Активи як найважливіший об’єкт бухгалтерського обліку \укр\

Міністерство освіти України

Донецький національний університет

Кафедра обліку та аудиту

Курсова робота

з «Теорії бухгалтерського обліку»

на тему:

«Активи як найважливіший об’єкт

бухгалтерського обліку:

економічна сутність, зміст, принципи класифікації,

розширення складу під впливом ринкових відносин»

студента II курсу денного відділення

спеціальності 0106 української групи

Єфремова Святослава Олексійовича

Науковий керівник: Смирнова Лариса Дмитрівна

Донецьк

2000 р.

Реферат

Курсова робота: 20 стор., 2 мал., 15 джерел.

Тема: “Активи як найважливіший об’єкт бухгалтерського обліку: економічна сутність, зміст, принципи класифікації, розширення складу під впливом ринкових відносин”.

Мета роботи: вивчити економічну сутність активів, принципи їх класифікації а також зміни у їх складі внаслідок реформування бухгалтерського обліку та впровадження НСБО на Україні.

Методи дослідження: робота з літературою, дедукція та індукція, логічний аналіз.

Встановлено, що, відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку України, як і в міжнародній практиці, активи є першим і найважливішим об’єктом бухгалтерського обліку.

Дослідження показало, що найважливішими активами, які контролює підприємство, є основні засоби, нематеріальні активи та запаси.

Одним із пріоритетних завдань сучасного бухгалтерського обліку є виконання “принципу обачності”, який включає в себе принцип незавищення реальної вартості активів. Діючі до впровадження Національних стандартів положення вітчизняного бухгалтерського обліку не здатні були забезпечити виконання цієї вимоги, що робило фінансову звітність непридатною для використання. Після впровадження НСБО виконання цього принципу стало можливим, завдяки нововведенням, відсутнім до цього (таким, наприклад, як резерв сумнівних боргів та ін.).

Ключові поняття: ресурси, господарські засоби, майно підприємства, класифікація, НСБО, справедлива вартість.

Студент _________________ С. Єфремов

ЗМІСТ

Вступ 4

Розділ 1. Розвиток поняття активів та їх економічної сутності 5

      Генезис поняття активів у західній бухгалтерській думці 5

      Активи в радянському бухгалтерському обліку 6

Розділ 2. Класифікація активів 9

      Класифікація за характером участі у господарському процесі 10

      Класифікація за формами функціонування 11

      Класифікація за функціональною роллю у процесі відтворення 12

      Класифікація за ступенем ліквідності 14

Розділ 3. Зміст поняття “активи” за НСБО 15

Висновок 19

Список використаної літератури 20

Вступ

Система бухгалтерського обліку, яка існувала до недавнього часу в нашій країні, була створена зусиллями багатьох поколінь вчених і практиків. Не можна сказати, що вона цілком себе виправдала, але на час свого існування вона досить непогано виконувала поставлені перед нею завдання.

Проте в даний час у залежності від організаційно-правової форми власності на території України діють різноманітні види підприємств, що з’явилися в процесі переходу економіки нашої країни до ринкових відносин. Тому виникла необхідність адаптувати бухгалтерський облік і звітність до вимог перехідного періоду і міжнародної інтеграції української економіки. Такого роду необхідність призвела до перетворення всього обліку в більш оперативну, необтяжену громіздкими регістрами, інформаційно-управлінську і доступну в застосуванні систему.

Істотним змінам піддаються теоретичні і методологічні основи теорії бухгалтерського обліку, як-от: зміст і визначення предмета бухгалтерського обліку, його об’єкти, основні задачі, вимоги і принципи.

У таких умовах вивчення правил, принципів та закономірностей бухгалтерського обліку уявляється надзвичайно важливим. І, природно, на перше місце виходить категорія, без якої принципово неможливо здійснювати будь-яку господарську діяльність — активи.

У даній роботі приділено увагу становленню та розвитку поняття активів у світовій бухгалтерській практиці. Розглянуто основні напрями класифікації господарських засобів підприємства — за характером участі у господарському процесі, за формами функціонування, за функціональною роллю у процесі відтворення та за ступенем ліквідності. Також викладено сучасну концепцію економічної сутності активів згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку.

Розділ 1. Розвиток поняття активів та їх економічної сутності

1.1. Генезис поняття активів у західній бухгалтерській думці

Час від часу, принаймні з початку цього століття, починалися спроби дати задовільне визначення активів для цілей бухгалтерського обліку. Різноманітні автори пропонували різні формулювання — від “того, що подано дебетовим сальдо”, до “майбутнього потенційного прибутку”. Наприклад, одна із найпопулярніших на Заході концепцій, подана Американським інститутом бухгалтерів, визначає активи в такий спосіб:

“Активи — це величина, подана дебетовим сальдо, що залишилося або залишиться після закриття рахунків належним чином відповідно до облікових принципів …, при тому, що вона відбиває або право власності, або придбану вартість, або понесені витрати, які призвели до виникнення власності або стосуються майбутнього звітного періоду…”.

Тут важливо те, що активи визначаються виходячи з правил або принципів бухгалтерського обліку. Подібної позиції притримується і Американський інститут присяжних бухгалтерів:

“Активи — це економічні ресурси підприємства, визнані й оцінювані (вимірювані) відповідно до узвичаєних правил бухгалтерського обліку…”.

У даних формулюваннях практично нічого не говориться про характеристики активу, але підкреслюється, що визначення активів неможливо у відриві від інших принципів бухгалтерського обліку.

Були також спроби визначення активів через їх властивості. Часто використовується поняття активів як джерела потенційного прибутку або майбутньої вигоди. Наприклад, існували визначення активів як:

    джерела майбутніх прибутків;

    будь-який майбутній прибуток;

    сукупність дохідного потенціалу;

    будь-який економічний ресурс, здатний приносити прибуток господарюючому суб’єкту;

    імовірні майбутні економічні вигоди.

Проте, характеризуючи активи як джерело майбутніх прибутків, різноманітні автори підкреслюють також і інші риси, наприклад конвертованість у кошти або вимірність у таких, права на майбутні прибутки і т. ін.

У сучасних визначеннях активів виділяються три істотних ознаки: майбутні економічні вигоди, контроль над доступом до таких вигод сторонніх осіб, походження з минулих господарських операцій або подій. Відмітна риса — у згадуванні контролю, а не права власності конкретного суб’єкта на майбутні економічні вигоди.

Отже, загалом у західній бухгалтерській практиці активи визначаються як:

    “імовірні майбутні економічні вигоди, одержувані або контрольовані конкретним господарюючим суб’єктом у результаті минулих операцій або подій”;

    “потенційний прибуток або майбутні економічні вигоди, контрольовані господарюючим суб’єктом у результаті минулих операцій або інших минулих подій”;

    “права або інший доступ до майбутніх економічних вигод, контрольованих господарюючим суб’єктом у результаті минулих операцій або подій”;

    “економічні ресурси або джерело, від яких очікується одержання в майбутньому економічних вигод, контрольовані господарюючим суб’єктом у результаті минулих операцій або подій”.

1.2. Активи в радянському бухгалтерському обліку

Розвиватися бухгалтерська думка в колишньому Радянському Союзі почалася приблизно у 30-х роках. Але далеко не одразу тут з’явилося чітке визначення предмету бухгалтерського обліку, і тим більше — економічної сутності активів.

В усіх роботах 30-х років предмет бухгалтерського обліку висвітлювався досить істотно, але достатньої чіткості в характеристиці цієї важливої категорії науки про бухгалтерський облік тоді ще досягнуто не було. Поняття активів як таких ще взагалі не існувало, і вони, природно, не знаходили місця у визначенні предмету бухгалтерського обліку.

Мабуть, найбільш вдалим визначенням предмету бухгалтерського обліку можна вважати формулювання О. І. Лозинського: “Предметом бухгалтерського обліку… є елементи процесу соціалістичного відтворення в окремих радянських підприємствах у їхній грошовій оцінці”. Тут фігурує поняття “елементи процесу відтворення”, яке пізніше буде уточнене, і тоді, нарешті, з’явиться поняття “актив”.

Більш чітко предмет бухгалтерського обліку в ті роки був схарактеризований П. Н. Василенко, де вже фігурувало поняття-прообраз активів, яке отримало назву “засоби господарства”. Приблизно такої ж точки зору притримувався і Р. Я. Вейцман: “Предметом облікового спостереження є стан господарських засобів і господарські процеси”.

Але по деяких питаннях у роботах цих авторів спостерігався регрес. Так, деякі з них пізніше відмовились від включення господарських засобів до предмету бухгалтерського обліку, обмежившись лише “господарською діяльністю”.

У 50-х роках розвиток бухгалтерського обліку як науки у колишньому СРСР отримав новий поштовх, а разом із цим почалися нові спроби дати визначення предмету бухгалтерського обліку і, зокрема, активам підприємства.

Після декількох невдалих варіацій на тему “предмет бухгалтерського обліку” у його визначенні міцно закріпилися активи (у вигляді “господарських засобів” або “засобів господарювання”). Але поки що нікому не спадало на думку чітко та однозначно визначити, що саме потрібно відносити до цих “господарських засобів”.

У 60-х – початку 70-х років, які закінчили собою “новаторський” етап розвитку радянського бухгалтерського обліку, були остаточно сформульовані всі ідеї радянських вчених з приводу господарських засобів підприємства.

Якщо аналізувати зміст усього вищесказаного з приводу розвитку активів у радянській бухгалтерській практиці, то потрібно зазначити, що саме поняття “активи”, якщо можна так висловитись, дуже “капіталістичне”. За соціалістичної моделі економіки воно знаходилося трохи не при справах. Все соціалістичне народне господарство розглядалося, як одне гігантське підприємство, визначення “господарських засобів” були досить примітивними у порівнянні із західними аналогами.

На перший погляд до активів, за деяким виключенням, відносились ті ж ресурси підприємства, що й на Заході. Але активи обліковувались без урахування критерію їх корисності та дійсної вартості. Так, запаси, які роками не використовувалися (запасні частини застарілих моделей машин та обладнання тощо), обліковувалися на рахунках та відображалися у фінансовій звітності. Дебіторська заборгованість, нереальна для погашення, залишалась у складі активів протягом трьох років.

Таким чином, бухгалтерський облік не відображав реальної вартості активів, а сама звітність давала спотворені показники та була непридатна для користувачів.

Ситуація кардинально змінилася лише внаслідок реформування системи бухгалтерського обліку вже незалежної України. Але про це мова йтиме далі.

Розділ 2. Класифікація активів

Підприємство має у своєму розпорядженні численні і різноманітні засоби, які забезпечують і складають основу фінансово-господарської діяльності підприємства. Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, які господарські засоби воно має, де ці засоби розміщені і для чого призначені. Для цього використовується класифікація активів підприємства.

Основними напрямами класифікації активів є:

    за характером участі у господарському процесі;

    за формами функціонування;

    за функціональною роллю у процесі відтворення;

    за ступенем ліквідності.

Вищеперераховані напрями класифікації активів є основними, але не єдиними способами поділу господарських засобів. Вони розглядаються у даній роботі, оскільки мають найбільшу практичну цінність з точки зору обліку активів.

Загальну схема напрямів класифікації господарських засобів за їх складом та використанням подано на Малюнку 2.1.

Малюнок 2.1. Напрями класифікації господарських засобів за їх складом та використанням

Напрями класифікації

За формами

функціонування

За характером участі в господарському процесі

За ступенем

ліквідності

За функціональною роллю у процесі відтворення

матеріальні

оборотні

ліквідні

засоби у сфері

виробництва

нематеріальні

необоротні

(довгострокові)

неліквідні

засоби у невиробничій сфері

фінансові

засоби у сфері обігу


вилучені

Тепер зупинимося на кожній класифікації більш детально.

2.1. Класифікація за характером участі у господарському процесі

Не викликає сумнівів, що активи, які по-різному беруть участь у господарському процесі та мають різну швидкість обігу, повинні оцінюватись по різному. Тому для цілей фінансової звітності активи поділяють на необоротні та оборотні.

Довідка з історії…

Поділ активів на основні й оборотні прийшло в практику бухгалтерського обліку з економіки через судову сферу наприкінці XIX або початку XX ст. Вперше зазначені терміни з’явилися, поза всяким сумнівом, в Англії, у судових звітах, попавши туди з економічної літератури того часу. Пізніше в декількох судових справах також торкалися методів оцінки фіксованих (необоротних) і оборотних активів.

Варто також відзначити, що одна з основних вигод, яка спонукала економістів та бухгалтерів того часу на поділ активів на основні й оборотні складається в можливості оцінки на підставі цього ліквідності господарюючого суб’єкта.

Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства — це сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності.

У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства відносять:

    основні засоби;

    нематеріальні активи;

    капітальні інвестиції;

    довгострокові фінансові вкладення (інвестиції);

    довгострокову дебіторську заборгованість;

    інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, МШП із тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Оборотні (обігові) засоби — це сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і котрі повністю споживаються протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу.

В практиці бухгалтерського обліку до оборотних активів належать майнові цінності всіх видів із терміном використання до року. Основними елементами оборотних засобів є товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві, готова продукція, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках у банках і в касі.

Оборотні засоби в свою чергу поділяють на нормовані (виробничі) (запаси, паливо, незавершене виробництво), та ненормовані (дебіторська заборгованість).

2.2. Класифікація за формами функціонування

За формами функціонування господарські засоби поділяють на такі групи: матеріальні активи; нематеріальні активи; фінансові вкладення (активи).

Матеріальні активи — це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму, наприклад, будинки, споруди, машини, сировина, матеріали, готова продукція тощо.

Нематеріальні активи — це особливий вид необоротних активів; вони не наділені фізичною (матеріальною) основою, але мають вартість, оскільки здатні приносити власнику дохід. Цінність нематеріальних активів базується на правах та привілеях власників. Основні характерні риси нематеріальних активів такі:

    відсутність матеріально-речової (фізичної) структури;

    використання протягом тривалого часу;

    здатність бути корисним для підприємства;

    високий ступінь невизначеності розмірів можливого в майбутньому прибутку від використання такого активу.

До нематеріальних активів належать:

а) різні права підприємства на об’єкти власності: патенти (права на винахідництво), товарні знаки, торгові марки, авторські права, ліцензії, права користування землею та іншими природними ресурсами;

б) програмне забезпечення ЕОМ;

в) організаційні витрати;

г) наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки;

д) ноу-хау;

є) ділова репутація або ціна фірми — гудвіл.

Фінансові активи — це група господарських засобів (активів) підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові вкладення підприємства, дебіторська заборгованість.

2.3. Класифікація за функціональною роллю у процесі відтворення

За функціональною роллю у процесі відтворення господарські засоби підприємства поділяють на такі групи (див. Малюнок 2.2):

    засоби у сфері виробництва;

    невиробничі засоби;

    засоби у сфері обігу;

    вилучені засоби.

Малюнок 2.2. Класифікації господарських засобів за функціональною роллю

Господарські засоби

Вилучені засоби

Засоби невиробничої

сфери

Засоби в сфері обігу

Засоби в сфері виробництва

Засоби, що

обслуговують

обіг

Кошти у

розрахунках

Грошові кошти

Предмети обігу

Предмети праці

Засоби праці

До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це виробничі будівлі та споруди, машини та механізми, транспорт, сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо.

До невиробничих засобів підприємства належать засоби, які не беруть безпосередньої участі у виробництві продукції, але їх використовують для створення нормальних умов праці й відпочинку працівників підприємства. До невиробничих засобів підприємств належать житлові будинки, гуртожитки, готелі, дитячі садки, амбулаторії, клуби, бібліотеки з обладнанням та інвентарем у них тощо, які перебувають на балансі підприємства.

До засобів підприємства у сфері обігу належать предмети обігу (готові вироби, призначені для реалізації), грошові кошти, кошти в розрахунках та засоби, які обслуговують сферу обігу.

До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать торгово-складські споруди з торгово-складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем (торгівельні приміщення, склади готової продукції, вагове господарство тощо).

Вилучені засоби — це кошти, які вилучені з обороту підприємства, але протягом певного періоду перебувають на його балансі (авансові відрахування та платежі з прибутку).

2.4. Класифікація за ступенем ліквідності

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяються на ліквідні і неліквідні.

Ліквідні господарські засоби (активи) — це група засобів підприємства, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної (балансової) вартості для своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями. До ліквідних активів підприємства належать грошові активи в різних формах, короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси готової продукції, призначеної для реалізації.

Неліквідні господарські засоби (активи) — це група засобів підприємства, які можуть бути конвертовані у грошову форму без утрати своєї поточної (балансової) вартості тільки протягом значного періоду часу. До неліквідних активів підприємства належать основні засоби, капітальні інвестиції, нематеріальні активи, довгострокова дебіторська заборгованість, безнадійна дебіторська заборгованість витрати майбутніх періодів тощо.

Розділ 3. Зміст поняття “активи” за НСБО

Після реформування бухгалтерського обліку в Україні у поняття “активи” почав вкладатися дещо інший зміст, аніж раніше. Не можна говорити, що облік було перевернуто “догори ногами”, але з’явилося багато деталей, які доповнили і покращили зміст поняття активів, зробили їхній облік значно зручнішим і логічнішим, запозичивши багато корисного досвіду із західної бухгалтерської практики.

Нижче наведені визначення основних видів активів згідно Національних стандартів бухгалтерського обліку.

Основні засоби (згідно П(С)БО 7) — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій. Очікуваний термін корисного використання (експлуатації) основних засобів більше одного року (або операційного циклу, якщо він більше року).

До складу Основних засобів, згідно стандарту, відносять власне основні засоби та інші необоротні матеріальні активи.

Основні засоби поділяються на:

    Земельні ділянки.

    Капітальні витрати на поліпшення земель.

    Будівлі, споруди та передавальні пристрої.

    Машини та обладнання.

    Транспортні засоби.

    Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

    Робочу та продуктивну худоба.

    Багаторічні насадження.

    Інші основні засоби.

Інші необоротні матеріальні активи поділяються на:

    Бібліотечні фонди.

    Малоцінні необоротні матеріальні активи.

    Тимчасові (нетитульні) споруди.

    Природні ресурси.

    Інвентарну тару.

    Предмети прокату.

    Інші необоротні матеріальні активи.

Нематеріальні активи (згідно П(С)БО 8) — це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та утримуються підприємством з метою використання протягом більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Основними групами, на які поділяються при обліку нематеріальні активи, є:

    Права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо).

    Права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо).

    Права на знаки для товарів та послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо).

    Права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, “ноу-хау”, захист від недобросовісної конкуренції тощо).

    Авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо).

    Гудвіл.

    Інші нематеріальні активи (право на проведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Запаси (згідно П(С)БО 9) — це активи, які:

    утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

    перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

    утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

До складу запасів відносяться:

    Сировина, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

    Незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою та складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу.

    Готова продукція, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

    Товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

    Малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше року.

    Молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукція сільського господарства, якщо вони оцінюються за П(С)БО 9.

Дебіторська заборгованість (згідно П(С)БО 10) — це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату.

Дебіторська заборгованість поділяється на:

    довгострокову (сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу);

    поточну (сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу).

Варто відзначити, що після впровадження Національних стандартів бухгалтерського обліку з’явився “резерв сумнівних боргів” — рахунок, покликаний коригувати суму дебіторської заборгованості, реальної до відшкодування.

Висновок

Необхідність переходу на Національні стандарти бухгалтерського обліку, які не суперечать міжнародним стандартам, в тому числі і по обліку активів господарюючих суб’єктів, продиктовано тим, що старі положення бухгалтерського обліку, які базувалися, в основному на правилах Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не давали реального уявлення про активи, що, в свою чергу, утруднювало:

    прийняття управлінських рішень;

    складання бізнес планів;

    отримання інвестицій, у тому числі від іноземних партнерів.

Таким чином, НСБО привели значення активів до їх справедливої вартості, що дає реальне уявлення про їх величину і дає можливість користувачам звітності (інвесторам, акціонерам, засновникам тощо) оцінити ситуацію для прийняття управлінських рішень.

Так, виходячи з норм П(С)БО 9 “Запаси”, бухгалтери зрозуміють, що уся вартість малоцінних та швидкозношуваних пердметів (термін служби яких до одного року), які передані (передаються) в експлуатацію, розглядається як витрати підприємства, тобто в балансі і на рахунках не може бути показника про вартість малоцінних предметів в експлуатації, про нарахування зносу по ним. Крім того, частина малоцінних та швидкозношуваних предметів (зі строком служби більше одного року) з 2000 року включається до складу основних засобів.

Отже, після впровадження Національних стандартів розуміння активів змінилося, в першу чергу, змінилася їх економічна сутність. Активи почали розумітися, як ресурси підприємства, здатні приносити вигоду, дохід своєму власнику, тобто почав враховуватись критерій корисності. Крім того, активи почали обліковуватись виходячи з принципу обачності, який передбачає незавищення вартості активів — облік за справедливою вартістю.

Список використаної літератури:

    Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1998. — 448 с.

    Макаров В.Г. Теоретические основы бухгалтерского учета. — М.: Финансы, 1978. — 159 с.

    Гусева Т.М., Шеина Т.Н. Основы бухгалтерского учета: теория, практика, тесты: Учебное пособие / Под ред. В.Г. Гетьмана. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 208 с.

    Метьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник / Пер. с англ. Под ред. Я.В. Соколова, И.А. Смирновой. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. — 663 с.

    Партин Г.О. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики: Навч. посібник. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. — 245 с.

    Любушин Н.П., Жаринов В.В., Бородина Н.В. Теория бухгалтерского учета: Учебное пособие для вузов / Под ред. проф. В.Д. Новодворского. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 294 с.

    Сердюк В.Н. Бухгалтерский учет: Учебно-практическое пособие. — Донецк: КИТИС, ДонГУ, 1999. — 528 с.

    Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: Навчальний посібник / Під ред. М.В. Кужельного. — 5-те видання, доповнене і перероблене. — К.: А.С.К., 1998. — 223 с.

    Чацкис Е.Д., Лысюк А.Н. Бухгалтерский учет: основы теории и практики. — Донецк: Сталкер, 1999. — 272 с.

    Н.И. Попова. Теория бухгалтерского учета. Учебное пособие. — Донецк: КИТИС, ДонГУ, 1998 г. — 204 с.

    Бабаев Ю.А. Теория бухгалтерского учета: Учебник для вузов. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. — 391 с.

    Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні. Нормативи. Коментарі. ч. 5. — Луганськ: “Промдрук” ДСД “Лугань”, 2000. — 336 с.

    Бібліотека “Фактора”. Національні стандарти бухгалтерського обліку: нормативна база. — 5 видання, доповнене. — Харків: Фактор, 1999. — 180 с.

    “Налоги и бухгалтерский учет”, № 5 (261), 21 января 2000 г.

    “Все о бухгалтерском учете”, № 47 (472), 24 мая 2000 г.