Гігієна праці і виробнича санітарія

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Навчальна дисципліна Охорона праці

РЕФЕРАТ

на тему:

ГІГІЄНА ПРАЦІ І ВИРОБНИЧА САНІТАРІЯ. МІКРОКЛІМАТ

ХЕРСОН – 2010

План

    Поняття та основні завдання гігієни праці

2. Мікроклімат і його вплив на людину

3. Хімічний склад повітря

Вступ

Робітникові часто доводиться працювати у несприятливих умовах при високій або надто низькій температурі повітря, підвищеній вологості, на протягах, у приміщеннях з підвищеною кількістю пилу або пари отруйних речовин. Усі ці фактори можуть призвести до професійних захворювань дихальних органів, очей, шкіри та й усього організму. Постійні струси (вібрація) і шуми, що виникають у приміщеннях, де працюють робітники, також спричинюють до деяких видів захворювань. Щоб запобігти тимчасовим або хронічним професійним захворюванням, слід додержуватись правил гігієни праці на виробництві.

Підвищення і зниження температури в приміщенні, а також протяги викликають захворювання верхніх дихальних шляхів і легенів, а тривала робота при низькій температурі може призвести до обморожування. Тому можливе коливання температури — в закритих приміщеннях для нормальних умов праці від 10 до 20 °С. При важкій фізичній праці можна працювати при більш низькій температурі. Відносна вологість повітря за цих же умов має бути не більше 60 %, а швидкість руху повітря — не більше 0,3 м/с. Працюючи на відкритому повітрі при низьких температурах, робітник повинен тепло вдягнутися у шерстяний, ватний або хутряний одяг, але так, щоб він не стримував рухів. Аби не допустити переохолодження організму, слід робити перерви для обігрівання. При температурі повітря нижче — 20 °С роблять десятихвилинні перерви після кожної години роботи. Під час перерви робітники повинні заходити у тепле приміщення з температурою 10—20 °С.

У будинках, які споруджують, не завжди можна забезпечити достатню вентиляцію для видалення пилу і парів отруйних речовин. Тому, крім влаштування природної вентиляції (відкриті вікна), під час роботи треба користуватись різними захисними пристроями і спецодягом, призначеним тільки для роботи.

Більшість опоряджувальних машин і механізмів під час роботи не створює таких шумів, які б негативно впливали на організм робітника. Значно погіршують здоров'я робітника шум і безпосередня вібрація інструмента, який він тримає в руках. Частота коливань інструмента (більша ніж 25 с*1) негативно впливає на нервову систему робітника, а при великій амплітуді коливання інструмента, при постійній роботі з ним, робітник може захворіти на вібраційну хворобу. Тому працювати слід у рукавицях, оскільки вони частково амортизують удари, і лише справним інструментом з допустимою амплітудою коливання.

1. Поняття та основні завдання гігієни праці

Згідно зі ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення», завданням адміністрації є розробка і проведення санітарних і протиепідеміологічних заходів, здійснення контролю за підтримкою вимог санітарних норм та інформування органів державної санітарної епідеміологічної служби про надзвичайні ситуації.

Санітарія і гігієна праці включає до свого складу частини гігієни праці та санітарної техніки.

Гігієна праці – галузь профілактичної медицини, що вивчає умови збереження здоров'я на робочому місті й заходи, які сприяють цьому.

Основні завдання гігієни праці:

1. Вивчати вплив на людину метеорологічних умов і розробляє засоби і способи забезпечення комфортних умов праці.

2. Вивчати вплив на організм людини небезпечних і токсичних речовин, що виділяються в навколишнє середовище, і розробляє засоби захисту.

3. Вивчати вплив шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання на організм людини і розробляє засоби захисту від цих чинників.

4. Займатися питаннями освітлення робочих місць.

5. Давати обґрунтування санітарним нормам.

6. Займатися створенням індивідуальних засобів захисту.

7. Розробляти засоби і методи контролю умов праці.

8. Організовувати санітарно-побутове забезпечення.

Санітарна техніка – це заходи та пристрої технічного характеру, що відносяться до промислової санітарії (системи і пристрої вентиляції, опалення, кондиціонування повітря, теплопостачання, водопостачання, газопостачання, каналізації", очищення і нейтралізації викидів шкідливих речовин в атмосферу і водойми, освітлення, захисту людини від шуму і вібрації, дії шкідливих випромінювань і полів, санітарні й побутові споруди і пристрої, будівельна теплотехніка, будівельна кліматологія тощо).

Санітарія і гігієна праці розглядає ряд факторів, що можуть впливати на здоров'я і самопочуття людини, визначає джерела виникнення цих факторів і встановлює способи захисту від них. Основним завданням санітарії та гігієни праці залишається створення для працюючих комфортних умов праці.

Комфортні умови – це умови, що не викликають незручності в людини при виконанні роботи, відхилень у здоров'ї і профзахворювань, і при яких у людини спостерігається максимальна працездатність і продуктивність.

Розрізняють вимоги загальної й особистої гігієни. До вимог загальної гігієни відносяться: санітарно-захисні зони, вимоги до будинків і приміщень, вимоги до водопостачання, забезпечення теплом і т.д.

Для об'єктів, окремих будинків і споруд, що є джерелами різноманітних загроз для організму людини, передбачений санітарний захист. Такий захист враховує потужність об'єкта, умови здійснення технологічних процесів, характер і кількість шкідливих, токсичних речовин і речовин з неприємним запахом, шум, вібрацію, електромагнітні хвилі, ультразвук, радіацію та інші небезпечні фактори, які впливають на навколишнє середовище.

У «Санітарних нормах проектування промислових підприємств» (СН 245-71) зазначені конкретні виробництва з присвоєними для них відповідними класами. У цих санітарних нормах виділено п'ять санітарно-захисних зон. Проте, існує низка видів шкідливих робіт, що не відбиті в санітарних нормах. Ці види робіт мають так званий орієнтований клас, що характеризує ступінь забруднення атмосферного повітря (параметр /7). Параметр П установлюється згідно з Інструкцією про порядок розгляду, узгодження й експертизи повітряно-охоронних заходів і видачі дозволу на викид забруднюючих речовин в атмосферу по проектних рішеннях. Відповідно до санітарної класифікації" підприємств, виробництв і об'єктів, затверджено розміри санітарно-захисних зон, відображені у табл. 4.

Передбачено випадки, коли розмір захисної зони може бути збільшено, відповідно до техніко-економічного і гігієнічного обгрунтування, але не більш ніж утричі:

- при малій ефективності очисних споруд;

- при несприятливому напрямку вітру та за інших несприятливих погодних умов;

- у випадках розміщення житлової забудови з підвітряної сторони стосовно об'єкта, у зоні можливого забруднення атмосфери;

- при будівництві нових, недостатньо вивчених, шкідливих у санітарному розумінні об'єктів.

Організація санітарно-захисних зон переслідує, крім основного завдання (захист повітряного середовища населеного пункту від промислових забруднень), також мету дотримання вимог архітектурно-композиційного ув'язування житлових районів міста і промислових об'єктів. Під час планування захисних зон необхідно враховувати, що одним з найважливіших факторів захисту повітряного середовища населеного пункту є його озеленення газостійкими деревинно-чагарниковими породами.

Захисне озеленення санітарно-захисних зон деревинно-чагарниковими насадженнями повинно займати площу:

- для зон шириною до 300 м – не менше 60%;

- для зон шириною від 300 до 1000 м – не менше 50%;

- для зон шириною від 1000 до 3000 м – не менше 40%.

У санітарно-захисній зоні не допускається розміщення міських стадіонів, садів і парків громадського користування, загальноосвітніх навчальних закладів, а також лікувально-профілактичних і оздоровчих установ. Використання цих зон під посадку сільськогосподарських культур заборонено, крім ведення городнього і садового господарства за дозволом місцевих органів Міністерства сільського господарства й органів санітарно-епідеміологічних служб.

Рослини, використовувані для озеленення санітарно-захисних зон, повинні бути ефективними в санітарному розумінні й досить стійкими до забруднення атмосфери і ґрунтів промисловими викидами. Під час проектування озеленення варто надавати перевагу створенню змішаних деревинно-чагарникових насаджень. При цьому не менше 50% від загальної кількості дерев повинна займати головна деревна порода, що має найвищий показник санітарно-гігієнічної ефективності та є життєздатною в конкретних погодно-кліматичних і токсикологічних для даного об'єкта умовах.

Перелік застосовуваних для озеленення рослин наведено у спеціальних таблицях «Асортимент дерев і чагарників для озеленення санітарно-захисних зон промислових підприємств», «Асортимент газонних трав» і «Географічні зони застосування асортименту дерев і чагарників».

Проектування озеленення також має на меті створення оптимальних умов для провітрювання територій. Для цього створюють коридори провітрювання. Як коридори можуть використовуватися автомобільні й залізничні траси, ЛЕП, водойми та інші ділянки відкритого простору. Коридори повинні бути спрямовані в протилежну сторону від житлових забудов.

Територія об'єкта також повинна мати ділянки озеленення, що складають 10-15% від загальної площі об'єкта. Призначенням зелених насаджень на території об'єкта є, насамперед, їхня рекреаційна роль.

Для забезпечення санітарного благополуччя працюючих на об'єкті необхідно дотримувати вимог санітарно-гігієнічних норм щодо будинків і приміщень, з урахуванням санітарної характеристики робочого процесу. Для цього необхідно дотримуватися норм корисної площі для працюючих, нормативних площ для розміщення устаткування, необхідної ширини проходів і проїздів, що створить умови для безпечної роботи та зручності в обслуговуванні машин і устаткування.

Обсяг приміщення на одного працюючого за санітарними нормами має становити не менше 15 м3, а площа приміщення – не менше 4,5 м2. Ширина основних проходів у приміщенні повинна становити не менше 1,5 м, а ширина проїздів – не менше 2,5 м. Ширина виходів з приміщення повинна бути не менше 1 м, висота – не менше 2,2 м. Для забезпечення руху транспорту через ворота або двері ширина останніх повинна на 0,8 м перебільшувати габаритну ширину автомобіля з кожної сторони.

Якщо в будинку розташовані приміщення з різним ступенем небезпечності, то вони повинні бути ізольовані між собою. Не можна допускати, щоб більш небезпечні приміщення розміщалися під безпечними приміщеннями. Приміщення, у яких розміщаються електрощити, вентиляційне, компресорне устаткування, повинні бути завжди закриті на ключ.

Важливе значення для здоров'я людей має розміщення меблів, устаткування в приміщенні. До устаткування, що має електропривод, необхідно забезпечити вільний підхід з боку робочої зони шириною не менше 1 м, з боку неробочої зони – не менше 0,6 м. Меблі можна ставити впритул до конструктивних елементів стін, колон.

До складу будь-якого об'єкта входять допоміжні приміщення, до яких відносять: санітарно-побутові, медичні, суспільного харчування, культурного обслуговування та адміністративні приміщення.

Працівники повинні бути забезпечені санітарно-побутовими приміщеннями: роздягальнями, приміщеннями для відпочинку й обігріву, душовими, умивальниками, приміщеннями для сушіння спецодягу (у разі потреби), туалетами, оздоровчими пунктами (куточками), місцями для паління.

Роздягальні для робочого одягу повинні бути розміщені ізольовано від роздягалень для вуличного та домашнього одягу. В роздягальнях для робочого одягу передбачаються відокремлені кладові площею не менше 3 м2 для зберігання забрудненого та чистого одягу. Роздягальні повинні бути обладнані лавками шириною 0,3 м та мати шафи для працюючих. Відстань між рядами шаф у роздягальнях, обладнаних лавками, повинна становити 2 м, а в роздягальнях, не обладнаних лавками – 1,5 м. У випадку наявності забрудненого одягу шафи для спецодягу повинні забезпечуватися витяжною вентиляцією. При виконанні робіт на відкритому повітрі чи в умовах, що приводять до зволоження робочого одягу, повинні передбачатися відповідно обладнані приміщення для сушіння одягу.

Душові потрібно розміщувати в приміщеннях, суміжних з роздягальнями, як правило, між роздягальнями робочого та домашнього одягу. Кількість душових сіток залежить від кількості працюючих у найбільш чисельній зміні та від групи виробничих процесів з розрахунку: одна душова сітка на 3-15 працюючих. Ширина проходу між рядами душових кабін має становити не менше 2 м.

Умивальні розміщують в окремих приміщеннях, суміжних з роздягальнями, чи в приміщеннях роздягалень. Відстань між кранами умивальників повинна становити не менше 0,65 м. Ширина проходу між рядами умивальників передбачається 2 м. Кількість кранів в умивальних залежить від кількості працюючих у найбільш чисельній зміні та від групи виробничих процесів з розрахунку один кран на 7-20 працюючих.

Приміщення для відпочинку у робочий час має площу, яка залежить від кількості працюючих у найбільш чисельній зміні, з розрахунку 0,2 м2 на одного працюючого, але не менше 18 м2. Ці приміщення обладнують умивальниками з підведеною холодною та гарячою водою, електроживленням.

Приміщення для обігріву працюючих передбачають при роботах на відкритому повітрі. Площа цих приміщень визначається з розрахунку 0,1 м2 на одного працюючого в найбільш чисельній зміні, але не повинна бути менше 12 м2. Температуру повітря необхідно підтримувати в межах 22-24°С.

До приміщень громадського харчування відносять їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі. До приміщень культурного обслуговування відносять бібліотеки, зали засідань, спортзали. Допоміжні приміщення повинні розміщуватися в місцях з мінімальним впливом небезпечних факторів, по можливості в одному місці, бути максимально наближеними до робочих позначок.

Якщо в будинку можуть знаходитися в зміну понад 25 осіб, тоді цей будинок облаштовується системою водопостачання (протипожежного і господарсько-питного водопроводу) і каналізації. Норми витрат води для пиття і господарських потреб складають 25 л на людину.

Розрахунок потреби у питній та побутовій воді міститься у ГОСТ 2874-73, СНІП П-31-74. Побутова вода необхідна для дотримання санітарних норм на об'єкті та для збереження здоров'я людей. Кількість цієї води Q. у літрах вказується в екологічному паспорті об'єкта та визначається двома способами, наведеними у Додатку 7, п.1.2.

До вимог особистої гігієни відносяться заходи щодо миття рук, ніг, чищення зубів, прийняття душу, стрижки волосся і т.д.

Наприклад, руки необхідно мити: перед їжею, після приходу з вулиці, після проведення робіт, після туалету. Чищення зубів проводити два рази на день після підйому і перед сном, краще чищення проводити після кожного прийому їжі. Перед сном рот рекомендується прополіскувати слабким розчином харчової соди.

Але велика частина санітарно-гігієнічних вимог стосується впливу, обмеження і захисту людини від небезпечних факторів. Розглянемо найбільш істотні фактори та їх вплив на людину.

2. Мікроклімат і його вплив на людину

Мікроклімат характеризується наступними параметрами: температура, вологість, швидкість повітря, атмосферний тиск.

Температура навколишнього середовища впливає на працездатність людини, може викликати погіршення здоров'я і професійні захворювання. Комфортні температурні умови залежать від часу року і виду виконуваної роботи. В умовах комфорту в людини не виникає турбуючих температурних відчуттів охолодження чи перегріву організму. Наприклад, у літній період часу оптимальними є такі температури:

20,2 – 23,4°С – без навантаження;

18,2 – 21,9°С – легке навантаження;

17 – 18,9°С – важку працю.

Людина постійно перебуває в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для того щоб людина почувала себе нормально, утворювана в процесі роботи теплота повинна виділятися в навколишнє середовище.

З ростом температури навколишнього середовища частка випару вологи з поверхні шкіри зростає, а інші зменшуються, а при температурі понад 35°С віддача теплоти конвекцією і випромінюванням припиняється. При більш високих температурах теплообмін йде у зворотному напрямку, що створює небезпеку для людини. Знаходитися протягом тривалого часу поруч із сильно розігрітим устаткуванням небезпечно для здоров'я людини.

Температура внутрішніх органів людини за рахунок терморегуляції залишається постійною і складає 36,6°С. При впливі високої температури повітря, інтенсивного теплового випромінювання можливий перегрів організму. Такий вплив на людину характеризується підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням, частішанням пульсу і частоти дихання, різкою слабкістю, запамороченням, а у важких випадках – появою судорог і виникненням теплового удару. При температурі внутрішніх органів понад 41°С в організмі людини починають відбуватися необоротні процеси, змінюється структура білків, крові, шкіри тощо. Оскільки організм людини самотерморегулюється, безпечною температурою навколишнього середовища при сухому повітрі (менше 60% вологості) вважається 100°С, а при вологому (понад 75% вологості) – 50°С. Наявність одягу знижує небезпечний вплив підвищеної температури, а наявність спеціальних засобів захисту (тепловідбивний костюм) може збільшити припустимі параметри температури в 3-4 рази. При тривалому й інтенсивному потовиділенні з організму виводяться вода і солі, що призводить до згущення крові і порушень діяльності серцево-судинної системи. Зневоднювання організму на 6% викликає порушення розумових здібностей людини, знижує гостроту зору, а зневоднювання на 15-20% призводить до смерті. Кількість поту, виділюваного організмом, залежить від температури навколишнього середовища й інтенсивності фізичного навантаження. У спокійному стані організму при температурі повітря 15°С потовиділення є незначним і складає приблизно ЗО мл за 1 год. При високій температурі (30°С та вище), особливо при виконанні важкої фізичної роботи, потовиділення може збільшуватися в десятки разів.

Найбільш характерною ознакою порушення терморегуляції є підвищення температури тіла. При невеликому перегріві симптоми обмежуються легким підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням, спрагою, невеликим частішанням дихання і пульсу. При більш значному перегріві виникають задишка, головний біль і запаморочення, утруднюється мова й ін. Описана форма порушення терморегуляції з перевагою різкого підвищення температури тіла називається тепловою гіпертермією. Необхідно пам'ятати, що температура повітря на сонці приблизно в 1,5 рази вище, ніж у тіні, а на поверхні бетону чи асфальту температура повітря вище в 2 рази, ніж температура в тіні.

Інша форма перегрівання характеризується перевагою порушення водно-сольового, обміну і відома під назвою судорожної хвороби. Вона протікає у формі судорог у різних, особливо ікроножних м'язах і супроводжується великою втратою поту, сильним згущенням крові. Надалі може наступити тепловий удар, що протікає з утратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40-41 °С, слабким і прискореним пульсом. Характерною ознакою важкого ураження є майже повне припинення потовиділення. Тепловий удар і судорожна хвороба можуть закінчуватися смертю.

Несприятливий вплив на організм справляє не тільки висока, але і низька температура повітря. Тривалий та інтенсивний вплив холоду може викликати низку змін найважливіших фізіологічних процесів, що впливають на працездатність і захворюваність людей. Тривале охолодження часто призводить до розладу діяльності капілярів і дрібних артерій (обмороження пальців рук, ніг, кінчиків вух). У результаті відбувається і переохолодження всього організму.

Широко розповсюдженими є викликані охолодженням захворювання периферичної нервової системи, особливо попереково-крижовий радикуліт, невралгія лицьового, трійчастого, сідничного та інших нервів, загострення суглобного і м'язового ревматизму, плеврит, бронхіт, асептичне й інфекційне запалення слизових оболонок дихальних шляхів та ін.

Найбільший відсоток обморожень і навіть смертей від переохолодження спостерігається при сполученні низької температури, високої вологості повітря і великої його рухливості. Це пояснюється тим, що вологе повітря краще проводить тепло, а його рухливість збільшує тепловіддачу конвекцією.

Існує ряд правил при виконанні службових обов'язків працівниками ОВС при впливі на них високих і низьких температур:

– найкращим захистом від екстремальних температур є ефективний одяг (за розміром, сезоном, виготовлений з природних матеріалів);

– раціональна їжа і питво, мати запас води;

– пити невеликими ковтками;

– при тривалому несенні служби при низькій температурі необхідно дихати носом;

– при низькій температурі стежити за станом кінцівок, щоб вони не переохолоджувалися (пальці, ніс, вуха);

– у жаркий період часу не можна хвилюватися, перенапружуватися (руки не стискати в кулаки);

– при високій температурі необхідно завжди одягати головний убір.

Основним правилом для збереження тепла у приміщенні є його герметизація. У холодну погоду температурний режим у приміщеннях підтримується за рахунок опалення. Опалення поділяється на місцеве і центральне. До місцевого опалення відносяться: грубне, повітряне і місцеві (переносне) газові й електричні пристрої. До центрального відносяться: водяне, парове, панельне, повітряне і комбіноване.

У теплий час року температурний режим у приміщеннях підтримується за рахунок вентиляції. Вентиляцією називається організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення повітря (теплого, вологого, забрудненого) з приміщення і подачу замість нього чистого повітря. За способом переміщення повітря розрізняють два системні види вентиляції:

– природна (аерація через вікна і двері, а також вентиляція за допомогою дефлекторів на даху будинків);

– примусова (витяжна, приточна, приточно-витяжна).

Аерація відбувається через аераційні ліхтарі, відкриті фрамуги, вікна. Системи примусової механічної вентиляції поділяють на загальнобмінну, місцеву, змішану і аварійну.

Загальнобмінна вентиляція здійснюється по всьому обсягу приміщення. За допомогою місцевої вентиляції необхідні параметри підтримуються на окремих робочих місцях (приточно-витяжні системи). Аварійна вентиляція передбачається в тих приміщеннях, де можливе раптове надходження шкідливих і вибухонебезпечних речовин.

Функціонально близьким, але відмінним від вентиляції за способом повітрообміну є кондиціонування. Кондиціонуванням повітря називається його автоматична обробка з метою підтримки в приміщенні комфортних умов незалежно від зовнішніх умов (визначеної температури, вологості, чистоти повітря і швидкості повітряних потоків).

Розглядати температуру навколишнього середовища без обліку інших параметрів мікроклімату не можна. Існує два види температури: ефективна й еквівалентна.

Ефективна температура – це відчуття температури людиною з урахуванням вологості повітря. Як уже вказувалося, у сухому повітрі без засобів індивідуального захисту можна знаходитися при температурі 100°С, а у вологому –при температурі 50°С.

Еквівалентна температура – це відчуття температури людиною з урахуванням вологості повітря і швидкості вітру. При збільшенні швидкості вітру удвічі величина комфортної температури збільшується на 2°С в літній час і знижується на 2°С в зимовий час.

Температура повітря вимірюється термометрами. У приміщеннях термометри встановлюються на висоті 1,5 м від підлоги, але не ближче 1 м від опалювальних приладів і зовнішніх стін. У приміщеннях використовують ртутні термометри, а при температурі нижче 0°С застосовують спиртові.

Вологість повітря помітно впливає на терморегуляцію організму. Підвищена вологість (понад 85%) утруднює терморегуляцію через зменшення випарів поту, а занадто низька вологість (нижче 20%) викликає пересихання слизових оболонок дихальних шляхів. Оптимальні величини відносної вологості складають 60-75%.

Вологість буває абсолютною (А) і відносною (φ). Вимірюють вологість за допомогою аспираційного психрометра (психрометр Ассмана). Для визначення раціональної вологості треба визначити відносну вологість за методикою, наведеною в Додатку 7, п.1.3.

Способи корекції вологості в приміщеннях:

– вентилювання і кондиціонування;

– проведення вологих збирань;

– естетичні заходи (акваріуми, фонтанчики води, басейни, бочки з водою).

Існують захворювання, які дуже сильно залежать від змін вологості, насамперед хронічний бронхіт, астма і т.д.

Комфортні умови за швидкістю вітру залежать від часу року і виду виконуваної роботи. Організм людини починає відчувати повітряні потоки при швидкості близько 0,15 м/с. У зимовий час року швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,5 м/с, а влітку – 1 м/с, при дуже тяжких умовах праці допускається збільшення швидкості повітря до 3 м/с.

Швидкість і напрямок вітру необхідно знати для оцінки обстановки при пожежі, аварії з викидом шкідливих речовин в атмосферу, при проведенні евакуації населення з небезпечної зони і для безпечного розміщення особового складу при виконанні службових обов'язків (розслідування злочину, оточення, охорона громадського порядку і т.д.), під час стрільб з вогнепальної зброї. Рух повітря в жаркий час року сприяє збільшенню виділення теплоти організмом і поліпшує його стан, але справляє несприятливий вплив при низькій температурі повітря.

Швидкість повітряних потоків вимірюють у приміщеннях (від 0,4 до 10 м/с) за допомогою крильчастого анемометра, а для швидкостей повітря від 1 до 35 м/с – чашкового анемометра.

Швидкість повітря впливає на розподіл шкідливих речовин у приміщенні. Повітряні потоки можуть поширювати їх по всьому обсягу приміщення, переводити пил з осілого у завислий (суспендований) стан.

Способи корекції швидкості повітряних потоків у приміщеннях:

– вентилювання (природне і штучне);

– кондиціонування.

Діяльність людей на поверхні землі протікає звичайно при постійно діючому атмосферному тиску, близькому до тиску над рівнем моря, рівному 101,3 кПа чи 760 мм рт. ст.

Організм людини може зустрічатися з умовами підвищеного і зниженого тиску (у горах, авіація). Падіння парціального тиску призводить до виникнення фізіологічних порушень в організмі і розвитку "гірської" хвороби, обумовленої кисневим голодуванням, що у окремих осіб відзначається на висоті понад 2500-3000 м, а на більшості людей помітно позначається на висоті 4500 м.

При підвищеному тиску кров і тканева рідина насичуються азотом у тим більшій мірі, чим вищим є тиск повітря і довшим час його впливу. Різке зниження тиску викликає стрімке виділення азоту з крові і тканевих рідин у вигляді пухирців (які викликають газову емболію), що розносяться кров'ю по всьому організму, в результаті чого виникають розриви дрібних кровоносних судин. Порушується харчування тканин, відбувається їх здавлювання і подразнення нервових закінчень. Найчастіше ці явища відбуваються в центральній нервовій системі, особливо у спинному мозку, а також у підшкірній клітковині. При різкому зменшенні атмосферного тиску в людини підіймається артеріальний тиск, при цьому знижується працездатність, з'являються головні болі і т.д.

3. Хімічний склад повітря

Повітряне середовище розмежовують на зовнішнє, в якому більшість людей проводять меншу частину часу (до 10-15%), внутрішнє виробниче (в ньому людина проводить до 25-30% свого часу) і внутрішнє жиле, де люди перебувають більшу частину часу (60-70% часу і більше). У відповідності з часом, який люди проводять у внутрішньому житловому, виробничому та зовнішньому повітряному середовищах, стану та якості повітряного середовища необхідно приділяти особливу увагу.

Хімічний склад повітря відіграє дуже важливу роль для здоров'я людини. Даного параметра стосуються два види небезпечних факторів: загазованість і запилення.

Працівники внутрішніх органів зустрічаються з цими факторами в повсякденному житті, що особливо яскраво виявляється у великих і промислових містах. Деякі підрозділи найбільше піддані цим небезпечним факторам: пожежна охорона, дорожня і транспортна міліція, інспектори ДАІ, охорона промислових підприємств, працівники ППС під час патрулювань або участі в оточенні у випадках аварій. На території" України пролягає 763 км самих тільки аміакопроводів. Пересічно запаси аміаку на овочевій базі складають 100-150 т, а запаси хлору на водоочисній станції складають 100-400 т. гігієна праця виробнича санітарія мікроклімат

Окрім цього, працівники ОВС використовують спеціальні засоби, які містять небезпечні для здоров'я речовини, наприклад, газові гранати "Черемуха-1", "Черемуха-6", "Черемуха-10", "Черемуха-5", "Черемуха-4", патрони з газовими гранатами "Черемуха-7", аерозольні упаковки "Терен-4", засоби захисту громадського застосування АБХ та ін.

Атмосферне повітря в нормальному стані (найбільш сприятливий для людини склад) містить: азоту –78,08%, кисню –20,95%, аргону та інших інертних газів –0,93%, вуглекислого газу—0,03%, інших газів—0,01%.

У результаті антропогенного впливу і стихійних лих хімічний склад повітря може змінюватися. Основними антропогенними джерелами забруднення навколишнього середовища є: об'єкти енергетики, газо- і нафтопереробна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, аварії на цих об'єктах і транспорт. До природних джерел забруднення навколишнього середовища відносяться стихійні лиха (виверження вулканів, ландшафтні пожежі, торнадо, смерчі, повені і т.д.).

Перелік газоподібних речовин, що забруднюють навколишнє середовище і погіршують здоров'я людини, є досить довгим. До найбільш небезпечних речовин відносяться: чадний газ (СО), хлор (Сl>2>), аміак (NН>3>), ціанистий водень (НСN), хлороводень (НСl), фосген (СОСl>2>), сірководень (Н>2>S), диоксин (С>12>Н>16>Сl>4>О>2>), диціан (С>2>N>2>), оксиди сірки (SО>2>, SО>3>) і азоту (NО, NО>2>, N>2>О>5>, N>2>O).

Внесок автотранспорту в забруднення атмосферного повітря за багатьма шкідливими домішками є переважним: СО – до 100%, NО – до 70%, вуглеводні – до 50%. Вихлопні гази містять: СО, NО, С>N>Н>M>, Н>2>, пари води, О>3> і близько 200 різних домішок (альдегіди, кетони, феноли, спирти, продукти розкладання присадок до палива – тетраетилсвинець).

У вихлопних газах транспорту присутня ще одна дуже небезпечна речовина – бtнзапірен. Якщо в країнах Західної Європи концентрація цієї речовини досягає 0,4 – 0,7 мкг/м3 (гранично допустима концентрація – 0,1 мкг/м3), у містах країн СНД його вміст нижче в 7-10 разів. Найбільш небезпечною для людини є концентрація бензапірену в місцях автомобільних ангарів, гаражів і закритих стоянок при працюючому двигуні автомобіля.

Для оцінки кількості шкідливих речовин, що виділяються при роботі автомобіля, можна використовувати методики, наведені у Додатку 7, п.1.4.

До найбільш небезпечних рідинних і твердих шкідливих речовин відносяться: бtнзапірен, метиловий спирт (СН>4>О), акролеїн (С>2>H>4>О), бензол (С>6>Н>6>), оксид свинцю (Рb), азбест, оксид кремнію (Sі), ртуть (Нg), важкі метали (Со, Nі).

Токсичність речовин, як правило, підвищується завдяки впливам факторів навколишнього середовища (підвищена температура, підвищена вологість) і специфічного стану людського організму (підвищені фізичні навантаження, стрес). При підвищенні температури посилюється летючість речовин, а, отже, збільшується їх концентрація в повітрі. Крім того, при підвищеній температурі і збільшених фізичних навантаженнях учащається подих, посилюється кровообіг, розширюються судини, пори шкіри, активізується діяльність внутрішніх органів. Це збільшує надходження шкідливих речовин до організму як дихальним шляхом, так і через шкіру та слизові оболонки, і прискорює їх поширення усередині організму.

При підвищеній вологості збільшується небезпечність речовин дратівної дії, тому що гази, розчиняючись у воді, утворюють дрібні крапельки кислот, лугів і т.д. Слід також зазначити, що люди, котрі страждають ожирінням чи набряками, є більш сприйнятливими до впливу отруйних речовин.

З метою захисту людей від впливу шкідливих речовин установлюються гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин. ГДК шкідливих речовин –така концентрація, що діє протягом всіх робочих змін протягом усього робочого стажу і не викликає негативних відхилень у здоров'ї людини та її нащадків.

Класифікація шкідливих речовин:

1) за хімічним складом:

а) органічні;

б) неорганічні;

2) за агрегатним станом:

а) газоподібні;

б) рідкі;

в) тверді;

3) за характером впливу на людину:

а) задушливі;

б) дратівні (фіброгенні);

в) сенсибілізуючі;

г) наркотичні;

г) загальнотоксичні;

д) алергійноїдії;

е) канцерогенні;

є) мутагенні;

ж) впливаючі на репродуктивну функцію.

4) за ступенем небезпечності:

1 клас – ГДК менше 0,1 мг/м3;

2 клас – 1 мг/мз> ГДК > 0,1 мг/м3;

3 клас – 10 N^г/мз> ГДК > 1 мг/м3;

4 клас – ГДК понад 10 мг/м3.

Тверді й рідинні речовини можуть перебувати у завислому стані у вигляді аерозолей. Аерозолі поділяються на пил (розмір більше 1 мкм), дим (менше 1 мкм) і туман (розмір рідинних часток менше 10 мкм).

У свою чергу пил буває крупнодисперсним (розмір часток понад 50 мкм), середньо дисперсним (10-50 мкм) і дрібнодисперсним (менше 10 мкм).

Пил буває видимим (якщо розміри часток пилу не менші 10 мкм) чи невидимим (якщо розміри часток менші 10 мкм). Невидимий пил у свою чергу поділяється на:

– мікроскопічний – розміри часток –2,5-10 мкм;

– ультрамікроскопічний – розміри часток – 0-2,5 мкм. Завислі частки пилу становлять небезпеку не тільки для людей і тварин (в основному для їх дихальних шляхів), але й для рослинності, осідаючи на її поверхневих тканинах і погіршуючи обмін речовин з атмосферою. Аерозольні частки надходять в атмосферу в результаті природних процесів (вулканічна діяльність, вивітрювання, пожежі і т.д.) і антропогенних впливів. У Західній Європі середня концентрація пилу складає близько 50 мкг/м3, в Україні – приблизно 30 мкг/м3, а в районах високогір'я, над океанами 6-12 мкг/м3. Розповсюдженими пилоподібними частками є: сажа (ГДК = 150 мкг/м3), цемент (ГДК = 300 мкг/м3), доломить (ГДК = 500 мкг/м3).

Аерозольні частки сприяють розсіюванню сонячної радіації і можуть викликати істотні зміни середовища. Наприклад, оцінка атмосферного аерозольного шару, головним чином від вулканічної діяльності, знижує середню температуру на поверхні землі на 0,1-0,3°С. Останнім часом утворення завислих часток у середньому сягає 300 млн. тонн на рік, постійно в атмосфері перебувають 1,5 млн. тонн аерозольних часток. Установлено, що вміст в атмосфері 2 млн. тонн пилу приводить до зниження температури на 0,4°С. Така кількість завислих часток може бути утворена й після великих вивержень найбільших вулканів, ландшафтних пожеж. Більше всього пилу та інших домішок у приземному шарі повітря. Навіть після дощу в 1 см3 повітря міститься близько 30 тис. порошин, а в суху погоду їх у кілька разів більше. Усі ці дрібні домішки впливають на колір неба. Молекули газів розсіюють короткохвильову частину спектра сонячного променя, тобто фіолетові й сині промені. Тому вдень небо блакитного кольору. А частки домішок, що значно більш молекул газів, розсіюють світлові промені майже всіх довжин хвиль. Тому, коли повітря запилене чи в ньому містяться крапельки води, небо стає білястим. На великих висотах небо є, як правило, темно-фіолетовим чи навіть чорним.

До складу пилу можуть входити важкі метали (свинець, кадмій). Основними джерелами їх викиду в атмосферу є: металургійна галузь, теплоенергетика, автотранспорт. Так, наприклад, вміст свинцю в повітрі міст США сягає 4,5 мкг/м3, а в сільських районах – 0,1-0,5 мкг/м3 (ГДК = 3 мкг/м3). З'єднання кадмію найбільшу концентрацію мають у Західній Європі – 1,6 нг/м3.

Впливовим фактором небезпечності пилу є погіршення розсіювання світла. Це характерно передусім для великих часток розміром понад 1 мкм. У чистих регіонах збільшення концентрації пилу на 4,5 мкг/м3 призводить до погіршення видимості на 50%. Такий ефект добре помітний у мальовничих ландшафтних регіонах, де видимість звичайно досягає 100 км. У заповідниках і національних парках атмосфера є помітно прозорішою порівняно з промисловими зонами.

При оцінці токсичності дії пилу необхідно враховувати такі фактори, як дисперсність, форма часток, розчинність, хімічний» склад. Найбільшу небезпеку становить пил з частками розміром від 3 до 10 мкм. Частки розміром понад 10 мкм осідають у верхніх дихальних шляхах, а розміром менше 3 мкм видихаються, не затримуючись у легенях. Хімічний склад пилу може обумовлювати отруєння, хімічні опіки, інші хімічні впливи на органи людини.

Великий пил швидко осідає в приміщенні, тому для людини значної загрози не становить.

Пил, крім хімічного складу шкідливих речовин і фізичних властивостей, за характером шкідливого впливу на людину справляє додатково абразивний вплив, а також викликає пнев-моконіози.

Абразивний вплив пилу виражається у механічних ушкодженнях тканин людини, насамперед слизових оболонок, внаслідок дії дрібних, твердих часточок пилу (кварцовий, алмазний пил).

Пневмоконіози являють собою захворювання легенів. Дрібні частки пилу осідають у легенях, погіршуючи їх діяльність. В даний час відомо 27 захворювань, викликаних впливом пилу на дихальні шляхи, що у залежності від хімічного складу пилу поділяють на: силікози (вплив пилу, що містить вільний двоокис кремнію Sі>2>), силікатози (вплив пилу силікатів: азбесту, цементу і т.д.), антракоз (вугільний пил), алюмінікози (алюмінієвий пил), сидероз – від впливу залізно-рудного пилу та ін. Ризик для інспекторів ДАІ одержати пневмоконіоз при виході на пенсію складає близько 2%. Пил також може викликати подразнення шкіри, слизової оболонки, алергійні реакції і т.д. Дуже небезпечним для здоров'я людини є пил, що утворюється в результаті процесу горіння (сажа, кіптява). Такий пил відзначається підвищеною токсичністю. Наприклад, при пожежі в аеропорту Дюссельдорфа 11 квітня 1996 р. товщина шару пилу і сажі в приміщеннях сягала кількох сантиметрів. При цьому загинуло 16 і важко поранено 62 особи. Усі загиблі і більшість поранених постраждали саме від впливу пилу і токсичних продуктів горіння.

Сажа утворюється при пожежах, при роботі двигунів внутрішнього згоряння. При роботі дизельного двигуна утворюється в 10 разів більше сажі, ніж при роботі карбюраторного двигуна. Як одна зі складових компонентів пилу, поряд із дратівною дією, сажа викликає глибокі захворювання легенів. Адсорбуючи такий сильний канцероген, як 3,4-бензапірен, сажа, потрапляючи в легені, акумулюється в них, викликаючи злоякісні пухлини.

У процесі горіння утворюються під час спалювання:

– 1000 т вугілля –1,9-2 т завислих часток;

– 1000 т мазуту –450-460 кг завислих часток;

– 1000 м3 природного газу –250-300 г завислих часток.

Шкідливі речовини в організм людини потрапляють через органи дихання, з їжею і водою, через слизову оболонку і шкірний покрив. У зв'язку з цим існують і визначені способи захисту від підвищеної загазованості та запиленості. До індивідуальних засобів захисту відносяться респіратори і протигази. До колективних способів відносять вологе збирання, очищення повітря, застосування автоматизації та роботизації, розробку технологій, що виключають чи зменшують утворення пилу і виділення в робочу зону небезпечних газів, видалення забрудненого повітря з робочої зони.

Очищення від газів відбувається шляхом сорбції гемосорбції, абсорбції, але найчастіше адсорбції – поглинання, наприклад, активованим вугіллям шкідливої речовини), дожигу і нейтралізації.

Адсорбція – процес поглинання газів чи парів поверхнею твердих речовин. Дожиг застосовується для перетворення токсичних сумішей газів у нетоксичні чи малотоксичні.

Пилоочистка здійснюється за допомогою спеціальних очисних пристроїв і споруд: фільтрів, пилоосаджувальних камер, циклонів, вихрових пристроїв, скруберів, барботажних і пінних установок, електрофільтрів.

Найпростішим способом зменшення кількості як осілого, так і завислого пилу є вологе збирання в приміщенні та проведення вентиляції.

Контроль за станом робочої зони при забрудненні повітря здійснюється за допомогою спеціальних приладів: загазованість – за допомогою газоаналізаторів (ВПХР, УГ-2 і т.д.); запиленість – шляхом фотометрії, фільтра-алонжа, мікроскопа, а також візуальним спостереженням товщини осілого в приміщенні пилу за визначений проміжок часу.

Висновки

З метою збереження здоров'я і працездатності робітників на будівельних майданчиках обладнують тимчасові побутові приміщення, в яких вони можуть відпочити під час обідньої перерви, прийняти їжу, взимку — обігрітись.

Кількість санітарно-побутових приміщень і їхні розміри залежать від кількості робітників, що водночас працюють на даному об'єкті.

Перед початком роботи робітник повинен одягтися у спецодяг, а свій одяг і взуття акуратно розмістити у спеціальній шафі. Після закінчення робочого дня спецодяг чистять від пилу, бруду, сушать у спеціальних приміщеннях і ховають в індивідуальну шафу або вішають у спеціально відведеному для цього місці.

У район розміщення побутових приміщень подається вода. Для пиття слід застосовувати переварену воду, яку зберігають у спеціальних бачках з кришками і кранами. Бачок, заповнений водою, повинен бути весь час закритий. Сиру водопровідну воду вживають за допомогою спеціально обладнаних фонтанчиків. Відстань від місця, де є вода, до робочих місць повинна бути не більше 75 м. Всі ці заходи спрямовані на те, щоб кожен робітник мав змогу дотримуватись особистої гігієни на виробництві.

Після закінчення роботи обличчя і руки треба добре вимити. Якщо шкіра на руках тріскається, після миття їх треба змастити гліцерином або спеціальним кремом.

Література

1. Конституція України 254к/96-ВР від 1996.06.28 // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30 (23.07.96), ст. 141

2. Закон України "Про охорону праці" № 2694-XII. від 1992.10.14 // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 49 (08.12.92), ст. 668.

3. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" №1105-XIV. від 23.09.1999р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, N 46-47 (26.11.99), ст. 403.

4. Закон ВР УРСР "Про міліцію" № 565-XII від 20 грудня 1990 року (із змінами та доповненнями). – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 26 с.

5. Кодекс законів про працю України №149 від 10.12. 1971р. // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

6. Постанова КМ України "Про заходи щодо виконання Закону України "Про охорону праці" № 64. від 1993.01.27 р. // Урядовий кур'єр, 1993, 02, 04.02.93 N 17 – 18

7. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства: Наказ Держнаглядохоронпраці від 03.08.93, №72: Зареєстровано Мінюстом України від 30.09.93, №141: Наказ МВС України від 29.04.94, №230.

8. Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. № 135 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України - №12: охорона праці в Україні. /Відп. Шеф-редактор В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.

9. Положення Державного комітету України по нагляду за охороною праці "Про затвердження Типового положення про кабінет охорони праці" № 191. від 18.07.1997р. // Офіційний вісник України, 1997, число 42 (30.10.97), №с. 119

10. Постанова КМ України "Про затвердження складу Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення" № 1691 від 29.10. 2003р. // Офіційний вісник України, 2003, N 45 (21.11.2003), ст. 2350

11. Постанова КМ України "Про Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях" № 623 від 10.08. 1993р. // Зібрання постанов Уряду України, 1994, N 1, ст. 1

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" №11 від 30.09.1994р. // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

13. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства: Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 року №72: Зареєстровано Міністерством юстиції України від 30 вересня №141 // Система інформаційно–правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

14. Положення Державного комітету України з нагляду за охороною праці "Про затвердження Типового положення про службу охорони праці" № 255 від 15.11.2004р. // Офіційний вісник України, 2004, N 48 (17.12.2004), ст. 191

15. Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці

"Про затвердження змін і доповнень до Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці" № 109 від 23.04. 1997р. // Офіційний вісник України, 1997, число 21, №с. 153