Найдавніші люди на території сучасної України

Реферат

З предмету: Історія України

На тему:

«Найдавніші люди на території сучасної України»

Зміст

Вступ

1. Пітекантроп. Історія дослідження, морфологічні особливості

2. Синантроп. Історія дослідження, морфологічні особливості

3. «Гейдельберзька людина»

4. Атлантроп. ». Історія дослідження, морфологічні особливості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Звідки ми? Хто наші предки? Як ми з’явились на землі? Ці питання хвилюють людство вже здавна. Науковці дискутують, висуваючи різні теорії та гіпотези, намагаючись пояснити все навколо з наукової точки зору. Інші шукають відповіді у релігії, Божому втручанні. Автор даної статті поставив за мету висвітлити одну із засад еволюційної теорії, яка вказує на те, що древніми предками людини були архантропи, та вказати їх форми та різновиди. Архантропи — найдавніші люди. Вивчено досить велику кількість форм найдавніших людей. Найбільш відомі: пітекантроп (Ява), синантроп (Китай), гейдельберзька людина (Середня Європа), атлантроп (Алжир) та ін. Зовні вони були схожі на сучасних людей, хоча мали істотні відмінності: сильний розвиток надбрівного валика, відсутність підборідного виступу, низьке чоло і плоский ніс. Об'єм головного мозку досягав 1000 см³. Середній зріст дорослого архантропа був майже 160 см, але відомі форми, що значно перевищують ці розміри.

Пітекантроп. Історія дослідження, морфологічні особливості

Пітекантроп – викопний підвид людей, колись розглянутий як проміжна ланка еволюції між австралопітеками й неандертальцями. Пітекантроп жив у середньому плейстоцені, близько 1,5 мільйонів — 500 тисяч років тому. У цей час пітекантропа розглядають як локальний варіант Homo erectus (поряд з гейдельберзькою людиною в Європі й синантропом у Китаї), характерний винятково для Південно-Східної Азії, і є таким, що не породив безпосередніх предків людини. Не виключено, що прямим нащадком яванської людини є Людина флоресська. Пітекантроп мав невисокий ріст (ледве більше 1,5 метрів), виступаючі надочні валики, архаїчною будовою черепа (товсті стінки, низька лобова кістка надочноямкові валики, що виступають, скошене підборіддя), ходив прямо. За об’ємом мозку (900-1200 см³) займав проміжне положення між людиною вмілою (Homo habilis) і неандертальською людиною, людиною розумною. Прямих доказів того, чи виготовляв пітекантроп знаряддя немає, тому що кісткові останки на острові Ява виявлені в стані, що виключає знаходження знарядь. З іншого боку, у тих же шарах і з тією ж фауною, що й знахідки пітекантропа, зроблені знахідки архаїчних знарядь аналогічних ашельскій культурі. Крім того, серед пізніших знахідок (синантроп, гейдельберзька людина, атлантроп), що належали до того ж виду Homo erectus або близьким видам (Homo heidelbergensis, Homo ergaster, Homo antecessor), знайдені знаряддя тієї ж культури, що була і на Яві. Тому є підстави думати, що яванські знаряддя були зроблені пітекантропами.

Термін пітекантроп запропонований Геккелем в 1866 році, як позначення гіпотетичної проміжної ланки між мавпою й людиною. В 1890 році голландський лікар Эжен Дюбуа відправився на острів Ява в пошуках предка сучасної людину. Захоплений ідеями Дарвіна, Дюбуа спробував знайти там сполучну ланку між людиною й мавпою. Він зробив відкриття, що було оцінено вченими як найважливіший доказ правильності теорії походження людини від вищих мавп.

Через місяць розкопок на березі ріки Соло біля села Триниль був виявлений скам'янілий мавпячий кутній зуб, а ще через місяць, у жовтні 1891 - черепна кришка, після чого Дюбуа робить висновок, що ці частини належать великій людиноподібній мавпі. Ще через рік в 14- ти метрах від місця знахідки була знайдена людська стегнова кістка, яка була також віднесена до останків невідомого людиноподібного. За формою стегнової кістки був зроблений висновок про прямоходіння, а сам новий вид названий Pithecantropus erectus (мавполюдина прямоходяча). Пізніше в трьох метрах від черепної кришки був знайдений ще один кутній зуб. Знахідки викопних решток людиноподібної істоти в ранньоплейстоценових відкладеннях р. Соло на острові Ява викликали справжню сенсацію.

У грудні 1895 року в берлінському Товаристві антропології, етнології й праісторії зібралася конференція для попереднього наукового дослідження знахідок Дюбуа. Наявність примітивних рис, властивих черепний коробці пітекантропа (низьке похиле чоло, масивний надочноямковий валик і ін.), обумовило скептицизм тодішнього наукового співтовариства стосовно знахідки як до можливого предка людини, а президент Товариства Рудольф Вірхов навіть заявив:"У черепі є глибокий шов між нижнім зводом і верхнім краєм орбіт. Такий шов знаходять тільки в мавп, а не в людини, тому череп повинен був належати мавпі. На мій погляд ця істота була твариною, гігантським гібоном. Стегнова кістка ніяк не пов'язана із черепом." Висловлювалися також думки про те, що черепна коробка належала сучасному мікроцефалу, просто сучасній людині і отримала свої характерні особливості під впливом посмертної деформації і т. д. Але всі ці припущення не отримали підтвердження при ретельному порівняльно-морфологічному дослідженні. Навпаки, воно незаперечно довело, що своєрідність знахідки не може бути пояснено за рахунок патології. Крім того, починаючи з 30-х років XX століття на острові Ява були знайдені залишки ще майже 20 подібних особин. Таким чином, в реальному існуванні пітекантропів не доводиться сумніватися.

В 1936 р. у Моджокерто, також на Яві, був знайдений череп дитини пітекантропа. Там же виявилися кістки тварин, у тому числі кілька більш древніх, нижнньоплейстоценового часу. В 1937 р. місцеві жителі доставили в Бандунгську геологічну лабораторію із Сангирана найбільш повну кришку черепа пітекантропа, зі скроневими костями, а потім у Сангирані ж були виявлені й інші останки пітекантропа, у тому числі ще два черепи. Усього в цей час відомі останки принаймні семи осіб пітекантропа.

Синантроп. Історія дослідження, морфологічні особливості

Синантроп - форма (вид або підвид) роду Homo, близька до пітекантропа, однак більш пізня й розвинена. Був виявлений у 1923 р. у Китаї, неподалік від Пекіна в печері Чжоукоудянь . Розкопки виявленого там табору найдавніших мисливців дали величезний археологічний матеріал і кісткові залишки більш ніж 40 індивідуумів - чоловіків, жінок і дітей. Були виявлені: товстий, близько 6-7 м шар золи, трубчасті кістки й черепа великих тварин, знаряддя з каменю, кістки, рогу.

За рівнем розвитку, мофологічними особливостями ці пралюди значно більше, ніж пітекантропи наблизилися до сучасної людини. Вони відносяться до пізнішої епохи, ніж пітекантропи, і були виділені в самостійний рід і вид Sinanthropus pekinensis - пекінська мавполюдина. Збереження кісткового матеріалу дало можливість майже повністю дослідити будову скелета синантропа і тим самим заповнити прогалини у наших знаннях, обумовлені фрагментарністю знахідок пітекантропа та інших найдавніших гомінід.

Синантроп, як і пітекантроп, був істотою середнього зросту і щільної статури. Жив близько 700-400 тис. років тому (дослідження піску із грота, де були зроблені знахідки, дозволило встановити вік синантропа зі Чжоукоудяня - 770 тис. років (±80 тис. років), у період заледеніння. Обсяг його мозку досягав 850-1220 см³; ліва частка мозку, де розташовані рухові центри правої сторони тіла, була трохи більше, у порівнянні із правою часткою. Отже, права рука в синантропа була більш розвинена, ніж ліва. Проте в будові черепа ще спостерігалося багато примітивних ознак, що зближують синантропа з людиноподібними мавпами. Зріст - 1,55-1,6 метра. Можливо він добував і вмів підтримувати вогонь, одягався, очевидно, у шкури тварин. Крім рослинної їжі, уживав м'ясо тварин.

Непрямим аргументом на захист цього висновку може служити порівняно високий рівень трудової діяльності синантропів. Знаряддя різноманітні, хоча і не мають повністю окресленої форми. Двобічно оброблених знарядь, так званих ручних рубил, мало, і вони також не є типологічно однаковими. Синантроп вже полював на олені, газелей, диких коней і навіть носорогів. Він мав постійні місця проживання в печерах.

У теорії мультирегіонального антропогенезу синантроп розглядається як основний учасник формування монголоїдної раси на етапі Людини прямоходячої. Однак багато антропологів схиляються до думки, що синантроп був тупиковою гілкою розвитку людиноподібних.

Ряд західних учених скептично віднісся до китайських знахідок викопних гомінід. Однак Чжоукоудянь був все-таки оголошений ЮНЕСКО одним з пам'ятників Всесвітньої спадщини.

Дуже древніми є, ймовірно, ще дві європейські знахідки. Одна з них була зроблена в 1965 р. на стоянці Вертешселлеш в Угорщині. Це потилична кістка дорослого індивідуума. Деякі дослідники оцінюють морфологічні особливості кістки як дуже примітивні і припускають, що вона залишена пітекантропом. Відновлений за потиличною кісткою об’єм мозку перевищує 1400 см³, що ставить його ближче до об’єму мозку неандертальця. Можливо, кістка належала дуже древньому неандертальцю або якийсь перехідній європейської формі від пітекантропів і синантропів до неандертальців. Щоправда, не виключено і припущення, що визначений за настільки малим фрагментам об’єм мозку може бути помилковим.

Друга знахідка зроблена в 1972 - 1975 рр. на стоянці Більцінгслебен в Тюрінгії. Знайдені на ній знаряддя і фауна також свідчать про її ранній вік. Виявлені були фрагменти лобової і потиличної кісток. Надочноямковий рельєф характеризується винятковою потужністю, і тому можна думати, що ми маємо в даному випадку справу з дуже раннім типом гомінідів, можливо, з європейським пітекантропом.

Залишки істот, морфологічно схожих на пітекантропів, знайдені в стародавніх раннеплейстоценових і середньоплейстоценових шарах в різних регіонах Африки. За своєю будовою вони досить своєрідні, але за рівнем розвитку і обсягу мозку не відрізняються від яванської мавполюдини.

Таким чином, в даний час найбільш близькою до дійсності є точка зору тих дослідників, які на підставі морфології відносять австралопітеків до сімейства гомінід, виділяючи їх як підродини австралопітекових. Решта пізніші і прогресивні форми поєднуються при цьому і становлять сімейство гомінід - підродину гомінін, або власне людей. Переважна більшість серйозних сучасних дослідників розглядають всі без винятку відомі нам форми найдавніших людей як представників одного-єдиного роду.

Зроблений вище побіжний перелік палеонтологічних знахідок антропоморфних приматів пізньотретинного і ранньочетвертинного періодів, а також австралопітеків, наочно ілюструє складність проблеми прабатьківщини людства. Залишки копалин приматів, які можуть бути близькі до гомінідів, виявлені на різних материках Старого Світу. Всі вони приблизно синхронні між собою в межах геологічного часу, і тому палеонтологічні дані не дають можливості зробити остаточний вибір регіону, де відбулося виділення людини з тваринного світу. Геологічні, палеозоологічні, палеоботанічні і палеокліматичні дані вказують на досить сприятливі умови для вищих приматів на широких просторах Центральної і Південної Африки та Центральної Азії. Вибір між Євразійським і Африканським материками ускладнюється ще й відсутністю вироблених передумов для визначення області прабатьківщини людства. Одні вчені вважають, що виділення людини з тваринного світу відбулося в умовах скелястого ландшафту якихось передгір'їв, інші - що безпосередні предки родини гомінідів були жителями степів.

Виключивши несприйнятні з фактичної точки зору гіпотези про виникнення людства в Австралії та Америці, які взагалі не входили в зону розселення вищих приматів, будучи відрізані від Старого Світу непрохідними для них водними бар'єрами, ми в даний час не маємо можливості вирішити проблему прабатьківщини людства з належною визначеністю . Ч. Дарвін, виходячи з більшої морфологічної подібності людини з африканськими антропоїдами в порівнянні з азіатськими, вважав більш імовірним, що прабатьківщиною людства був Африканський материк. Знахідки копалин вищих приматів в Індії, зроблені на початку нашого століття, похитнули чашу ваг і схилили її на користь Азіатського материка. Однак виявлення викопних решток австралопітекових мавп, зінджантропа, презінджантропа та інших форм знову звертає погляди дослідників на Африканський материк як на колиску людства

пітекантроп синантроп атлантроп гейдельберзький людина

«Гейдельберзька людина». Історія дослідження, морфологічні особливості

Homo heidelbergensis («Гейдельберзька людина», названа так на честь Гейдельберзького університету) — вимерлий вид роду Homo, який, можливо, був прямим предком як Homo neanderthalensis в Європі так і Homo sapiens. Найкращі рештки цих гомінідів датовані від 600 до 400 тис. років тому. Кам'яні знаряддя Homo heidelbergensis близькі до ашельських знарядь Homo erectus.

Кісткові рештки людей ашельської доби – велика рідкість, кожна така знахідка стає справжньою науковою сенсацією. На теренах України і Польщі їх поки що не виявлено. Однак фізичні риси „праєвропейців”, які залишили тут найдавніші археологічні пам’ятки, можна реконструювати на підставі знахідок в інших країнах Європи, а саме: нижньої щелепи людини, яка жила близько 500 тис. років тому (місцезнаходження біля м. Гейдельберг у Німеччині); черепа двадцятирічного мисливця, вбитого десь 400 тис. років тому (печера Араго в Східних Піренеях у Франції); фрагмента потиличної кістки, яка датується цим же часом (стоянка біля с. Вертешселлеш в Угорщині); кістяк гарної збереженості чоловіка, який помер близько 300 тис. років тому (печера Петралона біля м. Салоніки в Греції) тощо. Усі ці розрізнені знахідки мають одну спільну рису: мозаїчне переплетіння дуже архаїчних і більш сучасних ознак своєї морфологічної будови, що й дало підстави для виокремлення „архаїчних сапієнсів”. Згідно з сучасними уявленнями, вони належали до біологічного виду Homo heidelbergis („гейдельберзька людини”), який сформувався на теренах сучасної Африки близько 800–900 тис. років тому.

За даними археології, основу життєдіяльності „гейдельберзької людини” складало загінне полювання на великих тварин, ефективність якого забезпечувалась багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, використанням вогню. У пошуках здобичі колективи „архаїчних сапієнсів” постійно переміщувались із місця на місце, поступово освоюючи регіони з помірним, прохолодним кліматом. Рятуючись від холоду, вони активно освоювали печери і навчились будувати штучні житлові конструкції.

Атлантроп. ». Історія дослідження, морфологічні особливості

Атлантроп (др.-греч. Ἄτλας, рід. п. Ἄτλαντος — «Атлас» (гірська країна вАфриці) и ἄνθρωπος — «людина») — північноафриканський підвид Homo erectus, що жив у ранньоплейстоценову епоху близько 360 тис. р. тому. Іншими різновидами африканських Homo erectus є homo ergaster и родезійска

Знайдений під час експедицій К. Арамбурга и Р. Гоффстегтера в 1954—1955 рр. біля Терніфина в районі Орана (Алжир). На жаль, знахідки були доволі фрагментарними. Було знайдено три щелепи, що що належать трьом індивідуумам та тім’яну кістку. Знайдені щелепи характеризуються примітивною будовою: масивністю, відсутністю підборідного виступу, крупними зубами. Виходячи з даних ознак ми можемо зробити висновок, що атлантроп знаходився на тому ж рівні морфологічного розвитку, що і пітекантроп. Разом із кістками виявлені кам’яні знаряддя ашельської культури раннього палеоліту.

Висновок

Отже, виникнення та еволюція архантропів – найдавніших предків людини – невід’ємна складова еволюції людства. Науковцями досліджена велика кількість форм архантропів (пітекантроп (Ява), синантроп (Китай), гейдельберзька людина (Середня Європа), атлантроп (Алжир) та ін.), кожна з яких мала свої морфологічні особливості. Одні стали тупиковими гілками еволюції, інші прогресували і стали безпосередніми предками людини.

Важливо зазначити, що від об’єкту дослідження ми відділені не однією сотнею тисяч років і, незважаючи на активне дослідження цієї теми, в ній все ще дуже багато «білих плям», які ще мають бути досліджені та вивчені і, можливо, у майбутньому ми зможемо дати відповідь на запитання, які нас цікавлять.

Список використаної літератури

1. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества. — М. 2001 — С. 6 – 16;

2. Биологический энциклопедический словарь //под ред. М. С. Гилярова. — М., 1989;

3. Джохансон Д, Люси М.И. Истоки рода человеческого. Пер. с англ. — М., 1984;

4. Большая Советская Энциклопедия., под ред. Прохорова А. М. Т.2 стр. 279