Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.

Реферат

на тему:

Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990 – 2005 рр.

План

1. Становлення держави Боснія і Герцеговина в умовах війни

2. Сучасний суспільно-економічний розвиток Боснії і Герцеговини

3. Сучасний економічний розвиток Боснії і Герцеговини

4. Основні вектори зовнішньої політики Боснії і Герцеговини на сучасному етапі

Висновки

Список літератури

1. Становлення держави Боснія і Герцеговина в умовах війни

Боснія і Герцеговина (БІГ) свій суверенітет у межах СФРЮ проголосила 31 липня 1990 р. Визначальними у су-спільно-політичних процесах виявилися етнічні та релігійні чинники. Найбільш численними (понад 2 млн, близько 41 %) були босняки (боснійські мусульмани), серби (православні) становили близько 1,4 млн (майже 31 %), хорвати (католики) — 760 тис. (близько 17,5 %). Перші багатопартійні вибори зафіксували переконливу перемогу коаліції національних партій мусульман, сербів і хорватів, які здобули разом 202 мандати з 240 в обох палатах. Після виборів було сформовано коаліційний уряд. У виборах до Президії БІГ за мусульманською квотою перемогли Ф. Абдич і А. Ізетбегович, за сербською — Н. Кольович і Б. Плавшич, за хорватською — С. Клюїч і Ф. Борас. Головою Президії обрано лідера боснійських мусульман А. Ізетбеговича (Ф. Абдич, який отримав на виборах більше голосів, відмовився на його користь). Прем'єр-міністром став хорват Ю. Пеліван, головою парламенту — серб М. Країшник.

Проте узгодженої роботи у депутатів не вийшло. Від початку серби і хорвати не сприйняли факт існування боснійських мусульман як окремої нації. Обидві сторони стверджували, що мусульмани БІГ насправді є ісламізованими хорватами і сербами. Під час розпаду СФРЮ сербські лідери БіГ пропагували ідею об'єднання з Сербією, а хорватські — з Хорватією. Зберегти єдину БіГ як незалежну державу хотіли тільки боснійські мусульмани. Позиції сторін співпадали лише в одному — в питанні виходу зі складу СФРЮ.

Осінь 1991 р. — початок 1992 р. пройшли під знаком проголошення на території БіГ національної мусульманської, хорватської та сербської держав. Скупщина БіГ 14 жовтня за відсутності сербських депутатів ухвалила Меморандум про незалежність і Платформу про становище республіки та майбутній устрій югославської федерації. За ініціативою Сербської демократичної партії понад 80 депутатів-сербів, протестуючи проти таких дій, вийшли зі складу республіканської Скупщини і 25 жовтня сформували сербську Скупщину БІГ. Боснійські серби 9 листопада провели свій референдум, під час якого 92 % висловилося за створення спільної держави з Сербією, Чорногорією та сербськими тери-торіями в Хорватії. Лідери боснійських сербів 9 січня 1992 р. проголосили утворення Сербської республіки БіГ (ЗГОДОМ назва була змінена на Республіку Сербську), сформували органи влади. Президентом республіки став Р. Караджич.

1 березня 1992 р. відбувся загальнореспубліканський референдум із питання про суверенітет і незалежність БіГ. У ньому взяло участь 63,4 % виборців, з яких за суверенну БіГ проголосувало 62,68 % (менше 40 % від усіх мешканців, оскільки серби референдум бойкотували). За участю міжнародних посередників 18 березня 1992 р. сторони (боснійці, серби і хорвати) підписали "Основні принципи конституційного устрою БІГ", документ передбачав збереження єдиної держави у складі трьох національних республік. Однак визнання БіГ 6—7 квітня країнами ЄС та США загострило переговорний процес. Мусульмани відмовилися продовжувати обговорювати питання, а серби 8 квітня проголосили самостійну Республіку Сербську (столиця — м. Пале), яка займала дві третини території БіГ.

Ворогуючі сторони, забувши про недавно досягнутий компроміс, відмовилися від мирних переговорів і взяли курс на силове розв'язання спірних питань про майбутній устрій БіГ. Серби контролювали близько 70 % території. В умовах воєнних дій БіГ поступово діставала міжнародне визнання: наприкінці травня була прийнята в ООН.

Улітку 1992 р. фактично було три національно-територіальних державних утворення: мусульманське, сербське та хорватське. У червні 1992 р. хорвати встановили контроль над районами компактного проживання хорватів на півночі та півдні БіГ, а 3 липня проголосили хорватську державу Герцег-Боснія (через рік вона була перейменована в Хорватську Республіку). Боснійські мусульмани контролювали п'яту частину території БіГ. Крім того, в західних областях Боснії протягом 27 вересня 1993 р. — 5 серпня 1995 р. існувала держава боснійських мусульман (Цазінська крайна з центром у Біхачі), яка не підпорядковувалася офіційному Сараєво.

У 1992—1993 рр. період великомасштабних бойових дій майже закінчився. На перший план вийшла проблема об'єднання національних анклавів і вигнання з контрольованих територій представників інших національностей. Міжнародна громадськість назвала цей процес "етнічними чистками".

У Вашингтоні 1 березня 1994 р. була проголошена Федерація Боснії і Герцеговини (ФБГ), а у липні цього ж року А. Ізетбегович і Ф. Туджман підписали угоду про військовий союз ФБГ і Хорватії. У відповідь Р. Караджич спеціальною постановою перевів усе господарство на режим воєнної економіки і заявив про продовження війни до остаточної перемоги.

Міжнародна дипломатія вживала зусиль для припинення воєнних дій у БіГ, проводилися спеціальні миротворчі конференції у Женеві, Гаазі, Парижі за участю представників країн НАТО і ЄС різних рівнів. У серпні 1994 р. великі держави, подолавши суперечності в підході до балканської кризи, вперше виступили зі спільною ініціативою щодо врегулювання конфлікту. На Женевській конференції було вироблено план територіального поділу республіки, за яким ФБГ мала отримати 51 % території. Оскільки цей план боснійські серби не сприйняли, великі держави запровадили щодо них жорсткі санкції. Авіація НАТО продовжувала завдавати удари по їхніх позиціях. Рада Безпеки ООН ухвалила рішення про створення на території Боснії та Герцеговини шести "зон безпеки", що перебували під захистом ООН, і "гуманітарних коридорів", які дозволяли постачати всім необхідним цивільне населення в оточених сербами мусульманських анклавах.

У грудні 1994 р. за посередництвом президента США Д. Картера було укладено на чотири місяці перемир'я між ФБГ і Сербською Республікою. Цей час ворогуючі сторони використали для зміцнення своїх позицій. На початку травня 1995 р. мусульманські війська перейшли до активних бойових дій (вони тривали до 10 жовтня).

Поблизу міста Дейтон (штат Огайо) 1 листопада 1995 р. розпочалися завершальні переговори з боснійського врегулювання. У них взяли участь президенти Сербії (С. Мілошевич), Хорватії (Ф. Туджман), БІГ (А. Ізетбегович), офіційні представники від США (Р. Холбрук), Росії (І. Іванов) і ЄС (К. Більдт). 21 листопада сторони домовилися про поділ БіГ на ФБГ (51 %) і Сербську Республіку (49 %). Обидва державні утворення могли вступати в особливі відносини зі СРЮ та Хорватією. Як спільні органи створювалися обмежені в повноваженнях Президія БіГ з трьох осіб (мусульманин, хорват і серб), двопалатний парламент і п'ять міністерств (закордонних справ, зовнішньоекономічних зв'язків, фінансів, юстиції й у справах біженців).

Лінія територіального розмежування за Дейтонськими угодами майже співпала з реальним розташуванням фронтів. Виходячи з домовленостей, мусульманам передавалася сербська частина Сараєво (цей пункт спричинив нову гуманітарну трагедію, оскільки звідти було вигнано близько 150 тис. сербів), а сербські лідери Р. Караджич і Р. Младич мали залишити свої посади і постати перед Міжнародним трибуналом у Гаазі.

Була заснована також посада Верховного представника Генерального секретаря ООН. Він мав широкі повноваження, які дозволяли самостійно приймати рішення у випадках, коли місцева влада не могла домовитися стосовно певних проблем або при наявності загрози політичним чи економічним інтересам країни. Це означало, що фактично з грудня 1995 р. БіГ перетворилася на міжнародний протекторат. У межах ФБГ функціонувала хорватська держава Герцег-Боснія (згідно з угодами припинила своє існування в 1997р.).

Дейтонський план мирного врегулювання передбачав перш за все роз'єднання ворогуючих сторін, роззброєння незаконних формувань і цивільних осіб, звільнення всіх військовополонених тощо. За роки війни в БіГ загинуло майже чверть мільйона людей і близько двох мільйонів стали біженцями. Економіка була зруйнована, життєвий рівень мешканців різко знизився. Унаслідок вимушених масових міграцій країна чітко поділилася за етнічною ознакою.

2. Сучасний суспільно-економічний розвиток Боснії і Герцеговини

За конституцію 1995 р. до повноважень федеральних органів належать зовнішня політика, фінанси, торгівля, митний контроль, виконання міжнародних зобов'язань, питання міграції і біженців, системи зв'язку і транспорту. Органами влади є парламент (Дім народів і Дім представників), Президія БІГ (президенти), Рада міністрів.

Перші повоєнні вибори до вищих органів за методом партійного представництва відбулися 14 вересня 1996 р. На загальнодержавному рівні обирали трьох членів Президії БіГ як колективного главу держави, депутатів спільного парламенту та парламентів ФБГ і Республіки Сербської. Одночасно обирали нового президента Республіки Сербської (Р. Караджич, звинувачений Міжнародним трибуналом у воєнних злочинах, залишив президентську посаду і перейшов на нелегальне становище; обов'язки виконувала його заступник Біляна Плавшич).

У виборах 1996 р. взяло участь приблизно 60—70 % виборців. Майже третина з них мешкала за межами держави в 55 країнах і голосувала через пошту чи за новим місцем проживання. Своїх кандидатів у депутати виставили 29 партій і рухів (17 — ФБГ і 12 — з Республіки Сербської). У Федерації БіГ перемогли правляча мусульманська Партія демократичної дії (54,4 % голосів) і Хорватський демократичний союз (23,4 %), а в Сербській Республіці — Сербська демократична партія (54,9%).

Представники цих партій отримали більшість місць на кожному рівні влади. Центральний уряд складався з 5-ох міністрів: закордонних справ, фінансів, юстиції, зовнішньої торгівлі та у справах біженців і переселенців. Усі інші владні повноваження були на рівні ФБГ і Республіки Сербської. Кожен зі суб'єктів БіГ зберіг важливі атрибути суверенітету — парламент, уряд, армію, поліцію, бюджет, валюту тощо.

Верхня палата парламенту (Дім народів) була сформована у складі 15 депутатів (по п'ять від боснійців-мусульман, хорватів і сербів). Президію БіГ на дворічний термін склали лідери партій-переможниць — мусульманин Алія Ізетбегович (700 тис. голосів), серб Момчило Країшник (500 тис.) і хорват Крешимір Зубак (245 тис), які головували в ній почергово по 8 місяців, згідно з кількістю набраних голосів на виборах. Кожен із них мав право вето. Проте той, хто набрав найбільше голосів, одержував привілей, тобто впродовж двох років представляв країну на міжнародній арені. Таким чином, першим Головою Президії БіГ став А. Ізетбегович. Президентом Республіки Сербської була обрана Б. Плавшич.

Вересневі вибори 1996 р. лише формально створили умови для політичної консолідації трьох народів у єдиній державі. Насправді ж результати голосування підтвердили, що боснійські мусульмани, серби та хорвати ще не були готові відмовитися від взаємних образ і претензій. Владу зберегли у своїх руках націоналістичні партії — вчорашні непримиренні супротивники. Лише номінально існували єдині вищі законодавчі та виконавчі органи влади. Практично БІГ залишалася державою з надзвичайно слабкою центральною владою.

Наприкінці 1996 р. ФБГ і Республіка Сербська формально домовилися про запровадження спільного громадянства, паспортів, бюджету і валюти. Проте через відсутність довіри між мусульманами, сербами і хорватами відносини між двома суб'єктами БіГ залишалися дуже напруженими. У межах БіГ не було свободи пересування, єдиних інститутів влади (бюджету, центрального банку, спільних військових формувань тощо). У ФБГ використовували боснійські динари і хорватські куни, а в Республіці Сербській — югославські динари. Основним платіжним засобом, як і раніше, залишалася німецька марка.

У1997 р. особливо важка ситуація склалася в Республіці Сербській. В умовах тривалої міжнародної ізоляції господарство відбудовувалось повільно, міжнародна фінансова допомога надходила в дуже обмежених розмірах. Не припинялася боротьба за владу. Незважаючи на те, що Р. Караджич був усунений від усіх офіційних посад, очолювана ним Сербська демократична партія залишалася при владі, а серед її керівництва переважали крайні націоналісти. їх оплотом стали східні райони республіки з центром у м. Пале (розташоване за кілька кілометрів на схід від Сараєва), де перебували парламент і всі силові міністерства. Вони відкрито чи таємно саботували виконання Дейтонських угод.

Весною 1997 р. загострилися протиріччя між Б. Плавшич і прибічниками Р. Караджича та М. Країшника. На той час президент та її оточення зрозуміли необхідність проведення реалістичнішого політичного курсу, налагодження економічних і політичних зв'язків із ЄС. Улітку цього ж року в Республіці Сербській на тлі дуже важкого економічного становища виникла політична криза. Б. Плавшич заявила про своє прагнення послідовно виконувати Дейтонські угоди, вести боротьбу з корупцією. Вона покинула Пале і перебралася до Баня-Луки (місто в північно-західній частині Боснії). Оскільки керівництво Сербської демократичної партії засудило політику президента, вона вийшла з її складу та створила свою політичну силу — Сербський народний союз.

У червні Б. Плавшич розпустила парламент і призначила нові вибори, які 1997 р. Хоча демократи й отримали найбільше голосів, але навіть разом із союзною Сербською радикальною партією їм не вистачило чотирьох мандатів, щоб самостійно сформувати уряд. Таким чином, прем'єр-міні-стром Республіки Сербської у січні 1998 р. став лідер Партії незалежних соціал-демократів Милорад Додич якого підтримала Б. Плавшич і деякі дрібні партії.

На вересневих виборах Президії БІГ у 1998 р. найбільшу підтримку отримали мусульманин А. Ізетбегович, хорват А. Елавич і серб Ж. Радішич. Президентом Республіки Сербської знову стала Б. Плавшич, яку підтримала Сербська демократична партія.

У листопадових парламентських виборах 2000 р взяло участь 64,4 % виборців. Тоді до Дому представників єдиної БІГ увійшло 12 політичних партій. Найбільше місць (9 мандатів з 42) дістала Партія демократичної дії. Партія мусульманських націоналістів (Демократична акція) здобула 8 мандатів, а сербські націоналісти (Сербська демократична партія) — 6. Хорватський демократичний союз і Партія за БІГ зібрали по 5 мандатів і також стали потужними політичними силами у парламенті. Решта партій задовольнялися одним чи двома місцями.

У парламенті ФБГ (140 депутатів) більшість отримала Демократична акція (26,8 % та 38 місць). За нею опинилися Партія демократичної дії (26,1 % та 37 місць), Хорватський демократичний союз (17,5 % і 25 місць)' Партія за БІГ (14,8 % та 21 місце). Під час виборів до парламенту Республіки Сербської (83 депутати) впевнено перемогла Сербська демократична партія (36 % і 1 місце).

Паралельно з виборами хорвати провели референдум про створення самостійної хорватської держави в Боснії, який міжнародні посередники визнали недійсним. Незважаючи на це, 3 березня 2001 р. у Мостарі місцеві політичні лідери проголосили в Західній Герцеговині, населеній хорватами, самоврядування, сформували штаб безпеки області та зажадали розділити БІГ на три частини.

Реформаторська діяльність керівників БІГ за 2001— 2002 рр. принесла країні певні успіхи, відновлювалося державне будівництво. Водночас практично не змінилася ситуація із зайнятістю населення, рівень безробіття залишався високим. Представник ОБСЄ у Боснії В. Петрич 19 квітня 2002 р. переконав парламент Республіки Сербської та ФБГ ратифікувати угоди про рівні права всіх громадян незалежно від їх етнічної та релігійної належності. 24 травня цього ж року БіГ офіційно стала 44 членом Ради Європи.

Наступні вибори до вищих органів влади відбулися 5 жовтня 2002 р. На цей раз повноваження парламенту були продовжені до чотирьох років. Уперше вибори організовували не міжнародні організації, а влада БіГ. Проголосувало 55,46 % виборців. Парламентськими стали 14 політичних партій та об'єднань. Найбільше голосів здобула мусульманська партія Демократична акція (21,92 % і 10 мандатів), сербська Демократична партія (14,04 % і 5 мандатів) і Партія за БіГ (11,07 % і 6 мандатів). Партія демократичних дій отримала 10,43 % і 4 мандати, Союз незалежних соціал-демократів — 9,8 % і 3 мандати, ХДС — 9,48 % і 5 мандатів. Інші політичні сили набрали менше ніж по 5 % і задовольнилися 1—2 мандатами. У грудні цього ж року парламент затвердив на чотирирічний термін склад УРЯДУ, який сформував Аднан Терзич, представник Демократичної акції.

У Республіці Сербській на всіх рівнях перемогла Сербська демократична партія. Парламентський бар'єр подолали також Союз незалежних соціал-демократів, Партія демократичного прогресу, Соціалістична партія, Демократичний народний союз і Радикальна партія. Результати виборів у Республіці Сербській знову виявили політичне розмежування за територіальним принципом: її східна частина голосувала за Сербську демократичну партію, а західна (включаючи Баня-Луку) — за Союз незалежних соціал-демократів, Партію демократичного прогресу та деякі дрібніші партії.

У ФБГ перемогу отримала Демократична акція. Соціал-демократична партія поступилася Партії демократичної дії і Партії за БіГ. Таку поразку соціал-демократів спостерігачі пояснили зближенням позицій останніх двох, які 11 вересня 2001р., на відміну від уряду 3. Лагумджії, публічно виступили проти американських вимог щодо екстрадиції з країни іноземних моджахедів і місцевих радикальних ісламістів. У хорватській частині Федерації БІГ майже 70 % голосів отримав Хорватський демократичний союз. Парламентськими стали також Демократична акція, Партія за БіГ і Соціал-демократична партія.

Одночасно відбувалися всенародні вибори вищого керівництва держави. У ФБГ голосувало 53,09 % виборців, а у Республіці Сербській — 49,84 %. За підсумками голосування членами Президії БіГ стали: від хорватів Драган Чович, представник Хорватського демократичного союзу (61,52 %); від боснійців-мусульман Сулейман Тіхич, представник партії Демократична акція (37,29%); від сербів Мірко Шарович, представник Сербської демократичної партії (35,52%). Згодом Мірка Шаровича на цій посаді замінив Борислав Паравац.

З часу закінчення війни спроби притягнути до суду осіб, причетних чи підозрюваних у воєнних злочинах, лише частково були успішними. Так, Б. Плавшич у січні 2001 р. добровільно постала перед Гаазьким трибуналом. Вона визнала себе винною тільки за одним звинуваченням і у 2004 р. була засуджена на 11 років ув'язнення.

На початку XXI ст. значна увага приділялася військовій реформі, оскільки збройні сили поділені за ознакою належності до федерації (армія ФБГ і армія Республіки Сербської). У липні 2005 р. спеціальна комісія ухвалила проект закону про створення єдиної професійної федеральної армії (три бригади, 10 тис. військовослужбовців).

Однією із найскладніших для вирішення виявилася проблема біженців. У цьому плані уряд БІГ досяг певних успіхів. За даними ООН на осінь 2004 р. у рідні місця повернулося більше одного мільйона осіб, у тому числі три чверті з них — у ФБГ, а решта — у Республіку Сербську. Миротворча місія НАТО у БіГ 2 грудня 2004 р. перейшла у відання Євросоюзу. Загальна кількість військ залишилася незмінною — близько 7 тис. військовослужбовців.

Вагомою подією у суспільному житті стали вибори 2006 р. Дім представників сформували депутати від Демократичної акції (9), Партії за БіГ (8), Союзу незалежних соціал-демократів (7), Соціал-демократичної партії БіГ (5), Сербської демократичної партії (3), Хорватського демократичного союзу БІГ (3), Хорватського демократичного союзу 1990 (2) та 5 від інших політичних сил.

До Дому представників ФБГ (98 депутатів) увійшли представники від Демократичної акції (28), Партії за БіГ (24), Соціал-демократичної партії БіГ (17), Хорватського демократичного союзу БіГ (8), Хорватського демократичного союзу 1990 (7), інших (14). Дім народів (58 місць) сформували боснійці (17), серби (17), хорвати (17), інші (7).

Дім представників Республіки Сербської (83 місця) утворили Союз незалежних соціал-демократів (41), Сербська демократична партія (17), Партія демократичного прогресу (8), Демократичний народний союз (4), партія за БІГ (4), Соціалістична партія Республіки Сербської (3), Партія демократичної акції (3), інші (3). До Дому народів увійшло по 8 представників від сербів, хорватів і мусульман та 4 — від національних меншин.

Під час виборів керівників держави найбільший успіх мав лідер мусульманської партії за БіГ Харіс Сілайджич (68 %). Серб Небойша Радманович набрав 53,3 %, а хорват Зелій Комсич — 39,6 %. Главою ФБГ обрано Б. Крісто, а Республіки Сербської — М. Єлича. У листопаді 2007 р. замість М. Єлича, котрий раптово помер, президентом Республіки Сербської став Р. Кузманович.

На формування громадської думки значний вплив мають ЗМІ. Найбільш впливовими є телерадіокомпанії ФБГ і Республіки Сербської. При активній участі Верховного представника Генерального секретаря ООН створюється загальнонаціональна громадська телерадіокомпанія. У місцевому ефірі працює більше 200 комерційних телеканалів і радіостанцій. Найбільш популярними і впливовими є щоденні газети "Звільнення", "Дні", "Репортер", "Незалежні новини", журнал "Вільна Боснія". Діє чотири провідні університети (Сараєво, Баня-Лука, Тузла, Мостар).

3. Сучасний економічний розвиток Боснії і Герцеговини

Економічний розвиток БіГ підпорядковано проблемам відбудови господарства. За роки війни близько 80 % підприємств було пошкоджено або зруйновано, скоротився імпорт нафти через блокаду хорватських портів на Адріатичному морі. З підписанням Дейтонських угод міжнародна допомога полегшила процес відновлення економіки. Проте наслідки міжетнічного конфлікту продовжували негативно впливати на економічний стан. За офіційними даними у 1996 р. було 180 тис. безробітних. Торгове сальдо від'ємне: імпорт перевищував експорт майже у 15 разів.

Основні статті експорту — лісоматеріали, папір, металеві вироби. Міжнародна програма реконструкції передбачала виділення в 1996—2000 рр. 5,1 млрд. дол.

Наприкінці 1997 р. у БІГ було створено Центральний банк, а в січні наступного року запроваджено єдину валюту (боснійську марку), що стало однією з найважливіших умов економічного росту. Також затверджено закон про приватизацію, підписано договір із Паризьким клубом про реструктуризацію зовнішнього боргу. З початку XXI ст. повільно зростав ВВП. У 2006 р. він становив 21,4 млрд. дол. (5316 дол. на душу населення). Надалі залишається високим безробіття, низький рівень інвестицій.

4. Основні вектори зовнішньої політики Боснії і Герцеговини на сучасному етапі

Зовнішньополітичні зв'язки визначаються "Базовими принципами зовнішньої політики і діяльності Боснії і Герцеговини", прийнятої 17 лютого 1998 р. Цей документ був узгодженою позицією політичних сил БіГ щодо загальних принципів і цілей міжнародної діяльності в галузі двосторонньої і багатобічної співпраці. Держава є членом ООН (1992), Ради Європи (2001).

БіГ визнала незалежність України 20 квітня 1992 р., наша держава зробила аналогічний крок у відповідь 12 жовтня 1992 р., коли постала проблема міжнародно-правового забезпечення участі українських миротворців у складі сил ООН. 30 листопада 1999 р. закінчилось перебування українського миротворчого батальйону в БіГ.

У квітні 1995 р. в Сараєво з офіційним візитом перебувала українська делегація на чолі зі заступником міністра закордонних справ. 13 березня 2002 р. Сараєво відвідала офіційна делегація міністерства закордонних справ України, яка обговорювала питання двостороннього співробітництва та візового режиму для власників дипломатичних паспортів. Тоді ж було укладено Угоду про інвестиційне співробітництво. Зустріч президентів України та БіГ відбулася 22 травня 2003 р. у Зальцбурзі.

БіГ експортує в Україну напівфабрикати з вуглецевої сталі, кислоти, шкіру, етиловий спирт, пластмасову тару та пакувальні вироби для транспортування. Натомість з України вона імпортує ліки, центрифуги, крани, клапани, вентилі, взуття на полімерній та гумовій підошві, шкіряний і вовняний одяг тощо. У 2002 р. товарообіг між БіГ та Україною становив 23 229 тис. дол., а у 2003 р. — 13 381 тис. дол. (у т. ч. товарами — 13 тис. дол.).

Висновки

Отже, в березні 1992 р. а Боснія і Герцеговина проголосила незалежність і спочатку була визнана країнами Європейського союзу і США, слідом за чим її почали визнавати і інші держави по всьому миру. Нерегулярні війська сербів, негласно підтримувані Югославській армією, почали громадянську війну, за підсумками якої держава розпалася. Під час війни часто підписувалися різні договори та перемир'я, які незабаром порушувалися.

ЄС і ООН був створений план по врегулюванню ситуації в Боснії та Герцеґовині. Відповідаючи йому, країна поділялася на 10 областей, кожна з яких була однорідна за своїм національним складом. Боснійських сербів на чолі з радість Караджича повертали відібрану у мусульман територію. Хорвати і боснійців погодилися з цим планом, але серби відмовилися слідувати йому. В серпня е 1995 рік а літаки ВПС США приступили до бомбардування позицій військ боснійських сербів. В результаті боснійців і хорвати визнали автономію сербської громади у складі Боснії та Герцеґовини. В грудні 1995 року конфлікт був улагоджений Дейтонскімі угодами за посередництва США. Але і після підписання цих угод обстановка в регіоні була вкрай нестійка.

Сьогодні також Боснія і Герцеговина залишається в конфліктній зоні, більш того, сьогодні Боснія і Герцеговина входить в плани зовнішньої політики багатьох інших країн, наприклад Великобританії і США, які намагаються примирити локальний конфлікт, доки він ще не переріс в глобальний.

Список літератури

Вулевич М. Боснія і Герцеговина: історія становлення миру і розвиток державності на сучасному етапі // Право України. – 1998. - №4. – с. 100-107.

История южных и западных славян: в 2-х т. – Т.2. Новейшее время: Учебник / Под ред. Г.Ф.Матвеева и З.С. Ненашевой. – М.: Изд-во МГУ, 2001.

Кріль М.М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ – початок ХХІ ст.): Навч. посібник. – К.: Знання, 2008.

Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи: Курс лекцій (40-90-ті рр. ХХ ст.). – К.: Либідь, 1997.

Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996.