Наукові публікації про трагедію Голодомору

Зміст

Реферат

Вступ

Історичні теми на шпальтах сучасної преси

Голодомор як соціально-господарське явище

2.1 Проблеми висвітлення Голодомору (1930-1933рр) за часів існування Радянської влади

Відношення сучасників до проблеми Голодомору як навмисного винищення української нації на прикладі аналізу сучасних ЗМІ

Висновки

Література

Реферат

Об’єктом дослідження в цій роботі є наукові, публіцистичні тексти статей про трагедію Голодомору 1930-1933рр.

Метою курсової роботи є вивчення різних джерел та публікацій, їх аналіз. А також спроба прослідити тенденції висвітлення історичних тем на шпальтах сучасної преси, аналіз проблем і суперечок коло теми нашого дослідження.

Методи дослідження – метод системного спостереження, опису, пояснення, систематизації, аналізу, синтезу.

Науковою новизною цієї роботи є сучасність проблеми дослідження, намагання презентувати суб’єктивну думку на проблеми висвітлення історичних подій на цьому етапі в пресі.

Голодомор, геноцид, терор, концепція, стратегія, тактика.

Вступ

Сьогодні у науковців є всі можливості вибрати і досить досконально і без перешкод дослідити будь-яку тему, проблему. Але так було не завжди.

Тема нашого дослідження – Голодомор 1930-1933рр довгі роки замовчувалася, навіть розмовляти на тему штучного голоду і геноциду українців було небезпечно для життя. Ми спробуємо представити свій погляд на висвітлення історичних тем на шпальтах сучасної преси, дослідити статті, публіцистичні матеріали.

Ми вважаємо, що тема Голодомору 1930-1933 рр. Викличе зацікавленість у будь-якої аудиторії слухачів або читачів.

Історію цього питання у стислому вигляді можна представити так.

Згадка про голод 1932-1933 років каралася за 58 ст. Карного кодексу (антирадянська пропаганда). Необережно мовлене слово могло запроторити людину в концтабір. І розмови зникли. Численна українська діаспора в Канаді і США била в усі дзвони, щоб донести правду про голодомор до світової громадськості. Однак до українців довго не прислухалися. Тільки на 50-ту річницю голодомору світова громадськість привернула увагу до цієї теми. Діаспору почули, але їй не повірили. Факти здавалися неймовірними. Після приходу до влади Михайла Горбачова у Радянському Союзі почала поширюватися гласність. Проте інформація про голодомор в Україні залишалася забороненою. Завдяки зусиллям українських і зарубіжних істориків голодомор 1932-1933 років перестав бути білою плямою[1;34].

Створено Асоціацію дослідників голодомору, яка об’єднала творчі зусилля київських вчених та істориків-краєзнавців у багатьох областях. Уперше в Україні було відзначено 60-ту річницю голодомору. А в цьому році 2008, ЮНЕСКО стало першої міжнародною організацією яка ухвалила резолюцію про увічнення пам’яті жертв Голодомору в Україні.

Об’єктом дослідження в цій роботі є наукові, публіцистичні тексти статей про трагедію Голодомору 1930-1933рр.

Метою роботи є вивчення різних джерел та публікацій, їх аналіз. А також спроба прослідити тенденції висвітлення історичних тем на шпальтах сучасної преси, аналіз проблем і суперечок коло теми нашого дослідження.

Методи дослідження – метод системного спостереження, опису, пояснення, систематизації, аналізу, синтезу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що презентованими нами матеріалами можуть скористатися як вчителі та викладачі, так і школярі, студенти у доповідях, творах, рефератах.

1. Історичні теми на шпальтах сучасної преси

Сучасні засоби масової інформації майорять сенсаційними статтями на тему історичних подій на Україні в різні часи. Згадаймо останні публікації щодо секретів Чорнобильської трагедії, пам’яті героїв Крут (хто це такі дізналися школярі зовсім недавно), позитивні матеріали про участь бійців ОУН-УПА в Вітчизняній війні...

За останні п’ять років, особливо після чергового змінення влади, публікації і матеріали (ніби-то історичні) мають антагоністичний характер. Ми дізнаємося про все нові та нові розсекречені архіви, і чомусь саме про ті, які вигідні сьогоденній владі.

Спадають на думку слова Ісуса Христа: “Є тільки так – так, ні – ні.”Це означає, що правда або істина єдина, все інше – не суб’єктивізм, а просто брехня, якою через ЗМІ “годують ” українців, щоб сформувати потрібну владі громадську думку.

А проблема НАТО? Зовсім недавно (приводимо публікацію з тижневика “Персонал” №4 за 1 лютого 2007 року) читаємо: “Політологи заходилися переконувати один одного в необхідності якомога швидшого вступу України до НАТО. До сліз образливо за Батьківщину. Люди з науковими званнями, не знайшовши себе в нинішніх нерадісних реаліях подалися на заробітки до тих, хто ще недавно відмовляв українців від кроків, спрямованих на вихід з СССР. Американські грантодавці, певно, залишилися задоволеними. Ми всі занадто дрібні в цьому суєтному та грішному світі, аби з нами рахувалися...” (Олесь Вахній).

Минув рік і преса зобов’язана на гроші виділені державою просвітити народ щодо переваг вступу України до НАТО, СОТ, Євросоюз....

Отже, якщо в радянські часи не було демократії, свободи слова, замовчувалися і трималися у таємниці історичні факти, то тепер також є проблеми з встановленням істини, бо заполітизованість влади і преси не сприяє встановленню історичної справедливості.

Темою нашої курсової роботи є не менш трагічний, цікавий і науково ще мало вивчений період української історії – Голодомор 1930-1933рр.

В нашій роботі ми проаналізуємо характер публікацій сучасної преси на тему Голодомор 1930-1933рр., розглянемо історичні причини і події того часу, а в практичній частині проаналізуємо статті з різних ЗМІ і доведемо їх суперечливий характер.

2. Голодомор як соціально-господарське явище

Голодомор – це соціально-господарське явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи і країн.

Голодомор виникає внаслідок неврожаю, зумовленого природними причинами (посуха, повінь, морози та ін.), наслідками воєн, недосконалістю господарчої системи. В окремих випадках голодомор організовувався штучно з метою винищення певних груп населення, а інколи цілих народів для досягнення політичних цілей [2;27].

На українськіх землях найдавніші згадки про голодомор датуються епохою Київської Русі. Тоді вони були викликані природно-клімактичними умовами і мали регіональний характер. В пізніші часи регіонами, які найчастіше потерпали від голоду були Полісся, степова Україна та гірські райони Карпат.

У 19- 20 ст. на українськіх землях було кілька неврожайних років (1833-34рр., 1844-46рр...), що призводило до зростання соціальної напруженості на селі і було однією з причин еміграції українського населення до Сибіру, Середньої Азії, Казахстану і Америки.

Важкими для укр. Земель були голодомори 20 ст.: 1921-22рр., 1930-33рр., 1946-47рр. Трирічна (1930—1932) продрозкладка викликала дедалі сильніший опір. Селяни відмовлялися працювати в колгоспах безплатно, держава звинувачувала їх у саботажі. Криза колгоспного ладу загрожувала перетворитися в економічний колапс. У січні 1933 р. уряд був змушений перейти від безрозмірних заготівель до фіксованих державних закупівель зерна на податковій основі. Це означало, що держава визнала право власності колгоспів і колгоспників на вирощений урожай. Новий закон докорінно змінював відносини між містом та селом.

Роберт Девіс, визнаний у світі фахівець у галузі історії радянського суспільства з Бірмінгемського університету, передав мені написану у співавторстві зі своїм учнем Стефеном Віткрофтом книжку «Роки голоду (радянське сільське господарство в 1931—1933 рр.)», яка побачила світ 2004 р. Ще в рукописі він ознайомив зі змістом книжки Роберта Конквеста і домігся від нього відмови від твердження про голод-геноцид в Україні. Девіс і Віткрофт опублікували десятки таблиць, із яких випливало, що з лютого по липень 1933 року держава надала селянам УСРР і Північного Кавказу 265 тис. тонн продовольчої допомоги, тоді як решта регіонів, разом узятих, отримали такої допомоги всього 55 тис. тонн. Цей факт вони вважали переконливим доказом відсутності геноциду. Сталінські хлібозаготівлі не є ознакою геноциду в тому вузькому розумінні терміна, який закладений у Конвенції ООН. Вони були причиною голоду з багатьма смертними випадками в усіх хліборобних регіонах СРСР. Та не хлібозаготівлі стали причиною Голодомору в УСРР і на Кубані у першій половині 1933 року... Термін голодомор означає масову смертність від голоду, але ніхто не наважився назвати критерії масовості: десять осіб протягом дня в одному селі чи сто тисяч в україні на місяць. Смерть близької людини – трагедія, а мільйонів – статистика. Мільйони померлих від голоду українських селян – не статистика, а наслідок злорчинної політики радянської держави. Їх підступно і цинічно закатували голодом у рідних домівках, селах, перетворених на колгоспні резервації [3;49].

Героїчна і водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркі свідчення про голодні лихоліття українського народу.

Жахливою подією в історії людької цивілізації постає голод 1931-1933 років.

Голод був спричинений насильницькою суцільною колективізацією горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян Україні.

Творці голодомору, а це велика армія партійної й державної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії.

Причиною голоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян.

Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві яку українські селяни не сприйняли, той що від діда- прадіда займалися хліборобством на власній землі. Дослідники доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне- голод в Україні виник не в наслідок стихійного лиха, а був організований штучне. Основною причиною голоду стала розвестка, яку повторно запровадили в січні 1928 долі, офіційно її називали хлібозаготівельним планом [4;119]. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати все більше хліба. Селяни чинили опір, почали ховати хліб на «чорний день». Уряд вишукував нові форми і методи заготівель сільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи «соціалістичної індустріалізації». Вихід було знайдено. Майже всі керівники партійних установ дійшли думки, що саме масова колективізація сприятиме подоланню зернової проблеми.

Мета масової колективізації це створення декількох десятків тисяч колгоспів замість 5 мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колектівізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У1930 році валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тон, в 1931 році- 18, в 1932 році- 13. Цього ще цілком вистачало, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для Україні непомірні хлібозаготівельні плани. У1931 році республіканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизити планові цифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але це не могло врятувати ситуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 долі в Україні почався голод.

Голод 1932 1933 рр. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреї або різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні і демографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні [5;78]. Вона ж кинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення.

Саме жахливе в голодоморі 1932-1933 рр. те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931». Як відмічають Роберт Конквест і Богдан Кравченко, урожай 1932 р. всього лише на 12 % був менше середніх показників 1926 і 1930 рр. Інакше кажучи, продуктів вистачало. Однак держава систематично вилучала велику їх частину для власних потреб. Незважаючи на прохання і попередження українських комуністів, Сталін підняв завдання по хлібозаготівлям в Україні на 44 %. Його рішення і та жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеного голоду.

Найжахливіше у цій трагедії те, що в першу чергу від голоду постраждали діти. Багато дітей – мільйони...

Голодували діти по всій Україні. Станом на 25 березня у 66 районах Київської області голодувало 398201 чоловік, з них 178544 дітей. А15 квітня від голоду страждали 493644 чоловіка і з них 262109 становили діти. Майже 20000 дітей чекали смерті 1 серпня 1933 року. ЦК КП(б)У організував планове переселення безпритульних дітей з міст до колгоспів, тобто дітей повертали батькам, які вже померли від голоду [6;34]. Розселяли дітей по колгоспах групами - по 5-20 чоловік.

Смертність дітей сягала за деякими не повними підрахунками 50 і більше відсотків до загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження.

У 1932-1933 роках смертність дітей становила щонайменше половину померлих від голоду селян України. За неповними даними лише кількість учнів у початкових, неповносередніх, професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за три голодних роки зменшилася на 1 мільйон 71 тисячу чоловік. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98 рівня попередніх років.

Для забезпечення життєздатності дитячого організму, не нижче навіть голодної норми, необхідно було мати щодня: 300 грамів хліба, склянку молока, пів-яйця, 5 грамів цукру, жирів і 25 грамів м’яса. Такоі норми не мали навіть робітники у містах, а тим паче діти. Уряд дбав про новобудови п’ятирічки, зводив підвалини “світлого майбутнього”, а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про рятівний шмат хліба.

Однак Сталін в ці трагічні місяці небаченого в історії голодомору спромігся визнати публічно лише «продовольчі труднощі в ряді колгоспів». У мові на Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно заспокійливо заявив: «Принаймні, порівняно з тими труднощами, які переживали робочі 10- 15 років тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою»...

Отже в цій частині нашої роботи ми розглянули саму сутність та визначення голодомору, розглянули причини і наслідки голодомору на Україні 1930-1933 рр.

Проблеми висвітлення Голодомору (1930-1933рр) за часів існування Радянської влади

Примітним аспектом голодомору були спроби влади стерти його з людської пам'яті. Ще недавно радянська позиція в цьому питанні була однозначною: заперечувався сам факт голоду. Зрозуміло, якби істинні масштаби голодомору стали загальновідомими, це нанесло б непоправного збитку тому образу «світоча світу і прогресу», який Москва намагалася затвердити в свідомості людей як всередині СРСР, так і за рубежем. Тому довгий час режим забороняв навіть згадувати про цю трагедію.

Деякі газети на Заході інформували громадськість про голод, однак тут також не відразу усвідомили його страхітливі масштаби. Експорт зерна, що не припинявся в 1930-і роки і відмову режиму прийняти будь-яку іноземну допомогу вводили в помилку західний світ, де насилу могли повірити, що при таких умовах в Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно організовані і обставлені владою подорожі по СРСР, такі західні світила, як Бернард Шоу або колишній прем'єр-міністр Франції Едуард Ерріо, яскраво описували досягнення радянської влади, не забуваючи, звичайно, розказувати про задоволених життям, процвітаючих селян. Московський кореспондент в «Нью-Йорк таймі» Уолтер Дюранті, стараючись сподобатися Сталіну, неодноразово заперечував в своїх статтях факт голоду (хоч в приватних бесідах допускав можливе число жертв голоду в 10 млн). «За глибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність» його репортажів з СРСР Дюранті в 1932 р. був нагороджений Пулітцеровською премією [7;63].

Хоч західні уряди знали про голод, їх позиція в цьому питанні була схожою на ту, що була викладена в одному з документів британського міністерства іноземних справ:

«Ми дійсно маємо в розпорядженні досить інформації, що свідчить про голод на півдні Росії, аналогічної тієї, що з'являється в пресі... Проте ми не вважаємо можливої робити її надбанням громадськості, оскільки це може зачепити радянський уряд і ускладнити наші відносини з ним». До того ж під час Великої депресії значна частина західної інтелігенції, охоплена прорадянськими симпатіями, рішуче не сприймала ніякої критики СРСР, тим більше в питанні про голод. Як відмітив Р. Конквест, «ганьба полягала не в тому, що вони були готові виправдати будь-кого дії Рад, а в тому, що вони не бажали навіть чути про що-небудь подібне, не були готові поглянути правді в очі».

Світова історія знає чимало жахливих масових злочинів. Але рідко який за своїми масштабами й садизмом може зрівнятися з тим, який було скоєно в 1932-1933 роках московсько-комуністичним режимом супроти української нації. Скільки загинуло українців у цей голодомор ніхто точно не знає. Єрізні здогади ще 1935 року кореспондент газети «Нью-Йорк Америкен» писав, ніби Скрипник, з яким він був знайомий сказав йому, що кількість жертв голодомору в Україні й на Кубані перевищила 8 мільйонів [9;23].

Дослідники, підраховуючи кількість загиблих, зіставляють дані переписів 1926 і 1939 років як найбільш достовірні. Але при цьому випускається з уваги той каламутний потік, що йшов до нас з Росії. Адже в Україну направлялися різні емісари для «зміцнення» й «надання допомоги». Правильне уявлення про цілеспрямованість голодомору і його наслідків може дати зіставлення змін у кількості населення за його національною ознакою, а не за територією. У матеріалах Міжнародної комісії для розслідування голоду в Україні 1932-1933 років так дані наводяться. З1926 по 1939 роки кількість росіян у СРСР збільшилася майже на 22 мільйони, білорусів- більш як на 0,5 мільйонів,а українців зменшилась на 3 мільйони, тобто було 33,2 мільйона, стало 28,1 мільйона. Якщо врахувати, що в попередні більш менш благополучні роки кількість українців щороку зростала приблизно на 0,6 мільйона осіб, то за 12 років ми недорахуємося понад 10 мільйонів українців

Вивчаючи становище в СРСР у другій половині 1932 р. за радянськими газетами, ми побачимо лише рапорти про введення в дію новобудов першої п’ятирічки. Рапорти ДПУ, на які посилався Сталін у цьому листі до Кагановича, малюють іншу картину. Місто голодувало, голодувало й село. Компартійно-радянський апарат перебував у розгубленості або відкрито фрондував. Серед рядових членів партії наростало обурення діями влади.[11;78] Якби становище сталінської команди у Кремлі захиталося, компартійно-радянське керівництво УСРР могло б згадати про конституційні права і стати з червоного жовто-блакитним. Це розумів і Сталін. Це розумів видатний український історик Іван Лисяк-Рудницький, який ще 1950 р. висловив таку думку: «Скасування комуністичного устрою в сучасних «союзних республіках», як і в сателітних державах, являло б собою ніяк не болючий переворот, але, навпаки, радісний і природний поворот до власної індивідуальності». Зрештою, так воно й сталося у 1990—1991 рр. Отже, друга половина 1932 р. виявилася точкою перетину двох криз — у соціально-економічній та національній політиці Кремля. І Сталін найбільше боявся соціального вибуху в голодуючій Україні. Репресії, що незабаром розпочалися, були спрямовані одночасно проти українських селян (терор голодом) та української інтелігенції (індивідуальний терор у масових масштабах, партійна чистка). Вістря репресій скеровувалося не проти людей певної національності, а проти громадян Української держави. Не заперечуватиму, якщо мені скажуть, що йдеться про тих-таки українців. Але вся суть у тому, що громадяни України, навіть у гамівній сорочці радянської республіки, самим своїм існуванням створювали загрозу для зграї злочинців у Кремлі [12;32].

Французька преса, поінформована про трагедію України, переважно (крім органів, що визначали свою лінію за інструкціями з Москви) засуджувала радянський режим за нелюдський спосіб голодною смертю зламати опір селянства, яке відмовлялося прийняти колективізацію та національну дискримінацію. Під рубрикою “Голод на Україні” почали з'являтися статті з викриттям практики радянського геноциду. Журналістка С. Бертійон поставила собі за мету демаскувати кривавий режим совєтчини. С. Бертійон не тільки побачила сумну дійсність, а й правильно оцінила імперські наміри Москви. “Саме, щоб знищити всі ірредентні елементи, радянський уряд, у надії повністю винищити весь народ, який не має за собою жодної провини, крім прагнення до волі, планомірно організував жахливий голод...”, писала вона. Подібно до Бертійон реагували й інші французькі друковані засоби масової інформації. Автор провінційної газети “Le Petit Marseillais” Робер де Боплян писав, що громадська думка стурбована відомостями про голод, який спустошує Україну, де переставали існувати цілі села. “Ясно, що цей голодомор значною мірою виникнув з бажання Совєтів, які намагаються таким способом покарати Україну за її тривалий національний опір. Історія України й червоного терору, який там лютує, належить до найсумніших за повоєнного часу...”[10;458]. Природньо, що загибель мільйонів людей влада намагалася приховати. Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, твердячи, що вигадки про голод навмисне поширюють вороги СРСР. Колишній прем'єр Франції Едуар Ерріо, який на той час подорожував по Радянському Союзу, заявив на цілий світ, що ніякого голоду в країні немає. Про це свідчать дві обсягові статті про голод 1932-1933 років у Радянській Україні, які опублікував паризький щоденник “L’ordre”. У матеріалі “Про те, що не скаже нам Е.Ерріо після повороту зі своєї тріумфальної подорожі” автор Шарль де ПереШаппюї іронічно висловлюється про візит французького дипломата, який міг на підставі побаченого заявити, що “французьку опінію зле поінформували щодо нужди українських селян”. Та й яку правду мав би розповісти Е.Ерріо, коли після так званих мандрівок до Радянського Союзу писав: “У нас іноді говорять про Україну, але ж це свого роду департамент Босс (одна з найбільших хлібних провінцій у Франції). Мене привезли в село, яке, як говорять, зазнало багато лиха. Я бачив там фруктові сади, бачив, як збирають хліб машинами. Бачив трудолюбиве населення, зовсім не злиденне, бачив гарних і здорових дітей. Коли спокійно оцінювати стан справ у СРСР, то слід заявити, що СРСР поступово стає державою, яка матиме таку саму міць, як США”. “Квітуче” життя настільки засліпило очі п. Ерріо, що той так і не встиг побачити, як вмирали з голоду цілі села [14;27].

Вивченням цієї проблеми займався і професор Станіслав Кульчицький, він пише: “...Згадка про голод 1932-1933 років каралася за 58 ст. Карного кодексу (антирадянська пропаганда). Необережно мовлене слово могло запроторити людину в концтабір. І розмови зникли. Численна українська діаспора в Канаді і США била в усі дзвони, щоб донести правду про голодомор до світової громадськості. Однак до українців довго не прислухалися. Тільки на 50-ту річницю голодомору світова громадськість привернула увагу до цієї теми. Діаспору почули, але їй не повірили. Факти здавалися неймовірними. Після приходу до влади Михайла Горбачова у Радянському Союзі почала поширюватися гласність. Проте інформація про голодомор в Україні залишалася забороненою. Завдяки зусиллям українських і зарубіжних істориків голодомор 1932-1933 років перестав бути білою плямою. Створено Асоціацію дослідників голодомору, яка об’єднала творчі зусилля київських вчених та істориків-краєзнавців у багатьох областях. Уперше в Україні було відзначено 60-ту річницю голодомору...”

Кількість померлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри від 2,5 до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книги про радянську колективізацію і голодомор “Жнива скорботи”, від голоду померло 5 млн. селян в Україні і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х років С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) спробували уточнити ці цифри на підставі щойно розсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. За оцінкою Кульчицького, прямі втрати від голоду 1933р. в Україні коливаються в діапазоні від 3 до 3,5 млн.осіб, повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) – від 4,4 до 5 млн. На думку Максудова, від голоду померло 4 - 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5 - 6 млн. Дослідники дійшли висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлося в Українській РСР на початку 30-х років. Голод 1933р. – найстахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

… У 1997 році у Франції вийшла “Чорна книга комунізму” (“Le Livre noir du communisme”, Ed.R.Laffont). Автори зосередили свою увагу на найважливішому “питанні без відповіді”: чому комуністи уникнули покарання за масові вбивства? На це запитання частково відповідає англійський публіцист П.Джонс: «Провина вмерла у комфортабельних ліжках чи живе у добре влаштованих пенсіонерах і навіть тих, хто при владі».

Комуністи досконало оволоділи мистецтвом маскувати свої дії, змушувати критиків мовчати. І тому світ знає про сталінізм, хоч зачинателем масового терору, концентраційних таборів, етноцидів, геноцидів був В.Ленін. “Можна обдурювати деяких людей весь час, можна обдурювати всіх людей деякий час, але не можна обдурювати всіх людей весь час”. Цей крилатий вислів американського президента А.Лінкольна особливо актуальний, коли говоримо про голод 1932-1933 років в Україні. Адже правда, як пише французький публіцист у газеті “Таn”, все одно стає “явною, прилюдною тайною”, незважаючи на дезінформацію таких нерозумних “туристів”, як Е.Ерріо, У.Дюранті та ін ших.

Треба відзначити, що недивлячись на те, що нам зараз вже багато відомо про події які сталися під час 1930-1933рр., залишається багато питань, на які немає відповідей і досі. Чи був Голодомор геноцидом проте саме українського народу? Адже ми знаємо що через голод померли тисячі і тисячі росіян... Журналісти, а це притаманне цій професії мають різні думки, іноді навіть протилежні. В цій частині нашої роботи ми ознайомимося з різними поглядами та думками, наведемо цитати, спробуємо проаналізувати вибраний нами матеріал.

Ось наприклад Василь Марочко відомий дослідник голодоморів різних років пише у своїй статті присвяченій 75-річчю цієї дати: “Виповнюється скорботна річниця національної трагедії українського народу – 75 років штучного голоду 1932-33 років, заподіяного насильницькою масовою колективізацією, сталінською політикою розкуркулювання, горезвісними хлібозаготівлями. Фізичне винищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму в Україні, стратегія і тактика якої виношувалися та впроваджувалися протягом 1929-1933 рр. Для Москви з її антилюдськими соціальними експериментами та прагненнями зберігти під новою, комуністичною, приправою Російську імперію, українське село було могутньою перешкодою. Заважала його національна самобутність як хранителя українських звичаїв, мови, моральних цінностей, як джерела українського національного відродження.

Голодомор – не історична минувшина, а глибока демографічна і духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять його очевидців і жертв. Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно, морили голодом, вбивали і примушували мовчати. Деякі політики і тепер намагаються не допустити поширення правдивої інформації про творців голодомору, тому вигадують псевдонаукові теорії про спільну історію і спільну трагедію, про нібито спільний голод в СРСР. Але чомусь Росія офіційно не визнала голодомору 1932-1933рр. Геноцидом. Не було висловлено щирого співчуття... ”

Станіслав Кульчицький (професор) у своїй статті більш спокійно розмірковує про роль саме Росії в цьому злочині і робить акцент на тому, що ми в першу чергу повинні пам’ятати про цю трагедію, щоб такого ніколи не повторилося: “...Восени 1998 року в Україні були проведені заходи, присвячені 65-й річниці голодомору. Ось тоді Президент України Леонід Кучма встановив своїм указом пам‘ятний день, щоб правда про голодомор завжди залишалася з нам

На жаль, в українському суспільстві є досить впливові сили, які прагнуть знищити пам‘ять про злочини радянської доби, викреслити їх з шкільних підручників. Але правда про минуле необхідна, щоб перешкодити поверненню цього минулого, перетворенню його на майбутнє...”

Привернула нашу увагу і стаття Євгена Федоренко (доктора філології) “Геноцид проти українського народу”. Він пише: “Цього року минає 70 років з того часу, коли центр комуністичної влади в Москві свідомо і планово зорганізував національно-політичне народовбивство, спрямоване супроти українців у формі створеного цією владою штучного голоду в Україні в 1932-1933 роках.

Це безприкладна найжахливіша в історії людства трагедія, остаточна дія розігралася за час одного неповного року (1932-1933), що був не тільки роком смертельних жнив голодомору, жертвою якого стали 7 мільйонів селян-українців, що вмирали в той час цілими селами й районами. Різні джерела подають, що за три роки – 1930-1933 – 10 мільйонів стали жертвами голодомору – геноциду, примусової колективізації та так званої ліквідації куркульства, як класу...”

Отже бачимо, що журналісти та вчені одностайно визнають той факт, що Голодомор – трагедія українського народу. Але різняться в поглядах на те, чому Росія не визнає своїх дій проти українських селян як геноцид.

Висновки

Голод 1932 1933 рр. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреї або різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні і демографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні. Вона ж кинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення.

Саме жахливе в голодоморі 1932-1933 рр. те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931».

Список використаної літератури

1.В.Г Афанасьева, Г.Л. Смірнова. Урок дає історія. - М.:Поліздат. - 1989. – 125С.

2.Кульчинський С.В., Курнаков Ю.О., Коваль М.В. Історія України. – К.: Освіта. - 1995. – 342С.

3.Орест Субтельний Україна Історія. – К.: Лебідь. - 1994. – 457С.

4. Сергійчук В. «Як нас морили голодом»; Бібліотека українця. – К.,- 1997. – 213С.

5. С.В. Кульчицький “Трагедія голоду 1933. К.:Знання. - 1989. – 134С.

6. С.В. Кульчицький, М. Котляр; “Довідник з історії України”. – К.:Україна. – 2004. – 97С.

7. В. Баран, Я.Грицак, О. Зайцев “Історія України”. – Донецьк:Світ. - 2006. – 349С.

8. Персонал. - № 4. – с.1

9. Марочко В. Голодомор 1932-1933. – К., 2007.- 64С.

10. Довідник з історії України. – К.: Кондор. – 2007. – 689С.

11.Мицик Ю. Український голокост 1932-1933. – К.:Кондор. – 2004. – 421С.

12. Роберт К. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.: Наукова думка. – 1993. – 134С.

13. Івшина Л. День і вічність Джеймса Мейса. – К.:Знання. – 2005. – 317С.

14. Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки. – К.: Просвіта. – 2005. – 78С.