Становлення Польської держави у 1921–1926 рр.

Курсова робота

Становлення Польської держави у 1921 – 1926 рр

Зміст

Вступ

1 Політичні перетворення в державі

2 Економічний розвиток країни

3 Міжнародне положення Польщі

Висновок

Список використованої літератури

Вступ

Актуальність роботи. Основним джерелом вивчення теми „Становлення польської держави у 1921 – 1926 роках” є писемні джерела, вони підтверджують достовірність її актуальність. Данною темою займалися ряд дослідчиків, як польських так і російських відносимо Д. Налеч і Т. Налеч, А.Н.Бадак до російських відносимо Матвеева, Симонова, Яровик та багато інших.

В своїх працях вони досконало вивчили історію Польщі в той період часу, а саме 1921 – 1926 роках, вони охарактеризовали політичну, соціально – економічну сторону країни, а також міжнародне її положення.

На сучасному етапі вивчаєма тема дуже актуальна нею займаються такі видатні вчені, як Матвеев, Яровой, Жуков, Прохоров, Сімонова та багато інших.

При вивчені та досліджені цієї теми, ми більш детальніше вивчаємо цю країну в цей період часу.

Мета. На основі вивченої літературі ми ставили перед собою наступну мету. Мета демократичної держави :

1921 – 1926 роках – полягала у врегулюванні мирних відносин з Німеччиною та Росією, а також врегулюванні політичних конфліктів у самій державі. В цей час багато уваги приділялося економіці Польщі.

Об”єкт курсової роботи є Польська держава.

Завдання :

виявити які політичні перетворення відбулися в державі ;

дослідити економічний розвиток Польщі саме у 1921 – 1926 роках, його вплив на політичне життя ;

охарактеризувати міжнародне положення Польщі.

Хронологічні рамки – охоплюєть 1921 – 1926 роки, це період правління Ю. Пілсудського, та встановлення „культу вождя” Пілсудського.

Географічні рамки роботи - Польське питання на Паризькій конференції було дуже важливим, так як, воно перехрещувалося з питанням о відносинах з Радянською Росією та Німеччиною – двум фактично новим державам на карті Європі. Питання про польсько – німецькі кордони є частиною проблеми, пов”язаної з тим хто ж з держав переможниць зуміє виявити найбільшу вигіду з поразки Німеччини. Неодоцінуючи інтереси Польщі правяща кола Англії та США тим самим схилялись на бік Німеччини проти свого французьського спільника.

Отже, Польща отримала лише 45 тисяч кв.км. території замість очікуваємих 84 тисяч кн. Версальський договір залишив відкритим питання про Східні кордони Польщі. Водночас з підписанням цього договору Польща підписала з Англією, Францією, США та іншими країнами договір „Про захист прав національних меньшин” в Польській державі.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу і трьох його розділів:

Розділ перший – політичні перетворення в державі ;

Розділ другий – економічний розвиток країни ;

Розділ третій – міжнародне положення Польщі.

Також містить в себе висновки та список використованої літератури.

1 Політичні перетворення в державі

Польські землі у перші дні першої світової війни стали театром активних бойових дій. Вони велись в царстві Польському, Галичині, на Мазурах 1921 – 1926 роки були дуже складними для Польської держави, як в політичному, так і в економічному плані.

У лютого 1919 року сейм підтвердив права Пілсудського, як керівника держави до прийняття постійної конститйції. Робота над конституцією зайняла два роки. Весь цей час в сеймі і пресі йшли дискусії о формі державного устрою, уповноваження окремих гілок влади, принципах виборчого права.

17 березня 1921 року сейм прийняв конституцію (вона отримала назву „березневої ”). Це була одна з найбільш демократичних конституцій в світі на той час. Польща пропогандувалась республикою, верховна влада належала народу.

Органами влади в галузі законадавства був парламент, який складався з двох палат – сейму та семату, виконавча – президент та уряд, судову владу – незалежний суд.

Вибори в парламент були загальними, прямими, рівноправними, пропорційними при таємному голосуванні. Не мали права голосув особи, які знаходились на дійсний войськовій службі.

Президент вибирався парламентом. Він мав право висувати кандитатури примерів і міністрів, а також представити державу на світовій арені. Уряд мав відповідальність перед парламентом. Сейм був наділений основними повноваженнями в законодавчої і контрольної областях, стверджував уряд і окремих міністрів і мав право їх зміни.

Особлива позиція сейма в державі скріплювалась досить склодною процедурою його дострокового розпуску. Конституція проголошувала основні демократичні права і свободи особистості, рівноправність всіх громадян країни, мови, раси, релігії.

При цьому бралося до увагу, що римо – католицьке віросповідування буде займати в державі провідну роль серед рівноправних конфессій. (9. с. 48-49) Всі види власності оголошувались недоторканими.

Порушення цього права припускалось тільки на основі закону, виходіячи з інтересів суспільства, за відповідну конпенсацію. Конституція закріплена в Польщі парламентську демократію провідну роль в якому відігравав сейм.

Прийнятий на основфі конституції закон про вибори дозволяв проводити в сейм своїх представників навіть невеликими політичним партіям. В Польщі склалось багатопартійна система, приблизно існувало п”ять партій. Селянський рух (людовці) розпався на дві партії „Пяст” і „Визволення”.

На його правому крилі стояла партія, яка була підтримана заможним та середнім селянством, - „Пяст” на чолі з В. Вітосом у 1918 році. Більш радикального в той й же час рвіну позицію серед людовцть займала партія „Визволення”, яка користьувалась попитом серед селянськох бідноти.

В робітничому русісильні позиції зберегла Польська Соціалістична партія (ППС), яка виникла ще у 1893 році.(1. с. 47) Пілсудський не створив власної партиї, але в той же час мав прихильників у різних партіях, в тому числі серед людовців і ППС, спиравшись на яких й вів боротьбу за владу зі своіми головними політичними противніками – ендеками, які були підтримані заможною буржуазією та поміщиків, партія національних демократів.

В листопаді 1922 року відбулися вибори в парламент, але вони знов не данли очікуваного результату не одному з полятичних таборів. Основна частина українського населення Галачини бойкотувала вибори в знак протесту проти польської акупації цього регіону.

Великої поразки визнав табір Пілсудського, до нього входити Я.Левицький та інші політичні діячі. Пов”язані з ними політичні угрупування не отримали жодного місця в сеймі.(8. с. 387)

9 грудня 1922 року відбулися перші вибори президента незалежної Польщі. Пілсудський відмовився виставляти свою кандидатуру на вибори. Лише в п”ятому турі вдалося визначити переможця. Ім став Г. Нарутович, кандидат Польської

селянської партії „Визволення”, якого підтримали ліві, центристи та національні меньшини.

Правими партіями, які об”єднувались та групувались навколо національних демократів, була розгорнута антипрезиденська компанія. 11 грудня, в день проведення присяги Нарутовича, були організовані вуличні демонстрації протесту 16 грудня. (15. с.113)

1922 року Нарутович був вбитий під час перегляду художньої виставки, террористом – ендеком. 20 грудня 1922 року відбулися нові вибори президента, ім став С.Войцеховський кандилат партії „Пяст”. Восені 1923 року „Хьена” і „Пяст” уклали угоду, яка була направлена проти пілсудчиків, і обрали уряд на чолі з В. Вітосом.

Пілсудський демонстративно пійшов у відставку з поста начальника генерального штабу, який він обіймав з грудня 1922 року. (4. с.27) Уряд В. Вітоса невдало намагався добитися стабілізації польської грошової одиниці, за рахунок робітничих мас – проведено було скорочення заробітної платні, урізувався бюджет, який йшов на культуру і освіту.

Різке надіння заробітної платні, зменшення прав національних меньшин та інші дії уряду привели до нового загострення суспільних протеріч в країні. Парламентські коаліційні уряди виявились не здатними ліквідувати кризу.

Їх існування колихалось від одного тижня до шісти місяців. За нетривалий час своєї діяльності вони не могли навіть сформувати програму дії уряду. Ті закони, які приймалися за їх ініціативою, нерідко викликали велике невдоволення в суспільстві, як це сталося, наприклад, з аграрною реформою .(14. с. 33)

У політиків різноманитних напрямів зміцнювалась думка в необхідності серйозних змін в державному апараті. Праві та центриські партії, які вважали, що повинні бути збільшенні незалежність законодавчої влади від парламенту та повноваження президента. Національної демократи починаючи з 1923 року проведення присяги Нарутовича, ім були організовані масові вулисні демонстрації протесту. В атмосфері націоналістичного божевілля, насадженого правою пресою, 16 грудня 1922 року Нарутович був вбитий (террористом - ендеком), під час перегляду художньої виставки.

20 грудня 1922 року відбулися нові вибори президента. Ім став С. Войцеховський кандидат партії „Пяст”. Восені 1923 року „Хьена ” і „Пяст ” уклали угоду, яка була направлена проти пілсудчиків, і обрали уряд на чолі з В. Вітосом.

Пілсудський демонстративно пішов у відсавку з поста начальника генерального штабу, який він обіймав з грудня 1922 року. Уряд В. Вітоса невдало намагався добитися стабілізації польської грошової одиниці валюти

за рахунок робітничих мас – проводило наступ заробітню платню, скорочивало витрати на культуру та освіту. Різке падіння заробітної плати та інші дії уряду привели до нового загострення суспільних протиріч в країні.

Парламентські коаліційні уряди виявшись не тривалими, не здатними ліквідувати кризу, існування колихалося з одного тижня до шісти місяців. За нетривалий час своєї діяльності вони не могли навіть сформувати програму дії уряду, по найбільш важливим питанням економічного та політичного життя. Ті закони , які приймалися за їх ініціативою , нерідко активно пропогандувавши досвід італьянських фашистів та закликали використовувати його в польських умовах.

Ліві партії, поступово відходити від участі керуванні державною, допускали можливість відставки правих і центриських партій від влади за допомогою сили. Активну пропаганднську діяльність вели комуністи. Вони вважали, що тільки соціалістична революція дає змогу побудувати в Польщі державу, яка буде відповідати інтересам нагороду. Їх фракція в сеймі відносилась до числа найбільш прогресивних та активних. (6. с. 507 )

Цілоспрямована партійна пропаганда посилювала настрій розчарувати та невдоволення тією моделю державного устрою, яка склалась в Польщі в пепрші роки незалежності і була закріплена в конституції 1921 року .

Пізніше загальне невдоволення парламендською демократією, яка досягла свою апогею в кінці 1925 початок 1926 року та різьке погіршення саме в цей час погіршення господарської коньюктури спричинили сприятливу амосферу для державного перевороту, який був очолений Ю. Пілсудським.

Комуністична партія отямилась від удару, яку ій нанесла реакція в період польсько – радянської війни. За допомогою Комінтерну вона поступово подолала свою організаційну слабкість то ідеологічні помилки.

На парламентських виборах 1922 року Комуністична Революційна Партія Польщі здубувала „Союз пролітаріату міста та села” та провела двох депутатів до сейму. Роль комуністів в організації страйкового руху посилилась. Восені 1923 року під Москвою відбувся 2 з”їзд КРПП. Рішення з”їзда у підготовці якого значну роль відіграли такі діячі як М. Котутская і А. Варський.

З”їзд підкреслив необхідність об”єднати навколо робітничого класу всіх прогресивних сил країни для боротьби з реакціцєю , для будівництва робітничо-селянського уряду та здійснення демократичних завдань. Був висунутий заклик „Земля – селянам!”КРПП розглядала робітничо-селянський рух, як перехідний етап до диктатури пролетаріату, а союз робітничого класу і селянства вважала основними умовами перемоги соціалістичної революції в Польщі. (10. с. 49)

2 з”їзд КРПП традіційні для польських прогресивних сил заклик „За нашу та вашу свободу”, висловившись за союз з СРСР, в підтримку українського та білоруського національних меншин за визволення з під час влади польської буржуазії і поміщиків та приєднання їх земель до СРСР. Було вирішено реорганізувати Комуністияну партію Західної України (КПЗУ), створену 1919 році в автономну організацію КРПП. На тих же засадах була створена Комуністична партія Західної Білорусії (КПЗБ).

Осінню 1923 року політична ситуація в Польщі продовжувала залишатись важкого. Інфляція досягла неймовірною розмаху -1 листопада за один долар платили 1650 тисяч польських марок. В країні починалася нова хвиля страйкового руху. У Верхній Селезії боротьбою горняків і металургів руководив единофрактовий „Комітет 21” ,(так названий за кількісттю членів , які входили до нього), в склад якого входити комуністи, соціалісти, безпартійні робітникі. На чолі цього комітету стояв Юзер Вечерок.

Уряд Вітоса намогався боротися з страйковим рухом. В жовтні місяці воно оголосило про мілітаризацію зализниці і мобілізацію залазничників, а 3 листопада було введено надзвичайний стан в країні.

Керівнипцтво ППС закликало до загального страйку але одночасно намагалося добитися компромису, вступила у переговори з урядом .(10. с. 64)

Всезагальний страйк почався 5 листопада .Він охопив більшість районів країни, однак найбільш напружена ситуація склалась в Кракові, де робітники страйкували вже декілька тижнів.Перший удар уряд вирішив нанести саме в Кракові. До Кракова були стянуті багаточисельні загони поліції із Кельца, Любліна, військової бази з Познані та інших міст. Біля королівського ранку Вавель були розташовані кулемети для оюстрілювання робітничих районів.

Ранком 6 листопада відбулась едентична з поліцією. Було вбито два робітники демонстративно вступили у бій. На допомогу поліції прибули два загона солдат. В їх ряди було багато западноукраїнських та західнобілоруських селян. Солдати почали брататись з робітниками та роззброюватись. Поза війська відкрили вогонь з району Вавеля, але робітники не відступали.

Велика частина Кракова перейняла до рух повстанців, але повстання виникло стихійно та не мало вартого керівника. Кракову допомогли тільки робіьники ближніх промислових районів.

6 листопада відбулися вулисні бої в Бориславі, в центрі нефтяної промисловості. Робітники довіряли керівництву ППС, і цим скористалась реакція. За домовленністю з військовим керівництвом і краковськими урядами, лідери ППС заявили робітникам, що уряд пійшов на поступки і потрібно припинити цю боротьбу. В той же час, почалися арести та суди над учасниками повстання.

Декілька днів робітники, не дивлячись на поліцейський і судовий терор, входили на демонстрації протесту. В Кракові в похоранах загиблих брали участь 100 тисяч чоловік. Коли в Бориславі поліція вбила трьох робітників, на їх похоронах прийшло 50 тисяч чоловік, але цей виступ не міг нічого змінити.

Поразка польських революційних сил в 1623 році було викликано передусім розколом робітничого класу. Більшість робітників йшло за апортуністичним керівництвом ППС, яке робило все можливе, для того щоб не допустити створення единого робітничого фронта та переходу до революційних дій. Професійни союзи також підлягали під вплив правих лідерів революції діячі в основному були головним чинном в низьких провсоюзних організаціях. Комуністична партія збезкровлена репресіями, не обіймала керівничих позицій в провсоюзах і змогла в період краківського повстання домогтися єдиності дій пролетаріату в масштабі свієї країни.(13 с.281)

Революційна боротьба селянства та погноблених національностей не злились з боротьбою повставших робітників. Це дозволило реакції придушити революційні виступи польського робітничого класу. Велике значення мало також те, що були розгромлені революційні сили Болгарії та Німечини.

У листопаді 1925 року Пілсудський офіційно у Бельведері подав прези дентові Войцеховському письмову декларацію, де був незадоволений призначенням-міністром військових справ Сікорського чи Шептицького. По суті, він цілив у саму парламентарну систему, бо тільки сейм міг вирішувати, кого призначати міністром. Це була першодія до травневого перевороту 1926 року кількість офіційних безробітних зросла із 185 тисяч до 500 тисяч чоловік, знизились заробітки, частина робітників працювала неповний робочий день.

Для розгону демонстрації безробітних використовували поліцію та війська. В ході цих акцій збільшувалась кількість загиблих і поранених. Зміни уряду почастішами, що свідчило про неспроможність сейму та президентасформувати сильний кабінет. Як пригадує Вітос, керівник Селянської партії „Пяст”, а також тогочасний прем”єр уряду „суспільство аж кипіло від геіву до сейму і политиків”. (15. с.182)

Пілсудський зрозумів, що настав його час, щоб знову здобути владу. Формально демократ і соціалист він насправді був людиною з характером диктатора, сформованою в атмосфері неприйняття парламентарною устрою, до якого більшість політичних діячів і тодішні розколоте суспільство ще не дозріти.

Головним противником пілсудчиків у боротьбі за владу була націонал-демократія. Вона захищала традиційну політику зв”язків із фракцією, вбачаючи головного ворога вважав СРСР. Уряд Англії був заінтерисований у поверненні Пілсудського до вклади і обіцяв йому політичну підтримку. Націонал-демократи малі підтримку клерикальних сил, буржуазії, поміщиків, купецтва і навіть певних верст робітників. Дмовський у брошурі „Робітниче питання вчора і сьогодні” писав : „Частина робітників має високі заробітки..., але всі працюють мало, чи тому, що недосконала організація праці, чи тому, що робітники, а передусім ППС і навіть на перших порах Комуністична партія Польщі підтримали травневий переворот Піпсудського ”.

У грудні 1925 року на 4 конференції компартія заявила : „Ситуація в шляхетсько-буржуазній Польщі є катастрофічна, але ще не революційна. Невдоволені маси, не здатні до революції, не знаючи іншого виходу, можуть легко потрапити до рух першоліпшого авантюриста, чи то буде націонал-демократичний генрал, чи Пілсудський з вождями або частиною вождів ППС”.

В першій половині 1926 року пястовець В. Вітос сформував уряд, який опирався на коаліцію „Хьена - Пяст”. Він заявив, що буде проводити політику сильної руки. Ліві партії в тому числі КПП, оцінили уряд Віточя, як „виклик, польський демократії”.(7. с.534)

Цією ситуацією скористався Пілсудський. Тісно пов”язаний з крупними капіталістами і поміщиками, розчарувавшись в партії ендеків. Пілсудський видавав себе за „надпартійного є діяча”. Він користувався довірою іноземного капітала, особливо англійською, незадоволений профранцузькою оріентацією ендеків. ППС і ліві модовці розглядали Пілсудського як союзника у боротьбі з ендеками і розповсюджувати про нього легенди як „про захисника інтересів народу”. КПП помилково оцінювала Пілсудського як дрібнобуржуазною політика, виступаючого проти представителей великого капіталу – ендеків.

Прихід до влади вкрай непопулярного уряду Вітоса Пілсудського розцінив як момент для здійснення давно підготовленого державного перевороту.

12 травня 1926 року використовуючи свої тісні зв”язки з генералитетом, Пілсудський повів війська на Варшаву. Народні маси були дезорієнтовані виступом Пілсудського проти непопулярного уряду Вітоса, його демагогічними заявами о досягненні к санації (оздоровленню) положення в Польщі .

Сутичка зализничиків недозволила урядові перекинути в Варшаву вірне йому військо. ППС закликала пролетариат к всезагальному страйку. Руководящі кола КПП, не розібравшись в достовірному характері переворота, також підтримало його, в той же час заклинал маси указати натис на Пілсудського, для того щоб змусити його виконати обіцянку демократизації (9. с. 61)

Після трьохднівних сутичків війська Пілсудського захопити столицю. Президент Войцеховський і уряд Вітаса були змусині пійти у відставку .В уряді, яке було сформоване 15 травня пілсудчиком К.Бартелем, Пілсудський зайняв пост війського міністра.

Президентом Польщі став ставленик Пілсудського І. Мосцицький. Переворот Пілсудського визначав встановлення в Польщі діктатури магнатів великого фінансового капіталу та поміщиків. Англія та США позитивно віднеслись до перевороту. Вони вважали що , Пілсудський віданий своєю пронімецькою орієнтацією в роки першої світової війни та ненависттю до СРСР, зуміє краще, ніж ендеки знайти спільну мову з німецьким урядом і приєднатися до антирадянського блоку. (5. с.384)

Одже, ситуація яка склалась в Польщі в 1921 – 1926 роках була досить складною. В країні встановився культ Пілсудського „як вождя”. Конституція яка була прийнята 1921 року в березні закріпила парламентську демократію в країні також проголошувала основні демократичні прва і свободи особистості, рівність всіх грамодян країни.

Краківське повстання 1923 року, не дано осікуваного результату. Воно було стихійним неорганізованим, не мало свого керівника за яким ти пійшов народ і отримав перемогу стало початком сформував культ особи Пілсудського.

2 Економічний розвиток країни

У 1921 року був проведений перепис, за цими даними в сільському господарстві було зайнято більш ніж 75% населення, а в промисловості та на транспорті лише 11 відсотків. Найбільш розвинутими галузями промисловості були вугільна та текстильна.Східні райони – українські, білоруські та літовські – за рівнем економічного розвитку значного мірою відставали від західних, польських районів країни. (5. с.451)

Економіка Польщі знаходилась в залежності від іноземного капіталу – французьською, німецькою, англійською, американською – з якими були пов”язані польські монополії. Характерною рисою польського капіталу був також тісний взає”мов”язок промислового та банківського капіталу з аграрним – магнати важкої промисловості нерідко були одночасно і поміщиками майже 45% землі.

Польське населення, а саме 60% було зайнято в сільскому господарстві, саме селяни повинні були стати основним постачальником промислових товарів. У зв”язку з цим аграрне питання мало не тільки політичний поміщицького землеволодіння, а це складало приблизно 25% всіх пахотних земель, залежило успішний розвиток торгівельних відносин в селі та в економіці в цілому. Аграрне питання в Польщі вирішувалось довго та напружено. Закон об аграрній реформі був прийнятий в грудні 1921 року,його дії не розповсюджувались на землі які перевищували 180 га. в Центральній Польщі та 300 га в східних районах.

Селяни купували землю по ринковим цінам. Значна частина землі, належала католицькій церкві, а інша частина державі. (8. с. 231)

В кінці 1923 року економічне положення Польщі продовжувало залишатись важким. Буржуазія яка збагатилась в період кризи та інфляцію, почала переставити відчувати її вигіду і бажала стабілізації грошової одиниці. Вона підтримувала новий позапарламентський уряд, який був скликаний в грудні. 1923 року видатним економістом В. Грабським, який запропонував програму оздоровлення фінансів. Він став проводити політику „економії”- збільшив податки, а державні витрати дещо зменшив.

Рівень заробітної плати після невеликого підьйома, який був у 1924 році майже безперервно зменшувався. Була проведена фінансова реформа – введення з 1 лютого 1924 року злотого, який вичислювався в золоті та прерівнювався к 1,8 млн. колішних зовсім обесцінених польських марок, хоча в деякій мірі фінансовий хаос та інфляція були знищені, та все одно ця реформа не принесла корінного поліпшення економічної коньюктури. В 1924 року Польща отримала займ від комерційного банку Італії, в 1925 році – у американського концерма „Діплом, Рид єнд К ”.

Встановлені на важних умовах, ці займи, особливо останній, збільшувати економічну та політичну залежність Польщі від іноземного капіталу.(12. с.512)

Заможні верстати населення, використали поразку революційних виступів 1923 року, для того щоб вибратись з кризи за рахунок працючого класу. В першій половині дещо зменшився бюджетний дефіцит, зросла заробітна платня, був встановлений восьми годинні робочий день, зменшилось безробіття. Але ці покращення були незначними та кроткочасними.

Пролетаріат добився прийняття законів, які будуть виплачувати допомогу безробітним на срок 26 тижнів, також закон про охорону праці жінок та дітям яким ще не було 18 років. У селян був популярним заклик до нової радикальної аграрної реформи.

Важке економічне положення країни було значного мірою пов”язане з загостренням економічних відносин з Німеччино, на долю якого приходилась одна третина польського імпорту і приблизно половина експорту.

Влітку1625 року Німеччина почала справжню митну війну, обмежили ввізд польського вугілля і промислових виробів. Велике значення для Польщі могло б бути розгортання економічних зв”язків з СРСР. Але, продовження шляху антирадянського курсу своєї зовнішньої політики, првителі Польщі протедіяли розвитку радянсько – польскій торгівлі.(3. с. 210)

Вузкість зовнішнього ринку, невиіність польської промисловості витримати конкретної боротьби з промисловісттю Польщі, яка отримала величезні американські на англійські кредити в рамках плана Дауєса, - все це вело до краху стабілізаціїполітики Грабського. Влітку 1625 рокуц курс золота почав падати. В країні почався новий економічний кризис, уряд Грабського в листопаді 1925 році подало у відставку.

Було скликано новий кабінет на чолі з А. Скшинським – займавший пост в уряді міністра іноземних справ. При його правлінні рахунок безробітних намічувалось більш ніж 400 тисяч чоловік, курс золота падав, ціни на продоворльчі товари швидко росли. У 1926 році у Варшаві, Лодзі, Любліні проходили масові демонстрації безробітних, численою була також забастовка в Верхній Селезії. В Західній Білорусії серьйозною революційною силою стала Білоруська селянсько – робітнича громада, у свої ряди вона намічувала майже 100 тисяч чоловік. Всі ці демонстрації, страйки проходили під лозунгами „Не дамо розграбити Польщу ! ”, „Шануймо вождя начальника Піпсудського !”.(14. с. 222)

В квітні 1926 року коли кабінет Скшинського запропонував законопроект о новом зниженні заробітної платні робітникам, такожведення нових більш тяжких податків, що в результаті привело до кризису. (4. с.310)

Отже, Польща у 20 роках XX cтоліття належала до країн з середнім рівнем розвитку капіталізму. В аграрному секторі Польща зберігала свої позиції крупни поміщицькі латіфундії, перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства, посилилась експлуатація народних мас, загострилась проблема аграрного перенаселення тощо.

Всі ці чинники посилювали напруженість у суспільстві, вели до загострення соціальних протеріч.

3 Міжнародне положення Польщі

Польська Республіка мала дещо складні і напружені стосунки з багатьома своїми сусідами, в тому числі з Німеччиною і СРСР.

В політичних колах Польщі домінували дві концепції забезпечення національної безпеки країни, які розтошувались між Німеччиною та СРСР. Ю. Пілсудський головну безпеку для Польщі бачив з боку СРСР. Тому він вважав запотрібним максимально ослабити її шляхом створення на національних окраїнах незалежних держав. Літва та Білорусія згодом створили би разом з Польщею федеративну державу, а з Україною був би укладений військово – політичний союз. У разі таких дій загроза Польщі зі сходу була зведена до мінімуму, що дозволяла би ій не боятися і Німеччини. (6. с 213)

Р. Дмовський та його соартники основного ворога Польщі бачили в Німечинні. Заради успішного протистояння Берліну вони вважали необхідним здобути згоди Росії на приєднання окремих областей на заході, які входили в состав Речі Посполитої до Польщі. Це призвело до створення сильної польської держави, яка мала добрі стосунки з Росією і можливість успішно протистояти натиску Німеччині.

Польсько – радянський антогонізм розгортався з самого початку проголошення незалежності Польщі. Більшовицкий декрет про „відпущення” Польщі був розцілений поляками як тактичний крок Росії, направлений на зменшення їх уваги. Після розгрому денікінського війська почалися передислокація частей Червоної Армії на формування для боротьби проти поляків Західний фронт.Польська армія за допомогою Антанти стала однією з найчисленіших в Європі і нараховувала 738 тисяч чоловік. (8. с.312)

Пілсудський і лідер УНР Петлюра шукали єдності в боротьбі проти більшовиків. 21 -23 квітня 1920 року між Польщею та УНР був підписаний Варшавський договір. Польща визнавала Директорію на чолі з Петлюрою в якості головної влади УНР, оформовався союз для боротьби з більшовиками, в майбутньому вся Правобережна Україна, повина була відійти до Польщі. 24 квітня 1920 року була підписала військова конвенція між УНР та Польщею. Військові сили УНР переходили до польського командування. Залізницею в Україні керувала польська адміністрація.

Матеріальне обладнення військ було покладено на плечі Директорії, озброєне петлюровське військо – на польський уряд. Петлюра фактично пожертував територією ЗУНР,для того щоб відстояти УНР у боротьби з більшовиками.

26 квітня 1926 року почався польсько – український наступ на Україну, і вже 7 травня був взятий Київ.Недивлясь на успіх, не вдалося, однако, вирішити головні завдання – розгормити основні сили Червоної Армії.

Не збулися надії на активну підтримку український народом Петлюри, яка могла б дати йому можливість зміцнити свою владу. У травні польсько – українські війська зайняли Житомир, Віницю, Директорія перемістила свій уряд до міста Києва, між поляками і УНР загострились стосунки. (3. с.5-6)

В ході польського походу Червоної Армії широкий розмах отримали заходи напрвленні на встановлення радянської влади. 8 липня 1920 року був скликан Галицький революційний комітет, а 30 липня в закопленій Червоною Армією в Люблені виник Польський військовий революційний комітет на чолі з Ю. Мархлевським, Ф. Дзержинським, Ф. Коном. Цей комітет ще називали Польревком, він проголосив націоналізацію фабрик, шахт, деяких частин будівництва церкви від держави та світську освіту. В якості політичною завдання була видвинута пропозиція про створення Польської СРС. (11. с.303)

Вторгнення Червоної Армії в етнічну Польщу викликало у поляків значний патріотичний підьйом. Було сформовано коаліційний уряд національної оборони на чолі з лідером Польської селянської партії „Пяст” В. Вітосам (1874 -1945рр.), а також добровільна армія, яка мала в свої кола більш ніж однієї тисячі чоловік.

Мужньо захищали Варшаву не тільки регулярні бази но і сформовані за ініціативою Польської соціалістичної партії роьітничі батальйони. 13 серпня червоні війська вже були під стінами Варшави. Думки Л. Троцького о „Світовій революції” були мрії про те, що разом з Варшавою впаде до втілення. Але в ці драматичні дні польський народ під лозунгами „спочатку Польща, а дали подивились яка, ” знайшли традиційні патріотизм і стійкість. За 6 місяців війни 180 тисяч поляків добровільно виступили на захист свободи.

Під Варшавою відбулося „чудо на Віслі”: 16 серпня 1920 року польська армія нанесла неочикуваший контрудар і відтіснила більшовіків за Мінськ. Баланс, за який Польща відана життя 18 тисяч солдат, був врегульований. (7. с.321)

Радянська сторона в жовтні 1920 рокуц була вимушена підписати мирний договір в Ригі. За його умовами припинялися воені дії, встановлювався кордон між Польщею, Росією та Україною. Але війська УНР не прийняли цей мир і зайняли Виницю. В цьому ж місяці 1920 року петлюровські дивізії вели боротьбу з силами Червоної Армії. В листопаді війська УНР вимушені були відступити за річкою Збруч, на територію, зайнятоюполяками. Тут армія УНР була розроблена, а її склад був інтегрірован в польських таборах. Так віроломні союзники розправились з товаришами по зброї. Союзницькими діями Польща використовувала насильницький захват Західної Уураїни, який був узаконений підписаним 18 березня 1921 року Рижського договору між РСФСР, УРСР та Польщею. Польща признавала УРСР, а Східна Галиція перебувала у складі Польської держави до 1939 року .(15. с.312)

Можно зробити такий висновок що Польська Республіка мала дещо важкі та складні стосунки с багатьома своїх сусідів в тому числі з Німеччиною і СРСР, економчний та людський потенціал, який на декілька порядів привосходив польський.

Восені 1925 року західні держави заключили в Локарно з Німеччиною ряд згод, не дававших ніяких гарантій нерушимості польсько – німецьких корданів, польські політичні еліти стали більш опиратись к проведенню незалежній від Парижа зовнішної політики. Особливо замітно це проявилось після державного перевороту, який відбувся 1926 року, коли повний контроль за зовнішньої політикою був зусереджений в руках Піпсудського.(13. с.318)

В вересні місяці 1920 року почався перехід через кордон груп озброєних солдатів, які повині були здійснити терористичні акції і показувати світові прагнення польського населення Заользія до об”єднання з родною матінкою. На кордоні з Чехословачиною концентрировались війська. Міністр іноземних справ Польщі в ультимативній формі вимагав від Праги повернення спорної території, з чим вона, кинутая західнимим союзниками, повина була погодитись. 2 жовтня, одразу після завершення Мюнхінської конференції по Чехословачині, польські війська приступили до окупації Заользья. Для доведення законості своїх ді, які являлися прямим порушенням польсько – чехословацького договору 1921 року польські офіційні кола і пропоганда використовувала положення, що тим самим відбудовується історична справедливість і зближення з відчизною проживававшого тут польською населення. (4. с.3)

В зовнішній політиці Польща в якості основного направлення зберігався курс на союз з Францією. Польща підтримувала тісні зв”язки з членами Малої Антанти – Румунієй. З нею Польща була пов”язана договором о союзі 1921 року.

В цей період часу змінює акцент у своїй політиці й Англія. Так, на початку 1923 року англійський уряд за поступки,які йому зроблена Франція нв Близькому сході (зокрема, в районі Мосулу – Мосульська нафта), погодився на апексію Східної Галичини Польщею – союзницею Франції.

14 березня 1923 року в Парижі зібралася рада послі в великих держав – Англія, Франція, Італія та Японія, яка остаточно визнавали суверенітет Польщі. (1. с.5)

Отже, Польща зробила поворот в сторну зближення з західними державами, польський уряд не пійшов на зближення з СРСР. На цій позиції Польща залишилась і під час англо – франко – радянських переговорів. Ії зовнішньополітичний курс створив несприятливі умови для відторгнення фашиської агресії.

Висновок

При владі в цей час стояв видатний політичний діяч Ю. Пілсудський, Сейм разом з Пілсудським у 1921 році прийняли конституцією, робота над конституцією зайняла два роуи.

Це була одна з більш демократичних конституцій на той період часу. Вона проголошувала основні демократичні права і свободи особистості, рівнопроявність всіх громадян країни, незалежно від походження, національності, мови, раси чи релігії.

Конституція закріплена в Польщі парламентську демократію провідну роль в якому відіграв сейм. З 1924 – 1926 роках пов”язані багато страйків та повстань, одне з наймасовіних та великих було в 1923 році в місті Кракові.

Працівники вимагали поліпшення умов праці збільшення робочого дня до 8 годин. Повстання охопило майже всі райони. Більша частина Кракова перейшла до рук повстаник.

Однак, повстання виникло стихійно та не мало единого керівника. Це повстання було подавленно завдяки поліції, але деякі вимоги повстанців було виконано.

Ситуація яка склалась в Польщі в 1921 – 1926 роках була досить складною. В країні встановився культ Пілсудського „як вождя”. Конституція яка була прийнята 1921 року в березні закріпила парламентську демократію в країні також проголошувала основні демократичні прва і свободи особистості, рівність всіх грамодян країни.

Польща у 20 роках XX cтоліття належала до країн з середнім рівнем розвитку капіталізму. В аграрному секторі Польща зберігала свої позиції крупни поміщицькі латіфундії, перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства, посилилась експлуатація народних мас, загострилась проблема аграрного перенаселення тощо.

Всі ці чинники посилювали напруженість у суспільстві, вели до загострення соціальних протеріч.

Польща зробила поворот в сторну зближення з західними державами, польський уряд не пійшов на зближення з СРСР. На цій позиції Польща залишилась і під час англо – франко – радянських переговорів. Ії зовнішньополітичний курс створив несприятливі умови для відторгнення фашиської агресії.

Список використаної літератури:

Всемирная история. Мир в период создания СССР.// Под ред. Бадак А. Войник И.Е., Волчин И. М. М., 2000 г

Всемирная история. К., 1996 г.

Всемирная история .Т 8.

Советская историческая энциклопедия. // Под ред. Жуков Е. И . М ., 1968 г.

Налеч Д., Налеч Т. Юзер Пилсудский . Легенды и факты . М., 1990 г.

Новейшая история Зарубежных стран Европы и Америки ( 1917 – 1939.) // Под ред. Александров О.М. М ., Просвящение 1975 г.

История словянских народов . // Под ред. Матвеева Н . В 2х-кн . Кн.2.- М ., 2001 г.

Большая советская энциклопедия .// Под ред. Прохорова А . М.,1975 г.

Симонова Т.М. „ Протеизм во внешней политике Польши ” 2000 г. № 4. (1919 – 1924 гг.) // Новая и новейшая история .

Савостина Л.С . „ Как лечим економику в Польще „ // ЭКО .- 1991 г. № 8. с. 63-65.

Кострыкин А.И., Миллер А.В. „Очерки истории Польши” (1918-1945) // Преподование истории в школе. – 1992 г. № 3-4 с.4 – 10.

Кульчицький С.П. „Ідеологія і практика українського праворадикального руху в довоєнній Польщі” (1920 – 1939) // Історія в школах України. – 2002 р. № 3 с. 2 – 8.

Филипов Б.В. „Польша в поисках выхода из кризиса” // МЭМО. 1990 г. № 3 с 49.

Історія західних і південих слов ян ( з найдавніших часів до ХХ ст. ). Курс лекцій : навчальний посібник. Під ред. Яровий В.І., Тудяков П.М., Шумило В.А. та інші. - К., Либідь 2001 р.

Яжборовская И.С., Яблоков Ю.Д., Парсанов В.С. „Польша между Россией и Германией на кануне и в начале второй мировой войны” // История в школах. 2001 г. № 1-4 с. 8-11.

Новітня історія краін Європи та Америки ( 1918 – 1945 ) // Під ред. Іваницька О.П. К., 2001 р.

Історія Польщі від найдавніших часів до наших днів. // Під ред. Зашкільняк Л.О., Крикун І.Г. К. 2002.