Виникненя письма у первісних суспільствах, як передумова появи книги

Міністерство освіти і науки України

Українська академія друкарства

Кафедра видавничої справи та редагування

Заочний фокультет

реферат

З дисципліни «Історія книжкової справи»

Виникнення письма у первісних суспілствах як передумова появи книги

Виконала:

Студентка групи 3р-11

Дудік К. В.

Львів 2010

Зміст

Вступ

    Перші спроби людини передати свої думки. Предметне письмо

    Народження піктографічного письма

    Особливості ідеографічного письма

    Таємниця Єгипетського письма

    Клинопис

    Китайське письмо

    Письмо аборигенів американського континенту

    Докорінні зміни в системі письма. Фінікійське фонетичне письмо

    Первинний видавничий матеріал. Перші книги

Висновок

Вступ

Одним із актуальних питань сьогодення є вивчення культурної спадщини народу, його наукових та духовних здобутків. «Серед багатьох форм людської діяльності, що служили показниками духовної культури, матеріальним втіленням розвитку ремесла й мистецького хисту, поступу ат боротьби народів у вирі історичних подій, було письмо», – пише М. Г. Різник [2, с. 5]. Письму в еволюції людини як суспільної істоти надають великого значення, оскільки воно здавна служило людству як засіб спілкування, матеріального втілення мислення.

Створення перших рукописних книг на нашій планеті, що розпочалося слідом за винайденням кожними народом свого письма, сягає сивої давнини й оповите захоплюючими легендами. Навряд чи вдасться комусь з нинішніх чи майбутніх учених об’єктивно дослідити питання про те, який з народів, чи котра з особистостей були першопрохідцями у цій справі. Адже дивовижний набуток людської культури як книга утворився не відразу і не завдяки чиємусь генію,а став результатом довготривалого поступу цілих народів трудним шляхом виживання й пізнання сутності дарованого Богом людського буття.

Способи якимось чином залишити на землі слід своїх думок, переживань, заповітів робили наші предки багато тисячоліть тому. Так виникло письмо – система умовних знаків і символів, які закріплюються на певному матеріалі (глиняній чи дерев’яній дошці, камені, папірусі, тканині тощо) з метою передачі змісту тим землянам, які житимуть у відмінному часовому і географічному вимірах.

Отож, витоки книги слід шукати саме в часах виникнення письма й алфавіту того чи іншого народу, адже це стало передумовою становлення і розвитку такої випробуваної століттями форми закріплення та передачі інформації, якою виявилася спочатку рукописна, а згодом і друкована книга [1, с. 20].

  1. Перші спроби людини передати свої думки. Предметне письмо

За довго до того, як люди придумали літери, вони відчули потребу щось сказати, передати свої думки тим, хто знаходився далеко. Ні телеграфу, ні телефону, ні радіо, ні телебачення в ті часи не було. Людина могла користуватися лише конкретними предметами (камінь, дерево).

Першим кроком на далекому і важкому шляху до сучасного письма було використання предметів - спочатку як мнемонічних засобів. Вони не передавали думку, а тільки нагадували про неї. До цих збереглася в нас звичка зав'язувати вузлики на пам'ять.

Потім за предметами стали закріплювати конкретне значення. Вони були свого роду сигналами, умовними знаками, що позначали те, про що було заздалегідь обумовлено. Такими умовними знаками служили карби на деревах, вузли, шнури, стріли для оголошення війни та інші предмети. Цей спосіб закріплення значень зветься "предметне письмо". Його винахід відносять до VIII-III тис. до н.е.

Людина брала гілочку дерева чи ремінець і до нього прив’язувала тоненькі мотузочки різної довжини й різних кольорів. Кожен мотузок зав’язувався різноманітними способами для різних цілей ( простий вузол означав десяток, подвійний – сотню, два подвійних – дві сотні), і кожен колір мав своє власне значення (червоні мотузки означали воїнів, жовті – золото, білі – срібло, зелені – хліб).

У деяких народів вузлики замінювались намистинами з різноманітних кольорових морських мушель. Ці мушлі розпилювали на маленькі пластинки і нанизували на нитки. З цих ниток робилися цілі пояси. Наприклад, на одній з ниток були поряд такі чотири мушлі: біла, жовта, червона, чорна. Це означало: «Ми вступимо з вами в союз, якщо ви будете платити нам данину. Якщо ви не згодні, ми підемо на вас війною та всіх переб’ємо». Проте цей лист можна було прочитати інакше: «Ми просимо миру і готові дати вам багато золота. Якщо війна триватиме, ми загинемо».

Щоб не виникло плутанини той, хто склав з мушель листа, повинен був сам прочитати його послу, а посол, прийшовши в потрібне місце, дивлячись на мушлі і згадуючи, що вони означають, повинен був у голос повторити лист [7, с. 44]. (див. додаток 1)

Певне значення присвоювались і деяким предметам. Приміром, у індіанців люлька була знаком миру. Натягнутий лук – знаком ворожості. Історики розповідають, як колись скіфи, що населяли в давні часи Північне Причорномор’я, надіслали своїм сусідам птаха, мишу, жабу і кілька стріл. Зміст такого посилання був такий: «Чи вмієте ви літати, як птахи, ховатися у землю, як миші, стрибати по болотах, як жаби? Якщо не вмієте, то не намагайтеся воювати з нами. Ми засиплемо вас стрілами, як тільки ви увійдете до нашого краю». (див. додаток 2)

Повідомлення числового характеру, наприклад, відзначали умовними карбами на бирках. Їх використовували для різних договорів. При висновку договору бирку розщеплювали по довжині, і кожна зі сторін одержувала по половинці. При сполученні половинок карби збігалися. Бирки застосовувалися і як календарі (на них вирізували число днів, тижнів і т.д. ). Вони служили і як розписки у боргових зобов'язаннях. Використовувалися бирки і як реєстри пам'ятних заміток про події, які потрібно було довго тримати в голові [5, с.72].

Давні китайці також використовували для рахунка і запам'ятовування вузлики на шнурах. (див. додаток 3)Вузлики часто застосовувалися древніми народами і для обліку часу. Прикладом може служити календар Дарія, про яку розповідає Геродот, найбільший давньогрецький історик, що жив у V столітті до нашої ери.

Геродот свідчить, що перський цар Дарій І під час походу на Скіфію переправлявся через Дунай по спеціально спорудженому мосту. Щоб зберегти міст, Дарій залишив своїх союзників іонян стерегти його. Їм він передав ремінь із шістдесятьма вузлами і сказав: "...Візьміть цей ремінь і чиніть так: як тільки побачите, що я виступив проти скіфів, починаючи з цього часу розв'язуйте щодня по одному вузлі. Якщо я за цей час не повернуся, а дні, зазначені вузлами, минуть, то пливіть на батьківщину. Поки ж.… стережіть міст і всіляко намагайтеся його зберегти й уберегти. Цим ви зробите мені велику послугу".

Вузликовими календарями користалися також народності Сибіру, Гвінеї, Полінезії, Східної Африки.

Роль своєрідного предметного письма виконували і "жезли вісників". Вони були відомі в Древній Європі, у Древньому Китаї, в австралійських і африканських племен. Жезл, принесений посланцем іншого племені, ставав своєрідним документом, що підтверджує повноваження прибулого. На жезл наносилися карби, пам'ятні знаки. Дивлячись на них, посланець згадував про число даних йому доручень. Можливо, розміщення карбів виражало визначені факти.

І в сучасній практиці там, де це зручно, ми використовуємо принцип предметного письма, наприклад, для сигналізації: бакени, маяки і сигнальні прапорці - у морській справі, світлофори і семафори - на дорогах, сигнальні лампочки - на різних приладах. Усі вони - те саме, що "жезли вісників" і шнури перуанських пастухів [7, с.44].

2. Народження піктографічного письма

Приблизно 35 тис. років тому доісторична людина зробила перші малюнки на мурах і стелі печери. Розкопки давніх місць поселення людей (особливо печер) виявляють доволі майстерне зображення побутових речей, постатей людей і тварин. Ці малюнки давні люди висікали чи видряпували на каменях, кісках, шкурах [6, с.9]. (див. додаток 4)

Письмо як система графічного зображення структурованої мови з’явилося лише в середині четвертого тисячоріччя до н. е. у країні шумерів в Месопотамії. Це система, що спочатку складалася з піктограм, поступово розвивалася в напрямку до абстракції, поліпшуючи здатність відтворювати всю людську мову.

Особливість піктограм як способу передачі інформації полягає в тім, що рисунковий запис повідомлення передає думку цілком, не виділяючи окремих понять. Навіть найдрібніші фрагменти піктограми мають таку ж значеннєву закінченість, як і сучасне речення. Виділити в піктограмі складові частини, як у реченні, не можна. Вона зображує дію, подію, однак ніяк не відбиває усної мови, назв предметів. Піктограма позначає те ж, що і зображує, символіка в ній відсутня. Тому піктограма може бути розшифрована будь-якою людиною, незалежно від того, якою мовою вона говорить.

Піктограми містили мисливські повідомлення і господарські записи, повідомлення про бойові походи, набіги, сутички і магічні заклинальні формули (особливо розповсюджені в північноамериканських індіанців, а також в Індонезії), політичні договори, петиції, ультиматуми і любовні послання.

Для тлумачення піктограми найбільш зручна віршована форма. Кожен рядок такого вірша, що читається співучо тубільцем, описує окремий малюнок.

Зображувальна сторона перших графічних символів нагадує про перші малюнки людини, а саме – настінне малярство доби палеоліту. Як пояснити ці зображення тварини та людей, що становлять настінне мистецтво у період між 3500-1800 р. до н. е.? Хоч і неможливо знайти з них жодного зв’язку зі структурованою мовою, все ж ми розглядаємо їх як прагнення подати об’єкти у графічній формі, що вказує на існування спільної мови (або при наймі точок відліку) всередині групи, а отже – і на існування спільної думки.

Шляхом стилізації та поєднання первісних зображень письмової системи прийшли до відтворення мови та думки.

Так, наприклад, перші шумерські логограми – подібно до китайських піктограм – передавалися базові поняття, тож для відтворення змісту потрібне було тлумачення. Касти «писарів» витратять не одне сторіччя на вдосконалення цього способу у відтворення, аж поки не прийдуть до систем, здатних записувати всі відтінки мови [5, с.23].

3. Особливості ідеографічного письма

З часом малюнки набували більш спрощеного вигляду, зв’язок з конкретним предметом поступово зникав. Спрощений малюнок став перетворюватися на умовний знак, письмо стало ідеографічним (від грецьких слів «idea» – «поняття», «символ»; «grapho» – «пишу»). Такі спрощені малюнки стали вживатися для позначення окремого слова. Наприклад, у китайській мові слово «людина» передавалося знаком, що нагадував дві ноги; «ворота», «двері» – у вигляді двох дверцят; «дощ» – небо і спадаючі з нього краплини дощу. В єгипетському письмі поняття "вода" передавалося хвилястою лінією (хвилі), "сонце" в шумерській і китайській ідеографії позначалося кружечком із крапкою посередині. (див. додаток 5) Як бачимо, в ідеографії малюнок виступає і в прямому, і в переносному значеннях [7, с.45].

В ідеографічній системі кожен знак може позначати будь-яке слово в будь-якій граматичній формі у межах поняттєвих асоціацій, викликаних зображенням. Коло можливих значень знака обмежене сусіднім колом значень. Так, скажімо, знак, який зображує ноги, може означати "ходити", "стояти", "приносити" тощо, але не може означати "ступня", "підошва", бо для цього існують інші знаки.

Отже, позначувачами на перших етапах ідеографічного письма залишалися ті самі малюнки, але позначуване змінюється. Якщо в піктографії зображення ока позначало око, то в ідеографії воно, крім ока, позначало й можливість бачити. [8].

4. Таємниця Єгипетського письма

Давньоєгипетське письмо називалося ієрогліфічним (від грецьких слів «ieros» – «священний» та «qlyphe» – «різьблення»). Термін «ієрогліф» вперше вжив Климент Олександрійський. Ієрогліфічне збереглося на стінах єгипетських храмів, на гробницях. Ієрогліфи (знаки) наносилися на камінь. Вони були опуклі, іноді заповнювалися фарбою.

Ієрогліфічне письмо в Єгипті спочатку було привілеєм жерців і панівних класів, лише згодом, з винайденням папірусу, воно стає надбанням широких верств населенням. (див. додаток 6)

У єгипетських ієрогліфах видимі предмети позначалися відповідними зображеннями (рука, рот, палець тощо) або символічними знаками (сонце, місяць, цар і т.д.). Для дієслів вжвали зображення близьких символів : скіпетр – володарювати, дві ноги – ходити, слимак, що залишає черепашку, - виходити і т.

Таємниця єгипетського письма ієрогліфами була розгадана французьким ученим Шампольйоном Молодшим. Під час розкопок у Єгипті була знайдена кам’яна плита, на якій були вибиті ієрогліфи, що означали ім’я фараона Птолемея. Знаючи, якими знаками передавалися у цьому слові п, т, о, л, е, Шампольйон спробував підставити ці знаки під іншими ієрогліфами, що були висічені на тому ж камені, і прочитав слово «Клеопатра». Але виявилось, що так записувалися в Єгипті лише імена. Для позначення інших слів існували ієрогліфи окремих складів і навіть слів. Ця єгипетська грамота дуже нагадує наші сучасні ребуси [2, с.7]. (див. додаток 7)

5. Клинопис

Перші письмові версії творів шумерської літератури, записані з допомогою простих коренів слів, що примушувало читачів домислювати відсутні елементи, з’явилися в добу давніх династій (приблизно 2700 років до нашої ери) разом із контрактами та іншими торгівельними документами. (див. додаток 8)

Клинопис, як показує сама назва, складався з клинів, розташованих в різних напрямах. Клинопис також доходив у своїй еволюції і до фонетичного письма. Той факт, що вавілоняни, які поступово освоїли шумерську культуру, разом з жителями північних районів Межиріччя, ассірійцями, здобули собі панівне становище на всій території Передньої Азії, спричинився до поширення тут клинопису. В XV ст. до н. е. їхня мова стала дипломатичною мовою сусідніх країн [6, с.13].

У місті Ніппур було виявлено рештки архіву й великої бібліотеки, що належала храму; це були глиняні таблички, які походили частково з шумерських, а частково з вавілонських і ассірійських джерел. У храмі міста Ніппур розташовувалося багато приміщень, частина яких, безперечно, належала бібліотеці, а також архіву. Таблички зберігалися в глиняних або дерев’яних скринях і у плетених кошах, які стояли на глиняних цоколях чи на дерев’яних полицях, прикріплених до стін. Писалися ці пам’ятки на м’якій глині металевою, дерев’яною або зробленою зі слонової кістки тригранною паличкою.

Майже 15 000 таблиць великого розміру знайдено поблизу Анкари в столиці хеттів. Хетти першими застосували в письмі діакритичний знак.

Отже, під загальною назвою шумеро-вавілонсько-ассірійського клинопису мають на увазі клинопис, який був поширений у країнах Передньої Азії серед п’ятнадцяти народів Месопотамії, Ірану та інших, що належали до різних етнічних груп і говорили різними мовами. Залежно від мовних особливостей народів, що сприйняли клинопис, існувало кілька різновидів цього письма [8].

6. Китайське письмо

Перші китайські писемні пам’ятки – це ієрогліфічні записи, висічені на камені, металі, дереві або на кітках тварин, а також написані на шовку, шкірі тощо. Їх називають «цзягувень», що дослівно перекладається як «текст на панцирі та кістках». (див. додаток 9) Згодом, після появи технологій плавлення бронзи, китайські ієрогліфи почали писати на бронзових посудинах. Вони називалися «цзіньвень», що означає «текст на бронзі».

Спочатку для писання служило металеве вістря, потім дерев’яна (бамбукова) паличка, замочена у фарбі, пізніше до вжитку увійшов пензель,який робили з верблюдячої шерсті.

Відомий учений і каліграф епохи династії Тан (618–907 рр. н.е.) Юй Шинань так сказав про винахід Цан Цзе: «Він створив шість видів ієрогліфічних рисок, узявши за зразок контури гір і потоків, річок і морей, сліди дракона та змії, птахів і звірів».

Кількість китайських ієрогліфів, як і самі ієрогліфи, також постійно змінювалася. Найбільша їхня кількість була зібрана у збірці «Цзі юнь», складеній при династії Сунь. Ця збірка нараховує 53 525 ієрогліфів.

У ході розвитку ієрогліфічного письма почали з'являтися різні стилі каліграфії, такі як: «чжуань», «лішу», «сін», «цао», «кай» та ін. Згодом каліграфія перетворилася на вид мистецтва зі своїми суворими правилами. Наприклад, кожен китайський ієрогліф повинен строго вписуватися у квадрат заданого розміру, риски ієрогліфа повинні суворо писатися зверху вниз і зліва направо, спочатку пишуться горизонтальні риски, а потім вертикальні і т.д.

Китайські ієрогліфи — це справжній скарб культури Стародавнього Китаю [2, с.19].

7. Письмо аборигенів американського континенту

Письмом північноамериканських індіанців є піктограмами, дуже примітивними за формою. Звичайно вони відбивали реальні події, зрідка міфологічні. Так, фігурне письмо аборигенів американського континенту, народності ацтеків, складалося з піктограм-понять, малюнків, що означали окремі слова. Ацтеки писали на своєрідному папері, який виготовляли з лубу смоківниці, з волокон агави. На превеликий жаль, за часів панування завойовників у Новому Світі з благословення інквізиції було знищено багато цих писемних пам’яток, тому до нас дійшло дуже мало мексиканських рукописів [2, с.20].

Відомо, що цивілізація майя, народу південної Мексики і Центральної Америки, набула великого розквіту в Новому світі задовго до того часу, як тут з’явилися європейці. Мова майя налічує до 20 діалектів, які досить близькі між собою.

Письмо майя є сумішшю різних систем письма. Багато гліфів є так званого ребусного типу. В їхньому письмі нараховують до 500 позначок. (див. додаток 10) Майя досягли успіхів у математиці, в астрономії йшли далеко попереду своїх сучасників Старого світу. Значного розвитку у майя набули медицина, ботаніка і мистецтво, зокрема архітектура. Було зроблено багато спроб розшифрувати письмо майя. Внаслідок розрахунків та зіставлення ієрогліфів пощастило встановити значення всіх цифрових знаків, ієрогліфів місяців, історичних циклів, символів планет тощо. Всього дешифровано близько 100 знаків майя [6, с. 17].

8. Докорінні зміни в системі письма. Фінікійське фонетичне письмо

Фінікійці запозичивши письмо єгиптян і вавилонян й удосконаливши його, – створили власну абетку фонетичного письма. Вона складалася з приголосних літер, тому її відносять до консонантних на відміну від вокалізованих. Багато документів, пов’язаних з ранніми зразками фінікійського фонетичного письма, знаходимо в околицях стародавнього міста Бібл, з якого греки вивозили папірус. Звідси пішла грецька назва книги біблос і терміни біблія, бібліотека. Гіксоси, запозичивши єгипетські графічні зображення речей, істот тощо, використали їх для створення літер. Кожне зображення стало водночас і літерою, якою починалось у гіксосів слово на позначення даної речі.

Очевидно, що на фінікійському фонетичному алфавіті позначився вплив єгипетського і вавілонського письма одночасно. Від першого фінікіяни запозичили звукову систему і форму літер, від другого – пряме накреслення ліній. Зображення голів, будинків тощо у фінікіян перетворюються на скорописні знаки. Найдавніший фінікійський алфавіт складався з 22 літер.

У першій чверті ІХ ст. до н. е. фінікійське письмо запозичили семітські племена, які проживали на південному сході Ханаанської землі, від східного берега Мертвого моря і далі на південь. Тут жило і невелике плем’я моавітів, яке широко користувалося фінікійською абеткою, надавши їй локального, національного характеру [5, с.57].

Своєрідного розвитку набуло фінікійське письмо в місцевостях фінікійської колонії Карфаген. У руїнах стародавнього Карфагена знаходимо багато табличок, монет, вкритих карфагенським – пунічним письмом. Після падіння Карфагена у 146 р. до н. е. пунічне письмо поступилося місцем латиниці, але частково збереглося, зазнавши змін. Воно часто набуває курсивного характеру, має лігатури; таку модифікацію ми називаємо новопунічним письмом. Рештки його зберігались на території Тунісу в добу християнства (до IV ст.).

Хоч походження фінікійського алфавіту досі ще остаточно не з’ясоване і вченим доведеться ще багато працювати над роз’ясненням цієї проблеми, але вплив фінікійської культури і, зокрема, письма на культуру сусідніх народів є досить виразним. Від фінікійців пішов звичай надання літерам назв, побудованих за акрофонічним принципом, від них він перейшов до арамейців, євреїв, греків, потім до слов’ян, арабів та інших народів. Взагалі фінікійське літерно-звукове письмо поширилося в двох напрямах. На Сході на ґрунті фінікійського алфавіту виникло арамейське письмо, від якого ведуть своє походження майже всі літерно-звукові і деякі складові системи письма в Азії; на Заході сформувалося грецьке письмо, від якого походять усі системи письма європейських народів. Більшість східних систем тією чи іншою мірою зберігали фінікійський консонантний принцип [2, с.26].

9. Первинний видавничий матеріал. Перші книги

Прообразом перших рукописних книг можна вважати ті тексти, що писалися на кам’яних скелях у пустелях, у печерах, на стінах палаців, окремих великих плитах і спеціально підготовлених для цього стелах. Першокниги народжувалися також на плоских табличках, виготовлених з випаленої глини, бамбукових дощечках, висушених пальмових листках, черепашкових панцирах, папірусі, паргаменті, кольорових плетінках чи шнурках і навіть на кістках тварин, що приносилися в жертву. (Саме на таких кістках були створені перші ієрогліфічні пам’ятки китайської писемності в XVI – XII століттях до нашої ери) [1, с.21].

У стародавні часи дуже поширеним матеріалом для фіксування і поширення інформації була м’яка глина. Це первинний «книжковий» матеріал був чи не найголовнішим упродовж IV – III століттях до нашої ери у країнах Передньої і Середньої Азії, на острові Крит.

Розрізані на однакові пластинки відповідної товщини форми з добре вимішеної глини ретельно випалювали на вогні, а перед тим до них бралися каліграфи – спеціально підготовлені для цього перші творці книг.

Згодом (ІІІ століття до нашої ери), переконавшись у ненадійності глини, творці книг все активніше почали використовувати папірус (тростинова рослина, товщиною від десяти сантиметрів з якої виготовляли папірусний аркуш). З кожної рослини виходило до десяти пластинок. Їх потім замочували на добу у воді, звільняючи деревину від крохмалів, солей, смол. Тоді їх розкладали тісно одна біля одної на спеціально підготовлених столах. Наступний шар таких же пластинок клали на попередній у поперек, потім – знову поздовжній шар. Згори їх притискали важким камінням. Рослинний сік, витиснутий цією вагою склеював смуги в суцільний шматок. Кілька таких шматків з`єднували в довгу смугу, вигладжували, згортали у звиток. Перемотували звиток, користуючись палицями. Звиток ділився на стовпчики - своєрідні сторінки. Конструкцію книги-звитка підказав матеріал - папірус, який легко згортається. В бібліотеці Британського музею зберігається рідкість - Папірус Гарріса. У ньому понад сорок метрів. Книги-звитки з папірусу виявилися прекрасним винаходом. Цей спосіб написання книг проіснував багато тисяч років.

Бібліотеки Давнього Єгипту мали каталоги. До нашого часу дійшли лише невелика частина з них. В одній з єгипетських бібліотек перелік книг був написаний на стіні храму. З сивої давнини, коли виникли перші бібліотеки їх зберігачі турбувались за те, щоб книги не пропадали. Цій меті слугував книжковий знак. В наш час він називається ex libris - екслібріс, що в перекладі з латинської означає: "з книг". Тому, хто викрав книгу-звиток з бібліотеки, загрожувала сувора кара. При деяких фараонах - страта. Доля єгипетських бібліотек була сумна. Завойовники - варвари не щадили бібліотек. Звитки написані на папірусі були не міцними. До нашого часу дійшла дуже мала частина їх.

Крім того, в різних країнах світу книги виготовляли на бересті, пергаменті та шовку.

Перші книги, схожі на сучасні, з`явились приблизно у I сторіччі н. е. Називались вони кодексами (в буквальному перекладі - книга з дерева). Уявіть собі дощечку з поглибленнями. В них заливався розплавлений віск. Писали по воску гострою металевою паличкою - стилем. Декілька таких дощечок з`єднували шнурком у книги. Поступово стали робити сторінки з більш легкого матеріалу: спочатку папірусу, а потім пергаменту [9].

Висновок

Виникнення та існування письма як передумова книго писання має надзвичайне значення: письмо допомогло людям подолати простір і час, зберегти людський досвід, передаючи його від покоління до покоління, від народу до народу. Завдячуючи письму, кожна людина спирається на досвід людства, використовуючи та примножуючи його. До винайдення радіо, звукозапису і телебачення тільки писемність давала змогу передавати витвори людської думки на відстань і зберігати їх протягом сторіч. Писемність донесла до нас відомості про життя Стародавнього Єгипту, шумерів і хеттів, аборигенів американського континенту тощо.

Простежити етапи розвитку писемності від перших малюнків письмен до сучасної книги є завданням надзвичайно захоплюючим. Адже, історія письма як наука є однією з найделікатніших частин історії культури [3, с.27].

Як відомо, поява і розвиток письма у різних народів світу пов'язані з історією розвитку народу, що є творцем і носієм певної мови. Коли умови праці та спілкування ускладнилися, акустична мова перестала задовольняти людей. Інформацію не можна було закріплювати в часі або передавати на відстань. Зручним надбанням наших далеких предків виявилась можливість фіксувати певне повідомлення. Спочатку для цього служили такі засоби, як, наприклад, нагромадження каменів для визначення певного місця; з різною метою використовувались зарубки на деревах або вузлики на шнурках, пізніше знаряддями передачі інформації стали також палиці. Давні германці і скандинави використовували для передачі своїх думок особливі палиці з зарубками. За твердженням німецького вченого Кароля Фольдес-Паппа, малюнки почали використовувати з цією метою не пізніше того часу, коли людина щойно навчилася виготовляти знаряддя.

Отже,з відкриттям письма людина здобула можливість передавати й закріплювати свої думки. В додаток до звукової людство збагатилося ще й писемною мовою, яка користується тепер літерами алфавіту [2, с.4].

Список використаної літератури

    Тимошик М.С. Історія видавничої справи: Підручник. – К.: Номенклатура і наука, 2003. – 496 с.

    Різник М.Г. Письмо і шрифт: Посібник для студентів художніх інститутів і університетів. – К.: Вища школа, 1978. – 152 с.

    Пономарів О.Д., Різун В.В., Шевченко Л.Ю. та ін. Сучасна українська мова: Підручник. – К.:Либідь, 2001. – 400 с.

    Семчинський С. Л. Загальне мовознавство. — К.: АТ „ОКО”, 1996. – 416 с.

    Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999. – 288 с.

    Кур’єр Юнеско. Витоки писемності. – К,: ЦК ЛКСМУ «Молодь»,1995 – №6

    Біла Е.П. Чи можна писати без букв?/Країна знань, 2006 – №10

    http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2632&Itemid=-5

    http://www.vspu.edu.ua/web_bibl/html/ist1.htm