Солдат, генерал, дипломат – К.М. Дерев’янко

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

кафедра українознавства

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з курсу історії України

на тему:

«Солдат, генерал, дипломат – К.М. Дерев’янко»

Перевірила:

Виконала:

Харків, 2007

Зміст

Вступ.

Розділ І. Від каменяра у гранітних кар’єрах до представника Радянського Союзу у завершенні Другої світової війни

Розділ ІІ. Акт про капітуляцію на «Міссурі»

Розділ ІІІ. Дерев’янко К.М. – військовик, воєначальник, дипломат

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Тему, яку я обрала для свого навчально-дослідного завдання, я вважаю досить актуальною, оскільки питання Другої світової війни, а також її учасників хвилює і досі багатьох людей. І не тільки істориків, а й інших людей, які хотіли б мати більше інформації про тих чи інших учасників бойових дій; щоб вшанувати пам’ять тих, хто поклав своє життя для світлого майбутнього нащадків.

Всі знають, що маршал Жуков прийняв капітуляцію фашистської Німеччини, а генерал Макартур (США) – капітуляцію Японії. Але мало хто знає про те, що від Радянського Союзу Акт капітуляції Японії підписав генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко.

Мене часто цікавило: хто він? Чим займався? Чому саме його, а не когось з першої шеренги, обрали для виконання такого важливого завдання? Яка його доля? Провівши певне дослідження, я здивувалася, що радянські енциклопедії чомусь мовчать про дану особистість, а в сучасних книжках з історії інформації по цій темі мінімум.

Таким чином, у свої роботі я поставила завдання дати якомога об’єктивнішу і повнішу відповідь на поставленні запитання. Метою виконання даної роботи стали збір, дослідження і аналіз інформації про К.М. Дерев’янко, а також про той знаменний день – закінчення Другої світової війни.

Розділ І. Від каменяра у гранітних кар’єрах до представника Радянського Союзу у завершенні Другої світової війни

Народився Кузьма Миколайович Дерев’янко 14 листопада 1904 року в селі Косенівка Уманського повіту Київської губернії Російської імперії. Зараз це Уманський район Черкаська область в Україні. З трьох до дев’яти років жив на Вологодчині, куди (у Великий Устюг) заслали у 1907 році батька за участь у революційних подіях.

Трудову діяльність розпочав каменярем у гранітних кар’єрах і на будовах. Від 1922 року – курсант Київської військової школи, потім Харківської школи червоних старшин, де й досконало опановує японську мову. На цей час він вже має за плечима церковно-приходську школу, декілька класів гімназії і великий трудовий стаж.

Від 1933 по 1937 роки – слухач Військової академії імені М.Фрунзе. За цей час оволодів англійською та німецькою мовами. Звичайна і рівна до академії кар’єра: командир взводу, роти, помначштабу полку. У 1936 році він лише капітан. Але ряд відповідальних спеціальних доручень висунув по службі К.Дерев’янко до початку війни з Німеччиною.

Виконуючи урядове завдання, він у 1937-1938 роках створив перевалочну базу на станції Сари-Озек (Казахстан) і керував нею. База через гори Тянь-Шань і пустелю Гобі (маршрут понад 2 тис. км) постачала зброю та боєприпаси китайській армії, що вела війну з японськими агресорами. 1939-1940 роки – начальник штабу окремої особливої бригади.

На початку Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 роках – начальник розвідувального відділу Північно-Західного фронту. Особисто очолював розвідку й бойові операції в тилу німців. Від травня 1942 року – начальник штабу 53-ї армії. Влітку 1943 року воював у складі Степового фронту та брав участь у Курській битві 1943 року й звільненні м. Харків. Від січня 1944 року – начальник штабу 4-ї гвардійської армії Другого Українського фронту і Третього Українського фронту. Керував бойовими діями в ході Корсунь-Шевченківської операції 1944 (у тому числі при форсуванні Дніпра), Яссько-Кишинівської наступальної операції 1944-1945 та Віденської наступальної операції 1945 року.

Один з небагатьох генералів, що нагороджений всіма трьома орденами імені видатних полководців – Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького. Це був не звичайний «сухий» воїн, а жива людина з яскравими почуттями і пристрастями, хоробрістю і витримкою. Відправив у розвідку, а потім в училище свого п’ятнадцятирічного сина, який двічі успішно побував на фронті з глибокого тилу (Челябінськ). Дерев’янко дуже любив музику. В ще не повністю визволеному Відні доручив синові розшукати могили великих композиторів, а коли той знайшов кладовище, де похоронені Штраус, Шуберт, то дав гроші і доручив купити великі букети живих квітів і покласти їх на ці могили. Дуже шкодував Кузьма Миколайович, що могила Моцарта невідома.

Закінчив війну на Заході генерал Дерев’янко начальником штабу 4-ї гвардійської армї Третього Українського фронту (командарм – генерал-лейтенант Захватаєв Н.Д.). У зв’язку з війною з Японією, що мала незабаром бути, він був переведений на Далекий Схід на аналогічну посаду у 35-у армію. Але в серпні (в Читі) йому було наказано залишити потяг і прибути у ставку головкома радянськими військами на Далекому Сході маршала Василевського. Там йому була вручена телеграма Сталіна і начгенштаба Антонова про призначення представником Головного командування радянських військ на Далекому Сході при штабі Макартура.

25 серпня з Владивостоку Дерев’янко вилетів на Філіпіни, де в Манілі дислокувався штаб американських збройних сил на Тихому океані. Летіти довелося через ряд зон загороджувального вогню японської зенітної артилерії. Обійшлося...

Уже в Манілі 27 серпня Дерев’янко отримав телеграмою наказ про перепідпорядкування Ставці Верховного Головнокомандування і повноваженнях на підписання Акту про безсуперечну капітуляцію Японії від імені Радянського Верховного Головнокомандування.

30 серпня разом з Макартуром і представниками країн-союзниць Дерев’янко прибув у Японію, а 2 вересня 1945 року прийняв участь у церемонії підписання акту про капітуляцію...

Розділ ІІ. Акт про капітуляцію на «Міссурі»

Це був історичний і дуже хвилюючий день для всіх учасників церемонії підписання офіційного документу, який увінчував Другу світову війну. Шість років кровопролиття позаду. Довгоочікуваний мир актом про безсуперечну капітуляцію Японії приходив у кожний земний дім, у кожну родину. Він увінчував перемогу Об’єднаних Націй над мілітаризмом і нестримною експансією сил знущань і пограбувань на Далекому Сході.

Церемонія відбувалася у Токійській затоці, але на американській території – на борту авіаносця «Міссурі» о 9 годині за токійським часом.

Опів на дев’яту на верхню палубу лінкора піднялися члени делегацій союзних держав, численні кореспонденти. Японська делегація була доставлена на борт «Міссурі» на американському есмінці «Ленсдаун» через двадцять п’ять хвилин. Дипломати – у чорних сюртуках і круглих циліндрах... Попереду – міністр закордонних справ Сігеміцу, спираючись на палицю і начальник Генштабу японської армії генерал Умедзу. Не дійшовши столу, японські представники зупинилися – настали «хвилини ганьби». Протягом «нестерпно довгих» п’яти хвилин японська делегація стояла під суворими поглядами представників союзних держав, що уособлювали собою на борту «Міссурі» миролюбні Об’єднані Нації, які одержали історичну перемогу над далекосхідним агресором.

Радянській делегації, в яку крім К.Дерев’янко входили також віце-адмірал Стеценко і генерал-майор авіації Воронов, матроси авіаносця влаштували овації.

Дев’ять годин. Генерал Макартур підходить до мікрофону і виголошує коротку промову, після чого сухим жестом пропонує японським представникам підійти до столу і поставити свої підписи під актом про безсумнівну капітуляцію Японії.

У тиші, що наступила, шкутильгаючи, підходить міністр закордонних справ Сігеміцу. Ні на кого не дивлячись, не читаючи акту, він повільно ставить свій підпис на всіх екземплярах документу і повертається на попереднє місце. Обличчя його безпристрасне, не виражає жодних емоцій.

Сігеміцу заступає біля столу начальник Генштабу армії генерал Умедзу. Він ставить підпис на всіх екземплярах акту від імені імператорської Ставки. Пом’ятий китель, польове кепі, чоботи і кавалерійські бриджи ще один раз підкресюють його схвильований внутрішній стан. Поважний «генштабіст» прибув на лінкор і без самурайського меча. Для того, щоб запобігти непередбачуваним ексцесам, американське командування не дозволило японським генералам мати їх при собі під час церемонії на «Міссурі».

До розкладених на столі папок з копіями документа підходить генерал Макартур. У присутності «асистентів», генералів Уайнрайта і Персіваля, він ставить свій підпис на акті від імені всіх союзних держав.

Процедура підписання акту повторюється представниками Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Великобританії, Франції, Китаю, Австралії, Нідерландів та Нової Зеландії. Свої підписи під актом поставили адмірал Німіц, генерал-лейтенант Дерев’янко, адмірал Фрейзер, генерал Леклерк, генерал Су Юнчан, генерал Блеймі, полковник Мур-Косгрейв, адмірал Хафріх і віце-маршал авіації Ісіт.

Акт про капітуляцію Японії проголошує:

«1. Ми, действуя по приказу и от имени императора, Японского правительства и японского императорского Генерального штаба, настоящим принимаем условия Декларации, опубликованной 26 июля в Потсдаме главами правительств Соединенных Штатов Америки, Китая и Великобритании, к которой в последствии присоединился и Советский Союз, каковые, четыре державы, будут впоследствии именоваться союзными державами.

2. Настоящим мы заявляем о безоговорочной капитуляции союзным державам японского императорского Генерального штаба, всех японских вооруженных сил и всех вооруженных сил под японским контролем вне зависимости от того, где они находятся.

3. Настоящим мы приказываем всем японским войскам, где бы они не находились, и японскому народу немедленно прекратить военные действия, сохранять и не допускать повреждения судов, самолетов, военного и гражданского имущества, а также выполнять все требования, которые могут быть предъявлены Верховным Главнокомандующим союзных держав или органами японского правительства по его указаниям.

4. Настоящим мы приказываем японскому императорскому Генеральному штабу немедленно издать приказы командующим всех японских войск и войск, находящихся под японским контролем, где бы они ни находились безоговорочно капитулировать лично, а также обеспечить безоговорочную капитуляцию всех войск, находящихся под их командованием.

5. Все гражданские, военные и морские официальные лица должны повиноваться и выполнять все указания, приказы и директивы, которые Верховный главнокомандующий союзных держав сочтет необходимым для осуществления данной капитуляции, и которые будут изданы им самим или же по его уполномочию оккупационной администрацией. Мы предписываем всем официальным лицам оставаться на своих постах и по-прежнему выполнять свои не боевые обязанности, за исключением тех случаев, когда они будут освобождены от них особым указом, изданным Верховным Главнокомандующим союзных держав или по его уполномочию.

6. Настоящим мы даем обязательство, что Японское правительство и его приемники будут честно выполнять условия Потсдамской декларации, отдавать те распоряжения и предпринимать те действия, которые в целях осуществления этой Декларации потребует Верховный Главнокомандующий союзных держав или любой другой назначенный союзными державами представитель.

7. Настоящим, мы предписываем Японскому императорскому правительству и японскому императорскому Генеральному штабу немедленно освободить всех союзных военнопленных и интернированных гражданских лиц, находящихся сейчас под контролем японцев, и обеспечить их защиту, содержание и уход за ними, а также немедленную доставку их в указанные места.

8. Власть императора и Японского правительства управлять государством будет подчинена Верховному Главнокомандующему союзных держав, который будет предпринимать такие шаги, какие он сочтет необходимыми для осуществления этих условий капитуляции.

Подписано в Токийском заливе. Япония, 2 сентября 1945г. 9 часов 04 минуты». [1, с. 365-266]

… Делегація союзних держав, отримавши по екземпляру підписаного акту про безперечну капітуляцію Японії, залишає «Міссурі» трішки пізніше і прибувають на берег на американських міноносцях. Радянська делегація без всякої затримки відправляється на аеродром в Ацузі і відлітає на батьківщину, в Хабаровськ. Вона з честю виконала покладену на неї відповідальну місію...

Трішки пізніше генерал-лейтенант Дерев’янко коротко доповів про результати свого перебування на «Міссурі» (див. додаток 1), після чого у Радянському Союзі, як і в інших державах почалося святкування перемоги над мілітаризмом (див. додаток 2).

Розділ ІІІ. Дерев’янко К.М. – військовик, воєначальник, дипломат

Після цього настала пора виконати друге завдання. З величезною небезпекою для здоров’я генерал декілька разів відвідує міста Хіросіма і Нагасакі, що були бомбардировані американцями. Склавши про побачене детальний звіт, він разом з альбомом фотографій пред’явив його в Генштаб, а потім особисто Сталіну при доповіді 30 вересня 1945 року. Український біограф генерала доктор історичних наук В.Шевченко стверджує, що матеріали К.Дерев’янко про атомне бомбардування були використані в процесі розробки радянської атомної зброї.

Простеживши за життям К.М.Дерев’янко, я хочу зробити декілька припущень відносно того, чому Сталін для такої важливої місії обрав К.М.Дерев’янко. По-перше, був необхідний відповідний статус, а точніше – генеральське звання. У Дерев’янка воно було і цілком заслужено. Першу генеральську зірку К.Дерев’янко отримав у складний період – 4 травня 1942 року (одночасно із призначенням начальником штабу 53-ї армії Північно-Західного фронту і нагородженням орденом Червоної Зірки). Представлення робили комфронту Ватутін і замначгенштабу Василевський. Другу генеральську зірку К.Дерев’янко отримав 19 квітня 1945 року.

По-друге, необхідним було знання англійської і японської мови. Останньою Дерев’янко зацікавився ще у Харківській школі червоних старшин, де навчався на початку 20-х років. Син героя – В.К. Деревянко, який написав про батька книгу «Солдат, генерал, дипломат», стверджує, що, за словами людей, які служили разом із Дерев’янком (І.Усаченко), до випуску зі школи Кузьма Дерев’янко уже розмовляв і писав по-японському. [2, с. 7-9]

Не випадково у Воєнній академії ім. М.В.Фрунзе, куди він вступив у 1933 році, для вивчення ним були обрані англійська і японська мови.

Третя риса Дерев’янко: він штабник и аналітик, який вміє як спостерігати, так і діяти у відриві від основних сил. Саме ці якості були потрібні в Японії. А проявилися вони давно.

У 1936-38 рр. капітан Дерев’янко виконав секретну операцію по постачанню зброї китайським військам, що воювали з японськими агресорами. Орден Леніна за це йому вручав у Кремлі особисто «всесоюзний староста» Калінін.

Під час фінської війни (1939—40 рр.) доброволець майор К.Дерев’янко — начальник штабу Окремої особливої лижної бригади. Це був розвідувально-диверсійний підрозділ, сформований в основному з студентів Ленінградського інституту фізкультури ім. Лесгафта. Сам Дерев’янко займався не тільки плануванням. Коли лижний загін майстра спорту В.Мягкова (посмертно — Героя Радянського Союзу) попав у засідку білофіннів и був розгромлений, Дерев’янко на чолі другого загону виніс поранених і загинувших загону Мягкова. За фінською війну Дерев’янко нагороджений орденом Червоної Зірки і позачергово став полковником. З серпня 1940 року К.Дерев’янко — зам. начальника розвідвідділу Прибалтійського особливого воєнного округу.

У січні – березні 1941 року він виконував особливе завдання у Східній Прусії, а з 27 червня 1941 року — начальник розвідвідділу штабу Північно-Західного фронту. У цій якості він у серпні 1941 року очолив рейд у тил гітлерівців, у ході якого із концтабору під Старою Русою було звільнено близько двох тисяч наших полонених червоноармійців, багато з яких поповнили війська фронту.

Психологія істинного штабіста — особлива. Якщо послати до Макартура «чистого» командира — не уникнути психологічних конфліктів, потрібно буде придушувати гординю, прагнення до лідерства та інші якості перших керівників. А начальник штабу вже звик бути у тіні, працювати в команді.

По-четверте, у Дерев’янко є нехай невеликий, але досвід дипломата. Посля війни він деякий час представляв СССР у Союзній Раді по Австрії.

Думаю, что саме рідкісна сукупність вищеназваних професіональних і особистих якостей і привела генерала Дерев’янко спочатку до столу, де підписувався Акт про капітуляцію Японії, потім на радіоактивне попелище японських міст і на післявоєнну дипломатичну роботу в Токіо.

У грудні 1945 року в Москві на раді міністрів іноземних справ великих держав-переможниць була досягнута домовленість про утворення Союзної Ради для Японії з місцеперебуванням у Токіо. Цю домовленість було опубліковано у газеті «Известия» № 304 от 28.12.1945 р. [2, с. 7-9]

Цей орган повинен був давати поради Главкому окупаційних військ по питанням, що торкаються здійснення капітуляції, окупації і контролю над Японією, а також виконання директив, що виконують ці умови.

Головами Союзної Ради були назначені головнокомандуючий окупаційними силами союзників генерал Макартур, а членом цього малочисельної Ради від СССР постановою СНК СССР від 2 січня 1946 року затверджений генерал Дерев’янко. Крім них у Союзній Раді було ще 2 представника: від Китаю і до Сполученого Королівства (цей член Ради представляв одночасно також Австралію, Нову Зеландію і Індію).

Союзна Рада припинила своє існування із укладенням у 1951 році Сан-Францизського мирного договору. К.Н.Дерев’янко перевели у Москву, де він працював у воєнній академії начальником кафедри збройних сил іноземних держав, а потім начальником управління інформації Головного розвідуправління (ГРУ) Генштабу. Внаслідок ядерного опромінення, отриманого під час перебування у Хіросімі і Нагасакі, здоров’я К.Дерев’янко значно погіршилось, і після тривалої і тяжкої хвороби він 30 грудня 1954 року помер від раку.

У некрологах, що з’явилися у «Правді» і «Красной звезде» (31.12.54 р., №310), не була вказана остання посада Кузьми Миколайовича і не перераховані іноземні ордени (американський «За заслуги» і два венгерських). [3, с. 140] Але й два ордени Леніна (другий — в 1947 році), два ордена Червоного Прапора, вищеназвані полководські ордени — всі вони говорили і говорять самі за себе. Підписали некролог міністр оборони Булганін, видатні полководці Жуков, Василевський, Соколовський, Конєв, Тимошенко, Малиновский — сім маршалів і ряд видатних друзів-генералів.

Похоронений Дерев’янко Кузьма Миколайович 3 січня 1955 року на «Новодевичьем» кладовищі у Москві.

Висновки

Другій світовій, яка тривала шість років і один день, 2 вересня сорок п’ятого прийшов кінець. Завершення війни поставило перед радянським народом нові задачі, головними з яких були відновлення народного господарства країни і перехід її на умови мирного життя.

Велика заслуга у перемозі над ворогом належить як керівникам держави, так і, можна сказати, в першу чергу громадянам країни, які доклали всіх зусиль і, навіть, поклали своє життя за світле майбутнє своїх нащадків. Одним із тих, хто зробив свій великий внесок у перемогу над фашистськими Німеччиною та Японією належить Кузьмі Миколайовичу Дерев’янко, який офіційно поставив свій підпис у акті про «Капітуяцію Японії», у документі, який офіційно засвідчив припинення всіх військових дій і повернення довгоочікуваного миру у кожну домівку, до кожного громадянина планети Земля.

Наприкінці хочу сказати, що це питання за браком матеріалу повноцінно висвітлити я не змогла, оскільки Кузьма Миколайович, як вказують деякі джерела займався не тільки військовою справою, а й вивченням деяких наукових питань (наприклад, вплив радіації на людей, навколишнє середовище і т. д.). Проте, я намагалася найточніше передати і описати роль цієї видатної особистості у Другі світовій війні.

Список використаної літератури

Александров Анатолий Андреевич. Великая победа на Дальнем Востоке: Авг. 1945 года: от Забайкалья до Кореи/ А.Аександров. – М.:Вече,2004– 406с.

Внотченко Леонид Николаевич. Разгром милитаристской Японии на Дальнем Востоке: (К 0-летию) – М.: Знание, 1985 64 с.

Деревянко Виталий Кузьмич. Солдат, генерал, дипломат [К.Н.Деревянко]. Днепропетровск, «Промінь», 1971 – 155 с.

Нимиц И., Портер Э. Война на море, 1939-1945:[Пер. с англ.] – Смоленск: Русич, 1999. – 590 с.

Кто был в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. Люди. События. Факты: Справ./ – М.: Республика, 2000 – 428 [3] с.

Пономарёв С. Капитуляцию Японии принял! // Советская Россия. – № 115-116 (12728). – 30 августа. – 2005 С. 7-9

Додаток 1

Как только генерал-лейтенант Деревянко кратко доложил маршалу Василевскому о результатах своего «исторического броска» в Токио, Главком дальневосточной группировки сразу же позвонил в Ставку. Как и было договорено ранее, Сталин ждал этого звонка. Он хотел немедленно узнать подробности происшедшего события на рейде Токийской бухты. Но и на этот раз Верховный Главнокомандующий остался формалистом. Он спросил:

– Товарищ Василевский, вы мне скажите — закончил 2-ю мировую войну, товарищ Деревянко в Токио или не закончил?

Главком дальневосточной группировки в том же спокойном тоне ответил:

– Генерал Деревянко достойно выполнил важное поручение Верховного Главнокомандования Красной Армии, товарищ Сталин. Передо мной лежит акт о безоговорочной капитуляции Японии со всеми необходимыми подписями. Так что 2-й .мировой войне положен конец.

– Понятно, товарищ Василевский, а как была организована сама церемония американами? Мне кажется, что не случайно они организовали эту процедуру на борту своего линкора.

– Конечно, товарищ Сталин. Всю церемонию генерал Макартур уместил в двадцать минут. По нему выходило, что Соединенные Штаты почти сто лет назад начали борьбу на Тихом океане против захватнической политики Японии и вот теперь успешно ее завершили. А наша Красная Армия на материке решала всего лишь локальную задачу.

Верховный воспринял это заявление Главкома дальневосточной группировки спокойно:

– Мы еще многое узнаем в ближайшее время из арсенала американских достижений, товарищ Василевский. Возможно, скоро тот же генерал Макартур заявит, что судьбу войны с Японией решили, главным образом, атомные бомбардировки Хиросимы и Нагасаки. Они, дескать, сломили волю японского народа к сопротивлению, побудили его принять Декларацию союзных держав.

– Так вполне может произойти, товарищ Сталин, – согласился маршал Василевский. – Но при встрече с генералом Деревянко Верховный Главнокомандующий союзных держав на эту тему не распространялся.

– А как генерал Макартур ответил на вопросы товарища Деревянко, которые мы поручили выяснить у него при встрече в Токио? Ответил или отмолчался?

– Для Верховного Главнокомандующего союзных держав они прозвучали как большое откровение, товарищ Сталин. Пожалуй, только по вопросу приема капитуляции японских войск в Южной Корее был получен утвердительный ответ. На все остальные наши вопросы генерал Макартур пообещал ответить через некоторое время.

– Понятно, товарищ Василевский,— вроде бы удовлетворился ответами Сталин, но тут же задал следующий вопрос по текущей обстановке:

– Боевые действия наши войска закончили повсюду или где-то японец еще оказывает нашим войскам сопротивление?

Главком дальневосточной группировки был хорошо осведомлен о развитии оперативной обстановки в Маньчжурии, на Сахалине и на Курильских островах, и уверенно доложил:

– На Сахалине и Курильских островах всякое военное сопротивление сломлено, противник разоружен и взят в плен, товарищ Сталин. В Маньчжурии наши войска продолжают зачистку территории. Вот и сегодня маршал Мерецков доложил мне о том, что в тридцати километрах западнее Муданьцзяна в горно-лесистой местности части 365-й стрелковой дивизии в напряженном встречном бою разгромили большой отряд японских войск из состава 1-го фронта Квантунской армии численностью свыше двух тысяч солдат и офицеров. Помимо этого, в долине Сунгари также еще встречаются укрывшиеся отдельные группы «смертников». Их тоже приходится ликвидировать.

Верховный закончил разговор очень приятным, радостным сообщением:

– Ну что же, товарищ Василевский. Сегодня Центральный Комитет партии и Совет Народных Комиссаров поздравили советский народ с победой над Японией и окончанием 2-й мировой войны. В поздравлении подчеркивается величие подвига советского народа и Красной Армии в разгроме фашистской Германии и империалистической Японии. Президиум Верховного Совета принял Указ об объявлении 3 сентября праздником Победы над Японией. С чем я вас и ваши доблестные войска и поздравляю.

Сразу после разговора с Главкомом дальневосточной группировки, Сталин направил приветственную телеграмму президенту Трумэну по случаю победы над Японией: «В день подписания Японией акта капитуляции разрешите поздравить Вас, Правительство Соединенных Штатов Америки и американский народ с великой победой над Японией.

Приветствую вооруженные силы Соединенных Штатов Америки с победой».

Он воздал должное сильному военному союзнику.

…А у главного союзника свои планы.

Получив из Токио экземпляр акта о безоговорочной капитуляции Японии, президент Трумэн созвал 4 сентября в Белом доме высший военный совет. Предстояло выработать долгосрочную политическую программу в отношении Японии и других государств Тихоокеанского театра военных действий. Решались важные вопросы по поводу поведения США с союзными странами, а также много других, в том числе роль союзных стран в развязке Дальневосточной проблемы.

Среди многих мнений по этому поводу твердо прозвучал голос Трумэна: «Америка применила новое оружие. Испепеление Хиросимы и Нагасаки сломило волю японского народа…» [1, с. 370-372, 383]

Додаток 2

Вечером 2 сентября председатель СНК СССР И. В. Сталин выступил по радио с обращением к народу:

«Товарищи соотечественники и соотечественницы!

Сегодня, 2 сентября, государственные и военные представители Японии подписали акт о безоговорочной капитуляции. Разбитая наголову на морях и на суше, окруженная со всех сторон вооруженными силами Объединенных Наций, Япония признала себя побежденной и сложила оружие.

Два очага мирового фашизма и мировой агрессии образовались накануне нынешней мировой войны: Германия — на западе и Япония — на востоке. Это они развязали Вторую мировую войну. Это они поставили человечество и его цивилизацию на край гибели. Очаг мировой агрессии на западе был ликвидирован четыре месяца назад, в результате чего Германия оказалась вынужденной капитулировать. Через четыре месяца после этого был ликвидирован очаг мировой агрессии на востоке, в результате чего Япония, главная союзница гитлеровской Германии, также оказалась вынужденной подписать акт о своей капитуляции.

Это означает, что наступил конец Второй мировой войны. Теперь мы можем сказать, что условия, необходимые для мира во всем мире, уже завоеваны.

Следует отметить, что японские захватчики нанесли ущерб не только нашим союзникам – Китаю, Соединенным Штатам Америки и Великобритании. Они нанесли серьезнейший ущерб также и нашей стране. Поэтому у нас есть еще свой особый счет к Японии.

Свою агрессию против нашей страны Япония начала еще в четвертом году, во время русско-японской войны. Как известно, в феврале четвертого года, когда переговоры между Японией и Россией еще продолжались, Япония, воспользовавшись слабостью Царского правительства, неожиданно и вероломно, без объявления войны, напала на нашу страну. Она атаковала русскую эскадру в районе Порт-Артура, чтобы вывести из строя несколько русских военных кораблей и создать тем самым выгодное положение для своего флота. Япония действительно вывела из строя три первоклассных военных корабля России. Характерно, что через тридцать семь лет после этого, Япония в точности повторила этот вероломный прием в отношении Соединенных Штатов Америки, когда она в конце сорок первого года напала на военно-морскую базу Соединенных Штатов Америки в Перл-Харборе и вывела из строя ряд линейных кораблей этого государства.

Как известно, в войне с Японией Россия потерпела тогда жестокое поражение. Япония же воспользовалась поражением царской России для того чтобы отхватить от России Южный Сахалин, утвердиться на Курильских островах и таким образом закрыть на замок для нашей страны на востоке все выходы в океан. Следовательно, также и все выходы к портам Советской Камчатки и Чукотки. Было ясно, что Япония ставит себе задачу отторгнуть от России весь ее Дальний Восток.

Но этим не исчерпываются захватнические действия Японии против нашей страны. В восемнадцатом году, после установления советского строя в нашей стране, Япония, воспользовавшись враждебным тогда отношением к Советской стране Англии, Франции, Соединенных Штатов Америки, и опираясь на их поддержку, напала на нашу страну, оккупировала Дальний Восток и четыре года терзала наш народ, грабила советский Дальний Восток.

Но и это не все. В тридцать восьмом Япония вновь напала на нашу страну в районе озера Хасан, около Владивостока, с целью окружить Владивосток. В следующем году Япония повторила свое нападение уже в другом месте, в районе Монгольской Народной Республики, около Халхин-Гола, с целью прорваться на советскую территорию, перерезать нашу сибирскую железнодорожную магистраль и полностью отрезать Дальний Восток от России.

Правда, атаки Японии в районе Хасана и Халхин-Гола были ликвидированы советскими войсками с большим позором для японцев. Равным образом была успешно ликвидирована японская военная интервенция в восемнадцатом – двадцать втором годах, и японские оккупанты были выброшены из районов нашего Дальнего Востока. Но поражение русских войск в четвертом — пятом годах, в период русско-японской войны, оставило в сознании народа тяжелые воспоминания. Оно легло на нашу страну черным пятном. Наш народ верил и ждал, что наступит день, когда Япония будет разбита и пятно будет ликвидировано. Сорок лет ждали мы, люди старшего поколения, этого дня. И вот этот день наступил. Сегодня Япония признала себя побежденной и подписала акт безоговорочной капитуляции.

Это означает, что Южный Сахалин и Курильские острова отойдут к Советскому Союзу, и отныне они будут служить не средством отрыва Советского Союза от океана и базой японского нападения на наш Дальний Восток, а средством прямой связи Советского Союза с океаном и базой обороны нашей страны от японской агрессии.

Наш советский народ не жалел сил и труда во имя победы. Мы пережили тяжелые годы. Но теперь каждый из нас может сказать: «Мы победили!». Отныне мы можем считать нашу Отчизну избавленной от угрозы немецкого нашествия на западе и японского нашествия на востоке. Наступил долгожданный мир для народов всего мира.

Поздравляю вас, мои дорогие соотечественники и соотечественницы, с великой победой, с успешным окончанием войны, с наступлением мира во всем мире!

Слава вооруженным силам Советского Союза, Соединенных Штатов Америки, Китая и Великобритании, одержавшим победу над Японией!

Слава нашим дальневосточным войскам и Тихоокеанскому Военно-Морскому флоту, отстоявшим честь и достоинство нашей Советской Родины!

Слава нашему великому народу, народу-победителю!

Вечная слава героям, павшим в боях за честь и свободу нашей Великой Родины!

Пусть здравствует и процветает наша Великая Родина, Союз Советских Социалистических Республик!». [1, с.372-375]

Додаток 3

Підпис Дерев’янко К.М. під актом про капітуляцію Японії.

Справа на фотографії зображений Кузьма Миколайович Дерев’янко (у темній формі).

Промова генерала Макартура 2 вересня 1945 року.