Дворянська історіографія в Росії у другій половині XVIII столітті

Реферат на тему:

Дворянська історіографія в Росії у другій половині XVIII ст

План:

Вступ

1 Умови формування та характерні особливості дворянської історіографії в Росії у другій половині XVIII ст

2 М. Щербатов та І. Болтін як найвизначніші представники дворянської історіографії

Висновки

Список літератури

Вступ

У даній роботі розкриваються такі питання:

1) умови формування дворянської історіографії в Росії у другій половині XVIII ст., вплив західноєвропейських історичних течій на розвиток історіографічної науки в Росії;

2) характерні особливості дворянської історіографії в Росії у другій половині XVIII ст. Саме в цей період дворянська історіографія набуває яскраво-виражених особливостей;

3) історіографічна спадщина двох найбільш відомих представників аристократичної частини дворянства М.М. Щербакова та І. Н. Болтіна, чиї погляди збігалися з самодержавницькою концепцією управління імператриці Катерини II і були підтримані наступниками офіційно-консервативної історіографії Н.М. Карамзіним та С.М. Соловйовим. Зокрема в роботі представлені їхні погляди на процес історичного розвитку в Росії, на роль самодержавства в суспільно-політиному житті, розкриваються їхні ідейні погляди на теорію походження держави з раціоналістичних передумов та висвітлюються їхні погляди в області дрежелознавства;

4) зроблено висновки і оцінена роль дворянської історіографії в загальній російській історіографічній спадщині.

1 Умови формування та характерні особливості дворянської історіографії в Росії у другій половині XVIII ст

Друга половина XVIII ст. – час формування російської історичної науки, початок якому поклали В.Н. Татіщев і діяльність Академії наук. Підйом історичної науки був зв'язаний і з цікавістю до історії імператриці Катерини II, що поклала початок розповсюдження просвітницької ідеології і сприяла висуненню професійних істориків. В цей час ідеї французьких, англійських і німецьких просвітителів охопили і Росію. Наприклад на погляди філософа І. Болтіна особливо вплинули ідеї французького просвітника Вольтера.

Збідніле дворянство, інтелігенція, різночинці і навіть деякі кріпосні починають займатися перекладацькою діяльністю, часто перетворюючи це на професію і джерело доходу. Таким чином відбувається розширення круга істориків в соціальному аспекті. Але все таки головну роль займали представники офіційно-охоронної історіографії – історики з числа дворян та купецького стану, яких підтримувалася самодержавством.

В 60-ті рр. XVIII ст. зіткнулися дві історичні концепції, що виражали погляди різних соціальних груп, з одного боку – дворянські історіографи, з іншої – буржуазні, які в своїх працях критикували кріпосний лад. У свою чергу, дворянські історики намагаються осмислити перебіг подій і укріпити позиції свого стану, звертаючись до історичного досвіду.

Підйом дворянської історіографії був також пов'язаний із з пробудженням так званого “любительського інтересу”, який розумівся виключно як любов до рідної історії. Такими “любителями історії” були І.Н. Болтін, І.П. Єлагін, А.Ф. Маліновський, А.Н. Оленін та ін.

Характерними рисами дворянської історіографії були:

відстоювання тези про вирішальну роль самодержавства в російській історії, про корінну відмінність історичного розвитку Росії і Західної Європи;

відстоювання тези про неприйнятність для Росії революційного шляху розвитку;

заперечення рівності людей;

вивчення і видання староруських пам'ятників як зіставлення іноземним впливам в суспільно-науковому житті;

оспівування старих порядків Русі;

ідея походження держави виходячи з раціоналістичних передумов, а саме – ніяке суспільство, навіть нечисленне, не може існувати без правил і законів, які визначають поведінку людей;

думка про однакову «властивість людської природи» як визначального чинника історичного процесу;

ідея природного географічного середовища і божественного промислу як причин, що впливають на хід історичних подій;

У дворянському товаристві другої половини XVIII в. затверджується наступний погляд на російську історію:

“якщо у нас були темні сторони, то вони були і у інших”;

“досить ми гнулися під чужу мірку, пора нам жити самобутньо і виробляти свій характер”;

“щоб відкрити наш характер потрібно почати вивчення російської історії”;

При таких поглядах і настроях особливого значення набули пам’ятники російської історії, які за словами дворянських історіографів зберігають силу російського національного характеру.

2 М. Щербатов та І. Болтін як найвизначніші представники дворянської історіографії

Носієм ідей аристократичної частини дворянства в області історичної думки був князь Михайло Щербатов (1733-1790) – громадський діяч, історик, публіцист. В 60-х рр. він написав ряд статей, в яких намітилася його соціально-політична доктрина: заперечення рівності людей, вимога сильної державної влади та критика уряду з позицій дворянської аристократії. Крім того, М. Щербатов провів велику роботу по публікації історичних джерел, які були вміщені в багато книг, серед яких “Царська книга”, “Історія Свейської війни”, “Літопис про заколоти”, “Царський літописець”.

У 1767 р. як депутат від дворян Ярославської губернії Щербатов бере участь в Комісії з складання нового Укладення, виступаючи з історичним і політичним обґрунтуванням привілеїв дворянства проти домагань купецтва і селян. В цей же час Щербатовим була проведена велика робота в справі наукової публікації історичних джерел. Серед них такі значні видання як «Царствена книга», «Літопис про багатьох заколотах», «Царствений літописець» та ін.

У 1778 р. Щербатов пішов з цивільної служби і до кінця своїх днів займався публіцистикою і літературною роботою. Його численні твори присвячені законодавству, економіці, статистиці, освіті і всякого роду «міркуванням» і «роздумами». В кінці 80-х рр. XVIII ст. він завершив мемуарний памфлет «Про пошкодження моралі в Росії» і видав утопічний роман «Подорож в землю Офірськую», в якому оспівував старі порядки на Русі. Свої погляди на історію Щербатов виразив і обґрунтував в «Історії Російської від давніх часів» Ця праця особливо цінна тим, що насичений великою кількістю різноманітних джерел.

Свої погляди на історію М. Щербатов обґрунтував у 18-ти томній “Історії Російської з найдавніших часів”, за яку автор отримав звання історіографа і почесного члена Петербурзької Академії наук. У цій праці М. Щербатов не просто висловлює події, а він їх обговорює і зіставляє з подіями західноєвропейської історії. Таким порівнянням він прагнув виділити особливості російського життя. М. Щербатов першим в історіографії спробував зобразити внутрішнє життя суспільства.

У своїх творах перш за все М. Щербатов був захисником кріпосного устрою і дворянських привілеїв. Історичними посиланнями і своїми міркуваннями він обґрунтовував необхідність збереження в Росії кріпосного права. Прикладом государя, який поважає привілеї дворянства і права на участь в державному житті, Щербатов вважав Петра I. Звідси й політичний ідеал М. Щербатова – монархія, що спирається на старовинне родовите дворянство.

М. Щербатов виділяв чотири форми правління: деспотичне або самовладне, монархічне, аристократичне і демократичне. При цьому він відзначав, що в монархічних державах люди честолюбні, в аристократичних - горді і тверді, в демократичних - смутнолюбиві, а в деспотичних - підлі і низькі. Головною позитивною рисою державного ладу М. Щербатов вважав забезпечення можливості вельможам стримувати царську владу і зухвалість народу.

У своєму творі “Про пошкодження нравів в Росії” М. Щербатов писав про падіння в його час моральних засад і принципів (пошани до батьків, любові між подружжям, патріотизму, твердості духу). Винищування благих нравів, відзначав М. Щербатов, загрожує падінням держави і навіть цілої імперії.

В галузі джерелознавства М. Щербатов розвивав ідеї німецьких філософів Байера і Міллера, демонструючи критичний підхід до джерел. Він висунув певні критерії вибору найбільш достовірних літописних списків і правила їх палеографічного аналізу, обґрунтував деякі прийоми вивчення актового матеріалу (духовних і договірних грамот), обґрунтував необхідність знання хронології. У основі періодизації, якою дотримувався М. Щербатов, лежить розвиток самодержавства і зміна його взаємин з аристократією.

Стаття М. Щербатова “Про стародавні чини, що були в Росії і про посаду кожного з них” присвячена розгляду придворних чинів і переслідувала мету – історично обґрунтувати права “благородного стану”.

Ще один найвидатніший представник дворянської історіографії – Іван Болтін (1735-1792), опонент і критик М. Щербатова.

Як історик, в протилежність Щербатову, Болтін не виступав з узагальнючою працею по російській історії. Слід в історіографії він залишив двома творами, присвяченими критиці робіт своїх сучасників: француза Леклерка, лікаря по професії, що написав книгу «Історія природна, етична, цивільна і політична давня і нинішня Росії», і М.М. Щербатова. Побудова критики у Болтіна своєрідна. Вона дана у вигляді послідовно розташованих виписок з праць Леклерка і Щербатова і приміток до них, що представляють розгорнені відповіді Болтіна. Звідси заголовки робіт Болтіна: «Примітки на «Історію давню і нинішню Росії» Леклерка, складені генерал-майором І. Болтіним» (1788); «Критичні примітки генерал-майора Болтіна на (перший і другий) томи «Історії» князя Щербатова» (1793-1794).

У дусі XVIII сторіччя він залишався помірним вольтеріанцем, оскільки улюбленим філософом для нього був Вольтер. Спираючись саме на його переконання І. Болтін вважав, що історія рухається кліматом, релігією і формою правління.

І. Болтін багато в чому критикував Щербатова. Звідси назва його роботи – “Критичні примітки генерал-майора Болтіна на «Історію» князя Щербатова”. Завдання “Критичних приміток...” – перш за все відновити правильність історичного факту.

І. Болтін в цій праці критикував М. Щебратова в його ненауковому аналізі історичних джерел. Основною вимогою до історика, на думку І. Болтіна, є правдивість в зображенні фактів минулого, відмова від таких стимулів в освітленні історичного процесу, як прагнення показати в сприятливому світлі батьківщину, турбота про репутацію друзів, родичів. Так, І. Болтін писав, що “історик не повинен мати ні родичів, ні друзів”, тобто історик не повинен перетворювати істину по пристрасті до своєї вітчизни.

У роботі джерелознавця І. Болтін відзначав, що необхідно провести звірення літописних текстів і усунути погрішності, з'ясувати сенс тексту, доповнити історичні відомості географічними і не оминути відомості іноземних істориків і літописців.

У ідеї про однакову “властивість людського природи” як визначального чинника історичного процесу І. Болтін висуває думку про те, що головний вплив на людей і суспільство має клімат. У зв'язку зі своїм уявленням про роль клімату в історії окремих людських суспільств І. Болтін висуває поняття “національний характер”, який, на його думку, залежить багато в чому від клімату.

У своїй концепції історичного розвитку І. Болтін захищав кріпосний лад, феодальні порядки, рекрутчину, монархічну форму правління, виправдовував зовнішню завойовну політику Росії, причому говорив, що на відміну від Римської імперії, яка проводила завойовну політику, Росія проводить мирну асиміляцію народів.

Що стосується релігії, то І. Болтін різко критикував католицьку церкву і протиставляв їй церкву православну.

Таким чином, багато в чому ідеї І. Болтіна є оригінальними, але є ідеї взяті із західноєвропейських філософів. В цілому праці М. Щербатова і І. Болтіна є важливим етапом в російській історіографії.

Висновки

Отже, дворянська історіографія в Росії сформувалася у другій половині XVIII ст. Особливо посприяла цьому процесу Катерина II. Крім того, вже без участі Катерини II в цей час починають проникати в Росію буржуазні ідеї та ідеї просвітництва, які не могли не вплинути на розвиток історичної думки в Росії. В противагу буржуазним ідеям дворянські історики висувають тези про вирішальну роль самодержавства в російській історії, про корінну відмінність історичного розвитку Росії і Західної Європи, про неприйнятність для Росії революційного шляху розвитку.

Найбільш запеклими прихильниками перерахованих вище ідей у другій половині XVIII ст. були М. Щербатов та І. Болтін, прозваними “любителями рідної історії”. Їхні оригінальні ідеї навіть сьогодні є цінним уроком для джерелознавця, добірливою інформацією для історика-дослідника. Їхні раціоналістичні тези багато в чому знайшли відображення в дослідженнях відомих російських філософів XIX ст. Н.М. Карамзіна і С.М. Соловйова, які фактично завершили період офіційно-дворянської історіографії і поклали початок нової сторінки в російській історичній науці.

Список літератури:

Ключевский В.О. Краткое пособие по русской истории. – М.,1987. – 426 с.

Соловьев Б.И. Русское дворянство. – М.: Полигон, 2003. – 302 с.

Российские историки XVIII ст.: М. Щербатов /

Российские историки XVIII ст.: И. Болтин /

Развитие русской историографии в XVIII – начале XIX в. /

Абрамова И.Л. Эпоха Павла I в русской исторической науке /