Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.

Реферат

на тему:

Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990 – 2005 рр.

План

1. Проблеми суспільно-політичного розвитку Македонії у 1990 – 2005 рр.

2. Економічний розвиток Македонії у 1900 – 2005 рр.

3. Основні вектори зовнішньої політики Македонії на сучасному етапі

Висновки

Список літератури

1. Проблеми суспільно-політичного розвитку Македонії у 1990 – 2005 рр.

Значні суспільні зміни в країні розпочалися на початку 1990 р. На перших багатопартійних виборах (20 березня) боротьба розгорнулася між трьома блоками партій (ліві; національно орієнтовані сили; албанська меншина), але жодна з цих сил не отримала більшості. Коаліційний уряд склали представники Всемакедонської революційної організації (ВМРО), Демократичної партії македонської національної єдності (ДПМНЄ), Союзу комуністів Македонії — Партії демократичних перетворень (СКМ — ПДП) і Партії демократичного процвітання. Новий склад парламенту прийняв Декларацію про суверенітет Соціалістичної республіки Македонії (січень, 1991 р.), а її президентом став К. Глігоров, один з провідних комуністичних лідерів. На референдумі 8 вересня 1991 р. більшість населення проголосувало за незалежність (68,32 %). Попри його бойкот етнічними албанцями, македонський парламент ухвалив Декларацію про незалежність (17 вересня). Процес оформлення державності де-юре завершився 17 листопада прийняттям конституції, яка визначила Македонію як суверенну, незалежну, демократичну і соціальну державу. 21 лютого 1992 р. керівники Македонії і офіційного Белграда підписали договір про вивід з території республіки частин Югославської народної армії. Таким чином, Македонія стала єдиною колишньою республікою, якій вдалось уникнути війни при розпаді Югославської федерації.

Проте від початку країна зіткнулася з проблемою міжнародного визнання через грецький політичний спротив. Основними перешкодами виявилися офіційна назва та державна символіка. Македонські лідери пропонували узаконити т. зв. зірку Вергіна (зображення у вигляді диска з шістнадцятьма променями на червоному фоні; було виявлене в 1977 р. на саркофазі під час археологічних розкопок у м. Вергіна; знахідку вчені продатували IV ст. до н. є.— М.К.). Зважаючи на грецький тиск, македонський парламент на початку 1992 р. прийняв дві поправки до конституції, котрі підтвердили відсутність територіальних претензій. Проте теза про захист статусу та прав македонців за межами республіки, сприяння їх культурному розвиткові, збереглася. Такий підхід не задовольнив Грецію, яка й надалі рішуче виступала за вилучення з назви нової держави слова "Македонія" (Республіка Нова Македонія, Вардарська Македонія, Північна Македонія, Верхня Македонія, Слов'янська Македонія та ін.). Однак офіційний Скоп'є категорично відхилив вимогу перейменування країни. Не прийнятною виявилася також ідея президента Сербії С. Мілошевича про створення конфедерації у складі православних Сербії, Греції та Македонії з приєднанням до неї згодом Болгарії та Румунії.

На багатотисячному мітингу 12 липня 1992 р. у Скоп'є була ухвалена резолюція, в якій містився заклик до міжнародної спільноти визнати Македонію під її історичною назвою. Після тривалих переговорів та узгоджень Греція пішла на певні поступки й у квітні 1993 р. Македонія стала членом ООН як Колишня югославська республіка Македонія (у внутрішньому вжитку надалі використовується термін Республіка Македонія. — М. К.). Це стало важливим кроком у подоланні її міжнародної ізоляції. Проте відносини з Грецією продовжували залишатися напруженими, котра навіть запровадила щодо Македонії економічні санкції. Згода Македонії модифікувати державний герб (замість шістнадцяти променів стало лише вісім) дала можливість грецькій стороні у вересні 1995 р. зняти торгову блокаду і вето на прийняття Македонії до Ради Європи та інших міжнародних організацій. Сторони домовилися відкрити бюро для зв'язків в обох країнах як перший крок до відкриття посольств і встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі.

Складними виявилися також відносини зі Сербією. Вони значною мірою загострилися після того, як Македонська православна церква (з 1967 р. вона була автокефальною) відокремилася від Сербської. Для уникнення провокацій і поширення збройного конфлікту на територію Македонії, у вересні 1992 р. в Скоп'є була розгорнута місія Ради Безпеки і співробітництва у Євро¬пі, а на кордонах зі Союзною Республікою Югославії 1 липня 1993 р. розташувалися миротворчі сили ООН (пізніше вони отримали назву "Сили превентивного розгортання ООН на території Колишньої югославської республіки Македонії"). Це дещо стабілізувало ситуацію в регіоні, оскільки враховувалася відсутність у Македонії повноцінної армії: її 18-тисячний контингент мав на озброєнні тільки легку стрілецьку зброю. У 1999 р. миротворчі сили ООН замінив 14-тисячний контингент сил швидкого реагування НАТО, 31 березня 2003 р. ці Функції перебрав на себе Євросоюз.

Вихід молодої республіки зі стану міжнародної ізоляції надав їй можливість зосередитися переважно на вирішенні найгостріших соціально-економічних проблем. Розпад загального югославського економічного простору, війна в Боснії та Герцеговині, економічні санкції проти СРЮ і торгова блокада з боку Греції поставили господарство країни в складне становище. Македонська економіка позбулася традиційних зв'язків по лінії Північ — Південь, через які республіка реалізовувала 85 % своєї зовнішньої торгівлі. Обхідні шляхи до ринків Центральної і Західної Європи зробили дорожчими македонські товари і зменшили їх конкурентоспроможність. Унаслідок гіперінфляції на половину скоротилося промислове виробництво, зменшилися надходження від туризму, транзиту. Додаткові труднощі створювали 70 тис. біженців з Боснії та Герцеговини. Будівництво для них табору в одному з районів столиці викликало в лютому 1993 р. масові безпорядки. Македонці протестували не тільки проти можливих економічних проблем, які неминуче створювали біженці, але й проти подальшої "ісламізації" країни, де третина населення сповідує іслам.

У такій ситуації президент К. Глігоров ледве зберігав хистку рівновагу між різними етнічними і релігійними групами та політичними силами в країні. За його ініціативою 5 вересня 1992 р. було сформовано коаліційний уряд на чолі з соціал-демократом Б. Црвенковським. До його складу ввійшли представники Соціал-демократичного союзу Македонії, Ліберальної партії, Соціалістичної партії та партії албанської меншини. Провідна опозиційна політична сила країни ВМРО — ДПНЄ, яка мала у парламенті 37 мандатів із 120, опинилася поза виконавчою владою. Новий уряд вжив термінові заходи щодо радикального перетворення господарського організму. Першим успіхом стало приборкання інфляції. Якщо у 1993 р. вона сягала 230 %, то у 1995 — близько 10 %. Проте структурна перебудова економіки призвела до збільшення безробіття (з 19 % у 1991 р. до 28 % у 1995 р.). Усе це створювало умови для процвітання "тіньової економіки", наявність якої все ж частково знижувала важкі соціальні наслідки економічної кризи. Проте повністю зупинити падіння виробництва не вдалося.

Парламентські та президентські вибори 1994 р. опозиція (ВМРО — ДПНЄ) бойкотувала. За таких умов успіх здобула правляча коаліція — Союз за Македонію (соціал-демократи, ліберали і соціалісти), якій дісталося 95 мандатів. Коаліційний уряд сформували її представники спільно з Партією демократичного процвітання албанців, а прем'єр-міністром знову став Б. Црвенковський. Президентом країни повторно обрали К. Глігорова. Внутрішньополітична ситуація в країні загострилася після замаху на президента (3 жовтня 1995 р.). Водночас активізувалася позапарламентська опозиція, посилилися протиріччя в правлячій коаліції, а у 1996 р. відбувся її розкол. Парламентські вибори 1998 р. принесли успіх опонентам правлячої коаліції — Союзу правоцентристських сил. Найбільше мандатів (49) здобула ВМРО — ДПНЄ. На дочасних виборах президента в 1999 р. (К. Глігоров помер), які розтягнулися на три тури, главою держави став Б. Трайковський, представник ВМРО — ДПНЄ (52,9 %). В останньому турі його політичним опонентом був соціал-демократ Т. Петковський, якому дісталося 45,9 % .

У внутрішньополітичному розвитку Македонії складним у 90-ті роки XX ст. залишалося албанське питання. Все західне прикордоння країни історично заселене албанцями (480 тис). У січні 1992 р. вони провели референдум, на підставі результатів якого в квітні проголосили Автономну республіку Іліріда (цю автономію македонський уряд не визнав). Перша серйозна конфронтація між державою і албанською меншиною сталася взимку 1994—1995 рр. Спроба самочинно відкрити Албанський університет у Тетово була припинена державними силами правопорядку. Хоча до відкритої війни тоді не дійшло, напруга в районі компактного проживання албанців продовжувала зберігатися. Тимчасово зняти її допомогли американські дипломати, за посередництва яких вдалося досягнути компромісу. Влада зобов'язалася відкрити албанський факультет у Педагогічній академії в Тетово і менеджерську школу з викладанням трьома мовами — македонською, албанською та англійською. Одночасно було погоджено навчання албанців рідною мовою в середніх школах.

Прийняті міри остаточно не вирішили проблему міжнаціональних відносин. Вуглини конфлікту спалахнули з новою силою у Гостіварі (1997). Вимоги місцевих албанців надати їм більше прав вилилися в найбільш серйозну сутичку на етнічному ґрунті з часу проголошення незалежності Македонії. Згуртуванню македонських албанців сприяли події у Косово, звідки на македонську територію тимчасово переселилося 300 тис. біженців (1999). На цей раз проблема ісламізації країни особливо загострилася, оскільки частина біженців покинула організовані для них табори і розчинилася в середовищі албанської меншини.

У березні 2001 р. на північному заході країни почалися зіткнення між албанцями й урядовими військами. Албанські сепаратисти, більшість яких проникло до Македонії з Косово, сформували т. зв. Армію національного визволення. Вони виступали під гаслами пропорційної участі албанців у всіх державних структурах, албанської автономії, об'єднання албанських земель (Албанія, Косово, Західна Македонія, Північна Греція) у складі "Великої Албанії". За таких умов македонське керівництво в травні 2001 р. сформувало уряд "політичної єдності". Проте воєнні дії не припинилися і західні посередники запропонували план конституційного закріплення статусу албанців як державотворчої нації. Внесення такої зміни неминуче спричинило б федералізацію країни, що викликало масові протести в македонському середовищі.

Президент і лідери основних політичних партій у присутності західних посередників 13 серпня 2001 р. підписали договір про політичне розв'язання кризи. Згідно з домовленостями, з конституції усувалася згадка про македонців як титульну націю. Проте політична ситуація не стабілізувалася. Парламентські вибори 2002 р. відбулися за участю 73,5 % громадян і 9 політичних блоків та партій. Найбільше голосів отримали опозиційний блок Разом за Македонію (40,5 % і 59 мандатів), ВМРО — ДПМНЄ — ЛП (24,4 % і 34 мандати), та албанська Демократична унія за інтеграцію (11,9 % і 16 мандатів). Парламентськими стали також албанські партії: Демократична (5,2 % і 7 мандатів), За демократичний добробут (2,3 % і 2 мандати) і Національна демократична (2,1 % і 1 мандат) партії та соціалісти (2,1 % і 1 мандат). Новий коаліційний уряд знову сформував Б. Црвенковський, партія якого отримала більшість міністерських портфелів. Лідер албанської меншини А. Ахмет став заступником прем'єр-міністра.

У квітні 2004 р. відбулися дочасні вибори глави держави (президент Б. Трайковський у лютому загинув в авіакатастрофі). За найвищу посаду в країні змагалося 4 кандидати. Переможцями першого туру стали чинний прем'єр-міністр Б. Црвенковський (42,5%) і представник ВМРО С. Кедєв (34,1 %). Громадянська активність виборців виявилася невисокою (53,84 %), у другому турі переміг (60,6 %) Б. Црвенковський.

Парламентські вибори 2006 р. зафіксували нову розстановку політичних сил у країні. На цей раз найвищі мандати виборювали 35 політичних партій (26 з них утворили три коаліції). Активність виборців також була невисокою (близько 55 %). Найбільшого успіху домоглася правоцентристська коаліція (ВМРО — ДПМНЄ; Ліберальна партія Македонії; Соціалістична партія Македонії; Демократичний союз; Партія за рух турків у Македонії; Союз циган Македонії; Партія демократичної акції Македонії; Партія волохів Македонії; Європейська партія Македонії; Партія зелених і Народний рух Македонії), яка отримала 35,51 % та 45 мандатів.

На другому місці (23,31 % і 32 мандати) виявилася коаліція "Разом за Македонію" (Соціал-демократичний союз Македонії, Ліберально-демократична партія, Демократична партія турків, Об'єднана партія циган Македонії, Демократичний союз волохів, Робітничо-селянська партія, Соціалістична християнська партія, Зелена партія Македонії). Парламентськими стали також коаліція Демократичний союз за інтеграцію — Партія демократичного процвітання — Демократична боснійська ліга (12,12% і 17 мандатів), Демократична партія албанців (7,5 % і 11 мандатів), ВМРО — Народна партія (6,09 % і 6 мандатів), Нова соціал-демократична партія (6,04 % і 6 мандатів), Демократичне оновлення Македонії (1,85 % і 1 мандат) та Партія європейського майбутнього (1,2 % і 1 мандат).

Водночас вибори виявили розходження між албанськими політичними силами. Під час виборчої кампанії між ними були навіть збройні сутички. Обидві албанські партії, які пройшли до парламенту, заявили про свій пріоритет на право представництва інтересів албанської меншини.

2. Економічний розвиток Македонії у 1900 – 2005 рр.

Економічно Македонія сьогодні є однією з найбідніших держав регіону. Приватизація розпочалася ще в 1990 р., коли передавалися акції всім членам трудового колективу. Другим етапом приватизації стало ухвалення Закону про трансформацію підприємств (1993).

До літа 2001 р., приватизувавши 1646 підприємств, денаціоналізація промисловості в основному завершилася. Доходи від приватизації виявилися меншими за очікувані.

При цьому рівень безробіття досяг 40 % працездатного населення країни, а обсяг закордонних інвестицій залишився незначний. У 90-х роках XX ст. економіка дуже постраждала від санкцій світової спільноти проти СРЮ (у структурі експорту македонської продукції СРЮ займала друге місце, зміна торгових доріг спричинила подорожчання транспортних витрат на ЗО %). Таким чином, перехід Македонії до ринкової економіки та громадянського суспільства відбувався в дуже складних міжнародних і внутрішньополітичних умовах. Індустріальна фрагментарність, сировинна та енергетична недостатність, державний контроль засобів масової інформації, етнічні та релігійні протиріччя перепікоджають подоланню затяжної економічної кризи та розв'язанню гострих соціальних проблем.

ВВП у 2004 р. становив близько 14,4 млрд дол., а у 2005 р. — 15,5 млрд дол. (7400 дол. на душу населення). У виробництві ВВП у 2005 р. на сільське господарство припадало 11,7 %, промисловість — 32,1 % і сферу послуг — 56,2%. Інфляція була порівняно низькою (близько 1 %). Найбільшою економічною проблемою виявилося безробіття, яке у 2004—2006 рр. коливалося в межах 36—38 % . Македонський експорт у 2005 р. становив близько 2,47 млн дол., а імпорт — 3,2 млрд дол.

Економічна ситуація. Економічно Македонія сьогодні є однією з найбідніших держав регіону. Приватизація розпочалася ще в 1990 р., коли передавалися акції всім членам трудового колективу. Другим етапом приватизації стало ухвалення Закону про трансформацію підприємств (1993). До літа 2001 р., приватизувавши 1646 підприємств, денаціоналізація промисловості в основному завершилася. Доходи від приватизації виявилися меншими за очікувані.

При цьому рівень безробіття досяг 40 % працездатного населення країни, а обсяг закордонних інвестицій залишився незначний. У 90-х роках XX ст. економіка дуже постраждала від санкцій світової спільноти проти СРЮ (у структурі експорту македонської продукції СРЮ займала друге місце, зміна торгових доріг спричинила подорожчання транспортних витрат на ЗО %). Таким чином, перехід Македонії до ринкової економіки та громадянського суспільства відбувався в дуже складних міжнародних і внутрішньополітичних умовах. Індустріальна фрагментарність, сировинна та енергетична недостатність, державний контроль засобів масової інформації, етнічні та релігійні протиріччя перешкоджають подоланню затяжної економічної кризи та розв'язанню гострих соціальних проблем.

3. Основні вектори зовнішньої політики Македонії на сучасному етапі

Міжнародне становище. Македонія має сталі позиції на міжнародній арені, її визнало більше 100 держав. Країна є членом ООН, ОБСЄ, Ради Європи, МБРР, МВФ, приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру" (1995). У 1999 р. Македонія надала свою територію і повітряний простір у розпорядження військ НАТО. Вона бере участь у програмі НАТО "План дій щодо членства", яка націлена на надання допомоги країнам, що претендують на членство в блоці, у досягненні необхідних критеріїв.

У лютому 2005 р. прем'єр-міністр В. Буковський відвідав штаб-квартиру НАТО й обговорив з його керівництвом питання про виконання Македонією заходів на шляху до набуття членства в блоці. Країна підписала угоду про економічне і технічне співробітництво та продовження політичного діалогу з ЄС (1996), а в грудні 2005 р. отримала статус офіційного кандидата в його члени.

Очікується, що у 2008 р. Македонія приєднається до НАТО. Країна нормалізувала відносини з найближчими сусідами, зокрема Грецією (1995), Союзною Республікою Югославії (1996).

Динамічними є взаємини з Україною, яка визнала незалежність Македонії (23 липня 1993 р.). Між двома державами встановлено дипломатичні відносини (20 квітня 1995 р.), у Києві відкрито македонське посольство (1997). Інтенсивно розроблялася договірно-правова база двосторонніх відносин, підписано Договір про дружбу і співробітництво (грудень, 1998 р.).

У червні 2005 р. Україну з офіційним візитом відвідав президент Македонії Б. Црвенковський. На початку серпня цього ж року в Скоп'є відбулося спільне засідання української та македонської делегацій високого рівня з метою визначення перспективних економічних проектів і підготовки перших засідань українсько-македонської Комісії з питань торгово-економічного співробітництва та спільного Комітету з імплементації угоди про вільну торгівлю.

Македонія висловлює зацікавлення у розвитку співробітництва в науково-технічній, енергетичній сфері та сільському господарстві. З 2002 р. на українському ринку присутня продукція компанії "Раде Кочар", яка випускає контактори та реле для електрообладнання. Наприкінці 2003 р. український акціонерний банк "Аркада" офіційно заснував ТОВ "Аркада — Македонія" — перший суб'єкт господарювання на македонській території, в якому 100 % капіталу належать українській установі.

Головною сферою діяльності банку є спорудження та продаж житла для македонських громадян шляхом залучення коштів споживачів і надання їм довгострокових кредитів. Цим фактично у Македонії розпочалася реалізація спільної соціально орієнтованої програми будівництва житла для широких верств населення зі залученням українських інвестицій.

За допомогою македонських спеціалістів у 2003 р. розпочалася реконструкція українського відтинку (Київ — Чоп) міжнародної автотраси. Для реалізації цього проекту Європейський банк реконструкції і розвитку виділив 35 млн євро. Налагоджено українсько-македонську торгівлю. За першу половину 2005 р. товарообіг між двома державами становив 39 187 тис. дол. і збільшився за аналогічний період 2004 р. в 1,2 раза. При цьому експортні поставки українських товарів становили 37 482 тис. дол., а імпорт — 1704 тис. дол. Україна поставляє переважно феросплави, прокат та ін.

Висновки

Одразу з становленням Македонської держави з’являються проблеми в державному розвитку та суспільстві, проблема міжнародного визнання держави. Остання проблема проходила через грецький політичний спротив. Основними перешкодами виявилися офіційна назва та державна символіка.

Також складними виявилися відносини з Сербією.

Вихід молодої республіки зі стану міжнародної ізоляції надав їй можливість зосередитися переважно на економічних питаннях.

Розпад загального югославського економічного простору, війна в Боснії та Герцеговині, економічні санкції проти СРЮ і торгова блокада з боку Греції поставили господарство країни в складне становище. Македонія взяла курс на перехід до ринкової економіки та громадянського суспільства. Цей процес Македонія проходить і до нині.

Список літератури

История южных и западных славян: в 2-х т. – Т.2. Новейшее время: Учебник / Под ред. Г.Ф.Матвеева и З.С. Ненашевой. – М.: Изд-во МГУ, 2001.

Кріль М.М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ – початок ХХІ ст.): Навч. посібник. – К.: Знання, 2008.

Стрельчук Н. Зовнішньополітичні орієнтації громадян Македонії (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.) // Україна дипломатична: Науковий щорічник. – К., 2006. – Вип..7. – с. 524-535.

Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи: Курс лекцій (40-90-ті рр. ХХ ст.). – К.: Либідь, 1997.

Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996.