Всесвітня історія

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ, б КЛАС

ЖИТТЯ ПЕРВІСНИХ ЛЮДЕЙ

Первісні збирачі та мисливці

Перші люди з'явилися понад мільйон років тому. Вчені знайшли кістки первісної людини у Східній Африці та Азії. Предками давніх людей були людиноподібні мавпи, що жили на Землі понад 5 млн років тому.

2—1,5 млн років тому предки людини навчилися ходити на двох ногах без до­помоги рук і робити примітивні кам'яні знаряддя праці. 500—100 тис. років тому змінилася зовнішність людей: лоб став вищий, зникли валики над очима, з'яви­лося підборіддя, змінилася рука — розвинувся віддалений від інших великий па­лець. Предки людини почали виготовляти знаряддя праці. Вчені назвали їх «лю­дина вміла». Першими знаряддями праці таких людей був загострений камінь, палка-копачка та дрючок. Саме вміння робити знаряддя праці стало відрізняти людину від тварин. Основна діяльність людей полягала у здобутті їжі. Вони за­ймалися збиральництвом та мисливством.

Давні люди могли жити тільки в теплому кліматі, де можна було обходитися без одягу й житла. Але життя їх було вкрай небезпечним. Не завжди вдавалося знайти достатньо їжі, постійно існувала загроза з боку диких тварин.

Маючи недосконалі знаряддя праці, давні люди не могли жити поодинці: вони б вимерли з голоду або загинули у боротьбі з хижаками. Тому жили групами, спільно добували собі їжу та боронилися від звірів. Такі групи об'єднували кілька десят­ків людей, іноді — більше двох-трьох: більша кількість людей не могла прогодува­тися в одній місцевості. Ці колективи не були постійними. Люди сходились і роз­ходились, нагадуючи цим стадо тварин. Колектив найдавніших людей називають людським стадом.

У процесі праці змінювався не тільки зовнішній вигляд людини, а розвивали­ся також і розумові здібності. Спілкування людей між собою за допомогою нечле­нороздільних звуків поступово перетворювалося на мову, якою з покоління в по­коління передавався накопичений досвід. Удосконалювались і знаряддя праці. Кілька сотень років тому почали виготовлятись знаряддя зручнішої форми — ручні ру­била, матеріалом для яких найчастіше служив кремінь. Із каменю виготовлялись також скребла, ножі, пізніше з'явився спис з кам'яним наконечником, із кісток тварин робили голки й шила, а також гарпуни. Оскільки головні знаряддя праці були кам'яні, то цей час, що тривав 2 млн років, називають кам'яним віком.

Близько мільйона років тому люди навчилися користуватись вогнем.

Користування вогнем

Запечена, більш якісна їжа

Світло вночі

Захист від холоду

Захист від диких звірів, які боялися вогню

Маючи вогонь і досконаліші знаряддя праці, люди могли жити не тільки се­ред щедрої південної природи. Поступово вони заселили більшу частину Африки, Азію, Європу, пізніше проникли до Америки й Австралії.

Близько 100 тис. років тому на землі почалося різке похолодання. З півночі сунув льодовик, що зайняв значну частину Європи і Азії. Саме в цей період з'яв­илися неандертальці — люди, що були невисокі на зріст, мали низький лоб, мо­гутні щелепи, коротку й сильну шию, сутулі плечі. Вони полювали на великих звірів (мамонтів, диких коней, бізонів та ін.), заганяючи їх у штучні (вкриті ями) або природні (наприклад, урвища, яри) пастки.

Мисливство давало неандертальцям не тільки їжу. Із шкур вони шили теплий одяг, нитками для якого служили сухожилля тварин. Першими житлами людей були печери, що захищали їх від дощу, снігу й вітру. На рівнинах люди будува­ли житла з кісток мамонтів, жердин, обтягнутих шкурами тварин.

Приблизно 40 тис. років тому людина стала схожою на сучасних людей. У науці вона дістала назву людина розумна.

Спільна діяльність з'єднувала людей, що призвело до перетворення людського стада на постійні колективи родичів (людей, що походили від одного предка). Та­кий колектив називався родом. У ньому було кілька десятків людей. На чолі родів стояли старійшини — найбільш досвідчені родичі, яких особливо поважали.

Порядок життя, за якого люди об'єднувались у стадо або родову общину, нази­вають первіснообщинним ладом. При первіснообщинному ладі давні люди жили невеликими колективами, спільно працювали і мали спільне майно.

Первісні землероби і скотарі

Близько 13 тис. років тому клімат потеплішав і умови існування людей знову змінилися. Великих тварин стало менше. Натомість з'явилися менші і прудкі звірі, полювання на яких було складнішим. Тому в цей час з'явився лук, стріла з якого летіла далі і точніше, ніж кинутий рукою спис. Було винайдено і кам'яну сокиру, що являла собою прив'язане до палки жилами тварин ручне рубило. Люди опанували ріки, озера й моря, будуючи із зв'язаних стволів дерев'яні плоти. Пізніше — човни. Помітивши, що насіння диких злаків, упавши в пухку землю, проростають, утворюючи колосся, люди почали сіяти їх самі. Так із збиральництва виникло землеробство. Воно краще від збиральництва забезпечувало рід їжею. Найдавніші поселення землеробів виникли в Передній Азії 10 тис. років тому. Першими сіль­ськогосподарськими рослинам були пшениця та ячмінь.

Почалося одомашнення тварин. Першим було приручено собаку, який допома­гав людям у полюванні та охороняв їхнє житло. З луком і собакою людина стала полювати успішніше. Коли у роду було вдосталь м'яса, мисливці не вбивали всіх спійманих тварин, залишаючи живими козенят, поросят, ягнят та інших молодих тварин. Так люди приручили і навчилися розводити свиней, овець, кіз, корів. Так із мисливства виникло тваринництво. Це сталося приблизно водночас із пе­реходом від збиральництва до землеробства.

Землероби жили на одному місці, поблизу своїх полів. Перехід до осілості сприяв розвитку ремесел — виготовленню різних виробів. Люди значно вдосконалили обробку каменю: близько 7 тис. років тому вони навчилися свердлити та шліфувати ка-•З міння, почали виробляти глиняний посуд, обпечений на вогні. Це дозволило пере-^ йти до споживання вареної їжі. З льону та вовни почали ткати тканину, а з неї ?Е шили одяг, легший, ніж із шкур.

5 Перехід до землеробства і скотарства показав, що цілому роду було не під силу їй розчищати ділянки під поля та оберігати великі стада худоби. Тому роди почали ш об'єднуватися в племена. Все плем'я розмовляло однією мовою і мало спільні звичаїОправами племені управляла рада старійшин: вона розподіляла між родами і(!ця для полювання, випасу худоби та землеробства, розв'язувала суперечки між родичами. Для вирішення особливо важливих справ старійшини скликали збори ш'Іх дорослих членів племені.

Культура та релігійні уявлення первісних людей

Із розвитком знарядь праці та збільшенням її продуктивності у стародавніх шодей з'явився вільний час для спостереження за навколишнім світом та спроб його відтворити. Первісні митці зображували те, що для них було найважливі­шим, здебільшого тварин, на яких полювали. Для малювання використовували іолу або природну.фарбу (охру), розчинену у воді. Із кісток і рогів вирізали фі-іурки людей і тварин.

Неспроможність пояснити явища природи призвела до появи релігійних уявлень. Люди обожнювали вітер, сонце, грозу, ріки, ліси тощо, вважаючи, що ними керують надприродні сили — духи і боги, які часто зображувались у вигляді ідолів, висічених іі дерева або каменю. Аби заручитися прихильністю ідолів, їм приносили жертви.

З нерозуміння таких явищ, як сон і смерть, виникла віра в душу, що нібито живе в тілі людини і після смерті покидає тіло, переселяючись у потойбічний світ. Кважалося, що душа може й повернутися в тіло померлого. Тому небіжчикам клали н домовину їжу, предмети вжитку, зброю, прикраси та інші предмети.

Розклад родових общин

Приблизно 7 тис. років тому первісні люди навчились обробляти метали, пер­шими з яких стали свинець, олово, мідь, золото і срібло. Пізніше був винайде­ний міцний сплав міді з оловом — бронза, з якої робилися сокири, ножі, наконе­чники списів, стріл тощо. Винайдення рала, в яке впрягали биків або коней, дозволило нбільшити орні площі та врожайність сільськогосподарських культур. Удоскона­лення існуючих та винайдення нових знарядь дало змогу істотно підвищити про­дуктивність праці. Це зумовило розклад родових общин на окремі сім'ї, які і без допомоги роду почали справлятися з обробітком землі. Родові общини перетвори- 'ш ііися на сусідські, що складалися не тільки з родичів, а й з представників інших §• сусідніх племен. Кожна сім'я виробляла більше продуктів, ніж було необхідно для с^ її існування. Спочатку на знак поваги люди віддавали частину надлишків вож- £5 дям і старійшинам. З часом, укріпивши свою владу і почавши передавати її у 5 спадок, самі вожді стали забирати надлишки продуктів в особисту власність, ш накопичуючи багатства. Так вони перетворилися на знатних людей. Рядові члени ш племен чинили опір новим порядкам. Аби захистити свої багатства від однопле- ^ мінців та чужинців, знать організовувала воїнські загони.

Ознаки держави

Органи влади		Територія — частина		Закони — обов'язкові
і управління —		землі, відділена		для всіх жителів
відділені від		кордонами; місце		держави правила
населення, але		постійного		поведінки,
виступають від імені		проживання		встановлені
всього суспільства		населення		органами влади

Племена воювали між собою за територію та воєнну здобич. Наявність надіті* шків продуктів дозволила не вбивати полонених, а використовувати їх у господарстві як робочу силу {рабів), що виробляла більше, ніж споживала. Рабів також тре *-ба було тримати в покорі. Так з'явилася нерівність між знатними та незнатними" людьми, вільними і рабами, багатими і бідними. Знать встановлювала вигідні їй закони, спочатку усні, зміцнюючи свою владу над племенами. Дедалі рідше скли­калися загальні збори. Знатні люди керували племенами на власний розсуд. Так створювалися передумови для виникнення держави.

З появою держав почалося руйнування первісного ладу. Формувався новий спосіб життя — рабовласницький лад.

ДАВНІЙ СХІД

ДАВНІЙ ЄГИПЕТ

Природа та населення Давнього Єгипту

Єгипет розташований на північному сході Африки, де клімат характеризу­ється постійною спекою і майже повною відсутністю дощів. Через усю країну, з півдня на північ, тече найбільша в Африці ріка Ніл. Долина Нілу дуже відріз­няється від пустелі, що прилягає до неї. У липні Ніл розливається внаслідок тро­пічних злив у Центральній Африці, де розташовані озера, звідки бере початок ріка. Води Нілу заливали дельту і долину. Вони несли з собою залишки рослин, змішані з гірськими породами, що утворювали родючий мул, який осідав на зво­ложеному ґрунті після того, як у листопаді припинялась повінь.

Люди, що прийшли в долину Нілу, почали відвойовувати землі у пісків, боліт та заростів. Єгиптяни, жителі Єгипту, вирубували чагарник, огороджували ни­зини дамбами — насипами з глини, змішаною з рубленим очеретом. У дамбах робили ворота, через які під час розливу ріки пропускали необхідну для зрошення полів кількість води. Землероби рили канали,.що підводили воду до ділянок, куди не доходили розливи Нілу. На підготовленому в такий спосіб ґрунті єгиптяни влаш­товували поля. У IV тисячолітті до н. є. долина Нілу була щільно заселена. Тут вирощували пшеницю, ячмінь, льон, горох, овочі, у садах — фрукти і виноград.

Виникнення держави у Давньому Єгипті та її устрій

Вирощування в Єгипті багатих врожаїв, виникнення сусідської общини, ви­користання праці рабів та поява суспільної нерівності, також необхідність орга­нізовувати населення на іригаційні та інші роботи, що вимагали залучення вели­кої кількості людей, сприяли виникненню в Єгипті держави. Вожді племен перетворювалися на царьків. На основі общин у IV тисячолітті до н. є. у долині Нілу утворилося близько 40 невеликих рабовласницьких держав {номів). Внаслі­док боротьби між ними і підпорядкування одних номів іншим, сильнішим, напри­кінці IV тисячоліття до н. є. утворилися дві порівняно великі держави: одна на півночі {Нижній Єгипет), друга — на півдні {Верхній Єгипет). Близько 3000 р. до н. є. північне царство було завойоване правителем південного царства, і та­ким чином було завершено об'єднання Єгипту в одну державу. Столицею держави було місто Мемфіс, розташований поблизу дельти Нілу. Царів єдиної Єгипетсь­кої держави називали фараонами. Фараон розпоряджався людьми, землею, во­дою у всьому Єгипті і мав необмежену владу, яку передавав у спадок.

Управляти країною фараону допомагали вельможі (представники знаті). Вони призначалися суддями, начальниками різних галузей управління країною. їм булипідпорядковані численні чиновники, що перебували на службі управління держа­вою, та воїни.

Більшу частину населення у Давньому Єгипті складали селяни. Вони мали невеличкі наділи землі і вели свої господарства. У вигляді податків на користь фараона та знатних людей вони змушені були віддавати зачну частину врожаю. Крім сплати податків селяни виконували ще й трудові повинності: будували і ремонтували канали і дамби, палаци і гробниці. Важкою повинністю для єгипетських селян була слу­жба у війську фараона.

У майстернях, що належали фараону і знаті, працювало багато ремісників, за якими доглядали наглядачі.

Але найгіршим було становище рабів, яких називали «живими вбитими». Вони не мали жодного майна і самі належали своєму господареві, який міг вільно розпоряджатися їхньою працею і самим життям.

Основні події в історії Давнього Єгипту

За своє тривале існування Давньоєгипетське царство пережило багато подій, які були пов'язані як із піднесенням, так і з занепадом держав, що зміняли одна одну. Так, у середині III тисячоліття до н. є. внаслідок послаблення влади фара­она та посилення впливу начальників провінцій Єгипетське царство розпалося на кілька десятків частин. Але зростання міст та необхідність розширення іригацій­ної системи сприяли новому об'єднанню в єдину державу, яке відбулося в кінці III тисячоліття до н. є. Зростання експлуатації селян, рабів і ремісників близько 1750 р. до н. є. спричинило повстання. Повсталі захопили навіть тодішню столи­цю царства місто Фіви і почали переділ майна знатних та багатих. Це повстання було придушене, але знову послабило країну. Цим скористалися племена гіксо-сів, які наприкінці XVIII ст. до н. є. майже на 100 років підкорили Єгипет, вста­новивши свою владу. Панування іноземців викликало повстання місцевого насе­лення, котре прагнуло до відновлення незалежності своєї країни. Цю боротьбу очолив правитель Фів. Повністю вигнав гіксосів з Єгипту фараон Яхмос І у XVI ст. до н. є.

У II тис. н. є. почався підйом господарства Єгипету. Збільшилася площа зро­шуваних земель. Підвищенню продуктивності праці сприяло застосування бронзо­вих знарядь. Єгиптяни стали використовувати коней, привезених з Азії. Нова столиця Єгипетського царства Фіви перетворилася на квітуче місто.

Розвиток ремесел в Єгипті дозволив добре озброїти військо, яке складалося ► з численної піхоти, набраної з селян, та загонів воїнів на легких колісницях. Це е дало змогу фараонам вести успішні завойовницькі походи. У XV ст. до н. є. вони і завоювали на півдні Нубію, а на півночі — Сирію, Палестину та Фінікію. _>а>

Але постійні загарбницькі війни врешті-решт призвели до послаблення Єгипет­ського царства. Селяни, що складали основну силу війська, відривались від свого господарства, яке занепадало, а отже, зменшувалися доходи казни фараона. Постійним явищем стали повстання бідняків і рабів. Підкорені народи боролися за свою сво­боду, для їх приборкання доводилося утримувати велику армію найманців. Посту­пово єгиптяни втрачали свої завоювання в Азії і Нубії. На початку І тисячоліття до н. є. Єгипетське царство було підкорене племенами лівійців, а пізніше Єгипет підпадав під владу й інших держав.

Культура та релігія Давнього Єгипту

Розвиток господарства та встановлення рабовласницького ладу спряло швид­кому розвиткові культури: писемності, наукових знань, мистецтва.

Писемність у Єгипті виникла у вигляді ієрогліфів — знаків-малюнків, що иображували слово або склад, яких було близько 750. Основним матеріалом дляписьма був папірус, з якого склеювали листки. Писали на ньому загостреними паличками, які умочували в чорнило. Один листок підклеювали до іншого, утво­рюючи сувій. Єгиптяни були обізнані з арифметикою, геометрією, з астрономією (вони розробили досить точний календар, за яким рік поділявся на 365 днів і 12 місяців), медициною.

У Давньому Єгипті існували школи, де вчилися тільки хлопчики. їх навчали письма та арифметики.

Єгиптяни були дуже релігійним народом. Вони вірили, що природою та жит­тям людей керують боги, яких часто зображували у вигляді людей, але з голова­ми тварин. Одним із головних богів Єгипту вважався бог сонця Ра (Амон-Ра, Атон), котрий на золотому човні линув по небу, спускаючись під землю на захо­ді. Бог Нілу (Хапі), що жив далеко на півдні, лив із глечиків воду і, сильно нахиливши їх, спричиняв розливи ріки. Бог Осіріс відав царством мертвих, а його брат Сет, якого зображували з рудим волоссям і червоними очима та голо­вою віслюка, символізував пустелю з її гарячими вітрами та розпеченим піском.

Єгиптяни вірили у загробне життя, вважаючи, що душа продовжує жити, якщо зберегти тіло померлого, в яке вона час від часу повертається. Тому вони робили мумії померлих, занурюючи трупи в спеціальний бальзамуючий розчин.

Житлами богів вважалися храми; там стояли їхні статуї, яким приносили дари. При храмах були «слуги богів» — жерці, які мали виняткове право спіл­куватися з богами і розпоряджалися храмовими багатствами.

Єгиптяни створили багато видатних архітектурних споруд. Пам'ятками архі­тектури III тисячоліття до н. є. є знамениті єгипетські піраміди. Це були гроб­ниці найдавніших царів Єгипту. Вони височать на західному березі Нілу поблизу давньої єгипетської столиці Мемфіса. Найвища з них — піраміда Хуфу (Хе-опса), збудована близько 2800 р. до н. є. Вона складається з понад двох мільйо­нів кам'яних глиб масою більше двох тон кожна. Висота піраміди Хеопса — 147 м.

У II тисячолітті до н. є. в Єгипті будували величезні кам'яні храми. Особли­во багато їх було в Фівах. У XIII ст. до н. є. на честь бога Амона-Ра спорудже­ний Карнацький храм. Він мав 134 товсті колони, наверху деяких з них могли поміститися 100 людей. Верхівки колон зроблені у вигляді пучків папірусу і кві­тів лотоса. Храми вирубувались також у скелях.

Високої майстерності досягли єгиптяни у скульптурі, яка також служила ре­лігійним цілям. Скульптурне зображення вважалося «двійником» померлої люди­ни, який нібито продовжував жити після її смерті.

На стінах єгипетських гробниць знайдено багато малюнків. Єгипетський ма­люнок відрізняється від сучасного тим, що при зображенні людини обличчя ма­лювалося в профіль, а очі анфас і плечі розгорнутими.

На малюнках збереглися зображення людей з музичними інструментами: арфою, флейтою, барабаном та ін. Музика звучала у палацах фараонів, на храмових бо­гослужіннях, у військових походах тощо.

Високого рівня досягла в Давньому Єгипті літературна творчість. До теперішнього часу збереглися міфи (фантастичні розповіді про богів), повісті про подоро- і жі та пригоди.

ДЕРЖАВИ ПЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ

Держава шумерів

У долині великих рік Євфрату і Тигру знаходиться країна Месопотамія. Як і Ніл, Тигр і Євфрат влітку розливаються, залишаючи після паводку на берегах родючий мул. Тут такий само спекотний клімат, як у Єгипті. У Південній Месопотамії у листопаді-грудні йдуть дощі, перетворюючи країну на болото, у заростях очерету багато комах, змій, диких звірів та птахів.

У V тисячолітті до н. є. у південній Месопотамії з'явилися племена шумерів. Працею багатьох поколінь були осушені болоть, і ці землі стали придатними для землеробства.

З тих самих причин, що і в Єгипті, у Месопотамії на початку III тис. до н. є. виникло кілька державних утворень. Кожна держава складалася з міста і навко­лишніх поселень. У місті жив правитель, який мав сильну владу. Населення обкладалося великими податками.

Давньовавилонсьне царство

Держави Південної Месопотамії вели між собою виснажливі війни. Через це зменшилася кількість держав у цьому регіоні, оскільки одні держави захопили інші. Об'єднати всю Месопотамію вдалося царям Вавипона. Царі Вавилона під­корили всю Месопотамію, яка стала називатися Вавилонією. Найвищої могутнос­ті Вавилонія досягла під час правління царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. є.).

Для підтримання порядку у своїй державі Хаммурапі наказав скласти закони. Ці закони були висічені на стовпі з чорного базальту.

Закони оголошували владу царя безмежною, а власність — недоторканною. Вони захищали владу і майно багатих, знатних людей. Посягання на їхнє життя та власність каралося стратою. За матеріальні збитки вільним общинникам передбачалося від­шкодування (віл за вола, раб за раба), за каліцтво — «око за око», тобто за­вдання нападнику такого ж каліцтва або штраф. Встановлювалася відповідаль­ність за образу — більша, якщо стосувалося знатної людини. Селяни мали відповідати за греблю, що прилягала до їхніх будинків, визначалися правила роботи ремісни­ків. Закони захищали права боржників, забороняючи перетворювати їх за борги на рабів. Вони мусили відпрацювати борг протягом трьох років. Великими пра­вами наділявся батько сім'ї. Він навіть мав право безкарно вбивати дружину і дітей. Суворі покарання передбачалися за порушення законів рабами.

При царях — наступниках Хаммурапі могутність Вавилону значно зменшилась.' Близько 1500 р. до н. є. Вавилонське царство було завойоване кочовими племе­нами і повернуло собі незалежність тільки наприкінці VII ст. до н. є.

Ассирія

У VIII—VII ст. до н. є. наймогутнішою державою Передньої Азії стала Асси­рія зі столицею містом Ніневія на березі Тигру. Військо ассирійських царів було великим і добре озброєним, у ньому панувала сувора дисципліна. Царі Ассирії завоювали всю Месопотамію, Сирію, Фінікію та на деякий час — Єгипетське цар­ство.

Перемогам ассирійців сприяло й те, що вони першими почали виробляти залі­зо і озброїли своїх воїнів невідомою раніше залізною зброєю. Однак безперервні війни підірвали сили Ассирії. Наприкінці VII ст. до н. є. її вороги об'єдналися проти неї. Головним її ворогом стало Вавилонське царство, яке на той час знову переживало період піднесення. 612 р. до н. є. столиця Ассирії місто Ніневія була взята штурмом і зруйнована. Через кілька років Ассирійське царство загинуло.

Вавилонське царство у VII—VI ст. до н. є.

Звільнившися від влади ассирійців, Нововавилонське царство стало знову міцніти. Найвищої могутності воно досягло у першій половині VI ст. до н. є. за царя На-вуходоносора II, який був видатним державним та політичним діячем. Багато уваги він приділяв укріпленню господарства країни. При ньому Вавилон став най більшим містом Передньої Азії, укріпленим двома рядами стін. З метою поширен­ня торгівлі в країні були прокладені нові зручні дороги, що мали й воєнне зна­чення. Однак після смерті Навуходоносора II (582 р. до н. є.) Вавилонська держа­ва почала занепадати. Влада царів послабилася внаслідок міжусобиць та збільшення впливу жерців, багатого купецтва і лихварів, а на кордонах держави посилилися сильні сусіди.

Перська держава та її завоювання

На схід від Месопотамії розташоване Іранське нагір'я, де кочували племена персів. У І тисячолітті до н. є. з появою заліза прискорився процес створення тут перших держав.

У середині VI ст. до н. є. вождь одного з перських племен Кір підкорив своїй владі інші перські племена і оголосив себе царем. Він створив сильне військо на зразок ассирійського і почав завойовувати держави Передньої Азії. 538 р. до н. є. перси оволоділи Вавилоном. Завоювання персів тривали і після смерті Кіра, який загинув під час одного з походів у Середній Азії. 525 р. до н. є. його син Камбіз завоював Єгипет. Але після невдалої спроби Камбіза захопити Нубію в різних частинах перської держави почалися повстання. У Персії з'явився жрець, який видавав себе за вбитого напередодні походу на Єгипет брата Камбіза. Самозванця підтримали інші жерці, невдоволені перською владою. Камбіз помер за нез'ясованих обставин, і перський престол перейшов до царя Дарія І. Він придушив повстання у підкорених персами країнах і розширив межі Перської держави. При ньому вона займала всю Південну Азію, аж до Індії, та частину Африки з Єгиптом.

Дарій І розділив свою державу на окремі області — сатрапи, на чолі яких стояли правителі — сатрапи, що відали збиранням податків до царської казни, залученням населення до військової служби та до примусових робіт.

Перський цар мав необмежену владу. Кожен, хто наближався до царя, мусив впасти на землю, не зводячи на нього очей. Підкорені народи сплачували персам величезні податки, віддавали юнаків у царське військо. Вони постійно повставали проти перського гніту. Тому їх можна було тримати в покорі тільки силою зброї. Послаблення Перської держави зумовлене й тим, що народи, які в ній жили, не були пов'язані ні спільною культурою, ні спільними господарськими інтересами.

Культура країн Передньої Азії

Народи Передньої Азії створили багату культуру. Одним з їхніх досягнень було письмо, створення якого сприяло розвиткові науки і мистецтва. Складність пере­дачі малюнком багатьох слів спричинила його заміну клинописом. Значки, що складалися з клинців, означали слово або склад. Усього ж їх налічувалося понад 600. Клинопис поширився серед багатьох народів Передньої Азії, що пристосову­вали його до своєї мови. Клинописом писали на глині, якої багато в Месопота­мії. Обпечені глиняні таблички зберігалися краще від паперу. Народи Передньої Азії, зокрема вавилоняни, досягли істотних успіхів у галузі наукових знань. Планування вулиць Вавилону свідчить про значний розвиток геометрії. Були написані підручники з арифметики, які містили задачі з дробами. На осно­ві астрономічних знань вавилоняни склали календар: рік був поділений на міся­ці, місяці — на тижні, по 7 днів у кожному. Доба поділялася на години й хвили­ни. Неабияких успіхів досягло мистецтво. Величні статуї крилатих биків з людським обличчям охороняли палаци ассирійських царів. Ці палати прикрашалися також рельєфними зображеннями військових походів ассирійців. Розписом і мозаїкою були покриті стіни Вавилону. У VI ст. тут були збудовані висячі сади, що стали од- ним із семи див світу. В центрі Вавилону височіла 90-метрова семиярусна храмо­ва вежа, верхній ярус якої був вкритий золотом.

Збереглося кілька пам'яток давньошумерської літератури, що була побудована на міфах. До них належать «Поема про доліт Етани на небо» та «Поема про Гільга-неша». На клинописних табличках записана також легенда про всесвітній потоп.

ДЕРЖАВИ БЛИЗЬКОГО СХОДУ

Фінікія

У давнину на східному узбережжі Середземного моря знаходилася країна Фіні­кія, її географічне положення було дуже вигідним — на перехресті караванних та морських шляхів, які з'єднували багато країн. Фінікійські поселення перетвори­лись на багаті торгові міста, найбільшими з яких були Тір, Сідон і Бібл. Зав­дяки наявності кедрових і дубових лісів фінікійці були забезпечені деревом для будування кораблів. На зламі II—І тисячоліть до н. є. вони вважалися кращими суднобудівниками та мореплавцями. Вони плавали по всьому Середземному морю і виходили в Атлантичний океан.

Фінікійські купці вели широку торгівлю. Одним із важливих предметів фінікій­ської торгівлі були раби. Фінікійці не тільки купували рабів, але й хитрістю ви­крадали людей у прибережних поселеннях та захоплювали полонених, займаючись морським розбоєм.

У чужих землях фінікійські мореплавці заснували багато поселень, або колоній, їхні сліди знаходять навіть в Іспанії. Відомою фінікійською колонією було місто Кар­фаген на півночі Африки (сучасний Туніс).

Фінікійські купці вели торгові записи. Але для цього незручно було користу­ватися ні ієрогліфами, ні клинописом. Тому на основі єгипетського скоропису, був створений алфавіт. Він був дуже простий і складався з 22 знаків-літер; голосні звуки при письмі пропускалися.

Фінікійські міста недовго зберігали незалежність.

Давньоєврейські держави в Палестині

На південь від Фінікії знаходилась Палестина. На початку II тис. до н. є. цю країну завоювали кочові єврейські племена, підкоривши місцеве населення. Від кочового скотарства євреї почали переходити до землеробства. Поступово серед євреїв також склалися рабовласницькі відносини. Рабами ставали поло­нені і боржники. Почала виділятися знать, що зосереджувала в своїх руках чимало багатіїв.

Частина євреїв у пошуках кращої долі переселилась на територію Єгипту. Тут вони зазнавали тяжких утисків з боку фараонів та їх чиновників. Євреїв змушу­вали тяжко працювати на будівництві храмів і гробниць. Це дало підґрунтя іс­нуванню легенди про «єгипетський полон єврейського народу», з якого нібито єв­реїв звільнив пророк Мойсей.

В XI ст. до н. є. у північній частині Палестини виникло Ізраїльське царство. Одночасно з Ізраїльським царством на півдні Палестини виникло Іудейське царство, яким, за легендою, правив цар Давид, що був суворим і жорстоким правителем. Після смерті Саула Давид об'єднав обидві держави в одну — Ізра­їльсько-іудейську. Давид ввів закони, його військо провело ряд успішних війн, розширивши територію держави.

Найбільшого піднесення Ізраїльсько-іудейське царство набуло за правління сина Давида — царя Соломона. Він уже не вів кровопролитних війн, а провадив реформи, спрямовані на поліпшення управління державою. Соломон прославився як мудрий правитель. Відразу ж після смерті царя Соломона у X ст. до н. є. його держава розпала­ся на дві частини — Ізраїль та Іудею, що ворогували між собою. Довга війна послабила їхні сиди, і вони стали легкою здобиччю для ворогів. 722 р. Ізраїль­ське царство було завойоване Ассирією. Трохи довше проіснувала Іудея. 586 р. до н. є. її захопили вавилоняни, забравши в рабство багатьох її жителів (вави­лонський полон євреїв). 538 р. до н. є. Іудейське царство потрапило під владу перського царя Кіра II. Євреї, як і всі інші народи, спочатку обожнювали сили природи. Поступово головним став культ бога Ягве (Ієгови), який за легендою з'явився пророкові Мойсею на горі Синай і вручив йому скрижалі — таблиці, де були записані зако­ни для євреїв, Євреї вважали, що Ягве вибрав їх серед усіх інших народів як най­кращих — «богообраних». Релігійні легенди та уявлення євреїв дістали відобра­ження у першій частині Біблії — Старому Завіті.

ДАВНЯ ІНДІЯ

Природа та давне населення Індії

Індія займає півострів на півдні Азії — Індостан. Природа і клімат цієї кра­їни різноманітні. Майже весь півострів Індостан зайнятий плоскогір'ям із спекот-ним кліматом. Між плоскогір'ям та Гімалаями розташована широка низина, де протікають великі ріки: Інд і Ганг, що беруть початок у Гімалаях і разом із численними притоками утворюють родючі долини, відокремлені одна від одної тропічними лісами і пустелями. Тваринний світ Індії надзвичайно багатий. Пер­ші держави в Індії виникли у III тисячолітті до н. є. в долині Інду. Це міста Мохенджо-Даро і Ха'раппа. У центрі тих міст були фортеці, в середині яких розміщалися палаци правителів. На прямих вулицях стояли дво- триповерхові будинки і бідні хатини. Був навіть примітивний водогін. У давнього населення Індії було письмо, але його знаки ще досі не розгадані. У II тисячолітті до н. є. ці міста з невідомих причин були покинуті населенням.

У кінці II тисячоліття до н. є. з північного заходу в Індію прийшли численні племена аріїв, що були кочовими скотарями. На чолі арійських племен були пле­мінні вожді — раджі, влада яких обмежувалася радою старійшин. З кінця II тис. до н. є., з поширенням залізних знарядь, індійці почали осво- ! ювати долину Гангу, розчищаючи джунглі та осушуючи болота. Вони сіяли рис, ячмінь, вирощували бавовну, з тростини виварювали цукор.

Утворення держав та виникнення кастового ладу

Розвиток землеробства і ремесла, а також загарбницькі війни призвели до появи в аріїв майнової нерівності. У раджів, що очолювали грабіжницькі походи, зосе- : реджувалося багато майна. За допомогою воїнів вони зміцнювали свою владу, робили ' її спадковою. Полонених вони перетворювали на рабів. Селяни і ремісники спла- ! чували на користь знаті податі. Раджі поступово перетворювалися на царів маленьких ! держав. Під час війн ці маленькі держави об'єднувались, і тоді правитель ставав і махараджею («великим царем»). З часом втрачала своє значення рада старійшин. Із племінної знаті набирали- і ся військові начальники і чиновники, що відали збиранням податків, організа- \ цією робіт з вирубування лісів та осушення боліт. Значну роль у державному апараті відігравали жерці — брахмани.

У державах Індії в І тисячолітті до н. є. населення поділялося на чотири гру­пи, що називалися кастами. Перша каста складалася з брахманів, обов'язком яких було вивчення священ­них книг. Друга каста — кшатрїі була представлена воїнами, в чиїх руках було і державне управління. Третю касту становили вайшьї — землероби, пастухи і торгівці. Все підкорене арміями місцеве населення належало до касти шудр. Шудри були слугами і виконували тяжку і брудну роботу. Поза кастами знаходилися так звані недоторкані, яких зовсім зневажали. Належність до певної касти була спадковою. Тому касти закріплювали нерів­ність у давньоіндійському суспільстві.

Держава Мауріїв

У середині І тисячоліття до н. є. відбулися значні зміни у господарському житті країни. До цього часу основна частина долини Гангу була освоєна. У сільському господарстві широко використовувалося штучне зрошування. Розвивались торгівля і лихварство; зростали і багатіли міста. Все це диктувало необхідність у ство­ренні єдиної держави.

У V ст. до н. є. під час тривалої боротьби між невеликими державами поси­лилася держава Магадха. Вона поширила своє панування на території між Ган­гом та Гімалаями. В кінці IV ст. до н. є, вся Північна і значна частина Південної Індії були об'єднані під владою царя Чандрагупти. Він заснував династію Ма­уріїв. Цар керував країною, спираючись на чиновників та військову верхівку, утримання яких було покладено на плечі селян-общинників, ремісників і рабів. Рабами були не тільки чужоземці-полонені, а й боржники. Найбільшого підне­сення держава Мауріїв набула під час правління царя Ашоки (273—236 рр. до н. є.). Він приєднав до своєї країни декілька сусідніх областей. А після смерті царя Ашоки його держава розпалася на кілька незалежних областей.

Культура і релігія Давньої Індії

Давні жителі Індії створили самобутню культуру. Великим їх досягненням було створення алфавітного письма з 50 знаків, що означали як голосні, так і приголос­ні звуки, а також склади.

Грамота в Індії була доступна головним чином брахманам, оскільки нібито бог Брахма створив письмо та дозволив ним користуватись тільки брахманам. Уже в XI—X ст. до н. є. індійці виконували гімни богам. Збірки цих гімнів називаються Ведами. Пізніше вони були записані і стали пам'ятками літерату­ри. Героїчний епос давньоіндійських народів дістав своє відображення в поемах «Махабхарата» та «Рамаяна». У Давній Індії виникло багато казок, які містять відомості про життя давніх індійців.

Великих успіхів було досягнуто давніми індійцями в математиці. Вони створили сучасну систему цифр, серед яких був нуль, що полегшував лічбу, дозволяв рахувати десятками, сотнями, тисячами та іншими великими величинами за допомогою одних і тих самих десяти цифр. Давні індійці знали, що Земля має форму кулі і оберта­ється навколо своєї осі. Індійці багато подорожували, що сприяло розширенню їх географічних знань. Ще в давнину були написані наукові праці з агрономії. У Давній Індії була розвинута медицина. Давні індійці знали, як лікувати жовтяницю, ревматизм та інші хвороби, вміли робити складні операції. В Індії були винайде­ні «шахмати». Цю гру індійці називали «чотири роди військ».

Індійські архітектори споруджували величні храми і палаци. Своєю вишука­ністю дивував царський палац у Паталіпутрі, головні входи в який являли со­бою ряди різьблених колон з розписами.