Друкарська спадщина Івана Федорова

Вступ

Поява друкованої книжки мала величезний вплив на пожвавлення культури, сприяла активізації культурного життя. Саме цим зумовлено загальнокультурне значення діяльності першодрукарів і видавців.

У наші дні , коли друковане слово відіграє величезну роль в житті людей, з особливою вдячністю згадуємо імена творців стародруків, першопрохідників друкарської справи. Основоположники друкарства східних слов’ян Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина, Іван Федоров, Петро Мстиславець поправу займають почесні місця у плеяді європейських першодрукарів.

Для розвитку української культури виняткове значення мала видавнича діяльність Івана Федорова - засновника друкарства на Україні.

Творча спадщина Івана Федорова надзвичайно багатогранна. Першодрукар був не тільки талановитим техніком – каліграфістом, а й художником, упорядником тексту і редактором видань, автором високохудожніх передмов і післямов. Видавнича і редакторська діяльність першодрукаря започаткували новий етап у розвитку культури масового призначення, відкрили перед нею нові перспективи. І життя , і творчий шлях, і літературний доробок Івана Федорова ще вивчений недостатньо. В його біографії залишається чимало “білих плям”, які б повинні надзвичайно цікавити сучасних істориків. Мабуть тому я обрав дану тему для курсової роботи.

У процесі підготовки я зіткнувся з деякими проблемами, головною з яких є недостатня кількість літератури. Більшість праць і монографій виявлялись застарілими. З цього видно , що сучасні історики недосконало вивчили цей період в історії.

Особливо важливим сьогодні для відтворення національної історичної пам’яті українського народу є збирання, дослідження та збереження нових історичних відомостей про Україну, про видатних українських діячів.

Друкарська спадщина Івана Федорова є дуже великою, адже він був не лише талановитою людиною а й упорядником текстів, а також автором і редактором видань.

На мою думку, Іван Федоров був не лише першодрукарем, а й одним із засновників справжньої Української мови.

Уважне вивчення всіх доступних примірників першодрукованих російських книжок дало підставу книгознавцям дійти висновку, що Іван Федоров освоїв основи друкарської техніки від майстрів Анонімної друкарні, що саме у цій друкарні він, найбільш ймовірно, поступово вдосконалив свою майстерність. Водночас не слід ігнорувати і джерела, які дають змогу зробити висновок про знайомство Івана Федорова з досягненнями іноземних друкарів і митців. Відкидаючи властиву буржуазній науці "теорію впливів", сучасні дослідники наголошують на потребі об’єктивного вивчення культурних і мистецьких зв’язків. У післямові Апостола 1564р. прямо сказано, що при заснуванні у Москві друкарні планувалося "какобы изложити печатние книги, якоже в Греках й Венеции”, в цитованому "Сказаний" йдеться про рішення "тако...в царствующем граде Москве учинити, якоже в Греках й в немецких землях, в Венеции й во Фриги й в Белой Руси, Литовской Земли й причих тамошних странах".

Небуденні досягнення Івана Федорова у видавничій справі і літературній творчості стали потрібними тому, що вся його діяльність відповідала назрілим потребам суспільного розвитку. Саме завдяки цьому Іван Федоров , його співробітники і послідовники вписали яскраву сторінку в історію України.

Видавнича і друкарська діяльність Івана Федорова стала внеском у демократизацію культури і пожвавлення літературного життя українського народу.

Посіяні визначними слов’янськими першодрукарями зерна впали на добрий грунт, їх праця, як і праця продовжувачів їхньої оправи, сприяло тому, що книгодрукування кінця ХVІ-ХVІІІст. стало однією з яскравих сторінок української культури, відіграло важливу роль у міжнародних культурних зв’язках.

1. Особистість Івана Федорова та початок його друкарської діяльності. Втеча з Москви

Федоров Іван, Іван Федорович Москвитин (близько 1510-5(15).12. 1583р., м. Львів), засновник книгодрукування на Україні. За деякими даними навчався в Краківському університеті, де в 1532р. отримав ступінь бакалавра. Сам друкар іменував себе на Україні Іваном Федоровичем. Відомий польський та білоруський громадський діяч Симон Будний знав друкаря як Івана Федорового. Сина Івана Федорова льв"яни називали Іваном Івановичем Друкаровичем, Іваном палітурником. З цього видно, що Федоров - це не родове прізвище. Основним компонентом найменування більшості людей було ім"я, до якого додавали для розрізнення поміж тезками вказівки про ім"я батька або відомості про фах даної особи (Іван друкар), її походження (Іван Москвитин, Петро Мстиславець, Максим Грек). Тому не варто писати "І.Федоров", або просто "Федоров", що оправляє враження, начебто Федоров - прізвище в сучасному розумінні слова.

Форми найменування за іменем батька з суфіксом "ов", яку вживав першодрукар в Росі свідчить, що він був незнатного походження. Лише родовитим феодалам і найбагатшим купцям дозволялося "вичать", - вживати патронімічні форми на “ич” , “ович”.

Ряд дослідників шукали батьківщину Івана Федорова в різних частинах Росії. Особливо була поширена версія про його калузьке походження. Справа в тому, що назву церкви Миколи Гостунського, де Федоров був дияконом, пов’язували з селом Гостунь Калузької губернії. Існує також гіпотеза , що Іван Федоров походив з с. Новгорода . Московський митрополит Макарій оточував себе освіченими новгородцями. Відомий російський дослідник геральдики В.К. Лукомський доводив, що Іван Федоров походив з білоруської шляхетної родини Рогоз. Єдиним доказом на користь цієї гіпотези е схожість гербового знака, який Іван Федоров вживав у своїх українських виданнях , з шляхетським гербом Рогоза. Існує також припущення про походження Івана Федорова з білоруського містечка Петкевич.

Під час перебування на Україні і в Білорусії Іван Федоров залюбки називав себе Москвитином, "друкарем з Москви". Без сумніву , він був патріотом своєї батьківщини, пишався, що походив з Росії. Від’їзд з Росії був для нього виїздом "От земля й отечества й рода нашого". На мій погляд, саме по собі це не є вирішальним аргументом на користь тези (хоч вона є цілком вірогідною) про московське походження Івана Федорова.

По-перше, до Білорусії і України він прибув з Москви І міг назвати себе іменем того міста, де він став відомим як фахівець, а не того міста, з відкіля він походив. Отже вважають, що походження Івана Федорова з міста Москви або з близьких околиць досить ймовірно . У післямовах московських видань Іван Федоров названий дияконом. Після від"їзду з Москви Іван Федоров не іменував себе дияконом, не згадано цей сан і з його епітафії. Припускають, що друкар втратив духовний сан ще до від"їзду з Москви, бо овдовів. Але цікаво, що український дослідник старовини дерманський архи-мандрит Ерофій Лобачевський мав, ймовірно, документ, в якому Іван Федоров названий дияконом вже під час перебування на Україні (Лобачевський вказує, що з 1575р. "строителем" Дерманського монастиря став "диякон Іоанн", хоч нічого не згадував про його видавничу діяльність). Мабуть, дияконське звання було надане друкареві для того, щоб він міг мати певне становище в суспільстві якісь постійне джерело прибутків, але не виключена можливість і того, що дияконом він став ще перед початком своєї друкарської діяльності.

Вже кілька поколінь Істориків намагаються встановити, де навчався Іван Федоров друкарської майстерності. Не тільки Російські книгознавці ХІХст. , але навіть деякі вчені першої половини ХХст. писали, що Федоров був учнем датського друкаря Ганса Мессенгейма-Богбіндера.

Уважне вивчення всіх доступних примірників першодрукованих російських книжок дало підставу книгознавцям дійти висновку, що Іван Федоров освоїв основи друкарської техніки від майстрів Анонімної друкарні, що саме у цій друкарні він, найбільш ймовірно, поступово вдосконалив свою майстерність. Водночас не слід ігнорувати і джерела, які дають змогу зробити висновок про знайомство Івана Федорова з досягненнями іноземних друкарів і митців. Відкидаючи властиву буржуазній науці "теорію впливів", сучасні дослідники наголошують на потребі об"єктивного вивчення культурних і мистецьких зв’язків. У післямові Апостола 1564р. прямо сказано, що при заснуванні у Москві друкарні планувалося "какобьі изложити печатние книги, якоже в Греках й Венеции”, в цитованому "Сказаний" йдеться про рішення "тако...в царствующем граде Москве учинити, якоже в Греках й в немецких землях, в Венеции й во Фриги й в Белой Руси, Литовской Земли й причих тамошних странах".

Джім Флетчер прямо писав, що друкарський верстат і літери привезли до Москви з польської держави. Це твердження цитує Е.Л. Немировський на доказ своєї гіпотези, що в 30-тІ роки УІст. Іван Федоров міг працювати у краківській друкарні Ф. Унглера. В одному з видань цієї друкарні (Івана Львів"янина "Історичне пояснення животворних страстей Христа", Краків 1538р.-латинською мов. Е.Л. Немировський вважає запис про те, що в 1532р.ступінь бакалавра отримав Іван Федір Москвитин, красноставський канонік. В книзі запису вступників до університету 1529р. згаданий Іван син Федора з Пієтковиць Краківської єпархії, а в актах 1533-34р.р. «Фігурує бакалавр Теодор (Федір). Вказівка про те, що "Іван Федір" став пізніше красноставським каноніком, дописана Іншою рукою. На думку Е.Л. Немировського, це могло статися випадково: Федора начебто спутали з Томою, родом з Красного Ставу. Названі в акті про запис Пионтковіце це мабуть в Південній Польщі. Менш ймовірне припущення, що йдеться про Петкевичі в Білорусії, а назва єпархії вказана помилково.

Так чи інакше, Іван син Федора, який вчився в Кракові, походив з Польщі, або Великого князівства Литовського. А для першодрукаря Івана Федорова переїзд до цих країн означав виїзд "в старни незнаеми".

Порівнюючи післямову, самостійно написану Іваном Федоровим у Львові, з післямовами самостійних віденських видань Петра Мстиславця, доходимо висновку, що за літературним хистом Іван Федорі набагато перевищував свого колегу. Отже , хоч обидва зони були визначними майстрами друкарства і обидва брали участь у редагуванні тексту московських видань, не випадково Івана Федорова названо всюди на першому місці. Друге видання московського “Часовника” - завершення Іваном Федоровим та Петром Мстислацем 29 жовтня 1565р., а вже 8 липня 1568р. обидва першодрукарі розпочали друкування “Евангелія учительного” в Білоруському містечку Заблудові . Враховуючи час, потрібний на: підготовку до роботи друкарні на новому місці, слід визнати, що майстри виїхали з Росії незабаром після закінчення Часовника, наприкінці І566р. або на початку І567р. Вимушений з не добровільний характер свого від"їзду підкреслював І сам Іван Федоров. Він згадував, що його вигнано "презьлнаго ради озлоблення" представників панівної верхівки - "многих начальник й священноначальник й учиучителей", які обвинувачували друкарів, "хотячи благое в зло превратити й божие дьло в конец погубити, якож обьычай єсть злонравннх й ненаучоных й неискуоньїх в разумь человек".

Отже, сказано досить чітко: переслідування першодрукарів походили як від світських "начальників", так від "священноначальників" - верхівки православної церкви. Під згаданими у тексті учителями слід розуміти також ідеологів офіційного православ"я. Іван Федоров твердить, начебто цар був непричетний до репресій щодо нього, але це писалося, без сумніву з дипломатичних міркувань. В тодішніх умовах неможливо собі уявити, щоб хтось наважився переслідувати керівників державної друкарні всупереч волі самодержавця. Якщо навіть ініціаторами репресій були представники боярської опозиції Івана Грозного -, то цим людям вдалося настроїти проти друкарів І самого царя.

Ряд авторів доводять, що основною причиною обвинувачень в єресі було втручання друкарів у текст священних книг. Проти цього припущення висувають той аргумент, що виправлені першодруковані тексти повторювалися у наступних московська виданнях санкціонованих державною владою. Але відсутність майже у всіх примірниках “Апостола” 1564р. вкладних записів 60-80-х років може пояснюватися не централізованим способом поширення, а якраз тим, що книга спершу викликала незадоволення влади, і тираж деякий час лежав без руху на окладі.

Так чи інакше, першодрукарям довелося виїхати "в ины страны незнаемы" - до Великого князівства Литовського. Як згадувалося, "незнаемым" краєм воно було для Івана Федорова, який писав ці рядки. Для Петра Мстиславця виїзд до білоруських земель Великого князівства Литовського був поверненням на батьківщину. Ось чому науковці припускають, що коди вияснилася неможливість займатися книгодрукуванням у Москві, саме Петро Мстиславець переконав Івана Федорова обрати для дальшої роботи Велике князівство Литовське.

2. Заблудівський період

Невідомо, чим займалися першодрукарі в перші місяці після переїзду до Великого князівства Литовського. Сам Іван Федоров згадував пізніше: "Вьоприяаа нае любезио бяагечеотивуй гееударь Жикгимонт Август, король польокий й великий князь литовокий,русе кий,прусе кий,жемойтокий, мазоветокий о воеми панн радн евоея". Припускають, що вони зустрілися на одному з сеймів Великого князівства Литовського, який відбувся між 1566 і 1568р.р. Однак пани-рада (сенат князІвства) збиралися не тільки в час сеймів, а тому не можна мати повної впевненості щодо дати прийняття друкарів королем і панами-радою.

Важливий факт біографії Івана Федорова і Петра Мстиславця у цей період - зустріч з Симоном Будним, одним з найактивніших діячів реформаційного руху в Білорусії. Як відомо, Будний критикував догматику і практичну діяльність католицької і православної церков. Розмова між ним і російськими друкарями, як видно з контексту згадки про неї, була дружньою, отож є підстави припускати наявність у їх світогляді певних збіжностей.

Незабаром після приїзду Івана Федорова і Петра Мстиславця їх запросив до себе на службу Григорій Ходкевич, який з 1555 р. був київським воєводою, а з 1566р.- великим гетьманом литовським. Ходкевич походив з боярського київського роду Ходьковичів. Він залишився усе життя прибічником православ’я і рідної мови, сприяв культурним взаєминам України і Білорусії з Росією. Дружина гетьмана Катерина Вишневецька, родом з України (сестра засновника замку на Малій Хортиці Дмитра Вишневецького), також брав участь у культурно-освітній діяльності.

Г. Ходкевич вже досить давно планував заснувати друкарню. Ще І561р. він був у числі тих, хто доручав Ісайі Кам’янчанину роздобувати в Москві список біблії, що його можна було б використати для публікації цієї книжки "нашему народу християнському русскому литовському, да й русскому московскому, да й повсюду всем православним християнам, иже в Болгарах, й в Сербах, в Мьілтянех й Волосех".

Запросивши до себе московських друкарів-емігрантів, Г. 0. Ходкевич вирішив заснувати друкарню в Заблудові, на південь від Білостока. Незадовго перед цим він надав цьому поселенню права містечка , грамотою І553р. фундував тут православну церкву, костьол, шпиталь. Навколишні села були в той час білоруськими , в містечку, крім білорусів, мешкали також поляки. В заблудівському говорі помічено і деякі українські риси. Заблудівщина лежала недалеко українсько-білоруської етнічної межі, яку О.Яблоновецький на основі антропонімічних даних ХІХ ст. проводив північніше Заблудова (по р. Супраолі), а Ю.Ф.Карський на основі діалектологічних досліджень кінця ХІХст. - південніше Заблудова (на північ від м. Більська ). Остання лінія відповідає давньому північному кордонові Берестейського князівства, що може вказувати на стабільність етнічних кордонів у цьому районі.

Пов’язаність родини Г.О.Ходкевича одночасно з Білорусією і з Україною, близькість Заблудова до білорусько-української етнічної межі спричинилися до того, що в розумінні Г.Ходкевича і його дружини К.Вишневецької "проста мова" означало своєрідне білоруське-українське "копне", властиве багатьом літературним пам'яткам того періоду. Важливо мати це на увазі, бо Г.О.Ходкевич , засновуючи друкарню, прагнув видати книжки саме в перекладі на "просту мову”, зрозумілу і для білорусів, і для українців, ніж мова церковнослов'янська. Що такий переклад був дуже потрібний, видно з тієї популярності, яку мали рукописні білоруські та українські "учительні євангелія". Сам Ходкевич писав у передмові до Евангелія учительного, що "помнслил...ижебн оис книгу вуразум-ьния ради просянх людей преложити на простую молву, и имьл.,,О том попеченіе великеє". На жаль, гетьману відрадили робити це: " Й оовещаша ми люди мудрне; в том пиомь ижепрекладаніем з давнйх пословиц на новне помилка чинитоя немалая, яко же ии нинї обрьтаетея в книгах новаго переведу". Намір Григорія Ходкевича видати перекладне Евангеліе учительне було здійснено щойно ев’їнською друкарнею 1616р., причому частина тиражу присвячена Ганні Ходкевичівні - внучці Ероніма, брата Г.Ходкевича. Припускають, що в другій половині ХVІст. , проти таких перекладів виступили емігранти з Росії - князь Курбський, колишній Троїцько-Сергіївський Ігумен старець Артемій, який жив при дворі князя Юрія Слуцького. Та й Іван Федоров міг побоюватися, що у наборі книги "простою мовою він би припустився більше помилок, ніж у текстах церковнослов’янською мовою, йому добре знайомою.

Ідея зробити друковані книги зрозумілими для "простих людей" була особливо близька самому Ходкевичу і відмовився від неї він лише під тиском тогочасних літературних авторитетів. Це видно з того, що І пізніше він повертався до наміру перекладати церковнослов’янські книги на народнорозмовну мову. І знову вдалося його переконати, що перекладання може призвести до помилок, через які "ереси умножаются" . В таких умовах обидва відомі заблудівські видання, всупереч планам видавця, вийшли церковнослов'янською мовою, а риси білоруської мови є лише у передмовах Ходкевича і , меншою мірою, у передмовах від друкарів.

Серед заблудівських книжників, що брали участь у редагуванні, був, ймовірно, заблудівського-городенський (підляшський), протопоп Нестор Козменич. Він мав для цього відповідні кваліфікації: у 1591р. Нестор став однією з трьох осіб, яких єпископський собор Київської митрополії призначив відповідальними за виправлення книг перед друком. До речі, пізніше Нестор Козменич як протопоп Підляшшя став патріаршим екзархом у північно-східній частині київської митрополії і відігравав важливу роль у боротьбі проти церковної унії. Після смерті Федорова забдудівський протопоп залишився винен йому 15 кіп грошей, як гадають, за взяті на продаж книги.

Заблудівське Євангеліє учительне - книга формату фоліо, вона відкривається скромним титульний аркушем, де під заставкою тим же шрифтом, що і решта тексту, вказано її назву, місце видання і прізвище видавця, час, протягом якого друкувалася книжка (від 8 липня 1568р. до 37 березня 1569р.).

Учительне євангеліє - це збірка повчань на теми євангельських текстів, які читалися по неділях і святах. У Заблудові опубліковано той її різновид, укладення якого приписували; патріархам Філофею або Калісту ; сучасний грецький дослідник Думітру Б. Геніс називає укладачем Іоана IX Агапіта. Перекладено твір з грецької на церковнослов'янську, ймовірно, 1407р. кимось з оточення київсько-московського митрополита Кипріана ; крім творів візантійського та болгарського походження, тут було вміщено "Кирила недостойного мніха слово на вознесеніе господнє" - твір одного з найвизначніших представників літератури Київської Русі турівського єпископа Кирила. Порівняння тексту "Слова..." Кирила Турівського з публіка цією, здійсненою на основі найстарішого списку (ХІІІст.), не виявило істотних відмінностей, а лише орфографічні зміни і перестановки окремих одів. У тих випадках, коли описки ХVIст. відмінні від найстарішого, текст заблудівського друку йде за пізнішими текстами. Лише в окремих випадках зустрічаємо варіанти, яких нема ні в одному з опублікованих рукописів. Послідовно усунено ряд орфографічних болгаризмів ("ь" в кінці слова, редуковані голосні, написання "ги", "хи"). 3 другого боку, давньоруські форми з "ж" замінені формами з "жд”. Давньоруський гіперизм "Олеон" замінено на “Елеон", замість "цесар" надруковано "цар",замібть "бо" відновлено старослов'янське "убо".

Євангеліє учительне , закінчене у березні 1569р.,було останньою спільною працею Івана Федорова і Петра Мстиславця. Наприкінці вересня того ж року Іван Федоров вже самостійно почав друкувати у За блудові Псалтир з Часословцем, а його колега переїхав до Вільна. Історики часто пояснювали від’їзд Петра його незгодами з Іваном Федоровим. Імовірніше, однак, інше пояснення . Саме під ту пору у Любліні відбувся сейм, що проголосив унію, тобто фактичне підпорядкування Великого князівства Литовського феодальній Польщі. Припускають, що Петро Мстиславець як білорус краще усвідомлював, що означала ця зміна, і тому попрямував до Вільна, де низка білоруських міщан-патриціїв і шляхтичів задумували організувати друкування для боротьби проти наступу на політичні і культурні права білоруського народу. Ініціаторами відкриття друкарні стали уніатський староста, Іван Зарецький та його брат, віденський бурмистер Зоновій Зарецький. Значні матеріальні засоби для відкриття друкарні надали віденські міщани Кузьма і Лукаш Мамоничі, в будинку яких і відкрилася друкарня. Співвласниками вважалися Кузьма Мамонич і Петро Мстиславець, але технічним керівником, без сумніву, був Мстиславець. Він видрукував у Вільні Євангеліє (1575) і Псалтир (закінчений в січні 1576р.). Дальша доля Петра Мстисдавця невідома. Його шрифти зустрічаються у пізніших острозьких виданнях - Книзі о постничестві 1594 р., Букварі 1598 р., Часослові 1602 р. В цих книжках, як і в деяких інших острозьких публікаціях (Маргарит, 1595; Отпис на лист Іпатія Петія, І598, Лікарство на оспалий умисл чоловічий, 1607р.), є і відбитки з віденських дереворитних дощок Мстиславця. Використовувалися дошки Мстиславця й іншими українськими друкарями - Кирилом Транквіліоном Ставровецьким (почаївське "Зерцало богослови" 1628 р. Требник, який Вербицький опублікував 1635 р. у Кимполунгу в Румунії), україно-білоруським друкарем Спиридоном Соболем, румунськими друкарями в Говорському і Дяльському монастирях. Ці ж друкарі вживали і дошки з московського Апостола – очевидно , ті, що перейшли до Мстиславця при розділі майна між ними та Іваном Федоровим.

Поки Петро Мстиславець займайся підготовкою до відкриття друкарського підприємства у Вільні, Іван Федоров розпочав, цим разом уже сам, друкування у Заблудові Псалтиря з Часословом . Вперше Кирилична книжка, де було поєднано Псалтир з послідуванням і Часослов, була опублікована Віченцо Вуковичем у Венеції 1545р., однак заблудівське видання Івана Федорова - формату четвірки, найбільш повний примірник (лондонський) має 370 аркушів, але, ймовірно, їх було 374. Перші 18 аркушів понумеровані, з них аркуші 9-15 позначено зростаючою кількістю дужок. Повна сторінка складається з 17 рядків. Лицева сторона першого понумерованого аркуша відіграє роль скромного титульного аркуша, на якому таким шрифтом, яким видрукувана вся книга, вказана її назва, зазначено, що друкувалася вона “м.Заблудовью" від 26 вересня 1569 р. до 23 березня 1570 р. На звороті - герб Г.О. Ходкевича. На 2-му ненумерованому аркуші "Иван Феодорович Москвитин" просить виправляти можливі помилки і його не виклинати за них. На 3-5-му не нумерованому аркуші - передмова Г.О.Ходкевича, який пише, що він "учжил варстат друкйроькии" для видрукування Псалтиря, у текст якого порівяно "з ыными Псалтнрми" внесено виправлення, "де в чом помылка была". Далі йде ("Предословіє" і "Чин како подобает пьти Псалтирь", а на звороті 18-го ненумерованого аркуша - гравюра із зображенням царя Давида.

На 1-х 240 аркушах першої пагінації - текст Псалтиря, на аркушах 341-274-приспіви на свята (текст такий же, який пізніше друкувався у місячних мінеях і в Тріодях), Часослов (арк. 1-60 другої пагінації), календарні покажчики, пасхальні таблиці та ключі до них (арк. 6І-74 другої пагінації). В останній частині вперше в практиці кириличного друку застосовано різні форми табличного складу - в клітинках граф і без них, на тлі зображено руки Дамаскина . Аналогічно оформлені покажчики в рукописних книгах вживалися давно, зокрема, є вони у Ужгородському півуставі ХУІст., що його вважають копією з ранішого київського оригіналу.

Честь першої друкованої згадки про Псалтир з Часословом припадає українському Історикові Д.І.Зубрицькому, який, очевидно, знайшов цю назву у списках книжок братського архіву. І844р. М.П. Логодін придбав досить декомплектований (лише 270 арк.) примірник на Нижегородському ярмарку. Цей примірник довго вважали унікальним. Щойно наприкінці ХІХст. значно більш повний примірник (326 арк.) виявлено у західноукраїнському селі Тиряві Волоській поблизу м.Сянока. У цьому примірнику, на відміну від попереднього збереглася фронтиспісна гравюра із зображенням Давида. Примірник з Тиряви надійшов до Церковного музею у Львові. 1968 р. Дж.С.Г.Сіммонс опублікував повідомлення про наявний у Лондоні третій примірник набагато повніший від двох інших (370 аркушів з ймовірних 374).

Виявлений англійським книгознавцем примірник зберігається у бібліотеці лондонського Лембетського палацу-резиденції Кентерберійських архієпископів, які очолюють англіканську церкву. Оправа не оригінальна, але вона має суперекслібріс з гербом архієпископа Річарда Бенкрафта (1544-І610). Отже книжка буди в Лембеті вже на початку XVІІст. Бенкрафт, який навчався у Кембріджі, був з 1597 р. лондонським єпископом, з І604р. - кентерберійським архієпископом, з 1608 р. - канцлером Оксфордського університету. Він писав спрямовані проти пуритан публіцистичні твори, керував редагуванням офіційно схваленого англійського тексту біблії. Саме цим можна пояснити зацікавлення його церковнослов’янськими літургічними текстами.

Ходкевич дбав про матеріальне забезпечення друкаря і дарував Іванові Федорову (не знаємо, у власність чи в орендне володіння) "чимале село". У передмові до Псалтиря Г.О.Ходкевич обіцяв і надалі не шкодувати праці й коштів на видання книжок для білорусів та українців: "Я такоже й впред праци й накладу моего жаловати не буду й другия книги… друкувати дам" (арк. 6 ненум.). Однак незабаром Ходкевич відмовився від планів які виношував так довго. Як пише першодрукар, гетьман, захворівши перед смертю, повелів Іванові Федорову припинити друкарство і зайнятися рільництвом. В чому причина такої зміни настроїв Г.О.Ходкевича? Вказують, що становище Ходкевича стало більш хитким, бо 1 липня 1569 р. підписано унію, згідно з якою Польща і Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу (Річ Посполиту), причому більшість українських земель Литовського князівства перейшли до складу Корони - польської частини Речі Посполитої. І після унії один з найвищих сановників Великого князівства Литовського і всієї Речі Посполитої аж ніяк не втратив юридичних і економічних можливостей займатися видавничою діяльністю.

3 Іван Федоров у Львові

І коли Ходкевич на старість вирішив відмовитися від видавничої діяльності і запропонував Іванові Федорову господарювати в подарованому йому селі, той рішуче відмовився. "Адже не личило мені за оранкою та сівбою своє життя вікувати. Бо маю я замість плуга знаряддя для майстерності."

Глибоко переконаний у суспільній важливості покликання, Іван Федоров вирішив заснувати власну друкарню. Саме це мав він на меті, коли покинув Заблудів і вирушив до старовинного міста Львова. У ХVIст. це був один з найбільших економічних і культурних центрів у Східній Европі. Розташування Львова на схрещенні торговельних шляхів сприяло і зростанню його ролі у міжнародних культурних взаємозв"язках.

Давньоруські традиції широке використовувалися українським населенням Львова в його боротьбі проти національно-релігійного гніту, за розвиток освіти і культури. Ця боротьба у 70-х роках ХУІ ст. набула значного розмаху. Іван Федоров уже в За блудові міг довідатися про культурно-освітню діяльність Львівських міщан, про їх роль у суспільно-політичному русі. Ось чому друкар мав всі підстави сподіватися, що саме у Львові він знайде сприятливі умови для самостійної видавничої діяльності. Перший документ про перебування друкаря у Львові, датований 26 січня 1573 р., показує, що на той час він уже добре отаборився в місті і розгорнув там активну діяльність. Отже, приїхав він раніше.

Де саме містилася друкарня Івана Федорова, де він мешкав? Після смерті Івана Федорова в одному з документів його названо "друкарем з Підзамча", тому дослідники припускали,що він з самого початку оселився на Підзамчі. Однак нещодавно Е.Й.Ружинцький виявив документи про те, що в 1573- 1574р. р. Друкар наймав приміщення не на Підзамчі, а на Краківській вулиці, в будинку №4. Перед Іваном Федоровим і пізніше в цьому будинку мешкали різні ремісники. Очевидно, тут діяла друкарня Івана Федорова, найбільш ймовірно, при друкарні він мешкав.

Деякі дослідники вважають, що Іван Федоров привіз до Львова готову заблудівську друкарню.

Опису першої львівської друкарні Івана Федорова не виявлено. Устаткування її навряд чи істотно відрізняється від того, яке пізніше Іван Федоров привіз до Львова з Острога, а частково доукомплектував у Львові. Для устаткування верстата, виготовлення шрифту, купівлі паперу та інших потреб друкарні необхідно було мети значні кошти. Певну суму Іван Федоров привіз із Заблудова, де мабуть, отри мав за свою друкарську працю гонорар від Г.О. Хедкевича. Але цього було не досить. Довелося звертатися проханням про допомогу до багатіїв-заможних українських та грецьких купців «православних шляхтичів та верхівки духовенства. Проте у них , розповідав Іван Федоров, він не випросив ніякої ласки зворушливими словами, ні вимолив повним сліз риданням, ні виклопотав через священика. З тих, хто подав допомогу Іванові Федорову, в першу чергу заслуговує доброї згадки передміщанин Семен Каленикович, більш відомий як Сенько Сідляр. Близькою до Івана Федорова людиною став також художник Лаврентій Пилипович Пухало, член передміського Миколаївського братства. Є підстави вважати, що друкарня була пов’язана з об’єднанням міщан і опікунів Успенської церкви. 1592 р. Успенське братство отримало королівський привілей про затвердження друкарні, яка при тій церкві давно встановлена, а перед кількома роками реформована".

Книга, яку Іван Федоров друкував у Львові від 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р., вийшла без титульного аркуша, але за змістом це "Діяння і послання апостольські”, що їх скорочено назвали Апостолом.

Формат львівського Апостола - фоліо, приблизно 18х20 см. Починається книга аркушем із зображенням на звороті герба Г.О. Ходкевича, далі йдуть 14 ненумерованих аркушів і 264 аркуші нумеровані кириличними літерами в правому нижньому кутку лицевої сторони кожного аркуша. Деякі з не нумерованих аркушів позначено справа знизу похиленими рисками. Над літерами, які позначають сторінки, за титлом вміщено оксію - знак наголосу. Повні сторінки складаються з 25 рядків тексту, крім них, на багатьох сторінках є надруковані циноброю покажчики читань: один рядок над текстом один-два - під текстом.

Апостол видруковано церковнослов’янською мовою, яка використовувалася не лише в літургічній практиці, але й в літературному житті. За винятком відзначених початкових статей і післямови текст львівського Апостола є повторенням московського. Готуючи текст до друку у Львові, Іван Федоров виправив деякі помилки попереднього видання, вніс певні редакційні зміни. Більше виправлень у лексиці і граматичних формах, послідовно змінено наголоси. Папір, яким користувався друкар, - різного походження. Найчастіше зустрічався папір з філігранню у вигляді герба "Лодзя". Є також філіграни у формі хреста , вміщеного в підкову (герб тупа підкова) , хреста з двома перекладинами ( його приписують папірні в Пронднику біля Кракова), герб "Еліта" ( цей філігран пов’язують з папірнею в Лівчицях на Львівщині). У примірнику з Залісся виявлено ще один тип водяного знака - з гербом "Габданк". З деяких примірниках зустрічається філігран з гербом "Топір" на щиті. Шрифт львівського Апостола -той же, що й в однойменному московському виданні.(висота 10 рядків 85мм). Графіку шрифту розроблено на основі півуставу російських рукописних книг XI-першої половини ХУІ ст. На верхніх і бокових полях кількох аркушів (арк. 5,6,7,першої пагінації) є примітки дрібним напівкурсивним шрифтом, який розмірами і кроєм нагадує майбутній острозький шрифт. Але однойменні літери неоднакові, віддаль відбитих цим шрифтом речень і слів від решти тексту різна в окремих примірниках. Таким чином, "напівкурсивні" літери не були кладені до однієї форми разом з текстом, а відбивалися пізніше від руки. Припускають, що написи вигравірувані.

Досить широко застосовується цинбора. Нею виділено заголовки в'яззю, колонтитули, перші літери кожного зачала. На полях чорними літерами позначено нумерацію розділів, а червоною їх частини. Назви загал також позначено на полях цинобраною з додатком літер "зач".

Таким чином, червона фарба вживається не з декоративною метою, як у венеціанських кириличних виданнях, а для полегшення користування книжкою. Двоколірний друк виконувався з однієї форми у "два прогони" спершу червоною, а тоді чорною фарбою, це видано з накладання на червоні чорних знаків і міжрядкових частин літер. Художнє оформлення львівського Апостола різноманітніше, ніж його попередника. На сторінках видання 1574 р. виявлено 51 заставку ( з 31 дощок), 23 ініціали ( з 6 дощок), 47 кінцівок ( з 11 дощок). У львівській гравюрі збережено центральний віялоподібний мотив і зображення рогів достатку, однак внизу і зменшено рельєфність зображення, щоб стилістично поєднати цю заставку з іншими. Новим елементом оформлення у львівському Апостолі стало широке застосування кінцівок. Натомість Апостол 1574 р. насичений численними кінцівками й заставками настільки, що за оформленням він в цілому мало подібний на ті книги, в яких виявлено прототипи окремих орнаментів.

На звороті 1-го ненумерованого аркуша -герб Г.О.Ходкевича в архітектурній рамці. Це відбиток з двох дощок: рамка з гравюри Луки у московському Апостолі, герб із заблудівського Псалтиря.

Рамка повторена вдруге на звороті 2-го аркуша: тут вона оформляє зображення апостола Луки. Рамка змову та сама, що й у московському першодруці, але зображення Луки виконано у цілком іншій манері, без сумніву, іншим гравером. Фігура вирізана майстерно. Орел навколо голови Луки позначений не променями, а двома кільцями, що характерніше для візантійських традицій» Зображення голови досить реалістичне, одяг і меблі (лава і стіл) мають більш умовні форми, властиві іконам. Питання про значення наявних на гравюрі монограм WS,UП і до цього часу невідомо.

Друкарська марка Івана Федорова вперше у його видавничій практиці з’являється саме у львівському Апостолі. Під нею - шрифтований підпис: "Іоанн Федорович друкар Москвитин". Внизу зображено руку, що тримає стеблину, від якої розгалужується рослинний орнамент, типовий для ренесансної чи навіть маньєристичної графіки. В обрамленні гнучких гілок з листочками і квітами -два однакові аркуші. На першому з них зображене герб М.Львова, на другому - герб друкаря. На відміну від дослідників останніх років, вважаємо видавничою маркою всю композицію, а не лише зображення на правому картуші. У книжках, що вийшли у Львові, друкарський знак (марка) був одночасно видавничою маркою, бо тут Іван Федоров був не лише друкарем, але й видавцем.

Поширення Апостола підтверджує низка записів. Запис 1578 р. свідчить, як високо цінували цю книжку, забороняючи навіть користуватися нею для навчання дітей. "Лета 1086 мая в 21 день положил сию книгу глаголемую Апостол тетр в церкву Преображения господа Бога спаса нашого Исуса Христа в Ярославском уезде во княже Иванове Михайловиче Глинсково отчине многогрешннй раб Божий Василий Григорьев син Шевелев. Й. кто будет у той церкви у преоражения попу й диаконн, й оие книги из церкви не изнеоти ни попу, ни диакону, ни причету церковному, ни учеников по ней не учити, а дрнжати на книга по вся дни в церкви для ради божественна пения. И кто сию книгу изнесет из церкви, или кто учнет по ней учеников учити, й тот да будет "анафема".

4. Друкарська діяльність в Дермані та Острозі

На початку 1575 р. Іван Федоров переїхав із Львова на Волинь. Багато дослідників пояснюють це виключно його фінансовими труднощами, деякі навіть вважають можливим говорити про "фінансовий крах" банкрутство. Мовляв, тільки для поліпшення свого економічного становище друкар був змушений вступити на службу К. Острозького.

Дійсно, покидаючи Львів, Іван Федоров не облишив намірів повернутися до самостійної видавничої діяльності. Саме тому, як побачимо далі, для сплати боргів він лише заставив, але не продав власне друкарське обладнання. Тому Іван Федоров увійшов до острозького науково-літературного гуртка і тому, що його як просвітителя не могла не захопити справа, за яку взялися волинські науковці. Співробітництво з ними відкривало нові можливості для Його творчої діяльності.

Слід сказати, що виявлено недавно Буквар Івана Федорова, випущеним у світ 18 червня 1578 р., став головним джерелом для визначення часу відкриття Острозької школи. Передмова Букваря засвідчує ,що організацію Острозької школи і друкарні завершено не пізніше першої половини 1578 р., а ймовірно - вже в 1576-1577р.р. Як видно з тієї ж передмови , в Острозькій школі навчання почалося з оволодіння кириличною і грецькою грамотою: саме тому для потреб школи було опубліковано "азбуку".

З діяльності Острозького гуртка брали участь також Тимофій Михайлович і Василь Суразький. 3 ними та їх колегами став співпрацювати і Іван Федоров, якому було доручено організувати друкарню. Друкарня мала видавати навчальні посібники для школи, а школа гуртувала освічених діячів, які могли бути авторами, редакторами і коректорами книг. Створена завдяки зусиллям Івана Федорова друкарня відразу стала невід'ємною складовою частиною нового культурного осередку. У більшості острозьких видань, починаючи з цитованого вже Букваря, ініціатива заснування школи й друкарні приписується одноособове князеві Острозькому. "Служебником" князя протягом ряду років був Іван Федоров, якого деякі історики зображають звичайним виконавцем розпоряджень цього магната. Все це спонукає зупинитися на питанні про роль князя в культурно освітній діяльності Острозького осередка. Київський воєвода Костянтин-Василь Костянтинович Острозький (І527-І608 був найбільшим землевласником на Україні, а деякі історики вважають його навіть найбагатшим феодалом Європи . Ставши на службу до К.К.Острозького, Іван Федоров спершу оселився у Дерманському монастирі. У І580р, Іван Федоров поєднував обов’язки друкаря і управителя монастиря. Напрошується висновок, що і відразу ж після переїзду в Дермань. Федоров не тільки займався монастирським маєтком, але й керував підготовкою до відкриття друкарні. Наприкінці 1576 або 1577 р. Іван Федоров переїхав з Дерманя до Острога. У зв’язку з підготовкою до відкриття друкарні, як і в інших оправах, Федорову не раз доводилося приїздити з Дерманя й Острога до Львова, можливо й до інших міст. Іван Федоров керував друкуванням таких п"яти видань:

І. Буквар зі збіркою церковнослов’янських і грецьких текстів (18 червня 1578 р.)

2. "Книга нового завіту" опублікована у 1580 р.

3. Складена Тимофієм Михайловичем "Книжка собраніє вещей нужніших" 1580 р.

4. Листівка шпальти з текстом віршованої "Хронології Андрія Ришти 5 травня 1581 р.

5. Біблія, окремі примірники якої містять кінцеві аркуші з різними датами виходу у світ: 12 липня 1580 р. і 12 серпня 1581р.

Друкарня, яку влаштував Іван Федоров у Острозі, містилася в князівському замку. Найближчим помічником Івана Федорова в організації острозької друкарні був Гринь Іванович, юнак з Заблудова. Ставши керівником друкарні в Острозі, Іван Федоров і далі нерідко приїжджав до Львова для розпродажу власних книжок, розрахунків з кредиторами та купівлі паперу та інших матеріалів, потрібних друкарні князя Острозького. Книжки, очевидно, розпродавалися не дуже швидко. Ті, хто взяв їх у кредит не спішили з виплатою своїх боргів Івану Федорову, а крім того на нього насідали кредитори. Тому 5 березня 1582 р. М. Гембарович твердить, що друкар повернувся до Львова, оскільки 1582 р. Острозька академія друкарня були ліквідовані.

Частину книжок і обладнання забрав Іван Федоров як компенсацію за свою працю, а можливо і за свої капіталовкладення. Без сумніву влаштовуючи друкарня в Острозі, Іван Федоров пустив у хід частину нового власного устаткування, а ймовірно вкладав власні грошеві кошти і в друкування книжок в Острозі.

5 Острозький буквар та Острозька Біблія

У Букварі 1574 р. Іван Федоров писав, що має намір і далі видавати подібні книги. Не випадково першим відомим нині острозьким виданням став саме Буквар.

У Копенгагенській королівській бібліотеці зберігся примірник Букваря, текст якого сторінка за сторінкою повторне 29 аркушів Львівського Букваря, а крім того містить в кінці сказання Храбра. Примірник не має вихідних даних і дослідники вважають його Московським виданням.

Готський примірник Острозького Букваря - книжечка невеликого формату: надрукована частина більшості сторінок вміщається і в прямокутник 65ХІ28мм. Перша частина містить титульний аркуш, таблицю грецького алфавіту і молитви, надруковані двома шпальтами: зліва - грецький текст, оправа церковнослов’янський. Друга частина починається аркушем дереворитною заставкою і написом в’яззю, "Начало оученія дьтемь".

У книзі застосовано чотири слов’янських кириличних шрифти і два грецьких.

На титульному й останньому аркушах першого зошита Острозького Букваря було вперше в практиці східнослов’янського друкарства застосоване складені оздоби. У книзі, якщо враховувати готський і копенгагенський примірники, заставок три більших, чотири менших, кінцівок чотири, один ініціал.

У 1678 р. Буквар куплено до Готської герцогської бібліотеки.

Букварі, видрукувані Іваном Федоровим, пізніше не раз передруковувалися, або без змін, або в переробленому вигляді. Острозькі видання Букваря довго наслідувалися українськими видавцями.

Вже у Книзі Нового завіту було опубліковано значну частину Біблії -Псалтир і новозавітні біблійні книги. Повний текст Біблії розпочато друком ще раніше, однак завершено приблизно через рік після виходу в світ "Книги Нового завіта”.

Біблія надрукована у форматі філіо, як і обидва Апостоли, але задрукована сторінка тут більш видовжена (І4х25см. відношення ширини до висоти 1:2,78). Перші вісім аркушів ненумеровані, далі йде ще п"ять послідовних рахунків аркушів: 276, 180, 30, 56, 78. Усього, отже, 625 аркушів або 1256 сторінок. Циноброю відбито заголовки на перших аркушах другого і третього рахунку, ініціали й окремі слова у покажчиках на кінцевих аркушах останнього рахунку. На повних сторінках по 50 рядків, надрукованих двома шпальтами. Враховуючи різниці в розмірі шрифтів, обсяг Біблії приблизно у вісім разів більший ніж обсяг Апостола, і майже вдвічі більший від разом взятих всіх інших видань Івана Федорова. Завдяки майстерності набору і застосуванню дрібного шрифту книжка не здається такою великою, вона досить компактна і зручна в користуванні.

Книгу відкриває титульний аркуш у дереворитній рамці, що оточує напис: "Библія сири книгі ветхаго й нового завєта по язьїку словенску десят й двьма богомудрьіми преводники преждє воплощенія господа бога нашего Ісуса Христа 308 льта на желаемое повельніе Птолонея Филадела паря египетска преведенйго зводу сь тцаніем, и прильжйніем елико мощно помощію божіею посльдовося і испаривися. В чьто по воплощеніи господ бопз й спаса нашего Ісусз Христа 1581р.”. На звороті титульного аркуша герб К.К. Острозького і вірш на герб. На наступних аркушах першого рахунку (ненумерованих) передмова від імені К. Острозького (арк.2 - 3). Перша частина цієї передмови (арк. 2-2зв.) надрукована також по-грецьки. За нею йде "Предисловие” і вірш Герасима Даниловича (Смотрицького) (арк.4-7) зміст книги (арк.8). Далі йдуть старозавітні книги ( на аркушах другого-четвертого рахунків). Євангеліє (аркуші п"ятого рахунку). Останній аркуш (78-й шостого рахунку) відомий у двох різних варіантах. У першому з них який трапляється порівняно рідше, на лицевій стороні аркуша видруковано коротку післямову про видання книжки 12 липня 1580 р. Внизу друкарський знак Іван Федорова , зворот останнього аркуша у цьому варіанті порожній. У другому варіанті на арк. 78-78зв.- обширніша післямова грецькою і церковнослов’янською мовами, після якої зміщено друкарський знак, а під ним - колофон про вихід книжки в світ 12 серпня 1581 р. Трапляються і примірники, у яких є обидва варіанти останнього аркушу. Водночас, у всіх примірниках на титульному аркуші одна дата - 1581 р. Відзначаючи наявність низки варіантів набору й оформлення окремих аркушів, деякі дослідники говорили про два видання Біблії, причому у другому виправлено частину помилок попереднього. Однак А.С. Зьорнова описавши 29 варіантних місць у Біблії, встановила, що виправлені аркуші розподілені по різних примірниках без будь-якої системи і трапляються однаковою мірою як у примірниках з післямовою І580 р., так о в примірниках 1581 р. Отже, було лише одне видання Біблії. Очевидно, спершу планували видати книгу до 12 липня 1580 р., а коли побачили, що не встигають, стали друкувати вихідні аркуші з новою датою, наміченою як день завершення праці. При цьому старий кінцевий аркуш усунено не з усіх примірників, до яких було вкладено новий варіант, що до закінчення друкування всього тексту розпочалося брошурування аркушів у зошити і до одного примірника попадали як аркуші, надруковані раніше, так і пізніші змінені й виправлені.

З окремих частинах Біблії помітні істотні різниці у правописі, що пояснюється не лише використанням рукописів різної редакції, але й участю в опрацюванні тексту людей, які дотримувалися правопису знаків.

Таким чином, острозька Біблія стала одним з найважливіших факторів нормалізації церковнослов’янськоі мови як засобу міжслов’янського єднання. Той факт, що таке видання було здійснене саме при Острозькій школі, свідчить про її визначну роль у культурному житті не лише України, але й усієї Східної і Південно-східної Європи. Участь Івана Федорова, який вніс у мовне оформлення острозьких видань певні риси, полегшила наступне поширення розроблених на Україні мовних норм також і на Росію. Популярності за межами України варіанта церковнослов'янської мови, усталеного острозькою Біблією, сприяла і орієнтація острозьких вчених на граматику грецької мови, яке для них "виконувала роль моделі-еталона".

Виявлено у Біблії і папір голландський та угорський. Біблія надрукована шістьма різними шрифтами, з яких два грецькі. Майже весь текст книги складено дрібним "напівкурсивним" шрифтом, розробленим, в основному, за зразком тогочасного українського письма. Ще дрібніший шрифт той яким видруковано Новий завіт, використаний для позначок на полях у колонтитулах, на титульному аркуші і в епіграфах другої передмови Біблії вжито також і більш давні шрифти, висота 10 рядків яких становить 85мм.

На титульному аркуші і в заголовку другої передмови є по два рядки великим шрифтом, який за розмірами (10 рядків-135мм) і малюнком тотожний зі шрифтом віденських видань Петра Мстиславця.

Хоч Біблія вийшла і без фігурних ілюстрацій мистецьке оформлення її - безсумнівне досягнення друкаря. Ошатності книзі надають краса і розміщення шрифту, насиченість сторінок дереворитними ініціалами у прямокутних рамках.

Титульний аркуш має надрукований двома фарбами заголовок, вміщений в архітектурну рамку з колонами по боках і з півкруглим завершенням. Герб на звороті титульного аркуша подібний до герба у Новому заповіті і покажчику до нього, овальна рамка запозичена з берестейської Біблії.

Примірники острозької Біблії трапляються досить часто. На підставі бібліотечних каталогів та згадок у наукових працях їх вдалося налічити близько 250.

Значна популярність острозького видання у багатьох країнах світу стала важливим чинником міжнародних культурних взаємин. Високий авторитет острозької Біблії визнавали видавці ХVI-ХІХ ст., які не змогли протиставити їй більш досконалий текст. 1663 р. вийшло перше видання Біблії в Москві. За видання 1663 р. острозьку Біблію передруковано в Петербурзі 1739 р., хоч ще за Петра І було розпочато підготовку виправленого видання, причому текстологічною працею керував вихованець Київської академії Феофілакт Лопатинський. У 1747-1751 рр. здійснена нова правка київськими вченими: Яковом Блоницьким, Варлвамом Лащевським, Гедеоном Слонімським однак і "єлизаветинське" петербурзьке видання 1751 р. в основі повторило острозьке.

Таким чином, для багатьох поколінь острозька Біблія залишалась неперевершеним зразком досконалості Філологічного опрацювання тексту і майстерності полігамічного виконання.

6. Останні роки життя першодрукаря. Послідовники його справи та надбання

Хоч 12 серпня 1581 р. було визначено як остаточну дату завершення друкування Біблії і ця дата вказана в другому варіанті післямови, ймовірно, ще деякий час після того тривало додрукування тих частин, тираж яких був меншим.

До Львова друкар переїхав, як згадувалося, мабуть, між 5 і І9 березня 1582 року. Але вже перед тим майстер готувався до відновлення самостійної видавничої діяльності, і в цьому йому допомагав колишній співробітник і учень Гринь Іванович.

Івану Федорову в організації львівської друкарні допомагали син Іван Друкарович, ймовірно , також родичі сина через жінку: палітурник Мартин Голубникович , купець Іван Білдага . Напередодні смерті Іван Федоров жив у хаті Антоха під горою Льва, поблизу високого замку.

Не вдалося встановити, що саме збирався видати Іван Федоров під час другого перебування у Львові. З книжок, що залишилися після його смерті, відомі 'Псалтир тилкований" (тобто "толкований", тлумачний) і Псалтир тилкований влоського ізводу-церковнослов’янської у південнослов’янській редакції, що була поширена в Молдавії та Волині. Можливо , Іван Федоров збирався видрукувати саме "толкований" Псалтир або користувався ним при підготовці до друку нового видання звичайного Псалтиря.

У справі відрядження друкаря до Італії також немає жодних даних. Ще у 1964 р. польський дослідник З.Губицький знайшов у Саксонському крайовому архіві у Дрездені лист Івана Федорова від 23 липня 1583 р. посланий друкарем з Відня до саксонського курфюрста Августа. Виявляється, навесні або влітку 1583 р. невтомний друкар виїхав до Відня, на двір імператора "Священної римської Імперії німецької нації" Рудольфа ІІ . Мета цієї мандрівки в тому, що Іван Федоров винайшов, як складати з окремих частин гармати, що руйнують і знищують найсильніші замки і укріплення, а менші об’єкти висаджують у повітря. Іван Федоров виготовив на власні кошти зразок розбірної гармати вагою три центнери. Цю гармату оглядали і схвалили Імператор Рудольф ІІ та ерцгерцоги . "Коли вони,-пише далі Іван Федоров. -хотіли довідатися суть секрету, я готовий був їм це відкрити і продемонструвати під певними умовами, які вони відмовилися прийняти".

То була вже не перша невдача ,бо і раніше деякі люди, які "хотіли підглянути і розкрити суть справи", лише спокушали винахідника обіцянками , але не забезпечували йому реальної вигоди.

Після чергової невдачі у Відні Іван Федоров спробував зацікавити своїм винаходом саксонського курфюрста Августа. У Дрездені працювали майстри зброї, але невідомо, чи друкар відвідав Дрезден, чи виїхав з Відня де Львова.

Дата повернення Івана Федорова з його мандрівки невідома. Ще в дорозі або незабаром після повернення додому друкар захворів. У листопаді 1585 р. львівський єпископ Гедеон Балабан писав, що саме тоді, коли “Іван Москвитин друкар пам’яті добре годний” задумав "больше книг ремесла свого друкарського ...видати", він "впавши в болезнь ко смерти помер".

Довідавшись про тяжку хворобу Івана Федорова, нагадали кредитори про себе І3 грудня 1583 р. до війтівського уряду Львова з"явився міський гармаш Данило Кеніг і наклав арешт на рухоме і нерухоме майно Івана Москвитина у зв’язку з його боргом на суму 150 злотих. Наступного дня наклав арешт Сацько Сенкевич за борг 50 злотих. А ще через день 15 грудня друкаря не стало. Крім старшого сина Івана першодрукар залишив і малих дітей, опікуном яких став бурмістр Юрій. Тільки 2 квітня 1584 р. він передав свої опікунські обов’язки Івану Друкаревичу. Вірні друзі друкаря, люди, що розуміли значення його праці, поклали на його могилі, яка була на території Онуфрієвського монастиря, плиту.

Після смерті Івана Федорова на його майно, крім спадкоємців, висунули претензії кредитори.

Друкарське обладнання, заставлене Іваном Федоровим 1579 р. з 411 злотих Ізраїлеві Якубовичу, залишилося у його руках. Інше майно перейшло до рук Корунка і Сацька, спершу вони самі хотіли займатися друкарством, але потім друкарню вони втратили і вона потрапила до Кузьми Мамонича. Частина друкарського обладнання, що залишилося у Львові, була викуплена фундаторами Успенського братства. Крім друкарського обладнання до рук братства потрапили також примірники першодрукованих видань.

З друкарського обладнання яке перейшло до Успенського братства нічого не збереглося. Єдиними матеріальними пам’ятками, що підтверджують перехід цього обладнання до братства, є відбитки його шрифтів та дереворитних кліше у виданнях братської друкарні.

Безпосередніми наступниками львівської та острозької друкарень Івана Федорова була друкарня Львівського братства і друкарня в Острозі, яка залишилася власністю К.К. Острозького. Спершу обидві ці друкарні не змогли втримати на належному рівні технічне виконання своїх видань, зате значно урізноманітнили їх тематику.

Друкарня Львівського братства протягом тривалого часу була справжньою школою майстерності для цілої плеяди працівників друкарської справи. Вже в перших виданнях братства були спроби застосувати, щоправда, лише в заголовках і великих літерах у тексті, спрощений шрифт, значно подібний до сучасного українського; шрифту.

Діяльність острозької друкарні відновилася в другій половині 80х років ХVІ ст. Крім навчальних і богословських книг видано цілу низку публіцистичних творів. Найвідоміший серед них український текст "Апокрисиса", надрукованого у 1598 р. в Острозі. В Острозі надруковано також "Ключ царства небесного" Герасима Смотрицького і "Книжницю", куди увійшов і лист Івана Вишенського "До всіх православний християн". Протягом деякого часу Острозька друкарня діяла у Дерманському монастирі.

В 1604-1606 рр. в Стрятині, а в 1606 р. в Крилосі діяли друкарні Федора та Гедеона Балабанів.

Засновником друкарні в Києві отав син дяка Львівської Успенської церкви Хоми з Рогатина Єлисей Плетенецький, довголітній архімандрит Києво-Печерської лаври.

Першими виданнями Києво-Печерської друкарні були Часолов для потреб школи, твір О.Мичури "Візерунок цнот" та "Анфологіон" (1619р.).

Згодом виходять полемічна "Книга й вірі" упорядником якої був Захарія Копистенський, монументальні Бесіди Іоана 3олотоустого на 14 послань апостола Павла (1629), його ж Бесіди про діяння апостольські (1624р.) "Толкування на Апокаліпсис" Андрія Кесарійського.

Лаврська друкарня не була єдиною в Києві. У 1524-1628 рр. тут працювала ще друкарня київського міщанина Спиридона Соболя.

У Львові, крім братської, в 1638-1667 рр. працювала друкарня Михайла Сльозки - талановитого і різнобічного майстра.

Друкування латинським шрифтом на Україні почало розвиватися дещо пізніше, ніж кириличне.

Протягом 1674-1679 рр. діяла друкарня в Новгороді Сіверському. Вона була заснована чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем.

Таким чином, посіяні визначними слов’янськими першодрукарями зерна впали на добрий грунт, їх праця, як і праця продовжувачів їхньої оправи, сприяло тому, що книгодрукування кінця ХVІ-ХVІІІст. стало однією з яскравих сторінок української культури, відіграло важливу роль у міжнародних культурних зв’язках.

Висновки

Таким чином, зерна книгодрукування, посіяні визначним українським першодрукарем Іваном Федоровим попали на добрий грунт. Видання першодрукаря та його послідовників по Україні, в Росії, в Білорусії, Болгарії, Сербії, Молдавії. Записи, зроблені в Англії та Німеччині ілюструють значення кириличних першодруків як джерел інформації про писемність східних слов’ян.

Видання Івана Федорова засвідчують посилення зв’язку літератури з суспільно-політичним рухом. Значною була роль цих видань у ідейній консолідації антикатолицького табору на Україні.

Заснування книгодрукування на Україні Іваном Федоровим було подією величезного історичного значення. Розвиток друкарства на Україні Іваном Федоровим в найближче століття після нього був швидкий і неперервний в усьому: ідейному спрямуванні, могутньому світському струмені у виданнях, мистецтві оформлення книги. Наступні покоління пішли шляхом , указаним Іваном Федоровим.

Отже, острозька Біблія стала одним з найважливіших факторів нормалізації церковнослов’янської мови як засобу міжслов’янського єднання. Той факт, що таке видання було здійснене саме при Острозькій школі, свідчить про її визначну роль у культурному житті не лише України, але й усієї Східної і Південно-східної Європи. Участь Івана Федорова, який вніс у мовне оформлення острозьких видань певні риси, полегшила наступне поширення розроблених на Україні мовних норм також і на Росію. Популярності за межами України варіанта церковнослов'янської мови, усталеного острозькою Біблією, сприяла і орієнтація острозьких вчених на граматику грецької мови, яке для них "виконувала роль моделі-еталона".

Поява друкованої книжки мала величезний вплив на пожвавлення культури , сприяла активізації культурного життя. Саме цим зумовлено загальнокультурне значення діяльності першодрукарів і видавців.

На мою думку, Іван Федоров став високою історичною постаттю в Українській історії та залишив велику літературну спадщину майбутнім поколінням.

Список використаної літератури:

1. Огієнко І. І. “Історія українського друкарства” Київ, “Либідь” 1994р. 446с.

2. Ісаєвич Я.Д. “Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні” Львів, “Вища школа” 1989р. 153с.

3. Ісаєвич Я.Д. “Літературна спадщина Івана Федорова” Львів, “Вища школа” 1989р 191с.

4. Биковський Л. “У службах українській книжці” НАНУ Львів-Нью-Йорк 1997р. 328с.

5. Запаско Л. П. ”Пам’ятки книжкового мистецтва” Львів “Вища школа” 1984р. 168с.

6. Запаско Л.П. Мацюк О. Я. ” Львівські стародруки” Львів “Каменяр” 1983р. 123с.

7. Видашенко М. Б. та ін. “Місцями Івана Федорова на Україні “ Львів “Каменяр” 1982р. 123с.

8. Огієнко І.І. “Українська культура” Київ, “Либідь” 1995р. 245с.

9. Баренбаум І. “До біографії Івана Федорова” // Питання історії 1988р. №1.

10. Ісаєвич Я. “Україна давня і нова” НАНУ Львів, 1996р. 334с.

11. Семчишин М. “1000 років української культури” Київ. “Фенікс” 1993р. 550с.

12. Почапська Л. “Історія розвитку українського друкарства”//Вісник книжкової палати. 2000р. №11.

13. Жук В., Сажок О. “Історія бібліотеки Луцького братства” //Вісник книжкової палати. 1999р. №1.

14. Огнєва О. “Бібліотеки Волині” Остріг 1993р.

15. Карпінський В. ”Зародження і розвиток друкарства на Волині” Луцьк “Надстир”я” 1998р.

16. Нимеровський Є. “Іван Федоров біля 1510-1583рр” Київ “Либідь” 1993р.