Афінська держава та стародавня Спарта у стародавній історії та культурі людства

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

АФІНСЬКА ДЕРЖАВА ТА СТАРОДАВНЯ СПАРТА У СТАРОДАВНІЙ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРІ ЛЮДСТВА

ПЛАН

Заснування та утвердження Афінської держави.

2. Стародавня Спарта – феномен військово-полісної організації держави.

Греко-перські війни, вплив на хід стародавньої історії.

Афінська демократія.

Використана література.

1. Заснування та утвердження Афінської держави.

Афінська держава була однією з найбільших у Стародавній Греції. УIX—VIII ст. до н. є. під час розкладу і родового ладу відбулось об' єднання общин Аттики навколо Афін. Згодом владу в Афінах захопила родова ари-стократія (евпатриди), яка замінила басилевса і народні збори обраними зі свого середовища архонтами і посилила роль аристократичної ради — ареопагу. У цей період в Афінах сформувалося боргове рабство.

Внаслідок реформ правителя Афін Солона, тиранії Пісістрата і реформ Клісфена (VI ст. до н. є.) владу евіштридів було ліквідовано, експропрійовані ними землі повернуто збіднілим селянам, а боргове рабство скасовано.

Афіни стали державою рабовласницької демократії, яку очолювали обрана народними зборами громадян Рада п'ятисот, геліея (громадський суд) і Колегія з 10 стратегів.

Права й обов'язки громадян визначалися за майноним цензом. Експлуатація рабів, яких привозили до Афін і чисельність яких зростала, стала основою економіки.

Подальший розвиток Афін тісно пов'язаний зі зростанням морської могутності, з перемогою у греко-перських війнах, організацією Першого Афінського морського союзу (Делоський союз) і створенням Афінської морської держави, до якої належало близько 200 союзних міст-держав.

Найвищий розквіт Афінської держави та піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (443—429 рр. до н. є.). Афінська конституція цього періоду не зазнала помітних змін, але з ліквідацією май-еювого цензу і запровадженням оплати державних посад всі корінні громадяни Аттики чоловічої статі мали право брати участь в управлінні державою. Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, а й культурного життя Давньої Греції.

За часів Перікла жили такі видатні вчені, письменники і художники, як Геродот, Анаксагор, Софокл, Філій та ін., було відбудовано Акрополь, споруджено його головний храм Парфенон тощо.

Агресивна зовнішня політика Афінської держави, спрямована на здобуття гегемонії в Греції, на економічне та політичне панування в інших районах Середземномор'я, наштовхнулась на сильного суперника — Спарту, що зрештою призвело до Пелопоннеської війни (431—404 до н. є.), яка закінчилася поразкою Афін і розпадом Афінської морської держави. УIV ст. до н. є. Афінська держава переживала глибоку кризу, її спроби відновити свою могутність шляхом у творення ДругогоАфінського морського союзу успіху не мали.

У 338 р. до н. є. Афінська держава, разом з іншими державами Греції, була завойована Македонією.

2. Стародавня Спарта – феномен військово-полісної організації держави.

З другої половини VII ст. до н. є. на перше місце серед держав Пелопоннесу висувається Спарта. Назву державі дало місто Спарта, що виникло в XI—X ст. до н. є. Впро-довж IX — першої половини VIII ст. до н. є. спартанці вели запеклу боротьбу з сусідніми племенами за панування над всією Лаконією — областю на півдні Пелопон- і несу, яку зрештою підпорядкували своїй владі. Значна частина місцевого (ахейського) населення була понево-лева. Ті общини, які мешкали на малородючих землях і добровільно визнали гегемонію Спарти, увійшли до складу окремої держави на правах так званих періеків. Вовн вважалися особисто вільними і користувалися громадянськими правами в своїх общинах і полісах. У самій Спарті вони почувалися людьми "другого сорту".

Таким чином, у Спарті існували три основні класи: повноправні громадяни — спартіати, поневолені ілоти (населення, навернене у рабство; термін "ілоти" означав — полонені) та вільні, але не повноправні періеки.

У цей період сформувалися основи державного устрою І Спарти, що не змінювалися впродовж століть. Тут правили дві царські династії, представники яких користувалися загальною повагою, хоча влада їх була дуже обмеженою.

Особливе місце в ранній історії Спарти посідає період так званих Мессенських війн. Причиною їх був "земельний голод". Спарта вирішувала цю проблему за рахунок своїх сусідів. Головним об'єктом спартанської експансії стала багата і велика область у південно-західній частині Пелопоннесу — Мессенія.

Перша Мессенська війна тривала близько двадцяти років і завершилася перемогою спартанців, які поневолили її населення, зібравши велику данину. Проте поневолені мессенці повстали проти панування Спарти. Розпочалася друга війна і, незважаючи на героїзм мес-іч'іщів, Спарта знову здобула перемогу.

Найродючіші землі Лаконії та Мессенії були розподілені і роздані спартіатам разом із закріпленими за ними ілотами, які були зобов'язані працювати на володаря пемлі, сплачувати податок. Спартіати не мали право про-дати чи вбити ілота, оскільки раби і земля вважалися власністю держави.

Праця ілотів давала спартіатам можливість не працювати, вивільняючи час для занять державними справами, вдосконалення військового мистецтва.

Разом з тим існувала постійна загроза заколоту ілотів. Утримати їх у покорі можна було з допомогою систематичного терору. Законодавцем Лікургом було проведе-і ю серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадянина.

Закони передбачали, що кожний спартіат повинен був віддавати своїх семирічних дітей у спеціальні табори, де у них виховувалися навички воїна, терплячість, уміння наказувати і підкорятися, переносити різні труднощі.

Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система заходів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Перетворення сприяли консолідації вільних громадян перед постійною готовністю ілотів до повстання. Завдя-ки цьому Спарта вийшла переможницею у третій Мес сенській і в Пелопоннеській війнах. Вона підкорила соб практично всі держави Пелопоннесу, намагаючись роз ширити свій вплив на Афіни. Проте великодержавні претензії базувалися лише на військовій могутності, в економічному, політичному і культурному відношенні Спарта відставала від грецьких держав, особливо від Афін.

Поступово Спарта ставала головним оплотом політичної реакції на території Греції.

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори (апелла) за участю всіх спартіатів. Проте порівняно з афінськими зборами вони були значно обмежені у правах: могли приймати або відхиляти закони, але не обговорювати їх. Не обговорювалися також фінансові питання, не контролювалася діяльність магістратів, не розглядалися судові справи. Фактично це був орган спартанської олігархії.

Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з ЗО чоловіків віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Рада ніким не контролювалася і мала право скасовувати рішення Народних зборів. Вона фактично вирішувала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п'яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення царської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Кожний з них користувався однаковою владою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими землевласниками.

Величезна роль у державному управлінні належала військовим. Спартанська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував численний командний корпус.

Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадянської та військової влади, в якому влада щузької спартанської олігархії урівноважувалась автотетом військових командирів на чолі з царями, з якими змушені були рахуватися спартанські виборні органи.

Спарті належала провідна роль у Пелопоннеському союзі, який був однією з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції. Вищим його органом були збори всіх союзників, що відбувалися в Спарті. Кожний союзний поліс мав на них один голос. Рішення зборів затверджувалися спартанською апеллою. Союзне військо очолювалося спартанськими царями.

Використовуючи значний військово-політичний потенціал Пелопоннеського союзу, Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V—IVст. до н. є., виступаючи оплотом грецької олігархії.

Греко-перські війни, вплив на хід стародавньої історії.

Наприкінці VI ст. до н. є. для грецьких полісів виникла смертельна загроза з боку сусідньої могутньої Перської імперії.

Греко-перська війна датується 500—449 р. до н. є. Зазвичай її називають греко-перськими війнами тому, і цо воєнні дії здійснювалися як ряд більш чи менш трипалих воєнних кампаній. їх було п'ять: 1) 500—494 рр. до н. є.; 2) 492—490 рр. до н. є.; 3) 480—479 рр. до н. є.; 4) 478—459 рр. до н. є.; 5) 459—449 рр. до н. є.

Захопивши грецькі міста Малої Азії та острови східної частини Егейського моря, перська правляча верхівка розробила плани завоювання полісів Балканської Греції. Розвинуті грецькі поліси приваблювали персів не тільки своїм багатством, а й можливістю панування в Середземномор'ї.

Першим проти персів повстало місто Мілет у 500 р. до н. є. на чолі з Аристагом. За ним піднялися всі міста Малої Азії, що створили єдине командування і завдали поразки фінікійському флоту. Проте перси спорядили флот із 600 суден і здобули перемогу. Після майже річної блокади було зруйновано Мілет, а незабаром приведені" до покори й інші міста.

Причиною поразки повстанців стали різні військово-економічні потенціали супротивників.

Після придушення повстання перський імператор Дарій мобілізував значні суходільні та морські сили і розпочав загарбання північного узбережжя Егейського моря. Проте ця спроба була невдалою. Після тривалої воєнної та дипломатичної підготовки перси розпочали! нові воєнні дії проти Балканської Греції. Спочатку вон: висадилися на о. Евбеї, а потім у північно-східній чаї тині Аттики — біля м. Марафон.

Талановитий полководець Мільтіад відмовився в: тактики оборони Афін, повів грецькі війська до Мара фона і дав там персам рішучий бій. На Марафонські: рівнині в бою стикнулися грецька фаланга та розсипні ряди персів. Розбивши персів на фланги, греки знищили центр перської армії. Загинуло 6 тис. персів і 195 важ-коозброєних грецьких піхотинців. В Афіни було відправлено скороходця з радісною звісткою, який з вигуком "Перемога!" мертвий впав на агорі. У пам'ять про цей епізод на Олімпійських іграх було встановлено марафонську дистанцію в 42км 195м (відстань від місця битви до афінської агори).

Перемога афінян мала величезне морально-політичне значення. Вона засвідчила перевагу грецької військової організації.

Проте правляча верхівка персів не відмовилася від своїх планів. Наступну, третю воєнну кампанію розпочав син Дарія Ксеркс, який з усіх кінців імперії стягував війська в Малу Азію, споруджував флот, дбав про зброю і продовольство. Готувалася до війни і Греція: 31 поліс підписав угоду про військовий союз: об'єднувалися збройні сили і флот, будувалися порти, відбувалися постійні військово-морські навчання.

Фаланга — щільно зімкнуте лінійне шикування піхоти для бою. Мала 8—16 рядів, за фронтом займала до 500м.

480 р. перси переправилися через протоку Геллес-понт, пройшли все фракійське узбережжя і Македонію. Греки обрали Фермопільську ущелину, якою проходила єдина дорога з Фессалії в Середню Грецію, своїм оборонним рубежем. Оборона Фермопіл мала обмежені цілі: перевірити боєздатність персів, згуртувати в спільній битві союз грецьких міст і викликати ненависть до загарбників. Вони були досягнуті. Підготовлена велика перська армія не змогла перемогти незначний грецький нагін — 300 спартанців. Проте завдяки зраднику-фес-салійцю Ксеркс зміг зайти грекам в тил, що змусило їх підступити. На місці залишилися лише спартанці, яким закон забороняв відступати. Всі вони героїчно загинули, їхній подвиг увійшов у світову історію як символ військової вірності.

Персам вдалося захопити Середню Грецію, зокрема іі Афіни, але греки зберегли основні військові сили. У 480 р. грецький флот майже повністю знищив величезний перський флот, після чого Ксеркс відвів свої основні війська і рештки флоту в Азію, залишивши в дружній Веотії добірний корпус. Наступного року війська греків завдали поразки персам, знищивши більшу частину їхнього флоту.

Так було завершено напружену боротьбу греків з великою армією Ксеркса, яка підірвала військову могутність Перської імперії.

Стратегічна ініціатива перейшла до греків, які поставили перед собою нові завдання: звільнити від перського панування грецькі міста західної частини Малої Азії та проток. Проте після блискучих перемог греків над персами серед союзників почалися незгоди. Спарта практично вийшла з союзу. Одночасно Афіни стали центром тяжіння союзних сил і домагалися укладення нового, так званого Делоського військового союзу з об'єднаними збройними силами і флотом, спільною казною і військовою радою. Делоський союз називають Першим Афінсь-ким морським союзом. Афіни розпочали енергійні воєнні дії проти персів, які залишилися в багатьох місцях узбе-Егейського моря, на островах і протоках.

Одночасно зміцнювалась оборонна система Афін — І у разі небезпеки з суходолу, зокрема з боку Спарти. Афі-1 ни перетворилися на неприступну фортецю. Греки І звільнили ряд островів в Егейському морі, закріпилися 1 на фракійському узбережжі, планували навіть завоюван-1 ня міст у південній частині Малої Азії. Величезну роль І у зміцненні позицій Афін відіграла перемога над персами у Малій Азії. Після неї посилились могутність Афін та їхня перевага в Делоському союзі.

Афіняни надавали підтримку демократичним елементам у багатьох союзних містах. Це не могло не спричинити невдоволення аристократичної Спарти, що підтримувала олігархію у Греції. Проте сильний землетрус і соціальні вибухи змусили Спарту звернутися до Афін по допомогу, яка згодом була відхилена. Скориставшись і ситуацією, афінські Народні збори позбавили значних прав аристократичний ареопаг, що сприяло подальшій демократизації державного життя. Проте все це призводило до воєнних сутичок між Афінами і Спартою. У 457 р. до н. є. афінські війська після першої поразки від спартанців у повторній битві здобули перемогу.

Одночасно і війна з персами вступила в завершальну стадію. Послаблення могутності Перської імперії та смерть Ксеркса викликали сепаратистські рухи в Єгипті. У цій ситуації Афіни допомогли єгипетським повстанцям військом і суднами. Шсля кількох перемог афінська армія зазнала поразки, що змінило політичну ситуацію на користь Персії. Володіючи значними силами, Афіни в 450—449 рр. до н. є. відновили бойові дії про-ти персів, але зрештою відмовилися від своїх претензій на Східне Середземномор'я.

У 449р. до н. є. між Грецією і Персією було укладено мир, який юридично завершив греко-перські війни, закріпивши перемогу греків. Перський цар визнав незалежність усіх грецьких полісів Малої Азії, зобов'язувався не вести воєнних дій проти греків, не вводити військовий флот в Егейське море і протоки. Греки брали зобов'язання не втручатися у справи Східного Середземномор'я та Єгипту.

4. Афінська демократія.

Античний світ подарував людству не лише блискучі «разки літератури, мистецтва, архітектури, а й політичні інститути, що стали надбанням наступних поколінь.

Прикладом рабовласницької демократи є державний устрій Афін.

Афінська демократія вважається найбільш розвинутою і довершеною формою демократичного устрою античних рабовласницьких держав. Золотим віком античної демократії став час від середини V до середини ІV ст. до н. є. Формування системи органів афінської демократії було наслідком тривалого історичного періоду.

Будь-яка політична система, зокрема й афінська демократія, спрямована на врегулювання відносин між класами, соціальними групами, окремими людьми. У грецьких містах основою соціально-економічної та політичної організації був колектив громадян. Досягненням грецької політичної думки була розробка самого поняття "громадянин". У давньосхідних деспотіях такого поняття не існувало.

Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. У такі списки заносились імена юнаків та дівчат з 18 років, які впродовж року проходили спеціальне військово-тренувальне навчання і рік були охоронцями державних кордонів. Тільки в 20 років вони ставали повноправними громадянами.

Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших — право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других — обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо.

Демократія — форма політичної системи суспільства, побудованої на народовладді, активній участі громадян у житті країни, гарантії права обирати і бути обраним у найвищіГоловним органом влади в Афінах були Народні абори, на які збиралися усі громадяни. Жінки не мали права і брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни і укладався мир затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Важливою справою зборів було затвердження бюджету, наділення правами громадянина Афін іноземців, тобто їхні повноваження охоплювали всі сфери життя Афін.

Діяльність зборів впродовж року була поділена на десять циклів, кожен з яких тривав 36 днів, а збори відбувалися один раз у дев'ять днів. Кожний громадянин мав 1 право на виступ і на внесення законопроекту. Збори заслуховували звіти найвищих посадових осіб. Проте не всі громадяни могли засідати цілими днями. Із ЗО— і 40 тис. громадян Афін на засіданнях були присутні 3— б тис. осіб.

Робочим органом Народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і виконання їхніх функцій між засіданнями. Рада засідала щоденно, а її члени одержували платню.

Поряд з Радою п'ятисот існував і ареопаг — орган влади, що здійснював державний контроль, суд та інші функції — у складі 60—70 осіб. Його члени кооптувалися на довічний термін із середовища афінських аристократів. Вожді афінської демократії не насмілювалися скасувати ареопаг як орган влади, але зуміли обмежити його компетенцію і фактично звели його функції до повноважень судової інстанції.

Афіни були гегемоном союзу грецьких міст. Тому виникало чимало проблем з управлінням, що здійснювалося виборними магістратами, та організацією адміністративного апарату. Діяльність магістратів контролювала Рада п'ятисот. Вищими магістратами були колегії архонтів і стратегів. 10 архонтів мали великий вплив на військові структури, розглядали порядок слухання судових справ тощо. 10 стратегів очолювали військову організацію держави, проводили набір до війська, були командувачами під час воєнних дій.

Серед органів афінського управління значне місце посідали численні колегії, що наглядали за ринковою торгівлею, дотриманням порядку і чистоти тощо. Існувала колегія з поліцейськими функціями. Ці колегії, до яких обирали лише на один рік, були не бюрократичними, а надзвичайно діловими і працездатними органами.

Одним із важливих органів афінської демократії був громадський суд геліея. Він обирався в кількості 6 тис. громадян (з ЗО років). Це був найвищий судовий орган, який розглядав як приватні, так і державні справи, контролював діяльність найвищих посадових осіб, затверджував закони, ухвалені на Народних зборах. Судовий процес відбувався за принципом змагання: обвинувач наводив докази вини, відповідач їх спростовував.

Крім судових справ на геліею було покладено відповідальність за охорону всієї системи афінської демократії. Ще одним засобом охорони демократичного устрою було існування системи постійної та суворої звітності практично всіх посадових осіб. Навіть знаменитий Перікл, перший стратег держави, ретельно готувався до звіту перед громадянами.

Демократичний устрій Афін передбачав участь в управлінні державою всіх категорій афінських громадян. Проте, щоб забезпечити реальну участь у суспільному житті середніх і навіть нижчих верств афінського громадянства, було розроблено відповідну соціальну програму, якою передбачалися посадова плата, плата за участь у роботі Народних зборів, Раді п'ятисот, геліеї тощо.

Держава стежила за тим, щоб не скорочувалась чисельність землевласників, наглядала за торгівлею, запобігала підвищенню цін і спекуляції.

Афінська дерясава піклувалася про освіту і виховання громадян, розвиток мистецтва і театру.

Афінська демократія була великим завоюванням політичної думки і практики Стародавньої Греції. Проте її не слід ідеалізовувати. Вона забезпечувала політичну участь лише громадян, а їх в Афінах налічувалося ЗО— 40 тис. із 250—300 тис. афінського населення. Не користувалися громадянськими правами жінки, а також особи неафінського походження. Насамперед, афінська демократіябула демократією рабовласницькою. Велике досягнення в організації державної влади: вона, однак, залишилася обмеженою і замкнутою політичною системою.

ЛІТЕРАТУРА

Бердичевський Яків Михайлович, Ладиченко Тетяна В'ячеславівна. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. — Запоріжжя : Прем'єр, 2004. — 496с.

Всесвітня історія: пробне оцінювання:[навчальний посібник]. — Х. : Факт (редакція журналу "Вісник ТІМО"), 2008.

Історія Стародавньої Греції та Риму: Навч. прогр. для спец. "Історія і правознавство" / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя / Раїса Анатоліївна Дудка (уклад.). — Ніжин : Видавництво НДПУ ім. М.Гоголя, 2004. — 31с.

Ковалевський М. О Історія Греції та Риму: Для школи й самонауки. — Катеринослав; Кам'янець; Ляйпціг : Українське вид-во в Катеринославі. Філія для Правобережної України, 1920. — 114с.