Культура та мистецтво Сирії

План

Вступ

Географічне розташування Сирії

Клімат

Політичний стан Сирії

Характеристика населення Сирії

Мова в Сиpії

Релігійна ситуація

Спосіб життя сирійців

Історичні пам'ятники

Національна література й фольклор Сирії

Національне театральне мистецтво Сирії

Сирійські свята й обряди

Сучасні традиції й звичаї Сирії

Національна кухня Сиpії

Список використаної літератури

Вступ

Сирійська Арабська республіка — країна на заході Азії на узбережжі Середземного моря, межує на півночі з Туреччиною, сході з Іраком, півдні з Йорданією і південному-заході з Ізраїлем і Ліваном; площа 185200 кв. км; Столиця Сирії —Дамаск.

Повну незалежність від Франції Сирія отримала в 1946 р. Сирія об'єдналася з Єгиптом для створення Об'єднаної Арабської республіки з 1958 р.; республіка перестала існувати в 1961 р. Під час Шестиденної війни 1967 р. з Ізраїлем втратила частину території. Ізраїль продовжує контролювати Голанські висоти після війни Йом Кіпур 1973 р. Сірійські війська були втягнені в громадянську війну на території Лівану в 1976 р. У 1981-1982 рр. виник ще один збройний конфлікт із Ліваном. У 1984 р. плани про національну єдність в Лівані були схвалені президентами обох країн. Президент Ассад сприяв звільненню 39 американських заручників, захоплених організацією Хезболлах у 1985 р. Боротьба з Ліваном продовжувалася. Дипломатичні відносини з Англією відновлені в 1990 р.

Сирія брала участь у війні в Перській затоці проти Іраку в 1991 р. Президент Ассад схвалив план мирного врегулювання на Близькому сході в 1991 р.

Географічне розташування Сирії

Сирія, Сірійська Арабська Республіка, держава в Південно-Західній Азії. Граничить із Іраком, Туреччиною, Йорданією, Ізраїлем і Ліваном, на заході обмивається Середземним морем (довжина берегової лінії 183 км).

На території Сирії, що простирається від Середземного моря на схід через північну частину Сірійської пустелі, виділяють п'ять природних районів: Приморська низовина, Західний гірський ланцюг, Рифтова зона, Східний гірський ланцюг, Плато Східної Сирії. Країну перетинають дві великі річки — Ель-Асі (Оронт) і Євфрат. Оброблювані землі відносяться в основному до західних районів — приморської низовини, горам Ансарія й долині річки Ель-Асі, а також до долин Євфрату і його припливів.

Клімат

Клімат Сирії субтропічний середземноморський, у внутрішніх районах — континентальний, аридний. Опадів випадає мало, і вони приходяться в основному на зимовий сезон. Характерна інтенсивна випаровуваність. Висока вологість повітря й випадання значної кількості опадів характерні тільки для прибережної низовини й західних схилів хребта Ансарія.

Західна Сирія. Клімат приморської смуги й навітряних схилів хребта Ансарія — вологий середземноморський. Середня річна кількість опадів 750 мм, у горах вона збільшується до 1000-1300 мм. Сезон дощів починається в жовтні й триває аж до березня - початку квітня, з максимумом інтенсивності в січні. Із травня по вересень опади майже не випадають. На низьких висотах у цей сезон погода дискомфортна для людей: вдень повітря прогрівається до + 30-35 C при високій вологості. Вище в горах улітку денні температури приблизно на 5 C нижче, ніж на узбережжя, а вночі — навіть на 11 C.

Середні зимові температури становлять 13–15° С, нижче 0 C вони опускаються лише на деякому видаленні від прибережної низовини. Іноді випадають і тверді опади, але снігопади звичайні лише для верхнього гірського пояса хребта Ансарія, де сніжний покрив може триматися два-три місяці. Хоча зиму вважають сезоном дощів, дощових днів буває небагато, так що й у цей період стоїть ясна погода, а температура вдень піднімається до + 18–21° С.

Східна Сирія. Уже на східних схилах хребтів Ансарія, Антиліван і Еш-Шейх середня сума опадів зменшується до 500 мм. У таких умовах панують степи й напівпустелі. Майже всі опади випадають взимку, так що озимі зернові культури можна вирощувати без зрошення. Сірійська пустеля, що простирається до сходу й півдня від степової зони, одержує менше 200 мм опадів у рік.

Амплітуда температур у межах степів і пустель більше, ніж на середземноморському узбережжі. Середня червнева температура в Дамаску, на західному краю степової зони, становить +28° С, як і в розташованому далі до сходу Халебі (Алеппо), тоді як у Дейр-Ез-Зорі, що перебуває в пустельній області, середня температура липня +33° С. Денні температури в липні-серпні часто перевищують +38° С. Після заходу сонця температура різко падає, зменшується вологість повітря. Таким чином, незважаючи на денну жару, завдяки прохолодним сухим ночам у внутрішніх районах країни в літню пору кліматична обстановка більше комфортна, ніж на узбережжя. Взимку в степових і пустельних районах приблизно на 5,5° С прохолодніше, ніж у прибережній смузі. Середні зимові температури Дамаска й Дейр-Ез-Зора +7° С, а Халеба – +6° С. На півночі степової зони часто бувають заморозки й випадає сніг, але в її південних районах, а також у пустелях ці кліматичні явища спостерігаються рідше. Нічні температури взимку опускаються значно нижче 0° С.

Політичний стан Сирії

Сирія – президентська республіка. Вона відрізняється централізованою, строго ієрархічною системою, при якій вся повнота влади зосереджена в руках президента країни й вищого керівництва Партії арабського соціалістичного відродження (ПАСВ, або Баас). Ця система була створена після захоплення влади збройним шляхом прихильниками Баас в 1963 роціц. З листопада 1970 року до червня 2000 року главою держави був генерал Хафез Асад, лідер військового крила Баас, який прийшов до керівництва в результаті перевороту, змістивши цивільну верхівку партії.

Хафез Асад займав пости президента, головнокомандуючого збройними силами, генерального секретаря регіонального керівництва Баас і голови Прогресивного національного фронту — коаліції партій, яка має більшість у Народній раді, що складається з 250 депутатів і виконує функції однопалатного парламенту, який обирається загальним голосуванням на 4 роки. Останні парламентські вибори відбулися в 2007 р.

Характеристика населення Сирії

Соціальна структура населення. Більшість жителів країни становлять промислові й сільськогосподарські робітники й члени їхніх родин, трохи менше половини всього населення — селяни й дуже невелика доля — кочові й напівкочові скотарі. Проживаючі в селах селяни трудяться на власній або орендованій землі, однак багато з них змушені задовольнятися сільськогосподарською роботою з наймання. Уряд вживає заходів по підвищенню рівня життя в сільській місцевості: були побудовані дорогі й школи, здійснена велика програма електрифікації.

Етнічний склад. Переважна більшість жителів країни — арабомовні сірійські араби (близько 90%). По віросповіданню вони переважно мусульмани, але зустрічаються й християни. Найбільші національні меншості утворять курди, які становлять бл. 9% населення. Більшість курдів зосереджені в передгір'ях Тавра, до півночі від Халеба, і на плато Ель-Джазира, на північному сході.

Курди сформували громади також на околицях Джераблуса й у передмістях Дамаска. Говорять вони на рідній курдській й на арабських мовах і дотримуються, як і сірійські араби, сунітського напрямку в ісламі.

Основна частина курдів живе в сільській місцевості. Багато курдів ведуть напівкочовий спосіб життя. У містах (в основному в Дамаску й Халебі) курди зайняті насамперед фізичною працею. Заможні курди одержують доходи в першу чергу за рахунок володіння нерухомістю. Деякі курди досягли високих службових постів, але торгівлею вони практично не займаються.

Доля вірменів, другої за чисельністю національної меншості, у складі населення 2-3%. Багато вірменів є нащадками біженців з Туреччини, що прибули наприкінці ХІХ ст., але більша їхня частина емігрувала в 1925-1945 рр. Вірмени сповідають християнство й зберегли свої звичаї, школи й газети. Майже всі вірмени проживають у містах: в основному в Халебі (75%), де їм належить видне місце в економічному житті, у Дамаску (15%) і Хасеке. Як правило, вірмени є торговцями, дрібними підприємцями й ремісниками, серед них також багато фахівців з інженерно-технічною освітою і кваліфікованих робітників, а також осіб вільних професій.

У Сирії проживають також туркмени й черкеси. Туркмени сповідують іслам, носять арабський одяг й говорять арабською мовою. Спочатку вони вели кочовий спосіб життя, але в сучасний час займаються переважно напівкочовим скотарством на плато Ель-Джазіра й у долині Євфрату, біля іракської границі, або землеробством у районі Халеба.

Черкеси відносяться до нащадків кочівників-мусульман, які перебралися в Сирію з Кавказу після його завоювання росіянами наприкінці ХІХ ст.; вони зберегли більшість своїх звичаїв і рідну мову, хоча говорять і на арабській. Приблизно половина черкесів проживала в мухафазі Ель-Кунейтра, але після руйнування ізраїльтянами в жовтні 1973 р. однойменного адміністративного центру більшість перебралася в Дамаск.

Самі нечисленні серед національних меншостей — кочові цигани, турки, іранці, ассірійці, євреї (останні зосереджені в основному в Дамаску й Халебі).

Демографія. У Сирії були проведені три загальні переписи населення. Його чисельність, відповідно до першого перепису 1960 р., становила 4565 тис. чоловік, включаючи 126,7 тис. палестинських біженців. Відповідні показники перепису 1970 р. — 6294 тис. і 163,8 тис., перепису 1981 р. — близько 9,6 млн. і близько 263 тис. чоловік біженців. На липень 2003р. чисельність населення становила 17,56 млн. чоловік. Як наслідок швидкого демографічного росту більшу частину населення країни становить молодь: 38,6% не досягли 15 років, 58,2% — від 15 до 65 років і тільки 3,2% – старше цього віку. Дівчата рано виходять заміж, жінки народжують у середньому по 7 дітей.

Чисельність населення продовжувала збільшуватися швидкими темпами: в 1960-х роках — у середньому 3,2%, в 1970-х — на 3,5%, в 1980-х — 3,6% у рік, однак в 2003 р. знизилася до 2,45%. З 1950-х до кінця 1980-х років рівень народжуваності становив 45 немовлят на 1 тис. жителів. У той же час показник смертності поступово знижувався, з 2,1% на початку 1950-х років до 0,7% наприкінці 1980-х років, в основному завдяки успіхам медицини й різкому скороченню дитячої смертності.

В 1945-1946 рр. кілька тисяч вірменів виїхали із Сирії в СРСР, а після державо створення Ізраїлю в 1948 р. туди емігрувала більша частина з проживавших раніше в країні 30 тис. євреїв. Близько 100 тис. палестинців влаштувалися в Сирії після захоплення Ізраїлем Галилеї.

Населення на липень 2007 р. – 18 млн. 017тис. Приріст населення – 2,4 (на 2007). Коефіцієнт народжуваності – 28,93 на 1000 чоловік (2007). Коефіцієнт смертності – 4,96 на 1000 чоловік. Середня тривалість життя чоловіка — 68,47, жінки – 71,02 років.

Мова в Сиpії

Офіційна мова — арабська. Також поширені англійська, курдська, вірменська, арамейська, черкеська і французька. Багато сирійців добре говорять російською мовою.

Релігійна ситуація

Не менш 90% населення Сирії — мусульмани, причому 75% — суніти, 13% — алавіти, а інші — представники шиїтів-ісмаїлітів і шиїтських сект ісмаїлітів і друзів. Сунізм сповідають араби, курди, туркмени, турки, черкеси. Друзи зосереджені в гірському районі Ед-Друз, до південно-сходу від Дамаска.

До 10% сирійців сповідають християнство. Найбільшим впливом серед християн країни користуються православна греко-візантійська й армяно-григоріанська церкви. Існують також невеликі громади яковитів, маронитів, несторіан, халдеїв, протестантів і католиків. Вкрай нечисленні іудаісти й езіди (йезіди).

Порівняно із прихильниками інших релігій у християнській громаді вище доля городян і солідніше прошарок людей, які одержали вищу освіту, а також представників високооплачуваних «білих комірців» і осіб вільних професій.

Спосіб життя сирійців

Харчовий раціон сільських жителів складається в основному із хліба, рису, кисломолочних продуктів, сиру, маслин і лука. До них додаються гарбуз, горох, кавун, інжир, фініки й виноград, а по святах м'ясо. Краще харчуються й постійно мають у раціоні м'ясні блюда землевласники з більш високими доходами, а також кваліфіковані фахівці й торговці в містах.

Найбільш відомі блюда національної кухні: киббе (телячий фарш в оболонці із пшеничної крупи), мешви (смажена на рожні баранина), хуммос (пюре з великого гороху) і кунафа (солодке блюдо з тесту із сиром, кремом і горіхами, залите сиропом).

Населення міст із середніх і вищих прошарків суспільства воліє носити європейський одяг, тоді як у сільській місцевості носять довгий одяг із традиційними головними уборами. Дома в селах на північно-заході Сирії споруджують із глини й соломи у формі вуликів; житла в південних і східних областях будують із каменю, що типово й для багатих міських кварталів. Середній прошарок городян живе в багатоквартирних будинках, побудованих зі шлакоблокових конструкцій і армованого бетону, а бідняки часто селяться на пустирях, де зводять халупи з підручного матеріалу — бляшаного аркуша й рифленого заліза.

Бедуїни пересуваються традиційними щорічними маршрутами в межах своїх племінних територій, вільно перетинаючи державні кордони. Напівкочівники, що займаються розведенням овець і кіз, переганяють свої череди в зимовий час, але влітку переходять на осілий спосіб життя й звертаються до землеробства. Обидві ці групи живуть у повстяних наметах, а в їхньому харчовому раціоні присутні набагато більше молока й м'яса, ніж у селян.

Традиційно всіма справами села відав староста. Консультативним органом при ньому служили глави інших домогосподарств. На селі зберігаються сімейні й релігійні цінності, шанування старих, гостинність і щедрість, при цьому не втрачена підозрілість до чужинців.

Фундаментальною основою соціальних відносин залишаються родинні зв'язки. Спадкування відбувається по чоловічій лінії. Вийшовши заміж, жінки переїжджають до своїх чоловіків. Городяни середньої ланки живуть малими родинами в окремих квартирах, але підтримують тісні контакти з великим колом родичів.

Шлюби часто укладають без попереднього знайомства нареченого й нареченої. Наречений має право залицятися до за нареченої лише після заручин і тільки в присутності друзів або родичів. У мусульман прийнято давати викуп за наречену. У християн вважається, що наречений повинен забезпечити наречену кімнатою (або, якщо дозволяють засоби, окремим житлом). Родина нареченої, будь то мусульманська або християнська, зобов'язана зібрати придане, куди включаються одяг, дорогоцінні прикраси й домашні приналежності.

Зазвичай чоловік має одну дружину, хоча, за законами ісламу, дозволяється мати до чотирьох дружин і дозволені розлучення. Однак у наш час ця процедура оформляється через цивільний суд. Для християн розлучення утруднене, а багатоженство не допускається.

Положення жінок.

За винятком городян середнього стану, у яких кожна мала родина має у своєму розпорядженні власне житло, молода переїжджає в родину чоловіка, де панує авторитет батьків. Повсякденне жіноче життя обертається навколо домівки; її різноманітять зустрічі з родичами, у селі відвідування колодязя або млина для молотьби зерна, а в місті походи в магазини.

Одягаються жінки скромно й майже завжди виходять на вулицю компанією із двох-трьох чоловік. У свій час використання лицьового покривала було загальновизнаною практикою, однак сьогодні вона не поширена. Багато городянок воліють носити хиджаб — шарф, який покриває волосся, як символ приналежності до ісламу.

Жінка повинна зберігати цнотливість до весілля й вірність чоловікові. Бедуїнки зазвичай виходять заміж дуже рано, до 14 років, сільські жительки й дівчата з робочих родин — у віці 14-18 років, а представниці середніх і вищих класів, незалежно від віросповідання — після 18 років. У порівнянні із чоловіками жінки в цілому мають у суспільстві більш низький статус, який поступово почав підвищуватися завдяки їх більш активній участі в суспільному житті й зміні законодавства. Не допускається вступ у шлюб дівчат молодше 15 років, а жінки одержали право подавати на розлучення й розраховувати на компенсацію, якщо чоловіки необґрунтовано вимагають розлучення. Якщо чоловік бажає мати більше однієї дружини, суддя повинен впевнитися, що чоловік здатний надати своїм дружинам гідне утримання.

Історичні пам'ятники

У Національному музеї Північної Сирії в Халебі зібрані скульптура, ювелірні вироби й домашнє начиння шумерського, хетського, ассірійського й фінікійського періодів, пам'ятники елліністичної, римської й арабської культур. На середземноморському узбережжі в районі Латакії перебувають руїни фінікійських міст-держав, найбільш відоме з яких, Угарит, виявлене при розкопках пагорба Рас-Шамра.

З римською спадщиною можна познайомитися на театралізованих шоу, які проводяться щоліта в рамках фестивалю в місті Бусра-Ель-Харирі на півдні Сирії. На заході країни від цього періоду збереглися дороги, канали, греблі й акведуки, деякі з них діють дотепер.

З архітектурних пам'ятників Дамаска особливо знамениті мечеть Омейядів (побудована в 705-715 рр.), палац Азема (нині Музей народного мистецтва), у якому демонструються предмети побуту й одягу XVIII ст. і сучасні вироби ремісників з різних районів країни, середньовічний дервишський притулок Сулейманія, мавзолей Салах-Пекло-Дина, будинок св. Ананія, каплиця св. Павла.

Халеб у сучасний час перетворився в торгово-промисловий центр, зберігши при цьому середньовічний вигляд. Над містом піднімається цитадель — чудовий зразок арабської військової архітектури. Місто оточене кріпосною стіною. Дома виходять на вулиці глухими стінами, але мають внутрішні дворики. Мінарети міських мечетей (найвідоміша — мечеть Захаріа) побудовані в різні історичні періоди. Середньовічні криті ринки, що простягнулися більш ніж на 12 км, вражають своїми кам'яними склепіннями.

Історія сірійського християнства відбилася в чудових церквах (особливо в Халебі) і усипальницях. До півночі від Дамаска римським імператором Юстиніаном був споруджений один із греко-православних храмів, у якому збереглося зображення Богоматері з Дитиною, приписуване св. Луці. Від епохи хрестоносців залишилися руїни романського замка Крак-Де-Шевальє (ХІІ ст.) в 65 км на захід від Хомса.

Національна література й фольклор Сирії

У країні зберігаються традиції усної творчості, розповсюдженої в середовищі кочівників і селян. У селах проводяться конкурси по імпровізації віршування, а мандрівні оповідачі виявляються бажаними гістьми в будь-якому будинку.

Процес відродження класичної арабської освіти почався в ХІХ ст., коли американські й французькі місіонери приступили до видання класичної й сучасної літератури арабською мовою. Сирійці, які навчалися на Заході в місіонерських школах, виступили творцями філософії арабського націоналізму, а сірійський соціалізм формувався під сильним впливом таких мислителів, як Мішель Афляк, Салях Битар і Акрам Хаурані.

У сучасній сірійській літературі й журналістиці широко представлені добутки на курдській і вірменській мовах.

Національне театральне мистецтво Сирії

Театральне мистецтво зародилося в Сирії в другій половині ХІХ ст. Відродження в 1960-і роки театрального руху призвело до створення Національного театру, у якому ставляться класичні й сучасні добутки арабських і закордонних авторів (Мольєра, Дюрренмата, Шоу). Цей театр дав путівку в життя таким драматургам, як Мамдух Удван, Сааделлах Ваннус і ін., п'єси яких переведені на європейські мови.

Сирійські свята й обряди

Мусульмани здійснюють по п'ятницях молитви й слухають проповіді в великих соборних мечетях. Під час релігійних служб магазини закриваються, державні установи не працюють. По п'ятницях сирійці ходять на ринок і проводять суспільні заходи.

У християн вихідним днем залишається неділя. Найважливішими мусульманськими обрядами вважаються рамадан і хадж. Під час рамадану, який приходиться на дев'ятий місяць мусульманського місячного календаря, варто втримуватися від прийому їжі у світлу частину доби. Наприкінці місяця відзначається свято разговення — ід аль-фітр, під час якого прийнято ходити один до одного в гості й обмінюватися подарунками.

Хадж (паломництво в Мекку), що мусульманам пропонується зробити хоча б раз у житті, доводиться на дванадцятий місяць місячного календаря. Після повернення прочани відзначають свято жертвоприношення — ід аль-адха (маренка), що супроводжується бенкетом, веселощами й ритуальним закланням овець. Широко святкується маулид (день народження пророка Мухаммеда) і Ми'ораж (Піднесення).

Зі світських загальнонаціональних свят і пам'ятних дат у Сирії відзначаються: День незалежності (8 березня), День створення Ліги арабських держав (22 березня), День мучеників (6 квітня) — на згадку про 21 керівника боротьби арабів за незалежність, які були повішені османським губернатором Камаль-Пашею, День евакуації (17 квітня) — на відзначення остаточного виводу французьких військ, День жалоби (29 листопада) — на згадку передачі Францією Туреччині району Хатай с центром у місті Александретта (сучасний Іскендерун).

Сучасні традиції й звичаї Сирії

Ви навряд чи почуєте традиційних арабських співаків на вулицях Дамаска, але тут є цікавий гібрид співаків арабського стилю й західних музикантів. Улюбленими виконавцями в Сирії є Майада аль-ханаві й Асала Насрі. Бедуїни мають власні музичні традиції, коли кілька чоловіків співають монотонний речитатив, що є акомпанементом для виконавиці танцю живота.

Гостинність — головний стрижень арабського життя. Для сірійських родин, зокрема для жителів пустелі, прийнято запрошувати незнайомців у гості. Традиція розвилася через складності життя в пустелі, де людина не виживе без води, їжі й дружньої підтримки. Де б ви не перебували в Сирії, ви всюди можете почути слово "тафаддаль" ("ласкаво просимо"), коли люди будуть запрошувати вас у гості на чашку чаю.

Національна кухня Сиpії

Місцева кулінарія базується на традиціях арабських, кавказьких і арамейських народів, випробовуючи на собі сильний вплив середземноморської кухні. Характерною рисою сірійської кухні є широке використання зернових культур, свіжих овочів, маслинового масла, спецій, лимонного соку й кисломолочних продуктів.

Іслам забороняє їсти свинину й пити алкогольні напої, і це правило застосовується в більшому або меншому ступені на всій території Сирії. Іслам також має тенденцію до поділу статей, наприклад, тут є громадські місця, куди пускають тільки чоловіків. Хоча в багатьох місцях є й сімейна кімната, куди допускаються жінки. Коли сирійці їдять, вони зазвичай замовляють спочатку вибір закусок — меззе, а потім основні блюда, які сирійці їдять із однієї тарілки. Арабський прісний хліб — хобз — вживається майже з усіма блюдами. Інші блюда це — фалафель, прожарені кульки з бобових рослин, шаурма — по-особливому приготовлене порізане ягня, і фуул — паста з фава бобів із часником і лимоном. Менсаф це бедуїнське блюдо — ціле ягня, з головою, що подається з рисом і горішками.

До традиційних блюд відносяться каша з вареної дробленої пшениці "бургуль", ячмінні й пшеничні прісні коржі "хобз", кисломолочні продукти "лябне", фаршировані баклажани "макдус", зелень, маслини й баранина всіляких видів.

Також традиційно на столі присутні "фелафель" ("фаляфиль"), "шаварма", пюреподібні закуски "хоммос" ("хуммус"), "мутаббаль", " баба-гануш", "фуль" і інші, салат із зелені "таббуле", різноманітні сири, суп із сочевиці, овочевий салат зі смаженим хлібом і оливками "фаттуш" та інші.

З м'ясних продуктів переважають прості й ситні блюда — запечене цілком ягня з рисом і горіхами "менсаф", м'ясний плов з морквою, ізюмом і пряностями "кабса", запечена курка з рисово-горіховою начинкою "джадж махши", смажена на вугіллях риба "самак мешуї", відбивна з баранини "касталета", усілякі шашлики й кебаби, м'ясний паштет з баранини із дробленою пшеницею "киббе", смажена на рожні баранина "мешви", баранина із чорносливом і мигдалем, овечі ноги "маккадем", смажені на вугіллях котлети з ягнятини із зеленню "кафта", знаменита "долма" ("толма"), листкові пиріжки з м'ясом, сиром і зеленню "бурак", а також різноманітні дарунки моря й маринована риба.

Завершується трапеза солодкої пахлавою, якої тут десятки видів, "шербетом", "кунафою" (блюдо з тесту із сиром, кремом або горіхами, залитими сиропом), пудингом з манної крупи "мхалабіє", пиріжками, фруктами, запеченими каштанами, солоними горішками або екзотичними насолодами.

Дуже популярна арабська кава, яку заварюють дуже міцною і солодкою, а також чай. Із прохолодних напоїв поширені різні соки з льодом, компот з ізюму з "джелаб" і кисломолочний напій "айран".

Список використаної літератури

Арабские страны. История и современность.— М., 1998

Вейс Г. Всеобщая история мировой культуры. — М., 2006;

Мельникова Е.В. Культура и традиции народов мира: Этнопсихологический аспект. — М.: Диалог культур, 2006. —304с.;

Щеникова Н.В. Традиции и культура питания народов мира. — Владивосток: ВГУЭС, 2003.