і Маргарита" - подвійний роман. Обидва "Романа протипоставлені" один одному, і поява головного діючої особи роману Майстри про Понтія Пілаті - Ієшуа - у романі про Майстра неможливо, тому що він оповідає нам про час самого письменника, епосі, символом якої був Воланд - сатана. Добро ж у реальному житті могло бути тільки відносним, частковим. В іншому випадку існування його ставало неможливим. Тому-то Майстер і Маргарита, утілення добра в романі про Майстру, і змушені вступати в "союз " з Воландом, тобто йти на компроміси із совістю, брехати, щоб зберегти любов і істину про Христа, що відкрилася Майстрові. Це і пояснює подвійність персонажів. Святість і добро часом сполучаться в їхніх образах зі злом, неправдою і зрадництвом. Так, Маргарита виступає не тільки як відьму, що влаштовує розгром у квартирі критика Латунського: вона утішає плачучої дитини , що в народних легендах властиво або святий, або самій Пречистій Діві. Майстер же, відновлюючи у своєму романі про Понтія Пілаті хід подій, що були в Єршалаїмі "чотирнадцятого числа весняного місяця нісана", є, безумовно, особистістю талановитої і неабиякої, але зломленої переслідуваннями - відрікається від творчості, віддаючи істину, що відкрилася йому. Єдиний учень Майстра, поет Іван Бездомний кидає писати вірші за порадою вчителя, але все-таки те, що з ним сталося потім вважає тільки тяжкою марою, хворобою.

Добро в романі про Майстра хоч і не абсолютно, але реально. Інакше зображене в ньому зло: воно представлено як реальним, породженим державним ладом , і надприродне, біблійне. Воланд і його звита з'являються на сторінках роману з метою викрити зло реальне. Булгаков наділяє їхніми функціями суддів, щоб висміяти громадське життя, літературну атмосферу і показати відносність влади.

Отже, можна сказати, що останній і найвідоміший роман М.А.Булгакова "Майстер і Маргарита" проникнуть апокаліптичними мотивами.

Булгаковський Ієшуа Га-Ноцрі відрізняється від євангельського прототипу віком, походженням і поводженням , але він залишається активною фігурою, автор відступає від традиційних канонів, показуючи на сторінках "Майстра і Маргарити" тільки одного учня – Левія Матвія. Єршалаїмські глави в "Майстру і Маргариті" поєднує образ Понтія Пілата. Булгаков зберігає біблійний варіант, де Ісус займає центральне положення.

Протистояння добра і зла, викладене ще в Біблії, завжди викликало інтерес у людей. цю проблему намагалися осмислити багато філософів, діячі церкви , поети і прозаїки. Особливий інтерес дана проблема викликала в людства в переломні епохи, коли відбувалося ламання старих підвалин, законів і порядків, а також у роки кривавих воєн, що часто асоціювалися у свідомості людей з картинами армагеддона, намальованими в Одкровенні святого Іоанна Богослова. Не став виключенням і ХХ століття, що породило чимало складних і драматичних явищ у духовних шуканнях суспільства. Апокаліптичні події цього сторіччя змусили звернутися до проблеми боротьбу добра зі злом багатьох письменників, у тому числі і М.Булгакова.

У результаті порівняльного аналізу Біблії, Євангелія з романом "Майстер і Маргарита" я прийшла до наступних висновків:

1) у романі М.Булгакова осмислюється проблема боротьби добра зі злом, до якої письменник звертався протягом усього життя;

2) розглядаючи дану проблему, М.Булгаков не завжди дотримував традиційних релігійних трактувань;

3) переосмислюючи Біблію, письменник намагався знайти відповіді на "вічні", філософські питання (про зміст буття, про призначення людини, про боротьбу добра і зла, про любов і зрадництво).

Незважаючи на зроблені висновки, тему мого реферату не можна вважати цілком вичерпаною. Я думаю, що вона буде і надалі становити великий інтерес для дослідження й аналізу біблійних мотивів у романі "Майстер і Маргарита" М.Булгакова.

Список використаної літератури:

Аверинцев С.С. Иуда Искариот – в кн.: Миры народов мира: Энциклопедия. – М., 1998.

Быстрова Е. «Так кто же ты наконец?: Воланд в романе М.А.Булгакова «Мастер и Маргарита»//рус.яз.и лит.в учебных заведениях – 2001. - № 1. – с.13-20

Бобрыкин В.Г. Михаил Булгаков – М.: Просвещение, 1991. – 208 с.

Булгаков М.А. Избранное: «Мастер и Маргарита»: Роман, Рассказы. – М.: Худож.лит., 1988.

Дермин А. Опыт прочтения «Мастера и Маргариты».// Отрок. Православный журнал для юношества. – 2002 - № 2.

Іщенко С. Антитеза добра і зла в романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита»//Філологічні витоки: 38 наук.робіт – Рівне, 2001 – Вип.. 1 с.6-7.

Лесскис Г. «Примечания к античным главам.«Мастер и Маргарита»/Литература. – М., 1996 - № 14.

Соколов Б.В. Роман Булгакова «Мастер и Маргарита» Очерки творческой истории. – М., Наука, 1991.

Щетинина Л.Н. Воланд, Пилат и … проблемы психоанализа. О влиянии взглядов З.Фрейда на философскую концепцию романа М.А.Булгакова «Мастер и Маргарита»//Рус.яз.и лит. В сред.учеб.заведениях УССР – 1994-№ 5 с.76-78.

Яковлева Л.Д. Силы зла так же неизбежны как и силы добра. Организация работы над романом М.А.Булгакова «Мастер и Маргарита»//Рус.слово в шк.Укр. – 2005 - № 6 – с.38-41.