Лінгвокультурні особливості перекладу політичного дискурсу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

ЛІНГВОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

курсова робота

КЛЬОСОВА Олена Іванівна

студентка 403 гр.

Науковий керівник:

старший викладач кафедри

англійської філології і перекладу

ЄНЧЕВА Г.Г.

Київ – 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування феномену політичного дискурсу

1.1 Дискурс як лінгвістичне явище

1.2 Політичний дискурс як комунікативне явище

1.3 Характерні ознаки політичного дискурсу

Розділ 2. Основні лінгвокультурологічні аспекти перекладу політичного дискурсу

2.1 Відмінності англомовного і україномовного сучасного політичного дискурсу, зумовлені впливом екстралінгвістичних чинників

2.2 Засоби відтворення лінгвокультурологічно-маркованих мовних одиниць політичного дискурсу під час перекладу

2.3 Особливості ідіостилю мовця і їх адекватна передача під час перекладу політичного дискурсу

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток В

політичний дискурс переклад ідіостиль

ВСТУП

Наше дослідження присвячене аналізу особливостей перекладу політичного дискурсу, зумовлених впливом екстралінгвістичних факторів, а саме лінгвокультурологічних. Як, відомо кожний окремий народ володіє своєю власною історією, культурними традиціями і соціальним устроєм, відображення яких втілюється в його мові. Саме тому останнім часом в науці відводиться окрема ніша для вивчення процесу перекладу з урахуванням лінгвокультурних особливостей вихідного тексту, намагаючись віднайти найбільш підходящі способи та засоби відтворення тексту оригіналу у тексті перекладу.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що політичний дискурс є дуже яскравим прикладом насиченості тексту лінгвокультурологічно маркованими одиницями, які є носіями екстралінгвістичної інформації про народ, державу та власне автора вихідного іншомовного тексту. Не дивлячись на пожвавлення інтересу до саме цього аспекту політичного дискурсу, питання відтворення цих маркованих одиниць у тексті оригіналу українською мовою залишається малодослідженим. Адже досконалий і повноцінний переклад дискурсу з урахуванням лінгвокультурних особливостей потребує від перекладача не лише високого рівня володіння мовою, але й глибокої бази фонових знань, а саме відомостей про країну народу носія мови, якою виконується усний або вже виконаний письмовий політичний дискурс.

Мета дослідження полягає у проведенні комплексного дослідження лінгвокультурних факторів впливу на процес перекладу україномовного та англомовного політичного дискурсу відповідно англійською та українською мовою, а також відтворення екстралінгвістичного аспекту вихідного матеріалу цільовою мовою.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки поставлених завдань:

1) охарактеризувати дискурс як лінгвістичне явище, запропонувати найбільш змістовне визначення;

2) розкрити суть поняття дискурс як комунікативного явища та його роль у поза лінгвістичному просторі;

3) виявити основні характеристики дискурсу, виокремивши певні його відмінності від тексту;

4) провести порівняльний аналіз англомовного і україномовного політичного дискурсу, для виявлення схожих та відмінних рис, і дізнатися яким чином це впливає на процес перекладу;

5) здійснити комплексний констративно-перекладознавчий аналіз особливостей передачі лінгвокультурно маркованих лексичних одиниць у цільовому тексті перекладу англомовного політичного дискурсу українською мовою і навпаки; виявити основні засоби відтворення лінгвокультурних особливостей під час перекладу;

6) подати визначення такого поняття як ідіостиль сучасного політичного діяча, з’ясувавши яким чином впливає індивідуальний імідж на формування лінгвістичного змісту дискурсу, а також виокремити засоби відтворення особливостей ідіостилю, які віддзеркалюються у дискурсі у цільовому тексті.

Об’єктом дослідження є вплив лінгвокультурологічних факторів перекладу на сучасний англомовний і україномовний політичний дискурс.

Предметом дослідження є особливості стратегії перекладачів у віднайдені способів та прийомів відтворення лінгвокультурно маркованих одиниць англомовного та україномовного дискурсу у перекладах української і відповідно англійською мовою.

Фактичним матеріалом дослідження послугували такі джерела: звернення президента України Віктора Ющенко до українського народу під час інавгурації (23 січня 2005), стаття Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко "Вирішальний вибір України" у інтернет-виданні "Daily Times".

Для розв’язання поставлених завдань у роботі застосовано комплексну методику дослідження. Основними методами аналізу лінгвокультурно маркованих одиниць у текстах оригіналу і перекладу є лінгвостилістичний аналіз, комплексний контрастивно-перкладознавчий аналіз із залученням елементів контекстуального, компонентного, трансформаційного аналізів, а також методу словникових дефініцій.

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що, хоча дослідження лінгвокультурних особливостей перекладу не є новою темою у науковому просторі, але у перекладознавстві не проводилося ще дослідження щодо відтворення екстралінгвістичних та етноспецифічних компонентів політичного дискурсу. Уперше зіставлено основні прийоми та способи віднайдення лінгвокультурних особливостей у перекладі текстів політичної тематики, та виокремлено найбільш вдалі та підходящі з них.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати становлять внесок у розвиток теоретичних аспектів перекладознавства, політичної лінгвістики, філології германських мов, лінгвокультурології. Результати проведеного дослідження становлять внесок до зазначених вище наукових дисциплін і можуть використовуватися у подальшому вивченні способів передачі лінгвокультурологічно маркованих одиниць не лише під час перекладу матеріалів не лише політичного дискурсу, але й дискурсів інших тематик.

Практична цінність роботи визначається тим, що її результати можна застосовувати для розв’язання практичних проблем, пов’язаних з англо-українським та україно-англійським перекладом, зокрема перекладом текстів різних тематик. Запропонована схема аналізу фактичного матеріалу може бути використана для розгляду інших граматичних проблем перекладу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ФЕНОМЕНУ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Дискурс як лінгвістичне явище

На теренах сучасного наукового простору поняття дискурсу набуває широкого спектру різноманітних визначень, які розмежовуються його приналежністю до різних сфер як науки, так і суспільного життя. По-перше дискурс фігурує у науці як лінгвістичне явище. А по-друге, він є яскравим комунікативним феноменом, що розкриває його нові особливості. Так, наприклад, К. С. Серажим виокремлює методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти дискурсу [28, с. 4]. Але спочатку спробуємо сформулювати загальне визначення поняття дискурсу.

Поняття "дискурс" дуже багатозначне. Воно походить від латинського слова dіscursus, що буквально означало "біг у різних напрямках". Поступово термін набуває величезної кількості різноманітних значень. У перекладі з англійської dіscourse означає "мова, міркування, розмова, бесіда", у французькій мові слово dіscours означає "діалогічна мова, публічний виступ", у середньовічній латині він мав значення "пояснення, довід, аргумент у суперечці, логічне міркування", а прикметник дискурсивний у цей же час набуває стійкого значення "розумовий, логічний, опосередкований", на відміну від чуттєвого, споглядального, безпосереднього. Частково цим і зумовлюється те, що чіткого і загальноприйнятого визначення поняття "дискурс", яке б охоплювало всі випадки його вживання, не існує [12, с. 23]. Як зазначає А. Н. Баранов, семантична багатозначність даного терміна прослідковується з моменту його вживання з метою мовознавчого аналізу [3, с. 170].

У науковій літературі, насамперед лінгвістичній, слово дискурс, в основному, вживається як синонім слова текст. Причому під текстом може розумітися не тільки специфічний продукт мовної діяльності, а й будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і певним чином структуроване: наприклад, фільми, спектаклі, мітинги, дебати тощо [26]. У сучасній науковій літературі не існує авторських прав на використання даного терміна. Але вважається, що цей термін ввів американський дослідник Харріс. Щодо відмінності тексту від дискурсу, О. С. Кубрякова зазначає: "хоча текст і являє собою зразок емерджентного утворення (яке виникає під час здійснення певного процесу), він вивчається саме у своїй закінченій формі, тобто як дещо кінцеве. Це й і відрізняє його від дискурсу, вивчення якого як би природно передує процесу його виникнення. У будь-якому випадку, дискурсивний аналіз потребує відновлення цього процесу, навіть якщо досліджується його результат" [21, с. 74].

Вчений Е. Бенвеніст під дискурсом розуміє "усіляке висловлювання, яке зумовлює наявність комунікантів: адресата, адресанта, а, також, наміри адресанта певним чином впливати на свого співрозмовника" [7, с. 276-279].

У сучасній лінгвістиці поняття дискурсу трактується неоднозначно. Для визначення нашого розуміння дискурсу всі існуючі підходи можна звести до наступних.

1. Дискурс визначається через текст або текст через дискурс .

2. Дискурс розуміють як когнітивний процес, пов’язаний із творенням мовленнєвої поведінки [20,с. 56 ].

3. Дискурс розглядається як послідовність взаємозв’язаних висловлювань, об’єднаних спільністю цільового завдання.

4. Дискурс визначається як засіб бесіди та мислення, які, як і жанри можуть ставати ритуалізованими.

5. Дискурс тлумачиться як мовленнєве утворення, одиниця вищого, ніж речення, рівня.

6. Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв’язок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність.

7. Дискурс розуміється як складна комунікативна подія [13, с. 153].

8. Дискурс тлумачиться як соціолінгвістична структура, яка твориться адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях.

Окрім вище зазначеного слід відмітити, що дискурс не є хаотичним утворенням; маючи певні особливості і характеризуючись певними аспектами, дискурс регулюється певними правилами. Вони повинні застосовуватись не до самих висловлювань, а до відносин між діями, що виконуються цими висловлюваннями, тобто у поточній мовній інтеграції акти співвідносяться з актами, часто, хоча не виключно маніфестованими в реальних висловлюваннях, і звідси витікають три типи правил:слідування, інтерпретації і породження [5, с. 134-135].

Отже, навівши тлумачення поняття "дискурс" різними вченими, і його основні характеристики, ми пропонуємо зупинитися на визначенні запропонованому Н. Д. Арутюновою у "Лінгвістичному енциклопедичному словнику": "Дискурс – це зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними – прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, що розглядається у аспекті події … Дискурс – це промова, "занурена у життя" [43, с. 136-137]. Це визначення найбільш широко розкриває необхідний ракурс теми дослідження. Адже нас цікавить дискурс саме у ситуативному аспекті, та з огляду на вплив соціокультурологічних факторів на дискурс.

1.2 Політичний дискурс як комунікативне явище

Дискурс – це складний соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного середовища, який, по-перше, детермінується (прямо чи опосередковано) його соціокультурними, політичними, прагматично-ситуативними, психологічними та іншими (конституючими чи фоновими) чинниками, по-друге, має "видиму" – лінгвістичну (зв’язний текст чи його семантично значущий та синтаксично завершений фрагмент) та "невидиму" – екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього тексту) структуру і, по-третє, характеризується спільністю світу, який упродовж розгортання дискурсу "будується" його репродуцентом (автором) та інтерпретується реципієнтом (слухачем, читачем тощо) [28, с. 25].

У 70-х роках Е. Бенвеніст запропонував антропоцентричну парадигму мови, що дозволила розглядати дискурс як "функціонування мови у живому спілкуванні". Він одним із перших надав слову дискурс термінологічне визначення – "мова, яку привласнює той, хто говорить" [7, с. 137]. Отже, розширивши поняття і сприйняття дискурсу саме як комунікативного явище, що відрізняється від тексту, своїм тісним зв’язком із усним мовленням, цільовою аудиторією та автором промови, а головне із словниковою структурою мови.

Комунікативний дискурс як засіб соціальної взаємодії є новою формою політичної, наукової, організаційної й технічної сили суспільства, за допомогою якої індивід чи сукупність індивідів здійснюють обмін інформацією. Виконуючи зв’язну функцію, комунікативний дискурс виступає найважливішим механізмом становлення індивіда як суспільної особистості і провідником настанов соціуму, що регулюють дії учасників дискурсивного діалогу.

О. С. Фоменко у своїй дисертації дає наступне визначення дискурсу. Політичний дсикурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом [31, с. 4].

У сучасному суспільстві політичний дискурс виступає дуже цікавим явищем, яке постійно розвивається. Політичний дискурс являє собою віддзеркалення суспільно-політичного життя країни, він несе у собі елементи її культури, а також містить у собі риси національного характеру, загальні і національно-специфічні культурні цінності [32, с. 243].

Важливо підкреслити, що будь-яке лінгвістичне і комунікативне явище – це мінлива і жива субстанція, що являє собою широкий простір для проведення досліджень і детального вивчення його особливостей, аспектів та впливу на життя суспільства. Політичний дискурс як явище багатогранне, у сучасному світі, а саме у сучасній науці займає свою нішу на стику різних дисциплін, до яких входять і лінгвістика, і перекладознавство, і політологія і соціолінгвістика, а також і культурологія. Як і зазначає Г. Л. Жуковець у своїй дисертації, наприкінці ХХ – початку ХХІ століть аналіз мовних явищ у лінгвістиці, в першу чергу англістиці, поступово набуває міждисциплінарного характеру. Міждисциплінарний підхід є доцільним і для аналізу політичного дискурсу. Ментальна модель політичного дискурсу поєднує фрагменти загальних ментальних моделей у певний історичний час, для нього характерними є обмеженість у часі, взаємодія із ЗМІ [16, с. 5]. Саме це і спонукає враховувати не лише суто вербальну частину комунікації, а й багато інших, позалінгвальних факторів, що впливають на комунікативний процес.

З огляду на те, що вербальний склад політичного дискурсу постійно змінюється, адже змінюється суспільство та історичний час, в якому він з’являється, у сучасній лінгвістиці політичний дискурс досліджується як джерело неологізмів.

Важливим фактором впливу на формування дискурсу є ідіостиль політика, у зв’язку з чим, вивчаються також особливості вербального оформлення виборчих кампаній політичних партій, техніка переговорів, моделі вирішення конфліктних ситуацій.

Необхідно зазначити і наступне питання, розглянуте Г. Л. Жуковцем. Підвищення інтересу до вивчення різних, в тому числі лінгвістичних і риторичних особливостей сучасного політичного дискурсу, зумовлене низкою причин, серед яких найголовнішими виступають поєднання вербальних і невербальних компонентів у сучасній комунікації та диверсифікація політичного дискурсу, що зумовлена розвитком інформаційних технологій [16, с. 6].

Політичний дискурс як комунікативне явище включає і наступні важливі характеристики: у політичному дискурсі поєднуються риси різних стилів мовлення: офіційно-ділового (спільні риси – клішованість, формульність резолюцій звітів та інших політичних документів), суспільно-політичного (спільні риси – лексичні одиниці), наукового (спільні риси – значний власний термінологічний фонд, мова політології як науки), стилю художньої літератури (спільні риси – синкретичність, гетерогенність, відкритість політичного словника, емоційне навантаження політичної лексики) [16, с. 9].

Головна мета політичного дискурсу – переконати аудиторію – зумовлює постійну антропосрямованість політичного дискурсу. Це вимагає урахування когнітивних, психологічних і соціальних параметрів аудиторії, рівня освіти, професійної та регіональної належності, віку і статі. На мовному рівні це відбивається на виборі лексичних одиниць, наприклад, спеціалізованої лексики, жаргонізмів, використанні звертань і привітань на мові або відповідному діалекті аудиторії [32, с. 241].

Іншою характерною рисою політичного дискурсу є його двомовність чи двозначність. Не дивлячись на відкритість, прямоту і інформативність тексту політичної промови, дискурсу все ж таки властиве замовчування певних фактів, або навмисне спотворення істини, з метою досягнення бажаного впливу на аудиторію та бажаного результату. Тут доцільно навести твердження В.В. Паніна: "Специфічною рисою агітаційно-політичних текстів є їх спільна комунікативна установка на, те щоб зацікавити, захопити, запевнити адресата, повівши за собою" [22, с. 122]. Далі у своїй статті він зазначає чотири типи двозначності у політичному дискурсі, а саме: 1) евфемізми; 2) жаргон; 3) бюрократична мова; 4) так званий "пишномовний стиль" [22, с. 123].

Отже, політичний дискурс поєднує у собі і лінгвістичні, і комунікативні ознаки, і реалізується у суспільстві як промова, яка належить одній політичній особі, з її характерними мовними особливостями, відображає мовні, соціальні та культурологічні особливості народу, в якому здійснюється, і орієнтований на певну цільову аудиторію, зі своїми психологічними та етнічними особливостями. Політичний дискурс становить складнощі для перекладача, адже його адекватний переклад із високим рівнем передачі прагматики промови передбачає передачу мовою перекладу і особливостей ідіостилю мовця, і соцікульторологічних особливостей, а також засобів політичної двозначності.

Характерні ознаки політичного дискурсу

У сучасному просторі ЗМІ політичний дискурс набуває певних спільних характеристик, які розкривають саме поняття дискурсу і дають чіткий аналіз цього мовного явища, що полегшує роботу перекладача при подальшій роботі з промовою. Тут, ми вважаємо доцільним зазначити, що у своїй статті "Політичний дискурс як предмет політологічної філології" В. З. Дем’янков [14, с. 35] виокремлює наступні ознаки сучасного політичного дискурсу:

1. Оціночність та агресивність політичного дискурсу.

Оскільки терміни політичний і моральний мають оціночний компонент, в лінгвістичному дослідженні завжди фігурують міркування позалінгвістичні.

Так, коли намагаються охарактеризувати особливості "тоталітарського" дискурсу, неминуче вводять в опис етичні терміни:

"Ораторство": домінує декламаторській стиль звернення,

Пропагандистський тріумфалізм,

Ідеологізація всього, про що говориться, розширене вживання понять, які іноді суперечать логіці;

2. Перебільшена абстракція і науковість:

Підвищена критичність та "гарячність";

Насиченість лозунгами, пристрасть до заклинання;

Агітаторській запал;

Преваліювання "Зверхнього Я";

Формалізм партійності;

Претензія на абсолютну істину.

Ці властивості виявляють полемічність, взагалі притаманну політичному дискурсу і відрізняють його від інших видів мовлення. Ця полемічність позначається, наприклад, на виборі слів і являє собою перенесення військових дій з поля бою на театральні підмостки [12, с. 112].

Отже, полемічність політичної мови - своєрідна театралізована агресія. Направлена полемічність на навіювання негативного ставлення до політичних противників, на нав'язування (як найбільш природних та безперечних) інших цінностей і оцінок. Для будь-якого політичного дискурсу також характерні насиченість неологізмами, інтернаціоналізмами, клішованими фразами. Як зазначає К. С. Серажим основними елементами прагматичної структури дискурсу є прагматичний фокус, що маючи характер універсалів відображає найбільш загальні та істотні ознаки дискурсу [28, с. 15]. Також, важливою ознакою є і його соціальна спрямованість, тобто вплив, за допомогою мовних засобів здійснюється на певну групу соціуму. Окрім цього, політичний дискурс значною мірою формується залежно від особистого ідіостилю промовця, його іміджу, визначаючи насиченість тими чи іншими мовними засобами, та використання тих чи інших мовних, риторичних і психологічних прийомів.

Отже, політичний дискурс – це складне і багатогранне лінгвістичне явище, яке, особливо раніше, тісно пов’язували із поняттям зв’язного тексту, і яке наприкінці двадцятого століття отримало свої відмінні риси, характеристики і особливості. Дискурс як комунікативне явище є об’єктом досліджень не лише лінгвістики або філології, а також і ряду інших дисциплін, адже він виступає на стику мовного, риторичного, психологічно, соціального простору, та культурної традиції. Політичний дискурс як один із різновидів дискурсного жанру, динамічне і дуже актуальне поняття, що протягом останніх двадцяти років активно вивчається вченими із різних наукових сферо. Політичний дискурс має чітку соціальну направленість, прагматичний фокус, залежність від ідіостилю мовця, а також віддзеркаленням політичного, соціального і певною мірою культурного життя як нації, що у свою чергу створює ряд труднощів для роботи перекладача. Значна кількість проблем виникає під час перекладу, також через насиченість метафорами, неологізмами, клішованими фразами, які не мають чітко встановлених і однозначно прийнятих еквівалентів, а також наявність засобів політичної сугестії створює додаткові складнощі. Тож у наступному розділі розглянемо основні прийоми і способи передачі всіх перерахованих аспектів, зумовлених переважно екстралінгвістичними, соціокультурними факторами впливу на мову і зміст політичного дискурсу.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЛІНГВОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Дипломатичний дискурс утворився внаслідок бурхливого розвитку міжнародних контактів, становлення незалежних держав, зміцнення культурних і політичних зв'язків. Внаслідок цього розвитку і сформувалися особливості політичного дискурсу українських провідних діячів політики, так само і англійських та американських, які обов’язково слід враховувати під час перекладу. Адже передача екстралінгвістичних аспектів будь-якого тексту чи дискурсу становить мету перекладача, іноді надзвичайно важливу для правильного сприйняття та розуміння реципієнтом отриманого повідомлення.

Спілкування на міжнародному рівні визначають і регулюють правила протоколу, особливі норми етикету й церемоніалу. Вони визначають не тільки поведінку дипломатів та глав держави, проведення важливих заходів міжнародного рівня, а й оформлення дипломатичної документації.

Отже, у наступному розділі ми намагатимемося сформулювати та пояснити основні відмінності англомовного та україномовного політичного дискурсу, а також розкриємо складнощі, що виникають під час перекладу англомовного дискурсу українською мовою, і наведемо способи передачі повного змісту і прагматичного аспекту під час перекладу політичного дискурсу.

Невпинно зростаюча роль політиків у вирішенні першочергових проблем людства викликала збільшення інтересу до вивчення політичного дискурсу різних країн. Однак необхідно підкреслити, що в останні десятиріччя ХХ століття вивчалися, переважно, окремі аспекти політичного дискурсу. Також досліджувалися різні аспекти сучасного політичного дискурсу на матеріалі англійської, німецької, іспанської та швецької мов. Увага приділялась аналізу індивідуального стилю політиків, випадкам комунікативних невдач, найбільш ефективним і поширеним стилістичним і риторичним прийомам, що застосовувались у промовах політиків [25, с. 8].

Для того, щоб зрозуміти основні характеристики англомовного та україномовного політичного дискурсу слід провести аналіз і виділити основні відмінності між ними, що безперечно допоможе перекладачеві направити переклад того чи іншого політичного дискурсу у правильне русло.

Отже, щоб реципієнт не лише отримав повну інформацію зазначену мовцем і автором дискурсу, але і піддався тому впливу, на який і розрахований дискурс, тобто щоб зберегти прагматичний вплив. Адже політична промова направлена, перш за все, на досягнення бажаного політиком результату, і на привернення цікавості народу, аудиторії на свою сторону.

Як нам відомо, кожен народ окремої країни має свою культурну спадщину, історію розвитку, соціальний устрій, що протягом років у своїй сукупності і формує його менталітет, зумовлюючи психологічні особливості сприйняття життя, чинить безперечний вплив на його свідомість і утворює значним чином модель поведінки у своїй країни, тим самим визначаючи соціальну поведінку, соціальні прагнення, рівень домагань. Усе це у кінцевому рахунку утворю картину політичного життя країни кожного члена нації. Тим самим окремий народ очікує і потребує певних дій від політиків, що і є ключовим для політичного діяча під час формування агітаційної програми і конкретно промови. Український народ і американський чи англійський значно відрізняються своїм менталітетом, історією, традиціями, що і відображається у політичному дискурсі як і в інших сферах життя. Безперечно існують спільні риси, схожі особливості для політичного дискурсу як комунікативного та лінгвістичного явища, але прагматичний ефект, і мовні засоби досягнення кінцевої мети промови і виконання результату відмінні. Тож далі, розглядатимемо український та американський дискурс, з метою виділення основних відмінностей та взагалі особливостей, і їх важливість для здійснення перекладу.

Як зазначає К. С. Серажим у своїй статті "Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону" докорінні політичні зміни в Україні кінця XX століття супроводжувались радикальними змінами і в суспільно-політичній свідомості, що вплинуло на систему мови в цілому, і на мовні засоби, що вживаються у політичному дискурсі зокрема Нові умови функціонування ЗМІ сприяють формуванню нового стилістичного канону, під яким ми розуміємо єдність структурних та змістових принципів організації мовних одиниць. Його основу складають норми відбору й сполучення мовних елементів у тексті відповідно до завдань комунікації [29].

На ритуалізацію політичної мови в радянські часи цілком слушно вказують А.Н. Баранов і Е. Г. Казакевич. На їхній погляд, ритуалізація мови є неодмінною умовою функціонування політичної культури, основаної на тому, що супер-его "народ" займає в політичному дискурсі, тобто в ситуації політичної комунікації, одночасно два місця – і суб'єкта ("від імені якого усе робиться"), й адресата ("в ім'я якого усе робиться"). У політичній культурі такого типу "досягнення згоди відсувається на задній план, а то й зникає взагалі - домовлятися ні з ким" [4, с. 14]. Іншими словами, в доперебудовні часи політична мова не виконувала функції засобу комунікації, отже, повноцінного політичного дискурсу як такого не існувало. А.Н. Баранов і Е.Г. Казакевич формулюють цей факт так: "у політичному дискурсі "народ" як супер-его був поданий у вигляді окремих неавтономних псевдополітичних суб'єктів, що не перебували в реальному діалозі, але імітували його, мимоволі ритуалізуючи політичну комунікацію [4, с. 15-16]. Справжній політичний дискурс став можливим лише у посттоталітарну добу.

Негнучкість і формульність як визначальні ознаки радянського політичного дискурсу визначає О.В. Какоріна; за її спостереженнями, радянський політичний дискурс (особливо в період від середини 60-х - до середини 80-х років) становив собою неприродно стабільну систему. Коло тем було заздалегідь задане, оцінки були соціально санкціоновані, існувала вироблена система фразеологічних засобів, використовувалися відібрані в ході становлення традиції способи - кліше [18, с. 18].

Для мови наших днів характерним є розвиток тенденцій, що з'явилися у період перебудови. Комунікація стає адресною, діалогічною. На зміну "розмитому" "ми" приходить конкретне "я". Повертаються лексеми, що у радянський період вийшли зі щоденного вжитку у зв'язку зі зникненням реалій, які вони позначали в українському минулому (віче; правиця (праве крило парламенту). Актуалізації "застарілої" лексики великою мірою сприяє відродження духовних традицій, культурник цінностей і суспільних реалій, які були втрачені чи заборонені у добу тоталітаризму. З іншого боку, значна частина політичної лексики, що донедавна становила поняттєву основу політичного дискурсу, перейшла у розряд потенційних історизмів, які позначають явища радянського минулого (політбюро, соціалістичний табір) [29].

У Сполучених Штатах внаслідок зростання зв’язку політики та капіталу, проведення масштабних виборчих кампаній, розвитку високих технологій та ЗМІ, нарешті, завдяки особистісним якостям видатних американських президентів був створений сучасний інститут президентства, складовою частиною якого став політичний дискурс. Характерними рисами сучасного американського політичного дискурсу слід вважати його розвиток у тісному зв’язку із ЗМІ, наявність президентської риторики як його складової, його ціннісну орієнтацію, дотримання принципу політичної коректності, посилену увагу до проблеми прав жінок та положення етнічних меншин. Головними риторичними прийомами залишаються використання методів контрасту, протиставлення, повтору, виділення ключових понять [31, с. 5].

Для успішного досягнення адресантом своєї мети більш важливим виявляється створення вдалого іміджу, складовими якого виявляються в однаковій мірі як ораторські здібності промовця, так і його зовнішній вигляд, фото- та телегінічність.

За час існування політичної комунікації сформувався словник політичної термінології, центральними поняттями якого є невелика кількість суто політичних понять. Переважну більшість слів, що утворюють глосарій політичних термінів, було запозичено з інших сфер. У ньому зустрічаються усталені вирази, запозичені з Біблії (All things to all men, Eleventh Commandment, fight the good fight, Armageddon), клерикальні, церковні терміни (party faithful, party elders, bleeding heart, gray eminence), слова з творів Шекспіра (strange bedfellows), Вордсворда (Happy Warrior), Еліота (wasteland), запозичені зі сфери спорту, зокрема, термінологія кінських перегонів (dark horse, running mate, front runner, bolt, shoo-in), з області військової справи (campaign, camps, boom, spoils, rally, regular, hundred days, man on horseback, war horse). Глосарій політичних термінів включає також одиниці з жаргону засобів масової інформації (off the record, authoritative sources, backgrounder, dope story, leak, plant, not for attribution), а також терміни, пов’язані з рухом за громадські права (black power, white power structure, Freedom Now, backlash, We Shall Overcome, soul, tokenism, Uncle Tom, Jim Crow, segregation, stand in the doorway) [31, с. 8].

Питання, пов’язані з проблемами жінок та представників етнічних груп, є одними з центральних у дискурсі сучасних американських політиків. Всі лексичні поняття, що стосуються жінок та етнічних меншин, з’являються у політичному дискурсі, переважно, у позитивному контексті. Політики, як правило, звертаються до них, пов’язуючи їх з ціннісними поняттями [31, с. 15]. Можемо, також, додати, що у сучасному політичному дискурсі США діяльність жінок оцінюється як позитивна.

З усіх видів комунікативних дій для дипломатичного дискурсу характерніша інтенціональна дія "переконання", що виявляється в різних етноспецифічних модусах-вчинках, мовних та комунікативних стереотипах. На основі повної вибірки з протокольних формул у дипломатичних промовах, можна зробити висновок, що український дипломатичний дискурс є стриманішим і менш експресивним, ніж англомовний.

Окрім відмінних рис, є звичайні спільні, характерні для політичних промов і на теренах України і на американському просторі. Українські та американські дипломатичні промови несуть на собі відбиток офіційно-ділового стилю, якому властива логічність, об’єктивність, чіткість, замкнутість і консервативність у доборі синтаксичних конструкцій та лексичних засобів вираження, брак емоційності, стереотипність, підкреслена ввічливість і увага до адресата (аудиторії). Необхідними атрибутами стилю дипломатичних документів є складні синтаксичні конструкції, політологічна лексика з елементами військової, юридичної тощо, особлива терміносистема. У дипломатичній терміносистемі переважають інтернаціоналізми, слова набувають іншого значення, ніж у літературній мові, або використовується лише один з лексико-семантичних варіантів полісемічного слова. Національне забарвлення протокольним текстам забезпечують етноспецифічні компоненти - цитати, алюзії, компліменти [25, с. 8]. Саме на такі мовні одиниці і явищі слід звертати увагу під час перекладу, адже вони переносять інформацію, що містить екстралінгвістичні дані, та наділені значним прагматичним аспектом.

Отже, ми навели основні характеристики як українського так і американського сучасного політичного дискурсу, які обов’язково слід враховувати під час перекладу.

Політичний дискурс утворився внаслідок бурхливого розвитку міжнародних контактів, становлення незалежних держав, зміцнення культурних і політичних зв'язків [25, с. 7]. Оскільки політичні тексти створюються, як правило, для носіїв певної культури, то при перекладі їх іншою мовою перекладач стикається з низкою додаткових проблем. Як ми зазначали вище, у політичному дискурсі реалізуються культурні традиції, відбиваються відмінні соціальні ознаки і характерні риси суспільства тієї країни, мовою якої оформлений дискурс, і у якій звичайно проживає сам його автор. То ж, перейдемо безпосередньо до питання перекладу англомовного політичного дискурсу українською мовою, а для цього слід визначити, у яких видах мовної діяльності реалізується дискурс. По-перше, політичний дискурс реалізується в усній та писемній формах. До усної форми – можна віднести публічні виступи політиків, їхні виступи на радіо, по телебаченню, інтерв’ю, прес-конференції, парламентські дебати, теле- та радіоновини. До писемної форми політичного дискурсу належать різноманітні документи – договори, протоколи, угоди, рубрики політичних новин у пресі, політичні плакати та листівки [31, с. 4 – 5].

Робота перекладача над текстом політичної тематики лише на перший погляд не представляє труднощів. Адже, політичний дискурс вміщує у своєму змісті, окрім значної частини клішованих, усталених фраз, які мають чіткі і однозначні еквіваленти в українській мові, прийняті і зрозумілі кожному, ще й лінгвокультурологічно марковану лексику. Ці лінгвокультурологічні одиниці і становлять труднощі для перекладача, бо вони несуть у собі над інформацію, розкриваючи певні соціальні, культурні, індивідуальні риси того народу, на мові якого утворено дискурс. Адекватна і повноцінна передача змісту, а найважливіше екстралінгвістичного смислу цих слів дуже важлива, адже політика – це гра, а політичний дискурс, особливо політична промова виступає потужним засобом переконання, а тому і важливою стратегічною зброєю у цій грі, і може принести гравцю перемогу. Отже, що являє собою ця лінгвокультурологічно маркована лексика. До неї відносять реалії, певні індивідуальні фрази і вирази політика, неологізми тощо. Національно-специфічні реалії, особливості мовлення окремих політиків, авторські метафори та ідіоми, які підкреслюють національний колорит політичного дикурсу, завжди викликали значні труднощі для перекладу.

Окрім перерахованих труднощів перекладу пов’язаних із лінгвокультурологічними особливостями політичної промови, іншу проблему для перекладача становить і прагматичний аспект. Оскільки мета перекладу політичного дискурсу – викликати в іншомовного адресата реакцію, подібну до реакції адресатів вихідного тексту, то завдання перекладача ускладнюється ще й тим, що політичний дискурс апелює до ієрархії цінностей, актуальної лише в межах певної культури, для якої політичний дискурс власне створений. Перекладач повинен, перш за все, правильно інтерпретувати вихідний текст, а тоді починати пошук засобів мови перекладу, здатних передати функцію вихідного повідомлення, його прагматику та емоційність. Адекватний переклад не може бути дослівним, адже дуже часто концепти чи реалії, які відсутні в мові перекладу, але наявні в оригіналі, вимагають додаткових пояснень чи тлумачень, інакше зміст перекладу залишиться незрозумілим для адресата і не матиме на нього такого ж впливу, як вихідний текст – на свого адресата, чим порушить адекватність перекладу [19, с. 159].

Отже, перш за все зосередимося на засобах перекладу, а краще сказати адекватної передачі змісту тексту оригіналу, реалій політичного дискурсу. Переклад реалій передбачає застосування наступних перекладацьких прийомів – транскодування, калькування та описовий переклад. Прийом транскодування включає в себе транслітерацію і транскрипцію. Більшість реалій у політичному дискурсу є загальновідомими, але є і такі, що не мають еквівалентів, адже відносяться до культурних традицій, наприклад, американського народу і тому, не можуть бути зрозумілими українському народові, і потребують описового перекладу.

Наведемо деякі приклади перекладу реалій:

У партії Януковича, як у жодній іншій, існує потужне ядро непоправних апаратників [37].

Yanukovich’s party contains the largest core of unreconstructed apparatchiks of any party [42].

Тут перекладач вдається до прийому транскодування, і додає також закінчення множини в англійському перекладі, з метою передачі екстралінгвального аспекту.

Розглянемо приклад описового, але дуже лаконічного і влучного перекладу, коли повністю переданий смисл і комунікативна інтенція фрази.

Ми вийшли на бій з укоріненою корупцією, призвали до відповіді українських магнатів-грабіжників і сприяли становленню життєво важливого громадянського суспільства [37].

We began the battle against entrenched corruption, imposed the rule of law on Ukraine’s robber barons, and encouraged the birth of a vital society [42].

Тож проаналізуємо переклад наступної фрази:

The Senate may vote on the governor’s confirmation during the lame-duck session, but the House will probably postpone its vote until next year [40].

Сенат, можливо, висуне на голосування питання про ствердження губернатора на своєму засідання з приводу передачі повноважень новообраному складу. Стосовно палати представників, вона, можливо, відкладе голосування до наступного року [35].

Словосполучення lame-duck доводиться перекладати описово, через те, що воно являє собою реалію відсутню в українському суспільно-політичному житті. Для того, щоб надати адекватний переклад, перекладач повинен володіти потужною базою фонових знань, або у разі можливості звертатися до додаткових джерел інформації. Кожні два роки у листопаді місяці, в США, відбуваються перевибори одніє третьої сенату і всього складу палати представників. Однак, після перевиборів до 20 січня старий склад конгресу продовжує свою роботу. І оскільки його діяльність в цей період обмежена, і він не виносить на обговорення кардинальні питання, то називається lame-duck.

Окрім такого значення це слово фігурує і в іншому контексті з іншим перекладом:

By now Britain had become mostly a diplomatic and economic lame-duck [40].

На сьогоднішній день Великобританія у галузі дипломатії та економіки у значній мірі почала відігравати другорядну роль [35].

У цьому прикладі слово lame-duck взагалі перекладається розгорнуто, згідно з локальним контекстуальним значенням. Адже в англійській мові lame-duck означає, також, той, що втрачає позиції або по відношенню до країни або впливово політичного діяча, як, той, що втратив колишню силу впливу, владу.

В англо-американській пресі у статях на політичну тематику часто зустрічаються посилання, натяки на історичні факти, літературних персонажів, біблеїзми, а також уривки літературних творів, популярні пісні, кінофільми. Переклад таких посилань або цитат потребує звернення до відповідних довідників і передачі змісту таким чином, щоб текст цільовою мовою мав той самий вплив і ефект на українського читача як і на американського чи англійського. Наведемо приклад з газети "Morning Star" з уривку висловлювання американського сенатора:

… unless the Middle East time-bomb was defused the world will see a new war, a new oil boycott, and possible consequences therefrom ranging from another great depression to Armageddon itself [40].

…якщо не буде знешкоджено близькосхідна бомба уповільненої дії, то світ опиниться на порозі нової війни, нового нафтового бойкоту, можливими наслідками яких буде ще один тяжка криза або повний катаклізм [35].

У цьому висловлюванні міститься посилання на Апокаліпсис (частина Нового Заповіту), у якій згадується про настання кінця світу. Armageddon – місце, де повинні зіткнутися у кінцевій боротьбі сили добра і зла. Отже, сенатор для того, щоб максимально яскраво і емоційно передати свої думки про можливі наслідки згаданих ним подій вдається до порівняння ситуації з кінцем світу. Тож, обов’язок перекладача передати весь трагізм висловлювання, у даному прикладі йому це вдалося за допомогою словосполучення – "повний катаклізм".

Наступний приклад також пов'язаний з наявністю і реалії, і алюзії одночасно:

Teddy Kennedy was holding his press conference to bow out of the 1976 presidential race. Not only was he facing the constant threat of assassination and beset by Job’s own variety of family problems, but ghost of Chappaquiddick threatened a messy, mudslinging campaign [40].

Під час перекладу слід приймати до уваги три наступні моменти. По-перше у англійській пресі дуже часто державного діяча називають зменшеним ім’ям, а прізвище позначають заголовними літерами. Так як у нашій друкованій літературі це не властиво, то під час перекладу ми передаємо повне ім’я та прізвище. По-друге, у висловлюванні згадується ім’я біблійного патріарха Іова, який мав велику родину, і постійні клопоти з грошима, тому став символом бідності, і потерпання від горя. Асоціація Кеннеді з Іовом проводиться на основі того факту, що Кеннеді також стерпів немало бід, і мав велику родину. І по-третє, у цьому реченні згадується Chappaquiddick – місце, де затонула машина, за кермом якої був Т. Кеннеді, і загинула колишня секретарка Дж. Кеннеді. То ж, врахувавши перелічені моменти маємо такий переклад:

Т. Кеннеді провів прес-конференцію, щоб заявити про те, що він не висуватиме свою кандидатуру для участі у президентських виборах 1976 року. Це рішення зумовлене не лише тим, що його життю постійно загрожує небезпека, як біблійному Іову, і він не здужає сімейні клопоти, але й тим, що все ще існуючий привід Чаппаквіддіка створює загрозу брудній та обмовницькій кампанії проти нього [35].

Слід додати, що не всім читачам цільового тексту може бути відомо про випадок у Чаппаквіддіці, а тому враховуючи аудиторію, на яку направлений текст можна розширити переклад, додавши часткове пояснення наступним чином: … все ще існуючий привід жахливої аварії у Чаппаквіддіці…

Звернення до історичних подій, що багато означають для народу, часто зустрічається і у промовах українських політичний діячів. Такі посилання мають свою специфічну мету, а тому дуже важливо надавати уточнення, для того щоб цільова аудиторія змогла зрозуміти всю важливість промови. Наведемо приклад:

У цей день згадаймо героїв, що полягли за Перемогу, мучеників Освенцимів і ГУЛАГів, жертв Голодоморів, депортацій і Голокосту [36].

On this day let’s commemorate the heroes who died for Victory, martyrs of Nazi and Soviet camps, victims of Holodomor (genocide famine of 1932-33), deportation and Holocaust [39].

Під час перекладу суспільних реалій слід звертатися до довідкових джерел, але у разі усного перекладу, перекладач повинен володіти великим досвідом і бути різносторонньо обізнаним, щоб глибоко розуміти контекст і вміти передати будь-яку реалію, або іншу лінгвокультурологічні марковану одиницю. Не завжди це вдається. Тому розгланемо наступний приклад:

Дорогий мій український народе! Високоповажні гості! Шановна громадо!... ...Я став Президентом волею українського народу. Ми з вами – його сини і дочки. ... Але, дорогі друзі, дорогі українці, наш спільний вибір – кольори українського прапору, він об'єднує нас усіх, хто живе на сході, на заході, на півночі і на півдні [36].

My Dear Ukrainian people! Honorable guests!... I have become the President of Ukraine by the will of Ukrainian people. ... ... Still our common choice – the colors of the National Flag of Ukraine. They unite us [39].

Як бачимо, під час перекладу автор цільового тексту опускає деякі важливі слова: "Шановна громадо!", "Ми з вами – його сини і дочки", "… дорогі друзі, дорогі українці…". Очевидно перекладач не зміг підібрати еквіваленту для передачі поняття "громада", яке дуже актуальне для ментальності українця. Але від цього страждає емоційний, прагматичний зміст оригінального повідомлення, адже для українського народу питання єдності і патріотизму болюче і нагальне протягом всієї історіє нації. Тут відбувається оцінка поняття з позиції "наш-не наш", тобто відзначається належність певної соціальної групи до національної общини, а така позиція є поширеною серед політичних лідерів всіх країн, це невід’ємна частка політичного бізнесу. Тож президент України намагається підкреслити, що він вирішить хвилююче питання національної і духовної єдності уявно розділеної як самим народом, так і політиками, Західної та Східної України, намагаючись так залучитись підтримкою усього населення.

З приводу вищезазначеного примітною є позиція автора статті "Лінгвокультурні особливості перекладу політичного дискурсу" Д. М. Каліщука: "Політики у своєму мовленні апелюють до цінностей чи концептів, які дають змогу маніпулювати масовою свідомістю, здійснювати на аудиторію прогнозований вплив. Але, як правило, вони є етноспецифічними і не зовсім зрозумілими, або й зовсім не зрозумілими для іншомовного адресата" [19, с. 156].

Термін "голодомор" належить до лінгвокультурологічно маркованої лексики, яка у повній мірі розкриває вплив екстралінгвістичного аспекту на мову. Він означає для українського народу важливу історичну подію, асоціація з якою визиває у нього певні почуття та емоції, переживання, а для іншомовного адресата це слово без уточнення і пояснення не означає нічого, тому має лише форму, а не зміст. Задача перекладача – це передача змісту, тому слід вдаватися до певної деталізації суспільно-історичних реалій під час перекладу.

Наведемо ще один приклад, де у тексті виступу зустрічається назва установи, з варіантом перекладу якої перекладач повинен бути ознайомлений заздалегідь:

Юлія Тимошенко повідомила, що сьогодні у неї відбулася зустріч з президентом та виконавчим директором Японського банку міжнародного співробітництва Хіросе Ватанабе [38].

Yulia Tymoshenko imparted this day she had a meeting with the President and CEO of the Japan Bank for International Cooperation Hiroshi Watanabe [41].

Підготовленість промови політика проявляється у продуманості використання експресивних лексичних одиниць та синтаксичних конструкцій з метою підсилення емоційного сприйняття виступу, щоб завоювати симпатії адресата, змусити його співпереживати, сприймати, переймати та поділяти бажаний для адресанта емоційний стан [2]. Наведемо ще один приклад із промови Віктора Ющенко, які є яскравим прикладом цього:

Ми обрали незалежність, бо ми є нащадками поколінь, які віками мріяли про українську державу, здобували волю потом і кров’ю [36].

We have chosen for independence, as we are the descendants of those generations that were dreaming of Ukrainian state for centuries and courageously fighting for their freedom [39].

Як бачимо з наведених вище прикладів, не зовсім вірний вибір засобів мови перекладу призвів до того, що висока емоційність і деяка патетичність вихідного тексту майже повністю втрачена.

Переклад неологізмів, велика кількість яких з’явилася у американському політичному дискурсі наприкінці 20 століття, також викликає у перекладача певні труднощі. Так, наприклад, за часи правління президента Б. Клінтона виник неологізм Clinton time, який почали застосовувати представники мас-медіа: так вони називають час, протягом якого доводиться чекати на президента, що часто запізнюється на зустрічі з пресою [31, с. 10]. Важко з упевненістю сказати, чи залишиться цей неологізм у вжитку, адже він пов'язаний з однією особистістю, хоча його значення може бути перенесене і на всіх інших політ діячів, які запізнюються на зустрічі із представниками мас-медіа. Серед інших нових термінів, що з’явилися завдяки Б. Клінтону є такі – Boy Clinton, to blow a hole in the deficit, common sense government, New Democrat, sextage, zippergate.

Перекласти – означає висловити вірно і повністю засобами однієї мови те, що вже виражене раніше засобами іншої мови. І розуміння того, що перекладач є не лише машиною, що механічно інтерпретує набір слів оригінальної мови еквівалентними відповідниками цільової мови, а є людиною, яка повинна осягнути, зрозуміти і відчути зміст, глибину, специфіку, і головне комунікативну мету тексту оригіналу, приводить нас до висновку, що під час перекладу політичного дискурсу слід не поспішати, а зосередити свою увагу, на лінгвокультурорлогічно маркованих одиницях, щоб зберігати адекватну передачу цілого тексту і донести мету комуніканта. Слід зауважити, що не дивлячись на дослідженість і доведеність такого аспекту перекладу політичного дискурсу, сучасні перекладачі дуже часто не вдаються до засобів передачі прагматики і емотивності промов політдіячів, через брак фонових знань та компетентності у сфері перекладу.

2.3 Особливості ідіостилю мовця і їх адекватна передача під час перекладу політичного дискурсу

Вивчаючи проблему лінгвокультурологічних особливостей перекладу політичного дискурсу неможна оминути увагою і таке поняття як ідіостилю промовця. На сьогоднішній світовій політичній арені діє значна кількість яскравих, оригінальних особистостей, індивідуальні риси яких і знаходять відображення у їхніх політичних промовах. Тому у політичній лінгвістиці і сформувався такий термін як ідіостиль політичного діяча.

Термін ідіостилю застосовують не часто, більш відомим і простим за формою є термін образ або імідж політика. Окрім певних зовнішніх, психологічних, етичних характеристик та ознак, кожен так би мовити гравець політичної арени будь-якої держави має свій власний мовний портрет.

Мова перш за все існує у колективній свідомості народу, нації, етнічної групи або соціального прошарку, але не дивлячись на її колективність, однорідність і літературну канонічність, у вустах окремої людини мова набуває індивідуальних ознак суб’єкта, який нею оперує. Неможливо оминути щодо цього позицію Кубрякової: "У розумінні світу "як він є" завжди потужно втручалась оцінка, так само як і, у когнітивні процеси завжди втручались емоції, а, тому, формування ментальних репрезентацій і концептуальних структур, що відбувається на рівні свідомості завжди відбувалося під впливом суб’єктивних факторів" [20, с. 123]. Саме тому, і на тлі політичного дискурсу кожен політик володіє арсеналом відмінних мовних ознак, які обов’язково слід враховувати під час перекладу.

Так, наприклад, яскраво-виражений свій індивідуальний стиль мав американський президент Біл Клінтон, який отримав значну кількість прізвиськ через свою непередбачуваність та природність. Представники ЗМІ відзначають, що із приходом до влади 42-го президента США сталися і деякі зміни у риториці політиків. Риторика сучасного покоління політиків США відзначається зрушенням у бік егоцентричності, свідченням чого є широке використання займенника першої особи однини, а також необережних використань прізвиськ політичних колег.

Сучасні політичні діячі української громади становлять значний інтерес з огляду саме на їхній мовний портрет, та ідіостилю в цілому. Протягом останнього десятиліття політичні виступи мають більш конкретну цільову направленість на певну аудиторію за віковими, етнічними ознаками, також сам виступ виконується від першої особи, стає більш егоцентричним, в ньому часто фігурує "Я", властива українському дискурсу і висока емотивність, метафоричність, чуттєвість, посилання на важливі і хвилюючі історичні події для українського народу. Це створює труднощі перекладачеві, адже передати всю глибину емотивно-експресивного політичного дискурсу дуже складно. Такі труднощі викликають промови саме Юлії Володимирівни Тимошенко. Її промови відбивають її характер, складний і багатогранний, і зберегти це у перекладах видається надто складним завданням. Наведемо приклад:

Рік тому українці наважилися вибратися на незнайомі простори „по інший бік пагорба" і знайшли там демократію та обіцянки більш відкритої, чеснішої економіки. Але демократія безладна; тепер, коли Президент Ющенко відклав на потім виконання деяких обіцянок, розданих нашою Помаранчевою революцією, а від інших – відрікся взагалі, виникла вірогідність, що 26 березня, визначаючи своїм вибором склад нового парламенту, розчаровані українці вирішать повернутись до корумпованого автократичного правління [37].

A year ago, Ukrainians dared to risk the unfamiliar territory over the hill, and found democracy and the promise of a more open and honest economy. But democracy is messy; with some of our Orange Revolution’s promises postponed or disavowed by President Viktor Yushchenko, there is a chance that on March 26, when Ukrainians vote for a new parliament, they may in their disappointment choose to return to the realm of corrupt and autocratic rule [42].

Замість President Viktor Yushchenko вжито Президент Ющенко, що не вказує на надмір поваги до людини, про яку йдеться. У фразі ... відклав на потім виконання деяких обіцянок, обставина часу „на потім", яка відсутня у тексті оригіналу, лише підкреслює іронічність висловлювання. Disavowed перекладається не як нейтральне „відмовився", а не як „відрікся взагалі", що надає повідомленню трохи іншого звучання в плані експресивності та емоційності та набагато глибше проникає у свідомість адресата.

Іншою характерною рисою промов Ю. Тимошенко є розмитість, завуальованість і відсутність конкретики, до таких засобів звертаються сьогодні велика кількість політлідерів. Використовуються конструкції з відсутнім активним суб'єктом, пасивні конструкції, які сприяють уникненню відповідальності за сказане чи зроблене, якщо така необхідність виникне. Під час перекладу обов’язково слід зберегти таку особливість. Ось наступний приклад:

Я дала тверду обіцянку, що ніколи, ні за яких умов, не створю урядову коаліцію з Віктором Януковичем [37].

I have pledged that, under no circumstances will I form a coalition government with Viktor Yanukovich [42].

Кримінальний і Цивільний кодекси отримають повну силу; наші суди отримають можливість встати на ноги й відчути свою свободу [37].

Criminal and civil codes will be enforced; our courts will be allowed to find their feet and their freedom [42].

Характерними для мовлення Ю. Тимошенко являються емфатичні фрази, які підкреслюють важливість зазначеного і насичують політичний текст емоційністю, і це слід зберігати у цільовому тексті. Так, у наступному прикладі, використано українське прислів’я "пан або пропав", перекладач вдається до заміни його англійським сталим виразом, який по емотивності програє, але все ж таки передає глибину і рішучість вислову.

Вибори рідко є вирішальною подією – "пан або пропав". Але ці – саме з таких [37].

Elections are seldom make-or-break affairs. This one is [42].

Говорячи про ідіостиль політичних діячів неможна оминути увагою і Президента України Віктора Ющенко. Приклади перекладу його промов, вже наводилися вище у роботі, але у цьому пункті наголосимо на відмінній рисі усіх його промов. По-перше це посилання і звернення до єдності, згуртованості українського народу, і постійна схильність його до об’єднання сил політиків і простого люду, начебто народ приймає активне життя у політиці і сам обирає свою долю. І по-друге, постійне уповання на Бога, Вищих сил як прояв його віруючою натури і праведного стилю життя. Розглянемо наступні приклади:

Моя перемога – це перемога всього українського народу і кожного громадянина зокрема [36].

My victory is the victory of all Ukrainians and each Ukrainian citizen [39].

Тут, В. Ющенко наголошує на тому, що своєю перемогою завдячує українському народові, а також натякає на події завдяки яким став Президентом, а саме "Помаранчеву революцію". Для перекладу ця фраза не становить складних труднощів, але прагматичний ефект зберігається не в повній мірі.

Дякую за неї Господу Богу, який дав нам Віру, Надію і Любов. Ними ми перемогли. Молюся, щоб ми назавжди зберегли їх у серцях [36].

Thank God for Faith, Hope and Love. We won a victory with their power. I am praying that we will always keep them in our hearts [39].

Цей уривок, також, сповнений високої емоційності і емотивності, через звернення для Бога, що для українського народу, як показує історія і культурна традиція дуже важливо, адже віра прививалася кожній українській дитині змалечку. Тому під час перекладу не варто опускати такі моменти, а слід передавати весь зміст.

Отже, на основі приведених прикладів із текстів політичних виступів українських діячів ми бачимо, що кожний політик має свої відмінні характерні риси, свій імідж, що і проявляється у його мовному портреті, тому як говорить, до яких мовних прийомів вдається, на чому наголошує. Вдалий імідж, ідіостилю політика – це половина його успіху, а дотримання свого стилю так само важливе як і вся діяльність, адже саме індивідуальні риси промови вирізняють яскравих діячів серед інших, і роблять їх пізнаваними для народу. Так, українські лідери вдаються до емотивності, емоційності, експресивності, щоб завоювати довіру народу і голоси на виборах. Також, звертаються до історичних важливих подій, уповають на Бога і закликають до єдності. Для української ментальності це важливо, адже це його історія, його культурна традиція та особливості соціального устрою.

Політичні тексти містять досить багато національно-специфічних реалій. Переклад слів, які є їх назвами, завжди викликав великі труднощі. Особливі труднощі викликають реалії, які належать до сфери політики і позначають поняття, які притаманні лише певній політичній системі і не мають відповідників у інших політичних системах. Є кілька способів перекладу таких реалій, серед яких: транслітерація або транскрипція (повна чи часткова), безпосереднє використання даного слова, яке позначає реалію, або його кореня в написанні буквами своєї мови або в поєднанні з суфіксами своєї мови. Етноспецифічні концепти є особливо складними для перекладу, вимагаючи глибоких фонових знань перекладача. Причому повна відсутність концепту в тій чи іншій лінгвокультурні – явище більш рідкісне, ніж відсутність однослівного вираження для певного концепту.

ВИСНОВКИ

У роботі подано вирішення актуальної наукової задачі зіставлення лінгвокультурних особливостей перекладу політичного дискурсу. Дослідження дало змогу дійти наступних висновків:

1. Поняття дискурс почало застосовуватися у лінгвістиці як синонім зв’язного тексту, при цьому під текстом розуміється будь-яке явище дійсності, яке певним чином структуроване і виражене за допомогою мовних знаків. Але деякі вчені наголошують на їх конкретних відмінностях, адже дискурс вміщує у собі велику кількість лінгвокультурних аспектів. Дискурс тлумачиться як мовленнєве утворення, одиниця вищого, ніж речення, рівня. Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв’язок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність.

2. Комунікативний дискурс як засіб соціальної взаємодії є новою формою політичної, наукової, організаційної й технічної сили суспільства, за допомогою якої індивід чи сукупність індивідів здійснюють обмін інформацією. Політичний дискурс як явище багатогранне, у сучасному світі, а саме у сучасній науці займає свою нішу на стику різних дисциплін, до яких входять і лінгвістика, і перекладознавство, і політологія і соціолінгвістика, а також і культурологія. Отже, політичний дискурс поєднує у собі і лінгвістичні, і комунікативні ознаки, і реалізується у суспільстві як промова, яка належить одній політичній особі, з її характерними мовними особливостями, відображає мовні, соціальні та культурологічні особливості народу, в якому здійснюється, і орієнтований на певну цільову аудиторію, із своїми психологічними та етнічними особливостями.

3. У сучасному просторі ЗМІ політичний дискурс набуває певних спільних характеристик, які розкривають саме поняття дискурсу і дають чіткий аналіз цього мовного явища. На теренах сучасного наукового простору дискурс набуває наступних психологічних характеристик, які досягаються засобами мови: ораторство, ідеологізація того, що говориться, насиченість лозунгами, претензія на абсолютну істину, сугестія, полемічність, антропоспрямованість, навіювання, з метою досягнення бажаного від об’єкта, на який направлений дискурс. Серед лінгвістичних особливостей – насиченість неологізмами, клішованими фразами, метафорами та індивідуалізованими фразами промовця, реаліями.

4. Англомовний політичний дискурс, як у нашому випадку саме американський значним чином залежить від індивідуальних особливостей політичного промовця. Характерними рисами сучасного американського політичного дискурсу слід вважати його розвиток у тісному зв’язку із ЗМІ, наявність президентської риторики як його складової, його ціннісну орієнтацію, дотримання принципу політичної коректності, посилену увагу до проблеми прав жінок та положення етнічних меншин. Головними риторичними прийомами залишаються використання методів контрасту, протиставлення, повтору, виділення ключових понять. Докорінні політичні зміни в Україні кінця XX століття супроводжувались радикальними змінами і в суспільно-політичній свідомості, що вплинуло на систему мови в цілому, і на мовні засоби, що вживаються у політичному дискурсі зокрема нові умови функціонування ЗМІ сприяють формуванню нового стилістичного канону, під яким ми розуміємо єдність структурних та змістових принципів організації мовних одиниць. Його основу складають норми відбору й сполучення мовних елементів у тексті відповідно до завдань комунікації. Серед спільних рис головні наступні: насиченість метафорами, посиланнями на історичні події та біблійні сюжети, алюзіями, засобами сугестії, реаліями.

5. Оскільки мета перекладу політичного дискурсу – викликати в іншомовного адресата реакцію, подібну до реакції адресатів вихідного тексту, то завдання перекладача ускладнюється ще й тим, що політичний дискурс апелює до ієрархії цінностей, актуальної лише в межах певної культури, для якої політичний дискурс власне створений. Перекладач повинен, перш за все, правильно інтерпретувати вихідний текст, а тоді починати пошук засобів мови перекладу, здатних передати функцію вихідного повідомлення, його прагматику та емоційність. Адекватний переклад не може бути дослівним, адже дуже часто концепти чи реалії, які відсутні в мові перекладу, але наявні в оригіналі, вимагають додаткових пояснень чи тлумачень, інакше зміст перекладу залишиться незрозумілим для адресата і не матиме на нього такого ж впливу, як вихідний текст – на свого адресата, чим порушить адекватність перекладу. Національно-специфічні реалії, особливості мовлення окремих політиків, авторські метафори та ідіоми, які підкреслюють національний колорит політичного дискурсу, завжди викликали значні труднощі для перекладу.

6. На основі приведених прикладів із текстів політичних виступів українських діячів ми бачимо, що кожний політик має свої відмінні характерні риси, свій імідж, що і проявляється у його мовному портреті, тому як говорить, до яких мовних прийомів вдається, на чому наголошує. Вдалий імідж, ідіостилю політика – це половина його успіху, а дотримання свого стилю так само важливе як і вся діяльність, адже саме індивідуальні риси промови вирізняють яскравих діячів серед інших, і роблять їх пізнаваними для народу. Так, українські лідери часто вдаються до емотивності, емоційності, експресивності, щоб завоювати довіру народу і голоси на виборах. Для української ментальності це важливо, адже це його історія, його культурна традиція та особливості соціального устрою.

Подальшою перспективою наукового пошуку в обраному напрямі може бути дослідження особливостей відтворення в українських перекладах лінгвокультурологічно маркованих одиниць, а також навпаки під час перекладу україномовного дискурсу англійською мовою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Наукові праці

Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. – www.nspu.net.

Арутюнова Н. Д. Фактор адресата. – www.feb-web.ru.

Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. – М.: ЛКИ, 2007. – 360 с.

Баранов А.Н., Казакевич Е. Г. Парламентские дебаты: традиции инновации. Советский политический язык (от ритуала к метафоре). – М.: Прогресс, 1991. – 145 с.

Белл Р.Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы / Пер. В.А. Виноградова. – М.: Международные отношения, 1980. – 320 с.

Белова А.Д. Американизм, американский политический дискурс и идиостиль президента Теодора Рузвельта // Вісник Харківського державного університету. Серія романо-германська філологія. – 1999. – №430. – С. 6 – 13.

Бенвенист Э. Общая лингвистика: пер. с франц. – М.: Прогресс, 1975. – 447 с.

Васильєва М.О. Метафорична реалізація концепту політика в сучасному англомовному політичному дискурсі: Автореф. Дис. … канд. філол. наук: 10.02.04/ – ХНУ ім.. В. Н. Каразіна. – Харків, 2008. – 20 с.

Водак Р. Язык. Дискурс. Политика: Пер. с англ. и нем. – Волгоград: Перемена, 1997. – 139 с.

Галеева А.В. Речевые и переводческие характеристики текстов американских официальных заявлений // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 38 – 39.

Гнезділова Я.В. Реалізація емотивної функції в публічних промовах політичних діячів США та Великобританії // Мова і культура. – К., 2003. – вип. 6. – С. 358 – 363.

Григорьева В.С. Дискурс как элемент коммуникативного процесса: прагмалингвистический и когнитивный аспекты. – Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2007. – 288 с.

Дейк Т.А. ванн. Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Прогресс, 1989. – 310 с.

Демьянков В.З. Политический дискурс как предмет политологической филологии // Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования. – М., 2002. - № 3. – С. 32 – 43.

Еремина С.А. Речевой портрет политика // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 195 – 198 с.

Жуковець Г.Л. Лінгвориторичні особливості сучасного лейбористського дискурсу Великої Британії: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / - КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 21 с.

Зарума-Панських О.В. Англійська лексика міжнародних договорів: структурні, семантичні та дискурсні особливості: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / - Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2001. – 20 с.

Какорина О.В. Стилистические заметки о современном политическом дискурсе // Облик слова. – М., 1997. – С. 226 – 246.

Каліщук Д.М. Лінгвокультурні особливості перекладу політичного дискурсу // Вісник СумДУ. – 2006. – Т. 1., №11 (95). – С. 153 – 159.

Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. – К.: ЛКИ, 2008 г. – 160 с.

Кубрякова Е.С. О тексте и критериях его определения // Текст. Структура и семантика. – М., 2001. – Т. 1. – С. 72 – 81.

Панин В.В. Политический дискурс: язык двусмысленности // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 122 – 124.

Паршин А.В. Теория и практика перевода. – М.: Русский язык, 2000. – 161 с.

Паршин П.Б. Идиополитический дискурс и методологические основания политической лингвистики // Труды международного семинара Диалог’96. – М., 1996. – С. 39 – 45.

Поворознюк Р.В. Лінгвокультурологічні особливості протокольних промов у оригіналі та перекладі (на матеріалі українських та американських текстів): Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.16 / КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 20 с.

Попов Р.А. Політичний дискурс: проблема теоретичної ідентифікації. – www.academy.gov.ua.

Попова Е.А. Культурно-языковые характеристики политического дискурса (на материале газетного интервью): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Волгоград, 1999. – 21 с.

Серажим К.С. Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти: на матеріалі політичного різновиду українського масово інформаційного дискурсу): Автореф. дис. … д-ра. філол. наук: 10.01.08 / КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 32 с.

Серажим К.С. Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону (дисертаційне дослідження). – www.journlib.univ.kiev.ua.

Степанов Ю.С. Альтернативный мир. Дискурс. Факт и принципы причинности // Язык и наука конца 20 века. – М., 1995. – С. 35 – 37.

Фоменко О.С. Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки ХХ століття): Автореф. Дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / – КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 1998. – 18 с.

Харламова Т.В. Политический дискурс как отражение общественных процессов // Романо-германская филология. – Саратов: изд-во Саратовского университета. – Вып. 4. – 2004. – С. 240 – 245.

Янков А.В. Соціально-політичні неологізми та оказіоналізми в американському варіанті англійської мови: структура-семантика-функціонування: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / Львів. Нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2004. – 20 с.

Warner R.G. Discourse connectives in English. – London, 1985. – 193 p.

ІІ. Джерела матеріалу дослідження

Звернення Джона Маккейна на Національному з’їзді членів республіканської партії. – www.ua-reporter.com.ua.

Звернення президента України Віктора Ющенко до українського народу під час інавгурації. – 23 січня 2005. – www.yuschenko.com.ua.

Тимошенко Ю.В. Вирішальний вибір України // Daily Times. – www.tymoshenko.com.ua.

Тимошенко Ю.В. Україна зацікавлена у співпраці з Японією та має величезний потенціал для побудови взаємовигідних двосторонніх відносин // Daily Times. – www.tymoshenko.com.ua.

Inaugural address of the President of Ukraine Victor Yushchenko to the Ukrainian people on Independence Square. – 23 January 2005. – www.yuschenko.com.ua.

John McCain Address to the Republican National Convention. – www.morningstaronline.co.uk.

Ukraine is keen on cooperation with Japan and has a huge potential for maintaining mutually beneficial relations // Daily Times. – www.tymoshenko.com.ua.

Ukraine’s watershed election // Daily Times. – www.tymoshenko.com.ua.

ІІІ. Довідкова література

Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 685 с.

Вікіпедія – вільна енциклопедія. – www.wikipedia.org.

Додаток А

Способи перекладу реалій у політичному дискурсі

Способи перекладу реалії	Приклад	Кількість повторів
Мовою оригіналу	Мовою перекладу
1. Описовий переклад	Teddy Kennedy was holding his press conference to bow out of the 1976 presidential race. Not only was he facing the constant threat of assassination and beset by Job’s own variety of family problems, but ghost of Chappaquiddick threatened a messy, mudslinging campaign.	Т. Кеннеді провів прес-конференцію, щоб заявити про те, що він не висуватиме свою кандидатуру для участі у президентських виборах 1976 року. Це рішення зумовлене не лише тим, що його життю постійно загрожує небезпека, як біблійному Іову, і він не здужає сімейні клопоти, але й тим, що все ще існуючий привід жахливої аварії створює загрозу брудній та обмовницькій кампанії проти нього.	50 %
2. Відтворення за допомогою існуючого еквіваленту	The Senate may vote on the governor’s confirmation during the lame-duck session, but the House will probably postpone its vote until next year.	Сенат, можливо, висуне на голосування питання про ствердження губернатора на своєму засідання з приводу передачі повноважень новообраному складу. Стосовно палати представників, вона, можливо, відкладе голосування до наступного року.	33 %
3. Транскодування	1) У цей день згадаймо героїв, що полягли за Перемогу, мучеників Освенцимів і ГУЛАГів, жертв Голодоморів, депортацій і Голокосту.	On this day let’s commemorate the heroes who died for Victory, martyrs of Nazi and Soviet camps, victims of Holodomor, deportation and Holocaust.	13 %
4. Калькування	У партії Януковича, як у жодній іншій, існує потужне ядро непоправних апаратників.	Yanukovich’s party contains the largest core of unreconstructed apparatchiks of any party.	4 %

Додаток В