"Домострой" - енциклопедія родинного життя, домашніх звичаїв, традицій російського господарювання

"Домострой" - енциклопедія родинного життя, домашніх звичаїв, традицій російського господарювання

ЗМІСТ

ВСТУП

СЕМЕЙНІ СТОСУНКИ

ЖІНКА ЕПОХИ ДОМОСТРОЮ

БУДНИ І СВЯТА РОСІЙСЬКИХ ЛЮДЕЙ XVI СТОЛІТТЯ

ПРАЦЯ В ЖИТТІ РОСІЙСЬКОЇ ЛЮДИНИ

ЕТИЧНІ ЗАСАДИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

На початок XVI століття на культуру і побут російського народу мала величезний вплив церква і релігія. Православ'я зіграло позитивну роль в подолання суворих вдач, неуцтва і архаїчних звичаїв староруського суспільства. Зокрема, норми християнської моралі надавали дію на родинне життя, брак, виховання дітей.

Мабуть, жоден документ середньовічної Русі не відобразив характер побуту, господарства, економічних взаємин свого часу, як «Домострой».

Вважається, що перша редакція «Домострою» складена у Великому Новгороді в кінці XV – початку XVI століття і на початку він існував як повчальна збірка серед торговельно-промислового люду, обростав поступово новими повчаннями і порадами. Друга редакція, значно перероблена, зібрана і заново відредагована вихідцем з Новгорода попом Сильвестром, впливовим радником і вихователем молодого російського царя Івана IV, Грозного.

«Домострой» - це енциклопедія родинного життя, домашніх звичаїв, традицій російського господарювання – всього багатообразного спектру людської поведінки.

«Домострой» мав мету навчити кожну людину «благо – розсудливому і акуратному житію» і був розрахований на широкі верстви населення, і хоча в цьому повчанні ще багато пунктів пов'язаних з церквою, але в них міститься вже немало і чисто світських радих і рекомендацій з поведінки в побуті і в суспільстві. Передбачалося що, зведенням викладених правил поведінки, повинен був керуватися кожен громадянин країни. На першому місці в ньому ставитися завдання етичного і релігійного виховання, яке повинні мати на увазі батьки, піклуючись про розвиток своїх дітей. На друге місце виносилося завдання навчання дітей тому, що необхідне в «домашньому ужитку», і на третьому місці стояло навчання грамоті, книжковим наукам.

Таким чином, «Домострой» є не лише вигадуванням повчального і родинно-побутового типа, але і своєрідним кодексом соціально-економічних норм цивільного життя російського суспільства.

СІМЕЙНІ СТОСУНКИ У російських народів довгий час існувала велика сім'я, що об'єднувала родичів по прямій і бічним лініям. Відмінними рисами великої селянської сім'ї були колективне господарство і вжиток, загальне володіння майном двома і самостійнішими шлюбними парами. В міського (посадника) населення сім'ї були менші і складалися зазвичай з двох поколінь – батьки і діти. Сім'ї людей служивих були, як правило, малими, оскільки син, досягнувши 15 років, повинен був «служити государеву службу і міг отримати як свій окремий маєтковий оклад, так і подаровану вотчину». Це сприяло раннім бракам і виділенню самостійних малих сімей.

З введенням православ'я браки стали оформлятися через обряд церковного вінчання. Але традиційний весільний обряд – «вісілля» зберігся на Русі ще приблизно протягом шести-семи століть.

Розірвання браку було вельми скрутним. Вже в ранньому середньовіччі розлучення – «розпуст» вирішувався лише у виняткових випадках. При цьому права подружжя були нерівні. Муж міг розвестися з дружиною в разі її зради, причому до зради прирівнювалося спілкування з чужими людьми зовні удома без дозволу чоловіка. У пізньому середньовіччі (з XVI століття) розлучення вирішувалося з умовою постриження в ченці одного з подружжя.

Православна церква дозволяла одній особі одружуватися не більше трьох разів. Урочистий обряд вінчання здійснювався зазвичай лише при першому браку. Четвертий брак категорично заборонявся.

Новонародженого дитяти належало хрестити в церкві на восьмий день після народження ім'ям святого цього дня. Обряд хрещення вважався церквою основним, життєво важливим обрядом. Нехрещений не мав жодних прав, навіть права на поховання. Дитяти, померлого нехрещеним, церква забороняла ховати на кладовищі. Наступний обряд після хрещення – «постриження» - вироблявся рік потому після хрещення. Цього дня кум або кума (хресні батьки) вистригали у дитяти пасмо волосся і дарили рубля. Після пострижек щороку святкували іменини, тобто день того святого, на честь якого людина була названа (пізніше став називатися «День ангела»), а не день народження. Царські іменини вважалися офіційним державним святом.

У епоху середньовіччя в сім'ї була надзвичайно велика роль її глави. Він представляв сім'ю в цілому у всіх її зовнішніх функціях. Лише він мав право голосу на зборах жителів, в міському віче, пізніше – в зборах кончанських і слобідських організацій. Усередині сім'ї влада глави була практично необмеженою. Він розпоряджався майном і долями кожного з її членів. Це торкалося і особистому життю дітей, яких батько міг одружувати або видати заміж проти їх волі. Церква засуджувала його лише в тому випадку, якщо він при цьому доводив їх до самогубства.

Розпорядження глави сім'ї повинні були виконуватися беззаперечно. Він міг застосовувати будь-які покарання, аж до фізичних.

Важливою частиною «Домострою» - енциклопедії російського побуту XVI століття є розділ «про мирську будову, як жити з дружинами, дітьми і домочадцями». Як цар є безроздільним владикою своїх підданих, так муж є паном своєї сім'ї.

Він несе відповідальність перед богом і державою за сім'ю, за виховання дітей – вірних слуг держави. Тому щонайперший обов'язок чоловіка – глави сім'ї – виховання синів. Аби виховувати їх слухняними і відданими «Домострой» рекомендує один метод – палицю. «Домострой» прямо вказував, що господареві слід бити у вихованих цілях дружину і дітей. За непокору батькам церква загрожувала відлученням.

У «Домострої» в 21 главі під назвою «Як дітей учити і страхом рятувати» міститися наступні повчання: «Карай сина свого в юності його, і упокоїть тебе в старості твоїй, і додасть красу душі твоїй. І не жалій, немовляти бити: якщо жезлом покараєш його, не помре, але здоровіше буде, бо ти, стратив його тіло, душу його позбавляєш від смерті. Люблячи ж сина свого, роби частішою йому рани – і потім не нахвалишся ним. Карай сина свого з юності і порадієш за нього в зрілості його, і серед недоброзичливців зможеш їм нахвалятися, і позаздрять тобі вороги твої. Виховай дітей в заборонах і знайдеш в них спокій і благословення. Так не дай йому волі в юності, але пройдися по ребрах його, поки він зростає, і тоді, змужнівши, не провиниться перед тобою і не стане тобі досадою і хворобою душі, і розоренням будинку, погибеллю майна, і докором сусідів, і кепкуванням ворогів, і пенею властей, і злою досадою».

Таким чином, необхідно з раннього дитинства виховувати дітей в «страху божому». Тому слід їх карати: «Не покарані діти від бога гріх, а від людей докір і посміх, а собі скорбота і збиток, а від людей продаж і срамота». Глава будинку повинен учити дружину і своїх слуг, яким чином треба наводити вдома лад: «і побачить муж, що неакуратно у дружини і слуг, умів би свою дружину покарати всяким міркуванням і учити А лише, якщо велика провина і кручиновата справа, і за те, що не велике страшне послухалося і нехтування, бо батогом ввічливий побити за руки тримаючи з вини дивлячись, та отримавши примолвити, а гнів би не був, а люди б того не відали і не чули».

ЖІНКА ЕПОХИ ДОМОСТРОЮ У «Домострої» жінка, з'являється у всьому слухняною своєму мужу.

Всі іноземці приголомшувалися надлишком домашнього деспотизму мужа над дружиною.

Взагалі жінка вважалася істотою нижче за чоловіка і в деяких стосунках нечистим; таким чином, жінці не дозволялося різати тварину: вважали, що м'ясо його не буде тоді смачне. Пекти просфори дозволялося лише старим. У відомі дні жінка вважалася негідною, щоб з нею разом є. За законами пристойності, породженим візантійським аскетизмом і глибоку татарськими ревнощами, вважалося негожим навіть вести з жінкою розмову.

Внутрішньосадибний родинний побут середньовічної Русі довгий час був порівняно замкнутим. Російська жінка була постійно невільницею з дитинства до труни. У селянському побуті вона знаходилася під гнітом важких робіт. Проте прості жінки – селянки, посадники, – зовсім не вели самітницький спосіб життя. У козаків жінки користувалися порівняно більшою свободою; дружини козаків були їх помічницями і навіть ходили з ними в походи.

У знатних і заможних людей Московської держави жіноча стать знаходилася узаперті, як в мусульманських гаремах. Дівиць містили в самоті, вкриваючи від людських поглядів; до заміжжя чоловік має бути їм абсолютно невідомий; не у вдачах було, аби хлопець висловив дівчині свої відчуття або клопотав особисто її згоди на брак. Найблагочестивіші люди були тієї думки, що батькам слід бити частіше за дівиць, аби вони не втратили свого дівування.

У «Домострої» є наступні вказівки, як треба виховувати дочок: «Якщо дочка у тебе, і на неї направ свою строгість, тим збережеш її від тілесних бід: не осоромиш особу свого, якщо в слухняності дочки ходять, і не твоя провина, якщо по дурості порушить вона своє дитинство, і стане відомо знайомим твоїм в кепкування, і тоді осоромлять тебе перед людьми. Бо якщо видати дочку свою безвадною – немов велику справу зробиш, в будь-якому суспільстві гордитимешся, ніколи не страждаючи із-за неї».

Чим знатнійше був рід, до якого належала дівиця, тим більше строгості чекало її: царівни були найнещасніші з російських дівиць; заховані в теремах, не сміючи показуватися на світло, без надії коли-небудь мати право любити і вийти заміж.

При віддачі заміж дівицю не запитували про бажання; вона сама не знала, за кого йде, не бачила свого жениха до заміжжя, коли її передавали в нове рабство. Зробившись дружиною, вона не сміла нікуди вийти з будинку без дозволу мужа, навіть якщо йшла в церкву, і тоді зобов'язана була запитувати. Їй не надавалося права вільного знайомства по серцю і вдачі, а якщо дозволялося деякого роду поводження з тими, з ким мужу завгодно було дозволити це, то і тоді її зв'язували повчання і зауваження: що говорити, про що умовчати, що запитати, чого не чути. У домашньому побуті їй не давали права господарства. Ревнивий муж приставляв до неї шпигунів із служниць і холопів, а ті, бажаючи підроблюватися в милість панові, незрідка перетлумачували йому все в інший бік кожен крок своєї пані. Чи виїжджала вона в церкву або в гості, невідступна варта стежила за кожним її рухом і про все передавали мужу.

Дуже часто траплялося, що муж по наговору улюбленого холопа або жінки бив свою дружину з одного лише підозріння. Але не у всіх сім'ях така роль була у жінок. У багатьох будинках на хазяйці лежало багато обов'язків.

Вона повинна була працювати і показувати собою приклад служницям, раніше всіх вставати і інших будити, пізніше за всіх лягати: якщо служниця будить пані, це вважалося не в похвалу пані.

При такій діяльній дружині муж ні про що не піклувався по домашньому господарству; «дружина повинна була знати всяку справу краще за тих, які працювали по її наказу: і страву зварити, і кисіль поставити, і білизну прати, і виполоскати, і висушити, і скатерті, і полавочники постилати, і таким своїм умінням вселяла до себе пошану».

При цьому неможливо представити побут середньовічної сім'ї без живої участі жінки, тим більше в організації живлення: «Панові ж про всякі справи домашніх радитися з дружиною як челядь годувати в який день: у м’ясоїд – хліб решітний, каша з шинкою рідка, а інколи, змінюючи її, і крута з салом, і м'ясо до обіду, а на вечерю щі та молоко або каша, а в пісні дні з варенням, коли горох, а коли і сущік коли печена ріпа, капустяні щі, толокно, а то і розсольник.

По воскресіннях і святах до обіду піроги густі каші або овочі, або оселедцева каша, млинці, кисіль, і що Бог пошле».

Уміння працювати з тканиною, вишивати, шити було природним заняттям в побуті кожної сім'ї: «сорочку зшити або вишити убрус та виткати, або шити на пальцях золотом і шовками (для чого) відміряти пряжу і шовки, золотої і срібної тканини, і тафти, і камки».

Один з важливих обов'язків мужа – «поучати» свою дружину, яка повинна вести все домашнє господарство і виховувати дочок. Воля і особа жінки цілком підкоряються чоловікові.

Строго регламентується поведінка жінки в гостях і удома, аж до того, про що вона може вести розмови. Регламентується «Домостроєм» і система покарань.

Недбайливу дружину муж спочатку повинен «всяким міркуванням учити». Якщо словесне «покарання» не дає результатів, то мужу «достоїть» свою дружину «пользовати страхом наодинці», «з вини дивлячись».

БУДНИ І СВЯТА РОСІЙСЬКИХ ЛЮДЕЙ XVI СТОЛІТТЯ Про розпорядок дня людей середньовіччя відомостей збереглося небагато. трудовий день в сім'ї починався рано. Обов'язкових трапез у простих людей було дві – обід і вечеря. Опівдні виробнича діяльність уривалася. Після обіду за старою російською звичкою слідував тривалий відпочинок, сон (що вельми дивувало іноземців). Потім знов праця до вечері. Разом із закінченням світлового дня всі відходили до сну.

Росіяни погоджували свій домашній спосіб життя з богослужебним порядком і в цьому відношенні робили його схожим на чернечий. Встаючи від сну, російський негайно шукав очима образ, аби перехреститися і поглянути на нього; зробити хресне знамення вважалося пристойнішим, дивлячись на образ; в дорозі, коли російський ночував в полі, він, встаючи від сну, хрестився, звертаючись на схід. Негайно, якщо потрібно було, після залишення ліжку надівалася білизна і починалося умивання; заможні люди милися милом і рожевою водою. Після обмивань і умивань одягалися і приступали до моління.

У кімнаті, призначеній для моління, - хресний або, якщо її не було в будинку, то в тій, де стояло більше образів, збиралася вся сім'я і прислуга; запалювалися лампади і свічки; палили ладаном. Господар як домовласника читав перед всіма вголос уранішні молитви.

У знатних осіб, в яких були свої домашні церкви і будинкові священнослужителі, сім'я сходилася в церкву, де молитви, заутреню і годинник служив священик, а співав дячок, що дивився за церквою або каплицею, і після уранішнього богослужіння священик кропив святою водою.

Закінчивши молітвословіє, всі розходилися до домашніх занять.

Там, де муж дружину допускав до управління будинком, хазяйка тримала з господарем пораду, що робити в майбутній день, замовляла страву і задавала на цілий день уроки в роботах служницям. Але не всіх дружин долею було таке діяльне життя; більшою частиною дружини знатних і багатих людей по волі мужів зовсім не втручалися в господарство; всім завідували дворецький і ключник з холопів. Такого роду хазяйки після уранішнього моління вирушали в свої спокої і сідали за шиття і вишивання золотом і шовками зі своїми прислужниками; навіть страву до обіду замовляв сам господар ключникові.

Після всіх домашніх розпоряджень господар приступав до своїх звичайних занять: купець вирушав в лавку, ремісник брався за своє ремесло, наказові люди наповнювали накази і наказові хати, а бояри в Москві стікалися до царя і займалися справами.

Приступаючи на початок денного заняття, будь то наказове письменство або чорна робота, російський вважав пристойним вимити руки, зробити перед образом три хресні знамення із земними уклонами, а якщо має відбутися випадок або можливість, прийняти благословення священика.

У десять годин служби обідні.

Опівдні наставав час обіду. Неодружені крамарі, парубки з простолюддя, холопи, приїжджі в містах і посадах обідали в харчевнях; люди домовиті сідали за стіл будинку або у приятелів в гостях. Царі і знатні люди, живучи в особливих покоях в своїх дворах, обідали окремо від інших членів сім'ї: дружини з дітьми трапезували особливо. Незнатні дворяни, діти боярські, посадники і селяни – господарі осілі ялини разом з дружинами і з іншими членами сім'ї. Інколи родинні члени, що складали зі своїми сім'ями одне сімейство з господарем, обідали від нього і особливо; у час же званих обідів особи жіночої статі ніколи не обідали там, де сидів господар з гостями.

Стіл накривався скатертю, але не завжди це дотримувалося: дуже часто люди незнатні обідали без скатерті і ставили на голий стіл сіль, оцет, перець і клали куснями хліб. Двоє домашніх службових чинів завідували порядком обіду в заможному будинку: ключник і дворецький. Ключник знаходився в поварне при відпустці страв, дворецький – при столі і при миснику з посудом, що стояв завжди проти столу в їдальні. Декілька слуг носили страви з поварни; ключник і дворецький, приймаючи їх, розрізали на шматки, куштували і тоді вже віддавали слугам ставити перед паном і що сиділи за столом

Після звичайного обіду лягали відпочивати. Це був повсюдний і освячений народною пошаною звичай. Спали, пообідавши, і царі, і бояри, і купці; вулична чернь відпочивала на вулицях. Не спати або, принаймні, не відпочивати після обіду вважалося в деякому розумінні єрессю, як всякий відступ від звичаїв предків.

Вставши від післяобіднього сну, росіяни знову бралися за звичайні заняття. Царі ходили до вечерні, а годинника з шести вечори вдавалися вже забавам і бесідам.

Інколи бояри збиралися в палац, дивлячись по важливості справи, і увечері. вечір в домашньому побуті був часом розваг; зимою збиралися один до одного рідні і приятелі в будинках, а влітку в наметах, які розкидалися перед будинками.

Росіяни завжди вечеряли, а після вечері благочестивий господар відправляв вечірнє моління. Знову засвічувалися лампади, запалювалися свічки перед образами; домочадці і прислуга збиралися на моління. Після такого молітвословія вважалося вже недозволенним є і пити: всі скоро лягали спати.

З прийняттям християнства офіційними святами стали особливо шановані дні церковного календаря: Різдво, Пасха, Благовіщення та інші, а також сьомий день тижня – воскресіння. По церковних правилах святкові дні слід було присвячувати благочестивим справам і релігійним обрядам. Працювати в святкові дні вважалося гріхом. Проте бідні працювали і в свята.

Відносна замкнутість домашнього побуту разнообразілась прийомами гостей, а також святковими церемоніями, які влаштовувалися переважно під час церковних свят. Один з головних хресних ходів влаштовувався на Хрещення. Цього дня митрополит освячував воду Москви-річки, а населення міста здійснювало обряд Іордані – «обмивання святою водою».

У свята влаштовувалися і інші вуличні вистави. Бродячі артисти, скоморохи відомі ще в Київській Русі. Окрім гри на гуслях, дудках, виконань пісень, представлення скоморохів включали акробатичні номери, змагання з хижими тваринами. У скомороську трупу входили зазвичай шарманщик, акробат, лялькар.

Свята, як правило, супроводжувалися суспільними бенкетами – «братчинами». Проте уявлення про нібито безпробудному пияцтві росіян явно перебільшені. Лише під час 5-6 найбільш крупних церковних свят населенню дозволялося варити пиво, а шинки були державною монополією.

Суспільний побут включав також проведення ігор і забав – як військових, так і мирних, наприклад узяття снігового містечка, боротьба і кулачний бій, городки, чехарда, піжмурки, бабки. З азартних ігор набули поширення гра в кісті, а з XVI століття – в карти, привезені із заходу. Улюбленою розвагою царів і бояр було полювання.

Таким чином, життя людини в епоху середньовіччя хоча і було порівняно одноманітним, але далеко не вичерпувалася виробничою і соціально-політичною сферами, включала багато аспектів повсякденного буття, на які історики далеко не завжди звертають належну увагу.

ПРАЦЯ В ЖИТТІ РОСІЙСЬКОЇ ЛЮДИНИ Російська людина епохи середньовіччя безперервно зайнята думками про своє господарство: «Всякій людині, богатой і убогой, ве – лицю і малу, розсудити себе і сметити, по промислу і по прибутку і по своєму маєтку, а наказовій людині, змівши себе по платні государині і по доходу, і такий двір собі держати і всяке здобувається і всякий запас, по тому і люди держати і всякий ужиток; по тому і ести і питті і з людьми сходитися з добрими».

Праця як доброчесність і етичне діяння: всяке рукоділля або ремесло, по «Домострою», слід виконувати приготовляючись, очистясь від всякої скверни і руки вимивши чисто, перш за все – святим образам вклонитися в землю – з тим і почати всяку справу.

По «Домострою», кожна людина повинна жити згідно своїм достаткам.

Всі господарські запаси слід купувати в час, коли вони дешевші, і зберігати їх ретельно. Господар і хазяйка повинні ходити по коморах і льохах і дивитися, які запаси, і як вони зберігаються. Заготовляти і піклується про все для будинку повинен муж, зберігати ж заготовлене повинні дружина – хазяйка. Всі запаси рекомендується видавати по рахунку і записувати, скільки чого видано, аби не забути.

«Домострой» рекомендує постійно мати вдома у себе людей, здатних до різного роду ремеслам: кравців, чоботарів, ковалів, теслярів, аби нічого не треба було купувати на гроші, а все мати в будинку готовим. Попутно вказані правила, як треба готувати ті або інші запаси: пиво, квас, заготовляти капусту, зберігати м'ясо і різні овочі і так далі

«Домострой» є свого роду мирським обіходником, вказуючи мирській людині, як і коли йому треба дотримувати пости, свята і так далі

«Домострой» дає практичні поради по веденню домашнього господарства: і як «устрюти добре і чисто» хату, як повісити ікони і як їх містити в чистоті, як приготувати їжу.

Відношення російських людей до праці як доброчесності, як до етичного діяння відбивається в «Домострої». Створюється справжній ідеал трудового життя російської людини – селянина, купця, боярина і навіть князя (у той час класове розділення здійснювалося не за ознакою культури, а більше за розміром майна і числом слуг). Все в будинку – і господарі, і працівники – повинні працювати, не покладаючи рук. Хазяйка, навіть якщо у неї гості, «завжди б над рукоділлям сиділа сама». Господар повинен завжди займатися «праведною працею» (це неодноразово підкреслюється), бути справедливим, бережливим і піклуватися про своїх домочадців і працівників. Хазяйка-дружина має бути «добра, працелюбна і мовчазна». слуги – хороші, аби «знали ремесло, хто кого гідний і якому ремеслу вчений». батьки зобов'язані учити праці своїх дітей, «рукоділлю – мати дочок і майстерності – батько синів».

Таким чином, «Домострой» був не лише зведенням правил поведінки заможної людини XVI ст, але і першою «енциклопедією домашнього господарства».

ЕТИЧНІ ЗАСАДИ Аби добитися праведного житія, людина повинна слідувати деяким правилам.

У «Домострої» приведені такі характеристики і заповіти: «Розсудливий батько, який торгівлею годуватися, – в місті або за морем, - або в селі оре, такий від всякого прибутку відкладає на дочку » (гл. 20), «любите батька свого і мати свою і старість їх шануєте і неміч і страждання всяке від щирого серця на себе покладете» (гл. 22) « слід молитися про свої гріхи і відпущення гріхів, про здоров'я царя і цариці, і чад їх, і братів його, і про христолюбиве воїнство, про допомогу проти ворогів, про звільнення ув’язнених, і про священиків, ікони і ченців, і про отців духовних, і про болящих, про ув'язнених в темницю, і за всіх християн» (гл. 12).

В главі 25 «Наказ мужу, і дружині, і працівникам, і дітям, як годиться жити» «Домострою» відбиті етичні правила, яким повинні слідувати російські люди епохи середньовіччя: «Та самому тобі, панові, і дружині, і дітям і домочадцям – не красти, не розпусничати, не брехати, не обмовляти, не заздрити, не ображати, не нашіптувати, на чуже не зазіхати, не засуджувати, не бенкетувати, не висміювати, не пам'ятати зла, ні на кого не гніватися, до старших бути слухняним і покірним, до середніх – доброзичливим, до молодших і убогіших – привітним і милостивим, всяку справу прищепити без тяганини і особливо не ображати в оплаті працівника, всяку ж образу з вдячністю зазнати ради бога: і ганьбу, і докір, якщо заслужено поносили і докоряють, з коханням приймати і подібної безрозсудності уникати, а у відповідь не мстити. Якщо ж ні в чому не повинний, за це від бога винагороду отримаєш».

Глава 28 «Про неправедне життя» «Домострою» містить в собі наступні повчання: «А хто не по-божому живе, не по-християнськи, лагодить всяку неправду і насильство, і образу наносить велику, і боргів не платить, а незнатну людину у всьому образить, і хто по-сусідському не добрий або в селі на своїх селян, або в наказі сидячи при владі накладає тяжку дань і різні незаконні податки, або чужу ниву розорав, або ліс посік, або переловив всю рибу в чужій сажалці, або борти, або перевесище і всякі ловецькі угіддя неправдою і насильством захопить і пограбує, або покрадєть, або знищить, або кого в чому помилково звинуватить, або в чому обдурить, або ні за що когось зрадить, або в рабство неповинних лукавством або насильством охолопить, або нечесно судить, або неправедно виробляє розшук, або помилково свідчить, або кінь, і всяка тварина, і всяке майно, і сіла або сади, або двори і всякі угіддя силою віднімає, або задешево в неволю купить, і у всяких непотрібних справах: у розпусті, в гніві, в злопам'ятстві, - сам пан або пані їх творять, або діти їх, або люди їх, або селяни їх - обов'язково всі разом будуть в пеклу, а на землі прокляті, бо у всіх тих справах негідних господар такий богом не пробачив і народом проклятий, а ображені їм вопіють до бога».

Етичний устрій життя, будучи такою, що становить щоденних турбот, економічних і соціальних, є настільки ж необхідним, як і турботи про «хліб насущному».

Гідні взаємини між подружжям в сім'ї, упевнене майбутнє дітей, благополучне положення людей похилого віку, шанобливе відношення до влади, шанування духовних осіб є неодмінна умова «порятунку», успіху в житті.

ВИСНОВОК Таким чином, реальні особливості російського побуту і мови XVI століття, замкнуте саморегульоване російське господарство, орієнтоване на розумний достаток і самообмеження, яке живе по православних етичних нормах були відбиті в «Домострої», значення якого полягає в тому, що він малює нам життя заможної людини XVI ст.. – городянина, купця або наказову людину.

«Домострой» дає класичну середньовічну тричленну пірамідальну структуру: чим нижче на ієрархічних сходах коштує істота, тим менше його відповідальність, але також і свобода. Чим вище – тим більше влада, але і відповідальність перед Богом. У моделі «Домострою» цар відповідає за свою країну разом, а господар будинку, голова сім'ї – за всіх домочадців і їх гріхи; чому і з'являється нужда в тотальному вертикальному контролі за їх діями. Вищестоящий при цьому має право карати нижчестоячого за порушення порядку або нелояльність до його влади.

У «Домострої» проводитися ідея практичної духовності, в чому і полягає особливість розвитку духовності в Древній Русі. Духовність – не міркування про душу, а практичні справи по втіленню в життя ідеалу, що мав духовно-етичний характер, і, раніше всього ідеалу праведної праці.

У «Домострої» даний портрет російського чоловіка того часу. Це добувач і годувальник, зразковий сім'янин (розлучень не було в принципі). Який би не був його соціальний статус, на першому місці для нього – сім'я. Він захисник своєї дружини, дітей і свого добра. І, нарешті, це людина честі, з глибоким відчуттям власної гідності, чужа брехні і удавання. Правда, рекомендації «Домострою» дозволяли використовувати силу по відношенню до дружини, дітей, слуг; та і статус останніх був незавидним, безправним. Головним в сім'ї був чоловік – господар, муж, батько.

Отже, «Домострой» є спроба створення грандіозного релігійно-етичного кодексу, який повинен був встановити і упровадити в життя саме ідеали світової, родинної, суспільної моральності.

Унікальність «Домострою» в російській культурі, перш за все, в тому, що після нього вже не робилося порівнянної спроби нормувати весь круг життя, особливо родинного.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Домострой // Пам'ятники літератури Древньої Русі: Середина XVI ст – М.: Худож. Літ., 1985.

2. Забилін М. Русський народ, його звичаї, обряди, віддання, забобони. поезія. – М.: Наука, 1996.

3. Іваніцкий В. Русськая жінка в епоху «Домострою» // Суспільні науки і сучасність, 1995, № 3. – С. 161-172.

4. Костомаров Н.І. Домашнє життя і вдачі народу великороса: Начиння, одяг, їжа і пиття, здоров'я і хвороби, вдачі, обряди, прийом гостей. – М.: Освіта, 1998.

5. Лічман Б.В. Історія Росії. – М.: Прогрес, 2005.

6. Орлов А.С. Древня російська література 11-16 століть. – М.: Освіта, 1992.

7. Пушкарева Н.Л. Приватне життя російської жінки: наречена, дружина, коханка (Х – початок ХIХ ст). – М.: Освіта, 1997.

8. Терещенко А. Побут російського народу. – М.: Наука, 1997.