Масонство в Україні у ХVIII ст

Масонство XVIII ст. як релігійно-філософська течія та чинник політичного життя

Масонство (від франц. Franc-macon – вільний муляр) – релігійно-етичний рух, що зародився у середовищі каменярів Німеччини і боровся за духовне самовдосконалення, переслідуючи при цьому нерідко й політичні цілі.

Фундатори перших масонських братств належали до цеху мулярів – будівничих готичних храмів у Німеччині, Швейцарії (XI – XIII ст.). Згодом масонський рух поширився в інших краях. Вшановуючи працю мулярів, феодальні міста-держави звільнили їх корпорації від додаткових обов’язків, що покладались на інші ремісничі цехи. Тому їх називали вільними мулярами.

Будівельна корпорація дбала про збереження професійних таємниць. Тому кожна вільномулярська ложа (з англ. loge - майстерня) мала свій статут, ініціаційний ритуал, таємні знаки. Вільні муляри приділяли більшу увагу питанням «духовного будівництва». Протягом XVII ст. існувало чимало розрізнених масонських лож у Шотландії та Англії.

Адепти масонства прагнули опанувати окультними науками (астрологія, герметизм, кабалістика, нумерологія та ін.). Між тим, етична доктрина масонства живилась і живиться моральними заповідями світових релігій, передусім християнства. У свою чергу безсумнівний вплив християнства на масонську ідеологію засвідчує: масонство як організаційна система сформувалось набагато пізніше, ніж перші громади християн.

У масонів сформувалася своя ієрархічна структура. На нижньому рівні знаходилося блакитне або іванівське масонство (на честь Іоанна Хрестителя) із трьома ступенями посвячення: учень, підмайстер, майстер. Червоне або андріївське масонство (на честь апостола Андрія Первозванного) нараховувало тридцять три ступені посвячення. Андріївське масонство розподілялось на різні системи, що іменувались за прізвищами їх творців, наприклад, система Хунда; за назвою міст, де вони виникали, наприклад, Вільгельмсбадська система.

У 1782 році В. Дітфурт та його сподвижники заснували Еклектичний союз масонських лож із центром у Франкфурті-на-Майні, започаткувавши новий реформаторський напрям у вільномулярстві, який здобув поширення і в українських землях.

Ложі спирались на демократичні засади: усім членам ордену надавались однакові права. Важливе значення надавалось назві ложі, що засвідчувала її політичну орієнтацію (наприклад, ложа «Досконалої Рівності») або фаховий склад (наприклад, ложа «Марса» - тобто військова ложа).

За масонською ієрархією головну посаду в ложі обіймав майстер стільця. Між іншими чиновниками ложі посади розподілялись таким чином: перший і другий наглядачі, секретар (хранитель печатки), оратор (ритор), обрядоначальник (церемонімейстер), скарбник, перший і другий стюарти (особи, на яких покладалось вирішення питань, пов’язаних із філантропічною діяльністю), стражники. Ложі відвідувались згідно із встановленою ієрархією. В середині ложі існував суворий регламент.

Масони вищих ступенів об’єднувались у капітули, які були таємними. Для загального керівництва утворювались Велика або Провінційна ложі, а також Великий Схід. Ложі, яким надавалося право відкривати свої філіали – т. зв. дочірні ложі – здобували статус ложі-матері.

У «Книзі статутів» обстоюється ідея релігійної толерантності як один з основоположних принципів масонства. Вільні муляри повинні бути насамперед «хорошими і вірними людьми або людьми з честю, якими б найменуваннями і переконаннями вони б не розрізнялись» (Дж. Андерсон). Слід указати на головну відмінність між вільними мулярами та світовими релігіями. Масони не заперечували Едем на небесах, але й намагалися побудувати рай на землі.

Ось як описує ложу масонів В.Н.Терлецький у своїй книзі «Масонство въ его прошломъ и настоящемъ»: «Переступивъ порогъ масонской ложи, мы въ мире таинственныхъ покрововъ, символовъ и аллегорій… Ложа, которую масоны часто называютъ Соломоновымъ храмомъ, это – міръ. Ложа имьетъ видъ продолговатого, прямоугольнаго четвероугольника , а этимъ знакомъ, по объясненію масонов, означалась до Птоломея вселенная. Ложу поддерживаютъ три великіе столба, они называются: мудрость, сила и красота. Ложа имьетъ покровомъ своимъ облачный небесный сводъ разныхъ цвьтовъ, она покрыта многоцвьтнымъ балдахиномъ (небомъ), котораго масоны надьются достигнуть по (символической) льстниць Іакова, имьющей три главныя ступени: вьру, надежду и любовь». Ложа уособлювала світ обраних; навіть вік масона нараховувався з часу його вступу до ложі. Посвячення на різних рівнях супроводжувалося специальними обрядами, і кожний з них насичений відповідними символами. Новому адепту вручають дві пари білих рукавиць (чоловічі й жіночі), що символізують моральну чистоту, одягають білий фартух – знак щиросердності, прикріплюють у районі серця лопатку-майстрок для захисту від пороків. Неодмінні атрибути масонів XVIII ст. – круглий капелюх – знамення свободи, шпага – символ захисту доброчинності й покарання злодійства. Не важко помітити, що у символіці масонів переважають аксесуари будівельного мистецтва, що зумовлюється походженням ордену.

Серед українців-масонів XVIII ст. були такі визначні особи, як Г. Орлик та К. Розумовський, а також М. Антоновський, С. Гамалія, З. Карнєєв, М. Ковалинський, П. Лодій, І. Мартос, І. Орлай, В. Томара і чимало інших.

Масонство поширювалося в Україні трьома шляхами: через Польщу, через Росію й безпосередньо із західноєвропейських країн, причому Галичина й Правобережна Україна стали в цьому відношенні польською «зоною впливу», а Лівобережжя та Слобожанщина – Російською.

У Франції масонством опікувався (зрозуміло, не висловлюючись відверто щодо своїх намірів) уряд Людовика XV, використовуючи його для таємної дипломатії. На масонських засіданнях у Парижі присутні були політичні емігранти, в тому числі граф Дервентуотерський (Ч.Редкліф), шляхтич із Правобережної України; А.Мокроновський, який, за свідченням його біографа, у Франції «зв’язав своє життя з масонством і звідти приніс до Польщі перше проміння вільномулярства» . В Парижі приєднався до масонського руху син П.Орлика – гетьманич Г.Орлик.

Зв’язок з орденом ставав у нагоді Г. Орлику під час його таємних експедицій в Україну. Зокрема, в серпні 1734р. він вирушив у подорож до Лівобережної України для переговорів з козацькою старшиною й верхівкою Запорізького війська. На той час із запорожцями вів також переговори царський уряд. Поява Г.Орлика на Україні могла зруйнувати плани Петербурга. Тому було наказано захопити Г.Орлика. Це розпорядження повинен був виконати Дж.Кейт. Однак він був масоном і врятував «брата» гетьманича від трагічної долі.

Г. Орлик мав зв’язки з польським королем-вигнанцем С. Лещинським та його оточенням. За активного сприяння Г.Орлика С. Лещинський вдруге виборов корону (1733 р.). Через два роки під тиском Петербурга він змушений був офіційно зректись польського престолу. Проте нова війна Росії зі Швецією відкривала певні перспективи для Лещинського-політика.

Гетьманич вирішує, що виникла потреба активізувати діяльність антиросійської коаліції, яка б спиралась на міць Франції. У Версалі розробляли план військової операції у районі західного кордону Росії, враховуючи, що її головні військові сили зосереджені на півночі. Ішлось про те, щоб шляхом військової інтервенції змусити Августа ІІІ зректися престолу на користь С. Лещинського. Г. Орлика французький уряд відрядив до Швеції для переговорів з місцевими політичними діячами, чимало з яких було посвячено до масонського ордену.

А. Мокроновський вів переговори з коронним гетьманом Ю.Потоцьким і молодими політичними діячами, рідними братами Єжи та Яном Мнішеками. Йшлось про створення осередку опозиційних сил, які б у слушний момент приєднались до держав антиросійської коаліції. Такий осередок був заснований у містечку Вишнівець на Волині – у володіннях князя Михайла Сервація Вишневецького, тестя Я.Мнішека (1742 р.). Це і стало першою масонською ложею на території України. Ложа у Вишнівці розпочала роботу «під молотком брата Мнішека…» і мала чотири ступені посвячення.

На відміну від майстерень іванівського масонства, що приймали до своїх лав представників різних соціальних прошарків і різного фаху, Вишневецька ложа ставила певні умови щодо прийому «профанів». Туди приймались лише державні діячі Польщі, що відзначались доброчинністю і любов’ю до батьківщини.

Розвиток масонського руху Галичини XVIII – поч. XIX ст

За наявними джерелами, масонський рух у Галичині започаткував Ф. Лонгхампс, француз за походженням, нащадок родини гугенотів, посвячений у високий масонський ступінь «Лицар Сходу». З ім’ям Ф. Лонгхампса пов’язано заснування у Львові двох перших лож. Спочатку то була майстерня «Трьох Богинь» (1747 р.), що працювала з чотирма ступенями посвячення: учень, підмайстер, майстер, шотландський майстер.

В анналах львівського вільномулярства зафіксовано прізвище ще одного члена цієї ложі – хранителя печатки Лероя. Внаслідок трагічних обставин (він раптово помер під час відпочинку у Самборі) протоколи засідань ложі, що зберігалися у Лероя, потрапили до львівського католицького духовенства латинського обряду. Під тиском церкви ложа «Трьох Богинь», проіснувавши декілька місяців, самоліквідувалась.

1767 р. у Львові розпочала роботу ложа «Трьох білих Орлів». На цей раз спроба Ф. Лонгхампса виявилась вдалою. Ложа «Трьох білих Орлів» діяла найдовше серед львівських вільномулярських осередків – 15 років (по 1782 рік включно). На думку автора, в діяльності майстерні «Трьох білих Орлів» слід відзначити два етапи. На першому етапі до складу ложі входило 10-12 осіб – вихідці з Італії, Франції, Швейцарії, німецьких земель. Усі вони, як і Ф. Лонгхампс, зайсалися комерційною діяльністю. Це – банкір і промисловець Й. Прешель, купці А. Бреза, Й. Бригенті, І.Люфт, Й. Мелхорн, Н. Прадель, С. Родьє та ін. Важливою подією для них було входження майстерні «Трьох білих Орлів» до складу першого угруповання польських лож, котре очолила Велика суверенна ложа «Доброчинного Сармата» у Варшаві (1770 р.)

Тогочасний керівний осередок польського масонства працював під орудою особи, наближеної до короля Станіслава Августа, заступника директора варшавської і краківської монетарні графа А.Мощинського. Спираючись на масонські зв’язки, Ф.Лонгхампс та його сподвижники прагнули зміцнити свої позиції у Львові. І справді, Лонгхампс домігся чималого як банків, підприємець, до того ж він став членом міської управи.

Новий етап у діяльності ложі «Трьох білих Орлів» почався після першого поділу Польщі, коли Львів відійшов до Австрійської імперії (1772 р.). До складу ложі увійшли представники австрійської адміністрації, військові, які поступово витіснили з керівних посад Ф. Лонгхампса та його однодумців. 1774 року очолив Й. Клеменс, швейцарець за походженням, військовий з гарнізону австрійців, що розташувався у Львові. Зберігся масонський диплом «Трьох білих Орлів», згідно з яким Й. Клеменс обіймав посаду майстра стільця цієї ложі.

Як і Ф. Лонгхампс, Й. Клеменс ще у молоді літа був утаємничений у високі масонські ступені. Його діяльність у Львові припадає на період реорганізації австрійського вільномулярства. Цьому сприяла підтримка ордену цісарем Йосифом ІІ. За його ініціативою склала повноваження Велика провінційна ложа Австрії (1782 р.), що підпорядковувалась Великій німецькій національній ложі в Берліні, й утворився незалежний керівний орган – Велика національна ложа Австрії. Відповідно до задуму провідників австрійського масонства Празька префектура (відділення Великої національної ложі Австрії) під орудою графа К. Кінігла мала вжити заходів до централізації масонського руху в Галичині. А головним виконавцем цього завдання став згаданий Й. Клеменс, добрий знайомий К.Кінігла ще за часів їх сумісної роботи у празькій ложі «До Щирості» наприкінці 1760-х рр. Відень надавав згаданій акції важливого значення. Не випадково Й.Клеменс пізніше обіймав посаду заступника начальника Львівського дистрикту.

Першим заходом Й. Клеменса було заснування ложі «Трьох Штандартів» із вояків австрійського гарнізону у Львові (1774-1780 рр.). Однак ця ложа не одержувала патент із Відня протягом двох років. Це сталося тому, що намірам австрійців активно протидіяли варшавські політики, які входили до складу суверенної ложі «Доброчинного Сармата». Адже у Варшаві не втрачали надії знов приєднати до Речі Посполитої Галичину.

Питання підпорядкованості львівських лож на масонському конвенті у Брауншвейзі (1775 р.), судячи з документації, порушили поляки. Але ні їм, ні австрійцям не вдалося довести легітимність своїх територіальних претензій щодо Галичини. Тому на конвенті не було прийняте конкретне рішення з цього питання. Тільки через рік Й.Клеменсу вдалося досягти угоди з новим керівником польського масонства графом А.Брюлем про підпорядкування львівських лож – «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів» - Празькій префектурі Великої національної ложі Австрії до скликання нового конвенту в Брауншвейзі, який мав відбутись 1778 р.

Наступного року Й. Клеменс, спираючись на підтримку К. Кінігла, заснував нові ложі: «Золотого Мистецтва» в Заліщиках (1777-1778 рр.), «До Надії» у Самборі (1777-1779 рр.), а також ложу «Германа до чорної Черепахи» у Величках (1777 р.). З цих трьох вільномулярських осередків лише дві одержали патенти з Відня, оскільки ложа «Германа до чорної Черепахи» у м.Велички (поблизу Кракова) знаходилась за межами Австрійської імперії.

Ще одна ложа, заснована Й. Клеменсом у Львові, отримала назву на честь австрійського монарха – «Йосифа до цісарського Орла» (1777-1782 рр.). Й.Клеменс відводив їй керівну роль у масонському русі Галичині. Проте у Відні зволікали з визнанням нового масонського осередку внаслідок згаданого територіального конфлікту. Тільки у другій половині 1778 р., коли стало відомо, що новий конвент у Брауншвейзі не відбудеться, ложа «Йосифа до цісарського Орла» отримала патент із Відня через К.Кінігла і здобула статус ложі-матері.

Таким чином, було створено перше об’єднання масонських лож в українських землях, яке складалось з п’яти осередків. Ложі-матері «Йосифа до цісарського Орла» підпорядковувались дві львівські ложі – «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів», ложа в Самборі «До Надії» і ложа в Заліщиках «Золотого Мистецтва».

Об’єднання лож під орудою Й. Клеменса було не єдиним масонським угрупованням, що діяло в цей час в адміністративному центрі Галичини. Ще 1776 р. вихідці з Франції абат Баудін і Д’Арно заснували у Львові гурток розенкрейцерів, із якого пізніше утворилась ложа «Трьох білих Троянд». Львівські розенкрейцери оголосили себе нащадками духовних орденів середньовіччя і водночас істинними масонами. Обіцянками розкрити зміст масонських ієрогліфів їм удалось привернути на свій бік деяких членів лож «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів». Але діяльність «Трьох білих Троянд» була недовговічною. З’ясувалось, що її фундатори не мали повноважень від Товариства розенкрейцерів у Відні і взагалі лише видавали себе за адептів ордену «Троянди й Хреста».

Й. Клеменс, однак, не спроможний був запобігти зміцненню зв’язків львівських і варшавських вільних мулярів. Зрештою, більшість галицьких масонів польського походження вийшли з-під влади Й.Клеменса і (починаючи з 1799 р.) заснували нові ложі. Внаслідок цього перше об’єднання масонських лож в українських землях розпалось (1782 р.)

Лише один із вільномулярських осередків, заснованих у Львові протягом 1779-1784 рр., приєднався до Відня – «Фенікс до круглого столу» (1782-1785 рр.). Інші ложі були різних орієнтацій. Ложа «Щирої Приязні» (1782-1785 рр.) та жіноча ложа під цією ж назвою (1785 р.) безпосередньо підпорядковувались Варшаві.

Слід окремо сказати про ложу «Досконалої Рівності». Цей осередок львівського масонства (1779-1785 рр.) дотримувався польсько-французької орієнтації, оскільки провідну роль у ньому відігравали прибічники «патріотичної» партії, зв’язаної з польськими емігрантами. Не випадково, ложа «Досконалої Рівності» отримала патент від Великого Сходу Франції (1780 р.). Однак згодом вийшов цісарський указ, що забороняв ложам на території Австрійської імперії підпорядковуватись керівним масонським органам інших країн (1783 р.). Тому ця майстерня змушена була перервати стосунки з Великим Сходом Франції.

Майже не збереглись відомості про ложу «Трьох Корон Галичини» (1780-1785 рр.), яка підтримувала зв’язок із масонськими центрами в Москві й Петербурзі через французьку ложу «Цілковитого Мовчання» у м.Монпельє.

За наявними матеріалами можна зробити певні висновки щодо стосунків між львівськими осередками ордну. Зокрема, ложп «Трьох Корон Галичини» усунулась від будь-яких контактів з іншими місцевими ложами. Виконуючи інструкції Варшави, ложа «Щирої Приязні» підтримувала зв’язки лише з «Цілковитою Рівністю». Обидві не приховували свого ворожого ставлення до чужинця «Фенікса…» В свою чергу, «Фенікс…» не отримав обіцяного Віднем статусу Провінційної ложі Галичини, оскільки його претензії на провідну роль в масонському русі не підтримувались іншими угрупованнями.

Керівні функції прагнула на себе взяти амбіційна ложа «Цілковитої Рівності», яка у квітні 1785 р. утворила самостійницький керівний орган під назвою Національний Схід королівства Галичини й Лодомерії. Проте на той час вона втратила зв’язки з Парижем, а у Варшаві не наважились підтримати з політичних міркувань цю відверто антиавстрійську акцію.

Діяльність польських лож і патріотичних таємних організацій на Правобережжі не лише стимулювало тамтешній масонський рух, а й посилювала в ньому національно-визвольні тенденції, істотно політизуючи його. Заздалегідь зазначимо, що, можливо, саме цей чинник визначив більш ранню появу «політичного масонства» в Україні, ніж у Росії.

Наприкінці XVIII – у першій чверті XIX ст. серед польських військових з’явилися таємні організації, які відразу ж включилися в національно визвольну боротьбу. Однією з них було «Національне масонство», засноване в 1819 р. майором 4-го піхотного полку Лукасінським. Керівництво «Національним масонством» здійснював Великий майстер (ним став Лукасінський) та утворений із перших членів цієї організації капітул. Як з’ясувало слідство у справах декабристів, до цієї організації входили офіцери, відставники та цивільні службовці. Організація була аморфним утворенням, навіть не мала свого статуту й вже у 1820 р. самоліквідувалася. Проте вона дала життя «Патріотичному товариству», яке було краще організованим і ставило перед собою конкретну політичну мету – домогтися відродження Великої Польщі. Керував «Птріотичним товариством» Тимчасовий центральний комітет.

В 1819 р. капітан уланського полку принца Оранського Маєвський, який під час свого перебування в Англії вступив до единбурзької масонської ложі «Рицарі храму» (шотландський обряд) і мав вищий ступінь посвяти, заснував у Варшаві ложу «Тамплієри», першими членами якої стали відставні офіцери та чиновники.

На відміну від «Патріотичного товариства», тамплієри не вважають свою організацію політичною, підкреслювали її суто масонський характер. Свою відмежованість від політики вони доводили тим, що бралися допомагати лише народам, які виборювали собі незалежність, поляки ж, як вони вважали, такої боротьби в першій чверті XIX ст. не вели.

Організаційна структура польських таємних товариств і лож в Україні не відзначалася ні чіткістю, ні стабільністю. Ложі належали до різних обрядів: французького, шотландського тощо. Взагалі, конспірація у них була поставлена не кращим чином. Тому органи безпеки порівняно легко розкрили на початку 20-х років «Патріотичне товариство», заарештували ряд його членів і зрештою паралізували його діяльність..

Низовою ланкою «Патріотичного товариства» на Правобережній Україні стали польські гміни (земляцтва). Охочих увійти до низової ланки «Патріотичного товариства» явно бракувало. За даними слідчого комітету, склад цієї таємної організації не перевищував 30 осіб.

Розвиток масонства в інших регіонах України

Якщо розвиток масонського руху в Галичині та на Правобережжі у XVIII – на початку XIX ст. зазнав переважно польських впливів, то на Лівобережжі й Слобожанщині він був значною мірою зорієнтований на Росію. В цьому регіоні масонство з’явилося й активно запрацювало завдяки участі багатьох представників місцевої еліти в російських ложах, передусім тих «вільних каменярів», що співпрацювали з російським просвітителем і масоном М.І.Новіковим. До останніх, зокрема, належав випускник Київської духовної академії Семен Гамалія. Адептами «королівського мистецтва» були також вихованець Київської духовної академії, бібліотекар Публічної бібліотеки в Петербурзі, літератор та історик Михайло Антоновський, учень і друг Григорія Сковороди Михайло Ковалинський.

На початку XIX ст. поширенню в Україні «королівського мистецтва» посприяв впливовий російський масон О.Ф.Лабзін, який видавав часопис «Сионский вестник» - як випливає з опублікованого на його сторінках списку передплатників на 1818 р., вельми популярне серед української громадськості видання. Цей масонський часопис, зокрема, передплачували Олексій Кирилович, Петро Кирилович і Лев Кирилович Розумовський, окремі державні установи, духовні заклади тощо. «Сионский вестник» мав своїх шанувальників щонайменше в семи містах України (Катеринослав, Миколаїв, Ніжин, Переяслав, Полтава, Харків, Чернігів). Думається, вже один цей факт дозволяє не погодитися з висновком С.Єфремова, що масонство в Україні нібито «широко між люди не пішло», якщо звичайно, розуміти під «людьми» духовну еліту, на яку воно, власне, й було розраховане.

Визнаючи незаперечний факт впливу польського й російського масонства на становлення «королівського мистецтва» в Україні, слід разом з тим зазначити, що цей вплив не був ні визначальним, ні, тим паче, єдиним чинником у масонській біографії країни. В Україну масонство проклало собі й самостійні шляхи, непольські та неросійські. Зокрема, масонські ідеї опанували душами багатьох дітей козацької старшини, відряджених для здобуття освіти в престижні західноєвропейські (здебільшого німецькі) університети. Чимало зробив для поширення цих ідей в Україні Г.Сковорода. Так, він посприяв утворенню організацій і гуртків, на які відчутно вплинули масонські світоглядні орієнтири.

Наприкінці XVIII – на поч. XIX ст. «майстерні» вже функцію вали в цілому ряді українських міст: Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Немирові, Дубно, Львові, Самборі тощо. Так, у Полтаві в 1818 р. запрацювала ложа «Любов до Істини». У подільському селі Буцьківці тоді ж існувала ложа «Мінерва», в Кам’янці – ложі «Озиріс до пломеніючої зорі» та «Пломеніюча зоря», підпорядковані петербурзькій «Астреї». На Волині наприкінці XVIII ст. запрацювала ложа «Доброчинність і досконала єдність», у Вінниці – «Трьох братів», у Кременчуці – «Марс» і «Добрий пастир». У Києві в 1818р. виникла ложа «З’єднані слов’яни», в Одесі на той час працювали «майстерні» «Понт Евксинський» (до неї належали переважно іноземці), «Три царства природи» та «Друзі природи». На Слобожанщині організацією масонського типу була «Паліцинська академія», до якої входили прибічники Г.Сковороди, в тому числі кілька «вільних каменярів», у Харкові на поч.. XIX ст. відкрилася філія петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс». Існував ще ряд таємний організацій, пов’язаних з масонством організаційно та ідейно; їх, мабуть, очолювало засноване на поч.. 20-х рр. XIX ст. «Малоросійське таємне товариство».

Керівники польських «майстерень», полтавської ложі «Любов до Істини» та київської «З’єднаних слов’ян» підтримували між собою зв’язки. Так, провідники «Патріотичного товариства» здійснили спробу налагодити контакти через полтавського масона Василя Лукашевича з російськими декабристами, хоч сам Лукашеквич радив їм триматися подалі від цих «легковажних і надто запальних» поборників демократичного оновлення Росії. Знехтувавши порадами полтавського «брата», полковник Крижановський у 1824 році під час контрактів у Києві провів переговори з М.Муравйовим та М.Бестужевим. Він самовпевнено пообіцяв декабристам, що польські декабристи на випадок державного перевороту у Росії обеззброять Литовський корпус та перешкодять поверненню з Варшави в Петербург цесаревича. Ні «Патріотичне товариство», ні, тим паче, «Тамплієри» далі розмов не пішли й практично нічим не допомогли декабристам.

Масонські ложі України мали можливість познайомитись з досвідом роботи таких польських таємних організацій, як «Товариство справжніх поляків», «Молода Польща» та «Союз польського народу». Проте вони жодною мірою не копіювали польські зразки. Попри певний вплив польського масонського руху на український, останньому були притаманні виразні національні риси – данина місцевій специфіці політичної обстановки та громадсько-політичних рухів, національній ментальності. Так, українське масонство брало активну участь у виробленні та пропагуванні ідеї визволення слов’янських народів від національних та політичних утисків, їх об’єднання в загальнослов’янську федерацію під егідою України.

Характер діяльності масонських лож в Україні першої чверті XIX ст. розглянемо на прикладі харківської та полтавської «майстерень».

Харків масони почали обживати в середині 60-х років XVIII ст., після прибуття на Харківщину пастора й містика, професора Московського університету Віганда, якого в 1764 р. запросив учителем для своїх дітей на трирічний термін генерал М.О. Хомутов.

Відкриття у 1805 р. Харківського імператорського університету вписало нову сторінку в біографію харківського масонства. У професорсько-викладацькому колективі цього вузу, набраному переважно з іноземців, знайшлося місце й для «вільних каменярів».

Однак ложа з’явилась в Харкові лише з прибуттям у місто в 1817 р. нового попечителя університету – Захарія Яковича Карнеєва, командора Мальтійського ордену, до якого свого часу належав імператор Павло І. Ступінь масонської посвяти в Карнеєва була достатньо високою, щоб він зміг відкрити «майстерню». В університеті Карнеєв організував релігійно-етичне товариство, яке стало філією петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс» й підпорядковувалося, скоріше всього, масонському об’єднанню «Астрея».

1825 року Карнеєв полишив Харків. Керівником ложі став новий університетський попечитель Олексій Перовський – побічний син графа Олексія Розумовського, відомого масона. Харківська ложа політикою, здається, не займалася, а спрямувала свою діяльність у релігійно-етичне русло.

Інший характер мала діяльність полтавської ложі «Любов до Істини», заснованої в квітні 1818 року начальником канцелярії «малоросійського» генерал-губернатора князя М.Г.Репніна, багатим поміщиком Михайлом Новіковим, для якого масонство було рідною стихією. Сучасники не особливо йому симпатизували. М.Муравйов-Апостол відзначав, що полтавський масон зловживав своїм становищем, і рекомендував триматися від нього подалі.

Великим майстром полтавської ложі став колишній губернський предводитель дворянства Семен Кочубей. Історик І.Ф.Павловський характеризував його як не переобтяжену освіченістю, проте добру, щедру, привітну людину. Семен Михайлович охоче займався меценатством. Щедрість зрештою привела його до банкрутства – він полишив цей світ в убозтві і самотині. Оратором полтавської ложі був автор «Енеїди» І.Котляревський. Загалом же в ложі нараховувалось понад два десятки членів.

Керівництво полтавської ложі підтримувало зв’язки з декабристами, намагалося прилучити до активної громадсько-політичної діяльності місцевих дворян. Ложа готувала поповнення для «Союзу благоденствія».

Ложа «Любов до Істини» проіснувала менше року. 12 березня 1819 р. її було закрито. Найімовірніше, причиною закриття послужили її зв’язки з «Союзом благоденствія».

Під час слідства над декабристами уряд довідався про існування в Полтаві таємних організацій. 18 січня 1826 р. військовий міністр Татіщев звелів князю М.Г.Репніну заарештувати Василя Лукашевича, Володимира Тарновського, Семена Кочубея та Степана Алексеєва. В заарештованих вилучили лише частину паперів, бо решту масони встигли знищити. Невдовзі Кочубея, Алексеєва і Тарновського звільнили з-під арешту, а Лукашевича випустили з Петропавлівської в’язниці й віддали під нагляд поліції, взявши від нього письмове зобов’язання не відлучатися нікуди зі свого Бориспільського маєтку, ні з ким не підтримуючи ніяких зв’язків та займатися надалі виключно господарськими справами й вихованням дітей. Порівняно м’яка міра покарання полтавських масонів, думається, свідчила про те, що уряд не угледів у їхній діяльності особливого криміналу.

У другій половині XIX ст. окремі масони (скажімо, Михайло Драгоманов) брали участь у діяльності українських громад. Однак до початку ХХ ст. масонський рух в Україні повністю на політичну боротьбу не переключився, не став суто політичним явищем.

Отже, масонський рух на Україні набув досить значного поширення, проте був набагато слабшим, ніж у Західній Європі. Якщо на Заході «вільні каменярі» спромоглися взяти активну участь у створенні США, задавали тон у політичному житті Франції, Англії, Італії, то в Україні вони діяли надто обережно, розрізнено, незлагоджено, без чіткої ідейної основи. Масони в Україні були позбавлені можливості гартуватися в міжнародному громадсько-політичному русі, навіть не виробили єдиної концепції майбутнього устрою України. Саме тому вони не спромоглися виконати об’єднавчу місію в громадсько-політичному житті країни, що виявилося під силу європейському масонству.

масонство філософський рух

Список використаної літератури

1. Ходоровський М. Масонство і Україна (за матеріалами діяльності вільних мулярів XVIII ст.): історико-архівні нариси. – К., 2004. – 139 с.

2. Терлецький В.Н. Масонство въ его прошломъ и настоящемъ. – Полтава, 1911. – С. 88-106.

3. Пыпин А.Н. Масонство в России: XVIII и первая четверть XIX в. – М.: ВЕК, 1997. – С. 456-458.

4. Морамарко М. Масонство в прошлом и настоящем. – М.: Прогресс, 1990. – С. 262-273.

5. Крижановська О.О. Таємні організації в Україні. – К., 1995.

6. Украинский советский энциклопедический словарь в 3-х т. / ред. кол.: Бабичев Ф.С. (глав. ред.), Вишневский Р.И., Дзеверин И.А. и др. – Т.2. - К., 1988. – С. 351.