Формування органів державної влади ЗУНР

Львівська академічна гімназія при державному університеті

"Львівська політехніка"

Виконав: Копильчак Богдан

гімназист 6–А(10)класу

Науковий керівник

і вчитель історії

Мацуська Ольга Миколаївна

Львів-2009

Вступ

В рік 90-річчя ЗУНР та 90-річчя злуки УНР та ЗУНР дана тема є актуальною, оскільки досвід набутий при будівництві держави у період світових перипетій, котрі вирували після Першої світової війни, можна використати в непростих умовах економічної кризи для розбудови держави на світовому рівні.

Використавши потенціал та самобутній український дух ми мусимо продовжувати справу своїх предків, для того, щоб наша держава вважалась незалежною не тільки на папері, але й в душах українців. Щоб наші загарбники знали, що мають справу не з рабами, а з нацією, яка не дозволить собі жорстоке поводження з нею.

Світовими телеграфними агентствами, знаними політиками і бізнесменами, честолюбними військовими і дипломатами ЗУНР була помічена одразу після створення, бо це була республіка в центрі Європи, багата на нафту, газ, сіль, озокерит, цілющі води, ліс, мармур, а про такі багатства мріє кожна держава.

За площею (70 тис. км²) ЗУНР не відрізнялась від інших середніх держав континенту, зокрема Австрії, Угорщини чи Греції. Такою вона залишалась недовго , оскільки впродовж місяця майже половину її територій була насильно розшматована сусідами. Буковину захопила Румунія, Закарпаття – а Угорщина, західну частину Галичини – Польща, невелика територія – до Чехословаччини. Тому свідками політичного демократичного життя стало лише сорок повітів Галичини.

Щодо населення (6,2 млн. чоловік за Литвин "Історія України", 4 млн. за Жуковським та Субтельним "Нарис історії України"), то нова республіка залишила позаду Швецію, Фінляндію, Нідерланди, Данію. Щодо національного складу населення, то більшість становили українці.

71% - українці;

14% - поляки;

13% - євреї;

2% - інші національності.

Рівень урбанізації був досить не високим, більшість населення проживало в селах. А кількість великих міст можна було порахувати на пальцях двох рук.

Взявши владу в свої руки, Українська Національна Рада понад тиждень не робила реальних кроків, спрямованих на збереження щоденного керівництва державним життям, а тільки проголошувала лозунги. Лише 9 листопада 1918р. УНРада утворила уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат. Одночасно було вирішене принципове питання про державний лад Української держави – республіканський(згодом ДС перейменовано у Раду Державних Секретарів). ДС очолив адвокат Кость Левицький, його список міністерського кабінету затверджено без змін. До ДС увійшло 14 державних секретарів:

8 – від Національно-демократичної партії;

2 – радикальна;

1 – соціал-демократична;

1 – християнсько-соціальна;

2 – безпартійні.

Голова президії і державний секретар фінансових справ - Кость Левицький.

Державні секретарі:

- внутрішніх справ (НДП) – Лонгин Цегельський;

- закордонних справ (НДП) – Василь Панійко;

- судівництва (НДП) – Сидір Голубович;

- освіта і віросповідання (ХСП) – Олександр Барвінський;

- військові справи (РП) – Дмитро Вітовський;

- земельні справи (НДП) – Степан Баран;

- торгівля і промисловість (НДП) – Ярослав Литвинович;

- публічні роботи (РП) – Іван Макух;

- праця та суспільна опіка (СДП) – Антін Чернецький;

- охорона здоров’я – Іван Мирон;

- пошта і телеграф (НДП) – Олександр Пісецький;

- харчовий уряд (НДП) – Степан Федак.

10 листопада Державний Секретаріат прийняв присягу на вірність.

Після окупації Львова до Тернополя виїхала лише частина секретарів, тому фактично довелося формувати новий кабінет. Костя Левицького замінив Сидір Голубович (причиною цього вважають між партійну боротьбу Петрушевича і Левицького, але точно не відомо і досі). 1-2 січня 1919р. секретарі переїхали до Станіслава. 4 січня обрано уряд на чолі з Голубовича.

Перший Державний Секретаріат вирішував долю таких основних питань:

- Тимчасового Основного Закону ЗУНР;

- військової організації (УГА);

- фінансової діяльності;

- дорожніх шляхів;

- військових дій в Галичині і повітах;

- тактики боротьби з Польщею.

13 листопада 1918 року затверджено "Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії"

Перший артикул встановлював назву ЗУНР. Після злуки назву змінено на ЗОУНР. Територією затверджувався весь простір колишньої імперії, він накладається на українську етнографічну зону. Затверджувалася державна суверенність та державний заступницько-демократичний характер влади, рівне право на голосування. Найближчим часом планувалося обрання установчих зборів ЗУНР. Гербом обрано зображення Золотого Лева на синьому полі, який обернений у свою праву сторону.

З одного боку "ТОЗ" завершував етап революційного встановлення ЗУНР, з іншого – творив конституційну основу державотворення у майже вільному правовому просторі.

16 листопада затверджено "Розпорядок про державну адміністрацію", який визначав правову основу, принципи формування органів державного управління на рівні повітів, міст і сіл, їхні функції та обов’язки. Він залишав чинними всі закони колишньої Австро-Угорської монархії, якщо вони не суперечили українській державності. Всі адміністративні органи підпорядковувалися Державному Секретаріатові. На рівні повітів стояли "повітові комісари", для охорони порядку призначалися військові комісари.

4 січня 1919р. зібралася Сесія УНРади, у її складі налічувалося 150 осіб. Оскільки єврейська, польська та німецька національності з різних причин не скористалися українськими пропозиціями, то в УНРаді були лише українці. Сесія створила Виділ УНРади, що виконував функції колективного президента ЗУНР.

До його компетенції відносилося:

- призначення членів уряду;

- прийняття (демісія) членів уряду;

- право амністії та помилування;

- іменування начальників верховних, державних, цивільних і військових урядів;

- затвердження та оповіщення законів.

Виділ складався з 10 осіб і 3 секретарів з президентом Є. Петрушевичем:

Заступники президента:Лев Бачинський (радикал);

Семен Вітик (соціал-демократ);

Омелян Попович (націонал-демократ);

Андрій Шмигельський (радикал).

Інші члени ради:Андрій Горбачевський (націонал-демократ);

Гриць Дувіряк (радикал);

Михайло Новаківський (безпартійний);

Теофіл Окуновський (націонал-демократ);

Семен Юрик (націонал-демократ).

Секретарі Виділу: Семен Витвицький;

Степан Сілецький;

Осип Устиянович.

Проводилася велика державотворча робота у певних галузях суспільства, культури й економіки, що мала великий загальнореспубліканський характер. Формувалися і відшліфовувалися органи місцевої адміністрації.

13 лютого 1919р. УНРада прийняла "Закон про основи шкільництва", що закладав правові норми діяльності державних і приватних шкіл. Усі публічні школи оголошувалися державними, а вчителі – "державними урядниками". За законом право на створення мали приватні школи та школи для нацменшин.

24 лютого прийнято "Розпорядок про викладання української мови у державних середніх школах". Створено умови для розвитку інших мов. 15 травня українська мова затверджена державною. Усі урядники ЗУНР повинні були володіти крім того, що українською мовою, то ще й мовою однією з національних меншин.

Запроваджувався восьмигодинний робочий день і навіть святкування Першого травня.

Був прийнятий закон про земельну реформу 14 квітня. Передбачалося наділення землею тих селян, які не мали необхідного прожиткового мінімуму, привілеї надавалися сім’ям "жовнірів", які брали участь у боротьбі за Україну. Умови війни змушували уряд оперативно вносити зміни до системи управління господарством, зокрема галузями, що мали важливе оборонне значення. У березні 1919р. створено військову "команду нафтового округу" (Борислав, Тустановичі, Опоки, Східниця, Уричі). Завданням було "удержання значного ладу і порядку", належне забезпечення харчовими продуктами всіх занятих у нафтовому промислі всіх робітників.

В "Уставі і інструкції для повітових органів УНРади" визначалися принципи співпраці комісарів з комітетами. Повітовий комісар оголошувався верховним органом громадянської національної і державної виконавчої влади у повіті. До його обов’язків входило впровадження в життя розпоряджень УНРади і Державного Секретаріату, затвердження міських і сільських комісарів, керування організацією охорони публічного спокою і попередження самочинних виступів проти нацменшин, спрямовувати національно-політичний рух і заходи.

Перед комісарами висувались головні завдання:

- створення оборони шляхом залученням до цього військового вишколу молоді;

- продовольче забезпечення повітів;

- налагодження збору податків та добровільних внесків на користь держави;

- координація дій з сусідніми повітами.

4 квітня 1919р. впроваджено нову валюту – гривні і карбованці, але вона, на жаль, не змогла стримати інфляційні процеси. В ході грошової реформи уряд прагнув підвищити заробітну плату, в основному кваліфікованим працівникам. Поступово відновлювали життєдіяльність залізничні шляхи, пошта і телеграф. Розширено з допомогою наддніпрянських фахівців два залізничні шляхи, відкрито тримісячний залізнично-технічний курс у Станіславі. Отже, прийнято такі постанови-закони:

- організація війська – 13 листопада 1918р.;

- тимчасова адміністрація – 15 листопада 1918р.;

- судівництво – 16 листопада 1918р.;

- державна мова – 1 лютого 1919р;

- шкільництво – 13 лютого 1919р.;

- громадянство – 8 квітня 1919р.;

- земельна реформа – 14 березня 1919р.

ЗУНР утворила посольства у:представництва у:

- Відні;- США;

- Берліні;- Канаді;

- Будапешті;- Бразилії;

- Празі.

- Ватикані.

9 червня 1919р. уряд Сидора Голубовича склав уповноваження, а УНРада призначила Євгена Петрушевича повновладним диктатором ЗУНР. Створено виконавчий орган – Раду Уповноважених.

Висновок

Наведені матеріали переконливо засвідчують, що формування правових засад державної влади в ЗУНР і практична організація структур усіх рівнів, незважаючи на воєнні часи, в основі ґрунтувалися на демократичних засадах, повазі до прав людини і національностей, врахуванні соціальних потреб народу.

Процес українського державотворення обірвався у зв’язку з воєнною поразкою Республіки і залишився у формі історичного досвіду. Таке на диво швидке й ефективне створення адміністративного апарату було досягненням, яке змогли повторити лише деякі держави Східної Європи, не кажучи вже про східноукраїнські уряди. Великою мірою це стало результатом прихильності галичан до соціальної організованості, до якої вони прагнули десятиліття.

національний рада секретаріат уряд

Список використаної літератури

1. Литвин, Науменко, Історія ЗУНР.

2. Макарчук С.А. Українська республіка Галичан, Львів-97, в-во "Світ".

3. Жуковський А, Субтельний О, Нарис Історії України, Львів-91, в-во "НТШ".

4. Енциклопедія українознавства, Париж-Нью-Йорк-95, в-во "Молоде життя"