Журналістська етика та українське телебачення
«Журналістська етика та українське телебачення»
Вступ
Тема даної роботи «Журналістська етика та українське телебачення» стосується найважливішої проблеми: етичної поведінки журналіста, який висвітлює події кримінального характеру, який веде репортаж з місця злочину, який розповідає про дорожньо-транспортний випадок, катастрофу, про все те, де об'єктами відеоряду є наслідки цих подій, зв'язані зі смертю людей, травами, психологічною реакцією потерпілих на подію.
Дана тема представляється актуальною по цілому ряду причин.
1) По-перше, комерційний характер українського телебачення визначає той факт, що в українському телеефірі з'явилася безліч телевізійних передач, що висвітлюють тему насильства, злочинів, катастроф, - тем, що традиційно підвищують рейтингові показники телевізійних каналів, що експлуатують інтерес глядачів до подібних тем.
2) По-друге, в цьому зв'язку на екранах телевізорів з'являються багаточисельні «картинки», що ілюструють даного роду події, у яких глядач може побачити тіла загиблих, покалічених людей, їхню емоційну реакцію на все, що відбувається. При цьому найчастіше, з метою впливу на телеглядача, тележурналістами ігноруються етичні норми, порушуються межі дозволеного втручання тележурналіста в інтимну сферу життя і смерті особистості.
3) По-третє, самі етичні норми телевізійної журналістики при висвітленні тем, зазначених вище, до кінця не визначені і носять розпливчастий характер.
4) В – четвертих, на сьогодні дана тема косвено висвітлена в роботах В. Бакштановського, І. Бурича, А. Зайцева, С. Муратова, Е. Поликарпової, А. Попової, Ю. Шайгородського, однак, з огляду на її актуальність, необхідні глибокі, конкретні дослідження із проблеми етичної поведінки журналістів при розгляді тем кримінального, трагічного характеру.
Необхідно відзначити, що в останні роки на сторінках, в основному, періодичної преси, розглядаються проблеми журналістської етики взагалі і етики телевізійної журналістики, зокрема.
З даного масиву статей можна виділити статтю А. Л. Попової «Кримінальні програми на ТВ: вплив на образ сучасної України», у якій автор розкриває проблему формування перекрученого уявлення про українську дійсність у телеглядачів під впливом передач кримінальної спрямованості, піднімає проблему границь втручання тележурналіста в особисте життя громадян.
Проблема зображення сцен насильства на телебаченні і їхнього впливу на суспільну мораль, аналізується в роботі Ю. С. Шайгородського «Суспільна мораль як система цінностей».
Автор аналізує, зокрема вплив телевізійних передач кримінального характеру на систему цінностей українського суспільства.
З
фундаментальних досліджень в області
журналістської етики необхідно відзначити
навчальний посібник з журналістської
етики Європейського
центра журналістики
«Крок за кроком:
журналіст робить
вибір». У даній роботі розглядаються
різні аспекти журналістської етики,
зокрема проблеми втручання журналіста
в особисте життя громадян у процесі
роботи над репортажами з місць злочину,
катастроф тощо.
У цілому, необхідно відзначити, що проблема етичної поведінки телевізійних журналістів у процесі висвітлення тем кримінального, трагічного характеру в недостатньому ступені розкрита у сучасній літературі, є протиріччя між актуальністю даної теми і ступенем її розробленості, що визначає новизну даної роботи, її наукове значення.
Таким чином, у даній статті ми ставимо завдання – проаналізувати проблему журналістської етики на українському телебаченні в контексті етичних проблем кримінального репортажу, репортажу з місця трагічної події.
Результати даного дослідження можуть використатися для створення етичного кодексу поведінки журналістів у процесі створення ними кримінального репортажу про трагічні події.
1. Морально-етичні і соціально-психологічні проблеми висвітлення кримінальних і трагічних подій на українському телебаченні
1.1 Кримінальна хроніка і хроніка подій на українському телебаченні і їхній вплив на суспільну мораль
Один з жанрів журналістики, що змушує задуматися про професійну етику, - кримінальна хроніка або хроніка подій, які стали складовою частиною сучасного телевізійного масового продукту.
У наш час тільки на трьох основних телеканалах – «УТ-1», «1+1» і «Інетер» більше десяти видів програм на кримінальну тематику, у яких з тим або іншим ступенем деталізації висвітлюються теми смерті й страждання.
З етичної точки зору проблема насилля й страждання як частини телевізійного репортажу повинна розглядатися у двох ракурсах:
1) Як засіб впливу на поведінку особистості.
2) Як проблема допустимості втручання журналіста в інтимну сферу життя людини, до якого ставляться смерть і страждання.
У ході дослідження [1] було встановлено, що на телевізійному екрані український телеглядач сцени агресії в середньому бачить кожні 16 хвилин, а в період з 19.00 по 23.00 (прайм-тайм), коли перед екраном збирається найбільша глядацька аудиторія, цей умовний інтервал скорочується до 12 хвилин (див. табл. 1)
Таблиця 1.
Загальний час перегляду, кількість зареєстрованих сцен агресії і середньостатистичний інтервал між ними на провідних українських телевізійних каналах
|
Телеканал |
Загальний час перегляду, година (хв.) |
Кількість зареєстрованих сцен агресії |
Середньостатистичний інтервал, хв |
|
|
за добу |
у прайм-тайм |
|||
|
УТ-1 |
226 |
338 |
40 |
36 |
|
1+1 |
206 |
821 |
15 |
11 |
|
Інтер |
210 |
838 |
15 |
10 |
|
ICTV |
272 |
1159 |
14 |
9 |
|
СТБ |
250 |
1241 |
12 |
9 |
Кримінальна проблематика користується в населення підвищеним інтересом. Згідно даним опитування, проведеного МВС України у квітні 2009 р. серед 133 журналістів ряду регіонів України, інформація на правову тему присутня в 63,9% випадків у кожному номері українських газет, ефірному часі теле- і радіокомпаній, що зачіпають у своїх публікаціях правоохоронну тематику. Особливе значення надається інформації, що може викликати великий суспільний резонанс, однак дані теми не стільки знижують рівень злочинності, скільки формують у населення негативну соціально-психологічну установку.
Психологами встановлено, що інформацією, яка негативно впливає на фізичний, розумовий або духовний розвиток особистості, вважається:
1) детальне зображення вбивства людей або тварин, заподіяння каліцтва або катування, вандалізм, насильство, насолода насильством і жорстокістю;
2) демонстрація тіла померлої або жорстоко вбитої людини;
3) демонстрація статевого акту або іншого сексуального задоволення, статевих органів;
4) інформація, що викликає страх або жах;
5) позитивна оцінка залежності від наркотиків, психотропних речовин, тютюну або алкоголю, що спонукає до їх вживання, виготовлення, поширення;
6) заподіяння собі каліцтва або самогубство;
7) позитивна оцінка злочинної діяльності та ідеалізація злочинців;
8) моделювання злочинної діяльності;
9) розпалення національної, расової, статевої дискримінації;
10) надмірне вживання нецензурних слів і жестів [2].
Відомо - якщо події на телеекрані видаються «реальними», то глядач схильний піддаватися їх впливу, він може ототожнювати себе з агресором, у нього можуть виникати уявні образи, які підштовхують його до агресивної поведінки, коли агресія проникає в думки глядачів, то починає деформувати їх світогляд і змінювати їх цінності.
Зрозуміло, що залежність між спогляданням насильства й агресивністю не можна назвати однозначною. Ще не факт, що, переглянувши улюблену гостросюжетну програму, де герої діють агресивно, глядачі готові зірватися й накинутися на кожного, хто зустрівся у них на шляху. Водночас, високий рівень насильства, характерний для сучасної кіно- і телепродукції, негативно впливає (поряд з іншими соціальними факторами) на прояв деяких видів агресивної поведінки.
Також, у результаті специфіки показу картини злочинності по телебаченню, зокрема, зображення кримінальних подій у відриві від соціальних і міжособистісних взаємодій, поверхневий стиль викладу сприяють поширенню у свідомості українців почуття страху, агресивності, соціального деструктивізму. А як наслідок, громадяни своєї країни бояться жити в рідній державі, тому що зникає відчуття безпеки і захищеності, а також можливості що-небудь змінити самотужки.
І всі ці негативні наслідки перегляду даних телевізійних передач накладають особливу відповідальність на журналістів-хронікерів, що спеціалізуються в жанрі кримінальної хроніки і хроніки подій.
1.2Етичні проблеми смерті й страждання як частини телевізійної картинки на українському телебаченні
Починаючи з 1999 року, насильство і кримінал - основний семіотичний ресурс українського телебачення. Ми бачимо, як сьогодні ТВ розробляє тему злочинності «Кримінальні новини», «Чергова частина», «Кримінал», «Спецпроект», «Справжній детектив», – десятки програм у тиждень. Телебачення розширює «кримінальну нішу» тому, що ця продукція добре продається рекламодавцям.
На українському телебаченні дана тема є основною для творчого об'єднання "Магнолія ТВ" .
"Магнолія ТВ" - бренд, що давно себе зарекомендував, і передачі цієї студії бачили напевно всі жителі України. ТВ-рейтинги в кримінальній хроніки великі, тому зйомки "Магнолія ТВ" постійно спливають то на одному, то на іншому каналі.
При цьому ніхто не запитує в телеглядачів, чи хочуть вони це дивитися. Звичайно, можна сказати "хто не хоче, той не дивись", але це не зовсім той випадок, тому що проблема не в тих, хто не дивиться, а в тих, хто дивиться і може використати отриману інформацію для неблагородних цілей. Виникає питання: «Чи не є щоденна демонстрація таких передач пропагандою кримінального способу життя?»
Адже потенційні кримінальні елементи, які ще не оформилися, але можуть використати їх як навчальний посібник - дивиться, учиться і запам'ятайте. Чи діють на них кадри про затримку злочинців повчально або лише спонукають до повторення "подвигів" і здійсненню нових злочинів, у яких вони розраховують не повторювати помилок пійманих "героїв" з телевізійних сюжетів?
На жаль, навряд чи хто зможе відповісти на ці питання - дуже сумнівно, що в Україні які-небудь організації серйозно займаються вивченням впливу ЗМІ на суспільство. А от у цивілізованих країнах насильство на екрані перебуває під пильною увагою і вчених, і політиків, і інших представників громадськості. Питання вивчається й кожна дрібна деталь на обліку. Так, наприклад, підраховано, що близько 90% фільмів містять бійки і сцени насильства.
Чи впливає це на криміногенну ситуацію?
Скільки людей намагаються повторити в реальному житті те насильство, яке вони побачили на екрані?
Дійсно, бувають випадки, коли можна довести, що причиною реального насильства стало насильство з теле- або кіноекрана (наприклад, злочинець робить убивство, повторюючи сюжетний хід з кінострічки). Люди, здатні на здійснення злочину під враженням від показаного, існують (втім, поштовхом до антисоціальної поведінки для таких людей можуть стать і інші фактори). Але статистика доводить, що відношення їхньої кількості до загальної аудиторії настільки мало, що не може бути приводом для заборони демонстрації насильства (тим більше, що масовому глядачеві екранне насильство подобається). Тому очікувати введення яких-небудь обмежень у демократичних країнах не доводиться, а багато фільмів (і цілі жанри) тільки на сценах насильства і убивствах і тримаються.
Але є величезна різниця між тим, що показують у фільмах, і тим, що показують у передачах про злочини і події.
Ця різниця зрозуміла будь-якій нормальній людині - у фільмах все понарошку, на відміну від хроніки "Магнолії ТВ". Крім того, показ мертвих і поранених людей - це питання не тільки етики стосовно глядачів, але і етики стосовно потерпілих.
Чи етично показувати момент настання смерті, дійсні трупи і навіщо взагалі це потрібно показувати телеглядачам пізно ввечері? Чому передачі про події звичайно показують пізнім вечором? Це питання, скоріше, до керівництва каналів, що надають час для показу.
Ще один важливий момент – поведінка журналістів "Магнолії ТВ".
Як приклад приведемо випадок, що реально відбувся при зйомках сюжетів даною телекомпанією.
Узимку 2009 року водій автомобіля КАМАЗ, що стоїть на узбіччі київської вулиці, улігся під транспорт, як це звичайно роблять при ремонті. При цьому він необачно виставив ноги на проїзну частину, де по них проїхався причіп легкового автомобіля (це ще повезло). Хтось бачив інцидент і викликав відповідні служби. Приїхали міліція й швидка допомога, але стражі порядку заборонили медикам діставати з-під машини лежачого на зледенілому асфальті потерпілого з переломами обох ніг. Чому? Чекали поки приїде "Магнолія ТВ" і зробить гарні кадри для своєї передачі. Подібна поведінка - це вже навіть не питання професійної етики, а порушення загальнолюдських норм поведінки.
Але, якась етика на телебаченні все-таки існує, тому що, деякі зняті журналістами і операторами" Магнолії ТВ" епізоди не були показані в ефірі. На цих самих епізодах "Магнолія ТВ" вирішила заробити гроші й об'єднала їх у комерційні фільми, які продаються в магазинах відеопродукції.
У своїх фільмах за назвою "С" творці лякають глядачів щохвилинною небезпекою, що підстерігає їх у місті (неважливо в якому). Не можна сказати, що сюжети фільму можуть шокувати нинішнього глядача, але приємного при перегляді теж нічого немає. Частини тіла, розкидані по дорозі, зйомки покручених в аваріях автомобілів, трупи, - загалом те, що ми часто бачимо в кінофільмах, але тут це все дійсне. Не можна не відзначити, що теоретично документальні зйомки "Магнолії ТВ" могли б відігравати позитивну роль. Наприклад, взяти б п'яного водія, що попався в перший раз, і відправити на примусовий перегляд сюжетів з наслідками страшних аварій, може тоді водій би не тільки не сів п'яним за кермо, але не сів би за кермо взагалі.
Окреме питання, що також виникає при перегляді фільмів, - непідготовленість наших рятувальних служб, що вражає до глибини мозку, від чого дійсно стає страшно. Пожежні, які готуються так "швидко", що часто до моменту початку гасіння пожежі гасити вже нема чого.
Міліція, що приїжджає на виклики, пов'язані із самогубцями на висотних будинках, замість того, щоб як у цивілізованих країнах розгорнути в поверхні землі рятувальний батут (схоже, такого спорядження в міліції немає взагалі), лізе по горищах до самогубця, що перебуває в стані афекту, щоб вести з ним переговори; у підсумку людина, побачивши стражів порядку, остаточно зважується на останній крок, а "Магнолія ТВ" знімає падіння людського тіла на землю.
По сигналу про агресивного собаку у квартирі приїжджає міліція без ветслужби або фахівця-кінолога; газовим балончиком міліціонери "умиротворяють" собаку, виводять на вулицю і відпускають, тому що займатися цим собакою комусь і ніколи. Знов-таки питання - навіщо це показувати своїм співгромадянам? Щоб вони знали, що при нагоді на допомогу рятувальних служб краще не сподіватися?
При цьому найважливішою частиною проблеми етики при проведенні кримінального репортажу є проблема впливу телевізійної картинки на особистість.
Завдяки концентрованому впливу телебачення, окрема людина практично неминуче втрачає об'єктивний критерій істини. Справа в тому, що доступна їй практика, що виступає як критерій істинності її уявлень про навколишній світ, має вже не матеріальний, а інформаційний, «віртуальний» характер. Останній задається уявленнями, що панують у тих або інших соціальних групах і створюваному засобами масової інформації «медіа-просторі».
Різноманіття програм на кримінальні теми і особливості їхнього розміщення в сітці віщання, а також кількість повідомлень у блоках кримінальної хроніки і подробиці журналістських розслідувань приводять до того, що інформація кримінального характеру накопичується у свідомості телеглядача. У підсумку окремі фрагменти подій вибудовуються в цільну картину дійсності.
У результаті всього вищесказаного можна узагальнити інформацію кримінального характеру, трансльовану по телебаченню, і обрисувати образ України, що складається у свідомості українського глядача, який регулярно проводить час у телевізора за переглядом передач кримінального змісту:
1. Убивства й страждання - це частина повсякденного життя кожного українського міста, села, мікрорайону.
2. Кожний українець може в будь-яку секунду стати жертвою бандита, п'яного водія, міліціонера тощо.
3. Протистати свавіллю на українських вулицях, дорогах, а також у будинках українських громадян неможливо.
4. Міліція, суди, прокуратура і бандити - це частини однієї корумпованої системи, що винищує український народ.
5. Сучасна молодь - жорстоке покоління, що виросло в кримінальній субкультурі.
Таким чином, програми на кримінальну тематику створюють атмосферу національної катастрофи, формують почуття повної безвихідності, а також певний психологічний «імунітет», коли кадр із мертвою дитиною не викликає в людини емоційного відгуку, але лише викликає реакцію інтересу до того, що відбувається на телеекрані.
Виходячи з вищесказаного, стає очевидним, що проблеми журналістської етики при створенні репортажу на кримінальну або трагічну тему, стають значимими з погляду формування суспільної моралі в українському суспільстві.
2. Професійна етика на телебаченні в контексті проблеми роботи журналіста над кримінальною хронікою і хронікою подій
2.1 Загальні вимоги до професійної етики журналіста
Перша хвиля інтересу до етики прокотилася на початку ХХ сторіччя, у період розквіту могутніх газетних монополій у Європі та Америці. Друга хвиля інтересу бере початок ще у середині ХХ століття. Саме до цього періоду можна віднести комунікативний вибух, пов'язаний з появою електронних ЗМІ, які впливають одночасно на сотні мільйонів людей. Сам термін "етика", який запровадив Аристотель, походить від давньогрецького "ethos", що означало місцеперебування чи спільне житло (Гомер). Під власною назвою наука існує вже 23 століття. Сьогодні чимало науковців досліджують проблеми стану журналістської етики. Чи не найбільше праць з цієї теми належить англійському науковцю Едмону Грегу. У них детально проаналізовано проблеми етики, здійснено теоретичні узагальнення. Йому належить майже сто праць з етики журналіста. З українських дослідників окремі питання цієї проблеми у своїх працях порушували О. Кузнецова, Т. Приступенко, С. Кияшко, В. Зоркін, В. Здоровега, А. Матвійчик, К. Осташенко.
Актуальність порушеної проблеми щодо відсутності чи наявності професійної етики в електронних ЗМІ та у пресі сьогодні досить відчутна оскільки журналістську етику деякі представники цієї професії трактують так, як їм це вигідно. Раніше була "цензура слова", тепер "розбещеність слова". Тож треба негайно впроваджувати нові методи боротьби за "чисте правдиве слово", що вимагає створення системи етичних норм , які можуть реально – діяти в сучасних умовах розвитку української журналістики.
На нашу думку, створення ефективної етичної системи з погляду професійної журналістики досяжно за умови, що в такої етичної системи є світоглядна підстава, що сповідується кожним журналістом.
Вона стає головним критерієм розрізнення «гарної» і «дурної» поведінки.
Етична мета полягає в прагненні до благого життя «я» з «іншим» і для «іншого» в умовах справедливих суспільних установлень («третій», або «будь-який»). Інакше кажучи, у прагненні людини або соціальної групи до гармонізації своїх інтересів з інтересами і волею будь-якого іншого представника суспільства в ім'я загального блага. У теорії журналістики таке розуміння етики найбільше погодиться з концепцією соціальної відповідальності преси, що у другій половині XX століття одержала фактично всесвітнє визнання.
Звід етичних положень в ідейно-змістовному відношенні підрозділяється на кілька груп. За досить довгу історію існування професії і її осмислення цей поділ придбав сталий характер і, як правило, знаходить висвітлення в структурі кодексів, хартій, декларацій, якими б журналістськими співтовариствами вони не приймалися.
У першу чергу перед творцями таких документів виникає завдання сформулювати принципові цілі, яким підкоряють свою діяльність співробітники преси. У сукупності вони становлять свого роду деонтологічний світогляд журналістів (деонтологія - навчання про моральний борг, від грец. deon - належне). Закономірно, що кодекси звичайно починаються із цих положень. Для прикладу пошлемося на кодекс Суспільства професійних журналістів - найстаршого у світі об'єднання видавців, редакторів, репортерів і студентів-журналістів, що нараховує тисячі членів (The Society of Professional Journalists, більш відомо як Sigma Delta Chi). Тут називається головний деонтологічний орієнтир - освіта громадськості в ім'я демократії, і, відповідно, у поняття журналістського боргу включаються пошук істини й всебічне висвітлення подій і проблем, сумлінне і чесне служіння суспільству, прихильність етичним принципам професійної поведінки. Альтернативою такій постановці цілей було б піднесення особистих або групових інтересів на шкоду суспільному благу.
Базові установки деталізуються в трактуванні відносин, які складаються в працівників ЗМІ в процесі їхньої діяльності.
У відносинах журналіст - журналіст на перший план виходять правила чесної конкуренції і співробітництва. На додаток до строгого дотримання авторських прав, захищених законодавчо, існують норми, які не відбиті в нормативних актах.
У комплекс етичних приписань входить відкритість редакцій і окремого журналіста для оцінки їхньої діяльності. Сказане, насамперед, ставиться до сприйняття критики з боку аудиторії. Снобістська зневага реакцією споживачів продукції ЗМІ не тільки неввічлива, але й нераціональна.
У системі журналіст - громадяни він поширює тільки ту інформацію, у вірогідності якої він переконаний і джерело якої йому відоме. Він уникає нанесення кому б то не було збитку, викликуваного неповнотою або неточністю інформації, прихованням суспільно значимих або поширенням свідомо неправдивих відомість. У його повідомленнях проводиться розходження між фактами й думками, версіями, припущеннями, хоча співробітник ЗМІ не зобов'язаний бути нейтральним. Він протидіє екстремізму і обмеженню цивільних прав по будь-яких ознаках, включаючи ознаки статі, раси, мови, релігії, політичних і інших поглядів тощо.
У Кодексі професійної етики українського журналіста прийнятому на Х з'їзді Національної спілки журналістів України в 2002 році йдеться, про те що «журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії» [3]
Як бачимо, тут розвивається теза про суспільну цінність і корисність журналістської праці, насамперед у змісті дотримання безпеки населення. У ряді документів дана ідея одержує більш докладне тлумачення, і про безпеку говориться у зв'язку з конкретними її проявами.
Інша сторона відносин журналіст - громадяни представлена прагненням співробітників ЗМІ зберегти свою незалежність від зовнішніх впливів. Етика журналіста категорично виключає одержання кореспондентом плати за поширення помилкової або приховання щирої інформації, а також одержання будь-яких винагород від третіх осіб за публікацію матеріалів. Статус журналіста несумісний із заняттям посад в органах влади і управління, політичних організацій, з використанням зброї і рекламною діяльністю. На жаль, саме дані норми виявилися найменш життєздатними в сьогоднішній практиці вітчизняних редакцій.
Найважливішою етичною проблемою журналістики є проблема конфіденційності.
Справді, перед кореспондентами нерідко з'являється людина, яка перенесла нещастя або несподівану велику радість, і в цей момент вона буває не в змозі контролювати свою поведінку, міміку і слова. Співчуття і жаль їй коштують дорожче, ніж скандальне інтерв'ю врасплох. У порівнянні із традиційним випадком збереження конфіденційності тут рішення питання про доцільність оголошення фактів цілком покладається на репортера.
Подібним же чином охороняються честь, достоїнство і репутація героїв публікацій.
Етичні правила строго оберігають від необґрунтованого вторгнення в приватне життя людини. Не рекомендується без гострої суспільної необхідності розкривати імена і публікувати фотографії цих людей.
Таким чином, можна говорити про те, що в основі етичної поведінки журналістів лежить принцип пріоритету інтересів особистості перед професійними обов'язками журналіста, журналіст не може на догоду своєму професіоналізму розкривати інтимні сторони життя особистості, втручатися в особисте життя громадян, ганьбити їхнє ім'я й репутацію, - саме в цьому й полягає вищий професіоналізм журналіста, який у своїй роботі опирається на етичні норми.
2.2 Спеціальні вимоги до етики поведінки журналістів під час роботи над кримінальною хронікою і хронікою подій
Останнім часом поверхневі, низькопробні кримінальні репортажі і хроніки подій витісняють з газетних смуг і з ефіру кваліфіковані матеріали, орієнтовані на ідеї правосуддя, що аналізують соціальні і інші причини злочинів, подій і катастроф.
Таке положення багато в чому визначається тим, що журналісти, які працюють у цьому жанрі, ігнорують фундаментальні норми журналістської етики, не знають і специфічних етичних норм поведінки журналіста - хронікера.
Загальні вимоги до етики поведінки журналістів під час роботи над кримінальною хронікою і хронікою подій можуть бути викладені таким чином:
1) При зборі інформації журналіст повинен, насамперед, думати про життя постраждалих і потенційних жертв. От чому він повинен:
а) не робити ніяких дій, які реально і безпосередньо можуть піддати життя постраждалих і потенційних жертв ще більшому ризику;
б) уникати прямих контактів зі злочинцями , якщо це може піддати ще більшої небезпеки життя жертв і потенційних жертв, а також створити загрозу життю самого журналіста.
в) Проявляти особливу чуйність до жертв подій як до джерел інформації, особливо, у відношенні дітей, жінок, людей похилого віку, а також біженців.
г) Уникати використати кадри із зображенням родичів і друзів жертв і потенційних жертв без їхньої згоди.
2) Пам'ятати, що порятунок поранених і потерпілих, а також звільнення потерпілих мають пріоритет перед правом інформування громадськості.
3) Журналіст зобов'язаний збирати, аналізувати й зіставляти інформацію із всіх можливих джерел, погоджуючи свої дії із правоохоронними органами.
4) Журналіст зобов'язаний не брати на себе роль посередника між злочинцями й правоохоронними органами.
5) Журналіст зобов'язаний не пропонувати злочинцям, заручникам, біженцям, іншим залученим у конфлікт особам робити які-небудь дії для одержання вдалих відео- або фотокадрів.
6) Журналіст зобов'язаний не брати інтерв'ю в злочинців під час здійснення ними злочину, негайно віддати гласності інформацію, що стала йому відомою про злочин, що готується, терористичний акт або про іншу погрозу, що виходить від злочинців.
Журналіст повинен бути особливо акуратний і обережний у подачі матеріалу про злочин, трагічну подію. От чому він повинен:
1) Повно й точно розповідати про злочини і боротьбу зі злочинністю, щоб тим самим сприяти відкритим, інформованим суспільним дебатам, які в кожному разі необхідні для досягнення довгострокових рішень проблем злочинності.
2) Намагатися не стати рупором для вираження поглядів і програми дій злочинців, пам’ятаючи про те, що злочини ніколи не можуть бути виправдані ніякими мотивами.
3) Не допускати монтажу фото- і відеоматеріалів, що може спотворити уявлення аудиторії ЗМІ про реальні події.
4) Утримуватися від неналежної сенсаційності і натуралізму при показі жорстокості й насильства з боку злочинців, поважаючи моральні й релігійні почуття представників аудиторії ЗМІ і, насамперед, проявляючи належну повагу до страждань жертв злочинів і почуттям їх близьких, щоб не збільшувати їх безтактним висвітленням подій.
Таким чином, на нашу думку, на основі даних пропозицій можливе створення кодексу етичної поведінки журналіста-хронікера, що працює в жанрі кримінального репортажу й репортажу про події.
Створення такого кодексу повинно стати початком відновлення подачі кримінальних новин і трагічних подій на сучасному телебаченні.
Висновки
Сьогодні для більшості українців телебачення є основним джерелом одержання інформації. Щодня кожна людина проводить в екрана телевізора кілька годин, переглядаючи різні види програм, які пропонують глядачеві телеканали. Палітра цих програм дуже різноманітна: від випусків новин до розважальних шоу і програми на кримінальну тематику займають особливе місце і особливим образом впливають на телевізійного глядача.
По-перше, у результаті перегляду програм у глядача образ України складається як спустошеної, запущеної економічно і політично країни, у якій діється цілковите свавілля. Але головне, що повинен усвідомити собі глядач, це те, що він у країні нічого змінити не може. Україна виходить бандитською державою, у якій простий телеглядач - маленька людина, не здатна впливати на те, що відбувається, йому залишається тільки спостерігати з екрана чуже життя, молячись, щоб страшні події не торкнулися його і його родини.
По-друге, програми на кримінальну тему не тільки створюють певний образ країни, але й сприяють зміцненню в суспільстві почуття небезпеки, катастрофізму, несправедливості, недовіри, провокують агресивну поведінку особистості.
По-третє, як правило, всі випуски кримінальних програм складаються із сюжетів про чергові наїзди мафії, компроматах, фінансових авантюрах, депутатських скандалах, дорожньо-транспортних випадках і сенсаційних розслідуваннях. Програми на кримінальну тему нескінченно інформують про ріст злочинності, воліючи не зауважувати, що самі сприяють цьому росту.
Все це дозволяє зробити висновок про те, що телевізійні канали, створюючи передачі на кримінальну тему, замислюються тільки про одне - продати рекламодавцеві ефірний час, ігноруючи при цьому етичні норми, властиві цивілізованій журналістиці, що спеціалізується в жанрі кримінального репортажу і репортажу про події.
Таким чином, на нашу думку, на сьогодні назріла гостра необхідність у створенні етичного кодексу поведінки журналістів кримінальної хроніки, що буде регламентувати всі аспекти поведінки журналіста в процесі роботи над репортажем, сприяти створенню дійсно якісного телевізійного продукту.
За основу даного кодексу можуть бути взяти окремі положення, наведені в даній роботі.
Тільки при створенні ефективно діючої етичної системи поведінки журналістів - хронікерів можливі зміні програмної політики телеканалів і ймовірності того, що керівництво засобів масової інформації змінить відношення до трансляцій криміналу, що у даний момент сприймається як норма. Скоротити злодіяння, відучити людей бути жорстокими в силах самого телебачення, досить тільки припинити нескінченний потік насильства і криміналу, трансльованого жителям країни, на основі дотримання телевізійними журналістами етичних норм поведінки при роботі в жанрі кримінального репортажу і репортажу про події.
Література
1.Зайцев А. А., Онышко Ю. В., Исаков Р. И. Мониторинг сцен насилия в программах ведущих телеканалов Украины // http://www.politik.org.ua/projects/view.php3?c=92
2.Бурич И. Л. Психология агресивного поведения. М.: Психология, 2007. – 312 с.
3.Кодекс професійної етики українського журналіста- http://centra.net.ua/old/codensju.htm
4.Бакштановский В. И., Согомонов Ю. В. Социология телевизионной морали: нормативно-ценностные системы // Социс. – 2003. – № 5. – С. 16.
5.Муратов С. Любовь к плохому. Философия депрессивного телевидения // Газета «Зеркало недели» 2001. - № 2. - С. 19.
6.Основы творческой деятельности журналиста. / Ред.-сост. С.Г. Корконосенко СПб.: Знание, ПбИВЭСЭП, 2000 г.
7.Поликарпова Е. Аксиологические функции масс-медиа в современном обществе. М., Аспект, 2002.
8.Попова А. Л. Криминальные программы на ТВ: влияние на образ современной Украины. Еженедельник « 2000». №22 .2008.
9.Шаг за шагом: журналист делает выбор. Учебное пособие по журналистской этике Европейского центра журналистики. М. Институт проблем информационного права Серия "Журналистика и право" Выпуск 55. 2007.
10.Шайгородський . Ю С. Общественная мораль как система ценностей . Газета «Зеркало недели» № 22. 2008.