Загальнодержавні класифікатори економічної інформації

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра економічної кібернетики

Контрольна робота

З дисципліни:

«Інформаційні системи і технології у фінансах»

Суми 2008

    Зміст

    1. Загальнодержавні класифікатори економічної інформації

    2. Призначення та основні можливості електронної пошти НБУ

    Список літератури

    1. Загальнодержавні класифікатори економічної інформації

У державному управлінні використовується інформація, різнорідна за змістом, призначенням, формами подання, способами передавання тощо. Потоки інформації є дуже великими й охоплюють усі гілки влади. Для того щоб забезпечити організацію та формалізоване подання інформації, її пошук і оброблення, а також скорочення обсягів оброблюваних даних, необхідна попередня класифікація і кодування інформації.

Класифікація – це поділ множини об’єктів на підмножини за їхньою схожістю або відмінністю згідно з прийнятими методами. Сукупність методів і правил класифікації та їхній результат становлять систему класифікації. Основними системами класифікації управлінської інформації є ієрархічна, фасетна та змішана. Засобом вираження результатів класифікації є кодування – створення і присвоєння коду класифікаційному угрупованню або об’єкту класифікації.

У відповідності до теоретичних основ розробляють системи статистичних класифікацій управлінської інформації. За існуючими концепціями, вирізняють такі рівні систем класифікації: світовий, багатонаціональний (наприклад, країн Європейського Союзу), національний (загальнодержавний), галузевий та локальний.

На рівні світових і багатонаціональних класифікацій дослідження і проекти ведуться статистичними службами міжнародних організацій, а саме: статистичною комісією ООН, Міжнародною організацією зі стандартизації; Євростатом (структурний підрозділ Європейської комісії), який поділяється на шість директоратів, перший з яких – Директорат А «Статистичні інформаційні системи, дослідження та аналіз даних» – включає підрозділи: А1 «Автоматизоване управління інформаційними системами», А2 «Технологічний розвиток ІС», А3 «Допоміжні бази даних», А4 «Дослідження і розвиток, методи та аналіз даних», А5 «Технічне співробітництво з країнами TASIS».

Міжнародні статистичні організації мають за мету створення єдиних міжнародних статистичних класифікацій для забезпечення ефективного функціонування спільного ринку, проведення аналітичної роботи на макро- і мікроекономічному рівнях у всіх країнах – членах співдружності. Активна робота з введення статистичних класифікацій у країнах, що належать до СНГ, і Монголії розпочалася після семінару, який відбувся у Мінську в лютому 1997 р., де вперше було висловлено думку про необхідність створення офіційної російської версії центральних класифікацій Європейського Союзу. Перелік таких класифікацій охоплює понад 30 економічних класифікацій, близько 20 класифікацій населення, житла та охорони здоров’я, близько 10 екологічних класифікаторів та ін. Сьогодні здійснюється подальше розроблення міжнародних статистичних класифікацій. Так, у межах системи міжнародних економічних і соціальних класифікацій виділено такі групи класифікаторів: види економічної діяльності, товари і послуги, видатки за цілями, зайнятість і професії, соціальні класифікації, класифікації країн, географічні класифікації.

Упровадження міжнародних статистичних класифікацій в Україні обґрунтовується необхідністю гармонізації міжнародних, національних та інших класифікацій, що сприятиме інтеграції України в світову систему.

Під гармонізацією будь-яких класифікацій розуміється процес встановлення їх змістовної, структурної, термінологічної і кодової відповідності. Враховуючи, що гармонізовані класифікації значно полегшують порівняння статистичних даних, які подаються різними організаціями, стає абсолютно очевидним, що ступінь гармонізації класифікації, до якої слід наближатися, має бути максимальним. У результаті цього структура міжнародних класифікацій, які рекомендується брати за основу під час розроблення національних версій цих класифікаторів, зазнає деколи значних змін, що веде лише до часткової гармонізації. Крім процесу організації «по вертикалі» (міжнародні – національні – відомчі – локальні класифікатори), велике значення має «горизонтальна» гармонізація між собою класифікаторів, розроблених на відповідному рівні.

Гармонізація класифікацій «по вертикалі» досягається при розробленні структур кодів таким чином, що в межах структури міжнародної системи класифікації – 1-го і 2-го старших розрядів коду – в 3 й, 4 й і наступні знаки вкладаються коди деталізованої національної класифікації відповідної номенклатури. Наприклад, номенклатура товарів зовнішньої торгівлі і митного регулювання за системою класифікації ООН має шестизначний код, її код в Європейському Союзі доповнюється двома розрядами, а національний класифікатор – ще двома розрядами; тому загальна структура коду товарів зовнішньоекономічної діяльності складається з 10 знаків. Таким чином, коди української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності є гармонізованими, базуються на 8 знаках класифікації Європейського Союзу з наступною деталізацією на національному рівні до 10 знаків.

Державну систему класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації започатковано в Україні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики» від 04.05.1993 р. Загальнодержавні класифікатори розробляються і підтримуються в централізованому порядку і є єдиними для всієї країни. Роботи зі створення і ведення державних класифікаторів виконують органи виконавчої влади. Основними виконавцями і координаторами робіт є Державний комітет статистики України (Держкомстат), Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України (Держстандарт), Державний науково-дослідний інститут моделювання економіки Національного агентства інформації.

Запровадження Єдиної системи класифікації і кодування інформації в країні сприяє вирішенню таких завдань:

      упорядкування та уніфікація техніко-економічних і соціальних показників;

      класифікація і кодування техніко-економічної інформації на єдиній методологічній основі;

      гармонізація міжнародних державних, відомчих і локальних класифікацій;

      забезпечення однозначності і зіставленості даних, використовуваних при описуванні об’єктів з різними техніко-економічними і соціальними характеристиками;

      створення умов для автоматизації процесів оброблення управлінської інформації;

      створення на регіональному і державному рівнях банків даних і сховищ даних.

До складу Єдиної системи класифікації і кодування входять понад 20 загальнодержавних класифікаторів, розроблених в основному Науково-дослідним інститутом статистики Держкомстату України. Вони підтримуються і використовуються в статистиці. Перелік основних загальнодержавних класифікаторів України наведено в табл. 1.1. Розглянемо характеристики деяких з цих класифікаторів.

Таблиця 1. Національні класифікатори України

ДК

Назва (структура коду)

Скорочення

Аналог гармонізації

Чинний від

001–94

Класифікація форм власності (ХХ)

КВФ

–

01.01.95

002–94

Класифікація організаційно-правових форм господарювання (ХХХ)

КОПФГ

–

01.01.95

003–95

Класифікатор професій (ХХХХ.Х)

КП

ISCO88

01.01.96

004–95

Класифікатор нормативних документів (ХХ.ХХХ.ХХ)

КНД

–

01.06.96

005–95

Український класифікатор відходів

УКВ

EWC

До 01.10.97

006–96

Класифікатор валют
(ХХХ або ААА)

КВ

ISO4217

01.10.96

007–96

Класифікатор держав світу (АА або ААА, або ХХХ)

КДС

ISO3166

01.10.96

008–96

Класифікатор корисних копалин і підземних вод
(Х Х ХХХ ХХ)

КККПВ

–

01.01.97

009–96

Класифікація видів економічної діяльності (ХХ.ХХ.Х)

КВЕД

NACE Rev.1
(м. 7)

01.07.97

010–96

Державний класифікатор управлінської документації (ХХХХХХХ)

ДКУД

–

01.07.97

011–96

Класифікатор системи позначень одиниць вимірювання та обліку (ХХХХ)

КСПОВО

ISO31: 1992
ISO1000:
1992

01.07.97

012–97

Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності (ХХ.ХХ.Х)

КПЗЕД

КВЕД

01.10.97

013–97

Класифікація основних фондів (ХХХХХХ)

КОФ

–

01.01.98

014–97

Класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України (ХХХХХХХХХХ)

КОАТУ

NUTS

01.01.98

015–97

Класифікація видів науково-технічної діяльності
Y.Х ХХ.ХХ.ХХ

КВНТД

КВЕД

01.01.98

016–97

Державний класифікатор продукції та послуг (ХХХХХХХХХХ)

ДКПП

CPA,

PRODCOM

01.01.99

017–98

Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності
(ХХХХ ХХ ХХ ХХ)

УКТ ЗЕД

HS, CN

01.07.01

018–99

Державний класифікатор будівель та споруд (ХХХХХ)

ДК БС

СС

01.01.00

Класифікатор галузей народного господарства

КГНГ

CBNE

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України

ЄДРПОУ

–

Головною складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД). КВЕД призначено для використання органами державного управління, органами статистики та фінансовими органами. Суб’єктами класифікації в КВЕД є всі види економічної діяльності господарських суб’єктів (юридичних і фізичних осіб). Загальне кодове позначення об’єктів КВЕД має такий вигляд:

YYY XX. XX. X,

де Y – секція (від А до Q);

YY – підсекція – використовується тільки у секціях «С» (від «СА» до «СБ») та «D» (від «DA» до «DN»);

ХХ – розділ;

ХХ.Х – група;

ХХ.ХХ – клас;

ХХ.ХХ.Х – підклас.

Підставою для змін до КВЕД є відповідні зміни в міжнародній класифікації видів економічної діяльності (NACE) і в структурі економіки України. Для організаційного забезпечення впровадження КВЕД Кабінет Міністрів України затвердив такі заходи:

      розроблення методичних засад переходу від загальнодержавного класифікатора галузей народного господарства (ЗКГНГ) до КВЕД;

      перегляд законодавчих інформативних актів, пов’язаних із переходом до КВЕД;

      перегляд форм статистичної звітності та інструкцій щодо їх заповнення з урахуванням використання КВЕД;

      організація видання КВЕД;

      організація забезпечення органів державного управління КВЕД.

Для державного управління широко використовується Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Він являє собою систему статистичного обліку юридичних одиниць, зареєстрованих в установленому порядку і виконуючих свою діяльність на території України відповідно до чинного законодавства. Структура коду ЄДРПОУ восьмирозрядна, серійно-порядкова.

Метою створення ЄДРПОУ є нагромадження і використання насамперед в державних інтересах, а також в інтересах усього суспільства даних, що відображують характеристику підприємств і організацій протягом усього життєвого циклу їх функціонування. Формується і підтримується цей класифікатор Управлінням методології та планування Держкомстату України на АРМ «Реєстр». Вхідною інформацією для його наповнення є інформаційна довідка, яка включає: повну характеристику підприємства чи організації; їхні поштові, фінансові та виробничі характеристики; склад керівників з їхніми реквізитами. Така довідка подається в органи статистики при реєстрації (перереєстрації) юридичної особи. На основі вхідних повідомлень вносяться зміни до ЄДРПОУ на обласному рівні щоденно, а на державному – два рази на місяць. Зміни також можуть вноситися з приводу закриття чи збанкрутування підприємств та організацій.

Використовується ЄДРПОУ в усіх сферах державного і недержавного управління при здійсненні адміністративно-правових функцій, в економічній і соціальній сферах. Він передається всім зацікавленим державним органам і в централізованому порядку розповсюдження «по вертикалі» державних структур. Наприклад, на прикордонних митних постах Державної митної служби України використовується ЄДРПОУ для виявлення порушень при ввозі чи вивозі товарів. У всіх документах – адміністративних, фінансових чи інших, де фігурує підприємство (організація), обов’язково вказується його (її) ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ.

Крім контрольної функції, ЄДРПОУ використовується при складанні звітів і отриманні довідок із зведеними показниками і щодо конкретної юридичної особи. Так, періодично на регіональному і державному рівнях складаються звіти про створення, закриття (в тому числі й збанкрутування) підприємств, як всього, так і за формами власності, видами економічної діяльності тощо. Останнім часом здійснюються організаційні та технологічні заходи коригування ЄДРПОУ для того, щоб в нього регулярно вносилися зміни в реальному режимі часу і щоб він адекватно відповідав об’єктивній реальності.

Складовою державної системи класифікації та кодування є класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ). Об’єктами класифікації КОАТУУ є одиниці адміністративно-територіального устрою України: Автономна республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища міського типу, сільради, селища, села. Усю множину об’єктів класифікації розподілено за територіальною ознакою та адміністративною підпорядкованістю на чотири рівні ієрархічної класифікації. До кожного рівня класифікації входять об’єкти, підпорядковані об’єктам попереднього рівня.

У межах кожного рівня класифікації коди будуються з використанням серійно-порядкового й послідовного методів кодування. Формування і підтримку КОАТУУ здійснює Науково-дослідний інститут статистики. Уведення в дію КОАТУУ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України припиняє чинність загальносоюзного класифікатора «Система позначень автономно-територіального устрою» (СПАТУ).

Класифікація організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) використовується під час збирання та оброблення інформації в автоматизованих системах державної статистики, складання фінансової звітності і в наукових дослідженнях. Об’єктами класифікації в КОПФГ є організаційно-правові форми господарських об’єктів, встановлені відповідними законодавчими актами України. Структурно класифікатор складається з тризначних цифрових кодів, побудованих за серійно-порядковою системою кодування. Уведення КОПФГ покладено на Держкомстат України. Підставою для внесення змін є відповідні зміни законодавчих актів України.

Державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП) призначений для використання органами державного та місцевого управління, органами статистики, фінансовими органами та всіма об’єктами господарювання. Об’єктом класифікації в ДКПП є продукція та послуги, що утворюються внаслідок усіх видів економічної діяльності. За основу побудови ДКПП прийнято КВЕД, гармонізований з Європейською класифікацією видів економічної діяльності (NACE) та класифікацією товарів за видами діяльності (СРА). Це забезпечує гармонізацію ДКПП з європейською класифікацією та створює умови для переходу України на міжнародні стандарти. Структуру коду ДКПП можна задати таким чином:

Розділ Група Клас Категорія Підкатегорія Тип

ХХ Х Х Х Х Х

Старші розряди коду ДКПП, що охоплюють класифікаційні угруповання «розділ-підкатегорія», відповідають Європейській класифікації продукції та послуг (СРА). Кодування типів продукції та послугу на молодшому класифікаційному рівні здійснюється за фасетною схемою. Уведення в дію ДКПП припиняє чинність Загальносоюзного класифікатора промислової і сільськогосподарської продукції. ДКПП забезпечує інформаційну підтримку вирішення таких завдань:

      реалізацію комплексу облікових функцій щодо продукції та послуг у межах робіт з державної статистики;

      порівняння національних статистичних даних із статистичними даними Євростату та ООН;

      використання кодів продукції та послуг з системою перехідних ключів як засобу спілкування під час роботи з міжнародними банками даних тощо.

Класифікатор держав світу (КДС) використовується для обміну інформацією, обліку, звітності та статистики зовнішньоекономічної та валютно-фінансової діяльності, перевезення експортно-імпортних вантажів та в інших випадках, коли необхідно скористатися кодовою формою позначення держав світу. Об’єктом класифікації КДС є незалежні та залежні держави чи деякі території, які мають особливий геополітичний статус. КДС запроваджує встановлені міжнародним стандартом ISO 3166 «Codes for the representation of names of countries». Список держав світу, наведений у цьому стандарті, ґрунтується на розробленому статистичним відділенням ООН списку «Стандартні коди ООН для держав і територій, що використовуються в статистиці».

Ведення КДС здійснює науково-дослідний інститут статистики Держкомстату України. Підставою для змін і доповнень до класифікатора є відповідні зміни до міжнародного стандарту ISO 3166.

Структура КДС складається з чотирьох блоків – назви держави чи території та трьох видів кодів: двозначного літерного коду (Альфа 2), тризначного літерного коду (Альфа 3), тризначного цифрового коду (Ньюмерік-3).

Складовою державної системи класифікації техніко-економічної і соціальної інформації є класифікатор валют (КВ). КВ використовується для обміну інформацією з обліку та статистики у зовнішній торгівлі, банківській та фінансовій сферах, коли необхідно користуватися кодовою формою позначення валют. Об’єктом класифікації державного КВ є національні валюти, зазначені в стандарті ISO 3166–95 держав світу. КВ має два види кодів – тризначний цифровий і тризначний літерний коди на основі латинського алфавіту. Літерний код складається з установленого міжнародним стандартом ISO 3166 двозначного коду «Альфа 2» і першої букви назви національної валюти. КВ має такі підрозділи: вказівник цифрових кодів валют (у порядку зростання кодів) і вказівник літерних кодів валют (в алфавітному порядку кодів).

Класифікатор професій (КП) використовується для: систематизації статистичних даних з праці за професійними ознаками; аналізу та підготовки статистичних даних, а також розроблення відповідних прогнозів стосовно зайнятості, доходів, охорони праці, перепідготовки кадрів, що вивільнюються; підготовки статистичних даних для періодичних оглядів зі статистики праці, що розробляються міжнародною організацією праці; вирішення питань контролю і аналізу міжнародної міграції, працевлаштування населення. Структурно класифікатор професій складається з кодів та назв класифікаційних угруповань: розділів, підрозділів, класів, підкласів і груп професій, на кожну з яких відводиться один розряд.

    2. Призначення та основні можливості електронної пошти НБУ

Електронна пошта (ЕП) складається загалом із вузлів – комп’ютерів, які мають змогу встановлювати один з одним з’єднання для передачі електронних листів (повідомлень) своїх абонентів. Вузли поділяються на абонентські пункти АП 1-го типу (АП-1) та абонентські пункти 2-го типу (АП-2) (поштамти).

Кожний АП-1 передає в інші вузли лише ті повідомлення, які були підготовлені його абонентами, і приймає від решти АП лише адресовані його абонентам повідомлення. На відміну від АП-1 АП-2 передає на інший поштамт або на АП-1 будь-які повідомлення.

Будь-яке повідомлення ЕП має бути адресним, тобто мати свою електронну поштову адресу. З погляду логіки для того, щоб адреса була інформативною, необхідно, аби вона включала в себе ідентифікатор абонента (кінцевого користувача – КК) і поштові координати, які визначають місцезнаходження КК. Правила адресації в різних системах ЕП відрізняються одне від одного, але ці логічні елементи присутні завжди.

Електронна пошта НБУ – це комп’ютерна мережа, яка ефективно працює з 1994 року. Головним поштовхом до її створення було те, що для банків не є прийнятною технологія, коли повідомлення передаються через центри (вузли), які не належать їм. Водночас враховувалась і можливість кращого регулювання завантаження, забезпечити потрібну швидкість передачі та доставки повідомлень тощо.

Електронна пошта НБУ являє собою програмно-технічну та адміністративно-технологічну мережу, яка забезпечує обмін даними в банківській системі України. Вона призначена для надійного та якісного приймання і передавання електронних повідомлень. Джерелами та одержувачами останніх можуть бути як різні програмні продукти (зокрема й прикладні програми), так і фізичні особи. Вони є кінцевими користувачами системи. Систему ЕП НБУ створюють поштові вузли. Розрізняють Центральний, регіональні та абонентські вузли.

Центральний і регіональні вузли є абонентськими вузлами 2-го типу, а решта вузлів – АП 1-го типу. До них належать вузли, що розміщені в комерційних банках України, а також в урядових і державних установах, які взаємодіють з банківською системою. Організаційно вузли ЕП, за винятком АВ, є структурними підрозділами системи НБУ, котрі у своїй діяльності керуються чинним законодавством України, ухвалами НБУ, відповідними положеннями про ці підрозділи та положеннями про ЕП НБУ.

Центральний вузол (ЦВ) – це підрозділ Центрального управління НБУ, а регіональні вузли (РЕВ) – підрозділи відповідних територіальних управлінь НБУ.

Абонентський вузол може входити до складу будь-якої установи (КБ і т.ін.), що виконує всі умови, які ставляться в разі підключення абонентів до ЕП, і бере участь у роботі системи. Вузли можуть бути пов’язані між собою за допомогою виділених чи комутованих телефонних і телеграфних каналів зв’язку або через радіоканал і супутникові системи передачі даних.

Система ЕП НБУ дає змогу інтегрувати локальні обчислювальні мережі (ЛОМ), які існують в її вузлах. Використовуючи ЕП, кожний користувач робочої станції (РС) ЛОМ її вузла може відправити повідомлення у вигляді текстового файла, підготовленого з використанням довільного текстового редактора; графічного файла, що містить графічні конструкції будь-якого вигляду; файла бази даних типу.DBF; файла табличного процесора. Інший абонент, який перебуває в іншому регіоні і є користувачем ЛОМ свого вузла, може приймати ці повідомлення на свою РС.

Переваги ЕП НБУ такі: висока швидкість доставки повідомлень та можливість автоматизувати в установі процес обробки документації, починаючи з її отримання.

Система ЕП НБУ не є системою діалогової взаємодії і має такі особливості:

      формування й приймання поштових повідомлень – процеси, що розділені в часі і виконуються незалежно від процесів встановлення з’єднань між вузлами та передачою даних;

      система ЕП використовує архітектуру, коли повідомлення запам’ятовується на одному вузлі, а далі передається за маршрутом до іншого вузла доти, доки воно не буде доставлене адресатові. Така архітектура забезпечує передачу даних навіть у разі можливих відказів засобів зв’язку.

ЕП НБУ дає змогу передавати повідомлення одночасно багатьом користувачам завдяки введенню спеціального механізму «групи вузлів» і вказуванню кількох адресатів при формуванні «поштового конверта».

Система ЕП НБУ допомагає організовувати взаємодію між програмними комплексами автоматизації банківської діяльності, які містяться в різних вузлах. При цьому забезпечується весь сервіс щодо зберігання, документування й надійності доставляння кореспонденції.

Можливе підімкнення до ЕП НБУ серверів для факсимільного й телексного зв’язку, що дозволяє надавати додаткові послуги, додатковий сервіс кінцевому користувачеві.

Система ЕП НБУ підтримує роботу абонентського вузла на базі використання таких технічних засобів: ІВМ-сумісних персональних комп’ютерів, «Науеs» – сумісних модемів, що відповідають стандартам V.22 bіs, V.32, V.32bіs, криптографічнх блоків, комутованих телефонних каналів загального користування або спеціалізованої мережі «Іскра 2». Кількість каналів визначається інтенсивністю та обсягами передавання / приймання даних у вузлі. У разі використання кількох телефонних каналів для зручності в роботі організовують один груповий номер.

У Центральному і регіональних вузлах додатково підключають робочі станції, на яких виконуються програми управління з’єднаннями і транспортування даних. (Потрібно зберігати на вузлі дані, що надходять, розподіляти їх між відповідними вузлами та забезпечувати транспортування).

Залежно від типу вузла використовується певний набір програмного забезпечення. У ЦВ і РЕВ це мережні ОС NetWare фірми NOVELL, вузлова версія ProCarry, операційна система DOS 5.0. На абонентських вузлах використовуються DOS, версія 3.30 і вищі; один із комутаційних мережних пакетів NetWare, ProCarry, РіeNET, АSТRA, АCROCOM, мережні елементи UNІX. Найпоширенішою (частка її становить близько 85%) є система ProCarry, хоча останнім часом починає зростати й частка UNІX.

В ЕП ведеться довідник вузлів ЕП, який міститься в кожному вузлі системи у вигляді файла з іменем «SPRUSNBU.DBF». Цей довідник фактично описує адресний простір вузлів ЕП. Він ведеться в ЦВ, служби якого забезпечують актуалізацію довідника й готують коректури для розсилання по всіх інших вузлах ЕП НБУ. Кожний вузол має належне лише йому поштове ім’я.

Для АВ, які містяться в банківських установах, ім’я вузла складається з чотирьох знаків, де перший знак є постійним (латинська буква «U»), другий – латинська буква, яка визначає регіон (область) України (наприклад, «А» – Вінницька область, «В» – Волинська і т. д.), третій знак задає код типу або множини банківських установ, а четвертий – номер вузла в даному типі чи множині банківських установ.

Загальну схему мережі зображено на рис. 1.

Рис. 1. Структурна схема ЕП НБУ

Система має суто ієрархічну трирівневу структуру. На 1 у рівні перебуває ЦВ, на 2 у містяться регіональні вузли, а на 3 у – абонентські вузли. Кожний АВ входить лише до одного регіонального, а регіональні вузли входять до ЦВ. Завдяки тому, що РЕВ – це, як правило, обласні вузли (крім Київського), то забезпечується охоплення всієї території країни.

Звичайний режим роботи вузлів – запитово-активний для вузла нижчого рівня щодо вищого. Тобто АВ як вузол 3-го рівня є запитово-активним, сам активізує запит до (і тільки до) відповідного свого регіонального вузла як вузла 2-го рівня. Так само у звичайному режимі РЕВ є запитово-активним щодо Центрального вузла системи, але на відміну від АВ він може генерувати запит і до будь-якого свого нижчестоящого абонентського вузла. Відповідно ЦВ може генерувати запит до кожного регіонального вузла.

На множині вузлів пошти для забезпечення передавання повідомлень визначається набір маршрутів, де описуються шляхи доступу від одного вузла до іншого. Ці маршрути використовуються при транспортуванні поштових повідомлень. З огляду на ієрархічну структуру ЕП доставляння поштового повідомлення (ПОП) між двома РЕВ можливе лише через ЦВ. Ясна річ, що і ПОП АВ одного РЕВ до АВ іншого РЕВ іде транзитом через ЦВ. Можливі маршрути в ЕП можна записати у вигляді:

АВ(а)  РЕВ  АВ(б),

АВ(а)  РЕВ(а)  ЦВ  РЕВ(б)  АВ(б).

Поштові повідомлення, або «поштові конверти», є тими одиницями інформації, які передаються між вузлами системи ЕП.

Усяке ПОП складається з даних службового заголовка та інформаційної частини, яку називають також «тілом повідомлення». До ПОП можуть підключатися (додаватися) додаткові файли, які описуються в службовому заголовку і передаються адресатові разом із повідомленням.

Зауважимо, що розмір повідомлення істотно залежить від застосовуваних програмних транспортних засобів. Скажімо, коли як транспортний засіб використовується програмний пакет ProCarry, розміри поштових повідомлень теоретично необмежені. У разі використання NetWare розмір файла, «запакованого» в конверт, і файла доповнень має не перевищувати 64 кбайтів. При цьому обсяг заголовка ПОП є порівняно невеликим і залежно від використовуваних програмних транспортних засобів становить від 300 до 500 байтів.

Одним з елементів заголовка ПОП є адреса одержувача. Вона складається з поштового імені вузла-адресата, тобто імені АВ, РЕВ або ЦВ, та імені локального користувача (ЛК) на цьому вузлі, якому безпосередньо й призначені дані. При цьому вважається, що в кожному вузлі ЕП може визначатися свій набір, своя множина імен локальних користувачів.

Ім’я локального користувача (його ідентифікатор) – це набір від одного до восьми символів латинського алфавіту. Ідентифікатори ЛК різних вузлів ЕП ні між собою, ні з іменами самих вузлів ніяк не пов’язані. Тобто в рамках одного вузла вони мають бути унікальними. Проте на різних вузлах ЕП допускаються однакові імена ЛК. Наприклад, майже на кожному вузлі ЕП є ЛК з іменем «АDMІN».

Роль ЛК можуть відігравати як фізичні особи, так і задачі (програмні комплекси), що використовують ЕП для отримання й передавання інформації між вузлами. Зокрема програмно-технічний комплекс АРМ 3 у вузлах комерційних банків, маючи ім’я ЕLPLAT, використовує ЕП для передавання та приймання електронних платіжних повідомлень за міжбанківськими платежами.

У поштовій адресі для відокремлення ідентифікатора абонента від імені поштового вузла використовують значок «@» (банківське «а»). Наприклад, поштова адреса може мати вигляд: ADMІN@UAR0, де ADMІN – ім’я ЛК на вузлі UAR0.

Список літератури

  1. Ананьєв, О.М. Інформаційні системи і технології в комерційній діяльності [Текст]: підручник / О.М. Ананьєв, В.М. Білик, Я.А. Гончарук. – Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 584 с.

    Антонов, В.М. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології [Текст]: навчальний посібник / В.М. Антонов, Г.К. Яловий; ред. В.М. Антонов; Мін-во освіти і науки України, КНУ ім. Т.Г. Шевченка. – К.: ЦНЛ, 2005. – 432 с.

    Гужва, В.М. Інформаційні системи і технології на підприємствах [Текст]: навчальний посібник / В.М. Гужва; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. – К.: КНЕУ, 2001. – 400 с.

    Гуржій, А.М. Інформатика та інформаційні технології [Текст]: підручник / А.М. Гуржій, Н. І. Поворознюк, В.В. Самсонов. – Х.: Компанія СМІТ, 2003. – 352 с.

    Информационные системы и технологии: приложения в экономике и управлении: Кн. 6 [Текст]: учебное пособие / Мин-во образования и науки Украины, Донецкий нац. ун т; ред. Ю.Г. Лысенко. – Донецк: Юго-Восток, 2004. – 377 с.

    Колесник А.П. Компьютерные системы в управлении финансами. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 312 с.

    Маслов, В.П. Інформаційні системи і технології в економіці [Текст]: навчальний посібник / В.П. Маслов; Мін-во освіти і науки України. – К.: Слово, 2003. – 264 с.

    Олійник, А.В. Інформаційні системи і технології у фінансових установах [Текст]: навчальний посібник / А.В. Олійник, В.М. Шацька. – Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 436 с.

    Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи в фінансово-кредитних установах. – К.: КНЕУ, 1999. – 216 с.

    Рудакова О.С. Банковские электронные услуги: Учебн. пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 261 с.

    Румянцев, М.И. Информационные системы и технологии финансово-кредитных учреждений [Текст]: учебное пособие для вузов / М.И. Румянцев; Западнодонбасский ин т экономики и управления. – Днепропетровск: ИМА-пресс, 2006. – 482 с. –

    Черняк, О.І. Системи обробки економічної інформації [Текст]: підручник / О. І. Черняк, А.В. Ставицький, Г.О. Чорноус. – К.: Знання, 2006. – 447 с.