Борис Грінченко - редактор і упорядник "Словаря української мови"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТУТ УКРАЇНИ ”КПІ”

ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА ВИДАВНИЧОЇСПРАВИ ТА РЕДАГУВАННЯ

БОРИС ГРІНЧЕНКО-РЕДАКТОР І УПОРЯДНИК «СЛОВАРЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»

Курсова робота

з дисципліни «Основи видавничої справи»

Виконав студент

II курсу, групи СР-91

В.В. Коваль

Науковий керівник

ст. викл. Р. В. Бобренко

Київ – 2010

Зміст

ВСТУП

Розділ I. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ Б. ГРІНЧЕНКА

1.1 Постать Б. Грінченка як різнопланового діяча

1.2 Традиційні методи упорядкування довідкових видань

Висновки до першого розділу

Розділ IІ. РЕДАКТОРСЬКО-УПОРЯДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Б. ГРІНЧЕНКА НАД «СЛОВАРЕМ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»

2.1 Передумови та особливості опрацювання Б. Грінченком «Словаря української мови»

2.2 Основна організаційно-творча робота над «Словарем української мови»

2.2.1 Лексикографічний аспект

2.2.2 Композиційний аспект та спосіб обробки кожного слова

2.2.3 Редагування джерел

Висновки до другого розділу

Розділ ІІІ. «СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» БОРИСА ГРІНЧЕНКА У СУЧАСНОСТІ

3.1 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у сучасній лексикографії

3.2 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у мовознавчій науці

3.3 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка в інших науках (на прикладі зоології)

Висновки до третього розділу

Висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДодаТКИ

ВСТУП

Борис Грінченко відомий у багатьох сферах української науки і культури. Але серед багатьох здобутків Бориса Грінченка є праця, яка дозволяє назвати його професійним і водночас унікальним ученим. Це «Словник української мови» (К., 1907 – 1909), створений і відредагований ним протягом двох з половиною років на початку минулого століття (загальний обсяг слів – 68 тисяч). Цей словник має для української науки і культури таке ж значення, як словник В. Даля для російської, словник С. Лінде для польської, словник І. Гебауера для чеської.

Наше дослідження висвітлює послідовний характер редагування «Словаря української мови»: починаючи від залучення Бориса Грінченка до роботи над його створенням і закінчуючи виданням. Цей словник має велике значення для формування української мови, до сьогодні використовується у багатьох науках. Зокрема, розвиток сучасної лексикографії потребує звернення до першоджерел, її витоків, а «Словарь української мови» Бориса Грінченка якнайкраще ілюструє їх, тому важливо розглянути аспекти його формування. Це і є актуальністю нашої роботи.

Новизною у висвітленні цієї теми є те, що було детально вивчено редакційний процес «Словаря української мови» в різних аспектах, зокрема історичному, лексикографічному та композиційному, а також досліджено його сучасне використання у різних галузях науки.

Тема роботи: «Борис Грінченко – редактор і упорядник “Словаря української мови”».

Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити «Словарь української мови» з погляду його редагування і укладання Борисом Грінченком та з’ясувати його значення для сучасників.

Мета роботи передбачає вирішення таких завдань:

розглянути постать Б. Грінченка як різнопланового діяча;

визначити особливості укладання довідкової літератури;

прослідкувати складний процес редагування «Словаря української мови» Борисом Грінченком;

вивчити особливості лексикологічного і композиційного редагування «Словаря української мови»;

прослідкувати використання «Словаря української мови» у сучасній науці.

Об’єктом нашого дослідження є перекладний українсько-російський «Словник української мови», виданий у 1907-1909 рр. у Києві за редакцією Бориса Грінченка.

Предметом роботи є власне редагування «Словаря української мови» Б. Грінченком.

Стан вивченості теми. Редакторську діяльність Бориса Грінченка вивчали багато науковців, серед яких варто назвати такі праці: Веркалець. М «Педагогічні ідеї Б. Грінченка» [1], Грицак Н. «Традиційні казкові комплекси в «Словарі української мови» та літературних творах» [3], Дзеверін І. «Борис Грінченко» [4], Малиш М. «Борис Грінченко – видавець книг для народу: конспект лекцій» [9], Каленюк С. «Духовний пам'ятник Бориса Грінченка» [7], Маркотенко Т. «Етнографічний коментар до грінченковських фразеологізмів» [10], Погрібний А. «Борис Грінченко: Нарис життя і творчості» [13].

Теоретичне значення визначається можливістю використання результатів дослідження для подальшого більш глибокого та ґрунтовного аналізу редакторської діяльності Б.Грінченка, зокрема його праці над «Словарем української мови».

Практична цінність. Наша робота може допомогти у розробці нової словникової бази української мови.

Структура дослідження. Робота складається із трьох розділів. У першому розділі «Теоретико-історичні засади діяльності Б. Грінченка» розглянуто постать Б. Грінченка як різнопланового громадського діяча, його вклад у нашу наукову та літературну спадщину, а також визначено основні методи упорядкування довідкових видань. У другому розділі «Редакторсько-упорядницька діяльність Б. Грінченка над “Словаря української мови”», досліджено процес редагування (як лексикологічного, так і композиційного) та особливості й передумови опрацювання «Словаря української мови. Третій розділ «“Словарь української мови” Бориса Грінченка у сучасності», присвячено вивченню різноманітних сфер використання “Словаря української мови”. Окремо подано роль досліджуваного словника у лексикографії, наведено приклади звертань сучасних мовознавців (Б. Антоненко-Давидович, О. Пономарів та ін.) до “Словаря української мови” Бориса Грінченка. Крім того, у нашій роботі висвітлено питання вживання літери ґ (на основі «Словаря української мови»), а також використання цього словника у сучасній науці на прикладі зоологічної праці «Перелік українських наукових назв птахів України (українсько-латинсько-російсько-англійський)», в якій поряд із латинськими назвами і перекладами додаються посилання до їх відповідників чи варіацій у «Словарі української мови» Бориса Грінченка.

Розділ І. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ Б. ГРІНЧЕНКА

1.1 Постать Б. Грінченка як різнопланового діяча

Борис Грінченко (1863-1910) – визначний поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, мовознавець, фольклорист і етнограф, педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф, громадський і політичний діяч. Життєва й творча доля Грінченка – це важкий шлях українського інтелігента, його невтомна творча й громадсько-просвітницька діяльність. Він зазнавав переслідувань та ув’язнень, постійно перебував під наглядом жандармів. Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX ст., у проблемну пору суспільного життя України. У цей час Грінченко займав активну громадську позицію, боровся за національну ідею. Дуже влучно сказав про нього письменник М. Чернявський: «Він більше працював, ніж жив».

У 80-ті роки Борис Дмитрович уславився своєю педагогічною діяльністю: уклав для дітей читанку «Од снігу до снігу», захищав ідею навчання дітей рідною (українською) мовою. 1887 року відома освітня діячка, письменниця, українська патріотка Христина Алчевська відкрила народну школу в маєтку свого чоловіка. Вона була незадоволена тогочасним навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти, тому й запросила Грінченка як авторитетного педагога. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як учитель-новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності. Ним написано майже двісті художніх творів. У цей час Грінченкові з огляду на його педагогічні досягнення запропонували вступити до Західноєвропейської ліги вчителів. Борис Дмитрович погодився, але якщо буде представляти в ній не Росію, а Україну. Після такої заяви його кандидатура була відхилена [6].

Згодом Б. Грінченко поєднує педагогіку із письменницькою творчістю. Під власним прізвищем і під різними псевдонімами (Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник) він систематично друкується в періодичних виданнях, найчастіше галицьких, бо в підросійській Україні слово українське було заборонене. У 1880-х – на початку 1890-х років виходять друком його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом», «Пісні та думи», «Хвилини». Як і Панас Мирний, Нечуй-Левицький, Франко, Грінченко займався художньою творчістю тільки ввечері після роботи [17].

Борис Грінченко попри талант письменника мав ще й обдарування науковця. Предметом його досліджень стало слово як субстанція, що акумулює в собі творчу енергетику нації і Б. Грінченко пішов далі у розумінні значення цього феномена. Ще влітку 1891 року ряд національно свідомих українців проголосили себе продовжувачами справи великого Кобзаря, створили «Братство тарасівців», яке об’єднувало студентську молодь та викладачів київських і харківських вузів. Щоденна культурно-освітня праця повинна була прищепити кожному українцеві переконання самоідентифікації, аби «відрізняти свою націю від інших і підносити національне питання й право вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо».

У 1894 р. Б. Грінченко почав працювати у Чернігові в губернському земстві, займався упорядкуванням музею українських старожитностей. Організував видання дешевих книжок для народу українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустиня Сахара», «Жанна д’Арк», життєписи І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка та ін.). Ці видання виходили багатотисячними накладами в умовах офіційної заборони українського слова.

За цей час Грінченком були написані твори «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами», відбулися публікації п’єс «Ясні зорі», «Нахмарило», «Степовий гість», «Серед бурі», з’явилися його наукові праці, зокрема «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах, «З уст народу» і «Література українського фольклору». Письменник багато перекладав, щоб прилучати співвітчизників до світової літератури.

За участь в українському русі письменника звільнили із чернігівського земства. Згодом редакція журналу «Киевская старина» запропонувала йому взятися за підготовку видання словника української мови. Хоча частина словника вже була зібрана, але більшість роботи зробили Борис й Марія Грінченки. У 1907-1909 рр. «Словарь української мови» вийшов у світ. Чотиритомне видання містить 68 тисяч слів із народної й писемної мови. Словник був удостоєний Російською імператорською академією наук другої премії імені Миколи Костомарова. Досі він залишається авторитетним, найбагатшим джерелом живої народної мови (у 1996 р. після багаторічної заборони словник було перевидано).

У Києві Б. Грінченко не тільки працював над словником, а й займався громадською діяльністю, організацією української преси й товариства «Просвіта». У 1904 р. став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії [12].

1.2 Традиційні методи упорядкування довідкових видань

Довідкові видання – видання коротких відомостей наукового чи прикладного характеру, розміщених у порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не призначене для суцільного читання [5].

Дещо інше визначення подає Сквирская Л.: «Твори довідкових видань – це документи, спрямовані на накопичення і впорядкування значних обсягів відомостей (як правило, фактографічної), інформації з метою її швидкого і зручного пошуку» [15].

Чітке засвоєння видо-типологічного складу довідкових видань дає можливість редакторові легко орієнтуватися в особливостях побудови кожного із зазначених блоків. Коротко розглянемо ці особливості в основних видах довідкової літератури:

словники. Укладаються здебільшого у формі упорядкованого за алфавітним принципом переліку заголовних слів з їхнім поясненням, тлумаченням чи перекладом з однієї мови на іншу. Самостійною одиницею такого видання є словникова стаття, до якої входить заголовне слово та його пояснення.

довідники. На відміну від словника тут структурною одиницею є довідкова стаття, яка чітко і конкретно дає відповідь на винесене в заголовок словосполучення. Така стаття відзначається прикладним характером і практичною спрямованістю.

енциклопедії. Основою структурної одиниці – також статті – є конкретні дані і факти, поняття, закони, правила, що характеризують заголовне слово. Подаються такі статті за алфавітним або систематичним принципом. За обсягом вони бувають короткими (в один абзац) і великими (кілька абзаців, а то й сторінок).

У контексті редакційно-видавничої підготовки довідкові видання є найскладнішими. Тому у видавництвах доручають роботу з ними добре підготовленим редакторам.

Йдеться про розв’язання на початку цілого комплексу організаційних і творчих питань. До організаційних можна віднести: чітке з’ясування читацького призначення, передбачуваного попиту на книговидавничому ринку, економічних можливостей видавництва щодо забезпечення якості майбутнього видання, підбір авторського колективу та створення спеціальної редакторської групи. Серед творчих питань найважливішими є: складання словника, розробка методичних рекомендацій для авторів, з’ясування загальних принципів відбору і систематизації матеріалу.

Повнота відомостей, тематичний діапазон, змістове наповнення і вагомість майбутнього довідкового видання значною мірою залежатиме від того, наскільки всесторонньо і ґрунтовно було відпрацьовано саме словникову частину – цей своєрідний «скелет», на який буде нанизуватися згодом текстовий масив інформації. Тільки уточнений після неодноразового перегляду й погодження з редакційною колегією словник, що формується за алфавітним принципом, дасть змогу визначити кількість статей, їх обсяг і принцип розміщення (в одну, дві чи три колонки на шпальті).

Для забезпечення уніфікації й полегшення майбутньої редакційної обробки статей спочатку готується, як еталон, типова стаття. Такий зразок доцільно робити і для коротких, і для оглядових статей. У деяких видавництвах замість типової статті готують для авторів типову схему підготовки матеріалу відповідно до класифікації термінів за тематикою – скажімо, про країну, місто, наукову дисципліну, персоналію тощо. Як приклад, варто навести розроблену у видавництві «Українська енциклопедія» схему статті про періодичне видання

Після отримання статей від авторів, їх систематизації у відповідності із словником, а також після рецензування (потребу в цьому визначає редактор видання, керівник редакторської групи чи головний редактор) починається редакторське опрацювання. Варто окреслити лише найважливіші моменти, які постійно мають бути в полі зору редактора на цьому етапі.

робота над фактологічним матеріалом (з’ясування ступеня новизни інформації, врахування нових джерел, що з’явилися друком у процесі підготовки матеріалу, перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів);

удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів, уникнення зайвої деталізації;

уніфікація тексту (принцип однотипності скорочень, дат за старим чи новим стилем, написання великих і малих літер, абревіатур, оформлення бібліографічного опису тощо);

ретельна перевірка розробленої системи посилань, відсилань та покажчиків.

Остання позиція для довідкових видань має особливо принципове значення, оскільки допущена редактором через неуважність будь-яка неточність, двозначність або неповнота помітно знижує якість такого видання і згодом негативно може вплинути на репутацію видавництва в цілому.

Характерний приклад такої поспішності й непродуманості можна навести з інформаційно-довідковим каталогом «Книги України».

Цим надзвичайно важливим для іміджу держави за кордоном виданням, започаткованим 2000 року Всеукраїнським благодійним фондом «Книги України» та Книжковою палатою України, було реалізовано мрію вітчизняних видавців і книгорозповсюджувачів представляти новинки книгодруку в давно поширеному за кордоном режимі «book in print», тобто книга напередодні її виходу в світ. Однак тільки через те, що на останньому етапі підготовки оригінал-макетів томів (а вийшло їх усього чотири) редакційною групою не було звірено систему посилань, відсилань і покажчиків, тут допущено цілий ряд прикрих помилок і недоглядів. Скажімо, не уніфікований принцип зазначення в іменних покажчиках авторів, упорядників і редакторів видань: в одних випадках упорядники зазначаються, в інших – ні, хоча їхні прізвища зазначаються в каталожних картках (особливо цим «грішить» другий випуск каталогу, третя частина, за 2002 рік). Позиція книги «Українська культура» (1523) подана чомусь без анотації. При прискіпливому вивченні всього каталогу цю анотацію віднаходимо... під каталожною карткою позиції 1570 – книги С. Ярмуся «На нашій, не своїй землі...: Україна очима канадського українця». Зрозуміло, що тут ця анотація не має ніякого відношення до назви самої книги. Такий ряд прикрих недоглядів можна продовжувати [16].

Висновок до розділу

В історії вітчизняної культури ім’я Б. Грінченка пов’язується насамперед із літературною і громадсько-просвітницькою діяльністю, з його плідною і працею у сфері етнографії, фольклористики, критики і публіцистики, художнього перекладу.

Зокрема, важливим є його внесок у розробку методики редагування довідкової літератури. Оскільки це складний процес з огляду на те, що довідкові видання повинні містити повні відомості про об’єкт розгляду, якісне змістове наповнення та чітку структуризацію, для редагування такого типу літератури необхідно бути кваліфікованим спеціалістом, яким був Б. Грінченко.

Розділ ІІ. РЕДАКТОРСЬКО-УПОРЯДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Б. ГРІНЧЕНКА НАД «СЛОВАРЕМ УКРАЇНсЬКОЇ МОВИ»

2.1 Передумови та особливості опрацювання Б. Грінченком «Словаря української мови»

Серед українських словників минулого століття, що справили великий вплив як на розвиток словникарської справи, так і мови загалом, став «Словарь української мови» Бориса Грінченка. Це був найповніший і лексикографічно найдосконаліший український словник до початку ХХ ст.

Сам Борис Грінченко зазначає, що початком укладання словника слід уважати 1860-ті роки. У 1861 році в журналі «Основа» П. Куліш повідомляє, що має намір розпочати в лютому цього ж року друкування українського словника. Проте цей словник не був укладений у зв’язку з опублікуванням «Опыта южнорусского словаря» К. Шейковського. П. Куліш припиняє свою роботу, а матеріали, надані О. Білозерською, В. Білозерським, М. Костомаровим, А. Марковичем, Т. Шевченком та іншими, були перевезені з Петербурга до Харкова, а з 1864 року опинилися в Києві. Тут під керівництвом П. Житецького їх почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені. Робота над словником то жвавішала, то затихала. На кінець XIX століття вже важко було назвати когось із відомих українських діячів, котрі не внесли своєї частки у формування картотеки. Ці матеріали в різні періоди життя Бориса Грінченка були доповнені під керівництвом П. Житецького, В. Науменка, Є. Тимченка.

На той час Борис Грінченко був відомий по всій Україні як громадський діяч, літератор, знавець української мови. Але він мав лише звання народного вчителя, а не був дипломованим ученим. Через це «патентовані філологи» не погоджувалися передати редагування словника самоукові. Та це були формальні причини. У першу чергу на перешкоді стала нетерпимість Бориса Грінченка до «старих українофілів», яких і осуджував за полохливість і недбалість. Отож, «стара київська громада» (В. Науменко, П. Леонтович, М. Грушевський та інші) ставилася до Бориса Грінченка з великою обачністю. Зрештою, все вирішило те, що, як згадував Є. Чекаленко, хоча «Грінченко справді людина тяжка і трудна в громадському житті, а зате як окремий робітник – однак не має собі тепер рівного» [11, с.98]. Переїхавши до Києва на початку літа 1902 року, він поринув у роботу над словником, який відповідно до умов редакції «Киевской старины», мав бути закінчений до 1 листопада 1904 року. Слід зазначити, що словникарська праця здавна перебувала у колі інтересів письменника. Ще тринадцятирічним учнем третього класу Харківського реального училища, він почав складати український словник.

Вчителюючи у приватній школі X. Алчевської з осені 1887 по вересень 1893 року в с. Олексіївці Слов’яносербського повіту (нині входить до селища Михайлівка Перевальського району), він разом з дружиною М. Загірньою збирав народну лексику, а 1888 року на сторінках журналу «Зоря» порушив питання про необхідність прискорення роботи над словником. У його архівах періоду 1889 – 1890 років збереглися сліди тієї роботи. Разом з дружиною вони опрацювали в той час 16 тисяч слів і довели словник до літери Д. Збереглися й списки 113 джерел, з яких подружжя, працюючи в Олексіївці, вибирало слова. Нарешті Борис Грінченко отримав можливість здійснити свою мрію. Беручись до словника, зізнався він у листі до Д. Ткаченка від 34 червня 1902 року, «думав я, що се справді буде редактування, однак зараз же виявилося, що се буде складення нового словаря з того матеріалу, який дали «Киевская старина» та з свого...». І далі: «Бачите, в сьому словарі тільки 52 тисячі слів, а се ж мізерія перед справжніми скарбами нашої мови» [14, с.35]. Починаючи роботу, Борис Грінченко зробив підрахунок щоденного обсягу матеріалу, який необхідно було опрацювати, щоб своєчасно завершити справу. Але виявилося, що отриманий від «старої громади» матеріал потребує первинної обробки, тому на початку він планував «щодня робити 120 слів», та, боячись не встигнути до строку, він з 8 жовтня 1903 року переходить на ще більш напружений графік: «157 слів на день треба робити», а з 26 січня 1904 року планує перейти на 173 слова на день. Красномовно характеризують обсяг вкладеної Борисом Грінченком праці його примітки на полях словника: «З початку літери Б... все написано наново», «На Д додатків до 500 слів», «Е... мало одне слово», «Літери Ф не було взагалі» [все 8, с.96]. Він додав до словника багато свого матеріалу, а все зроблене до нього, грунтовно переглянув, від чого кожна з «готових» карток, як свідчили його сучасники, була густо змережена червоним чорнилом. За угодою з редакцією, словник не повинен був вийти за межі 52 – 53 тисяч слів, а «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року – мовляв, пізніше мова стала «нечистою». Борис Грінченко переконував видавців, що у заданих межах словник буде «бідним в порівнянні з дійсними лексичними запасами мови» [8, с.105]. Він закликав «Киевскую старину» прийняти рішення, яке дозволяло б йому виправити стан справ зі словником, зауважував, що в одержаних ним картках слова були вписані навіть далеко не з усього виданого по-українськи до 70-х років XIX століття. Серед невикористаного матеріалу, опрацювати який і випало Борису Грінченку та його дружині, письменник називав такі видання, як «Труды этнографическо-статистической зкспедиции в Западнорусский край» П. Чубинського, «Малорусские народные предания и рассказы» М. Драгоманова та В. Антоновича, «Чумацкие народные песни» І. Рудченка, фольклорні записи, видані І. Манжурою, В. Милорадовичем, Науковим товариством імені Т. Шевченка, Краківською академією наук, Харківським історико-філологічним товариством, а також твори цілого ряду таких відомих письменників – знавців української мови, як Ганни Барвінок, Пантелеймона Куліша, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Анатоля Свидницького... Не зупиняла письменника відмова редакції виділити кошти на виписування слів з книжок – цю роботу безкоштовно виконувала М. Загірня. Охоче вводив упорядник у словник матеріали власних кореспондентів. Так, у листі до І. Франка він просив надіслати йому «терміни, що в’яжуться з добуванням нафти» [3, с. 50]. У редагований ним словник він збирав мовне багатство всієї тогочасної України – як Східної, так і Західної.

Титанічна праця Бориса Грінченка над словником – науковий подвиг: письменник і його дружина, працюючи невтомно більше двох років щоденно по 10 – 12 годин без вихідних, відклавши всі інші літературні й громадські справи, здійснила роботу цілої інституції. «Словарь роблю..., і руками, і ногами, і зубами» [8, с.112], – ця напівжартівлива фраза, написана у листі до В. Гнатюка, достатньо розкриває яких зусиль коштувала Борису Грінченку ця праця.

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в «Словарі української мови» пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до «Словаря української мови» Борис Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії, а також стислий опис історії створення упорядкованого словника. Українська частина «Словаря української мови» надрукована новим, спеціально для цього розробленим Борисом Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису.

2.2 Основна організаційно-творча робота над «Словарем української мови»

2.2.1 Лексикографічний аспект

Словник Бориса Грінченка відбиває багатство виражальних засобів української мови ХІХ – початку XX століття. Він фіксує народнорозмовну і фольклорну мову, дібрану з різноманітних етнографічних джерел земських видань, а також записану з живих уст.

У «Словарі української мови» зібрана лексика, що широко використовувалася І. Котляревським, М. Коцюбинським, Панасом Мирним, Т. Шевченком, Лесею Українкою та іншими майстрами української словесності. Про це писав сам Борис Грінченко: «Кращими ж для нашої роботи письменниками ми вважаємо тих, які більш чи менш майстерно володіючи словом, у той же час черпали свій словесний матеріал безпосередньо з народної мови. До таких відносимо старіших письменників: Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітку, Макаровського, Шевченка, Марка Вовчка, Ганну Барвінок, Симонова і потім П. Куліша, особливо в його творах п’ятидесятих і шістдесятих років” [2, с. 9]. Іншомовна лексика теж знайшла місце у «Словарі української мови”. Нею Борис Грінченко широко послугувався у своїх літературних творах (факультет, університет, екзамени, гімназист, історико-філологічний, економічний, соціальний та ін.).

Частина цієї лексики потрапила в реєстр «Словаря української мови”. Працюючи, Борис Грінченко намагався подавати ті слова й вирази, в реальному існуванні яких він був особисто впевнений. Неперевірені слова, за твердженням автора, до «Словаря української мови” не включалися.

2.2.2 Композиційний аспект та спосіб обробки кожного слова

Щодо складу словника, розміщення у ньому матеріалу і методу викладу необхідно зробити наступні зауваги:

з географічних назв у словник включено лише назви націй, частин світу, держав, країн і великих українських міст:

Американець, нця, м. Американець. Американець Франклін первий показав, що грім буває од громовини. Ком. ІІ. 66 [2, c. 7];

Північ, ночі, м. 1) Полночь. Нема мого миленького, що карії очі, ні з ким мені розмовляти, сидя до півночі. Мет. 2) Съверь. А там далі, на північ, на високому шпилі стояла церква. Левиц. Пов. 4 [2, c. 157];

Молдава и молдова, ви, ж. Молдавія. Каменец. у. [2, c. 440];

Львів, вова м.Львовъ, Лембергъ (городъ в Галиціи). Львів не всякому здорів. Ном. № 718 [2, c. 384].

у словник включені пестливі і збільшені іменники, пестливі прикметники і прислівники, вищий та найвищий ступені порівняння прикметників і прислівників (якщо вони мали певні особливості у значенні чи відходили від основних правил творення);

Ненька, ки, ж. Ум. отъ неня [2, c. 552];

Вовцюга, ги, м. Ув. отъ вовк. К. ЦН. 196 [2, c. 245].

у словнику наявні дієприкметники, які вживаються як прикметники або набули особливого значення, або мають відхили від основних правил творення;

Співливий, а, е = Співучий. Які співали баби. Черниг. г. Соловей инший удасться дуже співливий. Волч. y. [2, c. 176].

доконані і недоконані види дієслів у словнику пояснюються разом при недоконаній формі, а від доконаної форми зроблена примітка;

Каювати, каюю, юєш, гл. Рубить въ деревъ замки для связи. Ниж. 181 [2, c. 229].

для деяких технічних термінів у словнику додані малюнки, а також доданий опис усіх частин механізмів [2, c. 380];

усі слова з префіксом у знаходяться у словнику на літеру У (незважаючи на те, що деякі слова можуть набувати префікс в без зміни значення слова), а на словах на літеру В робили примітки;

Утікачка, ки, ж. Бъглянка [2, c. 364];

Вт…См. Ут… [2, c. 258]

теж саме було зроблено для префіксів від і од. Слова розміщені на літеру В, а примітки – на О;

Відзиватися, ваюся, єшся, сов. в. відізватися, звуся, вешся, гл. Отзываться, отозваться. Чуб. I. 141 [2, c. 213].

у словнику подані слова на букву Ф, хоча для українського народу характерна вимова слів з хв або х;

Филижанка, ки, ж. Чайная чашка. А послі танців варенухи по филижанці піднесли. Котл. Ен. I. 20 [2, c. 376].

для дієслів з префіксальним і зроблені примітки;

Ізз…См. Зз… [2, c. 197];

Іззісти…ззісти, злім, ззіси, гл. Съъсть. Адам ззів кисличку, а у нас оскома на зубах. Ном. № 125 [2, c. 151].

у загальний алфавіт словника «Список крестных имён людей» не входить, він поданий спеціальним додатком.

Анна, ни, ж. = Ганна. Чуб. ІІІ. 95 [2, c. 548].

Палинар, ра, м. Аполлинарій. Лохв. у. [2, c. 558].

Cпосіб обробки кожного слова такий: над словом ставиться наголос (де необхідно – подвійний), виняток становлять лише слова, взяті зі словника І. Верхратського, який не ставив наголос у своїй роботі. У списку скорочень до слів подаються граматичні особливості. При іменниках зазначається родовий відмінок однини, при дієсловах – 1-ша і 2-га особа однини теперішнього часу, виняток становлять дієслова з префіксом по недоконаного виду, які позначають дію, виконану декількома предметами один за одним (наприклад: хлопці похрипли, люде поперескакували через рівчак): при них зазначається 1-ша і 2-га особа множини. Для пояснення слів підбирався найбільш близький російський синонім (або декілька), якщо ж такого синоніма не було знайдено – використовувався описовий спосіб. Сумнівні переклади помічені знаком питання. Слова, значення яких було невідомим, залишалися без перекладу, але з прикладом або щонайменше з точною приміткою на джерело.

У передмові до «Словаря української мови» Борис Грінченко дякує за допомогу П. Житецькому, К. Михальчуку, а також усім іншим, хто вклав свою працю на користь словника, він також дякує В. Гнатюку, Є. Чекаленку, В. Шухевичу за пояснення значень деяких слів.

2.2.3 Редагування джерел

Редагування джерел, що використовувались у «Словарі української мови»:

1) на перше місце ставився матеріал, який було знайдено в етнографічних збірниках – він уважається найбільш достовірним, тому що його можна перевірити багатьма випадками вживання;

2) слова, записані від народу – такий матеріал дуже цінний, але ці записи дають лише один випадок вживання слова і не можуть бути перевірені чи доповнені іншими джерелами. також можливо, що збирач народних висловів зрозумів не основне значення слова, а побіжне.

Що ж до того, якими словниками користувався укладач, то можемо зазначити наступне. Борис Грінченко дуже пильно відбирав такі матеріали. Він користувався словником Є. Желехівського і Г. Шитковського, але брав лише ті слова, в яких був упевнений. Також стали у нагоді словник Т. Шевченка і О. Афанасьєва-Чужбинського. У M. Закревського було взято лише декілька слів, зі словника М. Уманця було взято лише кілька прикладів. Без уваги укладача були залишені словники O. Партацького, I. Поповича, Є. Тимченка, M. Чопел, також були проігноровані дослідження словників наукових і технічних термінів (I. Верхратського, I. Левицького).

Висновок до розділу

«Словарь української мови» Б. Грінченка перевершує всі типи попередніх українських словників за обсягом свого реєстру, використанням джерел, складом і добором лексики, розробкою семантики, точністю й широтою документації та принципами певної нормалізації лексичного складу української мови. Ці параметри ставлять його в ряд цінних тлумачних і перекладних словників. Він відіграв важливу роль у фіксації і нормуванні народної лексики в новій українській літературній мові. За допомогою своєї редакторської майстерності Б. Грінченко зміг здійснити установку на найповніше відбиття живої літературної мови. Джерелом йому слугували етнографічні та фольклорні записи, що фіксують слова на позначення деталей житла і побуту, народних промислів, традицій і культурних надбань українського народу.

Розділ ІІІ. «СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» БОРИСА ГРІНЧЕНКА У СУЧАСНОСТІ

грінченко словарь український мова

3.1 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у сучасній лексикографії

Борис Грінченко був цілком свідомий того, що впорядкований ним словник не відображає всього багатства української мови і не є бездоганним, однак видатний лексикограф сподівався, що «Словарь української мови» стане основою для подальшої праці над словниками української мови.

Цілком справедливо писав В. Сімович про «Словарь української мови»: «Се праця капітальна. На ній будуть опиратися всі дослідники мови, нею будуть користуватися всі ті, хто схотять укладати словник. Отсим словарем зискав собі Грінченко невмирущу славу» [8. с. 130].

Підтвердженням цьому може бути приклад створення фундаментального одинадцятитомного «Словника української мови» (1970 – 1980 рр.). У передмові до нього так і зазначено: «Словник увібрав усе цінне з лексичних багатств української мови, зібраних і опрацьованих у попередніх лексикографічних працях, зокрема…і Словнику української мови Бориса Грінченка».

Порівняймо витлумачення слова «аршин» в обох цих словниках.У «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.) подається визначення цього слова так:

Аршин, а, ч., заст. Давня східнослов’янська міра довжини, яка вживалася до запровадження метричної системи; 0,711 м. Зимою були великі сніги, так деінде закидало, що аршинів у три було [Кв. – Осн. ІІ, 1956, 144].

Під аршин [ставати], заст. – іти до війська. А у вдови один син, Та й той якраз під аршин [Шевч., І, 1951, 233].

У «Словарі української мови» Бориса Грінченка знаходимо таке:

Аршин, на, м. 1) Аршинъ. У нас на спідницю вісім аршин набереться. Васильк. у. 2) В Полт. губ. при измъреніи земли – погонная сажень по ширинъ десятины, а въ нъкоторыхъ мъстностяхъ Миргор. и Хорол. у.у въ десятинъ считает 20 аршин, слъдовательно аршин = 120 кв. саж. Вас. 3) стати, піти під аршин. Быть взятым в солдаты. Ой у вдовы один сын, та й той пішов під аршин. Н. п.

Крім того, нами виявлено використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка при укладанні й інших словників. Зокрема «Українсько-російський словник» [7-е видання, Київ, вид-во «Українська радянська енциклопедія» ім. М. Бажана, 1990]. В ньому зазначено так: «При укладанні словника були використані лексикографічні джерела: …, Словарь української мови, за ред. Б. Д. Грінченка, тт. 1 – 4. – К.: Вид-во АН УРСР, 1958-1959».

Порівняймо:

«Українсько-російський словник»:

дар|ом нар. 1) даром, разг. задаром; 2) (без оснований, без пользы) напрасно; даром (в некоторых выражениях); -овий даровой; -овизна разг. даровщин[к]а.

«Словарь української мови» Бориса Грінченка:

Даром, пар. 1) Даромъ, безвозмездно. Всім дівочкам роспродає, Галочці даром дає. Мет. 302. Поймайте мені перловий вінок, я вас, молода, даром не схочу: первому рибалочці – в перловий вінок, другому рибалочці – щирозлотий перстень. Чуб. ІІІ. 305. Ті вже повмірали, що даром давали, давно їх нема. Ном. 4626. 2) Напрасно, попусту; безъ пользы. Вже не даром Левко каже. Кв. ІІ 249. Нехай таки я не даром житиму на світі. Кв. І. 158. Се щось не даром. Это что то не спроста.3) Даром що = Дарма що. Ном. № 405.

3.2 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у мовознавчій науці

Досліджено роль «Словаря української мови» Бориса Грінченка у теперішній мовознавчій науці.

Спочатку розглянемо книгу Б. Антоненко-Давидовича «Як ми говоримо» [Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо. – 4-е вид., перероб. і доп. – Київ.: «Українська книга», 1997. – 336 с.]. Автор неодноразово звертається до авторитетного джерела, яким можемо вважати «Словарь української мови» Бориса Грінченка.

У статті «Щоб яскраво і точно»:

«Отож за М. Пилинським виходить, що слова грубий у значенні товстий нема в народній мові. На мовний смак і слова Б. Антоненко-Давидовича М. Пилинський може не зважати, а от до слів Б. Грінченка нашому мовознавцеві слід би придивитись пильніше, бо Б. Грінченко вживав прикметник грубий і до іменника книжка… : «грубе дерево», «груба сорочка», – наводячи в своєму словнику й приклади з прикметником товстий: «Деревце те не товстеє», «сорочка товстая», навіть зима: «тоді саме була товста та люта» (див. Словник Б. Грінченка)».

Тобто на підтвердження своєї думки мовознавець обирає саме досліджуваний нами словник .

«Словник Б. Грінченка, перевиданий фотомеханічним способом за постановою вченої ради Інституту мовознавства АН УРСР 1958-1959 рр., налічує таких слів (з літерою Ґ) мало не 270, а, як відомо, цей словник далеко не вичерпує всього лексичного багатства сучасної української мови, отож, цих «капосних» слів не так уже й мало в нашій мові».

Б. Антоненко-Давидович знову звертається до «Словаря української мови» Бориса Грінченка за відповіддю у складному питанні щодо вживання літери Ґ, яку було скасовано у 30-ті роки ХХ століття.

Крім цього, Б. Антоненко-Давидович звертається неодноразово до «Словаря української мови» Бориса Грінченка для ілюстрації своїх думок у менш складних питаннях. Як-от:

«Це…посмішка з мене» (Словник Б. Грінченка) – щодо вживання слів посмішка/усмішка;

У Словнику Б. Грінченка читаємо: «Ой сплю годину, сплю другую, й а вже повертає на третюю» – щодо вживання порядкових числівників із прийменниками о, на;

Наприклад: «Ірод переслідував дуже християн» – щодо вживання слова переслідувати і словосполучення мати перед собою.

У післямові до своєї книги Б. Антоненко-Давидович узагальнює: «Усі позитивні приклади-ілюстрації, що підтверджують мою думку або пропозицію, я наводжу в цій книжці, покликаючись на джерела. Такими джерелами, відкіля я брав цілі фрази або слова, були: …, Словник української мови Б. Грінченка».

Відомий мовознавець О. Пономарів у своїй книжці «Культура слова» теж звертається до «Словаря української мови» Бориса Грінченка.

У своїй статті «КаСки» з «телерадіокАмпанії» висловлює думку про силоміцьке злиття української мови з російською. «Слова казначей та його похідних немає ні в Словнику за редакцією Б. Грінченка, ні в найповнішому 11-томному академічному Словнику української мови. Сучасні законо- й державотворці, на жаль, не заглядають до словників.». Знову ж таки бачимо, що сучасний мовознавець звертається до авторитетного «Словаря української мови» Бориса Грінченка.

У своїй статті «Фонеми Г і Ґ» О. Пономарів подає словник ужитку літери ґ, який укладено також на підставі реєстрів «Словаря української мови» Бориса Грінченка та інших.

Так як обидва відомі мовознавці звертають увагу на складне питання вживання літери ґ, то ми вважаємо за потрібне проаналізувати матеріал з цієї теми у «Словарі української мови». У ході проведеної роботи ми можемо висвітлити такі зауваження: по-перше, майже половини слів досліджуваного нами словника немає у «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.), серед яких баґа, герґев, ґелевач, леґейда та інші. Це можна пояснити тим, що у «Словарі української мови» Бориса Грінченка подано багато діалектних слів. По-друге, деякі слова зі «Словаря української мови» Бориса Грінченка зазнали певних видозмін. Так, грінченківське ґайдарь у «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.) подано як ґайдар, а слово карлика подається лише дієсловом ґарликати. Крім того, великою перевагою «Словаря української мови» Бориса Грінченка над «Словником української мови» (1970 – 1980 рр.) вважаємо те, що у ньому слова подаються з розмежуванням у написанні літер Ґ і Г.

3.3 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка в інших науках (на прикладі зоології)

Використання у сучасній науці «Словаря української мови» Бориса Грінченка яскраво ілюструє праця авторів Г. В. Фесенка та А. А. Бокотея «Перелік українських наукових назв птахів України (українсько-латинсько-російсько-англійський)». До створення переліку науковці підійшли нестандартно. Разом із латинською назвою і перекладом подаються варіанти слів, уживаних в авторитетних словниках чи інших джерелах, серед яких «Словарь української мови» Бориса Грінченка. Праця стосується українських назв птахів. На основі критичного аналізу різних назв деяких видів і родів та їх змін, що сталися протягом ХХ століття, в роботі наводиться анотований список сучасних українських наукових назв птахів. За найновішими даними, до списку внесено 413 видів птахів, які трапляються на території України. Наведемо такі приклади з переліку:

Lyrurus tetrix (L.). Використання назв «тетерюк», або «тетерук» відносно цього виду зустрічається у М. В. Шарлеманя (1927). У словнику Б. Грінченка (1909б) для цього птаха, крім назви «тетерук», наводяться синоніми «тетервак» і «тетерець». Назва «тетерев», яку вживали пізніше (Воїнственський, Кістяківський, 1952, 1962), є калькою з російської мови. Про необгрунтованість заміни української назви цього птаха вказує І. О. Сокіл (Сокол, 1992). Враховуючи думку М. В. Шарлеманя та дані словника, перевагу надано назві «тетерук».

Tetrao urogallus L. У М. В. Шарлеманя (1927, 1938) вид має назву «глушець». Таку ж назву для нього наводить і Б. Грінченко (1907). Заміна ж її на російську назву «глухар» вважається невиправданою (Сокол, 1992).

Tetrastes bonasia (L.). Для виду використовується низка співзвучних синонімів «орябець», «орябень», «орябка» (Шарлемань, 1927, 1938). Словник Б. Грінченка (1909а) подає також назву «орябок». У цьому ж словнику вказано, що назва «рябчик» використовується в українській мові лише як прізвисько для домашніх тварин.

Науковці-природознавці уважно досліджують назви птахів, наводять синоніми, знайдені у різних джерелах. Крім того, вони обізнані з мовознавчою термінологією та історичним розвитком української мови. Для читача у своїй роботі вони чітко розмежовують застарілі назви та російські кальки. Автори відкрито висловлюють свою думку щодо того чи іншого мовного питання, вказують на невиправданість вживання «зросійщених» назв у сучасній мові. «Словарь української мови» багатий на лексику різноманітних стилей і напрямів, тому науковці там знаходять дуже цінні зауваження, як-от «назва «рябчик» використовується в українській мові лише як прізвисько для домашніх тварин». Досліджуваний науковий перелік є водночас і зоологічною, і мовознавчою працею, яка буде корисною для всіх, хто цікавиться цими науками.

«Словарь української мови» Бориса Грінченка активно використовується в сучасній науці, тому що в ньому зібрано цікаві форми слововживання і особисті примітки редактора, саме вони і є цікавими для сучасних науковців.

Висновок до розділу

Взірцем українського словникотворення стало чотиритомне видання «Словаря української мови», який упорядкував з додаванням власного матеріалу Б. Грінченко, узагальнюючи багаторічну багатьох його попередників. Ця праця протягом багатьох років слугує для всіх, хто причетний до написання та видання книг найповнішим зібранням та доступним тлумаченням на конкретних прикладах різноманітної української лексики.

Це видання має значення не лише для лінгвістичних наук. Необмеженість у змістовому наповненні та галузевому спрямуванні дає можливість науковцям всіх напрямків послуговуватися доробком Б. Грінченка.

ВИСНОВКИ

З літа 1902 року почався складний процес редагування «Словаря української мови» Борисом Грінченком. Цю роботу насправді вважаємо складною для редактора і упорядника через ряд причин, серед яких: встановлені чіткі часові рамки опрацювання словника; бідність матеріалу, який «Киевская старина» дала Борису Грінченку, а також заощадливість згаданого журналу (згадаймо відмову редакції виділити кошти на виписування слів з книг). Крім сторонніх причин, робота над словником ускладнювалась і через власне лексикографічні об’єктивні труднощі, з якими зіткнувся Борис Грінченко. Спершу було проведено редагування джерел, з яких брався матеріал, особливо це стосується тогочасних словників, які редактор дуже уважно відбирав для своєї праці. Борис Грінченко також здійснив лексикологічне і композиційне редагування, окремо вивів схему обробки кожного слова. Лексика словника відбиває багатство виражальних засобів української мови XIX – початку XX століття, а вдало підібраний метод викладу матеріалу робить «Словарь української мови» Бориса Грінченка легким у використанні, інформативним і змістовним. Отже, редагування «Словаря української мови» проходило у динамічному і напруженому темпі, час від часу воно ускладнювалося об’єктивними і суб’єктивними причинами.

Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у сучасній науці проводиться не тільки у мовознавчій і лексикографічній науках, а також у деяких інших (наприклад, зоології).

Мовознавці нині теж звертаються до «Словаря української мови» Бориса Грінченка, щоб підтвердити свою думку або спростувати думку опонента. А словникарська справа здебільшого основується на багатствах української мови, втілених у досліджуваному словнику.

Вплив «Словаря української мови» на інші науки ми проаналізували на праці Г. В. Фесенка та А. А. Бокотея, які створили перелік птахів України, в якому зверталися до словника для дослідження їх застарілих назв та віднайдення помилок при перекладі російських назв птахів на українську мову.

Що ж до подальших досліджень з нашої теми, то ми вважаємо доцільним також глибокий аналіз «Списка крестных имён людей», адже останнім часом простежується тенденція називати дітей рідкісними іменами. А також може бути цікавим дослідження технічних термінів цього словника, аналіз застарілих назв деталей певних механізмів.

«Словарь української мови» Бориса Грінченка є не просто пам’яткою українського словникарства, а й авторитетним джерелом, звідки сучасні мовознавці черпають знання з різних профілів культури, побуту, зоології, техніки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Веркалець М. Педагогічні ідеї Б. Грінченка. – К. : Т-во “Знання” УРСР, 1990. – 47 с.

Грінченко Б. Словник української мови: в 4-ох томах. – К., 1907-1909

Грицак Н. Традиційні казкові комплекси в “Словарі української мови” та літературних творах Б. Грінченко // Проблеми творчої спадщини Б.Д. Грінченка. – Луганськ: “Світлиця”, 1993 – 69 с.

Дзеверін І. Борис Грінченко. – К. : Наукова думка, 1990 – 268 с.

ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення.

Животенко-Піанків А. Педагогічно-прсвітницька праця Бориса Грінченка. – К. : Просвіта, 1999 – 157 с.

Каленюк С. Духовний пам'ятник Бориса Грінченка // Слобожанський луг: Літературно-мистецький альманах. – Луганськ: “Світлиця”, 2000 – 18 с.

Над могилою Б. Грінченка: Автобіографія, похорони, спомини, статті/ Упор. Єфремов С. – К. : Вік, 1911 – 186 с.

Малиш М. Борис Грінченко – видавець книг для народу: конспект лекцій. – К. : Освіта, 1994 – 47 с.

Маркотенко Т. Етнографічний коментар до грінченковських фразеологізмів (на матеріалі першого тому словаря української мови) // Проблеми творчої спадщини Бориса Грінченка. –Луганськ: “Світлиця” 1993 – С. 20 – 23

Огієнко І. Історія української літературної мови. – К. : Либідь, 1999 – 305 с.

Пастух Б. Борис Грінченко – безкомпромісний лицар національної ідеї. – Луганськ: Книжковий світ, 1998 – 348 с.

Погрібний А. Борис Грінченко: Нарис життя і творчості. – К. : Дніпро, 1988 – 321 с.

Родіна Г. Поневіряння грінченківського “Словаря” // Молодь України № 49 від 12 грудня – 1996 – С. 34 – 38

Сквирская Л. Тип “народной книжки” в издательской практике на Украине во II пол. XIX – нач. XX в. // Социальная роль книги: сборник научных трудов. – К. : Наукова думка, 1987 – С. 83 – 91

Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с. – ISBN 966-7821-35-8

Літературна спадщина Бориса Грінченка, http://www.library.lg.ua/grin/sl_kr.htm, 21.11.2010

Додаток 1

Додаток 2

Найстаріше видання “Словаря Української мови” , 1907 рік

Додаток 3