Літній цикл свят

Тема: Літній цикл свят

Вступ.

Літній цикл свят, як і весняний вщент заповнений хліборобськими турботами, насамперед, доглядом за посівами, не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами його початок визначали останніми днями травня. Першою такою датою був день Івана Богослова, який припадав на 21 травня. За народним календарем, це був рубіж сівби ярих. Недаремно з цього приводу казали “Хто не посіяв до Івана Богослова, той не вартий доброго слова.” За іншими прикметами початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.

Червень.

Колись початок червня збігався з білінням полотна. Як почали розквітати сади, збиралися біля річок, озер чи ставків дівчата, жінки і розстеляли на берегах довгі полотнища, що на сонці вибілювалися й ставали ніжні, шовковисті.

З глибини віків прийшло до нас відзначання у червні Зелених свят, Клечальної неділі. Головний їх атрибут – прикрашання садиби зеленим гіллям і запашною травою. За цим святом стоїть ще одна дуже важлива, життєво необхідна справа – народне травозбирання, що становило колись основне джерело ліків. Розпочинали збирання любистку, кропиви, звіробою, золототисячника, м`яти, кульбаби, папороті, молодила, подорожника, рути, полину і т.д. Чарівна рослина полин й сьогодні продається в аптеках для лікування шлунку, поліпшення апетиту. Чимало інших трав і зілля успішно застосовується в сучасній медицині.

Донедавна в селі жодна дівчина чи жінка не виходила з хати без полину, жодна не пішла б без нього в поле, не набрала б води, не вкинувши в неї стеблини полину. Вважалося, що полин мав чарівну силу на Клечальну неділю, коли розпочиналося своєрідне літнє свято – одне з тих, які знайшли оригінальне обгрунтування в прекрасному фантастичному світі слов`янської міфології.

На початок червня, на перший день після Петрівки відбувалися проводи русалок, вінець русалій – стародавнього аграрного свята, пов’язаного з родючістю полів, моліннями на дощ. Раніше ці свята мали чітку хронологічну послідовність і тривалість, але з прийняттям християнства втратили строгі календарні рамки, купальські обряди та ігри були завершальним пунктом літніх язичницьких русалій.

На це свято за повір`ям, з далекого раю на землю сходили чарівні Нави, Мавки, Криниці, Берегині, Літавиці, Огневиці, Лоскотарки. Русалки виходили з води. Вродливіші за людей,голі, з прекрасним довгим волоссям Нави плавали в річках і ставках, Мавки гойдалися на гіллях дерев, на цямринах сиділи статечні Криниці, в полях забавлялися веселі Лоскотарки, у горах і долинах шугали Літавиці й Огневиці. Горе було тому, хто зустрінеться з Лоскотаркою або кого причарує прекрасна Криниця.

Єдиним засобом порятунку від цього багатоособового царства був чарівний полин. Захований під пояс або зашитий в сорочку під пахвою, він рятував від усіх напастей і чарів. Тим, хто хотів побачити Мавку чи Лоскотарку, допомагав любисток.

Культ померлих, який чітко простежується в обрядах русалій, поділяється на такі структурні частини:закликання померлих, ритуальне спілкування з їхніми душами, проводи душ померлих (русалок). Цей культ пов’язаний з вірою слов’ян у вплив предків на родючість полів.

У день поводів русалок дівчата в полі на житах робили спільний обід і частувались, після чого розплітали коси, покладали вінки і співали:

Ой проведу я русалку до броду,

А сама вернусь додому,

Ідіть русалоньки, ідіте,

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівчата у віночку.

Аграрно магічні дії виявлялися і в киданні вінків на грядки капусти чи посіву льону, ці обряди прямо вказують на зв`язок з ідеєю родючості та культу предків.

Липень

Івана купала.

Початок липня збігається з найвідомішим святом, яке прийшло до нас з далекого минулого – Івана Купала. Воно посідає чільне місце серед інших календарних свят і обрядів. Повне таємничості та образно – поетичної спадщини, свято Купала й дотепер певною мірою залишається загадковим щодо основного змісту. Напевне, не всі легенди, які б могли розкрити суть всіх цього символів і дійств, дійшли до нас. Купала як містична істота не входить до слов’янського пантеону. Це швидше персоніфікація самого свята, коли подія виступає в конкретному образі.

Народ зауважив, що після найдовшої ночі 22 грудня відбувається поворот сонця до весни. На п’ятнадцятий день після цього настає Коляда. Другий поворот сонця відбувається на п’ятнадцятий день після найкоротшої ночі (22 червня), тоді і відзначається Купала.

Купальські обряди і дійства збереглися в українських народних казках, в основу яких закладені стародавні міфи. Міфічний Вуж з великого озера викрав доньку Сонця якраз у момент найпишнішого розквіту природи. Так образно наші пращури обгрунтували причини повороту сонця на зиму, до майбутнього приходу холоду, повернення на землю злих Чорнобожичів.

В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Вогонь виступає символом сонячного світла, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давній звичай, що раніше побутував на території всієї України, - добування вогню для купальського вогнища тертям – за смислом споріднював дерево із сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево або Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.

Місце для розпалювання вогнища вибирали на околиці села, в лісі біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду. Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та непотріб.

Найважливіший момент купальського свята – стрибання молоді через вогонь, що нібито сприяло очищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття розкладали так, щоб перестрибнувши через нього, відразу попадали у воду, тобто здійснювали ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода зв’язували пари – начебто благословляли їх шлюб, обіцяли здоров`я і багатодітність. Вогонь купальського багаття виконував ще й очищувальну магічну функцію – у ньому спалювали речі хворих, вірячи, що це принесе їм одужання. Спалення купальського деревця ( Марени ) належить до обряду жертвоприношень, а спалювання опудала символізує знищення нечистої сили. У давнину побутував звичай кидати у вогонь пывня або кынський череп – солярних ( пов’язаних з сонцем ) жертовних тварин.

Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутом лікувальної та відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.

Вода у купальських обрядах теж відігравала важливу роль. Роса, що випадала вдосвіта, вважалась не лише цілющою, а й священною. Захоплюючою частиною свята було ворожіння на вінках пущених на воду. Такий самий зв’язок відчувається і в регіональних особливостях знищення купальського деревця та солом’яної ляльки ( Купала ) – у деяких місцевостях їх топили у воді.

Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах – пряма вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських. Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа, сосна, ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та городиною, садовили маленьку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя. Спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення.

Вшануванню рослинності у період її розквіту відтворене в обряді прикрашання купальського дерева і в обрядах, пов’язаних із зображенням зілля у цю священну ніч. Взагалі, ніч на Івана Купала була наповнена надзвичайними явищами. За народним повір`ям, яке збереглося на Чернігівщині, у цю ніч розквітає золотим цвітом ліщина. Хто побачить таку квітку – обов’язково знайде козацький чи татарський скарб. Хто хоче розбагатіти, той повинен іти до схід сонця в поле і шукати житню стеблину з двома колосками, а коли її знайдеш, необхідно відразу копати в цьому місці, не думаючи про гроші, бо пропаде безслідно скарб.

За народним повір`ям, у купальську ніч дерева переходять з місця на місце, розмовляють між собою. І хто почує ту розмову, той ніколи не згубить живого дерева, не скривдить жодної рослини. В такої людини завжди сад хороший, а в ньому все добре цвіте і родить. Коли ж розпочинався новий день, знахарі ходили на луки й узлісся за травою – зіллям, яке саме в цей час мало найбільш цілющу силу. Після свята настає гаряча пора – косовиця, а потім і жнива. “Після Івана не треба жупана”, “Вимоліть попи, дощу до Івана, а після і ми, грішні, вмолимо”, - Говорять на Переяславщині та на півдні України.

Існувало переконання, що в купальську ніч людина може стати щасливою, розумною, багатою. Той, хто в ніч на Купала зірве чарівний цвіт папороті. Може досягти всього. Народна фантазія витворила чимало перепон, Які необхідно подолати, аби заволодіти чарівним цвітом. Потрібні величезне вміння, хитрощі, терпіння, щоб вирвати від злих духів чарівну силу.

Опишемо ж основні моменти купальського обряду.

Починалась підготовка до свята рано-вранці, коли матері йшли по воду, де примовляли тричі: “ Вода швидко йде, щоб до моєї дочки свати швидко їхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопці гинули за моєю дівкою”. Після цього жінка тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівка мала надію вийти скоро заміж.

Так само до схід сонця дівчата йшли на дзвіницю обмивати найбільшого дзвона, обмивали його зсередини, приказуючи: “ Як серце тебе розбиває, щоб серце ( називалось ім`я хлопця ) так за мною розбивалось; який ти голосний, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш, так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, аби вони і мною так раділи”. Вода, яка стікала із дзвона ,збиралась у посудину і зберігалась вдома. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, що вийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.

Хлопці починали обхід села, збираючи мотлох на купальське вогнище і зносячи його до заздалегідь визначеного місця. Потім люди сходилися до громадських криниць, де відбувалось богослужіння. Цікаво, що ця традиція виникла відносно недавно. Служителі церкви, зрозумівши марність боротьби із “ поганським святом ”, архаїчну традицію вшанування води християнізували. Після моління жінки сипали мак до криниці або прикрашали їх вінками цибулі чи просто квітами, виконуючи обряд закликання дощу.

Перед заходом сонця двоє хлопців приносили щойно зрубане деревце і закопували на обраному для святкування місці. Дівчата обмітали довкола верби галявину, посипали її чебрецем, м’ятою, волошками та ін., гілки заквітчували, а на самий вершечок вішали вінки з калини та барвінку. Коли з`являлись перші зорі, починалося свято: дівчата надягали вінки, запалювали на деревці свічки і, повільно кружляючи у хороводі навколо деревця, співали купальських пісень.

Бувало, що роль деревця виконувала дівчина, одна із найвродливіших у селі. Її саджали в неглибоку яму, заповнену квітами та листям, зав’язували очі, і вона роздавала вінки дівчатам, що ходили круг неї хороводи. Кому дістанеться вінок із свіжих квітів, той того року вийде заміж, а кому зав’ялий, той не матиме пари принаймні до наступного року. Дівчата бігли до річки, де пускали вінки на воду, слідкуючи, у який бік попливе вінок. Потім дівчата “заворожували красу”, роздягаючись і обливаючись водою. Хлопці сиділи окремо від дівчат, оскільки у такому роз`єднані полягав один із елементів обряду.

Серпень.

Наступний місяць в українському календарі має назву серпень, що вказує на широке застосування донедавна населенням України такого важливого інструменту для збирання зернових, як серп. Серпень – пора жнив. Страшні бувають грозові ночі наприкінці липня й початку серпня. Їх у народі звуть горобинами (сильна блискавка і гучний грім не дають заснути горобцям), вони і спричинили фантастичну персоніфікацію народних уявлень про довколишній світ. Сонце повертає на осінь, і над землею літає грізний Перун з громами і блискавками. Існує прикмета: коли 1 серпня впаде дощ, то вся осінь буде дощовою. За повір`ям, на початку серпня Перун покидає землю і йде на луги Даждьбога. У цей день люди докладали всіх сил, щоб зібрати кращий врожай.

2 серпня святкується день пророка Іллі. За язичницькою міфологією, Ілля – це Перун, тому і оспівувався він як сівач озимого посіву. Щоправда, від прадавніх вшанувань Перуна в українських обрядах збереглись лише колядки на свято Василя:

Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житяную;

Куди махне – жито росте,

Жито, пшениця і всяка пашниця.

Та ще, можливо, легенди та перекази, у яких Ілля – Перун виступає силою, що здатна покарати підлу нечисть.

9 серпня – день святого Великомученика Пантелеймона, або “святого Палія”.

За народними віруваннями, Пантелеймон вважається оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо хати, яка горить, тричі носять ікону святого Пантелеймона, вірячи, що пожежа припиниться, особливо у це вірять, якщо пожежа виникла від грому.

У цей день селяни перед образом святого Пантелеймона запалюють свічку, “щоб у полі копи зберіг від пожежі”. Існує повір`я, що той, хто цього дня возитиме хліб додому, - неодмінно втратить його. Цей день ще називається “Паликопа”. Знахарі в цю пору збирають трави для лікування свійських тварин.

14 серпня святкується день Семи Святих Мучеників. Маккавеї, або, як кажуть в народі, “Маковея”. В цей день у церквах святять воду, квіти й мак. Після освяти квіти й мак кладуть за образами, і вони зберігаються аж до весни, ними ж прикрашають хрест на Йордань, їх же дівчата вплітають в коси на Благовіщення, а мак розсівають по городі. Обрядовою їжею є “шулики” – ламані коржі з маком і медом.

Маковея – давнє козацьке свято. У Києві колись цього дня чоловіки, які приходили святити воду, були обов’язково у козацькому вбранні.

19 серпня відзначається Преображення Господнє, або Спаса. У цей день у церкві святили груші, яблука, мед і обжинкові вінки – жмут колосся жита і пшениці.

Колись селяни до цього дня не їли садових фруктів – це вважалося гріхом. Повернувшись із церкви, сідали за стіл, їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином. Спаса – день поминання померлих, за віруваннями, це третій вихід душ, померлих після Страсного Четверга та Зелених Свят.

На Спаса закінчуються жнива, тож у такі роки якраз на Спаса справляють обжинки. Женці та жниці ходять по ниві й збирають колоски, потім сплітають вінки і зберігають їх до наступного року, коли з них виб’ють зерно і посіють лану. Збираючи колоски, жниці співають:

Ой, чиє ж то поле

Зажовтіло стоя?

Іванове поле

Зажовтіло стоя.

Женці молодії,

Серпи золотії.

Ой, чиє ж то поле

Задрімало стоя?

То Грицькове поле

Задрімало стоя;

Женці всі старії,

Серпи всі стальнії;

А ми свому пану

Ізробили славу:

Хитечко пожали,

В снопи пов`язали,

У копи поклали.

А ми свому пану

Ізробили славу:

От, паночку наш,

Обжиточків час.

Обжинки справлялись всім селом.

28 серпня – свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, як кажуть в народі, Перша Пречиста. Протягом осіннього періоду є три Пречисті, що про них у народі говорять: “Перша Пречиста жито засіває, Друга дощем поливає, а Третя – снігом покриває”. Після Першої Пречистої дівчата вже звільняються від важкої праці і готуються зустрічати сватів, оскільки це якраз початок пори весіль. Збираючи яблука дівчата співають:

Пречиста по груші ходила,

Пречиста мішок загубила,

А Спас ішов, мішок знайшов.

Спасику-батьку,

Віддай мій мішечок,

Не буду ходити

У твій садочок.

Список літератури:

Євтушенко – Народна художня творчість. Харків1997.

Макарчук С.А. – Етнографія України. Львів 1994.

В.Наулко - Культура і побут населення України. Київ 1993.

Воропай О. – Звичаї нашого народу.

Павлюк С.П.; Горинь Г.І.; Кирчіва Р.Ф. – Українське народознавство. Львів 1994.