Сутність композиції, її типи та форми

Сутність композиції, її типи та форми

Існують два типи композиції – замкнута й відкрита. Для передачі ідеї нерухомості, стійкості найбільш підходить замкнута (закрита, статична) композиція. Для неї характерні спрямовані до центра основні напрямки ліній, побудова за формою кола, квадрата, прямокутника з урахуванням симетрії. Ознака замкнутої композиції – чіткий зовнішній контур, наростання складності до центра.

1. Відчуття простору передається відкритою композицією. Основні напрямки ліній  від центра. Як правило, будується кілька композиційних вузлів, використовується ритм.

2. Для передачі руху (динаміки) використовуються:

- діагональні лінії;

- вільний простір перед об'єктом, що рухається;

- момент кульмінації руху.

3. Умови для вираження спокою (статики):

- немає діагоналей;

- немає вільного простору;

- статичні пози;

- симетрія, урівноваженість;

- вся композиція вписана в просту геометричну форму (трикутник, квадрат, овал).

4. Характерні елементи композиції поєднуються за однорідними ознаками, формою, кольором, текстурою, фактурою.

5. Побудова всієї композиції на контрастах створює напругу. Так, виробам з кераміки протиставляються кришталеві посудини; метелики виглядають особливо яскравими й живими на фоні білих рулонів й аркушів паперів.

6. Необхідно дотримувати обмеження (не більше трьох-чотирьох) у матеріалі, деталях, кольорі, формі. Уникайте строкатості й дрібності, тому що це створює небажане відчуття занепокоєння й тривоги. Строкаті, перенасичені зображенням композиції стомлюють, викликають негативні емоції.

7. Якщо в композиції багато елементів, їх розміщують в групи по два-три. Для зображення подій, рівних за своєю значущістю, використовують кілька композиційних центрів.

8. Необхідно забезпечити вільний простір між групами, щоб, не “втратилися” окремі частини композиції.

9. Особливо підкреслюється субординація (супідрядність) між групами. Найбільш значущі елементи виділяють розміщенням, розміром, кольором так, щоб направити погляд людини спочатку на них, а потім  на менш важливі деталі.

10. Відповідно до правила золотого перетину найбільш значущий елемент або групу елементів розташовують приблизно на відстані 1/3 від краю експозиції.

11. Об'ємність, глибина зображення досягаються за допомогою кольору, розмірів, динаміки форми, перспективи, тіней.

12. Необхідно дотримувати оптичну рівновагу за рахунок правильного розміщення великих, важких, темних форм щодо малих, легких, світлих.

Експеримент  запорука успіху у творчості. Створивши композицію, не зупиняйтеся на досягнутому, пробуйте що-небудь змінити. Ставте завдання знаходжень взаємозв'язку частин композиції. Переконайтеся, що:

- жодна частина композиції не може бути вилучена або замінена без шкоди для цілого;

- частини композиції не можна поміняти місцями без шкоди для цілого;

- жоден новий елемент не можна приєднати без шкоди для цілого.

Зовсім необов'язково будувати багатоелементну композицію, можна використати мінімум деталей, і чим їх менше, тим сильніше має бути їхня характерність, типовість.

Можна виразити тему через окремі характерні асоціації за допомогою предметів або комбінацій предметів, здатних ці асоціації викликати. Наприклад, зображення корабля, літака пов'язано у свідомості з подорожами, чаша зі змією асоціюється з медициною, гусяче перо – з поезією й т.д. (рис. 1).

Рисунок 1

Художник по різному може використати поєднання форм. У композиції (рис. 2, а) немає впорядкованості, але ось введена чорна пляма (рис. 2, б)  і з'являється стійкість, у зображенні простежується діагональ, що у цьому випадку є стрижнем композиції (активна діагональ золотого прямокутника).

а) б)

Рисунок 2.

Правильна побудова композиції підсилює враження динаміки: порівняєте запропоновані приклади. Коли перед автомобілем або фігурою людини, що біжить, залишене вільне місце (простір), компонування виглядає краще (рис. 3, а). Відчуття динаміки може викликати й форма об'єкта (рис. 3, б).

Рисунок 3

Виразні образи реальних об'єктів можна створювати композицією абстрактних геометричних форм (рис. 4).

Рисунок 4

Виразність образа підсилюється за рахунок навмисного перекручування, трансформації форми.

Цікавий результат виходить при поєднанні в композиції об'єктів, характерних для різного часу. Композиційне поєднання реальних об'єктів і непредметних форм призводить до зненацька привабливих результатів. Не бійтеся несподіваних контрастів. Вони надають композиції особливу виразність.

У монохромній композиції сміливіше експериментуйте з тоном. Крім чорної й білої фарб можна широко використати проміжний, сірий, тим більше, що він нескінченно різноманітний.

Колір робить зображення багатшим, ускладнює його структуру модуляціями теплих і холодних тонів, за допомогою яких добре передається гармонічний контраст. У рекламному мистецтві застосовується також метод свідомої відмови від гармонічних поєднань, що обумовлено призначенням реклами: залучати глядача.

Часто як декоративний елемент використовується орнамент – особливий вид композиції, що складається з ритмічно впорядкованих елементів. Орнаментальна прикраса  найпростіша художня побудова, що також підкоряється законам композиції (ряд прикладів був наведений вище). Типовими елементами орнаменту є поєднання геометричних фігур, стилізованих форм живої природи, довільних графічних елементів.

Повторювана частина орнаменту називається раппорт. Один раппорт породжує практично необмежену кількість орнаментів за рахунок змішень, дзеркальної або кутової симетрії, накладень.

Підведемо підсумок. Композиція твору  показник художньої культури дизайнера, почуття міри й стилю. Дотримуючись всіх правил і прийомів композиції, не можна, проте, губити безпосередності, свіжості підходу до роботи. “Найнесподіваніші за новизною композиції, найекспресивніші кути й точки зору розсипані в живих картинах життя в щедрому достатку”.

Форма в технічній естетиці може бути визначена як засіб вираження внутрішнього змісту й призначення виробу через його зовнішній вигляд (стайлінг). Форма  поняття матеріальне; ряд властивостей матерії формує її зовнішню виразність.

До них відносяться геометричні характеристики, орієнтація в просторі, колір, фактура, членування й ін. Членовані форми, у свою чергу, мають такі властивості, як метр, ритм, пропорції, рівновага.

Геометрична характеристика форми містить у собі такі параметри: розміри, геометричну будову (наявність ребер, граней, характер лінії контуру видимості й ін.), вагу, щільність, міцність.

Візуальне порівняння кількості тієї самої властивості в різних формах виражається трьома емоційними категоріями: тотожністю, нюансом і контрастом.

Тотожність це рівність, однаковість або збіг властивостей різних форм.

Нюанс  незначне розходження властивостей порівнюваних форм при Нітельній перевазі їхньої подібності. Нюанс – найвитонченіший і найтонший засіб у палітрі дизайнера; тільки в досконалості опанувавши ним, можна створювати вироби вищого естетичного рівня. Нюансировка – основний процес, у результаті якого річ при всіх інших перевагах набуває вишуканості.

Контраст  різке якісне розходження однакових властивостей різних форм аж до їхнього повного протиставлення. Наприклад, об'ємні форми  куля й куб, однакові за габаритними розмірами,  викликають відчуття, близьке відчуттю контрасту між чорним і білим.

Контрастне сприйняття викликають “важка” частина форми поруч із “легкою”, широка  поруч із вузькою і т.д. Поєднання різних форм зображені нижче (рис. 5).

Рисунок 5

Геометрична форма психологічно впливає на людину й коли являє собою єдине ціле, і коли утворена шляхом поєднання, з'єднання двох і більше елементів.

Поєднання бувають трьох видів (рис. 6, а):

• пасивні з'єднання  зв'язок здійснюється за допомогою додаткового елемента. Наприклад, кулі гантелі з'єднуються за допомогою третього елемента – ручки;

• активні з'єднання  два елементи, що з’єднуються, зв'язані один з одним безпосередньо, причому форма одного з них є продовженням іншого (наприклад, коробка і її кришка);

Рисунок 6

• агресивні з'єднання  взаємопроникнення форм елементів, коли один елемент немов би урізається в інший, скажімо, як сокира в поліно.

• Головна особливість тут  це органічність з'єднання елементів форми, співпідпорядкованість, без якої цілісності форми не досягти. Крім поєднань елементів, розрізняють такі види форм (рис. 6, б):

• переносна. Таку форму, наприклад, має штемпель або шахова фігура;

• що тягнеться. Подібна форма характерна, наприклад, для полозка;

• обертова. Цією формою відрізняються, наприклад, циліндр або гвинт літака;

• обтична. Така форма падаючої краплі або кулі. Форма краплі при цьому є динамічною, а форма кулі  статичною, але малостійкою (зрівняєте зі статичною формою куба).

Сильним засобом емоційної виразності форми є її орієнтація щодо горизонтальної площини, що надає їй стійкість або нестійкість. Форма кулі, наприклад, малостійка, форма куба – стійка.

Вимога напруженості матеріалу висотних об'єктів, що обов'язково слід взяти до уваги для додання об'єкту стійкості, визначає необхідність зменшення його маси по висоті. Цього ефекту можна досягти або незначним відхиленням від вертикалі зовнішніх площин об'єкта, або конусністю поверхонь, або ступінчастістю обсягів з їхнім закономірним зменшенням по висоті.

Цікавий прийом використовується в сучасних висотних будинках, побудованих у формі прямокутного паралелепіпеда. Поступово, у міру збільшення висоти поверхів, вікна робляться ширше й, відповідно, їхня кількість зменшується. За рахунок цього нижня частина будинку виглядає важче, а вся конструкція стійкіше.

Розчленованість або складність форми об'єкта характеризує її як систему взаємозалежних елементів.

Метр  повторення через рівний інтервал однакових або подібних візуально сприйманих ознак об'єкта (намисто, вагони електропоїзда, гірлянди квітів).

Ритмічний ряд  закономірна зміна(наростання або убування) будь-якої певної, візуально сприйманої ознаки або властивості об'єкта (гілки в ялини).

Метричний ряд характеризується тим, що окремі рівні частини розміщуються через однакові інтервали.

При організації форми особливе місце займає пропорція. Пропорція  рівність відносин кількісної міри тих самих об'єктивних властивостей у формах, що зіставляють, або зв'язок складових усередині складного цілого. Пропорційність  домірність цілого й частин.

Пропорціонування  використання пропорцій для організації елементів дійсної форми об'єкта в його цілісну структуру, тобто певний метод кількісного узгодження частин і цілого.

Розрізнюють такі види пропорцій:

• арифметична: HI - Н2 = Н2 - НЗ, система пропорцій підлегла метричному ряду;

• геометрична: HI : Н2 = Н2 : НЗ. Як приклад наведемо пропорцію золотого перетину;

• гармонійна (вісім пропорцій):

a :c = (f – b) : (b – c); a :c = (b – c) : (b – c);

a :c = (b – c) : (a – b); a :c = (a – c) : (a – b);

b :c = (b – c) : (a – b); b :с = (а – с) : (b – с);

a :b = (b – c) : (a – b); b :с = (а – с) : (а – b).

Певна система розташування прямокутників може служити канвою для створення форми виробів.

Дизайнер повинен мати загострене почуття пропорції, точно вловлювати й визначати співвідношення довжини, ширини й висоти предмета, його характерних рис.

Пропорції  основний засіб оформлення композиції. Компонуйте об'єкти, думаючи про пропорції. Підбираючи пропорції, думайте про композицію. Пропорції визначають:

• образність предмета (крісло для роботи й крісло для відпочинку складаються з тих самих елементів, а характер меблів визначається винятково пропорціями);

• гармонію форми (саме пропорціями розрізнюються фігури Аполлона й Квазімодо. Гармонія  у пропорціях об'єкта);

• масштабність.

Масштабність  домірність прийнятому еталону (людині). “Людина є міра всіх речей”. Ці слова, висічені на мармурі Дельфійського храму, досить точно виражають суть масштабності предметного світу – всього того, що створює людина.

Масштаб є один з початків, що впливають на форму промислового виробу. На стадії інженерного компонування хоча б у найзагальнішому вигляді ледь видніється форма об'єкта, як дизайнер починає її пророблення “по людині”.

Крім того, саме від форми залежить, чи вважати об'єкт великим або маленьким. Об'єкти різної масштабності істотно розрізнюються за формою. Сприйняття абсолютного розміру об'єкта залежить від кількості деталей, їхніх розмірів і форми, пропорцій складових частин. Це об'єктивний закон сприйняття.

Аналіз форм об'єктів рослинного й тваринного світу свідчить про існування в природі закономірних розходжень форм великого й малого організму.

Порівняйте пташеня, що недавно вилупилося, і дорослого лебедя, бутон і квітку, що розпустилася, фігуру дитини й дорослої людини. Молоді організми, як правило, менші за розміром; форма їх простіша, більш обтична. Форми дорослого організму звичайно складніше й чіткіше обкреслені, мають інші пропорції й більше розвинутий загальний силует.

Масштабністю досягаються гармонійність й єдність форми.