Особливості перекладу епонімів на прикладі медичних текстів

Зміст

Вступ

1. Проблеми міжмовної комунікації у сфері науки

1.1 Міжмовна комунікація і проблеми перекладу

1.2 Лексичні особливості англійських науково-технічних текстів

2. Особливості перекладу епонімів

2.1 Поняття епоніму і його особливості

2.2 Особливості перекладу власних назв

2.3 Проблема дослідження епоніма-терміна в науково-технічних текстах

3. Особливості перекладу епонімів на прикладі медичних текстів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Дана робота присвячена дослідженню і особливостям перекладу епонімів на прикладі медичних текстів.

Дослідження в області наукового перекладу — важливе і актуальне завдання, направлене на досягнення адекватних перекладів, що сприяє вирішенню багатьох прикладних завдань і прискоренню обміну інформацією в області новітніх досягнень науки серед фахівців і вчених різних країн.

Об'єктом дослідження даної роботи є наукові тексти медичної тематики, що представляють інтерес в плані виявлення лексико-стилістичних особливостей перекладу науково-технічних текстів.

Предмет дослідження - епоніми текстів наукової медичної тематики і прояв її особливостей на практиці перекладу як засоби міжкультурної комунікації у сфері науки.

Актуальність роботи обумовлена підвищенням значущості перекладу наукової літератури як способу обміну і розповсюдження інформації в світовій науковій спільноті

Мета дослідження – виділення епоніма-терміна, його дослідження в наукових текстах в рамках завдань, що виконуються як засоби комунікації у сфері науки, і вивчення впливу даних особливостей на практику перекладу текстів медичної тематики.

Мета дослідження визначила наступні завдання:

Уточнити загальні параметри наукового тексту як засоби міжкультурної комунікації у сфері науки.

Виділити особливості наукового стилю англійської мови Дослідити епоніми як терміни на прикладі англійських наукових текстів.

Виділити основні труднощі перекладу епонімів на прикладі медичних наукових текстів.

Матеріалом дослідження послугували англійські тексти медичної тематики іноземних компаній British Medicine англійською мовою. Терміни були виділені за допомогою суцільної вибірки з тексту.

Теоретичною базою дослідження є:

теорія тексту (Арнольд І. У., Разінкіна Н. М, Страхова B.C, Рябцева Н.К., Влахов С., Паршин А., Комісаров В.Н., Толстой С.С., Рубцова М.Г., Брандес М.П., Воробйова М., Володіна М.Н.).

теорія перекладу (Бархударов Л.С., Борісова Л.І., Бреус Е.В., Каде О., Комісаров В.Н., Латишев Л.К., Пумп’янський А.Л., Цитерман М., Степанян Л.Л. Аполова М.А.)

Методика дослідження: робота виконана комплексною методикою на основі порівняного співставлення і семантичного аналізу тексту.

1. Проблеми міжмовної комунікації у сфері науки

1.1 Міжмовна комунікація і проблеми перекладу

Наука — одна з функціональних сфер, яка має особливе значення в соціальній комунікації, і одна з основних сфер, де реалізується домінуюче положення англійської мови в світі. Процеси глобалізації, демократизації суспільного життя, відвертість і доступність останніх досягнень світової науки дозволяють величезній кількості людей отримувати і обмінюватися інформацією. Важлива особливість міжкультурної комунікації у сфері науки пояснюється домінуючим каналом комунікації. Якщо в більшості сфер спілкування будь-яка комунікація здійснюється в основному по усних каналах, то для наукової сфери саме письмовий канал є найважливішим, таким чином, наукова література є найбільш значущим способом передачі інформації в науковому співтоваристві.

Наукові тексти створюються з метою формування певної системи віддзеркалення дійсності – опису предмету, явища, системи знань, доказу існування чого-небудь: об'єкту (об'єктів), зв'язку між об'єктами або відсутності цього зв'язку тощо.

Науковий текст загалом і в цілому є описом результату наукового дослідження з властивими йому особливостями. Усна наукова комунікація представлена наступними жанрами: доповідь, лекція, дискусія. Письмова форма представлена жанрами монографії, підручника, статті, рецензії, анотації, реферату, тез. Залежно від стилю, форми спілкування жанри розрізняються з тематики і структурних особливостей, переважання тих або інших типів мови, порядку їх проходження.

Стратегія поведінки учасників комунікації у сфері науки реалізується за допомогою конкретних мовних вчинків, що є вибиранням оптимальних засобів і способів комунікації. Даний підбір стосується не тільки вибору стилю, але і вибору жанру, композиційної форми тексту.

Стратегія соціальної престижності може реалізовуватися на різних рівнях наукового тексту: зокрема, використання автором кліше і термінологізованих словосполучень і демонстрація здібності до їх варіювання і диференційованого використання, побудова синтаксичних періодів з чіткою паралельною структурою, використання яскравих дефініцій.

Особливої уваги вимагає характер повідомлення, та інформація, заради якої здійснюється комунікація. Очевидно, в основі наукової сфери спілкування знаходиться отримання нового знання про світ. Одним з основних результатів такого роду діяльності є створення певного тексту, що уявляє об'єктивно дійсну інформацію про об'єкти миру. Високий ступінь соціальної орієнтації даного виду діяльності приводить до обов'язковості її соціальної регламентації, яка розповсюджується не тільки на соціальні та статусні ролі комунікантів, на стиль спілкування, але і на наміри тих, хто говорить і характер того, що повідомляється [31,c. 128].

Той, хто говорить завжди переслідує декілька цілей: передати інформацію про об'єкт X, переконати адресата в істинності цієї інформації, виявити свою роль в отриманні цієї інформації. При цьому верифікація і апробація інформативної спроможності мовних актів і текстів також є жорстко регламентованою процедурою. Все це в цілому визначає унікальність комунікативних процесів в науковій сфері.

Чинниками, що сприяють міжкультурній комунікації у сфері науки, є наступні: здійснення обміну науковою інформацією по корпоративних каналах професійних співтовариств, обмеження потоку інформації шляхом його класифікації і диференціації за різними темами і проблемами дисциплінарних областей знання, вибір однієї мови (частіше всього англійської) для спілкування. Чинниками, що перешкоджають міжкультурній комунікації у сфері науки, є такі, як: відсутність однієї мови спілкування, можливість зберігання і передачі інформації на різних мовах, і, як наслідок, проблема перекладу або ретрансляції інформації на іншій мові. Отже, можна зробити висновок про те, що найважливішими причинами, що ускладнюють комунікативні процеси в науковій сфері, є проблеми лінгвістичні, мовні і мовленнєві.

Проблеми відмінностей в культурах нейтралізуються в даному випадку, оскільки корпоративне наукове середовище складалося впродовж декількох сотень років як інтернаціональне, що і знайшло віддзеркалення в мові науки. У багатьох культурах в результаті використання національної мови в науковій сфері склався особливий функціональний стиль, призначений для експлікації наукової інформації.

У багатьох мовах склалися національні терміносистеми, що відображають систему знань з даної дисципліни.

В даний час теорія перекладу як самостійна наукова дисципліна, а разом з нею і перекладацька практика, багато в чому трансформуються в ширшу, глобальнішу дисципліну – теорію міжкультурної комунікації. Переклад як особливий вид мовної діяльності є одним з основних і загальноприйнятих засобів міжкультурної комунікації, оскільки дуже часто саме перекладач стає посередником в обміні науковою інформацією.

Однією з найважливіших реальностей перекладу є ситуація відносності результату процесу перекладу, вирішення проблеми еквівалентності стосовно кожного конкретного тексту. Існує декілька поглядів на цю проблему.

Так, концепція формальної відповідності [25,c.11] формулюється таким чином: передається все, що піддається вербальному виразу. Неперекладні елементи, що важко перекладаються, трансформуються, опускаються тільки ті елементи тексту-джерела, які взагалі неможливо передати. Автори концепції нормативно-змістовної відповідності стверджують, що перекладач повинен слідувати двом вимогам: передавати всі істотні елементи змісту початкового тексту і дотримувати норми мови, яка перекладається. В цьому випадку еквівалентність трактується як рівноважне відношення повноти передачі інформації і норм мови перекладу.

Автори концепції адекватного (повноцінного) перекладу вважають переклад і точний переказ тексту абсолютно різними видами діяльності. Вони вважають, що при перекладі слід прагнути до вичерпної передачі смислового змісту тексту, причому добиватися того, щоб процес трансляції інформації відбувався тими же (рівноцінними) засобами, що і в тексті оригіналу[12,c.56].

Стосовно практики перекладу наукових текстів поняття еквівалентності є актуальним і цілком зрозумілим і спирається, швидше за все, на концепцію Л.К.Латишева, який розглядає в своїй роботі специфіку перекладу текстів різних стилів. Складною проблемою, пов'язаною з перекладом наукових текстів, є проблема передачі початкового змісту за допомогою іншої терміносистеми. Ми вважаємо, що терміносистема мови перекладу є принципово неповторною, як і лексична система в цілому. Це пов'язано з наступними причинами:

терміносистема є частиною лексичної системи національної мови, отже, вона в тій чи іншій мірі відображає його національно-культурну специфіку;

терміносистема відображає наочно-понятійну область знань в конкретній дисциплінарній області, яка також може відрізнятися в різних культурах;

терміносистема завжди динамічна, вона постійно змінюється як в системних відносинах між одиницями, так і відносно плану змісту окремої термінологічної одиниці.

Вказані чинники часто призводять до того, що терміни розглядаються які такі, що не мають еквіваленту або частково еквівалентні одиниці.

Поняття безеквівалентності на лексичному рівні розглянуте і описане, її причинами є:

1) відсутність предмету або явища в житті народу;

2) відсутність тотожного поняття;

3) відмінність лексико-стилістичних характеристик.

Стосовно термінології, частіше за все зустрічаються перші дві причини, особливо відсутність тотожного поняття.

Як приклад можна привести спроби зіставлення російської і англійської медичної термінології, які виявили принципове неспівпадіння лексичних значень функціонально-тотожних і нерідко схожих по звуковій оболонці термінів Великобританії і США. Такі ж принципові відмінності ми можемо виявити практично в будь-якій гуманітарній науці, що займається дослідженням і описом суспільства, реалій його життя і внаслідок цього є нерозривно пов'язаною з національно-культурною специфікою цих реалій.

А тим часом більшість термінологічних одиниць створена на базі інтернаціональної лексики й інтернаціональних морфем, і через це дуже часто може виникати ілюзія термінологічної тотожності, якої насправді немає, або спроба відтворити семантичну структуру терміну на основі значення складових його морфем. Подібні ситуації часто призводять до неточностей або навіть серйозних помилок при перекладі.

Із сказаного витікає необхідність порівняльних досліджень терміносистем як в плані семантичного опису їх значень, так і в плані вивчення способів номінації, продуктивних в тій або іншій системах знань, а також необхідність розробки прийомів перекладу безеквівалентних термінів.

У перекладацькій практиці часто використовується транслітерація і транскрипція для перекладу безлічі термінологічних одиниць.

Цей прийом перекладу можна розглядати як прийнятний за умови проходження далі ніж роз'яснювальний переклад, тобто дефініціювання даного поняття.

При цьому слід згадати про те, що даний спосіб, з одного боку, призводить до інтернаціоналізації термінологічних систем, з іншого боку, наслідком цього прийому може з'явитися необґрунтоване запозичення, яке призводить до зрушень в терміносистеми в цілому.

Отже, необхідна розробка конкретних перекладацьких процедур в передачі термінологічних одиниць іншої мови.

1.2 Лексичні особливості англійських науково-технічних текстів

Науковий стиль є одним з функціональних стилів, що характеризується повідомленням нової інформації в строгій, логічно організованій і об'єктивній формі.

Даний стиль визначається, в першу чергу, як така організація мовного матеріалу, яка служить, перш за все, послідовному і систематичному викладу наукових питань; точній передачі результатів спостереження, експерименту і аналізу; розкриттю загальних закономірностей, управлінням життям природи і суспільства; доказу правильності (або помилковості) тієї або іншої теорії, концепції і тому подібне [33,c.81].

Вказівка на те, що науковий стиль, перш за все, характеризується тим, що відображає ментальну діяльність людини, і всі його жанри служать єдиній меті наукового опису предмету дослідження, представлена в багатьох роботах [35,c.347] і ін.

Сфера суспільної діяльності, в якій функціонує науковий стиль, — це наука.

Метою функціонування наукового стилю є передача наукової інформації. Науковий стиль належить до книжкових стилів, оскільки в більшості випадків науковий стиль реалізується у письмовій формі. З розвитком засобів масової комунікації, із збільшенням ролі науки в суспільстві і зростанням різного роду наукових контактів (з'їзди, конференції, симпозіуми) збільшується роль і усної форми наукової мови [22,c.253.].

Письмовий різновид тексту представлений такими жанрами, як наукові монографії, наукові статті, дисертаційні роботи, різні жанри учбової і науково-технічної літератури, виступи в наукових диспутах, наукові доповіді, лекції, науково-популярні повідомлення і жанри науково-популярної літератури.

Дані жанри розрізняються в основному композиційною побудовою текстів. Підсистема ж мовних засобів, що виявляється в текстах вказаних жанрів, достатньо одноманітна.

Наукові тексти в більшості своїх жанрових різновидів характеризуються консервативністю у відборі мовних засобів виразу. Ця обставина підкреслюється дослідниками мови наукового стилю [11,c.208].

Відповідно до основного завдання функціонального стилю, тобто передавання наукової інформації, визначаються його універсальні основні риси. В першу чергу, автори відзначають універсалізацію, що росте, і уніфікацію проявів наукового стилю в різних лінгвосоціумах [3,c.302].

Розвиток природничо-наукової думки, що супроводжується процесом диференціації окремих областей науки, призводить до все більшої уніфікації мови. Ця особливість наукового стилю призводить до вироблення штампів і шаблонів.

Перевага, яка віддається шаблону у вибиранні мовних засобів, і наявність спеціальної термінології, на думку Н.М. Разінкіної, — це дві основні межі, які виділяються при перших спробах аналізу мови наукової літератури [13,c.176].

Весь комплекс мовних засобів, які використовуються в наукових текстах, направлений на те, щоб тексти відповідали основним цільовим вимогам.

До наукового стилю пред'являються наступні універсальні вимоги: інформативність, логічність і чіткість викладу. У М.Н. Кожина, наприклад, називає точність, абстрактність, логічність і об'єктивність — це екстралінгвістичні ознаки наукового стилю, які організовують в систему всі мовні засоби, що формують даний функціональний стиль [21,c.325].

Виділення основних особливостей або основних функціональних рис стилю пов'язане з екстралінгвістичними причинами.

Їх наявність визначає відповідність функціональному завданню даного стилю. Тому основні функціональні риси стилю універсальні, вони властиві всім мовам, що виділяють даний функціональний стиль.

Така межа наукової літератури, як логічність викладу, в першу чергу, пов'язана з особливостями синтаксису наукового стилю.

Типові прийоми організації вислову в науковій літературі формуються у зв'язку з виразом аргументації наукової думки, строгим мотивуванням проходження її ланок [12, c.104.]. У синтаксичному ладі виявляється аргументованість викладу наукового стилю.

Ретельний відбір лексики сприяє чіткості, ясності викладу. Використовуються ті лексичні одиниці, за допомогою яких можна однозначно передати необхідну наукову інформацію. Варіативність лексики в наукових текстах досить обмежена.

Для наукового стилю характерне прагнення до стандарту. Інформативними тексти можуть бути тільки при правильному підборі лексичних засобів. Велику роль в створенні наукових текстів грають загальнонаукові слова, як, наприклад: процес, аналіз, параметр, аспект і тому подібне

Для наукових текстів характерні не тільки певні лексичні одиниці, але і їх певна сполучуваність.

З тексту в текст переходять типові словосполучення, які створюють клішованість мовних засобів, полегшують сприйняття наукової інформації, сприяють однозначності її уявлення [10,c.208].

Отже, відповідно до основних вимог (логічність, точність, об'єктивність), що пред'являються стилю, науковий стиль в мовах, що співставляються, проявляє універсальні стильові риси, але вибір лексики, фонетичного оформлення мови, морфологічних форм, сполучуваності слів, синтаксичної структури специфічний для кожної мови.

Лексика наукового стилю характеризується вживанням загальнокнижкового, нейтрального і термінологічного пластів; переважанням абстрактних іменників над конкретними; вживанням багатозначних слів в одному або двох значеннях; збільшенням частки інтернаціоналізмів в термінології; відносною однорідністю, замкнутістю лексичного складу; маловживаністю слів з розмовним і розмовно-просторічним забарвленням.

В області морфології наукового стилю також виявляються його загальні екстралінгвістичні ознаки — точність, абстрактність, узагальненість.

2. Особливості перекладу епонімів

2.1 Поняття епоніму і його особливості

ЕПОНІМ (Eponymos) - грец. ἐπώνυμος «названий по імені; що дав ім'я; епонім», тобто божество або видатна людина, на честь якої отримав своє ім'я який-небудь географічний об'єкт из ἐπί «на, при» + ὄνυμα (еол. вариант ὄνομα) «ім'я»).

Титул, який привласнювався переможцеві з бігу на першій стадії під час античних ігор. Під час першої історичної Олімпіади його отримав Коребу з Еліди.

Ще приклади епонімів: Пелей, син Еака, іпонім гори Пелія або Орхомен, іпонім однойменного міста), народ або часовий проміжок (наприклад, рік).

У науці епонім — назва явища (наприклад, хвороби), поняття, структури або методу по імені людини, що вперше виявила або описала їх (Квінке, закон Вакернагеля, символ Кронекера і т. п.).

Також епонімами називають будь-які власні імена, такі, що стали іменами прозивними. У хронології епонімами іменуються посадові особи, іменами яких називався рік [3,c.302].

Наприклад, в Афінах була особлива посада «архонта-епоніма», так що офіційне датування звучало: «у рік, коли архонтом був такий-то». Аналогічний спосіб датування використовувався в багатьох стародавніх державах.

Епоніми можуть бути біблійними термінами, що позначають:

а) царів та інших правителів, за часом правління яких велося числення хронології в давнину (напр.,3 Цар ; Нєєм ; Лк );

б) родоначальників племені або народу, від яких походять їхні найменування.

У народних легендах епоніми-пращури зазвичай наділяються фантастичними атрибутами, які властиві міфологічним персонажам.

У Біблії ці риси у Епонімів-праотців відсутні. Вони зображені цілком реалістично. У ряді випадків Епоніми біблійні є персоніфікацією етнічних груп [12,c.104].

Наприклад, в Битіє 10 нащадки Ною, ймовірно, означають не окремих осіб, а цілі народи. До Епонімів-пращурів належать більшість старозавітних патріархів, яких радикальна критика довгий час розглядала тільки як збірні образи.

Проте представники «школи Балтімора» й інших новітніх напрямів в бібліїстиці, грунтуючись на даних археології, дійшли висновку, що «епонімічність» патріархів не виключає їх історичної реальності як конкретних осіб.

Як ми вже згадували епонім – назва хвороби, структури або методу по імені людини, що вперше виявила або описала їх.

Епоніми широко поширені в медицині, проте останнім часом все частіше виникає необхідність в їхній заміні на більш описові терміни.

Так епоніми острівців Лангерганса, Сильвієва водопроводу і хвороби Хасимото в медичній літературі, найімовірніше, будуть названі відповідно панкреатичними острівцями, водопроводом мозку і аутоіммунним тиреоїдитом [13,c.176].

Нижче перераховані слова – всі є епонімами:

Август

Альмавіва — плащ, названий на ім'я графи Альмавіви, персонажа «Одруження Фігаро».

Альфонс

Баккара

Балаклава

Баян

Батист

Бедекер

Берданка

Бефстроганов

Болівар — модний в 1830-х роках широкополий капелюх, названий по імені Симона Болівара (1783—1830), визволителя Латинської Америки.

Бодоні

Бойкот

Браунінг

Брегет

Бурбон

Вальтер

Ватман — білий щільний папір, створений в 1770-х роках англійським паперовим фабрикантом Дж. Ватманом.

Вінчестер

Галіфе — вид брюк, названих на честь французького генерала Г. Галіфе (1830—1909).

Гільйотина

Гобелен

Дербі

Джакузі

Дизель

Дрезина

Доберман

Донжуан

Донкіхот

Дьюар

Жаккард

Імельман

Кардан

Кардіган — в'язаний жакет на гудзиках, без коміра і лацканів; названий на честь британського генерала Джеймса Томаса Брюднелла (лорда Кардігана).

Картер

Кларк

Кольт

Кондом

Коньяк

Кульман — креслярський інструмент, названий по імені винахідника, Карла Кульмана

Ловелас

Макінтош — прогумований плащ або чоловіче літнє пальто. Названо по прізвищу шотландського хіміка Чарльза Макінтоша

Мансарда

Мартен

Маузер

Мерседес

Монпансьє

Наган

Нарцис

Наполеон — первинне трикутне тістечко (у вигляді знаменитого капелюха імператора Наполеона I), що отримало свою назву в 1912, під час широкого святкування 100-ліття вигнання французів з Росії.

Ніколь

Олів’є — салат, винайдений кулінаром Люсьеном Олів’є, що тримав в Москві на початку 60-х років XIX століття ресторан паризької кухні «Ермітаж».

Панталони

Пульман

Реглан — вид верхнього одягу, винайдений для лорда Реглану, що втратив руку в битві при Ватерлоо.

Секвойя — дерево, назване на честь індіанського вождя Секвойї.

Силует

Стетсон

Страз

Сукре

Сендвіч

Френч — вид курток військового крою, названих по імені британського фельдмаршала Джона Дентона Френча.

Хуліган

Цепелін

Цицеро

Шрапнель

Епоніми - Одиниці вимірювання:

ампер ангстрем

беккерель білий

бод ват

вебер вольт

галилео гаус

генри герц

гильберт грей

дальтон дарсі

дебай джоуль

зиверт кайзер

кельвін кулон

кКюри ламберт

максвел маху

мах непер

ньютон ом

паскаль пуаз

резерфорд рентген

релей савар

сименс стокс

тесла торр

фарад фарадей

ферми франклін

ейнштейн ерстед

янський

Існує навіть бренд-епонім як явище міжкультурної комунікації.

В процесі одноманітності світу, що росте, представники багатьох країн здійснюють все більше контактів в багатьох сферах життя. Одній з таких сфер, де активно відбувається міжкультурна комунікація, є світ моди. За останні десятиліття в нашу дійсність і, як наслідок, в мову почали проникати явища і поняття, звичні і добре знайомі для іноземців, але мало або зовсім незрозумілі для нас [26,c.300].

До таких понять, відомих не тільки в світі моди, відноситься «бренд».

Бренд – достатньо ємке поняття, воно включає не тільки торгову марку, що складається з назви, графічного зображення (логотипу) і звукових символів компанії або товару. Бренд – це якесь враження споживачів про товар, ярлик, який в думках наклеюється на товар.

Джерелами для створення брендів можуть бути:

1) слова актуальної лексики конкретної мови;

2) власні імена засновників бізнесу або модельєрів, тобто епоніми;

3) створені штучно слова (зокрема абревіатури або слова, запозичені з іноземних мов).

У західній культурі існує традиція ставити на товар своє власне ім'я (епонім), тобто називати бізнес іменем творця.

Серед брендів-епонімів будинків моди, можна назвати імена відомих італійських і французьких модельєрів, це:

Giorgio Armani

Benetton Group

Canali

Roberto Cavalli

Cerruti 1881 (Nino Cerruti)

Diesel S.p.A.,

Dolce & Gabbana

Fendi

Salvatore Ferragamo

Gianfranco Ferre

Sorelle Fontana

Krizia

Moschino

Nina Ricci

Prada

Trussardi

Valentino (Valentino Garavani)

Gianni Versace

Max Mara

Gucci

Karl Lagerfeld

Бренди-епоніми багатьох будинків моди часто містять цінну країнознавчу інформацію.

З лінгвістичної точки зору при утворенні брендів-епонімів використовуються різні стилістичні прийоми, найчастіше фонетичні, такі як алітерація і асонанс, наприклад, Max Mara або Nina Ricci, але також можна зустріти і використання прийому гри слів, що базується на ефекті багатозначності, наприклад Fendi Casa, де італійське слово «сasa» позначає «будинок», а також є частиною прізвища Adele Casagrande, творця бізнесу Fendi [2,c.134].

Таким чином, епонім, в першу чергу, є власною назвою. Також – це може бути науковий термін, географічна назва, біблейська назва або, як зазначалось раніше, бренд в світі моди. Все це епоніми, які слугують важливим і сучасним джерелом знань про культуру країн мови, яких вивчаються, і є важливим засобом міжмовної комунікації.

2.2 Особливості перекладу власних назв

Характеризуючи власні назви (далі ВН) як об'єкт перекладу, говорять зазвичай, що вони, як правило, перекладу не підлягають. Під цим мається на увазі, що для розуміння ВН достатньо вказівки на те, що перед нами — ім'я або назва (а цю функцію виконує в письмовому тексті заголовна буква). Звідси витікає, що збереження (або передачі з мінімальними змінами) звукової оболонки імен власних буває достатньо для розуміння і тексту перекладу [4,c.384].

Всяке трактування принципів передачі імен власних в перекладі спирається на яку-небудь концепцію семантичної структури ВН. Концепція неперекладної ВН базується на тій точці зору, що ВН позбавлені лінгвістичного значення.

У обґрунтуванні цього пишуть, що, як повинен показувати аналіз тексту, що включає ВН, «всяке слово — не власна назва вимагає словесного опису, усередині або міжмовного перекладу, тоді як проста вказівка на те, що слово, що зустрілося, є власною назвою (антропонимом, топонімом), тобто вказівка на категоріальне, видове значення слова є достатньою».

Залишається тільки переконатися, чи дійсно для правильного розуміння тексту, а значить, і для правильного перекладу, достатньо лише вказівки на те, що ВН — це ВН.

Звичайно, у багатьох випадках справа йде саме так, особливо за наявності в самому тексті експліцитних вказівок на те, що за об'єкт названий даним іменем. Але було б невиправданим поширювати цю думку на всі випадки вживання ВН в тексті.

Особливо показовими в цьому відношенні є, на наш погляд, ті мовні повідомлення, в яких відсутні експліцитні характеристики об'єкту, що носить дане ВН [7,c.135].

Розглянемо декілька прикладів, узятих з оригінальної літератури англійською мовою, які супроводжуватимемо дослівним перекладом.

1. Conan Doyle was а favourite author and in Baker Street his beloved detective was constantly and closely attended by his medical Boswell.

Конан-Дойль був популярним письменником, а на Бейкер-стріт його улюблений слідчий був оточений невідступною увагою свого медичного Босвелла.

2. Presidents of other networks could take chances. They didn't work for а maniac like Gregory Austin, who fancied himself а combination of Bernard Baruch and David Merrick.

Президенти інших телекомпаній могли і ризикувати — адже вони не працювали на маніяків на зразок Грегорі Остіна, який уявляв себе поєднанням Бернарда Баруха і Девіда Мерріка.

3. Diana was holding everyone's attention with а funny story about her twin sons (...) «I can't lie about their ages. And naturally the Beatles are their idols. They also have long hair. Oh, my dear, they are absolutely Carnaby Street.

Діана розважала присутніх веселими розповідями про своїх близнят... «Я не можу приховувати їх віку. І, звичайно, Бітлз — це їх кумири. Вони такі ж довговолосі. Та що там, мої хлопчики — це просто Карнабі-стріт».

Можна чекати, що для багатьох читачів цитовані рядки виявляться не повністю зрозумілими. Розуміння цих уривків ускладнюють ВН, хоча далеко не все з них.

Ті ВН, які, на наш погляд, є в даному випадку каменем спотикання, в приведених уривках виділені. Крім них, в кожній цитаті є й інші імена та назви (Конан-Дойль, Бейкер-стріт, Грегорі Остін, Діана, Бітле), але вони з різних причин не є складними для розуміння [20, c.69-90].

Що ж до виділених імен, то вони вимагають роз'яснень, без яких сенс тексту перекладу виявиться недоступним читачеві. Що зустрілася в прикладі 1 прізвище Босвелл належить захопленому біографові (1740 — 1795) Самюеля Джонсона, англійського письменника, ученого XVIII в., автора фундаментального словника англійської мови. Під «Босвеллом-медиком» мається на увазі доктор Уотсон, від імені якого Конан-Дойль писав книги про слідчого Шерлоке Холмсе.

Б. Барух (1870 — 1965) — відомий американський фінансист і політичний діяч, Д. Меррік (р. 1912 р.) — відомий американський продюсер театру і кіно.

Порівнянням з цими людьми автор хоче показати, що персонаж, про якого йде мова, приписує собі як неабиякі ділові, так і творчі якості. Нарешті, в третьому прикладі мати, характеризуючи зовнішній вигляд своїх синів, згадує про Карнабі-стріт — вулицю в Лондоні, відому своїми магазинами модного одягу для молоді [21,c.325].

Як бачимо, для правильного розуміння і перекладу тексту в цитованих уривках далеко не достатньо знати, що дане слово — ВН, а аналіз смислової структури вимагає додаткової інформації.

Щоб продемонструвати, які неточності (а деколи і помилки) трапляються в перекладах, наведемо ще два приклади з англо-американської літератури.

4. The driver was sort of а wise guy. I can't turn around here, Mac. This here's а one-way.

Але водій попався хитрий. «Не можу, Мак, тут рух односторонній».

Ім'я Мак, яке ми зустрічаємо в перекладі (загалом – правильному), декілька насторожує читача: адже героя роману, до якого звертається шофер таксі, звуть Холден Колфілд.

Контекст не проливає світла. До того ж у іншому місці роману Холдена називають ще і Джеком. Тим часом Мак і Джек — це поширені в Америці сленгові звернення до незнайомого чоловіка.

5. I marvel at the felicity of their style; but with all their copiousness (their vocabulary suggests that they fingered Roget's Thesaurus in their cradles) they say nothing to me.

Я дивуюся досконалості їх стилю; але всі їх словесні багатства (відразу видно, що в дитинстві вони заглядали в «Скарбницю» Роджета) нічого не говорять мені.

Тут ми маємо справу вже з явною перекладацькою помилкою: відразу видно, що на відміну від поетів, про яких іронічно відгукується С. Моем, перекладачка ніколи не зазирала в «Тезаурус» Пиці — один з популярних словників синонімів і близьких по сенсу слів, що належить англійському вченому Пітеру Пиці (1779—1869). Цей словник первидається і до нашого часу [9,c.114].

Ми дозволимо собі твердження, що саме відношення до ВН як до слова, що не вимагає перекладу, і призвело в попередньому прикладі до неясності, а в останньому випадку до помилки.

Таким чином, виключення із загального правила, про яке йшла мова вище, очевидно, вимагають уважного аналізу.

Необхідно спробувати відповісти на питання:

1) чи дійсно порожня семантична структура ВН;

2) які формальні і змістовні ознаки ВН і в яких випадках підлягають передачі;

3) якими способами здійснюється передача змістовних елементів ВН при перекладі.

Цим питанням і присвячені викладені далі спостереження.

В більшості випадків ВН, що вперше вводиться в текст, пояснюється в цьому ж тексті: воно найчастіше супроводжується характеристиками об'єкту — носія імені [2,c.134].

Іноді ВН вводиться в контекст без пояснень, але про носія імені ми отримуємо необхідні відомості з описуваної ситуації або з подальшого викладу, в якому ім'я, що було для читача спочатку умовним ярликом, поступово, так би мовити, обростає плоттю і кров'ю.

Оскільки одна і та ж ВН, скажімо, особисте ім'я або прізвище, може належати різним людям, то ВН, узята поза контекстом і поза мовною ситуацією, може здаватися словом, позбавленим індивідуалізуючого значення.

Проте фактом залишається те, що у ряді випадків ВН вводяться в текст без будь яких прямих або непрямих пояснень. Це пояснюється тим, що вони володіють незалежними від контексту, чітким індивідуалізуючим значенням.

Наприклад:

6. «No more than two", Sonia said. «Remember you're in the tropics.» «When it comes to my drinking", Murphy said, «the tropics begin just below Labrador for my wife.» - «He більше двох, — нагадала Сопе. — Не забудь, що ти в тропіках».

«Як тільки я збираюся випити, моїй дружині здається, що тропіки починаються від самого Лабрадору», — сказав Мерфі.

Абсолютно ясно, що якщо читач не знає, де знаходиться Лабрадор, сенс фрази буде для нього втрачений. Тому наявність у даного ВН інформації, що відображає, щонайменше, географічне положення об'єкту, не має викликати сумнівів [5,c.263].

Не залежне від контексту індивідуалізуюче значення, якщо воно є, робить ВН словом з повною смисловою структурою. А це відкриває можливість використання слова в переносній смисловій функції. Наприклад:

7. In the years from Appomaitox to the end of the nineteenth century the American people settled half their continental domain, laid down а vast railroad system, and grew mighty in the world on their great resources of coal, metals, oil and land. (R. Hofstadter)

За роки від AnnoMaiTOKca до кінця XIX сторіччя американці заселили половину своїх континентальних володінь, заклали розгалужену мережу залізниць, а їх країна нарощувала свою потужність, спираючись на величезні ресурси вугілля, металу, нафти і земель [6,c.240].

ВН Аппоматтокс відома, мабуть, майже кожному американцеві: у 1865 р. в містечку під цією назвою (штат Вірджинія) капітулювала армія Конфедерації південних штатів, що ознаменувало закінчення громадянської війни.

Наприклад:

8. His father (...) fought from Manassas to Appomatox.

Його отець пройшов із зброєю в руках від Манассаса до Аппоматтокса.

Ця фраза означає: «пройшов всю громадянську війну» (у битві при Манассасе (1861 р.), відбулося перше значне зіткнення армій північних і південних штатів).

Можна відзначити, що в цитованих уривках топоніми позначають не територіальні, а тимчасові віхи, тобто географічна назва переноситься на пов'язану з ним подію [15,c.33-47].

Імена людей, що користуються популярністю, широко застосовуються з метою образної характеристики:

9. «So stop crying in your beer about being just а possession. From now on you'll be Florence Nightingale, Sigmund Freud and the best friend he ever had.»- «Отже припините плакати про те, що ви для чоловіка просто звичайна річ. Відтепер ви будете для нього Флоренс Найтінгейл, Зігмундом Фрейдом і найкращим іншому».

Згадка імен Ф. Найтінгейл (1820—1910), видатної англійської медсестри, і австрійця 3. Фрейда (1856—1939), засновника психоаналізу, рівнозначно тут закликають бути дбайливою медсестрою і уважним психологом (по сюжету книги цей заклик звернений до дружини раптово важко хворої людини).

Наприклад:

10. On Christmas Eve she and Mag gave а party. Holly asked me to come early and help trim the tree (...) It would have taken а Rockefeller to decorate it for it soaked up baubles and tinsel like melting snow. – В святвечір вони з Мег покликали гостей. Холлі попросила мене прийти раніше і допомогти прикрашати ялинку... Щоб цю ялинку прикрасити, потрібно бути Рокфеллером, тому що іграшок і серпантину на неї було не напасатися: вона все поглинала як танучий сніг.

Автор хоче підкреслити тут розміри ялинки, оскільки довелося б витратити багато грошей, щоб купити достатню для неї кількість іграшок; Рокфеллери — одне з багатющих сімейств Америки.

Як ми бачимо, в приведених прикладах ВН відносяться до об'єктів, що користуються широкою популярністю. Тому-то і відпадає необхідність в конкретизації імені контекстом, як це буває в інших випадках.

Вказану групу, яка, на наш погляд, займає особливе місце в системі ВН (що обов'язково повинне враховуватися при лексичному і перекладацькому аналізі тексту), називатимемо одиничними ВН. Інші ВН, такі, що вимагають конкретизації в контексті і мовній ситуації, назвемо множинними антропонимами [14,c.240].

Одиничні ВН володіють смисловою структурою, тобто в їх значенні закладені не тільки загальнокатегоріальні ознаки, властиві всім ВН (віднесеність до того або іншого роду об'єктів), але і набір диференціальних ознак, що характеризують даний об'єкт.

Їх сигнифікату не можна приписувати всю суму відомостей про індивідуальний об'єкт. «Теорія, згідно якої власні імена мають більше значення, ніж прозивні, або їх значення нескінченне, справедлива лише в тому випадку, якщо ім'я як мовну категорію підмінити нашими відомостями про названий об'єкт».

Проте якась частина відомостей про широко відомий об'єкт, що є загальним надбанням, не може бути відкинута.

Словникові дефініції, в принципі, не дають можливих переносних значень, але можуть бути використані як відправна крапка для інтерпретації останніх, наприклад:

11. «And since you are interested in local birds, we must find you а Lukulukoko to work on. It has blood red feathers, utters а loud hoarse cry and is said to be warning travellers and tribes of disasters to come — so ominous (...) But what's so amusing about this one is that its feathers derive all their colour from а loosely fixed copper pigment which dissolves immediately in the weakest solution of ammonia, leaving Cassandra prophesying away in the nude» - «Якщо вже ви цікавитеся місцевими птахами, треба нам буде знайти для вас «лукулукоко». У неї криваво-червоне пір'я, і вона видає гучний хрипучий крик, який попереджає подорожніх і місцеві племена про наступаючі нещастя — дуже вже зловісні... Але важливо те, що своїм забарвленням птах зобов'язаний слабко закріпленому мідному пігменту, який миттєво розчиняється в слабкому розчині аміаку, через що ця Кассандра вимушена пророкувати, в деякому роді, голяка». (Пророк Кассандра, по легенді, провіщав нещастя.)

12. She is putting on weight she says because she eats compulsively because our happy home has been broken up. Freud, Freud, in the ice cream parlor – А вагу вона набирає ніби то тому, що вимушена багато їсти, оскільки розбито наше щасливе сімейне вогнище. І тут — Фрейд, він проник навіть в шоколадне морозиво.

(Згадкою про Фрейда супроводжується подібність психоаналітичного міркування.)

Легко помітити, що в навединих прикладах ВН вжито як так зване предикативне слово. Це означає, що реалізуються одночасно два плани його змістовної структури: вказівка на одиничний об'єкт і через цю вказівку — виділення ряду характерних ознак цього об'єкту, які приписуються іншим об'єктам або іншим компонентам мовної ситуації [7,c.135].

Це, мабуть, головна умова, при якій передача ВН вимагає особливої уваги перекладача. Сподіватися на механічну транслітерацію в таких випадках не можна, оскільки вона може не забезпечити передачу елементів змістовної структури, що акцентуються. ВН.

Завдання перекладача — у кожному конкретному випадку виявити ці елементи і спробувати донести їх до читача.

Подивимося, яким способом це досягається.

Одиничні ВН, як наголошувалося, належать об'єктам, широко відомим в даному мовному колективі в даний період часу. Якщо до того ж вони відомі в країні, на мову якої здійснюється переклад, то у такому разі особливих проблем у перекладача не виникає. ВН при цьому вже має традиційний еквівалент, який є стійким фактом мови перекладу (напр., Columbus — Колумб, Freud — Фрейд, Shakespeare — Шекспір, Rockefeller — Рокфеллер, Thames — Темза) [11,c.208].

Інша справа, коли одиничне ім'я є реалією, мало відомою читачам на мові перекладу. Візьмемо хоча б такий приклад:

13. His eyes narrowed. «So how did you know?"

«Read it in Winchell.» Which I had, as а matter of fact.

Навіть при бажанні, в даному випадку важко було б передати Winchell простою транслітерацією, не вникаючи в зміст цієї ВН: дуже незвичайна граматична функція, в якій вона виступає, — обставина, виражена поєднанням з приводом.

Коли з'ясовується, що Уїнчелл — це американський журналіст, відомий своїми підбірками світської хроніки, перед перекладачами відкривається можливість вибору одного з трьох варіантів перекладу:

а) транслітерація плюс підрядкова примітка. Інакше кажучи, фраза «Я прочитав про це у Уїнчелла» супроводжується виноскою: «Уїнчелл — американський журналіст, що пише в розділах світської хроніки і відомий своїми матеріалами про особисте життя знаменитостей». Цей варіант «близький до оригіналу» і в той же час дозволяє читачеві зрозуміти смислове наповнення;

б) транслітерація плюс пояснювальні слова, введені в текст: «Я прочитав про це в розділі світської хроніки Уїнчелла». Такий варіант гарний тим, що вводить ВН в контекст природним чином і робить фразу зрозумілою, не відволікаючи читача виносками;

в) повна відмова від збереження формальної оболонки ВН при розкритті її змісту описовим перекладом: «Я прочитав про це в світській хроніці». Такий варіант теж можна визнати правомірним як правильно передавальний сенс і направлений на читача, зацікавленого в засвоєнні змісту перекладної книги при мінімумі таких психологічних перешкод для сприйняття, якими є зазвичай примітки і малозрозумілі (до того ж невимовні) іноземні імена [4,c.384].

Розглянемо ще один приклад, в якому змістовність ВН особливо рельєфна завдяки його незвичайній синтактико-граматичній функції:

14. What I want to know is — does he take me home afterward. I'm not Emily Posted.

Тут також можливі три варіанти перекладу:

а) «Я не читала Емілі Пост» (Е. Пост — автор відомої книги з етикету). Цей варіант буде також частково пояснювальним, оскільки слово «читала» має на увазі,, щоВН позначає літератора;

б) «Я не навчалася етикету по книзі Емілі Пост»;

в) «Я не вивчала з книг правила правильної поведінки».

Третій (описовий) спосіб перекладу переважно, мабуть, там, де ВН уживається одноразово впродовж всього тексту і служить перш за все образним лексичним засобом для виразу прозивного значення. Насправді, якщо імена Уїнчелл і Емілі Пост знайомі американцям, то російському читачеві вони нічого не говорять, так що, навіть якщо і залишити їх в перекладі, вони не зможуть нести того образного навантаження, яке поклав на них автор оригінального тексту [7,c.135].

Тому розумніше взагалі опустити їх в перекладі у разі, коли це не руйнує змістовної і стилістичної єдності тексту і виправдовується міркуваннями доступності тексту.

Втім, до опущення ВН в перекладі треба підходити вельми обережно. Часто переважно буває другий (що пояснює) спосіб передачі ВН, при якому істотні для розуміння компоненти смислової структури назви отримують експліцитний вираз.

Так і поступають у багатьох випадках перекладачі. Наприклад, назва розповіді Ф. Скотта Фітцджеральда «The Diamond as Big as the Ritz» звучала б безглуздо в дослівній передачі: «Алмаз величиною з «Ріц», оскільки порівняння з незрозумілим предметом під назвою «Ріц» навряд чи допомогло б представити величину алмазу. Абсолютно закономірно тому введення слова «готель» в російський переклад назви («Алмаз величиною з готель «Ріц»).

Проаналізуємо переклад наступних рядків:

15. But old Stradlaler kept snowing her in this Abraham Lincoln, sincere voice, and finally there'd be this terrible silence in the back of the car. - Але Стредлейтер все умовляв її, голос у нього був як у президента Лінкольна, жахливо чесний, щирий, і раптом наступила страшна тиша.

Хоча ім'я Аврама Лінкольна добре відоме в наший країні, перекладачка, якби нагадуючи читачам, абсолютно правильно додає слово «президент», оскільки порівняння не зовсім звичайне і можна не відразу здогадатися, про кого йде мова.

У обох останніх випадках ВН несуть велике образне навантаження. Замість них теоретично могли б бути використані і прозивні слова; але ВН дозволяють дати більш ємну характеристику, оскільки здатні указувати на об'єкт в нерозчленованій цілісності його ознак.

А. Лінкольн славився своєю чесністю, непідкупністю, умінням переконувати, і на всі ці ознаки, не перераховуючи їх, і вказує автор, використовуючи ВН [12,c.104].

«Неоцінима прагматична зручність власних імен якраз в тому і полягає, що вони дають можливість публічно говорити про кого-небудь, не домовляючись заздалегідь, які саме властивості повинні забезпечити ідентичність референта», — писав Дж. Сирль.

Вживання одиничного ВН — це могутній стилістичний прийом, що дозволяє створити комплексний і цілісний образ.

Що всі читають англомовну літературу добре знають, наскільки важливе значення для розуміння тексту мають одиничні ВН, такі, що належать відомим в своїх країнах політичним діячам, бізнесменам, артистам, режисерам кіно і телебачення, письменникам, журналістам, персонажам популярних фільмів і книг, національного фольклору, а також назви міст, районів, деяких вулиць (напр. Wall Street, Broadway, Madison Avenue і так далі) і окремих будівель (напр., Empire State Building), а також фірм, установ, організацій і тому подібне.

На жаль, більшість англо-російських словників залишають за бортом навіть самі широковідомі з них, тоді як необхідність включення одиничних ВН в словники підтверджується перекладацькою практикою.

Що ж до множинних ВН, то вони можуть також виступати як повнозначні слова, якщо за ними закріплені мовною практикою стійкі асоціативні значення (напр., John Doe — рядовий, «середньостатистичний» американець; Jane, Judy — будь-яка дівчина, «подруга»; Bobby — поліцейський; Paddy — ірландець і так далі).

У таких випадках механічна транслитерация, як правило, не досягає мети. Для розкриття змістовного значення можуть бути застосовані ті ж способи, що використовуються для передачі одиничних ВН.

Потрібно, проте, відзначити, що в питаннях передачі англійських ВН стикалися і стикаються часом до цих пір суперечливі теоретичні концепції і практичні прийоми передачі іноземних імен [26,c.300].

Це призводить до співіснування не схожих один на одного дублетів, що є різними варіантами одного і того ж іноземного ВН (напр. Юз і Хьюз, Ріган і Рейган, Гулль і Халл).

У результаті руйнується тотожність імені в іншому мовному середовищі, що з жалем констатував І. А. Кашкин з приводу деяких перекладів Діккенса: «Як звуть по-людськи якусь Мерайю Лобс в «Записках Піквікського клубу»? Для англійця — точно так, як і Мерайю Стюарт. Як звуть якихось Томеса?

Для англосакса так само, як Томеса Гарді або Томеса Едісона. На честь кого названий Лінкенс Моньюмент Для американця — на честь президента Лінкена. Ім'я убитого Макбетом короля Данкена звучить для англійця так само, як ім'я знаменитої танцівниці Ізідор Данкен.

Але для російського читача все це фонетичні загадки, в яких мало хто дізнається Марію Стюарт, президента Лінкольна, Томаса Гарді, Айседору Дункан і тому подібне» [21,c.325].

За наявності великої різноманітності практичних прийомів передачі ВН на російську мову перекладач може, звичайно, спиратися на ту концепцію, яку вважає найбільш задовільною.

Але він не повинен забувати про те, що одне і те ж ім'я повинне залишатися самим собою (тотожність ВН самому собі, його незмінність — це одна з найважливіших його властивостей). Тому здається ризикованим винаходити абсолютно нові методи транскрипції. Тим часом подібні спроби іноді робляться: як приклад можна привести передачу глухого міжзубного англійського th російським словосполученням фс (при традиційних варіантах т або з).

Не менш обережно слід підходити і до граматичного оформлення іншомовних ВН в російському тексті.

У поєднанні з російськими словотворчими суфіксами вони можуть звучати неприродно і навіть комічно. Наприклад, трохи ріже слух прикметник в кожному з наступних поєднань: «Нейтльова діва» (Nateley's whore — від ВН Нейтлі10), «Фасоусовський шофер» (the Thaw chauffeur ) «, що віддає таким перекладацьким «соусом».

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. З огляду на те, що відома частина ВН володіє повною смисловою структурою, механічна передача їх фонографічної оболонки не може вважатися достатньою умовою адекватності перекладу контекстів, що містять такі ВН [22,c.253].

2. Основною групою повнозначних ВН є так звані одиничні ВН, які, як правило, не супроводжуються уточнюючим контекстом, оскільки їх індивідуалізуючі значення не залежать від конкретної мовної ситуації і мовного оточення.

3. Важливою особливістю одиничних ВН є їх здатність виступати як предикативні (що характеризують) слова, що володіють двопланними значеннями: вказівки на індивідуальний об'єкт і через його ознаки уподібнення йому інших об'єктів. Це супроводжує іноді здатність ВН отримувати синтаксичні функції, не властиві їм при прямій номінації. Подібні випадки вимагають особливо уважного відношення при перекладі.

4. Розкриття смислової структури одиничних ВН може досягатися наступними основними способами: знаходженням еквівалента в мові перекладу; транскрипцією одночасно з підрядковою приміткою; транслітерацією одночасно з експліцитною передачею смислових компонентів (пояснюючий переклад); відмовою від передачі формальної сторони ВН і розкриттям її змісту іншими способами (описовий переклад).

5. Орфографічне і граматичне оформлення ВН в перекладі повинно орієнтуватися на бажаність збереження тотожності назви в мові перекладу.

2.3 Проблема дослідження епоніма-терміна в науково-технічних текстах

Розглянемо тепер особливості епоніма-терміна. Терміни є смисловим ядром спеціальної мови і передають основну змістовну інформацію.

У сучасному світі в результаті зростання науково-технічних знань понад 90% нових слів, що з'являються в мовах, складають спеціальні слова. Потреба в термінах набагато вища, ніж в загальновживаних словах.

Зростання кількості епонімів-термінів деяких наук випереджає зростання кількості загальновживаних слів мови, і в деяких науках кількість термінів перевищує кількість неспеціальних слів.

Бурхливе утворення нових дисциплін (в середньому кожні 25 років число їх подвоюється) спричиняє собою їх потребу у власній термінології, що призводить до стихійного виникнення термінологій.

В умовах "термінологічного потопу" перед фахівцями постає серйозна проблема впорядкування всього масиву термінології. І в цьому випадку на перший план висувається такий важливий аспект, як нормативність.

Термінологія, займаючи в спеціальних мовах центральне місце, володіє певною самостійністю формування і розвитку. Звідси неминуче витікає і деяка самостійність лінгвістичного критерію оцінки терміну, і зокрема, нормативної його оцінки.

Лінгвістична нормативність в загальному вигляді - це правильність освіти і вживання епоніма-терміну. Процеси терміноутворення і терміновживання - не стихійні, а свідомі процеси, підконтрольні лінгвістам і термінологам.

Норма в термінології повинна не суперечити, а відповідати нормам загальнолітературної мови, в той же час існують і особливі вимоги, які пред'являються до терміну.

Питання це має давню традицію. Нормативні вимоги до терміну вперше були сформульовані основоположником російської термінологічної школи Д. С. Лотте. Це - системність термінології, незалежність терміну від контексту, стислість терміну, його абсолютна і відносна однозначність, простота і зрозумілість, ступінь впровадження терміну [28,c.47].

Надалі ці вимоги лягли в основу методичної роботи над термінологією в Комітеті науково-технічної термінології Академії наук і були зведені воєдино в "Короткому методичному посібнику з розробки і впорядкування науково-технічної термінології".

Зупинимося докладніше на кожній з цих вимог, які відносяться до епоніму-терміну в рівній мірі:

1. У вимозі фіксованого змісту (одному знаку відповідає одне поняття) полягає положення про те, що термін повинен мати обмежений, чітко фіксований зміст в межах певної терміносистеми в конкретний період розвитку даної області знання (останнє уточнення представляється важливим, оскільки з поглибленням знання зміст поняття може розвиватися і з часом той же термін може набути іншого значення).

Звичайні слова уточнюють своє значення, набувають різних смислових відтінків в контексті фразеологізму, у поєднанні з іншими словами.

Контекстна ж рухливість значення для терміну абсолютно неприпустима. Потрібно підкреслити, що тут міститься логічна вимога до терміну - постійність його значення в рамках певної терміносистеми.

2. Наступна вимога - точність терміну. Під точністю зазвичай розуміється чіткість, обмеженість значення.

Ця чіткість обумовлена тим, що спеціальне поняття, як правило, має точні межі, що зазвичай встановлюються за допомогою визначення - дефініції терміну [6,c.240].

З погляду віддзеркалення змісту поняття точність терміну означає, що в його дефініції є необхідні і достатні ознаки поняття, що позначається.

Термін повинен також (прямо або побічно) відображати ознаки, по яких можна відрізнити одне поняття від іншого. Терміни володіють різним ступенем точності.

Найбільш точними (або правильно орієнтуючими) представляються мотивовані терміни, в структурі яких особливо яскраво передані зміст поняття або його відмітні ознаки, наприклад: чутлива поверхня напівпровідникового детектора іонізуючого випромінювання, цільність зовнішньої зони дифузійного шару [9,c.114].

Значення безлічі невмотивованих термінів не виводиться із значення тих, що входять в них терміноелементів (з'єднання типу ластівчин хвіст). Сюди ж відносяться і хибномотивовані терміни типу атом або терміни-епоними.

Останні мають ту позитивну якість, що не викликають ніяких асоціацій. Але тут є і негативний аспект: в більшості випадків епоніми-терміни не викликають уявлень і не відображають зв'язку даного поняття з іншими (многочлени Чебишева, кератопротез Федорова), тому освоїти їх надзвичайно важко.

3. Вимога однозначності епоніма-терміна.

Особливо незручна в даному випадку категоріальна багатозначність, коли в межах однієї терміносистеми одна і та ж форма використовується для позначення операції і її результату.

Упорядкувавши термінологію, тобто фіксуючи значення кожного терміну даної системи понять, встановлюють однозначність терміну.

4. Термін не повинен мати синонімів.

Синоніми в термінології мають іншу природу і виконують інші функції, ніж в загальнолітературній мові. Під синонімією в термінології зазвичай розуміють явище дублетності (офтальмолог - окуліст, бремсберг - спуск, генитив - родовий відмінок).

Відносно епоніма-терміна випадку синонімії вкрай рідкісні, практично виключаються [15,c.33-47].

Що стосується коротких форм термінів, то існування фонетичних, графічних, морфологічних, словотворчих, синтаксичних і інших варіантів термінів призводить до коливань в їх написанні, породжує вимогу інваріантності термінів - незмінності їх форми.

Порівн.: лимфангоит - лимфангиит - лімфангіт (у медицині), граффитто - графитто - сграффитто (у архітектурі), дискета - дискетта (у інформатиці).

Це ускладнює спілкування фахівців, і часто формальна різниця приводить до семантичної диференціації.

5. Термін повинен бути систематичним.

Систематичність термінології базується на класифікації понять, виходячи з якої виділяються необхідні і достатні ознаки, що включаються в термін, після чого підбираються слова і їх частини (терміноелементи) для утворення терміну. Це вимога повністю відповідає епонімам-термінам.

З систематичністю терміну тісно пов'язана його мотивованість, т. е, семантична прозорість, що дозволяє скласти уявлення про зване терміном поняття.

Систематичність дає можливість віддзеркалення в структурі терміну його певного місця в даній терміносистемі, зв'язку одного поняття з іншими, його віднесеності до певної логічної категорії понять.

Таким чином, ознаки, які кладуться в основу побудови термінів, що відображають видові поняття, тобто поняття, що стоять на одному класифікаційному ступені, повинні бути однакові.

Звичайно, ми бачимо, що епоніми-терміни мають свої індивідуальні особливості, але і частково вони співпадають із загальними вимогами термінів, які розглянуті вище [ 31,c.27-36].

6. Стислість терміну. Термін повинен бути коротким. Тут можна відзначити суперечність між прагненням до точності терміносистеми і - до стислості термінів.

Для сучасної епохи особливо характерне утворення протяжних термінів, в яких прагнуть передати більшу кількість ознак понять, що позначаються ними. Намічується тенденція до ускладнення структури термінів-словосполучень, з'являються довгі, громіздкі назви, що наближаються до термінів-описів [30,c.215].

Ця вимога дуже актуальна відносно епоніма-терміну, оскільки потреба в ускладнених конструкціях пояснюється тим, що засобами розгорненого словосполучення передається більша кількість ознак спеціального поняття і тим самим збільшується ступінь семантичної мотивованості епоніма-терміна, що для нього дуже істотно.

Крім того, в розгорнених епонімах-термінах можливе поєднання деталізованого поняття з таким позначенням деталей, що термінує, яке робило б це позначення зрозумілим поза контекстом, тобто було б однозначним.

Але оборотною стороною подібної однозначності виявляється громіздкість тексту. Практика ж стикається з необхідністю шукати скорочений варіант довгого незручного найменування, що відповідає закону економії мовних засобів.

І в цьому випадку принципове значення має питання про те, яке словосполучення можна вважати коротким варіантом (за іншими джерелами - формою) терміну. Короткий варіант - це скорочений, але функціонально рівноцінний, вторинний знак поняття, що термінує. Він завжди проводиться від семантичної і знакової структури основного терміну.

Короткий варіант не може бути довільним, вільним, він повинен зберігати в собі необхідні систематизуючі ознаки, які поміщені в повному епонімі-терміні [8,c.168].

У роботах останніх років виділяють прагматичні вимоги, обумовлені специфікою функціонування терміну, серед яких можна назвати наступні: зануреність, сучасність, інтернаціональність і благозвучність терміну, у тому числі і епоніма-терміну, особливо в медицині.

Потреби міжнародного спілкування фахівців у зв'язку з тенденцією, що росте, до інтернаціоналізації наукових досліджень, збільшенням обміну наукової і технічної інформації відбиваються в зростанні престижу інтернаціональності, або близькості форми і збіги за змістом, епонімів-термінів, що вживаються в декількох національних мовах.

Ця тенденція відображає необхідність примирити вимогу наукової точності, з одного боку, і практичній стислості - з іншою.

Благозвучність епоніма-терміна має два аспекти: зручність вимови і власне благозвучність [27,c.158].

Специфіка деяких областей знання пред'являє додаткові вимоги до епонімів-термінів, наприклад, бажання не травмувати присутніх хворих призводить до навмисної недоступності медичної термінології і заміни таких термінів.

Всі ці нормативні розпорядження мають на увазі "ідеальний" термін і, звичайно, складно їх виконати на практиці. При стандартизації нормативність вимог спрощується. Так, як обов'язкові властивості епоніма-терміну висуваються однозначність, стислість і відповідність нормам і правилам російської мови. Решта вимог до науково-технічного епоніму-терміну пропонується вважати факультативними.

3. Особливості перекладу епонімів на прикладі медичних текстів

Усестороннє вивчення медичних термінів в лінгвістичному і понятійному аспектах є важливим етапом у вирішенні міжмовної комунікації.

Наявність в термінологічній системі як загальних з лексикою російської мови, так і специфічних характеристик припускає двосторонню спрямованість процесу вивчення епоніма-терміну [23,c.287].

З одного боку, предметом аналізу стають ті параметри епоніма-терміна, які зближують його із загальновживаними словами, з іншого боку, інтерес викликає специфіка епоніма-терміна, яка визначає його приналежність до власної терміносистеми.

Багатопараметричний аналіз медичної термінології, виконаний на основі медичної енциклопедії (більше 54000 термінів), вказує на той факт, що медичні терміни складаються:

- із слів-термінів – 25,6% (кома, абстиненція, фенілкетонурія, перикард, лапаротомія, пневмоторакс, анемія, лейкопенія, карієс);

- з епонімів-термінов, два слова в складі – 54,44% (паличка Фрідлендера, хвороба Паркінсона, заяча губа, гіпоксія плоду, набряк Квінке, миготлива аритмія);

- епоніми-терміни, з трьох слів – 15,44% (хвороба Маркиафава Мікеллі);

- епоніми-терміни, з чотирьох слів – 3,46% (синдром Вольффа-паркинсона-уайта);

Далі слідує різкий спад, і на терміни від 6 до 11 слів падає 0,05%.

Далеко не всякий контекст дає можливість зрозуміти значення слова. Особливу складність перекладу викликають спеціальні епоніми-терміни, переклад яких передбачає знання самої хвороби або її дослідника, тобто додаткові знання по історії медицини. Як правило, дані спеціальні слова представляють зменшувальні форми початкових слів, а також слова, що рідко вживаються в розмовній мові.

До того ж, не знаючи системи зменшувальних суфіксів, за допомогою яких йде творення даних слів, перекладач не в змозі встановити значення потрібного епоніма-терміна.

Якщо говорити про синтаксичні моделі, що використовуються як епоніми-терміни, то в більшості випадків це моделі в двох варіантах: субстантивному і атрибутивному.

Іменний характер словосполучень доповнюється дієприкметниковими зворотами і дієприкметниками з іменниками: прогресуюча короткозорість; артерія, супроводжуюча сідничий нерв [16,c.309].

У ролі субстантивного компоненту можуть виступати: іменники російського походження (горбок, відкладення, камінь, вкладки, прикус); іменники греко-латинського походження (стоматит, одонтома, індекс, адентія); іменники, запозичені з інших мов (емаль, пломба, гайморит).

Численну групу складають термінологічні словосполучення, у складі яких два атрибутивних компоненти (хронічний активний гепатит, кісткова зубна кіста, зовнішня клубова артерія).

Для субстантивних епонімів-термінів характерні такі моделі: іменник н.в. + іменник р.в.: хвороба Верльгофа, набряк Квінке, синдром Фреліха; кухоль Ейсмарха.

Увагу перекладач повинен акцентувати на високій частотності вживання абревіатур у практичній роботі лікаря і проводити роботу з трансформації багатокомпонентних словосполучень у ємніші і зручніші терміни.

Існує певна суперечність між тематико-ситуатиним представленням учбових матеріалів з російської мови, коли враховується поетапність формування лексико-граматичної бази, мовних умінь, і тематичною основою організації навчання на заняттях із загальноосвітніх дисциплін – біології, хімії, фізики, де така послідовність можлива не завжди, що пов'язано з необхідністю висвітлення конкретної теми в достатньо повному обсязі.

При вивченні термінології виникають труднощі, як правило, семантичного характеру [20,c.69-90].

Часто перекладач не уявляє конкретного змісту російських епонімів-термінів. В основі цього явища лежить той факт, що в термінології будь-якої з окремих медичних дисциплін присутні функціональні компоненти: вузькоспеціальна лексика, що є приналежністю тільки даної термінології; професійна медична лексика, до якої відносяться терміни, що функціонують в декількох медичних дисциплінах; загальномедична лексика, тобто терміни, що позначають поняття, загальні для всіх медичних дисциплін.

Поєднання всіх цих функціональних компонентів призводить до такого стану термінологічної системи, коли різко зростає термінологічна синонімія, що перешкоджає адекватному сприйняттю наукової інформації, адекватному перекладу наукової медичної літератури, взаєморозумінню і взаємозбагаченню національних медичних наукових шкіл, і гальмує впорядкування терміносистеми, наприклад: прогнія – дистальний прикус; прогнотія – мезіальный прикус; верхній – дистальний; нижній – проксимальний; перкусія – вистукування; аускультація – вислухування; пальпація – обмацування; видалення – ампутація, ектомія, резекція, екстирпація; гіпертонічна хвороба – артеріальна гіпертензія; коронарна хвороба серця – ішемічна хвороба серця, серцевий блок – серцева блокада; жовчно-кам'яна хвороба – хронічний калькульозний холецистит) [29,c.260].

У лінгвістичній літературі немає єдиної думки про термінологічну синонімію. Хоча, безумовно, наявність синонімів не бажане в термінології явище, факт її існування визнається багатьма вченими (В.А. Гречко, Б.Н. Головін, С.В. Гріньов, В.П. Даниленко, Р.Ю. Кобрін).

Інші ж мовознавці-дослідники категорично відкидають синонімію у сфері сучасної термінології, в професійній лексиці (В.К. Фаворит, А.П. Євгеньєва, А.Б. Шапіро, Е.Н. Толікіна). Основною базою утворення термінологічної синонімії є запозичення з грецької і латинської мов і їх еквіваленти російського походження.

Чимало дослідників заперечують наявність повних синонімів. Д.С. Лотте вважає, що в термінології слід розрізняти «абсолютні» і «відносні» синоніми, І.В. Рахманов розрізняє в семантичному плані рівнозначні і нерівнозначні синоніми. Заперечують наявність «абсолютних» синонімів Е.М. Галкіна-Федорук, Л.А. Булаховський, Р.А. Будагов та ін.

Відповідно до спостережень можна стверджувати, що в медичній термінології функціонують часткові синоніми. В окремих випадках кількість синонімів може сягати 15 і більше. Ми вважаємо, що потрібно «звести до мінімуму» число термінів-синонімів, залишивши один – найбільш точний. Наприклад, в окремих клінічних дисциплінах кількість синонімів доходить до 40% від загального числа термінів [24,c.84].

Явище полісемії складає близько 0,7% від загальної кількості слів. Наприклад, анатомічні терміни нирка і свічка багато студентів визнають як знайомі, але на практиці вони відомі не в тому значенні, яке мають у фармацевтичній термінології, а слова, що вживаються в повсякденній мові - шар, ухил, плівка, мішок, борозенка, колодязь, периферія, баласт - в клінічній термінології мають інше значення.

Труднощі лексико-семантичного характеру можуть бути спричинені близькістю звукового складу двох різнопонятійних лексем у російській мові .

Сьогодні важко знайти область медицини, де б в тій або іншій мірі не вживалися епоніми.

Разом з класичними термінами-епонімами, що увійшли до вжитку в XVI-XIX століттях, з'являються нові терміни, що відображають як етапи розвитку нових галузей медичної науки, так і пріоритет того або іншого ученого, країни у відкритті нових фактів.

Сьогодні важко собі уявити вивчення еволюції клінічного мислення, діагностики, історії і розвитку клініки, медицини без знання клінічної термінологічною епонімії.

Вивчення епонімічних термінів сприяє розкриттю еволюції клінічних дисциплін, діагностичного процесу мислення, а також формуванню термінологічної компетенції у студентів-медиків, опануванню ними мови спеціальності [19,c.168].

Слід зазначити, що в сучасній мові прослідковується і негативне ставлення до термінів, створених на основі імен власних.

Причина тому — недостатня семантична мотивованість термінологічних одиниць типу: комплекс Гольджі, Стоксу закон, Сухарєвої тріада, що можна пояснити асемантичністю власних імен, що входять до їх складу.

Cancer is one of the most important medical problems in today’s world. A great part of all deaths is related to cancer. This endpoint of cancer can be due to growth of the tumor, or complications, such as immunodepression and treatment adverse reactions. The morbidity and prevalence of this disease make this disease extremely important in terms of general health, since the amount of money that is spent every year is incredible and the number of human lives that are lost is incalculable. This characteristics explain why this sub>ject complex Godgy is of great interest of researchers from all the world, and that expand knowledge about the disease to reach early detection, better treatments and, finally, increased survival are pivotal. As cancer is being studied, its molecular biology and development are getting clear, and their role in cancer detection, treatment prediction, prognosis prediction is pointing to be hopeful. This paper addresses some molecular epidemiology characteristics of cancer, such as molecular malignant changes, its diagnosis and possible uses of the epidemiological assessment this disease [47].

Слід зазначити, що, хоча подібні терміни не відображають суті наукового поняття, апелятивна лексика буває нейтральною, а також хибномотивованою, і у свою чергу призводить до нерозуміння в середовищі фахівців [17,c.280].

Але роботи останніх років, а також практика дослідження епонімів-термінів у медицині переконують в тому, що терміни-епоніми значно сприяють правильному розумінню текстів і полегшують навчально-професійне спілкування.

Безперечно позитивною якістю великої кількості термінів-епонімів є їх інтернаціональний характер, тобто ідентичний вигляд і значення в різних мовах (діаграма Коул-Коула, симптом Мюссе).

PCR consists on amplification of DNA to amounts suitable for analysis, and was recently modified to allow identification of individual mutations by using primers, molecules capable of recognizing specific mutations from the target gene. Using this method, mutations can be assessed in urine or stool samples even when there is no clinical evidence of cancer. PCR can detect the presence of а mutant cell among 10,000 normal cells5,6. The microsatellite technique consists on а modification of PCR by the use of primers to most known mutation sites, Musses symptoms. All these diagnostic approaches are extremely important to demonstrate alterations in genes, proteins and growth factors, which are essential to detect cancer cells before its uncontrolled growth, predict its behavior, metastatic pathways, treatment response and prognosis. The association between these markers and carcinogens are also important in relation to risk prediction and determination [47].

Знаачне місце серед медичних термінів, що позначають різні симптоми, синдроми і хвороби, займають епонімічні клінічні терміни, в яких відображені імена учених-лікарів, що вперше їх описали або вперше застосували цей метод лікування (обличчя Гіппократа, гіпсова пов'язка за Пироговим, хвороба Боткіна, симптом Бєльського, синдром Філатова, набряк Квінке, виразка Курліна, шов Кузнєцова - Пєнського, метод Салі, Вірхова метастаз, Ланца точка, Ашоффа жовчний міхур, Пратта проба, Фалло тріада, Бріссо сіністроз, Воробйова суміш, Геркулеса хвороба, Юнга інтро- і екстраверсія).

Three mechanisms are involved in the pathogenesis of venous thrombosis, they are: venous stasis, injury to the venous wall, and hypercoagulable states. Venous stasis predisposes the patients to venous thrombosis mainly by impairing the clearance of activated coagulation factors from the local where thrombus is formed, and vascular damage contributes to the genesis of venous thrombosis through either direct trauma, or Bricco cisytrosis or activation of endothelial cells by cytokines [47].

Велику групу складають клінічні терміни-епоніми, що відображають назви окремих частин органа, тканини, клітини, найбільш поширені методи дослідження, морфологічні теорії або наукові відкриття, що отримали широке визнання (Гете кістка, Гольджі клітини, Руже оболонка, Шарнєєво волокно, Пєхліна залоза, Рюнша м'яз, Грубера зв'язка, Врісберга хрящ, Лушки мигдалина, Морганієв шлуночок, Буяльського метод, Воробйова спосіб, Кювьє вчення, Стоксу закон, Коуна правило, Мечникова теорія запалення, Сельє стрес-реакція, Гарвея положення, Крога концепція, Бернуллі принцип, Айзенка особовий опитувальник, Анохіна біологічна теорія емоцій та ін.)

The excessive mortality rate of coronary heart disease is primarily due to rupture and thrombosis of the atherosclerotic plaque. Inflammation plays а critical role in plaque destabilization and is widespread in the coronary and remote vascular beds. Systemic inflammatory, thrombotic, and hemodynamic factors are relevant to the outcome. Evidence indicates that platelets contribute to promoting plaque inflammation as well as thrombosis. A new theory of unbalanced cytokine-mediated inflammation, based upon Bernoulli principle, is emerging, providing an opportunity for intervention [47].

У цих епонімах акумульовані зусилля учених і лікарів різних країн світу в пізнанні будови і функціональних особливостей органів людського тіла, увічнена спадкоємність наукового знання, без якої неможливий хоч якийсь успішний розвиток сучасної морфологічної науки [18,c.246].

Ці терміни становлять чималий відсоток у медичній термінології і збільшують і без того величезну синонімію (хвороба Базедова-Грейвса-Перрі дифузний токсичний зоб, хвороба Боткіна — інфекційний вірусний гепатит, хвороба Верльгофа — аутоімунна тромбоцитопенія, Волковіча симптом — симптом жаб'ячих лап, Гебердена хвороба — грудна жаба).

In patients with extensive thrombosis involving the ileofemoral veins, swelling may never disappear, while in patients with less severe proximal vein thrombosis, swelling may sub>side after the initial event but may return in the next few years. Other manifestations of postthrombotic syndrome, which is also called the Verlgolf disease are pain in the calf relieved by rest and elevation of the leg, pigmentation and induration around the ankle and the lower third of the leg, and, less commonly venous claudication, а bursting calf pain that occurs during exercise (mainly in ileofemoral thrombosis) [47].

Крім того, самим епономічним термінам властиве явище синонімії (симптом Бєльського — симптом Філатова; хвороба Коновалова — синдром Вільсона; тріада Протопопова — синдром Протопопова; синдром Салі — венозна корона Салі; точка Губергріца — симптом Губергріца; параліч Ландрі — синдром Ландрі; дистрофія Флейшера — синдром Флейшера та ін.).

The common clinical manifestations of hyperthyroidism or Gubergriz sympthoms are: palpitations, nervousness, easy fatigability, hyperkinesia, tremors, diarrhea, excessive sweating, intolerance to heat, preference for cold. There is often marked weight loss without loss of appetite. Proximal muscle weakness and loss of muscle mass may be so severe that the patient cannot rise from а chair without assistance. The patients often speaks very rapidly. The thyroid gland is diffused enlarged, and may be asymmetric or lobular. There may be а bruit over the thyroid that signifies that the patient is thyrotoxic. The patient often doesn’t note the neck swelling and comes to the doctor because of the other signs and symptoms [47].

Деякі терміни-епоніми мають по декілька синонімів (хвороба Бурневілля — хвороба Бурневілля-Стрінгла — хвороба Бурневілля-Бріссо — нейрошкірний синдром типу Бурневілля — факоматоз Бурневілля — хвороба Бурневілля Пелацці — тубекульозный склероз). Їх кількість сягає в деяких випадках до п'ятнадцяти.

Radiologically, it can be difficult to distinguish between pneumonia, pulmonary edema and pulmonary infarction, being clinical features much more important in deciding the issue.

In patients presenting with consolidation of one or two lobes supplied by а common bronchus, mainly if loss of volume is also present, obstruction of а major bronchus or the disease of Bourneville Pelazzi should be considered (remember carcinoma is а common cause of obstruction).

Крім того, слід зазначити, що епонімічним термінам також властиві емоційність і експресивність, як позитивна, так і негативна («Аліса в країні чудес», «намисто Венери», «Ельшпіга перлини», «танець святого Вітта», Вандейєра «доріжка із перлів», Галлера «гірський дротик», Генке «апельсин» та ін.)

Останнім часом спостерігається частковий процес заміни нейтральних назв асоціативними термінами (епонімічний термін «Мальгіпієва мережа» замінений назвою «Чудесна мережа», термін «Галлера ніготь» — синонімом «пташина шпора» і в «Енциклопедичному словнику медичних термінів» епонімом вже не супроводжується). [11, с.208]

Чимала питома вага епонімічних термінів, де уживаються 2, 3 і навіть 5 прізвищ лікарів (Якобсона-Ласка-Бехтєрєва-Кемпнера синдром; Хенда-Шюллера-Крістіана-Леттерера-Зіве синдром; Мак-Кюна-Бруха-Олбрайта-Брайцева синдром, Аллана-Касворта-Дента-Вільсона синдром; Претта-Піуллакса-Відаля-Баракки варикозне розширення вен та ін.), які одночасно описали ці хвороби, ознаки, симптоми і синдроми або відкрили метод, що дозволив визначити цю хворобу. Ці терміни свідчать про взаємозв'язок, постійний розвиток і спадкоємність в медичній науці.

Pulmonary embolism (PE ) is а serious and frequent complication of DVT. Pulmonary emboli are detected by perfusion lung scanning in approximately 50% of patients with documented DVT, and Pretta-Piulakse-Vidale-Barakke asymptomatic venous thrombosis is found in 70% of patients with confirmed clinically symptomatic PE. Although DVT may begin frequently in the veins of the calf, it is only when the thrombosis extends above the knee that serious pulmonary embolism occurs.

Postthrombotic syndrome occurs in about 25% of cases. It is caused by venous hypertension, which occurs as а consequence of recanalization of major venous thrombi leading to patent but scarred and incompetent valves, or less frequently, persistent outflow obstruction produced by large proximal vein thrombi. This high pressure results in edema and impaired viability of sub>cutaneous tissues and, in its most severe forms, ulceration of venous origin [47].

Слід зазначити, що часто ім'я одного і того ж автора привласнюється двом і більше хворобам, симптомам або синдромам, які він описав (Гіппократа клятва, обличчя, маска, митра, ніготь, лава і шапка; Пирогова апоневроз, гіпсова пов'язка по Пирогову, анестезія по Пирогову, позабрюшинный доступ по Пирогову, кістково-пластична операція по Пирогову, Пирогова скульптурний метод, ампутація по Пирогову; Боткіна точка, тільця, синдром, хвороба, феномен; Квінке набряк, ознака, пульс; симптом Бабінського I.– симптом Бабінського IX).

Це створює певні труднощі в роботі практичних лікарів і часто призводить до плутанини при постановці правильного діагнозу і призначенні лікування.

Безумовно, все це перешкоджає адекватному сприйняттю наукової інформації і перекладу наукової медичної літератури, впорядкуванню і систематизації медичної термінології [18,c.246].

Представляють інтерес медичні терміни із зменшувальними суфіксами, які, незважаючи на загальну тенденцію у сфері термінології до втрати зменшувального значення, нерідко зберігають його, оскільки пов'язані з назвою чогось дійсно маленького в розмірах. Але не знаючи системи зменшувальних суфіксів, за допомогою яких йде творення даних слів, іноземний студент не в змозі встановити значення деяких потрібних термінів (подушечки Ебнерові, сосочок Санторінієв, вузлик Бумера, зірочки Ферейєна, Мальгіпієв клубочок, Арнольда поясок, Граафова бульбашка, Ріхарда бахрома, Малла часточки, гудзичок Ландольта, гребінець Лістера, острівець Лангерганса, долинка Рейля, Гушке зубчики, Килліана борозенки та ін.)

If these variables predict а poor outcome despite optimal medical therapy, the next step in the process of selection is evaluation of the presence and reversibility of pulmonary arterial Rale hypertension. This is an important consideration, since orthotopic HT requires that the pulmonary vascular resistance be low, so that the normal right ventricle of the donor heart can adequately support the recipient's circulation after transplantation. In order to measure pulmonary vascular resistance, most HT programs use the measurement of the traditional Wood unit, the limit value being of < 6units at rest or < 3 with maximal vasodilation. Other centers use either the pulmonary vascular resistance index ( corrected for body surface area ) or the transpulmonary pressure gradient ( mean pulmonary artery minus mean pulmonary cappilary wedge pressure ) < 15 mmHg. Whatever measure is used, in patients with values towars the upper limits, it is imperative to demonstrate in the catheterization laboratory that the resistance can be manipulated with either oxygen or vasodilators with or without inotropic agents [47].

Для адекватного перекладу автентичної медичної літератури «гарні терміни» повинні бути обмежені від полісемії, експресивності і тим самим від звичайних нетермінологічних слів, які якраз в переважній більшості багатозначні і експресивні, і повинні мати такі характеристики, як лаконічність, однозначність, стислість, нейтральність, точно відповідати предмету. У медичній термінології є слова, що увібрали в себе чимало з історії минулих епох, з інших сфер людської культури («гастростомія» і «ахіллотомія», «неврологія» і «венерологія», «омфаліт» і «Голова Медузи», спинальгія і симптом Петрушки, «деперсоналізація» і «синдром Аліси в країні чудес», «хвороба Дауна» і «Едіпів комплекс», «сінна гарячка» і «гарячка геморагічна», «намисто Венери» і «рефлекс бульдожий».

У медицині є терміни, які можна розглядати як релікти минулих культурних епох: міфологізми (від античності), біблеїзми (від середньовіччя), терміни з астрології і хіромантії (від епохи Відродження).

Таким чином, висвітлені особливості лінгвістичної характеристики термінологічної медичної лексики як одиниці лексичної системи, епоніми-терміни відіграють значну роль у системі міжмовних комунікацій [16,c.309].

З кінця позаминулого сторіччя і особливо в минулому столітті виникла мода на епонімні назви хвороб, тобто назви за іменами лікарів, що вперше дали більш-менш докладний їх опис. Деякі з них втратили епоніміку.

Наприклад, зараз ніхто не називає ревматизм хворобою Сокольського - Буйо, або нефрит хворобою Брайта. Проте за багатьма захворюваннями залишилися епоніми - назви їх "авторів". Синдром Хаммана - Річа, синдром Дауна, хвороба Вільсона - Коновалова, синдром Рея і так далі.

Видаються багатосторінкові довідники, що увібрали в себе не одну сотню епонімів, що зустрічаються часто, і тому не викликають діагностичний «острах» у фахівців, а також і рідкісні, назва яких нічого не говорить лікареві про клінічну суть хвороби.

Виявлення симптомів цих хвороб не виводить доктора на їх назву логічним шляхом. Розуміючи патогенетичну суть цих симптомів, лікар ставить патогенетичний і локальний діагноз, але, якщо не знає або не пам'ятає епонімну назву хвороби, формально правильний діагноз не поставить [17,c.280].

Більше того, багато з епонімних хвороб для діагностичного розпізнавання потребують не рутинних, нерідко складних, досліджень і аналізів. Діагностичний процес стає все складнішим і складнішим. І хоча цілий загін лікарів - вузьких фахівців і лікарів-інструменталістів (що володіють тим або іншим діагностичним інструментом, наприклад установкою УЗІ, ендоскопом) беруть участь в діагностичному процесі, все одно остаточне рішення про діагноз висловлює хтось один, хто вміє узагальнити всю накопичену різними методами і прийомами інформацію про хвору людину.

Таким чином, завданням перекладача є не тільки правильне розуміння і переклад специфічної термінології, але й допомога лікарям в їх лікарській практиці при явищі міжмовної і міжнародної комунікації.

Висновок

У даній роботі проведено дослідження лексико-стилістичних особливостей перекладу науково-технічних медичних текстів з огляду на значущість цієї проблеми для міжкультурної комунікації.

1)Міжкультурна комунікація в науковій сфері здійснюється у формі корпоративної комунікації і протікає по каналах професійних співтовариств, у більшості випадків її зміст чітко обмежується заданою темою (темами) спілкування. Саме на основі цієї спільності розвивається і розширюється процес міжкультурної взаємодії в науковій сфері.

На відміну від інших сфер комунікації в науковій сфері письмова комунікація має найважливіше значення. Під час здійснення письмової комунікації граматичні і стилістичні особливості науково-технічних текстів визначаються метою комунікації, на основі якої виробляються стратегії, що використовуються авторами під час написання науково-технічних текстів [10,c.208].

Найважливішими причинами, що перешкоджають комунікативним процесам у науковій сфері, є проблеми лінгвістичні.

2)Науковий стиль відображає ментальну діяльність людини у вивченні різних аспектів навколишньої дійсності і всі його жанри слугують для опису об'єкта дослідження. Відповідно до основних вимог ( логічність, точність, об'єктивність), що пред'являються стилю, науковий стиль у мовах, що зіставляються, проявляє універсальні стильові риси, але вибір лексики, фонетичного оформлення мови, морфологічних форм, сполучуваності слів, синтаксичної структури специфічний для кожної мови.

3)Російські науково-технічні тексти в порівнянні з англійськими характеризуються більшою мірою знеособленості., що можна прослідкувати за нечастим використанням займенників і дієслів 1-ї особи, а також ширшим використанням абстрактних і загальних понять та дієслів широкої семантики. Значно частіше використовуються логічні засоби зв'язку. Манера викладу характеризується у переважній більшості поєднаннями, ядром яких є іменник.

У науковому стилі російської мови широко використовуються однорідні члени, прислівникові і дієприслівникові звороти. Для науково- технічних текстів англійською мовою особливо характерні численні атрибутивні групи, що вказують на найрізноманітніші ознаки об'єкта або явища, широке використання має прийменник of для передачі видо-родових відношень.

Також в англійських науково-технічних текстах ширше використовуються стилістично забарвлені засоби, що зумовлює необхідність нейтралізації при перекладі російською мовою.

4)Важливою проблемою досягнення еквівалентності перекладу науково-технічних текстів є передача первинного змісту тексту за допомогою терміносистеми перекладної мови [1,c.78].

Відмінність терміносистем ІЯ і ПЯ спричиняє найбільше труднощів під час перекладу науково-технічних текстів. Звідси витікає необхідність дослідження терміносистем і пошуку шляхів перекладу частково еквівалентної і безеквівалентної лексики. Проблема дослідження термінології є однією з ключових в дослідженні науково-технічних текстів. Термін - слово (словосполучення), що означає поняття спеціальної сфери знання або діяльності. Виявлення розбіжностей в системі понять, що виражаються термінами ІЯ і ПЯ, - важливий крок на шляху міжмовної гармонізації терміносистем, що забезпечує вирішення проблем перекладу термінів у сферах їх функціонування.

5)Епоніми-терміни є одиницями мовного і професійного знання, що забезпечують ефективність міжкультурної комунікації. З цієї причини найбільшу практичну значущість при перекладі науково-технічних текстів має еквівалентний переклад термінології. Ми провели зіставлення епонімів-термінів умедичних текстах англійською мовою на лексико-морфологічному і семасіологічному рівнях. Відмінності в лексичному складі і морфо-синтаксичній структурі епонімів-термінів мають об'єктивні лінгвістичні причини: англійські терміни, в структуру яких входить субстантивний визначальний компонент (іменник або іменна група), не можуть бути перекладені російською мовою без розбіжностей в морфо-синтаксичній структурі, обумовлених відмінностями в граматичній будові мов.

Розбіжності в морфо-синтаксической структурі не перешкоджають передачі значення означуваної термінелементами інтегральної або диференціальної ознаки [3,c.302].

Все це дозволяє рекомендувати транскрипцію, транслітерацию і калькування (зокрема із застосуванням граматичних трансформацій) як прийоми перекладу безеквівалентної термінології. Переклад термінів, що відрізняються за лексичним складом, становить певну практичну складність: він вимагає від перекладача як розуміння значення терміну ІЯ, так і знання термінів ПЯ і не допускає калькування.

На семасіологічному рівні можна виділити три групи термінів:

1. Терміни ІЯ і ПЯ, що традиційно розглядаються як еквівалентні, але такі, що мають певні розбіжності в точному об'ємі понять. Як правило, розбіжності пов'язані з принциповими відмінностями в наукових реаліях ІЯ і ПЯ, і прийняті еквіваленти дозволяють найточніше передати семантику одиниць ІЯ під час перекладу тексту.

2. Терміни ІЯ, що характеризуються багатозначністю в ПЯ.

ІЗ термінів, що входять до цієї групи, найбільше одиниць що являють собою однослівні терміни.

У переважній більшості випадків багатозначність має суто лінгвістичну причину, тобто не обумовлюється розбіжностями в системі понять ІЯ і ПЯ, а виникає на рівні мовного вираження понять.

3. "Тимчасово безеквівалентні" терміни ІЯ. Явище безеквівалентності виникає унаслідок відсутності або недиференційованості того або іншого поняття, що позначається терміном ІЯ, в терміносистемі ПЯ. Аналіз цього явища проведений за допомогою зіставлення понятійних систем, закладених в основі терміносистем ІЯ і ПЯ. Основна причина безеквівалентності — розбіжності в реаліях наукової дійсності, що призводять до відсутності в ПЯ тих або інших понять ІЯ. При перекладі безеквівалентої лексики ми пропонуємо використовувати наступні прийоми:

Калькування із застосуванням граматичних і лексичних трансформацій (заміна частин мови, лексична заміна).

Описовий переклад.

Транскрипція і транслітерація в тих випадках, коли можливе органічне включення запозичення в систему понять відповідної сфери.

Таким чином, нами проведено аналіз епонімів-термінів у медичній термінології англійської мови і показано можливості досягнення еквівалентності при перекладі термінології науково-технічних текстів.

Труднощі під час перекладу термінології є одним з головних перешкод для комунікації у сфері науки. Ми сподіваємося, що дане дослідження дозволить уникнути проблем і помилок при перекладі. Також дана робота може бути використана як матеріал для навчальних посібників і для підготовки рефератів і курсових робіт студентів, що вивчають науково-технічний переклад.

Список використаної літератури

Андрианов С.Н. Некоторые вопросы построения словарей специальной терминологии// Тетради переводчика. - Вып. 2. - М.: Международные отношения, 2004. - 78-91 c.

Аполова М.А. Specific English//грамматические трудности перевода. – М.: Международные отношения, 2001. – 134с.

Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка. — М.: Высш. шк., 2003. - 302 с.

Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учебник для вузов. - М.: Флинта: Наука, 2002. - 384 с.

Бархударов Л.С., Рецкер Я.И. Курс лекций по теории перевода. - М., 2001.-263 с.

Бархударов Л.С. Язык и перевод: Вопросы общей и частной теории перевода. - М.: Международные отношения, 2002. - 240 с.

Борисова Л.И. Лексические трудности перевода научно-технической литературы с английского языка на русский. - М.: ВЦП, 2001. - 135 с.

Борисова Л.И. Лексико-стилистические трансформации в англо-русских научно-технических переводах. — М.: ВЦП, 2001. — 168 с

Борисова Л.И. Перевод неологизмов с английского языка на русский в научно-технических текстах. - М.: ВЦП, 2007. - 114 с.

Борисова О.В. Трансформація вербалізації в англо-українському перекладі:Дис.канд.філ.наук: 10.02.05. - К.,2005-279 с.

Бреус Е.В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский: Учебное пособие. - М.: Изд-во УРАО, 2000. - 208 с.

Бреус Е.В. Теория и практика перевода с английского языка на русский: Учебное пособие. - М.: Изд-во УРАО. - Ч. I. - 2001. - 104 с.

Бурак А.Л. Введение в практику письменного перевода с русского языка на английский. Этап 1: уровень слова. - М.: МГУ им. М.В. Ломоносова -Intrada, 2002. - 176 с.

Ванников Ю.В. Типы научных и технических текстов и их лингвистические особенности. - М.,1984. - 240 с.

Воробьева М.Б. Особенности реализации эпонимов-терминов в научном тексте // Научная литература / Язык, стиль, жанры. - М.: Наука, 2005. - 33-47 с.

Гудманян А.С. Практика перекладу з основної іноземної мови науково-технічної літератури. Хрестоматія. – К.: НАУ, 2005 – 24 с.

ДаниленкоВ.П. Лингвистический аспектстандартизации терминологии. - М., 2003.-280 с.

Даниленко В.П. Русская эпонимотерминология: Опыт лингвистического описания. - М.: Наука, 2007. - 246 с.

Канделаки Т.Л. Семантика и мотивированность эпонимов-терминов. - М.: Наука, 2007.-168 с.

Каде О. Проблемы перевода в свете теории коммуникации// Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике: Сборник статей. — М.: Международные отношения, 2008. - 69-90 с.

Кожина М.М. О речевой системности научного стиля сравнительно с некоторыми другими. - Пермь, 2002. - 325 с.

Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. - М.: Высшая школа, 1990. - 253 с.

Комиссаров В.Н., Рецкер Я.И., Тархов В.И. Пособие по переводу с английского языка на русский. - Часть II - М.: Высшая школа, 2001. - 287с.

Кутина Л.Л. Языковые процессы, возникающие при становлении терминологической системы// Лингвистические проблемы научно- технической терминологии. - М: Наука, 2000. - 82-94 с.

Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. - М.: Высшая школа, 1990. - 253 с.

Латышев Л.К. Курс перевода: Эквивалентность перевода и способы ее достижения. - М., 2001-300 с.

Лотте Д.С. Основы построения научно-технической терминологии. - М, 2001.-158 с

Митрофанова О.Д. Язык научно-технической литературы как функциионально-стилевое единство: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук. — М., 2005.-47 с.

Нелюбин Л.Л. Толковый переводоведческий словарь. - М.,2001.-260 с

Новиков А.И Семантика текста и ее формализация. - М.: Наука, 2003. -215 с

Новикова Л.Н. Выявление стилеобразующих возможностей творческих элементов научного текста // Теория и практика английской научной речи. Под ред. М.М. Глушко. - М.: Изд-во Моск. ун-та. - 2007. - 27-36 с.

Олікова М.О. Теорія і практика перекладу. Навч. Посібник. – Луцьк. Вежа, 2000 – 170 с.

Перебийніс В.В. Стилізація методи для лінгвістів – Винніца: Нова книга. 2001 – 168 с.

Разинкина Н.М. Функциональная стилистика. - М.: Высшая школа, 1989.-180 с.

Разинкина Н.М. Функциональная стилистика (на материале английского и русского языков): Учеб. пособие / Н.М. Разинкина. - М.: Высшая школа, 2004. - 271 с.

Рейман Е.А. О нетерминологической лексике научных текстов // Особенности стиля научного изложения. - М., 2006. - 178-191 с.

Рябцева Н.К. Научная речь на английском языке. Руководство по научному изложению. Словарь оборотов и сочетаемости общенаучной лексики: Новый словарь-справочник активного типа (на английском языке). - М.: Флинта. - Наука, 2000. - 600 с

Толстой С.С.Основы перевода с английского на русский язык. – М.:Наука, 1999. – 178с.

Страхова B.C. Грамматическое описание как вид текста // Язык как коммуникативная деятельность человека: Сб. науч. тр./ МГПИИЯ им. М.Тореза. - Вып. 284. - М: Изд-во МГПИИЯ им. М. Тореза, 1987. - 42-48 с.

Салимовский В.А. Семантический аспект употребления слов в функциональных стилях речи. - Иркутск, 1991. - 134 с.

Суперанская А.В. и др. Общая терминология: Вопросы теории. - М.: Наука, 1989.-243 с

Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация. - М., 2000.- 123 с.

Федоров А.В. Основы общей теории перевода (лингвистический очерк).-М., 1968-225с.

Филатова Л.А. О явлениях универсализации в научном стиле // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. - 1991. - № 2. - 78-86 с.

Щерба Л.В. Опыт общей теории лексикографии// Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. - Л., 1974. — 265-304 с.

Leech G.N. Principles of pragmatics. L., N.Y.Longman Inc., 1983-190 р..

http:// www.medstudents.com.br.