Дата

Подія

Особи

Економічний розвиток. Втрата промислової та торгівельної першості.

Остання чверть

XIX ст.

Англія перестала займати ведучі положення в промисловості і торгівлі, яке належало їй в 50-60-ті рр. XIX ст. Країна почала відставати по темпам розвитку промисловості, пропустив вперед США і Германію, які в свою чергу остаточно позбавили Англії звання „власниці промислової майстерні світу”. В цей ж час серйозних труднощів випробовувало сільське господарство Англії. Дрібні фермери-орендарі не мали грошей для ведення господарства на сучасному агротехнічному рівні. В результаті урожайність була малою, а ціни на продукти – високі. Власники Англійських капіталів негайно намагались отримати прибуток, вважаючи за краще чи банківські операції, чи вивіз капіталу за кордон (загальна сума вивезених з Англії капіталів вже до початку XX ст. складала 2 млрд. ф. ст., а до 1914 року – 4 млрд.).

Початок XX ст.

Великобританія формується як держава, що входить в нову стадію індустріального суспільства. Про це свідчить створення монопольних об’єднань і збільшення їх ролі в управлінні. В цей час 70% банківських капіталів було зосереджено в 12 банках, 5 із яких знаходились в Лондоні. Утворюються великі монополії в промисловості: „Дорман-Лонг” – в суднобудуванні, „Амрстронг-Уінтворс” – в військовій індустрії і т.п.

Основою Англійського індустріального суспільства було експлуатація колоній. Колонії (33 млн. км^{2 з населенням 400 млн. чол.) використовувались не тільки, як джерело дешевої сировини і ринок для збуту англійських товарів, а і як захищену від іноземних капіталів конкурентів сферу.}

^{Отже, незважаючи на тяжке становище, Англія знайшла спосіб подолати проблеми розвитку і зберегти міцні економічні позиції.}

Особливості робітничого руху в Англії.

70-ті рр.. XIX ст.

Втрата промислової першості вплинула на погіршення становища робітників. Підприємці щоб зберегти рівень своїх доходів більше експлуатували робочих, знизили заробітну плату, підвищили ціни на предмети першої необхідності. Більш ніж 30% робочих Лондона збідніло. ЦЕ ЗМІНИЛО ХАРАКТЕР РОБІТНИЧОГО РУХУ АНГЛІЇ. Наряду з тред-юніонами (які об’єднали 1,5 млн. Робочих держави) почали з’являтися і союзи некваліфікованих робочих: докерів, робочих сірникових фабрик, газових заводів і т.д. Ці організації, на відміну від тред-юніонів, не орієнтувались на боротьбу з владою та роботодавцями шляхом переговорів, а шляхом страйків, мітингів, демонстрацій, пікетів.

Частина робочих-радикалів входила в політичні організації. Прикладом такої є Фабіанське товариство. Мета якої було поступове перетворення капіталістичного суспільства в соціалістичне шляхом реформ. Вони стверджували, що робочий клас зможе досягти висот шляхом реформ через парламент, а не революцією. Розчаровані робочі в діяльності тред-юніонів і Фабіанського товариства вирішають створити третю масову партію в Англії.

Герберт Уеллс, Бернард Шоу, Сидней, Беатрис Вебб.

Лютий 1900 року.

Відбулися засновницькі збори лейбористкої (робочої) партії. (З 1906 моє назву Британська лейбористка партія). Кількість членів партії перевищила 1 млн. чоловік.

Таким чином, скрутне становище робочого класу підштовхнуло людей на рішучі дії проти підприємців та владу. Лідери цього руху домагались для своїх людей підвищених зарплат, короткого робочого дня, кращого середовища для праці і т.д. вже шляхом не переговорів, а активних дій. Завдяки цьому робочі вперше отримали місця в парламенті и мали великий вплив на населення.

Д. Кейр-Гарді.

Реформи Д. Ллойд-Джорджа.

1905-1916 рр.

Влада в Англії належала ліберальній партії. Перші кроки нового кабінету показали, що він має намір проводити політику поміркованих соціальних реформ.

Д. Ллойд-Джордж

Д. Ллойд-Джордж знаходячись на посту міністра торгівлі, а потім очолювавши міністерство фінансів провів через парламент ряд законів в дусі ліберальних соціальних реформ, а саме:

закон про трудових конфліктах, заборонявши підприємцям пред'являти позив тред-юніонам у зв’язку з збитками від страйків.

закон про компенсацію робочім при нещасних випадках.

закон про пенсію для осіб, що досягли 70-ти річчя.

закон про соціальне страхування за хворобою, інвалідність та безробітті.

створені перші біржі праці.

здійснена реформа лордів, завдяки якій вирішальне слово при прийняті законів належало палаті общин.

Таким чином, завдяки реформам ліберальної партії, а саме реформам Ллойд-Джорджа знизилось соціальне напруження. Народ Англії нарешті відчув підтримку уряду і побачив майбутнє в соціальному суспільстві.

Колоніальна політика консервативних і ліберальних кабінетів в 1870-1914 роках.

Остання третина XIX ст..

Розширення кордонів імперії продовжувалось в Африці, басейні Тихого океану, на територіях, прилеглих до т.зв. „перлини британської корони” – Індії.

1869 р.

Закінчення будівництва Суецького канала, який значно скоротив шлях з Європи в Індію і в країни Південно-Східної Азії. Одразу після цього англійська еліта вирішила оволодіти управлінням каналом, що тлумачило великі гроші.

1875 р.

Уряд Торі, користуючись скрутним фінансовим становищем Єгипту, викупив єгипетську долю акцій компанії Суецького каналу. Це забезпечило Англію вирішальної ролі в управлінні каналом.

Б. Дізраелі

1882 р.

Англія підкорила весь Єгипет, встановивши там режим воєнної окупації. Цеп поклало початок британської експансії в Африку. Мета – створення англійках колоній упродовж вісі Каїр.

Остання чверть XIX ст.

Англія завоювала Східний Судан, Кенію, Уганду, Нігерію, частину Сомалі. Британських похід в Африці на деякий час було зупинено опорою двух республік, які боролись за суверенітет, - Оранжевою і Трансваалем. Якщо знищення двох африканських племен було непомітним, то англо-бурська війна була в центрі уваги ЗМІ Європейського континенту.

1899-1902 рр.

Англо-бурська війна.

Натиск Англії на бурські республіки пояснюється потребою і вузько корисними інтересами – у кінці XIX ст. тут відкрили великі залежи золота і алмазів. Перемогу над бурами Англія одержала не тільки завдяки великим військом, а і завдяки особливому характеру війни: і ті і інші виступали загарбниками Африканського населення. Було досягнуто компромісу – включення тер-ї республік Оранжевої і Трансваалю в утворений Англією у 1910 р. домініон – Південно-Африканський союз – зміцнив позиції англійських і бурських поселенців в їх жорстокій боротьби з чорним населенням.

Таким чином, до колоніальної політики Англії можна ставитися неоднозначно. З одного боку Англія збагатила себе, розширила свої кордони, уряд підвищив свій авторитет в очах населення. Але з іншого боку це визвало ряд колоніальних війн; погіршилися відносини між Англією і іншими країнами Європи, і світу взагалі.

Підготовка до війни.

Початок XX cт.

Англія почала мобілізувати збройні сили. В армії була введена форма кольору „хакі”, кулемети, скорострільна, у т.ч. тяжка, артилерія. Підготовку до війни Англія зосереджувала на створення невеликої експедиційної армії (6 піхотних і 1 кавалерійська девізія), силами якої в боях континентальної Європи намагались обмежити свою роль союзника Франції і Росії.

1905 рік.

ВМФ Англії один з перших упровадив турбінний двигун і електромеханізм. В цей ж час англійці почали створення самих великих, на той час, кораблів типу „дредноут”.

Таким чином, уряд Англії, зрозумівши, що Германія активно готується до переділу сфер впливу в світі, починає шукати союзників для майбутньої світовій війни, першій світовій війні.