65-ти річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні

РЕФЕРАТ

До 65-ти річчя Перемоги у

Великій Вітчизняній війні

Кочемасова Ніна Олександрівна

Дзержинський гірничий ліцей

2010 рік

Ніхто не забутий.

На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть...

І доки є пам’ять в людей і живуть матері,

Допоти й сини,

Що спіткнулись об кулі, живуть!

Б. Олійник

Шістдесят п’ять мирних років прожило людство після пам’ятного 8 травня 1945-го, з кожним роком стверджувалась і продовжує стверджуватись велич Перемоги. Сьогодні, у святкові ювілейні дні, усі люди Землі, увесь світ вітають і вшановують переможців. Разом з ними ми схиляємо голову перед світлою і святою пам’яттю загиблих і віддаємо належне живим фронтовикам, які своїм життям і ратним подвигом завоювали цей світлий День Перемоги.

Полум'я Другої світової війни, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна, палахкотіло шість років. У вир війни було втягнуто 61 державу. Битви йшли на території 40 країн Європи, Азії та Африки, на неосяжних морських і океанських просторах. Армії воюючих сторін нараховували понад 110 мільйонів чоловік. Війна забрала більше 50 мільйонів людських життів.

28 жовтня 2009 року минуло 65 років від дня завершення Карпатсько-Ужгородської наступальної операції, яка ознаменувала собою остаточне визволення території України від фашистських загарбників.

Героїчна битва за Україну займає особливе місце в історії Великої Вітчизняної війни.

Ми не ділимо Перемогу на свою і чужу, проте завжди пам’ятатимемо, якою великою ціною вона нам далася.

День Перемоги – державне свято України.

За даними Міністерства праці та соціальної політики, станом на 1 січня 2009 року в Україні налічувалося 2 млн. 484,8 тис. ветеранів Великої Вітчизняної війни. А саме: 54,8 тис. – інвалідів війни І групи; 124,3 тис. – інвалідів війни ІІ групи; 44,0 тис. – інвалідів війни ІІІ групи; 325,3 тис. – учасників бойових дій; 1 млн. 936,4 тис. – учасників війни.

Кількість дітей війни становить 6 млн. 146,8 тис. осіб.

Ось лише деякі цифри. Воєнні дії Другої світової війни відбувалися на території України 40 місяців - з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року. Загальні людські втрати України становили тоді близько 9 мільйонів осіб. Понад два мільйони українців вивезли на примусову працю до Німеччини. Повністю або частково на території України було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, без даху над головою залишилися близько 10 мільйонів осіб. Було знищено понад 16 тисяч промислових підприємств. У 1941-1944 рр. на українській землі були зосереджені головні сили вермахту - від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України. Із січня 1943-го по жовтень 1944-го на території України радянськими військами проведено 15 наступальних операцій, із них 11 стратегічних. Це, зокрема, Воронезько-Харківська, Донбаська, Чернігівсько-Полтавська, Корсунь-Шевченківська, Львівсько-Сандомирська операції. У період із осені 1943-го до осені 1944 р. на території України було зосереджено половину діючої Червоної армії.

Вогняне колесо війни двічі, туди й назад, прокотилося усією територією України, знищуючи все на своєму шляху. Нам є що сьогодні відзначати.

Великі жертви понесли всі народи тодішнього Радянського Союзу, котрі обороняли, а пізніше визволяли Україну. Та нашій республіці випала трагічна доля геополітичного центру воєнних дій. Відомий західний політик Уїнстон Черчілль писав: „З-поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але, разом з тим, він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у перемогу над нею...”

Смерч війни двічі прокотився по нашій землі - в сумний час відступу та в період переможної ходи визволення. Понад 40 місяців (1225 днів і ночей) – від червня 1941-го до жовтень 1944-го тривала на території нашої країни ця страшна воєнна круговерть, яка розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль.

З перших же днів війни абсолютна більшість українського народу піднялась на захист Батьківщини. До армії і флоту добровільно і за призовом влилося понад 6 мільйонів чоловік. Половина з них загинула, а кожен другий, хто повернувся додому, був інвалідом. До народного ополчення і 650 винищувальних батальйонів вступили 1 мільйон 600 тисяч патріотів.

У могутньому партизанському русі брало участь близько 500 тисяч народних месників і 103 тисячі підпільників.

Українці не тільки мужньо боролися з ворогом у діючій армії, не тільки громили фашистські тили — вони трудилися для фронту на заводах і фабриках, на шахтах і будовах, на полях і лісоповалах у Поволжі, Сибіру, на Уралі і у Середній Азії. З липня по листопад 1941 року туди було евакуйовано 550 підприємств, колгоспів і радгоспів. Це була славна армія українських трудівників чисельністю три з половиною мільйона чоловік.

Україна віддавала свої багатства і культуру, своїх людей і свою кров, вона і своє серце віддала великій справі визволення, принісши все це на святий вівтар Перемоги.

Історія не знає жорстокіших злочинів, ніж ті, які приніс світові фашизм. Зловісна мережа концтаборів, в’язниць і гетто, геноцид мирного населення, поїзди невільників XX століття до рейху — ось суть «нового порядку», який встановили нацисти. За неповними даними, фашисти та їхні поплічники знищили на Україні понад 4 мільйони чоловік, вивезли до Німеччини на невільничі роботи два з половиною мільйони. І якщо на Радянський Союз припадає 41 відсоток усіх втрат за Другу світову війну, то на долю України — 42 відсотки загальносоюзних втрат. А це означає, що жодна держава Землі — ні Росія, ні Німеччина, ні Польща не була так зруйнована, як наша республіка. Україна, для якої і раніше історія не скупилася на людські трагедії, на попіл руйнувань, і протягом цієї війни була викупана в крові. Адже загальні втрати республіки разом з бойовими дорівнюють восьми з половиною мільйонам чоловік, тобто загинув кожен шостий житель України.

Фашисти знищили понад 700 міст і селищ міського типу, 28 тисяч сіл і поселень, два мільйони будинків. Тільки прямі матеріальні збитки в довоєнних цінах виражені астрономічною сумою — 285 мільярдів карбованців.

Відповіддю народу ворогові на цей страшний терор, геноцид і «новий порядок» став масовий Рух опору. Гітлерівці не розраховували, що у них в тилу постане ще один могутній і непереможний фронт — партизанський. Тисячі народних месників були згодом нагороджені за бойову доблесть медалями «Партизану Вітчизняної війни». Бойовими орденами і медалями відзначено подвиги 183 тисяч патріотів. Героями Радянського Союзу стали 97 партизанів і підпільників. А командири прославлених дивізій народних месників генерал-майори Сидір Артемійович Ковпак і Олексій Федорович Федоров були удостоєні цієї вищої військової відзнаки двічі.

Пліч-о-пліч в боях були солдати різних національностей: росіяни, українці, білоруси, казахи, вірмени, грузини... Відбиваючи оскаженілі атаки ворожих полчищ, перебуваючи в окопах, як ніколи відчували плече один одного, взаємовиручку, підбадьорливе слово.

У нас були різні життєві шляхи, різні уподобання й цінності, різні мрії та плани. Війна нівелювала все це, поставивши під загрозу саме існування системи суспільних відносин і незалежності країни, в якій ми жили і з якою пов'язували свої долі. І ми були єдині в думках і почуттях, поступаючись особистим у самовідданому захисті Вітчизни. Такими нас виховали, і в цьому полягала рушійна сила, джерело нашої морально-політичної згуртованості, жертвенності, героїзму.

У 1941 — 1944 роках в Україні діяло 60 партизанських з’єднань і близько 2 тисяч загонів і розвідувально-диверсійних груп. Проводячи легендарні рейди тилами супротивника і тисячі боїв з гітлерівцями, вони вивели з ладу понад 500 тисяч окупантів та їхніх поплічників. Народні месники розгромили 467 гарнізонів, комендатур, штабів і поліцейських управлінь. Ними було пущено під укіс 5 тисяч військових ешелонів, підірвано більше 1500 танків, 200 літаків, 600 залізничних постів, знищено 900 складів і велику кількість іншої ворожої техніки.

Улітку 1943 року на Курській дузі Червона Армія розгромила 30 дивізій супротивника, з них сім — танкових. Військові втрати нацистів — понад півмільйона солдатів і офіцерів.

Вермахт перейшов до стратегічної оборони. Але почався загальний наступ наших військ на фронті від Великих Лук до Чорного моря. А в серпні — грудні розгорнулася грандіозна битва за Донбас, Дніпро і Україну. Вона відрізнялася масштабністю і напруженістю жорстоких битв і боїв. У ній брала участь половина діючої армії, а це війська п’яти фронтів, Окрема приморська армія, Чорноморський флот, Азовська, Дніпровська і Дунайська флотилії.

Доблесні фронти на чолі з полководцями М. Ф. Ватутіним, І. С. Конєвим, Р. Я. Малиновським, Ф. І. Толбухіним і К. К. Рокосовським до кінця вересня на ділянці протяжністю 700 кілометрів вийшли до Дніпра-Славутича. Цій річці фашисти приділяли особливу увагу. За наказом фюрера, гітлерівці з червня 1943 року створили могутній оборонний Східний вал. Та й сам Дніпро — широкий і глибокий, з високим правим берегом, являв собою дуже серйозну природну перешкоду. Східний вал обороняло фашистське угруповання у кількості 1,2 мільйона чоловік з могутнім озброєнням — 1260 гармат і мінометів, 2100 танків і до 2 тисяч бойових літаків. Гітлер заявив: «Скоріше Дніпро потече назад, ніж росіяни подолають його».

Та ось настали незабутні дні битви за цю велику ріку. Подолання такої ретельно укріпленої і такої великої перешкоди було безпрецедентним подвигом в історії воєн. І він був здійснений не окремими особами, а масами воїнів. Штурм вівся за тісної взаємодії всіх родів військ. Мости були зруйновані, а переправи раз за разом знищувалися артилерією і авіацією ворога. Сапери у цьому вогненному пеклі відновлювали в крижаній воді мости, пороми і плоти. Навіть німецький генерал Г. Меллентін відзначив у мемуарах: «Росіяни наводили переправи через Дніпро. Причому виявили таке мистецтво у цій галузі, що зуміли побудувати ці мости для військ і коней з настилом нижче рівня води».

Підтримувала дивізії форсування наша артилерія: гармати стріляли прямою наводкою по лінії оборони гітлерівців. Наносили удари по рубежах ворога, по його шляхах підвезення і тилах льотчики. Воістину було як у пісні: «Ти побачив бій, Дніпро — батько-ріка!» А погода у ці дні була дощова, з густими ранковими туманами, тому фашистська авіація не могла вести аеророзвідку. Дощ і туман глушили шум наступаючих військ з Лютезького плацдарму.

Розгорілась жорстока, кровопролитна битва, наші атаки не припинялися ні вдень, ні вночі. Тут також відзначилися танкісти генерала Л. Г. Кравченка і 3-ї гвардійської танкової армії генерала Т. С. Рибалка. Їхні танки нестримною лавиною йшли із запаленими фарами і увімкнутими сиренами, ведучи на ходу вогонь. Доблесні танкісти зуміли перерізати шосе Київ — Житомир. Ворог, побоюючись оточення, почав відводити свої війська. Битва досягла київських околиць, зав’язалися люті вуличні бої. Першим увірвався до міста танк киянина Миколи Шелуденка. Відважний гвардієць воював під Сталінградом, потім відзначився на Курській дузі. А загинув старшина М. М. Шелуденко у рідному Києві.

Йому було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

У результаті вирішального нічного штурму війська фронту до 4-ї години ранку 6 листопада цілком заволоділи Києвом. А Київ — це мати міст руських. Його краса і велич відшліфовані століттями. Іншого такого міста на світі немає.

Тріумфував увесь радянський народ. А в Москві цього дня було дано салют з 324-х гармат двадцятьма чотирма залпами.

Розгром армії вермахту під Курськом і перемога у битві за Україну завершили докорінний перелом як в ході Великої Вітчизняної, так і всієї Другої світової війни. 1944 року радянські війська успішно провели визволення Західної України. Супротивникові було завдано великої поразки під Житомиром і Бердичевом, Кіровоградом і Корсунь-Шевченківським, Рівном і Луцьком.

Навесні 1944р. грянула вирішальна битва за Крим.

Маршал А. М. Василевський, який очолював цю наступальну операцію, підкреслював: «Ворог чіплявся за Крим до останньої можливості. Володіючи ним, гітлерівці тримали під постійною загрозою все Чорноморське узбережжя. Цим вони чинили тиск на політику Румунії, Болгарії і Туреччини. До того ж Крим служив фашистам для вторгнення на Кавказ».

Визволення півострова відбулося за короткий строк — з 8 квітня по 12 травня.

Головний удар завдала 51-ша армія генерал-лейтенанта Я. Г. Крейзера, підсилена танковими дивізіями. Після запеклих дводенних боїв вона форсувала Сиваш, прорвала оборону супротивника і 11 квітня заволоділа опорним пунктом німецької оборони — містом Джанкоєм. Це загрожувало ворогові широким обхватом його Перекопсько-Ішуньського угруповання. Гітлерівці, вибиті потім з Ішуньських позицій, не змогли закріпитися на річці Чатирлик, стали поспішно відступати.

Цей успіх 4-го Українського фронту (командуючий — генерал армії Федір Іванович Толбухін) поставив Керченське угруповання фашистів перед загрозою оточення. Супротивник почав відводити війська. Але командувач Окремої приморської армії генерал Андрій Іванович Єрьоменко не дав йому закріпитися на нових рубежах. О 22-й годині 10 квітня армія перейшла у наступ і ранком наступного дня визволила Керч.

Незабутній марш від Джанкоя до Сімферополя здійснили танкісти корпусу генерал-лейтенанта Героя Радянського Союзу І. Д. Васильєва. Вони першими 13 квітня увірвалися до Сімферополя. Слідом за ними Феодосійським шосе йшли колони приморців — піхота, артилерія і партизани Північного з’єднання. Того ж дня Червоний Прапор замайорів над Євпаторією, Саками, Феодосією, Старим Кримом і Білогірськом. 14 квітня були визволені від окупантів Судак і Бахчисарай, 15 квітня — Алушта і Ялта.

Битва за Севастополь тривала з 5 по 9 травня.

Кримська наступальна операція — це велика перемога Червоної Армії. Супротивник втратив понад 100 тисяч солдатів і офіцерів (у тому числі більше 61 тис. чоловік полоненими).

Визволивши Крим, Червона Армія повернула країні важливий економічний район, а Чорноморському флоту — його головну базу. Ворог втратив найважливіші стратегічні позиції на Чорному морі. Покращилися умови для наступу Червоної Армії на Балкани і визволення народів Південно-Східної Європи.

Запеклий характер боротьби за півострів призвів до величезних втрат з обох боків. За даними Генерального штабу Червоної Армії, наші втрати убитими і тими, хто пропав без вісти, склали понад 475 тис. чоловік, пораненими більше — 345 тис. чоловік.

Москва сім разів салютувала відважним визволителям Криму. Багатьом дивізіям і полкам були присвоєні почесні імена Перекопський, Сиваський, Керченський, Феодосійський, Сімферопольський і Севастопольський. Десятки тисяч найхоробріших бійців були нагороджені орденами і медалями. А 126 воїнів, які особливо відзначилися, заслужили найвищої військової відзнаки — стали Героями Радянського Союзу. Знаменитий воєнний льотчик Амет-Хан Султан був удостоений цього звання двічі. Він здійснив 603 бойових вильоти, збив особисто 30 і у складі групи — 19 ворожих літаків. Пам’ятник Героєві є в Алупці — на його батьківщині. Кілька років тому на його честь було відкрито меморіальну дошку в Сімферополі.

Усього ж на кримській землі встановлено 2800 меморіалів, пам’ятників і погрудь, один з них — величний 28-метровий обеліск на Сапун-горі. На одному боці золотом викарбувано: «Героям битви за Севастополь», а на другому, також золотом, — слова:

«Слава Вам храбрые, слава бесстрашные,

Вечную славу поет Вам народ.

Доблестно жившие, смерть сокрушившие,

Память о Вас никогда не умрет!»

Легендарні Севастополь і Керч здобули високі звання міст-героїв з врученням їм Золотої Зірки. А Феодосії за бойові подвиги городян і воїнів було вручено орден Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Не применшуючи значення інших театрів воєнних дій Другої світової війни, ролі тих або інших країн і народів у її перебігу, ми ставимо перед собою завдання визначити місце України в цьому найбільшому воєнному конфлікті в історії людства.

Саме з Україною і навіть ширше – з усім південним напрямом як географічним її продовженням – пов'язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни. В 1941–1944 рр. тут були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. Важливо зазначити, що 607 з них було розгромлено саме на цьому фронті, тоді як на інших зазнали поразки 176 ворожих дивізій. Виходячи з цього, можна твердити, що, оскільки український, південний напрям постійно був центральним на радянсько-німецькому фронті, то саме таким він був і на всьому європейському театрі воєнних дій, принаймні до кінця жовтня 1944 року. Саме в Україні вирішувалася доля війни в Європі.

Вирішальної ролі Радянського Союзу, а в його складі й України, у розгромі фашизму заперечити неможливо. Англійський історик А. Тейлор у книзі «Друга світова війна», виданій в 1975 р. у Лондоні, пише: «Необхідно пам’ятати, що коли японці завдали удару по Перл-Харбору, німці уже були зупинені під Москвою, коли англійці перемагали під Ель-Альмейном, Сталінград перебував в облозі, і коли англо-американці висадилися у Сіцілії, росіяни вигравали битву під Курськом». А відтак Тейлор робить цілком логічний висновок: «Великобританія і Сполучені Штати придбали союзника, котрий виграв для них війну проти Німеччини».

За вирішальної ролі радянського народу та його армії зловісні сили німецького фашизму і японського мілітаризму були розгромлені. Для підтримання завойованого миру була утворена Організація Об'єднаних Націй, куди ввійшла Україна як одна з держав-засновниць. За сприяння ООН здобули незалежність колоніальні країни і народи, під її егідою закладені міжнародно-правові основи нового мирного і справедливого світопорядку.

Як писав бойовий генерал Дуайт Ейзенхауер, який став згодом Президентом США, «великі подвиги Червоної армії під час війни в Європі викликали захоплення всього світу».

Доля була прихильною до тих, кому пощастило вийти живим з воєнної хуртовини. Але цей дарунок долі зобов'язує віддати належне тим, хто не повернувся з війни або помер від ран вже після її закінчення. Тому наш обов'язок —розповісти прийдешнім поколінням правду про війну, дати відсіч тим, хто намагається кинути в забуття нашу горду славу, спотворити, очорнити її, «переглянути», «переосмислити» no-новому історію Великої Вітчизняної.

Чорні хмари війни не змогли заступити солдатам тої війни світла людяності, не відібрали у них любові до життя, до квітучих весен, поваги до інших народів. Навпаки, той, кому довелося пройти крізь дим і полум'я боїв, здатен стократ цінувати звичайні земні радощі, все те, що даровано людині природою і предками.

Проблема поколінь завжди була і буде існувати в кожному суспільстві. Для нашої держави вона особливо гостра, так як відбувся своєрідний злам суспільної свідомості внаслідок набуття Україною незалежності. Ця проблема позначилася драматично на наших патріотичних почуттях ще й тому, що певна частина населення після набуття незалежності зрозуміла, що не володіє повною правдою про Велику Вітчизняну війну. Молоде покоління не має повного історичного уявлення про долю, переживання, страждання, які переніс народ. Це спричинило певною мірою дегероїзацію у сприйнятті Великої Вітчизняної. Я думаю, що найбільше, що б могло об’єднати — це все-таки подача якомога повної інформації і про трагедії, і про поразки, і про перемоги українського народу у Другій світовій війні.

Хоча вже багато було зроблено для того, аби щонайменше наблизити сприйняття сучасної молодої людини до тих, вже далеких для неї, подій. Наразі, хоч як це не прикро, але того діалогу, довіри, якi мають бути між старшим і молодшим поколіннями, у нас немає. І це дуже болісно, і хотілося би, щоби ми якось про це подбали, так як багато чого залежить від самого суспільства. З часом повернеться відчуття обов’язку, пам’яті. Але зараз ті, хто воював у Другу світову війну, сьогодні бідні, не мають гідних пенсій, гідної уваги. Молодь це бачить. Бачить, що держава не дуже шанує ветеранів, звертаючи на них увагу тільки від свята до свята. Натомість потрібен щоденний клопіт і влади, і людей, які оточують ветеранів. Адже історію можуть переписувати, але люди, які загинули за Вітчизну, які виграли війну, однаково залишаються переможцями. Можливо, щось у відомій нам історії Великої Вітчизняної було неправдою, щось слід переглянути, але сам факт перемоги в тій війні залишається фактом.

Перемогу здобули ті, хто зараз є старшим поколінням. Ветеранські лави рідшають з кожним роком. Всіляка турбота про них, постійна увага до рятівників Вітчизни та світової цивілізації — святий обов'язок і справа честі держави, суспільства загалом і кожного громадянина зокрема. На жаль, сьогодні багато хто з ветеранів війни лишається наодинці зі своїми проблемами. А шкода. Турбота про них — не примха, а життєва необхідність, і це повинні розуміти передусім владні структури всіх рівнів.

Наш громадянський обов'язок — увічнити пам'ять усіх полеглих, зберегти всі меморіали та воєнно-історичні реліквії.

Пошуковці — ветерани і молодь — ведуть велику роботу, встановлюючи прізвища загиблих. Вони повернули Батьківщині, рідним, близьким тисячі імен з так званої категорії «безвісти пропалих», тих, хто самовіддано воював за свій народ, за рідний край і поліг смертю героїв.

9 травня цього року Україна відзначатиме 65-у річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років.

У Постанові Верховної Ради України від 5 березня 2010р. відзначено: «З метою забезпечення достойного увічнення пам'яті загиблих воїнів-визволителів у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, вшанування безсмертного подвигу ветеранів війни, збереження та розвитку славних бойових і трудових традицій Українського народу, посилення патріотичного виховання громадян України, збереження історичної правди та формування загальнонаціональної гордості за славетних захисників Вітчизни… проголосити 2010 рік в Україні Роком ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.»

В контексті цієї постанови в Україні відбуваються акції «Ехо Перемоги», «Від серця к серцю», які передбачають проведення у позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та інших навчальних закладах тематичних уроків, лекцій, бесід з історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років із запрошенням ветеранів та учасників бойових подій.

Проводяться такі заходи:

Організація екскурсій до краєзнавчих музеїв, музеїв бойової слави, Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Перегляд художніх та документальних творів, присвячених героїзму та самовідданості воїнів під час визволення України від фашистських загарбників.

Забезпечення та організація походів та експедицій по місцях бойової слави.

Широке залучення учнівської молоді до пошукової роботи по сторінках історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та висвітлення результатів пошукової роботи через організацію вечорів пам'яті, виставок плакатів та малюнків, проведення у навчальних закладах науково-практичних конференцій та семінарів із запрошенням ветеранів війни, виступів в засобах масової інформації.

Організація виставок фотографій та плакатів воєнних років, документів та архівних матеріалів, мемуарної та історичної літератури в бібліотеках, проведення творчих зустрічей, концертних програм з виконанням пісень воєнних часів.

Залучення учнівської молоді до несення почесної варти біля Вічного вогню в населених пунктах України та участі у проведенні естафети пам'яті «Слава визволителям України».

Акція «Низький уклін вам, ветерани» - напрямок по підтримці та вшануванню ветеранів.

Організація відвідування ветеранів війни за місцем проживання, тих що перебувають у госпіталях, лікарнях, інтернатних закладах системи соціального захисту з влаштуванням святкових концертів і зборів, тематичних зустрічей з ветеранами війни.

Проведення акції «Від серця - до серця» - вручення кожному ветерану пам'ятного подарунка, наприклад: кімнатної рослини, малюнка, виробів декоративно - прикладного мистецтва які вирощені чи виготовлені вихованцями позашкільних закладів, учнями загальноосвітніх шкіл та іншими закладами.

«Слава полеглим» - напрямок по благоустрою та озелененню. Упорядження меморіалів, пам'ятників, братських могил та інших місць поховання загиблих захисників Вітчизни, меморіальних дошок, музеїв, кімнат бойової слави. Закладка алей пам'яті, парків на честь 65-ї річниці визволення України від фашистських загарбників і Перемоги у Великій Вітчизняній війні, посадка іменних дерев на території навчальних закладів, сільських чи міських рад.

Національним Банком України введена до обігу пам’ятна монета номіналом 1 гривня “65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років” присвячена 65-й річниці звільнення країни і світу від фашистської навали, учасникам бойових дій 1941 – 1945 років, пам’яті полеглих у боротьбі з фашизмом і ветеранам трудового фронту.

Згідно з указом, Кабміну доручено вжити заходів відносно покращення пенсійного, соціального, медичного забезпечення ветеранів Великої Вітчизняної війни, посилення гарантій реалізації їх прав і свобод, виплат протягом 2010 року компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, які її не отримали.

Кабміну також доручено забезпечити своєчасне виготовлення і вручення за участю місцевих органів виконавчої влади ветеранам війни, у тому числі громадянам України, які проживають в інших державах, ювілейної медалі «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».

В День Перемоги 9 травня вшановують загиблих у Другій світовій війні, покладаючи вінки до пам’ятників слави і воїнської доблесті. Фронтовики традиційно збираються на центральних майданах українських міст і сіл, їх вітають представники влади, гримлять по всій країні святкові салюти.

Але до того часу, доки не похований останній захисник Вітчизни, не забезпечується достойне життя ветеранів тої Війни, не відзначені всі пам'ятні місця ратних і трудових звершень народу - ми не можемо сказати, що все зробили для увічнення пам'яті полеглих, подвигу народу у роки Великої Вітчизняної війни...

Використана література

Великая Отечественная война. 1941-1945. События. Люди. Документы / Под ред. О.А.Ржешевского. М.,1995

От Мюнхена до Токийского залива: Взгляд с запада на трагические страницы истории второй мировой войны. М. Политиздат.

Тутова Г. Без права на забвение. – Артемовськ, 2001. – 146 с.

Трудные вопросы истории: Поиски. Размышления. Новый взгляд на события и факты / Под ред. В.В.Журавлёва; Сост. Н.М. Таранев. – М.: Политиздат, 1991. – 272 с.

http://www.world-war.ru/article_842.html - Непридуманные рассказы о войне