Основні стереотипи Великобританії

Курсова робота на тему: Основні стереотипи Великобританії

План

Введення

1.Основні стереотипи: погляд з боку

1.1 Історичний аспект

1.2 Почуття національної самосвідомості

1.3 Великобританія очима іноземців

1.3.1 Типове уявлення

2. Вивчення сприйняття Об'єднаного Королівства за допомогою соціологічного опитування

3. Виявлення «сильних і слабких сторін»

3.1 Культура й мистецтво

3.2 Колорити національних традицій

3.2.1 Королівські традиції

3.2.2 Традиції парламенту

3.2.3 Національні забави (Полювання за «рудим смолоскипом»)

4. Відмінні риси британця

4.1 Щирий джентльмен

4.2 «Теорія відносності» або суб'єктивний погляд туриста

4.3 «Типовий» британський мільйонер

Висновок

Список літератури

Введення

Кожний народ має свої стійкі уявлення про інші народи. Коли говорять "типовий англієць" або "типовий німець", мають на увазі цілком певний характер. Як правило, культурні образи формуються літературою, кіно, розповідями тих, хто відвідував країну, і засобами масової інформації. Формування подібних стереотипів зв'язано також із тривалим історичним процесом спілкування: народів один з одним. Найчастіше образи інших країн неоднозначні, суперечливі й містять у собі й традиційні стереотипи, і сучасні уявлення.

Частина досліджень в області культурних стереотипів пов'язана з вивченням причин і механізмів їхнього формування в минулому. У цьому випадку вивчається історичний контекст взаємодії країн, літературні джерела, фольклор, релігійні й міфологічні уявлення. Інша частина досліджень зосереджена на з'ясуванні існуючого іміджу країни й подань про її жителів. Дослідження даного типу - це тривалий, складний, багатоступінчастий процес, що може містити в собі вивчення декількох аспектів. У результаті стає можливим визначити як "білі плями" у масовому: свідомості, позначити існуючі забобони, установки й емоційне відношення людей до країни і її жителів: сильні й слабкі сторони іміджу країни, так і зрозуміти механізми й канати формування думки про країну.

Особливо гостро дана проблема є в ситуації збільшення накрапувати, ділових контактів, коли відбувається прогрес в області технологій і комунікацій, ріст ринків, їхня глобалізація. Тому досить важливо не тільки вивчати механізми формування існуючих подань у минулому, а й відокремлювати традиційні стереотипи від сучасних подань, формувати стратегії ефективної комунікації. Саме тому ціль даній курсової роботи: - з'ясування того, яким образом жителі різних країн сприймають Великобританію, які установки існують стосовно різних, аспектам життя британського суспільства. Подібний тип досліджень дозволяє одержати інформацію, що є базою для обґрунтування необхідності ряду інформаційних і іміджних заходів, спрямованих як на поліпшення відносин між країнами в цілому, так і на підвищення ефективності комунікацій у всіх сферах людського спілкування.

великобританія національний соціологічний традиція

1. Основні стереотипи: погляд з боку

1.1 Історичний аспект

Найбільш сильними рисами іміджу З'єднаного Королівства є традиції, історія цієї країни. Вони викликають і позитивне, і негативне відношення до Великобританії, будучи одночасно й сильної, і слабкою її стороною.

Історично зложилося, що емігранти завжди здавалися деяким людям погрозою британським моральним, соціальним і культурним цінностям, чия присутність радикально змінить суспільство. Однак цей погляд зовсім випустить із уваги труднощів визначення британських норм у різні періоди історії Великобританії. Емігранти, звичайно, у певній мері змінили суспільство й відносини всередині нього, але Британські острови завжди були населені декількома різними культурами. Існує безліч розходжень між чотирма націями Англії, Уельсу, Шотландії й Ірландії, а також розмаїтість культур усередині цих країн. Таке різноманіття своїх, культур і присутність співтовариств емігрантів ставлять під питання значення визначення "типово британський".

"Типово британське" поводження приписується всьому населенню Британських островів з 1070 року, коли була, утворена Великобританія. З тих пор у це поняття вкладається стабільність і централізованість інституту керування без шкоди для сформованих національних традицій. Але історія Британських островів до початку XVIII століття являє собою не історію єдиної держави, а історію чотирьох зовсім різних країн і їхніх народів, які нерідко воювали один з одним.

Народи нинішнього З'єднаного Королівства зберегли важливі національні й культурні розходження. Політичні терміни, такі, як "британський" і "Британія" здаються досить штучними багатьом з них. Іноземці часто називають британців англійцями, і нерідко із працею розрізняють британські культури й не зауважують роздратування неанглійського населення, пов'язаного з таким обігом.

Шотландці, валлійці й північні ірландці в основному є нащадками кельтів, у той час як англійці - нащадками англосаксів. Критики зауважують, що багато жителів Великобританії не вважають себе "британцями", і вважають, що необхідно радикально переглянути цей термін у світлі мультинаціональної країни, що входить у Європейське Співтовариство.

Звичайно ж, за століття ці чотири нації якоюсь мірою перемішалися між собою, чому сприяли групи емігрантів, що прибувають досить нерівномірними хвилями. Були створені єдина політична, суспільна й державна системи, у результаті чого всі жителі островів стали відчувати себе єдиним народом. Однак британців часто плутають із англійцями, тому що, по-перше, англійці - самий численний з народів на території Великобританії, по-друге, об'єднання шотландців, ірландців відбулося саме під англійською короною, і, по-третє, тому що вся державна влада сконцентрована саме в Англії, точніше, її південно-східної частини.

Виходить, що панує націоналізм англійців, та й самі вони не бачать особливої різниці у визначенні себе британцями або англійцями. Представники ж інших народів завжди розмежовують свій народ і Великобританію загалом, як правило, не терплять панування й впливу англійців, уважають себе відмінними від них і воліють усвідомлювати себе саме шотландцями (ірландцями), а не британцями. [5, стор. 123]

1.2 Почуття національної самосвідомості

Почуття національної самосвідомості донедавна існувало тільки в культурному середовищі, а загальний британський уряд був визнаний всіма чотирма народами, за винятком невеликої кількості жителів Північної Ірландії. Однак в 70-х роках націоналізм перебрався в політику в Шотландії й в Уельсі. Заклики до незалежності цих двох країн від Англії привели до початку створення власного парламенту в Уельсі й передачі більших, повноважень і свободи дій шотландському парламенту.

Вимоги децентралізувати економіку усередині самої Англії відбивають її регіональні розрізняючи. Тому що самі англійці як нації досить різнорідні, їхні звичаї, акценти й поводження значно різняться. Жителі північної Англії, допустимо, уважають себе краще жителів півдня, і навпаки. Жителі різних графств і округів зберігають вірність своєму оточенню, що часто виражається в спорті, політику, змагання, культурних, заходах, і стилі життя.

В Уельсі теж присутні розходження між жителями промислового півдня й в основному сільської півночі, між заходом, жителі якого говорять валлійською, і англомовним сходом і південно-заходом.

І все-таки, більшість валлійців чітко виділяють себе як окрему нації, відмінну від англійців, Їх національна й культурна унікальність бере коріння в їхній історії, літературі, валлійської мові, на якому говорить 26% населення, спорті й національних фестивалях. Також вона відбивається в тісному зв'язку між індустріальним і сільським суспільствами й підкріплюється політичними, релігійними й суспільними розходженнями між двома народами. У наші дні валлійці борються проти витиснення їхньої культури й мови англійськими еквівалентами, протиставляючи унікальність свого народу політичної влади Лондона.

Аналогічним образом шотландці поєднуються, захищаючи свої нації й культуру, через історично сформовану ворожість до англійців. Шотландці шанують свої традиції, які відбиті в місцевих фестивалях і відрізняються від англійської законодавчої, релігійної й освітньої систем. Шотландці: незадоволені тим, що вся політична влада сконцентрована в Лондоні, що уряд не розвиває економіку в Шотландії (хоча в Шотландію вкладається більше бюджетних грошей, чим в Англію або Уельс). Більше 30% шотландців хочуть політичного відділення від Англії.

Однак вони розділені двома мовами, різними релігіями, забобонами й традиціями. Культурні розходження роз'єднують жителів долин і горців, а два самих великих міста - Единбург і Глазго - жорстоко суперничають між собою. [2, стор. 9].

У Північній Ірландії суспільні, політичні й економічні розходження між католиками й протестантами вже давно не новина, і зараз вони ще більш посилені географічними розходженнями. Значна кількість як католиків, так і протестантів невдоволено англійцями й вороже ставляться до уряду в Лондоні. Протестанти, хоча й не вважають себе англійцями, зволіли б залишитися у Великобританії, а католики думають себе ірландцям! і хочуть приєднатися до Ірландії. І ті, і інші зацікавлені в збереженні місцевої культури, музики й ірландської мови. [1, стор. 12-29]

1.3 Великобританія очима іноземців

1.3.1 Типове уявлення

Британці пишаються тим, що помітно відрізняються від будь-яких інших націй миру. Вони до цих нір дотримуються дивних звичаїв, таких, як лівосторонній рух або гра в крикет. Вони досить неохоче перейшли на десяткову систему мер, помінявши свої обожнені пінти на літри, а. дюйми на сантиметри. До 1971 року в них діяла дика недесятерична грошова система, відповідно до якої рахунок за обід міг виглядати як "чотири фунти шість шилінгів і сім з половиною пенсів". І хоча інша Європа вимірює відстань кілометрами, британці дотепер чіпляються за свої милі, хоча тепер вони купують тканини метрами, а не ярдами. Логіка - не найвидатніша риса британського характеру.

Між Великобританією й іншою Європою як і раніше існує певний психологічний бар'єр, анітрошки не знятий вступом Великобританії в Європейський Союз в1973 році. Ла-Манш, вузька смужка води між континентом і Британськими островами, зіграв вирішальну роль в історії Великобританії, діючи як рів, призначений захищати " острів-міцність" від загарбників і зберігати відмінну від інших націй ментальність. Багато британців хочуть залишити цей рів - протока Ла-Манш. Важко оцінити, як у довгостроковому періоді вплине на почуття захищеності (як політичної, так і економічної) рядового британця відкриття тунелю через протоку. Навіть сьогодні часто цитуємий старий газетний заголовок "Туман над протокою, континент ізольований" частково зберігає свою істинність. Але ця горда нації доброзичлива до туристів. Вона рада показати іншим те, що вважає одним із самих цивілізованих суспільств у світі.

Є частка істини й у поширеній думці, що британці - холоднокровний народ. Вищий прояв схвалення для них - "Непогано", тому вони можуть виглядати небагато пихатими й манірними. Вони не показують свої почуття, але все-таки це товариські люди, почуття гумору й любов до абсурдного який урівноважує їхня холодність. Вони мають дивну звичку жартувати над тим, що їх оточує, при цьому не показуючи неповаги. Їхнього жарту про релігію або королівську родину часто спантеличують іноземців. [3].

Великобританія - дуже густонаселена країна. На квадратну милю площі доводиться 940 жителів, що перевершує показники всіх країн Європи, крім Голландії. Але це також і земля неймовірної краси, що британці охороняють і підтримують. Скрізь можна побачити акуратні живоплоти, охайних квіткових клумб і газони, гладкі, як більярдні столи. Англійці люблять сади, але й не зневажають дикою природою. Вони люблять бродити по полях або шльопати в гумових чоботях по струмках і болотам, або спостерігати за птахами. Деякі дотепер полюють на лисиць (про що буде розказано нижче), інші запекло протестують проти цього жорстокого виду спорту.

Погода у Великобританії - це тема для щоденних жартів і обговорень. Деякі іноземці уявляють, що ця країна постійно обкутана туманом, Але це не так з тих пор, як жителі міст перейшли на нові види палива. Проте, погода у Великобританії дуже мінлива: дощ і сонце можуть поміняти один одного в лічені хвилини. Але, принаймні, це додає елемент несподіванки.

Незважаючи на постійні зміни в суспільстві, британці зберігають безліч особливих традицій. У літню пору на поле в села можна побачити гру в крикет у самому розпалі. Це дуже повільна й статична гра, що може здатися нудної спостерігачеві, але насправді вона повна різноманітними хитростями й особливостями. У сільські підпилювати жителі часто грають у дартс, рідше - у шашки або шахи.

Британське суспільство, хоча й стурбоване сумнівами й невизначеністю, і постійно змушене вирішувати ключові соціальні проблеми, виразно не перебуває в занепаді, і навіть не вгасає. Проте, воно глибоко стурбоване й серйозно обговорює багато традиційних підвалин суспільства. У британцях є щось непередбачене, непояснене. Звідки в цих націй з'явилися сили потопити іспанську армаду? Виразно не завдяки величезним кількостям економічних ресурсів або дисциплінованому суспільству. Може бути, у душах, цього народу, об'єднаного загальною метою, є щось, що не під силу зрозуміти соціологам. Британці - чудовий народ, і їхньої примхи, соціальна "дистанція" і лівосторонній рух є невід'ємною частиною нашого миру. [1, 10].

2. Вивчення сприйняття Об'єднаного Королівства за допомогою соціологічного опитування

Як приклад вивчення накрапувати сприйняття країни хотілося б привести результати проведеного в 1999 році дослідження, метою якого було з'ясування того, яким образом жителі різних країн сприймають Великобританію, які установки існують стосовно різних аспектів життя британського суспільства. Дослідження проводилося за замовленням Британської Ради й охоплювало 13 країн (Бразилія, Китай, Єгипет, Франція, Німеччина, Індія, Малайзія, Мексика, Польща, Росія, Саудівська Аравія, Південна Африка й Туреччина). Координатором world-wide дослідження виступала компанія MORI (Великобританія), що надала узагальнені дані за результатами опитувань у кожній із країн-учасників проекту. Дослідження в кожній країні проводилися компаніями даних країн, у Росії воно було проведено компанією Gallup SPb.

Усього було опитано близько 200 чоловік у кожній країні. У Росії: дослідження проводилося в Москві, Санкт-Петербурзі, Самарі й Нижньому Новгороді, опитано близько 400 чоловік. Учасниками дослідження були "succesor generation", тобто люди, які приймають у цей час відповідальні рішення, є лідерами, або в майбутньому будуть приймати рішення в різних сферах діяльності, формувати суспільна думка. Вік опитаних -24-45, вони мають вище утворення або продовжують навчання (студенти, аспіранти), працюють у промисловості, бізнесі, культурних і громадських організаціях, уряді .

Порівняльні дані опитувань у Росії й в інших країнах показали, що росіяни менше інформовані про Великобританію, Францію, Німеччині, США і Японії, у порівнянні з респондентами в інших країнах. Учасники дослідження відзначали, що найкраще російські респонденти інформовані про США, тому що про Америку більше інформації, чим про Великобританію: і по телебаченню й у пресі. При цьому більше молоді респонденти (20-25 років) краще інформовані про США, Великобританії й Франції, тоді як представники більше старшого покоління (36--45 років) думають, що вони краще інформовані про Німеччину і Японію.

У респондентів, більше обізнаних про Великобританію, зложився загальний позитивний імідж країни. Росіяни представляють Великобританію як закрите, консервативне суспільство, для якого характерний порядок, стабільність і традиційність. Найбільш сильними рисами іміджу Великобританія є традиції, історія цієї країни. Ця риса викликає й позитивне, і негативне відношення до Великобританії, будучи одночасно й сильної, і слабкою стороною її іміджу.

Незважаючи на те, що росіяни досить низько оцінили власну поінформованість про Великобританію (майже так само, як респонденти в Бразилії, Китаї й Мексиці), загальне враження про країну дуже позитивне (значення вище за середнє, у порівнянні з усіма опитаними в інших країнах). Респонденти в Саудівській Аравії над усе оцінили й власну поінформованість про Британію, і країну в цілому.

Крім традицій, 6% опитаних росіян, у якості основних сильних сторін Великобританії відзначили стабільність британської економіки й політичної системи.

У Росії, так само, як і в інших країнах, Англія й Шотландія - це найбільш відомі частини Об'єднаного Королівства. При цьому найчастіше Британія асоціюється з королевою й королівською родиною, кельтами, соборами й регбі. Знання цих образів, що мають стійкі асоціації з Великобританією, є важливим для дипломатії.

Британське суспільство в цілому представляється скоріше консервативним, ніж сучасним. Таке сприйняття характерно для опитаних у різних країнах, хоча в Росії (так само, як у Мексиці й Китаї) було найбільше респондентів, які погодилися із твердженням, що британське суспільство - це "дуже традиційне суспільство".

Англійці здаються манірними, стриманих і замкнутими, досить політично коректними, але не дуже дружелюбними стосовно іноземців, що не сприяє легкості спілкування з ними. Візит до англійця припускає дотримання встановлених правил, певних умовностей (попередню домовленість, вечірній костюм).

Як приклад можна привести деякі окремі найбільше що часто зустрічалися висловлення відносно жителів З'єднаного Королівства:

"Англійці більші сноби й більше потайливі, чим американці. Росіяни більше привітні, у порівнянні й з англійцями, і з американцями".

"Дивно, що слово "манірний" ніколи не використовується при описі яких-небудь інших націй, крім англійської. Якщо хто-небудь використовує слово "манірний" у відношенні кого-небудь, він завжди додає, "як англієць". [7].

3. Виявлення "сильних і слабких сторін"

Відповідно до більшості пророблених джерел, часто особлива увага при вивченні культури й традицій закордонних країн (і Великобританія не виключення) приділяється визначенню слабких і сильних сторін всіх сфер життєдіяльності, без чого, на думку авторів, неможливо скласти об'єктивне уявлення. Таке уявлення позначається й на сприйнятті британського бізнесу, що не розглядається як досить інноваційний. Незважаючи на те, що багато хто погоджуються з тим, що Великобританія має сильну репутацію в області наукових і технологічних інновацій, вона відстає від США, Японії й Німеччині.

Один з найбільш позитивних елементів британського суспільства полягає в тім, що тут приділяється велика увага захисту навколишнього середовища.

Крім того, у більшості літератур дуже високо оцінюється рівень британської законодавчої системи й британської системи соціального захисту. Уважається, що у Великобританії держава існує для людей, будь-які дії держави продиктовані турботою про людину. Якщо США сприймається як країна, у якій панує закон; то Великобританія як країна, у якій сильні й закон, і традиції.

Також не можна не погодитися з тим, що Британія являє собою гарну модель демократичного суспільства. Великобританія має позитивний політичний імідж, насамперед, відрізняється стриманістю й консервативністю своєї політики. Вона прагне дотримувати своїх внутрішніх інтересів і не намагається втручатися в конфлікти на відміну від Америки, що прагне до світового панування. [1, 127].

В усьому світі високо цінується якість британських товарів і послуг. Британські, що є на гарному рахунку в рейтингу країн, які мають велику кількість компаній - світових лідерів - Британія треба за США, Японією й Німеччиною, і хоча З'єднане Королівство усе ще посідає третє місце після названих країн, проте, воно є сильним фінансовим центром.

Англійський бізнес представляється, у цілому, як не ризиковий бізнес, орієнтований на конкретні ринки збуту. Бізнес у Великобританії більше впорядкований і не кримінальний, на відміну від більшості розвинених країн.

Основні недоліки британського бізнесу - це тверда прихильність певним правилам гри (прояв англійського менталітету) і відсутність гнучкості. Успішність англійського бізнесмена багато в чому визначається ефективністю організації всієї економічної системи країни й добре налагодженим механізмом роботи його фірми.

Як доказ можна привести висловлення бізнес партнерів з різних країн:

"Цей постійний ризик у бізнесі, що властивий американцям, занадто стомлюючий для британців" - Німеччина.

"Британці є керівниками по натурі". - Єгипет.

"Вони роблять речі акуратно. Ви купуєте який-небудь предмет одягу британського виробництва, і Ви знаєте, що він буде служити вічно". - Мексика.

"Ця прихильність традиціям і в бізнесі теж накладає свій відбиток: як на характер керуючого, так і на те, яким образом він управляє фірмою. Здається, що ефективність роботи багато в чому визначається злагодженістю самої системи". - Росія

Репутація мистецтва Великобританії більшою мірою заснована на досягненнях минулого, а не сьогодення (Шекспір, Байрон і т.д.). Можна говорити про те, що існує явний недолік знань про нинішнє мистецтво Великобританії. У сучасних джерелах інформації можна почерпнути лише дуже поверхневі знання про британське мистецтво. Тому при різних опитуваннях суспільної думки можна помітити певну тенденцію - в основному вони обмежуються областю поп-музики й кіно:

"Британське мистецтво відображає їхню культуру - дуже стримане й похмуре". - Малайзія.

"Авангардне, ексцентричне, божевільне". - Франція.

"У них немає ніяких відомих діячів мистецтва. Вони люблять футбол", - Саудівська Аравія.

Незважаючи на те, США усе ще є лідером у сфері освіти, і вважається, що отримана тут кваліфікація користується найбільшою популярністю серед потенційних роботодавців, не менш престижно одержати утворення у Великобританії. Однак критики вказують, що система утворення не повинна дотримуватися елітних стандартів, а. повинна спробувати скомбінувати академічні й ліберальні традиції навчання. Майбутнє британського утворення багато в чому залежить від того, наскільки ефективним будуть реформи уряду і як вони будуть сприйняті викладачами, батьками й учнями.

Британські засоби масової інформації (ЗМІ) розцінюються як більше правдиві в порівнянні з більшістю закордонних ЗМІ - вони сприймаються як більше об'єктивні, оскільки більше орієнтовані на факти, інформацію:

"Навіть самі утворені люди читають бульварну пресу, щоб бути сформованими. Більша частина скандальної інформації у цій пресі, ставиться до королівської родини". - Мексика. [8, стор. 12-22].

Що стосується каналів інформації, звідки жителі різних країн довідаються про Великобританію й на основі чого складається уявлення про країну і її жителів, основними каналами є люди, які відвідують Великобританію, ЗМІ (включаючи Інтернет) і книги.

3.1 Культура й мистецтво

Культура жителів Великобританії в основному визначається культурою Англії, з додаванням місцевих культурних традицій Шотландії, Уельсу й Північної Ірландії, а також, хоч і в меншому ступені, культурами десятків країн, один раз колишніми колоніями Британської Імперії.

Широкомасштабні зміни в культурі Великобританії відбулися після 1945 року. Найбільш примітним зразкам цих змін може послужити перетворення Ліверпуля, а потім і Лондона, у центри світової поп-культури в 1960-х роках. "Битлз" були лише найпершої й найбільш відомої із британських рок-груп, які скорили мир. Британські модельєри одягу прославилися своїм авангардним стилем, і яскравий одяг з магазинів на Карнаби Стрит і Кингз Роад стала відома далеко за межами Лондона. Крім цих змін, а також менш значного пожвавлення в інших областях культури після закінчення Другої Світової війни, значні зміни відбулися в самому суспільстві. Найбільш помітною зміною стало підвищення рівня утворення. Кількість учнів, що продовжують навчання після закінчення школи, значно збільшилося в другій половині 40-х років 20-го століття. У той же час значно збільшилася кількість університетів, коледжів і інших навчальних організацій.

У цей час уряд став приділяти більше уваги розвитку й підтримці мистецтва в країні. Спеціальна Рада по мистецтву, сформована в 1946 році, підтримує різні області мистецтва, що, у свою чергу, послужило причиною розширення культурного ринку, в основному комерційного. Як і в багатьох розвинених країнах, зіткнення смаків і цінностей старшого й молодшого покоління, періодами було дуже жорстоким, особливо в 60-х 70-х роках 20-го століття.

Що заюшив після утворення З'єднаного Королівства у Великобританію потік емігрантів із країн, що розвиваються, приніс із собою розмаїтість культур і релігій із країн, що розвиваються. Взаємодія цих культур і загальної культури Великобританії багато в чому визначає сьогоднішнє королівство.

3.2 Колорити національних традицій

Традиції королівського двору найчастіше наділяються у форму різних церемоній, виконуваних королевою і її родиною.

3.2.1 Королівські традиції

Відкриття парламенту.

Королева офіційно відкриває нову сесію парламенту щороку, звичайно в жовтні або листопаді. Вона разом з Герцогом Единбургським відправляється з Букингемського палацу у Вестмінстерський у державній кареті (State Coach). Перед тим, як королева і її оточення заходять у будинок парламенту, палацові стражі (the Yeomen of the Guard) обшукують підвали будинку. Ця традиція дотримується з 1605 року, коли, ґрунту змовників намагалася підірвати будинок парламенту. У наші дні в пошуках вибухівки палацовим стражам допомагають офіцери поліції.

Нагородження

Нагородження проводяться в Букингемськом палаці 20 разів у рік. Іноді вони також проводяться в Единбургськом палаці й за межами З'єднаного Королівства. Кожну церемонію нагородження відвідують до 150 кандидатів, кожний з яких може запросити до трьох гостей. Королева входить у зал у супроводі двох офіцерів. Грає військовий оркестр. Королева або інший член королівської родини, що проводить церемонію, стоїть на протязі всієї процедури нагородження, що триває ледве більше години. Після того, як оркестр зіграв державний наш, Лорд-камергер по черзі називає ім'я кожного кандидата й причину, по якій він нагороджується. Потім королева прикріплює до грудей щасливчика нагороду й поздоровляє його. На цій церемонії королева також присвячує в лицарі.

Прийоми в королівському саду

Більше 30 тисяч чоловік відвідують прийоми в Королівському саду щороку. Щоліта проводиться, принаймні, три прийоми в Букингемськом палаці й один у Палаці Холирудхаус (the Palace of Holyroodhouse) в Единбурзі. Ці прийоми проводяться з 1860-х років. У п'ятдесятих роках 20-го століття кількість прийомів у саду Букингемського палацу збільшили із двох до трьох у рік. Іноді королева дає додатковий прийом у саду, проведений для великої національної організації, що відзначає круглу дату, наприклад, Червоний Хрест, або, наприклад, щоб відзначити рік Інваліда. Для прийому вибираються люди із всіх сфер життя суспільства: із уряду, збройних сил, дипломатичного корпуса. Запрошення розсилаються Лорд-камергером (Lord. Chamberlain) від імені королеви. На прийомі, час проведення якого звичайно з 4 до 6 ч. вечора, є присутнім до 8 тисяч гостей. Королева й герцог Единбургський разом з іншими членами королівської родини проходжуються між гістьми після того, як зіграють національний гімн Великобританії. Кожний із представників королівської, родини йде по саду своїм шляхом з такою метою, щоб у кожного з гостей була можливість бути представленими й поспілкуватися із царственими особами. Під час прийомів музику грають по черзі два військові оркестру. Королева й інші члени її родини, зрештою, прибувають до королівського тенту, де вони п'ють чай. Також на прийомі ставлять окремий тент для дипломатичного корпуса й всіх інших гостей. Подається чай і насолоди. Близько 6 годин вечора королівська родина залишає сад, а оркестр грає гімн Великобританії ще раз, щоб відзначити кінець прийому.

Офіційні візити

Королева є офіційною главою З'єднаного Королівства, а також Британської Співдружності Націй: "Міністерство закордонних справ Великобританії розсилає запрошення главам інших держав. Звичайно в рік королева приймає представників двох іноземних держав. Кожний з таких візитів триває з вівторка по п'ятницю, під час якого глава іноземної держави не тільки встигає зустрітися з королевою, прем'єр-міністром, міністрами, лідерами політичних партій і главами дипломатичних місій у Лондоні, але також побувати на державному банкеті в його честь, дати відповідний банкет і провести день поза Лондоном, і Единбурга, під час якого він або вона знайомиться з іншими аспектами життя британців.

3.2.2 Традиції парламенту

За століття, свого існування парламент обростив численними традиціями.

Деякі з них актуальні і являють собою правила поведінки у верхній і нижній палатах, інші ж застаріли й зберігаються тільки з любові до традицій.

Молитви

Кожне засідання нижньої палати парламенту починається з молитви. Члени палати моляться коштуючи, повернувшись особою до стіни за їхніми спинами (молитися, коштуючи на колінах, члени палати не могли, коли, було прийнято носити мечі в парламенті). Священик читає молитви вголос. З 1997 року читається додаткова молитва в ті дні, коли один зі членів парламенту вмирає. Ця традиція бере свої коріння з 1558 року, коли члени палати почали молитися перед засіданням, а близько 20 років через вона вже твердо устоялась і молитви читав спеціально запрошений священнослужитель.

"Непарламентська мова"

Вираження, уживані в палаті, повинні підкорятися особливим правилам. У парламенті не можна вимовляти слова й вираження, які можуть образити інших членів парламенту, не можна вживати грубі вираження, натякати або відверто заявляти про те, що інший член палати бреше або п'яний, і перебріхувати слова інших. Маленький глосарій заборонених у парламенті слів; blackguard, coward, git, guttersnipe, hooligan, rat, swine, stoolpigeon і traitor. Якщо ж хтось порушив ці правила. Спікер попросить цього "когось" забрати їх назад. Якщо ж його не послухаються, то винуватець може бути покараний і навіть відсторонений від засідань на певний строк.

Поліція

У годину закінчення засідань у парламенті поліцейські кричать "Who goes home?" ("Хто йде додому?). Ця традиція почалася в ті дні, коли в Лондоні ще не було центрального висвітлення вулиць, і парламентарії йшли додому невеликими групками, знижуючи ризик бути пограбованими на темних, вулицях міста. До речі, це, напевно, актуально й зараз, тим більше що за розкладом вечірні засідання закінчуються в 10 вечори, але можуть тривати далеко за північ. Поліцейські не входять у зал засідань доти, поки обговорення не закінчиться.

Вітання спікера

Члени нижньої палати звичайно кланяються спікерові, коли залишають зал засідань. Передбачається, що цей звичай відбувся від тих часів, коли Палата Громад засідала в каплиці Св. Стивена (St Stephen's Chapel), де спікер сидів поруч із вівтарем і члени парламенту, кланялися саме вівтарю, а не спікерові. Після завершення чергової сесії парламенту, а особливо після його розпуску перед новими виборами, члени нижньої палати, залишаючи зал засідань, тиснуть руку спікера.

Форма одягу

Офіційний одяг спікера описаний, в "Формі одягу спікера". Одяг інших членів парламенту являє собою костюм, що, скажемо, одягають на ділову зустріч або переговори. Однак в останні роки деякі члени парламенту були замічені у Вестмінстерському палаці не тільки без краваток, але навіть без піджаків. У вісімнадцятому столітті були прийняті носити перуки, але до наших днів перуки залишилися лише на головах, спікера й клерків. Однак діючий спікер Палати Громад не носить перуку.

Капелюха були іншим атрибутом парламентського етикету... Їх носили в залі засідання, але знімали при вході й виході із залу, а. також під час висловлень. Капелюх також служив відмінним способом зайняти місце на лаві в залі засідань, тому що без капелюха людина не могла далеко піти, і, відповідно, повинен був обов'язково повернутися. Ця система була зруйнована тими членами палати, які носили із собою по двох капелюха.

У наш час капелюха необхідно носити всім парламентаріям-чоловікам під час звертання до спікера, Жінки можуть не носити капелюх. Медалі й інші знаки відмінності, що показують прихильність або подяку монарха, не можна носить у парламенті.

Тютюн

Інший "пережиток минулого" у парламенті - нюхальний тютюн, наданий для користування членам нижньої палати парламенту й інших клерків палати. Табакерка лежить у входу в палату. Однак далеко не всі користаються із цієї можливості, хоча нюхальний тютюн - це єдиний вид тютюну, дозволений у палаті й комітетах. Паління було заборонено ще в 1693 році;

Собаки

Собаки, за винятком собак-поводирів, не допускаються в будинок парламенту. Один зі членів нижньої палати парламенту, Девид Бланкетт (David, Blunkett), позбавленийі зори, тому він постійно приводив із собою свого собаку-поводиря Люсі (Lucy).

Схвалення Біллів

Схвалення Біллів - використання норманнського варіанта французької мови.

Процес прийняття нового закону, вимагає, щоб текст Білля був прийнятий обома палатами парламенту. Передача Білля з палати в палату завжди відбувається за певним порядком, при якому для повідомлення результатів обговорення Білля іншій палаті от уже більше 200 років використовуються фрази норманнської французької мові. От деякі з них:

І.Якщо Палата Лордів прийняла один або більше Біллів, то члени Палати Громад одержують їх разом з наступною припискою; case "sort bail aux communes"

2.Якщо Лорди схвалили Білль, прийнятий Палатою Громад, то на ньому напишуть "A ceste Bille les Seigneurs sont assentus". Якщо Білль при цьому буде змінений, то Лорди після "Віllе" додадуть amended "avecque des amendements".

3.У випадку, якщо Білль Палати Громад був змінений Палатою Лордів, а члени нижньої палати не погоджуються зі змінами, то причини незгоди пишуться по-англійському під заголовком "Ceste Bille est remise aux Seigneurs avecque des raisons".

4.Форма схвалення королеви також оголошується французькою на церемонії закриття парламенту. Для загальних біллів це La Reyne le veul, а для часток - Soit fait comme il est desk.

Мішок з вовною (the woolsack)

Лорд-канцлер у Палаті Лордів сидить на мішку з вовною. Цей звичай вийшов із середніх століть, коли Англія була головним експортером вовни й вовняних виробів у Європу й уважалася провідним виробником як по якості, так і по кількості матеріалу. Символізуючи національне надбання країни, Лорд-канцлер сидів і як і раніше сидить на мішку, набитому вовною. Єдина зміна традиції - мішок набивають вовною не тільки виробництва, Великобританії, але й інших країн Співдружності, що символізує єдність цих країн.

3.2.3 Національні забави (Полювання за "рудим смолоскипом")

Більше колоритної національної забави, чим полювання, на лисиць в Англії, мабуть, немає. Ведеться вона винятково у вихідні дні за допомогою спеціально наношених гончих псів. Всі мисливці строго дотримують стародавніх ритуалів, придумані ще в часи короля Ричарда Левине Серце.

Початок своє полювання бере в 1066 році. У країну привіз її Вільгельм Завойовник зі своїми норманнами. Відокремивши простонародне стрілецьке полювання з луками від полювання псово-верхівковий, він навіть королівські замки велів ставити на відстані одноденних кінських переходів друг від друга. Тобто бенкетував щораз після цькування звірів у черговому замку, куди, властиво, і добирався із придворними до ночі. Свою лепту у верхівкове полювання вніс і Ричард Левине Серце. В 1194 році він вернувся в Англію з Палестини, привівши із собою цілий табун витончених арабських скакунів. Повідавши про те, що на Близькому Сході халіфи, еміри й беї давно вже не принижують себе полюванням заради їжі, а труять своїх жертв собаками заради настрою й куражу, він круто змінив всю британську мисливську традицію. Ричард вніс у неї ієрархічні принципи, різнобарвний одяг "майстрів" і "підлеглих". Все це поступово вдосконалювалося, остаточно втряслося до 1730 року - і з тих пор залишається незмінним.

Як приклад можна привести полювання в графстві Кент, що біля Лондона.

...До околиці стародавньої Абатської ферми мисливці з'їжджаються раннім ранком з разючою пунктуальністю, хоча прибувають вони сюди з різних графств із усього південно-сходу Англії. Упускати лісові перегони тут не прийняте. Із причеплених до автомобілів вагончиків мисливці виводять своїх коней і відправляються верхи на простору галявину для офіційного збору. Усього 49 вершників. До них підходять дівчини з підношеннями, заставленими келихами з якимсь бурштиновим напоєм, - на перевірку це висить із імбирним елем. Перед багатогодинною скачкою прийнято випити один-два келиха, не більше ("для більшого куражу") - на вогнепальному полюванні такого фуршету не зустрінеш.

Майже всі мисливці одягнені в чорні жакети, але попадаються й червоні. Власників останніх шанобливо величають "майстрами". Таке звання заслуговують десятиліттями.

По закінченні легкого фуршету "майстри", зібравши навколо себе свої "міні-ескадрони", оголошують порядок полювання. Важливо визначитися з маршрутом - не всі місцеві фермери дозволяють вершникам прямо скакати по своїх полях. Не не діють і собачі поводирі: вони демонструють нетерплячим гончим "лисий захід" - обривки шкір і шматочки дерну з нір. Нарешті затрубив ріг - і воїнство, спустивши собак із привязей, рушило доганяти їх уздовж крайки ячмінного поля. Ніякої лисиці поки ще немає й у спомині, але всі впевнені, що, злякавшись мисливського галасу, вона напевно перерве свій фазаній або курячий сніданок і кинеться навтьоки. Через кілька хвилин густий собачий ланцюг вистежив лису стоянку й, потроївши швидкість, почала переслідування. Кавалькада вершників спрямовується гончим слідом... І от у сотні метрів перед гончими з'явилася лисиця. Вона запекло пішла у відрив, але було вже пізно. Незабаром пролунав звук мисливського рогу. Тільки не закличний, а переможний^-переможний-розслаблено-переможний, означаючий "відбій". Наскрізь пропилені, але щасливі мисливці виїхали із ближнього дубняку. З'явилися й горді пси із залишками лисої шкіри на мордах. Незабаром з'ясувалося, що за весь день зацькували всього одну лисицю з п'яти що переслідувалися - інші успішно зникли. Нічого, - посміхалися англійці. - Ми не кровожерливі...

Однак не все в країні є однозначними прихильниками полювання на лисиць. Є й такі, хто відкрито виступає проти цього феодального пережитку, вимагаючи його заборони. Деякі "зелені" взагалі бачать у ній лише вбивство заради спортивного інтересу. Причому вбивство жорстоке: адже лисиць не вбивають із рушниці, а віддають на розтерзання собакам. Як би те не було, але представити Англію без полювання на лисиць уже неможливо. Це традиція, точно така ж як "файв о'клок".[7, 6].

4. Відмінні риси британця

4.1 Щирий джентльмен

Нині в моді гарні манери, шляхетні предки, Англійський клуб, дорожні кепі й саки. Приємно відчути себе джентльменом у чомусь твідовому. Насправді ходячий образ англійського джентльмена - не більш, ніж міф.

Слово gentleman, як і безліч інших начебто б чисто "англійських" слів, - запозичення із французького. Французьке слово gentihomme означає "людина доброго роду", "шляхетний". Це слово прийшло в Британію разом з Вільгельмом Завойовником, що скорив острова в 1066 році й що роздав захоплені землі своїм феодалам.

Немиті середньовічні барони, що засіли в неприступних замках, побоювалися власного воїнства й усіляко його догоджали. А найбільш запопадливих присвячували в лицарі, тобто Дарували їм дворянство.

Закріплював дворянство фамільний герб. Герб можна було одержати на лицарському турнірі, де він був потрібний, щоб відрізняти повністю схованих панцирами лицарів друг від друга. Один раз нанесений на шитий, герб ставав фамільним і успадковувався. Саме лицарство в спадщину не передавалося, але все-таки, відповідно до англійського закону майорату, старші сини лицарів, старші сини цих старших синів і далі (за аналогією старші сини всіх молодших синів лордів, старші сини цих, старших синів і далі) ставали "сквайрами" або "есквайрами", тобто Нехай не титулованими, але дворянами.

А інші сини - не сквайри, але з гербами - хто вони? Саме їх і стали йменувати "джентльменами", нащадками шляхетних пологів. Всезнаючий словник "Уебстер" пояснює: "Сквайр" - звання нижче "лицаря", але вище "джентльмена". У далекі століття джентльмени становили окремий соціальний прошарок і мали право носити меч.

Уже в часи Шекспіра переміг більше практичний підхід, що припускав, що заслуги предків - справа темне й тому шляхетність варто розглядати як категорію насамперед матеріальну. Фамільний герб можна було купити (уважалося, щоправда, що це не продаж, а плата за реєстрацію). Королі стали нагороджувати гербами кого завгодно за своїм розсудом. Так і сам Шекспір, подарований гербом, перейшов з розряду vagabond (особа без певного місця проживання) у джентльмени. Лише купець не міг стати джентльменом (як це ні дивно звучить для торговельних націй).

До кінця XVIII століття джентльменами стали йменувати всі "чисте" стан. Джентльмени відчували себе елітою країни й не схильні були спілкуватися з ким потрапило. Звідси їхня зарозумілість, що здається або дійсне, і любов до закритих клубів.

Багатьох англійських письменників і журналістів, вихідців з "третього стану", тобто не зовсім джентльменів, це зачіпало, часом підсвідомо. Літературні образи джентльменів - як правило, карикатури, у найкращому разі добродушний-добродушну-добродушне-добродушна-насмішкувато^-добродААні. Класичний приклад - творчість Діккенса, сина дрібного чиновника.

Джентльменам було чим пишатися. Саме вони перетворили Англію, за сто років перетворивши досить бідну країну в лідера світової промислової революції. Вони були воїнами, мандрівниками, натуралістами, політиками, на них ґрунтувалася вся Британська імперія. Вони створили особливий англійський стиль життя, такий привабливий для багатьох іноземців.

У джентльменів вистачило розуму вчасно зайнятися соціальними реформами, скасувати нелюдські середньовічні закони. Парламентаризм, воля преси, соціальна відповідальність імущих класів - все це придумано щирими: джентльменами.

У колишні часи в сільській місцевості поміщик був цар і бог. Його знали всі, його володіння були священні, тільки він мав право полювати на лісову дичину. Та й на міській вулиці, де ніхто нікого не знає, багатого теж не можна було поплутати з бідним. Привчений до шанобливості простій люд здавна величав "сером" кожного, хто мав панський вигляд. Напевно, спочатку це було збиточно: sire (сир) - французький обіг, ні багато ні мало, до монарха, тобто, по суті, "ваша величність". Але від довгого вживання слово стерлося, наблизившись за змістом до росіянина "пан". Сьогодні, коли кожний носить що хоче, джентльмен зовні мало чим відрізняється від всіх інших. Аристократизм відчувається тільки по особливостях мови й манер.

Взагалі-Те англійці запевняють, що класового прошарку "джентльмени" більше не існує, а саме це слово служить тепер лише для позначення вихованого, освіченого й морально бездоганної людини з гарними манерами Походження ролі не грає.

Правда, говорячи, все це, англієць явно додає про себе: 'Така людина просто не може походити з неблагородної родини". Можливо навіть, ваш англійський співрозмовник не удержиться й приведе прислів'я, що говорить, що трьох поколінь майже досить для появи джентльмена. А якщо ви зробили вигляд, що не помітили цього "майже", ще й пояснить, чому справу є так; а не інакше.

4.2 «Теорія відносності» або суб'єктивний погляд туриста

Якщо протилежність джентльменові звичайна людина, то для зворотного перетворення потрібні секунди. Тому необхідно для: порівняння розглянути цього самого "звичайного" англійця з погляду, простого обивателя, що вперше зштовхнувся з особливостями британського менталітету - адже саме на основі подібних спостережень і складаються основні стереотипи про нації. Прочитання звіту в Інтернеті "середньостатистичного" студента, що прожив якийсь час в Англії, може послужити свого роду доказом відносності сприйняття представників цієї країни:

"За ці місяці я знайшов відповідь на питання, що терзає європейців із часів ще білої еміграції. Питання про таємничу російську душу.

Відгадка тут проста - у росіян просто є душу. А в англійця - немає. Тобто, таємничість росіянці душі полягає в самому факті її наявності. Те місце, що у середньостатистичного росіянина займає душу, у середньостатистичного цокни займає невеликий калькулятор по підрахунку зарплати, у крайньому випадку - турнірна таблиця Кубка УЄФА. До речі, горезвісний британський, фанатизм: - це міф, але про це трохи пізніше.

Російські хлопці, що живуть у Лондоні, уразили мене в перші дні мого перебування своєї клановостью. Розписуючи мені, яку культурно-тусовочную програму вони підготували до приїзду дорогого гостя (тобто мене), вони згадували винятково російські імена. Ну вже ні, думалося мені, не для цього я їхав на Батьківщину "Битлз" і "Секс Пістолі", руських мені в Москві по горло вистачило. Пройшов місяць, і я вже ні з ким, крім росіян і негрів не спілкувався. Так-Так, саме негрів. Вихідці, із Червоно-Жовто-Зеленого континенту дивно, але факт, дуже близькі по ментальності до нас, росіянин. Негр завжди готовий кинути роботу, якщо треба допомогти другові, або оную роботу проспати, якщо мав напередодні необережність напитися. У негра можна стрельнути сигаретку.

Для англійця ж робота - культ і фетиш, звільнення - єдина причина, по якій він може зробити самогубство. Це притім, що роботи багато, і знайти нову можна навіть у кризу. Нездорова пристрасть англійців до роботи особливо помітна, по траффикам. У вісім ранків і в п'ять вечорів вулиці забиті юрбами народу, що кудись поспішає, У проміжку між цими годинниками пік вулиці пустельні настільки, що в деяких кварталах можна почути лун власних кроків. Це не стосується, зрозуміло, центра Лондона, де юрбу створюють туристи. Маршрут "будинок-робота-будинок" змінюється двічі в тиждень. П'ятниця - " робота-супермаркет-будинок", субота - " будинок- де-небудь у Сохо - будинок", Усе, що перебуває за межами цих маршрутів, для британця - tabula rasa, у прямому й переносному значенні. Він нічого про це не знає, і навіть не знає, навіщо йому це знати. Запитувати на вулиці, як пройти куда-небудь, даремно.

Тиждень середнього англійця (незалежно від професії) виглядає так. П'ять днів у тиждень - підйом у шість ранків, робота, після роботи - додому. По суботах можна сходити в кіно або театр і, абсолютно необхідно напитися до скотинячих станів, заради чого весь Лондон їде в Сохо. Так що, у суботу ввечері в Сохо буквально доводиться не йти, а протискуватися в абсолютно п'яній юрбі. Чому англійці не напиваються де-небудь в інших частинах Лондона, мені незрозуміло. Незрозуміло хоча б тому, що всі лондонські бари виглядають майже ідентично. І весь британський футбольний фанатизм зветься "Saturday day madness", і всі бешкетування, відбуваються винятково "у стані не стояння".

Про тім же, що б мати якесь дозвілля (те ж кіно або пари пива в пабі) у будній день, англієць просто не думає. Взагалі, англійці, на жаль, думають дуже, мало. Горезвісний британський традиціоналізм, насправді, є якась подоба комп'ютерної програми, від якого британець не відступить ні на йоту протягом всього життя. Правил-Традицій дуже багато, і менталітет британця цілком складається з них. Ще в житті мозку лондонця, особливо молодого, величезну роль грає реклама. Англійці в рекламу ВІРЯТЬ. Це додає схем-комплексів у мисленні й поводженні британця. Досить показовим є поводження відвідувачів ресторану, де я працював помічником шефа. Щодня ми з кухарем-ямайцем готовили кілька традиційних англійських блюд, які можна спробувати в будь-якій харчевні, і трохи "блюд дня" росіяні або ямайській кухні, тобто їжу, відвідувачам незнайому. І щовечора всі ці блюда, акуратно відправлялися в сміттєві мішки, тому що англійцям у голову не приходило навіть спробувати щось нове, їм це було нецікаво. Тому, напевно, у З'єднаному Королівстві привільно живеться шахраям всіх національностей - хід думок і вчинків британця передбачуваний до смішного, і якщо просто ступнути убік, відкривається непахане поле для всіляких комбінацій, що приносять не зовсім законний, але швидкий дохід.

З моїх презирливих сентенцій може зложитися враження, що якщо все, що я говорю, більш-менш правдоподібно, британці це не люди, а якісь киборги. І це -правда!!! Якась частина британських націй (учені-соціологи), провела соціологічне опитування, причому дуже солідний, з десятками тисяч опитуваних по всій Англії. Темою опитування було "Що для Вас є головним у житті, заради чого Ви живете?"

Споконвічно група молодих студентів Університету Північного Лондона провела, таке опитування з невеликою кількістю респондентів, просто в рамках навчальної програми. Результати опитування настільки вразили професуру Університету, що вони, зв'язавшись із колегами з інших англійських навчальних закладів, повторили опитування вже в масштабах країни. Результати були приголомшуючі. Спереду з гігантським відривом: від всіх інших пунктів ішло money-making (59% опитаних), на другому місці - кар'єру (близько 40 відсотків) (у чому різниця між кар'єрою й money-making я, зізнатися, не знаю). Традиційні і природні, як здалося б російській людині, цінності - родина, дружба, любов, діти - або посідали останні місця цього хіт-параду, або взагалі були відсутні. Цим, по-моєму, можна пояснити й моторошне навіть по наших мірках пияцтво. Це в киборгах прокидаються людські почуття, думки, переживання, які інші шість днів у тиждень загнані вглиб підсвідомості.

Бездуховності націй супроводжує невеликий інтелектуальний рівень людей, точніше, що потрясає неерудованість. ДАЛЕКО НЕ КОЖНИЙ АНГЛІЄЦЬ ЗНАЄ, ХТО ТАКИЙ ШЕКСПІР!!! Джон працює в Лондоні теслею. Завдяки своїй високій кваліфікації він потрапив на престижну високооплачувану роботу - реставрувати будинок Парламенту. Жоден із працівників будівництва (а цей мій знайомий, зацікавившись, опитав усіх - від чорноробів до директора, солідного британця, навіть на будівництві при краватці - noblese obligee) не знав, що Парламент побудувала лорд Байрон. Більше того, майже ніхто не знав, хто такий цей Байрон.

Одна із самих популярних лондонських газет -"The Sun" складається на одну третину з фотографій оголених англійок, на одну третину з новин футболу, тенісу й регбі, а третину, що залишилася, займає реклама. Дуже, по-моєму, красномовно. Взагалі, лондонські газети мають цікаву особливість. Раз на місяць перебуває яка-небудь персона й роздягається, просвічується рентгеном і т.д. Інших людей у цей момент на світі не існує. Поки я жив у Лондоні, об'єктами журналістських екзерсисів були всі Спайс Герлз (по черзі)

При цьому лондонці, і англійці взагалі, моторошні шовіністи. Одержати англійське громадянство надзвичайно складно, але й надзвичайно вигідно. Між правами громадянина й негромадянина лежить ціла прірва. Не британець ні за яких умов, не підніметься вище кухарі в ресторані, або, скажемо, продавця в магазині. Британець же може прожити все життя, палець об палець не вдаривши, але при цьому буде забезпечений житлом, їжею і якимись дрібними грошима. Абсолютно реально прийти в яку-небудь благодійну організацію й, довівши, що ти алкоголік, все життя одержувати beer-money. При величезній кількості благодійних фондів англійці залишаються досить скупим народом, по російських мірках - просто жадібним.

Можливо, дана оцінка, надто суб'єктивна, але, з іншого боку, хіба можуть стереотипи носити об'єктивний характер.

4.3 "Типовий" британський мільйонер

На відміну від свого заокеанського колеги, американського мільйонера, англійський! мільйонер найчастіше одержує своє багатство в спадщину. Тільки 7% британських багатіїв ставляться до категорії self-made man. Три чверті успадкували від 25 тисяч фунтів до 25 тис., інші - більше.

Серед сучасних британських багатіїв виділяються три елітарні групи традиційна аристократія, тобто титуловані землевласники; нащадки лондонських фінансистів XIX століття, що створили великі компанії; спадкоємці підприємців Північної Англії, що розбагатіли на текстильній промисловості. Всі вони сповідали англіканство й віддавали дітей у ті самі школи й університети. У результаті між цими групами виник тісний зв'язок, а до початку XX століття вони повністю злилися й утворили так званий клас власників.

Ще з XVIII сторіччя існувала практика продажу титулів за гроші, тому багаті ставали аристократами. Переконання, що "старі" гроші, отримані в спадщину, мають більше цінності, чим зароблені особисто, до цих: пор становлять суть британського менталітету. Тому для британців багатство не є метою саме по собі, а являє собою спосіб вступу у вище суспільство з його особливим життєвим стилем.

Типовий англійський мільйонер живе в заміському маєтку (воно в нього, як правило, не єдине), тримає слуг, включаючи покоївок, садівників, яєчного лікаря й перукаря. Він витрачають гроші на твори мистецтва, коней, яхти й подорожі, які здаються екзотичними всім, крім самих британців. Для них Індія й Південна Африка - скоріше предмет ностальгії по колишній імперській моці.

Спосіб життя багатих англійців підлеглий безлічі ритуалів. Вони містять у собі регулярна поява на балах і обідах, аристократичні види спорту (полювання й поло), присутність на щорічних перегонах в Ескоте й Уимблдонському турнірі.

Британське вище суспільство утворить замкнуту касту, скріплену родинними зв'язками, шлюбами й участю в спільних фінансових підприємствах. Доступ у це вузьке коло символізується членством у привілейованих закритих клубах, У цей мир майже неможливо проникнути ззовні. Щасливий підприємець або робітник, що виграв мільйон у лотерею, ніколи не стануть його членами. Для цього потрібно народитися в певній родині й учитися в Ітоне або Харроу, Оксфорді або Кембриджі. Саме там зав'язуються особисті й ділові знайомства, що визначають фінансовий і світський статус [1,7].

У континентальній Європі ситуація трохи більш демократична. Наприклад, у Франції до вищого суспільства належать не тільки аристократи й буржуа але й великі державні чиновники. Взагалі, перебування на державній службі в більшості європейських країн є ознакою респектабельності й гарантією фінансової стабільності [7,9].

Висновок

У курсовій роботі проведена спроба розглянути основні стереотипи, пов'язані із З'єднаним Королівством: як традиційні, представлені в науково-публіцистичній літературі (свого роду "класичне сприйняття"), так і сучасні (нетрадиційні), більше суб'єктивні, що ґрунтуються на особистих спостереженнях туристів.

На основі проведеного вище дослідження можна зробити висновок, що сучасні британці - змішаний і неоднорідний народ, чия "різношерстість" збільшується емігрантами й принесеними ними культурами. Відповідно, завдання знаходження англійця, валлійця, шотландця або ірландця, який би підходив під всі стереотипи, пов'язані з типовим британцем; стає дуже важкої, якщо не неможливої.

Іноземці звичайно або малюють типового британця на основі власних спостережень, або, у розпачі намагаються знайти єдиний образ британського характеру, заснований на анекдотах про Великобританію, путівники або книги.

У той же час, іноді, народи Великобританії й справді персоніфікують ці стереотипи. Англійці, наприклад, люблять представляти себе як спокійних, розумних і терплячих людей, що володіють здоровим глуздом, а кельтів - як легко збудливих, романтичних і імпульсивних. Кельти, з іншого боку, уважають англійців зарозумілими й холодними, а себе - уособленням всіх чеснот. Англійців, а часто й всіх британців, уявляють стриманими, неемоційними, незалежними й ексцентричними людьми. Крім того, вони мають особливе почуття гумору заснованому на підтексті, іронії й грі слів. Такі якості можна доповнити певною агресивністю, упертістю й байдужністю. Думають, що британці спокійно ставляться до роботи й економічного прогресу, трохи ледачі й навіть воліють плисти за течією. Ці стереотипи, звичайно, не можуть відбити особу як британського народу в цілому, так і чотирьох його складових.

Таким чином, описуючи стереотипи тієї або іншої країни, нації, народності не можна забувати про те, що одержуване уявлення не може бути об'єктивним у силу індивідуальності кожного окремо взятого представника.

Список літератури

1. Анісімов С.Ф. Духовні цінності: виробництво й споживання. - К., 2008

2. Антипина Г.С. Проблеми дослідження малих соціальних груп. - К, 2006

3. Вебер М. Протестантська етика й дух капіталізму. - К.,1990

4. Определьонова Т.Б. Країнознавство. Великобританія. США. - Донецьк, 1998.

5. Васильєв А. Місяць в Англії, або ненаукові відкриття, зроблені в одному науковому відрядженні. – К., 2007

6. Зайцева С. Д. Англія в давній давнині. – К.,.2001.

7. Золотов A.Н. Прочан ПА. Національні забави. - К, 2005.

8. Токарєва Н. Д. Сторінки історії Великобританія й США: Допомога із країнознавства. – К., 1985.

9. Химунина Т.Н. У Великобританії прийнято так (про англійські звичаї), - К., 1984