Географічне положення, територія і межи Криму \Укр.\

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

реферат

Ландшафти Криму

Студента 2-го курсу групи ЕСГ

географічного факультету

Кислякова Олександра Сергійовича

Київ 2000

Географічне положення, територія і межи Криму.

Крим охоплює територію майже 25,6 тис. кв. км, що становить 4.3% площі України. На 330 км простягнувся півострів від мису Кара-Мрун на заході до мису Фонар на березі Керченської протоки і більш як на 200 км від мису Са­рич – на півдні до північної межі на Перекопському перешийку.

На півночі і північному сході береги Криму омиваються водами Сиваша – мілководної затоки Азовського моря, відокремленої від нього вузькою і дов­гою Арабатською стрілкою. Берегова лінія тут значно порізана: є багато дуже мальовничих великих і малих півостровів і островів та заток типу лиманів. На заході і півдні півострів омивається водами Чорного моря, яке біля берегів утворює ряд заток і бухт, в тому числі Перекопську і Каркінітську – на північ­ному заході, Каламітську – на заході і Феодосійську – на сході. Із сходу до Кримського півострова вузьким сімнадцятикілометровим перешийком при­лягає Керченський півострів, який з півночі омивається Азовським морем, що утворює тут Арабатську і Казантипську затоки. З півдня Керченський півострів омивається водами Чорного моря, на сході Керченська протока відділяє Крим від Таманського півострова.

В ландшафтній структурі півострова можна виділити (з півночі на пів­день) Кримську степову провінцію, Кримські гори, Область Південного берегу. Отже ми розглянемо більш детально ландшафти кожної з цих областей.

Кримська степова провінція.

Кримська степова провінція займає рівнинну частину Кримського пів­острова. В тектонічному відношенні вона охоплює герцинські структури Скіф­ської плити – Тарханкутське і Сімферопольсько-Євпаторійське підняття, Альмінську западину. Тектонічні структури виражені в сучасному рельєфі у вигляді Тарханкутськой ерозійно-денудаціної рівнини степового Криму, Кер­ченської дрібноскладчатої горбистої рівнини.

Кліматичні умови провінції визначаються тривалим теплим літом, корот­кою малосніжною зимою, значними тепловими ресурсами. Без морозний період триває 175-225 днів, а вегетаційний 230-235 днів. Сума активних температур становить 3300 ... 3450. Середньорічна сума опадів змінюється від 420 мм у центральній частині до 300 мм на узбережжі. За таких умов зволоження гідро­графічна сітка мало розвинена. Річки Сал гір, Велика і Мала Карасівки, Булга­нак, Індол та інші в нижній течії і закінчуються на рівнині не досягаючи морів.

Переважними ґрунтами є чорноземи південні мало гумусні, які сфор­мовані на лесових породах, та елювії карбонатних порід. У північній частині провінції поширені темно-каштанові ґрунти. Видові відмінності ландшафтів провінції передусім пов’язані з неоднорідністю геолого-геоморфологічної бу­дови території.

Область Кримського Присивашшя являє собою низовинну рівнину з висотами 0,5-40 м над рівнем моря. Територія приурочена до Каркіницько-Присиваської западини. Клімат помірно теплий. Середньорічні температури становлять +10 ... +10,5є, суми опадів – 300-420 мм. Низовинний рельєф, близь­ке залягання ґрунтових вод в умовах посушливого клімату зумовили форму­вання каштанових солонцюватих і темно-каштанових залишково-солонцюватих ґрунтів, чорноземів південних залишково-солонцюватіх. В рослинному покриві домінують типчаково-ковилові, полинні та солянково-полинні степові угрупо­вання. Характерною ландшафтною особливістю області є те, що за умов рів­нинного рельєфу тут проявляється вертикальна диференціація природних комп­лексів. У ландшафтній структурі виділяються:

    лагунно-прибрежні склянкові та полинні напівпустелі на каштанових солонцюватих ґрунтах та солонцях, пересипи, коси;

    малодерновані рівнини з типчаково-ковиловими сухими степами на каштанових солонцюватих ґрунтах; над рівнем моря ці рівнини підні­маються на 10-20 м;

    хвилясті рівнини з ковилово-типчаковими степами на темно каштано­вих і чорноземних солонцюватих ґрунтах; абсолютні висоти становлять 35-40 м.

Центральна Кримська область являє собою нахилену низовинну рівнину, яка постійно знижується від передгір’їв Кримських гір до При сиваш­шя (від 120-100 м до 50-40 м). Море відійшло з цієї ділянки на початку пліо­цену. Ландшафтоутворююче значення мають континентальні бурі глини, лесо­видні суглинки, об лесовані пролювіально-делювіальні відклади з гірською галькою. Клімат помірно теплий, з короткою вологою зимою, жарким посуш­ливим літом. Опадів 350-435 мм на рік. Природна рослинність збереглася мало внаслідок впливу діяльності людини.

Ландшафтну структуру області утворюють такі основні види ландшафтів:

1) лесові рівнини з чорноземами мало гумусними карбонатними;

2) акумулятивно-денудаційні рівнини з чорноземами південними на елювіально-делювіальних відкладах;

3) лесові слабо розчленовані рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими грунтами, переважно розораними.

В західній частині області структура ландшафтів ускладнюється долинно-балковими, приморсько-терасовими та лиманно-солончаковими місцевостями.

Тархакутська область являє собою хвилясту рівнину з абсолютними висотами 120-170 м. В будові її поверхні простежується залежність від особи­востей герцинського фундаменту. Виражені в рельєфі субширотно витягнуті ували і височини відповідають антиклінальним структурам, а улоговини – синклінальним. Верхні рівні утворюють хвилясті увалисто-угловинні рівнини з чорноземами південними щебенюватими, чорноземами слаборозвиненими на елювії вапнякових порід, перетрофітними степами. В перетрофітних степах, що збереглися біля оз. Донузлав, на Тарханкутському та Євпаторійському плато, ростуть чебрець, келерія, полини, пижмо, молочай, ковила та ін. Нижчі рівні займають слабо хвилясті рівнини з чорноземами пів­денними карбонатними на елювіально-делювіальних лесовидних породах, ще­бенюватими схилами уло­говин та балок, залишками нетрофітних степів. У прибережній смузі невеликі площі зайняті лучними солонцями і солончаками з галофітною рослинністю.

черченська область.

Являє собою пасмово-горбисту рівнину. Для її тек­тонічної будови характерне чергування антиклінальних складок і синкліналь­них прогинів. До ядер антикліналей приурочені невисокі сопки грязьових вул.­канчиків. Грязьовий вулканізм є відомою рисою природи Керченського пів­острова. Південно-західна частина півострова розчленована широкими балками і субширотно витягнутими улоговинами. Північно-східна частина – це дрібно­складчасте увалисте плато з вапняковими гребенями і видовженими улого­винами між ними. Абсолютні відмітки становлять 130-170 м (найвища точка – г. Опук, 185 м). Така неоднорідність будови півострова зумовлює видові від­мінності ландшафтів. У північній частині області переважають горбисті греб­нево-сопкові рівнини з чорноземами південними, карбонатними й щебенюва­тими, темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, типчаково-ковиловими, полинно-злаковими та петрофітними степами. Південну частину області зай­мають полого-хвилясті денудаційні рівнини з чорноземами південними і темно-кашта­новими солонцюватими ґрунтами, солонцями, мезофіт ними різнотравно-типчаково-ковиловими степами. На фоні степових ландшафтів вздовж узбереж­жя поширені псамофітні степи з ковили, костриці та осок, напівпустельні полиново-злакові степи, склянкові пустелі, балки, зниження озерні улоговини, лимани з лучними галофіт ними угрупованнями. Для фауни Керченського пів­острова типовими є ті самі представники, що і для степової зони України взага­лі. У її складі переважають гризуни.

Таблиця № 1: Ландшафтна структура Керченського півострова.

Одиниці

Вимірів

Типи місцевостей

Абразійно-денудаційний останцевий кустарниково-різнотравно-степовий

Абразійно-денудаційний останцевий ковильно- тип-чаково-петрофітно-сеповий

Абразійно-денудаційний рівнинний типчаково-ковильно-степовий

Денудаційно-рівнинний типчаково-ковильно-степовий

Акумулятивно-рівнинний типчаково-ковильно-степовий

Слабодернований лугово-солянковий

Балочно-лугово-стінний

Озера

Загальна площа

Км2

323

330

267

693

514

529

272

130

3058

%

10,6

10,9

8,7

22,5

16,9

17,3

8,9

4,2

100,0

Кримські гори.

Межа між степовим і Гірським Кримом проходить від Севастополя, пів­нічніше міста Сімферополя на м. Феодосію. За характером ландшафтів Гір­ський Крим нагадує Карпати і середньогір’я Великого і Малого Кавказу. Тут добре виражена висотна поясність ландшафтів, поширені широколистяні, зокрема букові ліси.

Гірський Крим у тектонічному відношенні є північною частиною анти­клінорію альпійського складчастого поясу. У гірському Криму виділяють три паралельних гірських пасма: Головне (найвище) та два передових куестових. Вони розташовані на північ від Головного і чітко простежуються у західній і середній частинах Гірського Криму. Західна частина Головного пасма є ціліс­ною структурою з платоподібною поверхнею, а східна – розпадається на ряд більш-меннш ізольованих платоподібних масивів. Плоскі вершинні поверхні пасма складені переважно вапняками верхньої Юри.

Ландшафтною особливістю Головного пасма є карстові форми рельєфу. Вони вважаються класичним прикладом голого карсту середземноморського типу. В багатьох місцях вапняки позбавлені ґрунтового покриву й утворюють карстові поля, які характеризуються великою кількістю замкнутих форм рель­єфу і тріщин, через них талі снігові і дощові води проникають у вапнякові тов­щі. Підземні карстові води Кримських гір живлять численні джерела, ріки і ві­діграють важливу роль у забезпеченні водою всього регіону.

На території Криму переважають повітряні маси помірних широт конти­нентального і морського походження. Влітку сюди надходять континентальне й морське тропічне повітря, значний вплив на клімат здійснює відріг Азорського антициклону. Циклонічна діяльність у межах області зв’язана головним чином з Ісландським мінімумом, взимку – з виходами середземноморських циклонів. Цими циклонами зумовлений також зимовий максимум опадів. Особливо добре виражений в Кримських горах, які є бар’єром для фронтальних розділів і зу­мовлюють їх загострення та активізацію. Кримські гори також перешкоджають проникненню холодних повітряних мас з півночі. Одночасно з отеплюючим впливом Чорного моря й середземноморськими циклонами це призводить до формування на Південному березі Криму особливого, середземноморського клімату з теплою зимою і максимумом опадів в цю пору року.

Передгірна область охоплює Внутрішнє і зовнішнє куестові пасма і збі­гається з поширенням лісостепових передгірних ландшафтів. Внутрішне пасмо простяглося від Інкерманських висот на заході до гори Агармиш на сході. Воно складене вапняками, мергелями і глинами верхньокрейдового і палеогенового віку. В західній частині Внутрішне пасмо роздвоюється, роз­членовано текто­нічно-ерозійною долиною. Ерозійно-денудаційні зниження між пасмами скла­дені крейдовими і палеогеновими породами. В рельєфі виражені долини, балкі, яри.

У кліматі лісостепового передгір’я помітні перехідні риси від степового до вологого помірно теплого клімату Головного пасма. Вегетаційний період триває 8-9 місяців, сума активних температур становить 3000 ... 3450є. Річна сума опадів – 550 мм. Передгір’я розчленовує досить густа сітка річок, серед них найбільшими є: Салгір з притоками, Індол, Бельбек, Альма, Кача, Чорна та ін. Вони мають мішане живлення. На цих річках побудовані невеликі водосхо­вища, які допомагають регулювати стік. Локальне поширення мають форми поверхневого карсту.

У ландшафтній структурі передгір’я виділяють:

    куестові виположені гряди з чорноземами і дерновими карбонатними щебенюватими грунтами на елювії карбонатних порід, частково розораними;

    куестові розчленовані гряди з дерновими карбонатними і дерново-буроземними щебенюватими грунтами під дубовими лісами та лучними степами; лучні степи поширені в нижній частині лісостепового поясу та на куестових останцях, в них представлені ковилові та кострицево-ковилові угруповання з різнотрав’ям (шавлія, люцерна, гадючник, горицвіт);у лісових ділянках домінують дуб пухнатий, зустрічаються дуб скельний, граб, груша та інші дерева;

    в центральній і південно-західній частинах області виділяють ку естові розчленовані гряди з коричневими щебенюватими ґрунтами, шибляковими заростями, грабинниковими дібровами, характерною рисою ґрунтів є великій вміст щебеня;

    міжпасмові полог хвилясті зниження з чорноземами карбонатними грабових дібров; великі площі займають плодові насадження: виноградники, зернові і технічні культури (лаванда, шалфей мускатний, ефіроолійна троянда);

    долинно-терасові комплекси, які відзначаються значною розораністю.

Таблиця № 2: Ландшафтна структура передгірної області

№
Типи місцевостей

% от всієї території

1

2

3

4

5

6

7

8

9
Куестово -лісовий
Куестово-лісостеповий

Куестово-степовий

Куестово-фрігано-шибняковий

Міжурядовий полого волнистий кустарниково-степовий

Низкогірський лісовий

Середньогірський лісовий

Холмисто-ярово-балковий шибняково-степовий і шибняково-фріганний

Долинно-терасний з лучно-чорноземними грунтами заплав і дерново-карбонатними грунтами надзаплавних терас

26,9

15,0

6,8

9,8

16,5

5,7

1,1

5,0

13,2

Область головного гірського пасма простягається від Каранських висот до горбистих височин мису Іллі (310 м). Південний схил пасма короткий, кру­тий, місцями прямовисний; північний – пологий. Його центральна частина складена з поверхні твердими верхньоюрськими вапняками і є найбільш під­нятою. Головне пасмо розчленоване на окремі плоско вершинні масиви – яйли. На яйлах найбільш поширеними карстовими формами є лійки різних розмірів, закладені в нешаруватіих і товстошаруватих вапняках, тріщини порід, замкнені та напівзамкнені улоговини, печери та ін.

Інтенсивному карстоутворенню сприяють кліматичні умови. На Голов­ному пасмі випадає від 1000 мм (на заході) до 600-700 мм (на сході) опадів, причому 50-60% у вигляді снігу. Клімат яйлинських плато прохолодний. Се­редні температури липня +15 +16є, січня –4є. Характерні сильні вітри, ожеледь, часті тумани. На схилах до висоти 450 м зима м’яка, літо тепле, середні темпе­ратури липня +20 ... +21є. Сума активних температур становить 3100 ... 3300є. На схилах до 700 м вона зменьшуеться до 2700 ... 1500є. Головне пасмо є аку­мулятором підземних вод, які розподіляються між його північним і південним схилами і дають початок струмкам і річкам.

На південному березі Кримських гір зі збільшенням висоти знижується температура і зростає кількість атмосферних опадів. Це є проявом висотної поясності клімату, що зумовлює зміну грунтово-рослинного покриву. Червоно-бурі грунти змінюються буроземами, а дуброво-ялівцеві ліси нижнього поясу – широколистяними. У їх складі переважає дуб. На вапнякових породах поши­рені ліси із кримської сосни. Цей пояс рослинності розташований на висоті 300-900 м.

Верхню частину південного схилу Кримських гір до вершинного плато займає пояс букових лісів. Крім бука тут поширені граб, клен, кримська сосна й особливо крючкувата сосна. Букові ліси піднімаються до висоти понад 1000 м і різко обриваються. На вершинному плато вони зустрічаються лише на окремих ділянках.

Вершинна поверхня Кримських гір належить до верхньої ландшафтної зони. Її особливості визначаються кліматичними умовами і характером мате­ринських порід. На плато гір літо прохолодне (середня температура липня ста­новить близько 16єС) зі значною кількістю опадів. У західній частині вона до­сягає 100-1200 мм. Для верхньої ландшафтної зони характерні кам’янисті гір­ські луки й лугові степи. На закарстованій поверхні вапняків росте ялівцевий стелюх. У зоні поширені гірсько-лугові чорноземоподібні грунти, які на сході переходять у гірські чорноземи.

Для рослинності плато типовими є типчак, тонконіг, стоколос, степова осока та ін. У найбільш сухих місцях сформувались лугово-степові угрупован­ня, а в краще зволожених – лугові. В їх складі є куцоніжка, вівсяниця лугова, конюшина та ін. Трав’яниста рослинність східних карстових плато сильніше остепована, ніж західних. На відкритих безлісих просторах переважають осте­повані луки й лугові степи, нижче вони переходять у гірський степ.

Північний схил Кримських гір, як і південний, займають ліси на буро­земних грунтах. У верхньому поясі ростуть бук, граб, місцями дуб (на схилах південної експозиції), крючкувата сосна. Нижче 700-600 м ростуть дубові ліси, в їх складі переважає скелястий дуб. Буроземні грунти змінюються корич­невими. На північних відрогах, а також у смузі куест панівне положення займає ксерофільний низькорослий пухнастий дуб. У північному напрямку лісові ландшафти змінюються південним лісостепом. У лісостепу низькорослі зарості з дуба, держидерева та грабника чергуються з ділянками степової рослинності.

Таким чином, у верхніх частинах південних і північних схилів Кримських гір спостерігається значна подібність ландшафтів, але на нижніх рівнях – істот­ні відмінності. Це дає підставу говорити про різну структуру висотної пояснос­ті південного та північного схилів. Вона зумовлена кліматичним бар’єрним впливом Кримських гір, якій виявляється у різній кількості опадів і темпера­турному режимі.

На північних схилах гір у лісах Кримського заповідника зберіглася багата фауна. Тут поширені благородний олень, косуля, лисиця, кам’яна куниця та ін. Характерними представниками птахів є сойка, синиця, дикий голуб, дрізд.

Південний берег

Прибережну смугу південного схилу Головного пасма (завширшки 2-12 км та заввишки 400-450 м) називають Південним берегом Криму. Для нього типовим є Ерозійний рельєф, а також вулканічні утворення на зразок лаколітів (Ведмідь-гора, Карастель). Гірський масив Карадаг поблизу Феодосії – давній зруйнований вулкан.

У гірському Криму чітко простежується висотна поясність ландшафтів. На південному схилі гір до нижнього поясу належить Південний берег Криму. Тут поширені червоно-бурі (перехідні від буроземів до червоноземів) і корич­неві грунти.

Рослинність Південного берега характеризується значною (близько 1500) кількістю видів. Вона подібна до середземноморської. В її складі багато енде­міків, вічнозелених дерев і чагарників. Ксерофільний дуброво-яливцевий низь­костовбурний ліс поширений на висотах майже 300 м. Його підлісок стано­влять вічнозелені чагарники. Типовими представниками таких лісів є дерево­подібний ялівець, пухнастий дуб, скипидарне дерево. Ці леси чергуються з ча­гарниковими заростями шиблякового типу.

Природну рослинність на значних площах замінила виноградники, сади і парки. Тут добре пристосувалися середземноморські, американські та східно-азиатські представники рослинного світу: кипарис, лавр, лавровишня, магнолія тощо. Багата колекція рослин з різних районів півострова та світу зібрана в Кримському ботанічному саду.

Внаслідок збільшення сухості клімату на захід від Алушти вічнозелені рослини зникають, а ліс поступово заміщується чагарниковими заростями шиб­лякового типу. На схилах гір поширені розріджені зарості сухолюбивих трав і напівчагарників. Далі на схід рослинність набуває степового характеру. В райо­ні Судака, а також у західній частині Південного берега поширена реліктова сосна.

Крим має неабияке рекреаційне значення. Сприятливі кліматичні умови, тепле море, наявність лісів і мальовничих краєвидів забезпечили можливості для розвитку санитарно-курортної мережі.

Слід зазначити, що для Криму складною є проблема водозабезпечення. Вона вирішується шляхом створення водосховищ на річках, використання під­земних вод, транспортування води Північно-Кримським каналом. Але труд­нощі з водозабезпеченням все ще залишаються. Останніми роками досить гост­рою для Криму стала екологічна проблема. Вона зв’язана з забрудненням атмосферного повітря промисловими викидами у північно-західних районах півострова, автотранспортом у містах і з забрудненням Чорного та Азовського морів. Все це впливає на в цілому гарні перспективи подальшого соціально-економічного розвитку регіону.

Список використаної літератури:

1. Половина І.П. Фізична географія Європи. – Київ: “АртЕк” 1998.

2. Лапко М.В., Руфін В.А., Твердохлебов І.Т. Кримська область (географічний нарис) – Київ: “Радянська школа” – 1961.

    Фізична географія Української РСР /Під редакцією О.М. Маринина – Київ: Вища школа – 1982.

    Физико-географическое районирование Украинской ССР /Под редакциею В.П. Попова – Издательство Киевского университета – 1968.

5. Microsoft Encarta World Atlas 1998 Edition – USA: Microsoft corp. 1998.

1