Святослав князь - витязь

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКЕ МЕДИЧНЕ ВЧИЛИЩЕ

Реферат

З дисципліни “ Історія України “

На тему: “ Святослав князь - витязь “

Виконала

Студентка 11 гр. с/с

Тильченко А.C.

Викладач:

ІвченкоТетяна Володимирівна

Луганськ 2006

ЗМІСТ

1 Короткий опис передподій

2 Святослав князь-витязь

3 Література

Короткий опис передподій

Історію Київської Русі звичайно починають з 862-го року, але історія її почалася значно раніше. Предки, слов'яни, з'явилися в Європі ще у глибокій старовині. Про те, де слов'яни жили в доісторичну епоху, існують різні думки серед учених. За останній час більшість з них вважає, що у ту віддалену епоху слов'яни жили в південно-західній частині Європейської Ро-сії на південь від річки Припять. Звідти вони по річках рушили в різні боки - на захід, південь і схід.

В кінці IV століття до Р.X. східні слов'яни, відомі тоді під ім'ям антів, вели боротьбу з готами під буттям на чолі свого вождя Божа.

Всі слов'яни у той час були язичниками і жили в окремих селищах.

Таке селище, обгороджене земляним валом і дерев'яними стінами, звалося містом. З міст виділилися: Київ, Новгород, Смоленськ і Чернігів.

Слов'яни ділилися на племена з різними назвами. На чолі племен стояли князі, які вирішували військові і державні питання. Але для рішення особливо важливих адміністративних, законодавчих і судових справ збиралася рада всього народу (т.наз. "віче").

Князь звичайно вибирався народом, і вже в ті часи існували міста - республіки з демократичною формою правління (Новгород, Хлинов, Псков). Свою незалежність ці міста втратили в XV столітті, потрапивши під владу великих князів московських. Потрібно відзначити, що в цей період в Середній і Західній Європі були вольні міста, але вони не займали такої обширної території, як слов’янські міста-республіки. Так, наприклад, Новгородська земля за площею була в два рази більше Франції.

Головним заняттям слов'ян було сільське господарство. Крім того вони займались рибальством, полюванням і бджільництвом. Надлишки свого виробництва продавали. Слов'яни вели торгівлю не тільки між собою, але і з іншими народами. Основними предметами торгівлі було зерно, звірині шкури, віск та мед.

Смуга степів, що лежали уздовж північних берегів Чорного моря, з давніх часів служила "коридором", по якому йшли народи з Азії до Європи. З цими народами - готами, гунами, аварами і іншими - східним слов'янам доводилося вести боротьбу за своє самостійне існування. Іноді їм вдавалося забезпечити свою незалежність, іноді вони виявлялися під владою інших народів.

У VII столітті в південній частині Європейської Росії утворилося велика держава хазар - народу тюркского походження. Хазари підпорядкували собі частину слов’янських племен. Але інші племена слов’ян не підкорялися хазарам і пішли на північ по Дніпру, на верхів'я Західної Двіни, Волги і до берегів Балтійського моря, засновуючи усюди торгові міста.

З кінця VII століття можна розрізняти дві Русі - Північну - лісову і тор-гову, яка в VIII і IX століттях опиниться у сфері впливу норманнів і довго ще залишатиметься язичницькою, і Південну - степову, куди вплив Візантії і християнства проникає досить рано. Таке розділення буде існувати до часу Володимира Святого.

Дев'яте століття було часом великої активності скандінавів, які здійснювали напади на різні країни Європи і доходили навіть до Константінополя. Скандінави проникали і на Русь через країну Великих озер. Звідти вони шукали торгових шляхів на схід і на південь по річках Волзі і Дніпру.

Слов’янські літописи повідомляють під 862 роком, що слов'яни, що жили на північ навколо Новгорода, постійно ворогували між собою. Щоб покінчити з цією ворожнечею, вони ніби то вирішили звернутися до своїх північних сусідів скандінавів, яких вони називали "варягами". Як це було в дійсності, встановити тепер важко. Ми знаємо з історії, що вікинги прибували в різні країни без запрошення. Безперечним фактом зостаеться, що Рюрік, відомий вождь варягів, прийшов в цю область з своїм загоном ("дружиною"), поселився в Новгороді і став княжити над слов’янами.

862 рік вважається роком заснування Київської Русі.

Новгород знаходився в північній частині водного шляху (Балтійське море - річка Нева - Ладозьке озеро - озеро Ільмень - річка Дніпро - Чорне море), по якому йшла торгівля між скандінавами і візантійськими греками. У той час цей була важлива торгова магістраль. Розширення держави на південь уздовж цього шляху почалося при найближчих наступниках Рюріка.

Князь Олег, який управляв країною під час малоліття сина Рюріка, Ігоря, оволодів Києвом і переніс туди столицю нової слов’янської держави, або як тоді говорили,Київська Русь.

Отже, на початку Х-го століття окремі слов'янські держави - Новгородское, Київське та інші - об'єдналися під владою князя Олега. Утримання одночасно Новгороду і Києва робило Олега повним господарем річки Дніпро. Дрібніші слов'янські князі винні були йому підкорятися, і таким чином відбулося об'єднання слов'янських племен. Об'єднання це просвітило назву Русь. Центром Русі стало місто Київ, яке в літописах називають "матір'ю міст руських".

При князі Володимирі Київська Русь прийняла від греків православ'я. Так називається грецьке християнство на відміну від християнства західноевропейского. Хрещення Русі відбулося в 988-му році, і з того часу почався розквіт Київської держави. Пам'ять про князя Володимира, якого Церква вважає святим, збереглася в народних піснях або билинах. У цих билинах, в казковій формі, могутні багатирі з дружини князя Володимира хоробро захищають землю від ворогів - жителів степів.

(На картині відомого російського художника В. М. Васнецова зображені три таких багатиря: Ілля Муромець, Добриня Никітіч і Алеша Попович.) Зростання значення Київської Русі відобразилося перш за все вшироких споріднених зв'язках київських князів з державами Польщі, Німеччини Франції, Чехії, Візантії і скандінавських країн. Потім встановилися більш тісні торгові і культурні зв'язки з державами Західної Європи і в особливості з Візантією, що була у той час найбільш культурним государством.

Господарство в Київській Русі було натуральне, таке, в якому кожне окреме господарство задовольняло в основному свої потреби. Проте в містах в XI столітті вже існувало виробництво на місцевий ринок. Декотрі предмети першої необхідності, як плаття, взуття, отримувалися на ринку. Предмети розкоші і ювелірні вироби привозилися з Візантії і з Сходу. В той же час київські ремісники створили власне високе мистецтво, зразки якого збереглися до наших днів. Процвітало кузнечное ремесло; зброярі виробляли прекрасні мечі і іншу зброю. У містах утворилася особлива група населення - купці, які займалися скупкою місцевих товарів і перепродажем їх в інші міста і за межу, а натомість привозили на продаж іноземні товари.

Київ став забудовуватися кам'яними храмами і будівлями, прикрашеними живописами і мозаїкою; був побудований Софийский собор. Іноземці, приїздивші до Києва, вражалися його пишності і називали його "суперником Константинополя".

Ухвалення слов’янами християнства сприяло розповсюдженню просвіти. Писемність виникла у слов'ян ще до ухвалення християнства. За сто років до хрещення Русі слов'янські місіонери Кирило і Мефодій склали слов'янську азбуку (ця азбука називається "кирилиця") і перевели грецькі церковні книги на слов'янську мову. Братів Кирила і Мефодія називають "апостолами слов'ян". Обидві церкви - римсько-католицька і православна - вважає їх святими.

У Київську Русь проникла значна кількість книг з Болгарії. Крім того перекладалися слов’янською мовою з грецької книги, як духовноо, так і світського змісту. Виникли оригінальні твори. До цього ж часу відносяться перші спроби скласти історію Русі.

Головними джерелами освіти на Русі описуваного періоду були монастирі. Серед них Печерський монастир в Києві, як по величині, так і по значенню, займає перше місце. У цьому монастирі різні історичні записи були перероблені в обширний твір - "звідки пішла руська земля". У монастирях розвивався живопис ікон і ними прикрашалися церкви і собори. Кращі зразки мистецтва Візантії, Закавказзя і інших країн сприяли формуванню культури, яка згодом і лягла в основу національних культур російського, українського і білоруського народів.

При сині Володимира Святого - Ярославі Мудром - було складено перше зведення законів "Руська Правда". При ньому ж Київська Русь стала одною з провідних європейських держав, а місто Київ - одним з найважливіших культурних центрів тодішньої Європи. Багато європейських монархів старались поріднитися з могутнім київським князем. Сам Ярослав був одружений на дочці шведського короля. Три його сина мали дружинами дочок европейских монархів, а три дочки Ярослава стали королевами Норвегії, Угорщини і Франції.

Внук Ярослава Мудрого - Володимир Мономах - зробив багато для укріплення київських земель і розширення зв'язків із Заходом. Як істинний християнин, він був гуманним правителем, що заборонив страту. Він успішно захищав землі від набігів войовничих кочівників.

Незабаром після смерті Володимира Мономаха почалася боротьба за владу між його синами і внуками. Київська Русь розділилася на окремі дрібні князівства і стала приходити в занепад.

Починаючи з кінця XI століття, в степах, що лежали уздовж берегів Чорного моря, з'явився новий кочовий народ - половці. Користуючись розбратами між слов’янськими князями, половці почали здійснювати спустошливі набіги на їхні землі. Боротьба з ними зробилася однією з головних турбот князів. Чудовий твір літератури того часу "Слово о полку Ігореве" розповідає про невдалий похід князя Ігоря на половців в 1185 році.

Під впливом несприятливих умов, що склалися в Київській Русі, в XII столітті починається рух населення на північний схід, в лісові области середньої частини Європейської Росії. Там посилюється Владіміро-Суздальське князівство і туди ж поступово переноситься центр тяжіння держави. В XIII-ом столітті починає підноситися місто Москва князі якого вже в ХIV столітті виступають в ролі "збирачів" земель навколо свого князівства.

СВЯТОСЛАВ КНЯЗЬ - ВИТЯЗЬ

Десяте сторіччя в російській історії академік Б. А. Рибаков назвав "билинним часом". Східно - слов'янські племена об'єдналися в могутню державу (Київську Русь), яка у впертій боротьбі з зовнішніми ворогами відстояло свою незалежність і забезпечило староруській народності умови для самостійного історичного розвитку. А ворогів у молодої Староруської держави було багато, і вороги були небезпечні: візантійські імператори, що прагнули підпорядкувати все причорномор'я, авари хазари, печеніги, потім половці. Самовідданою і тривалою була ця боротьба, в неї були залучені широкі народні маси. У билинному епосі, в "заставах багатирських" на краю Дикого Поля, неважко побачити відгомони цієї титанічної боротьби: народ зберіг пам'ять і прославив своїх героїчних захисників.

"Билинний час" історії висунув крупні фігури полководців і державних діячів, які очолили загальнонародну боротьбу із зовнішніми ворогами. Це і Олег, що звитяжно ходив на турі через Російське море до Царьграду (Константинополю), і великий київський князь Володимир, який, по словам літописця, "нача ставити городи" по прикордонних річках, зібрав в них воїнів зі всіх кінців землі і зупинив натиск печенігів, і Володимир Мономах, що прославився своїми походами на половців.

Але особливе місце займає князь-витязь Святослав, з ім'ям якого зв'язані і розгром Хазарского каганата, і перемоги над відомими візантійськими полководцями. Його військова діяльність залишила помітний слід в історію військового мистецтва.

Для князя Святослава були характерні постановка крупних політичних цілей; послідовність в рішенні стратегічних задач; прагнення постійно діяти наступально, що дозволяло йому захоплювати утримувати в своїх руках стратегічну ініціативу. Святослав завжди прагнув спочатку розгромити військо супротивника. Створений їм суцільний глибокий піхотний лад виявився непереборним для важкої візантійської кінноти. Стрімкість походів князя Святослава вражала сучасників; літописець порівнював його з "пардусом" - гепардом.

942 літа, в щедрий на сонце і грози липень, месяц-сенозорник, місяць-страдник, народився княжич Святослав. З цього літа почав відлічувати дні свого короткого, але яскравого життя великий воїн землі Київської, князь-витязь. Син Великого Князя Київського Ігоря і княгині Ольги.

Роки дитинства Святослава проходили для князя Ігоря і Ольги в невпинних працях і турботах. Після невдалого царьградского походу розладналися звичні відносини з Візантією. Купці терпіли там усілякі утиски і образи, гірко скаржилися на греків, і мало знаходилося охочих знову їхати в Царьград. На княжому дворі і в селах скопилися нерозпродані запаси меду, воску, хутра і інших товарів, які раніше без зволікання поглинав ненаситний царьградский ринок.

Херсонський стратиг під'юджував проти Києва печенізьких князів, і ті частіше стали нападати на прикордонні землі. Кінні дружини відгонили печенігів, але ті з'являлися знову, і набігам їх не видно було кінця. Кожному було ясно що біда йде від греків, що печенізькі шаблі куплені на візантійське золото. Вихід був єдиний: ще раз воювати Царьград.

Годувальником і наставником до Святослава був призначений варяг Асмуд, до одруження князя, друга людина в державі. Саме від нього юний Святослав перейняв відвагу і уміння вести бій вікінгів- відомих бійців того часу.

Княгиня Ольга після загибелі князя Ігоря від рук древлян, що зуміла не тільки зберегти єдність в державі але і обороноздатність, що забезпечила його, так само передала сину свої знання по управлінню і зміцненню держави. Від неї Святослав перейняв поняття про те, що здивувати або налякати ворога- означає перемогти.

Похід князя Святослава нічим не нагадував колишні зухвалі рейди слов’ян за здобиччю і полоненими. Святослав підбирався до меж ворогів поволі, закріплюючи кожен пройдений крок, збираючи союзників. Не молодецьким атаманом кінної дружини, але мудрим і далекоглядним полководцем представ він перед нащадками.

-“Святослав напучував гінця, який відправлявся до хазарскому царя:

- Зайвих слів перед царем не розсипай. За багатьма словами мала сила, за небагатьма - велика. Сильний пошепки скаже, а всі чують. Крику ж слабкого хіба що заєць злякається, та й то тому, що зроду пуганий.

Всього три слова передаси: "Іду на ви!" Сказавши, замовкни. Смертю загрожувати будуть, все одно мовчи. Пам'ятай: у твоєму мовчанні - сила!”

-“ Отроче! - звернувся князь до високого світловолосого дружинника родом з вятичей. - Помічав я, що ти тямущий, догадливий. Зметикуй, навіщо я царя про похід попереджую?

- Не відаю, князю.

- Те-то, що не відаєш! - посміхнувся Святослав. - Бачу, та інші у подиві. Адже просто здогадатися. Подумай сам: чи набагато випередить гонець військо? Найбільше - на тиждень-півтора, якщо ми підемо швидко.

Зуміє цар за цей час нових воїнів набрати і навчити? Думаю, не зуміє.

Що є під рукою, то на битву і виведе, не більше того. А трепет у його в душі від нашої зухвалості буде великий. Подумає цар, що безмірно сильні ми, якщо самі про похід попереджаємо. Того мені і потрібне...

- І про те я подумав, щоб воїнів хазарського царя одним разом убити. А що вийде, якщо цар не встигне їх разом зібрати?

Розбредуться воїни, що запізнилися, по степах, розшукуй їх потім! Так-то ось, отрок...”

Після розгрому хазар чутка про силу і мудрість Київського князя, а значить і його народу, випереджала його похід.

-“Архонт Святослав вийшов до Босфору Кіммерійського, благоденствування херсонської феми залежить лише від його доброї волі!..

- Залізнобока кіннота еміра північних народів Святослава в тижні шляху від кавказьких перевалів, і нікому перегородити їй дорогу в межі халіфату!..

- Конунг Святослав збирає туру, і скоро все море стане небезпечним для варяжських торгових караванів!..

Святослав вибирає, на кого обрушити меч!..

Святослав, Святослав, Святослав...”

Грізне ім'я князя звучало восени 965 роки на багатьох мовах, його вимовляли то з тривогою і ненавистю, то із захопленням і надією, але ніколи байдуже. Князь Святослав здавався живим втіленням могутньої сили яка рознесла вщент занепалу будівлю Хазарского каганата.

Вожді кочових племен і намісники землеробських областей, стратиги візантійських фем і імператорські сановники, мусульманськівізиріі прославлені полководці арабського халіфату ловили чутки про князя Святослава підсилали спостерігачів, складали про запас хитромудрі посольські мови готували каравани з багатими дарами на випадок миру і військо на випадок війни.

Навіть за зовнішньою простотою, якою, з чуток, відрізнявся предводитель слов’ян, підозрювали якийсь особливий, що лякає своєю незрозумілістю, прихований сенс. Ворожили, до якої релігії схиляється князь, бо не може правитель величезної країни задовольнятися нікому не відомими язичницькими ідолами.

Робили багатозначні висновки з милості князя дотмутараканських християн, а потім дивувалися, чому купці-мусульманитежхвалять Святослава. Здавалося, все узяли на замітку і розклали в зручному для себе порядку великодосвідчені вершителі державних справ, навіть те, що князь Святослав молодий, дуже молодий - в літо хазарского походу йому виповнилося всього двадцять три роки. А це вік, коли відчуття ще володарюють над розумом, коли не хочеться терпляче розплутувати життєві вузли і рука сама тягнеться до меча, щоб одним помахом розрубати їх, коли гаряча голова підказує зухвалі і необачні рішення...

Зустріч князя Святослава з імператором відбулася на березі Дунаю. Опис цієї зустрічі сторіччями кочував по сторінках історичних творів, тому що цей опис, включений в "Історію Лева Діакона" з слів очевидця, було єдиним у своєму роді - тільки з нього нащадки дізналися про справжню зовнішність прославленого князя. Ось воно: "Імператор Циміський в позолоченому озброєнні, на коні, приїхав до берега Дунаю, супроводжуваний великим загоном вершників, блискучихзброєю.

Святослав приплив по річці на скіфській турі і, сидячи за веслом, гріб нарівні з іншими без жодної відмінності. Він був середнього зросту, не дуже високий, не дуже малий; з густими бровами, з блакитними очима, з пласким носом, з голеною бородою і з довгими висячими вусами. Голова у нього була зовсім гола тільки на однієї її стороні висів локон волос, що означає знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він здавався похмурим і лютим. У одному вусі у нього висіла золота сережка, прикрашена карбункулом а по обох сторонах від нього двома перлинами. Одяг на ньому був простий нічим, окрім чистоти, від інших не відмінний. Поговоривши небагато з імператором про замирення, сидячи на лавці в турі, він відправився назад..."

Проводжаючи очима туру князя Святослава, імператор Цимісхий задумливо промовив: - Він не повинен повернутися на Дунай!” Останній похід князя Святослава був направлений на Візантійську імперію, цей похід повинен був забезпечити безпеку меж Київської держави від його останнього великого супротивника. Але оскільки армія імперії в той період часу складалася з добре навчених і повністю відпочилих воїнів, то перемогти її не було можливим виснаженим в походах княжим військам. Святослав усвідомлював це і відправився в бій з єдиною метою повністю зруйнувати здатність імперської армії здійснити похід на Київські землі.

І це йому вдалося, але відступаючи його армія вимушена була зайняти на зиму дніпровські острови. Найняті імператором печенізькі князі залишилися чекати князя, що б не дати йому прорватися із залишками дружини в межі Київської держави.

Весною 972 роки тура князя Сватослава попрямувала до дніпровського гирла. Зовсім близькою здавалася батьківщина - рукою подати. Але найтерплячіший печенізьких князів, підступний і мстивий Курі, не пішов від дніпровських порогів. Коли воїни князя Святослава витягли туру на берег, щоб перенести її на іншу сторону порогу, на них напали печеніги.

Князь Святослав рубався мечем, як простий воїн, і, як всі інші воїни, загинув в битві. Смерть, що обходила стороною в незліченних битвах знайшла нарешті князя-витязя...

Не збереглося кургану над могилою князя Святослава, тільки пам'ять народна, вічна хранителька істинно цінного, дбайливо донесла до нащадків славу князя-витязя, воїна за землю Київську. Навіки залишився він в пам'яті людей молодим і відважним - таким, яким представив його літописець на зорі життя:

"КОЛИ СВЯТОСЛАВ ВИРІС І ЗМУЖНІВ, СТАВ ВІН ЗБИРАТИ БАГАТО ВОЇНІВ ХОРОБРИХ. І ЛЕГКО ХОДИВ В ПОХОДАХ, ЯК ПАРДУС, І БАГАТО ВОЮВАВ. У ПОХОДАХ ЖЕ НЕ ВОЗИВ ЗА СОБОЮ НІ ВОЗІВ, НІ КАЗАНІВ, НЕ ВАРИВ М'ЯСА, АЛЕ, ТОНКО ПОРІЗАВШИ КОНИНУ, АБО ЗВІРИНУ, АБО ЯЛОВИЧИНУ І ЗАСМАЖИВШИ НА ВУГІЛЛІ, ТАК ЇВ. НЕ МАВ ВІН І ШАТРА, АЛЕ

СПАВ, ПІДСТИЛАЮЧИ ПІТНИК, З СІДЛОМ В ГОЛОВАХ. ТАКИМИ Ж БУЛИ ВСІ ІНШІ ВОЇНИ ЙОГО. І ПОСИЛАВ ПОСЛІВ В ІНШІ ЗЕМЛІ Із СЛОВАМИ: "ХОЧУ НА ВАС ЙТИ!"

Література

Каргалов В. О. “ Святослав “ К.;2002

“ Kiyev Hystory “ DEFENSE LANGUAGE INSTITUTE FOREIGN LANGUAGE CENTER NY.;1971.