Особливості побудови орфографічного, тлумачного, словника синонімів, словника іншомовних слів, фразеологічного словників української мови

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут філології і суспільствознавства

Кафедра української мови

Реферат

в науковому стилі про особливості побудови

а) орфографічного

б) тлумачного

в) словника синонімів

г) словника іншомовних слів

д) фразеологічного

словників української мови

Підготувала:

студентка ___ групи

факультету української філології

________________________

Викладач:

Розгон Валентина Володимирівна

Умань-2009 рік

План

Вступ

1. Давня та сучасна українська лексикографія

2. Поняття словника

3. Орфографічний словник української мови

4. Тлумачний словник української мови

5. Словник синонімів української мови

6. Словник іншомовних слів

7. Фразеологічний словник української мови

8. Місце та значення словників у житті

Висновок

Література

Вступ

Словники бувають різні. Це і антропонімічні, двомовні і багатомовні перекладні словники, діалектні (чи обласні) словники, граматичні словники, словники сполучуваності, ідеографічні, семантичні й асоціативні словники, історичні, лінгвокраїнознавчі, і культурологічні словники, морфемні і словотворчі, зворотні, орфографічні, орфоепічні, синонімічні словники, словники антонімів, лінгвістичних термінів, словники іноземних слів, словники лінгвістичних термінів і енциклопедії, словники назв жителів, неологізмів, омонімів, паронімів, скорочень, словники епітетів, порівнянь, метафор, словники соціальних і професійних діалектів, мови письменників і словники окремих творів, словники-довідники труднощів мови, термінологічні словники тлумачні словники, топонімічні словники, етимологічні, фразеологічні та частотні словники.

Тільки один цей перелік видів словників показує у якій великій кількісті галузей людської діяльності використовуються словники. Без словників важко було б відшукати професіоналів у тій чи іншій сфері, спілкування, зокрема – професійне, перетворилося б на хаосне, з постійним перепитуванням “що саме ви розумієте під цим, а що під тим”. Годі вже й говорити про міжнародне спілкування без словників для перекладу на іншу мову.

1. Давня та сучасна українська лексикографія

Лексикографія (грец. λεξικογραφία, від λεξικόν — словник і γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов’язана з лексикологією.

Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Староукраїнська лексикографія. До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники: «О именЂхъ и гл̃емыхъ жидовьскымь ıазыкъмь», «РЂчь жидовьскаго ıазыка, преложена на роускоую» та ін., у яких тлумачаться переважно бібл. особові імена й топоніми, окремі старослов’ян. слова: «Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных» та ін., розкривається символ, або алегор. зміст деяких слів у Псалтирі: «Тълкованиіє неоудобь познаваıємомь въ писаныхъ рЂчемь», де перекладено малозрозумілі старослов’ян. лексеми. На Русі перекладали також греко-візант. тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж 14 — 17 ст. Перший церковнослов’ян. укр. словник невід. автора «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х pp. 16 ст., залишився в рукописі) складено із заг. церковнослов’ян. слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів).

У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикогр. праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутр. абеткування не витримано), імена введено у формі наз. в. одн., дієслова — в 1-й ос. одн. теп. ч. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексиса...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.

Етапним в історії укр. Л. став перший друк, словник — «Лексисъ сирЂчь реченія въкратцЂ собран(ъ)ны и из слове(н)ского языка на просты(й) рускій діялекть истол(ъ)кованы» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596).

Неоціненне значення в історії укр. лексикографії мав «Лексиконъ славенорωсскій и именъ тлъкованіє» Памва Беринди, що вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври 1627 (2-е вид. — 1653, у Кутейнській друкарні під Оршею в Білорусі).

У кін. 40-х pp. 17 ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали «Лексиконъ словено-латинскій» (первісний список датується 1650) — церковнослов’ян.-лат. словник (бл. 7 500 статей). Осн. джерело вокабул «Лексикона словено-латинского» — «Лексиконь...» Памва Беринди. Автори використали також польс.-лат.-грец. словник польс. філолога Г. Кнапського. У реєстрі «Лексикона...» Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського засвідчується чимало укр. лексики. Це — одне з найб. зібрань церковнослов’ян. лексики 17 ст.

Українська лексикографія кінця 18 ст. — 1917. З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників. До «Енеїди» І. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним «Собраніє Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ», що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфічно укр. слів, яких немає в «Енеїді». Напр., тільки серед 77 слів на літеру «Б» їх 23: Байбакь «сурокъ», Баглаи «лЂнь», Байбаракъ «крытый тулупъ», Барканъ «заборъ», Биндюга «роспуски» тощо.

З 2-ї пол. 19 ст. з’являються загальномовні укр. словники серед, обсягу. Першим з них був «Словарь малорусскаго нарЂчія» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855; частина на літери А-3, бл. 6 000 слів), далі «Словарь малороссійскихь идіомовъ» М. Закревського (1861, 11 127 слів).

У 1873 вийшла «Словниця української (або югово-руської) мови» Ф. Піскунова, у реєстрі якої бл. 8 000 слів, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадій «датель», дадійка «дательница».

Українська лексикографія 1917 — кінця 20 ст. Розвиток Л. у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 — поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато — 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом укр. мови на держ. рівень. Проте словники, що з’являються в цей час, неоднакові за наук. рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, — перекладні рос.-укр. і рідше укр.-рос., здебільшого спрямовані на задоволення практ. потреб соціального і вироб. життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато з’явилося термінол. словників. По-друге, прагненням відшукати і максимально повно подати народну, питомо укр. лексику (звідси, зокрема, насичення укр. частини статті в перекл. словниках не тільки синонімічними, а й численними видовими найменуваннями) або, в разі потреби, створювати слова з морфем укр. мови, а не запозичати з ін. мов.

Осн. лексикогр. роботу проводили такі організації та установи: Комісія для складання словника української живої мови при УАН (у складі А. Кримського, В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грінченко, А. Ніковського та ін.); термінол. словниками займалося Т-во шкільної освіти в Києві (1917), з 1918 — 19 — Термінол. комісії Укр. наук, т-ва в Києві та УАН, на базі яких 1921 утворено Інститут української наукової мови ВУАН (з 1930 — Інститут мовознавства).

Найважливіші словники цього часу: а) перекладні загальномовні укр.-російські: «Словник української мови» Д. Яворницького (т. 1, 1920, А — К, бл. 8200 слів), який був задуманий як доповнення до «Словаря...» за ред. Б. Грінченка і містив тільки ті слова, яких у ньому не було або вони мали ін. знач.; «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка: 1924 його перевид. фотоспособом у Берліні в двох томах та 1925 — в одному томі малого формату, у 1927 — 28 здійснювалося його перевидання під назвою «Словник української мови» за ред. і з доповненнями С. Єфремова та А. Ніковського (вийшли т. 1 — 3 по літеру Н, потім видання було припинено), вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова та ін.; б) перекладні загальномовні рос.-українські: «Російсько-український словник» С. Іваницького і Ф. Шумлянського (т. 1 — 2, 1918, бл. 35 000 слів), який кілька разів перевидавався; «Практичний російсько-український словник» М. Йогансена, М. Наконечного, К. Німчинова і Б. Ткаченка (1926); «Російсько-український словник» ВУАН (відомий також під назвою «Академічний словник») за ред. А. Кримського та С. Єфремова і за участю В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грінченко, А. Ніковського, що створювався членами Комісії для складання словника живої укр. мови і лишився незавершеним у зв’язку з політ. подіями: протягом 1924 — 33 вийшло окр. випусками три томи (по літеру П) із запланованих чотирьох. Незважаючи на певну недоопрацьованість укр. частини словника щодо адекватності перекладу та нормативності вживання (без належних семант. і стиліст. коментувань), він лишається багатим зібранням укр. лексики, а за обсягом укр. синоніміки значною мірою компенсував відсутність синонім. словника. Вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова, Г. Сабалдиря та ін., 1925 перевид. словник М. Уманця і А. Спілки; в) термінол. і галузеві словники, переважно рос.-українські (за П. Горецьким, лише термінол. словників вийшло 83) — мед. термінології (укладачі О. Курило, М. Галин, О. Корчак-Чепурківський, В. Кисельов та ін.), природничі (X. Полонський та ін.), ботанічні (О. Яната і Н. Осадца, В. Вовчанецький і Я. Лепченко та ін.), зоологічні (М. Шарлемань та ін.), хімічні (О. Курило, С. Зенкевич та ін.), фізичні (О. Курило, В. Фаворський, Г. Холодний та ін.), геологічні (П. А. Тутковський, П. Василенко та ін.), технічні, механічні, будівельні (В. Дубровський, Т. Секунда, М. і Л. Дармороси, К. Туркало, І. Шелудько, Т. Садовський, С. Будда та ін.), математичні (Ф. Калинович та ін.), юридичні (О. Курило, В. Леонтович і О. Єфимов та ін.), ділової мови (Є. Лінкевич та ін., за ред. М. Гладкого і К. Туркала; В. Підмогильний і Є. Плужник; М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич — укладачі найповнішого і найдокладнішого словника), військ, справи (В. Євтимович, С. і О. Якубські), шкільництва (П. Горецький та ін.) та ін. Серед цих словників слід згадати, зокрема, «Словник ботанічної номенклатури (проект)» (1928, лат.-укр. з укр. покажчиком, понад 25 000 укр. назв), багатий на синоніміку; г) з-поміж ін. типів словників виділяються «Історичний словник українського язика» за ред. Є. Тимченка (1930, 1932; вийшли випуски на літери А — Ж); «Німецько-український словник» І. Шаровольського (1927, бл. 20 000 слів), правописні словники (Г. Голоскевич, Г. Сабалдир, О. Ізюмов), кілька словників іншомов. слів (3. Пиптенко, Г. Бойків, О. Ізюмов та ін.).

Другий етап охоплює період з 1933 до серед. 50-х pp. і характеризується: по-перше, помітним звуженням словникар, роботи (зокрема, у зв’язку зі згортанням українізації, репресіями проти укр. мовознавців); по-друге, значним уніфікуванням укр. лексики в словниках (з обмеженням синоніміки з нар. мови, «саморобних» відповідників з укр. коренями замість іншомов. слів тощо).

Третій етап розвитку Л. (кін. 50-х — кін. 80-х pp.) характеризується: по-перше, значним розширенням словникар, роботи і появою ряду як традиційних для укр. Л., так і нових типів словників; по-друге, певним послабленням ідеол. тиску на неї (щоправда, зі значними коливаннями в різні роки). Найважливіші словники цього часу: а) перекладні загальномовні: «Українсько-російський словник» за ред. І. Кириченка (т. 1 — 6, 1953 — 63) — найповніший до 70-х pp. словник укр. мови (бл. 122 000 слів), з великим ілюстрат. матеріалом (проте наявність у ньому явних русизмів, таких, як забой, кумушка, нашенський, ненастя, получати, розлюбезний, трепло та ін., свідчить, що його укладачі ще не повністю позбулися практики поперед, років); «Українсько-російський словник» (1-е вид. 1964, за ред. В. Ільїна, бл. 65 000 слів); «Українськоанглійський словник» М. Подвезька (1957, бл. 60 000 слів) і «Польсько-український словник» за ред. Л. Гумецької (т. 1 — 2, кн. 1 — 3, 1958 — 60, бл. 100 000 слів); «Німецько-український словник» В. Лещинської та ін. (1959, бл. 50 000 слів); «Французько-український словник» (1955) і «Українсько-французький словник» (1963) О. Андрієвської і Л. Яворської (кожен бл. 50 000 слів), «Російсько-український словник» (т. 1 — 3, 1-е вид. 1968, редактори томів С. Головащук, Л. Коробчинська, М. Пилинський) — один з найповніших і найдокладніших рос.-іншомов. словників (бл. 120 000 слів); «Англо-український словник» М. Подвезька і М. Балли (1974, бл. 65 000 слів); «Болгарсько-український словник» І. Стоянова і О. Чмир (1983, 43 000 слів); «Чесько-український словник» (т. 1 — 2, 1988 — 89, бл. 80 000 слів) та ін.; б) тлумачний «Словник української мови» в 11 томах (1970 — 80) — найповніший і найдокладніший на сьогодні словник укр. мови (понад 134000 слів); в) термінол. словники — переважно російсько-українські, організацію створення яких покладено 1957 на Словникову комісію при АН УРСР під кер. Й. Штокала, а з 1969 — на Комітет наукової термінології АН УРСР. З 1959 по 70-і pp. видано бл. 30 галуз. рос.-укр. словників, серед яких виділяються «Російсько-український технічний словник» (1961, 80 000 слів-термінів) і «Російсько-український сільськогосподарський словник» (1963, понад 32 000 слів).

Четвертий етап (від поч. 90-х pp.) характеризується: по-перше, активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самост. держави; по-друге, помітною відсутністю єдиних методол. засад і навіть орфогр. принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 — 33). З одного боку, безпосередньо продовжується лексикогр. практика попередніх років, у руслі якої перевидано кілька термінол. словників кін. 50-х — поч. 60-х pp. і видано кілька нових без належної ревізії лекс. норм укр. мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція до повернення традицій укр. словникарства кін. 19 — 1-ї третини 20 ст. (з униканням іншомов. слів, посиленою увагою до нар. лексики, «куванням» слів) та правопису 1928. Найбільшого сусп. резонансу в цьому плані набув «Російсько-український медичний словник» О. Мусія, С. Нечаєва, О. Соколюка, С. Гаврилюка (1991, з кількома перевиданнями), де з кількох пропонованих укр. відповідників на ост. місці подається той, що вважався досі найприйнятнішим або й єдиним (рос. акушер — укр. пологознавець, бабич, акушер; рос. амбулаторний — укр. рухомий, приходячий, легкий, амбуляторний, амбулаторний).

Серед українських словників є чотири, що сильно вирізняються на тлі інших: "Українсько-німецький словник" Є.Желеховського і С.Недільського, "Словарь української мови" Б.Грінченка, "Правописний словник" Г.Голоскевича, і "Російсько-український словник" (редактори: В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, М. М. Грінченкова; головні редактори: акад. А. Е. Кримський, акад. С.О. Єфремов). Про перший словник – іншим разом. Словник Б.Грінченка не раз перевидавався: 1924 і 1925 (двічі фототипічним способом); 1927 — 28 — за ред. С. Єфремова та А. Ніковського з додатком нових матеріалів (т. 1 – 3, літери А – Н; кожному тому передують статті, що висвітлюють історію підготовки словника); 1937 – за ред. А. Хвилі із застосуванням тогочасного правопису (без передмови Б. Грінченка; вийшов тільки т. 1, літери А – Ж); 1958 – 59 (фотомех. способом з 1-го видання); 1996 (фототипічне; зі вст. словом О. Тараненка); 1996 – 97 (фототипічне); у т. 2 останніх двох видань додано пропущену в ін. виданнях (крім видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) частину Захи́дный – захурчáты, написану переважно рос. графікою. видання 1907 – 1909 рр.). Якість друку (принаймні в останніх виданнях) відповідна. Варто було б перевидати, перенабравши текст (причому бажано видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) і зробивши потрібні правки. Ну й, звісно, розмістити в Інтернеті. Може й візьметься хтось за цю справу (врешті тільки академічних є 2 мовних інститути).

Відповідна історія з словником Голоскевича: якість друку 12-го видання 1994-го року дуже низька. І хоч час наклав свій відбиток і мова збагатилася новими словами від 1930-го року, але значення свого словник не втрачає і як спрямівний може прислужитися в розв’язанні правописних проблем.

Стосовно Академічного словника, ситуація кепська. Мало того, що 4-й підготовлений том в свій час знищили, і на сьогодні є тільки 3 томи (А – П), цей словник ніколи не передавався і є дуже рідкісним (в Національній бібліотеції ім. В.Вернадського, скажімо є тільки 1-й том (А – Ж)). А серед двомовних словників йому досі нема рівних. Як на мене, словниковий шедевр. Основне, що можна зазначити – словник написали не просто великі знавці, шанувальники, оборонці української мови. Укладачі словника – люди з вільним мисленням, українську частину писали, виходячи з суто українських мовних норм, а приклади наводили не зважаючи особливо на "політичний момент". Це вільнодумство і щонайвищий фаховий рівень, врешті, і є основою знаменитості словника. Відносно мало запозичень з инших мов і часто до них подано напрочуд вдалий український відповідник. Не кажучи вже про те, що запозичення улягають нормам української мови. Одним словом без "ноу хау" і т.п. одоробал. Хоч тут і трапляються поодинокі помилки чи спірні слова, але загалом досі словник залишається неперевершеним.

2. Поняття словника, його види та призначення

Різні джерела дають різні визначення словника:

Словник – довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем, словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки, культури й ін. (Новий енциклопедичний словник. М., 2000).

Словник, словник, словотолковник, словотолк, словарик, словарчик; словаришка; словарища; річковик, лексикон; збірник слів, висловів якої-небудь мови, з тлумаченням чи з перекладом. Словники бувають загальні і приватні, повсякденні і наукові (Даль В. І. Тлумачний словник живої великоросійської мови).

Словник – зібрання слів (переважно за абеткою), стійких висловлювань з поясненнями, тлумаченнями чи з перекладом на іншу мову (Ожогов С. І. і Шведова Н. Ю. Тлумачний словник російської мови).

Словник – зібрання слів якої-небудь мови в абетковому порядку або по слововиводу розташованих (Словник Академії Російської. Спб., 1806-1822).

Словник – книга, що містить перелік слів, звичайно з поясненнями, тлумаченнями чи перекладом на іншу мову. (Словник сучасної української літературної мови)

Існує кілька класифікацій (типологій) словників. «Тип будь-якого словника визначається факторами двоякого роду: характером лексичного матеріалу, який він відображає, і практичним значенням» (Е. В. Кузнєцова. Передмова // Лексико-семантичні групи російських дієслів. Свердловськ, 1988, с. 3).

Будь-який словник складається зі словникових статей. Словникова стаття – основна структурна одиниця словника; текст, що роз'ясняє заголовну одиницю в словнику й характерні їй основні риси. Структура словникової статті визначається завданнями словника. Але словникова стаття будь-якого словника починається із заголовного слова. Сукупність заголовних статей утворють словник, чи ліву частину словника.

Права частина словника – та, у якій розглядається заголовна одиниця. Права частина тлумачного словника, як правило, включає зони: граматична характеристика слова, тлумачення, тип значення (пряме, переносне); ілюстрації (цитати, вислови); словотворче гніздо; так звана «заромбова» частина (фразеологізми) і ін. Зони правої частини розробляються для кожного словника. Сукупність усіх словникових статей утворюють корпус словника. Крім корпусу, у будь-якому словнику є передмова, розділ «Як користуватися словником» (який рідко кимось читається); список умовних скорочень і ін.

3. Орфографічний словник української мови

Орфографічні словники подають відомості про нормативне написання слів і їх граматичних форм. Українська лексикографія має орфографічні словники різного призначення:

• для початкової школи;

• для загальноосвітньої середньої школи;

• для широких кіл громадськості.

В орфографічних словниках слова наводяться в алфавітному порядку в їх нормативному написанні. Найбільш повним із них є "Орфографічний словник української мови" - укладачі С.І. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко. У цьому словнику зареєстровано близько 120 000 слів, він вийшов у видавництві "Довіра" в 1984 р. і "Український орфографічний словник" за редакцією А.О. Свашенко (Харків, 1997).

Орфографічні словники водночас є довідниками з нормативного наголошення слів: наголос позначений у кожному реєстровому слові, у похідній граматичній формі.

Орфоепічні словники. В орфоепічних сло вниках подано перелік слів літературної мови з позначенням нормативного наголосу і з вказівкою на вимову. Є такі орфоепічні словники української мови: "Словник наголосів української літературної мови" М.І. Погрібного (К., 1973), "Українська літературна вимова і наголос" за редакцією М.А. Жовтобрюха (К., 1973). Широко відомі "Орфоэпический словарь русского языка" за редакцією P.I. Аванесова (М., 1985) і "Словарь ударений для работников радио и телевидения" за редакцією Д. Е. Розенталя (М., 1970).

Словники правильності мовлення. Такі словники містять найскладніші в уживанні слова. В них пояснюється написання й вимова слів, словотворення, даються граматична і стилістична характеристики слів, наводяться приклади можливої сполучуваності слів і керування. Як приклади цього типу словників можна назвати "Словник труднощів української мови" за редакцією С.Я. Єрмоленко (К., 1989), "Правильность русской речи" Л.П. Крисіна і Л.І. Скворцова (М., 1962), "Трудности словоупотребления и варианты норм русского литературного языка" за редакцією К.С. Горбачевича (Л., 1973), "Словарь трудностей русского языка" Д.Е. Розенталя і М.О. Теленкової (М., 1976; шосте видання — 1987).

4. Тлумачний словник української мови

Тлумачні словники мають на меті роз'яснити значення і показати використання слів сучасної української мови. Найвищим досягненням української лексикографії вважається одинадцятитомний "Словник української мо ви" (1971-1980). Він містить близько 135 тис. слів.

Статті цього словника містять докладну інформацію про значення, граматичні характеристики, стилістичне забарвлення слів, а також приклади використання слів у літературній мові.

У словникових статтях розкривається значення слів, дається їхня граматична та стилістична характеристика.

У 2001 р. побачив світ однотомний "Великий тлумачний словник сучасної української мови", який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. У ньому, крім загальновживаної лексики, подані терміни сучасної науки і техніки, слова, що позначають явища і реалії виробничого, культурного і побутового життя українського народу, а також архаїзми, діалектизми, понижені, жаргонні слова. Словник фіксує слова, які поповнили українську лексику в останнє десятиліття.

Є такі тлумачні словники української мови: "Словник української мови" АН в 11 томах (К., 1970—1980), "Новий словник української мови" у 4 томах В. Яременка й О. Слі-пушко (К., 1998), "Короткий тлумачний словник української мови" за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1979; друге видання за редакцією Д.Г. Гринчишина, 1988). Першим тлумачним словником сучасної української мови (він одночасно є й перекладним) слід вважати "Словарь української мови" у 4-х томах за редакцією Б. Грінченка (К., 1907—1909; останнє видання 1996—1997) — видатна пам'ятка української лексикографії. Багатьма тлумачними словниками представлена російська мова: "Толковый словарь живого великорусского языка" в 4-х томах B.I. Даля (1863—1866; шосте видання — 1989—1991; специфічною ознакою цього словника є те, що слова в ньому розміщені за гніздовим способом, тобто всі споріднені слова подаються в одній статті; слово в такому словнику знайти важко, зате добре показано життя кореня кожного слова в мові), "Толковый словарь русского языка" в 4-х томах за редакцією Д.М. Ушакова (1936—1940), академічний "Словарь современного русского литературного языка" в 17 томах (М.-Л., 1948—1965; з 1991р. виходить друге видання), укладений на основі 17-томного чотиритомний "Словарь русского языка" (1957—1960; друге видання — 1981 —1984), "Словарь русского языка" C.I. Ожегова (шістнадцяте видання — 1984). У 1977—1983 pp. у Мінську вийшов "Тлумачальны слоунік беларускай мовы" в 6 книгах, а в 1958—1968 pp. у Варшаві був видрукуваний "Slownik jejzyka polskiego" в 10 томах за редакцією В. До-рошевського. Серед інших тлумачних словників дуже відомими є англійські словники серії Webster (Уебстер), французькі — серії Larousse (Лярус), німецькі — серії Duden (Дуден).

5. Словник синонімів української мови

У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаю ться зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням. У межах кожног о синонімічного ряду подається семантична (вказується на відмінні відтінки значень) і стилістична характеристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовані академічний "Словник синонімів української мови" у 2-х томах (К., 1999—2000) і "Словарь синонимов русского языка" в 2-х томах за редакцією А.П. Євгеньєвої (М., 1970— 1971). У синонімічних словниках для широкого практичного користування наводяться синонімічні ряди без ілюстрацій прикладами їх уживання. Такими є "Короткий словник синонімів української мови" П.М. Деркача (К., 1960), "Практичний словник синонімів української мови" С. Ка-раванського (К., 1995), "Словарь синонимов русского языка" З.Є. Александрове!' (М., 1968; шосте видання вийшло в 1989 p.), "Gran diccionario de sinonimos у antonipios" (Великий словник синонімів і антонімів) іспанської мови Л. Кастро де Амато (Буенос Айрес, 1988).

6. Словник іншомовних слів

Словники іншомовних слів характеризують слова, запозичені українською мовою з інших мов. У них звичайно дається етимологічна довідка (пояснення по ходження іншомовного слова) та визначення.

Ці словники охоплюють запозичену лексику, вказують на джерело запозичення слова, наводять іншомовну форму в оригіналі і тлумачення слова рідною мовою. Українською мовою видані такі словники іншомовних слів: "Словник чужомовних слів" А. Орла (Нью-Йорк, 1963), "Словник іншомовних слів" за редакцією О.С. Мельничука (К., 1975), "Словник іншомовних слів" М.П. Коломійця і Л.В. Молодової (К., 1998).

7. Фразеологічний словник української мови

У фразеологічних словниках зібрано усталені звороти, яким дається тлумачен ня і стилістична характеристика. Такими, зокрема, є академічний "Фразеологічний словник української мови" у 2-х книгах (К., 1993; друге видання — 1999), "Фразеологічний словник української мови" в 2-хтомахГ.М. Удовиченка(К., 1984), "1000 крилатих виразів української літературної мови" А.П. Коваль і В.В. Коптілова (К., 1964), "Фразеологический словарь русского языка" O.I. Молоткова (М., 1967), "Словарь латинских крылатых слов" "М.Т. Бабичева і Я.М. Боровського (М., 1986), "Geflugelte Worte" (Крилаті слова) Г. Бюхмана (1864, десятки разів перевидавали).

8. Місце і значення словників у житті людини

Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Вони служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв.

Особливо важливе місце посідають словники у житті сучасної людини. Чим далі рухається людство у різних сферах, тим більше зявляються нові терміни. Для прикладу достатньо тільки згадати такі слова з сучасної людської галузі як Інтернет: “сервер”, “трафік”, “мова запитів”, “хіти”, “хости” тощо. Без використання сучасного словника ком’ютерного адміністратора важко з’ясувати про що йдеться.

Особливо важливе місце посідають словники у тих професіях, де є багато іншомовних запозичень. Для прикладу: медицина, юриспруденція, точні науки. Без знання термінології просто неможливо діяти, розуміти хід бесіди тощо.

Для професій, де слово є основним знаряддям праці (філологія, журналістика, письменницька та літературна діяльність, радіо і телебачення), правильне використовування слів та словосполучень, зворотів є вкрай необхідним завданням, інакше в цих сферах краще не працювати, оскільки представники цих професій є носіями мовної культури.

Словники не тільки дозволяють краще зрозуміти складні терміни та напрямки їх застосування, тлумачать значення слів інших мов, але й дозволяють дотримуватися основних законів логіки, серед яких є закон тотожності.

Тобто, знаючи точне визначення того чи іношого поняття (терміна) людина легко може порозумітися з іншою людиною, яка знає значення цього слова. І навпаки, не знаючи визначення конкретного терміну, або розгляд одного і того ж слова з використанням різних значень (різних областей використання) може призвести до непорозумінь, хибності міркування.

Також словники велике значення відіграють в систематизації та класифікації словесного багатоманіття сучасної людини. Так, в перекладацькій справі одне і те ж слово може перекладатися, в залежності від ситуації, по-різному, або знання слів-синонімів робить переклад більш художнім та цікавим для сприйняття.

Без енциклопедичних словників ми довго б не могли відшукати потрібних відомостей про окремі країни, народи, про природні явища тощо. Так з допомогою енциклопедія, як загальних, так і тематичних, можна під рукою тримати велику кількість зведених відомостей, які потрібні як для загального розвитку, так і для професійної діяльності.

Так, словник мови HTML полегшує написання web-сторінок, більше того, даний словник, як і ряд інших, може бути представлений у електронному вигляді, тому можна просто використовувати цілі заготовки (шаблони) даного словника і включати їх до своєї роботи. Це економить і час і сили людині, яка займається подібною справою.

Оскільки були згадані електронні можливості словників, які якнайбільше характеризують сучасний прогрес лексикографії, то варто зазначити, що на основі словників-перекладачів існує вже чимало спеціалізованих автоматичних програм для перекладу з однієї мови на іншу. Якщо раніше на переклад однієї сторінки спеціаліст міг затрачати від 5 до 10 хвилин (наприклад, переклад з англійської на українську мову), то комп’ютерна програма робить це за лічені секунди, а людині залишається тільки підкорегувати результат автоматичного перекладача.

Більшість словників (не тільки вузькоспеціалізованих для системних адміністраторів та перекладачів) переведені в електронні форми. Так, можна швидко знайти відомості по конкретному історичному персонажу, переглянути його фотографію чи навіть почути запис його голосу тощо. Мультимедійні словники, які сьогодні все більше і більше оточують сучасну людину економлять час і місце. Сучасний комп’ютер тепер легко може вміщувати у собі не один десяток Бібліотек імені Т.Шевченка, при чому пошук потрібної інформації настільки швидкий, що років 10-20 тому ці темпи видавалися б фантастикою.

Сучасна людина ніяк не може обійтися без словників. Якщо вона позбавляє себе цього джерела знань, вона одразу ж приречена бути відкинутою на задвірки мовного суржика, професійної некомпетентності, кар’єрного занепаду та деградації.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Словник – довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем, словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки, культури й ін.

Використовуючи різноманітні словники, людина може не тільки орієнтуватися в наукових та технічних спеціалізованих термінах, але за допомогою словників слів-синонімів збагачувати свою мову, робити її більш досконалою та цікавою для сприймання.

Для промовців, телевізійних чи радіо дикторів багатство мови – вимога номер один, без словників не обходяться навіть маститі майстри пера. Особливо велике значення відіграють “осучаснені” форми словників – електронні словники, які також є різноманітними за своєю професійною спрямованістю. Такі словники дозволяють знаходити потрібні знання за лічені секунди, що підвищує продуктивність праці.

Шкода, що в наш час, коли значення словників є настільки очевидним, так мало приділяється уваги для навчання школярів та студентів правильно користуватися різними видами словників. Це б так стало їм у пригоді, більше того – слугувало б росту їх мовної та пізнавальної культури!

Література

Ділові папери та документи підприємницької діяльності / Упоряд. В. -Л. Кулініченко. — К.: Український центр духовної культури, 1996.

Караванський С. Пошук українського слова, або Боротьба за національне "я". —К.: Видавничий центр "Академія", 2001.

Коваль А. П. Ділове спілкування. —К.: Либідь, 1992.

Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. — К.: Вища шк., 1978.

Кочан І. М., Токарська А. С. Культура рідної мови. — Львів: Світ, 1996.

Культура мови на щодень. — К.: Довіра, 2000.

Культура української мови: Довідник. — К.: Либідь, 1990.

Молдованов М. І., Сидорова Г. М. Сучасний діловий документ: зразки найважливіших документів українською мовою. — К.: Техніка, 1992.

Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери. — К.: Довіра, 1998.

Пилинський М. М. Мовна норма і стиль.— К.: Наук, думка, 1976.

Пономарів О. Д Культура слова: Мовностилістичні поради. - К.: Либідь, 1999.

Пономарів О. Д Стилістика сучасної української мови. - Тернопіль: Навч. книга-Богдан, 2000.

Російсько-український словник-довідник “Порадник ділової людини”. -К.: Основи, 1995.

Сліпушко О. М. Українська мова й етапи кар’єри ділової людини. -К: Криниця, 1999.

Словник-довідник з культури української мови. - Львів: ФЕНІКС, 1996.

Український правопис. - К: Наук. думка, 1996.

Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. - К.: Довіра, 1998.