Особливості дитячих телевізійних програм на українському телебаченні
ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ
Факультет філології та журналістики
Кафедра журналістики
№___ Допустити до захисту
___________ Завідувач кафедри
к.філол.н., доц.. Каїка Н.Є.
«___» ____________ 2009
ДИПЛОМНА РОБОТА БАКАЛАВРА
ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧИХ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ПРОГРАМ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННІ
Студентки 4 курсу
денної форми навчання
за спеціальністю 6.030200
«Журналістика»
Парсяк К.
Науковий керівник:
ст.викл. Овчаренко К.Ю.
Оцінка ________________
Донецьк 2009
План
Вступ
Розділ 1. Специфіка дитячого телемовлення
1.1 Особливості дитячої цільової аудиторії
1.2Види дитячих телепрограм
1.3 Принципи функціонування сучасного дитячого контенту
Розділ 2. Особливості дитячого телебачення: об’єм та структура дитячого віщання
2.1 Сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні
2.2 Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення
Висновки
ВСТУП
Темою бакалаврської роботи стало дослідження особливостей дитячих телевізійних програм на українському телебаченні. Научна праця містить аналіз специфіки дитячого віщання, його структури, об’єму та принципу функціонування сучасного дитячого контенту.
У даній роботі були розглянені проблеми й перспективи розвитку програм дитячого телебачення, проведені дослідження в області діяльності українських телемовників й продакшн-компаній, що займаються випуском дитячої телепродукції.
Вибір даної теми пояснюється зацікавленістю до вивчення принципів керівництва в області медіа і телебізнесу на дитячому ринку телемовлення, в умовах відсутності правомірного законодавства та контролю державою над телевиробниками. А також блокування державою каналів здобутку коштів телевиробниками у дитячому телемовленні, що можуть бути отримані за рахунок відміни заборони на рекламу у дитячих телепрограмах.
Актуальність дослідження зумовлена декількома факторами:
По-перше, ризькі зміни, що сталися на вітчизняному телевізійному ринку за останні кілька років, свідчать про те, що багато питань пов’язаних з виготовленням та трансляцією в ефірі якісної дитячої телепродукції на українському телепросторі й досі лишаються недостатньо вивченими. Нестабільність дитячого віщання на телевізійних каналах, заминання справжнього стану речей на українському ринку дитячої телепродукції, лише посилює негативне явище цієї проблеми.
По-друге, варто зазначати, що для дитячої аудиторії найбільш характерне масове споживання, тому вплив сучасного телебачення на підсвідомість дітей дуже вагомий, адже частіше спостерігається тенденція бездумного поглинання ними інформації, що приходить з екранів телевізорів. Тому питання відродження, стимулювання розвитку та створення якісного дитячого телепродукту в сітці мовлення телеканалів стає на перше місце. Оскільки відсутність дитячих якісних телепрограм на телебаченні сьогодні дуже помітна, тому попит на медіапродукцію в ефірі телеканалів, та бажання відродити дитяче телебачення поступово збільшується.
По-третє, дослідження дитячої аудиторії сьогодні, вказує на гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійних програм, а це у свою чергу визначає її як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів, яка відрізняється своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм. Тому власники телеканалів повинні сприймати сучасних дітей як потенційну аудиторію сітки мовлення телеефіру, та намагатися задовольняти їх потреби у споживані телепродукції, так само, як й дорослої аудиторії.
Ступінь наукового дослідження та опрацьовування проблеми.
Вивчити український телевізійний ринок ми змогли за допомогою досліджень та праць відомих авторів - дослідників в області сучасного телебачення. Особливу увагу проблемам телевізійного ринку приділили Єгоров. В.В., Шкопоров Н. Б., Москаленко А., Распопова В.С., КузнєцовГ.В., Щербіна В.М., Полуехтова.І., Лізанчук В. В, Шкопоров Н. Б. [22,73,42,59, 33,74,34,73].
Перспективи телевізійної галузі оцінюють зарубіжні дослідники М., Бурдье П., Рашкофф Д., Харріс Р., Маклюен М. [9,60,65,37]. Не менш цікавою з цієї точки зору є статті Остапи С., Дунаєцької Н., Богуславська А., Пронькіна А. В.[49,20,7,58]
Детальному аналізу піддають медіа ринок дитячої телепродукції у своїх роботах Челишева.І., Шаріков. А.В., Чудінова В.П., Ануфрієва О., Бондарчук О., Лозов'юк Л.С., Михалкович В., Когатько Г.Г., Гуляєва Е., Мацько. І. [67,70,69,3,8,35,41,28,17,40]
Загальні принципи розвитку дитячого телебачення досліджені в роботах Мурюкіна Е.В, Пенчук І, Онкович Г., Коноваленко С. В., Допира А.І., Шаріков А. В. [43,56,47,30,21,71].
Всі ці книги, наукові роботи, статті, дослідницькі праці були ретельно вивчені при написанні даного дослідження. Вагомим в наданні додаткової інформації, було також звернення до друкованих матеріалів та електронних ЗМІ, що тематично спрямованих до обраної бакалаврської роботи. Загалом саме тут були опубліковані різні точки зору співробітників телеотраслі, відображалися сучасні схеми існування дитячого ефіру, оцінювалися перспективи розвитку дитячого віщання, були надана інформація стосовно наповнення сітки мовлення телеканалів та загальні показники уподобання телеперегляду дитячої аудиторії. Матеріалом дослідження при цьому були офіційні сайти телеканалів: «Інтер», «Перший Національний телеканал», «ТЕТ», «К1», ТРК «України», офіційний сайт Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення та Інтернет ресурс сайту «Телекритика» [51,53,52,55,54,50,61], а також публікації у відомих газетах: «День», Київська муніципальна газета «Хрещатик», «Україна молода» [19,45,7]. Значна увага в процесі дослідження була приділена вивченню та аналізу дитячих телепередач на всеукраїнських телеканалах.
Необхідно відзначити, що більшість авторів вивчених нами книг, присвячених функціонуванню сучасної дитячої телеіндустрії, обмежувалися лише теоретичним осмисленням досліджуваних проблем. Що ж до практичних питань діяльності ЗМІ, то тут вони в основному розглядали діяльність і досягнення кожного мовця або виробника програм окремо і досить рідко проводили якісь паралелі.
Науково-практична значущість запропонованої бакалаврської роботи виражена у:
- систематизації діяльності українських телекомпаній в сфері дитячого телемовлення;
- виявленню тенденцій розвитку українського телевізійного ринку;
- з’ясуванні причин відсутності дитячого телепродукту в ефірі українських телеканалів;
- окресленні перспектив розвитку дитячого телебачення на сучасному етапі;
Аналогічні дослідження на ці теми, а також конкретні данні відносно об’єму дитячого мовлення на українських телеканалах, аналізу дитячої цільової аудиторії, та рейтингу дитячих телепередач на всеукраїнських каналах, зараз мають фрагментарний характер - є лише окремі статті, що в той чи іншій мірі торкаються вивченого питання.
Метою дослідження стало виявлення особливості дитячих телепрограм на українському телебаченні.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні дослідницькі задачі:
вивчення особливостей дитячої телевізійної аудиторії;
розкриття особливостей дитячої психології медіаспоживання;
вивчення сучасних тенденцій дитячого телемовлення на центральних українських телеканалах;
систематизація програм, що орієнтовані на дитячу аудиторію;
аналіз змісту дитячої телепродукції;
виявлення позитивних та негативних рис дитячих телепрограм;
Об’єктом дослідження виступають телепрограми для дитячої аудиторії, що наповнюють сітку мовлення українських каналів.
Предметом дослідження дитячі програми на каналах «Інтер», «Перший Національний телеканал», «ТЕТ», «К1», ТРК «України».
Структура бакалаврської роботи.
В першому розділі бакалаврської роботи – «Специфіка дитячого телемовлення» розглядається дитяче телебачення, як самостійний компонент загальної системи ЗМІ, його структура за змістом жанрів телепередач та формам дитячого мовлення. Досліджується характеристика особливості дитячої аудиторії, як окремого сегменту серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів. Виділяється вікова періодизація на основі якої розробляється типологія дитячих телепрограм на телебаченні. У подальшій роботі розглядаються основні функції ЗМІ, які повинні виконувати дитячі телепрограми телевізійних каналів. Розділ складається з двох параграфів.
В другому розділі - «Особливості дитячого телебачення: об’єм та структура дитячого віщання» - досліджується сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні. Детально аналізується сітка мовлення п'яти загальнонаціональних українських телеканалів, що пропонують дитячій телеаудиторії освітні, виховні, культурно-просвітницькі та розважальні дитячі телепередачі, як і зазначено у статті закону «Про телебачення і радіомовлення». У розділі розглядаються проблеми розвитку дитячого мовлення на українському телепросторі. По-перше це створення конкурентоспроможного українського телепродукту. По-друге урегулювання закону, що блокує в Україні ринок дитячої телепродукції, а саме заборона на розміщення в дитячих телепрограмах реклами. Досліджується перспектива розвитку дитячого контенту, збільшення кількості передач власного виробництва на українських каналах, а також створення спеціалізованого українського дитячого телеканалу. Розділ складається з двох параграфів.
Апробація результатів дослідження. Попередні результати нашої роботи, були представлені в ході Першої міжвузівської науково-практичної конференції ДІСО «Масові комунікації: виміри, технології та конфігурації» 12 травня 2009 року.
Публікації:
1. Парсяк К., Овчаренко К.Ю. Особливості дитячих телевізійних телепередач на українському телебаченні. //Збірник матеріалів I Міжвузівської студентської науково-практичної конференції. – Донецьк: Вид-во ДІСО, 2009. – Випуск 1. – 100 с.
Ключові слова: ДИТЯЧЕ ТЕЛЕМОВЛЕННЯ, ДИТЯЧА ЦІЛЬОВА АУДИТОРІЯ, ПРАЙМ-ТАЙМ, СІТКА ВІЩАННЯ, РЕЙТИНГ ПРОГРАМИ.
РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА ДИТЯЧОГО ВІЩАННЯ
1.1 Особливості дитячої цільової аудиторії
Світ сучасної дитини тісно пов'язаний із засобами масової комунікації (медіа), до яких традиційно відносять кінематограф, телебачення, пресу, відео, Інтернет, супутникове телебачення тощо. Їх популярність визначається такими факторами: використання терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної, катарсичної чи інших функцій мистецтва; опора на видовищно-розважальні жанри, стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему «емоційних перепадів», що дозволяє здійснювати розрядку нервової напруги глядачів; гіпнотизм, угадування бажань публіки, інтуїцію тощо.
Розглянемо дані, отримані в ході дослідження, проведеного ЮНЕСКО ще в 1997-1998 роках. «Із 5000 дітей (мешканців 23-х країн), 91 % мають можливість дивитись телевізор. Присутність інших ЗМІ має такі відсоткові показники: преса - 85 %, магнітофон - 75 %, комікси - 66 %, відеомагнітофон - 67 %, відеоігри - 60 %, персональний комп'ютер - 63 %, Інтернет - 29 %» [67].
Звісно, що з роками вплив цих засобів масової комунікації на населення багатьох країн світу та подані відсоткові показники набагато підвищилась. Щодня в середньому діти дивляться телевізор три години на день, що складає майже наполовину більше часу, ніж ними приділяється іншим видам діяльності. Для порівняння, «слухання радіо - 1,1 години, слухання аудіокасет (CD) - 0,9 години, комп'ютер - 0,64 години» [67].
У дитячому світі спостерігається бездумне, поглинання інформації, що приходить з екранів телевізорів, комп'ютерних моніторів, із радіоприймачів. «Школярі віддають перевагу різного роду розважальним шоу, «мильним операм», серіалам, жанровим комп'ютерним іграм тощо. Занурюючись в інформаційний, віртуальний світ, дитина дуже часто навіть й не замислюється над змістом того, що нею сприймається» [67]. Таким чином, поступово притупляється потреба у придбанні знань, спілкуванні з прекрасним, у духовно-естетичному збагаченні. Але ж численні тиражі газет, журналів, програми радіо й телебачення, кінофільми та комп'ютерні мережі несуть людям усі види соціальної інформації - економічну, наукову, політичну, естетичну тощо. Для дитини, яка відноситься до типу глядачів і слухачів,що споживає будь-яку інформацію, медіамистецтва виконують лише розважальну функцію. «Серед дослідників, педагогів, психологів з'явився спеціальний термін - інформаційна криза, тобто неможливість переробити інформацію, знайти та відібрати з величезного потоку найбільш актуальну та задовольняючу потреби людини, що сприяє духовному збагаченню та всебічному розвитку» [67].
Засоби масової комунікації та інформації можуть сприяти позитивному розвитку людини, але в той же час спустошенню, духовній, моральній, естетичній кризі особистості. Засилля низькопробної в художньому та змістовному відношенні дитячої теле - та кіно- продукції, де постійно присутні сцени насильства, вимагають від дитячих ЗМІ, підсилювати увагу до виховання дитини, розвивати високий рівень художнього сприйняття, пізнавальні інтереси та творчі можливості особистості.
Дитячі засоби масової інформації, протягом двох століть, пройшли довгий історичний шлях, багато в чому відмінний від дорослої журналістики: від журналів, газет кінця XIX-початку XX століть, до розвитку дитячої радіо- і тележурналістики. Першою регулярною дитячою програмою журнального типу на ТВ (праобразом сучасних телепередач) був «Юній піонер», а однією з перших радіогазет був «Піонерський світанок». Вже тоді формується система ЗМІ, до якої входять газети, журнали, теле – і радіопередачі, призначені для юних глядачів, які створюються саме дітьми [70, с.75].
Дитячі ЗМІ сьогодні – це «самостійний компонент загальної системи ЗМІ» [22, с.96]. А в суспільстві, що трансформується, роль цих засобів масової інформації значно посилюється. Телебачення має великі можливості впливу на дітей, і тому є одним з найвагоміших факторів родинного виховання та розвитку дитини. Значення ЗМІ орієнтованих на дитячу аудиторію, помітно росте з кожним роком.
Розглядаючи питання розвитку сучасного дитячого телебачення, для подальшої роботи, необхідно визначити основні терміни роботи:
Телебачення - галузь науки, техніки й культури, пов'язана з передачею на відстань зображень об'єктів і звукового супроводу (мови, музики та інш.) за допомогою радіосигналів. Найчастіше під назвою «телебачення» розуміється формування й трансляція телепрограм (власне - телевізійне віщання) - один із засобів масової комунікації. Телебачення синтезує у своїх передачах безліч інформаційних жанрів і різних видів мистецтва [23, с.164 ].
Дитяче телемовлення - система спрямованих телепрограм, адресованих юному поколінню глядачів - дошкільного, шкільного, підліткового і юнацького віку. Ціль таких програм - всебічне виховання та освіта дітей і юнацтва. За вмістом жанрів і формам дитяче телебачення досить різноманітне: казки, публіцистичні програми, пригодницькі, науково-фантастичні, науково-популярні фільми, зустрічі із цікавими людьми, вікторини, конкурси, мультфільми [23, с. 56 ].
«Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності» [36, с. 112]. Масове споживання найбільш характерне для дитячої аудиторії. За допомогою телебачення у свідомості дитини створюється образ реальності, виробляється стиль і лінія поведінки, формується ставлення до життя. Важливо знати, наскільки дитяче телебачення спроможне прищепити своїм маленьким глядачам принципи моральності, етики та інші позитивні якості. Тому питання взаємодії цього середовища і ЗМІ набуває особливої гостроти.
На початку нового століття виявилося, що телевізор тримає першість у дозвіллі нового покоління. Малята-дошкільники проводять біля екрану близько двох годин щодня, а лідерами перегляду телевізійних передач були підлітки у віці від 13 до 15 років, які дивилися його більше трьох з половиною годин у день. З'ясувалося, що діти дивляться на телебаченні не тільки мультфільми, дитячі серіали, передачі та художні фільми. Вони є найбільш активними реципієнтами рекламного повідомлення (у середньому кожний другий дошкільник дивиться рекламу та телепрограми, що орієнтовані на дорослу аудиторію) [11, с.84].
Телебачення є не тільки головним джерелом інформації про поточні події, але й, по суті, головним осередком знань, що формує певну картину світу у дітей, випереджаючи в цьому такі традиційні інститути соціалізації, трансляції знань і культурних цінностей, як родина й система освіти. Діти – потенційні глядачі та слухачі, тому мають певну специфіку як окремий сегмент аудиторії: вони слухають і дивляться все. На відміну від більшості дорослих радіослухачів і телеглядачів, смаки й погляди їх ще не сформовані, у них не розвинені критерії оцінки. Зрозуміло, вони бачать і чують у відповідності зі своїм, дитячим, сприйняттям і орієнтовані на дитячі передачі, однак ніхто й ніщо, як правило, не заважає дитині слухати й дивитися будь-які дорослі радіопередачі й телепрограми [37, с. 234].
Дослідники виявили кілька стійких вікових особливостей у поводженні дітей і підлітків, що характеризують їх телевізійні смаки. Головна особливість: переваги типів передач міняються в міру дорослішання, і ці зміни відбуваються в середньому кожні три роки.
Телеглядачі-малята (до 3 років) віддають превагу передачам розвиваючого характеру, орієнтовані саме на цей вік, однак їх майже немає. У зв'язку із цим у малят роль вихователя грає реклама. Майже немає й телепередач для дошкільників (від 3 до 6 років), молодших школярів ( 6-8 років). У цьому віці діти чекають від телебачення такі види передач, як лялькові форми програм, цирк (насамперед клоуни й дресировані тварини), а також мультфільми. Молодші школярі ( 9-11 років) найбільше полюбляють мультфільми де в ролі головних персонажів виступають тварини або герої - напівлюди-напівтварини чи фантастичні істоти, а підлітки від 12 років віддають перевагу мультфільмам персонажами яких є люди. Цей вік відрізняється величезним споживанням, великої кількості телепрограм різноманітних жанрів (художніх фільмів, серіалів, ток-шоу, розважальних телепередач), орієнтованих на різні вікові категорії глядачів [14, с.336].
Юні глядачі дивляться всі програми - дитячі й дорослі. У результаті специфічні дитячі телеуподобання й переваги нівелюються, відбувається зближення їх з дорослими. Нарівні з дорослими діти дивляться фільми з еротикою, насильством і убивствами. Діти наслідують дорослим і імітують моделі й зразки поводження, широко представлені на телеекрані. Образи героїв фільмів або ведучих у програмах, яким діти наслідують, повинні бути сильними, спокійними, доброзичливими; - необхідні програми, які допомагають дитині побачити позитивні приклади дорослих (людей мистецтва, науки, утворення), а також своїх однолітків, які вже домоглися в житті успіхів. Ми бачимо, що загальна тенденція – це заміщення продукції дитячої культури продукцією масової «дорослої» культури. У цілому ця низькопробна продукція являє загрозу для психічного й морального здоров'я дитини [72, с.476].
У віці близько 12 років відбувається кардинальна, різка зміна телевізійних переваг, усвідомлення своєї причетності до суспільства, насамперед, до свого покоління. У 15-16 років спостерігається новий стрибок у телевізійних орієнтаціях [14, с.337].
Журналісти, що працюють над створенням передач для дітей несуть велику відповідальність за спрямованість і якість телепрограм. Таким чином, вони беруть участь в процесі виховання дитячої аудиторії. У зв'язку з цим проблеми вмісту, форми і методів роботи з дитячої аудиторії, і спадкоємність традицій в цій сфері вимагають уважного і зацікавленого вивчення. Але передач, які виховують, утворюють і формують відповідну ідеологію, на українському телебаченні просто немає. Створення цих програм вимагає високого професіоналізму, дитячої культури і психології.
Завданнями дитячого телевізійного каналу є створення самого широкого діапазону пізнавальних, ігрових, дидактичних, виховних, культурологічних, спортивних і інших програм для реалізації за допомогою сучасних засобів медіа культури, адаптованих до дитячого сприйняття, тих високих стандартів інтелектуально-емоційного розвитку, які висуває сьогоднішній час. Крім того, цей канал повинен готовити школярів до включення в сучасну структуру соціокультурних зв'язків, формувати в нових поколіннях те, що сьогодні ми називаємо «національною ідеєю», тобто патріотизм, цивільну позицію, високі моральні переконання. Однієї з важливих функцій Дитячого телевізійного каналу повинне бути створення єдиного інформаційно-образного простору для дітей і їхніх батьків. Програми всіх жанрів і видів повинні будуватися й по змісту, і по виконанню таким чином, щоб вони могли стати об'єднуючим фактором протиставлення «батьки й діти» [8, с.167].
Специфіка дитячої журналістики полягає в «чітко вираженій орієнтації на дитячу аудиторію» і у використанні властивих тільки їй «прийомів відображення дійсності, власних виразних засобів, форм, способів контакту з аудиторією» [43,с.213]. Виділення дітей в якості окремої соціальної категорії стає відносно новою традицією на українському просторі. Ця категорія прийняла найбільш яскраву форму в період масового виробництва індустріального суспільства, коли розвиток отримав маркетинговий підхід, що упровадив сегментацію суспільства по відмінним цільовим групам. В сфері телебачення це виразилося у випуску нових дитячих проектів, спеціалізованих дитячих передач на українському телебаченні. Своєрідними в дитячій журналістиці є пріоритети в області завдань. Основні з яких сприяють формуванню особистості й додають естетичне задоволення дитині при перегляді дитячих телепередач» [8, с.172].
Загалом, аудиторія телебачення, у теоретичному контексті визначається – як сукупність людей, до яких звертаються ЗМІ, і які сприймають звернену до них інформацію. Це загальна кількість глядачів, що мають можливість дивитися програми телебачення. На момент сприйняття звернення, аудиторія розділена на групи людей. Аудиторія є не лише об’єктом впливу, але й безпосереднім учасником комунікації [3, с. 116 ]. Розрізняють реальну і потенційну аудиторію конкретної передачі, програми і телебачення в цілому. Потенційна аудиторія - це число людей, що мають технічну можливість (завдяки наявності телевізорів і передавальної мережі в даній місцевості) дивитися передачі, реальна - число телеглядачів, що практично реалізовують цю можливість.
Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. Вік аудиторії традиційно є одним з типоформуючих ознак у дитячій тележурналістиці. Серед факторів успіху дитячого віщання важливе місце займає чітке подання про вікові особливості цільової групи. Це робить необхідним аналіз вікової психології й, насамперед, вивчення особливостей сприйняття дітьми різних віків телепрограм.
Дослідження даної аудиторії показує гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійних програм, що в свою чергу, визначає його як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів. Наукові розробки вчених-теоретиків, вітчизняні і зарубіжні соціологічні дослідження говорять про наявність певних вікових груп аудиторії, які відрізняються своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм .Виходячи з цього можна виділити вікову групу, на основі якої й розробляється типологія дитячих телепрограм. «Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки» [69, с.98].
Вікова періодизація, на основі якої ми розроблятимемо типологію дитячих програм на телебаченні, була запозичена у професора Інституту журналістики і масової комунікації І. Пенчук:
- раннє дитинство – до 3 років;
- дошкільний вік – від 3 до 6 років (іноді до 7 років);
- молодший шкільний вік – від 6 до 9 років;
- молодший підлітковий вік – від 9 до 12 років; [56, с.15]
Дослідники розрізняють наступні типи аудиторії:
аудиторія з пасивно-споживацьким ставленням;
активна, соціально зріла;
інфантильна, з несформованими інтересами;
- «домашня», зі стійкою системою інтересів у сфері дозвілля [73, с. 23].
Телебачення впливає на аудиторію, пропонуючи візуальну картинку, яку люди сприймають як доволі достовірну. Зорові образи запам’ятовуються краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в пам’яті. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, або стимулювати соціальну активність людини, або перетворювати людину на бездумного споживача.
У півтора-два роки дитина жваво реагує на бурхливу зовнішню дію. Раннє дитинство. Це найменш вивчена вікова група, якій українське телебачення ніколи не приділяло уваги. Провідна діяльність дитини на цьому етапі – наочна, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами. Відбувається інтенсивний розвиток мовлення та інтелекту. Основне психологічне надбання дитини в цьому віці – можливість порівняти свої дії з діями дорослої людини. У цьому віці дитина досить чутливо реагує на рекламу. Тому вже з раннього дитинства діти перетворюються на зосереджених телеглядачів найрізноманітніших авантюрних сюжетів – незалежно від того, до якої вікової аудиторії вони належать [56, с.27].
У віці від 3 до 6 років провідним типом діяльності дитини є гра. Крім того, в цей період дитина цікавиться малюванням, елементарною працею, позитивно реагує на казку. У дитини з’являється перший цілісний світогляд, первинні етичні норми, виникає особиста свідомість. Починаючи з трьох років, діти віддають перевагу мультфільмам і ляльковим виставам. Кінофільми ще сприймаються не зовсім адекватно. У цьому віці починає проявлятися статево-рольова приналежність. Хлопчики віддають перевагу іграм у солдатики, машинки та іншу техніку, а дівчатка обирають «доньки-матусі». У дошкільному віці дітям подобаються персонажі тварини. Проте, варто пам’ятати, що в цьому віці вони ставляться до тварин, як до рівних собі. Діти до 6 років чутливі до дидактики, до нормативних елементів [56, с.29].
У дітей молодшого шкільного віку (6–9 років) домінує учбова діяльність. Важливо пам’ятати про зміни у системі соціальних відносин. Поява рефлексії, розвиток пам’яті, волі. Гра зберігає своє значення, але змінюють свій характер [36, с.11]. Найпривабливіші типи телепоказу – мультфільми, лялькові вистави, цирк, активні ігри з елементами навчання. У цей період на формування дитини позитивно впливає використання групової форми участі дітей у передачі. Ми нерідко спостерігаємо за тим, як дівчата у віці 5–6 років імітують в іграх героїнь відомих серіалів. Серіали дуже зручні для дитячого сприйняття, оскільки в них усе дуже просто і зрозуміло: хто добрий, хто злий, мотиви вчинків – все однозначно [62, с.54].
На відміну від дівчат, у вільних іграх хлопців переважають ситуації агресії – аварії, вбивства, війни. І якщо на дівчат більший вплив має реклама,то на хлопців – мультиплікаційні фільми і бойовики [12, с.101].
Головним психологічним надбанням молодших підлітків (діти віком 9–12 років) є відкриття власного “Я”, усвідомлення своєї індивідуальності. У цьому віці діти відрізняються високою активністю, потребою у дії. Це період допитливості, подорожей і пригод. Продовжується інтерес до передач про тварин і природу, щоправда з іншими відтінками. Мультфільми як і раніше цікавлять, але тепер частіше з фантастичними героями. З’являється інтерес до розгорненого оповідання. Саме у цьому віці популярними стають художні фільми і серіали. Виникає великий інтерес до ігрових передач. Позитивно сприймаються командні змагання. Обсяг телеперегляду помітно зростає [56, с.33].
1.2 Види дитячих телепрограм
«Сучасні ЗМІ, звернені до масової аудиторії, орієнтують її увагу у певному напрямку і виконують тим самим функцію управління свідомістю і поведінкою мас. Під функцією в журналістиці ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має не перехідний і не випадковий, а загальний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність,суспільне призначення ЗМІ, визначає їх роль як суспільного інституту. Функції мають властивість взаємопроникнення, знаходяться в органічній взаємозалежності, постійно взаємодіють» [42.с.171].
Функція - це стабільний, внутрішньо властивий об’єкту спосіб діяльності [42 с.171].
З функцій ЗМІ, що характеризують діяльність телевізійних каналів, а саме наповнення їх сітки мовлення сучасними дитячими телепередачами, вітчизняні теоретики виділяють виховну, освітню, розважальну (рекреативну) , соціологічну. Отже, пріоритетними для сучасних дитячих передач ми вважаємо наступні:
Функція виховання
Науковці розглядають виховні функції телебачення через призму завдань національного виховання. Природно, адже процес державотворення в Україні триває, і основним завданням тележурналістів залишається сприяння державній ідеології, піднесенню національної культури, а головне виховання, зміцнення покоління, здатного збудувати державу, яку поважали б у світі.
«На сьогоднішній день на українському телебаченні поруч з небагатьма вдалими та цікавими програмами, все ширше приходить захоплення чужою масовою культурою (російською та західною). Наслідки такого явища не можна назвати позитивними, оскільки невідповідність світосприйняття, певних суто національних характеристик спричиняють у молодого покоління психологічні розлади самосвідомості. Телеефір пропонує глядачам західний тип героя, безжалісного, цинічного, але який завдяки саме цим якостям досягає успіху. Такий погляд на життя не може не позначитися на психічному сприйманні навколишнього світу дитини. Ось чому завданням телевізійних працівників, а особливо журналістів, повинно бути виховання дітей на ґрунті національного патріотизму» [35, с.139 ].
Чесність, доброта, людяність мають протистояти на екрані жорстокості, байдужості. Телебачення повинне навчити дитину думати, робити вибір на користь добра. Особливо це стосується публіцистичних та розважальних передач. Зараз для дитини потрібні якісно нові передачі, які б допомогли малечі знайти своє місце у суспільстві, стати повноцінною особистістю. Досягти такої мети можна, сповідуючи певні принципи, використовуючи спеціальні методи виховання.
Першим з них є — пряме навчання цінностей, яке передбачає застосування декількох послідовних прийомів: засвоєння інформації через пояснення, розповіді, лекції на моральні теми, запам'ятовування, відтворення. Продуктивним прийомом є пояснення і керована дискусія, які проектують моральні принципи. Цікавою і корисною є ролева гра, під час якої учень уявляє себе в певній соціальній ролі.
«Не менш ефективним методом виховання є опосередковане навчання повноцінному сприйняттю вартостей. Це художні та мультиплікаційні фільми, відео кліпи і навіть рекламні ролики. Саме вони формують у дитини стереотипи поведінки, зразки краси, престижу. Важливо, щоб ці телевізійні продукти не спотворювали уявлення про моральні вартості. Цілком придатними для ТБ є такі виховні методи як навіювання, навчання, переконування, схвалення та осудження. Часто ці методи взаємодіють, переходячи один в інший» [35, с.145].
Метод навчання має спільні риси з методом впливу або переконання. Застосовуючи його, дитині пропонується пережити в процесі діяльності певний елемент поведінки. Тому телевізійні матеріали повинні ґрунтуватися на позитивно забарвлених фактах реального життя. Навіть говорячи про негативне, журналіст повинен наповнювати матеріал оптимістичним настроєм, відчуттям того що погане мине, і все прийде до ладу.
Щодо методу переконання, з його допомогою глядачеві передаються морально-етичні ідеї та правила переконання в їх вірності. Але цей метод повинен використовуватися тонко, ненав'язливо, без постулювання штампів, усім відомих істин.
Метод схвалення й осудження теж слід використовувати дуже обережно, не нав'язуючи дитині, певних думок, а лише підводити її до міркувань, дозволяючи зробити власні висновки.
На жаль, сьогодні на українському телебаченні більше уваги приділяється розважальній, аніж виховній функції. Але слід пам'ятати, що навіть розвага виховує. Тому у дитячому телепродукті повинні гармонійно поєднуватись розважальне виховання й інтелектуальна наповненість. Створюючи нове ТБ, необхідно враховувати, що дитину треба вчити мислити цікаво й не ординарно [35, с.147].
Зважаючи на усе вище сказане, журналіст повинен відчувати усю свою відповідальність перед молодою аудиторією, розуміти свою мету, а не робити програму заради самої програми. Бо тільки професійне, високоморальне телебачення зможе виховати людину високодуховну, зрілу, яка у подальшому житті зможе відстояти свою думку та ідеали.
Освітня функція
Сучасна людина живе в епоху грандіозних перетворень цивілізації, основна особливість якої – «зростання ролі інформації й інформаційних комунікацій, створення єдиного інформаційного простору. Минуле покоління інформацію запам'ятовувало й відтворювало, а сучасній людині доводиться самостійно відбирати необхідний матеріал і знання з її величезного потоку. Саме тому сучасних дітей необхідно вчити самостійно орієнтуватися в цьому інформаційному полі» [59, с.380].
Освітня функція телебачення передбачає не лише формування знань та вмінь, але й і формування особових якостей, світогляду дитини. Одночасно з освітою, цей процес реалізує й виховну функцію телеглядачів, формуючи їх переконання, етичні, трудові, естетичні погляди, переконання, систему ідеалів, стосунків, потреб, фізичну культуру, тобто сукупність якостей особи, характерних для людини соціалістичного типа.
Сьогодні особливо помітна відсутність освітньої функції на українському телебаченні, яке існує за рахунок рейтингів та рекламних прибутків. Освітня роль ЗМІ тісно пов'язана з їх функцією соціалізації.
Рекреативна функція
«Рекреація (від лат. recreatio - відновлення) - відпочинок, відновлення сил людини, витрачених у процесі праці. Більшість рекреативних телепрограм, по суті, лежать за межами журналістики. Чисто розважальна продукція (відео кліпи, комедійні фільми, телепередачі.) створюється, як правило, спеціалізованими телекомпаніями. Журналісти іноді беруть участь у таких програмах у ролі ведучих, а також редакторів» [ 33, с.159].
Хоча розважальний блок телепрограм посідає перше місце у сітці віщання телеканалів та вважається найоб'ємнішим у відсотковій кількості, відношення до цієї функції завжди було неоднозначним. Деякі вчені, такі як П. Лафарг, Н.Я. Данилевський, С.Г. Струмилін, Б.Г. Ананьєв схильні ставитися до неї, як до невід'ємної частини культури, необхідної для задоволення найважливіших людських потреб. Інші, такі, як, наприклад, В. Беньямін у роботі «Твір мистецтва в епоху його технічної відтворюваності» уважають розвагу негативним явищем, тобто негативним різновидом соціального поводження, куди окрім сучасного мистецтва входять кіно з телебаченням. Деякі соціологи, подібно Ж. Дюмазедье, розглядають рекреативну функцію, лише через призму дозвілля, деякі – як щось більше глобальне, як своєрідний прошарок культури, що володіє унікальними, властивими тільки їй властивостями.
Головною особливістю розважальних передач є орієнтація їх на виконання вузького кола специфічних функцій, у зв'язку із чим, власне кажучи, теоретики й виділяють розважальні програми в окрему групу. Передачу можна назвати розважальної, якщо вона задовольняє наступні глядацькі потреби:
- одержання задоволення, позитивних емоцій ;
- зняття напруги (рекреація й релаксація), редукція тривоги;
- відхід від реальності;
- азарт;
- емоційне осмислення комічного (гумор) [1]
Розважальні передачі – є важливим елементом соціального регулювання й, тим більше, соціальної інтеграції. І кожна з них у вмілих руках журналіста, здатна зробити більше, навіть ніж науково-популярна програма.
Функція соціалізації
«Під функцією соціалізації розуміється передача культурних здобутків, засвоєння дитиною норм, цінностей, зразків поведінки, що дозволяють їй адаптуватися до соціальної дійсності. Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і самоствердження людини в умовах конкретного суспільства» [42, с.174].
Соціальна ситуація розвитку дитини в Україні, як і в багатьох країнах пострадянського простору, сьогодні відрізняється високим ступенем драматизму: економічні труднощі, політична нестабільність, дегуманізація суспільних зв'язків і криза родини, соціальне сирітство та криміналізація суспільства – сучасна епоха «культурного вибуху» висуває підвищені вимоги до фізичного, психологічного, морального й духовного здоров'я маленького громадянина, приреченого виживати в таких умовах [33, с.184].
«Найважливішими ознаками несприятливої соціальної ситуації для зростаючої особистості є руйнування уставлених протягом тисячоліть природних інститутів соціалізації – родини та дитячого співтовариства, зміна морально-психологічного клімату в суспільстві, вплив засобів масової інформації, зокрема, реклами» [33, с. 185].
«Соціалізація - це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить» [ 32, с.79].
Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя.
Отже навчальний, розважальний, виховний вплив телебачення на дітей сьогодні є досить актуальним. Простіше кажучи, за допомогою передач і мультфільмів дитина вивчає навколишній світ. Завдяки тому, що дитячі телепрограми є важливим джерелом інформації, у дитини формується і розширюється знання про світ. У зв'язку з цим, саме зараз серед важливих і пріоритетних завдань суспільства в число перших слід включити відродження дитячого освітнього, учбового телебачення й розвиток освітніх мультимедійних телевізійних технологій. Відомо, що навчально-виховні програми впливають на дітей, розширюють коло їхніх пізнань та доповнюють знання, що одержані ними у школі. Ці програми більш привабливі для дітей у порівнянні з методами, що використовуються в шкільних закладах, тому що дитяче телебачення має можливість розвивати здатність маленьких дітей до творчості. Це здійснюється шляхом зупинки кадрів і порівнянь, приведення приклада, питання, спонукання мислення, уяви й спонукання до творчості взагалі [75, с. 324].
Однак необхідно брати до уваги, що в міру дорослішання дитини виховна й навчальна роль телебачення знижується. Крім того, у сьогоднішній ситуації постійної боротьби за українізацію, дитяче телебачення можна розглядати як ще один зі способів пропаганди мови.
Дитяче телебачення сьогодні складається з певного відсотку телепрограм, що входять до сітки віщання українських телеканалов. Визначимо подані терміни:
Сітка віщання – це документ, який складається мовником телеканалів на конкретний період, та містить перелік, послідовність, найменування, час виходу в ефір інформаційних, публіцистичних, соціально-економічних, спортивних, дитячих та музично-розважальних програм [74, с.114].
Телепрограма – це сукупність телевізійних передач, що мають постійну назву, виходять в ефір не рідше одного разу в рік, та зареєстровані відповідно до чинного законодавства [74, с.120].
Телепередача – це послідовність повідомлень або інших матеріалів, що підготовлені й призначені для телемовлення. Передачі вважаються окремою, закінченою в організаційному та тематичному відношенні частиною телепрограми [74, с.120].
Загалом телевізійні програми, що наповнюють сітку мовлення українських телеканалів, прийнято поділяти на:
- інформаційно-публіцистичні програми;
- художні програми;
- освітні програми;
- телевізійні ігри й розважальні програми;
- телепрограми для молоді;
- телепрограми для дітей і юнацтва;
- реклама на телебаченні; [71, с.24]
Також телепрограми можливо розділити за видами художнього телебачення:
- теледрама (і її різновиду : трансляція театрального спектаклю, адаптація, телеспектакль);
- драматичний телефільм;
- багатосерійний телефільм;
- кінофільм на телеекрані;
- музика на телеекрані; [71, с.25]
У свою чергу структура дитячого віщання поділяється на наступні види телепрограм:
1. Анімація (мультфільми й мультсеріали)
Аніме (від япон. [аніме], від англ. [animation] – анімація) — японська мультиплікація, яка представляє собою величезний сегмент дитячого віщання на українському телебаченні й займає більше годин телевізійного ефіру. Першим і фундаментальним достоїнством аніме є небачений діапазон тем і піджанрів цього мистецтва. Головна відмінність від мультиплікації інших країн полягає в тому, що аніме, в основному, робиться з розрахунку на підліткову та дорослу аудиторії. Стиль анімації характеризується насиченістю кольорів і деталей графіки. Аніме часто відрізняється характерною манерою зображення персонажів. Сюжети анімації часто наповнені фантастичним або футуристичним змістом. Випускається у формі телевізійних серіалів, а також фільмів, що розповсюджуються на телебаченні [29].
2. Мультиплікація або мультфільм - вид екранної продукції та один зі способів творчого створення фільмів. Традиційно мультиплікацією вважається «мальований фільм», кожний кадр якого фотографується окремо, причому розходження між малюнками при перегляді плівки складаються в природні рухи. Однак методи blue-box і комп'ютерного накладення зображень фактично теж є мультиплікацією. Дотепер існує і як жанр (в основному завдяки американському й радянському напрямкам мультиплікації), і як технічний спосіб при виготовленні добутків різних жанрів, особливо з рекламними цілями або рекреаційною функцією. Мультиплікація як форма мистецтва розвивалася екстенсивно з пошуком нових і несподіваних напрямків. Існують повнометражні мультфільми, побудовані за законами драматичної композиції й призначені в основному для кінопрокату, та телеперегляду. Формально мультфільм (навіть серіал) не є специфічно телевізійним добутком, однак своєрідна «інтимність», камерність сприйняття приводить до того, що основним місцем мультфільму стає домашній телеекран.
Загалом на українських телеканалах транслюється багато іноземних мультфільмів, серед яких разом із високоякісними, містяться медіапродукти низькопробного зразка, що пропонують дитячій аудиторії демонстрацію бійок, гонитви, сцен фізичного придушення, знищення противників, відкритого насильства, хоча й для досягнення благих цілей. Подібні мультфільми, або анімації несуть у дитячу аудиторію невиправдано високу дозу жорстокості й агресивності. Мультфільми на кшталт «Сімпсонів» або «Футурами» -не призначені для малої глядацької аудиторії, але будь-які анімаційні фільми, що транслюють на телебаченні обов’язково привертають підвищену увагу дітей молодшого віку, та й частенько підносяться телеканалами як дитячі мультсеріали. Альтернативу американським мультфільмам представляють старі добрі радянські мультики - прекрасні, повчальні, але зняті, на жаль 20-30 років назад, що не можуть конкурувати з якісними мультимедійними стандартами сучасної анімації,тому будуть на жаль менш зрозумілі й цікаві новому поколінню дітей [29].
3. Дитячі передачі. Спеціальні дитячі передачі становлять незначний обсяг у дитячому віщанні українських телеканалів, і створюються як правило на держаних та обласних ТРК. На ведучих комерційних телеканалах значно знижений обсяг дитячих програм власного виробництва, а на деяких подібного телепродукту й зовсім немає. У число дитячих у звітах телекомпаній попадають передачі, тематика й границі аудиторії яких розмиті. Немає спеціальних програм для маленьких (до 3 років), для молодших підлітків ( 9-11 років), для юнацтва. Спостерігаються спроби заміни спеціальних дитячих телепередач, на мультфільми,дитячі фільми та серіали. До того ж деякі телеканали відмовляються транслювати дитячі програми в прайм-таймі, ставлячи їх показ на 4-6 ранку.
5. Дитячі телесеріали. Телесеріали для дітей займають ще менше часу в ефірі, ніж дитячі передачі. На будь-якому, узятому навмання телеканалі, щодня виходить кілька телесеріалів для дорослих - як вітчизняних, так і закордонних (причому останні роки частка вітчизняних стрічок у серіальном кінопоказі росте). На жаль, це не ставиться до серіалів для дітей. У тім скромному наборі дитячих серіалів, що сьогодні існує на телебаченні, вітчизняних стрічок практично немає.
6. Фільми для дітей. Художні фільми для дітей представленні у телепросторі, як найчисленна категорія телепрограм дитячого віщання. Їхня присутність у телевізійному ефірі звичайно не перевищує десяти годин на місяць. Виключення становлять періоди шкільних канікул, коли загальна тривалість показу дитячого кіно зростає до 30 годин. Варто зазначити, що у передачах вітчизняного телебачення для дітей виразно виявляється «американський акцент» і третину всього об'єму дитячого мовлення складають так звані родинні комедії американського виробництва (які за жанром не можливо прирахувати до дитячих стрічок). Отже телевізійна політика кінопрокату орієнтує ціннісні подання сучасного підлітка особливим образом: жанрово-тематична специфіка художніх фільмів зорієнтована на «американізацію» підліткової субкультури. Більше того, частина фільмів, трансльованих по українському телебаченню, є серіалами (в основному американськими й південноамериканськими), що припускає не просто регулярне проведення глядачами великої кількості часу перед екранами в певні години, але й ідентифікацію з персонажами, які істотно впливають на світосприйняття підлітка [64].
1.3 Принципи функціонування сучасного дитячого контенту
Практично все наше телебачення функціонує як комерційне, існуючи за рахунок реклами, а це значить, що всі канали орієнтуються на масову аудиторію й формують свій ефір, опираючись на рейтингові показники, що говорять про ступінь попиту глядачів на програми певних жанрів. Відомо, що найактивнішою та численною глядацькою аудиторією завжди були діти й підлітки. Вони починають дивитися телевізор у віці приблизно від двох років. Існує багато білих плям у висвітленні дитячої тематики в засобах масової інформації. Вітчизняний телеефір не адаптований до дитячих інтересів. І тому питання збільшення програм для дітей у вітчизняному ефірі багато в чому залежить від зацікавленості рекламодавців, адже українське законодавство забороняє переривати дитячі передачі рекламними роликами. У пункті 4 статті 13 Закону України «Про рекламу» зазначено: «Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції програм для дітей» [10]. Тому для дитячих телепередач дуже складно знайти спонсорів, і сьогодні вони все ще залишаються малобюджетними.
Відомо, що за останнє десятиріччя зросла кількість масових, загальнодоступних телеканалів. Сьогодні середня міська родина в Україні має можливість дивитися вісім українських каналів. На вітчизняному телеекрані з'явилися нові жанри телепередач і типи телевізійних видовищ. Але найбільша частка ефіру сьогодні спрямована на загальній кінопоказ стрічок. У цьому контексті під кінопоказом розуміється частина телеефіру, що містить у собі художні кінофільми, а також телевізійні фільми й серіали. Подібного обсягу кіно на загальнодоступних телеканалах в західних країнах світу немає. Можна сказати, що щоденна телепрограма сучасного українського глядача майже наполовину складається з кінопродукції (кінофільмів і телесеріалів), анімації й документальних фільмів. Доповненням до цього контенту постають розважальні програми, що містять ігри, шоу, гумористичні, музичні й деякі інші види програм.
Приблизно нарівно представлені новини й традиційна тележурналістика (суспільно-політичні, інформаційно – аналітичні програми). Що стосується дитячих телепрограм, то на українських каналах фігурує не значний обсяг дитячого віщання, і становить лише 5% від загального обсягу телевізійного віщання. Як зазначено у статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»: «Основними завданнями телерадіоорганізацій є створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва» [10]. Відповідно до умов ліцензії, телеканали зобов'язані включати в сітку своїх програм дитячі телепередачі, загальний час трансляції яких не повинне перевищувати двох годин. Однак українські канали віщають дитячі телепрограми в середньому 1 годину на день.
Ще на початку 70-х років метр вітчизняної телевізійної соціології професор Б.М.Фірсов писав: «По європейських поняттях дитина - телеман дивиться передачі понад 2,5 годин щодня, а по американських поданнях - навіть понад 3,5 годин на день, тобто до 30 годин на тиждень!» [34, с.149].
Уже нинішній дослідник С. Кара-Мурза відзначає, що діти США проводять у телевізора в середньому 21 годину 38 мінут у тиждень. Це становить більше трьох годин у день [26, с.367].
У результаті дослідження проведеного агентством Kidnapping, метою якого було з'ясування особливостей перегляду телевізійних каналів маленькими телеглядачами, стало відомо що юні українці проводять біля екранів телевізора в середньому від одного до чотирьох годин щодня. А в період шкільних канікул час перегляду телепередач збільшується мінімум у два рази (до 27 годин на тиждень, або 3,85 годин на день). Під час літніх канікул ці показники становлять 17 годин на тиждень і 2,5 години на день [20].
Найбільшим успіхом у дитячої аудиторії користуються серіали, мультиплікаційні й художні фільми. Також досить популярними є західний телевізійний продукт. Дослідження добового циклу телетрансляцій показує, що більше половини кінострічок, орієнтованих на молодших школярів, транслюються в ранковому ефірі, менша частина показується вдень. Більша частина дитячих фільмів показується також у вихідні дні. А у вечірній прайм-тайм, фільми що призначені молодшим школярам на українських телеканалах майже не транслюються (для дошкільників увечері таких фільмів взагалі немає). Таким чином, дошкільники й молодші школярі після шести годин вечора просто «змушені» дивитися «дорослі» фільми. Тому до 18 років молода людина встигає подивитися 200 тисяч актів насильства та еротичних сцен [21, с.78].
Однак присутність дитячих телепрограм у сітці віщання, не завжди виступає прямим показником доступності цього контенту для юних глядачів. Канали транслюють дитячій телепродукт, як правило у дуже незручний час для телеперегляду, та залишають ефір прайм-тайму для показу телепродукції, що орієнтована на дорослого споживача медіа продукту. Тому в установлений ефіром інтервал часу, що відведений для дитячого телемовлення, біля екранів телевізорів, збирається не значна глядацька аудиторія.
Таким чином, в умовах недоліку передач, призначених спеціально для дітей і підлітків, відбувається заміщення дитячого контенту, тобто поглинанням дитячого телепродукту дорослим, іноді призначеним для сімейного перегляду. Сьогодні особливо гостро постає питання створення спеціальних каналів і проектів, що розвивають дитяче телебачення. Однієї із ключових функцій телебачення є забезпечення соціально-інтеграційної єдності, і цю функцію сучасне телебачення практично не здійснює. Дитячій аудиторії не вистачає науково-пізнавальних передач на зразок каналу «Дискавері». Також відчувається брак цікавих пригодницьких фільмів чи серіалів про підлітків; дуже мало оптимістичних, добрих фільмів.
Дитяче телемовлення необхідно комбінувати так, щоб діти могли дивитися передачі в зручний для собі час, а змістовне наповнення, жанрові особливості, зображальна естетика й тривалість відповідали певній віковій категорії. З приводу цього, медіапедагог Шаріков А.В. запропонував наступну стратегію побудови віщання для дітей і юнацтва: «Дитяча та юнацька аудиторія має потребу в тім, щоб для кожної виділеної вікової групи аудиторії створювали хоча б одну цільову передачу: для дітей і молодших дошкільників (до 3 років); для старших дошкільників ( 4-6 років); для молодших школярів ( 6-9 років); для молодших підлітків ( 9-12 років); При цьому передачі повинні бути «уписані» у спосіб життя дитини-підлітка, юнака чи дівчини, та транслюватися в той час, коли їх може побачити ця аудиторія». Однак таких передач на телеканалах, які були б спеціально орієнтовані на дітей і підлітків різних вікових груп, на сьогоднішньому телеекрані майже немає. Варто відзначити, що основна частина дитячих програм і дитячих ігрових шоу, які сьогодні існують на українських каналах, по цільовій аудиторії, більше відповідає підліткам (школярі старше 13 років) і зовсім мало програм для дошкільного й молодшого шкільного віку [70, с.277].
До того ж сегментуя аудиторію, телеканали повинні враховувати періодизацію дитячого розвитку. Адже дитина чотирирічного віку й дитина у вісім років – це різні діти, які швидко розвиваються й відносяться по суті, до різного «поколінням». При створенні дитячої сітки віщання українські телеканали, зобов'язані враховувати розпорядок дня дітей і їхніх індивідуальних особливостей [39, с.18].
Сегментування відповідно до груп цільової аудиторії, повинно створюватися фахівцями та психологами, та відображати стан найближчого розвитку дітей. Як говорять фахівці в області материнства й дитинства — дитина розвивається «стадійно». У віці 6 років хтось «ментально» уже 9-літній, а хтось ще не вийшов з 4-х років. Телебаченню необхідно програмувати сітку віщання таким чином, щоб дитячій цільової аудиторії в цих прикордонних віках було цікаво дивитися програму. Але для створення якісних дитячих телевізійних програм, потрібні сучасні технології.[73, с.245]
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ: ОБ’ЄМ ТА СТРУКТУРА ВІЩАННЯ
2.1 Сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні
Якщо оглянути технічне покриття українських телеканалів на всій території країни, можна виділити три основні групи: загальнонаціональні, мультирегіональні (або мережеві), місцеві й кабельні. Загальнонаціональні канали - УТ-1, Інтер і Студія 1+1 - мають найбільше технічне покриття території нашої країни - від 98 до 100%. При цьому всі три канали поєднує визначна характерна особливість - вони використовують технічний потенціал, створений ще під час існування СРСР. Мультирегіональні канали - Новий канал, ICTV і СТБ - будують свою систему віщання за принципом мережі, покриваючи територію країни в міру одержання ліцензій на віщання окремо по областях. На сьогоднішній день технічне покриття цих каналів коливається в межах 95-94 %. В деяких джерелах до складу загальнонаціональних відносять шістнадцять каналів із національним покриттям, з яких можна виділити ICTV, Новий канал, СТБ, «ТРК Україна», K1, НТН, Ера, Тоніс та інш. [61]
Місцеві й кабельні канали покривають територію в окремих точках країни, бо мають обмежений регіон віщання чи низький рівень розвитку кабельних мереж. (див. Додаток А)
Проаналізуємо найдоступніші для загального перегляду канали. Згідно з ліценціями Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, дитячі програми в їхньому ефірі мають бути щодоби (від 30 хвилин до двох годин). На практиці ж у програмних сітках деяких каналів їх узагалі не передбачено. Сьогодні для більшості українських каналів дитяча аудиторія не є комерційно вигідною. До того ж, слово «програми» канали чомусь інтерпретують по-своєму, розуміючи під ними транслювання «мультфільмів». Тимчасом Нацрада у статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зазначає , що це мають бути саме програми. Порівняно з 2007 роком, коли жодна загальнонаціональна телекомпанія не дотримувалася ліцензійних зобов'язань щодо показу дитячих програм, у 2009 році динаміка дитячого віщання стала більш позитивною.
Варто підкреслити, що значно більше уваги приділяють дітям регіональні та місцеві телекомпанії. Часто трапляються телекомпанії, в яких за умовами ліцензії передбачено мовлення для дітей понад 3 години, і ця умова виконується. Найкраще з цього погляду зарекомендували себе обласні державні телерадіокомпанії. А от на комерційних обсяги показу дитячих програм, що прописані в ліцензіях, дуже малі.
Загалом у 2008 році, за недотримання вимог ліцензій на віщання дитячих телепрограмах, було оголошено попередження 22 телерадіокомпаніям, зокрема ДТРК «Крим», столичним ТРК «Ностальжі» та «Кіно ТВ», Івано-Франківській «Вежі»» та іншим. Згідно з державним замовленням, у 2009 році середній обсяг власного мовлення обласних державних телерадіокомпаній у частині програм для дітей становить 121,8 годин на рік (згідно з даними Держтелерадіо). Найбільший обсяг мовлення власних програм для дітей мають Вінницька (173 годин на рік), Волинська (151), Дніпропетровська (156), Львівська (406), Одеська (182), Полтавська (257), Рівненська (271), Черкаська (273), Херсонська (245) обласні державні телерадіокомпанії. Приміром, на базі Полтавської ОДТРК вже багато років працює дитяча студія «Разом». Севастопольська ДРТРК започаткувала цикл тематичних програм для дітей «Дитячий острів» та «Школа для батьків» (прямоефірна програма просвітницького характеру). В Конотопі веде мовлення власна дитяча телерадіоорганізація «Контакт», яка має найбільше програмне наповнення за обсягом дитячого мовлення й різноманітністю тематики (загальний обсяг становить 10 годин на добу). У Хмельницькій області діє дитяче телевізійне агентство, в якому навчається більше 100 дітей, що беруть безпосередню участь у виготовленні 14 телевізійних програм. Подібні приклади не поодинокі, оригінальні проекти і студії мають також ОДТРК «Лтава» (Полтавщина), ЗАТ «Псьол» (Кременчук), Рівненська ОДТРК і багато інших [61]. Виявилось, що дуже важко сьогодні знайти офіційні данні відсоткового показника обсягу дитячого мовлення на головних всеукраїнських каналах.
Нині для популяризації дитячих програм, держава проводить низку конкурсів і фестивалів, серед яких - Міжнародний фестиваль фільмів, теле- та радіопрограм для дітей та юнацтва «Золоте курча», співорганізатором якого є Держтелерадіо. Переможцями минулорічного ХІІ фестивалю стали програми «Індиго» (НТКУ), «Пізнай світ» (Рівненська ОДТРК), «Хатка левенятка» (Львівська ОДТРК), «Чарівний кужелик» (ДТРК «Крим»), «Серця сльози колискові» (Черкаська ОДТРК), «Рідна мова» (Чернівецька ОДТРК), «Геніями не народжуються» (ДТРК «Культура»).
Про перевагу регіональних та місцевих мовників у випуску телерадіопродукції для дітей свідчить і кількість номінантів на конкурсі «Телетріумф» та дипломантів і лауреатів на дитячому, молодіжному фестивалі аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела», що проводяться за участі Національної ради. Зокрема, «Індиго» (НТКУ) - переможець «Телетріумфу» в номінації «дитяча програма». Лауреатами «Кришталевих джерел» стали: «Острів знань» (Сумська ОДТРК), «Мала Батьківщина Липинського» (студія «Боривітер», Луцьк), «Перша нота» (радіо «Житомирська хвиля»), «Дзвони пам'яті» (ТРК «Рудана», м. Луганськ).
У ліцензіях всеукраїнських телекомпаній переважно відсутні програми для дітей. У тих, що за умовами ліцензії мають час, відведений для дитячої аудиторії, він не перевищує двох годин, а в середньому становить 1 годину на добу. Вочевидь, цього недостатньо для належного забезпечення потреб юних глядачів. За даними моніторингу, проведеного Національною радою наприкінці минулого року, повністю дотримувалися вимог ліцензії щодо показу дитячих програм лише дві загальнонаціональні телекомпанії, а ще на двох узагалі не було зафіксовано таких програм. Якщо брати середній показник, то умови ліцензій у частині «дитячі передачі», за даними моніторингу, виконувалися мовниками менше ніж на 45% [50]. Нацрада по телебаченню й радіомовленню, що приймає рішення, кому видавати або не видавати ліцензію, підкреслює, що більшість телеканалів недержавного підпорядкування самостійно становлять свої пропозиції по наповненню телепродукцією. А це значить, що не тільки держава, але й сам телеканал вправі визначати, скільки ефірного часу віддавати дітям.
Крім того, дитячих програми власного виробництва на загальнонаціональних каналах обмаль. Для виконання ліцензійних зобов'язань щодо обсягу дитячих програм більшість телекомпаній показують кіно, розраховане на дитячу аудиторію, замість дитячих програм.
Якщо спробувати глянути на структуру дитячого віщання по каналах з погляду двох основних її складових - мультфільмів і дитячих програм,- то й тут необхідно відзначити домінування мультфільмів над програмами. Ефір дитячих програм на каналах становить меншу частку від усього дитячого віщання. Варто зазначити, що переважна більшість програм для дітей є розважальними, натомість бракує пізнавальних, які були би спрямовані на розвиток і виховання дитини. Формуючи сітку мовлення, програмні директори телеканалів, розміщують дитячі програми до ранкового ефіру. По будням дитячі мультфільми, мульсеріали та передачі на деяких каналах з’являються близько п’ятої-шостої годи ранку, а у вихідні транслюються в ефірі зазвичай після 9 години.
У вихідні дні телевізор дивляться більша кількість дітей, ніж по будням (різниця становить порядку 5%). Значна частина телепродукту що транслюють телеканали переважно мультфільми закордонного виробництва, серіали, фільми для дітей. Спеціалізовані дитячі передачі телевласники каналів майже не виробляють, тому окрім цих програм, діти дивляться майже все, що пропонує сучасне телебачення.
Рамки, що обмежують дитячу аудиторію віком від 4 до 12 років, на перший погляд, можуть здатися досить вузькими. Однак навіть у цих межах дитяча аудиторія не є однорідною. Інтереси 4-5 - літніх дітей значно відрізняються від інтересів дошкільників у віці 6-7 років, і у свою чергу й ті, і інші демонструють інші телепереваги, чим школярі 8-12 років.
Відомо, що аудиторія кожної програми носити «відбиток» аудиторії каналу в цілому. Крім того, портрет аудиторії програми багато в чому залежить від того, якого віку діти проявляють до неї цікавість. В аудиторії програм, що розраховані на найменших телеглядачів, значний вплив мають їхні батьки, а також інші дорослі, які при перегляді програми становлять дитині компанію. Діти старшого віку ( 8-12 років) частіше дивляться ті або інші програми без супроводу дорослих, і як наслідок, в аудиторії таких програм частка дорослих телеглядачів помітно нижче.
Спостерігаються деякі зміни популярності багатьох телеканалів в аудиторії країни. Так звані канали «першого ешелону» - «Інтер» і Студія «1+1» - залишаються лідируючою групою, уже протягом декількох років спільно залучаючи до телеперегляду близько 50% аудиторії. У порівнянні з минулими роками в січні та лютому 2009-го канали-лідери знизили свої показники та втратили провідні позиції за молодшою аудиторією у містах «50 тис.+». Окрім «Інтера» та «1+1» частка впала також у Першого національного і каналу ТЕТ, решті каналів десятки вдалося збільшити свої показники [61]. Варто підкреслити, що сьогодні українські телевиробники орієнтують свій контент переважно на молодіжну або зрілу аудиторію, віком від 14 до 45 років. Тому в рейтингах телеперегляду, та аналізі об’єму загальної аудиторії каналів, можна знайти телеглядачів різного віку, відмінного соціального положення, що різняться за гендерною класифікацією, окрім долі рейтингів, що припадають на дитячу аудиторію. Тобто дитяча цільова аудиторія як окремий сегмент медіаспоживання або об’єкт дослідження, на якого спрямований телевізійний контент (сітка мовлення), частково ігнорується телевиробником або повністю відсутня.
Отже розглянемо детальніше сітку мовлення п'яти загальнонаціональних українських телеканалів крізь призму дитячого віщання. Для аналізу були обрані українські телеканали, а саме: Перший Національний , ТЕТ, «Інтер», К1, «ТРК Україна», - дитячий контент яких, складається саме з телепередач для юних глядачів. Це відрізняє їх від телеканалів, що розміщують у своєму ефірі телепродукцію на кшталт мульт - та телесеріалів, а також художніх фільмів, та видають їх за дитячі телепрограми.
ЗАТ «Телерадіокомпанія Україна» — один з головних національних телеканалів країни. Основним акціонером телеканалу «Україна» є компанія Систем Кэпитал Менеджмент (99,93 % володіння), що розглядає медійний бізнес як один зі стратегічних напрямків своєї діяльності. Телеканал «Україна» охоплює всі групи телеглядачів. В сітці віщання каналу присутні інформаційні, пізнавальні, дитячі, розважальні, художні, спортивні телепрограми.
На дитяче мовлення на телеканалі «ТРК Україна» відведено 1,2-2 години для трансляції програми власного виробництва «Срібний апельсин» та мультфільмів. Цього сезону програма «Срібний апельсин» зазнала змін: від формату та нових ведучих до дизайну студії. Дитяча студія телебачення, за участю школярів, щодня в ранковому блоці телеефіру, транслює півторагодинне дитяче шоу «Срібний апельсин». Кілька років тому, ця дитяча передача стала призером Національної Телевізійної Премії «Телетріумф 2006-2007» [54]
У «Срібному апельсині» діти дізнаються про людські відносини, про те, що можна зробити своїми руками. Ведуча однієї з рубрик – майстриня Світлана, ділиться з дітьми вмінням робити з непотрібних речей яскраві та незвичайні іграшки та різноманітні вироби. Наприклад, веселого морячка або барвисту скриньку. В «Чарівній бібліотеці дядечка Дефіса» діти знайомляться із цікавими, іноді забутими книгами й згадують улюблених письменників. Засновники телепередачі за допомогою цієї рубрики, намагаються заохотити дитину до читання. На думку багатьох дослідників, саме такі рубрики на телебаченні здатні зацікавити дитину до подальшого ознайомлення з книгою, до того ж продаж дитячих книжок після показу в програмі, різко зростає. Ведучі читають дітям розповіді, що супроводжуються захоплюючими ілюстраціями, які оживають на екранах телевізорів. За допомогою цих яскравих кадрів, маленькі глядачі потрапляють до описаного місця в розповіді.
У рубриці «Звідки що береться» дітям розповідають про секрети виготовлення та створення різноманітних речей, предметів, тощо. Наприклад, як виготовляють взуття або печуть хліб. А в "Дитячих новинах" глядачі дізнаються про останні новини із життя різних міст України. Наприклад, яка вистава пройшла в ляльковому театрі або як школярі готуються до свят у різних містах України. У рубриці «Цікавинка» дітей очікують цікаві досвіди й відкриття.
Передача «Срібний апельсин» транслює добрі радянські мультики з колекції «Укранімафільма»та «Союзмультфільма», вона наповнена казковими персонажами й яскравими спецефектами. Передача відрізняється високою інтерактивністю: ведучі можуть подорожувати по малюнках дітей, купатися в річці, з намальованого холодильника дістаються справжні продукти, справжній пиріг можна поставити в намальовану духовку. Домогтися потрібної «чарівної» атмосфери дозволяє система, що включає в себе рішення ORAD ProSet і мікшерний пульт Ross Video Synergy 2. з Головною складовою комплексу є віртуальна студія Orad ProSet, що дозволяє домогтися високої якості картинки, що сполучить у собі віртуальні декорації із тривимірними об'єктами.
Реалістичні віртуальні декорації з 3D - графікою й анімацією створюються в ПО Orad 3Designer, а для керування цими декораціями й тривимірними об'єктами використовується ПО Maestro. Це проста, гнучка, інтуїтивно зрозуміла система. У ній використовується загальний інтерфейс типу drag-and-drop і локальне вікно попереднього перегляду. Дані вводяться в графічні шаблони локально або через запити до бази даних. Інструменти формування запитів дозволяють не тільки витягати дані з баз, але й легко маніпулювати й сортувати їх. Крім того, Maestro пропонує унікальний метод редагування сцен, що дозволяє операторам змінювати й навіть створювати нові сцени, не використовуючи складні дизайнерські пакети.
«Перший Національний» – єдиний в Україні телевізійний канал, який забезпечує покриття 97% території держави. Тому його програми орієнтовані на всі, без виключення, соціальні верстви населення, враховуючи і національні меншини. Національна телекомпанія України згідно з планом має у середньому на тиждень 252 години мовлення. За жанровою палітрою та тематичним спрямуванням канал УТ-1 можна сьогодні ідентифікувати як синтетичний, з домінантою інформаційної публіцистичних, науково-популярних, культурологічних, розважальних програм, кінопоказу, правових, спортивних,молодіжних, дитячих, та передач для родинного перегляду.
За умовами ліцензії Національна телекомпанія має транслювати в ефір 81 відсоток власного телевізійного продукту, (до якого входить також створення дитячих телепрограм) фактично ж з 25,3 години добового обсягу мовлення лише 6,3 години, тобто 24,9 відсотка, становлять передачі,підготовлені творчо-виробничими об’єднаннями компанії [53].
У Першого національного, який має найбільше дитячих програм власного виробництва, чотири години на тиждень в ефірі транслюються наступні дитячі передачі: інформаційно-пізнавальна програма для підлітків «Індиго», щосереди - ток-шоу «Батьки і діти», щоп'ятниці - «Пазли». Телепередачі «Пазли» та «Батьки і діти» орієнтовані переважно на старший підлітковий вік – від 12 до 15 років та юнаків – від 15 до 17 років, тому ми не можемо віднести цей телепродукт до програм дитячої категорії. Сприводу цього до аналізу дитячих телепрограм, вони не увійшли.
Також щосуботи на телеканалі виходить тележурнал «Доки батьки сплять» та щонеділі «Підсумочки». Утім, як засвідчує Нацрада, УТ-1 все одно не дотримується визначеної кількості годин на програми для дітей.
«Антивірус для дітей» - це дитяча програма, що була створена у 2008 р. з використанням сучасних інформаційних, анімаційних і відео-монтажних технологій. Передача розрахована на дітей у віці від трьох років і триває 15 мінут. Слоган телепередачі «Антивірус для дітей» Вже стоїть біля дверей. Хутко ти його впускай – У мандрівку вирушай!» Трансляція здійснюється щонеділі в 9.15. Це міжнародний телепроект, автори якого - працівники української християнської мультимедійної студії «CLARA STUDIO». Незабаром цю передачу будуть дивитися діти Чехії, Італії й Іспанії.
Ця програма, базується на глибоких моральних цінностях. Оскільки Європейська цивілізація у своєму корені християнська, то програма намагається прищепити християнські ідеї, які можуть сприяти правильному духовному й ціннісному розвитку дітей. Місце розвитку подій у програмі - оформлена у вигляді системного блоку комп'ютера студія. Четверо дітей - два братики й дві сестрички - попадають туди за запрошенням віртуального друга - риби Іхтіс (гречок.«риба» - що вважається одним із найдавніших християнських символів) - анімований 3 d-персонаж. Пригоди героїв відбуваються під час мандрівок у мережі Інтернет. Разом з дітьми мандрує також Моба (мобільний телефон). Друзі Іхтіса: шалений професор, пожежники, винахідники, мандрівники та багато інших стають друзями дітей.
Звідки береться електроенергія, як грати в шахи, що таке палітра, де живуть пінгвіни, як виготовляють торти, чому повітряний куля літає - про це герої передачі, а з ними й глядачі, довідаються під час перегляду програми. Діти зможуть відвідати урок підготовки до пілотування, мореплавання, польоту у космос, тощо. У програмі можна побачити цікаві мультики та кліпи. Крім того, щораз діти зустрічають небезпеки, які з'являються у вигляді комп'ютерних вірусів. Від погрози дітей рятує антивірус Іхтіс. Виявляється, Іхтіс - ще й художник, що створює для дітей мультфільми про свого однойменного друга – Ісуса з Назарету. Кожну серію програми супроводжує відео кліп музичного дитячого гурту «Ковчег Ноя».
Мета такої програми – пізнавальна, адже Інтернет приховує потужний блок цікавої та корисної для інтелектуального розвитку дітей інформації. У програмі є також частини, які сприяють естетичному, музичному, художньому вихованню дітей, а також формуванню в них загальноприйнятих норм ввічливості. Відбір пізнавальної інформації здійснюють педагоги, враховуючи вік та вподобання сучасної дитини. Важливим моментом у розробці сценарію є постановка проблемних ситуацій, у які може потрапляти сучасна дитина. Програма дає добрі та безпечні для дитячої психіки розв’язання проблем, що сприяє розвитку позитивних психологічних стереотипів.
Авторами програми розроблений цікавий Інтернет сайт на основі програми для малюків і їх батьків. У перспективі – створення комп’ютерної гри. Такі розробки дозволять навчити дітей етикету користування всесвітньою комп’ютерною мережею, допоможуть виховувати в дітях бажання робити добро. (див. Додаток B)
Телепередача «Індиго» - телепродукт власного виробництва телеканалу. Як зазначає гучний слоган передачі, - це «програма для тих, хто прийшовши зі школи вмикає телевізор, для тих хто хоче дізнатися про різні аспекти життя». Передача охоплює дітей різного віку, переважно аудиторію молодшого та старшого підліткового віку. Пізнавально-розважальний тележурнал «Індиго» покликаний підтримати дітей-унікумів, стати цікавим другом підлітків, які хочуть цікаво вчитися, розвиватися і відпочивати. Програма виходить в ефір з 1 червня 2006 року. Ця програма для тих, хто проти спокою і шукає цікавих пригод у світі знань, розваг, людських стосунків, незалежно від кольору аури. Програма виходить у будні з понеділка по четвер в ефірі Першого Національного. «Індиго» дозволить глядачам ознайомитися з професіями і новинками техніки, потрапити до кіберпростору і відчути стихію невідомого. На юних телеглядачів чекають конкурси, подарунки, словом все що тільки можна уявити і навіть більше.
До щоденної теледобірки входять 5-6 сюжетів різної тематики, ведучі в студії подають пізнавальну інформацію в жартівливій формі та стилі спілкування підлітків. Щотижня – чотири передачі і - 20 сюжетів на будь-який смак. РУБРИКИ: «Мікс-інфо», «Не спати», «Парк шкільного періоду», «PRO ТЕСТ», «ДоХтор» та інші. (див. Додаток C).
«Підсумочки» - новини з погляду дітей. Це 10-хвилинна інформаційна програма, власного виробництва, що виходить в ефір телеканалу кожної неділі о 9.20. Ведучими «Підсумочків» є двоє дітей-ведучих – хлопчик і дівчинка, які дитячою мовою у простій і зрозумілій для своїх ровесників формі розповідатимуть про події в Україні та світі, які сталися за тиждень. Усе відбувається в стилі новин. У проекті задіяні діти від 10 до 13 років. Автором і керівником проекту є директор ТО програм для дітей та юнацтва Марія Литвиненко. Висвітлюються ці новини по-дитячому іронічно і навіть дещо цинічно, простою дитячою мовою та сленгом. У власних коротких сюжетах, діти ведучі висловлюють власну думку на події. Сучасна дитина сьогодні цікавиться різними сферами життя, прагнуть здобути знання, звичайні мультики їм стають вже нецікавими. Саме з цією метою на Першому Національному була створена програма «Підсумочки», яка може зацікавити не тільки дітей а й дорослих.
«Дитяче Евробачення» - це найпопулярніший європейський конкурс дитячої пісні, що кожного року транслюється в прямому ефірі Першого Національного телеканалу. «Дитяче Евробачення» проводиться з метою підтримки молодих талантів у галузі популярної музики, заохочення розвитку духу міжнародного змагання серед юних виконавців.
«Евробачення» - це не тільки Конкурс пісні, але й безкомпромісні перегони телевізійних можливостей. Картинка найвищої точності, операторська робота на майже космічних швидкостях і фантастична режисура.
Міжнародний конкурс – це сучасна високоякісна телевізійна передача, створена під егідою Європейської мовної спілки (ЄМС) спільно з дійсними членами ЄМС, як частина телевізійного обміну програмами мережі «Евробачення».
Національний відбір на участь у Конкурсі дитячої пісні організується та проводиться Національною телекомпанією України, як членом ЄМС, з метою визначення за допомогою конкурсного відбору виконавця та пісні, що представлятимуть Україну на Міжнародному дитячому пісенному конкурсі «Евробачення».
Національна телекомпанія України організовує та забезпечує підготовку конкурсантів до фінального етапу конкурсу наданням консультативних і спеціалізованих послуг висококваліфікованими фахівцями з: вокалу, хореографії, акторської майстерності, іноземної мови, сценографії тощо. А також виступає розпорядником Конкурсу, формує склад журі та визначає терміни і порядок проведення заходів «Дитячого Евробачення». (див. Додаток C).
«Поки батьки сплять» - це 20-хвилинна програма, власного виробництва Першого Національного телеканалу, що виходить в ефір кожної суботи та неділі близько 9 години, у ранковому блоці телепрограми. В цій програмі відомі люди розповідають чудернацькі історії з власного дитинства. Можна сказати, що цей телевізійний продукт спрямований до сімейного перегляду дітей і батьків.
«Крок до зірок» - відомий всеукраїнський дитячий телевізійний конкурс. Це популярна дитяча телевізійна передача, що транслюється в ефірі Першого Національного телеканалу щорічно. У конкурсі беруть участь талановиті, обдаровані, співучі діти України від 10 до 17 років. Цей проект дуже потрібен дітям для самовираження та ствердження особистості. Всеукраїнський телеконкурс відкриває шлях на велику сцену наполегливим та обдарованим дітям із всіх регіонів України, у тому числі - вихованцям інтернатів і дітям-інвалідам. На сцені маленькі співаки танцюристи і актори роблять свій перший крок. А кращих із кращих визначає компетентне журі - композитори, артисти, визнані діячі культури.
«Інтер» - загальнонаціональний телеканал. Він є незмінним лідером вітчизняного телебачення, завдяки чіткому дотриманню концепції сімейного каналу, що враховує потреби всіх соціальних і вікових груп населення. За підсумками 2008 року "Інтер" зі значним відривом випереджає інші телеканали за рейтингом та часткою за основним телевізійним аудиторіям: "4+", "18+" та "14-49". Середньодобові цифри "Інтера": ( Аудиторія "18+": рейтинг 3,6%, частка 24,1%; Аудиторія "14-49": рейтинг 2,1%, частка 16,9%; Аудиторія "4+": рейтинг 3,3%, частка 22,7%).[51] На телеканалі «Інтер» можна виділити наступні телепрограми, що адресовані дитячій аудиторії:
«Найрозумніший» - мегапопулярний телепроект на телеканалі «Інтер», що збирає біля екранів кожної суботи (в вечірньому блоці телеефіру) та з повтором щонеділі у ранковому блоці. Це популярне телешоу, з відомою російською ведучою Тіною Канделакі, яке диктує моду на знання, ерудицію та всебічний розвиток, та стабільно приваблює широку телеаудиторію в Україні та Росії. В телепрограмі приймають участь діти різного віку, що пройшли відбірні турніри та продемонстрували ерудицію у всіх царинах знань - від футболу до античного мистецтва. Передача складається з декількох турів, в яких юні знавці відповідають на різні тематичні запитання, доки не залишається головний переможець – «Найрозумніший».
Це не тільки телепрограма, а й величезний клуб цікавих особистостей, які разом спілкуються, разом зростають і продовжують грати. Спершу у Молодшій лізі, згодом - у Старшій. А відтепер для дорослих учасників створено "Золоту лігу". (див. Додаток D).
«Уроки тітоньки Сови» - дитяча телепередача, що входить до ранкового ефіру телеканалу «Інтер», та транслюється щочетверга о 5.50 ранку. В цій передачі дитина розважаючись із героями мультфільмів, одночасно отримує корисні знання, необхідні в її житті. Уроки географії Тітонька Сова та її маленькі помічники - бешкетники коти Яша, Кеся, Сіма та пес Буля, - відкривають малятам безкрайні простори морів і океанів, а так само побувають разом із дітлахами на Північному полюсі й у тундрі, у пісках Єгипту та в австралійській пустелі. Яскравий калейдоскоп мультиплікаційних фільмів традиційно доповнює цікаві розповіді тітоньки Сови. Мудра тіточка Сова та її маленькі мультиплікаційні помічники розповідають глядачам о як треба поводитися вдома, у дворі, у дитячому садку. «Уроки гарної поведінки» підкажуть малятам, як правильно поводитися в тій або іншій ситуації, тіточка Сова прочитає їм цікаві казки з лісової книги дідуся Філіна. На цих уроках до тіточки Сови приєднається новий герой, веселий і бешкетний домовик на ім'я Непослух. Тіточка Сова і Непослух познайомлять дітей із дуже важливими правилами - правилами безпеки життя. Мова йтиме про те, що найдорожче у світі - це життя і здоров'я самих дітлахів та їхніх близьких. У телепередачі глядачам запропонують не тільки послухати мудру тіточку Сову, але й подивитися мультфільми. (див. Додаток E)
«Смішарики» - популярний мультсеріал, що кожного ранку о 8.40 у будні, виходить на телеканалі «Інтер». Смішарики - дружня сімейка кумедних круглих персонажів, кожен з яких має свою історію і свій характер. Мультик спочатку призначався для дітей до 10 років, але його із задоволенням дивляться і батьки - адже за зовнішньою простотою та дитячою наївністю сюжетів автори «приховали» цілком серйозні, дорослі і навіть філософські теми. До того ж у «Смішариках» немає жодного негативного персонажу - тут абсолютно відсутнє протиставлення "поганий-добрий". (Їжачок - серйозний і задумливий, вміє знаходити вихід із ситуацій, які створює його кращий друг – Крош; Бараш - пише вірші, постійно мріє; Крош - безтурботний і непосидючий кролик; Нюша - свинка-модниця, красуня світу смішариків, їй так і хочеться, щоб заради неї робили подвиги; Кар Карович - цей ворон вважає себе важливою артистичною натурою, він старший за більшість героїв мультфільму, однак так само як і всі, любить веселитися і не пропускає жодного свята; Пін - пінгвін-винахідник всіх часів. Може з усього зібрати що завгодно, і воно працюватиме; Совуня - спортивна й енергійна сова на пенсії; Лосяш - читає багато книжок, відомий у вузьких колах учений; Копатович - його улюблене заняття - копатись у себе на городі. Єдине, що може розлютити цього добродушного ведмедя - лише бур'яни на його городі;) (див. Додаток F).
Смішарики - це добрі позитивні дитячі мультгерої, які несуть радість, свято, яскраві незабутні враження у життя дитини. У кожного з них - своє бачення навколишнього світу і свої способи його пізнання. Звірятка-кульки живуть у своїй казковій намальованій країні і вирішують проблеми, що виникають навколо них, спілкуючись і допомагаючи один одному. В їхньому світі, сповненому дитячої наївності, виникають цілком дорослі ситуації - хтось комусь симпатизує, хтось із кимось не може першим помиритися, хтось робить помилки, які ускладнюють життя іншим. У цій країні багато гумору, гарного настрою, а також подій, над якими варто замислитись.
Герої мультсеріалу виглядають як смішні кульки з завитушками, а виявляється, такий концепт їхнього зовнішнього вигляду розроблявся півтора роки. Автори хотіли, щоб діти могли грати у персонажів - тому важливо, щоб дитина могла його легко намалювати. Повторити улюблених героїв на папері можна без зусиль, це сильний стимул для співтворчості і співчуття. В той же час кулька - це символ їхньої доброзичливості, їхньої г В ефірі телеканалу «Інтер» смішарики вперше заговорять українською мовою гармонійної взаємодії з оточуючим світом.
Цей мультфільм уже підкорив Росію, Німеччину і навіть Китай. У Росії «Смішарики» - це не просто серіал, це свого роду розкручений бренд. Усю країну охопила справжня "смішарикоманія"! М'які іграшки, розвиваючі комп'ютерні ігри, DVD диски, шкільні речі, книги й розмальовки, пазли, настільні ігри, сувеніри, а також дитяча косметика і одяг - веселі звірята оселилися у багатьох сім'ях.
Автори цього російського мультфільму ніяк не очікували, що фанатами «Смішариків» стануть і дорослі. Спочатку цей мультик призначався для дошкільнят (тому успіх прораховували саме під цю аудиторію. Для цього, наприклад, перечитали купу книжок з дитячої психології, обрали для фільму кислотно-пастельні кольори, які привертають увагу дітей. І написали саме таку музику, яка би подобалась малюкам). Та вже після перших серій з'ясувалося, що «Смішариків» дивляться глядачі від 3-х до 53-х років, адже за зовнішньою простотою та дитячою наївністю сюжетів автори «приховали» цілком серйозні, дорослі і навіть філософські теми.
Робота над мультиками проводилася спільно з психологами. Була складена карта того, які психологічні проблеми потрібно зачепити: наприклад, відсутність самостійності, розвиток особистих якостей і т.д. Але, як виявилося, з такими вказівками сценаристи втрачали гостроту уяви і видавали нецікаві сценарії. Тому згодом від послуг психологів відмовилися.
«ТЕТ» — загальнонаціональний телеканал українського телебачення, що транслює інформаційні, розважальні, гумористичні, телепрограми, реаліті-шоу, програми для ділових людей, художні фільми, серіали тощо. Для дітей транслюються різноманітні дитячі передачі, мультфільми та серіали. Телевізійний продукт, що заповнює сітку віщання телеканалу ТЕТ, переважно закордонного виробництва ( це іноземна кіно-та-теле-продукція, а також програми російської компанії СТС). Телеканал доступний у всіх обласних центрах і містах з населенням 200.000+. Загалом ТЕТ в ефірі понад 100 міст України.
Ядро нової цільової аудиторії каналу – молодь від 15 до 35 років, для якої ТЕТ, з його новим наповненням, є відображенням її телевізійних інтересів. Канал задоволений своїми рейтинговими показниками серед дитячої та підліткової аудиторії. У 2009 році за аудиторією 4-14 років рейтинг телеканалу становить 0,52%, частка глядацької аудиторії - 5,2% (за даними «GFK-Ukraine, панель» 50 тис.+").Зауважимо, що ТЕТ у 2009 року в містах «50 тис.+" за аудиторією 18+ має частку 1,76%, а за аудиторією 14-49 - 2,07%»[52]
На ТЕТі, відповідно до ліцензії, тривалість дитячого мовлення щодня три з половиною, чотири години. А якщо говорити про всі програми, розраховані на дитячу й підліткову аудиторію: мультиплікаційні фільми, дитячі телесеріали, то їхня частка в ефірі ТЕТ значно більша. Загалом, протягом тижня в ефірі ТЕТ 37 годин займають програми для дітей (по 6 годин щодня в будні і 7 годин у вихідні). Це найвищий показник серед загальнонаціональних телеканалів. До того ж, ТЕТ - єдиний із комерційних вітчизняних телеканалів, хто віддає дитячому мовленню час у прайм-таймі.
Сьогодні телеканал представляє власні телепроекти: «Вечірній мультик», «Ранковий мультик», «Мультяшний підвечірок», «Ретро мультик». Решта телепрограм у сітці мовлення - це телепродукція західного виробництва: науково-пізнавальна програма для дітей про природу «Марві Хаммер» та дитяче шоу «Пустотливі пальчики». Тривалість кожної програми - півгодини.
Варто також відзначити, що дитячий контент телеканалу, це переважно мультсеріали американського та японського виробництва. Адже сьогодні купувати іноземні мультфільми набагато вигідніше з фінансової точки зору, аніж виробляти власні програму. Для того, щоб зробити дитячу програму, телеканалам потрібно витратити більше коштів, але отримати прибуток від її реалізації, практично не можливо, бо реклама у дитячих телепрограмах заборонена, тому вигідніше купувати готову продукцію. До того ж треба створювати дійсно конкурентоспроможні, високоякісні телепередачі, а це завжди ризик для телевиробників.
Останнім часом найбільш популярним серед дитячої й підліткової аудиторії телеканалу ТЕТ є дитячий кіножурнал «Єралаш», який виходить в ефірі каналу з березня. Рейтинг «Єралаша» за аудиторією 4-14 років - 1,78%, частка глядацької аудиторії - 11,05% (за даними GFK-Ukraine, панель «50 тис.+», березень 2009 року). На сьогодні ТЕТ - єдиний із вітчизняних телеканалів має телевізійні права на показ «Єралаша». Але поміж трансляції «Єралаша» та «Мультфільмів» канал транслює «Дім-2», який у дитячу лінійку не вписується [61]
«Пустотливі пальчики» - це програма для дітей, західного виробництва, що транслюється на телеканалі ТЕТ щонеділі о 8.30 ранку. Веселі ведучі Стівен і Ферн вчать дітей майструвати різноманітні речі з того, що є під рукою, розповідають глядачам , як можна перетворити звичайний шматок паперу на симпатичне жабеня та сплести яскраві кольорові браслетки дружби. Їхні пальчики за одну хвилину зможуть зробити щось цікаве із звичайнісіньких речей, які опинились під рукою: сейф для монет, паперова акула, літак із повітряних кульок і банан в шоколадній глазурі. За допомогою цієї передачі діти вчаться створювати власні оригінальні шедеври, різати та клеїти. (див. Додаток G).
«Марві Хаммер» - дитяча програма, що транслюється на телеканалі ТЕТ щосуботи о 8.30 ранку. Головний герой – анімаційний персонаж маленької чудернацької мишки Марві Хаммер, що розповідає малюкам про все найцікавіше у світі що нас оточує. Діти зможуть дізнатися багато нового, наприклад, яку величезну вагу може підняти людина, якою мовою спілкуються дельфіни та чому йдуть дощі і ростуть гори. Щодня Марві Хаммер із своїми друзями – міжнародними репортерами Джей Сі, Роберто та Мін – вирушають у подорож до різних країн. Це допомагає малюкам дізнаватися багато нового, мандрувати різними куточками світу, тощо. (див. Додаток G).
«Вечірній мультик», «Ранковий мультик», «Мультяшний підвечірок» - це телепрограми для дітей, що складають ранковий та вечірній блоки дитячого мовлення телеканалу ТЕТ. В цієї передачах,діти зустрічаються з улюбленими мультиплікаційними героями і друзями з Казкового Патруля. Головний персонаж - анімаційний, розумний і винахідливий Колобок. Завдяки його розповідям діти дізнаються, про природу близьких і далеких куточків світу. Наприклад, що їдять симпатичні панди, скільки родичів у бурого ведмедя, і чим відрізняється африканський носоріг від індійського. Кожного дня Колобок за допомогою своїх агентів-лісових звірів робить щось корисне для Королівства казок. А наприкінці кожної передачі діти дивляться різні улюблені мультики.
«К1» - це сучасне, динамічне, інтелектуальне телебачення. Програмне наповнення каналу - інформаційні програми власного виробництва, які відповідають найвищим професійним стандартам та очікуванням сучасних глядачів, якісне зарубіжне кіно та найкращі російські серіали. Постійною ефірною лінійкою є також пригодницькі та документальні проекти від професіоналів цієї галузі: Discovery, National Geographic, AENT та інших. Що стосується виключно дитячого контенту, то окрім телевізійної передачі «Земля в ілюмінаторі», що транслюється на телеканалі у ранковому блоці, інші дитячі телевізійні програми в сітці мовлення відсутні.
К1 - загальнонаціональний канал, універсальний за жанровим наповненням. В українському ефірі з червня 2005 року. З січня 2007 року входить в медіа-групу «Інтер». Канал представлений в усіх обласних центрах України та у більшості районних. Виробництво К1 зорієнтоване на передові цифрові технології у сфері мовлення та виготовлення програм. Канал має власний телецентр - унікальну для українського телебачення технічну базу на рівні світових зразків.
Цільова аудиторія каналу - чоловіки та жінки віком від 14 до 49 років, з середнім та високим рівнем достатку. Ця аудиторія дещо молодша від глядачів інших національних каналів і є активним споживачем товарів та послуг.
«Земля в ілюмінаторі» – пізнавально-розважальна програма, що транслюється на каналі К1 щосуботи у ранковому блоці телемовлення (близько 6-8 годин). Це «генетично модифікований» телевізійний продукт, що поєднує в собі пізнавальний блок та мультфільм для дітей. У пізнавальному блоці ведучий Леонардо Лютий, розповідає дітям про астрономічні явища, зірки, планети, створення Землі та зародження на ній життя, також він буде розповідати про різноманітність земного життя: свята, пори року, чудеса світу, винаходи науковців, тваринний світ та багато цікавого. Щовечора Леонардо збирає біля екранів дітей різного віку. (див. Додаток H)
2.2 Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення
Відомо, що найбеззахисніша й одночасно найвимогливіша телевізійна аудиторія – діти. Алі дитячі проекти – ізгої на телебаченні. «За умов швидкого зростання чисельності телерадіоорганізацій – з 103 – в 1995 р. до 1052 – в 2003 р. (в 10 разів за 8 років і на 25% лише за останній рік) – сьогодні український ринок телепродукції, має близько 1% дитячих телерадіопрограм (із загальної кількості програм на всіх каналах мовлення), 3,3% пізнавальних програм тощо. Натомість маємо 75,5% художньо-розважальних телерадіопрограм» [61].
У статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зазначено, що основними завданнями телерадіоорганізацій є «створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, медико-гігієнічних, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва» [10].
Тобто, згідно з ліцензією, передачі поділяються на: інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні, дитячі та інші. При цьому у формі державного контракту передбачено розподіл на: інформаційні, суспільно-політичні, художні, передачі для дітей та юнацтва, освітні, спортивні та інші передачі. Але форма державного контракту, що є невід'ємним додатком до ліцензії на мовлення, виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 918), щодо жанрового спрямування телевізійних та радіопередач, переважно не відповідає цій програмній концепції.[50]
Отже в наслідок невідповідності розподілу передач в ліцензіях та державних контрактах, за відсутності критеріїв щодо їх порівняння, неможливо було перевірити дотримання ліцензійних умов у частині жанрового спрямування телевізійних та радіопередач.
Тому можна сказати, що сьогодні порушені міжвідомчі зв'язки, а дитяче віщання існує автономно від суспільства та його інститутів. Постає проблема регенерації дитячого мовлення в країні. А це по-перше питання присутності дитячого віщання в ефірі, виконання власниками телеканалів ліцензійних зобов'язань. Говорячи про відповідальність дитячого телебачення, ми переходимо до механізму контролю за дотриманням ліцензійних зобов'язань. Нинішні ліцензійні зобов'язання регламентують тільки відсоток дитячого загального обсягу віщання. З формальної точки зору, ліцензія на можливість віщання, видана державним органом, виступає як договір між телекомпанією й суспільством. Телеканали самостійно ухвалюють рішення щодо формування програмної політики, керуючись корпоративними інтересами.
По-друге, необхідно говорити про відповідальність за зміст програм для юної аудиторії. Дитяча аудиторія численна і на неї можна орієнтуватись. Водночас вона дуже специфічна, тому «дитячий продукт» має бути якісним, цікавим, динамічним, захоплюючим і відповідати запитам такої глядацької аудиторії. А це тягне за собою великі витрати. Деякі телевізійні канали не просто не хочуть купувати дитячі програми - вони їх навіть безкоштовно не беруть.
Більшість телеканалів припускають, що «дитячими програмами» (як записано в їхніх ліцензіях) цілком можна вважати й мультфільми. Тому часто телеканали обмежуються показом західних мультфільмів, що обходитися телеорганізаціям набагато дешевше (хоч їхні агресивні герої викликають певні побоювання в дитячих психологів), ніж підготовка власних українськомовних телепередач для дітей. Повноцінні ж дитячі програми виробляються тільки Національною телекомпанією України та обласними державними телерадіокомпаніями, тобто на державні кошти через держзамовлення. До того ж, телевізійні власники не хочуть віддавати дитячим телепрограмам вечірній прайм, ставлячи їх на 4-5-ту ранку. Цікаво, що в європейських країнах телемовникам не треба прописувати, коли саме показувати дитячі програми. Телекомпанії змагаються за глядача і розуміють, що дитячу програму не можна ставити на 4 ранку. Та, на жаль, наших мовників це наразі не стосується.
В Європі є чітка регламентація того, скільки телеканал (комерційний чи суспільний) зобов'язаний виділити власного бюджету й екранного часу для дитячого продукту. Кожна держава займається програмами національно-культурної ідентифікації,саме до якої відноситься й дитяча продукція. Європейські країни по-різному виробляють свої механізми: або визначають квоти в бюджеті компанії, або квоти екранного часу. Ще може регламентуватися в бюджеті компанії – це певна квота для так званих незалежних продюсерів, які отримують чіткий бюджет на дитячі програми і зобов'язані віддати 25-40% незалежним виробникам [49].
Нині в Україні більш-менш успішно працюють десятки продакшнів, які виробляють продукт для телеканалів. Це телесеріали, ігрові й політичні шоу та інше. В цьому переліку немає ані дитячих програм, ані дитячих фільмів чи мультфільмів [49]. На думку переважної більшості керівників продакшнів, у всьому винен Закон «Про рекламу», згідно з яким у дитячих програмах не можна розміщувати рекламу. Прийняття цієї норми призвело до того, що телеканалам стало невигідно виробляти й купувати дитячий телепродукт. Виходить замкнене коло. Канали не купують, бо невигідно, рекламодавець не платить, бо не бачить рейтингів. А продакшни не виробляють, бо телеканали не купують. Стандартні ринкові відносини.
Якщо прислухатися до думки керівників телекомпаній, то рекламу в дитячих програмах може дозволити. Але вона не може бути довгою, а її тематика та форма мають бути чітко прописані в законі. Наприклад, під час дитячого ефіру не повинна рекламуватися нездорова їжа з підвищеним вмістом жирів, солі й цукру, що вже заборонено в деяких європейських країнах. Має контролюватися зміст роликів. Зокрема, вони не повинні напряму провокувати дитину на купівлю чогось чи на те, щоб діти вимагали від батьків такої купівлі. Також у рекламі має бути заборонено експлуатувати довіру неповнолітніх до батьків, учителів чи інших персон, що користуються авторитетом. Абсолютно нормальною є реклама дитячого харчування, одягу, парфумерії чи книжок для дітей.
Зараз може скластися ситуація, коли телеканали почнуть чітко дотримувати зобов'язання стосовно дитячого мовлення, але в ефірі демонструватимуть лише передачі західного виробництва. Ця тенденція стає традиційною для багатьох всеукраїнських каналів вже сьогодні.
Вітчизняним виробникам мультфільмів та передач важко конкурувати з закордонними мультсеріалами та «дитячим продуктом», який діти зараз можуть побачити по супутниковому телебаченню чи по Інтернету.
Кошти на створення якісного телепродукту можна було б одержати за рахунок реклами, як це робиться під час трансляції дорослих передач. Але переривати дитячі передачі рекламою заборонено законом. Під такі програми важко знайти спонсорів, тому дитяче телебачення – малобюджетне.
У компетенції влади урегулювати питання засилля західної дитячої телепродукції, шляхом обмеження її випусків на вітчизняному телеекрані. Одночасно з впровадженими мірами, необхідно стимулювати виробництво власних конкурентоздатних дитячих програм. У такому випадку держава мала б забезпечити фінансову підтримку для компаній, що створюють такі передачі, або відмінити норму закону стосовно реклами.
Ця заборона формальна і її елементарно можна обійти. Скажімо, ділити програму на дві автономні частини, і ставити рекламу в кінці першої частини й на початку другої. Але дитячих програм немає не тільки тому, що існує заборона на рекламу. Якщо цю норму приберуть, то не одразу всі зацікавляться дитячим телевиробництвом. Воно повинно бути конкурентоздатним.
Можливо вдасться змінити ситуацію, лише спираючись на щойно ратифіковану Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. Відповідно до якої, якщо тривалість трансляції програми для дітей сягає тридцяти чи більше хвилин, переривання рекламою дозволяється. Сьогодні існує законопроект №3081 «Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо приведення у відповідність до Європейської конвенції про транскордонне телебачення)», але він нажаль й досі не вступив у дію. [49]
Вироблення критеріїв, за якими може здійснюватися контроль над змістом телепередач, сьогодні є головним питанням сучасного дитячого телебачення. Розглядаючи це питання, ми стикаємося з відсутністю єдиної концепції дитячого віщання, де чітко була б сформульована мета, визначені головні напрямки діяльності, принципи, за якими повинне будуватися сучасне дитяче мовлення.
Відродження дитячого телебачення на новому етапі повинне вказувати суспільству на те, що за допомогою телепрограм власного виробництва, підростаюче покоління зможе сприймати цінності вітчизняної культури, що формують у дітях повагу до рідної мови та українських традицій.
Програма мінімум в вирішенні цього питання - покарання телеканалів за невиконання своїх зобов'язань. Вироблення державою діючих норм контролю, та розглянення питання щодо заборони на рекламу. Програма максимум - створення спеціального дитячого телеканалу. Але деякі експерти скептично ставляться й до появи дитячого телеканалу (немає джерел фінансування), і до створення суспільного мовлення (сьогодні неможливо перестрибнути прірву між розмовами про нього і практичними діями). Але сьогодні навіть спонсорство дитячого супутникового каналу потребує величезних коштів. Крім того, поширення його через супутник - це дуже невелика аудиторія. Тільки якщо його примусово включити до пакету програмної послуги, тоді воно може бути ефективним. Але платити за поширення в кабелі супутникового телеканалу, власники не здатні, бо це фінансово не вигідно.
В Україні на супутнику і в кабелі транслюються переважно російськомовні дитячі канали і програми. Зокрема Viasat у пакеті «Сімейний» пропонує для дітей канали Cartoon, Network, Kids Co та «Дитячий», а в пакеті «Престижний» додається ще Jetix та Nickelodeon. На «Волі» окрім Jetix, Cartoon, Network, Nickelodeon є ще «Детский мир», «Теленяня» і Baby TV. «Дитячий пакет» Maximum TV складається з чотирьох каналів: «Школьник ТВ», Nickelodeon, Jetix Play, «Теленяня». Той, хто користується поки що безкоштовним супутником мовленням, більшість із цих каналів не побачить, хіба що канал Jetix.
Нині в питанні розвитку дитячого мовлення вся надія фактично покладається на державу, яка не повинна керуватися тільки принципом «вигідно - невигідно», як це роблять комерційні структури. А держава в свою чергу не має стратегії розвитку національного дитячого мовлення й обмежується розміщенням держзамовлень. Механізмами, за якими розміщується державне замовлення для державних ТРК, не передбачено можливості залучення зовнішніх виробників. Щоб залучати до держзамовлення, приміром, незалежні продакшни, треба перебудувати фінансово-правову й організаційну системи державного телебачення. З іншого боку, держава жодного разу ще не профінансувала держзамовлення в повному обсязі: є великий державний борг перед Першим національним та обласними ТРК, які виготовили телепродукцію, але кошти на це так і не надійшли.
ВИСНОВКИ
У бакалаврській роботі ми проаналізували основні змістовно-тематичні пріоритети в створенні дитячих програм, розрахованих на різні вікові категорії. Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей, що характеризують їхній телеперегляд. Переваги у телевізійному уподобанні дітей змінюються кожні три роки, відповідно до її дорослішання (раннє дитинство – до 3 років; дошкільний вік – від 3 до 6 років (іноді до 7 років); молодший шкільний вік – від 6 до 9 років; молодший підлітковий вік – від 9 до 12 років). Дослідження дитячої аудиторії показує гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійного продуктку, і визначає її як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів.
Дитяче телебачення сьогодні виконує чотири основні функції ЗМІ: виховну, освітню, розважальну та соціологічну. Воно складається з певного відсотку телепрограм для дітей, що входять до сітки віщання українських телеканалів і поділяється на наступні види: анімація, мультфільми та мультсеріали, дитячі передачі, дитячі телесеріали та фільми для дітей.
Практично все наше телебачення функціонує як комерційне, існуючи за рахунок реклами, тому більшість телеканалів сьогодні орієнтує свій ефір на масову аудиторію. Існує багато білих плям у висвітленні дитячої тематики на телебаченні, адже вітчизняний телеефір не адаптований до дитячих інтересів. І тому питання збільшення програм для дітей у вітчизняному ефірі багато в чому залежить від зацікавленості рекламодавців. Оскільки українське законодавство забороняє переривати дитячі передачі рекламними роликами, для дитячих телепередач дуже складно знайти спонсорів, і сьогодні вони залишаються малобюджетними.
На основі досліджень, що проведені в даній роботі, можемо зробити висновок - український ринок дитячого віщання бідний у своїй розмаїтості, якості й кількості пропонованих телеканалами програм. Сьогодні необхідно розвивати дитячий контент на телебаченні, дати дітям широкий вибір інформаційних, пізнавальних, розважальних програм. Але саме відсутність дитячих телепрограм власного виробництва на телеканалі — вірна ознака того, що телеканал далекий від телебізнесу. Для того, щоб телевізійний продукт був цікавий «маленькій» аудиторії, потрібно враховувати базові психологічні потреби дітей.
Дитяче телемовлення необхідно комбінувати так, щоб діти могли дивитися передачі в зручний для себе час, а змістовне наповнення, жанрові особливості, зображальна естетика й тривалість відповідали певній віковій категорії. Однак передач на телеканалах, які були б спеціально орієнтовані на дітей і підлітків різних вікових груп, на сьогоднішньому телеекрані майже немає. Варто відзначити, що основна частина дитячих програм і дитячих ігрових шоу, які сьогодні існують на українських каналах, по цільовій аудиторії, більше відповідає підліткам.
Найбільшим успіхом у дитячої аудиторії користуються серіали, мультиплікаційні й художні фільми. Також досить популярними є західний телевізійний продукт. Дослідження добового циклу телетрансляцій показує, що більше половини кінострічок, орієнтованих на молодших школярів, транслюються в ранковому ефірі, менша частина показується вдень. Більша частина дитячих фільмів показується також у вихідні дні. А вечірній прайм-тайм, фільми призначені молодшим школярам на українських телеканалах майже не транслюються (для дошкільників увечері таких фільмів взагалі немає). Таким чином, дошкільники й молодші школярі після шести годин вечора змушені дивитися телепродукт орієнтований на дорослих споживачів.
Телебаченню необхідно програмувати сітку віщання таким чином, щоб дитячій цільової аудиторії в цих прикордонних віках було цікаво дивитися програму. Сегментування відповідно до груп цільової аудиторії, повинно створюватися фахівцями та психологами, та відображати стан найближчого розвитку дітей.
Згідно з ліценціями Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, дитячі програми в їхньому ефірі мають бути щодоби (від 30 хвилин до двох годин). Але сьогодні жодний із каналів не виконує зазначений у ліцензії розклад мовлення для дітей. Зрозуміло, що в умовах жорсткої конкуренції, з позиції комерціалізації ефіру телебачення, діти не вигідна цільова аудиторія.
І хоча, законом передбачається, що підчас розгляду заявок учасників конкурсу на отримання ліцензії на мовлення, Нацраді з питань «Телебачення і радіомовлення» віддає переваги телерадіокомпаніям, які зобов'язуються демонструвати соціально-важливі програми (зокрема й дитячі), однак на практиці ця норма не спрацьовує.
Сьогодні необхідно створити такі умови, за яких на шкірному телеканалі будуть існувати дитячі передачі, на виробництво й вихід в ефір яких з держбюджету виділятимуть необхідні кошти. Крім того, необхідно прийняти програму податкових пільг для інвесторів та виробників дитячих програм, фільмів і передач. Маємо надію, що кожна телекомпанія, яка отримує ліцензію на мовлення, буде дотримуватися вимог щодо виділення ефірного години для дитячих фільмів і програм.
У першу чергу держава повинна навести елементарний порядок у медіапросторі. Тобто примусити телеканали працювати за встановленими правилами у країні з метою захисту прав неповнолітніх телеглядачів.
На жаль, сьогодні з боку державного органу, який повинен здійснювати нагляд і контроль за діяльністю телерадіоорганізацій контроль ніяк не відчувається, крім декларативного піклування держави про захист своїх громадян. Підтвердженням цьому є постійне збільшення кількості порушень телеканалами законодавства. Держава може на законодавчому рівні розробити систему пільг для телеканалів, які розміщують у своєму ефірі передачі для дітей та підлітків, розглянути питання створення окремого дитячого телеканалу, який був би повністю присвячений дітям та їхнім проблемам. Такі канали успішно працюють в Європі та Сполучених Штатах. А у нас відсутність дитячого ефіру пояснюють незадовільним фінансуванням. Як наслідок – програм для дітей в українському ефірі дуже мало, а те, що показують, це переважно дешевий телепродукт американського, російського виробництва, або японські мультфільми.
Як відзначають фахівці, законодавство не повинне відлякувати потенційних спонсорів. Сьогодні крім рекламних роликів у дитячих телепрограмах можна використовувати не пряму рекламу, наприклад логотип спонсора.
Вільні демократичні ЗМІ не можуть демонстративно ігнорувати потреби значної частини телеаудиторії. Тому що наявність або відсутність дитячих телепрограм — це тест на волю й демократичність українських електронних ЗМІ.