Надзвичайні ситуації природного характеру
ЗМІСТ
Вступ
1 Поняття та закономірності стихійного лиха
2 Класифікація НС природного характеру
2.1 НС геологічного походження: причини та наслідки
2.1.1 Землетруси, їх виникнення, розвиток та наслідки
2.1.2 Зсуви та обвали: їх класифікація, виникнення, наслідки
2.1.3 Урагани, снігові заноси та лавини
2.2 НС гідрологічного походження
2.3 Природні пожежі: види, поширення, наслідки
2.4 Інфекційна захворюваність
3 Послідовність проведення і способи виконання рятувальних робіт
Висновок
Література
Вступ
Сучасна науково-технічна революція привела до появи складних і потужних комплексів, порушення технології на них можуть мати тяжкі екологічні й соціально-економічні наслідки. Такі сучасні промислові об'єкти, як великі гідротехнічні споруди, атомні електростанції, хімічні виробництва, становлять велику потенційну небезпеку й можуть у разі аварій завдати істотного економічного збитку народному господарству.
Небезпека від штучно створеної людиною техносфери, виробничої інфраструктури за масштабами збитків прирівнюється до стихійних лих. Зростання масштабів і концентрації виробництва веде до нагромадження джерел потенційної небезпеки. Внутрішня природа функціонування складних систем, що підпорядковується законам імовірності, не виключає виникнення природних катастроф, оскільки абсолютної безпеки бути не може.
Згідно даних американської Національної академії наук, за останні роки тільки оповзні щорічно спричиняли в світовому масштабі збиток в 5 млрд. доларів.
Під егідою ООН було проведено дослідження по узагальненню даних щодо наслідків трьох видів стихійних лих (урагани, повені, землетруси). Враховувались стихійні лиха, які привели до загибелі 10 і більше чоловік і спричинили збиток в 1 млн. доларів і більше. Всього було проаналізовано 657 стихійних явищ. Вони нанесли загальний економічний збиток в 109,6 млрд. доларів і відбилися на житті 216,8 млн. чоловік, тобто 4,6% населення земної кулі.
Надзвичайні ситуації природного характеру призводять часто до значних руйнувань та потребують виконання рятувальних та ліквідаційних робіт.
Перед нами постає завдання з`ясувати основні види НС природного характеру, наслідки їх діяльності та можливості проведення рятувальних робіт.
Дане питання досить важливе та має значну актуальність, оскільки НС природного характеру можуть мати змішаний характер та охоплювати значно великі території своєї дії.
1 Поняття та закономірності стихійного лиха
Стихійні явища природи — це могутні руйнівні сили, що не підвладні людині. Внаслідок їх відбувається швидке порушення звичного, нормального життя й господарської діяльності в якомусь регіоні, завдаються значні соціальні й економічні збитки. За характером такі катастрофи поділяються на геофізичні, метеорологічні та ін.
Стихійні лиха поділяють на дві категорії:
До першої категорії відносяться землетруси, урагани, повені, пожежі, епідемії і т. п., які охоплюють територію, що перевищує адміністративні межі області, і ті, котрі завдали господарству великих матеріальних збитків. Для ліквідації наслідків стихійного лиха необхідно використовувати загони Цивільної оборони, підрозділи Збройних сил, невоєнізовані формування Цивільної оборони, спеціалізовані відомчі формування.
До другої категорії відноситься стихійне лихо, дія якого охоплює територію в адміністративних межах області і завдає народному господарству матеріальних збитків. Для ліквідації наслідків достатньо формувань Цивільної оборони і спеціалізованих відомчих формувань [2].
Незважаючи на істотні відмінності стихійних лих, можна назвати принаймні три загальні закономірності:
1) для кожного виду стихійного лиха можна визначити специфічну територіальну прив'язаність;
2) певна їх повторюваність (зокрема, чим більша інтенсивність, тим рідше повторюється з тією ж силою);
3) з більшою або меншою надійністю можна встановити залежність руйнівної дії стихії від розмаху, тривалості та інтенсивності геологічних і гідрометеорологічних процесів.
Тому при всій раптовості того чи іншого стихійного лиха його ймовірність може бути передбачена, отже, є змога спроектувати й побудувати захисні споруди, здійснити заходи щодо запобігання втратам земельних ресурсів та об'єктів господарювання.
Стихійні явища часто виникають у взаємодії одне з одним, тобто в парагенетичному зв'язку. Циклічність проявів у таких випадках здебільшого порушується: трапляються вони дедалі частіше, їхня руйнівна сила зростає.
Антропогенний вплив на стихійні явища можна зменшити, якщо при проектуванні нові підприємства, будинки, споруди й комунікації розміщувати оптимально, господарську діяльність здійснювати на чітких наукових засадах, вживати різних захисних заходів.
2 Класифікація НС природного характеру
Розрізняють надзвичайні ситуації (стихійні лиха) геологічного (землетруси, зсуви, обвали); метеорологічного (сильний вітер, смерчі, пилові бурі град, зливи, сильне налипання мокрого снігу, ожеледь, хуртовини мороз); гідрологічного (ранній льодостав, відрив прибережного льоду, затори, селі, підвищення рівня ґрунтових вод, снігові лавини) походження.
До НС також належать пожежі: торф'яні (підземні), лісові (низові і верхові), степових і хлібних масивів [4].
2.1 НС геологічного походження: причини та наслідки
2.1.1 Землетруси, їх виникнення, розвиток та наслідки
Землетруси — підземні поштовхи у земній корі або верхній частині мантії, які спричиняють коливання земної поверхні, її деформацію або руйнування інженерних споруд.
Кожен рік у світі стається більше 57 тисяч землетрусів: один над потужний (вище 8 балів); 18 — від 6 до 6,9 балів (дуже потужні — від 6 до 8 балів); 800 — від 5 до 5,9; 6200 — від 4 до 4,9; 49 тисяч — від 3 до 3,9 балів.
Надпотужні та потужні землетруси сейсмографи фіксують по всьому світу, незалежно від географії стихії. Решта землетрусів вважаються слабкими або невідчутними на поверхні і практично не завдають ніякої шкоди.
Крім наземних землетрусів бувають ще й підводні, океанічні. Наслідком таких землетрусів є дуже потужні цунамі.
11 вересня 1927 року у Чорному морі стався підводний землетрус силою у 9 балів. Ялта зазнала найбільших руйнувань: матеріальні збитки склали 25 млн карбованців. У цей день у Криму загинуло близько 20 чоловік, більше 100 були поранені.
В одному тільки Криму стається до 40 землетрусів на рік. Сейсмоактивними зонами є Закарпатська, Карпатська (гори Вранча), Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська, що оточують Україну з півдня та південного заходу. Найбільш небезпечні у сейсмологічному плані такі області України: Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим.
Причини виникнення землетрусів
За походженням розрізняють землетруси тектонічні, вулканічні, звичайні, метеоритні, техногенні. Тектонічні та техногенні землетруси виникають у результаті неконтрольованого впливу людини на навколишнє середовище. Причинами техногенних землетрусів можуть бути глибоке розвідувальне буріння заповнення крупних водосховищ [6].
Землетруси виникають при раптовому розриві гірських порід Землі та при вивільнені енергії, яка розповсюджується у вигляді сейсмічних хвиль і спричиняє серію коливальних рухів земної поверхні. Місце, де виникає підземний поштовх, називається осередком землетрусу; точка у глибині Землі, де починається розрив - гіпоцентром, її проекція на поверхню Землі - епіцентром.
Існують шкали бальності, за допомогою, котрих оцінюють руйнівну силу землетрусу.
Деякі рекомендації як поводитися під час землетрусу:
• Якщо діяти спокійно і свідомо, то є більше шансів залишитись неушкодженим. Якщо відчувається здригання ґрунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам'ятаючи, що найбільш небезпечні предмети, що падають.
• Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце, заховатись під стіл чи ліжко. Можна стати у заглибини внутрішніх дверей чи у кут кімнати. Слід пам'ятати, що частіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон, печей чи важких предметів, наприклад, холодильників, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.
• Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають уздовж стін є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і, лише дочекавшись його закінчення, вийти.
• Буде безпечніше залишити неукріплений одно чи двоповерховий цегляний будинок, ніж залишатися в ньому. Виходьте з будинку якнайшвидше, але остерігайтесь предметів, які падають.
• Не слід одразу стрибати з вікна. Це може призвести до травми навіть за відсутності загрози руйнування будинку.
• Знаходячись на тротуарі поблизу високого будинку, слід зайти до під'їзду чи відійти у безпечне місце.
• Автомобіль слід повільно зупинити подалі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатися в машині до припинення поштовхів.
• У багатоповерховому будинку не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти під час землетрусу часто обвалюються.
• Особливо важливо зберігати спокій, після припинення поштовхів негайно розпочати надавання допомоги потерпілим та пораненим, приступити до гасіння пожеж.
• Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі першу допомогу, якщо це можливо - зупинити кровотечу, накласти пов'язку, допомогти тим, хто поряд, заспокоїти їх. Важливо подбати про встановлення зв'язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Заощаджуйте сили. Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.
Під час землетрусу чи при безпосередній загрозі його виникнення підприємства та установи усі роботи завершують, проводиться безаварійна зупинка виробництва.
Розвиток землетрусів та їх наслідки
Розглядаючи вражаючі фактори землетрусу, слід відзначити, що основний збиток завдається у результаті впливу не первинних факторів, що породжуються земною стихією, — коливаннями ґрунту і тріщинами, що в ньому утворюються,— а повторними, які виникають під впливом первинних: руйнуваннями, пожежами, повенями тощо [10].
У ряді випадків вторинні фактори, такі як цунамі, зсуви, обвали, самі є джерелами НС. На відміну від первинних факторів, можливість виникнення або ступінь виявлення вторинних факторів можна суттєво зменшити, а Іноді запобігти їм шляхом своєчасного проведення комплексу інженерно-технічних та організаційних заходів.
При землетрусах високої бальності можливі масові ураження населення, у тому числі травми різного ступеня, порушення нормальних умов життєдіяльності людей, руйнування окремих об'єктів І систем інфраструктури.
Тектонічні землетруси виникають на малих глибинах, в жорсткій земній корі І пояснюються розколюванням кори, утворенням в ній розломів.
Складніша справа з рідкісними землетрусами, які стаються на великих глибинах, їх вогнища розташовані під земною корою i поки що погано вивчені. Але, напевно, ці землетруси, включаючи навіть глибокофокусні, пов'язані з утворенням розривів, сколів в підкорковій речовині планети.
Вулканічні землетруси виникають біля діючих вулканів І пов'язані з рухом магми І газів по каналу вулкану. Область розповсюдження вулканів у багатьох місцях земної кулі співпадають з сейсмічними областями. Тому точно віднести землетруси до тектонічної чи вулканічної категорії Іноді буває важко. Можна говорити про вулканічну природу тільки для тих землетрусів, які стаються поблизу вулкану в момент посилення його активності.
Відмінними рисами вулканічних землетрусів є те, що вони обов'язково пов'язані з вулканами і що енергія їх поштовхів та площа розповсюдження невеликі. Буває, що ні лавини, ні великої кількості парів не було відмічено.
Зрозуміло, що землетрус був пов'язаний з рухом нової порції магми по каналу вулкану, причому до поверхні магма не дійшла і зупинилася десь на невеликій глибині всередині вулкану [5].
Денудаційні землетруси виникають при підземних обвалах значних ділянок печер. ЦІ землетруси стаються в місцевостях, котрі багаті вапняками, гіпсами та іншими гірськими породами, які легко розчиняються підземними водами. Як відомо, В таких породах можуть виникати великі печери. При значному розростанні печер їх склепіння не витримує і обвалюється. Чим більший об'єм породи, що обвалюється і висота обвалу, тим сильнішим буде землетрус. Таким чином, вогнища цих землетрусів завжди розташовуються на малій глибині і, як правило, бувають пов'язані з певними печерами. Сила ударів невелика, а сам землетрус охоплює маленьку площу, яка не перевищує декілька десятків квадратних кілометрів. Один із найбільш сильних обвальних землетрусів стався в 1915 році у Волчанському районі Харківської області. Правда, Існує ще одна думка, що вулканічний i тектонічний землетруси чітко розрізнити не можна. Різниця лише в маленьких масштабах явищ І площі, яку вони охоплюють.
Не можна забувати про ряд процесів, які супроводжують деякі землетруси. Магнітні бурі, грози, дивні спалахи у атмосфері в момент підземних ударів, можливо, пов'язані з тими глибинними процесами, які викликають землетруси. Енергія цих глибинних процесів фантастично велика. Поштовхи підкоркових землетрусів проникають повз внутрішню оболонку планети товщиною в 600-700 км i проводять спустошення на земній поверхні. Ця енергія в стані підіймати величезні маси розплавленої магми на багато десятків кілометрів угору.
Сучасна фізика знає тільки одне джерело енергії, потенційні можливості якого безмежні. Цим джерелом є ядерна енергія. Енергія процесів, які стаються під земною корою, може бути лише частиною процесів зміни речовини для всього Всесвіту. Цими загальними процесами є ядерні перетворення. Ядерні реакції, напевно, ідуть в глибинах Землі.
Землетруси повинні допомогти нам зрозуміти сутність процесів, які проходять в глибинах Землі. Для цього необхідно вивчати землетруси не самі, по собі, а разом зі всіма процесами, які супроводжують їх. Розгадавши сутність процесів, які проходять на глибині, ми навчимося їх передбачати. Сейсмічні хвилі, провісники землетрусів, без втоми снують по нашій планеті. Вони пронизують наскрізь її внутрішні ділянки, приносячи зі собою по крупинках таємниці земних надр [10].
Доведено, що землетруси переважно виникають у районах молодих гірських систем, які оперізують Землю величезними ланцюгами.
Землетруси бувають звичайні, перехідні, спустошливі, і катастрофічні. Від катастрофічних землетрусів руйнуються міста, села, утворюються щілини в земній корі. Потужні землетруси відбуваються на великій площі.
В останнє десятиліття сейсмічна служба зареєструвала 42 тисячі великих землетрусів у всьому світі, а кількість поштовхів вимірюється мільйонами. Прилади зафіксували, що в середньому щороку на планеті відбувається 300 тисяч землетрусів. Щороку такі країни, як Японія, Китай, Чілі, Греція, Перу, Туреччина, Іран страждають від землетрусів.
Трапляються вони і на території України, їх вогнищами є Крим і Карпати. Хоч на решті території республіки у давнину відбувалися землетруси силою до шести-семи балів: на північ від Львова, Харкова і навіть неподалік Києва та Чернігова у 1091 та 1230 рр.
Один з найсильніших землетрусів у Криму стався а 1927 році в Ялті. Його сила досягла 9 балів. Руйнації зазнали міста Алушта, Гурзуф, Балаклава, Севастополь, Сімферополь. Обвалилися скелі на горах Ай-Петрі і Демерджі. На захід від Криму в морі вихопилися вогняні стовпи висотою до 500 метрів. Гадають, що то був викид підземного газу, який залягає під дном Чорного моря.
Нині у всьому світі налічується близько 400 тисяч сейсмічних станцій, які мають високочутливі прилади. Прогнозування землетрусів - найважливіше завдання сейсмологів планети. Вчені впритул наблизилися до розв'язання проблеми попередження цього стихійного лиха, використовуючи все, що можна: і поведінку тварин, і зміну магнітного поля напередодні землетрусу, І коливання вмісту газу радону в мінеральній воді [12].
Велику роботу по попередженню землетрусів ведуть українські сейсмологи. Вони патрулюють землетруси не тільки України айв інших куточках планети. На Україні, як ми вже говорили, є дві сейсмічні зони - Крим і Карпати. Встановлено, наприклад, що в Карпатах можливі семибальні поштовхи. Тільки коли?
Сейсмічна служба в Карпатах веде пильні спостереження цілодобово. Чутливі прилади вловлюють будь-які коливання земної кори - відлуння активності глибинних надр. Нині вчені пробують встановити математичну залежність між рухами земної поверхні і величиною внутрішніх напружень. Якщо цей задум здійсниться, то буде легше передбачувати підземні поштовхи. У Карпатах, окрім Львова, є сейсмічні станції в Косові, Ужгороді, Рахові, Межигір'ї. Прилади встановлені в глибоких штольнях. Сейсмологи уважно прислухаються до пульсу планети.
Землетрус не виникає раптово. Це тільки здається, що він настає зненацька. Насправді народження землетрусу в будь-якій частині планети йде поступово і довго. Велетенські підземні сили, поволі наростаючи, змішують підземні пласти Землі. На поверхні це не помітно, хоч вогнище майбутнього землетрусу вже починає виділяти певні випромінювання, котрі i впливають на геофізичні поля в навколишньому середовищі, їх природа не вивчена.
2.1.2 Зсуви та обвали: їх класифікація, виникнення, наслідки
Зсув — зміщення мас гірських порід униз по схилу під дією сили земного притягування без втрати контакту із нерухомою основою на більш низький рівень.
Зсув, що був на початку 1998 року у м. Куп'янську (швидкість руху склала 1,5 м на місяць), призвів до відселення мешканців декількох будинків. Багато будинків опинилися в аварійному стані.
Над розташованою недалеко від Севастополя Балаклавою нависла серйозна загроза. Справа в тому, що прямо над містом знаходиться старий кар'єр, який почали розробляти ще в 1936 році. Після війни роботи тут були припинені, однак ніхто й не подумав укріпити стіни кар'єру. На його дні утворилося велике озеро. Вода поступово руйнувала ґрунт — за останні роки тут вже було декілька зсувів. Черговий зсув, обсунувшись на дно кар'єру, спричинить потужний селевий потік, і приблизно 50 тисяч кубометрів глини, гравію та відсівів вапняку досягнуть житлових та адміністративних будівель Балаклави. Причому зсув можуть спровокувати як рясні дощі, так і землетрус [6].
Південний берег Криму — це майже суцільні зсувні масиви, які щорічно порушують роботу шосейних доріг та загрожують житловим будинкам та промисловим спорудам.
Обвал - відривання снігових брил або мас гірських порід від схилу і їх вільне падіння під дією сил притягання.
Швидкість руху обвалів на окремих ділянках досягає 300 км/год, довжина шляху — багато кілометрів.
При такій довжині шляху обвали часто досягають річок, де обводнюються, від чого їх рух може набути характеру течії в'язкої рідини. Крупні обвали льодовиків також відбуваються внаслідок землетрусів. Потоки, що виникають при цьому, можна віднести до лавин, і до зсувів, і до селей.
Класифікація обвалів. За потужністю розрізняють великі, середні, малі обвали; за масштабом — величезні, середні, малі, дрібні.
Наслідки зсувів та обвалів — людські жертви, великі збитки господарству та природному середовищу. Основні уражаючі фактори цих небезпечних природних явищ — удари мас гірських порід, криги, снігу, що рухаються, а також завалювання або заливання цими масами того чи іншого простору.
Зсуви та обвали можуть виникнути на значній частині території України (крім Поліської низовини). Площа зсувонебезпечних територій за останнє десятиліття збільшилась у п'ять разів. Найзначніше збільшення сталося у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській зонах і в Криму. Значною мірою зсувами охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ і узбережжя Чорного та Азовського морів.
Попереджувальні ознаки. Перебуваючи у місцях, небезпечних зсувами та обвалами, звертайте увагу на такі природні явища: коливання ґрунту, сторонній шум, спалахи світла, поведінка домашніх та диких тварин, виникнення тріщин та розколин, каменепад; підтримуйте постійний радіозв'язок із місцевими органами управління (для прийому сигналу або повідомлення про загрозу, що може виникнути) [13].
Не ходіть біля підніжжя крутих схилів, не пересувайтеся по скельних поверхнях і не переходьте їх.
2.1.3 Урагани, снігові заноси та лавини
Урагани - це вітри, швидкість яких перевищує 326 м/сек. Вони виникають внаслідок нерівномірного нагрівання атмосферного повітря на різних широтах та висотах і різниці тиску в різних шарах атмосфери. Пролітаючи над землею з величезною швидкістю, яка сягає 150 і більше кілометрів за годину, ураган ламає дерева, руйнує будівлі та інші споруди.
На морі ураган створює хвилі, котрі перешкоджають судноплавству, а іноді призводять до загибелі суден.
Снігові заноси виникають під час інтенсивних снігопадів. Вони тимчасово паралізують роботу залізничного та автомобільного транспорту, порушують нормальне життя сіл і навіть міст. Мешканці перших поверхів будинків інколи не можуть вийти зі своїх квартир і потребують зовнішньої допомоги [4].
Снігова лавина - це сніговий обвал з гірських вершин, що виникає внаслідок перевантаження схилу після великого випадання снігу, під час відлиги, внаслідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення. Лавини мають катастрофічний характер і загрожують гірським шляхам, гідротехнічним спорудам та промисловим об'єктам, які розташовані на шляху руху лавини. Сила удару снігової лавини може сягати 60-100 на 1 м2.
2.2 НС гідрологічного походження
Селеві потоки. Селевий потік - грязекам'яний чи водокам'яний потік, який мчить з великою швидкістю вниз за течією гірської річки чи ущелини. Селеві потоки виникають у гірських районах внаслідок сильних дощів чи інтенсивного танення снігів на вершинах гір, а також внаслідок виникнення гірських озер при сповзанні льодовиків, обвалах, зсувах. З часом перемичка руйнується (розмивається) і зірвана вода разом з гірськими породами летить вниз, знищуючи все на своєму шляху.
Швидкість течії селевого потоку становить 2,5-4 м/с, але під час прориву, заторів вона може сягати 8-10 м/с і більше.
Методів прогнозу селю у теперішній час не існує. Проте, для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити ймовірність виникнення селів.
Селі виникають у сухих долинах, ярах або в долинах гірських річок, що мають у верхів'ях значні ухили. Для них характерне різке піднімання рівня води, хвилевий рух потоку, короткочасність дії (від 1 до 3 годин) і значний руйнувальний ефект. Причинами зародження селів можуть бути також великі зливи, прорив гаток на водоймах, інтенсивне розтавання снігу та криги.
У 1985 р. у Колумбії у результаті виверження вулкану Руїс виник гігантський сель, який, пройшовши 40 км, захопив місто Армеро, у результаті чого загинуло 22 тис. чоловік і було знищено 4,5 тис. будівель.
Окремі уламки, що переносяться селями, мають масу 100—200 тонн і більше. Селі рухаються іноді зі швидкістю більше 10 м/с, а їх об'єм може досягти сотень тисяч і навіть мільйонів кубічних метрів. Пересуваючись швидко, такі величезні маси спричиняють жахливі руйнування, завдаючи шкоди сільському господарству, знищуючи населені пункти, викликаючи рух скельних порід та ґрунтових мас. З'являються тріщини та щілини на місцевості, на стінах будівель, на асфальті, час від часу відбуваються каменепади.
Населенню небезпечних гірських районів рекомендують вживати заходів щодо укріплення будинків та території, на якій вони збудовані [5].
Повені - це тимчасові значні затоплення місцевості внаслідок підняття рівня води у річці, озері, водосховищі через весняне сніготанення, випадання сильних дощових опадів, злив, затори льоду на річках, прорив греблі та огорож дамб. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв. Вони відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозовані.
Своєчасно вжиті заходи дозволяють виключити чи значно зменшити катастрофічні наслідки повені.
Основний напрям у створенні безпеки за можливості повені вчасно перерозподілити стік (насадження лісозахисних смуг тощо). Певний ефект дає також обладнання ставків та інших ємкостей у балках і ярах для перехоплення талих та дощових вод. Для середніх та великих рік єдиний радикальний засіб - це регулювання повеневого стоку за допомогою водосховища. Крім того, для захисту від повеней широко використовується давно відомий спосіб влаштування дамб.
У ймовірних осередках ураження при затопленні на підставі прогнозу повинні визначатися та доводитися до відома населення:
• межі можливої зони затоплення;
• рівень підйому води;
• час приходу проривної води на об'єкт;
• тривалість затоплення.
Одночасно визначається місце та зона евакуації населення при загрозі затоплення.
Підвищення рівня ґрунтових вод — підвищення вологості ґрунту, що призводить до порушення сільськогосподарської діяльності та умов проживання на певній території.
У 1987 році почалося різке підвищення рівня Каспійського моря із середньою інтенсивністю 13 см на рік, і зараз підйом рівня води приблизно становить 230 см. Тенденція до підйому рівня води залишається стійкою, і не виключено, що до 2010 року рівень може досягти відмітки мінус 25 м.
Підйом рівня Каспію призвів у цьому регіоні до різкого загострення екологічної ситуації, створив цілу низку складних соціальних проблем, став причиною великих економічних втрат. Від початку наступу моря на російському узбережжі Каспію було затоплено і вилучено із землекористування 320 тис. га цінних орних земель.
У зоні руйнівного впливу моря опинилися міста Махачкала, Дербент, Каспійськ, Лагань, селище Сулак.
Прямі економічні збитки на кінець 1993 року склали більше 5 млрд. доларів, а до 2010 року можуть скласти близько 20 млрд. американських доларів.
Підземні ґрунтові води загрожують і Марийському палацу — перлині архітектора Бартоломео Растреллі (1750 — 1755) — зсуванням із дніпровської кручі. Ситуація критична: рівень підземних вод піднявся, щільність ґрунтів зменшилась і схил стає менш стійким. Тому у лютому 2000 року було виділено 150 тисяч гривень для виконання операцій, розроблених «Київпроектом». Будівельники виконали роботу на цю суму і почали працювати у борг, оскільки зупинятися не можна: земляний тиск настільки сильний, що бетонні палі обертаються, ніби сірники [7].
Територія області Закарпаття перерізана густою мережею річок. Середня густина річкової мережі - 1,7 км/кв.км. Усього в області протікає 9426 річок і потічків сумарною довжиною 19793 км. 153 річки мають загальну довжину 3545 км. Із них чотири - Тиса, Боржава, Латориця і Уж мають довжину понад 100 км кожна.
Усі річки Закарпаття належать до басейну р. Тиси - найбільшої притоки Дунаю. В межах області довжина Тиси становить 201 км при загальній довжині 966 км. На території області вона приймає основні праві притоки: річки Косовська (41 км), Тересва (56 км), Теребля (91км), Ріка (92 км), Боржава (106 км). Площа водозбірного басейну р. Тиси в межах області - 12760 кв.км (загальна - 156400 кв.км).
Оскільки Українські Карпати і Закарпаття зокрема належать до зливонебезпечних районів Європи, то тут завжди є потенційна небезпека виникнення повеней.
Повені на карпатських річках повторюються 4-5 разів на рік. Частота їх формування в багаторічному розрізі підпорядковується певним закономірностям, які проявляються у чергуванні періодів підвищеної та низької водності. Саме в періоди підвищеної водності паводки набувають загрозливого, нерідко катастрофічного характеру.
Зважаючи на це, слід якомога швидше вживати невідкладних заходів щодо попередження і уникнення повеней, головними серед яких є:
створення в руслах великих рік запасних водоприймачів;
зміцнення стійкості прируслових лісів як важливого водорегулюючого чинника;
поліпшення травостою та підвищення його захисної ролі шляхом впровадження нових видів рослин;
проведення моніторингу екологічного стану гірських рік;
зміцнення землі в прируслових ділянках гірських рік шляхом посадки дерев, кущів і трав'янистих рослин з потужною кореневою системою.
2.3 Природні пожежі: види, поширення, наслідки
Грізними силами природи є масові пожежі, які охоплюють за сприятливих умов (суха погода, вітер) значні території. Особливо небезпечні та значні за своїми масштабами є масові лісові пожежі. Під лісовою пожежею розуміють неконтрольоване горіння рослинності, яке розповсюджується по лісовій території. Масовими прийнято називати такі лісові пожежі, які виникають в різних місцях одночасно або за короткий проміжок часу на значній території лісу. Масові лісові пожежі наносять великі збитки народному господарству і особистому майну громадян [10].
При лісових пожежах вогонь знищує дерева та кущі, заготівельну лісову продукцію, будівлі та споруди. Ослаблені пожежами насадження стають вогнищами розповсюдження шкідливих захворювань, що призводить до загибелі не тільки уражених вогнем, але і сусідніх з ними насаджень. В результаті пожеж знижуються захисні, водоохоронні та інші корисні властивості лісу, знищується цінна фауна, порушується планове ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.
Лісові пожежі виникають з різних причин. До 80% лісових пожеж виникає через недотримання населенням заходів протипожежної безпеки у місцях роботи і відпочинку, а також в результаті використання на роботі в лісі несправної в протипожежному відношенні техніки. Лісові пожежі виникають від блискавок під час грози, а також від самозагоряння торфу - вічного супутника лісів - за несприятливих метеорологічних умов (висока температура, тривала відсутність дощів). И залежності від того, в яких елементах лісу розповсюджується вогонь, пожежі поділяються на низові (наземні), підземні (торфяні) і верхові (горішні). В І залежності від швидкості руху краю пожежі та висоти полум'я пожежі можуть І бути слабкими, середньої сили і сильними. Найбільш поширені низові пожежі.
При низових пожежах вогонь розповсюджується тільки по фунті, обпікаючи і нижні частини стовбурів дерев та пнів. Низові пожежі розділяються на побіжні та І стійкі. При низових побіжних пожежах горить опале листя, суха трава, пні, сушняк тощо. Така пожежа розповсюджується з великою швидкістю, обходячи місця І з підвищеною вологістю, тому частина площі залишається незачепленою вогнем. Побіжні пожежі частіше трапляються весною, коли просихає лише верхній наземний шар. При низовій стійкій пожежі вогонь «заглиблюється», прогоряє І підстилка, сильно обгоряють корені та кора дерев, повністю згоряє підлісок. Стійкі пожежі розвиваються, як правило, починаючи з середини літа, коли просихає підстилка. При низовій побіжній пожежі переважає полум'яний тип горіння, при В стійкій - безполум'яний. У більшості випадків низова стійка пожежа є другою і стадією побіжної пожежі.
При підземних пожежах горить торф, який залягає підлісовими масивами. Торф згоряє або частково, до вологих шарів, в яких горіння продовжуватися не може, або повністю, на всю глибину до мінерального шару ґрунту. При цьому оголюються та обгоряють корені дерев, внаслідок чого останні гинуть. Підземні пожежі в лісах самі по собі виникають вкрай рідко. Виникнення та розповсюдження їх, звичайно, пов'язано з низовими лісовими пожежами, при яких вогонь заглиблюється у шар торфу окремими осередками на найбільш підсохлих дільницях, найбільше біля стовбурів дерев, а потім поступово розповсюджується у сторони. Горіння при підземних пожежах безполум'яне. Підземні пожежі виникають в основному у другій половині літа. Число пожеж зростає у засушливі роки, коли є достатньо просохлі торфяні шари, які залягають під лісом.
Верхові (горішні) пожежі характеризуються тим, що вогонь охоплює кроїш дерев, при цьому згорають листя, хвоя, дрібні, а іноді великі гілки. При таких пожежах полум'я розповсюджується як по ґрунту, так і по кронах дерев. Найчастіше верхові пожежі спостерігаються в гірських лісах при розповсюдженні вогню у гору по крутих схилах. У значній мірі виникненню верхових пожеж сприяє сильний вітер.
Розрізняють верхові стійкі та верхові побіжні пожежі. При стійкій верховій пожежі вогонь розповсюджується по кронах дерев в міру руху краю низової пожежі. При цьому згорає підстилка, підлісок, вогонь охоплює стовбури і крони дерев. Таку пожежу також називають повальною - після неї залишаються лише обвуглені затишки стовбурів [9].
При верховій побіжній пожежі, яка виникає тільки при сильному вітрі, вогонь розповсюджується по схилі «стрибками», інколи значно випереджаючи фронт низової пожежі. Таке розповсюдження вогню пояснюється тим що тепло від крон, які горять, піднімаючись за вітром, лише частково попадає на сусідні крони, і його недостатньо для підігріву крон та підготовки до займання. Підігрів стається в основному за рахунок тепла від низової пожежі. Під дією вітру це тепло підігріває крони передніх дерев на значній відстані, потім стається спалах крон.
При русі вогню по кронах вітер розносить іскри, гілки, які горять, що створює нові осередки низових пожеж за декілька десятків, а іноді й сотень метрів попереду основного осередку. Під час стрибка полум'я розповсюджується по кронах з швидкістю 15-20 км/год. Однак швидкість розповсюдження самої пожеж: менша, оскільки після стрибка стається затримка горіння, поки низовий вогонь не пройде ділянку, на якій крони вже згоріти.
2.4 Інфекційна захворюваність
Інфекційні хвороби — це такі хвороби, які передаються від одної людини до іншої. Поширюються вони не тільки серед людей, а й уражають тварин і рослини.
Шляхи і способи передачі інфекції різні:
- через органи дихання;
- при вживанні заражених продуктів, фуражу, води;
- після контакту із зараженими предметами;
- при контакті з хворими людьми і тваринами;
- при укусах комах і кліщів.
Інфекційні хвороби можуть набувати великого поширення і масового характеру, при цьому виникають епідемії, епізоотії, епіфітотії, а також масове поширення різних шкідників. Епідемією називається швидке і широке розповсюдження інфекційних хвороб серед людей. До них відносяться: азіатська холера, натуральна віспа, черевний тиф, висипний тиф, СНІД, грип та ін. Епізоотія — поширення хвороб серед тварин. Серед них: сибірська виразка, сап, ящур, пситакоз, туляремія, чума великої рогатої худоби, африканська чума свиней та ін. Деякі хвороби тварин небезпечні і для людей.
Епіфітотія — це захворювання рослин, яке характеризується такими хворобами: іржа хлібних злаків, пірокуларіоз рису, фітофтороз (картопляна гнилизна) та ін.
Великої шкоди сільському господарству завдає також масове поширення шкідників (сарана, колорадський жук, сибірський шовкопряд та ін.).
3 Послідовність проведення і способи виконання рятувальних робіт
Унаслідок надзвичайних ситуацій природного характеру у населених пунктах країни і на підприємствах можуть виникнути руйнування, зараження місцевості. Люди можуть опинитися у завалах, пошкоджених та палаючих будинках, інших непередбачуваних ситуаціях. У зв'язку з цими обставинами буде потрібне проведення заходів із рятування людей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. При вирішенні цих проблем виходять з того, що в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися не тільки суто рятувальні роботи, а й деякі невідкладні, що не пов'язані з рятуванням людей. Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться з метою порятунку людей та надання допомоги ураженим, локалізації аварій та усунення пошкоджень, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. При проведенні РіНР великого значення має дотримання певних умов. Такими умовами є: своєчасне створення угруповань, сил, що залучаються для проведення РіНР, своєчасне ведення розвідки, швидкий рух і введення сил у осередок ураження, безперервне проведення РіНР до їх повного завершення, тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР, і всебічне забезпечення їх діяльності [8].
Заходи, що відносяться до рятувальних робіт:
розвідка маршрутів, за якими вводяться або виводяться формування ЦО;
локалізація і гасіння пожеж;
пошук і рятування людей з-під завалів;
відкриття зруйнованих захисних споруд і рятування людей;
подача повітря у завалені захисні споруди;
надання ураженим першої медичної допомоги та їх евакуація;
санобробка людей та знезараження їх одягу;
знезараження місцевості, споруд, техніки.
Крім рятувальних робіт, в осередках ураження проводяться невідкладні роботи, до яких відносяться:
— прокладання маршрутних шляхів на заражених територіях і будування проїздів у завалах;
— локалізація аварій на комунально-енергетичних мережах, лініях зв'язку та їх відновлення;
— закріплення або ліквідація конструкцій споруд, які загрожують падінням та перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
— ліквідація боєприпасів та інших вибухонебезпечних предметів (балони з газом, бочки з бензином тощо).
Керівництво проведенням усіх цих робіт у надзвичайних ситуаціях проводяться надзвичайними комісіями держави, області, міста тощо.
При аваріях на об'єктах народного господарства, установах, якщо їх наслідки не виходять за межі об'єктів захисних зон, керівництво роботами проводиться адміністрацією підприємств.
Виникнення стихійних лих, а також аварій та катастроф можна в деяких випадках прогнозувати. Ці прогнози, як правило, закладаються в плани ЦО підприємств, установ, що передбачають попереджувальні заходи, які повинні зменшити наслідки аварій і катастроф.
Характер та обсяг таких заходів залежать від виду та рівня аварії або стихійного лиха, масштабів і часу їх виникнення.
Загалом до таких заходів відносяться:
приведення в готовність засобів захисту;
перевірка готовності систем оповіщення;
підготовка і видача населенню засобів індивідуального захисту та особистої профілактики;
проведення санітарно-епідеміологічних заходів;
підготовка до евакуації або відселення та їх проведення;
вивезення матеріальних цінностей;
захист продуктів харчування, джерел води тощо;
герметизація приміщень і т.п.
Способи і послідовність проведення цих робіт залежать від обставин, що склались у районі аварії чи катастрофи, та наявності сил і засобів для проведення таких робіт.
Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться для відновлення роботи підприємств, організацій, навчальних закладів тощо.
При ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру здійснюються такі заходи:
розвідка осередків надзвичайних ситуацій;
локалізація і гасіння пожеж;
відбудова споруд і шляхів сполучення;
проведення ізоляційне обмежених заходів в осередках інфекційного зараження;
проведення спецобробки населення;
дезактивація, дегазація техніки, майна, доріг, місцевості тощо.
Розвідку осередків надзвичайних ситуацій проводять сили Збройних сил, ЦО і невоєнізовані формування підприємств, організацій тощо.
Воєнізовані сили розвідки ЗС і ЦО включають підрозділи радіаційної, хімічної, біологічної та інженерної розвідок. У завдання цих підрозділів входить виявлення загального стану в осередках та визначення меж ураження, руйнування, повені і пожеж, а також виставлення спостереження на особливо важливих напрямках (станціях, переправах, перехресті доріг тощо) [8].
У місцях розташування евакуйованого населення, на маршрутах виходу з осередків надзвичайних ситуацій розвідка ведеться силами невоєнізованих формувань підприємств та організацій.
Аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи проводяться додатково до заходів, вжитих підрозділами ЗС (Збройних Сил), ЦО (Цивільної оборони), медичних установ в осередках надзвичайних ситуацій. Ці роботи виконує населення, яке потрапило в осередок або розміщене на шляху розширення ураженого повітря, пожежі, повені тощо. Для допомоги у проведенні цих робіт в осередки надзвичайних ситуацій направляють сили і засоби спеціальних формувань ЗС, ЦО, Мінохорони здоров'я, комунальних служб, Міністерства охорони навколишнього середовища та інші.
Локалізація і гасіння пожеж проводяться з метою збереження матеріальних цінностей держави й окремих громадян. Здійснюється це протипожежними формуваннями ЗС, ЦО, МВС, Мінохорони навколишнього середовища із залученням до цих робіт робітників, службовців і населення, що близько проживає до осередку надзвичайної ситуації.
Відбудова споруд і шляхів сполучення здійснюється з метою поновлення роботи життєво важливих органів міста, району тощо. До них належать: телеграф, телефон, лікарні, мости, залізниця, шляхи евакуації і підвезення матеріальних засобів та інші.
Щоб запобігти поширенню епідемічних хвороб, проводять протиепідемічні заходи. До цих робіт залучають медичні заклади, санітарні дружини підприємств, навчальних закладів [5].
Усі протиепідемічні заходи в осередку організовує санепідемстанція або пересувний протиепідемічний загін. Проводять цю роботу медичні служби поліклінік, амбулаторій та інших лікувально-профілактичних заходів.
Командир формування і його штаб повинні заздалегідь вивчити і знати можливі ділянки (об'єкти) робіт у випадку виникнення стихійного лиха, сигнали і способи оповіщення про загрозу виникнення лих та інші дані, необхідні для організації і проведення робіт.
На основі даних розвідки командиром (штабом) формування складається план, у якому відбиваються завдання формування на період робіт і порядок їх виконання.
Висування формування до ділянок (об'єктів) робіт виробляється на штатних транспортних засобах (якщо є можливість, можуть залучатися ще й додаткові) безпосередньо з району збору формування після приведення його в готовність. Завдання формуванню ставляться на місці проведення робіт.
Після прибуття на ділянку (об'єкт) робіт командир формування отримує завдання, на підставі якого приймає рішення на виконання всіх заходів і доводить його до підлеглих; у рішенні визначає замисел дій, а саме: який обсяг за видами робіт необхідно виконати; ділянку (об'єкт) зосередження основних зусиль; розподіл сил і засобів; ділянки (об'єкти) робіт, завдання і порядок висування до місць робіт; порядок взаємодії; порядок порятунку і евакуації населення, місця його розміщення після виведення (вивезення) з району лиха; заходи безпеки при проведенні робіт; час початку робіт і порядок зміни; пункт збору після виконання завдання; заходи щодо організації управління і забезпечення.
Командир і штаб формування організовують: розвідку; комендантську службу; витягування людей з-під завалів, палаючих і загазованих будинків та споруд; надання постраждалим першої медичної допомоги й евакуацію їх на медичні пункти чи в лікувальні установи; збір і виведення (вивезення) населення з району лиха (аварії, катастрофи). Крім того, вони організовують і проводять необхідні санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, постачання населення водою, продуктами харчування і предметами першої необхідності; організовують охорону матеріальних цінностей [4].
Роботи, пов'язані з порятунком людей, проводяться безупинно до повного їх завершення. У ході робіт командир і штаб формування контролюють виконання поставлених і ставлять додаткові завдання. При необхідності організовують маневр силами і засобами, зосереджуючи їх зусилля на досягнення найбільшого успіху в порятунку людей.
Висновок
Сучасний світ залишається уразливим до впливу різноманітних стихійних лих, особливо метеорологічного, гідрологічного і геофізичного походження.
Кожна держава підпадає під вплив тих чи інших лих. Наприклад, для одних країн великих проблем завдають повені, землетруси, для інших засухи, виверження вулканів, урагани та ін.
На Україні від надзвичайних ситуацій щороку гине понад 1 % населення.
Як правило, стихійні лиха одного типу і розміру в країнах, що розвиваються, в порівнянні з розвинутими, наносять більший економічний збиток і мають значні наслідки (економічні наслідки більші у 20-30 разів, а людські втрати - на 95%). Необхідно вказати, що понад 80% випадків їх виникнення пов'язано з діяльністю людини і відбувається через низький рівень професійної підготовки, порушення технологічних процесів та дії інших факторів. Все це призводить не тільки до надзвичайних ситуацій, але і до значних економічних збитків.
При ліквідації наслідків НС природного характеру проводяться такі заходи: оповіщення формувань ОГ (об`єктів господарювання) і населення про загрозливі наслідки стихійного лиха (аварії, катастрофи); ведення розвідки з метою встановлення ступеня й обсягу руйнувань, визначення розмірів зон пожеж, зараження, можливого затоплення і виявлення інших даних; встановлення об'єктів і населених пунктів, яким безпосередньо загрожує небезпека від наслідків НС; визначення складу, чисельності сил і засобів, які залучаються до робіт; організація управління силами і засобами в районі лиха (аварії, катастрофи); організація виведення (вивезення) населення в безпечні місця і його розміщення; надання медичної допомоги ураженим і евакуація їх у лікувальні установи, недопущення масових інфекційних захворювань, проведення медичного контролю за забезпеченням населення доброякісною водою і харчуванням, проведення санітарно-гігієнічних заходів; організація комендантської служби і підтримка громадського порядку в районах НС і прилягаючих районах; організація транспортного, матеріального, технічного і дорожнього забезпечення.
Література
Алексеев Н.А. Стихийные явления в природе. – М.: Просвещение, 1988.
Бабяк О.М. Безпека життєдіяльності. - Харків, 2000
Білявський Г.О. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.
Безопасность жизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
Безопасность жизнедеятельности. Учебник / Под ред. С.В. Белова. – М.: Высшая школа, 1999.
Безпека життєдіяльності. Підручник / За ред. Я.Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
Василенко Л. Основи безпеки життєдіяльності. - Харків, 2002.
Губський А.І. Цивільна оборона. – К., 19958. – 216 с.
Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона: навчальний посібник. – Л.: Афіша, 2000. – 336 с.
Джигирей В., Житецький В. Безпека життєдіяльності. - К., 2001.
Дуднікава І.І. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 268 с.
Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. - Л., 2000. - 186 с.
Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України. Т.12. – К., 1998.
Норми радіаційної безпеки України (НРБУ – 97), МОЗ України. – К., 1997.
Пістун І.П. та інші. Безпека життєдіяльності. - Львів, 1995.