Основи методики розслідування крадіжок

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ « УКРАЇНА »

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни криміналістика

ТЕМА: Основи методтки розслідування крадіжок

Виконав:

Студентка 4 курсу

Заочної форми навчання

Перевірив :

Київ – 2010р.

План

Вступ

1. Порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають доказуванню процесі розслідування

2. Першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи

Планування розслідування

3. Наступні слідчі дії

4. Особливості розслідування квартирних крадіжок

5. Особливості розслідування кишенькових крадіжок

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Курсова є дослідженням, в якому на монографічному рівні вивчено актуальні теоретичні і практичні проблеми використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло.

Досліджуються питання формування концепції інтегративної моделі використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло. Розглянуто правову природу та елементи криміналістичної характеристики крадіжок із проникненням у житло, взаємозв’язок із криміналістичною класифікацією. Досліджуються питання організаційних та криміналістичних засад використання спеціальних криміналістичних знань; участі спеціаліста-криміналіста при проведенні конкретних слідчих дій; особливості призначення і проведення окремих видів судових експертиз; проведення обліків по конкретним кримінальним справам при розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, сформульовані пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення подальшого їх правового врегулювання і практики застосування.

Актуальність теми дослідження. Гарантована Конституцією України та Законом України “Про власність” охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих посягань була й залишається одним з найважливіших завдань правоохоронних органів. Основний Закон України проголошує непорушність права приватної власності та недоторканність житла від протиправних посягань (ст.30,41).Ці положення мають принципове значення, бо безпека й недоторканність визнаються надзвичайними соціальними цінностями в умовах революційного оновлення нашого суспільства, формування демократичної, правової держави.

Чинне кримінальне законодавство (ч. 3 ст. 140 КК України) передбачає досить сувору кримінальну відповідальність – позбавлення волі строком від трьох до десяти років з можливою конфіскацією належного майна за вчинення крадіжки з проникненням у житло.

Серед злочинів, які вчинюються на Україні в даний період часу, квартирні крадіжки займають значне місце. Низький відсоток їх розкриття значною мірою обумовлено не тільки організаційними недоліками, але й відсутністю методик розслідування.

Наукова розробка питань, викладених у курсовій роботі, набуває особливого теоретичного й практичного значення, бо, незважаючи на значну кількість праць, у яких вони порушувалися, діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі з квартирними крадіжками постійно потребує вивчення і вдосконалення.

Мета та завдання дослідження. Основною метою курсової роботи є комплексне дослідження такого виду злочину, як квартирні крадіжки, характерних способів та рис їх учинення, а також першочергових слідчих дій, методів розслідування, криміналістичних засобів як гарантій захисту права власності громадян України.

Для досягнення поставленої мети, вирішувалися такі головні завдання, як-то:

- концентрування та системний аналіз наявної інформації, що являє собою інтерес у боротьбі з квартирними крадіжками з точки зору криміналістичної характеристики;

- особливості проведення початкових слідчих дій, використання характерних тактичних прийомів, їх розробка, вивчення, застосування психологічних чинників для забезпечення невідкладності й оперативності від початку виявлення крадіжки;

- розробка наукових організаційних положень планування й організації слідства по крадіжках, визначення на цій підставі прийомів проведення окремих слідчих дій, використання їх у процесі слідства залежно від характеру злочину;

- взаємодія слідчих та оперативно-розшукових органів у вирішенні спільного завдання – розслідування крадіжок і боротьба зі злочинністю;

- застосування в процесі розслідування тактичних операцій, які забезпечують найбільшу ефективність розкриття злочину;

– форми профілактичних заходів по попередженню злочинів проти особистої власності в умовах сучасної економіки та реформування правової системи України.

Методологія та методика дослідження. У процесі написання роботи автором застосовано базовий діалектичний метод наукового пізнання, а також окремі наукові методи – системно-структурний, логіко-юридичний, соціологічний, психологічний.

Теоретичною основою курсової роботи послужили наукові праці вчених у галузі кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики, які були реалізовані в практичній діяльності органів дізнання, слідства та суду.

Нормативною базою роботи є Конституція України, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, закони України “Про власність”, та ін.

Досліджено методику слідства на сучасному етапі з урахуванням особливостей, які характеризують конкретний, найпоширеніший вид корисливого злочину – квартирні крадіжки, на підставі всебічного вивчення наукових робіт та узагальнення практики розслідування справ цієї категорії.

Розглянуто проблеми планування й організації розслідування квартирних крадіжок, обгрунтовано ситуаційний підхід до висунення слідчих і розшукових версій. Аргументовано необхідність здійснення тактичних операцій. Систематизовано способи вчинення крадіжок зі зломом, запропоновано рекомендації по попередженню вказаного виду злочинів.

Конкретизуються особливості узгодження і співпраці слідчого з іншими оперативними працівниками та спеціалістами при проведенні першочергових слідчих дій;

Розглядаються типові й нетипові підстави вчинення цього виду злочину та побудовані залежно від них версії; відзначається при цьому відсутність класифікаційного обліку за різними критеріями осіб крадіїв, за різними соціальними групами;

Доводиться практична користь висунення різних версій, планування конкретних слідчих дій на всіх етапах розслідування справи; відмічається значимість розробки типових програм (моделей), застосовуваних у діяльності оперативних груп міськрайвідділів; прослідковуються динаміка та коригування планування на різних етапах слідства залежно від фактичних чи нововиявлених обставин;

Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що в ній об’єктом дослідження є окремий вид злочину – квартирні крадіжки, класифікуються їх види, способи, на науковій та практичній основі створена методика їх розслідування. Розглянуто особливості провадження окремих слідчих дій, тактичних операцій, організацію та планування розслідування, запропоновано конкретні дії по профілактиці цього виду злочинів. Розробка тактичних прийомів слідства, пропозиції, висновки можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці фахівців у юридичних вузах, у системі підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, у практичній роботі слідчих відділів та оперативних працівників.

Аналізуючи існуючі в криміналістиці точки зору, автор вирізняє основні структурні елементи криміналістичної характеристики квартирних крадіжок:

1) способи підготовки, вчинення і приховування злочину, а також особливості залишених слідів;

2) обстановка (час, місце, інші обставини), у якій готується злочинець до квартирної крадіжки і вчинює її;

3) безпосередній предмет злочинного посягання;

4) особистість злочинця;

5) особистість потерпілого від квартирної крадіжки.

Слідча практика показує, що в останні роки квартирні крадіжки набувають більш організованої і професіональної спрямованості, відрізняються кваліфікованими способами вчинення, що включає в себе різноманітність дій по підготовці до крадіжки, безпосередньому проникненню в помешкання, по заволодінню матеріальними цінностями та приховуванню слідів злочину.

Обгрунтовується твердження про особливе значення огляду місця події по даній категорії злочинів, конкретизуються питання, що стоять перед слідчим під час проведення огляду місця події і які можуть дати певну характеристику, уявлення про злочин для встановлення всіх елементів його складу.

У висновках викладено головні положення роботи щодо оптимізації використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло.

1. Обґрунтовано доцільність комплексного підходу до розгляду проблем теорії і практики застосування спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, які поєднують правові, організаційні та криміналістичні аспекти.

3. Сформульовані концептуальні засади інтегративної моделі спеціальних криміналістичних знань як криміналістичної модульної системи оптимізації науково-методичних, організаційних та процесуальних засад їх використання при проведенні слідчих дій, в судово-експертній та обліковій діяльності у вирішенні завдань кримінального судочинства.

4. Для належного науково-методичного забезпечення використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло обгрунтовується доцільність застосування відомостей, які містяться у криміналістичній характеристиці

5. Визначено елементний склад криміналістичної характеристики квартирних крадіжок, який має складатися з блоків, що містять інформацію про: 1) квартиру; 2) предмет злочинного посягання; 3) про способи проникнення до квартири та типові сліди, через які отримують відображення у навколишній обстановці відповідні способи.

6. Визначено коло видів криміналістичних експертиз, які можуть проводитися у кримінальних справах про крадіжки з проникненням у житло.Розглянуто можливості їх застосування

У курсовій викладені й інші положення, висновки і пропозиції з окремих питань використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, спрямовані на подальшу оптимізацію правових, організаційних та криміналістичних засад їх використання у практиці діяльності експертної служби МВС України.

1. Порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають доказуванню процесі розслідування

Гарантована Конституцією України та Законом України “Про власність” охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих посягань була й залишається одним з найважливіших завдань правоохоронних органів.

Основний Закон України проголошує непорушність права приватної власності та недоторканність житла від протиправних посягань [1,ст.30,41]. Ці положення мають принципове значення, бо безпека й недоторканність визнаються надзвичайними соціальними цінностями в умовах революційного оновлення нашого суспільства, формування демократичної, правової держави.

Для порушення кримінальної справи необхідні визначені в законі приводи та підстави. Під приводами розуміють ті джерела, із яких органи та особи, що мають право порушувати кримінальну справу, одержують повідомлення про вчинений злочин чи той, що готується. Підставами до порушення кримінальної справи є достатні дані, що вказують на ознаки злочину [5, с.901].

Привід до порушеня кримінальної справи – як обставина, що обумовлює початок кримінально-процесуальної діяльності, що передує досудовому слідству – це акт поведінки юридичних або фізичних осіб, який полягає вповідомленні про вчиненні злочин або про злочини, що готуються викладений письмово або усно в офіційній формі і доведений до відома зазначених органів з метою прийняття рішення по суті [3, с.261 ст94].

З даного визначення випливає, що привід до порушення кримінальної справи - це не юридичний факт і не джерело інформації, а спонукальна причина для здійснення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів у вище згаданому напрямку

КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб,

представників влади, громадськості або окремих громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян,

які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Цей перелік є вичерпним [3, с.261, ст94].

Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (c.265, ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК.

Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1-4 ч.1 ст.94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий — при розслідуванні справи, суддя — при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) — при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину [3, с.196, ст 65].

Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу — попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК).

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді - це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування - це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення [3, с189 ].

Під криміналістичною характеристикою злочинів певного виду, яка єпершим елементом окремої методики, прийнято розуміти систему відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, що відображає закономірні зв’язки між ними і сприяє побудові та перевірці слідчих версій для вирішення конкретних завдань розслідування [6, с 16].

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження - це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.

Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють процесуальне закріплення доказів. Правильно зазначає С. А. Шейфер, що доказування можна вважати отриманим лище після фіксації здобутої інформації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі [17].

До елементів доказування відносять також побудову та динамічний розвиток слідчих версій. Побудову слідчих версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія - це форма мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією, яка не врегульована нормами права.Вважеться, що оцінка доказів як розумова і діяльність - це самостійна процесуальна категорія, що перебуває за межами понять судового доказування і не є і його складовою частиною. Під доказуванням розуміються лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання та закріплення доказів. Але без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.

Можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати збирання, перевірку та оцінку як доказів, так і їх джерел.

Щодо другого виду доказування в кримінальному процесі, то його найважливішими елементами є формулювання визначеної тези та наведення аргументів для його обгрунтування.

Отже, доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обгрунтованих висновків по цій справі.

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом. Розглянемо докладніше елементи доказування [18].

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства [3 с. 200].

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання - слідчий, прокурор і суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити докази - означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка доказів - це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи. Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК, в якій зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оцінивши всі наявні в справі засоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом, достовірними і недостовірними. Достовірність - це більш-менш обгрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недостовірний висновок - це категоричне твердження про винність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Недостовірність має місце там, де правильність висновку викликає обгрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, і тому можливі й інші його рішення. Тому виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного недопустимо. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів, є єдино можливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирішення, тобто відповідає об'єктивній істині [3, с.207].

Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим моментом доказування у кожній окремій справі. Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.

При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

- подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);- винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

- обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

- характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

З предметом доказування тісно пов'язано поняття меж доказування (дослідження). Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи [15, с.336].

Правильне встановлення меж доказування передбачає :

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що складають предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Невірне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необґрунтоване розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.

Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також невірне або неточне визначення меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширше на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширше в суді, а не на досудовому слідстві [7].

2. Першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. Планування розслідування

Початковий етап розслідування.

Аналогічно будь-якому злочину, кожна крадіжка становить собою подію, що характеризується сукупністю тільки їй притаманних властивостей і відмінних ознак. Щоправда, всі наведені вище та інші різновиди крадіжок мають і спільні риси, які дозволяють дати їм узагальнену характеристику, вирізнивши певну специфіку їх розслідування[8, c.642]. Криміналістична характеристика крадіжок містить узагальнюючі відомості про своєрідні ознаки (елементи), такі, як:

- обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки;

- предмет злочинного посягання;

- способи вчинення крадіжок;

- типові сліди (слідова картина);

- особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);

- особу потерпілого від злочину.

Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки.

Обстановка крадіжки - це, переважно, просторово-часові обставини, що характеризують подію злочину. Місце вчинення крадіжок локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв'язку злочинних дій з особливостями місця їх учинення можна вирізнити такі різновиди обстановки вчинення крадіжок:

- місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки, Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого в містах, переважно в районах новобудов. Використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість запираючих пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість»1 перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

- місце, яке пов'язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадянки посадових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела. Кожне повідомлення про факт крадіжки вимагає негайного реагування. Насамперед необхідно встановити, на якому об'єкті чи в кого, де, коли вчинена крадіжка, що саме при цьому викрадено [9, c.165].

Визначення спрямування розслідування, технічних завдань і засобів їх вирішення багато в чому обумовлено слідчими ситуаціями, які склалися залежно від часу, що минув з моменту крадіжки, чи виявлення її слідів, предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або по «гарячих слідах». Як правило, це ті випадки, коли інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється за допомогою заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналізації чи інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або з участю працівників міліції затримують злочинців з краденим. Основне тактичне завдання в даній ситуації — закріпити сліди злочину. Типові версії у вказаній ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманим; затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

З метою перевірки цих версій провадяться такі слідчі дії: особистий обшук, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також його допит. Відстрочення цих дій на пізніший час не припустимо, оскільки це може негативно відбитися на схоронності викраденого майна (його як серйозний доказ вини злочинці намагаються позбавитися вже в момент реальної для них небезпеки затримання) та слідів на тілі й одязі затриманого, обумовлених, наприклад, способом подолання перешкод. Невідкладність допиту підозрюваного обумовлена тим, що сам факт затримання з речовими доказами справляє суттєвий вплив на обрання лінії поведінки і позицію допитуваного (відсутність психологічної готовності пояснити, продумати фальшиву спрямованість своїх показань). Після цього слід допитати свідків-очевидців, потерпілого, посадових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову інформацію про обставини крадіжки та її виявлення, учасників та обставини затримання підозрюваного, коло осіб, поінформованих про розслідувану подію.

Після виконання вказаних слідчих дій слідчий проводить огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), в тому числі й місця затримання підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових доказів, що підтверджують причетність затриманого до розслідуваної крадіжки. Початковий етап розслідування в даній ситуації закінчується проведенням обшуку за місцем проживання затриманого; пред'явленням для впізнання потерпілому або матеріально відповідальній особі майна (матеріальних цінностей), вилученого у підозрюваного; криміналістичними експертизами [4].

2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гаданого злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано. У розслідуваній ситуації визначальним чинником є час. Дії слідчого і працівника кримінального розшуку мають відзначатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової експрес-інформації шляхом короткого опитування обізнаних осіб про кількість, індивідуальні прикмети зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг та ін.), в якому напрямку вони зникли, можливі місця їх знаходження, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) по «гарячих слідах», а також використання оперативних можливостей органів дізнання. Зокрема, організуються тактичні операції: «Розшук злочинця», «Затримання по «гарячих слідах», «Розшук викраденого майна», «Встановлення свідків», які включають в себе різноманітні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Так, коло свідків у справі про крадіжку визначається залежно від особливостей розслідуваної події. Наприклад, у справі про квартирну крадіжку слід виявляти свідків насамперед серед мешканців будинку, де вчинена крадіжка (з числа пенсіонерів, домашніх господарок, учнів), а також серед працівників житлово-експлуатаційних контор (двірників, слюсарів, електриків та ін.). При розслідуванні крадіжок, учинених з приміщення державних чи колективних організацій, свідки виявляються з числа клієнтів, працівників та осіб, які охороняли даний об'єкт. Особливу групу свідків складають працівники комісійних крамниць, ломбардів, а також шофери таксі [8, c.659].

Якщо в результаті проведення названих тактичних операцій злочинця встановлено і затримано, надалі необхідно дотримуватися порядку дій слідчого, викладеного щодо першої слідчої ситуації. Якщо ж підозрювана в крадіжці особа не буде встановлена, в подальшому проводяться огляд місця події, допити свідків-очевидців і потерпілого, результати яких для встановлення зниклого злочинця і викраденого майна мають вирішальне значення. Так, завданням огляду місця крадіжки в цій ситуації є виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину з метою уточнення і розширення наявних у розпорядженні слідчого даних про особу, яка вчинила крадіжку. Допит потерпілого має бути спрямований на встановлення предмета крадіжки, визначення розміру збитку, а також виявлення осіб з числа знайомих і родичів (за описаними свідками-очевидцями прикметами зовнішності), можливо причетних до розслідуваної події.

3. Факт крадіжки встановлено (зламані вхідні двері, своєрідний безлад у приміщенні, відсутнє певне майно), але дані про суб'єкта злочину відсутні. Така слідча ситуація в інформаційному плані є найменш сприятливою, а в організаційному — найскладнішою. Основні завдання — встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлення викраденого. Для цього можуть провадитися тактичні операції «Збирання відомостей про злочинця» і «Розшук викраденого майна». Реалізація даних тактичних операцій може здійснюватися таким чином: попереднє опитування потерпілого (матеріально відповідальної особи) щодо змін в обстановці місця події (поява невідомих, незвичне розташування або зникнення певних предметів тощо); огляд місця події, який включає дослідження матеріальної обстановки (не тільки приміщення, з якого вчинена крадіжка, а й оточуючої місцевості — сходових площадок, горищ і підвалів жилих будинків, дворів, підсобних приміщень та ін.); допит потерпілого та свідків (черговість допиту цих осіб визначається залежно від того, хто з них першим виявив крадіжку і повідомив про неї в міліцію); призначення і проведення судових експертиз; перевірка за криміналістичними обліками (дактилоскопічним, за способом учиненого злочину); постановка на облік викрадених номерних предметів; вивчення матеріалів раніше не розкритих крадіжок, учинених аналогічним способом [16, c. 472].

Одночасно з процесуальними діями здійснюються оперативно-розшукові заходи, характер яких визначається зібраними даними про злочинця (злочинців) і викрадені цінності. Якщо, з огляду на обставини справи, злочинець (злочинці) перебувають поблизу місця крадіжки, необхідно за допомогою працівників міліції організувати переслідування по «гарячих слідах», засідки у місцях можливої появи (у тому числі на базарах, у ломбардах, комісійних крамницях, камерах схову ручного багажу на залізничних вокзалах, автовокзалах, пристанях, аеропортах) або «прочісування» навколишньої місцевості. На випадок, якщо для реалізації викраденого злочинець (злочинці) міг виїхати в інше місце, необхідно поінформувати підрозділи міліції населених пунктів, річних вокзалів, постів ДАІ, залізничних станцій, розташованих на шляху можливого прямування злочинця (злочинців), а також повідомити органи міліції відповідних районів і областей про ознаки викраденого майна.

Для початкового етапу розслідування крадіжок характерні також певні типові слідчі версії. Так, при розслідуванні крадіжок чужого майна, вчинених шляхом проникнення у приміщення, висуваються такі версії:

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об'єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіжки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні матеріально відповідальної особи, яка намагається приховати недостачу;

6) крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відповідальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, який підлягає оподаткуванню) [19, c.389].

Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється стосовно події злочину, або крадіжка інсценована ним самим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовностей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраденого;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потерпілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г) щодо місць знаходження викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано в комісійні крамниці, ломбарди;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку розслідування залежить від обсягу зібраної первісної інформації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруться до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість викрадених цінностей, а також відомості, отримані в результаті дослідження слідів та інших речових доказів, виявлених на місці злочину [11, c.332].

Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучення викраденого, відшкодування шкоди, розпізнання інсценування тощо. Організуюча роль у цій діяльності належить слідчому, який визначає пріоритетні напрями розслідування, дає окремі доручення органу дізнання щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ

Розслідування злочинів є нездійсненним без чіткої організації планування - одного із загальних принципів методики розслідування.

Організація розслідування - значно ширше поняття, ніж планування. Організувати будь-яку діяльність, в тому числі і розслідування,- це належним чином підготувати її, налагодити, визначити засоби й методи, упорядкувати та спланувати.

Організувати розслідування означає :

1) розробити погоджений план засобів місцевих правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних пригод. У цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, технічних засобів тощо;

2) у справах, порушених за оперативними матеріалами, розробити спільно зі слідчим план реалізації матеріалів;

3) налагодити належну взаємодію слідчого з оперативними працівниками, експертами, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину;

4) забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою;

5) чітко визначити обов'язки між членами СОГ;

6) організувати регулярні оперативні наради СОГ з метою обговорення результатів і наступних завдань розслідування;

7) налагодити систематичний обмін інформацією;

8) спланувати роботу слідчого з урахуванням усіх справ, які є у провадженні;

9) забезпечити технічну оснащеність СОГ;

10) забезпечити чітке виконання плану розслідування;

11) підібрати необхідний нормативний матеріал та забезпечити нерозго-лошення даних попереднього слідства;

12) забезпечити діяльність членів СОГ за умов дотримання наукової організації праці та управління.

Планування та організація розслідування, хоча й тісно пов'язані між собою, але різні за змістом і функціями.

Планування розслідування не зводиться тільки до складання плану розслідування, це - частина великої проблеми розкриття злочинів. Тому воно застосовується в слідчій, оперативно-розшуковій, експертній діяльності. Планування - це організаційний та творчий бік складної розумової роботи слідчого, яка здійснюється з першого моменту розслідування до його закінчення [12, c.145].

Планування розслідування в кримінальній справі необхідно відрізняти від планування окремої слідчої дії, тактичного прийому, тактичної комбінації, тактичної операції. Планування розслідування злочину складається з:

1) визначення завдань розслідування з урахуванням вчиненого злочину;

2) побудови (висування) слідчих версій;

3) аналізу версії та визначення обставин (питань), які необхідно

встановити;

4) визначення слідчих дій, оперативних засобів та інших перевірочних і профілактичних заходів, необхідних для встановлення запланованих обставин;

5) вибору конкретних виконавців і термінів виконання.

Принципи планування: індивідуальність, динамічність, реальність та конкретність.

Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний план), планування розслідування в кримінальній справі, планування слідчої дії, планування тактичної операції, тактичного прийому; планування початкового, наступного та заключного етапів розслідування. Кожний рівень планування складається з чотирьох стадій :

1) визначення загального напрямку дій, формування цілей, побудова версій та виведення з них логічних висновків, цілей, підцілей;

2) виділення обставин, які необхідно встановити;

3) визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини вчиненого злочину; прийняття тактичних рішень;

4) визначення виконавців і термінів виконання. Планування окремої слідчої дп включає три стадії:

1) визначення мети слідчої дії (обставини, питання, які необхідно встановити);

2) встановлення (вибір) конкретних ресурсів - інформаційних, психологічних, технічних, які знаходяться у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

3) безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів, тактичних операцій.

Інколи планування може бути уявним, тобто слідчому не потрибно складати письмового плану. Це може мати місце на початковій стадії розслідування, при виявленні ознак злочину та порушенні кримінальної справи. У такій ситуації слідчий, базуючись на висунутих версіях, як правило, типових, складає приблизний план розслідування з провадження самих невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. І вже після цього приступає до складання письмового плану.

Існує кілька форм планів, які відображають етапи планування та цілі, яких потрібно досягти. До загальних елементів плану розслідування в кримінальній справі належать:

а) версії;

б) обставини, які необхідно встановити;

в) слідчі дії, оперативно-розшукові та організаційні заходи;

г) вказівка, хто виконавець і термін виконання;

д) матеріали, які слід використати.

Додатково до основного плану нерідко складають різні допоміжні документи з метою систематизації зібраних матеріалів у кримінальній справі:

- «особові рахунки» - картки, до яких заносяться всі епізоди злочину, здійснені обвинуваченим;

- «шахматки» (шахові відомості) - таблиці, де поєднані вертикальні та горизонтальні графи, у горизонтальних перелічують звинувачених, а у вертикальних - епізоди.

Слідчий згідно з одержаним завданням складає власний план його виконання (наприклад, затримати особливо небезпечного злочинця) та погоджує його з керівником групи (бригади). Керівник групи регулярно проводить оперативні наради, на яких заслуховуються результати розслідування, а члени групи одержують нові завдання.

Планування окремої слідчої дії проводиться у зв'язку і в ході реалізації плану розслідування в кримінальній справі. Окремі слідчі дії не потребують складання письмового плану, особливо для досвідченого слідчого. Однак, незважаючи на це, слідчий робить замітки, визначає основні питання, обставини, які необхідно з'ясувати у ході слідчої дії [12, с.147].

У складних кримінальних справах, особливо в конфліктних ситуаціях, слідчі дії необхідно планувати (наприклад, при провадженні огляду місця події на великій території, групових обшуках, затриманні небезпечних злочинців, допиті звинувачених, що відмовляються, або лжесвідків). Планувати необхідно також окремі тактичні операції, якщо вони проводяться за складних умов.

План окремої слідчої дії або оперативного заходу складається з трьох елементів:

- конкретизація цілі, тобто обставин (питання), які необхідно з'ясувати та встановити; визначення тактичних прийомів і технічних засобів для встановлення обставин вчинення злочину;

- перелік матеріалів, довідкової інформації, необхідної для з'ясування обставин, визначення послідовності застосування прийомів і засобів одержання інформації, тобто реалізація тактичного задуму слідчої дії (використання матеріалів справи, речових доказів, логічних і психологічних прийомів).

Радиться планувати допит (пред'явлення звинувачення, допит підозрюваного). Без попереднього плану ці допити не мають відчутного позитивного результату.

Будь-який план розслідування та окремої слідчої дії повинен бути конкретним. У плані неприпустимі такі завдання, як «встановити винність підозрюваного», «дати завдання органам міліції», «з'ясувати обставини вчинення злочину». Необхідно конкретно вказати, які саме обставини встановити, яке завдання доручити органам дізнання.

3. Наступні слідчі дії

Цей етап розслідування крадіжок характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказової бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності обвинуваченого. Результативність цих дій багато в чому обумовлена підсумками початкового етапу розслідування. На наступному етапі розслідування крадіжок можуть скластися такі типові слідчі ситуації:

1. Подія злочину не мала місця (предмет крадіжки виявлено потерпілим в іншому місці; інсценування злочину). Розпізнання інсценування крадіжки проводиться на підставі вивчення:

а) негативних обставин під час розслідування події (зайве безладдя, навмисне пошкодження матеріальних цінностей; наявність ознак, що вказують на те, що хоч перешкода і зламана, але не знадвору, а зсередини приміщення; незаймані пил чи павутиння на зовнішньому боці рами, нібито виламаної ззовні; відсутність слідів, які обов'язково мають бути при певному способі дій; відсутність на місці події металевих ошурків, що вказує на те, що перепилювання, приміром дужок замка, було здійснено зовсім в іншому місці);

б) результатів слідчого експерименту по перевірці певного факту (наприклад, чи могли фактично знаходитися у даному приміщенні матеріальні цінності у певній кількості й обсязі; чи дійсно можна було крізь такий пролом у стіні чи через двері винести вказані предмети тощо);

в) даних судових експертиз, допитів, очних ставок [11].

2. Факт крадіжки й особа, яка її вчинила, встановлені, злочинець затриманий і визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, його показання не суперечать зібраним по справі доказам, викрадене майно виявлено. У даній ситуації,слідчий приймає рішення про достатність зібраних доказів для завершення досудового слідства.

3. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази про винність особи, яка її вчинила, однак обвинувачений визнає свою вину частково (визнає, що вкрав лише майно, яке виявлено у нього під час обшуку, заперечує окремі епізоди злочинної діяльності, приміром, факт виготовлення заздалегідь знаряддя злому, збуту викраденого тощо). У даній ситуації слідчий на підставі аналізу показань обвинуваченого висуває версії по кожному пункту як зізнання, так і заперечення пред'явленого обвинувачення. З метою перевірки висунутих версій проводяться допити нових свідків, очні ставки.

4. Факт крадіжки встановлено, зібрано докази винності обвинуваченого у її вчиненні, але він пред'явленого обвинувачення не визнає, посилаючись на алібі (називає місце перебування на момент крадіжки й осіб, які можуть це підтвердити), викрадене майно не знайдено. У даній ситуації перевіряються версії щодо місця знаходження обвинуваченого (чи міг він перебувати у вказаному ним місці на момент крадіжки), а також причетність осіб, на свідченні яких базується алібі обвинуваченого, до його злочинної діяльності. Опрацьовуються версії про місце знаходження викраденого майна, продовжується реалізація тактичних операцій «Перевірка алібі», «Розшук викраденого майна». З цією метою проводяться додаткові обшуки за місцем проживання обвинуваченого, за місцем знаходження належного йому майна (дача, гараж, автомашина тощо), пред'явлення для впізнання обвинуваченим предметів, що належать йому (одяг, взуття, валізи та ін.), експертизи, допити свідків, очні ставки та ін [12 c.575].

У тих випадках, коли злочинця не встановлено або встановлено, але ще не затримано, вказані слідчі ситуації початкового етапу переходять і на наступний етап розслідування. Дії слідчого мають бути спрямовані на виявлення злочинця, а також на розшук викраденого (обшук, допит родичів, колег по службі), забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють учиненню крадіжки. При цьому сприяти вирішенню вказаних завдань може вміла взаємодія слідчих органів з громадськими організаціями й окремими громадянами.

Особливості тактики проведення окремих слідчих дій.

Місце події та його матеріальна обстановка є відображенням наслідків певного злочину. Місце вчинення злочину — найбагатше джерело відомостей. У більшості випадків розкриття злочинів цілком залежить від того, чи повною мірою використано це джерело, але воно не завжди однаково відображає подію злочину. Залежно від характеру відображення на місці події злочину можна уявити ситуації, коли подія злочину:

1) має дійсне відображення;

2) не має повного відображення;

3) не знаходить свого явного відображення;

4) має фальшиве відображення. Ці ситуації вимагають відповідної інтерпретації [9, c. 85].

Огляд місця події під час розслідування крадіжок є однією з найбільш інформативних слідчих дій. Результати огляду дозволяють вирішити питання про порушення кримінальної справи, побудувати версії та скласти план їх перевірки. До виїзду на місце події необхідно забезпечити його охорону з тим, щоб обстановка крадіжки залишилась недоторканною, потім визначити, хто повинен взяти участь в огляді (поняті, криміналіст, кінолог, оперуповноважений, службові й матеріально відповідальні особи, потерпілі, свідки-очевидці та ін.) Визначивши учасників огляду та його межі, здійснюють фотографування місця події. При детальному огляді першочергово обстежують місце проникнення злочинця до майна: двері, вікна, балкони, димоходи, дахи, стелі, підлоги, засувні пристрої, їх розміщення і стан.

Сліди рук необхідно шукати, керуючись версією про дії злочинця: на засувних пристроях, вікнах, дверях, пакувальних матеріалах, пляшках, склі балконів, касових апаратах, сейфах, посуді та інших предметах. Сліди знарядь злому можуть залишитись на замках, петлях дверей, накладках та інших частинах вікон і дверей, а також навколо них. З метою виявлення слідів ніг і транспортних засобів оглядаються припустимі шляхи зникнення злочинців. Особливо уважно оглядаються предмети з явними слідами злочину (відкриті та пошкоджені шафи, ящики і кришки письмових столів, шкатулки, предмети пакування). Під час огляду встановлюється також наявність у потерпілого технічних паспортів, фабричних ярликів, етикеток, товарних чеків, пакувальних матеріалів від викрадених предметів, зразків тканини, з якої виготовлені викрадені носильні речі, оббиття салону або чохли сидінь викраденої автомашини тощо.

Для організації розшуку і виявлення злочинця звертається увага на пошук і вилучення мікрослідів, залишених злодієм на місці події. Це можуть бути частинки бруду, фарби, пилу, крові, волокна рукавичок, одягу та ін. Іноді з метою утруднити розслідування злодії посипають підлогу тютюном, молотим перцем, поливають одеколоном, бензином, сумішшю на ефірній або ацетоновій основі. Частинки тютюну, перцю, інших мікрослідів, а також предмети з запахом вилучаються і ретельно пакуються. Під час огляду місця події по даній категорії кримінальних справ виявляються і фіксуються негативні обставини, що вказують на можливе інсценування крадіжки, а також встановлюються такі фактичні дані:

а) хто здійснив крадіжку, скільки осіб брало участь у реалізації злочинного наміру, їхні прикмети;

б) шляхи підходу до місця крадіжки і його залишення, транспортний засіб, використаний злочинцем;

в) чим і як давно здійснено злом, чи був зломщик достатньо досвідчений, які його фізична сила і звички, тривалість крадіжки, сліди злочинця і його дії на місці крадіжки, а також сліди, які могли залишитися на самому злочинцеві, його одязі, знаряддях злочину (частинки певної породи дерева, сліди сажі, масла, штукатурки, фарби тощо);

г) предмети крадіжки, а також способи їх винесення, вивезення, схову.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами [9 c.89].

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК (статті 107, 143—146, 166—171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов’язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Допит потерпілих.

Допит потерпілого — це слідча дія, яка здійснюється для отримання доказів шляхом проведення в передбаченій законом формі опитування особи, якій злочином заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода і яка в зв'язку з цим визнана потерпілою в кримінальній справі.

Допит потерпілого здійснюється за правилами допиту свідка. Потерпілому роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 28, 49, 122 КПК України, в тому числі і право на забезпечення безпеки. Роз'яснюючи потерпілому його права, слід роз'яснити і порядок їх. реалізації. В необхідних випадках потерпілий поперед-жується відповідно до ст. 121 КПК України про недопустимість розголошення даних досудового слідства. На відміну від свідка потерпілий не несе ніякої відповідальності за будь-яку відмову від давання показань, а може нести кримінальну відповідальність тільки за давання заздалегідь неправдивих показань. Про відповідальність за вчинення таких дій він і попереджається перед допитом [3, с. 394-395].

Якщо під час огляду або з інших підстав виникла версія про інсценування крадіжки матеріально відповідальною особою з метою приховати факт крадіжки, при допиті додатково слід з'ясувати: де знаходилась ця особа і чим займалася в період крадіжки; як давно працює на цьому підприємстві; які зауваження були по роботі, чи були недостачі товарно-матеріальних цінностей, причини їх виникнення, ким вони виявлені, яких заходів було вжито для відшкодування шкоди; чи підозрює кого-небудь допитуваний у вчиненні крадіжки, на якій підставі. У даному випадку в обов'язковому порядку призначається інвентаризація.

За фактами крадіжки особистого майни громадян:

1) що саме викрадено, ознаки викраденого (паспорти, товарні чеки, фотографії цих речей), чи залишились у потерпілого речі, аналогічні викраденим;

2) де знаходилися викрадені речі, хто знав про їх існування і місцезнаходження;

3) час виявлення і вчинення крадіжки, за яких обставин вона вчинена;

4) які умови полегшили вчинення крадіжки і хто міг знати про ці сприятливі умови;

5) кого потерпілий підозрює у вчиненні крадіжки;

6) хто із сторонніх осіб був перед крадіжкою у нього в квартирі (будинку) і виявив інтерес до його майна [9, c.167].

Допитом свідків-очевидців встановлюються дані про прикмети зовнішності підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишили злочинці на місці злочину, викрадені предмети та їхні індивідуальні особливості, про напрямок, в якому зникли злочинці, транспортні засоби та ін. Сусіди можуть дати показання про час вчинення крадіжки, підозрюваних та їхні прикмети, про обставини, за яких була виявлена крадіжка, про осіб, які заходили в квартиру або з'являлися поблизу будинку напередодні крадіжки.

Допитуючи осіб, які затримали злочинця на місці злочину, слід встановити, за яких обставин вони його помітили, що навело їх на думку про вчинення ним крадіжки, які дії вжиті ними для затримання, як поводив себе затриманий (чи виявив опір, чи намагався втекти, позбутися викраденого майна), чи не було у нього співучасників [14, cт 166-167].

Допит підозрюваного (обвинуваченого) проводиться після затримання, особистого обшуку і освідування (в тих випадках, коли є підстави припустити, що злочинець, учиняючи крадіжку, міг отримати пошкодження на тілі), обшуку за місцем проживання. Слід запропонувати допитуваному розповісти про факт крадіжки, пояснити, коли, в зв'язку з чим виник намір учинити крадіжку, чи була здійснена підготовка до неї, хто сприяв крадіжці або знав про неї, як вчинена крадіжка, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що викрадено, де сховано крадене, а якщо продано, то через кого, де, на яку суму, чи витрачені ці гроші, чи були спільники, хто саме, їх місцезнаходження. Об'єктивність показань підозрюваного (обвинуваченого) підтверджується результатами пред'явлення для впізнання (осіб, речей, знарядь злочину), слідчого експерименту, перевірки показань на місці [ 3, с.291].

Призначення експертиз. Під час розслідування крадіжок експертизи, що призначаються, можуть бути поділені на дві групи:

а) ті, що призначаються для ідентифікації злочинця, знарядь злочину, взуття, транспортних засобів (або їх частин), дослідження способу подолання перешкод, укриття сховищ;

б) ті, що призначаються для дослідження викраденого майна.

До першої групи належать, наприклад, дактилоскопічна експертиза, судово-медична, трасологічна (в тому числі встановлення цілого за частинами), експертиза слідів нашарування та ін.; до другої — товарознавча, хімічна і біологічна експертизи.

Профілактичні дії слідчого при розслідуванні крадіжок.

Обставини, які сприяють вчиненню крадіжок, хоча й суттєво розрізняються залежно від конкретного виду даних діянь, однак можуть бути згруповані за деякими загальними ознаками. До числа таких належать:

1) розміщення торговельних підприємств і складів у приміщеннях, не пристосованих для схову товарів і матеріальних цінностей;

2) відсутність охоронної сигналізації (або її несправність), недостатнє освітлення у нічний час;

3) відсутність контролю за сторонніми особами (в будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях, гуртожитках);

4) примітивність і доступність конструкцій вхідних дверей та засувних пристроїв у жилих будинках;

5) відсутність у будинках житлового фонду спеціальних постів спостереження й охорони з числа непрацюючих мешканців (пенсіонерів, домогосподарок та ін.) або кодових замків, що обмежують доступ сторонніх осіб;

6) віктимна поведінка власників квартир, а також роз'єднаність сусідів по сходовому майданчику;

7) недостатньо кваліфікований підбір матеріально відповідальних осіб і працівників охорони та ін [14, c.196].

Обставини, що сприяють вчиненню крадіжок, встановлюються під час проведення слідчих дій та оперативно-ро-зшукових заходів. Особливого значення щодо цього набувають огляд місця події, допит службових та матеріально відповідальних осіб, потерпілих, криміналістичні експертизи, слідчий експеримент і перевірка показань на місці. Відомості, отримані під час проведення цих слідчих дій, узагальнюються слідчим і по них складаються мотивовані подання до відповідних організацій, готуються публікації у пресі, інформації по радіо і телебаченню, виступи у трудових колективах. До заходів профілактичного характеру також належать популяризація засобів технічного захисту особистого і приватного майна громадян, виявлення осіб, схильних до вчинення крадіжок, і нагляд за ними [11, c.327].

4. Особливості розслідування квартирних крадіжок

Крадіжки — найбільш поширені та небезпечні злочини, що посягають на державне, колективне та особисте майно громадян. Відповідно до ст. 185 КК, крадіжка — таємне викрадання чужого майна. Ступінь суспільної небезпеки цих злочинів значно підвищується, коли вони вчиняються у вигляді злочинного промислу злодіями-рецидивістами чи особами, які ухиляються від суспільне корисної праці, або неповнолітніми, які об'єдналися в організовані злодійські групи з метою систематичного вчинення крадіжок [2].

Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму.

Будь-який злочин, у тому числі й крадіжка, являє собою подію, що характеризується сукупністю тільки йому притаманних властивостей і відмінних ознак. Разом з тим, ці злочини мають й спільні риси, які дозволяють дати їм узагальнену характеристику і виділити при цьому певну специфіку розслідування деяких видів крадіжок. Криміналістична характеристика крадіжок містить відомості про своєрідні ознаки (елементи): обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки; предмет злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові сліди; особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо); особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка, в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв'язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

б) місце, яке пов'язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий (кишенькові крадіжки) [13, c.419].

Таємний характер крадіжок обумовлює вибір відповідного часу їх вчинення. Наприклад, дев'ять з десяти квартирних крадіжок вчиняються з 9-ї до 17-ї години у робочі дні тижня, більше половини — влітку; крадіжки з крамниць, комор — у вечірні та нічні часи, в святкові або вихідні дні; значна кількість кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні та вечірні години, години «пік», коли виникає сприятлива для цього ситуація у міському транспорті, крамницях, на ринках та в інших багатолюдних місцях.

Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час квартирних крадіжок, як правило, викрадаються гроші (в тому числі іноземна валюта), коштовності, антикваріат, предмети релігійного культу, імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персональні комп'ютери, одяг, взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення, в тому числі й продукти харчування.

Визначення предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину сприяє встановленню інших його елементів, зокрема, окремих характеристик особи злочинця, обстановки вчинення тощо. Так, орієнтування злочинця на місці крадіжки, швидкість і цілеспрямованість дій при виборі схованок і відборі коштовностей свідчать про достатню поінформованість (обізнаність) злочинця про місце знаходження предметів, які його цікавлять. Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів даного виду. За останні роки крадіжки державного, колективного й особистого майна набули рис організованої і професійної спрямованості, відрізняються кваліфікованими способами їх вчиненця, що включають різноманітні дії по підготовці до крадіжки, безпосередньому заволодінню матеріальними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання [13, c.421].

До числа дій злочинців по підготовці до вчинення крадіжки слід віднести такі:

1) вибір об'єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, тощо) здебільшого здійснюється або проведенням розвідувальних дій, або завдяки прямій чи несвідомій наводці інших осіб, у тому числі майбутньої жертви (потерпілого);

2) вивчення об'єкта крадіжки й обстановки, в якій злодію доведеться діяти. З цією метою використовуються різноманітні приводи для відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного працівника, страхового агента, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого «відвідування» злочинцем намічаються предмети крадіжки і визначаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень (кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

3) вибір найбільш ефективного способу безпосереднього заволодіння майном, а також підготовка необхідних технічних засобів, за допомогою яких буде здійснений злочинний намір (знарядь спеціального призначення, що використовуються для подолання перешкод, вимкнення охоронної сигналізації, транспортних засобів для пересування до об'єкта крадіжки і перевезення викраденого та ін.);

4) вибір способу приховання слідів крадіжки, в тому числі приховання чи збут викраденого;

5) попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення ступеня участі кожного у підготовлюваному злочині, а також при необхідності — забезпечення «алібі» та ін [12].

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і крадіжки майна із закритих приміщень. Вони мають багато спільного: схожий характер слідів і знарядь злому, схожість обставин вчинення та інше, що дозволяє об'єднати способи безпосереднього проникнення у приміщення у три групи.

До першої групи належать способи, які виключають застосування будь-яких технічних засобів, — так званий «безінструментальний» метод (злом вхідних дверей та засувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування корпусу дверей поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навісних петель).

Другу групу способів учинення крадіжок з приміщень складають дії, вчинені з застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру. До них належать або спеціально виготовлені злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа», «балерина», «слон», «пластир», «відмички», «вудочки», «крючки» та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб (лом, сокира, цвяходер, монтировка, стамеска, пилка, дрель, склоріз, клей, герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються віджимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших засувних пристроїв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної і соляної кислоти (так званої «царської горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного циліндричного замка, зруйнування короба навісного замка, виривання, перепилювання або перекушування його дужки, зруйнування конструктивних елементів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги), виставлення, вирізання або видавлювання віконних стекбл, зламування стулок віконної рами, кватирки чи дверей на лоджіях або балконах (злочинці проникають на лоджії чи балкони, спускаючись по канату з даху будинку, або перелазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать: використання заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення і використання ключа від вхідних дверей, «захованого» жертвою в обумовленому для членів сім'ї місці (під дверним килимком, у шафці електрощитка, у поштовій скриньці тощо); прохід через залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських приміщень, лоджій і балконів, пролізання через сміттєпроводи, сантехнічні вентиляційні шахти.

Певні особливості мають й способи приховування злочину. Часто вживаються заходи для знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або обезжирюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення фальшивих алібі тощо) [9].

Відомості про спосіб учинення крадіжки дозволяють визначити деякі особливості особи, яка вчинила даний злочин (стать, вік, рід занять тощо). Так, проникнення у житло шляхом злому підлітками здебільшого здійснюється з застосуванням різних знарядь, тоді як «безінстру-ментальний» спосіб (удар плечем, ногою, рукою та ін.) неповнолітніми застосовується досить рідко. Для підлітків характерним способом учинення крадіжки є «вільний доступ» у квартири родичів, знайомих, друзів, іноді використання ключа, отриманого від потерпілого або шляхом обману малолітніх дітей.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є відомості про типові сліди та інші джерела. Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок обумовлюється характером взаємодії злочинця з оточуючою матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочинець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди та ін.) та б) знаряддя злочину. Так, «безінструментальний» метод злому вхідних дверей характеризується значним пошкодженням поверхні дверей та дверної коробки, петель, замків, наявністю відбитків підошов взуття тощо. Характерними ознаками віджиму дверей і дверної коробки є наявність на чільній і засувній планці замка пошкоджень у вигляді вдавлених слідів від робочої частини знаряддя злому. Застосування злочинцями так званого методу «царської горілки» передбачає наявність слідів кислотної дії у вигляді плавлення і крапель металу (киплячої рідини) із замкової шпари і відповідних плям на підлозі під дверима. Сліди свідчать про певні на-вичкі, звички та інші якості особи злочинця. Крім того, на самому злочинцеві (на тілі, одязі, взутті) та на використовуваних ним знаряддях також можуть залишитися сліди з місця події і від злочинних дій (пошкодження, нашарування фарби, штукатурки, ґрунту, металевих ошурків чи дерев'яної тирси, волокон тканини тощо).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на дві групи:

1) професіональні злодії, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини і в цьому сенсі злодійська діяльність — одна з найбільш сталих і «рецидивонебезпечних». Вони ж очолюють злочинні формування k мають певну спеціалізацію («карманники», «техніки» проникають у приміщення, використовуючи «відмички» або підбираючи ключі, «слюсарі» і «шніфери» — шляхом злому дверей і засувних пристроїв; «склярі» — виставляючи або видавлюючи віконні стекла);

2) особи, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені без догляду особисті речі громадян або без належної охорони матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

Дані криміналістичних характеристик крадіжок свідчать про якісні зміни злочинного середовища. Спостерігається значне омолодження квартирних злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п'ятий з числа засуджених за крадіжки був старший 29 років). У той же час серед засуджених за крадіжки державного і колективного майна вдвічі більше питома вага осіб середнього віку (30- 49 років). Майже половина крадіжок вчиняється злодійськими групами з розподілом ролей між членами і відповідною «технологією» підготовки, вчинення і приховання даних злочинів (наводка, збір інформації, відпрацювання плану, розподіл функцій виконання, збут краденого).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян слід виділити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв'язок «злочинець — потерпілий» часто посідає ключове місце у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок головним чином акумулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє дійти висновків про специфіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв'язку. Так, важливого значення набувають відомості щодо потерпілого, якими міг скористатися злочинець під час підготовки і вчинення квартирної крадіжки (майнове становище, місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо). При цьому особливо виділяються дані про віктимну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення до охорони свого житла від злочинних посягань, нерозбірливість і довірливість до незнайомих людей, демонстрування забезпеченого побуту, систематичне публікування об'яв про купівлю-продаж дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати при собі значні суми грошей).

Основні обставини, які слід встановити під час розслідування крадіжок, такі:

а) факт таємного викрадення майна;

б) місце, час та умови вчинення крадіжки;

в) предмет крадіжки (що викрадено злочинцем), його вартість, ознаки;

г) спосіб вчинення крадіжки, технічні засоби, які були застосовані для таємного викрадення і приховання;

ґ) тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці крадіжки;

д) суб'єкт крадіжки (ким воно вчинено), винність у її вчиненні, мотиви поведінки;

е) наявність злочинної групи та роль кожного з її членів; є) спосіб, час та місце збуту вкраденого;

ж) обставини, що сприяли вчиненню крадіжки;

з) обставини, що впливають на ступінь і характер обвинувачення.

У кожному конкретному випадку може виникнути необхідність у встановленні й інших важливих по справі обставин.

5. Ообливості розслідування кишенькових крадіжок

Справи про кишенькові крадіжки збуджуються зазвичай в результаті затримання злочинця на місці злочину або за заявою потерпілого, коли злочинцеві удалося сховатися.

При затриманні на місці злочину основне завдання слідчого полягає в перевірці причетності затриманого до крадіжки, виявленні і процесуальній фіксації доказів.

Найбільші труднощі викликає розслідування кишенькових крадіжок, що збуджуються за заявою потерпілого, коли злочинець сховався. У цих випадках основного значення набувають оперативно-розшукові і слідчі дії зі встановлення і затримання злочинця. Початковим в числі таких заходів є допит потерпілого, в ході якого отримують відомості про викрадені цінності, час, місце і спосіб здійснення крадіжки, підозрюваних осіб. При з'ясуванні обставин, що передували крадіжці, звертають увагу на моменти, коли потерпілий знаходився в натовпі, здавлювався або штовхався іншими особами, коли його увага відволікалася киданням якого-небудь предмету, вигуками, сваркою або якими-небудь подібними способами. Відвернення уваги використовується кишеньковими злодіями для швидкого і непомітного витягання цінностей з кишені, сумки і так далі При цьому незрідка виробляється розподіл ролей: один із співучасників відволікає увагу потерпілого, а інший приймає викрадене. В деяких випадках при здійсненні крадіжок злочинці використовують пристосування для маскування своїх дій («ширма»), штучні руки і так далі.

Якщо у потерпілого виникають сумніви проти якої-небудь особи, необхідно детально допитати його про ознаки зовнішності цієї особи і одягу, в яку ця особа була одягнена. Що потім потерпів доцільно пред'явити альбом з фотознімками осіб, які, за даними кримінального розшуку, можуть займатися кишеньковими крадіжками. Пізнання потерпілим конкретної особи слід оформити протоколом.

Круг підозрюваних в кишеньковій крадіжці може бути обмежений вивченням способу ос здійснення. Особи, що неодноразово займаються крадіжками, використовують один і той же спосіб її здійснення, по якому працівники кримінального розшуку можуть пізнати злочинця. Істотне значення має при цьому дослідження часу, місця і особливих обставин здійснення кишенькової крадіжки, наприклад крадіжка в сплячих в поїздах, крадіжка в п'яних і тому подібне

За наявності обгрунтованих підозрінь проти певної особи його піддають негайному затриманню і особистому обшуку. Особистий обшук затриманого доцільно поєднувати з допитом про кількість грошей, що є у нього, вміст документів. Серйозне викриваюче значення має виявлення спеціальних пристосувань для здійснення крадіжки і речей, що належать різним особам, наприклад, декількох годинників, гаманців, паспортів і тому подібне Обшук на квартирі затриманого також може привести до виявлення аналогічних доказів його злочинної діяльності. Затриманого дактилоскопують і перевіряють по картотеках кримінальної реєстрації.

Огляд місця випадку доцільний у всіх випадках, коли злочинець міг викинути викрадені або викриваючі його речі, залишити сліди свого перебування, а також для детального дослідження обставин і способу здійснення кишенькової крадіжки. При виявленні кинутих злочинцем речей або викрадених предметів перевіряють, чи немає на них слідів пальців. У позитивному випадку призначається дактилоскопічна експертиза. Якщо на предметах, телі або одязі підозрюваного виявляються частини або частки речовини, що збереглася в кишенях або сумці потерпілого (тканини, тютюну, пилу, волос і тому подібне), мають бути проведене їх порівняльне дослідження і подальша експертиза.

Чимале значення при розслідуванні кишенькових крадіжок має допит оперативних працівників міліції, що брали участь в затриманні, працівників магазинів, транспортних служб і тому подібне про поведінку обвинуваченого на місці крадіжки, сусідів і товаришів по службі обвинуваченого про спосіб його життя, зв'язках і так далі.

Висновки

2. Проаналізовано сутність трансформації загальнопрофесійних криміналістичних знань у спеціальні знання з позицій праксіологічного підходу та виведено наступні їх види, які застосовуються в практиці діяльності експертної служби МВС України: а) участь спеціаліста-криміналіста у проведенні слідчих дій; б) проведення обліків з конкретних видів кримінальних справ; в) проведення криміналістичних експертиз.

4. Для належного науково-методичного забезпечення використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло обґрунтовується доцільність застосування відомостей, які містяться у криміналістичній характеристиці. Найбільш придатним є підвидовий криміналістичний класифікаційний рівень крадіжок із проникнення у житло і відповідна методика їх розслідування, отже в дисертації розглядаються лише крадіжки із квартир громадян.

5. Прогностичне значення ознак елементів криміналістичної характеристики крадіжок із проникненням у житло полягає в можливості використання одержаних даних при: а) встановленні найбільш вірогідних місць знаходження слідів шуканого об’єкту та призначенні судових експертиз; б) оптимізації пошуково-аналітичної діяльності шляхом інтеграції інформаційних можливостей оперативних обліків за способом вчинення злочину та криміналістичних обліків; г) розробки рекомендацій щодо попередження можливостей вчинення злочинів зазначеної категорії.

6. Визначено елементний склад криміналістичної характеристики квартирних крадіжок, який має складатися з блоків, що містять інформацію про: 1) квартиру; 2) предмет злочинного посягання; 3) про способи проникнення до квартири та типові сліди, через які отримують відображення у навколишній обстановці відповідні способи.

8. Визначено коло видів криміналістичних експертиз, які можуть проводитися у кримінальних справах про крадіжки з проникненням у житло, зокрема, трасологічних (слідів ніг, знарядь злому та інструментів, шкіряного покриву тіла людини, рукавичок, транспортних засобів, встановлення цілого за частинами); дактилоскопічних; матеріалів, речовин та виробів. Розглянуто можливості їх застосування. Визначені зразки ситуаційних матеріальних комплексів як безпосередніх об’єктів судових експертиз.

Список використаних джерел

1. Конституція України 28.06.1996.

2. Кримінальний кодекс України : Науково-практичний коментар/ Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг . ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.- 1196 с.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред.В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка – К., - «Форум», 2003.

4. Ф. Волобуєв Загальні положення криміналістичної методики (Лекція) Харків 1996.

5. Кучинська О.П., Кучинськя О.А.Кримінальний процес України: Навч. посіб. — К.: Прецедент, 2005. — 202 с.

6. Колисниченко А.Н. Криминалистическая характеристика преступлений :учеб.пособ; А.Н. Колесниченко, В.Е Коновалова.- Х. : Харьк. Юрид.ин-т, 1985.-93

7. Криміналістика :Підручник/ Кол. Авт.: в.ю. Шепітько,В.О. Коновалова, В. А. Журавель та ін./За ред. Проф.В.Ю. Шепітька.-4-е вид., перероб. І доп. – Х.: Право, 2008.

8. Когутич І. І. Криміналістика: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2008.- 888 С.

9. Криміналістика За ред. В. Ю. Шепітька. — 2-ге вид., переробл. і допов. К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — 728 с.

10. Когутич І. І. Криміналістика: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2008.- 888 с.

11. Криміналістика Скригонюк М. І. Підручник.- К.: Атіка, 2005.- 496 с.

12. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю. Шепітька. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. - 728 с.

13. Маркусь В.О. Криміналістика. Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2007. -

14. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України, Тертишник В.М., 2007.

15. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : Збірник наукових праць. – 2008. № 4 (40). – 400с.

16. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588 с.

17. Часопис Академії адвокатури України - №3(2009) .

19. Шеремет А.П. Криміналістика: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.

18.. Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.