Деньги в рыночной экономике (работа 1)

Деньги в рыночной экономике

Вступ

У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб”єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин.

Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток сиробничих сил.

Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскілбки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.

Метою моєї курсової роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються еволюції грошей з економічної точки зору.

Основна частина роботи складається з трьох розділів, присвячених розкриттю суті і функцій грошей, їх походженню і розвитку, основним концепціям грошей. Окрім того, я вважаю за доцільне ознайомити з новою валютою євро, на яку великі надії покладають наші сусіди – розвинуті країни Західної Європи.

У роботі я намагався простежити проблеми розвитку грошових відносин, як у світовій теорії і практиці, так і у вітчизняній. З цією метою опрацював ряд наукових досліджень і праці зарубіжних та українських економістів.

Аналіз наукових праць засвідчив, що “гроші завжди визначали головний стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука”.

I. Походження, суть та функції грошей

1.1. Походження грошей

Гроші – це одне з найвеличніших досягнень людства.Їх виникнення пов”язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з”явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Існування грошей таке ж давне, як існування самої людської цивілізації. Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу у міру того, як росла вартість золота. Згодом з”явились повноцінні гроші, виготовлені з паперу.

Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році н.е. У XV - XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі і так широко розповсюдились і прижились, що стали основним замінником повноцінних грошей.

На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов”язані і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

1)раціоналістична;

2)еволюційна.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Арістотель. Еволюційна концепція підкреслює об”єктивний характер виникнення грошей, які виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих товарів, які і стають грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильник еволюційної концепції - А.Сміт.

Вирішення питання про походження грошей зводиться фактично до вивчення різними теоретичними школами процесу розвитку обміну та торгівлі.

Найпростішою формою обміну з економічної точки зору є бартер. Бартер – безпосередній обмін одного товару на інший, чи однієї послуги на іншу.

На цьому процесс грошового розвитку не закінчився. Потрібен був такий товар-еквівалент, який б забезпечував функціонування національних і міжнародних обмінів. Роль такого еквівалента, який став грошима, закріпилась за золотом і сріблом . Така система, в який роль загального еквівалента відіграє золото і срібло називається біметалічною.

На початку XIX ст. в Великобританій, Голландії і Німеччині існувала монометалічна (золотогрошова система), в якій роль загального еквівалента відігравало золото. Така грошова система проіснувала відносно недовго. Вже починаючи з часу Першої світової війни золото почало витіснятись спочатку з внутрішнього, а пізніше з міжнародного обігу. Почався процес так званої демонетизації, що власне і означає припинення виконання золотом ролі грошей.

Епоху товарних грошей змінила епоха паперових грошей. Вони виявились дуже зручним загальним еквівалентом, який мав значні переваги порівняно з попередніми. Сучасні паперові гроші не є повноцінними, як золото, вони мають зміст тільки тоді, коли виконують певні функції.

1.2. Суть та функції грошей

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв”язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці виділяють п”ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п”ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

Гроші як засіб обігу.У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов”язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші – центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 – Г – Т2; де Т1 – Г -продаж товару; Г – Т2 -купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб”єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар (продавець).

Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідельна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об”єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

Говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість” валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі називається конвертованістю (conversion (англ.) – перетворення).

На даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти валют світу, з них п”ять - вільно використовувані: долар США, німецька марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк. Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці – СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов”язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Детальний розгляд кожної із виконуваних грошима функції допоміг визначити грошову суть. Отже, суть грошей випливає з їх функцій (насамперед – як засобу обміну і засобу платежу). Такий характерний для сучасної економічної науки підхід – виводити суть грошей з їх функцій був визначений англійським економістом Дж. Хіксом, який сказав: “Гроші – це те, що використовується як гроші”.

Зі сказаного ним можна виділити три основні властивості грошей, що розкривають їх суть:

гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність. На них можна придбати будь-який товар;

гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчою вартістю товарів;

гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу закладеного в товарі.

Кожна з вищевказаних функцій має свою специфіку, але при цьому діє у взаємозв”язку з іншими функціями, і будь-яке непорозуміння в системі функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів грошового обігу.

Ii. Види грошей. Грошові агрегати

2.1. Види грошей

1. Паперові гроші. Вони є лише номінальними знаками вартості, що мають примусовий курс. Їх вартість визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна на них придбати.

На сьогоднішній день товари ідеально прирівнюються не до золота, а до кредитно-паперових грошей, зв”язок яких із золотом практично розірваний, оскільки припинений їх вільний розмін на дорогоціннний метал. Вони тепер власне виконують роль золота, виступаючи всезагальним еквівалентом. У той же час використання знаків вартості як грошей додає їм деякі товарні риси: вони купуються і продаються, обмінюються на товар, але вони позбавлені головної властивості – власної вартості.

Особливості паперових грошей:

- наділені державою примусовим курсом;

- набувають представницької вартості в обігу;

- позбавлені власної вартості;

- виконують роль купівельного платіжного засобу.

2.Кредитні гроші. Кредитними називаються гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах.

Історично першим видом кредитних грошей був вексель. Це боргове зобов”язання, яке дає право власнику по закінченню строку вимагати від боржника виплати вказаної грошової суми. Вексель може передаватися від однієї особи до іншої, тобто він має певні риси грошей, але не виконує роль загального еквівалента.

У кінці XIV століття виникла банкнота. Банкноти (банківські білети) – це грошові знаки, що випускаються в обіг центральними емісійними банками держави. Це є загальновизнаний ліквідний платіжний засіб

З розвитком безготівкових розрахунків з”являється нова форма кредитних грошей – чек . Він являє собою письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) кредитній установі, що його обслуговує, сплатити певну суму грошей чекотримачеві.

У наш час широкого розповсюдження набули кредитні картки, які є формою електронних грошей. Це нова форма розрахунків, яка застосовується завдяки впровадженню комп”ютерної техніки і сучасних систем зв”язку. На сьогодні це найбільш прогресивний і зручний платіжний засіб, який діє у рамках спеціального каналу зв”язку з банком (наприклад, між банком і торговельними підприємствами під час розрахунків). Тим самим вони значно прискорюють взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей.

Вперше система банківських карток була створена у 1958 р. одним з найбільших банків США Bank of Amerika. У 1974 р. в результаті інтернаціоналізації діяльності Американської компанії банківських карток була утворена система VISA International.

2.2. Грошові агрегати.

Емісія як паперових, так і кредитних грошей в сучасних умовах монополізована державою. Центральний банк, який знаходиться у власності держави, інколи намагається компенсувати нестачу грошових нагромаджень шляхом підвищення грошової маси, емісії надлишкових знаків вартості. Грошова маса – це сукупність готівкових та безготівкових купівельних і платіжних засобів, які забезпечують рух товарів і послуг в народному господарстві, якими володіють приватні особи та держава.

У структурі грошової маси виділяють такі сукупні компоненти, або їх ще називають грошові агрегати: М1, М2, М3, L, які групують різні платіжні і розрахункові засоби за ступенем їх ліквідності, причому кожен наступний агрегат включає в себе попередній.

М1 – це гроші у вузькому розумінні, готівка, обіг якої здійснюється поза банками, а також це гроші на поточних рахунках у банках. Потрібно зазначити, що депозити на поточних рахунках виконують всі функції грошей і в будь-який момент можуть бути перетворені в готівку.

М2 – це гроші в більш широкому розумінні, цей агрегат включає в себе компоненти М1 + гроші на рахунках комерційнних банків + депозити спеціалізованих фінансових інститутів. Власники строкових вкладів (депозитів) отримують більш високий процент порівняно з власниками поточних вкладів, хоча в той же час вони не можуть взяти гроші з рахунку раніше умовно визначеного терміну.

Наступний агрегаг М3 включає в себе М2 + крупні строкові депозити і суми контрактів з перепродажу цінних паперів.

Агрегат L складається з М3 + комерційні, зокрема короткострокові, цінні папери.

Варто зазначити, що в Радянському Союзі грошові агрегати взагалі не розраховувались і не використовувались, оскільки марксистською економічною наукою вважалось недопустимим об”єднання зовсім різних категорій – грошей, цінних паперів та кредиту.

Проте зрозуміло, що між грошовим риком, ринком інвестицій і ринком цінних паперів існує тісний зв”язок. Потенційно залишки на строкових депозитах і цінні папери можуть бути використані для розрахунків. Крім того, власники строкових рахунків мають можливість переоформити їх в рахунки “до запитання”. Прибутки від цінних паперів можна зберігати на поточних рахунках, так само, як і виручку від їх продажу.

Безперечно, грошові агрегати на практиці відіграють позитивну роль як орієнтири грошової політики держави. При нинішньому стиранні кордонів між готівковим і безготівковим обігом нашій країні варто було б перейти до їх активного використання.

III. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ У XX СТ.

Двадцяте століття зі своїми війнами, революціями і переворотами внесло багато змін в усі сфери суспільного життя. Було впроваджено нові ідеології, економічні вчення та форми власності. Так, наприклад, з часу Першої світової війни зростає тенденція до припинення розміну банкнот на золото. У зв”язку з цим перед центральними банками постає завдання постійного контролю за грошовим обігом. Відомо, що паперові гроші в собі корисної вартості не несуть, вони є всього лиш символами, знаками вартості. Чому ж тоді відбувся загальний відхід від золота? Найпростіше пояснення полягає в тому, що паперові гроші насамперед зручні в користуванні, їх легко носити зі собою. Справді, в обігу монети стираються, частина благородного металу просто пропадає, а відповідно зростає в ньому потреба. І головне – товарооборот в масштабах, який вичисляють у доларах, фунтах, марках, гривнях чи інших грошових одиницях, не під силу золоту. Крім того, паперові гроші, банкноти і казначейські білети, – обов”язкові до прийому в якості платіжного засобу на території даної держави.

Звісно, що в зв”язку з переходом до нової форми грошового обігу з”явились різні погляди на це питання. Так, неометаталісти вважали, що оскільки золото має високу внутрішню вартість, тому воно не обезцінюється, як його паперові дублікати. Якщо зростає продуктивність праці в золотодобувній промисловості або відкриваються нові його місцезнаходження, то товарні ціни зростають, але при цьому знижуються самі витрати виробництва попередньої вагової кількості золота. До того ж перенасичення каналів грошового обігу малоймовірне, оскільки золото – втілення багатства і воно осідає в сфері тезаврації - збереження грошей вдома, замість внесення їх у якусь кредитну установу. Таким чином, при золотому стандарті стихійно підтримуються товарно-грошова рівновага.

Деякі західні вчені з цим не погоджуються, вони схиляються до іншої позиції. Е.Дж. Долан, К.Кемпбелл, К. Макконел вважають, що інфляція можлива і при золотому грошовому обігу. Якщо технологія в добуванні або виготовленні золота піднімається на якісно нову ступінь, інфляція, і при збереженні розміну, цілком ймовірна. Підтримка золотого обігу при дефіциті золотого матеріалу викликає спад, економіка просто задихається. Отже, тому доцільніше використовувати паперові гроші, при цьому вміло керувати їхньою пропозицією.

У наш час золото все ж може позитивно впливати на грошовий обіг шляхом державного продажу по цінах світового ринку, що у свою чергу дозволяє закупити товари і підвищити іх пропозицію всередині країни. У цій операції роль золота не відрізняється від ролі інших експортних благ, хоча воно вважається більш ліквідним товаром. Для оздоровлення грошового обігу і боротьби з інфляцією в золота можливості все ж невеликі.

Таким чином, XX ст. відзначило себе переходом до обігу паперових грошей і перетворення золота і срібла у товар, який можна купити за ринковою ціною.

Після Першої світової війни багато держав спробували знову ввести “золотий стандарт”, але безрезультативно, оскільки відповідних аргументів для цього уже не було.

Світову валютну систему між двома світовими війнами можна назвати “золотовалютним стандартом”. Цей період відрізняється насамперед сильним втручанням держави в економіку. Усюди були встановлені митні бар”єри, і вільна взаємодія попиту і пропозиції капіталу і ресурсів на світовому ринку стала обмеженою. З відходом від “золотого стандарту” девізні (валютні банки) і держава отримали можливість розширювати обіг паперових грошей. Деякі країни відійшли від золотого стандарту уже в 1929-1930р.р. США відмінили зв”язок валюти з золотом в 1933р., але в 1934 знову повернулись до золотого стандарту, хоча з більш низьким паритетом.

Настала доба численних девальвацій і введення торгівельних обмежень. Світова торгівля різко скоротилась. У ряді країн зросло безробіття.

Після Другої світової війни лідери найбільших держав світу, намагаючись не допустити помилок, які в свій час призвели до світової кризи 30-х років, у липні 1944р. у Бреттон-Вудсі створили систему твердих валютних курсів, яка отримала назву “бреттонвудської системи”. Суть її полягає у встановленнні стабільних валютних курсів. Країни – члени Міжнародного валютного фонду, який був створений на тій ж самій валютній конференції, разом з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, зафіксували курси своїх валют в доларах або в золоті, а долар був прирівняний до золота за співвідношенням 35 дол.за 1 унцію золота.

Тим, що США довгі роки купували і подавали золото, тобто створювали і знищували долари, вдалось стабілізувати його ціну на на рівні 35 дол.за 1 унцію і практично покінчити з інфляцією. Довіра до долара і стабільності американської економічної валютної політики були значними: іноземні девізні банки могли в будь-який час обміняти наявні у них долари на золото.

У час існування “бреттонвудської системи” світова економіка і торгівля розвивалися досить стрімкими темпами. Одночасно індекс інфляції залишався доволі стійким (близько 3%). У більшості країн були наявні лише деякі відхилення від нього. Хоча і ця система приховувала в собі деяку небезпеку. У зв”язку з тим, що продуктивність промисловості в США у 1969-1970р.р. виявилась нижчою за європейську і японську, конкурентноспроможність американських товарів знизилась. Стала необхідною переоцінка курсу долара. Зберігати систему твердих валютних курсів виявилось неможливим. Різке вільне плавання курсів у зв”язку з нестабільністю долара призвело до відходу від нього і подальшого його падіння. У грудні 1971 року була ще одна спроба стабілізувати валютні курси. Долар був девальвований по відношенню до золота: з 35 дол./унція до 38 дол./унція. Долар залишився лідером серед валют. А в квітні 1972 р. країни – члени “Спільного ринку” вирішили встановити між собою більш вузькі ліміти коливання своїх валют і для цього створили так звану “валютну змію”. В лютому 1973р. долар був повторно девальвований, валютний ринок довелось закрити на декілька тижнів.

Щоб запобігти небажаним наслідкам в економіці третіх країн, держави, що входили в Європейську економічну спільноту, у 1979 р. підписали зобов”язання про Європейську валютну систему, замінили “валютну змію” з метою перейти в рамках “Спільного ринку” до більш стабільних курсів. Була створена європейська валютна одиниця – ЕКЮ, навколо якої курси національних валют країн – членів ЄЕС могли коливатись в діапазоні  2,25%.

Бреттон-Вудська система на той час вже не існувала. У січні 1976 р. у м. Кінгстоні на Ямайці була підписана угода, яка започаткувала створення Ямайської валютної системи. Нею було проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Було анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. Кінгстонська угода поставила за мету перетворити визначену ще у 1969 р. МВФ колективну міжнародну одиницю – спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights – СДР) на головний резервний актив та міжнародний засіб розранку і платежу. Йдеться по те, що система: золото - долар - національна валюта трансформувалась у нову систему: СДР – національна валюта. У цій структурі СДР отримувала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

Ще однією важливою ознакою механізму Ямайської системи є впровадження “плаваючих” валютних курсів національних грошових одиниць. Проте в режимі безпосередніх співвідношень (“плавання”) знаходяться валюти лише провідних країн світу, а більшість валют інших, в основному слаборозвинених, прив”язані до міжнародних розрахункових одиниць або окремих валют.

Наступним кроком на шляху до інтеграції країн-членів Європейського союзу стало введення єдиної європейської валюти. Загагальний ринок з переходом до євро перетвориться в консолідовану валютну зону, яка внесе глибокі зміни у функціонування фінансових механізмів країн учасниць ЄС. Фінансову політику Євросоюзу на найвищому політичному рівні, як і раніше, визначає Рада ЄС, яка при прийнятті рішення консультується з Європарламентом і Європейським Центробанком. Проте головним регулятором поточної грошово-кредитної і валютної політики стала Європейська система центробанків в голові з Європейським ЦБ.

У “зону євро” можуть увійти країни Європейського Союзу, які здатні виконати наступні економічні вимоги:

членство в європейській валютній системі;

курс валюти країни-претендента на протязі двох років не повинен виходити за рамки дозволених ЄС курсових коливань;

максимально допустимий дефіцит бюджету – не більше 3% ВНП;

максимально допустимий розмір державного боргу – не більше 60% ВНП;

максимально допустимий темп інфляції – не більше ніж на 1,5 процентних пункти середнього темпу інфляції по ЄС;

довгострокові процентні ставки кредиту – не вище ніж на 2 процентних пункти середнього темпу інфляції по ЄС;

У травні 1998 року на базі цих критеріїв для участі в “зоні євро” було допущено 11 країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Італія, Іспанія, Ірландія, Нідерланди, Люксембург, Португалія, Фінляндія і Франція. Великобританія, Швейцарія, а нещодавно і Данія відмовились від участі в “зоні євро”, а Греція не змогла виконати економічні нормативи.

Перехід 11 країн на єдину валюту буде проводитись у два етапи. Перший вже почався 1 січня 1999 року. На цей день було зафіксовано курси валют 11 країн і євро. По цих курсах проводитиметься деномінація і перерахунок усіх фінансових та інших активів як всередині валютного союзу, так і за його межами. Також вже почалось паралельне використання євро і прив”язаних до неї валют для безготівкових розрахунків.

Другий етап почнеться 1 січня 2002 року. З цього моменту на протязі 6 місяців у країнах-членах валютного союзу почнеться паралельний обіг банкнот і монет євро, а також національних валют. Готівкові євро – це 12 млрд. банкнот номіналом 500, 200, 100, 50, 20, 10, і 5 євро, також 70 млрд. монет номіналом 2 і 1 євро і 50, 20, 5, 2, і 1 цент.

З 1 липня 2002 року обіг національних валют буде припинено і відбудеться повний перехід економіки країн-учасниць “ зони євро” на нову валюту. Остаточні суми національних валют протягом декількох років можна буде поміняти на євро.

Новим етапом еволюції грошей стала поява “електронних грошей”. Це абсолютно нова система грошового обігу, яка за допомогою новітніх коп”ютерних та систем зв”язку дозволяє легко переводити кошти з одного рахунку на інший. До електронних платіжних засобів відносяться кредитні та дебетні картки. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій. Основна його зручність полягає в тому, що не доводиться носити великі суми готівки зі собою, а крім того у разі втрати карточки ніхто не зможе нею скористатись, бо код доступу знає тільки її власник.

Кредитні картки є двох форм: індивідуальні (вони можуть бути стандартними і золотими) та корпоративні (бізнес-картки). “Золоті” картки обслуговують осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають численні пільги для користувачів.

Дебетні поділяються на картки об”єднаних і регіональних систем.

За технологічними особливостями розрізняють картки двох видів – з магнітною смужкою та з вбудованою мікросхемою.

У світі є багато платіжних систем з використанням кредитних та дебетних карток. Найпоширенішою із них є VISA, пластикові картки якої приймаються до оплати у 220 країнах світу, більш ніж у 13 мільйонах підприємств торгівлі і сервісу, готівку можна отримати у 257 тис. банкоматів та 320 тис. відділень банків.

Крім систем VISA, у світі широко поширені такі міжнародні платіжні системи як EUROCARD/MASTERCARD, DINERS CLUB, JGB, AMERICAN EXPRESS.

У 1995 р. у світі налічувалось понад 400 мільйонів утримувачів карток VISA, 280 млн. – EUROCARD/MASTERCARD, 80 млн. – DINERS CLUB.

Банківська кредитна картка є матерільним символом економічних і юридичних відносин, які виникають між суб”єктами, що укладають карткову угоду. Основні суб”єкти (учасники) системи карткових розрахунків:

- власник картки;

- банк-емітент;

- підприємство торгівлі або сфери послуг;

- банк-еквайр (банк, що обслуговує торговельне підприємство).

Банк видає кредитну картку клієнтові тільки після ретельної перевірки його фінансового стану і оцінки кредитоспроможності; відкриває власникові картки спеціальний рахунок, на якому враховуються всі операції з карткою; регулярно надсилає клієнту виписку із зазначенням сум платежі розміру заборгованості, сум і термінів погашення; стягує комісію і відсотки згідно із встановленим тарифом; зобов”язується сплачувати рахунки торговельного підприємства за покупки, зроблені з використанням карток, за вирахуванням комісійного збору (дисконта).

В Україні система електронних платіжних розрахунків прогресивно розвивається. У вересні 1995 р. було створене АТ “Укркарт”, під керівництвом якого здійснюється проект впровадження національних платіжних карток. Це вигідно для всіх, адже використання пластикових карток прискорює взаємороз-рахунки, а отже, й обіг товарів і грошей. Від цього виграють як банки та власники карток, так і держава, в якій скорочуються видатки на емісію готівки.

Західні економісти схиляються до думки, що в майбутньому паперові гроші – банкноти і чеки повністю зникнуть, їх замінять електронні міжбанківські трансакції. Гроші залишаться, але стануть “невидимими”.

Висновки

У курсовій роботі простежено основні етапи еволюції грошей, особливо у XX ст., приділено увагу їх основним концепціям. Також я розглянув перспективи розвитку єдиної європейської валюти на світовому ринку і намагання нашої держави активно співпрацювати з розвиненими економічними країнами на шляху соціального прогресу.

На основі матеріалу викладеного у роботі, можна зробити такі висновки:

суть грошей закладена у 5 функціях, які вони виконують: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові гроші. Кожна функція розглядається в органічній єдності х іншими.

виникнення грошей пов”язане з розвитком обміну, торгових відносин. Перші гроші були призначені для здійснення бартерних угод. Благородні метали з часом витіснились паперовими грошима.

гроші характеризуються ліквідністю, тобто використовуються для придбання товарів чи здійснення послуг. Вони загально-прийнятий засіб обігу.

нова валюта Європейського Співтовариства – євро – 1 січня 1999р. почала свій похід по світовому фінансовому ринку, - у долара з”явився серйозний конкурент.

Знання історії становлення й еволюційного розвитку грошей – ключ пізнання глибинних теоретичних проблем, що розкривають їхню суть і сучасне функціональне застосування.

Список литературы

1.Гальчинський А. Теорія грошей.-К.:Основи,1996

2.Долан Е.Дж.,Линдсей Д.Макроекономика.-С-Пб.,1994

3.Дорнбуш Р.,Фішер С.Макроекономіка.-К.:Основи,1996

4.Економічна теорія в 2-х кн. Навч.посібник/ За ред. З.Г.Ватаманюка.-К.:Заповіт,1997

5. "Евро и доллар".- "Вопросы экономики", 1999, №1

6.Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг.-К.:Основи,1996

7.Макконнелл К.Р.,Брю С.Л.Экономикс: принципы, проблемы и политика.-М.:Республика,1992

8. Макконнелл К.Р.,Брю С.Макроекономіка (аналітична економія).-Львів:Просвіта,1997

9.Маршалл А. Принципы политической экономики.-Т.1.-М.:1984

10.Сало І.В. Фінансово-кредитна система України иа перспективи її розвитку.-К.,1995

11.Самюелсон П.,Нордхауз В. Макроекономіка.-К.:Основи,1995

12.Тувакова Н.В. Історичний досвід України у творенні національної грошової одиниці.-К.,1997

13.Уткин Э.А.: Новые финансовые инструменты рынка, – М, 1997

Cписок використаної літератури: