Велика Британія та Німеччиниа у міжвоєнний період (1918-1939 рр.)

Реферат на тему

Велика Британія та Німеччиниа у міжвоєнний період (1918-1919 рр.)

ПЛАН

1. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ у 1918-1939 рр.

2. НІМЕЧЧИНА у 1918-1939 рр.

3. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ у 1918-1939 рр.

Наприкінці 1918 р. в Англії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобув блок консерваторів і лібералів. Лейбористи отримали 59 місць у палаті громад. Уряд знову очолив Ллойд Джордж:. Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнято програму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможних тощо.

У зовнішній політиці Ллойд Джорджа важливе місце посідала боротьба з Радянською Росією. На початку 1919 р. Велика Британія разом з Францією і США розпочали проти неї воєнну інтервенцію, а в радянсько-польській війні підтримала Польщу. Британські домініони — Кашада, Австралія і Південно-Африканський Союз — отримали статус автономних держав у складі Британської імперії. У 1921 р. англійська колонія Ірландія дістала статус домініони (шість графств у Північній Ірландії з переважно протестантським населенням, а не католицьким, як у решті Ірландії, залишились у складі Великої Британії).

Уряд Ллойд Джорджа виявився неспроможним подолати фінансові негаразди. Купівельна спроможність населення падала. У 19Г9-—1923 рр. ширився страйковий рух. Особливо гострий конфлікт виник у 1921 р. між власниками і шахтарями.

1923 р. в Англії відбулися чергові вибори. Ліберали і лейбористи, які збільшили своє представництво в палаті громад, домовилися про. коаліцію, і на початку 1924 р. прем'єр-міністром став лідер лейбористів Джеймс Рамсей Макдональд. Уряд вдосконалив систему страхування та соціального забезпечення, скоротив непрямі податки, встановив дипломатичні відносини з СРСР. Парламентські вибори в жовтні 1924 р. лейбористи програли. Однопартійний уряд консерваторів очолив Стенли Болдуїн.

У 1925—1926 рр. у країні загострилися соціальні суперечності. У середині 1925 р. власники вугільних шахт оголосили про закриття нерентабельних копалень у разі, якщо федерація гірників не погодигься на зниження заробітної плати, подовжений робочий день, скорочення кількості робітників тощо. У травні 1926 р. розпочався загальний страйк шахтарів. Уряд оголосив про введення надзвичайного стану. Верховний суд виніс рішення про незаконність страйку. Семимісячна боротьба англійських шахтарів зазнала поразки. У листопаді 1926 р., незважаючи на значну матеріальну і фінансову допомогу з боку Радянського Союзу, страйк гірників припинився.

1927 р. парламент прийняв закон про промислові конфлікти і тред-юніони, яким вводився спеціальний "охолоджувальний" період між оголошенням і початком страйку, а організатори неконституційних страйків та їх учасники підлягали штрафу; заборонялося масове пікетування, обмежувалися внески профспілок на потреби Лейбористської партії. Антипроф-спілкове законодавство уряду Болдуїна ускладнило становище робітників.

1927 р. Велика Британія розірвала дипломатичні відносини з СРСР. В умовах світової економічної кризи1, що в 1929 р. охопила і цю країну, масового безробіття, зростання страйкового руху знову посилилися позиції лейбористів. На виборах 1929 р. вони домоглися абсолютної більшості і сформували однопартійний уряд на чолі з Макдональдом. Він спробував подолати кризу зниженням державних видатків, зокрема скороченням допомоги безробітним, допомогою приватному капіталу. Проте його зусилля виявилися марними: падіння виробництва тривало, у таких провідних галузях, як металургійна, вугільна, суднобудівна, воно становило 60% . Кількість безробітних у 1933 р. досягла 3 млн. чол. В умовах цілковитої депресії уряд у 1931 р. пішов у відставку. На парламентських виборах того ж року лейбористи зазнали поразки.

Макдональд, який з групою своїх прихильників вийшов із партії, сформував "Національний кабінет", залучивши до нього консерваторів і націонал-лібералів. Головною метою їхньої політики були спроби вийти з кризи шляхом зниження соціальних витрат, заробітної плати службовцям, підвищення митних податків на товари, що ввозилися - в країну. У 1934 р. країна вийшла зі стану економічної кризи.

До початку Другої світової війни економіка досягла докризового рівня. Причиною швидкого економічного підйому кінця 30-х років було збільшення капіталовкладень у промисловість і розширення військового виробництва. Але безробіття залишалось високим.

У 1935 р. Макдональд пішов у відставку, а прем'єр-міністром став лідер консерваторів Болдуїн. У 1937 р. на чолі уряду став консерватор Невілл Чемберлен. Уряд Чемберлена здійснював широку програму озброєнь. У 1939 р. в мирних умовах було введено загальну військову повинність. У сфері зовнішньої політики "національний уряд" Болдуїна — Чемберлена фактично потурав агресії фашистської Німеччини та Італії: з Німеччиною було укладено військово-морську угоду, що дало можливість

У 1929—1933 рр. більшість розвинутих країн світу опинилися в лещатах небувалої економічної кризи, причинами якої були порушення основних пропорцій світової системи господарства, стихійне нарощування виробництва, низький рівень доходів основної маси населення.

останній створити надводний і підводний флот, не протидіяв загарбанню Італією Ефіопії, під час громадянської війни в Іспанії проголосив політику "невтручання", Ідо сприяло італо-німецькій інтервенції проти республіканського уряду. При потуранні Великої Британії Німеччина у 1938 р. приєднала до себе Австрію.

Агресія Японії проти Китаю в 1937 р. погіршила англо-японські відносини, але Велика Британія лише обмежилася осудженням дій японських мілітаристів.

Від політики "невтручання" уряд перейшов до політики безпосередніх поступок агресорам. 1938 р. Англія стала ініціатором ганебного мюнхенського зговору щодо розчленування Чехословаччини і її поглинання Німеччиною. 1939 р. Англія і Франція уклали угоду про взаємну допомогу у разі агресії з боку третьої держави; вони надали гарантії безпеки Польщі, Румунії та Греції, а також розпочали переговори з СРСР. Безуспішний хід англо-французько-радянських переговорів призвів у серпні 1939 р. до німецько-радянського зговору, що відкрив шлях до розв'язання Другої світової війни.

2. НІМЕЧЧИНА у 1918-1939 рр.

У результаті Листопадової революції Німеччина стала республікою. 1918 р. у Берліні відбувся з'їзд Рад народних уповноважених, який прийняв рішення про скликання Установчих зборів. Першочерговим завданням новоутвореної республіки було укладення миру зі своїми переможцями. Німецька делегація прибула на Паризьку мирну конференцію (1919 р.), де вирішувалася доля країни, але до вироблення тексту договору не була залучена. Вручаючи німецькій делегації умови миру, лідери Паризької конференції обмежили їх обговорення в уряді і Рейхстазі коротким терміном (2 тижні). У разі не підписання договору союзники погрожували ввести свої війська на територію Німеччини. 28 червня німецька делегація поставила підпис під Версальським мирним договором. Німеччина була змушена поступитися територіями на користь сусідніх держав, вугільні шахти Саару передавались Франції на 15 років, Східна Пруссія відокремлювалася від Німеччини "польським коридором", втрачала всі заморські колонії, віддавала Ельзас і Лотарингію Франції, повертала всі землі, захоплені на сході в результаті поразки Росії. Західна частина Німеччини вздовж обох берегів Рейну перетворювалася на демілітаризовану зону, де заборонялось тримати німецькі війська, чисельність солдат і офіцерів не повинна була перевищувати 100 тис. чоловік, заборонялось мати підводні човни, військово-повітряні сили. На Німеччину покладалася одностороння вина за розв'язання світової війни і на неї накладалися великі репарації для відшкодування воєнних збитків союзникам, головним чином Франції.

Консервативні сили, невдоволені капітулянтською позицією соціал-демократів, з одного боку, і ліворадикальних сил, керованих Карлом Лібкнехтом та Розою Люксембург, з іншого, здійснювали тиск на уряд соціал-демократів. За таких умов уряд в особі міністра Носке звернувся до вищих чинів армії із закликом навести в країні порядок. У 1919 р. військові частини увійшли в Берлін. Лібкнехт і Люксембург були вбиті, Листопадова революція задушена. Рішуче були придушені спроби утвердити радянську владу в Баварії навесні 1919 р., а також збройні виступи робітників у Бремені, Дрездені, Гамбурзі.

У серпні 1919 р. набула чинності прийнята Установчими національними зборами у м. Веймар нова конституція. За Веймарською конституцією Німеччина проголошувалася демократичною республікою. Тепер державу мав очолювати президент, якого обирали терміном на 7 років. Президент призначав канцлера і міністрів, діставав повноваження, коли він отримував вотум довір'я від парламенту. Рейхстаг обирався терміном на 4 роки і діяв на партійній основі — приймав загальнодержавні закони, контролював політику уряду.

Республіка набувала статусу федеральної держави, оскільки кожна з колишніх союзних монархій стала називатися автономною землею, якою управляв місцевий уряд, призначений земельним парламентом (ландтагом). Федеральний парламент складався з двох палат: Рейхстагу, що обирався шляхом загальних виборів, і Рейхсрату, куди кожна земля делегувала обраних ландтагами депутатів. Новою конституцією було введено загальне, пряме, рівне виборче право для усіх громадян, які досягли 20 років.

Після війни Веймарська республіка опинилася в скрутному економічному становищі. У зв'язку з втратою вугільної та металургійної бази німецькій промисловості гостро бракувало сировини і матеріалів. Заборона виробництва важкого озброєння вразила машинобудівну й металургійну промисловість. Скорочення промислового виробництва викликало масове безробіття, зниження заробітної плати. До того ж Німеччина мала виплатити країнам-переможницям репарацій в обсязі 132 млрд золотих марок. Усе це посилювало в країні соціальну напругу.

1920 р. після перших виборів до Рейхстагу до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У 1922 р. у Рапалло було підписано договір між Німеччиною і Радянською Росією. Протягом 1919—1929 рр. Німеччина перебувала у стані хронічної кризи та політичної нестабільності.

1923 р. комуністи Гамбурга підняли повстання, а восени 1923 р. нацисти, очолювані Адольфом Гітлером, генералом Е. Людендорфом, Г. Герінгом, спробували вчинити переворот у Баварії, відомий як пивний путч. Повстання комуністів було придушене, а путч штурмовиків розігнаний поліцією. Гітлер потрапив за грати.

Незначне економічне піднесення в другій половині 20-х рр. було наслідком того, що Німеччина отримала фінансову допомогу у розмірі 20 млрд марок згідно з планами Дауеса та Юнга. З обранням президентом П. Гінденбурга (1925 р.) стабілізувалася і політична ситуація в країні.

У Німеччині економічна криза 1929—1933 рр. виявилася особливо гостро. Обсяг промислового виробництва скоротився майже на 50 %, реальна заробітна плата становила половину офіційного прожиткового мінімуму. Чисельність безробітних перевищувала 7 млн. чоловік. Уряди були неспроможні подолати економічні та соціальні наслідки кризи.

1930 р. відбулися вибори до Рейхстагу. На них Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) уперше заявила про себе як загаль-нонімецька політична сила, вона зібрала 6,5 млн. голосів. На виборах у 1932 р. нацисти одержали майже 14 млн. голосів.

1932 р. президентом Німеччини вдруге був обраний Пауль Гінден-бург. Уряд сформував Ф. фон Папен. Політична криза в країні загострювалася. Кожна із трьох основних політичних сил (нацисти, комуністи і соціал-демократи) закликала своїх прихильників "на вулиці". У 1932 р. відбулися нові вибори до Рейхстагу, на яких комуністи здобули 6 млн. голосів, а кількість нацистів і соціал-демократів у парламенті дещо скоротилася. Комуністи спільно з соціал-демократами могли сформувати коаліційний уряд, але вони не довіряли один одному.

1933 р. президент призначив канцлером Адольфа Гітлера. Прийшовши до влади, нацистська партія розпочала будувати унітарну державу: землі позбавлялися федерального статусу, ландтаги так само, як і Рейхстаг, втрачали право контролювати виконавчі органи. Відповідно до закону про перебудову імперії ліквідувалися всі земельні виборні органи, а землі підпорядковувалися безпосередньо імперському кабінету. З усіх міністерств і відомств усувалися нечлени нацистської партії. Було прийнято закон "Про забезпечення єдності партії та держави". 1933 р. Гітлер ліквідував багатопартійну систему. Першою була заборонена комуністична ^партія. Для цього Гітлер організував підпал Рейхстагу і на лейпцигсько-му судовому процесі звинуватив у ньому комуністів. Після заборони СДПН він змусив "добровільно розпуститися" усі буржуазно-ліберальні та консервативні партії. Така ж доля спіткала й німецькі профспілки. Було створено Німецький трудовий фронт, що об'єднав усі без винятку профспілки під керівництвом НСДАП, молодіжні організації Тітлерюгенд", Союз німецьких дівчат, "Юнгфольк", що виховували молодь на засадах фашистської ідеології.

У країні були створені таємна поліція (гестапо), концентраційні табори для утримання небажаних режиму осіб, були скасовані основні політичні права громадян — свобода слова, зборів, недоторканність житла, таємниця листування.

У серпні 1934 р. помер президент Гінденбург. Того ж дня, спираючись на підтримку військового міністерства і командування армії, Гітлер проголосив себе фюрером і рейхсканцлером, а також головнокомандувачем збройними силами. Так було завершено формування нацистського режиму.

Протягом 1933—1935 рр. було прийнято ряд законів, що встановили державне регулювання економікою. Створювалися "імперські групи" з управління промисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською справою. Різко зросла мілітаризація країни. У 1936 р. було прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкованої військовим цілям.

Зовнішньополітична програма нацистів з самого початку була спрямована на перегляд Версальського договору. На час приходу нацистів до влади Німеччина вже не платила репарацій, була учасником Локарнських угод, що гарантували стабільність в Європі, членом Ліги Націй. Однак у 1933 р. Німеччина вийшла із Ліги Націй. У країні були наявні всі ознаки мілітаризації: створювалася військова авіація ("люфтваффе"), запроваджено загальну військову повинність, військові частини увійшли на територію демілітаризованої Рейнської зони.

Все це було порушенням Версальського договору, але не зустріло опору з боку Англії й Франції. Зміцнивши військовий потенціал, Гітлер поставив за мету добитися змінення кордонів для входження до складу Німеччини всіх регіонів, де мешкали німці. Першою жертвою вже відвертої агресії стала Австрія. Навесні 1938 р. відбувся аншлюс — приєднання її до Німеччини. Після цього Гітлер висунув претензії до Чехословаччини, вимагаючи приєднання до Німеччини Судетської області, де переважно жили німці. Проте Чехо-словаччина мала боєздатну армію і договори про співробітництво з Францією і СРСР. Тому Гітлер вирішив досягти відокремлення Судет з допомогою Англії та Франції, шантажуючи їх загрозою нової війни. Англія й Франція пішли на це.

Підписана в 1938 р. у Мюнхені угода, що зобов'язувала Чехословач-чину передати Судети Німеччині, фактично була перемогою Німеччини. Навесні 1939 р. Гітлер окупував Чехію і Моравію. Словаччина проголосила себе незалежною державою. Через тиждень німецькі війська окупували частину литовської території (м. Клайпеда). Англія й Франція, намагаючись спинити експансію Німеччини, надали Польщі гарантії, що у разі нападу на неї Німеччина опиниться у стані війни з ними. Міжнародні відносини різко загострилися.

1936 р. Німеччина і Японія підписали угоду про спільну боротьбу проти Комінтерну (реально — проти СРСР). 1937 р. до них приєдналася Італія. Особливо інтенсивно розвивалися німецько-італійські відносини. Німеччина та Італія домовилися про розподіл сфер впливу на Балканах, уклали Договір про військовий союз.

Німеччина перетворилась у найсильнішу європейську державу: за промисловим виробництвом випереджувала Англію і Францію, мала найсильнішу армію в Західній Європі. Це стало підвалинами початку нової війни.

Література.

1. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.

   Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр. : Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М. : Современник, 1998. — 315

   Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.