Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ–ХХ ст.
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Холодов Олексій Вікторович
УДК 81’1 + 81’285
ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУБСТРАТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ ХІХ–ХХ ст.
Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Донецьк – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов’янського державного педагогічного університету.
Науковий керівник — доктор філологічних наук, професор Глущенко Володимир Андрійович, Слов’янській державний педагогічний університет,професор кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Пристайко Тамара Степанівна, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри загального та російського мовознавства; кандидат філологічних наук, доцент Чекарева Євгенія Сергіївна, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, доцент кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології.
Захист відбудеться “14” лютого 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).
Автореферат
розісланий “8” січня 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради К 11.051.10
кандидат філологічних наук, доцент М.О. Вінтонів
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Методологічні проблеми мають принципове значення в теорії та практиці будь-якої науки, зокрема мовознавства. Глибоко актуальним є лінгвоісторіографічний аспект цих проблем. Однією з важливих і цікавих проблем лінгвістичної історіографії є характерні особливості мовного субстрату та інших споріднених з ним явищ – суперстрату, адстрату, інтерстрату, інстрату (інтрострату) та перстрату (метастрату). Актуальність теорії субстрату була засвідчена доповідями, представленими на ІІ Римському конгресі лінгвістів 1932 р. та на ІІІ Міжнародному конгресі лінгвістів 1933 р., а також на ХІІІ зустрічі культурного центральноєвропейського Інституту в 1979 р., присвяченій 150-річчю від дня народження Г.І. Асколі. Проте бракує студій, які б комплексно висвітлювали історію субстратних досліджень з урахуванням усіх методологічних проблем.
Cьогодні лінгвістичною наукою накопичено значний субстратознавчий матеріал як емпіричного, так і теоретичного характеру. Це зумовлює необхідність наукового осмислення сучасних відомостей про мовний субстрат у цілому та його роль у формуванні мов-реципієнтів. Узагальнення та синтез теоретичних висновків про феномен субстрату, його суто лінгвістичну та позалінгвістичну природу, методологічну цінність у мовознавстві видається доцільним та можливим на підставі визначення внеску в розробку питання про мовний субстрат представників різних лінгвістичних шкіл, серед яких багато українських та російських мовознавців.
Проблема теоретичного обґрунтування субстратних впливів була й залишається надзвичайно складною та цікавою. Ця проблематика широко представлена в студіях багатьох західноєвропейських мовознавців ХІХ – ХХ ст. Це, зокрема, студії Г.І. Асколі, А. Мейє, В. Брьондаля, Б. Террачині, К. Мерло, В. Пізані, Е. Косеріу, Д. Сантамарія, Д. Сільвестрі та ін. Надзвичайно важливим є й той факт, що в лінгвоісторіографічній літературі майже не експліковано здобутки українських та російських мовознавців у галузі теорії мовного субстрату. Подекуди їхні дослідження носять цілком незалежний характер, а практична значущість отриманих ними результатів є переважно оригінальною. У ХХ ст. теоретичні питання мовного субстрату досліджували І.О. Бодуен де Куртене, Б.О. Серебренников, В.І. Абаєв, В.М. Ярцева, О.В. Востріков, О.Б. Ткаченко та ін. На практиці для пояснення мовних розбіжностей та інновацій, а подекуди й для розв’язання питання про генезис мов субстратний чинник використовували О.О. Шахматов, П.М. Селіщев, О.К. Матвєєв, Г.П. Півторак, Ю.В. Откупщиков та ін. Питання історіографії теорії субстрату в українському та російському мовознавстві розробляли В.М. Ярцева, Т.О. Амірова, В.К. Журавльов, О.Б. Ткаченко. Але через те, що концепціям кожного мовознавця притаманні свої індивідуальні особливості, першочергове наголошення на тих чи інших проблемах та, відповідно до цього, вибір способів їхнього розв’язання, повного висвітлення всіх теоретичних та методологічних проблем у цих працях немає.
Глибоко актуальною є проблема субстратної термінології та її авторства. У лінгвістичній літературі знаходимо приклади недиференційованого вживання різних термінів загальної групи “стратів”. Так, А. Доза називав германські елементи у французькій мові субстратними (а не суперстратними). Пізніше О.І. Іліаді так само назвав субстратними (а не суперстратними) слов’янські лексеми в румунській мові. Деякі лінгвісти прямо вважали мову-переможницю відносно мови субстратної, що в ній розчинилася, суперстратною. Отже, факт схрещування мов нібито мав обов’язково спричинитися до виникнення як субстрату, так і суперстрату, що повністю суперечить тим ознакам, якими наділили ці поняття їхні автори – Г.І. Асколі та В. фон Вартбург відповідно. Таке змішування термінів було можливим лише за умови розгляду цих явищ як мовних одиниць (знаків), що нібито аж ніяк не пов’язані з позалінгвістичними чинниками.
У лінгвістичній літературі також склалося широке та вузьке трактування терміна субстрат. У широкому значенні субстрат інтерпретують як сукупність рис мовної системи, що неможливо вивести з внутрішніх законів розвитку цієї мови: ці риси пов’язані з мовою, що була поширена на цій лінгвогеографічній території. У вузькому значенні субстрат використовують для характеристики особливостей варіанта літературної мови, або ідіолекту, тобто діалектного субстрату в мовленні носія літературної мови.
Cьогодні дедалі вживанішим є термін теорія стратів (М.О. Бородіна, О.В. Востріков, М.Л. Сухачов) замість більш звичного теорія субстрату. Такий підхід, безумовно, засвідчив досягнення значних успіхів у дослідженні лінгвістичної та позалінгвістичної природи інших “стратів”, що мають розглядатися в одному напрямі із субстратними дослідженнями (М. Дж. Бартолі, Б. Террачині, В. Пізані, Т.О. Амірова, О.Б. Ткаченко, В.К. Журавльов). Але попри термінологічну вагу самих явищ та їхню сутність, першочерговість субстратного феномена для історії мовознавства є, поза всяким сумнівом, беззаперечною. Загальна теорія етнічних впливів була побудована саме на моделі взаємовідносин автохтонів та прибульців, де останні виявлялися переможцями, а їхня мова носила на собі відбиток мови корінного населення. За таким принципом відбувалося дослідження “передісторії” багатьох мов світу. З часом ця модель була використана для позначення інших форм мовних контактів, проте принцип залишався однаковим – одна мова перемагала іншу на певній території, але не завжди обов’язково через пряму асиміляцію народу, що цією мовою розмовляв. В історико-лінгвістичному аспекті кожний новий елемент у загальній “теорії стратів” так чи інакше протиставлявся саме субстрату. Цей погляд у пропонованій дисертаційній роботі докладно аргументовано. Через це вважаємо цілком виправданим уживання терміна теорія субстрату в широкому смислі нарівні з терміном теорія стратів.
У вузькому смислі термін теорія субстрату охоплює емпіричні дослідження, пов’язані з вивченням наслідків та особливостей взаємодії субстратної мови з мовою-реципієнтом.
Близькоспоріднені із субстратом явища мають увійти в дослідження не повною мірою (через їхній незначний ступінь дослідженості), а лише як певний фон для висвітлення субстрату, як похідні компоненти в загальній теорії стратів.
Метод лінгвістичної географії (ареальний метод) має безпосереднє відношення до теорії субстрату. Питання про його зв’язок з лінгвогенетичними методами в сучасному мовознавстві також є малодослідженим. З цього погляду важливо визначити, чи входить теорія субстрату до складу порівняльно-історичного методу. Якщо так, то які завдання порівняльно-історичного методу розв’язуються за її допомогою.
Прихильники субстратного підходу в європейському мовознавстві, насамперед неолінгвісти (М. Дж. Бартолі, Б. Террачині, Дж. Бонфанте, Дж. Девото та ін.), зазначали, що зв’язок методу лінгвістичної географії з лінгвогенетичними (порівняльно-історичним та історичним) методами полягає в тому, що останні мають на меті відтворити картину діалектного членування прамовних спільнот і виявити ареальні зв’язки між діалектами, що становили ці спільноти. Адже, як відомо, реконструкцію фактів мовного минулого здійснюють з урахуванням територіального чинника. А все, що пов’язане з реконструкцією, становить мету лінгвогенетичних методів. Але сьогодні немає жодної лінгвоісторіографічної роботи, яка безпосередньо була б пов’язана з цією проблематикою в цілому.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю висвітлення недостатньо розроблених питань мовного субстрату в лінгвоісторіографічному аспекті, значущістю внеску європейських мовознавців XIX–XX ст. в дослідження теоретичних проблем субстрату, зокрема вивчення цих проблем українськими та російськими мовознавцями дало значні наукові результати. На сьогодні вже накопичено значний матеріал, який свідчить про вагомість субстратних досліджень. Цей матеріал потребує теоретичного осмислення та лінгвоісторіографічного висвітлення для подальшого його застосування у вивченні конкретних субстратних мов. Таке дослідження видається надзвичайно важливим та перспективним.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження пов'язаний з фундаментальною науковою роботою кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов'янського державного педагогічного університету “Методологічні аспекти історіографії українського і російського порівняльно-історичного мовознавства”, затвердженою Міністерством освіти і науки України і зареєстрованою в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації за номером 010611001359. Науковий керівник теми – доктор філологічних наук, професор кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов'янського державного педагогічного університету В. А. Глущенко. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Національної Академії наук України (протокол № 4 від 30 жовтня 2003 р.).
Мета дослідження полягає в усебічному розкритті поглядів європейських мовознавців XIX–XX ст. на питання теорії мовного субстрату, у виявленні внеску лінгвістів у розробку субстратної моделі генезису й еволюції мов.
Мета роботи зумовила необхідність розв'язання таких завдань: 1) установити зв'язок теорії субстрату з порівняльно-історичним методом; 2) розкрити основні етапи розвитку теорії субстрату в європейському мовознавстві, враховуючи еволюцію поглядів того чи іншого вченого на різні аспекти проблеми; 3) виявити методологічну основу та цінність субстратних досліджень XIX–XX ст. на матеріалі конкретних мов; 4) визначити особливості інтерпретації відповідного кола питань українськими та російськими мовознавцями на тлі досягнень європейської лінгвістики XIX–XX ст.; 5) з’ясувати, які твердження теорії субстрату виявилися перспективними для мовознавства кінця XX ст. – початку XXI ст.
Об'єктом наукового дослідження є розглянута в лінгвоісторіографічному аспекті сукупність наукових текстів. Це студії, безпосередньо присвячені розробці теоретичних питань мовного субстрату, праці з типології мов та проблем розвитку мовних сімей (насамперед індоєвропейської): монографії, навчальні посібники, лекційні університетські курси, статті, авторами яких є європейські мовознавці XIX – XX ст.
Предметом дослідження є твердження європейських лінгвістів XIX – XX ст. щодо теоретичних проблем дослідження субстрату.
Методи дослідження. Методологію дослідження побудовано на принципі історизму. Загальну оцінку того чи іншого твердження подано залежно від внеску вчених у лінгвістику та значення їхніх праць для свого часу. Отже, поставлені в дослідженні завдання виконано за допомогою загальнонаукового актуалістичного методу, який знайшов застосування в історіографії будь-якої сучасної науки, зокрема в лінгвістичній історіографії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на широкому фактичному матеріалі зроблено спробу комплексного спеціального історико-лінгвістичного дослідження питань теорії субстрату в європейському мовознавстві XIX – XX ст. Це зумовило необхідність теоретичного обґрунтування порушеної проблеми. У дисертації розглянуто значну кількість наукових праць (221), зокрема маловідомих (українською, російською, англійською, італійською, німецькою, французькою мовами), з урахуванням еволюції поглядів мовознавців на різні аспекти теорії субстрату. Досліджено розбіжності в поглядах та полеміку лінгвістів зазначеного періоду.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження сприятимуть розв'язанню актуальних проблем історіографії мовознавства і можуть бути застосовані в подальших дослідженнях теорії субстрату. Здобуті результати можуть бути використані на філологічних факультетах вищих навчальних закладів під час викладання курсів історії лінгвістичних учень, загального мовознавства та вступу до мовознавства, історичної граматики української та російської мов, у культурно-просвітній роботі.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані дисертантом самостійно. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.
Апробація результатів дисертації. Розділи дисертаційного дослідження та робота в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов'янського державного педагогічного університету (2003–2007). Основні положення дисертації були висвітлені в доповідях на III Міжвузівській конференції молодих учених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2005), на II Міжнародній науковій конференції “Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках” (Дніпропетровськ, 2005), на Міжнародній науковій конференції “Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006), на VII Міжнародній конференції “Беларуска-руска-польськае супастаўляльнае мовазнаўства, літаратуразнаўства, культуралогія” (Вітебськ, 2006), на щорічних наукових конференціях Слов’янського державного педагогічного університету (2003 – 2007), зокрема на ІІ загальноуніверситетській науковій конференції молодих учених (2005).
Обсяг і структура роботи. Загальний обсяг роботи – 204 сторінки, текстова частина викладена на 181 сторінці. Структура роботи визначена її метою та завданнями. Дисертація складається із списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 221 позицію.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ
У вступі розкрито сутність та стан наукової проблеми, що досліджується; обґрунтовано обрання теми дисертації; розкрито актуальність дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами й темами; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дисертації; сформульовано методи дослідження, наукову новизну роботи, її практичне значення. Наведено дані про апробацію результатів, отриманих під час написання дисертації.
У першому розділі “Лінгвістична історіографія про теорію субстрату. Метод і напрями дослідження” стисло проаналізовано стан лінгвоісторіографічного дослідження теоретичних проблем мовного субстрату в сучасній європейській літературі. Розкрито зв'язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу, визначено метод та напрями дослідження.
Підрозділ 1.1 “Огляд лінгвоісторіографічних досліджень з теорії субстрату” присвячений висвітленню передісторії субстратних досліджень (XV–XVIII ст.). Проаналізовано праці Е. Косеріу, Д. Сільвестрі, у яких наявні відомості про наукову діяльність Дж. Ф. Поджіо Брачоліні, П. Ф. Джамбулларі, А. де Поса, Ж. Пікара, П. Рамуса, Е. Паск'є, Л. Ерваса та ін. У студіях зазначених лінгвістів уже була порушена проблема лінгвістичної зміни під впливом мови переможеного народу (романський світ).
Зазначено, що після виходу праці Г.І. Асколі “Лінгвістичний лист” (1881 р.), у якій він проголосив теорію етнічних впливів, з'явилося багато інших студій, присвячених дослідженню широкого кола питань, так чи інакше пов'язаних з теорією субстрату. Доробок Г.І. Асколі, як наслідок інтересу до його наукової спадщини, відбито в працях таких західноєвропейських мовознавців, як Б. Террачині, В. Пізані, Д. Сантамарія, Д. Сільвестрі та ін. Акцент у працях цих дослідників зроблено на висвітленні питання про використання Г.І. Асколі ідей своїх попередників у галузі субстратних досліджень (А. Бьянкі Джованні, Б. Бьонделлі, К. Нігра та ін.), а також на розвитку його тверджень у мовознавстві XX ст. У працях В. Порцига, Е. Прокоша, В. Маньчака та інших лінгвістів наявні важливі твердження про роль, яку теорія субстрату відігравала в мовознавстві кінця ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. (Ф. Діц, З. Фейст, Г. Шухардт та ін.).
Українські та російські мовознавці також писали про історію субстратних досліджень, насамперед у зарубіжному мовознавстві, але спеціальних монографічних праць з цієї проблематики, на жаль, немає. Певні відомості про окремі субстратні інтерпретації фонетичних та морфологічних явищ у лінгвістиці XIX – XX ст. знаходимо в працях Б.О. Серебренникова, В.М. Ярцевої, Т.О. Амірової, В.О. Виноградова, О.Б. Ткаченка, Ю.В. Откупщикова, М.Л. Сухачова та ін.
У підрозділі 1.2 “Теорія субстрату та порівняльно-історичний метод” зазначено, що теорія субстрату не суперечить принципам порівняльно-історичного дослідження, а навпаки, розширює та ускладнює завдання порівняльно-історичного методу та цілком ґрунтується на ньому. Визнання субстратних елементів мови передбачає використання на всіх етапах дослідження таких прийомів та процедур порівняльно-історичного методу, як 1) генетичне ототожнення фактів, 2) лінгвістична реконструкція, 3) хронологізація й локалізація мовних явищ. На користь того, що субстратні дослідження лежать в одній площині з порівняльно-історичними, свідчить єдність методу. Це положення доводиться за допомогою порівняння завдань та прийомів їхньої реалізації в обох випадках досліджень. Про підпорядкованість субстратних досліджень завданням порівняльно-історичного методу писали Б.О. Серебренников, В.І. Абаєв, Б.В. Горнунг, Р.І. Аванесов, О.В. Востріков.
Підрозділ 1.3 “Метод і напрями дослідження” присвячений розгляду загальнотеоретичних питань. Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження в нашій роботі застосовано актуалістичний метод, який дозволяє вивчати минуле та передбачати майбутнє на основі сучасних знань. В.А. Глущенко першим серед мовознавців розкрив специфіку актуалістичного методу як методу праць з лінгвістичної історіографії та охарактеризував структуру цього методу. Важливим видається й визначення В.А. Глущенком специфіки актуалістичного методу в зіставленні з порівняльно-історичним методом, яка полягає а) в наявності специфічних об'єкта й предмета, б) у відмінностях в операціональному (зокрема в процедурі реконструкції) та телеологічному компонентах. Започаткована В.А. Глущенком робота була продовжена в наукових дослідженнях його учнів: В.М. Овчаренка, О.Л. Жихарєвої, О.М. Абрамічевої, О.М. Голуб, К.А. Тищенко.
Для повного і різнобічного розкриття еволюції теорії субстрату в студіях європейських лінгвістів XIX–XX ст. матеріал у дисертації досліджено за такими напрямами: 1) лінгвістична та позалінгвістична специфіка субстрату та інших споріднених з ним явищ; 2) роль теорії субстрату в загальнолінгвістичному аспекті проблеми глотогенезу; 3) методологія та методика субстратних досліджень у європейському мовознавстві XIX – XX ст.
Матеріал дослідження систематизовано хронологічно (за розділами).
У другому розділі “Теорія етномовного субстрату в європейській лінгвістиці XIX ст.” розглянуто теоретичні твердження компаративістів цього періоду з питань етнічних впливів, проаналізовано історико-фонетичні та історико-морфологічні явища.
Підрозділ
2.1 “Теорія
мовних контактів та етнічних впливів
у студіях компаративістів 20-х – 60-х рр.
XIX
ст.” присвячений
розкриттю поглядів таких учених, як Я.
Г. Бредсдорф, В. фон Гумбольдт, К. Каттанео,
Б. Бьонделлі, К. Нігра, Ф. Міклошич, Г.
Шухардт, М.О. Максимович, М.І. Греч на
проблему схрещування мови-переможниці
з мовою корінного населення. Г. Шухардт
розрізняв два типи мовних нашарувань:
підґрунтні (Untersсhicht)
та поверхові (Ьberschicht).
Зазначено, що наслідки етнічних впливів
лінгвісти вбачали передусім у фонетиці
(романські мови), потім у граматиці
(фракійський субстрат у грецькій,
болгарській та албанській мовах). Етнічне
обґрунтування північновеликоруського
цокання надав М. І. Надєждін, який вважав
фінно-угорські мови субстратом російської.
У підрозділі 2.2 “Теоретичні твердження Г. І. Асколі про субстрат” висвітлені основні особливості методики субстратних досліджень Г. І. Асколі, який увів термін субстрат у мовознавство. Етнологічний характер зміни Г.І. Асколі бачив, зокрема, у переході d та t у љ, що відбувся в санскриті. У розв'язанні проблеми виникнення окремих романських мов та діалектів Г.І. Асколі особливо наголошував на фактах кельтського (етнічного) впливу, який відбився зокрема в переході ft у cht у нідерландській мові. За Г. І. Асколі, субстратний вплив можна довести за умови наявності трьох критеріїв: хорографічної, внутрішньої та зовнішньої конгруенції. Домінантним Г.І. Асколі вважав перший критерій: географічні межі розселення етносу мають збігатися з його лінгвістичними межами. Хорографічний критерій або прийом генетичного обертання може й не знаходити підтвердження у внутрішніх законах мови, залишаючись при цьому надійним доказом, адже в разі субстрату йдеться не так про географічну, як про етнографічну одиницю, що характеризується певним культурним та мовним фоном. Спираючись на цю позицію, Г. І. Асколі вбачав субстратний вплив у переході латинського ū у французьке ь (сrūdus > сrь(d); dūrus > dьr через проміжну ступінь і), а також у виникненні іспанського h з латинського f (ferrum > hierro; furca > horca) з його пізнішою втратою під впливом іберійського субстрату.
У підрозділі 2.3 “Теорія субстрату в європейському мовознавстві кінця XIX ст.” розкрито погляди Г. Грьобера, Ф.Ж. Моля, В. Мейєра-Любке, А. Сейса, Г. Пауля, Е. Віндіша, М. Грюнбаума, Г. Циммера. Зазначено, що наприкінці XIX ст. теорія субстрату стала важливим методологічним інструментом для пояснення тих відхилень від прамовних типів, що були встановлені порівняльно-історичним мовознавством. Особливого значення набули праці, автори яких шукали у впливі субстрату на структуру мови пояснення відхилень від прамовного типу. Іншою своєю стороною ця проблема була безпосередньо пов'язана з питанням генезису окремих мов.
З’ясовуючи питання про внесок переможеної мови в мову-переможницю, лінгвісти виходили з різних міркувань. Доволі поширеною була думка про неможливість запозичення морфологічних явищ та про псування мови, яке трапляється під час зіткнення морфологічних систем (А. Сейс, Ф. Ж. Моль). Зазначено, що виділення запозичених слів, пов’язане із завданням побудови конкретних історій окремих мов та етимологічними дослідженнями, частково гальмувало повноцінне вивчення впливу субстрату на структуру мови (Е. Віндіш, М. Грюнбаум). У дослідженні впливу субстрату на еволюцію фонетичної системи романських мов на противагу критерію хорографічної конгуренції Г.І. Асколі В. Мейєром-Любке було висунуто поняття “прихованих тенденцій”. Г. Грьобер тлумачив це явище як “етнічну заміну звука”.
У третьому розділі “Розвиток теорії субстрату в європейському мовознавстві першої половині XX ст.” розглянуто розвиток поглядів Г. І. Асколі в студіях європейських лінгвістів зазначеного періоду та відповідну методику інтерпретації історико-мовних процесів.
У підрозділі 3.1 “Методологічна цінність теорії субстрату в індоєвропеїстиці на початку XX ст.” йдеться про те, що теорія субстрату відігравала дуже важливу роль в історико-мовних дослідженнях західноєвропейських лінгвістів зазначеного періоду. Основну увагу мовознавців було зосереджено на дослідженні “великих” (кельтський, італійський, етруський, лігурійський) та “малих” (венетський, мессапійський, іллірійський, дакійський, іберійський, грецький та ін.) субстратів. Відзначено, що Г Гірт першим переніс теорію субстрату на індоєвропейські мови. Це положення використали П. Кречмер та В. Бертольді. Теорією субстратних впливів було експліковано, зокрема, такі фонетичні явища, як заміна глухих спірантів дзвінкими в германських мовах та перехід l > u у французькій та нідерландській мовах (Г. Гірт), перехід f > h в іспанській мові (В. Бертольді, Р. Менендес-Підаль), палаталізації гутуральних перед t та зміни приголосних в інтервокальній позиції у французькій мові (Ж. Вандрієс), дифтонгізація закритих e, o > ͡еі, ͡оu у французькій мові (А. Доза), еволюція комбінацій приголосних у низці італійських діалектів: nd > nn, mb (mv) > mm, b (br) > v (vr), rb > rv (Б. Террачині, К. Мерло). Серед морфологічних явищ етнічними впливами було інтерпретовано особливості граматичної будови германських мов (А. Мейє), окремі явища морфології литовської, грецької, латинської, болгарської та сербської мов (Г. Гірт), залишки вігезимальної системи у французькій мові (Ж. Вандрієс).
У підрозділі 3.2 “Методика субстратних досліджень у західноєвропейському мовознавстві першої половини XX ст.” проаналізовано особливості методики субстратних досліджень А. Мейє, В. Брьондаля та Ю. Покорного, які розглядали теорію субстрату з позиції спрямованості мовних змін. Відзначено, що згідно з цією теорією А. Мейє та В. Брьондалем було експліковано зміну інтервокальних приголосних у французькій мові (напр., лат. leporem >фр. liиvre, лат. amatam > фр. aimeй), особливості синтаксису пракельтської та ірландської мов через вплив хамітського субстрату (Ю. Покорний).
Незалежний характер субстратних досліджень першої половини XX ст. пов'язаний з науковою діяльністю неолінгвістів. М. Дж. Бартолі прагнув встановити хронологічні відношення між лінгвістичними фактами, визначити центри іррадіації та причини інновацій. Припускаючи, що новоутворення завжди виникають у “центральній зоні” лінгвістичного ареалу, М. Дж. Бартолі запропонував низку норм для визначення архаїчності мовних фактів. Важливим у методичному плані стало відокремлення субсубстратів для позначення віддалених, найдавніших етнічних шарів (К. Мерло). Б. Террачині, Дж. Бонфанте та інші неолінгвісти підкреслювали, що поняття субстрату входить у більш загальне поняття змішування мов. У питанні реконструкції субстратних мов неолінгвісти дотримувалися єдиного правила: елементи, зумовлені субстратом, мають виявлятися в “чистому вигляді” в якому-небудь ареалі, що зберігся, тієї мовної сім’ї, до якої належала витиснена мова. Ретельне вивчення умов мовного контактування спричинилося до введення нових термінів – суперстрат (В. фон Вартбург) та адстрат (М. Фалькхоф) – для диференціації різних за зовнішнім характером наслідків міжмовних контактів.
У підрозділі 3.3 “Аналіз ареально-хронологічних змішувань у студіях західноєвропейських лінгвістів першої половини XX ст.” розкрито погляди мовознавців на питання лінгвістичної та позалінгвістичної природи субстрату, суперстрату та адстрату (М. Дж. Бартолі, Б. Террачині, Е. Гаммільшег, Й. ван Гіннекен, А. Доза, В. Пізані). Лінгвісти здебільшого визнавали, що специфіка взаємодії мов за умови цих типів нашарувань є аналогічною, її наслідки можуть виявлятися на всіх рівнях. М. Коен запропонував розрізняти так звані “переливання” (transfusions) давніх писемних мов у нові мови. Показовим прикладом може бути змішування латинського та грецького словників з французьким. При цьому йдеться не лише про лексичний ярус. Новим кроком у визначенні феноменології субстрату стала розробка критерію “фонетичного синтезу” П. Г. Гойданичем.
Зазначено, що у визначенні причин виникнення субстрату серед лінгвістів різних шкіл та напрямів існувала певна розбіжність. Так, неолінгвісти інтерпретували субстрат як наслідок не лише етнічної, а й соціальної та індивідуальної реакції (М. Дж. Бартолі). У Б. Террачині він тісно пов’язаний з культурним аспектом. Були також спроби пояснити виникнення фонетичного субстрату біологічними чинниками та теорією спадкоємності звуків (Е. Гаммільшег, Й. ван Гіннекен, А. Доза). В. Пізані намагався об’єднати теорію біологічної спадкоємності з мовними особливостями.
Підрозділ 3.4 “Критика теорії субстрату в європейському мовознавстві 20-х – 50-х рр. XX ст.” присвячений висвітленню зауважень О. Єсперсена, Й. Прокоша, Г. Рольфса, А. Шмідта щодо окремих субстратних гіпотез. Через призму поглядів Л. Теньєра, Є. Куриловича, А. Соммерфельда, А. Мартіне, К. Тогебю, У. Вайнрайха розглянуто співвідношення теорії субстрату з принципами структурної та функціональної лінгвістики. Наведено погляди Б. Гавранека, А. Росетті та К.-Г. Шендерфельда щодо визначення таких явищ, як двомовність та змішування мов.
У підрозділі 3.5 “Теоретичне осмислення проблеми субстрату в російському мовознавстві першої половини XX ст.” йдеться про використання теорії субстрату О.О. Шахматовим, І.О. Бодуеном де Куртене, П.М. Селіщевим. Розкрито їхні здобутки в галузі субстратних досліджень слов'янського мовного матеріалу. Наведено інтерпретацію конкретних історико-мовних явищ. Так, О.О. Шахматов пояснив зовнішнім впливом такі явища у білоруській мові, як дзекання-цекання, ствердіння р, шепеляву вимову м’яких свистячих. І.О. Бодуен де Куртене досліджував переходи b > v та f > h в іспанській мові, зумовлені іберійським субстратом. Окрім емпіричних спостережень, він розв’язував і теоретичні проблеми субстрату. Зокрема, І.О. Бодуен де Куртене подав класифікацію типів субстрату: історичний, географічний, фізіолого-психологічний. П. М. Селіщев відзначав факти субстратного впливу не лише у фонетиці, а й у граматиці, особливо слов’янських та германських мов. Загальні новоутворення в балканських мовах П.М. Селіщев також був схильний пояснювати етнічними впливами. Зазначено, що дослідження цих лінгвістів не збігалися з поширеною у 20-і – 30-і рр. XX ст. “яфетичною теорією” (“новим ученням про мову”) М. Я. Марра, що базується на теорії мовних схрещувань. Свою класифікацію типів мовних контактів та їхніх наслідків надав Л. В. Щерба.
Четвертий розділ “Теорія субстрату в європейському мовознавстві другої половини XX ст.” присвячений розкриттю висновків дискусії 1955 р. з проблем субстрату, а також висвітленню поглядів європейських (насамперед українських та російських) мовознавців на питання лінгвістичної специфіки мовних “стратів”, на ступінь проникності різних мовних рівнів у разі субстратного (суперстратного, адстратного, інстратного тощо) впливу, а також на роль мовного субстрату в східнослов'янському глотогенезі.
У підрозділі 4.1 “Дискусія про проблеми субстрату в Інституті мовознавства АН СРСР (1955 р.)” стисло представлено зміст доповідей радянських мовознавців з теорії субстрату. Зокрема, під час дискусії було порушено такі питання: а) доцільність розрізнення трьох понять: субстрат, суперстрат та адстрат – залежно від наслідків відповідних типів взаємодії мов, що передбачають етнічне змішування, а також терміна маргінальне контактування; б) ступінь стійкості та проникності різних рівнів мови; роль двомовності при взаємодії мов у разі етнічного змішування; в) сумісність субстрату та порівняльно-історичного методу з погляду вивчення історії мови. Основну увагу приділено доповідям Б.О. Серебренникова та В.І. Абаєва, а також виступам А.В. Десницької, В.Г. Орлової, Є.І. Убрятової.
У підрозділі 4.2 “Визначення лінгвістичної та позалінгвістичної специфіки “стратів” у європейському мовознавстві 60-х – 80-х рр. XX ст.” йдеться про те, що стрімкий розвиток соціолінгвістичної науки в XX ст. мав цілком закономірний вплив на дослідження проблеми мовних контактів і, як наслідок, на виникнення нових понять у загальній теорії “стратів”: інтерстрату, інстрату та перстрату. Розрізнення “стратів” побудоване на характері мовних контактів. Наочно це можна подати у вигляді такої схеми:
Методологічно важливими для з'ясування лінгвістичної специфіки інших “стратів” порівняно із субстратом видаються дослідження В.О. Виноградова, М.І. Занда, М.О. Бородіної, В.К. Журавльова, Е. Косеріу, С.В. Семчинського, О.Б. Ткаченка та ін.
Вивчення наслідків ареально-хронологічних нашарувань довели, що в усіх випадках йдеться про одні й ті самі явища, типологічно схожі між собою. Попередні спостереження свідчать про те, що наслідки субстратної дії є зазвичай глибшими за суперстратну, адже вони можуть спричинитися до кардинальних змін у структурі мови, тоді як суперстратний вплив видається більш поверховим (О. Б. Ткаченко). Але в деяких випадках останній може спричинитися й до вагомих наслідків у мовній структурі (С.В. Семчинський). У разі інстратної або інтерстратної взаємодії також можуть спостерігатися зміни на всіх рівнях мови (М.О. Бородіна, М.І. Занд, О.Б. Ткаченко, В. К. Журавльов). Отже, вплив субстрату по суті нічим не відрізняється від наслідків дії інших стратів, адже вагомість наслідків міжмовної взаємодії зумовлена здебільшого соціологічним, а не лише суто лінгвістичним оточенням. Виняток становить лише перстрат (метастрат), лінгвістична специфіка якого обмежена лексичним рівнем та зумовлена культурним аспектом (В. Фенкер, Д. Сільвестрі, В. К. Журавльов, О. В. Востріков).
У підрозділі 4.3 “Дослідження впливу субстрату на структуру мови в студіях європейських лінгвістів другої половини XX ст.” висвітлено особливості тлумачення мовознавцями зазначеного періоду (Б.О. Серебренников, В.І. Абаєв, В. Маньчак, М.Е. Рут, О.С. Кубрякова, О.К. Матвєєв, О.В. Востріков, О. Б. Ткаченко та ін.) проблеми включення в мову-реципієнт субстратних елементів. Проаналізовано конкретні інтерпретації історико-мовних процесів. Аналіз студій мовознавців довів, що системна організація та внутрішня семантика граматичної будови роблять морфологічний і синтаксичний рівні серед інших менш уразливими для субстрату (Н.Б. Мечковська), але не повністю закритими для проникнень (Б.О. Серебренников, О.О. Реформатський та ін.). О. Б. Ткаченко зазначив, що зміни в граматиці трапляються, але вони непомітні відразу. Для цього потрібен тривалий та тісний контакт мов, які взаємодіють. У цьому разі дослідження впливу субстратної мови стає значно легшим тоді, коли вона зникає лише на одній частині території та продовжує існувати на іншій. Свідченням цього можуть бути вігезимальні числівники французької та давньофранцузької мов (Б.О. Серебренников, В.О. Виноградов, О.С. Кубрякова).
Відрізняти субстрат від запозичення вважали доцільним В.І. Абаєв, Т.П. Ломтєв, М.Е. Рут, О.Б. Ткаченко, О.В. Востріков та ін. Негативно до питання про лексичний субстрат ставився О.О. Реформатський. В. Маньчак наголошував на тому, що для визначення вагомості субстратного впливу на лексичну систему слід звертатися не до словників, а до текстів. Цінність ономастичної та апелятивної лексики для субстратних досліджень підкреслювали Ю.В. Откупщиков та О.К. Матвєєв. Фонетичні наслідки дії субстрату можуть відбуватися як у парадигматиці, так і в синтагматиці (О. В. Востріков); вони можуть відбитися як у запозиченні окремих фонем (напр., ə в низці балканських мов), так і у вигляді системних явищ (напр., галльський субстрат у французькій мові) (О.Б. Ткаченко).
Для зручності в розмежуванні різновидів субстратного впливу та його наслідків В.О. Виноградов пропонував дотримуватися типологізації субстратних явищ: 1) таутогенний субстрат зумовлений мовою тієї ж генеалогічної групи; 2) ізогенний субстрат зумовлений мовою тієї ж сім’ї, але іншої мовної групи; 3) аліагенний субстрат передбачає вплив мови, що належить до генетично відмінної сім’ї. З точки зору хронології контактів, за С.О. Мизніковим, субстрат може бути дійсним, або повним, неповним та адстратним. Він зауважував, що, лише зіставляючи види та типи субстрату, можна отримати найповніше уявлення про природу субстрату.
Підрозділ 4.4 “Мовознавці другої половини XX ст. про роль субстрату в східнослов'янському глотогенезі” присвячено розкриттю здобутків насамперед українських та російських мовознавців у галузі досліджень субстрату в східнослов'янських мовах. Зазначено, що здебільшого дослідники другої половини ХХ ст. розглядали східнослов’янські мови як наслідок інтеграції праслов’янської групи діалектів з трьома макросубстратами: іранським для протоукраїнських, балтійським для протобілоруських та фінно-угорським для проторосійських діалектів. Наведено гіпотези В.І. Абаєва, В.Фенкера, В.І. Литкіна, Б.О. Ларіна, О.Б. Ткаченка, О.В. Вострікова, В.В. Сєдова, О.І. Іліаді, Г.П. Півторака, О.В. Царука. З’ясовано, що у встановленні субстратних слідів у фонетичній, граматичній та лексичній системах східнослов’янських мов лінгвісти враховували не лише відповідні процеси в субстратних мовах, а й ареальний та хронологічний чинники. На початку XXI ст. Ю.Л. Мосенкіс зробив спробу довести наявність в українській мові залишків часів трипільської культури. Історичний шлях формування українців і української мови представлено також у К.М. Тищенка.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Зв’язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу полягає в тому, що 1) принципи субстратних досліджень ґрунтуються на засадах порівняльно-історичного методу (його онтологічного компонента), а одержані результати доводять чи спростовують правомірність припущень у галузі досліджень споріднених мов; 2) завдання, що розв’язуються за допомогою теорії субстрату, відповідають завданням порівняльно-історичного методу і, отже, лежать у межах його телеологічного компонента; 3) субстратні дослідження ґрунтуються на використанні прийомів та процедур операціонального компонента порівняльно-історичного методу (генетичного ототожнення фактів, лінгвістичної реконструкції, хронологізації й локалізації мовних явищ).
2. У мовознавстві є декілька варіантів лінгвістичного тлумачення мовного субстрату. У трактуванні Г.І. Асколі субстрат є найголовнішим чинником лінгвістичних змін у разі інтерференції між мовами, що виявляється в стійкості елементів переможеної мови (фонологічних, граматичних та лексичних) та в їхній адаптації до структури мови-реципієнта. Найбільш узвичаєним у мовознавстві ХХ ст. є тлумачення субстрату як залишків (сукупності рис мовної системи) однієї з мов, що взаємодіють, у структурі мови-переможниці внаслідок процесу інтенсивної мовної взаємодії (білінгвізму), так і самої переможеної мови (С.В. Семчинський, О.Б. Ткаченко, О.В. Востріков та ін.). Цілком слушною є думка В.І. Абаєва про те, що субстрат не є суто лінгвістичним поняттям. О.О. Селіванова бачить у субстраті наслідок етнічної асиміляції та змішування мов прибульців і корінного населення через стадію двомовності.
3. Поняття субстрату є тісно пов’язаним з явищем контамінації, що супроводжує процес взаємодії мов (Г. Шухардт, Г.І. Асколі, І. О. Бодуен де Куртене та ін.). У ХХ ст. проблему мовного субстрату в одній площині з питанням про змішування мов розглядали М. Дж. Бартолі, Б. Террачині, Дж. Бонфанте та інші неолінгвісти, хоч подекуди спостерігалися спроби спростувати їхню єдність (К. Мерло). Значну увагу було приділено з’ясуванню індивідуального аспекту двомовності (В. Пізані).
4. Численні спроби експлікувати певні мовні інновації за теорією етнічних впливів були притаманні європейським лінгвістам 20-х – 60-х рр. ХІХ ст. (Я.Г. Бредсдорф, М.І. Надєждін, К. Каттанео, Б. Бьонделлі, К. Нігра та ін.). Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. теорія субстрату стала важливим методологічним інструментом під час з’ясування двох провідних питань: 1) генезису мов, та 2) причин розбіжностей між собою споріднених мов. У цей час теорії субстрату відповідала певна модель, згідно з якою усвідомлювалося виникнення індоєвропейських мов на неіндоєвропейському мовному матеріалі (Г. Гірт). Для доказів субстрату залучалися дані різних мовних рівнів: синтаксису (Г. І. Асколі, Ю. Покорний), лексики (П. Кречмер, В. Бертольді), фонетики (Г. Гірт, А. Мейє). Романісти найбільш докладно досліджували кельтський (Ж. Вандрієс, А. Доза), італійський (Б. Террачині, К. Мерло, М. Л. Вагнер), етруський (К. Мерло) субстрати. В українському та російському мовознавстві 70-х рр. ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. теорією субстратних впливів було з’ясовано такі історико-фонетичні процеси, як виникнення цокання в російській мові та польського мазурення (О.О. Шахматов, В.І. Чернишов, І.О. Бодуен де Куртене, П. М. Селіщев), а також низку інших явищ у говорах російської та інших слов’янських мов.
5. У теорії Г. І. Асколі визначальним доказом наявності субстрату є критерій хорографічної конгруенції, якому підпорядковані критерії внутрішньої та зовнішньої конгруенції. Останні два слугують перевіркою надійності субстратної гіпотези в кожному конкретному випадку. Західноєвропейські лінгвісти неоднозначно ставилися до субстратних методик Г.І. Асколі. Так, для Г. Гірта першочерговим є критерій зовнішньої конгруенції. ВА. Мейє критерій хорографічної конгруенції долається, адже для доказу субстрату не потрібен докладний аналіз; достатньо дослідити загальні лінії. Його теорія спрямованості мовних змін (на матеріалі французької мови) була поширена в ученні В. Брьондаля про “ідіому”. Згідно з теорією спрямованості мовних змін, мовний субстрат діє в мові, що на нього напластувалася, у формі тенденцій незалежно від часу та простору. Ці тенденції виявляються на більш пізних етапах розвитку мови. Після В. Брьондаля до цієї теорії звернувся Ю. Покорний (кельтський субстрат у синтаксисі ірландської мови). У 20-і – 40-і рр. ХХ ст. новим кроком у розвитку теорії субстрату стали дослідження неолінгвістів. Вони запропонували більш гнучку теорію осередку інновації, що мав знаходитися в межах початкової іншомовної території: хорографічний критерій Г. І. Асколі було перетворено із статичного в динамічний (М. Дж. Бартолі, Б. Террачині).
6. Найбільш послідовним прихильником теорії Г.І. Асколі на початку ХХ ст. був П.Г. Гойданич, якому належить розробка критерію “фонетичного синтезу”, що передбачає дію фонетичних законів під час сприйняття та переходу на чужинну мову. Фонетичний синтез є частиною лінгвістичного синтезу, метою якого є складання уявлення про характер мови та визначення в ній гомогенних та гетерогенних явищ. У 30-і рр. ХХ ст. на противагу субстрату було запропоновано нові терміни – суперстрат (В. фон Вартбург) та адстрат (М. Фалькхоф). При визначенні різних за часом мовних нашарувань слушним є розрізнення субстрату та субсубстрату (К. Мерло). У 60-і рр. ХХ ст. в експлікації наслідків мовних контактів дослідники виділили ще три можливі типи мовних нашарувань: інтерстрат (М.І. Занд), інстрат, або інтрострат (М.О. Бородіна) та метастрат (А. Ронкалья, Д. Сільвестрі), або перстрат (В. Фенкер). Ці поняття виявляють безперечну типологічну близькість і можуть бути розглянуті як варіанти одного й того самого лінгвістичного феномена, що фіксує перехід від однієї мови до іншої за певних історичних обставин. В. О. Виноградов визначив типологію субстрату за спорідненістю: таутогенний, ізогенний, аліагенний. О. К. Матвєєв виділив квазісубстратні явища.
7. У висвітленні питань впливу субстрату на мовну структуру в студіях багатьох західноєвропейських дослідників другої половини ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. помітна певна непослідовність та суперечливість. Проблема міжмовних контактів звужена до проблеми запозичень без аналізу їхньої подальшої долі та семантичного й функціонального розмежування “чужих” та “своїх” елементів у мові, які нібито утворюють певне механічне об’єднання на лексичному (Е. Віндіш, М. Грюнбаум) та граматичному (Г. Циммер, Ю. Покорний) рівнях. Під час з’ясування питання про внесок переможеної мови в мову-переможницю лінгвісти виходили з різних міркувань. Ф. Ж. Моль вважав, що вплив неспоріднених мов є значно меншим порівняно з впливом з боку мов тієї ж сім’ї (групи, підгрупи) і може відбитися лише на лексичному рівні. Г. Грьобер взагалі відкидав імовірність субстратних слідів у граматичній будові романських мов, а А. Сейс підкреслював, що граматичні форми, якщо запозичуються, мають бути запозичені лише повністю. К. Мерло та А. Мейє, навпаки, наголошували на ймовірності субстратного впливу на всі рівні мови, особливо на фонетичний. Серед структуралістів спостерігався різний підхід до трактування субстратних впливів. Їхню імовірність визнавали А. Соммерфельд, А. Мартіне, К. Тогебю.
8. У другій половині ХХ ст. загальнопоширеною стала теорія, згідно з якою вплив субстрату на мову-реципієнт може відбуватися на всіх рівнях та у двох формах – матеріальній та семантичній (модельно-функціональній). Перша форма найбільш типова для виявлення субстрату на рівні фонетичному та лексичному, друга – на граматичному та фразеологічному. Дані різних рівнів мають доповнювати один одного. Лише в цьому разі можна говорити про очевидність субстратного впливу. У граматиці, так само як у фонетиці, субстратний вплив може відбитися в матеріальній (запозичення окремих афіксів) та в семантичній (відношення між елементами) формах. Субстратні фразеологізми здебільшого калькуються мовою-реципієнтом.
9. Субстратний вплив на структуру східнослов’янських мов відбився в стимулюванні певних процесів усередині мови, а не в привнесенні іншомовних елементів у систему мови-реципієнта (Т.П. Ломтєв, О.В. Востріков). Згідно з таким визначенням було інтерпретовано перехід g > г > h, що відбувся в українській мові (В.І. Абаєв, О.Б. Ткаченко, Г.П. Півторак), виникнення акання в білоруській мові та в низці російських говорів і деякі види цокання в російській мові (Р.І. Аванесов, В.І. Литкін, О.М. Трубачов, О.В. Востріков та ін.). За О. Б. Ткаченком, фонетична відмінність української мови від білоруської та російської цілком імовірно була зумовлена впливом з боку північно-східних іранських мов, який спричинився до появи широко розвиненого ікавізму, звука ъ (э), до збереження м’якого, зокрема й кінцевого ц’ (c’), до виникнення твердості приголосного перед е із сильного ь.
ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Холодов О.В. Теорія субстрату в лінгвоісторіографічному аспекті // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2003. – Вып. XI. Ч. 1 – С. 84 – 91.
Холодов О.В. Дослідження фонетичного субстрату в російському мовознавстві ХІХ − ХХ ст. // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2004. – Вып. XIІ. – С. 37 – 44.
Холодов О.В. Розвиток теорії стратів у російському та українському мовознавстві другої половини ХХ ст. // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Мовознавство” / Ред. Ю.Г. Захаренко. – Вип. 11. Т. 2. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 214 – 219.
Холодов О.В. Теорія субстрату і порівняльно-історичний метод // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. – 2005. − Вип. 78. – С. 13 – 21.
Холодов О.В. До вивчення субстратних елементів у структурі східнослов’янських мов // Східнослов’янська філологія: Зб. наукових праць. – Горлівка: Вид-во ГПДПІІМ, 2006. – Вып. 9. – С. 106 – 112.
Холодов О.В. Становлення теорії стратів у мовознавстві // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських мов та літератур: Матеріали Третьої міжвузівської конференції молодих учених (15 − 16 лютого 2005 р.). – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 147 – 148.
Холодов О.В. Теорія субстрату в студіях І. О. Бодуена де Куртене // Дійсність − думка − дослід: Матеріали 2-ї загальноуніверситетської наукової конференції молодих учених, присвяченої 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні (31 березня − 1 квітня 2005 р.) / Відп. ред. В.А. Глущенко. – Слов’янськ: СДПУ, 2004. – Вип. 2. – С. 116 – 120.
Холодов О.В. Основні тенденції розвитку теорії стратів у другій половині ХХ ст. // Лексико-граматические инновации в современных славянских языках: Материалы ІІ Международной научной конференции (14 − 15 апреля 2005 г.) / Сост. Т.С. Пристайко. – Днепропетровск: Пороги, 2005. – С. 443 – 446.
Холодов О.В. О методике субстратных исследований // Acta albaruthenica, rossica, рolonica: VII міжнародная навуковая канферэнцыя “Беларуска-руска-польскае супастаўляльнае мовазнаўства, літаратуразнаўства, культуралогія”: Зб. навук. артыкулаў / Пад агульнай рэд. Г.М. Мезенка. – Віцебск: Выд-ва УА “ВДУ імя П. М. Машэрава”, 2006. – С. 50 – 53.
АНОТАЦІЯ
Холодов О.В. Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ – ХХ ст. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Донецький національний університет. – Донецьк, 2007.
У дисертації вперше в лінгвістичній історіографії розкрито теоретичні проблеми дослідження субстрату в студіях європейських (у тому числі й українських і російських) мовознавців ХІХ – ХХ ст. Обґрунтовано зв’язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу. За допомогою історико-наукової реконструкції проаналізовано теорію мовних контактів та етнічних впливів у студіях компаративістів 20-х – 60-х рр. ХІХ ст., погляди на субстрат автора теорії субстрату Г.І. Асколі, європейських мовознавців кінця ХІХ ст., розвиток теорії субстрату в європейському мовознавстві першої та другої половини ХХ ст. Визначено внесок лінгвістів ХІХ – ХХ ст. в теорію субстрату з урахуванням наступності та еволюції поглядів мовознавців на різні аспекти теорії субстрату. Проаналізовано конкретні субстратні інтерпретації історико-мовних явищ. Наведено оцінку експланаторних можливостей теорії субстрату з позицій сучасного мовознавства.
Ключові слова: субстрат, суперстрат, адстрат, хорографічна конгруенція, мовні контакти, змішування мов, мова-реципієнт, проникність структури мови.
АННОТАЦИЯ
Холодов А.В. Теоретические проблемы исследования субстрата в европейском языкознании ХІХ – ХХ вв. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.15 – общее языкознание. – Донецкий национальный университет. – Донецк, 2007.
В дисертации впервые в лингвистической историографии рассмотрены теоретические проблемы исследования субстрата в трудах европейских (в том числе украинских и русских) языковедов ХІХ – ХХ вв. С помощью историко-научной реконструкции проанализированы теория языковых контактов и этнических влияних в работах компаративистов 20-х – 60-х гг. ХІХ в., взгляды на субстрат автора теории субстрата Г. И. Асколи, европейских языковедов конца ХІХ в., развитие теории субстрата в европейском языкознании первой и второй половины ХХ в. Определён вклад лингвистов ХІХ – ХХ в. в теорию субстрата с учётом преемственности и эволюции вглядов языковедов на разные аспекты теории субстрата. Проанализированы конкретные субстратные интерпретации историко-языковых явлений. Приведена оценка экспланаторных возможностей теории субстрата с позиций современного языкознания.
В работе подчёркивается, что выявление субстратных элементов в языках-победителях предусматривает использование на всех этапах исследования приёмов и процедур сравнительно-исторического метода: 1) генетического отождествления фактов, 2) лингвистической реконструкции, 3) хронологизации и локализации языковых явлений. При рассмотрении теории этноязыкового субстрата в европейской лингвистике ХІХ в. наиболее детально проанализированы теоретические положения Г. И. Асколи. Последовательно рассмотрена методика этнолингвистического анализа учёного, в основе которой лежат три доказательства: критерий хорографической конгруэнции (доминирующий) и критерии внутренней и внешней конгруэнции (вспомогательные).
Отмечается, что теория субстрата зародилась в контексте исследования вопроса о языковом смешении; её популярности способствовали работы Г. Шухардта, Э. Виндиша, И.А. Бодуэна де Куртенэ и др. При исследовании вопроса о членении индоевропейской языковой области на рубеже ХІХ – ХХ вв. лингвисты уделяли большое внимание взаимодействию языков в исторический период, используя достижения диалектологии (Г. Хирт, П. Кречмер, В. Бертольди) и романского языкознания (Ф. Диц, Б. Бьонделли, Г. Грёбер). Вопрос о характере иноязычной основы, на которую наслаивались индоевропейские языки, становился главным при определении того, в какой степени влияние этой основы сказывалось в индоевропейских языках (Ж. Вандриес, А. Доза, Р. Менендес-Пидаль, М. Л. Вагнер, К. Мерло и др.).
Применение принципов ареальной лингвистики стало положительным сдвигом в развитии теории субстрата. Отмечается, что основатель неолингвистической школы М. Дж. Бартоли преобразовал критерий хорографической конгруэнции из статического в динамический: ареал иррадиации, т.е. современная территория распространения явления, к субстрату не имеет прямого отношения – на субстрат указывает очаг инновации, который должен находиться в пределах первоначальной языковой территории. В 30-е гг. ХХ в. были введены понятия суперстрата (Ф. фон Вартбург), адстрата (М. Фалькхоф) и субсубстрата (К. Мерло), а в 60-е гг. ХХ в. появились понятия интерстрата (М.И. Занд), инстрата (М.А. Бородина) и перстрата (В. Фенкер).
Большое внимание в работе уделено вопросу исследования лингвистической и экстралингвистической специфики субстрата в сравнении с другими родственными ему явлениями в трудах европейских языковедов ХХ в., а также вопросу об особенностях возникновения субстрата. Показано, что решающими факторами в процессе постепенного отмирания одного из двух взаимодействующих языков и включения его сохранившихся остатков в качестве субстрата в другой язык являются социолингвистические процессы (В.К. Журавлёв, О.Б. Ткаченко, М.А. Бородина и др.). Наиболее тесно с социолингвистическими предпосылками возникновения субстрата связаны психолингвистические факторы (В. Пизани, И.А. Бодуэн де Куртенэ, У. Вайнрайх и др.). Ряд лингвистов, рассматривая субстрат как один из факторов языковой эволюции, отдавали предпочтение этнокультурной среде, в которой оказывались контактирующие языки (Б. Террачини, В. фон Вартбург и др.), другие же видели в субстрате (фонетическом) признаки биологической наследственности (Э. Гаммильшег, Й. ван Гиннекен, А. Доза).
На передний план исследования выдвинуты также вопросы, связанные с влиянием субстрата на структуру языка-победителя. Показано, что европейские языковеды конца ХІХ в. – первой половины ХХ в. по-разному подходили к решению этой задачи (А. Сейс, Ф. Ж. Моль, А. Мейе, В. Брёндаль, Ю. Покорный и др.). Преодоление механистического подхода к анализу языковых явлений стало возможным благодаря установлению взглядов на язык как на целостную систему. В ней следует различать заимствование модели, которая наполняет определёнными элементами заимствующий язык, и адаптацию самих материальных элементов, выражающих конкретное грамматическое значение. Об этом детально писали украинские и русские языковеды второй половины ХХ в.: Б.А. Серебренников, О.Б. Ткаченко, О.В. Востриков, Е.С. Кубрякова и др.
В вопросе о проницаемости таких высокоорганизованных уровней языка, как фонологический и морфологический, очень важное значение имеет специфика взаимодействия языков родственных и неродственных, на что указывал своей субстратной типологией В. А. Виноградов. Очень важное значение при оценке субстратных явлений играют исторические условия взаимодействия языков. Особое внимание к внешним условиям языковых контактов при исследовании субстратных влияний на славянские и в особенности на восточнославянские языки проявилось в работах А.А. Шахматова, И.А. Бодуэна де Куртенэ, А.М. Селищева, В.И. Лыткина, О.Б. Ткаченко, Г.П. Пивторака и др.
Ключевые слова: субстрат, суперстрат, адстрат, хорографическая конгруэнция, языковые контакты, смешение языков, язык-реципиент, проницаемость структуры языка.
SUMMARY
Kholodov О.V. Theoretical problems of sub>stratum study in European linguistics of the XIXth – XXth centuries. – Manuscript.
Dissertation for a scientific degree of Candidate of Philological Sciences, 10.02.15 – general linguistics. – Donetsk National University. – Donetsk, 2007.
The dissertation discloses theoretical problems of sub>stratum study in the works of European (including Ukrainian and Russian) linguists of the XIXth – XXth centuries in the linguistic historiography for the first time. The connection between the sub>stratum theory and the comparative-historical method is proved. The historical-scientific reconstruction made it possible to analyze the theory of language contacts and ethnic influence in the works of comparativists of the 20-s – 60-s of the XIXth century, the views on sub>stratum expressed both by the author of the sub>stratum theory G. I. Ascoli and by European linguists at the end of the XIXth century and the sub>stratum theory evolution in the European linguistics of the first and second half of the XXth century. The contribution of the linguists of the XIXth and XXth centuries to the sub>stratum theory considering the succession and evolution of the views of linguists on different aspects of the sub>stratum theory is revealed. Specific sub>stratum interpretations of historic-linguistic phenomena are analyzed. The assessment of explanatory possibilities of the sub>stratum theory from the position of modern linguistics is provided.
Key words: sub>stratum, superstratum, adstratum, chorographic congruence, language contacts, mixture of languages, recipient language, language structure penetrability.